Размещено на http://www.allbest.ru/

Монографія

Економічний потенціал аграрних підприємств: механізми формування та розвитку

Березін О.В.

Плотник О. Д.

2012

УДК 631.11:631.164:003.13

ББК 65.9(4Укр)321

Б48

Автори: д.е.н. проф. Березін О.В.,

к.е.н.доц. Плотник О.Д.

Рецензенти: Гончаров В.М. - д.е.н.,проф., заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри економіки підприємства та управління трудовими ресурсами Луганського національного аграрного університету;

Гросул В.А. - д.е.н., професор кафедри економіки підприємств харчування і торгівлі Харківського державного університету харчування і торгівлі.

Рекомендовано до друку Вченою радою Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі»

Протокол № 1 від 25 січня 2012 р.

Березін О.В.

Економічний потенціал аграрних підприємств: механізми формування та розвитку / О.В. Березін, О.Д. Плотник. - Полтава: Інтер Графіка, 2012. - 221 с.

ISBN 978-617-602-007-3

Монографія присвячена дослідженню теоретичних та методичних аспектів організаційно-економічного механізму формування та розвитку потенціалу аграрних підприємств, обґрунтуванню практичних рекомендацій щодо підвищення ефективності його використання.

Проведено оцінку досягнутого рівня ефективності використання потенціалу аграрних підприємств.

Запропоновано шляхи оптимізації організаційно-економічного механізму формування та розвитку потенціалу аграрних підприємств.

Для науковців,аспірантів, економістів, викладачів та студентів економічних напрямів підготовки.

ПЕРЕДМОВА

Розвиток ринкової економіки, нестабільність зовнішнього середовища, реформування відносин власності, нераціональний розподіл, неефективне використання наявних економічних ресурсів, загострення суперечностей розвитку продуктивних сил та виробничих відносин висувають на перший план необхідність підвищення ефективності використання потенціалу підприємств.

Підвищення рівня ефективності використання економічного потенціалу аграрних підприємств відіграє провідну роль в успішному вирішенні економічних і соціальних завдань, досягненні головної мети виробництва - підвищення прибутковості. Теоретичне обґрунтування визначення розміру, структури, функцій і закономірностей розвитку економічного потенціалу як економічної категорії має не лише методологічне, а й практичне значення, оскільки від ефективності його використання значною мірою залежать темпи розвитку сільського господарства України.

Дослідженню сутності понять, категорій і показників економічної ефективності використання потенціалу підприємства приділяється значна увага як українськими, так і зарубіжними дослідниками.

Однак, у сучасній ринковій економіці поняття “потенціал” набуло дещо абстрактного змісту. У зв'язку з цим виникає потреба аналізу термінології, визначення структури потенціалу та системи показників оцінки рівня ефективності використання економічного потенціалу. Постає необхідність розробки та впровадження у виробництво організаційно-економічних, техніко-технологічних заходів спрямованих на оптимізацію механізму формування та використання економічного потенціалу аграрного підприємства.

У монографії зроблена спроба обґрунтування теоретичних і методичних аспектів організаційно-економічного механізму формування та розвитку потенціалу аграрних підприємств. На підставі результатів дослідження запропоновані практичні рекомендації щодо підвищення ефективності використання потенціалу аграрних підприємств.

З метою дослідження широкого спектру проблем у монографії узагальнено теоретичні положення щодо існуючого категоріального апарату у визначенні економічного потенціалу підприємства, удосконалено модель його формування чи реформування.

Значна увага приділена розкриттю сутності складових економічного потенціалу аграрного підприємства та класифікації чинників його ефективного використання. Розроблено методичні підходи до оцінки ефективності використання економічного потенціалу аграрних підприємств.

Важливе місце у монографії посідає діагностика розміру та досягнутого рівня ефективності використання економічного потенціалу аграрних підприємств. Результати дослідження дозволили опрацювати методичні підходи до оптимізації економічного потенціалу аграрних підприємств та обґрунтувати пропозиції щодо розвитку персоналу.

Автори дійшли висновку, що ефективний механізм використання потенціалу аграрних підприємств сприяє формуванню їх конкурентних переваг.

Наукові пошуки дозволили дослідити організаційно-економічні процеси формування та розвитку економічного потенціалу аграрних підприємств та механізми забезпечення економічної ефективності його використання.

Результати досліджень засвідчили необхідність подальшого поглиблення теоретичних та методичних основ і пошуку шляхів підвищення ефективності використання потенціалу аграрних підприємств.

У монографії знайшло відображення обґрунтування оцінки ефективності використання економічного потенціалу аграрних підприємств через розрахунки інтегрального індексу ефективності його використання, що характеризує прибутковість підприємства та динамічність споживання виробничих ресурсів.

Запропоноване авторами трактування категорії “економічний потенціал підприємства”, на відміну від існуючих, визначає його як здатність підприємства забезпечити отримання стабільного прибутку на основі задоволення потреб споживачів, за внутрішніх та зовнішніх обмежень з урахуванням потенційних можливостей розвитку підприємства.

У монографії запропоновано доповнити класифікацію структурних елементів потенціалу аграрного підприємства, що на відміну від існуючих, поєднує три окремі складові: матеріально-речову (агробіокліматичний, техніко-технологічний, фінансовий потенціали); соціально-економічну (трудовий потенціал); організаційно-управлінську (підприємницький, інформаційний та інфраструктурний потенціали).

Знайшла відображення систематизація внутрішніх чинників формування та розвитку економічного потенціалу аграрного підприємства, яку автори поділили на чотири групи: організаційно-економічні; матеріально-технічні; чинники соціального розвитку; комунікативні.

Цікавими для власників та працівників агроформувань є напрями оптимізації економічного потенціалу аграрних підприємств, розрахунки граничної ефективності та граничних норм заміщення виробничих ресурсів.

Запропонована авторами оцінка розміру економічного потенціалу аграрних підприємств передбачає розрахунок суми річного економічного потенціалу з урахуванням коефіцієнтів значимості ресурсів, а використання грейдової системи оплати праці персоналу через створення вертикальної структури позиційних посад, де кожній із них присвоюється свій грейд, буде корисним при нарахуванні заробітної плати працівникам.

Результати дослідження будуть корисними при розробці організаційно-економічних та техніко-технологічних рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності використання економічного потенціалу аграрних підприємств та при науковому обґрунтуванні програм підвищення їх конкурентоспроможності.

Теоретичні розробки, запропоновані у монографії, можуть використовуватися і у навчальному процесі економічних напрямів підготовки.

Отже, у монографії викладено власний підхід до визначення сутності та структури економічного потенціалу аграрного потенціалу підприємства, запропоновано методичні підходи оцінки його розміру та ефективності використання, розроблено організаційно-економічні механізми оптимізації.

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ОЦІНКИ ЕКОНОМІЧНОГО ПОТЕНЦІАЛУ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

1.1 Поняття економічного потенціалу, механізм його формування та розвитку

конкурентоспроможність економічний потенціал аграрний

Розвиток ринкової економіки, реформування відносин власності, нераціональний розподіл та неефективне використання наявних ресурсів, нестабільність зовнішнього середовища, загострення суперечностей розвитку продуктивних сил та виробничих відносин висувають на перший план необхідність підвищення ефективності використання потенціалу підприємства.

У сучасній ринковій економіці поняття “потенціал” набуло дещо абстрактного змісту, зокрема, багато вчених схиляються до думки, що потенціал - це те, що є у наявності плюс те, що може бути залучене і використане у майбутньому для виробництва максимального обсягу продукції чи надання послуг.

Дослідження категорії “економічний потенціал” підприємств і регіонів є необхідною передумовою розвитку економіки України, виявлення чинників та пошуку резервів підвищення її ефективності у майбутньому.

Вивчення еволюції наукового розуміння терміну “потенціал” дає змогу зробити висновок, що його запровадження в економічні дослідження було пов'язане зі способами розв'язання проблем комплексної оцінки рівня розвитку виробничих сил.

Термін “потенціал” у своєму етимологічному значенні походить від латинського слова “potentia” й означає “приховані можливості”, які у господарській практиці завдяки праці можуть стати реальністю [27, с. 5]. У сучасному трактуванні часто використовують терміни “ресурс”, “резерв”, при цьому потенціал визначають як сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних ресурсів, переважно економічних, безпосередньо пов'язаних з функціонуванням виробництва й прискоренням науково-технічного прогресу” [71, с. 54]. Потенціалом вважається також узагальнена, збірна характеристика ресурсів, що прив'язана до місця й часу [70, с. 63].

В Українському Радянському Енциклопедичному словнику подається визначення “потенціалу” як економічної категорії, що являє собою сукупність економічних ресурсів і можливостей, які можуть бути використані для досягнення цілей соціально-економічного розвитку суспільства [68, с. 206].

У працях В. Вейца [196, с. 22] та К. Воблого [39, с. 126 - 149] знайшло обґрунтування поняття потенціалу виробничих сил як потенційної можливості країни виробляти матеріальні блага для задоволення потреб населення. Пізніше С. Г. Струмилін [190, с. 12 - 28] запровадив поняття “економічний потенціал”, під яким розумів сукупну виробничу силу праці усіх працездатних членів суспільства. В. С. Нємчинов [102, с. 37] досліджував потенціал розширеного виробництва, який характеризує ресурсні можливості національної економіки щодо економічного зростання.

У розвитку сучасних уявлень про потенціал можна виділити три напрямки. Представники першого (Д. Черников, С. Бєлова, Є. Фігурнов та інші) стверджують, що потенціал - це сукупність необхідних для функціонування або розвитку системи різних видів ресурсів [211, с. 14 - 18].

На нашу думку, дане визначення не повною мірою характеризує потенціал, оскільки ресурси складають матеріальний базис формування потенціалу, однак окрім ресурсів до потенціалу також відноситься система зв'язків, що формує складну цілісну систему.

Друга група авторів трактує потенціал як систему матеріальних та трудових чинників (умов, складових), що забезпечують досягнення мети виробництва. Основою для такого підходу є висловлювання К. Маркса про те, що засоби праці, предмети праці та робоча сила як чинники виробництва та елементи утворення нового продукту виступають як можливості, що підкреслює їхній потенційний характер. Для перетворення цієї можливості на дійсність “вони мають поєднатися”. Це положення є принципово важливим для аналізу і опрацювання методів вимірювання потенціалу, тому що екстенсивний розвиток виробництва, у деяких випадках, послабив увагу дослідників до питань поліпшення використання уже нагромаджених ресурсів. М. А. Іванов, Ю. Г. Одегов, К. Л. Андрєєв та інші стверджують, що дослідження ефективності розвитку економіки мають базуватися не на досягнутому рівні використання ресурсів, а на потенційних можливостях виробництва [75, с. 18]. Зі збільшенням масштабів виробничої системи зростає значення задач, пов'язаних із всебічним і найраціональнішим використанням внутрішніх можливостей розвитку виробництва.

Дослідники третього напрямку розглядають потенціал як здатність комплексу ресурсів економічної системи виконувати поставлені перед нею завдання. Потенціал, на їхню думку, - це цілісне уявлення про єдність структури і функції об'єкта, вияв їх взаємозв'язку. На цій основі робиться висновок про сукупні можливості колективу виконувати певні завдання - що вдаліше склалася структура об'єкта і чим більше відповідають одні одним його структурні та функціональні елементи, то вищими будуть його потенціал та ефективність [199, с. 8].

Класифікувати підходи до категорії економічного і виробничого потенціалів намагалося багато вчених. Так, на думку Н. Т. Ігнатенка та В. П. Руденка, у 42 % випадків зміст терміну “потенціал” пов'язувався з сукупністю природних умов і ресурсів, у 18 % - з потужністю виробництва (галузей національної економіки), фондів, ресурсів країни, регіону; у 16 % - з ресурсною, економічною, природною, регіональною характеристиками; у 8 % - з можливістю виробничих сил одержати певний ефект [76, с. 7].

На наш погляд, характеристика потенціалу, як сукупності певних можливостей відображає, здебільшого, вплив зовнішніх чинників, які при взаємодії з об'єктом дозволяють чи не дозволяють вказаному потенціалу проявитися у повній мірі.

За кордоном потенціал також розглядають здебільшого як ресурс, але не відносно окремого підприємства, а відносно країни, регіону (військовий, промисловий, природний) [11, с. 43].

Існує трактування змісту категорії “потенціал” як джерела можливостей, коштів, запасу, які можуть бути приведені у дію і використані для вирішення якого-небудь завдання або досягнення певної мети [50, с. 12]. Останні вітчизняні розробки у цьому напрямку також пов'язують зміст категорії “потенціал” з терміном “можливості”. Так, виробничий потенціал трактується як величина, що характеризує номінальні потенційні можливості підприємства на відміну від традиційного і, на наш погляд помилкового підходу, що використовує максимальні величини показників виробничих характеристик об'єктів [63, с. 14].

Пізніші роботи трактують потенціал підприємства як здатність підприємства до подальшої його діяльності, що базується на тих ресурсах, якими воно володіє. Цю здатність підприємство реалізує, використовуючи резерви. Таким чином, потенційні можливості підприємства визначаються наявністю ресурсів і можливістю використання резервів [203, с. 10]. Дане тлумачення містить раціональну основу, оскільки базується на понятті “здатність”, але за даною концепцією, вона реалізується через використання резервів, які базуються на ресурсах, і, зрештою, закінчується усе тією ж “наявністю ресурсів і можливістю використання резервів”.

Як бачимо, не існує єдності думок науковців щодо сутності, структури та динаміки потенціалу. Узагальнення наукових підходів дозволило виокремити наступні основні з них щодо визначення сутності категорії “потенціал”:

– джерело можливостей, коштів, запасу [50]. Таке визначення не відображає сутності потенціалу, оскільки він являє собою не джерело, а властивість об'єкта забезпечувати певний результат;

– сукупність можливостей [34]. Сукупність можливостей - це скоріше система обмежень, у яких потенціал, як властивість або здатність може реалізуватися тією чи іншою мірою;

– узагальнена, збірна характеристика ресурсів [75]. Ресурси є базисом формування потенціалу, однак не відображають здатність об'єкта досягнути певної мети або отримати певний результат, оскільки характеристика їх використання у значній мірі залежить від впливу чинників;

– реальний обсяг продукції, що можливо виробити при повному використанні наявних ресурсів; “наявні й потенційні можливості виробництва, наявність чинників виробництва, забезпеченість його визначальними видами ресурсів” [41]. Таке визначення недостатньо точне, оскільки узагальнюючим критерієм оцінки кінцевого результату для підприємства у ринковій економіці є прибуток, а здатність забезпечити певний обсяг виробництва, без урахування попиту на продукцію, можна розглядати як виробничий потенціал;

– “сукупна здатність наявних економічних ресурсів забезпечити виробництво максимально можливого об'єму благ, що відповідає потребам суспільства на даному етапі його розвитку” [12, 178]. Це визначення стосується не потенціалу взагалі, а лише економічного, крім того, така оцінка може надаватися підприємству лише з боку такого суб'єкту оцінки як суспільство.

Н. С. Краснокутська розглядає потенціал підприємства як можливості системи ресурсів і компетенцію підприємства створювати результат для зацікавлених осіб за допомогою реалізації бізнес-процесів [95, с. 7]. Дане визначення, за нашим переконанням, є цікавим з позицій симбіозу ресурсної та результативної концепцій, однак не відображає структуру потенціалу.

Спроби вирішення проблеми оцінки потенціалу на рівні регіону, галузі та підприємств призвели до появи різноманітних визначень, які представлені у роботі П. А. Фоміна та М. К. Старовойтова [201]. Так, потенціал, зазначені автори, характеризують як засоби, запаси, джерела, що є у наявності і здатні бути мобілізовані, призведені у дію, використані для досягнення визначених цілей, виконання плану, рішення певної задачі, задоволення потреб суспільства; можливості окремої особи, суспільства, держави у визначеній області.

Більшість розглянутих підходів лише ототожнюють ресурси (або резерви) з потенціалом, або з його ресурсною складовою, яка доповнюється ще “ринковою” та “результативною” [199, с. 7]. На наш погляд, це ускладнює практичне використання такої теоретичної побудови. Однак, цей ресурс (об'єкт) обов'язково має певні властивості, які можна визначити як його потенціал, і який без цього носія просто не існує. Виходячи з усього цього, можна сформулювати наступні поняття для оцінки та діагностики потенціалу.

Носій потенціалу - це об'єкт, якому притаманні властивості, структура, риси, що проявляються при взаємодії із зовнішнім середовищем, як здатність створювати економічні блага або послуги. За такого підходу, ми не можемо безпосередньо змінювати потенціал об'єкту, а лише регулювати зовнішні впливи на рівень його використання чи втілення, або змінити сам носій, його складові елементи чи їх структуру [161, с. 93].

Елемент носія - самостійна структурна частина носія з певними функціями, властивостями, що не суперечать носію потенціалу і яка має свій власний потенціал. Елемент носія може бути відокремлений від об'єкту і стати самостійним об'єктом, який може оцінюватися, діагностуватися на предмет подальшого самостійного використання чи у складі нового носія (рис. 1.1).

Представлена на рисунку 1.1 схема відображає функціональні та складові елементи аграрного підприємства, як носія потенціалу. За функціональною ознакою аграрне підприємство поділяється на: систему виробництва; систему збуту; систему матеріально-технічного забезпечення; систему кадрового забезпечення, агробіологічну систему, систему фінансового забезпечення, систему агротехнологій, систему фінансового забезпечення, систему інформаційно-інноваційного забезпечення та систему менеджменту.

Функціональні елементи виконують специфічні функції, які інші елементи виконувати не можуть, зокрема, система виробництва не виконує функції збуту, адже вони відрізняються за загальним призначенням.

Рис. 1.1. Функціональні складові організаційно-технічної системи аграрного підприємства

У свою чергу, носії функціональних систем також складаються з елементів, але ці елементи або їх системи однакові за їх конкретним призначенням, як, наприклад, будинки, споруди, машини, об'єднані у якості системи основних фондів для забезпечення функціональної системи.

На основі проведеного аналізу уявлень про потенціал, ми пропонуємо власне визначення даної категорії. Потенціал підприємства - це здатність підприємства забезпечувати очікуваний результат або вирішувати поставлені завдання в існуючій системі внутрішніх і зовнішніх обмежень з урахуванням здатності носія до розвитку. З визначення випливає необхідність виділяти окремо носій, як сукупність наявних ресурсів, як матеріальних, так і нематеріальних, та його потенціал, як властивості цієї сукупності.

Основна маса публікацій з теорії потенціалу присвячена такому оціночному показнику, як економічний потенціал. Аналіз згаданих публікацій виявив значні відмінності у визначенні економічного потенціалу, його елементів, взаємозв'язку з такими категоріями, як національне багатство, рівень економічного розвитку. У цілому можна виділити декілька підходів до розуміння сутності економічного потенціалу.

Перший підхід визначає економічний потенціал як сукупну здатність галузей національної економіки. Представниками цього підходу є Б. М. Молов, В. М. Мусін, Д. М. Крук [102, с. 7; 223, с. 4], які ототожнюють економічний потенціал та виробничу функцію. Можна погодитися з тим, що виробнича функція, яка показує максимальний обсяг продукції, що може бути вироблений за наявних ресурсів і ефективній діяльності економічного суб'єкту, є важливою характеристикою економічного потенціалу, однак не єдиною.

Представники другого підходу схиляються до того, що економічний потенціал - це сукупна здатність наявних у підприємства економічних ресурсів забезпечувати максимально можливе виробництво товарів і послуг. Такий підхід присутній у публікаціях Л. Сосненко [186, с. 14], М. Савченко [176, с. 13], М. І. Лагун [101, с. 80]. Р. В. Марушков у своєму дисертаційному дослідженні трактує економічний потенціал як здатність підприємства забезпечувати своє довгострокове функціонування та досягнення стратегічних цілей на основі використання системи наявних ресурсів [118].

На нашу думку, поняття “потенціал” часто підміняється поняттями - ресурси, інвестиції, чисельність зайнятих, ступінь використання землі, фондів тощо. Однак, ресурсний аспект не відображає специфічних властивостей потенціалу, його цілісність, динамічність, ієрархічність, взаємозалежність елементів.

Представники третього підходу [22, 103, 143] економічний потенціал ототожнюють з масштабами діяльності виробничого підприємства, а для його характеристики найчастіше використовували такі показники як виробнича потужність, вихід продукції з одиниці виробничої площі тощо. Так, Є. В. Лапін розглядає економічний потенціал як сукупні можливості максимально можливого обсягу виробництва матеріальних благ та послуг в умовах, що забезпечують найефективніше використання за часом та продуктивністю економічних ресурсів [102, с. 43].

Б. М. Мочалов, навпаки, вважає, що доцільно розрізняти показники економічної потужності та економічного потенціалу [70]. Економічний потенціал, країни, галузі, підприємства, вважає він, характеризується обсягами накопичених ресурсів і максимально можливим обсягом матеріальних благ і послуг, виробництво яких можна досягнути у перспективі за оптимального використання наявних ресурсів. Однак, економічна потужність характеризує фактично досягнутий рівень розвитку продуктивних сил на певну дату [102, с. 10].

Четвертий підхід [121, с. 82; 180, с. 25; 213, с. 86] трактує економічний потенціал як результат економічних і виробничих відносин між суб'єктами господарської діяльності. Л. І. Самоукін вважає, що економічний потенціал необхідно розглядати у взаємозв'язку із властивими кожній суспільно-економічній формації виробничими відносинами, що виникають між окремими працівниками, трудовими колективами, а також управлінським апаратом підприємства чи галузей національної економіки у цілому з приводу повного використання їх можливостей до створення матеріальних благ і послуг [180, с. 25]. На нашу думку, у цьому визначенні відмічена дуже важлива риса економічного потенціалу, але розмір потенціалу також залежить і від рівня розвитку продуктивних сил суспільства.

Р. Б. Матковський визначає економічний потенціал як систему відносин економічної власності між людьми у взаємодії з розвитком продуктивних сил та базисними елементами господарського механізму, що виступають основним джерелом розвитку економічної системи, її можливостей [121, с. 82].

Будучи основою для прийняття управлінських рішень, економічний потенціал підприємства розглядається науковцями як інтегральний показник, що характеризує розвиток продуктивних сил та виробничих відносин [223, с. 3]. Його величина залежить від: оптимального поєднання певної кількості та якості окремих видів економічних ресурсів, що залучені у процес виробництва; рівня організації виробництва й праці; ефективності системи менеджменту.

Таким чином, узагальнюючи результати досліджень згаданих авторів, ми визначаємо економічний потенціал як сукупні можливості суспільства щодо оптимального використання наявних ресурсів у процесі розвитку виробничих відносин з метою задоволення потреб членів суспільства. Отже, економічний потенціал це складна система, яка починає створюватися на рівні окремих підприємств, домогосподарств, поступово формуючи економічний потенціал галузі, регіону, а також суспільства у цілому.

Нами запропоновано визначати економічний потенціал підприємства як здатність підприємства забезпечити отримання стабільного прибутку на основі задоволення потреб споживачів, за внутрішніх та зовнішніх обмежень з урахуванням можливості розвитку підприємства [161, с. 92]. Підприємства використовують власний економічний потенціал як інструмент адаптаційного процесу, завдяки якому можливо вчасно відреагувати на негативний вплив середовища. Причому, особливий акцент варто зробити на понятті “активне пристосування”, з тієї причини, що ефективно працювати у мінливому середовищі можна лише обравши тактику інтенсивного розвитку, а не тактику виживання.

З використанням перерахованих властивостей, підходів і передумов багаторівнева структурна модель формування потенціалу підприємства має наступний вигляд (рис. 1.2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.2. Модель потенціалу підприємства

На нашу думку, можна виокремити чотири рівні потенціалу підприємства: ресурсний, виробничий, ринковий та економічний. На першому рівні знаходиться ресурсний потенціал, який визначається кількістю, якістю і збалансованістю природних, біологічних, матеріальних і трудових ресурсів. Виробничий потенціал відображає виробничий рівень підприємства і базується на ресурсному потенціалі. Його характерними ознаками є застосовувана техніка, технологія, здібності і кваліфікація персоналу.

Ринковий потенціал відображає господарський рівень підприємства. Для нього притаманним є дослідження маркетингового середовища, пошук оптимальних каналів збуту виробленої продукції, вивчення ділової активності. Взаємодія ринкового та виробничого потенціалів має два аспекти. Перший аспект пов'язаний з передачею виробленої продукції для її подальшої реалізації та отримання доходу. Другий - пов'язаний з необхідністю ринкового потенціалу надавати виробничому потенціалу інформацію про потреби і запити споживачів продукції, ціни реалізації, місткість, кон'юнктуру ринку для того, щоб виробничий потенціал зміг перебудувати свою діяльність у відповідність з вимогами ринку.

Економічний потенціал відображає інституціональний рівень підприємства. На цьому рівні відбувається формування і розподіл прибутку, здійснюється інвестиційна та фінансова діяльність, а також управління постачанням ресурсів, виробництвом та збутом продукції.

Поняття формування та реформування потенціалу підприємства, за сучасними концепціями, розглядається як окремий єдиний процес формування, що стосується лише потенціалу. Цей підхід потребує уточнень. Якщо прийняти концепцію, згідно якої потенціал є властивістю якогось носія, то ми знову повертаємось до того, що неможливо змінити потенціал, не змінюючи носія. Інша річ, що формування носія потрібно виконувати за вимогою вирівнювання потенціалів складових функціональних елементів цього носія.

Іноді у роботах, присвячених формуванню потенціалу [63, с. 68; 95, с. 32; 224, с. 34], виділяють окремо формування і окремо розвиток, але ж цю різницю ніяк не враховують ні за етапами процесу управління формуванням і розвитком, ні за змістом виконаних операцій. За іншими джерелами, на такі відмінності взагалі не посилаються, але вказується на проблему вибору місця територіального розташування підприємства [199, с. 33], з чого витікає, що мова йде про формування нового носія.

За сучасними поглядами на побудову потенціалу з елементами ресурсного підходу [95, с. 28] процес формування потенціалу підприємства є одним з напрямків його економічної стратегії, що передбачає створення й організацію системи ресурсів і компетенцій таким чином, щоб результат їхньої взаємодії був чинником у досягненні стратегічних, тактичних і оперативних цілей. У даному випадку не зовсім зрозуміло - чи йде мова про існуюче підприємство, чи про створення нового, оскільки ресурси і компетенції ще потрібно створювати.

Формування потенціалу підприємства - це процес створення нового або удосконалення існуючого носія таким чином, щоб властивості кожного з його окремих функціональних елементів забезпечували максимальне використання властивостей усіх інших елементів, а їх сукупність надавала нову властивість підприємству, як цілісному об'єкту в умовах обмежень зовнішнього середовища [16, с. 66].

У таблиці 1.1 наведено перелік властивостей економічної системи за існуючою класифікацією, на якому побудовано основні постулати, або принципи формування та реформування потенціалу. Ці принципи можна прийняти за основу, щоб додати корективи, пов'язані з відмінностями у визначенні сутності потенціалу та його статусу, як економічної системи, у запропонованій та існуючій [95, 199] концепції.

Таблиця 1.1 Властивості економічної системи за існуючою класифікацією

Властивість	Зміст властивості
Цілісність	Система - це цілісність, властивості якої виявляється лише за взаємодії її елементів
Поліструктурність	Система складається із певної кількості частин
Складність	Економічна система визначається неоднорідністю складових, різнохарактерними та ієрархічними взаємозв'язками між ними
Не стаціонарність	Система має постійно мінливі параметри та характеризується стохастичністю поведінки
Унікальність	У будь-який час система має притаманні тільки їй ресурсні та організаційні можливості
Адаптивність	Передбачає адаптивність параметрів системи до умов, що постійно змінюються
Синергічність	Цілеспрямованість дії елементів системи посилює ефективність її функціонування
Мультиплікативність	Геометрична залежність виявлення позитивних і негативних ефектів функціонування елементів системи
Граничність	Елементи економічної системи мають граничний характер, що обумовлює її форму
Протиентропійність	Можливість протидіяти руйнівним тенденціям

За нашою концепцією, наведений перелік принципів потрібно уточнити та доповнити наступними [159, с. 1582]:

– будь-які зміни потенціалу відбувається лише через відповідні зміни носія;

– при формуванні потенціалу підприємства необхідно враховувати не тільки якісні, але й кількісні характеристики окремих елементів, які повинні бути збалансовані для функціонування підприємства як цілісного об'єкту;

– при формуванні потенціалу підприємства необхідно враховувати вплив зовнішнього середовища на складові потенціалу підприємства та взаємозв'язок елементів з зовнішнім середовищем;

– кількісне накопичення потенціалу підприємства сприяє виникненню якісно нових шляхів та можливостей розвитку підприємства;

– розвиток підприємства у довгостроковому періоді є причинно-наслідковою основою формування його нового потенціалу, а створений потенціал підприємства є причинно-ресурсною основою для його подальшого розвитку.

Відповідно наведеним принципам, формування або реформування потенціалу має відбуватися у певній послідовності, починаючи з аналізу ринків збуту та постачання сировини, матеріалів. У даному випадку потрібно знайти найвигідніші у виробництві та реалізації види продукції та оцінити суспільну зацікавленість її виробництва. Таким чином, може бути здійснений вибір виду діяльності та продукції, що буде вироблятися (рис. 1.3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.3. Механізм формування (реформування) економічного потенціалу аграрного підприємства

Як свідчать дані рис. 1.3, на початковому етапі формування потенціалу підприємству необхідно оцінити вплив макро- та мікросередовища, можливості і загрози. На основі проведеної діагностики сформувати цілі, завдання та місію підприємства, без яких не можливе довгострокове функціонування підприємства на ринку. Для забезпечення реалізації місії підприємства, необхідно сформувати ресурсну базу, на основі якої відбувається процес виробництва. При цьому попередньо розробляється виробнича програма підприємства, яка містить натуральні та вартісні показники виробництва кожного підрозділу підприємства з урахуванням плану реалізації, зобов'язань по договорах, а також державного замовлення. Після реалізації продукції та отримання прибутку, підприємство аналізує отримані результати, виявляє недоліки та резерви, і на основі цього формує нові цілі і завдання для забезпечення більш ефективного функціонування.

Таким чином, механізм формування (реформування) потенціалу підприємства є циклічною системою, яка після проходження кожного циклу виходить на новий рівень господарювання, за рахунок аналізу та усунення недоліків попереднього функціонування [159, с. 1581].

У зв'язку з тим, що формування потенціалу підприємства є складним динамічним процесом, орієнтованим на максимальну взаємодію з зовнішнім середовищем і забезпечення високої якості реалізації, важливо визначити, які саме чинники обумовлюють розвиток його елементів і впливають на їх збалансованість.

До зовнішніх чинників відносяться економічні, соціальні, політичні, юридичні умови, вплив яких визначається обмежувальними або стимулюючими заходами з боку різних державних органів, банків, інвестиційних компаній, суспільних груп, політичних сил. Такими заходами, як правило, виступають податкові, відсоткові ставки, законодавчі, етичні, суспільні норми.

Крім того, важливим зовнішнім чинником є також ринкові умови на вході (умови конкуренції на ринках ресурсів) і виході із системи (умови конкуренції безпосередньо у галузі). Перший чинник пов'язаний з вартістю забезпечення кожного елемента потенціалу ресурсами, яка є альтернативною вартістю цих ресурсів, тобто цінністю тих альтернативних можливостей, від яких довелося відмовитися через спрямування ресурсів у той, а не інший елемент потенціалу з метою отримання максимального ефекту. Другий чинник означає, що для завоювання міцних ринкових позицій потенціал підприємства повинен відповідати конкурентним властивостям продукції (ціні, якості, іншим характеристикам). Так, за умов посилення конкуренції підприємство повинне сфокусувати свої зусилля на максимальній реалізації наявного потенціалу та його розвитку за рахунок своєчасного виявлення слабких позицій конкурентів. Інновації з боку конкурентів вимагають, як правило, адекватного реагування шляхом створення та реалізації нових можливостей.

До внутрішніх чинників відноситься, насамперед, стратегія підприємства, для реалізації якої формується потенціал, досвід і навички управлінців, необхідні для реалізації намічених планів, принципи організації та ведення господарської діяльності, якими керуються на підприємстві, моральні цінності та амбіції керівників, а також загальноприйняті в рамках підприємства цінності та культура [195, с. 89].

Рішення щодо формування потенціалу орієнтовані на майбутнє і тому базуються на попередніх умовах розвитку релевантних чинників, тобто певних передумовах. Особливе значення мають передумови, які визначаються потребами споживачів і впливають на якість “виходу”, пріоритет якого в процесі формування потенціалу був визначений вище. Крім того, дуже важливі передумови пов'язані з конкурентами, тому що ресурсний потенціал підприємства втрачає свою цінність саме під їх тиском. Також мають бути враховані і внутрішні передумови, пов'язані з загальноприйнятими настановами всередині підприємства.

Розвиток аграрного економічного потенціалу відбувається шляхом розв'язання як зовнішніх по відношенню до нього, так і внутрішніх суперечностей. Останні є головними і виникають, наприклад, у силу різних темпів зміни забезпеченості галузі земельними, матеріальними і трудовими ресурсами, що призводить до порушення їх пропорційності. Крім того, якісні характеристики елементів потенціалу суттєво змінюються у процесі розвитку, що в умовах застосування різноякісних ресурсів створює “вузькі місця” на межі взаємодії ресурсів [95, с. 23].

Вивчення економічної літератури щодо питань розвитку підприємства [7, 47, 87, 96, 114, 224], дозволяє визначити розвиток підприємства як цілеспрямований безперервний рух підприємства у просторі й часі, що призводить до змін носія потенціалу.

Видові прояви розвитку підприємства класифікують за такими ознаками [182, с. 140; 224, с. 35]:

1) за якісним проявом: прогресивний, регресивний;

2) за кількісним виразом: зростання, скорочення;

3) за характером реалізації розвитку: еволюційний, революційний;

4) за типом використання ресурсів: інтенсивний, екстенсивний;

5) за факторами впливу: ендогенний, екзогенний;

6) за ознакою керованості: керований, некерований.

Характерними рисами розвитку потенціалу підприємства як економічної системи є [159, с. 1582]:

– комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, соціальних, психологічних, управлінських та інших аспектів;

– зростання кількості зв'язків між об'єктами;

– динамічність ситуацій, що змінюються;

– дефіцитність ресурсів;

– підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів;

– глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації;

– посилення ролі управлінського чинника.

Взаємозалежність і зв'язок усіх змін у складі економічного потенціалу підприємств і регіонів як динамічної системи елементів проявляється через низку ознак. Найбільш специфічними з них є загальна спрямованість змін усієї системи взаємодіючих об'єктів у цілому, що суттєво відрізняється від напрямку руху окремих його об'єктів. Хоча у системі економічного потенціалу сільського господарства і відбуваються різноспрямовані зміни земельних, матеріальних і трудових ресурсів, однак його інтегральна величина має чітко виражену тенденцію до зростання. Ріст економічного потенціалу відбувається не стихійно, а шляхом його планомірного формування з метою задоволення зростаючих потреб суспільства.

Оскільки розвиток економічного потенціалу у різний час здійснюється за рахунок різних елементів, то змінюється і їх співвідношення. Тому поряд зі структурою потенціалу як статичного явища в окремі часові періоди необхідно виділяти структуру його розвитку як процесу. Структура економічного потенціалу, що постійно змінюється, відображає закономірність його розвитку у відповідності з якою у складі потенціалу збільшується частка найбільш суттєвих елементів, а структурні зрушення спрямовані на створення умов для посилення дії елементів, що визначають розвиток потенціалу.

Розглянемо динаміку зміни потенціалу аграрних підприємств Полтавської області за допомогою даних таблиці 1.2.

Таблиця 1.2 Динаміка потенціалу аграрних підприємств Полтавської області, 2007 - 2009 рр.

Показники	Роки:	2009 р. до 2007 р.:
	2007	2008	2009	абсолютне відхилення, (+, -)	відносне відхилення, %
Кількість підприємств, од.	2353	2336	2366	13	0,6
Площа сільськогосподарських угідь у користуванні, тис. га	2177,4	2175,7	2173,9	-3,5	-0,2
у т. ч. на одне підприємство, га	925	931	919	-6	-0,6
Середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у сільгоспвиробництві, тис. осіб	50	47	41	-9	-18,0
у т. ч. на одне підприємство, осіб	21	20	17	-4	-19,0
Середньорічна вартість основних засобів, млн. грн.	3868	4954	5106	1238	32,0
у т. ч. на одне підприємство, тис. грн.	1643,9	2120,7	2158,1	514,2	31,3
на одного працівника, тис. грн.	77,36	105,40	124,54	47,18	61,0
на 100 га сільськогосподарських угідь, тис. грн.	177,64	227,70	234,88	57,24	32,2
Трактори, тис. шт.	11526	11169	10714	-812	-7,0
у т. ч. на 1000 га ріллі, шт.	9	8	8	-1	-11,1

Як свідчать дані таблиці 1.2, за 2007 - 2009 рр. кількість аграрних підприємств у Полтавській області збільшилася на 13 одиниць (0,6 %). При цьому площа сільськогосподарських угідь у користуванні одного підприємства зменшилася на 6 га і у 2009 р. становила 919 га, середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у сільському господарстві зменшилася на 18,0 % до 41 тис. осіб, у тому числі на одне підприємство - 17 осіб.

За досліджуваний період середньорічна вартість основних засобів аграрних підприємств збільшилася на 32,0 % і у розрахунку на одне підприємство становила 2158,1 тис. грн. Забезпеченість підприємств тракторами зменшилася з 9 до 8 шт. на 1000 га ріллі, що негативно впливає ефективність використання сукупного потенціалу аграрних підприємств.

Таким чином, можна стверджувати, що в аграрних підприємствах Полтавської області зростає величина матеріально-технічного забезпечення, при цьому кількість зайнятих працівників має стійку тенденцію до зменшення, що негативно впливає на величину трудового потенціалу.

Дослідивши еволюцію поняття “економічний потенціал”, механізм його формування та розвитку, ми дійшли наступного висновку.

1. Економічний потенціал підприємства - це властивість підприємства забезпечити отримання максимального рівня стабільного прибутку на основі задоволення потреб споживачів, за існуючих обмежень з урахуванням здатності підприємства до розвитку. Підприємства використовують власний економічний потенціал як інструмент адаптаційного процесу, завдяки якому можливо вчасно відреагувати на негативний вплив середовища.

2. Формування або реформування потенціалу має відбуватися у певній послідовності, починаючи з оцінки впливу макро- та мікросередовища. У даному випадку потрібно знайти найвигідніші у виробництві та реалізації види продукції та оцінити суспільну зацікавленість її виробництва. Таким чином, може бути здійснений вибір виду діяльності та продукції, що буде вироблятися. Механізм формування (реформування) потенціалу підприємства є циклічною системою, яка після проходження кожного циклу виходить на новий рівень господарювання, за рахунок аналізу та усунення недоліків попереднього функціонування.

3. Розвиток аграрного економічного потенціалу відбувається шляхом розв'язання як зовнішніх по відношенню до нього, так і внутрішніх суперечностей. Характерними рисами розвитку потенціалу підприємства як економічної системи є: комплексність проблем і необхідність їхнього вивчення в єдності технічних, соціальних, психологічних, управлінських та інших аспектів; зростання кількості зв'язків між об'єктами; динамічність ситуацій, що змінюються; дефіцитність ресурсів; підвищення рівня стандартизації й автоматизації елементів виробничих і управлінських процесів; глобалізація конкуренції, виробництва, кооперації; посилення ролі управлінського чинника.

1.2 Структура потенціалу підприємства та чинники його ефективного використання

Під структурою системи, якою є потенціал підприємства, розуміють мережу найсуттєвіших, стійких зв'язків між елементами [104, с. 127].

Існує і ширше тлумачення структури, згідно з яким розрізняють два типи структур: макро- і мікро. Макроструктура виражає найстійкіші зв'язки системи, а мікроструктура - змінні. Сукупність макро- і мікроструктури об'єкта або процесу, тобто сукупність усіх зв'язків, і становить їхній зміст.

В економічній літературі наявні різні підходи до визначення структури потенціалу підприємства. Більшість дослідників розглядає ресурсну структуру потенціалу, однак з урахуванням різної кількості складових.

Відповідно до ресурсної концепції, економічний потенціал підприємства розглядається як система ресурсів, що вступають у взаємодію й обумовлюють досягнуті результати.

Найчастіше за даною концепцією у структурі потенціалу підприємства виділяють такі основні елементи [95, с. 13]:

– технічні ресурси (виробничі потужності та їхні особливості, обладнання, матеріали);

– технологічні ресурси (технології, наявних конкурентоспроможних ідей, наукові розробки);

– кадрові ресурси (кваліфікаційний, демографічний склад працівників, їхнє прагнення до знань і удосконалення, інтелектуальний капітал);

– просторові ресурси;

– інформаційні ресурси (кількість і якість інформації, каналів її поширення та ін.);

– ресурси організаційної структури системи управління;

– фінансові ресурси (наявність і достатність власного та позикового капіталу, стан активів, ліквідність, наявність кредитних ліній).

Необхідно зазначити, що ресурсний підхід не дає повної характеристики структури економічного потенціалу підприємства. У даному випадку розглядається лише один аспект - ресурси.

Існують також інші підходи до визначення структури потенціалу підприємства. Насамперед, можна виділити функціональний підхід, за яким до складу потенціалу входять: виробничий, маркетинговий, інформаційний, техніко-технологічний, організаційний, соціальний та фінансовий
потенціали [84, с. 75]. Але такий підхід також є однобічним і не розкриває повноти даної категорії.

Структуру потенціалу підприємства деякі автори представляють через призму одного з його складових. Так, А. І. Ніколаєв розглядає структуру загального потенціалу підприємства через інноваційний потенціал. Як вважає дослідник, загальний потенціал підприємства складається з виробничо-технологічного потенціалу, науково-технічного потенціалу, фінансово-економічного потенціалу, кадрового потенціалу і власне інноваційного потенціалу, який складає ніби ядро всього потенціалу, органічно входивши у кожну його частину [138, с. 56]. Така структура потенціалу не відображає взаємозв'язку складових елементів і гіперболізує значення інноваційного потенціалу.

Деякі дослідники розглядають структури таких потенціалів, як стратегічний [33], конкурентоздатний [41], ринковий [10]. Причому до складу цих потенціалів вони включають такі ж елементи, що й інші дослідники до складу економічного потенціалу підприємства. Таке ототожнення неможливе, адже ці потенціали є складовими елементами економічного потенціалу підприємства.

Безпосередньо над структурою економічного потенціалу підприємства працював Є.В. Лапін. Його структура побудована на ресурсній концепції. Зокрема, дослідник розглядає структуру економічного потенціалу підприємства взагалі, не лише на рівні підприємства, а й на рівні держави, регіону [103, с. 65].

Наведені вище підходи розглядають потенціал підприємства однобічно. Між існуючими підходами немає щільного взаємозв'язку, не існує єдиної думки стосовно кращого підходу. Саме це може стати на заваді подальшому аналізу економічного потенціалу підприємства, а саме правильному вибору методу його оцінки.

Особливий науковий інтерес викликають ті дослідження багатоаспектного аналізу структури потенціалу, де поряд з ресурсним, функціональним й таке інше, розглядаються ще й інші аспекти структури, що дає повніше уявлення про його елементний склад.

На сьогодні, найбільш детально та структуровано потенціал підприємства представлений у працях О. С. Федоніна, І. М. Рєпіної та О. І. Олексюка [199, с. 15]. Зазначені автори виділяють об'єктивні та суб'єктивні складові потенціалу підприємства (рис. 1.4).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1.4. Структура потенціалу підприємства

Об'єктивні складові пов'язані з матеріально-речовинною та особовою формою потенціалу підприємства. Вони споживаються і відтворюються у тій чи іншій формі у процесі функціонування. До них належить: інноваційний потенціал, виробничий потенціал, фінансовий потенціал та потенціал відтворення.

Суб'єктивні складові пов'язані із суспільної форми їх виявлення. Вони не споживаються, а становлять передумову, загальноекономічний, загальногосподарський соціальний чинник раціонального споживання об'єктивних складових. До суб'єктивних складових відносяться: науково-технічний потенціал, управлінський потенціал, потенціал організаційної структури управління, маркетинговий потенціал.

На думку В.В. Россохи, структуру потенціалу складають три компоненти - соціальний, виробничий і природний [173, с. 37]. Соціальна складова являє собою сукупність трудових ресурсів, здатність апарату управління, колективів і працівників господарської системи до ефективного використання наявних ресурсів. Виробнича складова потенціалу підприємства зумовлюється залученими у виробництво матеріально-технічними й нематеріальними ресурсами. Природна складова визначається наявними земельними ресурсами виробництва та сприятливими для ведення сільськогосподарського виробництва кліматичними умовами.

Узагальнюючи дослідження, структуру об'єкта можна визначити, як сукупність носія та його властивостей, які диференціюються у залежності від рівня втілення (існуючий потенціал та потенціал розвитку), рівня використання (реалізований та нереалізований) та доцільності існування потенціалу, який не використовується (резерв). Вказана структура єдина і властива будь-якому виду об'єкта при визначенні різних видів потенціалу.

Існуючий потенціал підприємства - властивість підприємства, яка проявляється у можливості досягнення мети господарювання без зміни у розмірі та структурі ресурсів.

Частіше за усе, існуючий потенціал використовується не повністю [14, 199, 203]. Це може бути зумовлено нестачею якогось структурного елементу - техніки, персоналу, матеріалів, у результаті чого буде обмежуватись прояв властивостей інших елементів і потенціал усього об'єкту оцінки - підприємства.

Реалізований потенціал підприємства - існуючий потенціал, що безпосередньо використовується для досягнення певної мети на момент оцінки. Для реалізації існуючого потенціалу, необхідно, щоб властивості носія відповідали вимогам ринку, а також поточні витрати на його втілення.

Нереалізований потенціал підприємства - це частина існуючого потенціалу підприємства, який на момент оцінки не використовується, що зумовлено внутрішніми або зовнішніми чинниками й існування якого доцільно лише як тимчасове становище, або як резерв.

Потенціал розвитку може проявлятися як здатність забезпечити додатковий прибуток за рахунок підвищення кількісних або якісних характеристик ресурсів. Потенціал розвитку, як правило, не тільки пов'язаний з технічними характеристиками об'єкта, а має певні межі, за яких удосконалення носія технічно не здійсненне або економічно невигідно. Тому для цього структурного елементу потенціалу ми даємо наступне визначення.

Потенціал розвитку - здатність носія піддаватися певним змінам (удосконаленню), які забезпечать посилення існуючих, або появу нових властивостей, що можуть бути додатково використані. Можна виділити два напрями розвитку підприємства [25, с. 153]:

– кількісний (оперативний) розвиток - розширення і більш ефективне використання виробничого потенціалу підприємства (результат - зростання обсягу виробництва і реалізації продукції);

– якісний (стратегічний) розвиток - активізація використання елементів стратегічного потенціалу, досягнення якісно нового стану підприємства (результат - досягнення конкурентних переваг на довгострокову перспективу).