Главная
Коллекция "Otherreferats"
Банковское, биржевое дело и страхование
Соціальне пенсійне страхування робітників і службовців
Соціальне пенсійне страхування робітників і службовців
Теоретичні основи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Розвиток медичного страхування в Україні. Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань. Фінансовий механізм регулювання соціального страхування.
| Рубрика | Банковское, биржевое дело и страхование |
| Вид | курс лекций |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 28.01.2012 |
| Размер файла | 235,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ
СУМСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
КОНСПЕКТ ЛЕКЦІЙ
з дисципліни
«СОЦІАЛЬНЕ СТРАХУВАННЯ»
для студентів напряму підготовки 0501
спеціальності 7.050104 «ФІНАНСИ»
усіх форм навчання та слухачів ЦПО
Суми
Видавництво СумДУ 2009р.
Тема 1. Сутність соціального страхування
1.1 Передмова
Економічні процеси в Україні здебільшого набувають позитивного характеру. Починаючи з 2000-го року, відбувається збільшення промислового виробництва в межах 12-16%, сільського господарства -- 8-12%, товарів народного споживання -- 21-26%. Всі ці показники повинні, у першу чергу, відобразити підвищення життєвого рівня та соціальних гарантій для народу України. Проте реалії свідчать, що дана низка економічних проблем ще залишається невтішною.
Соціальне страхування є важливою складовою соціального захисту населення.
Саме в умовах трансформації економічних підвалин суспільства відповідне страхування забезпечує не тільки грошові виплати у разі настання страхових випадків, а й створює правові та економічні умови для стимулювання ефективної праці. Саме у цьому періоді створюється нова система грошових стосунків, необхідність якої об'єктивно випливає із функцій демократичної держави з соціально орієнтованою економікою ринкового типу.
Світовий досвід показує, що життєздатність такої системи базується на існуванні певних умов.
По-перше, необхідність фінансових ресурсів, що дозволяють юридичним та фізичним особам взяти на себе витрати на страхування. Розміри таких витрат значною мірою залежать від суб'єктивних дій політичних сил, що перебувають при владі.
По-друге, існування зрілої соціальної політики, яка є однією зі складових економічної політики, одночасно виступаючи гарантом забезпечення ефективної реалізації цілей інших складових економічної політики, а також забезпечення соціального захисту тих верств населення, індивідів, які потребують саме захисту, підтримки з боку всього суспільства. Адже багатовікова відсутність власної державності та героїчна боротьба за неї породили не в одному поколінні українців культ держави, готовність жертвувати заради неї, непохитну віру в її всесильність.
По-третє, забезпечення відповідної правової бази, що гарантується прийняттям законодавчих актів, інших нормативних документів щодо реалізації соціальної політики, які б, що найголовніше, у своїй взаємодії усували відповідні суперечності.
Аналізуючи ці умови, варто підкреслити принципи системної парадигми, головними серед яких є посилена увага до взаємодії між різними сферами функціонування суспільства (політикою, економікою, культурою, ідеологією) та усвідомлення реального життя у його цілісності настільки глибоко, наскільки це можливо.
Соціальне страхування передбачає такі важливі види економічної підтримки громадян, як грошові виплати, компенсація, витрати на лікування, реабілітацію, перепідготовку та перекваліфікацію, а також профілактику. Таке страхування здійснюється одночасно з соціальною допомогою та соціальним забезпеченням як важливими формами соціального захисту громадян, однак відрізняється від них джерелами формування фінансових ресурсів, принципами їх організації, видами та формами виплат грошових коштів.
Нині в Україні система державного соціального страхування складається з пенсійного страхування, страхування з тимчасової втрати працездатності, страхування на випадок безробіття та страхування від нещасного випадку на виробництві. Передбачається запровадити обов'язкове медичне страхування.
Фінансова наука в Україні стрімко розвивається у різновекторних напрямах, одним із яких є проблеми страхування.
Метою дисципліни «Соціальне страхування» є набуття та засвоєння знань з організації та фінансового забезпечення соціального страхування.
У процесі викладання дисципліни вирішуються такі завдання:
дослідження економічної сутності соціального страхування та визначення його місця у соціальному захисті населення України в умовах трансформаційних перетворень суспільства;
окреслення механізму державного регулювання соціального страхування, його позитивні моменти та наслідки;
висвітлення принципів та умов здійснення окремих видів страхування, а також характеристика соціальних виплат і послуг, що надаються за рахунок коштів страхових фондів;
набуття навиків з управління соціальними страховими фондами;
ознайомлення із досвідом держав з розвиненою ринковою економікою з метою його можливого використання в Україні за умов максимального врахування національних особливостей;
на основі ґрунтовних теоретичних знань та вмінь вирішення практичних завдань та ситуацій - розроблення напрямів удосконалення системи соціального страхування.
«Соціальне страхування» як навчальна дисципліна дає студентам теоретичні знання та практичні навики із розрахунку страхових виплат та надання соціальних послуг, управління рухом коштів у системі страхових фондів і здійснення державного фінансового контролю за їх цільовим використанням. Чим більше держава набуває соціально-орієнтованих рис, тим більше їй потрібно фінансових ресурсів і тим ретельніше вона повинна регулювати грошові стосунки, які забезпечують соціальні гарантії населення.
Отже, настала нагальна потреба в роботі, яка б задовольнила вимоги сьогодення в докорінній перебудові підготовки фахівців-фінансистів. Саме вони на практиці реалізують соціальну політику держави та реально забезпечують соціальні гарантії населенню.
Феномен нових трансформаційно економічних процесів пов'язаний в першу чергу зі зміною пріоритетів та еквівалентів економічного, соціального і політичного розвитку.
Парадигма суспільної еволюції полягає в різносторонньому спектрі форм здійснення соціальних виплат населенню, які можна розподілити відповідно до їх природи і функціонального призначення. Критерієм такої класифікації будуть переваги в цих виплатах економічного чи соціального моменту. Незважаючи на тісний взаємозв'язок економічних і соціальних відносин у суспільстві, шляхом аналізу можна чітко розмежувати економічні відносини індивідів як учасників процесу виробництва та їх соціальні відносини як членів суспільства.
Умовні позначення
МОП -- Міжнародна організація праці.
ВВП -- валовий внутрішній продукт.
АР Крим -- Автономна Республіка Крим.
УТОГ -- Українське товариство організації глухих.
УТОС -- Українське товариство організації сліпих.
МСЕК -- медико-соціальна експертна комісія.
ЛКК -- лікарсько-консультативна комісія.
ФСС ТВП -- Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.
ФСС НВВ -- Фонд соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань України.
ФСС ВБ -- Фонд загальнообов'язкового державного соціального страхування на випадок безробіття.
НЕП -- нова економічна політика.
ОМС -- обов'язкове медичне страхування.
ДМС -- добровільне медичне страхування.
ЗОДСМС -- загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування.
НПФ -- недержавний пенсійний фонд.
РФ -- Російська Федерація.
СПД -- суб'єкт підприємницької діяльності.
1.2 Необхідність та економічний зміст соціального страхування
Держава гарантує кожному громадянину право на працю, задовольняє потреби у здобутті освіти, охороні здоров'я, підготовці кадрів, забезпечує мінімальний рівень заробітної плати, пенсії, соціальних виплат.
У ст. 46 Конституції України закріплено право громадян на соціальний захист, що передбачає «Право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом».
Реалізація такого права на практиці -- це забезпечення достатнього рівня добробуту громадянам держави, що відповідає міжнародним умовам, а саме: ст. 22 «Загальної декларації прав людини» та ст. 9 «Міжнародного пакту про економічні, соціальні та культурні права» від 16 грудня 1966р., з якої випливає, що держави, беручи участь у даному пакті, визнають право кожної людини на соціальний захист, включаючи соціальне страхування.
Відповідно до правових актів Міжнародної організації праці (МОП) основою сучасного соціального захисту є дев'ять основних видів соціальних допомог:
- медичне обслуговування;
- допомога за умови хвороби, безробіття, старості, у зв'язку з нещасними випадками на виробництві;
- родинна допомога;
- допомога за умови вагітності та пологів;
- допомога за інвалідністю;
- допомога у разі втрати годувальника.
У багатьох країнах світу діє система взаємодоповнюючого соціального захисту, що містить у собі такі складові елементи:
- державне соціальне забезпечення;
- корпоративні соціальні програми;
- індивідуальне (приватне) страхування.
На сьогодні функціонують чотири моделі соціального захисту:
- соціально-демократична модель скандинавських країн (держава бере на себе значну частку відповідальності за соціальний захист населення);
- модель неоліберальна (США) (проблеми щодо соціального захисту між підприємцями і найманими працівниками розв'язуються переважно за участю профспілок);
- модель неоконсервативна (Німеччина) базується на змішаному державно-приватному розв'язанні соціальних проблем (відповідальність окремого підприємця замінена системою обов'язкової колективної відповідальності під контролем держави);
- система Бевериджа (Англія, Ірландія) (головним завданням держави є захист мінімальних доходів громадян [57, 156]).
Розглянувши ці моделі, можна дійти висновку, що система соціального захисту населення в Україні найбільшою мірою відповідає німецькій моделі.
Слід виокремлювати основні складові соціального захисту населення України:
соціальне забезпечення;
соціальна допомога;
соціальне страхування.
Соціальне забезпечення -- це надання певним категоріям громадян соціальних виплат за рахунок коштів бюджетів.
Соціальні виплати малозабезпеченим сім'ям, сім'ям з дітьми, жертвам війни чи політичних репресій за умови трансформаційних перетворень економіки є необхідними та доцільними. Однак вони залежать як від економічної політики уряду, стану державного бюджету, так і від механізму їх надання. Зменшення фінансових можливостей держави може призвести до затримки чи зменшення розмірів соціальних виплат. Встановлення завищеного рівня таких виплат негативно впливатиме на працевлаштування окремих осіб.
Вперше поняття «соціальне забезпечення» було застосовано у законодавстві США в 1935 р., а потім прийнято для постійного використання МОП. Ряд вчених-економістів у поняття соціального забезпечення включає страхування, забезпечення та допомогу.
Радянська фінансова наука, в якій поняття «соціальне забезпечення» розглядалося у широкому розумінні як сукупність усіх видів забезпечення непрацездатних членів суспільства, а у вузькому -- забезпечення за рахунок коштів бюджетів пенсією певних категорій громадян, допомогою малозабезпечених сімей, утримання притулків для старих та інвалідів. Однак за радянської влади соціальне страхування було монополією держави і мало вигляд соціальної допомоги. Наявність страхування і забезпечення як двох самостійних форм залишалася декларативною. Соціальне страхування не грунтувалося на страхових принципах, а повністю керувалося державою. Тому застосування поняття «соціальне забезпечення» у вузькому та широкому розумінні було наслідком соціально-економічної політики командно-адміністративної системи.
Останнім часом стара система соціального захисту населення була частково зруйнована. Соціальне забезпечення залишилося елементом соціального захисту, що здійснюється відповідно до чинного законодавства у формі соціальних виплат певним категоріям громадян за рахунок коштів державного бюджету. У законі про Державний бюджет України та рішеннях місцевих рад, органів місцевого самоврядування на кожний рік закладаються окремі види та розміри соціального забезпечення за рахунок бюджетних коштів, виконання яких покладено на управління праці й соціального захисту населення державних адміністрацій.
Система соціальної допомоги також побудована на фінансуванні за рахунок податків, інших надходжень до державного бюджету. Однак ці кошти направляються не фізичним особам, а підприємствам і організаціям як компенсація недоотриманих доходів. Соціальна допомога надається у формі житлових субсидій, різного роду пільг і зорієнтована на індивідуальну потребу громадянина.
Соціальне страхування -- це важлива складова частина соціального захисту населення, центром якого є людина та її потреби, а якість їх задоволення впливає на соціально-економічний розвиток держави.
Соціальне страхування створює умови для відтворення робочої сили та захисту громадян у разі виникнення певних страхових випадків: втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття, нещасного випадку на виробництві, догляду за дитиною, вагітності та пологів тощо.
Необхідність соціального страхування зумовлена такими причинами:
наявністю громадян, котрі не беруть участі у суспільно-корисній праці, а тому не можуть утримувати себе за рахунок заробітної плати;
наявністю громадян, котрі є дієздатними, але не мають можливості її реалізувати.
Система соціального страхування включає в себе соціальні, економічні, фінансові та правові аспекти.
Соціальні аспекти полягають у створенні всеосяжної та універсальної системи захисту всіх верств населення від усіх чинників нестабільності. Наявність такої системи свідчить про ефективну соціальну політику держави, спрямовану на задоволення потреб громадян.
З економічної точки зору соціальне страхування виступає важелем перерозподілу грошових коштів у суспільстві та пов'язане з розвитком економіки. Зміцнення економіки впливає на зростання доходів підприємств, організацій, а разом з тим і збільшення розміру страхових внесків.
Соціальне страхування впливає на підвищення ефективності діяльності підприємства через матеріальне забезпечення та охорону здоров'я працівників. Воно створює необхідні економічні передумови для збереження працездатності економічно активної частини населення, а в певних випадках забезпечує виплату соціальної допомоги у разі втрати працездатності внаслідок загального захворювання, нещасного випадку на виробництві чи професійного захворювання.
З правової точки зору соціальне страхування -- це система юридичних норм, які регулюють соціальний захист населення при виникненні страхових випадків, передбачених законодавством.
Соціальне страхування є фінансовою категорією, яка виражає економічні відносини, що виникають у процесі розподілу та перерозподілу валового внутрішнього продукту шляхом формування фондів грошових коштів та їх використання для забезпечення громадян у старості, на випадок постійної чи тимчасової втрати працездатності, безробіття, підтримки материнства, а також з охорони здоров'я.
У сфері соціального страхування виникають такі основні групи фінансових відносин:
між страховими фондами та юридичними особами, які виступають платниками обов'язкових внесків;
між фондами та найманими працівниками, за рахунок яких формуються доходи бюджету фонду;
між фондами та державним, місцевими бюджетами у процесі перерозподілу державних фінансових ресурсів;
між фондами й іншими органами, кошти яких використовуються для фінансового забезпечення соціальних програм;
між територіальними і центральними органами фондів з метою забезпечення соціальних виплат у регіональному та місцевому розрізах;
між фондом та певними категоріями громадян, які отримують за рахунок його коштів матеріальне забезпечення і соціальні послуги;
між фондом і відповідним відомством, міністерством (наприклад, Міністерством праці та соціальної політики, службою зайнятості тощо);
між фондом і установами, організаціями, які виконують певні види робіт (професійне навчання та перепідготовку незайнятого населення);
між фондами та фінансовими органами у процесі здійснення контролю за рухом державних фінансових ресурсів.
Матеріальною основою цих відносин є грошові кошти, які мають законодавчо визначені джерела формування та напрями їх використання. Фонди грошових коштів можуть бути як державними, так і недержавними.
Соціальному страхуванню властиві дві функції: розподільна та контрольна.
Розподільна функція реалізується у формі руху грошових коштів:
між окремими державними соціальними фондами;
між бюджетами та соціальними фондами;
шляхом виплати пенсій, соціальних допомог фізичним особам;
шляхом направлення коштів на утримання органів управління;
шляхом інвестування у цінні папери тощо.
Суб'єктами розподілу є держава, підприємства, організації, фізичні особи.
Об'єктом розподілу виступає валовий внутрішній продукт (ВВП), створений у суспільстві за рік.
У процесі розподілу ВВП роботодавці та фізичні особи сплачують внески на соціальне страхування у державні цільові фонди. У системі загальнообов'язкового державного соціального страхування всі працівники зобов'язані брати участь у формуванні соціальних страхових фондів, сплачуючи встановлені внески.
Цільові фонди як самостійні фінансові системи створені за кожним видом страхування. Розміри соціальних виплат залежать під внеску застрахованого, а часто і від його заробітку. Поряд із орієнтацією на індивідуальні внески в системі соціального страхування мають місце елементи солідарного перерозподілу.
Контрольна функція здійснюється у формі фінансового контролю за рухом грошових коштів. Вона забезпечує повне та своєчасне надходження коштів до соціальних фондів та їх цільове використання згідно з плановими завданнями. Контроль проводиться з метою перевірки дотримання суб'єктами розподілу чинного законодавства та узгодження суспільних, колективних та приватних інтересів у державі.
Соціальне страхування виступає важливим елементом фінансової системи України.
Державне соціальне страхування тісно пов'язане з державними цільовими фондами та державним бюджетом, кошти яких є джерелами фінансування соціальних виплат.
Недержавне соціальне страхування може проводитися суб'єктами підприємницької діяльності (страховими товариствами, недержавними пенсійними фондами тощо). Окремі суб'єкти розподілу взаємодіють між собою, і ці відносини опосередковуються рухом фінансових ресурсів.
Управління коштами соціального страхування здійснюють фонди, створені за окремими видами страхування.
Оперативне управління проводять правління та виконавчі дирекції фондів.
Фінансовий контроль здійснюють Державна податкова служба, Контрольно-ревізійна служба, Державне казначейство, Наглядові ради тощо.
1.3 Становлення та розвиток соціального страхування
Соціальне страхування у своєму розвитку пройшло ряд етапів. Перші елементи соціального страхування спостерігалися на початку існування суспільства. У Стародавньому Римі різні організації, корпорації, колегії об'єднували своїх членів на основі професійних, матеріальних і особистих інтересів (підтримка у разі втрати працездатності, забезпечення поховання тощо). Наприклад, у положенні Статуту ланувімської колегії (м. Ланувім, 133 р.н.е.) передбачалося внесення початкового й щомісячного грошових платежів, призначенням яких було одержання нащадком певної суми на поховання у разі смерті члена колегії.
У XІІІ ст. вперше виникли організаційні засади соціального страхування у м. Дубровик на Балканах, де була визначена програма страхування здоров'я з відповідними внесками застрахованих осіб.
Подальший розвиток соціального страхування спостерігався у Середньовіччі, коли гірники Німеччини засновували спільні каси для підтримки потерпілих від нещасних випадків, нужденних членів суспільства.
Найбільшого поширення соціальне страхування набуло наприкінці XIX ст., чому сприяв швидкий індустріальний розвиток. У Німеччині основи прогресивного соціального законодавства заклав рейхсканцлер Отто фон Бісмарк.
У багатьох європейських країнах на початку XX ст. були прийняті закони про страхування працюючих на випадок хвороби, інвалідності, старості, безробіття. Страхові фонди формувалися за рахунок внесків робітників, підприємців, власників фабрик чи мануфактур, субсидій та дотацій держави.
Перше десятиріччя XX ст. характеризувалося проведенням реформ у законодавстві про соціальне страхування в Швеції, Австрії, Бельгії, Швейцарії, Норвегії, Португалії. Ці країни удосконалювали регламентацію суспільно-економічних відносин. З 1920 року промислово розвинені країни Європи, Північної Америки та Австралії створили розширену систему соціального страхування для різних професій, що мало б забезпечити фінансування страхових виплат.
На межі XIX--XX ст. солідарну пенсійну систему запровадили Німеччина, Англія, Франція, Швеція, а згодом Чехословаччина та Румунія. Такі самі пенсійні системи у 20-х роках XX ст. ввели у Чилі, Аргентині та Уругваї.
Значний вплив на розвиток системи соціального страхування мали Отто фон Бісмарк та Вільям Беверидж. Канцлер Німеччини Бісмарк у 1883-- 1889 рр. вперше у світі в законодавчому порядку запровадив систему соціального страхування, яка містила: страхування на випадок хвороби, від нещасних випадків на виробництві, на випадок старості та інвалідності. Система Бісмарка ґрунтувалася на таких принципах:
забезпечення, що базувалося виключно на праці, а тому обмежене лише особами, які зуміли завоювати це право своєю працею;
обов'язкове забезпечення існує лише для тих найманих працівників, заробітна плата яких є нижчою за визначену мінімальну суму, тобто для тих, хто не може користуватися індивідуальним страхуванням;
забезпечення побудовано на методології страхування, що встановлює паритетне співвідношення між внесками найманих працівників та працедавців, а також між виплатами та внесками;
забезпеченням управляють самі працедавці та наймані працівники;
обов'язковість соціального страхування [70, 22].
У 1942 р. лорд Великобританії Вільям Беверидж запропонував нові підходи до політики соціального забезпечення. Головним завданням, за планом Бевериджа, є забезпечення повної зайнятості. Рекомендувалося запровадити систему соціального забезпечення на основі внесків з метою здійснення захисту на випадок хвороби, безробіття та старості, а також надання допомоги відповідним сім'ям, вагітним жінкам і вдовам. План Бевериджа містив у собі три принципи соціального забезпечення: універсальність, єдність та інтеграцію. Принцип універсальності означав забезпечення на всі випадки соціального ризику для всього населення. Політика соціального забезпечення грунтувалася на національній солідарності та гарантованому мінімальному доході для всіх, а це входило у протиріччя з положенням Бісмарка про забезпечення лише працюючих. Принцип єдності означав адекватний характер внесків і виплат, однаковий характер організації системи. Допомога знаходилася у прямій залежності не від заробітної плати, а від нормальних потреб людини в конкретній ситуації. Єдиний внесок надходив до уніфікованої системи національного страхування (за винятком соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, а також сімейної допомоги, яка фінансувалася з державного бюджету). Третій принцип означав інтеграцію різних форм забезпечення: страхування, соціальної допомоги і ощадних кас. Цей принцип передбачав координацію соціальної політики, що ґрунтується на гарантованому доході, політики охорони здоров'я та політики повної зайнятості [70, 23-24].
У Російській імперії на початку XX ст. страхування характеризувалося індивідуальною та колективною формами і містило у собі пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків, страхування здоров'я. У 1903 р. було запроваджено державне страхування робітників від нещасних випадків.
Розвивалося страхування і в тій частині України, що входила до складу Російської імперії. В 90-ті р. XX ст. деякі підприємці Херсонської губернії почали страхувати своїх робітників на випадок смерті, інвалідності і непрацездатності у приватних страхових товариствах. Таке страхування набуло поширення в Одесі (у 1894 р. були застраховані робітники 22 підприємств), Миколаєві, Херсоні та деяких інших містах губернії. У 1899 р. в Одесі почало діяти Товариство взаємного страхування фабрикантів і ремісників від нещасних випадків, яке через три роки уже налічувало 7000 застрахованих. У 1905 р. на його зразок було створено Чорноморське товариство взаємного страхування судновласників від нещасних випадків із їх робітниками і службовцями. Воно діяло в усіх портах Чорного й Азовського морів та в приморських річкових портах.
На початку XX ст. Східна Галичина, яка перебувала у складі Австро-Угорської імперії, мала практику з питань соціального страхування. У Львові функціонували пенсійні фонди, організовані як за галузевим, так і за територіальним принципами [91, 113-114].
Прикладом слугує пенсійний фонд працівників електричних закладів у Львові. Його діяльність була регламентована статутом (один з останніх затверджений 15 травня 1924 р.). Метою діяльності фонду було забезпечення пенсією працівників міських електричних закладів, а також їх родин у випадку втрати годувальника. Членами фонду мали право бути ті, хто працював у міських електричних закладах, платив внески, не належав до іншого фонду і не отримував ренти від інших страхових закладів. До членів фонду ставилися певні вимоги: вступник мав бути не старше 40 років, відбути обов'язкову військову службу та мати відповідно до вимог дорученої посади стан здоров'я.
Пенсійний фонд міських електричних закладів формувався за рахунок:
майна попереднього пенсійного фонду даного закладу і внесків його членів;
вступних внесків;
щомісячних внесків;
щомісячних дотацій міських чи районних електричних закладів;
інших доходів фонду, а саме: відсотків від майна фонду; непередбачених доходів; пожертв через третіх осіб; пені та
штрафів, стягнених із членів за різні порушення.
Пенсія після 10 років належності до фонду становила 40% від рівня оплати праці й зростала за кожен додатковий рік на 2,4%, і після 35 років членства пенсія сягала 100% (максимуму) службових виплат.
Досвід пенсійного фонду міських електричних закладів у Львові свідчить про переваги формування галузевих пенсійних фондів, їх велике значення для пенсійного забезпечення працівників, які досягли пенсійного віку.
У царській Росії у 1912 р. були прийняті закони про страхування від нещасних випадків та страхування на випадок хвороби, дія яких поширювалася і на територію українських губерній. Цей вид страхування був припинений у 1917 р. у зв'язку з громадянською війною та зміною державного устрою, а відновлений лише в 1921 р.
27 жовтня 1917 р. створюється Народний комісаріат праці (Наркомпраці), який повинен був здійснювати політику у сфері охорони праці та соціального забезпечення. Далі запроваджується страхування на випадок безробіття та хвороби.
Після проголошення політики «воєнного комунізму» соціальне страхування було замінене соціальним забезпеченням на підставі «Положення про соціальне забезпечення трудящих», затвердженого 31 жовтня 1918 р. Надання соціальних виплат за рахунок страхових внесків було замінене на пряме фінансування за рахунок асигнувань з бюджету.
Закінчення громадянської війни і оголошення нової економічної політики сприяло відновленню соціального страхування, і 15 листопада 1921 р. був підписаний Декрет РНК «Про соціальне страхування осіб, зайнятих найманою працею». Страхування поширювалося на всі види тимчасової та повної втрати працездатності, на випадок безробіття, а також смерті. Сплата страхових внесків повністю покладалася на підприємства і установи (приватні -- у більшому розмірі). На органи соціального страхування було покладено функції з фінансування медичної допомоги населенню через страхові каси. З 1924 р. органи соціального страхування розпочали організацію санаторно-курортного лікування і будинків відпочинку, які до цього часу були у віданні органів охорони здоров'я та профспілок.
До 1928 р. настання старості не входило до сфери соціального страхування. З 1924 р. почали вводити пенсійне забезпечення зі старості для окремих категорій працівників (викладачів вузів, працівників текстильної промисловості, транспорту). Лише з 1932 р. пенсійне забезпечення було поширене на робітників усіх галузей народного господарства. Законодавчо було закріплено пенсійний вік - 55 років для жінок і 60 років -- для чоловіків. Рішення щодо різного пенсійного віку було прийнято на основі вивчення солідарної пенсійної системи Німеччини за часів канцлера Отто фон Бісмарка. Наприкінці XIX ст. у середньостатистичній німецькій сім'ї чоловік був на п'ять років старший за дружину. З метою одночасного їх виходу на пенсію встановлено різний пенсійний вік.
У 1930 р. була призупинена програма соціального страхування з надання допомоги на випадок безробіття. 23 червня 1931 р. ЦВК і РНК СРСР прийняли постанову «Про соціальне страхування», якою були внесені зміни в роботу страхових кас. Замість головсоцстрахів були створені республіканські каси соціального страхування. На транспорті та в окремих галузях промисловості створювалися центральні галузеві каси соціального страхування. На підприємствах призначали та видавали допомогу виплатні пункти. Вводилися також диференційовані норми соціальної допомоги та пенсії залежно від загального та безпосереднього стажу роботи та умов праці.
У червні 1933 р. було прийнято рішення про злиття Нарком-праці (з усіма його місцевими органами, включаючи і органи соціального страхування) з профспілковими органами з покладенням на ВЦРПС його функцій. Профспілки організували соціальне страхування за виробничо-галузевим принципом. Було запроваджено галузеві тарифи внесків на соціальне страхування.
При центральних комітетах і обкомах профспілок були створені галузеві каси соціального страхування, а на підприємствах -- виплатні пункти соціального страхування при комітетах профспілок. Соціальне страхування почало перетворюватися у соціальне забезпечення. З 1937 р. виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам здійснювали за рахунок коштів місцевих бюджетів із звільненням від них бюджету соціального страхування.
З грудня 1938 р. внесені зміни в соціальне страхування, у тому числі в Положення про соціальну допомогу з тимчасової непрацездатності. Розмір допомоги було поставлено в залежність від тривалості безперервної роботи на підприємстві. Тривалість відпусток у зв'язку з пологами було скорочено до 35 днів до пологів і до 28 днів після. Витрати на виплату пенсій непрацюючим пенсіонерам знову стали здійснюватися за кошти соціального страхування. Було підвищено мінімальний розмір пенсій, збільшено пенсії інвалідам, сім'ям, які втратили годувальників.
Конституція СРСР від 5 грудня 1936 р. проголосила право громадян на матеріальне забезпечення у старості, у разі хвороби та втрати працездатності. Інші види соціального забезпечення регулювалися відповідними постановами. За Конституцією право на пенсійне забезпечення, крім робітників, набули і службовці. Колгоспники на призначення державних пенсій чекали ще 30 років.
У роки Другої світової війни уряд збільшив розміри пенсій усім працюючим пенсіонерам, а також встановив виплату пенсій без урахування заробітку. У 1944 р. збільшилися строки післяпологової відпустки до 42 днів (при народженні двійні або ускладнених пологах -- до 56 днів).
У 1948 р. на адміністрацію підприємств було покладено нові обов'язки: визначення працюючим стажу роботи при призначенні допомоги за державним соціальним страхуванням і перевірку правильності призначення, обчислення та виплати соціальної допомоги.
У 1953 р. соціальне страхування було поширене на всіх постійних, сезонних, тимчасових працівників машинно-тракторних і спеціалізованих станцій.
5 липня 1955 р. Президією ВЦРПС було затверджено Положення про порядок призначення і виплати допомог з державного соціального страхування. З 1956 р. знову було подовжено строки відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами: 56 днів до і після пологів, а у випадку народження двійні чи ускладнених пологів тривалість післяпологової відпустки була збільшена до 70 днів. Право на допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами не пов'язувалося із виробничим стажем.
14 липня 1956 р. було прийнято закон про державні пенсії. Закон значно розширив коло осіб, що мали право на пенсію та підвищив її рівень. Пенсійне забезпечення було також відокремлене від державного соціального страхування. Фонд соціального страхування, що входив до складу державного бюджету, наповнювався за рахунок страхових внесків, які обов'язково сплачували всі підприємства і організації за працюючих у них робітників і службовців. На той час пенсії фінансувалися з державного бюджету.
15 липня 1964 р. був прийнятий закон про пенсії та допомогу членам колгоспів. Цей закон вперше ввів загальнодержавну систему пенсійного забезпечення за рахунок коштів централізованого фонду соціального забезпечення. Колгоспникам встановлено пенсії за старістю та інвалідністю, а їх сім'ям -- у разі втрати годувальника. За рахунок цього самого фонду вперше стали виплачувати жінкам-колгоспницям допомогу з вагітності та пологів.
Підвищили пенсійний вік колгоспників: 65 років --для чоловіків і 60 для жінок. У 1968 п. колгоспники отримали право на пенсію за старістю з того самого віку, як і робітники та службовці, однак рівень їх пенсійного забезпечення був значно нижчим.
У 1970 р. вводиться єдина система соціального страхування членів колгоспу, що передбачала забезпечення допомогою з тимчасової непрацездатності та іншими видами допомоги.
З серпня 1972 р. Рада Міністрів СРСР затвердила нове положення про порядок призначення і виплати державних пенсій, у якому були враховані зміни з 1956 р. У 1973 р. відбулося подальше підвищення розмірів пенсій інвалідам і сім'ям, що втратили годувальника. У 1974 р. вводиться допомога на дітей малозабезпеченим сім'ям.
Конституція СРСР 1977 р. закріпила в країні дію державної системи соціального забезпечення (ст. 24). Однак залишився низький рівень соціального забезпечення та нерівність у забезпеченні робітників і службовців, з одного боку, і колгоспників -- з іншого.
У наступні роки було покращено пенсійне забезпечення колгоспників, матеріально-побутові умови учасників Великої Вітчизняної війни, інвалідів війни І і II груп, підвищено матеріальне забезпечення інвалідів з дитинства. В 1981 р. було вжито заходів, спрямованих на посилення допомоги сім'ям, що мають дітей. Вводилась одноразова допомога при народженні дитини, встановлена часткова оплата відпустки із догляду за дитиною до досягнення нею одного року.
Постановою від 23 лютого 1984 р. затвердили основні умови забезпечення допомогою з державного соціального страхування.
У вересні 1986 р. було прийнято рішення про підготовку нового закону про пенсійне забезпечення громадян. 15 травня 1990 р. був прийнятий Закон СРСР «Про пенсійне забезпечення громадян в СРСР», що встановив єдині умови пенсійного забезпечення всіх громадян. У СРСР існувала державна система соціального забезпечення, складовою частиною якої було державне соціальне страхування. Витрати на його потреби становили близько 80% усіх коштів, що виділялися державою на соціальне забезпечення [51, 50]. Підприємства, організації сплачували за працюючих у них робітників страхові внески до бюджету державного соціального страхування, який був частиною державного бюджету СРСР. З бюджету кошти направлялися на виплату пенсій та інші види забезпечення з державного соціального страхування. Управління соціальним страхуванням здійснювали профспілкові органи та державні органи соціального забезпечення, котрі займалися призначенням і виплатою пенсій, працевлаштуванням пенсіонерів та їх матеріально-побутовим обслуговуванням. Окремі елементи функціонування соціального страхування в колишньому СРСР та ряді зарубіжних держав були використані у процесі формування системи соціального страхування незалежної України.
1.4 Контрольні запитання
1 Визначте місце соціального страхування в системі соціального захисту населення.
2 Поясніть співвідношення категорій: соціальне забезпечення, соціальне страхування, соціальна допомога.
3 Яка сутність соціального страхування ?
4 Що являють собою соціальні, економічні та правові аспекти соціального страхування?
5 Назвіть функції, властиві соціальному страхуванню.
6 Визначте особливості соціального страхування.
7 Яке місце займає соціальне страхування у фінансовій системі України та його роль ?
8 Як зароджувалося соціальне страхування ?
9 Назвіть принципи системи соціального страхування Бісмарка.
10 Які принципи соціального забезпечення запропонував Беверидж?
11 Які етапи розвитку соціального страхування в СРСР?
12 У чому проявлялися особливості соціального забезпечення в СРСР?
Тема 2 Державне регулювання соціального страхування
2.1 Фінансовий механізм регулювання соціального страхування
Державне регулювання -- це важливий елемент управління соціальним страхуванням, формуванням та використанням коштів державних соціальних фондів.
Метою державного регулювання у сфері загальнообов'язкового державного соціального страхування є:
· проведення єдиної політики держави в цій сфері;
· забезпечення реалізації прав громадян на загальнообов'язкове державне соціальне страхування;
· створення умов для ефективного функціонування системи соціального страхування;
· забезпечення дотримання суб'єктами соціального страхування вимог законів, інших нормативно-правових актів;
· адаптація системи соціального страхування до міжнародних
стандартів.
Державне регулювання соціального страхування полягає у такому:
· розробленні та прийнятті системи законодавчих, нормативно-правових актів, що регламентують відносини в цій сфері;
· щорічному перегляді та затвердженні розмірів страхових внесків, норм, нормативів з урахуванням поточної економічної та соціальної ситуації;
· перегляді видів та розмірів соціальних виплат з метою покращання матеріального забезпечення громадян;
· встановленні обов'язкової вимоги щодо створення страхових резервів з метою забезпечення своєчасності та повноти соціальних виплат;
· державному фінансовому контролі за дотриманням законодавства щодо формування доходів соціальних страхових фондів та цільового використання їх коштів;
· контролі та нагляді за діяльністю центральних і територіальних органів державних фондів, їх взаємодією з іншими суб'єктами.
Державне регулювання передбачає створення та функціонування відповідного фінансового механізму, який повинен бути спрямований на раціональне управління рухом фінансових ресурсів та формування фінансових відносин, що виникають у процесі утворення та використання страхових фондів.
Фінансовий механізм регулювання соціального страхування -- це сукупність фінансових методів, форм та важелів управління фінансовими ресурсами, що призначені для матеріального забезпечення громадян у разі виникнення страхових випадків.
Фінансові методи відображають вплив фінансів на процеси, які відбуваються у сфері соціального страхування. Їх дія виявляється у ході формування та використання бюджетів страхових фондів. Фінансові методи діють за допомогою фінансових важелів. Усі елементи фінансового механізму повинні бути націлені на виконання основних функцій управління, а саме: планування, прогнозування, оперативного управління, регулювання, контролю, нагляду.
Правове забезпечення виявляється у встановленні правових засад відносин, що мають місце у сфері соціального страхування.
Закони України, Укази Президента встановлюють обов'язки, права та відповідальність сторін, які беруть участь у страхуванні. Вони передбачають правові норми, згідно з якими на Кабінет Міністрів України, Пенсійний фонд, інші органи державної виконавчої влади покладаються завдання з розроблення конкретних постанов, інструкцій та положень щодо забезпечення виконання законів.
Постанови Кабінету Міністрів України, правління Пенсійного фонду та інших державних цільових фондів деталізують статті законів та розробляють механізм їх реалізації в практичній діяльності. Крім того, Кабінет Міністрів України має право видавати в межах своєї компетенції та повноважень нормативні акти, що безпосередньо стосуються соціального захисту населення.
|
Фінансові методи |
|
|
Планування, прогнозування, формування бюджету фонду, оперативне управління, перерозподіл, регулювання, використання коштів, контроль, нагляд |
|
|
Фінансові важелі |
|
|
Страхові внески, доходи, пільги, фінансові санкції, страхові тарифи, бюджет фонду, матеріальне забезпечення |
|
|
Правове забезпечення |
|
|
Укази Президента України, закони України, постанови Кабінету Міністрів України та правлінь фондів, накази міністерств |
|
|
Нормативне забезпечення |
|
|
Інструкції, методичні розробки, норми |
|
|
Інформаційне забезпечення |
|
|
Інформація про платників внесків, отримувачів допомог, рух грошей тощо |
Рис. 2.1 - Склад фінансового механізму регулювання соціального страхування
Із розвитком України як незалежної держави відбувалися зміни в законодавстві, що регулює соціальне страхування.
Прийнятий 5 листопада 1991 р. Закон України «Про пенсійне забезпечення» хоч і закладав страхову основу, але значною мірою зберіг положення союзного законодавства щодо державного забезпечення пенсіонерів. Відбулося руйнування старої системи соціального захисту та дещо стихійний розвиток соціального страхування. Уряд реагував на поточні проблеми, приймаючи постанови щодо забезпечення певних соціальних виплат за рахунок бюджетних коштів. Не всі види соціального захисту забезпечувалися через систему соціального страхування.
У грудні 1993 р. Верховна Рада України схвалила Концепцію соціального забезпечення населення України, згідно з якою «система конкретних форм соціального забезпечення населення включає: матеріальне забезпечення шляхом соціального страхування у разі безробіття, тимчасової або повної непрацездатності та соціальну допомогу непрацездатним і малозабезпеченим громадянам».
У наступні роки відбулися значні зміни у системі соціального страхування.
Значно вплинути на це мала прийнята 28 червня 1996 р. Конституція України, яка визначала основні засади соціальної політики держави.
Стаття 3 Конституції закріплює соціальну спрямованість політики України. У статтях 46, 48 і 49 визнається право громадян на достатній життєвий рівень для себе і для своєї сім'ї, на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування, а також право громадян на соціальний захист за віком, у випадку хвороби, інвалідності, втрати годувальника та в інших випадках, передбачених законом. Конституція покладає на державу обов'язок створювати необхідні умови для реалізації цього права.
Частина 1 ст. 46 Конституції перелічує умови, настання яких є основою для забезпечення громадян, а саме: певні періоди життя, пов'язані з її віком (дитинство, старість), станом здоров'я, втратою працездатності чи втратою годувальника. Частина 2 ст. 46 закріплює положення про те, що державні пенсії й соціальні допомоги встановлюються законом.
З метою реалізації державної політики щодо забезпечення соціального захисту населення Верховна Рада України у січні 1998 р. прийняла закон про запровадження в Україні загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також «Основи законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 14 січня 1998 р. № 16/98-ВР, які визначають принципи, загальні правові, фінансові й організаційні засади державного соціального страхування громадян в Україні. Згідно з цим законом були розроблені відповідними органами і прийняті Верховною Радою такі закони:
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання» від 23 вересня 1999 р. № 1105-ХIІ;
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» від 2 березня 2000 р. № 2213-III;
«Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням» від 18 січня 2001р. №2240-III;
«Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 р. № 1058-ІV;
«Про недержавне пенсійне забезпечення» від 9 липня 2003 р. № 1057-IV;
«Про загальнообов'язкове державне соціальне медичне страхування» (проект).
Зазначені закони знайшли подальшу деталізацію у відповідних інструкціях, постановах та положеннях.
Крім того, прийняті законодавчі акти, що регулюють порядок нарахування та сплати окремих страхових зборів, розміри страхових виплат, пенсійне забезпечення певних категорій громадян тощо.
Щодо пенсійного страхування існує близько 17 нормативних документів. Так, Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 1 січня 1998 р. № 284-ХІV містить положення про пенсійне страхування наукових працівників (перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України). Закон України «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» від 18 червня 1998 р. № 2601-XIV встановлює, що право на особливу пенсію мають працівники державних та комунальних засобів масової інформації, які досягли загального пенсійного віку і мають певний стаж роботи за спеціальністю. Закон України «Про внесення змін до ст. 32 Закону України «Про статус народного депутата України» від 5 жовтня 2000 р. № 20 і 5-І ІІ встановлює, що при досягненні пенсійного віку народному депутату призначається державна пенсія у розмірі 80% з урахуванням усіх надбавок і доплат. Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 19 грудня 1991 р. № 2001-12 закладає пільги, компенсації, додаткові пенсії цій категорії громадян. Ці та інші законодавчі акти регламентують умови і порядок забезпечення соціальними виплатами певних категорій громадян.
Аналіз законодавчих та нормативних актів свідчить, що правова база соціального страхування в Україні в основному сформована, однак у зв'язку із впливом певних чинників (фінансові можливості держави, вплив політичних партій тощо) ухвалюються поточні рішення, що не дають можливості досягти необхідного рівня матеріального забезпечення громадян.
2.2 Фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування
В Україні найбільшого розвитку і відповідного правового оформлення набуло обов'язкове державне соціальне страхування.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування -- це система прав, обов'язків і гарантій, яка передбачає надання соціального захисту, що включає матеріальне забезпечення громадян у разі хвороби, повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати страхових внесків власником або уповноваженим ним органом, громадянами, а також бюджетних та інших джерел, передбачених законом.
Право на забезпечення державним соціальним страхуванням мають застраховані громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства та члени їх сімей, які проживають в Україні.
Державне соціальне страхування залежно від страхового випадку поділяється на такі види:
- пенсійне страхування;
- страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням і похованням;
- медичне страхування;
- страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, що спричинили втрату працездатності;
- страхування на випадок безробіття.
Загальнообов'язкове державне соціальне страхування здійснюється за такими принципами:
законодавчого визначення умов і порядку здійснення державного соціального страхування;
обов'язковості страхування осіб, які працюють на умовах трудового договору, та осіб, які забезпечують себе роботою самостійно, громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності;
надання права отримання виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням особам, зайнятим підприємницькою, творчою діяльністю тощо;
обов'язковості фінансування страховими фондами витрат, пов'язаних із наданням матеріального забезпечення та соціальних послуг у обсягах, передбачених законами з окремих видів страхування;
солідарності та субсидування;
державних гарантій реалізації застрахованими громадянами своїх прав;
забезпечення рівня життя, не нижчого за прожитковий мінімум, встановлений законом, шляхом надання пенсій, інших видів соціальних виплат та допомоги, які є основним джерелом існування;
цільового використання коштів загальнообов'язкового державного соціального страхування;
паритетності представників усіх суб'єктів загальнообов'язкового державного соціального страхування в управлінні ним.
Загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню підлягають:
1) особи, які працюють на умовах трудового договору (контракту): на підприємствах, в організаціях, установах незалежно від їх форм власності та господарювання;
2) особи, які забезпечують себе роботою самостійно (члени творчих спілок, творчі працівники, які не є членами творчих спілок);
3) фізичні особи --суб'єкти підприємницької діяльності.
Громадяни України, які працюють за межами території України та не застраховані в системі соціального страхування країни, в якій вони перебувають, мають право на загальнообов'язкове соціальне страхування в Україні за умови сплати ними страхових внесків, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Основні категорії соціального страхування:
Суб'єктами загальнообов'язкового державного соціального страхування є застраховані громадяни ( в окремих випадках - члени їх сімей та інші особи), страхувальники і страховики.
Застрахованою є фізична особа, на користь якої здійснюється загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Страхувальниками за загальнообов'язковим соціальним страхуванням є роботодавці та застраховані особи.
Страховиками є цільові страхові фонди з окремих видів страхування. Страхові фонди беруть на себе зобов'язання щодо збору страхових внесків та надання застрахованим особам матеріального забезпечення і соціальних послуг у разі настання страхових випадків.
Об'єктом загальнообов'язкового державного соціального страхування є страховий випадок, із виникненням якого застрахована особа (члени її сім'ї, інші особи) має право на отримання матеріального забезпечення та соціальних послуг.
Страховий стаж -- це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню та сплачуються внески (нею, роботодавцем) на страхування. Особливості та розмір сплати страхових внесків роботодавцем і застрахованою особою визначаються законодавством. Страховий стаж у перспективі замінить трудовий стаж. Він буде основним критерієм оцінки практичної діяльності громадянина.
Страховий ризик -- обставини, внаслідок яких громадяни та/або члени їх сімей можуть втратити тимчасово чи назавжди засоби до існування і потребують матеріальної підтримки або соціальних послуг за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням.
Страховий випадок -- подія, з настанням якої застрахована особа має право на отримання матеріального забезпечення чи соціальних послуг, передбачених законами України з окремих видів страхування.
Подобные документы
Страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Обов’язкове державне пенсійне страхування. Механізм визначення суми витрат на соціальні заходи. Страхування на випадок безробіття.
курсовая работа [128,5 K], добавлен 10.05.2015Правові основи, призначення обов'язкового і добровільного медичного страхування в Україні. Індивідуальне і колективне страхування, їх призначення. Поняття страхового випадку. Визначення страхової суми і тарифу. Страхування витрат на лікування.
реферат [533,8 K], добавлен 12.01.2011Сутність соціального страхування як фінансової категорії. Організація, функції соціального страхування та механізм їх реалізації в Україні. Форма руху грошових коштів. Збалансованість та чотири цільові фонди системи державного соціального страхування.
реферат [78,3 K], добавлен 04.02.2011Економічне призначення пенсійного страхування та видів пенсій. Структура системи пенсійного страхування в Україні. Платники внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Організація сплати страхових внесків до Пенсійного фонду України.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 05.02.2012Необхідність, зміст та значення соціального страхування. Види соціального страхування. Особисте страхування та його зв'язок із соціальним страхуванням. Страхування життя, страхування додаткової пенсії. Стан розвитку особистого страхування в Україні.
реферат [22,0 K], добавлен 11.05.2010Фонд загальнообов’язкового державного соціального страхування від нещасних випадків та на випадок безробіття. Аналіз фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Методика формування консолідованого страхового внеску.
курсовая работа [55,2 K], добавлен 02.11.2014Короткий екскурс в історію виникнення медичного страхування в Україні, етапи його розвитку. Особливості світового досвіду медичного страхування, аналіз сучасного стану і перспектив впровадження обов’язкового державного медичного страхування в Україні.
реферат [33,4 K], добавлен 05.02.2010Страхування майна, страхування відповідальності та індивідуальне страхування. Договір страхування. Об'єкти страхування підприємницьких ризиків. Загальні основи і принципи класифікації по об'єктах. Принципи обов'язкового і добровільного страхування.
реферат [18,9 K], добавлен 22.01.2009Історія розвитку соціального страхування, його сутність і види. Формування бюджетів фондів загальнообов’язкового соціального страхування від тимчасової непрацездатності, на випадок безробіття, від нещасних випадків. Удосконалення страхування в Україні.
курсовая работа [3,1 M], добавлен 13.05.2011Соціальне страхування з тимчасової втрати прецездатності, на випадок безробіття, від нещасного випадку на виробництві та професійних захворювань. Щомісячна страхова виплата. Єдиний соціальний внесок. Оплата лікарняного листка тимчасової непрацездатності.
практическая работа [15,1 K], добавлен 17.11.2011
