Контроль і ревізія

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КОНТРОЛЬ І РЕВІЗІЯ

Навчальний посібник

2-е видання, перероблене і доповнене

Укладач: Дікань Л.В.

Харків, ХНЕУ, 2006



Рецензенти: к.е.н., професор, зав. кафедрою бухгалтерського обліку Харківського національного аграрного університету Огійчук М.Ф.; д.е.н., професор кафедри обліку і фінансів ХБІ УАБС НБУ Пічугіна Т.С.; д.е.н., професор, зав. кафедрою економічного аналізу і обліку НТУ ХПІ Тимофєєв В.М.

Рекомендовано Міністерством освіти і науки України як навчальний посібник.

Протокол №8 від 03.07.2006 р.

Контроль і ревізія. Навчальний посібник 2-е вид., перероб. і доп./ Л. В. Дікань - Харків: Вид. ХНЕУ, 2006. - 394 с. (Укр. мов.)

Розглянуто становлення та розвиток контролю. Висвітлено світовий досвід організації державного контролю. Надано характеристику предмету, об'єкту, методів та принципів контролю. Значну увагу приділено суб'єктам контролю в Україні. Розкрито сутність ревізії та аудиту, організації контрольно-ревізійної діяльності. Розглянуто особливості контролю в бюджетних установах та на промислових підприємствах. Розкрито аспекти здійснення контролю та ревізії касових і банківських операцій, розрахунків, операцій з основними засобами і нематеріальними активами, операцій з товарно-матеріальними цінностями, праці та її оплати, виробництва та реалізації промислової продукції, результатів діяльності та власного капіталу підприємства, стану бухгалтерського обліку і звітності. Визначено податковий, бюджетний та казначейський контроль як складові ланки економічного контролю. Розглянуто особливості контролю та аудиту в банківських установах. Навчальний матеріал доповнюється рисунками та таблицями, запитаннями для самоперевірки, навчальними завданнями, наведено глосарій та нормативну базу з окремих питань контролю та ревізії.

Для студентів, аспірантів та викладачів економічних спеціальностей вищих навчальних закладів, фахівців у галузі контролю та ревізії.

© Харківський національний еконмічний університет, 2006

© Дікань Л. В. 2006

Зміст

контрольний ревізійний аудит державний

Передмова

Програма курсу «Контроль і ревізія»

Тема 1. Становлення та розвиток контролю

Тема 2. Сутність контролю. Дискусійні питання

Тема 3. Класифікація фінансового контролю

Тема 4. Ревізія: поняття і зміст

Тема 5. Організація контрольно-ревізійної діяльності

Тема 6. Особливості контролю у бюджетних установах та на промислових підприємствах

Тема 7. Ревізія касових і банківських операцій

Тема 8. Ревізія розрахунків

Тема 9. Ревізія операцій з основними засобами і нематеріальними активами

Тема 10. Ревізія операцій з товарно-матеріальними цінностями

Тема 11. Ревізія праці та її оплати

Тема 12. Ревізія виробництва та реалізації промислової продукції

Тема 13. Ревізія результатів діяльності та власного капіталу підприємства

Тема 14. Ревізія стану бухгалтерського обліку і звітності

Глосарій

Література

Додаток

Передмова

Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у різних соціально-економічних формаціях обумовлює потребу в удосконалюванні функцій управління процесом виробництва. При цьому однією з найважливіших функцій управління є чітко організована система контролю, бо призначення контролю відповідає цілям управління. До того ж трансформаційні процеси, що здійснюються в Україні, реформа бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні, затвердження нового Плану рахунків і Положень (стандартів) обліку зумовлюють необхідність реформування контрольно-ревізійної діяльності, бо вона в умовах ринкових перетворень здобуває особливий характер. Доказом цього є як збільшення кількості підприємств різних форм власності, так і підвищення складності умов їх економічної виробничо-господарської діяльності, що загалом обумовило стрімке зростання кількості суб'єктів контролю та потребує вдосконалення їх роботи.

За таких умов ключовим постає питання підготовки кадрів для існуючого різноманіття контролюючих органів та служб.

Втім підґрунтям цього є, перш за все, теоретичне визначення змісту та сутності певних понять у рамках відповідних курсів та, насамперед, курсу «Контроль і ревізія», який є одною з провідних дисциплін за навчальними планами економічних вузів і спеціальностей.

Тобто як головну мету даного посібника можна визначити сприяння поглибленому вивченню та засвоєнню теоретичних основ контролю і ревізії, організації контрольно-ревізійної роботи з погляду на розвиток сучасної науки та практики.

Завданнями посібника є:

широке оволодіння теоретичною базою з питань контролю та ревізії;

практичне застосування теоретичних знань для вирішення конкретних завдань щодо здійснення контролю і ревізії;

оволодіння знаннями з конкретних форм організації перевірок;

Реалізація завдань забезпечує:

оволодіння теоретичними знаннями з приводу контролю і ревізії підприємств різних форм власності;

оволодіння методиками проведення ревізії та інспектування;

розвиток творчого мислення та індивідуальних здібностей студентів у вирішенні практичних завдань;

В якості предмету обговорювання обрано контрольно-ревізійну роботу, її організацію, форми, методи та прийоми контролю.

Посібник написано відповідно до програми курсу «Контроль і ревізія», затвердженої вченою радою Харківського національного економічного університету, яка відповідає вимогам кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах та узгоджена з примірною структурою змісту навчальної дисципліни, рекомендованою Європейською Кредитно-Трансфертною Системою (ECTS);

В свою чергу, це обумовило інноваційну структуру даного посібника, а саме розподіл його на дві частини згідно з модулями.

Так, перша частина посібника відповідає першому теоретичному модулю навчальної дисципліни «Контроль і ревізія» - «Теоретико-методологічні основи економічного контролю та організації контрольно-ревізійного процесу». В рамках даного модуля подано теоретичні питання здійснення контрольно-ревізійної діяльності, а саме розглянуто етапи становлення та розвитку контролю в Україні та в зарубіжних країнах, проаналізовано дискусійні питання щодо визначення сутності контролю, подано повну класифікацію фінансового контролю в розрізі його основних форм, розглянуто поняття та зміст інспектування та ревізії як форми його здійснення, розглянуто основні аспекти організації контрольно-ревізійної діяльності.

Друга частина посібника відповідає другому практичному модулю навчальної дисципліни - „Контроль і ревізія діяльності підприємств та установ”. В рамках даного модуля автором розглянуто практичні аспекти здійснення контрольно-ревізійної діяльності, а саме питання контролю та ревізії касових і банківських операцій, розрахунків, операцій з основними засобами і нематеріальними активами, операцій з товарно-матеріальними цінностями, праці та її оплати, виробництва та реалізації промислової продукції, результатів діяльності та власного капіталу підприємства, стану бухгалтерського обліку і звітності.

Всі перелічені питання розглянуто з урахуванням особливостей контролю у бюджетних установах та на промислових підприємствах

Таким чином, характерними рисами посібника є:

Новизна структури та змісту навчальної дисциплини. Ця мета досягається завдяки тому, що посібник побудовано на основі Робочої програми навчальної дисциплини „Контроль і ревізія”, яка відповідає вимогам кредитно-модульної системи організації навчального процесу у вищих навчальних закладах;

Зручність викладення матеріалу. Посібник побудовано в зручній для читача формі. Відповідно до цього в посібнику чітко та послідовно подано матеріал, який охоплює основні теоретичні положення контрольно-ревізійної діяльності та процесу. По кожній темі виділено ключові питання та терміни, а також наведено перелік контрольних запитань та навчальних завдань, які орієнтують на самостійну роботу.

Застосування при написанні посібника нових практичних здобутків в контрольно-ревізійній діяльності. Так, посібник побудовано з урахуванням нових законодавчих актів, що регулюють питання контролю та ревізії, ретельно ознайомитись з якими читач в змозі звернувшись до додатків, що містяться в посібнику.

Програма курсу «Контроль і ревізія»

З самого початку вивчення дисципліни кожен студент має бути ознайомлений як з програмою дисципліни і формами організації навчання, так і зі структурою, змістом та обсягом кожного з її навчальних модулів, а також з усіма видами контролю та методикою оцінювання навчальної роботи.

Навчальний процес згідно з програмою навчальної дисципліни «Контроль і ревізія» здійснюється у таких формах: лекційні, семінарські та практичні заняття; індивідуальне навчально-дослідне завдання; самостійна робота студент.

Вивчення студентом навчальної дисципліни відбувається шляхом послідовного і ґрунтовного опрацювання навчальних модулів. Навчальний модуль - це відносно окремий самостійний блок дисципліни, який логічно об'єднує кілька навчальних елементів дисципліни за змістом та взаємозв'язками. Структура кредиту дисципліни наведена в табл. 1.

Таблиця 1 - Структура залікового кредиту навчальної дисципліни «Контроль і ревізія»

Тема	Кількість аудиторських годин за навчальним планом
	лекції	семінарські (практичні) заняття	самостійна робота	індивідуальна робота
Модуль 1. Теоретико-методологічні основи економічного контролю та організації контрольно-ревізійного процесу
Тема 1. Становлення та розвиток контролю		1	2
Тема 2. Сутність контролю. Дискусійні питання	2	2	1
Тема 3. Класифікація фінансового контролю	2	2	2
Тема 4. Ревізія: поняття і зміст	2	1	2
Тема 5. Організація контрольно-ревізійної діяльності	2	2	1
Разом годин за модулем 1	8	8	8	10
Модуль 2. Ревізія діяльності підприємств, установ та організацій
Тема 6. Особливості контролю у бюджетних установах, організаціях та на промислових підприємствах	2	2	4
Тема 7. Ревізія касових і банківських операцій	2	2	4
Тема 8. Ревізія розрахунків	2	2	2
Тема 9. Ревізія основних засобів та нематеріальних активів	2	2	2
Тема 10. Ревізія операцій з товарно-матеріальними цінностями	2	2	4
Тема 11. Ревізія праці та її оплати	2	2	2
Тема 12. Ревізія виробництва та реалізації промислової продукції	2	2	2
Тема 13. Ревізія результатів діяльності та власного капіталу підприємства	2	2	4
Тема 14. Ревізія стану бухгалтерського обліку і звітності	2	2	4
Разом годин за модулем 2	18	18	28	10
Всього годин	26	26	36	20

МОДУЛЬ 1. Теоретико-методологічні основи економічного контролю та організації контрольно-ревізійного процесу

Тема 1. Становлення та розвиток контролю

1.1. Основні історичні віхи розвитку контролю.

Прояви контролю у матріархаті та патріархаті. Контроль при рабовласницькому устрою. Контроль при феодальнім устрої. Розвиток контролю у напрямку прийняття спеціальних законів.

1.2. Еволюція контролю на теренах України.

Взаємозв'язок історії контролю та розбудови державності в Україні. Розвиток контролю під час входу України до складу царської Росії. Основі вежі розвитку контролю у період радянської влади. Етапи становлення контролю на теренах незалежної України.

1.3. Основні вежі розвитку органів контрольно-ревізійної роботи у зарубіжних країнах.

Найстаріші згадки про впровадження організаційно-контрольної роботи. Прототипи сучасних органів контролю. Організаційні форми розвитку контролю у ХХ столітті.

1.4. Правова основа та організаційні схеми контролю в зарубіжних країнах.

Сучасні погляди на організацію контрольно-ревізійної роботи у зарубіжних країнах. Органи контролю у зарубіжних країнах.

1.5. Організація контрольно-ревізійної роботи в окремих країнах.

Особливості організації контрольно-ревізійної роботи в зарубіжних країнах.

Тема 2. Сутність контролю. Дискусійні питання

2.1.Необхідність, місце та значення контролю в сучасних умовах.

Фактори, що обумовлюють необхідність контролю. Місце, роль та значення контролю на сучасному етапі розвитку економіки.

2.2. Визначення поняття «контроль». Дискусійні питання.

Зміст контролю. Контроль як економічна категорія.

2.3. Контроль як функція управління.

Зміст управлінського контролю. Підсистеми контролю в управлінні.

2.4. Економічний контроль та його зміст.

Сутність економічного контролю. Різновиди економічного контролю. Основні завдання та функції економічного контролю. Предмет та обєкт економічного контролю. Методологія контролю. Спеціальні методи економічного контролю. Прийоми контролю. Основні принципи контролю. Рівнево-організаційні форми економічного контролю в Україні.

2.5. Державні органи економічного контролю в Україні.

Органи законодавчої влади державного економічного контролю. Органи виконавчої влади державного економічного контролю. Судові органи державного економічного контролю. Органи місцевого самоврядування державного економічного контролю. Спеціальні органи державного економічного контролю.

Тема 3. Класифікація фінансового контролю

3.1. Фінансовий контроль як складова економічного контролю.

Фінансовий контроль: сутність і зміст. Об'єкт фінансового контролю. Рівні фінансового контролю. Класифікаційні ознаки фінансового контролю. Фінансовий контроль та стадії суспільного відтворення.

3.2.Аудиторський контроль.

Сутність аудиту. Державний аудит. Незалежний аудит. Суб'єкти аудиторського контролю в Україні.

3.3.Податковий контроль

Сутність податкового контролю. Відмінності між поняттями податкового контролю та податкового аудиту. Суб'єкти податкового контролю: їх права, обов'язки та повноваження. Види податкових перевірок.

3.4. Бюджетний контроль.

Сутність бюджетного контролю, форми його здійснення та суб'єкти проведення.

3.5. Казначейський контроль.

Сутність та основні напрями здійснення казначейського контролю. Державне казначейське управління: історія створення, права, обов'язки та структура. Основні етапи казначейського контролю.

3.6. Контроль і аудит в банках

Сутність банківського аудиту, форми його здійснення та суб'єкти проведення. Внутрішній банківський контроль. Аудит в банках.

Тема 4. Ревізія: поняття і зміст

4.1. Визначення поняття «ревізія». Дискусійні питання.

Підходи до визначення поняття „ревізія” в спеціальній економічній літературі. Інспектування: поняття та зміст. Відмінні риси між ревізією та інспектуванням.

4.2. Предмет, об'єкт та суб'єкти ревізії.

Предмет ревізії. Завдання ревізії на теоретичному і практичному рівнях. Об'єкти ревізії. Суб'єкти ревізії.

4.3. Мета, завдання, функції та принципи ревізії.

Мета ревізії. Завдання ревізії. Функції ревізії. Принципи ревізії.

4.4. Зміст та класифікація ревізій.

Класифікаційні ознаки ревізій. Класифікація ревізій за певними ознаками.

Тема 5. Організація контрольно-ревізійної діяльності

5.1. Зміст контрольно-ревізійної діяльності.

Контрольно-ревізійна процедура. Контрольно-ревізійний процес. Суб'єкти контрольно-ревізійної діяльності. Учасники ревізії. Контрольно-ревізійні дії. Ревізійні операції. Засоби контрольно-ревізійної діяльності. Способи контрольно-ревізійної діяльності. Результат контрольно-ревізійних дій.

5.2. Стадії контрольно-ревізійного процесу.

Організаційна стадія контрольно-ревізійного процесу. Дослідна стадія контрольно-ревізійного процесу. Стадія узагальнення та реалізації результатів контрольно-ревізійного процесу.

5.3. Планування контрольно-ревізійної діяльності. Види планів ревізії.

Періодичність у плануванні контрольно-ревізійної діяльності. Структура плану контрольно-ревізійної діяльності. Принцип планування контрольно-ревізійної діяльності. Види планів.

5.4. Права, обов'язки та відповідальність контролерів-ревізорів.

Права та обов'язки контролерів - ревізорів, їх відповідальність.

5.5. Документи як об'єкт дослідження в ревізії.

Поняття „документ”. Класифікація документів. Доброякісні та недоброякісні документи. Підробка. Істина в ревізії.

5.6. Способи перевірки документів.

Хронологічна та систематизована, комбінована та вибіркова перевірка.

5.7. Узагальнення результатів контролю та їх реалізація.

Проміжний акт. Загальний акт. Структура актів.

МОДУЛЬ 2. Ревізія діяльності підприємств, установ та організацій

Тема 6. Особливості контролю у бюджетних установах, організаціях та на промислових підприємствах6.1. Статус бюджетної установи як підконтрольного об'єкта.

Поняття бюджетної установи. Мета діяльності. Бюджетна установа як об'єкт ревізії.

6.2. Особливості проведення ревізії в бюджетній установі, організації.

Загальні положення ревізії в бюджетних установах. Особливості перевірок бюджетних установ.

6.3. Статус промислового підприємства як підконтрольного об'єкта.

Поняття промислового підприємства. Мета діяльності промислових підприємств. Об'єкти ревізії на промислових підприємствах.

6.4. Особливості проведення ревізії на промисловому підприємстві.

Загальні положення ревізії на промислових підприємствах. собливості перевірок промислових підприємств.

Тема 7. Ревізія касових і банківських операцій

7.1. Задачі, джерела інформації, нормативні акти і напрями ревізії.

Мета та завдання ревізії касових і банківських операцій. Джерела інформації та напрями контролю

7.2. Контроль дотримання касової дисципліни.

Ліміт залишку готівки в касі. Ревізія використання підзвітних сум. Порядок отримання готівки в банку. Контроль збереження готівки в касі.

7.3. Ревізія грошових коштів у касі, її завдання та порядок проведення.

Етапи проведення ревізії грошових коштів в касі. Мета та завдання.

7.4. Ревізія операцій із грошовими коштами на рахунках у банку.

Ревізія достовірності і повноти виписок банку, обґрунтованості витрат на відповідних рахунках. Контроль операцій з валютою.

7.5. Ревізія операцій із цінними паперами.

Завдання, об'єкти, послідовність проведення ревізії.

Тема 8. Ревізія розрахунків

8.1. Завдання, об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю розрахунків.

Мета та завдання ревізії розрахунків. Об'єкти контролю. Джерела інформації та методи здійснення.

8.2. Ревізія розрахунків з підзвітними особами.

Дотримання правил видачі авансів, доцільності і правомірності витрат на відрядження, господарські видатки.

8.3. Контроль розрахунків з постачальниками за товарно-матеріальні цінності, роботи (послуги).

Викриття можливих фактів зловживань. Реальність заборгованості.

8.4. Ревізія розрахунків з покупцями і замовниками.

Мета, завдання ревізії. Джерела інформації, методи та напрями.

8.5. Ревізія розрахунків по претензіях та відшкодуванню матеріальних збитків.

Поняття претензії. Напрями та методи ревізії.

Тема 9. Ревізія основних засобів та нематеріальних активів

9.1. Завдання, методи та послідовність проведення ревізії основних засобів.

Мета та завдання ревізії основних засобів. Джерела інформації та методи ревізії. Етапи здійснення перевірок.

9.2. Ревізія стану збереження основних засобів.

Документальна ревізія операцій з надходження і вибуття основних засобів. Контроль достовірності формування первісної вартості основних засобів.

9.3. Ревізія витрат на ремонт або поліпшення основних засобів.

Етапи та джерела інформації при перевірці.

9.4. Ревізія правильності нарахування амортизаційних відрахувань.

Основні етапи ревізії. Джерела інформації. Типові порушення. Законодавче регулювання.

9.5. Ревізія нематеріальних активів.

Обґрунтованість складу нематеріальних активів, що внесені засновниками до статутного фонду; операції з надходження і вибуття нематеріальних активів; нарахування амортизації.

Тема 10. Ревізія операцій з товарно-матеріальними цінностями

10.1. Задачі, джерела інформації, нормативні акти і напрями контролю.

Мета та завдання перевірки. Джерела інформації . Напрями контролю операцій з ТМЦ. Законодавче регулювання таких перевірок.

10.2. Інвентаризація товарно-матеріальних цінностей, сировини та готової промислової продукції.

Порядок проведення інвентаризації.

Порядок регулювання інвентаризаційних різниць.

10.3. Ревізія збереження матеріальних цінностей, стану складського господарства.

Мета та завдання перевірки. Джерела інформації . Напрями контролю.

Можливі порушення в складському обліку матеріальних цінностей.

10.4. Перевірка надходження і оприбуткування матеріальних цінностей.

Складання інвентаризаційної відомості матеріальних цінностей в дорозі.

10.5. Ревізія операцій пов'язаних з вибуттям матеріальних цінностей.

Порядок перевірки операцій з вибуття ТМЦ. Джерела інформації при такій перевірці.

10.6. Перевірка використання сировини і матеріалів на виробництві.

Норми витрат сировини, основних і допоміжних матеріалів. Напрями контролю фактичного використання сировини і матеріалів.

10.7. Особливості перевірки малоцінних швидкозношуваних предметів.

Тема 11. Ревізія праці та її оплати

11.1. Задачі, джерела інформації, нормативні акти і напрямки контролю.

Мета та завдання перевірки. Джерела інформації . Напрями контролю. Законодавче регулювання таких перевірок.

11.2. Контроль обліку особового складу.

Стан трудової дисципліни і дотримання трудового законодавства.

11.3. Перевірка розрахунків по оплаті праці.

Стан розрахунків з працівниками, нарахування заробітної плати, утримання із заробітної плати, достовірність і правильність ведення первинного обліку.

11.4. Ревізія розрахунків за страхуванням.

Напрями розрахунків підприємств з органами страхування. Джерела інформації та напрями перевірок.

Тема 12. Ревізія виробництва та реалізації промислової продукції

12.1. Задачі, джерела інформації, нормативні акти і напрямки контролю.

Мета та завдання перевірки. Джерела інформації . Напрями контролю. Законодавче регулювання таких перевірок.

12.2. Перевірка виконання виробничої програми.

Аналіз ритмічності виробництва. Ревізія повноти оприбуткування промислової продукції.

12.3. Обґрунтованість включення до складу собівартості витрат на виробництво.

Ревізія витрат за їх елементами. Особливості перевірки загальновиробничих і адміністративних витрат.

12.4. Контроль правильності визначення фактичної собівартості готової продукції, робіт (послуг)

Правила визначення собівартості. Напрями перевірки правильності визначення собівартості..

12.5. Ревізія незавершеного виробництва у промисловості.

Перевірка проведених інвентаризацій незавершеного виробництва.

12.6. Ревізія операцій із реалізації готової продукції.

Мета і завдання ревізії. Джерела інформації та методи ії здійснення.

Тема 13. Ревізія результатів діяльності та власного капіталу підприємства

13.1. Завдання, об'єкти, джерела інформації і методичні прийоми контролю.

Мета і завдання ревізії. Об'єкти та джерела інформації при перевірці.

13.2. Ревізія правильності оцінки отриманих доходів і визначення прибутку (збитку) за видами діяльності.Перевірка надзвичайних доходів і витрат. Формування чистого прибутку (збитку).

13.3. Контроль фінансового стану підприємства.Застосування розрахунково-аналітичних методів контролю. Перевірка платоспроможності підприємства. Ліквідність балансу. Структура джерел коштів.

13.4. Ревізія операцій по формуванню та зміні статутного капіталу.Ревізія формування і зміни резервного та інших видів капіталу.

Тема 14. Ревізія стану бухгалтерського обліку і звітності

14.1. Задачі, джерела інформації, нормативні акти і напрямки контролю.

Мета та завдання перевірки. Джерела інформації . Напрями контролю . Законодавче регулювання таких перевірок

14.2. Перевірка організації облікової роботи в бухгалтерії.Необхідні умови чіткої організації обліку. Ревізія стану звітної дисципліни.

14.3. Перевірка відповідності синтетичного та аналітичного обліку.

Методика ведення облікових реєстрів. Первинний облік і стан контролю матеріального обліку у матеріально відповідальних осіб.

14.4. Перевірка достовірності бухгалтерської (фінансової) звітності.Відповідність даних звітності даним бухгалтерського обліку.

14.5. Перевірка стану внутрішньогосподарського контролю.

Внутрішньогосподарський контроль. Сутність, завдання та вимоги до організації. Напрями перевірки.



Тема 1. Становлення та розвиток контролю

За висловлюванням англійського вченого Дж. Верна для розуміння дійсного в науці слід вивчити минуле. Це безпосередньо торкається й такого питання як визначення сутності та змісту контролю, який вимагає застосування ретроспективного підходу, оскільки сам процес розвитку контролю історичний. До того ж цей процес під час свого еволюційного розвитку зазнав великих змін - від контролю за допомогою здобутого досвіду, звичаїв і традицій, що передавалися з покоління в покоління, до наукового осмислення процесів і свідомого використання їх на науковій основі в ринкових умовах. Втім історичний розвиток контролю свідчить проте, що він виник не раптово, а як необхідна умова суспільної праці в забезпеченні засобами для існування всього суспільства (рис. 1).

Основні історичні вежі розвитку контролю

Перші прояви контролю відносяться до матріархату і патріархату, де рід був головним виробничим осередком. Цей осередок базувався на суспільній власності на засоби виробництва і колективній праці. На цьому етапі суспільного розвитку спочатку виник примітивний в недосконалій формі облік, як засіб контролю за кількістю заготовлених і спожитих продуктів. Такий контроль охоплював невелике коло господарських операцій з землею та худобою, заготівлею продуктів та їх споживанням й служив засобом регулювання виробництва і розподілу здобутих засобів життя. Проте контроль за розподілом здобутих продуктів в первісному суспільстві здійснювався на засадах демократизму.

Однак відсутність товарно-грошових відносин давала можливість здійснювати тільки кількісний контроль простих господарських процесів. За умов рабовласницького устрою, де основу виробничих відносин складають особиста власність рабовласника на засоби виробництва і рабів, все ширше отримує розвиток обмін, виникає заморська торгівля, з'являються гроші, створюється торговий і лихварський капітал. Відповідно до цього й контроль здійснюється вже не лише за кількістю заготовлених і виготовлених продуктів, але і за процесом розвитку торгівлі. Одночасно в такому суспільстві контроль перетворився на засіб управління і сприяння експлуатації, а також оберігав приватну власність рабовласника. Тому особливого значення в цей період набув державний облік, контроль та ревізія. Наприклад, в стародавньому Єгипті за 4-3 тисячі років до нашої ери облік здійснювався, передусім, при дворах царів.

Наступний етап розвитку контролю пов'язано з феодальним устроєм суспільства. При цьому в перший період розвитку феодалізму досягнутий рівень обліку в рабовласницькому суспільстві був тимчасово забутий. Поступове відродження та розвиток контролю припадає на XI-XIII століття - період утворення великих світових торгових центрів (Венеції та Генуї). Надалі відбувається трансформація господарського обліку в бухгалтерський. Цьому сприяло піднесення товарного виробництва, розвинення внутрішньої та зовнішньої торгівлі, розвиток банківської діяльності (XІV-XVІІІ ст.). На цей період історії розвитку контролю також припадає підготовка спеціалістів, видання перших спеціалізованих книжок - італійця Луки Пачолі (1494 p.), голандців - Яна Імпіна (1543 р.) і Сімона ван Стевіна (1607 p.); французів - Жака Саварі (1675 р.) і Матьє де ла Порта (1712 р.) та інших. За часів феодалізму відбувається поділ контролю на зовнішній і внутрішній, набуває особливого значення контроль за розрахунками між купцями і банками, а також за наявністю і рухом торгового капіталу.

Подальший розвиток контролю здійснюється у напрямку прийняття спеціальних законів та норм стосовно обліку та рахування торгових і банківських операцій, різних видів господарської діяльності. Так, наприклад, на початку XVII століття в Росії було прийнято Спеціальний наказ «Рахункових справ». На нього покладався підрахунок державних доходів та витрат за книгами всіх інших центральних наказів та установ, надавалося право вимагати звіти з виконання виданих асигнувань, вимагати пояснення до звіту від посадових осіб та міст тощо. Законодавчим актом, що регламентував порядок облікових записів та внутрішній контроль в торговельних підприємствах, був Військовий статут Петра І, виданий у 1716 році, в якому виділявся спеціальний розділ під назвою «Про купеческие книги и грамотки». У XVIII ст. видається цілий ряд відомчих інструкцій про порядок ведення обліку та здійснення контролю в державних установах. В 1723 pоці і 1743 році видана Інструкція ревізіон-колегії, в 1766 році - Інструкція бухгалтерії, в 1768 році - Інструкція митному касиру [43]. З середини XIX століття до 50-х років XX століття відбувається диференціація та розвиток окремих напрямків досліджень, а саме: бухгалтерський облік, статистика. Пізніше застосовується системний та комплексний підхід до вивчення контролю, який як наука набуває сучасних рис.

Тобто у загальному можна визначити, що зміна форм власності, виробничих відносин та розвиток державності є основними важелями під впливом яких й відбувався розвиток контролю.

Еволюція контролю на теренах України

Історія контролю в Україні нерозривно пов'язана з історією становлення її державності. При цьому, входячи до складу Російської імперії, Україна не мала власних органів фінансового контролю. Контрольні функції, як і на всій території Росії, виконувало згідно із «Положенням про місцеві контрольні установи в імперії» від 3 січня 1866 року Управління державного контролю, яке працювало при Міністерстві фінансів.

Існуванням розгорнутого контролю є доклади відповідних комісій щодо перевірки діяльності та звітності певних суб'єктів господарювання або загального економічного стану. Наприклад, комісія по перевірці звіту Харківського міського купецького банку відзначає, що їй потрібно на підставі перевірки касової та головної книги перевіряти кожний запис, як із відповідними підтверджуючими документами, так із іншими записами в інших книгах банку та при цьому незалежно від відповідності самих цифр звертати увагу на відповідність чисел по кожному з записів [53]. Не менш ретельний аналіз відбувався під час загального аналізу економічного стану розвитку окремих регіонів (губерній). Так відповідний звіт про економічний стан Харківської губернії за 1895 рік містить безліч таблиць як у розрізі окремих повітів, так і за окремими видами продукції, яку вони виробляють (табл. 1 [62]).

Таблиця 1 - Фрагмент таблиці загального стану запасів хліба по Харківській губернії

Повіт	Запаси хліба
	У землевласників	У селян	Усього
	Пшениці у пудах
Сумський	636300	18930	655230
Лебединський	143173	32332	175505
Охтирський	119250	27240	146490
Богодухівський	184470	39793	224263
Валківський	336081	83870	419951
Харківський	80623	14559	95182
Вовчанський	213830	95170	309000
Змієвський	607457	218336	825793
Ізюмський	319934	256773	576707
Куп'янський	583540	766886	1350426
Старобельській	426137	637315	1063502
	Ржи у пудах
Сумський	381968	165159	547127
Лебединський	504668	152837	657505
Охтирський	98520	200870	299390
Богодухівський	191210	183213	374423
Валківський	196953	87024	283977
Харківський	81800	74523	156323
Вовчанський	133260	173310	306570
Змієвський	180482	117803	298285
Ізюмський	152823	130548	283371
Куп'янський	239050	174400	413450
Старобельській	206380	272114	478494

При цьому ці дані обов'язково порівнювалися із споживанням окремого товару, робилися висновки стосовно попиту на відповідний товар.

Навіть революційна зміна форми влади не вплинула суттєво на основні функції контролю. У березні 1917 року в Україні створено Тимчасовий уряд, який в основному зберіг управлінський апарат царської Росії. В губерніях, повітах і волостях функціонували відповідні контрольні палати державного контролю, і така структура проіснувала в Україні до встановлення радянської влади, тобто до 1919 року. Тимчасовий уряд (березень - грудень 1917 року), Українська Центральна Рада (березень 1917 - квітень 1918 року), уряд гетьмана П. Скоропадського (квітень - листопад 1918 року) та Українська директорія на чолі з С. Петлюрою (грудень 1918 року - лютий 1919 року) основним завданням контрольних органів вбачали забезпечення цільового використання фінансових ресурсів та кредитів, одержаних від іноземних держав на потреби війська та утримання органів влади [85].

Керівники молодої Української держави усвідомлювали надзвичайно важливу роль контрольних функцій Міністерства фінансів, Державної скарбниці і банків. Тому за часів Директорії було створено спеціальний апарат - Державний контролер із надзвичайними правами і повноваженнями. Цей орган державного контролю було створено 2 квітня 1918 року як відділ контролю, що згодом був перетворений на Секретаріат Державного контролю. Пізніше Декретом Тимчасового робітничо-селянського уряду України від 29 січня 1919 року в м. Харкові утворено Народний комісаріат державного контролю УСРС. З цього часу органи фінансового контролю неодноразово реорганізовувались, але його функції залишались незмінними.

Так із січня 1924 року спеціальним органом документального та послідуючого фінансового контролю оголошено Фінансово-контрольне управління (ФКУ) СРСР. Діяльність ФКУ спочатку охоплювала тільки союзний та республіканські бюджети, а з липня 1925 року її поширено і на місцеві бюджети. З метою впровадження звітної, бюджетної та касової дисципліни на ФКУ та його органи покладалися такі функції:

1) проведення послідуючого документального контролю доходів та видатків державного бюджету;

2) здійснення фактичної перевірки оборотів усіх грошових та матеріальних цінностей, що перебувають в установах та підзвітних касах;

3) подання на затвердження наркому фінансів СРСР загальних правил обертання сум у підзвітних касах та установах, а також загальнообов'язкових правил та форм фінансового обліку і звітності;

4) здійснення раптових ревізій кас усіх відомств тощо. Проте ФКУ не мало права передавати обревізованим установам обов'язкові для них вимоги, а тому в багатьох випадках результати ревізій залишалися нереалізованими, а недоліки та порушення - не усуненими [43, 49].

Втім нові загальнодержавні економічні чинники (впровадження плановості, посилення темпів індустріалізації; розвиток кооперативних підприємств та колективізація сільського господарства) спричинили перебудову контролю.

Так в листопаді 1926 року Фінансово-контрольне управління СРСР реорганізовано в Державний фінансовий контроль та його місцеві органи, які отримали більшу самостійність і права у таких сферах:

контроль за виконанням союзного, республіканських та місцевих бюджетів;

діяльність Держбанку, державних органів стосовно розпоряджання бюджетними коштами;

контроль за формуванням, надходженням та витрачанням спеціальних коштів установ, що перебувають на бюджеті; нагляд за правильним веденням обліку, звітності, рухом та збереженням грошових і матеріальних цінностей бюджетних установ;

складання ревізійних висновків до звіту про виконання держбюджету СРСР тощо.

Однак цим контроль не обмежується. Так в промисловості діє окремий контроль, що є в складі Вищої Ради Народного Господарства. Нарешті право перевіряти роботу в усіх частинах державного апарату та всього господарства радянських підприємств мають органи робітничо-селянської інспекції.

В кінці 1932 - на початку 1933 pp. фінансово-контрольне управління УРСР перетворилось на фінансово-бюджетну інспекцію, яка проіснувала до 1937 року. В жовтні 1937 р. в складі Наркомфіну СРСР починають створюватися спеціальні Контрольно-ревізійні управління. Положення про це управління було затверджено урядом країни. Контрольно-ревізійне управління (КРУ) мало право проводити документальні ревізії всіх наркомів, відомств, організацій, закладів і виробництв. Відповідно до цього з 1937 до 1956 року фінансовий контроль в Україні здійснювало Контрольно-ревізійне управління Наркомату, пізніше Міністерство фінансів СРСР. У 1956 році контрольно-ревізійне управління було у складі Міністерства фінансів України.

Наприкінці 60-х - початку 70-х років силами контрольно-ревізійного апарату Міністерства фінансів УРСР щорічно проводилося близько 12 тисяч ревізій та перевірок, в тому числі 350 комплексних ревізій виконання бюджетів областей, міст і районів республіки; 6 тисяч ревізій та перевірок бюджетних установ і стільки ж перевірок на підприємствах та в господарських організаціях. Наприклад, тільки за результатами ревізій та перевірок, проведених в 1971 році, направлено в дохід бюджету 16,2 млн. крб., скорочено асигнування на суму 4,5 млн. крб. та стягнено до бюджету - 1,5 млн. крб [85].

У грудні 1965 року з метою більш активного залучення громадськості до наглядової діяльності органи партійно-державного контролю перетворено в органи народного контролю, масовою ланкою яких стали комітети, групи і пости народного контролю, уповноважені здійснювати систематичний контроль за ходом виконання держпланів та завдань, вишукувати резерви підвищення ефективності суспільного виробництва, економного витрачання ресурсів і шляхи для впровадження у виробництво нового та прогресивного, а також проводити нагляд за організацією відомчого контролю.

У травні 1991 року V сесією Верховної Ради СРСР поряд із законами, пов'язаними з ринковою економікою, ухвалено Закон про Контрольну палату СРСР, яка отримала статус вищого органу фінансово-економічного контролю за виконанням союзного бюджету, використанням союзного майна, грошовою емісією, використанням кредитних і валютних ресурсів, золотого запасу, алмазного фонду, а також за витрачанням коштів союзного бюджету з точки зору їх законності, доцільності та ефективності. Однак у грудні 1991 року при розпуску органів державного управління Союзу РСР його Контрольну палату було ліквідовано.

Втім незважаючи на такий історичний досвід розвитку контрою слід зазначити, що в Україні система контролю сформувалася на фундаменті командно-адміністративного устрою, де через сильну централізацію управлінських структур увага зосереджувалася на політичних функціях контролю і його масовості, що негативно позначалося на компетентності та об'єктивності. В результаті цього об'єкти управління поступово стали відходити від реального контролю, а процес контролю ставав все більш формальним, що передусім, позначилося на темпах розвитку економіки.

Тому в умовах ринкових відносин стали формуватися нові органи державного контролю. Так після здобуття Україною незалежності виникла необхідність у підвищенні ролі державного фінансового контролю і в 1993 році було прийнято Закон України «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні», а Указом Президента України від 27 серпня 2000 року №1031 «Про заходи щодо підвищення ефективності контрольно-ревізійної роботи» Головному контрольно-ревізійному управлінню України надано статус центрального органу виконавчої влади.

При цьому в процесі розвитку системи контролю в умовах розбудови ринкових відносин в Україні можна виділити два основних етапи:

етап становлення (1990-1997 pр.), протягом якого сформовані базові умови для створення системи контролю та мережі контролюючих органів, досягнуте конституційне та законодавче закріплення правових гарантій їх діяльності, започатковане розмежування контрольних повноважень між органами державної влади і місцевого самоврядування, утворено каркас інфраструктури незалежного контролю, організовано кадрове, інформаційне, методичне та інше забезпечення контрольної системи;

етап удосконалення (з 1998 pоку), який передбачає заходи щодо реформування та подальшого розвитку контролюючих інституцій у державній сфері та громадському суспільстві, оптимізації та підвищення їх ефективності в ході реалізації парламентської, адміністративної, судової, муніципальної реформ та реформування громадського суспільства. Логічним продовженням даного етапу у дійсний час є затверджена стратегія розвитку системи державного фінансового контролю, що здійснюється органами виконавчої влади [14]. Метою цією Стратегії є підвищення дієвості державного фінансового контролю, спрямованого на зміцнення фінансової дисципліни в державі, дотриманні принципів ефективності, доцільності та економічності управління суспільними ресурсами.

Поруч із цим системі розвитку контролю в Україні притаманні екстенсивні методи, головними задачами яких є формування нових органів контролю, таких як:

створення підрозділів фінансового контролю у складі існуючих судів або спеціальних фінансових судів в структурі судової гілки влади з метою завершення формування системи державного контролю;

впровадження інфраструктури муніципального контролю як підсистеми, що забезпечує можливість саморегулювання економічних відносин у сфері місцевого самоврядування та комунальному секторі національного господарства;

розробка концептуальних та організаційно-методичних засад контролю процесів дотримання національної економічної безпеки;

формування координаційних інститутів у складі кожної підсистеми контролю та суспільно-господарській сфері загалом;

розробка з урахуванням зарубіжного досвіду державних стандартів процедур контролю в державному, комунальному та приватному секторах економіки тощо.

Світовій практиці притаманні різні підходи до проблеми організації контрольно-організаційної роботи. Втім обрання конкретної моделі організації такої роботи базується на наступних чинниках:

історично прийнятої в країні форми правління,

унормованої форми державного устрою,

особливості розподілу функціональних повноважень між гілками влади,

ступеню демократичного розвитку суспільства.

Основні вежі розвитку органів контрольно-ревізійної роботи у зарубіжних країнах

Невеликий історичний екскурс стосовно впровадження організаційно-контрольної роботи свідчить, що перші згадки про рахункові відомства з'явилися в Китаї майже 3 тисячі років тому, а в Кореї - понад 1,3 тисячі років. У Європі найстарішими органами контролю були: Національне управління аудиту Великобританії - 1120 рік, Палата рахунків Франції - 1318 рік, Регулярна аудиторська організація Бельгії - 1386 рік. Автономні інститути аудиту Пруссії виникли в 1714 році (Генеральна палата рахунків), у Чехії - в І76І році (Імперська облікова палата), в Австро-Угорщині - в 1768 році (Імперсько-Королівський Верховний суд аудиту), у Польщі - у 1808 році (Головна рахункова палата Варшавського Князівства), в Іспанії - у 1828 році (Суд рахунків), у Туреччині - у 1862 році (Вища бухгалтерська Рада Османської імперії), в Румунії - у 1864 році (Вищий суд аудиту).

На початку другої половини XX століття у процесі безперервного реформування державного управління на міжнародній арені відбулися суттєві перетворення і у сфері державного аудиту, зокрема у питаннях піднесення його авторитету в процесах управління та ефективності виконання контрольних функцій держави. Саме для впровадження ідей та досвіду вищих аудиторських організацій світу у 1953 році було створено Міжнародну організацію вищих органів фінансового контролю INTOSAI (International Organization of Supreme Audit Institutions), до якої входять понад 170 членів, а генеральний секретаріат перебуває у Відні (Австрія). Конгрес INTOSAI проводиться раз на три роки. Результати роботи INTOSAI оприлюднюють у щоквартальних публікаціях Міжнародного журналу з державного аудиту (the International Journal of Government Auditing) та на офіційному сайті в Інтернеті (www.intosai.org). Регіональні робочі групи INTOSAI здійснюють професійну підтримку аудиту державного сектору шляхом обміну досвідом та ідеями, а також створення професійних стандартів, методичних рекомендацій, методологій та інших практичних матеріалів у сфері фінансового й адміністративного аудитів.

Крім цього у жовтні 1977 року на IX Конгресі Міжнародної організації вищих органів фінансового контролю (INTOSAI) прийнято Лімську декларацію про керівні принципи фінансового контролю (the Lima Declaration of Guidelines on Auditing Precepts). Хоча з погляду міжнародного права Лімська декларація не обов'язкова до застосування, нею проголошено первинні положення розвитку державного контролю у демократичних країнах, зокрема:

особливості організації контролю як елементу управління;

сфера застосування контролю;

принципи побудови системи фінансового контролю;

засади незалежності й підзвітності вищих контрольних органів, їхні повноваження тощо.

Поряд із цим Лімська декларація визначає загальноприйняті принципи контролю незалежних державних органів контролю (рис. 2), до яких відносяться:

1. Інституційна незалежність.

2. Фінансова незалежність.

3. Персональна незалежність аудиторів-контролерів.

4. Власна відповідальність за програму перевірок.

5. Достатність повноважень на отримання інформації.

6. Право на вжиття заходів.

Правова основа та організаційні схеми контролю в зарубіжних країнах

Правовою основою організації рахункових відомств та забезпечення їхнього функціонування у переважній більшості країн є конституції та прийняті на їх основі закони, які визначають місце, функції й права контрольних установ.

Порівнюючи нормативні, юридичні та інституційні особливості контрольно-ревізійної роботи у різних країнах слід визначити різні підходи до визначення місця рахункових відомств у системі органів державного управління.

Один з таких підходів визначає, що організаційною схемою контрольно-ревізійної роботи є визначення двох рівнів ієрархії (рис. 3):

на першому рівні знаходиться вищий орган державного контролю, який підпорядковується парламенту або президенту і на нього покладено контроль за витрачанням коштів державного бюджету;

на другому рівні - державні контрольно-ревізійні підрозділи міністерств і відомств, що підпорядковуються як вищому органу державного фінансового контролю, так і відповідному міністерству або відомству. Вони здійснюють повний контроль за правильністю витрачання державних коштів [78]. При цьому в якості рівнів організаційної схеми контрольно-ревізійної роботи також визначаються: рахункові трибунали й контрольні установи [83].

До рахункових трибуналів Я. Мазур відносить колегіальні незалежні від уряду органи контролю, що називаються судами (або діють як суди), які контролюють розрахунки і приймають рішення щодо притягнення до відповідальності винних посадових осіб (рахункова палата Італії; рахункові трибунали Франції, Бельгії і Іспанії), та інші колегіальні незалежні від уряду органи, не наділені подібними судовими повноваженнями (Федеральна рахункова палата Німеччини ). Контрольними установами є інші відомства, в яких рішення щодо проведення перевірок та результатів приймаються або безпосередньо керівником (монократичні - Національне управління аудиту Великобританії), або колегією на чолі з керівником контролюючого органу (Верховне контрольне бюро Чеської Республіки).

Інший підхід [86] звертає увагу, що у країнах Євросоюзу існує чотири основних типи державних органів фінансового контролю:

1) аудиторські суди (Франція, Бельгія, Люксембург, Португалія, Іспанія, Італія) або судові органи, що є складовими судової системи країни (Греція, Португалія);

2) колегіальні органи, що не мають судових функцій (Нідерланди, Німеччина);

3) незалежні контрольні управління на чолі з Генеральним контролером (Великобританія, Ірландія, Данія);

4) контрольні управління у структурі уряду (Швеція, Фінляндія).

Узагальненням цього є визначення організаційної схеми контрольно-ревізійної роботи в зарубіжних країнах за місцем у системі суб'єктів державного управління відповідних верховних інститутів фінансового контролю [84]. Відповідно до цього рівні організації контролю можна визначити наступним чином:

1) рахункові трибунали (суди) - нейтральні авторитетні колегіальні органи з експертизи фінансових операцій та адміністративних рішень (Німеччина, Португалія, Італія, Нідерланди, Франція, Бразилія, Бельгія, Іспанія, Румунія);

2) рахункові (контрольні) палати - органи, що здійснюють контроль за виконанням бюджету і дотриманням фінансово-бюджетної дисципліни від імені парламенту (Австрія, Угорщина, Польща, Болгарія, Японія);

3) національні управління аудиту (управління Генерального аудитора) - незалежні колегіальні (Чехія) та монократичні (Канада, Данія, Великобританія, Ісландія, Австралія, Ізраїль) державні органи, уповноважені проводити фінансовий та адміністративний аудит державного сектору, проте також під протегуванням верховного виборного органу.

Відповідно до покладених завдань органи контролю в зарубіжних країнах здійснюють контроль за виконанням бюджетів, витрачанням державних коштів і використанням державного майна. Контролю підлягають витрати на утримання органів державного управління та реалізацію державних програм розвитку.

Загальноприйнятою практикою зарубіжних країн є те, що рахункові відомства поряд із перевірками державних витрат проводять аудит дохідної частини бюджету. При цьому верховні органи державного фінансового контролю не здійснюють фіскального контролю дотримання суб'єктами господарювання податкового законодавства і в жодному разі не підміняють тут податкових служб. Аудит доходів проводиться в ході фінансово-економічного аналізу виконання консолідованого й муніципальних бюджетів, формування державних і федеральних фондів, прибутків державних підприємств тощо.

Організаційна схема державного контролю зарубіжних країн також передбачає існування в галузевих міністерствах власних ревізійних органів, які забезпечують внутрішній контроль за правильністю витрачання державних коштів у системі певного відомства. Зокрема, у Німеччині контрольно-ревізійні підрозділи відповідних федеральних структур виконують внутрішні ревізії за погодженням із Федеральною рахунковою палатою. Крім цього законодавство ряду країн дає можливість виконавчій владі мати власні автономні контрольні структури (Адміністративно-бюджетне управління при Президентові США, Аудиторська комісія Великобританії, Національне ревізійне управління Швеції), місією яких є виконання фінансово-економічної контрольної функції уряду.

У більшості країн верховні органи контролю мають право доступу до усього масиву інформації й документів, що стосуються виконання обов'язків. До того ж об'єкти контролю не можуть відмовляти органам аудиту у задоволенні їхніх законних вимог. Воднораз окремі рахункові відомства не мають важелів прямого впливу на порушників і уповноважені в будь-якому разі передавати матеріали з ознаками виявлених зловживань до прокуратури та інших компетентних органів. При цьому законодавство низки країн уповноважує рахункові відомства перевіряти не лише державний сектор, а й фінансову діяльність благодійних фондів (Австрія), приватного сектору соціального страхування (Франція), монополій (Швейцарія), а також політичних партій (Угорщина).

Проте як правило, у кожній країні застосовуються власні особливі регламенти з питань обрання керівного складу верховних інститутів контролю та впровадження їхньої діяльності. Наприклад, президент і віце-президент Федеральної рахункової палати Німеччини обираються на посаду бундестагом за поданням Федерального уряду й призначаються Федеральним президентом терміном на 12 років. Державний контролер Ізраїлю обирається парламентом (кнесетом) та затверджується на посаді президентом країни терміном на 5 років, максимально - на два строки [84].

Організація контрольно-ревізійної роботи в окремих країнах

Одна з організаційно найскладніших структур - Рахункова палата Франції. Керівництво палати затверджується Радою Міністрів. До керівного складу палати входять прем'єр-президент (призначається довічно), генеральний прокурор {виступає в державних інтересах та є посередником між палатою, урядом і судовими органами) й генеральний прем'єр-адвокат. Палата діє на колегіальних засадах. У професійному штаті відомства 7 палатних президентів (за галузевими напрямами) та 200 магістратів (юридичні радники, фінансові інспектори, аудитори) [90].