Основи мікробіології

РА використовують для ідентифікації виділених у хворих, людей і тварин мікроорганізмів із застосуванням заздалегідь відомих аглютинуючих сироваток.

Крім прямої аглютинації, у практиці діагностики інфекційних захворювань застосовують також реакцію непрямої гемаглютинації (РИГА), сутність якої полягає в тому, що антиген, який використовується для проведення РА з сироватками крові хворих, попередньо адсорбований на поверхні еритроцитів барана. Зокрема, РНГА застосовують при діагностиці черевного, висипного тифу і паратифів, туберкульозу, токсоплазмозу та ін. Для здійснення РНГА можна використати спеціальні еритроцитарні діагностикуми (завись формалізованих еритроцитів, «навантажених» антигенами або антитілами).

Стафілококів

1. Реакція преципітації відрізняється від аглютинації за характером антигенів: в реакції аглютинації вони корпускулярні, навіть цілі клітини, а в реакції преципітації - молекулярні, в розчинному стані. Антигенами можуть бути екстракти мікроорганізмів, тканин, органів, хімічні речовини.

Реакція преципітації (РП) - взаємодія розчинного антигену (пре-ципітиногену) й антитіла (преципітину) в присутності електроліту (0,85% розчин натрію хлориду).

РП має високу чутливість і специфічність. Вона дає змогу виявити антиген (преципітиноген) у розведенні 1: 1 000 000 і 1: 10 000 000. Як преципітиногени можуть бути використані білки тваринного, рослинного і бактеріального походження: кров, сироватка крові, екстракти з різних органів і тканин, харчових продуктів білкового походження (м'ясо, риба, молоко), фільтрати культур мікроорганізмів або тканин, уражених ними. Преципітиногени збудників сибірки, чуми, туляремії термостійкі. Деякі преципітиногени витримують нагрівання до температури 120-180°С.

Відомо понад 20 модифікацій РП, які поділяють на кілька груп: РП у пробірках, капілярах, на предметних стеклах, фільтрувальному папері, ацетатцелюлозній плівці, в гелі та ін.

РП використовують у діагностиці сибірки, туляремії, віспи та ін., а також при вивченні антигенної структури деяких груп бактерій. У судовій медицині за допомогою РП визначають видову належність плям крові, сперми; в санітарній експертизі виявляють домішки молока одного виду тварини у молоці іншого виду, добавляння штучного меду до натурального, фальсифікацію м'ясних, рибних, борошняних виробів і т.д. У біології РП застосовують для встановлення генетичних зв'язків близьких між собою видів тварин, рослин, мікроорганізмів.

Феномен преципітації полягає в тому, що антитіла (преципітини), з?єднуючись із розчинними антигенами (преципітиногенами), зумовлюють утворення осаду (преципітату) або помутніння розчину. За титр реакції приймають найбільше розведення антигена, яке дає позитивний результат.

68. Полімеразна ланцюгова реакція (ПЛР або PCR)

- експериментальний метод молекулярної біології, спосіб значного збільшення малих концентрацій бажаних фрагментів ДНК в біологічному матеріалі (пробі). Крім простого збільшення числа копійДНК (цей процес називається ампліфікацією), ПЛР дозволяє проводити безліч інших маніпуляцій з генетичним матеріалом (введення мутацій, зрощення фрагментів ДНК), і широко використовується в біологічній і медичній практиці, наприклад дляклонування генів, введення мутацій, виділення нових генів, секвенування, для створення і визначення генетично модіфікованих організмів, діагностики захворювань (спадкових, інфекційних), ідентифікації малих кількостей ДНК, встановлення батьківства.

Хід реакції[]

Зазвичай при проведенні ПЛР виконується 20-35 циклів, кожен з яких складається з трьох стадій (див малюнок 2):

1. Дволанцюгову ДНК-матрицю нагрівають до 94-96°C (або до 98°C, якщо використовується особливо термостабільна полімераза) на 0,5-10 хв., щоб ланцюги ДНК розділилися. Ця стадія називається денатурацією - руйнуються водневі зв'язки між двома ланцюгами. Іноді перед першим циклом проводять попереднє прогрівання реакційної суміші протягом 2-5 хв. для повної денатурації матриці і праймерів.

2. Коли ланцюги розійшлися, температуру знижують, щоби праймери могли зв'язатися з одноланцюговою матрицею. Ця стадія називається відпалом (англ. annealing). Температура відпалу залежить від праймерів і зазвичай вибирається на 4-5°С нижче за їх температуру плавлення. Час стадії - 0,5-2 хв.

3. ДНК-полімераза реплікує матричний ланцюжок, використовуючи праймер як затравку. Це так звана стадіяелонгації. Температура елонгації залежить від полімерази. Полімерази Taq і Pfu, що найчастіше використовуються, найактивніші за 72°C. Час елонгації залежить як від типу ДНК-полімерази, так і від довжини фрагмента, який ампліфікують. Середня швидкість елонгації - 1000 пар основ за 1 хв. Після закінчення всіх циклів часто проводять додаткову стадію фінальної елонгації, щоб добудувати всі одноланцюжкові фрагменти. Ця стадія триває 10-15 хв.

69. Профілактика вірусних хвороб

Будується в загальному на тих же принципах, що і профілактика інших інфекційних хвороб. Міри попередження і боротьби, можна розділити на три групи: організаційні заходи, специфічна профілактика і хіміопрофілактика. Організаційні заходи боротьби з вірусними інфекціями викладені в підручниках по епізоотології, а хіміопрофілактика вірусних хвороб ще слабко розроблена, тому в цьому розділі мова йтиме про вакцинопрофілактику і серопрофілактику,

Специфічна профілактика вірусних хвороб забезпечується застосуванням різних типів вакцин: цільновіріонних (живих і інактивованих); субодиничних; рекомбінантних; вакцин з живих рекомбінантів; синтетичних пептидів, і антиідиотипічних вакцин.

Типи

Інактивовані вакцини.

Живі вакцини.

Гетерологічні вакцини.

Субодиничні вакцини.

Реасортантні вакцини.

Рекомбінантні живі вакцини.

Рекомбінантні субодиничні вакцини.

Синтетичні вакцини.

70. Хіміотерапія вірусних інфекцій

Впливати на віруси, що проникнули в клітини, складно, основна складність сучасної хіміотерапії укладена не в токсичності препаратів на рівні клітин in vitro чи токсичності для конкретного виду клітин in vivo, а в токсичності й інших побічних ефектах на рівні організму. Хіміотерапевтичні препарати придушують здебільшого який-небудь тип вірусоспецифічних ферментативних реакцій. У результаті цього опосередковано порушується спорідненість вірусних протеїнів один з одним або не вистачає яких-небудь з компонентів віріонів. Виходячи з вищесказаного, хіміотерапія вірусних хвороб є розділом наукових знань, що появились на стику вірусології і фармакології. Історично виникнення цього напрямку пов'язано з відкриттям антибіотиків і наступною розробкою інших антибактеріальних препаратів, які убивають бактерії в організмі і не приносять серйозної шкоди самому організму. Хіміотерапія як напрямок наукових досліджень має задачею розробку лікарських речовин, що припиняють репродукцію вірусів у зараженому організмі. Хіміотерапія як напрямок медицини і ветеринарії має на меті приготування з цих речовин лікарських форм і розробку тактики їх застосування. Хіміотерапевтичні препарати, призначені для застосування in vivo, повинні направлено впливати на вірус-специфічні біосинтетичні процеси, торкаючись процесів, що протікають у незаражених клітинах, у мінімальному ступені, і не проявляти шкідливих побічних ефектів на рівні організму в цілому. Що стосується вишукування цих препаратів, то в цьому відношенні успіхи поки ще скромні. Могутні антибіотики, що зробили переворот у лікуванні інфекційних хвороб (головним чином бактеріальних), виявилися зовсім нешкідливими для вірусів. Тому пошук йде по двох напрямках: спрямований пошук і скринінг. У першому випадку починаються спроби використовувати відомі властивості хімічних сполук для цілеспрямованого впливу на той чи інший етап репродукції вірусу, тобто вивчення йде від передбачуваного механізму дії до препарату. Другий шлях спирається на випробуваний століттями метод підбору - скринінг, припускаючи виловлювання активних препаратів серед широкого спектра хімічних сполук різних класів.

У відкритті багатьох лікувальних засобів, у тому числі антибіотиків, випадок зіграв чималу роль. Скринінг (добір, просівання) покликаний науково використовувати випадок. Пошук йде від препарату, а механізм, як думають, прикладеться після.

Можна виділити три основні групи препаратів, що придушують початкові (адсорбція і проникнення), середні (синтез компонентів) і заключні (композиція і звільнення) стадії взаємодії вірусів із клітками

71. Виділення та титрування бактеріофагів

Вперше спонтанний лізис бактерій описав М.Ф. Гамалія в 1898 р. Детальніше явище розчинення дизентерійних бактерій якимось невідомим агентом дослідив канадський мікробіолог Ф. д'Ерелль у 1917 р. Він назвав цей агент бактеріофагом. Наоснові вивчення феномена бактеріофагії були вирішені дуже важливі проблеми молекулярної біолоігї та генетики. Бактеріофаги виявились основною моделлю для дослідження тонкої структури гена, універсального генетичного коду, впливу радіації на спадкові структури організмів.

Більшість бактеріофагів мають форму сперматозоїда. Вони складаються з гексагональної головки, в якій міститься ДНК, хвостового відростка (стержня, оточеного білковим чохлом), базальної пластинки з фібрилами - рецепторами. Розмірголівки 60-100 нм. Її двошарова оболонка утворена капсомерами, які оточують одну щільно скручену молекулу ДНК. Порожнистий відросток довжиною 100-200 нм служить для прикріплення до поверхні бактерійної клітини та її інфікування. Адсорбується фаг на клітині за допомогою базальної пластинки та фібрил-рецепторів. Існує шість морфологічних типів фагів: нитчасті, без відростка, з аналогом відростка, коротким відростком, з чохлом відростка, що не скорочується й з чохлом відростка, що скорочується.

Спеціальна вірусологія

73. Класифікація вірусів основні родини РНК-вмісних та ДНК-вмісних вірусів

Віруси - неклітинні форми живих організмів, які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки, зрідка включаючи інші компоненти (ферменти, ліпідні оболонки тощо). Віруси займають екологічну нішу облігатних внутрішньоклітинних паразитів, розмножуючись тільки в живих клітинах, вони використовують їхній ферментативний апарат і переключають клітину на синтез зрілих вірусних часток - віріонів. Поширені всюди. Викликають хвороби рослин, тварин і людини. Існує декілька механізмів антивірусного захисту організму людини. Один із них - синтез інтерферону, протеїну, що бере участь в блокуванні розповсюдження вірусної інфекції між сусідніми клітинами. Розділ бі, що вивчає віруси називається вірусологією.

Розміри більшості вірусів коливаються від 10 до 300 нм. У середньому віруси в 50 разів менші за бактерій. Їх неможливо побачити у оптичний мікроскоп, тому що їх розмір менший за довжину світлової хвилі.

Віруси складаються з різноманітних компонентів:

1. серцевина - генетичний матеріал (ДНК або РНК). Генетичний апарат вірусу кодує від декількох (Вірус Тютюнової Мозаїки) до сотень генів (Вірус Віспи, більше 100 генів). Необхідний мінімум - гени, що кодують вірус-специфічну полімеразу та структурні білки.

2. білкова оболонка, що називають капсидом. Оболонка часто побудована з ідентичних повторюваних субодиниць - капсомерів. Капсомери утворюють структури з високою симетрією.

3. додаткова ліпопротеїдна оболонка. Ліпідна оболонка походить з плазматичної мембрани клітини-хазяїна та зустрічається в порівняно складних вірусів (вірус грипу, вірус герпесу). Цілком сформована інфекційна вірусна частка називається віріоном.

Класифікація за типом геному

В даній класифікації назви типових представників таксонів перекладені українською мовою у разі наявності загальноприйнятого наукового терміну; в інших випадках наведено міжнародно прийняту латинську назву згідно з постановою Міжнародного Комітету з таксономії вірусів (International Committee on Taxonomy of viruses).

ДНК-віруси

ДНК-віруси - віруси, геном яких представлений дезоксирибонуклеїновою кислотою і реплікація здійснюється за допомогою ДНК-залежної ДНК-полімерази, без використання проміжної ланки-посередника РНК. Геномна ДНК^[en] цих вірусів може бути дволанцюговою або одноланцюговою і мати лінійну або кільцеву форму.

Група І - дволанцюгові ДНК-віруси (длДНК-віруси)

Перша група вірусів містить дволанцюгову ДНК і для реплікації потрапляють в ядро клітини, так як їм потрібна клітинна ДНК-полімераза. Реплікація ДНК цих вірусів дуже залежить від стадії клітинного циклу. У представників родини Поксвіруси геномна ДНК^[en] реплікується поза ядром. У деяких випадках вірус може викликати поділ клітини, що може призвести до ракового переродження.

Група ІІ - одноланцюгові ДНК-віруси (олДНК-віруси)

Друга група вірусів містить одноланцюгову ДНК. Віруси родин Circoviridae^[en] та Parvoviridae^[en] реплікують геномну ДНК^[en] в ядрі, з утворенням інтермедіат - дволанцюгової ДНК.

РНК-віруси

Група ІІІ - дволанцюгові РНК-віруси (длРНК-віруси)

Третя група - віруси, в яких РНК здатна до реплікації (редуплікації) та реплікуються в геномну РНК в цитоплазмі і використовують полімерази господаря в меншій мірі, ніж ДНК-віруси. Реплікація матрична, геном сегментований, кожен ген кодує один білок.

Одноланцюгові РНК-віруси (олРНК віруси)

Четверта та п'ята групи найбільш вивчені віруси, реплікація яких не залежить від стадії клітинного циклу.

Група ІV - позитивно спрямовані одноланцюгові РНК-віруси ((+) олРНК віруси)

Четверта група - віруси, на яких може йти синтез білку на рибосомах клітини господаря. В компонентній структурі позитивно спрямованих одноланцюгових РНК-вірусів, в залежності від особливостей РНК, виділяють дві підгрупи:

1. Віруси з поліцістронною мРНК, в яких трансляція призводить до утворення поліпротеїну, що в свою чергу ділиться на зрілі білки. З одного ланцюга РНК може синтезуватися кілька різних білків, що знижує довжину генів.

2. Віруси зі складною трансляцією, в яких синтез білків йде з одного ланцюга РНК зі зрушенням рамки зчитування, також використовується протеолітичний процесинг поліпротеїнів (родини вірусів Arteriviridae, Astroviridae, Caliciviridae^[en], Coronaviridae^[en], Flaviviridae^[en], Пікорнавіруси і Togaviridae^[en]).

Група V - негативно спрямовані одноланцюгові РНК-віруси ((-) олРНК віруси) [ред. * ред. код]

П'ята група - віруси, які не можуть бути трансльовані на рибосомах клітини господаря, тому попередньо потрібна транскрипція вірусними РНК-полімеразами в (+) РНК. Дана група вірусів має дві підгрупи:

1. Віруси, що містять несегментированний геном, в яких на першому етапі реплікації відбувається транскрипція (-) РНК вірусною РНК-залежною РНК-полімеразою в моноцистронну мРНК і далі синтезуються додаткові копії (+) РНК, які служать матрицями для синтезу геномних (-) РНК. Реплікація геномних РНК таких вірусів здійснюється в цитоплазмі.

2. Віруси з сегментованими геномами, реплікація геномних РНК, яких відбувається в клітинному ядрі. Вірусна РНК-залежна РНК-полімераза синтезує моноцистронне мРНК з кожного сегмента геному. Найбільшою відмінністю даних вірусів від п'ятого групи вірусів полягає в тому, що реплікація здійснюється у двох місцях (родини вірусів Arenaviridae^[en], Bunyaviridae^[en], Filoviridae^[en], Ophioviridae^[en], Ортоміксовіруси, Параміксовіруси і Рабдовіруси, та роди - д-вірус, Tenuivirus^[en] іVaricosavirus^[en]).

ДНК - та РНК-віруси, що здійснюють зворотну транскрипцію [ред. * ред. код]

Група VІ - одноланцюгові зворотно-транскипційні РНК-віруси (олРНК-ЗТ віруси) [ред. * ред. код]

Шоста група вірусів містить одноланцюгову (+) РНК та використовують фермент зворотної транскриптази для перетворення (+) РНК в ДНК. Замість використання РНК, як матриці для синтезу білків, віруси VI групи використовують матрицю ДНК, яка вбудовується в геном господаря завдяки ферменту інтегрази. Подальша реплікація відбувається за допомогою полімераз клітини господаря. Найбільш добре вивченою родиною даної групи вірусів є ретровіруси, зокрема вид ВІЛ.

Група VІІ - дволанцюгові зворотно-транскипційні ДНК-віруси (длДНК-ЗТ віруси) [ред. * ред. код]

Докладніше: Дволанцюгові зворотно-транскипційні ДНК-віруси

Сьома група найменша сукупність подібних за складом та будовою видів вірусів з дволанцюговою ДНК, що ковалентно замкнута у формі кільця і є матрицею для синтезу мРНК вірусу, а також субгеномних РНК, яка в свою чергу служить матрицею длясинтезу ДНК-генома ферментом зворотної транскриптази вірусу.

74. Пікорнавіруси Основні роди. Ентеровіруси. Вірус поліомієліту, епідеміологія, патогенез. Вірусологічна діагностика, специфічна профілактика. Віруси Коксакі та ЕСНО. Кардіовіруси, риновіруси

Пікорнавіруси (від ісп. pico - мала величина і RNA, скорочене від англ. ribonucleic acid - рибонуклеїнова кислота(РНК)) - родина одноланцюгових, позбавлених суперкапсидної оболонки РНК-вірусів.

Родина складається з 9 родів: Enterovirus, Rhinovirus, Hepatovirus, Aphthovirus, Parechovirus, Erbovirus, Kobuvirus, Teschovirus. Представники 5 родів - Enterovirus, Rhinovirus, Hepatovirus, Parechovirus, Kobuvirus - викликають захворювання у людини.

Розмножуються в цитоплазмі клітин бактерій, рослин, тварин і людини. Найдрібніші з відомих вірусів (діаметром до 30 нм). Серед пікорнавірусів найкраще вивчені ентеровіруси, що мешкають в кишечнику людини і тварин. Багато з них, наприклад вірус поліомієліту, можуть пригнічувати центральну нервову систему. До пікорнавірусів відносяться також вірус ящура, мишачого енцефаліту, риновіруси (викликають катар верхніх дихальних шляхів у людини і тварин), вірус жовтої мозаїки турнепсу та інші.

Поліомієліт (від дав.-гр. рплйьт - сірий та дав.-гр. µхельт - спинний мозок) - дитячий спинномозковий параліч, гостре вірусне захворювання, яке зумовлене ураженням сірої речовини спинного мозку поліовірусом та характеризується переважною патологією центральної нервової системи

збудник поліомієліту (poliovirus hominis) відноситься до групи пікорнавірусів родини ентеровірусів (кишкових вірусів) та існує у вигляді 3 незалежних типів (I, II і III). Розміри вірусу - 8-12 нм, містить РНК. Стійкий у зовнішньому середовищі (у воді зберігається до 100 діб, у випорожненнях - до 6 міс), добре переносить замороження, висушення. Не руйнується травним соком та антибіотиками. Культивується на клітковинних культурах, характерна цитопатогенна дія. Гине при кип'ятінні, під впливом ультрафіолетового опромінення та дезінфекуючих засобів.

Патогенез

Вхідними воротами інфекції є слизова оболонка носоглотки або кишечника. Під час інкубаційного періоду вірус розмножується у лімфатичному глотковому кільці (мигдалики) та кишечнику, регіонарнихлімфатичних вузлах, проникає у кров та досягає нервових клітин в центральній нервовій системі, викликаючи її ураження (особливо рухових клітин передніх рогів спинного мозку та ядер черепно-мозкових нервів). Нервові клітини зазнають дистрофічно-некротичних змін, розпадаються та гинуть. Менш виражених змін зазнають клітини мозкового стовбуру, підкоркових ядер мозочка та ще в меншій мірі - клітини рухових ділянок кори головного мозку та задніх рогів спинного мозку. Часто відмічається гіперемія та клітинна інфільтрація м'якої мозкової оболонки. Загибель 1/4-1/3 нервових клітин в потовщеннях спинного мозку веде до розвитку пареза. Повні паралічі виникають при загибелі не менше 1/4 клітинного складу.

Після закінчення гострих явищ, загиблі клітини заміщуються гліозною тканиною з виходом у рубцювання. Розміри спинного мозку (особливо передніх рогів) зменшуються: при однобічному ураженні відмічається асиметрія. У м'язах, іннервація яких постраждала, розвивається атрофія. Зміни внутрішніх органів незначні - у перший тиждень відмічається картина інтерстиціального міокардиту.

Діагностика

Ідентифікація збудника поліомієліту має особливе значення, оскільки численні ентеровіруси й герпесвіруси здатні викликати схожі наслідки. Матеріали для досліджень - кров іспинномозкова рідина.

Виділення збудника поліомієліту проводять в первинних культурах тканини (ембріони) або культурах клітин HeLa, Нер-2, СОЦ та ін. Ідентифікацію поліовірусів здійснюють за цитопатичним ефектом і в РН з типовою аптчсивороткою.

Вірусоспецифічні AT щодо поліомієліту визначають у сироватці та СМР; виявлення високих титрів IgM вказує на наявність інфекції.

Головну роль у профілактиці поліомієліту відіграє вакцинація. Специфічна профілактика поліомієліту здійснюється за допомогою вакцин Солкаі Себіна. Крім вакцинації, ВООЗ в 1988 році дала такі рекомендації з профілактики:

* Домогтися широкого охоплення вакцинацією немовлят, для того щоб скоротити кількість сприйнятливих до поліомієліту дітей;

* Заснувати два загальнонаціональні дні для імунізації дітей молодше 5 років;

* Організувати кампанії з імунізації вдома;

* Організувати систему нагляду за епідеміологією поліомієліту в різних країнах.

- профілактика

За критеріями ВООЗ для вакцинасоційованого поліомієліту характерно:

* початок захворювання не раніше 4-х і не пізніше 30-х діб після вакцинації пероральною живою вакциною;

* для тих, що контактували з вакцинованим - початок захворювання до 60-х діб;

* розвиток асиметричних, переважно проксимальних млявих парезів та / або паралічів без порушення чутливості з ранніми атрофіями в перші 3 доби хвороби;

* стійкі залишкові явища через 2 місяці;

* відсутність прогредієнтності захворювання;

* антигенна подібність виділеного вірусу з вакцинним; чотириразове наростання титру антитіл. Ступінь ризику оцінена комітетом ВООЗ для реципієнтів вакцини в показниках 0, 087-2, 288, для тих, що контактували з вакцинованими - 0, 135-0, 645 на 1 млн щеплених. За висновком спеціального комітету ВООЗ з поліомієліту, вакцина Себіна є найбезпечнішою з усіх застосовуваних у даний час.

Встановлено, що у пацієнтів з вакцинасоційованим поліомієлітом зазвичай виявляють імунодефіцитні стани. Виділення вакцинного штаму вірусу у них відбувається довгостроково, більше півроку, тоді як у здорових осіб цей процес триває до 2-3 місяців.

При підозрі на вакцинасоційовані випадки гострого поліомієліту обов'язково слід проводити диферент.

Ехо віруси

ECHO-віруси (enteric cytopathogenic human orphan viruses - кишкові цитопатична «сирітські» віруси людини) - група дрібних містять РНК вірусів, що відносяться до сімейства пікорнавірусів.

Ехо-вірус розвивається непропорційно у чоловіків і дітей. Інфекція протягом перших двох тижнів після народження може викликати руйнацію і потенційно смертельне захворювання. У цій популяції, смерть зазвичай є результатом переважної печінкової недостатності або міокардиту, а не інфекції центральної нервової системи. Старші діти та дорослі мають кращий прогноз. Міокардит є найчастішим ускладненням у дорослих. Ехо-вірус, як і інші Коксакі Ентеровіруси А і Б, як правило, призводить до м'якого, неспецифічного захворювання з низькою температурою. Ехо-вірус може також виробити висип, який розповсюджується від лиця до шиї, верхніх кінцівок і грудної клітки. Лабораторна діагностика здійснюється з із введенням сироваткових антитіл до Ехо-вірусу.

75. Ортоміксовіруси, віруси грипу, класифікація, антигенна структура, пандемічні штами. Вірусологічна діагностика. Специфічна профілактика, противірусні препарати

Включає 5 родів: віруси грипу А, В, С, тоготовіруси та ісавіруси. Віріони мають здебільшого сферичну форму, але зустрічаються ниткоподібні форми. Діаметр частинок 80 - 120 нм, молекулярна маса біля 250 мегадальтон, плавуча густина 1, 19 г./смі та коефіцієнт седиментації 700-800S. Віріон складається з внутрішньої нуклеопротеїдної спіралі діаметром 8 - 9 нм та оболонки, що включає два шари ліпідів, у які інтегровані молекули гемаглютиніну та нейрамінідази. Білки на поверхні ліпідного шару утворюють ворсинки довжиною 10 - 14 нм та діаметром до 4 нм. Віруси не мають високої резистентності до фізичних та хімічних факторів, зокрема гинуть при температурі 56°C, чутливі до ефіру та дезоксихолату. Містять кілька антигенів: нуклеокапсидний (Np), мембранний (М) антигени знаходяться в середині віріону, є також поверхневі антигени - гемаглютинін (Н) та нейрамінідаза (N). Геном представлений одноланцюговою лінійною РНК, що складається з кількох фрагментів, загальною масою до 4 мегадальтон.

Віруси аглютинують еритроцити людини, морських свинок, курей та ін. Містять фермент, що руйнує мукопротеїдні рецептори клітини. Гемоліз не властивий. До цієї групи входять численні віруси, що викликають респіраторні та генералізовані захворювання людини, ссавцівта птиці. Зокрема це віруси, що викликають грип людини, класичну чуму птахів, грип качок, ластівок, свиней, коней.

Діаметр вірусної частинки 80-120 нм. Віріон має сферичну форму. В центрі віріону розміщений нуклеокапсид, який має спіральний тип симетрії. Геном представлений спіральною одноланцюговою сегментованою мінус РНК. Капсид складається з білка нуклеопротеїна, а також білків полімеразного комплекса. Сегментована РНК здатна до генетичних рекомбінацій, а також до зміни антигеної структури. Нуклеокапсид оточений шаром матриксних і мембраних білків, які приймають участь в збирані віріону. поверх цих структур знаходиться ліпопротеїнова оболонка, яка має клітине походження. Вона має на своїй поверхні вирости - шипики, довжиною біля 10 нм

В даний час віруси грипу А птахів на підставі їх поверхневих АГ - ГА (Н) і нейрамінідази (N) - розділені на 13 по Н-АГ і 9 варіантів по N-AT (табл. 15). Крім 13 підтипів ГА, усі штами ВГП містять у своїй структурі НА чи пташиного, чи людського, чи кінського походження. Власне пташиного НА відомо 6 типів.

Дикі водоплавні птахи - резервуар різних підтипів ГА (Н) і нейрамінідази (N) вірусу грипу. У цих популяціях зараження часто відбуваються там, де водоплавні птахи, свині і люди живуть близько і за рахунок генної реасортації можуть утворюватися нові більш патогенні штами вірусу грипу

Віруси грипу індукують в організмі хворої і перехворілої птиці AT, що володіють анти-ГА - і КЗ властивостями. В експериментальних умовах специфічні AT можна одержати на кроликах, пацюках і морських свинках як на нативний вірулентний вірус, так і на інактивований бета-пропіолактоном.

Правило перебіг хвороби доброякісний і як правило потребує симптоматично-патогенетичного лікування (застосовують жарознижуючі, судинозвіжуючі, антигістамінові препарати, вітаміни детоксикацію, імуномодулятори, ангіопротектори, інгібітори протеоліза.

Для профілактики приймають проти епідемічні заходи, які обмежують поширення вірусів грипу аерогено і контактно (ізоляція хворих, карантин в дитячих закладах і лікувальних закладах)

Грип - гостре інфекційне вірусне захворювання дихальних шляхів. Входить до групи гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ). Періодично розповсюджується у вигляді епідемій та пандемій (захворюваність грипом переважає взимку). У наш час виявлено більш ніж 2000 варіантів вірусу грипу, які розрізняються між собою антигенним спектром.

Грип має симптоми, схожі з іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ), але є набагато небезпечнішим. Тому перші ж симптоми ГРВІ вимагають особливої уваги. Найчастішим ускладненням грипу стає пневмонія, яка іноді може лише за 4-5 днів призвести досмерті хворого. Серцева недостатність також нерідко розвивається внаслідок ускладнень грипу

Грип - гостре інфекційне вірусне захворювання дихальних шляхів. Входить до групи гострих респіраторних вірусних інфекцій (ГРВІ). Періодично розповсюджується у вигляді епідемій та пандемій (захворюваність грипом переважає взимку). У наш час виявлено більш ніж 2000 варіантів вірусу грипу, які розрізняються між собою антигенним спектром.

Грип має симптоми, схожі з іншими гострими респіраторними вірусними інфекціями (ГРВІ), але є набагато небезпечнішим. Тому перші ж симптоми ГРВІ вимагають особливої уваги. Найчастішим ускладненням грипу стає пневмонія, яка іноді може лише за 4-5 днів призвести досмерті хворого. Серцева недостатність також нерідко розвивається внаслідок ускладнень грипу

Джерелом інфекції є тільки хвора людина (з останніх годин інкубаційного періоду по 4-5-й день хвороби). Механізм передачі інфекції - повітряно-крапельний. Хвора людина, навіть із легкою формою грипу, становить небезпеку для оточуючих впродовж усього періоду прояву симптомів, що в середньому становить 7 діб.

Імунітет після перенесеного грипу дуже нестійкий, можливі повторні захворювання навіть упродовж одного року; цьому сприяє те, що різні типи та підтипи, а також серологічні варіанти збудника не утворюють один проти одного пересічного імунітету та значно змінюють імуногенні властивості, що робить щеплення проти грипу досить неефективними.

Патогенез [ред.]

Проникнувши у верхні дихальні шляхи, вірус грипу вражає слизову оболонку, розмножуючись в епітеліальних клітинах. Виникає дистрофія клітин циліндричного епітелію, знижується бар'єрна функція слизової оболонки. Вірус грипу та його токсин потрапляють у кров, що спричиняє розвиток загального токсикозу. В органах та тканинах організму токсин вірусу вражаєкапіляри та дрібні кровоносні судини, а також різні відділи ЦНС та вегетативної нервової системи. Катаральні прояви у дихальних шляхах, ураження нервової системи, розладциркуляції крові у багатьох органах (головний мозок, легені, серце, наднирники тощо) зумовлюють загальні клінічні симптоми хвороби.

76. Параміксовіруси. Вірус кору, вірус паротиту. Епідеміологія, патогенез, специфічна профілактика. Парагрипозні віруси. РС-вірус

Кір зустрічається повсюдно. Спалахи кору відзначаються в контингентах, де сприйнятливими до вірусу є 3-7% людей. У північній півкулі захворюваність на кір зимово-весняна, в екваторіальних районах - у жаркий посушливий час. Кір є антропонозом. Механізм передачі-аерогенний, шлях передачі-повітряно-краплинний

Аерозольні краплі, які містять вірус, інфекційні протягом кількох годин. Вірус спроможний виділитися з сечею, але це не є значимим шляхом передачі. До кору сприйнятливі всі вікові групи людей. Патогенез

Кір. Загальні властивості-типові для параміксовірусів. Джерелом інфекції при грипі є людина, шлях передачі-повітряно-крапельний, інекція дуже заразна. Хворіють переважно діти, дорослі мають імунітет (перенесли в дитинстві). Інкубаційний період - до 3 тижнів. Хвороба починається з катаральних - яявищ, конюктевіту, на внутрішній поверхні щік виявляються білі висипання - плями філатова, пізніше зявляються висипання на шкірі з динамікою обличчя_тулуб_кінцівки. Спостерігається вірусемія. Можливі ускладнення, особливо в маленьких дітей-пневмонія, інколи енцефаліт. Діти перших місяців життя хворіють рідко внаслідок пасивної імунізації від матері після перенесеної хвороби розвивається по життєвий імунітет. Спец профілактика жива протикорова вакцина. Препарат недостатньо стійкий при звичайних умовах, тому його зберігання та транспортування обов'язкове в холодильниках. пасивна імунізація протикоровим гамаглобуліном, який готують з плацентарної крові.

Паротит. Джерелом інфекції є людина. Шлях переддачі-повітряно-краплинний. Вірус уражає слинні залози, через збільшення привушних залоз хвороба отримала назву свинка. вірус може уражати також оболонки мозку, підшлункову. У хлопчиків ураження статевих залоз(орхіт), що може стати причиною безпліддя. Спецпрофілактика-застосовують живу вакцину.

Паарагрипозні віруси РС-вірус. Відомо 3 серологічні варіанти парагрипозних вірусів та 1 варіант РС - віруса. Викликають утворення симпластів та синцитію внаслідок злиття оболонок уражених клітин. До розвитку ЦПД віруси можна виявити в реакції гемадсорбції-прилипання еритроцитів до оболонок клітин. Віруси уражають клітини слизової верхніх дихальних шляхів з розвитком гострого респіраторного синдрому дуже поширене, більшість дітей після 5 років мають антитіла до цих вірусів. Ідентифікація та діагностика в РН ЦПД та РЗГАд. Профілактика та лікування не розроблені.

77. Флавовіруси. Вірус кліщового енцефаліту. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика

Флавівіруси мають РНК довжиною 10, 6-10, 9*10в 3 нуклеотидів. Рід об'єднує віруси, які передаються трансмісійно за допомогою переносників-членистоногих. Вірес кліщового енцефаліту. В україні вогнища кліщового енцефаліту є в Капатах та на поліссі. Вірус циркулює серед диких тварин, включаючи гризунів. Від тваринн заражаються кліщі, які передають вірус трансоваріально. Людина заражається при укусі кліща. Фактором передачі може бути молоко, особливо козяче. Хвороба перебігає як лихоманка з ураженням мозку різної важкості - від безсимптомних до важких форм, після яких залишаються паралічі. Вірусологічна діагностика-виділення віруса з крові або спинномозкової рідини шляхом зараження мишей в мозок, курячих ембріонів, культури клітин. Вірус має гемаглютинацій ні властивості, в культурі клітин викликає ЦПД. Ідентифікація віруса-за допомогою специфічної сироватки в РБН, РН ЦПД, РЗГА. Серологна діагностика - дослідження парних сироваток для виявлення наростання титру антитіл. Застосовують РЗК, РЗГА, ІФА. Специфічна профілактика-вакцинація убитою вакциною з груп ризику.

78. Арена - та філовіруси. Віруси Ласа, Ебола, Марбург

Родина Arenaviridae скл. з одного роду Arenavirus, який включає 19 видів вірусів. Для людини є патогенними 8 видів, серед яких і вірус Ласса.

Будова вібріону:сферичної форми, плеоморфні, діаметр 50-300 нм. Суперкапсид ліпідний бішаровий з великими поверхневими шипами. Глікопротеїни шипів G1 і G2 є видоспецифічними антигенами і не мають гемаглютинуючих властивостей. Усередині суперкапсиду міститься 2 кільцевих нуклеокапсиди, які складаються з РНК і білкових капсомерів;і гранули - комплекси білків аренавірусів з рибосомами клітини-хазяїна. Нуклеокапсиди нагадують намисто: слабкоспіралізована РНК частково накручена на3-4 нм скупчення нуклеопротеїну, розташовані на відстані 5 нм однин від одного. Нуклеокапсидний білок є родоспецифічним антигеном.

Геном поданий 2 кільцевими сегментами однониткової РНК. Геномна РНК одночасно має - і + нитки. Обидва сегменти РНК містять 4 гени, які кодують структуру вібріону. Малий S-сегмент кодує попередник глікопротеїну і нуклеопротеїн. Великий L-сегбере участь у реплікації. Геном відносно стабільний, можливі генетичні рекомбінації.Віріони арена вірусів часто бувають диплоїдними-містять більше однієї копії S-сегмента РНК.

Репродукція. Аренавіруси проникають у клітину шляхом злиття мембран. Розмноження відбувається в цитоплазмі клітини. На відміну від інших вірусів, арена віруси не викликають припинення синтезу макромолекул клітини-хазяїна. Розмноження включає послідовну зміну первинної транскрипції, реплікації і повторної транскрипції. При реплікації на матриці - РНК синтезується +РНК, яка служить матрицею для утворення геномної - РНК. Морфогенез вібріону проходить під час відбруньковування від мембрани клітини, при цьому захоплюються клітинні рибосоми. Вихід аренавірусів з клітини може супроводжуватися її лізисом.

Культивування. Аренавіруси культивуються в клітинних культурах багатьох видів ссавців. Кращою культурою для ізоляції і культивування вважається клітинна лінія Vero E6. Використовуються спеціалізовані клітини:макрофаги, ендотеліоцити, фібробласти, клітини тканин мишей зі специфічними антигенами гістосумісності.ЦПД визначається на 4-7 дні інкубації у вигляді специфічних внутрішньоцитоплазменних включень.

Епідеміологія. Аренавіруси зустрічаються на 5 континентах і умовно підрозділяються на 2 групи: віруси Старого Світу-сюди нал. вірус Ласса, та віруси Нового Світу. Резервуаром аренавірусів є гризуни, кажани, у яких арена віруси викликають персистуючу інфекцію. Тварини виділяють віруси з сечею, фекаліями, слиною. Переносниками інфекції є кліщі. Механізм передачі до людини-трансмісійний, перкутанний, аерогенний, фекально-оральний. Перкутанний-найбільш значимий. Віруси Ласса можуть передаватися від людини до людини контактно або через кров.

Вірус лихоманки Ласса.

Особливості вірусів.Віріон сферичної форми, суперкапсид містить булаво подібні шипи довжиною 10 нм. Усередині вібріону міститься 10-15 гранул-включень рибосом, спроможних синтезувати білок при додаванні необхідних кофакторів і тРНК.

Резистентність.Віруси стійкі до впливу факторів навколишнього середовища;їх інфекційність у сироватці крові не знижується протягом тривалого періоду без спеціальної обробки.

Культивування. Дбре розмножуються в перещеплюваній культурі клітин Vero E6, на якій через 4-5 днів виявляється ЦПЕ.

Епідеміологія. Збудники лихоманки Ласса належить до числа особливо небезпечних для людини вірусів. Захворювання поширене в Зах. Африці, зустрічається переважно в сільській місцевості. Природними хазяями є багато соскові щури Mastomys natalensis. Зараження людини може відбуватися алементарним і повітряно-пиловим шляхами. Віруси виявляються в крові, у виділеннях а також у крапельках слини.

Патогенез.Віруси розмнож. в регіональних лімфатичних вузлах, звідки поширюються по всій ретикулоендотеліальній системі і циркулюють у крові.Віруси уражають ендотелій судин, що веде до розладів гемостазу і розвитку синдрому дисемінованого внутрішньо судинного згортання крові. Крововиливи найбільш виражені в кишечника, печінці, міокарді, легенях, кон'юнктиві і гол. мозку. Можлива гостра печінкова недостатність, інфекційно-токсичний шок, імунокомплексний нефрит. Віруси мають імуносупресивну дію.

Клініка.Інкубаційний період-3-14 днів, після чого починається грипоподібне захворювання (фарингіт-у 70% хворих) Летальність 15-70%.

Лікування. Використовуються рибавірин, плазма рекрнвалесцентів, людський імуноглобулін.

Родина Filoviridae входить у порядок Mononegavirales і скл. з двох родів1) Ебола-подібні віруси Заїр2) Марбург-подібні віруси.

Будова віріону.Віріони мають довгі ниткоподібні, іноді плечоподібні форми. Мають суперкапсид, утворений ліпідами клітинної плазматичної мембрани, має шипи довжин. 7 нм., вони скл. з глікопротеїну.Під суперкапсидом є капсид, побудований за спіральним типом симетрії. Усередині нуклеокапсиду є осьовий канал, всередині міститься нуклеокапсид, який скл. з РНК, великого білка L, нуклеопротеїну і білків віріону 30 і 35.Віріони мають 7 типів білків:4 білки пов'язані з вірусним рибонуклеопротеїновим комплексом, 1 входить до складу суперкапсиду, 2 білки мають мембранне походження.L-білок є РНК-залежною РНК-полімеразою.

Геном поданий однонитковою несегментованою лінійною - РНК.Ізольована РНК не інфекційна.

Репродукція.Віруси проникають до клітини шляхом рецепторного ендоцитозу і злиття мембран. Транскрипція і реплікація відбуваються в цитоплазмі інфікованої клітини. Реплікація включає утворення на матриці геномної - РНК повнорозмірної + РНК, яка є матрицею для синтезу геномних - РНК. Морфогенез і дозрівання вібріонів відбуваються в цитоплазмі при участі цитоплазматичної мембрани клітини-хазяїна.Віріони виходять з клітини шляхом брунькування, що супроводжується клітинним лізисом.

Культивування. Розмножуються в первинних культурах клітин мавп і ендотеліоцитів людини, а також у клітинних лініях Vero і в організмі морських свинок. ЦПД у клітинних культурах не розвивається.

Резистентність.Інактивуються ультрафіолетовим і y-випромінюванням, формаліном, жиро розчинниками, високими температурами. Стабільні при кімнатній температурі.

Вірус Ебола.Віріони ниткоподібної форми, нуклеопротеїновий комплекс вірусів скл. з білків L, N, VP30, VP35.VP24 є білком суперкапсиду, VP40-матричний білок, GP - основний білок шипів.

Резистентність.Віруси Ебола середньо стійкі до інсоляції, впливу атмосферного кисню, вологості, pH середовища.

Культивування.У культурах клітин розмножуються з низьким рівнем накопичення. Культури збудника підтримують пасажами через печінку або кров мавпи або через печінку морських свинок.

Епідеміологія.Віруси відрізняються пристосовуваністю до незвичних хазяїв. Резервуаром і джерелом інфекції є мавпи і кажани. Механізми передачі інфекції до людини - аерогенний, перкутанний, фекально-оральний. Захворювання зустрічається в Африці в ендемічних районах. У людини віруси містяться в глоткових змивах, сечі, спермі, рідині передньої камери ока навіть у людей, які практично видужали; у хворих-у крові.Віруси постійно ізолюються з трупного матеріалу:селезінки, лімфатичних вузлів, печінки, нирок і дуже рідко - з гол. мозку і нервової тканини.

Патогенез.В інкубаційному періоді репродукція вірусів відбувається в лімфатичних вузлах, селезінці і макрофагах різних органів. Вихід віріонів з уражених клітин обумовлює високу вірусемію і повторну дисемінацію в органи і тканини. Противірусні антитіла методом імунофлюоресценції в мертвих людей виявляються рідко, а у видужуючих - тільки по завершенні гострої фази хвороби.Імунна відповідь пригнічена з трьох причин - високої вірусемії, поразки макрофагів, імуносупресії.

Клініка. Інкубаційний період 4-6 днів. Характеризується раптовим початком, лихоманкою, головним болем, болями в животі, горлі, мязах, діареєю, кровотечами, блювотою, геморагічним висипом, збуджуваністю й агресивністю хворих. Смерть наступає через 7-14 днів від шоку внаслідок гострої крововтрати. Смертність складає 90%.

Лікування. Специфічна терапія включає використання плазми реконвалесцентів. Дані про ефективність неспецифічних противірусних препаратів при лихоманці Ебола відсутні. Рекомендуються інтерферони й антикоагулянти.

Вірус Марбург. Віріони мають фазоподібну будову, всі ізоляти вірусу Марбург мають різні послідовності РНК з гомологією95%.

Епідеміологія. Резервуар і джерело вірусів - зелені мартишки у яких інфекція може протікати безсимптовно. Механізм передачі до людини: аерогенний, перкутанний, фекально-оральний. Виділення вірусу відбувається з носоглотковим вмістом, сечею, заразна також кров хворих. Передається також через статевий шлях.

Патогенез. Вхідними воротами інфекції є ушкоджена шкіра і слизові оболонки. Макрофаги і моноцити є першим і переважним місцем розмноження вірусів. Характерна виражена вірусемія. Розмноження вірусів може відбуватися в різних органах і тканинах. Вірус виявляється в спермі до 12 тижнів. На пізніх стадіях хвороби розвивається геморагічний синдром.

Клініка. Захворювання характеризується раптовим початком, лихоманкою, інтоксикацією, поразкою печінки, травного тракту, ЦНС, геморагічним синдромом. Летальність складає 25-50%, смерть наступає на 8-16 день хвороби.

Лікування. Використовуються сироватки реконвалесцентів.

Профілактика. Розроблений імуноглобулін на основі сироватки крові інфікованих коней.

Родина Filoviridae входить у порядок Mononegavirales і скл. з двох родів1) Ебола-подібні віруси Заїр2) Марбург-подібні віруси.

Будова віріону.Віріони мають довгі ниткоподібні, іноді плечоподібні форми. Мають суперкапсид, утворений ліпідами клітинної плазматичної мембрани, має шипи довжин. 7 нм., вони скл. з глікопротеїну.Під суперкапсидом є капсид, побудований за спіральним типом симетрії. Усередині нуклеокапсиду є осьовий канал, всередині міститься нуклеокапсид, який скл. з РНК, великого білка L, нуклеопротеїну і білків віріону 30 і 35.Віріони мають 7 типів білків:4 білки пов'язані з вірусним рибонуклеопротеїновим комплексом, 1 входить до складу суперкапсиду, 2 білки мають мембранне походження.L-білок є РНК-залежною РНК-полімеразою.

Геном поданий однонитковою несегментованою лінійною - РНК.Ізольована РНК не інфекційна.

Репродукція. Віруси проникають до клітини шляхом рецепторного ендоцитозу і злиття мембран. Транскрипція і реплікація відбуваються в цитоплазмі інфікованої клітини. Реплікація включає утворення на матриці геномної - РНК повнорозмірної + РНК, яка є матрицею для синтезу геномних - РНК. Морфогенез і дозрівання вібріонів відбуваються в цитоплазмі при участі цитоплазматичної мембрани клітини-хазяїна.Віріони виходять з клітини шляхом брунькування, що супроводжується клітинним лізисом.

Культивування. Розмножуються в первинних культурах клітин мавп і ендотеліоцитів людини, а також у клітинних лініях Vero і в організмі морських свинок. ЦПД у клітинних культурах не розвивається.

Резистентність.Інактивуються ультрафіолетовим і y-випромінюванням, формаліном, жиро розчинниками, високими температурами. Стабільні при кімнатній температурі.

79. Віруси-збудники кишкових інфекцій. Ротавіруси

Віріони сферичної форми, мають 3 капсиди ікосаєдрального типу симетрії. На зовн. капсиді розташовані шипи і пори, які пенетрують від поверхні віріону у внутр. капсид, що є необхідним для транспорту метаболітів при реплікації. Капсиди скл. з 6 білків.VP4 і VP7 є поверхневими білками віріону, а VP6-основний білок внутрішнього капсиду.VP6 і VP7-основні антигени рота вірусів. Геном скл. з 11 сегментів двохниткової - РНК.10 сегментів мають 1 рамку зчитування, а 1-2 рамки.

Антигенна структура. За груповими антигенами рота віруси розділяються на 6 серогруп (A, B, C, D, E, F).Ратавіруси людини входять до груп А, В, С. Група А розділена на 2 підгрупи-А1 і А2 на підставі розбіжності білка VP6. Глікопротеїн VP7-основний нейтралізуючий протеїн зовнішнього капсиду, складає 20% маси вірусу і індикує серотипоспецифічні нейтралізуючі антитіла.VP4 складає 2% вірусної маси і є вірусним гемаглютинінам, важливою детермінантою вірулентної маси і є вірусним гемаглютинінам, важливою детермінантою вірулентності. Серологічна класифікація рота вірусів була прийнята на підставі VP7-VP4 специфічного імунітету. По цій класифікації серотип VP7 називають G, а VP4-P.У групі А було виділено 14 серотипів G, 10 з яких були ізольовані від людей. Було виділено 18 Р-типів рота вірусів у людини. 70-80% ізолятів вірусів від людини складають G1P8 і G2P4.Кількість серотипів за Р типом збільшується зі зростанням кількості ізолятів.

Резистентність.Віруси дуже стабільні на предметах навколишнього середовища протягом тривалого часу.

Культивування. Ротавіруси людини погано культивуються в клітинних культурах. Використовуються первинні перещеплювані культури клітин нирок зелених мавп. ЦПД характеризується округленням і ущільненням клітин з утвор. конгломератів, сполучених між собою тяжами.

Епідеміологія. Джерело інфекції-хвора людина або вірусоносій; рідше-хворі тварини. Механізм передачі:фекально-оральний, реалізований водним, харчовим і контактно-побутовим шляхами.

Патогенез. Ротавіруси уражають епітелій кишечника, у якому розмножуються. Репродукція викликає некроз епітелію, особливо дванадцятипалої кишки, що супроводжується розвитком діарейного синдрому.Інкубаційний період складає 24-72 години.

Клініка. Захворювання характер. гострим початком, лихоманкою, нудотою, блювотою, болями в череві, поносом, наявністю крові у фекаліях.

Лікування.симптоматичне і патогенетичне.

Профілактика. Використовуються живі атенуйовані вакцини проти ротавірусної інфекції.

80. Віруси - збудники респіраторних інфекцій. Коронавіруси

Особливості вірусів. Віріони діаметром 100 нм (мал. 2). Суперкапсид

МІСТИТЬ ВЄЛИКІ ГЛІКОПрОТеЇНОВІ ШИПИ ЧОТИРЬОХ типів: 1) 8-шипи (взаємодіють із сіа - ловою кислотою клітин); 2) М-шипи; 3) Е - шипи (необхідні для «роздягання» вірусів); 4) НЕ-шипи (необхідні для адгезії і проникнення). Геномна РНК має довжину 30* 10 нуклеотидів.

Резистентність. Коронавіруси чутливі до ультрафіолетового опромінення, органічних розчинників і детергентів, нагрівання до температури вище 56°С, до низьких і високих значень рН (оптимум рН - 7,0-7,5). Зберігають інфекційність до 8-10 годин у повітрі, до 9 діб - у питній воді, до 4-11 діб

- при температурі 0-18°С.

Культивування. Коронавіруси розмножуються в клітинних культурах трахеї плоду людини. У середовище культивування вносять амінопептидазу.

Епідеміологія. Джерелом інфекції є хвора людина. Механізм передачі респіраторної інфекції - аерогенний, який реалізується переважно повітряно - краплинним шляхом. Механізм передачі ентеритної коронавірусної інфекції

- фекально-оральний; шляхи передачі - водний, харчовий, контактіно - побутовий. Захворюваність має зимову сезонність, реєструється повсюдно.

Патогенез. In vivo коронавіруси прикріплюються до рецепторів апікальних мембран епітеліоцитів кишкового і дихального трактів, у яких роч - множуються. Звільнення віріонів відбувається або на апікальних, або на базальних поверхнях інфікованих клітин. Респіраторні коронавіруси уражають епітелій верхніх дихальних шляхів переважно в дітей, у дорослих частіше уражаються нижні відділи. Дуже часта реінфекція. При важкому перебізі захворювання розвивається вірусемія з можливою поразкою центральної нервової системи. Коронавіруси можуть інфікувати лімфоцити і моноцити.

Клініка Респіраторні коронавіруси викликають риніти, назофарнгіти, ларингіти, бронхіти, пневмонії. Ентеритні коронавіруси викликають гострі кишкові розлади - гастроентерити.

Імунітет нетривалий. Можлива реінфекція.

Лабораторна діагностика. Матеріалом для дослідження є змини з носової частини глотки, мазки з носа і зіва, випорожнення, сироватка крові

Використовуються вірусоскопічний (РІФ, імунна електронна мікроскопія), вірусологічний і серологічний (РЗК, РГГА, РИГА) методи. Виділення вірусів проводять у первинних культурах клітин легень і нирок ембріона людини з наступною індикацією за ЦПД і РІФ та ідентифікацією в РГГА, РЗК, РІФ, а також методом імунної електронної мікроскопії.

Лікування. Показані інтерферони і моноклональні антирецепторні антитіла.

Профілактика. Вакцини розробляються.

81. Рабдовіруси. Вірус сказу. Епідеміологія, патогенез, вірусологічна діагностика, профілактика

До родини Рабдовіруси входять два патогенних для людини види-вірусс сказу й вірус везикулярного стоматиту. Зрілі віріони рабдвірусів витягнуті в довжину, мають форму палички або кулі. Ззовні вони вкриті сотоподібною ліпідною оболонкою, яка має шипики. В центрі вібріону знаходиться нуклеокапсид, що має спіральний тип симетрії.Вірус сказу має типову паличкоподібну форму розмірами 180*80 нм. До складу генома входить однониткова мінус-РНК, яка оточена капсидними білками. Нуклеокапсид має РНК-полімеразу, а ліпопротеїнова оболонка - глікопротеїд. Останній визначає єдиний антигенний варіант вірусу. Рабічний вірус культивується в культурах клітин багатьох тварин і диплоїдних клітинах людини. Досить швидко адаптується до курячих ембріонів.Є два варіанти вірусу:вуличний(дикий), який циркулює серед багатьох видів диких тварин, і фіксований вірус, отриманий Пастером після 133 пасажів на кроликах. Фіксований вірус використовують для виготовлення антирабічних вакцин. У зовнішньону середовищі вірус малостійкий, він швидко інактивується при дії УФО, чутливий до всіх відомих дезінфікуючих розчинів. Джерелом інфекції для людини є лисиці, собаки, вовки, шакали. Деколи людина заражається від хворих корів, овець, свиней, віслюків, кажанів та ін. Зараження відбувається через укуси скажених тварин і навіть при ослизненні ушкоджених ділянок шкіри.Ікубаційний період триває від 2 до 16 тижнів, рідко до року й довше. Обличчя хвороготвиражає страждання, неймовірний жах. У нього виникають страхітливі слухові та зорові галюцинації. Приступи збудження припиняються й наступають ппрплічі. Тривалість хвороби 3-7 днів, і вона завжди закінчується смертю. Лабораторна діагностика проводиться після смерті тварин чи людей шляхом виявлення специфічних включень у нервових клутинах амонового рогу, мозочка та клітинах слинних залоз. Розроблено прижиттєвий метод діагностики шляхом імунофлуоресценції мазків-відбитків рогівки ока. Специфічна профілактика сказу при укусах хворою твариною зводиться ло введення антирабічного імуноглобуліну і через 24 год проведення щеплень живими й інактивованими антирабічними вакцинами.