Контроль і ревізія

У Болгарії державний фінансовий контроль здійснюється міністерством фінансів через Головне управління фінансового контролю і територіальні управління. Штат визначається Радою Міністрів. Фінансові ревізори призначаються та звільняються наказами міністра фінансів. Головне управління проводить єдину ревізійну політику, створює методичну базу, здійснює нагляд за відомчим контролем. План роботи затверджується міністром фінансів. Предметом контролю є законність фінансово-господарських операцій, достовірність бухгалтерської звітності, дотримання бюджетної та валютної дисципліни, приватизаційні операції тощо [80].

У Румунії основу контролю складають такі його різновиди як парламентський, урядовий та відомчий. Парламентський контроль здійснюється Рахунковою палатою (орієнтовно 300 чоловік), яка має свої дирекції в усіх регіонах (Румунія адміністративно розділена на 41 повіт). Урядовий фінансовий контроль здійснюється Міністерством фінансів (1320 чоловік), яке у своїй структурі має Генеральну дирекцію фіскального контролю та генеральні управління державних фінансів у кожному повіті (450-600 чоловік), які також мають дирекції фіскального контролю. Відомчий фінансовий контроль здійснюється Управлінням контролю і внутрішнього аудиту, які маються в складі галузевих міністерств. При цьому рахункова палата Румунії є незалежним органом, підпорядкованим і підзвітним тільки парламенту, її низові дирекції підпорядковані тільки центральному апарату палати. Місцеві управління державних фінансів підпорядковані безпосередньо Міністерству фінансів, а в частині делегованих повноважень - підзвітні повітовим радам народних депутатів. Органи відомчого контролю підпорядковані і підзвітні відповідним керівникам міністерств і відомств. Контроль, який здійснюють органи Міністерства фінансів та Рахункової палати, спрямований як на встановлення фактів порушень, так і на проведення аналізу. Крім того, місцеві управління державних фінансів проводять попередній аналіз фінансово-економічної діяльності підприємства чи установи до прийняття рішення про виділення з бюджету коштів. Органи відомчого контролю в основному проводять аудит в установах, підпорядкованих відповідному міністерству чи відомству, перевірки стану бухгалтерського обліку.

Всі контролюючі органи Румунії мають повноваження перевіряти правильність і повноту сплати платежів до бюджету та використання бюджетних коштів і державного майна. Повноваження контролюючих органів поширюються на бюджетні установи і організації, на державні підприємства та суб'єкти господарювання, у яких є частка державного майна, та інші суб'єкти, які отримують кошти з бюджету, державних фондів та від міжнародних організацій.

На відміну від багатьох інших європейських країн міністерства Швеції не наділені повноваженнями безпосереднього управління урядовими відомствами. Тому конституція Швеції дає можливість парламенту та уряду мати власні структури контролю державного сектору. Так, контрольні функції парламенту виконують:

Постійний парламентський конституційний комітет, який вивчає роботу уряду в цілому;

Парламентський омбудсмен, завданням якого є забезпечення законності дій державних органів;

Парламентські аудитори.

Уряд наділений функціями контролю через Управління канцлера юстиції у питаннях дотримання законності і захисту прав у державі та через Національне ревізійне управління.

При цьому інститут парламентських аудиторів складається з 12 уповноважених Членів парламенту, 12-ти їх заступників та Управління парламентських аудиторів штатною чисельністю 30 державних службовців.

Парламентські аудитори покликані вивчати ефективність використання ресурсів міністерствами та іншими центральними органами державного управління, оцінювати адміністративну діяльність виконавчої влади в цілому. Центральним адміністративним органом державного аудиту Швеції є Національне ревізійне управління (НРУ) - незалежний інститут, наділений спеціальними контрольними функціями. Головним завданням НРУ є пошук недоліків і «вузьких місць» в управлінні державними ресурсами через дослідження (аудит) адміністративних і фінансових операцій суб'єктів державного сектору. Узагальнена інформація про результати аудиту та розроблені на його основі рекомендації передаються парламенту, уряду та урядовим відомствам для розгляду і прийняття відповідних рішень.

НРУ очолює Генеральний аудитор, який призначається урядом на 6 років з правом продовження терміну роботи на посаді. Колегіальним органом НРУ є Консультативна рада у складі 10 членів. Штат відомства становить близько 300 державних службовців і головним чином складається з економістів та соціальних дослідників. Роботу НРУ організовано у двох основних напрямах: фінансового аудиту та аудиту адміністративної діяльності. Відповідні оперативні підрозділи взаємодіють з Департаментом поточної діяльності в частині юридичної підтримки, інформаційних технологій, внутрішнього фінансового забезпечення, кадрової політики тощо, а також із Секретаріатом міжнародних зв'язків у виконанні міжнародних проектів. При цьому аудит обов'язково виконує контрольну функцію щодо дотримання фінансової дисципліни. Також робота НРУ націлена на результат, який може бути внеском у підвищення ефективності функціонування окремих організацій та складних розгалужених систем. Незалежність аудиту полягає в тому, що НРУ самостійно обирає об'єкти і методи аудиту та без зовнішніх впливів оголошує свої висновки. При плануванні аудиту пріоритет надається тим сферам, у яких спостерігається підвищений ризик низької продуктивності та створення матеріальних помилок.

Важливою місією Департаменту аудиту адміністративної діяльності є пошук недоліків у системі управління державним сектором. Аудиту підлягають усі державні відомства та організації і фонди, які фінансуються та контролюються урядом. Окружні та муніципальні органи управління не є підконтрольними об'єктами, однак в окремих випадках НРУ уповноважене одержувати від цих структур необхідну інформацію для проведення аудиту виконання програм або реформ, запроваджених парламентом чи урядом [76].

Аудит адміністративної діяльності впроваджений у Швеції в 1967 році і з того часу сфокусований на трьох загальних показниках, які найбільш повно характеризують стан управління державними ресурсами. А саме:

1) ефективність - дієвість, рівень досягання мети;

2) продуктивність - плодотворність, ступінь корисності споживання ресурсів для створення продукту;

3) ощадність - економія, ступінь мінімізації видатків з огляду на якість продукту.

Зразком найоптимальнішого підходу до питання використання функцій вищого органу контролю є досвід Бахрейну. Професійними складниками організаційної структури органу державного аудиту цієї країни є секції:

1) фінансового аудиту (аналіз загального фінансового стану підприємств та установ; перевірка дотримання положень нормативно-регулювальних документів);

2) аудиту адміністративної діяльності (визначення економічності й ефективності, оцінка якості й кількості наданих послуг; аналіз досягнення об'єктом контролю поставленої мети);

3) аудиту комп'ютерних та бухгалтерських систем.

До цих трьох напрямів можна додати лише аудит навколишнього середовища, який у деяких розвинених країнах виділяють із аудиту адміністративної діяльності в окремий вид державного контролю.

Запитання для самоперевірки

1. В чому полягає значення вивчення історичних аспектів розвитку контролю.

2. Які основні важелі впливу на розвиток контролю з огляду на його історичні аспекти розвинення.

3. Які історичні особливості суспільства вплинули на розвиток контролю.

4. Перелічить основні функції контролю за радянські часи.

5. Визначте основні етапи розвитку системи контролю в умовах розбудови ринкових відносин в Україні.

6. На чому базується вибір моделі організації контрольно-ревізійної роботи у різних країнах.

7. Які положення розвитку державного контролю зазначено у Лімській декларації.

8. Визначте принципи контролю незалежних державних органів контролю відповідно до Лімської декларації.

9. Які організаційні схеми контролю застосовуються в зарубіжних країнах.

10. Наведіть особливості контролю в Бахрейні.

Навчальні завдання

1. Зробить порівняльну оцінку контролю за умов рабовласницького та феодального ладу суспільства.

2. Проаналізуйте вплив окремих важелів на розвиток контролю з огляду на його історичні аспекти розвинення.

3. Охарактеризуйте вплив банківської діяльності на розвиток контролю.

4. Дослідіть зміну функцій та органів контролю в Україні у 20-30 роках ХХ століття.

5. Визначте властиві риси контролю у адміністративно-командній економіці.

6. Дослідить особливості розвитку контролю в Україні у 70-80 роках ХХ століття.

7. Порівняйте характеристики формального та реального контролю.

8. Визначте хронологічний розвиток служб контролю в незалежній Україні та обґрунтуйте їх появу.

9. Розкрийте сутність основних завдань розвитку контролю в Україні.

10. Проаналізуйте етапи розвитку контролю в умовах розбудови ринкових відносин в Україні.

11. Зробить хронологічну таблицю розвитку основних органів контролю у Західній Європі.

12. Дослідить основні положення Лімської декларації та обґрунтуйте доцільність їх застосування.

13. Проаналізуйте організацію рахункових відомств та забезпечення їх функціонування у країнах Східної Європи.

14. Порівняйте існуючі підходи до визначення організаційної схеми контрольно-ревізійної роботи у західних країнах.

15. Розкрийте організацію контрольно-ревізійної роботи у країнах Східної та Західної Європи.

16. Визначте доцільні підходи з досвіду організації контрольно-ревізійної роботи для можливості їх застосування в Україні.

17. Узагальніть особливості організації контрольно-ревізійної роботи у зарубіжних країнах.

18. Порівняйте організацію державної контрольно-ревізійної роботи в Румунії та Швеції.

19. Розкрийте особливості аудиту у Швеції.

20. Обґрунтуйте оптимальність підходу до контрольно-ревізійної роботи що застосовується у Бахрейні.

Рекомендована література за темою відповідно загального списку літератури: 14, 43, 49, 53, 60, 76, 80, 83, 84, 85, 86, 90

Тема 2. Сутність контролю. дискусійні питання

Необхідність, місце та значення контролю в сучасних умовах

Трансформаційні процеси, пов'язані з проголошенням незалежності України, викликали необхідність роздержавлення власності. У зв'язку з цим спостерігається стрімка поява нових суб'єктів господарювання, кожен з яких є підконтрольним.

Постійне збільшення кількості різних господарюючих суб'єктів у сучасних умовах спричинило і збільшення кількості економічних правопорушень та злочинів.

Так, динаміка виявлених незаконних, нецільових витрат та недостач матеріальних і фінансових ресурсів, а також недоотримання фінансових ресурсів у 2004 та 2005 роках наведена на рис. 4.



Рис.4. Динаміка виявлених незаконних, нецільових витрат та недостач матеріальних і фінансових ресурсів, а також недоотримання фінансових ресурсів у 2004 та 2005 роках [56, с.7]

Потреба в ефективній боротьбі з зазначеними правопорушеннями обумовлюють необхідність контролю на сучасному етапі розвитку української економіки. Так, на сьогодні, діяльність всіх без виключення господарюючих суб'єктів контролюють різноманітні контролюючі органи: Контрольно-ревізійне управління, Державна податкова адміністрація та її інспекції, Державне казначейство України, аудиторські фірми тощо.

Залежно від завдань, які ставляться перед органами контролю, переважає та чи інша його форма: фінансовий контроль, державний аудит, бюджетний, казначейський, податковий контроль, незалежний аудиторський контроль, контроль та аудит в банках тощо.

Кожна з зазначених форм контролю відіграє власну роль, має власні особливості організації, здійснення, власний понятійний апарат та потребує підвищення ефективності, дієвості та профілактичної спрямованості.

В загальному вигляді, контроль призначений встановлювати правильність, законність, доцільність та ефективність діяльності підприємств, установ та організацій. Сучасний стан контролю можна охарактеризувати як стан розвитку та постійного поширення, але деякі аспекти його здійснення потребують найскорішого вдосконалення.

Так, основним фактором, що гальмує розвиток контролю на сучасному етапі є невизначеність законодавчої бази взагалі, та відсутність Закону України „Про фінансовий контроль” зокрема.

Діяльність суб'єктів контролю має ретельно регламентуватись законодавчими актами. Більше того, згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, діяльність органів державного і муніципального фінансового контролю, їх посадових осіб повинна здійснюватись лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України [1].

Тобто контроль має бути максимально повно і точно визначений, врегульований і регламентований, щоб унеможливити заподіяння шкоди особі, суспільству чи державі.

Але на сьогодні законодавством не врегульовані не тільки окремі аспекти здійснення контролю, а й взагалі відсутнє його визначення.

В свою чергу, це викликає дублювання функцій та паралелізм в роботі контролюючих органів, і як наслідок - зниження ефективності ревізій та перевірок, тому що в деяких сегментах економіки контролю забагато, а в інших - навпаки.

Таким чином, в сучасних умовах необхідність контролю обумовлена потребою в ефективній боротьбі з економічними злочинами та правопорушеннями, кількість яких постійно зростає разом зі зростанням кількості господарюючих суб'єктів. В сучасних умовах контроль постійно поширюється та розповсюджується: утворюються нові контролюючі органи, нові форми здійснення, але гальмує його розвиток незадовільний стан законодавчої бази з питання контролю та ревізії. Значення контролю в сучасних умовах достатньо велике. З одного боку, він забезпечує своєчасне поповнення бюджету, веде боротьбу з економічними злочинами та правопорушеннями, з іншого сприяє підвищенню ефективності діяльності окремих господарюючих суб'єктів через виявлення, усунення та попереджання порушень.

Визначення поняття «контроль». Дискусійні питання.

Контроль, в перекладі з французької («controle»), означає перевірку або спостереження з метою перевірки, Цей термін можна трактувати як спостереження, нагляд, перевірку з метою протидії чомусь небажаному.

Втім однозначного трактування щодо цього поняття не існує. Так

Бутинець Ф.Ф., Бардаш С.В., Малюга Н.М. та Петренко Н.І визначають контроль як систематичне спостереження і перевірка процесу функціонування відповідного об'єкту з метою встановлення його відхилень від заданих параметрів [45, с. 10];

в енциклопедичному словнику бізнесмена під контролем розуміється замір та аналіз результатів виконання стратегічних планів, планів маркетингу і прийняття заходів, що корегують їх [54, с. 319];

Жила В.Г. визначає контроль як процес, що забезпечує відповідність функціонування об'єкту управління прийнятим управлінським рішенням та направлений на успішне досягнення поставлених цілей [55, с. 4];

у сучасному економічному словнику контроль розуміється як складова частина управління економічними об'єктами та процесами, що полягає в спостереженні за об'єктом з метою перевірки відповідності об'єкта спостереження бажаному та необхідному стану, передбаченому законами, положеннями, інструкціями, іншими нормативними актами, а також програмами, планами, договорами, проектами, угодами [67, с. 161];

Усач Б.Ф. говорить проте, що контроль - це повторне повернення до раніше розглянутого питання, його перевірка означає перевірку виконання тих або інших господарських рішень з метою встановлення їх законності та економічної доцільності [72, с. 5].

Таке неоднозначне трактування поняття «контроль» передбачає, що контроль може розглядатися як:

один із головних принципів управління;

стадія процесу (циклу) управління;

функція управління.

Це пояснюється тим, що кожен виробничий цикл або соціальний процес відрізняється певними характеристиками та вимагає управлінського впливу, що забезпечує досягнення мети, визначеної заздалегідь. Тобто сутність та зміст контролю не можуть бути ґрунтовно розкриті у відриві від сфери управлінської діяльності, яку він обслуговує.

Втім у загальному з погляду суспільних процесів контроль варто розрізняти за наступними видами (рис. 5):

контроль як функція відношень у соціальному управлінні - це система спостереження і перевірки процесу функціонування відповідного об'єкта в соціальній сфері суспільства з метою встановлення його відхилень від заданих параметрів;

контроль як функція відношень у політичному керівництві є засобом розширення демократії в умовах багатопартійного суспільства. Основна мета контролю - перевірка виконання правлячою партією своїх програмних установок і передвиборних платформ по прискоренню соціально-економічного розвитку країни для зростання добробуту народу;

контроль як функція відношень у народній демократії - засіб самоврядування народу, що здійснюється самим народом і для народу;

контроль як функція відношень в управлінні продуктивними силами і виробничими процесами або інакше кажучи економічний контроль доцільно розглядати як систему контрольних мір, спрямованих на раціональне господарювання підприємців з різними формами власності в ринкових умовах.

Наведені вище визначення контролю розкривають переважно його змістову частину, яка включає перевірку та систематичне спостереження економічних, соціальних, політичних, ідеологічних, науково-технічних і інших напрямків розвитку суспільства.

Таким чином, з погляду загального визначення поняття «контроль» як категорії слід враховувати основні і найбільш загальні властивості цього явища, сутність яких полягає у здійсненні певних відносин. Тобто у більш загальному під контролем слід розуміти систему відносин з приводу систематичного спостереження і перевірки ходу функціонування відповідного об'єкта деякого суспільного, виробничого або іншого процесу контролюючими органами, установами, уповноваженими особами з метою встановлення відхилень об'єкта контролю від заданих параметрів. Чому система? Тому що - це сукупність, досить різних відносин. І в кожному з цих видів відносин є свої особливості, в основу яких покладена класифікаційна ознака, свої методи здійснення контролю.

Однак крім цього контроль може розглядатися і як функція відносин з приводу управляння. Тобто окремо доцільно розглянути контроль як функцію управління.

Контроль як функція управління

Контроль як функція управління займає особливе положення, бо це, перш за все, засіб зворотного зв'язку між об'єктом і системою управління, який інформує про дійсний стан керованого об'єкта.

Передумовами виникнення контролю як функції управління є:

невизначеність;

попередження виникнення кризових явищ;

підтримання успіху.

Основними цілями контролю як функції управління на підприємстві є забезпечення:

планового плину виробничого процесу;

стандартів якості продукції, що випускається;

ефективності діяльності підприємства;

фінансової конкурентноздатності підприємства;

гарантій належного виконання управлінського рішення;

встановлення зворотного зв'язку в процесі управління.

Тому контроль в управлінні об'єктивно необхідний для успішного функціонування системи, а його відсутність приводить до самих непередбачених соціально-економічних наслідків.

Втім поняття контролю можна інтерпретувати як у вузькому змісті - як один з етапів процесу управління (або як одну з його функцій), так і в більш широкому змісті як підсистему, яка входить у структуру загального управління організацією, що складається з ряду елементів (рис. 6).

При цьому управлінський контроль в найбільш вузькому змісті це здійснення його суб'єктами, наділеними відповідними повноваженнями (тобто суб'єктами контролю), наступних дій:

визначення фактичного стану або дії керованої ланки системи управління організацією (об'єкта контролю);

порівняння фактичних даних з нормативними (плановими), тобто з базою для порівняння, прийнятої в організації, або заданої ззовні, або заснованої на раціональності;

оцінка відхилень, що перевищують гранично припустимий рівень, на предмет ступеня їхнього впливу на аспекти функціонування організації;

виявлення причин даних відхилень.

Відповідно до підходу у вузькому змісті ціль контролю - інформаційна прозорість об'єкта управління для можливості прийняття ефективних рішень.

У понятті інформаційної прозорості об'єкта управління відбите певне уявлення про ступінь керованості даного об'єкта. Тобто про те, у якому ступені в результаті управління забезпечується підтримка необхідного стану або дії об'єкта управління у відповідний період часу.

Рис. 6. Контроль як одна із функцій (або підсистем) загального управління

Відповідно цього до головних функцій контролю слід віднести оперативну, підпорядковану, превентивну, комунікативну, інформативну та захисну.

У широкому змісті контроль у сучасних умовах господарювання доцільно представити як підсистему, яка складається з елементів входу (інформаційне забезпечення контролю), елементів виходу (інформація про об'єкт управління, яка отримана в результаті контролю) і сукупності наступних взаємозалежних ланок: центрів відповідальності, техніки контролю (тобто інформаційно-обчислювальної техніки та відповідних технологій), процедур контролю, середовища контролю, системи обліку.

При цьому, особливість контролю полягає в його двоїстій ролі в процесі управління. У результаті глибокої інтеграції контролю й інших елементів процесу управління на практиці неможливо визначити коло діяльності для працівника таким чином, щоб він (процес управління) відносився тільки до одного елемента управління без його взаємозв'язку і взаємодії з контролем.

Інакше кажучи будь-яка управлінська функція (функція планування, обліку і т. ін., див рис. 6) обов'язково інтегрована з контрольної. Тому правомірно затверджувати, що контроль організації є:

невід'ємним елементом кожної стадії процесу управління;

відособленою стадією, яка забезпечує інформаційну прозорість на предмет якості ходу процесу управління на всіх інших стадіях.

Досягнення цілей контролю в управлінні забезпечується реалізацією задач, які полягають у досягненні наступних основних показників ефективності управління організацією:

відповідність діяльності організації прийнятому курсу дій та стратегії;

стійкість організації з фінансово-економічної, ринкової і правової точок зору;

схоронність ресурсів і потенціалу організації;

належний рівень повноти і точності первинних документів і якості первинної інформації для успішного керівництва і прийняття ефективних управлінських рішень;

показників безпомилковості реєстрації й обробки фінансово-господарських операцій організації - наявність, повнота, арифметична точність, рознесення по рахунках, формальне дозволяння, тимчасова визначеність, представлення і розкриття даних у звітності;

раціональне й ощадливе використання усіх видів ресурсів;

дотримання працівниками організації встановлених адміністрацією вимог, правил і процедур - положень про підрозділи, посадових інструкцій, правил поведінки, планів документації і документообігу, планів організації праці, наказу про облікову політику, інших наказів і розпоряджень;

дотримання вимог федеральних законів і підзаконних актів, виданих органами влади і її суб'єктів, а також повноважними органами місцевого самоврядування тощо.

Результативність контролю в управлінні характеризує економія втрат, тобто збитку, обумовлена функціонуванням системи (іншими словами: різниця між передбачуваними величинами збитків в умовах відсутності контролю і при його наявності).

Підсистему контролю в управлінні за прийнятим рішенням можна підрозділити на кілька видів контролю: попередній, поточний, заключний, с зворотним зв'язком, по стандартах, по показниках результативності, по показниках припустимих відхилень.

Ефективність контролю залежить від багатьох факторів, але насамперед, від часового аспекту, на стадії якого здійснюється попередній, поточний і заключний контроль, і діапазону контролю, що припускає організацію контролю по усіх фазах управлінської системи контролю (планування, розробки оргструктури і т. ін.).

Економічний контроль та його зміст

Окремим об'єктом дослідження поняття «контроль» як категорії є економічний контроль, який ототожнює собою певні відносини з приводу контролю в економічному житті. Економічний контроль - сукупність економічних відносин, які виникають у системі взаємодії та управління продуктивними силами і виробничими процесами. При цьому слід відмітити, що поняття «економічний контроль», виходячи з багатогранності економічних відносин не є остаточно визначеним, тому між вченими й досить утворюються дискусії з цього приводу.

Економічний контроль, як і вся економічна наука, вивчає проблеми розвитку економіки України. Тому в рішенні даних проблем контроль не може обмежуватися тільки якісними визначеннями економічних законів, категорій, він також вивчає їхні кількісні співвідношення. Розвиток продуктивних сил і виробничих відносин у суспільстві обумовив появу нових функціональних економік: наукової організації й економіки праці; ефективності капітальних вкладень і нової техніки; ціноутворення; фінансів, грошового обігу і кредитування; бухгалтерського обліку, аудита й аналізу господарської діяльності й ін. Економічний контроль знаходиться в тісному взаємозв'язку з плануванням, управлінням і обліком і невіддільний від них. Цей зв'язок виявляється насамперед у тім, що різні економічні науки досліджують той же об'єкт, але з різною цільовою функцією. В умовах технічного прогресу виникає потреба в комплексному вивченні об'єкта і важливих проблем, наприклад економіки окремої галузі народного господарства, маркетингу, збалансованості ринку і т. ін.

Економічний контроль, використовуючи наукову теорію, виконує суспільну роль у забезпеченні практичними рекомендаціями виробництво життєво необхідних благ для задоволення потреб людей. Виявляючи диспропорції і негативні явища в суспільстві, контроль дає можливість усунути їх і запобігає повторення, а також сприяє раціональної організації виробничих відносин і оптимальному використанню продуктивних сил.

Тобто, економічний контроль у своєму розвитку інтегрується з іншими функціональними економічними науками. Виходячи з концепції науки, економічний контроль є динамічною системою економічних знань, спрямованих на виявлення й усунення негативних явищ у розвитку продуктивних сил і виробничих відносин з метою своєчасного регулювання їх у розширеному відтворенні суспільно необхідного продукту для життєдіяльності людей. Економічний контроль поширюється на сферу розвитку економіки народного господарства - галузі, підприємства.

Важливою функцією економічного контролю є вплив через систему управління на успішне виконання планів економічного і соціального розвитку, раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, запобігання непродуктивних витрат і збитків, зміцнення господарських зв'язків, дотримання господарського і трудового законодавства, забезпечення збереження власності. Крім того, економічний контроль припускає систематичне спостереження за фінансовим станом підприємця, конкурентною здатністю його продукції на внутрішньому і світовому ринках. Контроль за використанням планів і договірних зобов'язань, результатами виробничої і фінансово-господарської діяльності здійснюється відповідно до законодавства про підприємства, підприємницьку діяльність, господарські суспільства й ін. За результатами контролю розробляють міри, що сприяють більш ефективному господарюванню, дотриманню принципу соціальної справедливості в розподілі результатів праці в залежності від внеску кожного працюючого.

Таким чином, зміст економічного контролю в умовах ринкової економіки полягає в систематичному спостереженні, перевірці та регулюванні процесу розширеного відтворення валового національного продукту і соціально-економічних відносин відповідно до конституційних норм і законодавчого регулювання. Відповідно до цього економічний контроль доцільно розділити на наступні складові: загальноекономічний контроль, господарський контроль та фінансовий контроль.

Загальноекономічний контроль здійснюється на макроекономічному рівні та має наступні об'єкти дослідження: виконання програм економічного і соціального розвитку країни, регіону; задоволення життєве важливих потреб людей; динаміка ціноутворення; кон'юнктура ринку; використання ресурсів країни, регіону й інші великомасштабні національні програми народногосподарського значення.

Фінансовий та господарський контроль досліджує фінансово-господарську діяльність підприємців у сфері виробництва, обміну і споживання валового внутрішнього продукту на рівні окремих суб'єктів господарювання, в тому числі й такого специфічного як держава. Призначення господарського контролю - сприяння розвитку економічних відносин, що виникають під час здійснення операційної діяльності суб'єкта господарювання. Призначення фінансового контролю - сприяння розвитку економічних відносин, що виникають під час руху грошових коштів, здійснення фінансової діяльності суб'єктів господарювання. Однак, незважаючи на це, фінансовий та господарський контроль взаємозалежні між собою, тому ці два різновиди економічного контролю переважно розглядаються одночасно та утворюють так званий фінансово-господарський контроль, який деякими авторами ототожнюється з економічним контролем.

Втім, виходячи з того, що будь-який об'єкт контролю може бути представленим у вигляді вартісної форми, фінансовий контроль має першорядне значення.

До основних завдань економічного контролю на сучасному етапі реформування економіки України відносяться:

контроль за достовірністю даних бухгалтерського обліку та звітності;

попередження порушень;

виявлення та мобілізація резервів;

виявлення нестач, розтрат, крадіжок та інших порушень;

вивчення причин та умов, щo породжують безгосподарність;

виявлення відповідності господарювання нормативам, положенням;

виявлення та визначення суми збитку, нанесеного порушеннями.

Тобто контроль здійснюється з метою виявлення і вивчення фактичного стану справ, порівняння його з поставленими цілями для оцінки проведеної діяльності, вжиття заходів по усуненню виявлених порушень.

Серед основних функцій економічного контролю є:

інформаційна, яка полягає в тому, що під час здійснення контролю отримані результати (інформація) є підставою для прийняття відповідним суб'єктом рішень і проведення коригуючих дій, завдяки яким забезпечується нормальне функціонування об'єкту, що контролюється. Інформація повинна бути правдивою, об'єктивною, своєчасною та оперативною, а також містити лише необхідні дані, що дозволяє її швидше вивчати і на її основі приймати оптимальні управлінські рішення;

профілактична, яка полягає у попередженні можливості здійснення зловживань, виявлення різного роду порушення дисципліни і законності. В умовах ринку вся господарська діяльність підприємства підлягає контролю, що спонукає організаторів і виконавців виробництва відповідально ставитись до своїх обов'язків. З іншого боку, ліквідуються умови, які породжують безгосподарність. Контроль у цьому випадку покликаний виявляти подібні явища і сприяти їх усуненню, реалізуючи при цьому профілактичну функцію;

інструктивна, яка полягає у застосуванні суб'єктами контролю набутих наукових знань, вивчених прогресивних прийомів і способів вивчення об'єктів контролю.

Під класифікацією в науці про контроль розуміють розподіл видів контролю за певними ознаками, які притаманні одним видам та відсутні у інших. В цьому полягає сутність класифікації як засобу необхідного групування множини видів контролю.

Основними ознаками загальної класифікації економічного контролю є (рис. 7):

повнота охоплення суб'єкта господарювання, що контролюється. З цього приводу контроль розподіляється на: повний, який охоплює всі сторони діяльності господарюючого суб'єкта, що вивчається, всі ділянки його роботи та види здійснених операцій;

частковий, коли перевіряються тільки окремі види діяльності підприємства або окремі види господарських операцій, вивчається один або декілька аспектів діяльності підприємства (наприклад, виробництво, споживання, збут тощо), певні види операцій (касові, розрахункові тощо), або зберігання і правильність використання окремих видів сировини, товарів, підзвітних сум, готівки тощо; наскрізний - що проводиться одночасно на декількох підприємствах, що входять до складу однієї організації (асоціації, об'єднання);

повнота вивчення господарських процесів. За цією ознакою контроль розрізняється на: суцільний - де перевіряються всі документи і регістри бухгалтерського обліку, в яких відображені факти господарювання за весь період, що контролюється;



вибірковий, який передбачає вивчення не всіх, а лише певної частини документів, що відбираються на підставі науково-обгрунтованої схеми, за той чи інший період часу (квартал, місяць, окремі дні); комбінований, в ході якого одна частина документів та інформації вивчається суцільно, а інша - вибірковим способом;

етапи контролю, а саме: попередній, основними функціями якого слід вважати розробку процедур і правил поведінки працівників у процесі реалізації прийнятих планів; поточний, який здійснюється в процесі виробничо-господарської діяльності, по всьому ланцюжку ієрархії управління та спрямований на попередження можливих відхилень у виробничому процесі і можливих труднощах; наступний, який охоплює перевірку правильності в законності проведених господарських операцій, виявляє порушення і зловживання, а також дає можливості розробити заходи щодо усунення недоліків та їх попередження в майбутньому;

періодичність проведення контролю: перманентний, який триває безперервно, постійно та періодичний - контроль який здійснюється через певні проміжки часу, повторюється час від часу;

способи сприйняття господарських процесів. За цією ознакою контроль поділяється за участю суб'єкта контролю та автоматизований;

методи здійснення, які ранжуються наступним чином: перевірка, під якою розуміють вивчення окремих питань діяльності суб'єкта господарювання або дій апарату управління; судово-бухгалтерська експертиза - як дослідження експертом на базі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ та процесів по питанням, що відносяться до певної діяльності суб'єкта господарювання, обстеження - ознайомлення на місці з діяльністю окремих ділянок суб'єкта господарювання; аудит; інвентаризація - як перевірка наявності та стану об'єкта контролю, що здійснюється шляхом спостереження, вимірювання, реєстрації та порівняння отриманих даних; економічний аналіз - як система прийомів, що використовується у контролі для розкриття причинних зв'язків, що обумовлюють результати явищ і процесів; ревізія;

статус здійснення - державний, відомчий, контроль власника, незалежний;

відношення до суб'єкта господарювання - зовнішній, що здійснюється суб'єктами контролю, які не входять до складу структурного підрозділу підприємства, діяльність якого контролюється та внутрішній, який здійснюється органами внутрішнього контролю (головним бухгалтером підприємства, ревізійною комісією, спостережною радою, тощо). Внутрішній контроль спрямований в основному на те, щоб перевірити законність здійснення операцій та стан збереження державного майна з метою недопущення його розкрадання. Економічний контроль власника поділяється на внутрісистемний і внутрішньогосподарський.

Внутрісистемний економічний контроль здійснюється міністерствами, державними комітетами, концернами, асоціаціями, акціонерними товариствами, акціонерними виробничими об'єднаннями відповідно до законодавчих і інших нормативних актів, якими передбачене проведення комплексних ревізій і контрольних перевірок фінансово-господарської діяльності підприємства з ініціативи власника, тобто вищим органом, якому підприємство підкоряється на правах власності. Основна задача внутрісистемного контролю -- контроль за виконанням планових завдань по виробничій і фінансово-господарській діяльності, використанням матеріальних і фінансових ресурсів, недопущення фактів безгосподарності і марнотратства; забезпечення збереження власності, правильної постановки бухгалтерського обліку і контрольно-ревізійної роботи; дотримання діючого законодавства по виробничій і фінансово-господарській діяльності.

Внутрішньогосподарський економічний контроль включає контрольні функції, здійснювані керівниками підприємств, комбінатів, організацій і установ, концернів, асоціацій відповідно до діючого законодавства. Структура внутрішньогосподарського контролю наведена на рис. 8.

Задача внутрішньогосподарського контролю - перевірка господарських операцій у виробничих одиницях з метою не допустити перевитрату матеріальних і фінансових ресурсів, виконання виробничих і фінансових планів, раціонального використання робочої сили, упровадження нових методів праці і прогресивної технології в бригадах, ділянках, цехах і інших виробничих підрозділах, забезпечення заощадження засобів і товарно-матеріальних цінностей, ощадливої витрати сировини і паливно-енергетичних ресурсів, випуску продукції високої якості, що має попит на ринку.

Організація внутрішньогосподарського контролю покладена на керівника підприємства. Іноді для виконання цих функцій на підприємствах створюються спеціальні аудиторські підрозділи. Відповідно до затвердженого плану працівники, зайняті керуванням, здійснюють систематичний і оперативний поточний контроль за виробничою і фінансово-господарською діяльністю підрозділів підприємства. За підсумками контрольних перевірок керівництво підприємства приймає управлінські рішення по усуненню причин, що негативно впливають на діяльність підприємства. У здійсненні внутрішньогосподарського контролю на підприємствах ведуче місце займають працівники бухгалтерії, зокрема головні бухгалтери. Відповідно до нормативних документів головний бухгалтер підприємства разом з керівниками відповідних підрозділів і служб зобов'язаний контролювати оформлення, прийняття і відпустка товарно-матеріальних цінностей, витрата заробітної плати, дотримання штатної, фінансової, касової і платіжної дисципліни, законність списання з бухгалтерського балансу нестач, проведення інвентаризації цінностей, стягування у встановлений термін дебіторської і погашення кредиторської заборгованості й інших операцій. Крім того, головний бухгалтер нарівні з керівником об'єднання, підприємства, організації, установи несе відповідальність за порушення правил і положень, що регламентують ведення обліку і складання звітності.

Зовнішній контроль не обмежується виробничо-господарським рівнем, а виходить на державний;

обов'язки суб'єктів контролю. За цією ознакою контроль підрозділяється на обов'язковий, що передбачений чинним законодавством і проводиться згідно з ним, та статутний, який проводиться на підприємствах відповідно до їх статутів. Отже, організаційні форми і види економічного контролю за своїми функціями взаємозалежні між собою, охоплюють усі стадії розширеного відтворення валового внутрішнього продукту й у такий спосіб складають систему економічного контролю.

Державні органи економічного контролю в Україні

Суб'єктом контролю в контрольному процесі виступають носії прав і обов'язків, а саме особи та органи, що мають повноваження на здійснення контролю за виробничою та фінансовою діяльністю суб'єкта господарювання, а також право втручатися в його оперативну діяльність (припиняти або обмежувати їх діяльність, усувати від роботи певних осіб) та самостійно притягувати винних до відповідальності. За рівнево-організаційною формою економічний контроль в Україні підрозділяється на державний, муніципальний, незалежний і контроль власника (рис 9).

Найбільш розширеним є державний контроль. Відповідно до цього ця форма контролю нижче розглянута більш докладно. Зазначимо лише те, що державний контроль здійснюється всіма суб'єктами державного управління в межах їх повноважень. При цьому, в діяльності суб'єктів державного управління контроль може виділятись як самостійна функція або бути лише похідною від їх основної діяльності.

В якості суб'єктів незалежного контролю виступають незалежні аудитори та аудиторські фірми, які перевіряють стан обліку діяльності суб'єктів господарювання, відповідність звітності даним обліку, правильність утворення прибутку і своєчасність розрахунків з державним бюджетом, а також розподіл прибутку по акціях, розмірові внесеного капіталу й інших джерел, передбачених статутними документами і фінансовим планом певного підприємства. Основні положення щодо регулювання та здійснення аудита в Україні регламентуються Законом «Про аудиторську діяльність». Крім цього в Україні також визначена сфера функціонування професійної громадської організації Аудиторів України (САУ) і Аудиторської Палати України (АПУ). Обидві організації мають регіональні відділення. Втім функції цих організацій різні. Так функції АПУ полягають у:

затвердженні норм і стандартів аудиту, програми підготовки аудиторів;

виданні нормативних методичних матеріалів;

сертифікації аудиторської діяльності;

ліцензуванні проведення аудиту;

підготовці пропозицій з питань розвитку аудиту в Україні;

розгляду скарг із приводу діяльності окремих аудиторів і аудиторських фірм.

Функції САУ полягають у:

розробці обґрунтованих методик з питань аудиту;

виданні спеціальної літератури з питань аудиту;

участі у навчальній діяльності, підготовці і перепідготовці кадрів;

внесенні пропозицій органам влади і управління з питань аудиторської діяльності.

Втім аудиторський контроль здійснюється не тільки незалежними аудиторами, фірмами, але й аудиторськими підрозділами державних податкових адміністрацій. Функції таких підрозділів визначаються податковими органами при визначенні повноти нарахування і своєчасності сплати податків підприємцями і фізичними особами.

Муніципальний економічний контроль, який є невід'ємною складової державного контролю, здійснюється відповідно до законодавства про місцеві Ради народних депутатів і місцеві регіональні органи самоврядування. Так комісії з питань планування, бюджету і місцевих фінансів здійснюють контроль за виконанням планів і програм економічного і соціального розвитку і бюджету регіону; контролюють надходження і витрати позабюджетного фонду. При цьому у компетенцію виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів входить контроль за станом обліку і звітності на підприємствах, в організаціях і установах, що є комунальною власністю, за дотриманням зобов'язань по платежах у бюджет місцевого самоврядування підприємствами й організаціями.

Контроль власника включає внутрішньосистемний економічний контроль міністерств, державних комітетів, концернів, асоціацій, акціонерних об'єднань, який здійснюється згідно з законодавчими та іншими нормативними актами та внутрішньогосподарський економічний контроль, який здійснюється керівництвом суб'єктів господарювання щодо оцінки відповідності його діяльності поставленим завданням. Тобто суб'єктами контролю власників є відповідні міністерства, державні комітети, власники концернів, асоціацій, акціонерних об'єднань та їх керівництво.



До основних суб'єктів державного контролю в Україні відносяться: органи законодавчої влади, органи виконавчої влади, судові органи, спеціалізовані контролюючі органи та органи місцевого самоврядування (рис. 10).

До органів законодавчої влади, перш за все, відноситься Верховна Рада України, яка здійснює парламентський контроль в межах власної компетенції до будь-яких об'єктів, за винятком судів та правоохоронних органів та Рахункова палата.

Парламентський контроль - це система нагляду і перевірки процесу створення, функціонування, встановлення відповідальності за діяльністю, припинення повноважень об'єкта контролю. Відповідно до Конституції України основними сферами парламентського контролю є контроль за:

забезпеченням конституційних прав і свобод громадян;

виконанням бюджету і загальнодержавних програм;

виконанням законів та постанов Верховної Ради;

наданням Україною позик, економічної та іншої допомоги іноземним державам;

укладанням угод про державні позики і кредити, що одержуються з іноземних джерел.

Безпосередній контроль Верховна Рада України здійснює за забезпеченням конституційних прав, свобод та обов'язків громадян; за діяльністю Кабінету Міністрів України, Генерального прокурора України,

інших державних органів та посадових осіб, яких обирає, призначає, затверджує Верховна Рада України, або на призначення яких потрібна її згода; за фінансово-економічною діяльністю держави. Верховна Рада України також здійснює загальний контроль за діяльністю органів виконавчої влади через ознайомлення зі звітами Кабінету Міністрів на днях уряду в парламенті, інформацією з поточних питань, що надходить в комітети і повідомляється на сесіях, перевірки виконання законів тощо.

Поряд із цим Верховна Рада України здійснює контроль щодо діяльності Голови Верховної Ради України, першого заступника Голови-Верховної Ради України, органів і структурних підрозділів, комітетів та комісій Верховної Ради, народних депутатів, уповноважених Верховною Радою осіб для виконання доручень з підготовки та проведення контрольної діяльності, а також щодо безпосередньо підпорядкованих об'єктів контролю.

Основними задачами Рахункової палати Верховної Ради України (рис. 11), як головного органу фінансово контролю в Україні, є:



організація і здійснення контролю за своєчасним виконанням дохідної і видаткової частин Державного бюджету України, витратами бюджетних коштів, у тому числі коштів загальнодержавних цільових фондів по обсягам, структурі і цільовому призначенню;

здійснення контролю за виникненням і погашенням внутрішнього і зовнішнього боргу України, визначенням ефективності і доцільності витрат державних коштів, валютних і кредитно-фінансових ресурсів;

контроль за фінансуванням загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального і національно-культурного розвитку, охорони навколишнього середовища, використанням об'єктів державної власності;

контроль за дотриманням законності при наданні Україною позик, економічної й іншої допомоги іноземним державам, міжнародним організаціям, а також при висновку договорів про державні позики і кредити; здійснення контролю за використанням кредитів, отриманих Україною від іноземних держав, банків і міжнародних організацій, і позик, не передбачених Державним бюджетом України;

контроль за законністю і своєчасністю руху коштів Державного бюджету України, позабюджетних фондів;

здійснення контролю за грошовою емісією, використанням золотого запасу, дорогоцінних металів, каменів, наданням кредитів і здійсненням операцій по розміщенню золотого і валютного резервів;

аналіз установлених відхилень від показників Державного бюджету України і підготовка пропозицій по їхньому усуненню, а також по удосконалюванню бюджетного процесу в цілому;

регулярне інформування Верховної Ради України, її підрозділів про хід виконання Державного бюджету України і стан погашення внутрішнього і зовнішнього боргу України тощо.

Крім перерахованих задач Рахункова палата виконує інші доручення Верховної Ради України, що мають контрольний характер. При цьому правова основа організації і діяльності Рахункової палати визначається Конституцією України і Законом України «Про Рахункову палату», іншими нормативно-правовими актами. Так Рахункова палата має повноваження здійснювати контрольно-ревізійні, експертно-аналітичні, інформаційні й інші види діяльності, що забезпечують єдину систему контролю за використанням засобів загальнодержавних цільових фондів, позабюджетних фондів, фінансово-кредитних і валютних ресурсів. Крім того, їй надане право робити перевірки і ревізії діяльності Нацбанку України, Фонду державного майна, інших підзвітних Верховній Раді України органів, а також на підприємствах і в організаціях незалежно від форм власності в межах її функцій.

Серед органів виконавчої влади, насамперед, виділяється Президентський контроль, який за сферою виконавчої влади має конституційне закріплення і відповідне упорядкування у нормативно-правових актах. Зокрема, Президент може припинити повноваження Верховної Ради України, підписувати закони, прийняті Верховною Радою України, може накладати на них вето і повертати їх на повторний розгляд Верховної Ради, скасовувати акти Кабінету Міністрів України, які не відповідають певним вимогам. Президент також здійснює опосередкований контроль шляхом реалізації свого конституційного права на призначення третини складу Конституційного Суду України, створення судів, утворення, реорганізацію і ліквідацію міністерств та інших центральних органів виконавчої влади тощо. При адміністрації Президента України також існує Контрольне управління, яке займається головним чином питаннями реалізації Президентом, як гарантом Конституції та главою держави, своїх функцій. Основними напрямками діяльності Контрольного управління Адміністрації Президента України є перевірки забезпечення конституційних прав громадян при їх зверненнях в різні міністерства та відомства, зокрема питання виплати заробітної плати і пенсій, проблеми ефективності використання надр, приватизаційні процеси та інші питання.

Президент України видає також укази та розпорядження, які є обов'язковими для виконання на території України.

При цьому Кабінет Міністрів України відповідно до Конституції України є вищим органом виконавчої влади, який спрямовує і координує роботу міністерств, інших органів виконавчої влади, тобто здійснює контроль за всіма ланками виконавчої влади. При такому контролі має місце індивідуальна відповідальність посадових осіб - міністрів та їх заступників за виконання завдань, що стоять перед центральним органом виконавчої влади. Втім певне розвинення контролю здійснюється у межах відповідних міністерств, відомств, державних комітетів.

Рада Міністрів Автономної Республіки Крим має такі ж повноваження, як і Кабінет Міністрів України, відносно підконтрольних їм органів та особливостей взаємодії з центральними органами влади.

Міністерство економіки та питань європейської інтеграції України здійснює контроль за дотриманням державної дисципліни цін і тарифів у галузях народного господарства; проводить роботу, пов'язану з удосконаленням механізму ціноутворення; визначає порядок організації та проведення міжнародних торгів (тендерів) в Україні та здійснює контроль за їх проведенням, надає пропозиції щодо порядку експорту та імпорту товарів; відповідно до законодавства здійснює контроль за дотриманням міністерствами, іншими центральними та місцевими органами державної виконавчої влади, суб'єктами підприємницької діяльності зобов'язань, що випливають з міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності.

Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи контролює виконання затверджених програм; здійснює контроль за цільовим використанням бюджетних коштів; здійснює державний нагляд і контроль за виконанням вимог цивільної оборони і техногенної безпеки, заходів щодо запобігання надзвичайним ситуаціям та їх ліквідації, станом готовності сил і засобів цивільної оборони до проведення рятувальних та інших невідкладних робіт; контролює виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади, підприємствами, установами і організаціями завдань щодо переселення громадян із радіоактивне забруднених територій, створення для них необхідних соціально-побутових умов у місцях компактного поселення, будівництва житла, об'єктів соціальної та виробничої інфраструктури для громадян, які проживають на радіоактивне забруднених територіях, забезпечення їх екологічно чистими продуктами харчування і промисловими товарами першої необхідності.