Контроль і ревізія

Захист фінансових інтересів держави та контроль за дотриманням фінансової дисципліни усіма органами виконавчої влади здійснює Міністерство фінансів України. В межах своїх повноважень воно:

забезпечує захист фінансових інтересів держави та фінансових прав підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності і громадян;

здійснює контроль за випуском і обігом цінних паперів, веде загальний реєстр випуску цінних паперів в Україні, видає дозвіл на здійснення діяльності щодо випуску і обігу цінних паперів. Бере участь у роботі керівних органів фондових бірж і здійснює контроль за дотриманням положень статуту та правил фондових бірж;

організовує роботу щодо формування державного фонду дорогоцінних металів і коштовного каміння;

здійснює загальне керівництво та методологічне забезпечення роботи державної контрольно-ревізійної служби в Україні, розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення контролю за використанням коштів державного бюджету;

приймає рішення про створення, реорганізацію, ліквідацію підприємств, установ і організацій, заснованих на загальнодержавній власності, затверджує їх статути (положення), контролює їх дотримання та приймає рішення у зв'язку з порушенням статутів (положень);

здійснює контроль за ефективністю використання і зберігання закріпленого за підприємствами, установами й організаціями державного майна.

Міністерство праці і соціальної політики України контролює дотримання законодавства з питань праці та заробітної плати в різних галузях народного господарства, тарифних угод по оплаті праці, механізму регулювання фонду оплати праці. Крім того, Міністерство праці і соціальної політики розробляє і затверджує нормативні документи з питань регулювання зайнятості населення, використання праці і його оплати.

Фонд державного майна України є державним органом, який здійснює державну політику в сфері приватизації державного майна, виступає як орендодавець майнових комплексів, що є загальнодержавною власністю. Основні завдання Фонду:

захист майнових прав України на її території і за кордоном;

реалізація прав розпорядження майном державних підприємств у процесі їхньої приватизації, створення спільних підприємств;

здійснення повноважень по організації і проведенню приватизації майна підприємств, що знаходиться в загальнодержавній власності, а також щодо орендодавця майна державних підприємств і організацій, їхніх структурних підрозділів;

сприяння процесові демонополізації економіки і створення умов для конкуренції виробників.

Державна податкова адміністрація (ДПА) України (рис. 12) та її органи на місцях контролюють дотримання законодавства про податки, правильність обчислення і своєчасність внесення в бюджет податків і інших платежів, установлених законодавством, а також уживають заходів по попередженню відхилення юридичних і фізичних осіб від сплати податків. Державна податкова служба України виконує свої функції згідно із Законом України «Про державну податкову службу в Україні». За структурою і підпорядкованістю органи ДПС є системою органів державної виконавчої влади, що складається з Державної податкової адміністрації (ДПА) України, державних податкових адміністрацій в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, державних податкових інспекцій (ДПІ) у районах, містах і районах у містах. Крім того, до складу органів державної податкової служби входять відповідні спеціальні підрозділи для боротьби з податковими

правопорушеннями - податкова міліція. Облік надходжень платежів до бюджету та ведення особових рахунків платників податків здійснюється безпосередньо в податкових інспекціях. Зокрема, в підрозділі обліку платежів і ведення карток особових рахунків здійснюється контроль за повнотою і вчасністю сплати податків до бюджету на підставі карток особового рахунку платника (контроль за правильністю розрахунку податків здійснюється в інших підрозділах).



Державне контрольно-ревізійне управління (КРУ) України (рис. 13) та його органи на місцях контролюють дотримання фінансової дисципліни підприємствами й організаціями по територіальному розподілу витрат коштів з державного бюджету на соціальні потреби, утримання органів державного управління й цільове використання.

Державне казначейство України (рис. 14) та його підрозділи в регіонах контролюють витрати коштів державного бюджету установами й організаціями відповідно до їх кошторисів оперативно в момент їхньої витрати.



Рис. 14. Структура Державного казначейства України

Так, установи й організації, фінансовані з державного бюджету, не можуть одержувати або переводити кошти іншим суб'єктам з поточних рахунків у банках без попереднього контролю з боку органів Державного казначейства України.

Важливим видом державного контролю є судовий контроль. Його особливість полягає в тому, що він здійснюється не систематично, не повсякденно, а разово при розгляді справ (адміністративних, цивільних, кримінальних). Судову систему України складають суди загальної юрисдикції та Конституційний суд України. Систему судів загальної юрисдикції складають: місцеві суди, апеляційні суди; Апеляційний суд України; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України. Найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є: Верховний Суд України. Вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі спеціалізовані суди.

Контроль законодавчих актів, що приймають органи влади, здійснює Конституційний Суд України, який має право призупиняти дію чинних законів і оголошувати їх неконституційними. До того ж Конституційний суд здійснює контроль, який виходить за межі контролю в державному управлінні. До його основних повноважень належать: обов'язок приймати рішення і давати висновки у справах про конституційність законів та інших актів Верховної Ради України, актів Президента України, правових актів Верховної Ради Автономної Республіки Крим; про відповідність Конституції України діючим міжнародним Договорам України або тим міжнародним договорам, які належать до компетенції Верховної Ради, для надання згоди на їх обов'язковість; про дотримання конституційної процедури розслідування та розгляду справ про усунення Президента України з посади в порядку Імпічменту в межах, визначених Конституцією. На Конституційний Суд України також покладено обов'язок офіційного пояснення Конституції та законів України.

До спеціалізованих органів економічного контролю належать різні державні комітети, інспекції, серед яких виділяють:

державний комітет статистики України контролює за даними звітності збалансованість ринку товарів, виконання програм економічного і соціального розвитку держави, наявність товарних, матеріальних, трудових і інших ресурсів, необхідних для населення і для розвитку народного господарства, здійснює вибіркові контрольні переписи ресурсів і т. ін.;

державний комітет України по стандартизації, метрології і сертифікації (Держстандарт України) -підвідомчий Кабінетові Міністрів України. У межах своєї компетенції він проводить заходи щодо стандартизації, забезпеченню єдності і вірогідності вимірів і сертифікації продукції, а також координує роботу інших органів державного управління з цих питань.

антимонопольний комітет України запобігає виникнення монопольного положення на ринку підприємців, що обмежують конкуренцію визначеного товару;

державна інспекція України по захисту прав споживачів здійснює державний контроль за дотриманням законодавства про захист прав споживачів підприємствами, організаціями й установами незалежно від форм власності і господарювання;

державна інспекція за цінами контролює застосування цін і тарифів міністерствами, відомствами, підприємствами всіх форм власності, дотримання порядку їх затвердження;

митна служба України контролює дотримання підприємцями і фізичними особами митного законодавства і нормативних актів при сплаті мита на експорт і імпорт товарів через границю України, а також при внутрішньодержавних операціях, за які необхідно платити мито;

державна санітарно-епідеміологічна служба Міністерства охорони здоров'я України здійснює контроль за дотриманням юридичними та фізичними особами санітарного законодавства з метою попередження, виявлення, зменшення чи усунення шкідливого впливу небезпечних факторів на здоров'я людей, а також застосовує заходи правового характеру відносно правопорушників;

державна автомобільна інспекція (ДАІ) контролює дотримання законодавства і нормативних актів при реєстрації й обліку рухливого складу транспортних засобів (автомобілі, причепи, мотоцикли) підприємцями і фізичними особами. Крім того, ДАІ контролює дотримання власниками транспортних засобів і водіями правил дорожнього руху на дорогах України;

державна пожежна інспекція здійснює контроль за дотриманням протипожежних правил підприємцями і населенням, профілактичні заходи щодо запобігання пожеж, а у випадку виникнення - гасіння.

Серед спеціалізованих контролюючих органів є також Національний банк України (НБУ), який відповідно до статуту і законодавства про банки і банківську діяльність контролює наявність грошей у звертанні, використання кредитів по цільовому призначенню, дотримання підприємцями касової дисципліни, правил розрахунків у народному господарстві й інших операціях, покладених на банки в умовах ринкових відносин, а також витрата засобів з державного бюджету, здійснює емісію грошей і регулює грошові відносини в державі. Крім того, НБУ контролює діяльність комерційних банків, реєструє та одержує від них баланси, розрахунки економічних нормативів і іншу звітність, проводить ревізії, вносить пропозиції по поліпшенню їхньої діяльності або про їхнє закриття, якщо вони як акціонерні утворення порушують чинне законодавство. Національний банк України видає в межах своїх повноважень інструкції, положення й інші нормативні документи з касових, розрахункових, кредитних, валютних операцій та здійснює відповідні різновиди контролю.

Запитання для самоперевірки

1. Наведіть поняття «контроль»

2. Перелічить основні різновиди контрою як функції системи управління суспільними процесами

3. Назвіть основні цілі контролю як функції управління на підприємстві

4. Вкажіть основні завдання та функції економічного контролю

5. Перелічить основні класифікаційні ознаки економічного контролю

Визначте рівнево-організаційні форми економічного контролю.

Перелічте функції спілки Аудиторів України та Аудиторської Палати України.

Наведіть загальну структуру суб'єктів державного економічного контролю в Україні.

Визначте суб'єкти контролю органів законодавчої та виконавчої влади в Україні.

Перелічте спеціалізовані контролюючі органи, які діють в Україні.

Навчальні завдання

1. Дайте порівняльну характеристику основних різновидів контролю як функції системи управління суспільними процесами

2. Розкрийте контроль як функцію управління продуктивними силами і виробничими відносинами

3. Порівняйте сутність контролю у вузькому та широкому змісті

4. Охарактеризуйте цілі контролю як функції управління на підприємстві

5. Розкрийте зміст та сутність основних завдань економічного контролю

6. Розкрийте зміст та сутність функцій економічного контролю

7. Обґрунтуйте необхідність класифікації контролю

8. Розкрийте зміст контролю за такою ознакою як періодичність проведення

9. Розкрийте зміст контролю за такою ознакою як повнота вивчення господарських процесів

10. Розкрийте зміст контролю за такою ознакою як методи здійснення

11. Визначте взаємозв'язок між зовнішнім та внутрішнім контролем

12. Розкрийте сутність рівнево-організаційної форми економічного контролю.

13. Проаналізуйте взаємозв'язок між суб'єктами рівнево-організаційних форм економічного контролю в Україні.

14. Дайте характеристику муніципального контролю та порівняйте його з державним контролем.

15. Розкрийте сутність парламентського контролю.

16. Визначте межі парламентського та президентського контролю.

17. Дайте порівняльну характеристику суб'єктів контролю законодавчої та виконавчої влади в Україні.

18. Охарактеризуйте особливості різних суб'єктів державного економічного контролю в Україні.

19. Розкрийте сутність незалежного контролю.

20. Дайте розгорнуту характеристику суб'єктів спеціалізованих контролюючих органів в Україні.

Рекомендована література за темою відповідно загального списку літератури: 1, 4, 11, 42, 43, 46, 48, 49, 50, 65, 68, 79, 81

Тема 3. Класифікація фінансового контролю

Фінансовий контроль як складова економічного контролю

Фінансовий контроль здійснюється як на самому підприємстві, так і щодо підприємства з боку держави та недержавних органів контролю, реалізується за допомогою фінансових інститутів, зумовлених товарно-грошовими відносинами. На відміну від інших видів контролю фінансовий контроль - вартісний контроль. Тому він має місце у всіх сферах суспільного відтворення і супроводжує весь процес руху грошових фондів, включаючи і стадію осмислення фінансових результатів.

Об'єктом застосування фінансового контролю є комплекс господарчих процесів і грошових відносин сфери матеріального виробництва та невиробничої сфери.

Фінансовий контроль на державному рівні призначений для реалізації фінансової політики держави, створення умов для фінансової стабілізації. Це, насамперед розробка, твердження і виконання бюджетів усіх рівнів і позабюджетних фондів, а також контроль за фінансовою діяльністю державних підприємств й установ, державних банків і фінансових корпорацій. Фінансовий контроль з боку держави недержавної сфери економіки торкається лише сфери виконання грошових зобов'язань перед державою, включаючи податки й інші обов'язкові платежі, дотримання законності і доцільності при витраті виділених їм бюджетних субсидій і кредитів, а також дотримання встановлених урядом правил організації грошових розрахунків, ведення обліку і звітності.

Фінансовий контроль за діяльністю підприємств включає також контроль з боку кредитних установ, акціонерів і внутрішній контроль: перевірку ефективності і доцільності використання грошових ресурсів - власних позикових і залучених; аналіз і зіставлення фактичних фінансових результатів із прогнозованими; фінансову оцінку результатів інвестиційних проектів; правильність і вірогідність фінансової звітності; контроль за фінансовим станом і ліквідністю.

Фінансовий контроль можна умовно класифікувати за різними критеріями:

часу проведення: попередній; поточний (оперативний); наступний;

суб'єктам контролю: президентський; контроль представницьких органів влади і місцевого самоврядування; контроль виконавчих органів влади; контроль фінансово-кредитних органів; відомчий; внутрішньогосподарський; аудиторський;

сфери фінансової діяльності: бюджетний; податковий; валютний; кредитний; страховий; інвестиційний; контроль за грошовою масою;

формою проведення: обов'язковий (зовнішній); ініціативний (внутрішній);

методам проведення: перевірки; обстеження; нагляд; аналіз фінансової діяльності; спостереження (моніторинг); ревізії.

Основними формами проведення фінансового контролю є:

попередній фінансовий контроль, який проводиться до здійснення фінансових операцій і має важливе значення для попередження фінансових порушень. Він передбачає оцінку обґрунтованості фінансових програм і прогнозів для запобігання неощадливої і неефективної витрати засобів. Прикладом такого контролю на макрорівні є процес складання і твердження бюджетів усіх рівнів і фінансових планів позабюджетних фондів на основі оцінки обґрунтованості розподілу ВВП і розробки макроекономічних показників розвитку економіки країни. На мікрорівні -- це процес розробки фінансових планів і кошторисів, кредитних і касових заявок; фінансових розділів бізнес-планів, складання прогнозних балансів, а також установчих договорів, договорів про спільну діяльність і т. ін;

поточний (оперативний) фінансовий контроль, виробляється в момент здійснення грошових угод, фінансових операцій, видачі позичок і субсидій і т.д. Він попереджає можливі зловживання при одержанні і витраті засобів, сприяє дотриманню фінансової дисципліни і своєчасності здійснення фінансово-грошових розрахунків. Велику роль у цьому грають бухгалтерські служби;

наступний фінансовий контроль, проведений шляхом аналізу і ревізії звітної фінансової і бухгалтерської документації, призначений для оцінки результатів фінансової діяльності економічних суб'єктів, зіставлення фінансових планів і прогнозів з результатами оцінки ефективності здійснення запропонованої фінансової стратегії, порівняння фінансових витрат із прогнозованими і т. ін.

Фінансовий контроль розкриває нові явища в економічній діяльності різних ланок економіки, визначає їх закономірність з метою удосконалювання цієї діяльності на науковій основі. На всіх стадіях суспільного відтворення, що охоплює виробництво, розподіл, обмін і споживання продукту, фінансовий контроль вивчає продуктивні сили і виробничі відносини з метою виявлення протиріч і їхнього регулювання з боку суспільства.

Контролюючі виробничі відносини і продуктивні сили в сфері виробництва, фінансовий контроль визначає ефективність використання суспільної праці, як доцільної діяльності людини, що включає власне працю, предмети і засоби праці, відповідність його чинному законодавству, нормативним правовим актам. Зокрема, перевіряються фінансові відносини на державному, регіональному і галузевому рівнях. На рівні підприємств і організацій перевіряється ефективність витрат живої й упредметненої праці, використання основних фондів і оборотних коштів. Таким чином, у предмет фінансового контролю включаються всі складові частини процесу відтворення, а також законодавча і нормативна база, що забезпечують функціонування економіки.

На стадії процесу розподілу суспільного продукту задача фінансового контролю полягає в перевірці використання його на задоволення різних потреб суспільства - відшкодування спожитих засобів виробництва, розподіл і перерозподіл знову створеного продукту відповідно до ринкових відносин. Контролюються виробничі відносини в частині відновлення норм запасів засобів праці і предметів праці, витрати засобів на оплату витраченої живої праці відповідно до його кількості і якості, поновлення і поповнення суспільних фондів нагромадження і споживання, відрахування засобів державному бюджетові, соціальному страхуванню. На стадії розподілу суспільного продукту предмет фінансового контролю поширюється на усі ланки народного господарства.

На стадії обміну суспільного продукту предмет фінансового контролю включає договірні відносини (виконання договорів постачань по збуті, заготівлям і порядок розрахунків за товари), задоволення купівельного попиту на засоби матеріально-технічного забезпечення народного господарства і населення на товари народного споживання шляхом насичення ринку товарами. При цьому в товарному обміні перевіряються натуральні і вартісні показники в процесі обміну. Отже, на стадії обміну контролюються усі форми обертання суспільного продукту відповідно до ринкового регулювання економіки.

На завершальній стадії процесу відтворення-споживанні - фінансовий контроль перевіряє операції, зв'язані в основному з виробничим споживанням, тобто поновленням і розширенням виробничих фондів і задоволенням суспільних потреб. У частині особистого споживання фінансовий контроль виявляє диспропорції в задоволенні матеріальних і культурних потреб членів суспільства, а також протиріччя, викликані порушеннями нормативних правових актів у процесі задоволення особистих потреб.

Суспільні й особисті потреби формуються на стадії виробництва, здобуваючи форму дійсних потреб. Під впливом смаків і похилостей людини, що виявляються в процесі обміну, структура дійсних потреб змінюється, а рамки звужуються до задоволення їх на стадії розподілу.

Фінансовий контроль виявляє незадоволені потреби і за допомогою системи керування впливає на їхнє задоволення. Будучи вдоволеними, потреби знову відновляються для наступного циклу суспільного відтворення, але вже в якісно іншому виді. При такому контролі задоволення споживчого попиту предметом фінансового контролю є вплив ринку на виробництво, розподіл і споживання суспільного продукту.

На всіх стадіях процесу відтворення фінансовий контроль є засобом виявлення протиріч з метою їхнього регулювання економічними методами (оподатковуванням, кредитуванням і ін.).

Виходячи з викладеного, можна сформулювати предмет фінансового контролю в широкому змісті слова, тобто з урахуванням охоплення всіх етапів відтворення і рівнів керування, і у вузькому змісті слова, тобто стосовно до державного бюджету.

У першому випадку предметом фінансового контролю є фінанси суб'єктів економіки, що відбивають виробничі відносини в суспільстві, які складаються в процесі виробництва, розподілу і споживання продуктів.

В другому випадку предметом фінансового (державного) контролю є кошти консолідованого державного бюджету як на етапі їхнього формування, так і на етапах розподілу і використання.

Аудиторський контроль

Господарський кодекс України класифікує аудиторський контроль на аудит та державний фінансовий аудит. [12]

Так, відповідно до Закону України «Про аудиторську діяльність» та Господарського кодексу, аудит - це перевірка публічної бухгалтерської звітності, обліку, первинних документів та іншої інформації про фінансово-господарську діяльність суб'єктів господарювання з метою визначення достовірності їх звітності, обліку, його повноти і відповідальності діючому законодавству та встановленим нормативам [3].

Поряд із цим аудит - це процес, за допомогою якого компетентний незалежний працівник накопичує й оцінює свідчення про інформацію, яка піддається кількісній оцінці та відноситься до певної господарської системи (юридичної особи, підрозділу суб'єкта господарювання, індивідуума), щоб визначити і виразити у своєму висновку ступінь відповідності цієї інформації встановленим критеріям. Втім критерії оцінки такої інформації можуть значно варіювати. При проведенні аудиту також повинні бути окреслені рамки відповідальності аудиту і період часу.

Аудит здійснюється незалежними особами (аудиторами), аудиторськими організаціями, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

До недавнього часу вітчизняне законодавство не розкривало змісту терміну «державний аудит». Значна частина науковців і практиків в Україні вважає, що аудит - це вид підприємницької діяльності, що здійснюється на замовлення суб'єкта господарювання на платній основі і, отже, є несумісним з виконанням державою своїх функцій.

У країнах ЄС під аудитом розуміють вид діяльності, який здійснюється з аналогічною (або дуже подібною) метою і за одними регламентами (стандартами) як приватними аудиторськими фірмами (приватними аудиторами), так і державними органами.

Наприклад, в Нідерландах обов'язків щорічний фінансовий аудит навчальних закладів проводиться на платній основі сертифікованими приватними аудиторами. Так само у Франції фінансовий аудит суб'єктів господарювання державного сектора економіки (суб'єктів підприємництва) щороку здійснюється визнаними у всьому світі приватними аудиторськими фірмами «за гроші». Водночас низка державних органів Нідерландів та Франції від імені держави здійснюють аудит у державному секторі економіки.

У Литві вищий орган фінансового контролю (National Audit Office of Lithuania) здійснює фінансовий аудит та аудит ефективності.

В Україні ж, згідно з Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо запобігання фінансовим правопорушенням, забезпечення ефективного використання бюджетних коштів, державного і комунального майна» [4], який набрав чинності 05.01.2006 року, внесено зміни до Господарського кодексу України, Законів України «Про аудиторську діяльність» та «Про державну Контрольно-ревізійну службу в Україні». Суть змін полягає у впровадженні на законодавчому рівні поняття «державний фінансовий аудит» та приведення згаданого кодексу і законів у відповідність до запровадженого поняття.

Отже, державний фінансовий аудит є різновидом державного фінансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю [5].

Суб'єктами державного аудиту є:

органи державної котрольно-ревізійної служби;

Рахункова палата.

Різновидами державного фінансового аудиту є:

1) державний фінансовий аудит виконання бюджетних порогам (далі - аудит ефективності);

2) державний фінансовий аудит діяльності бюджетних установ (далі - фінансово-господарський аудит);

3) державний фінансовий аудит діяльності інших суб'єктів господарювання, що отримують (отримували) бюджетні кошти (далі - аудит).

Проводять державний фінансовий аудит державні аудитори, кількість яких на одну бюджетну установу визначається залежно від кількості бюджетних програм, учасником яких є бюджетна установа, обсягів бюджетного фінансування, кількості структурних підрозділів, особливостей організації бухгалтерського обліку, системи внутрішньогосподарського фінансового контролю та інших чинників.

Аудит ефективності - це форма контролю, яка спрямована на визначення ефективності використання бюджетних коштів для реалізації запланованих цілей та встановлення факторів, які цьому перешкоджають. Аудит ефективності здійснюється з метою розроблення обґрунтованих пропозицій щодо підвищення ефективності використання коштів державного та місцевих бюджетів у процесі виконання бюджетних програм.

Об'єкт аудиту ефективності - бюджетні кошти, що спрямовані на виконання бюджетної (державної) програми, ефективність якої необхідно оцінити у процесі аудиту. Об'єкт аудиту ефективності - бюджетні кошти, що спрямовані на виконання бюджетної (державної) програми, ефективність якої необхідно оцінити у процесі аудиту.

Головною метою роботи ДКРС при проведенні контрольних заходів у формі аудита є оцінка рівня економічності, ефективності й результативності державних заходів, програм і діяльності об'єктів контролю, розробка реальних і конкретних пропозицій по їхньому вдосконаленню.

Ефективне використання бюджетних коштів залишається однією із важливих проблем виконання бюджету у більшості країн світу. Особливо актуальна ця проблема для України, яка здійснює бюджетну політику в умовах обмежених бюджетних ресурсів.

З огляду на це першочерговими завданнями для Міністерства фінансів України та інших органів, що здійснюють бюджетний контроль, є визначення пріоритетів при розподілі фінансових ресурсів та забезпечення контролю за цільовим і ефективним використанням бюджетних коштів [88].

Для успішного виконання цих завдань переважна більшість розвинених країн уже понад півстоліття застосовує програмно-цільовий метод формування бюджету. В Україні ж упровадження програмно-цільового методу розпочалося лише після прийняття у 2001 році Бюджетного кодексу.

Програмно-цільовий метод спрямований на визначення першочергових цілей держави, складання програм для їхнього досягнення, забезпечення цих програм фінансовими ресурсами, оцінку ефективності використання бюджетних коштів у процесі виконання завдань програми [92].

Застосування бюджетної програми має на меті те, що й програмно-цільовий метод загалом. Зокрема використання бюджетної програми спрямоване на:

1) чітке визначення цілей і завдань, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти;

встановлення джерел фінансування заходів, спрямованих на досягнення даних цілей та термінів їх виконання;

забезпечення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань;

чітке розмежування відповідальності за використання бюджетних коштів.

Отже, бюджетна програма є формою реалізації програмно-цільового методу в бюджетному процесі, метою застосування якого є встановлення безпосереднього зв'язку між виділенням бюджетних коштів та результатами їх використання.

У Бюджетному кодексі України визначено, що «бюджетна програма» - систематизований перелік заходів, спрямованих на досягнення єдиної мети та завдань, виконання яких пропонує та здійснює розпорядник бюджетних коштів відповідно до покладених на нього функцій [11]. Таке ж визначення цього терміна дано в Концепції застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі.

З огляду на свій зміст і обсяги залучених фінансових ресурсів виконання бюджетних програм є пріоритетним об'єктом державного фінансового контролю.

Метою аудиту ефективності є здійснення оцінки досягнення запланованих показників (продукту, ефективності, якості), виявлення проблем у виконанні бюджетної програми та розробка пропозицій щодо підвищення ефективності використання ресурсів держави.

Основними завданнями аудиту ефективності є:

1. Оцінка ефективності виконання бюджетних програм шляхом порівняння звітних даних щодо виконання програми (виконання результативних показників) із заданими параметрами, у т.ч. зазначеними в паспорті бюджетної програми, порівняння рівня досягнутих показників з рівнем їх фінансування.

2. Виявлення упущень і недоліків організаційного, нормативно-правового та фінансового характеру, які перешкоджають своєчасному і повному виконанню бюджетної програми.

3. Визначення ступеню впливу виявлених упущень і недоліків на досягнення запланованих показників.

4. Підготовка обґрунтованих пропозицій щодо шляхів (форм, засобів) більш раціонального та ефективного використання ресурсів держави, поліпшення організації виконання бюджетної програми з наголосом на можливостях зменшення витрат, підвищення продуктивності програми та якості послуг, її подальшої реалізації із залученням оптимального (або додаткового) обсягу бюджетних коштів чи її припинення.

Процес аудиту ефективності складається з таких основних етапів:

1. Підготовка до аудиту.

2. Проведення аудиту.

3. Реалізація результатів аудиту.

Для системи фінансового контролю в Україні аудит ефективності є новою формою, що відповідає економіці ринкових відносин. Саме тому розгляд зазначеного питання є дуже актуальним та перспективним.

Фінансово-господарський аудит, у відповідності з Порядком проведення органами контрольно-ревізійної служби аудиту фінансової та господарської діяльності бюджетних установ (зі змінами та доповненнями), - це форма державного фінансового контролю, яка спрямована на запобігання фінансовим порушенням та забезпечення достовірності фінансової звітності.

Тут же визначено, що основним завданням фінансово-господарського аудиту є сприяння бюджетній установі у забезпеченні правильності ведення бухгалтерського обліку, законності використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, складанні достовірної фінансової звітності та організації дієвого внутрішнього фінансового контролю.

Це, по суті, розкриває кінцеву мету аудиту і визначає головну його відмінність від інспектування.

Фінансово-господарський аудит включає такі дії:

1) проведення протягом року (без виходу на об'єкт) моніторингу фінансової звітності бюджетної установи;

2) проведення у разі виявлення моніторингом ризикових операцій перевірки використання бюджетних коштів, державного і комунального майна, ведення бухгалтерського обліку, складання фінансової звітності;

3) вивчення організації системи внутрішнього фінансового контролю;

4) підготовку керівництву бюджетної установи пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень за результатами моніторингу її фінансової звітності та/або перевірки;

5) відстеження усунення керівництвом бюджетної установи недоліків і порушень, виявлених моніторингом її фінансової звітності та/або перевіркою;

6) оцінка достовірності фінансової звітності бюджетної установи, ступеня дотримання її посадовими особами законодавства з фінансових питань та повноти врахування пропозицій, внесених у ході фінансово-господарського аудиту.

Об'єктами фінансово-господарського аудиту є управлінські рішення керівництва бюджетної установи з питань її фінансово-господарської діяльності, планові документи, господарські договори, фінансово-господарські операції, бухгалтерський облік, фінансова і статистична звітність та внутрішньогосподарський фінансовий контроль.

Базовим елементом фінансово-господарського аудиту є визначення ризиків та оцінка їх можливого впливу на результати фінансово-господарської діяльності бюджетної установи і показники її фінансової звітності.

Фінансово-господарський аудит проводиться за такими етапами:

Підготовка до проведення фінансово-господарського аудиту.

Проведення поточних аудиторських процедур.

Дослідження річної фінансової звітності.

Результати фінансово-господарського аудиту відображаються в звіті, який повинен виключати можливість неоднозначного трактування будь-яких його положень і містити лише обґрунтовану та об'єктивну інформацію.

Таким чином, можна зробити висновок, що впровадження в практику діяльності ДКРС аудита фінансової й господарської діяльності бюджетних установ є вкрай необхідним, тому що ставиться оцінка ефективності роботи контрольно-ревізійної служби в залежність не від кількості виявлених сум збитку, а від кількості попереджених порушень і обсягів недопущених при їх здійсненні втрат.

Однією із форм реалізації державного фінансового аудиту є державний фінансовий аудит інших суб'єктів господарювання, що отримують (отримували) бюджетні кошти.

Отже, аудит полягає у перевірці та аналізі діяльності, фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання державних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фінансової звітності, функціонування системи внутрішнього контролю суб'єктів господарювання державного сектора економіки, а також інших суб'єктів господарювання, що отримують (отримували в період, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у період, який перевіряється) державне чи комунальне майно.

Таке визначення дає змогу стверджувати, що бюджетні установи не є об'єктами аудиту.

Під час аудиту обов'язковий оцінці підлягає рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання, яке полягає у забезпеченні:

1) дотримання вимог законодавства, актів і рішень органів управління та суб'єкта господарювання;

2) достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

3) збереження активів;

4) досягнення визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання з виконання показників економічності, продуктивності і результативності.

Аудит проводиться відповідно до плану контрольно-ревізійної роботи, який складається та затверджується в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Перед початком аудиту керівнику суб'єкта господарювання надсилається не пізніше ніж за десять календарних днів відповідне повідомлення із зазначенням строку аудиту та відповідальних за його проведення посадових осіб.

Посадова особа органу державної контрольно-ревізійної служби зобов'язана пред'явити керівнику суб'єкта господарювання направлення на проведення аудиту, скріплене печаткою відповідного органу, та розписатися в журналі реєстрації перевірок ( у разі його наявності).

Тривалість аудиту не може перевищувати 90 календарних днів.

Процес аудиту складається з чотирьох етапів.

На першому етапі - планування аудиту з метою збору інформації про правове забезпечення фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, систему управління, зокрема організацію внутрішнього контролю, та досягнення суб'єктом господарювання визначених цілей і завдань або набуття кращого досвіду діяльності інших суб'єктів господарювання - вивчаються та аналізуються:

нормативно-правові акти, установчі, розпорядчі та інші документи суб'єкта господарювання;

розпорядчі документи органу управління суб'єкта господарювання;

фінансова і статистична звітність суб'єкта господарювання та у разі потреби інших суб'єктів господарювання, однотипних за певними характеристиками їх діяльності;

матеріали попередніх контрольних заходів.

Під час другого етапу - підготовка програми проведення аудиту з урахуванням його плану: уточнюється інформація, зібрана на першому етапі, та конкретизуються і аналізуються недоліки і проблеми, які вплинули або можуть негативно вплинути на рівень управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання; готується програма проведення аудиту, що затверджується керівником органу ДКРС. У програмі зазначається перелік ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які передбачається перевірити, методи перевірки та процедура їх застосування, а також відповідальні особи та графік проведення.

Під час третього етапу - перевірка ризикових операцій фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання підтверджується або спростовується інформація стосовно недоліків і проблем в управлінні такою діяльністю.

Під час четвертого етапу - звітування про результати аудиту готуються висновки за результатами оцінки рівня управління фінансово-господарською діяльністю суб'єкта господарювання виходячи з істотності їх впливу на фінансово-господарську діяльність за такими загальними розділами:

1) зовнішній - незалежний від суб'єкта господарювання характер зокрема стосовно достатності нормативно-правового забезпечення його діяльності, рівня її регламентації органом управління суб'єктом;

2) внутрішній - прийняття рішень або бездіяльність посадових осіб суб'єкта господарювання, передусім щодо організації системи внутрішнього контролю.

За результатами аудиту складається звіт, який повинен включати висновки стосовно дотримання законодавства і забезпечення ефективності фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання та обґрунтовані рекомендації щодо її удосконалення.

Податковий контроль

У самому загальному визначенні податковий контроль є спеціальним способом забезпечення законності. Він здійснюється для визначення кола платників податків, забезпечення своєчасного надходження запланованих сум платежів до бюджету і державних цільових фондів, визначення правильності нарахування та сплати податків і обов'язкових платежів. Однак це контроль не лише за сплатою податків і зборів, але й за дотриманням податкової дисципліни. Сутність податкового контролю можна розглядати як елемент державного управління економікою, а також як особливу діяльність щодо виконання податкового законодавства.

Втім говорячи про податковий контроль, необхідно насамперед відмежувати його від нагляду. І нагляд і контроль тлумачаться як «перевірка», «спостереження з метою перевірки». Однак поняття податкового контролю ширше поняття нагляду.

По-перше, якщо нагляд стосується тільки дотримання законності, то для податкового контролю, дотримання законності - лише один з його аспектів. Не менш важливим напрямком податкового контролю є доцільність діяльності, яка перевіряється.

По-друге, податковий контроль побудований на лінійній (адміністративної) або функціональної (у рамках визначеної функції) влади. На відміну від податкового контролю нагляд не заснований на відносинах влади і підпорядкування. У цьому відношенні досить типовим є прокурорський нагляд, призначений тільки для боротьби з порушеннями законності з метою забезпечення строгого й однакового виконання законів.

Податковому контролю властива також активна форма влади, що дозволяє не тільки виявляти порушення законності, але і безпосередньо усувати них.

Необхідно також відзначити, що податковий контроль є одним з елементів державного управління. Але основне навантаження з контролю за правильністю нарахування та своєчасністю сплати до бюджету податків і обов'язкових платежів лягає на державну податкову службу України. При цьому нормативно-правова база охоплює закони України щодо організації податкової служби, системи оподаткування в цілому та за видами податків.

Говорячи про податковий контроль, слід відзначити, також що може здійснюватися недержавний податковий контроль на рівні працівників бухгалтерських служб підприємств (первинний контроль). Він зводиться до забезпечення вірогідності обліку обсягів зробленої і реалізованої продукції, собівартості, прибутку, вартості майна й інших оподатковуваних об'єктів і сплачених у бюджет податків і інших обов'язкових платежів, а також до якісного складання бухгалтерських звітів і податкових розрахунків. Здійснення такого контролю обумовлено як вимогою законопослушності підприємств, так і мірами відповідальності, передбаченими за порушення податкового законодавства. У світовій практиці широке поширення одержав наступний аудиторський контроль. У нашій країні фінансова звітність ряду підприємств також в обов'язковому порядку повинна піддаватися аудиторській перевірці. До них відносяться банки й інші кредитні організації, страхові компанії, товарні і фондові біржі, інвестиційні інститути, відкриті акціонерні товариства і деякі інші підприємства.

Таким чином, з огляду на вищевикладене, податковий контроль можна визначити як установлену законодавством сукупність прийомів і способів керівництва компетентних органів, що забезпечують дотримання податкового законодавства і правильність вирахування, повноту і своєчасність внесення податку в бюджет або позабюджетний фонд.

Головною задачею податкового контролю є забезпечення економічної безпеки держави, тому основними методами податкового контролю повинні бути прогноз, попередження, припинення і відновлення, а вже потім - застосування каральних санкцій для загального та часткового попередження можливих у майбутньому правопорушень.

Зміст податкового контролю полягає в:

спостереженні за функціонуванням підконтрольних об'єктів;

аналізі зібраної інформації, виявленні тенденцій, причин, розробки прогнозів;

уживанні заходів по запобіганню порушень законності і дисципліни, шкідливих наслідків, збитків, недоцільних дій;

обліку конкретних порушень, виявлення їхніх причин і умов;

припиненні протиправної діяльності з метою недопущення шкідливих наслідків і нових правопорушень;

виявленні винних і залучення їх до відповідальності.

Тобто головна мета податкового контролю - це перевірка і зіставлення даних податкової звітності юридичної та фізичної особи і отриманих даних, що перевіряють.

Основним способом контролю держави за діяльністю платників податків є податкова перевірка підприємств і організацій. Податкова перевірка являє собою огляд і дослідження первинної бухгалтерської й іншої документації підприємства на предмет правильного і своєчасного вирахування і сплати їм податкових платежів у бюджет.

При цьому основною, найбільш ефективною формою податкового контролю є документальна перевірка платників податків. Однак поряд з даною формою використовуються й інші - ведення податковими інспекціями оперативно-бухгалтерського обліку, зустрічні перевірки, одержання інформації від інших осіб. У загальному ж податкові перевірки підрозділяються на камеральні і документальні, котрі, у свою чергу, поділяються на планові і позапланові, комплексні (суцільні) і тематичні (вибіркові), а також зустрічні. За видами податковий контроль також визначають у залежності від термінів (оперативний і періодичний) та джерел (документальний і фактичний).

Суб'єктами податкових перевірок є:

міністерства, відомства, державні установи й організації, у тому числі і судові органи;

комерційні підприємства й організації, засновані на будь-яких формах власності;

спільні підприємства, об'єднання й організації за участю російських і іноземних юридичних осіб;

громадяни.

Об'єктами податкової перевірки є грошові документи, бухгалтерські книги, звіти, плани, кошториси, декларації, договори, контракти, накази, ділова переписка, а також інші документи, зв'язані з вирахуванням і сплатою податків і інших обов'язкових платежів у бюджет.

Узагальнену схему видів податкового контролю подано на рис. 15.



У ході перевірки податкові органи мають право обстежувати (з дотриманням установлених правил) будь-які виробничі, складські, торговельні й інші приміщення платників податків, зв'язані з одержанням прибутку (доходів) або зі змістом інших об'єктів обкладання податками.

Камеральні перевірки проводяться податковими інспекціями на стадії приймання від платників податків звітних документів і податкових розрахунків, тобто без виходу на підприємство і спрямовані на контроль:

повноти та своєчасності подання податкової звітності та розрахунків;

дотримання вимог щодо порядку заповнення поданих документів;

узгодженості звітних даних;

послідовності даних у податковій звітності та їхньої відповідності складеним розрахункам податків і платежів до бюджету;

арифметичної точності підрахунків сум тощо.

При цьому перевірці в основному піддається правильність заповнення відповідних граф і рядків декларацій і звітів, правомірність використання тих або інших пільг, а також здійснюється арифметичне звірення звітних показників. Камеральні перевірки звітів і розрахунків платників податків здійснюються по кожному з конкретних видів податків відповідно до діючих інструкцій.

Документальні перевірки проводяться безпосередньо на підприємствах для контролю правильності нарахування та своєчасності сплати податків і зборів. Документальні перевірки провозяться як планові, так і позапланові.

Планові документальні перевірки здійснюються відповідно до річних планів роботи податкового органу та квартальних графіків відносно підприємств, які допускають грубі порушення податкового законодавства, мають значні обсяги діяльності чи отримали значні суми прибутку. Документальні планові перевірки проводяться не рідше одного разу на два роки, але не частіше одного разу на рік.

Позапланові (та зустрічні) документальні перевірки проводяться відносно підприємств, діяльність яких пов'язана з діяльністю підприємства, на якому проводиться планова документальна перевірка. Ці перевірки також можуть здійснюватись як тематичні перевірки з окремих питань.

При проведенні спеціалізованих тематичних перевірок необхідно відповідним чином враховувати фінансові результати підприємства за звітний період у цілому, а також недоплату або переплату податку в наступні або попередні звітні періоди.

Документальні перевірки здійснюються відповідно до річних планів роботи інспекції і квартальних графіків перевірок, що складаються по кожній ділянці роботи. У них включаються, у першу чергу, підприємства, що мають прибуток у значних розмірах або грубі порушення, що допускають, у веденні бухгалтерського обліку і податкового законодавства, а також усі збиткові підприємства і підприємтсва-недоімщики; підприємства, що подали заяви про припинення діяльності; підприємства, що користуються податковими пільгами; підприємства, що просять відшкодування великих сум податків; підприємства, у яких є філії, представництва, дочірні підприємства, на рахунки яких зараховується виторг від реалізації, який не враховано у бухгалтерському обліку головної фірми. У планах і графіках роботи податковим органам рекомендується передбачати залучення фінансових, правоохоронних, ревізійних служб банків, статистичних і інших контролюючих органів. Тобто документальна перевірка платників податків проводиться згідно з програмою перевірки, яка містить перелік питань, що перевіряються.

Втім при необхідності проводяться позапланові документальні, а також спеціальні тематичні перевірки підприємств.

Проведенню документальної перевірки передують камеральна перевірка, вивчення наявних матеріалів попередньої перевірки, які надійшли сигналів про порушення податкового законодавства й іншої інформації, що характеризує роботу і фінансовий стан платника.

Для проведення перевірки податковий інспектор повинен мати належним чином оформлене посвідчення на перевірку. За результатами перевірок складаються акти, які підписуються особами, що здійснювали перевірку, керівником та головним бухгалтером підприємства.

На відміну від актів ревізій при податковому контролі використовуються спеціальні бланки актів перевірки, які відрізняються за формою, структурою, реквізитами, послідовністю висвітлення наслідків перевірки.

Так, за результатами документальної перевірки платників податків складається акт на бланку ДПА, у якому зазначаються факти виявлених перевіркою порушень і визначаються суми податкового зобов'язання платника податків та пені за несвоєчасну сплату податків до бюджету. Податковий інспектор безпосередньо в акті дає вказівки про внесення цих сум у відповідних розмірах до бюджету і на спеціальний рахунок ДПІ в десятиденний термін з дня складання акта.

В акті також зазначається про прийняття постанови про вилучення документів, номери та серії складених протоколів про адміністративні правопорушення з боку керівника й головного бухгалтера.

Перевірка первинних документів і записів в облікових регістрах здійснюється суцільним або вибірковим способами.

При суцільному способі перевіряються всі документи і записи в регістрах бухгалтерського обліку. При вибірковому способі перевіряється частина первинних документів у кожнім місяці періоду, що перевіряється, або за кілька місяців.

Вірогідність господарських операцій установлюється шляхом формальної й арифметичної перевірки документів або за допомогою спеціальних прийомів документального і фактичного контролю. При формальній перевірці встановлюються правильність заповнення всіх реквізитів документів; наявність не обговорених виправлень, підчищень, дописок у тексті і цифр; дійсність підписів посадових і матеріально-відповідальних осіб. У необхідних випадках підпис працівника в даному документі зіставляється з його підписом в інших документах, а при виникненні сумнівів можливо особисте підтвердження працівника у формі пояснень по даному факті господарської операції або призначення графологічної експертизи.

При арифметичній перевірці визначається правильність підрахунків у документах, наприклад правильність показаних підсумків у первинних документах, облікових регістрах і звітних формах.

Вірогідність господарських операцій, відбитих у первинних документах, при необхідності може бути встановлена шляхом проведення зустрічних перевірок на підприємствах, з якими організація, що перевіряється, має господарські зв'язки.

При зустрічних перевірках первинні документи й облікові дані підприємства, що перевіряється, звіряються з відповідними документами і даними підприємств, від яких отримані або котрими видані засоби і матеріальні цінності.

Дані, зазначені в актах зустрічних перевірок, повинні бути обов'язково підтверджені підписами керівника і головного бухгалтера підприємства, на якому виробляється зустрічна перевірка.

Оперативний контроль являє собою перевірку, яка здійснюється в межах звітного періоду по завершенні контрольованої операції відповідно до її якісної і кількісної характеристик.

Джерелами даних для оперативного контролю служать планова, технічна, статистична і бухгалтерська інформація.