Порядок складання балансу. Аналіз і аудит фінансового стану установи (на прикладі бюджетної установи "Київський коледж комп’ютерних технологій та економіки Національного авіаційного університету")

Основним джерелом інформації для аналізу фінансового стану підприємства є річна й квартальна фінансова звітність. Дані фінансової звітності виступають не лише основою аналізу й оцінки результатів звітного періоду, а є підставою для їх прогнозування. Майно знаходиться у русі, який утворює майно, формуючи джерело його утворення - дохід, прибуток. Тому для всебічного аналізу фінансового стану необхідний спільний аналіз «момент них», балансових даних на дату і «поточних» показників за період часу [58,с.219].

Крім фінансової звітності використовується інформація, доступна тільки внутрішнім користувачам. Кожен з них використовує інформацію, що необхідна йому для прийняття відповідних управлінських рішень. Тому в процесі аналізу фінансового стану використовується інформація: конструкторсько-технологічна; планово-нормативна (фінансовий план, нормативи запасів); дані всіх видів господарського обліку (оперативний, бухгалтерський, статистичний); звітність: оприлюднена фінансова звітність (річна) та квартальна, а також комерційна звітність, яка складається за спеціальними вказівками, та обов'язкова статистична звітність; позаоблікова інформація: маркетингові дослідження, закони, інструкції та експертна інформація.

Окрім фінансової звітності необхідно мати додаткову інформацію про підприємство, яку не завжди можна виділити з бухгалтерської звітності.

Перш ніж користуватися інформацією бухгалтерських звітів, необхідно переконатися в її достовірності, впевнитися у правильності заповнення і точності зроблених арифметичних підрахунків при визначенні окремих показників. Узгодженість показників різних форм звітності перевіряють за допомогою прийому порівняння. Деякі показники входять до різних звітних форм, а отже, при правильному складанні звіту обов'язково повинні збігатися. Будь-який висновок і рекомендації, зроблені за результатами аналізу, можуть бути сумнівними, якщо джерела інформації не перевірені та не підготовлені належним чином.

Аналіз фінансового стану базується на: повному розумінні бухгалтерського обліку, його мови, значення, важливості та обмеженості фінансової інформації, що міститься у звітності; спеціальних методичних прийомах аналізу, за допомогою яких вивчаються найважливіші питання для отримання обґрунтування висновків.

Фінансовий стан підприємства треба систематично і всебічно аналізувати з використанням різних підходів, методів, прийомів та методик аналізу.

У науковій літературі традиційно називають два основні прийоми аналізу фінансового стану підприємства - горизонтальний; вертикальний [31,с.18; 57,с.211; 58,с.220; 75,с.27; 93,с.226; 101,с.333]. Їх доповнюють методом аналізу абсолютних показників [58,с.220], трендовим [75,с.27; 93,с.226; 101,с.333], порівняльним [31,с.18; 93,с.226; 101,с.333], методом аналізу відносних показників (коефіцієнтів) [57,с.211; 58,с.220; 101,с.333], факторним [31,с.18; 57,с.211; 101,с.333], інтегральним [93,с.226]. В.О. Захарченко та С.І.Счасна [55,с.137] визначають дещо відмінну від інших класифікацію методів аналізу фінансового стану, до якої включають коефіцієнтний, комплексний, інтегральний, беззбитковий, рівноважний методи. Основні методичні прийоми аналізу фінансового стану підприємства наведені в Додатку Г.

Для аналізу фінансового стану також використовуються неформальні методи, що ґрунтуються на описі аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях, та формалізовані методи аналізу, у підґрунтя яких покладено жорстко формалізовані аналітичні залежності [101,с.334]. Також широко застосовуються традиційні методи статистики.

Методика аналізу фінансового стану, деталізація його процедур залежить від поставлених цілей, а також різноманітних факторів інформаційного, часового, методичного, кадрового та технічного забезпечення. Передусім, аналітик дослідним шляхом визначає пріоритетні напрями дослідження, а після цього їх послідовність.

Аналітична робота може проводитися у два етапи: попередня оцінка або експрес-аналіз фінансового стану; деталізований аналіз фінансового стану. Завдання експрес-аналізу полягає у простій і наочній оцінці фінансового стану, деталізованого - у більш детальній характеристиці фінансового стану підприємства, результатів його діяльності у звітному та попередніх періодах, а також прогнозування розвитку на перспективу. Детальний аналіз конкретизує, доповнює і розширює окремі процедури експрес-аналізу. При цьому ступінь деталізації залежить від потреб користувачів.

3.2 Методика аналізу фінансового стану підприємства

Аналіз фінансового стану підприємства є достатньо складною і об'ємною задачею. Зважаючи на обмежений обсяг дипломної роботи зупинимося на методиці основних напрямків аналізу фінансового стану підприємства, зокрема, аналізу майнового стану підприємства, його ліквідності та платоспроможності, фінансової стійкості й ділової активності.

У науковій літературі відсутній загальновизнаний підхід до аналізу майнового стану підприємства. Наприклад, Ізмайлова К.В. [61,с.73-82] розглядає аналіз майнового стану як: аналіз порівняльного аналітичного балансу, в т.ч. аналіз якісних зрушень у майновому стані підприємства; аналіз аналітичних показників майнового стану підприємства; аналіз матричного балансу підприємства. Мошенський С.З. і Олійник О.В. [76,с.425-437] пропонують наступний порядок аналізу майнового потенціалу підприємства: загальне ознайомлення з даними балансу; аналіз структури та динаміки активів; аналіз структури та динаміки пасивів підприємства; розрахунок основних показників, що характеризують майновий стан підприємства.

Традиційно аналіз майнового стану здійснюють аналізуючи дані порівняльного аналітичного балансу з використанням горизонтального та вертикального підходу. Проте вважається, що більш змістовний результат можна отримати доповнивши такий аналіз відносними показниками. Тому, часто в науковій літературі розрахунок і аналіз відносних показників майнового стану виділяють як окрему задачу аналізу [61,с.126-127; 76,с.436-437]. Проте, як правило показники розглядають як єдину систему, в якій одночасно розглядаються показники, що характеризують загальний майновий стан, стан оборотних, зокрема, основних засобів, і необоротних активів, що ускладнює інтерпретацію результатів аналізу. Більш доцільним вважаємо змістовне розділення такої системи показників на показники загального майнового стану підприємства, стану оборотних та необоротних активів і використання їх для поглиблення аналізу відповідних аспектів майнового стану підприємства. Такий підхід забезпечить більшу змістовну визначеність результатів аналізу.

Аналіз майнового стану пропонуємо здійснювати в послідовності: аналіз загальний стану майна і джерел його утворення; аналіз складу і джерел формування майна підприємства з використанням матричного балансу; аналіз зв'язку між майновим станом підприємства та виручкою від реалізації продукції; аналіз стану майна (активів); аналіз стану джерел майна (пасивів).

При аналізі майнового стану підприємства необхідно враховувати, що фактична облікова оцінка засобів, які знаходяться під контролем підприємства, перевищує значення розрахункового показника, так як частина активів, право власності на які не належить підприємству, але які воно використовує в своїй діяльності, враховується на позабалансових рахунках, наприклад, товари, прийняті на комісію, основні засоби, отримані за договорами оренди.

Поглиблений аналіз майнового стану здійснюється в рамках внутрішнього аналізу. У його ході доцільне періодичне складання ліквідаційного балансу, тобто проведення оцінки наявного майнового потенціалу за цінами можливої реалізації активів для того, щоб виявити неліквіди, визначити активи з суттєво заниженою (завищеною) балансовою оцінкою порівно з оцінкою ринковою, знати реальну вартість активів, які можна використати для розрахунків [76,с.437].

Зважаючи на складність аналізу майнового стану підприємства та обмежені обсяги дипломної роботи розглянемо методику та здійснимо загальний аналіз майнового стану або аналіз загального стану майна та джерел його утворення.

У результаті аналізу загального стану майна та джерел його утворення необхідно здійснити: оцінку вартості усього майна підприємства (валюти балансу) на певну звітну дату, а також її динаміки; визначити загальний склад майна і джерел його утворення, їх динаміку, встановити зв'язки між різними показниками, виявити так звані «хворі» статті балансу, ознаки нормального балансу; визначити загальну структуру майна і джерел його утворення (шляхом розрахунку питомої ваги окремих статей активу та пасиву балансу в загальному підсумку), її динаміку та причини змін. Такий аналіз дає можливість установити, якою мірою підприємство може спиратися на власні кошти і скільки треба позичити, а також наскільки ефективно використовуються власні й позичені кошти.

За необхідності перед аналізом загального стану майна і джерел його утворення здійснюють додаткове коригування статей балансу на індекс інфляції з наступним їх аґрегуванням у необхідних аналітичних розділах.

Аналіз загального стану майна підприємства та джерел його утворення здійснюють за допомогою порівняльного аналітичного балансу, методику складання якого запропонував у 20-х роках ХХ століття М.Блатов [61,с.74]. Його отримують із вихідного балансу шляхом ущільнення окремих статей і доповнення показниками структури і динаміки (абсолютної і структурної), що характеризують статику та динаміку обсягів і структури майна та джерел його утворення.

При складанні та аналізі порівняльного балансу використовують два підходи: горизонтальний (визначають абсолютні та відносні зміни різних статей балансу); вертикальний (визначають питому вагу окремих статей та їх зміну) та три групи показників: показники структури балансу; показники динаміки балансу; показники структурної динаміки балансу. У науковій літературі також відомі різні підходи до побудови порівняльного аналітичного балансу, що розрізняються різним рівнем узагальнення статей Балансу.

На основі порівняльного балансу, насамперед оцінюється вартість усього майна підприємства на певну звітну дату (валюта балансу) (Ф.1 р.280 (р.640)), а також її динаміка. Даний показник визначає суму наявних у підприємства господарських коштів і є основним показником його майнового стану. Збільшення валюти балансу в кінці звітного періоду в порівнянні з початком є основною ознакою «нормального» балансу. Воно свідчить про покращення майнового стану підприємства та нарощування його потенціалу. Аналізуючи збільшення валюти балансу за звітний період, необхідно враховувати вплив переоцінки основних засобів, дію інфляційних факторів тощо.

Після аналізу валюти балансу здійснюється аналіз оборотних та необоротних активів та їх співвідношення.

Відповідно до теорії фінансів баланс вважається «нормальним» якщо темпи приросту оборотних активів вищі, ніж темпи приросту необоротних активів.

Важливим якісним показником співвідношення оборотних і необоротних активів є коефіцієнт співвідношення оборотних і необоротних активів, який традиційно [61,с.126] називають коефіцієнтом мобільності активів:

або (3.1.)

Даний показник показує скільки обігових коштів припадає на одиницю необігових; потенційну можливість перетворення активів у ліквідні кошти. Напрямок позитивних змін - збільшення. Рекомендований рівень коефіцієнта [61,с.126]. Тобто необоротних активів має бути у двічі більше ніж оборотних.

Важливою якісною ознакою джерел майна є співвідношення власного і залученого капіталу. Ускладнює його визначення неоднозначність розрахунку сум власного та позикового капіталу. Забезпечення наступних витрат і платежів (розділ ІІ Пасиву) та доходи майбутніх періодів (розділ V Пасиву) показують заборгованість підприємства власне собі тобто йдеться про власні кошти підприємства. Тому, в агрегованому порівняльному балансі суми цих розділів К.В.Ізмайлова [61,с.75] рекомендує додати до власного капіталу. Подібний підхід пропонує і Савицька Г.В. [84,с.462]. Подольська В.О., Яріш О.В. [83,с.207] власний капітал визначають відповідно до розділу І Пасиву Балансу, а до позикового капіталу включають крім довгострокових і поточних зобов'язань забезпечення наступних витрат і платежів та доходи майбутніх періодів. У нашій роботі ми підтримуємо перший підхід. Баланс є «нормальним» якщо власний капітал підприємства перевищує залучений і темпи його зростання вищі, ніж темпи зростання залученого капіталу.

Ще однією важливою загальною якісною характеристикою майнового стану є співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості. Згідно теорії фінансів баланс визначають «нормальним» якщо дебіторська та кредиторська заборгованість, а також їх темпи приросту дебіторської і кредиторської врівноважують один одного. В процесі аналізу спів ставляють вартість дебіторської та кредиторської заборгованості, темпи їх приросту, а також розраховують і оцінюють коефіцієнт співвідношення дебіторської та кредиторської заборгованості:

(3.2.)

Даний показник показує скільки припадає дебіторської заборгованості на одиницю кредиторської. Характеризує здатність підприємства розраховувати з кредиторами за рахунок дебіторів протягом одного року. Рекомендоване значення показника [61,с.139].

У науковій літературі існує надзвичайно широке коло підходів і методів аналізу ліквідності та платоспроможності підприємств. Найбільш поширеними є підходи, що зводять аналіз ліквідності та платоспроможності до вирішення певного набору послідовних задач. Наприклад, обмежують розрахунком та аналізом основних показників ліквідності [84,с.264-270] або аналізом ліквідності балансу [115,с.53-56]; розглядають аналіз ліквідності і платоспроможності підприємства через призму двох задач - аналіз ліквідності балансу (побудова та аналіз балансу ліквідності) і розрахунок та оцінка коефіцієнтів (показників) ліквідності і платоспроможності [76,с.440-450; 83,с.147-156; 51с.36-40; 114,с.199-207]. Останній підхід є найбільш поширеним і його можна назвати традиційним підходом аналізу ліквідності і платоспроможності підприємств. Бочаров В.В. [38,с.118-127] крім двох традиційних задач, виділяє аналіз чистого оборотного капіталу та грошових фінансових потоків. Тарасенко Н.В. [93,с.280-287] аналіз ліквідності та платоспроможності підприємства пропонує розпочинати зі складання і аналізу платіжного календаря, після цього здійснювати аналіз ліквідності балансу, розрахунок та оцінку коефіцієнтів (традиційних) ліквідності і завершувати аналіз аналізом причин фінансових ускладнень та можливості відновлення (втрати) платоспроможності. Серед подібних підходів найбільш комплексним є підхід Л.С.Васильєвої [44,с.442-491], яка розглядає аналіз ліквідності і платоспроможності як: аналіз ліквідності активів; аналіз зобов'язань за ступенем терміновості оплати; оцінка ліквідності балансу з урахування фактора часу (за групами) (розраховуються абсолютні і відносні відхилення за кожною групою); аналіз ліквідності балансу за допомогою фінансових коефіцієнтів ліквідності; розрахунок показників неплатоспроможності (банкрутства) підприємства; поглиблений аналіз неплатоспроможності на основі аналізу платіжного календаря; прогнозування платіжних можливостей підприємства.

Поширеними є також підходи, в яких аналіз ліквідності та платоспроможності розглядають як дві взаємопов'язані задачі аналізу [74,с.143; 54,с.105-116; 87,с.614-626; 113,с.308-326; 101,с.364; 59,с.293-305; 106,с.324-334; 104,с.100-107]. Вони розрізняються за методикою вирішення.

Переважна більшість авторів розглядають аналіз ліквідності та платоспроможності як необхідну умову розробки і прийняття оптимальних управлінських рішень щодо управління ними або можливостей кредитування й інвестування. В обох випадках важливим є не тільки ступінь ліквідності і платоспроможності, а й фактори, що його зумовлювали. Проте про необхідність факторного аналізу наголошують лише окремі автори [87,с.616-618; 63,с.143; 113,с.321-322] при цьому зосереджуючи увагу на факторному аналізу тільки одного показника. Отже, за більшістю методик аналіз ліквідності та платоспроможності мало придатний для розробки і прийняття оптимальних управлінських рішень.

Існування багатьох підходів до аналізу ліквідності та платоспроможності підприємств пов'язана з відсутністю цілісної теоретичної концепції аналізу, яка б ґрунтувалась на знаннях про об'єктивну економічну сутність даних явищ, що дозволило б виділити реальні об'єкти, відповідні їм задачі та методику аналізу .

На сучасному етапі розвитку науки поняття ліквідності і платоспроможності. часто ототожнюють або підміняють; розглядають як взаємопов'язані але специфічні за змістом поняття не вказавши на об'єктивні відмінності, або недостатньо їх обґрунтувавши; платоспроможність визначають як ширше поняття ніж ліквідність; ліквідність визначають як більш містке поняття.

Ліквідність підприємства за змістом є комплексним поняттям і включає: ліквідність активів - можливість перетворення активів підприємства в гроші за будь-яких умов без втрати ринкової вартості для забезпечення спроможності фінансувати свою діяльність і погашати свої зобов'язання в строк та в повному обсязі; ліквідність балансу - можливість активів за будь-яких умов, при їх перетворенні в гроші за певний строк, погашати відповідні за термінами зобов'язання в строк і в повному обсязі, а також фінансувати свою діяльність і погашати непередбачувані борги; ліквідність підприємства - здатність підприємства за будь-яких умов перетворювати свої активи в гроші без втрати своєї ринкової вартості, а також залучати кошти із зовнішніх джерел для виконання всіх своїх зобов'язань в строк і в повноту обсязі, фінансувати свою діяльність і погашати непередбачені борги; постійно підтримувати баланс між обсягами відповідних груп активів, виділених за строками перетворення в гроші, та зобов'язань, виділених за термінами їх погашення, а також рівновагу між обсягами і строками перетворення активів в гроші, а також обсягами і строками погашення зобов'язань.

Платоспроможність підприємства - це здатність підприємства в повному обсязі та в строк погашати всі свої зобов'язання, фінансувати свою діяльність та покривати непередбачувані борги за рахунок внутрішніх і зовнішніх коштів, забезпечувати оптимальну структуру зобов'язань та належну їх якість, відповідно до структури активів та їх якості, виділених за здатністю перетворення в гроші, а також брати на себе юридичну відповідальність за свої зобов'язання та їх порушення.

Відповідно до визначеної сутності ліквідності та платоспроможності виділяємо наступні задачі аналізу: групування активів за ступенем ліквідності та пасивів за терміновістю погашення; аналіз складу та структури активів за ступенем їх ліквідності (ліквідності активів); аналіз складу та структури пасивів за строками їх погашення; аналіз робочого капіталу; аналіз ліквідності балансу; аналіз ліквідності підприємства на основі відносних показників.

У зв'язку з обмеженістю дипломної роботи розглянемо методику вирішення лише окремих задач аналізу або найбільш важливих їх складових.

Групування активів за ступенем ліквідності та пасивів за терміновістю погашення здебільшого, розглядають як перший етап аналізу ліквідності балансу, деколи - як перший етап аналізу ліквідності активів і платоспроможності ([113,с.308-326]), аналізу ліквідності активів та оцінки зобов'язань за ступенем терміновості оплати, який розглядають як окремий етап аналізу ліквідності і платоспроможності ([44,с.442-491]), якісної оцінки ліквідності [59,с.293-305], показників ліквідності [106,с.326-327], платоспроможності. На нашу думку, даний етап необхідно розглядати як окремий (перший) етап аналізу ліквідності і платоспроможності, оскільки він є базовим для всього подальшого аналізу.

Традиційно виділяють чотири групи активів і пасивів. Але є розходження у віднесенні тих чи інших активів (пасивів) до певних груп, особливо за даними Балансу. Це пов'язано із ігноруванням об'єктивної логіки ліквідності, а також терміновості, що призводить до самих різних припущень щодо групування. Особливо це стосується віднесення до певних груп витрат та доходів майбутніх періодів, забезпечень наступних витрат і платежів, дебіторської заборгованості. Проте, переважна більшість авторів ігнорують дану проблему і пропонують кожен своє групування без належного обґрунтування. І лише окремі автори ставлять і намагаються окреслити шляхи вирішення даної проблеми [63,с.118]. Необхідно уважно переглянути Баланс зверху до низу, зупиняючись на кожній статті, і чітко визначитися які активи (пасиви) відносити до яких груп. Найбільш визнаним є групування активів та пасивів, представлене у таблиці 3.2.

Аналіз ліквідності активів здійснюється для визначення можливості перетворення активів підприємства в гроші за будь-яких умов без втрати ринкової вартості. Він рідко розглядається в науковій літературі [44,с.442-491], тому методика такого аналізу розроблена слабо. Васильєва Л.С. [44,с.442-491] пропонує під час аналізу ліквідності активів здійснювати групування активів, визначення вартості активів за групами та її динаміки, аналіз структури активів. Цал-Цалко Ю.С. [113,с.310-315] - групування активів за ступенем їх ліквідності, розрахунок інтегрального показника ліквідності активів, визначення швидкості та щоденної суми трансформації дебіторської заборгованості і товарних запасів у грошові кошти, визначення термінів погашення кредиторської заборгованості.

Таблиця 3.2.

Групування активів за ступенем ліквідності та пасивів за терміновістю погашення

Аналіз ліквідності активів повинен включати аналіз обсягів активів за ступенем ліквідності, розрахунок та аналіз загальних і часткових показників ліквідності активів, а також показників якості ліквідності активів.

Основним загальним показником ліквідності активів є частка оборотних активів у загальні вартості активів або валюті балансу. Він визначає потенційні можливості перетворення активів у ліквідні кошти, показує питому вагу оборотних активі в загальній сумі активів.

Часткові показники ліквідності активів Л.С.Васильєва [44,с.442-491] визначає як показники структури активів (частки кожної групи в загальній вартості активів). Проте визначення ліквідності активів через структуру активів є кількісною характеристикою, адже дійсно ліквідними є оборотні активи. Тому більш доцільно визначати частки окремих груп оборотних активів в загальній їх вартості. Саме вони є основними частковими показниками ліквідності активів і визначають відповідні ступені ліквідності активів. Часткові показники ліквідності активів визначають рівень відповідної ліквідності, проте не відображають її якості. Вона визначається їх відповідністю нормативним значенням. Як нормативні визначають для абсолютно ліквідних активів - 0,2 (20%), швидколіквідних - 0,3 (30%) і повільноліквідних - 0,5 (50%) [113,с.314]. Показники якості ліквідності активів розраховується шляхом співставлення частки кожної групи оборотних активів з нормативними значеннями. Рівень отриманих показників повинен дорівнювати 1, будь-яке відхилення від 1 свідчить про порушення. При інтерпретації показників враховується, що дефіцит менш ліквідних активів може бути поповнений за рахунок надлишку більш ліквідних але не навпаки. Також слід враховувати ризик недостатньої ліквідності, коли бракує високоліквідних активів, і ризик зайвої ліквідності, коли через надлишок високоліквідних активів, які, як правило, є низько дохідними, може відбуватися втрата прибутку підприємства. Для показників, за якими отримані відхилення від нормативного рівня рекомендується здійснити факторний аналіз.

Робочий капітал є єдиним абсолютним показником ліквідності і платоспроможності підприємств. Традиційно він розраховується як різниця між оборотними активами та поточними зобов'язаннями.

Робочий капітал може мати від'ємне значення, що свідчить про його відсутність в обороті підприємства - всі оборотні активи сформовані за рахунок запозичених джерел і, власного капіталу недостатньо навіть для формування необоротних активів, які покриті зобов'язаннями підприємства. За від'ємного робочого капіталу підприємство не може виконувати свої зобов'язання. При збереженні такої ситуації воно просто зупинить своє існування через неплатоспроможність.

Величина робочого капіталу вимірюється в абсолютних одиницях, тому використовувати її для порівняльного аналізу не можна, лише для цілей визначення наявності (відсутність) робочого капіталу та для розрахунку інших показників ліквідності підприємства. Також дана величина не відображає рівень забезпеченості підприємства робочим капіталом. Для цього визначаються частки робочого капіталу у валюті балансу [76,с.142] та загальній кількості оборотних активів.

Аналіз ліквідності балансу традиційно здійснюють шляхом безпосереднього порівняння відповідних груп активів та пасивів. Баланс підприємства вважають абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення (нерівності абсолютної ліквідності балансу): ; ; ; . Якщо одна або декілька нерівностей не виконуються, ліквідність балансу не є абсолютною. Невиконання однієї з перших трьох нерівностей свідчить про порушення ліквідності балансу. Якщо виконуються три перші умови, тобто поточні активи перевищують зовнішні зобов'язання підприємства, то обов'язково виконується і остання нерівність. Четверта нерівність носить «балансуючий» характер. У той же чай вона має глибокий економічний зміст: її виконання свідчить про дотримання мінімальної умови фінансової стійкості - наявності у підприємства власних оборотних засобів.

При інтерпретації результатів аналізу ліквідності балансу слід враховувати ризик недостатньої ліквідності, коли бракує високоліквідних засобів для погашення зобов'язань, і ризик зайвої ліквідності, коли через надлишок високоліквідних активів, що, як правило, є низько дохідними, відбувається втрата прибутку підприємства.

Спицький А.В. [90,с.29] звертає увагу на недолік приведеної вище класичної системи нерівностей абсолютної ліквідності балансу - вона не відображає можливості покриття зобов'язань за рахунок надлишку активів більш ліквідної групи. В результаті її застосування можливі невірні висновки про неповну ліквідність балансу. Він пропонує використовувати наступну систему нерівностей:

; ; ; .

Більш доцільним вважаємо використання кумулятивного підходу до аналізу балансу. Його методика описана Д.Климовим [Климов Денис Ликвидность - как ёё анализировать, и о чём говорят результаты // http://www.management.com.ua] та представлена в табл.3.3.

Таблиця 3.3.

Методика кумулятивного підходу до визначення ліквідності балансу

Для аналізу ліквідності та платоспроможності підприємств традиційно використовують три основні відносні показника - коефіцієнти абсолютної, швидкої та загальної ліквідності.

Аналіз фінансової стійкості підприємства ґрунтується на її понятті. Фінансову стійкість часто розуміють як його платоспроможність в часі з дотриманням умови фінансової рівноваги між власними та залученими засобами. Савицька Г.В. [87,с.578] пояснює, що платоспроможність - є зовнішнім проявом фінансового стану підприємства, а фінансова стійкість - внутрішня його сторона, що забезпечує стабільну платоспроможність у тривалій перспективі, в основі якої лежить збалансованість активів і пасивів, доходів і витрат, позитивних і негативних грошових потоків. Фінансову стійкість підприємства вона розуміє як здатність підприємства функціонувати і розвиватися, зберігати рівновагу своїх активів і пасивів у мінливому внутрішньому і зовнішньому середовищі, що гарантує його платоспроможність та інвестиційну привабливість у довгостроковій перспективі в межах допустимого рівня ризику. Про стійкий фінансовий стан підприємства свідчить спроможність підприємства вчасно здійснювати платежі, фінансувати свою діяльність на розширеній основі, переносити непередбачувані потрясіння і підтримувати свою платоспроможність у несприятливих обставинах.

Фінансова стійкість підприємства передбачає, що ресурси, вкладені в підприємницьку діяльність, повинні окупитися за рахунок грошових надходжень, а отриманий прибуток забезпечувати самофінансування та незалежність підприємства від зовнішніх джерел формування активів. Вона відображає збалансованість засобів та джерел їх формування, доходів і витрат, грошових і товарних потоків.

Фінансова стійкість залежить від ефективного управління фінансових ресурсів і визначається оптимальної структурою активів, оптимальним співвідношенням власних і запозичених коштів. Останнє характеризується відносними показниками фінансової незалежності, де одним із основних є коефіцієнт фінансового ризику. Основним абсолютним показником є величина робочого капіталу.

Головною ознакою фінансової стійкості є наявність чистих ліквідних активів, які визначаються як різниця між всіма ліквідними активами і всіма короткостроковими зобов'язаннями на певний момент часу.

Співвідношення окремих складових джерел майна підприємства дає можливість визначити тип фінансової стійкості.

Стійкого фінансового стану досягають при достатності власного капіталу, добрій якості активів, достатньому рівні рентабельності з урахуванням операційного і фінансового ризиків, при достатності ліквідності, стабільних доходах і широких можливостях залучення позикових коштів.

Фінансова стійкість оцінюється на підставі співвідношення власного і залученого капіталу підприємства, темпів нагромадження власних засобів внаслідок господарської діяльності, співвідношення довгострокових і поточних зобов'язань, достатності забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами тощо [76,с.453]. При цьому необхідно дати відповідь на наступні питання: яка структура джерел фінансування; наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування; як змінюється рівень цієї незалежності і чи здатне підприємство підтримувати бажану структуру; чи відповідає співвідношення активів і джерел утворення майна підприємства завданням його аналізу?

Фінансова стійкість підприємств визначається: оптимальним співвідношенням між статтями активів і складовими джерел їх формування (оцінка фінансової стійкості); оптимальним співвідношенням між прибутком, обсягом реалізації, собівартістю, ціною (аналіз критичного обсягу виробництва); оптимальною структурою активів (характеризується операційним лівериджем); оптимальною структурою джерел фінансування (характеризується фінансовим лівериджем).

Основним завданням аналізу фінансової стійкості є визначення спроможності підприємства протистояти негативній дії різних факторів (зовнішніх, внутрішніх та непередбачуваних), що впливають на його фінансовий стан. При вирішенні цього завдання необхідно дати відповідь на наступні запитання: наскільки підприємство незалежне від зовнішніх джерел фінансування; як змінюється рівень цієї незалежності; чи відповідає співвідношення активів та джерел утворення майна підприємства завданням його діяльності?

Існуючі методики аналізу фінансової стійкості підприємства передбачають проведення аналізу в декілька етапів, склад і кількість яких, а також розрахунок показників у різних наукових джерелах відрізняється залежно від завдань дослідження і тлумачення поняття «фінансова стійкість» [76,с.453]. Найбільш поширеним є підхід до аналізу фінансової стійкості підприємства, що включає наступні етапи: загальна оцінка фінансової стійкості; визначення типу фінансової стійкості; комплексна оцінка фінансової стійкості.

Загальна оцінка фінансової стійкості передбачає визначення: стійкості капіталу: дозволяє встановити одну із можливих причин фінансової стійкості (нестійкості) підприємства. Так збільшення частки власного капіталу за рахунок будь-якого із джерел сприяє посиленню фінансової стійкості підприємства. При цьому наявність нерозподіленого прибутку може розглядатися як джерело поповнення оборотних засобів і зниження рівня поточної кредиторської заборгованості; ресурсної стійкості - охоплює наступні аспекти: зміст і рівень співробітництва підприємства з суб'єктами ринкової інфраструктури; ступінь інтегрованості підприємства у системі виробничих відносин; спроможність до залучення коштів; контроль грошових потоків; стійкості управління - проводиться з точки зору адекватності організаційної і виробничої структури підприємства обраній стратегії розвитку та ринковій кон'юктурі; фінансової залежності (співвідношення між власним капіталом і зобов'язаннями) - це ключ до фінансової стабільності й надійності підприємства, з одного боку, і до інтенсивності використання капіталу та зростання рентабельності - з іншого; операційної залежності, що відіграє «балансуючу» роль у сфері виробництва і відображається на ліквідності підприємства та управлінні економічним ризиком.

Визначення типу фінансової стійкості традиційно ґрунтується на визначенні надлишку (нестачі) джерел формування запасів [76,с.455-456], що отримується як різниця між величиною джерел формування та вартістю запасів і є узагальнюючим показником фінансової стійкості [76,с.455]. При цьому мається на увазі забезпеченість запасів такими джерелами, як власні оборотні засоби, довгострокові та короткострокові кредити, кредиторська заборгованість.

Для визначення типу фінансової стійкості використовують три основні показники джерел формування запасів (наявність власних оборотних засобів, наявність довгострокових джерел формування запасів, загальна величина джерел формування запасів) та відповідні їм показники забезпеченості (надлишку або нестачі) джерелами формування запасів [76,с.455-456]. На їх основі визначають чотири типи фінансової стійкості: абсолютну стійкість фінансового стану - сума власних оборотних засобів перевищує вартість запасів; спостерігається надлишок власних оборотних засобів або рівність суми власних оборотних засобів і запасів; нормальну стійкість фінансового стану - гарантує платоспроможність підприємства, при цьому вартість запасів менша або дорівнює сумі довгострокових джерел фінансування; нестійкий (передкризовий) фінансовий стан - зберігається можливість відновлення платоспроможності за рахунок поповнення власного капіталу та збільшення власних оборотних засобів, а також додаткового залучення довгострокових кредитів. Характеризується нестачею власних оборотних засобів і довгострокових джерел їх формування, надлишком або рівністю загальної величини загальної величини джерел формування запасів та їх вартості. При такому стані спостерігається порушення фінансової дисципліни, збої у надходженні грошових коштів на поточний рахунок, зниження прибутковості діяльності. При цьому фінансова стійкість вважається допустимою, якщо виконуються наступні умови: вартість виробничих запасів разом із вартістю готової продукції дорівнюють або перевищують суму короткострокових кредитів і залучених засобів, що беруть участь у формуванні запасів; вартість незавершеного виробництва разом із витратами майбутніх періодів дорівнюють або менше суми власних оборотних засобів. Якщо ці умови не виконуються, то спостерігається тенденція до погіршення фінансового стану; кризовий фінансовий стан - грошові кошти, короткострокові цінні папери та дебіторська заборгованість не в змозі покрити навіть кредиторської заборгованості та прострочених позик. Рівновага платіжного балансу в даній ситуації забезпечується за рахунок прострочених платежів з оплати праці, за кредитами банку, з постачальниками, бюджетом тощо.

Комплексна оцінка фінансової стійкості підприємства традиційно проводиться шляхом розрахунку відносних показників, яких відомо досить багато. Перелік та методику розрахунку найбільш поширених з них представлено в Додатку Ж. Для здійснення комплексного аналізу фінансової стійкості як правило вибирають найбільш важливі коефіцієнти. При цьому для уникнення надлишкової інформації та забезпечення тим самим прозорості інтерпретації не використовують обернених показників.

Основною проблемою побудови системи показників фінансової стійкості є те, що один і той же за змістом показник часто розраховують по різному. Це пов'язано із неоднозначністю визначення загальної суми власного, позикового та робочого капіталу, власного оборотного капіталу, оборотних активів.

При визначенні фінансової стійкості підприємства приймемо наступні підходи до визначення: власного капіталу: або , де ВК - власний капітал, ЗНВП - забезпечення наступних витрат і платежів, ДМП - доходи майбутніх періодів; робочого капіталу: (), де ОА - оборотні активи; ВМП - витрати майбутніх періодів; ПЗ - поточні зобов'язання; оборотних активів: (); власного оборотного капіталу: (), де НА - необоротні активи.

У широкому розумінні ділова активність означає весь спектр зусиль спрямованих на просування підприємства на ринках продукції, праці, капіталу. В контексті економічного аналізу це поняття має більш вузьке значення - поточна виробнича та комерційна діяльність підприємства. Ділова активність проявляється в динамічності розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства.

Ділова активність буває двох видів - внутрішня та зовнішня [76,с.485].

Внутрішня ділова активність проявляється в динамічному розвитку підприємства, швидкості обороту засобів підприємства. Критеріями внутрішньої ділової активності є показники швидкості обороту, рівень ефективності використання ресурсів підприємства, стійкість економічного зростання, ступінь виконання завдання за основними показниками господарської діяльності тощо.

Оборотність активів показує, скільки разів за період відбувається повний цикл виробництва і обертання (кількість оборотів), який приносить відповідний дохід, або скільки грошових одиниць реалізованої продукції приходиться на одну грошову одиницю активів підприємства. Чим швидше відбувається кругооборот, тим більше продукції підприємство може виробляти та реалізовувати при сталому їх розмірі. Сповільнення оборотності, потребує додаткового вкладення засобів і може спричинити погіршення фінансового стану підприємства. Досягнутий у результаті прискорення оборотності ефект виражається, передусім, у збільшення обсягу випуску продукції та суми прибутку без додаткового залучення фінансових результатів. Збільшення швидкості обороту відображає зростання економічного потенціалу підприємства, оскільки дозволяє вивільняти частину оборотних засобів для власних потреб.

Зовнішня ділова активність оцінюється за допомогою таких параметрів як: ділова репутація суб'єктів господарювання у ринковому середовищі; соціально-економічна позиція підприємства, залучення і створення новітніх технологій;зміна частки підприємства на ринку (у географічному, товарному та інших сегментах, укріплення ринкової позиції тощо.

Комплексний аналіз ділової активності здійснюється за допомогою відносних показників. Для оцінки ділової активності використовують дві групи показників [76,с.486]: якісні показники, зокрема імідж підприємства, стабільність взаємозв'язків з контрагентами, наявність продукції, що експортується, найвищої якості; кількісні показники (абсолютні та відносні величини), що характеризують середні відносні величини, динамічність та результативність діяльності підприємства. Проте, на практиці частіше використовують показники внутрішньої ділової активності, оскільки саме вона має першочергове значення в управлінні підприємством. Аналіз таких показників можливість визначити на скільки ефективно підприємство використовує вкладені в нього кошти і відповісти на питання, за рахунок яких саме складових активів підприємство може підвищити свою результативність.

Відомий підхід, коли всі показники ділової активності поділяють на показники [115,с.59-60]: оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості; оборотності обігових коштів; ресурсовіддачі. Такий підхід забезпечує якісну визначеність ділової активності, проте сам склад показників залишається дискусійним, оскільки включає ряд показників, які характеризують фінансову стійкість. Також дискусійною є послідовність використання груп показників в аналізі. На нашу думку, спочатку необхідно аналізувати показники оборотності обігових коштів, потім оборотності дебіторської і кредиторської заборгованості і, останніми, показники ресурсовіддачі.

Основні показники ділової активності підприємства представлені в Додатку З.

3.3 Аналіз фінансового стану бюджетної установи

Аналіз фінансового стану бюджетних установ визначається особливостями їх фінансової діяльності, сутність якої полягає в отриманні, організації, руху та використанні фінансових ресурсів та визначається методами фінансування.

Згідно з Законом України «Про вищу освіту» № 2984-ІІІ від 17.01.2002 р. (із змінами) фінансування вищих навчальних закладів державної форми власності здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, призначених для фінансування спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі освіти і науки, інших центральних органів виконавчої влади, які мають у своєму підпорядкуванні вищі навчальні заклади. Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад можуть фінансувати вищі навчальні заклади державної форми власності відповідно до програм соціально-економічного розвитку регіонів. Для фінансування вищих навчальних закладів можуть залучатися додаткові джерела фінансування, не заборонені законодавством.

Завданнями аналізу фінансової діяльності бюджетних установ визначають [37,с.101-102]: оцінювання забезпеченості установи фінансовими ресурсами і використання їх за призначенням; характеристика стану розрахунків і запасів товарно-матеріальних цінностей; визначення причин фінансових порушень і утруднень; визначення організації фінансування та їх впливу на роботу установи; виявлення резервів поліпшення фінансового стану установи та відпрацювання заходів для їх реалізації.

У ході аналізу фінансової стану бюджетних установ пропонують [37,с.102] здійснювати аналіз фінансування бюджетних установ, формування власних надходжень спеціального фонду бюджетних установ, балансу виконання кошторису витрат, необоротних активів, запасів, грошових коштів, капіталу бюджетних установ, результатів діяльності бюджетних установ, фінансової стійкості установи, дебіторської та кредиторської заборгованості, а також факторний аналіз виконання кошторису.

Проте такий аналіз дещо відрізняється від традиційного розуміння фінансового стану економічного об'єкту. Хоча бюджетні установи і мають свої специфічні особливості діяльності проте їх фінансовий стан має ті ж ознаки, що і підприємство. Відрізняється лише методика їх визначення. Тому, пропонуємо здійснювати аналіз фінансового стану бюджетних установ послідовності, аналогій визначеній у 3.1. для підприємств, що включає: аналіз стану активів і пасивів бюджетної установи; аналіз ліквідності та платоспроможності; аналіз фінансової стійкості; ділової активності; аналіз грошових потоків; аналіз результатів фінансової діяльності бюджетних установ.

Найважливішим завданням аналізу фінансового стану бюджетної установи є оцінювання ефективності використання асигнувань з бюджету.

Аналіз фінансового стану бюджетної установи здійснюється з використання фінансової та бюджетної звітності, а також даних бухгалтерського обліку, насамперед даних меморіальних ордерів бюджетної установи.

Зважаючи на складність аналізу фінансового стану бюджетних установ зупинимося лише на окремих його аспектах з використанням .

Аналіз стану активів і пасивів бюджетної установи включає: загальну оцінку валюти балансу та аналіз загального стану активів і пасивів на основі порівняльного аналітичного балансу; аналіз складу на структури активів і пасивів.

На основні порівняльного аналітичного балансу, насамперед оцінюється динаміка загальної валюти балансу. За досліджуваний період валюта балансу Коледжу (табл. 3.4 і 3.5) скоротилася на 866230,65 грн. або на 15,92%, що виявляє суттєве скорочення його фінансових ресурсів. Особливо активним воно було у 2012 році, коли валюта балансу скоротилася на 24,61%. У 2013 році темпи скорочення валюти балансу уповільнилися до 11,53%.

Таблиця 3.4.

Порівняльний аналітичний баланс бюджетної установи «Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ» за 2012 рік

Після оцінки динаміки валюти балансу здійснюється аналіз загального складу та структури активів і пасивів установи та їх динаміки.

Переважну більшість активів Коледжу (на початок 2012 р. - 87,55%, на кінець 2013 р. - 70,38%) складають необоротні активи. За досліджуваний період їх частка істотно скоротилася (на 17,17 пунктів). В основному (на 16,04 це скорочення відбувалося у 2012 році. У 2013 р. частка необоротних активів скоротилася лише на 1,13 пунктів. Така ситуація характеризує не високий рівень мобільності активів але з тенденцією до підвищення її рівня.

Більш об'єктивно мобільність активів характеризує співвідношення оборотних і необоротних активів (коефіцієнт мобільності активів). На початок 2012 р. мобільність активів була надзвичайно низькою - 0,142 (нормативне значення - 0,5). На кінець року вона суттєво зросла - на 0,256 пунктів. У 2013 р. позитивна тенденція збереглася але вона мала істотно нижчі темпи. В цілому мобільність активів за досліджуваний період зросла на 0,279 пунктів.

Таблиця 3.5.

Порівняльний аналітичний баланс бюджетної установи ««Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ»» за 2013 рік

Пасиви Коледжу складалися із власного капіталу. За досліджуваний період його вартість скоротилася на 1543781,28 грн. або на 15,92%. Проте це скорочення пов'язане із надзвичайно активним зменшенням вартості власного капіталу (на 24,61 пунктів) у 2012 р. У 2013 р. відбулося збільшення власного капіталу на 472846,54 грн. або на 11,53 пункти, що виявляє позитивну тенденцію щодо зростання його вартості.

Після аналізу загального складу та структури активів і пасивів установи здійснюється аналіз основних їх складових.

Враховуючи особливості руху необоротних активів бюджетної установи (формування їх не за ініціативою установи, а через систему планування бюджетних асигнувань), доступність і достовірність інформації, визначають найбільш раціональні напрямки їх аналізу, якими є структурно-динамічний і параметричний аналіз [37,с.121]. Передусім у процесі структурно-динамічного аналізу за статтями необоротних активів досліджуються абсолютні зміни питомої ваги в розрізі окремих груп. Оптимальна структура має відповідати періоду найбільш ефективного використання кошторису, досягнення показників раціональної економії матеріально-технічних ресурсів.

Основну частину необоротних активів Коледжу складають основні засоби (табл. 3.6 і 3.7). За досліджуваний період вони скоротилися на 1384932 грн. або на 32,73%. Проте це скорочення стосувалося лише 2012 р., коли основні засоби скоротилися на 37,51%. У 2013 р. відбулося збільшення основних засобів на 202683 грн. або на 7,66%, що виявляє тенденцію до їх зростання.

Таблиця 3.6.

Необоротні активи бюджетної установи «Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ» за 2012 рік

Таблиця 3.7.

Необоротні активи бюджетної установи «Київський коледж комп'ютерних технологій та економіки НАУ» за 2013 рік

Також необоротні активи Коледжу представлені нематеріальними активами та іншими необоротними матеріальними активами. Вони складають незначну частку в необоротних активах та мають надзвичайно нестабільну динаміку.

Інші необоротні активи на початок 2012 р. складали 499257,28 грн. або 10,48% необоротних активів. За досліджуваний період їх вартість залишалася нестабільною із загальною тенденцією до скорочення. За 2012 р. вона скоротилася майже в двічі - на 48,92%, за 2013 р. - зросла на 40,21%. У цілому за досліджуваний період інші необоротні активи скоротилися на 141703,28 грн. або на 28,38%.