Насінництво й насіннєзнавство олійних культур

Цей підвид має такі різновидності: багатоквіткова (уаг. аЬипсіі/іога Епк.), гірська (уаг. топіісоіа Епк.), грубостеблова (чаг. гоЬизпсаиіез Епк.), карликова (уаг. папа Епк.), короткобобова (гаг. ЬгасНісагра Епк.), крупнолистна (уаг. та^гіфога Епк.), крупнона-сіннєва (уаг. тасгосагра Епк.), низькоросла (уаг. тіпог Епк.).

6. Слов'янський (ззр. хіауопіка Коу. є! Ріпі.) має такі особливості, як скоростиглість і (порівняно з іншими) низькорослість. Переважають форми з напівсхованою верхівкою. Стебло в основному тонке, листки дрібні. Форма куща стиснута, компактна. Боби за величиною дрібні, містять по дві насінини. Характерне низьке прикріплення перших бобів на рослині. Насіння дрібне або середньої величини, з характерним білим вічком. Але зустрічаються різновидності з крупними листками, з досить крупними бобами й переважно крупним насінням.

Слов'янський підвид має такі різновидності: балканська (уаг. Ьаікапепш Епк.), кубанська (уаг. киЬапіса Епк.), малогілляста (уаг. раисігатот Епк.), молдавська (уаг. тоШауіса Епк.), нутуюча (уаг. пиіап$-Ріп2. рго рго/ех-Епк,), рідкісна (уаг. іп/гедиепз Епк.).

Поширення слов'янського підвиду -- Україна, Молдова, Північний Кавказ, Угорщина, Югославія, Болгарія.

Підвид-- напівкультурна соя-- 55р. §гасіііз (8ку. рго .чресіез) Епк. -- зустрічається як бур'ян у Китаї. Форми цього підвиду досить примітивні. Стебло й гілки дуже тонкі. Рослини схильні до виткування. Це однорічна рослина висотою 1,5--2,0 см, стебло покрите довгими, рідкими волосками. Листки дрібні, овальної форми, світло-зелені. Опушення рослини рідке, світле або світло-руде. Квітки дрібні, фіолетові або білі, коричнево-фіолетові, зібрані в 7--8-квіткові китиці. Боби короткі, пласкі, середньої величини, від світло-рудого до чорного кольору. Насіння дуже дрібне, за формою овальне, пласке, коричневе, темно-коричневе, чорне, чорно-буре, іноді блискуче та з матовим відтінком. Маса 1000 насінин у середньому 44 г, але є рослини з масою 1000 насінин від 40 до 80 г.

Цей підвид може бути компонентом при гібридизації з метою отримання кормових і високобілкових сортів. Сильна розтріску-ваність бобів при стиглості, полягання рослин тісно пов'язані з іншими небажаними домінантними ознаками, що затрудняють створення цінних сортів сої.

Більшість селекціонерів напівкультурний підвид сої для схрещування не використовують. Лише декому вдалося частково використати зразки цього підвиду при створенні далекосхідних сортів сої. У насінні сортів Далекосхідної дослідної станції ВІР вміст олії в насінні становить в середньому 15,0--17,1%, білка -- 42,0-- 46,0%, вони дають високий урожай зеленої маси, що добре поїдається тваринами.

Окремо виділяють підвид сої -- дика соя.

Підвид: дика соя -- Сіусіпе зо/а ЗіеЬ. еі 2исс. -- у деяких авторів має назву Сіусіпе изшгиепш Я§1. еі Мааск-- дика рослина, розповсюджена в Амурській області (Росія), Північній Маньчжурії (Китай). Росте по долинах річок, особливо гірських, на річних островках, високотрав'яних луках. У місцях свого росту утворює зарості, а в місцях, де немає опори, стелиться по землі. Дає багато зеленої маси, яка добре стравлюється тваринами.

Корінь простий, стрижневий, з довгими тонкими розгалуженнями. На кореневій системі розвивається велика кількість бульбочкових азотобактерій. Стебло та гілки тонкі, виткі. Рослини в період росту заплітають верболози, досягаючи висоти 3 м. Для рослин дикої сої характерна гіллястість. Галуження починається дуже низько, з самого нижнього ярусу рослини. Стебло має забарвлення часто з антоціаном. Стебло сої тонке, ніжне, все опушене жорсткими, середньої густоти притисненими волосками. У кінці вегетації в міру старіння рослини стебло стає трохи товстішим, приймає форму ребристої поверхні.

Стебло та гілки покриті складними вузьколанцетними, трійчастими листками, величина й форма яких неоднакова й сильно варіює в межах однієї рослини. Листки вкриті притисненими волосками, які на старих листках обламуються й листки стають голими. При стиглості рослини листки жовтіють і відпадають, стебло засихає, стає ламким.

Квітки дуже дрібні, зібрані в короткі китиці, які знаходяться в пазухах листків. Китиці звичайного метеликового типу. Чашечки квіток червоно-фіолетові, зелені, зрощенолисткові, мають 10 тичинок. У нижній частині чашечки є два ланцетоподібних приквітника.

Віночок різнокольоровий. Його парус червоно-фіолетовий з темними плямами, а човник світло-фіолетовий. Крила світліші за парус, часто мають білий колір. Квітки самозапилюються в закритому стані.

Боби дикої сої дещо вигнуті, дрібні, вкриті волосками. Вони

Більшість селекціонерів напівкультурний підвид сої для схрещування не використовують. Лише декому вдалося частково використати зразки цього підвиду при створенні далекосхідних сортів сої. У насінні сортів Далекосхідної дослідної станції ВІР вміст олії в насінні становить в середньому 15,0--17,1%, білка -- 42,0-- 46,0%, вони дають високий урожай зеленої маси, що добре поїдається тваринами.

Окремо виділяють підвид сої -- дика соя.

Підвид: дика соя -- Сіусіпе зо/а ЗіеЬ. еі 2исс. -- у деяких авторів має назву Сіусіпе изшгиепш Я§1. еі Мааск-- дика рослина, розповсюджена в Амурській області (Росія), Північній Маньчжурії (Китай). Росте по долинах річок, особливо гірських, на річних островках, високотрав'яних луках. У місцях свого росту утворює зарості, а в місцях, де немає опори, стелиться по землі. Дає багато зеленої маси, яка добре стравлюється тваринами.

Корінь простий, стрижневий, з довгими тонкими розгалуженнями. На кореневій системі розвивається велика кількість бульбочкових азотобактерій. Стебло та гілки тонкі, виткі. Рослини в період росту заплітають верболози, досягаючи висоти 3 м. Для рослин дикої сої характерна гіллястість. Галуження починається дуже низько, з самого нижнього ярусу рослини. Стебло має забарвлення часто з антоціаном. Стебло сої тонке, ніжне, все опушене жорсткими, середньої густоти притисненими волосками. У кінці вегетації в міру старіння рослини стебло стає трохи товстішим, приймає форму ребристої поверхні.

Стебло та гілки покриті складними вузьколанцетними, трійчастими листками, величина й форма яких неоднакова й сильно варіює в межах однієї рослини. Листки вкриті притисненими волосками, які на старих листках обламуються й листки стають голими. При стиглості рослини листки жовтіють і відпадають, стебло засихає, стає ламким.

Квітки дуже дрібні, зібрані в короткі китиці, які знаходяться в пазухах листків. Китиці звичайного метеликового типу. Чашечки квіток червоно-фіолетові, зелені, зрощенолисткові, мають 10 тичинок. У нижній частині чашечки є два ланцетоподібних приквітника.

Віночок різнокольоровий. Його парус червоно-фіолетовий з темними плямами, а човник світло-фіолетовий. Крила світліші за парус, часто мають білий колір. Квітки самозапилюються в закритому стані.

Боби дикої сої дещо вигнуті, дрібні, вкриті волосками. Вони мають темно-бурий або чорний колір. При стиглості боби розтріскуються двома лушпинками по черевцевому та спинному швах. Лушпинки бобів при цьому скручуються гвинтом у різні боки з такою силою, що насінини відлітають з бобів на відстань від рослини на 1--3 м.

Насіння дрібне, має довжину в межах 2,5--5,0 мм, а ширину -- 1,0--2,0 мм. За формою насінини подовжені, пласкі. Насіння чорного кольору з матовим або сіруватим нальотом. Оболонка насіння строката, вкрита чорними й жовто-бурими плямами. Рубчик подовжений, чорного кольору. Сім'ядолі світло-жоїіті з зеленкуватим відтінком. Маса 1000 насінин 21-50 г.

У місцях свого розповсюдження дика соя характеризується стійкістю до несприятливих умов середовища, витримує пере-зволоження, посуху, солонцюватість грунту; мало уражується хворобами.

Серед дикої сої за формою листочків і кількістю квіток у китицях виділено різновидності -- уаг. іапсеоІаїа 5ку. і \>аг. о\тіа 5Ь>., за формою листочків -- уаг. іуріса Кот., \аг. ащизіі/оііа Кот. і уаг. ЬгеуІ/оІіа Кот.

В,Б. Єнкен виділяє різновидність перехідного типу між типовою дикою соєю й найменш культурними формами звичайної сої та називає цю різновидність упг. Махітошскі Епк.

Народногосподарське значення

Соя -- найрозповсюдженіша у світі високобілкова та олійна культура, котру вирощують понад 60 країн на п'яти континентах у помірному, субтропічному, тропічному поясах. Сою вирощують у більшості країн Північної та Південної Америки, в Азії, Європі, Австралії, ряді країн Африки.

Посівні площі під соєю у світі становлять близько 67,25 млн. га. Врожайність сої-- 21,8 ц/га. Найбільші посівні площі сої сконцентровано в США -- 27,27 млн. га (шо становить 40,5% загальної площі сої у світі), Бразилії-- 12,38 (18,4%), Китаї-- 8,02 (11,9%), Аргентині 7,27 (10,8%), Індії- 5,39 млн. га (8,0%).

Посівні площі сої в державах ЄС, Східної Європи, СНД сягають 1,7% світової.

Найвищу врожайність сої отримують у державах ЄС -- 31,1 ц/га. У Канаді вона становить 27,7 ц/га; у США-- 24,5; в Аргентині та Бразилії-- 23,7; у Парагваї-- 24,6; у Китаї -- 17,9 ц/га.

В Україні середня посівна площа під соєю становить 60,6 тис. га (0,09% загальної світової площі) при середній урожайності сої --

10.6 ц/га, що на 65,9% менше середньої врожайності у світі. Площа під посівами сої за період 1981--2000 рр. у світі зросла на 29,0%, у тому числі за цей періоду США-- на 9,1; Бразилії -- на 65,0; в Аргентині -- на 513,5%.

Водночас зростання посівних площ під соєю супроводжувалось і підвищенням рівня агротехніки її вирощування. Про це свідчить збільшення рівня врожайності. Так, за цей період урожайність сої зросла в США з 19,6 до 24,5 ц/га; у Бразилії -- з 15.7 до 23,7; в Аргентині-- з 21,0 до 23,7; у Китаї-- з 8,8 до 17,9 ц/га. За цей самий період загальна середня врожайність сої у світі збільшилась з 15,5 до 21,8 ц/га.

Розширення посівних площ сої в державах світу обумовлюється зростанням попиту на продукти її переробки на світовому ринку.

Білок сої добре перетравлюється й засвоюється. Він добре розчиняється у воді-- 60--80%, його амінокислоти на 90% засвоюються організмом людини, а за біологічною цінністю він наближається до білків м'яса, молока, яєць. Біологічна цінність білків сої дає змогу значною мірою замінити тваринні білки. За поживністю білки сої прирівнюються до казеїну молока й більш повноцінні, ніж білки інших бобових культур (горох, квасоля). Білок сої містить, в основному, легкорозчинні (59,0--61,0%), важкорозчинні глобуліни (3,0-7,0). альбуміни (8,0-25,0%).

У насінні сої міститься понад 40% білка й 15,0--25,0% олії. Насіння культурної сої містить вдвічі більше олії, ніж насіння диких форм. Залежно від забарвлення насінної оболонки, олія має колір від світло-жовтого до темно-коричневого. Соєва олія на 95% складається з гліцеридів різних жирних кислот. Загальний вміст насичених жирних кислот становить 6,0--20,0%, а не-насичених-- 80,0--94,0%. До того ж у насінні сої знайдено різноманітні ферменти, серед яких добре вивчена уреаза. Загальний вміст мікроелементів у І кг насіння становить 176,5--215,6 мг.

Насіння сої багате мінеральними речовинами. Значний вміст цих речовин мають зелені рослини, особливо листки, які більше містять міді та заліза, ніж насінини. У насінні сої містяться вітаміни А й Д, що розчиняються в олії, та вітамін В, який розчиняється у воді в концентрації, що забезпечує нормальний ріст і розвиток організму та упереджує захворювання рахітом.

Проте в її насінні є речовини (трипсин, гамоглютенін), які (0,09% загальної світової площі) при середній урожайності сої -- 10.6 ц/га, що на 65,9% менше середньої врожайності у світі. Площа під посівами сої за період 1981--2000 рр. у світі зросла на 29,0%, у тому числі за цей періоду США-- на 9,1; Бразилії -- на 65,0; в Аргентині -- на 513,5%.

Водночас зростання посівних площ під соєю супроводжувалось і підвищенням рівня агротехніки її вирощування. Про це свідчить збільшення рівня врожайності. Так, за цей період урожайність сої зросла в США з 19,6 до 24,5 ц/га; у Бразилії -- з 15.7 до 23,7; в Аргентині-- з 21,0 до 23,7; у Китаї-- з 8,8 до 17,9 ц/га. За цей самий період загальна середня врожайність сої у світі збільшилась з 15,5 до 21,8 ц/га.

Розширення посівних площ сої в державах світу обумовлюється зростанням попиту на продукти її переробки на світовому ринку.

Білок сої добре перетравлюється й засвоюється. Він добре розчиняється у воді-- 60--80%, його амінокислоти на 90% засвоюються організмом людини, а за біологічною цінністю він наближається до білків м'яса, молока, яєць. Біологічна цінність білків сої дає змогу значною мірою замінити тваринні білки. За поживністю білки сої прирівнюються до казеїну молока й більш повноцінні, ніж білки інших бобових культур (горох, квасоля). Білок сої містить, в основному, легкорозчинні (59,0--61,0%), важкорозчинні глобуліни (3,0-7,0). альбуміни (8,0-25,0%).

У насінні сої міститься понад 40% білка й 15,0--25,0% олії. Насіння культурної сої містить вдвічі більше олії, ніж насіння диких форм. Залежно від забарвлення насінної оболонки, олія має колір від світло-жовтого до темно-коричневого. Соєва олія на 95% складається з гліцеридів різних жирних кислот. Загальний вміст насичених жирних кислот становить 6,0--20,0%, а не-насичених-- 80,0--94,0%. До того ж у насінні сої знайдено різноманітні ферменти, серед яких добре вивчена уреаза. Загальний вміст мікроелементів у І кг насіння становить 176,5--215,6 мг.

Насіння сої багате мінеральними речовинами. Значний вміст цих речовин мають зелені рослини, особливо листки, які більше містять міді та заліза, ніж насінини. У насінні сої містяться вітаміни А й Д, що розчиняються в олії, та вітамін В, який розчиняється у воді в концентрації, що забезпечує нормальний ріст і розвиток організму та упереджує захворювання рахітом.

Проте в її насінні є речовини (трипсин, гамоглютенін), які погіршують поживну цінність. Але під час термічної обробки ці речовини майже повністю руйнуються.

Різноманітність хімічного складу сої дає змогу застосовувати її як сировину в різних галузях харчової промисловості, а також в авіаційній, автомобільній, поліграфічній, лакофарбовій, парфумерній та інших промисловостях.

В їжу використовують соєву олію без запаху, світло-жовтого кольору. Вона ефективно може застосовуватися в кулінарії. Коефіцієнт засвоювання соєвої олії-- 98%.

У харчовій промисловості олія сої використовується переважно в переробленому вигляді як сировина для виробництва маргарину, отримання лецитину, що використовується для приготування медичних препаратів. У кондитерській промисловості лецитин замінює яєчні жовтки.

Соєва олія широко використовується для приготування мила, з отриманням у якості побічного продукту 10% гліцерину. Олію сої використовують у виробництві лаку та фарб. Додаток олії сої в білі фарби або емалі попереджує їхнє пожовтіння. Також соєву олію застосовують при виробництві лінолеуму, типо-графських фарб, мастил.

Соєві шрот і макуха, що залишаються після екстракції олії, з успіхом використовують для годівлі тварин.

З насіння сої виготовляють соєве борошно, яке за хімічним складом відрізняється від пшеничного й кукурудзяного більшим вмістом білків та мінеральних речовин. Для кращої перетравлю-ваності організмом людини соєве борошно повинне бути облагороджене: з борошна вилучають неприємні для людини запах та присмак бобових, здійснюється обезжирення борошна.

Молоко з жовтонасіннєвої сої схоже на коров'яче. З нього виготовляють згущене молоко, сухий молочний порошок, вершки, сири, різні молочні продукти. Молочну соєву дієту рекомендують хворим при виразці шлунка та кишок, захворюваннях нирок, при таких захворюваннях, як холецистит, цироз печінки, базедова хвороба.

З насіння сої виробляють соєві соуси, які застосовують як приправи для поліпшення виду та смаку м'ясних і овочевих страв, вони врізноманітнюють їжу, підвищують процеси засвоєння їжі організмом людини. Соя йде на виготовлення шоколаду, цукерок, кофе, какао, недостигле насіння використовують для приготування салатів, консервів, варення, вживають його в замороженому або слабко мороженому вигляді.

Білок сої застосовують для виготовлення пластмас, фарб, штучних волокон, соєвий казеїн -- як сировину для виробництва лаку, паперу, медикаментів, фотоплівок, водостійких фарб. Сою використовують на корм тваринам у вигляді зеленого корму, силосу, сиропу, молока, жому, сіна, сінного борошна, соломи, полови.

Водночас соя має й велике агротехнічне значення. У період вегетації вона поліпшує фізичні й хімічні властивості грунту, підвищує його родючість. Соя не потребує внесення мінерального азоту, оскільки на 60--70% забезпечує себе цим елементом завдяки симбіозу з бульбочковими бактеріями. Більш того, після вирощування вона залишає в грунті від 40 до 80 кг на 1 га легкодоступного азоту, який використовується наступними культурами сівозміни.

Сорти

Ефективність вирощування сої полягає у правильному виборі сорту: відповідності його біологічних особливостей до грунтово-кліматичних умов зони вирощування.

У кожному господарстві для отримання стабільних за роками врожаїв сої слід вирощувати два-три сорти, котрі вирізняються за тривалістю вегетаційного періоду, чутливих до внесення добрив, стійких проти хвороб, технологічних при вирощуванні та збиранні.

Необхідно здійснювати сортооновлення та не допускати механічного засмічення сортів. СортозамІна проводиться в міру створення й включення до Реєстру сортів рослин України нових сортів сої.

Сорти сої поділяють на групи за тривалістю вегетаційного періоду та призначенням.

За тривалістю вегетаційного періоду сорти сої розділяють на такі групи:

Група стиглості: Тривалість вегетаційного періоду, днів:

Ультраранньостигла Менше 80

Дуже ранньостигла 80--99

Ранньостигла 100-109

Середньорання 110-- 119

Середньостигла 120-139

Пізньостигла 140-159

Дуже пізньостигла 160 і більше

Поділ груп за скоростиглістю досить умовний, оскільки один і той самий сорт за різних умов (тривалість дня, температурний режим і т.д.) має неоднаковий період вегетації.

Сорти сої за призначенням поділяють на такі групи: зернова, кормова, зернокормова.

Сорти зернової групи дають високі врожаї насіння, достатньо скоростиглі, стійкі до вилягання. Сорти кормової групи призначені для вирощування на зелений корм, монокорм, сіно, вирізняються ніжними листками, достатньо м'яким стеблом, невисоким рівнем формування насіння. Зерно-кормові сорти забезпечують високий рівень урожайності насіння й зеленої маси.

Характеристика сортів

Сонячна. Тривалість вегетаційного періоду 111 днів. Рослини заввишки 75--78 см. Висота прикріплення нижніх бобів 15 см.

Боби коричневі або темно-коричневі. Опушення бобів густе, руде. Насіння жовте, без пігментації. Рубчик жовтий, середній. Маса 1000 насінин 134,2 г. Насіння містить 38,6% білка, 22,9% олії. Урожайність зерна 11 -- 16 ц/га, зеленої маси 168--171 ц/га.

Юг-30. Тривалість вегетаційного періоду 90 днів. Висота рослин 70--85 см. Висота прикріплення нижніх бобів 13 см. Колір віночка квітки білий. Колір опушення рослини сірий. Боби світло-коричневі, насіння жовте, з матовим відблиском. Маса 1000 насінин 170--190 г. Рубчик насіння має світло-коричневий колір. Насіння містить 39,6% білка, 23,2% олії. Урожайність 22,5 ц/га. Призначений для вирощування на зерно в основних та повторних посівах. Сорт створено в Інституті землеробства південного регіону УААН (с. Наддніпрянське, Херсонська обл.).

Бистриця 2. Тривалість вегетаційного періоду 110 днів. Висота рослин 109 см. Нижні боби мають висоту прикріплення 14 см. Колір віночка квітки білий. Колір опушення рослин коричневий, Боби темно-коричневого кольору. Насіння жовте. Маса 1000 насінин 160 г. У насінні міститься 41,0% білка, 22,3% олії. Врожайність зерна 21,7 ц/га. Призначення -- вирощування на зерно в основних посівах. Створено у Всеросійському інституті олійних культур (м. Краснодар).

Усього на 2001 р. внесено до Реєстру сортів рослин України 43 сорти сої.

Технологія вирощування насіння, післязбиральна обробка та зберігання насіння

Вибір і застосування агроприйомів у технології вирощування сої визначається грунтово-кліматичними умовами регіону, засміченістю полів, рівнем вологозабезпеченості, підбором сортів сої, що за своїми біологічними особливостями відповідають умовам їхнього вирощування. Усі агроприйоми повинні бути спрямовані на створення оптимальних умов вирощування сої, на забезпечення якомога більшого розкриття сортами сої свого генетичного потенціалу в умовах виробництва.

Найбільш повно потенціальні можливості соя реалізує при її вирощуванні на структурних, з великим вмістом гумусу чорноземах зі слабко кислою реакцією ґрунтового розчину. На таких і грунтах вона здатна формувати врожайність 25--30 ц/га. На каштанових грунтах сорти сої формують врожайність 20-25 ц/га.

Основним чинником, що лімітує рівень урожайності сої в районах з чорноземами та каштановими грунтами, є волога, дефіцит котрої в господарствах вирішують за рахунок зрошення.

На підзолистих, дерново-підзолистих, сірих лісових грунтах, що розташовані в зонах достатнього зволоження, та мають невеликий вміст гумусу й підвищену кислотність ґрунтового розчину, сорти сої формують врожайність рівня 10-15 ц/га, іноді до 20-25 ц/га.

Враховуючи це, здійснюють підбір агроприйомів і технології вирощування сої.

Місце в сівозміні. Для вирощування сої на насіння в сівозміні потрібні попередники, що залишають поле чистим від бур'янів, з достатньою кількістю вологи.

Добрими попередниками для сої є озимі зернові культури (озима пшениця, озимий ячмінь, озиме жито), кукурудза. Не рекомендується вирощувати сою в повторних посівах. Категорично не допускається розміщувати насіннєві посіви сої після бобових однорічних та багаторічних культур, ріпаку, соняшнику раніше, як через 4 роки, щоб запобігти захворюванням рослин сої небезпечними хворобами, такими як біла гниль, бактеріози, рак стеб- і ла та інші.

Під насіннєві ділянки вибирають грунти в низинних місцях, з близьким заляганням ґрунтових вод.

Щоб запобігти пошкодженню тахіусом, люцерновою совкою, акацієвою вогнівкою, посіви сої слід розміщувати на відстані не менше, як 1000 м від посівів люцерни, чини, лісонасаджень з білої акації.

У сівозміні соя є одним з кращих попередників для зернових, кормових культур, окрім соняшнику, суданської трави, ріпаку, бобових культур. У рисових сівозмінах соя є добрим попередником. У господарствах, які спеціалізуються на вирощуванні сої, доцільно засвоювати короткоротаційні, зерно-просапні сівозміни: озима пшениця-- соя; озима пшениця-- соя-- кукурудза на силос.

Добрива. Дози внесення органічних і мінеральних добрив уточнюють у кожному господарстві, враховуючи родючість грунту, рівень удобреності попередника, вміст поживних речовин в орному шарі, величину запланованого врожаю.

Внесення органічних добрив, застосування органо-мінеральних сумішей здійснюється лише на малородючих, бідних на гумус грунтах. При застосуванні лише органічних добрив вносять гній у дозі 20 т/га восени під оранку. Мінеральні добрива при цьому можна не використовувати.

Внесення органо-мінеральної суміші добрив здійснюють в такій послідовності: 2-3 т/га перегною та 60-70 кг/га суперфосфату восени під оранку; 20-30 кг/га суперфосфату під передпосівну культивацію.

При застосуванні мінеральних добрив на підзолистих, дерново-підзолистих, сірих лісових ґрунтах оптимальною дозою внесення є >^₆₀Р₆₀. Мінеральні добрива в дозі Г^₆₀Р₆₀ вносять восени під оранку. Азотні добрива в дозі К_зо У вигляді аміачної селітри вносять як підживлення в період гілкування та цвітіння сої.

Азотні добрива весною до сівби вносити не рекомендується, оскільки їхня висока концентрація пригнічує бульбочкові бактерії. Необхідність у підживленні азотним добривом у період вегетації встановлюють за розвитком бульбочок, інтенсивністю забарвлення листків сої та за вмістом азоту в листках за допомогою приладу ОП-2.

У насінницьких посівах сої, розміщених на чорноземах півдня України, застосування азотних мінеральних добрив може бути тільки у вигляді пізнього підживлення в дозі N-,^30-

Фосфорні добрива вносять (з розрахунку вмісту в ґрунті Р₂О₅) восени під оранку в таких дозах: при низькому забезпеченні ґрунту фосфором (< 1,5 мгна 100 г грунту) -- 80-90 кгд. р. на 1 га, при середній забезпеченості (1,6-3,0 мг на 100 г ґрунту)-- 40-60, при високій (> 3,1 мг на 100 г ґрунту) -- 20-30 кг д. р. на 1 га.

Калійні добрива в дозі 70 кг д.р. на І га вносять тільки на малородючих грунтах. На чорноземах та каштанових грунтах з високим вмістом калію їх не застосовують.

На зрошенні дозу внесення мінеральних добрив збільшують за рахунок зростання норм застосування фосфору -- М₆₀Р₉₀. На зрошуваних землях підживлення сої азотними добривами проводять у пізні строки -- в період формування бобів та наливу насіння по 20 кг д. р. азоту на 1 га.

Під сою, як бобову культуру, обов'язковим є застосування бактеріального добрива нітрагіну. Інокуляцію насіння сої нітрагіном проводять безпосередньо перед сівбою (у день сівби) з розрахунку 200 г нітрагіну на гектарну норму зволоженого насіння сої.

Обробіток ґрунту має 2 періоди: літньо-осінній (система основного обробітку) та весняний (допосівний обробіток). Ефективність обробітку ґрунту визначається правильним та грамотним підбором комплексу агроприйомів, що здатні забезпечити максимальне пригнічення бур'янів і створити оптимальні умови росту й розвитку рослин сої.

При невеликому рівні засміченості однорічними бур'янами застосовують систему раннього зябу. Після збирання озимої пшениці поле лущать на глибину 6--8 см, а далі виконують оранку на глибину 28--30 см.

На дерново-підзолистих та інших малородючих грунтах оранку проводять на всю глибину орного шару з поступовим поглибленням. При засміченості поля коренепаростковими бур'янами застосовують систему поліпшеного зябу з пошаровим обробітком грунту.

Після збирання попередника поле лущать дисковими знаряддями на глибину 6--8 см. Коли після цього лущення відростуть розетки коренепаросткових бур'янів, поле лущать лемішними знаряддями, а за відсутності їх можливе застосування знаряддя КПЕ-3,8; КПШ-5; КПШ-9 на глибину 12-14 см. Далі, в міру відростання бур'янів, проводять поверхневий обробіток грунту дисковими знаряддями (лущильниками або важкими боронами БДТ-7, БД-10) на глибину 8-10 см.

Завершує систему основного обробітку грунту оранка на глибину 28--30 см, котра виконується наприкінці вересня -- на початку жовтня.

Якщо сою в сівозміні розміщують по кукурудзі, то після збирання попередника проводять дискування грунту важкими боронами в двох напрямках, а далі виконується глибока оранка.

Кореневищні бур'яни найефективніше пригнічуються, коли із системі основного обробітку грунту застосовується метод задушення кореневищ. Після збирання попередника грунт обробляють дисковими знаряддями в перехресному напрямку на глибину розповсюдження основної маси кореневищ (10--12 см). Далі, після появи на поверхні грунту проростків кореневищних бур'янів, здійснюють оранку на глибину 23--25 см. Відрізки кореневищ з бруньками, що пробудилися, які укладають на дно борозни, у більшості випадків не дають сходів, оскільки вони витратили значну частину елементів живлення на відростання з бруньок після дискування.

На полях, які сильно засмічені коренепаростковими, однорічними злаковими та дводольними, кореневищними бур'янами, застосовують у комплексі боротьби з ними агротехнічні та хімічні засоби. Проводять післязбиральне лущення стерні й після відростання бур'янів вносять гербіцид суцільної дії -- раун-дап у дозі 2,0--4,0 кг/га, строк його дії становить 10--15 днів, після здійснюють глибоку оранку.

У південних районах України зяблеву оранку проводять із боронуванням, а потім, в міру відростання бур'янів, поле культивують. Такий систематичний обробіток звичайного раннього зябу від негайного післязбирального обробітку грунту до пізньої осені переходить у напівпаровий обробіток.

Не можна проводити боронування та культивацію зябу після оранки на грунтах, що запливають, на грунтах, де є загроза вітрової або водної ерозії. Як правило, поверхню грунту не вирівнюють після зяблевої оранки в Північних та Західних регіонах України.

Весняний допосівний обробіток грунту. По вирівняному восени зябу застосовують мінімальний допосівний обробіток грунту, що складається з проведення однієї передпосівної культивації, яку здійснюють за масової появи сходів ярих бур'янів. Рання весняна культивація на вирівняному зябу виконується лише при засміченості полів озимими та зимуючими бур'янами, падалицею озимих зернових культур.

Допосівний обробіток по невирівняному зябу восени складається з проведення ранньої весняної культивації з боронуванням, передпосівної культивації. Глибина передпосівної культи-ІШЦІЇ4--6 см.

При сильній засміченості полів мало річ ними бур'янами здійснюють 2--3 культивації, якими послідовно пригнічують ранні ярі бур'яни. Залежно від засміченості поля, після обстеження його на засміченість бур'янами, вносять грунтові гербіциди з заробкою їх у грунт під час проведення передпосівної культивації.

Під передпосівну культивацію можна вносити такі гербіциди: трефлан 48% к.е. (4,0--6,0 кг/га), дуал 95 (1,6--2,6 кг/га), паніт-ран 33 (3,0--5,0 кг/га), харнес 81,5 (1,5--3,6 кг/га), стомп 33% к.е. (3,0-6,0 кг/га), гезагард 50% з.п. (3,0-5,0 кг/га).

Підготовка насіння до сівби. При сівбі сої на насінницьких ділянках насіння повинно мати високі посівні кондиції. Не допускається застосування для сівби насіння з наявністю в ньому карантинних об'єктів, живих шкідників та їх личинок. Не дозволяється висівати щупле насіння, дуже дрібне й недорозвинене, незалежно від високих сортових його якостей. Відбирають для сівби найбільш крупне й ваговите, з високою енергією проростання та схожістю. Сіють доброякісним насінням, вирівняним за розмірами.

Для зменшення ушкодження насіння сої грибними й бактеріальними захворюваннями, підвищення польової схожості його протруюють фундазолом (3 кг/т), або його аналогом -- бенлатом (З кг/т) не раніше, як за два тижні до сівби. Допустимо перед сівбою насіння сої обробляти суспензією БМК (3 кг препарату + 10 л води на 1 т насіння з одночасною нітрагінізацією).

Обов'язково в день сівби насіння інокулюють нітрагіном. Нітрагінізацію проводять у складських приміщеннях за відсутності попадання на насіння прямих сонячних променів.

Сівба сої здійснюється, коли на глибині ґрунту 10 см температура стійко встановиться в межах 12-- 14°С і мине небезпека сильних весняних заморозків. У степових районах, у роки із швидким наростанням температури, доцільно сіяти сою, коли грунт на глибині 10 см стійко прогріється до 10--12°С.

Глибина заробки насіння сої становить 4--6 см. Соя не витримує глибокої заробки насіння в грунт. Глибину сівби насіння визначають, помножуючи діаметр насіння на 10. Таким чином, якщо діаметр насіння 4--5 мм, то глибина заробки його становить 4--5 см. Сівба насіння сої глибше 6 см веде до зниження польової схожості, а в результаті -- щільності рослин у посівах. Глибина заробки насіння на 6--8 см допускається при пересиханні верхнього посівного шару грунту, відсутності випадання опадів, наростанні середньодобових температур повітря та грунту. При цьому норма висіву насіння збільшується на 10--15%.

ЯРІ БУР'ЯНИ

Залежно від засміченості поля, після обстеження його на засміченість бур'янами, вносять грунтові гербіциди з заробкою їх у грунт під час проведення передпосівної культивації.

Під передпосівну культивацію можна вносити такі гербіциди: трефлан 48% к.е. (4,0--6,0 кг/га), дуал 95 (1,6--2,6 кг/га), паніт-ран 33 (3,0--5,0 кг/га), харнес 81,5 (1,5--3,6 кг/га), стомп 33% к.е. (3,0-6,0 кг/га), гезагард 50% з.п. (3,0-5,0 кг/га).

Підготовка насіння до сівби. При сівбі сої на насінницьких ділянках насіння повинно мати високі посівні кондиції. Не допускається застосування для сівби насіння з наявністю в ньому карантинних об'єктів, живих шкідників та їх личинок. Не дозволяється висівати щупле насіння, дуже дрібне й недорозвинене, незалежно від високих сортових його якостей. Відбирають для сівби найбільш крупне й ваговите, з високою енергією проростання та схожістю. Сіють доброякісним насінням, вирівняним за розмірами.

Для зменшення ушкодження насіння сої грибними й бактеріальними захворюваннями, підвищення польової схожості його протруюють фундазолом (3 кг/т), або його аналогом -- бенлатом (З кг/т) не раніше, як за два тижні до сівби. Допустимо перед сівбою насіння сої обробляти суспензією БМК (3 кг препарату + 10 л води на 1 т насіння з одночасною нітрагінізацією).

Обов'язково в день сівби насіння інокулюють нітрагіном. Нітрагінізацію проводять у складських приміщеннях за відсутності попадання на насіння прямих сонячних променів.

Сівба сої здійснюється, коли на глибині ґрунту 10 см температура стійко встановиться в межах 12-- 14°С і мине небезпека сильних весняних заморозків. У степових районах, у роки із швидким наростанням температури, доцільно сіяти сою, коли грунт на глибині 10 см стійко прогріється до 10--12°С.

Глибина заробки насіння сої становить 4--6 см. Соя не витримує глибокої заробки насіння в грунт. Глибину сівби насіння визначають, помножуючи діаметр насіння на 10. Таким чином, якщо діаметр насіння 4--5 мм, то глибина заробки його становить 4--5 см. Сівба насіння сої глибше 6 см веде до зниження польової схожості, а в результаті -- щільності рослин у посівах. Глибина заробки насіння на 6--8 см допускається при пересиханні верхнього посівного шару грунту, відсутності випадання опадів, наростанні середньодобових температур повітря та грунту. При цьому норма висіву насіння збільшується на 10--15%.

Сорти з невеличкими сім'ядолями й довгим підсім'ядольним коліном витримують глибше загортання насіння, ніж крупносі-м'ядольні форми. Але сою з дуже дрібним насінням не можна загортати при сівбі в грунт глибше 4-5 см. Насіння повинно лягати на ущільнений вологий шар грунту. У випадку пересихання верхнього шару грунту перед сівбою його коткують гладкими або кільчастими котками.

На насінницьких полях сою висівають тільки широкорядно з шириною міжряддя 70 см. Норма висіву повинна бути оптимальною, щоб не витрачати дороге насіння та досягти високого коефіцієнта їх розмноження. На півдні України, в зоні недостатнього зволоження, норма висіву для сортів усіх груп стиглості становить 300--350 тис. насінин на 1 та, що гарантує передзбиральну оптимальну густоту стояння рослин -- 250--300 тис./га. У зоні достатнього зволоження передзбиральна густота стояння рослин вища й становить 300--350 тис./га. Загущення насінницьких посівів призведе до перевитрат насіння, до зниження його посівних якостей від більшого розповсюдження хвороб.

Після проведення сівби сої посіви коткують, а в роки з вологою весною, коли верхній шар грунту перезволожений, замість коткування здійснюють боронування.

Догляд за посівами сої проводять до- та післясходових боронувань, їх виконують з метою пригнічення однорічних бур'янів, руйнування ґрунтової кірки, якщо вона створилась у період між сівбою та появою сходів, розпушення грунту.

У період вегетації сої для пригнічення бур'янів здійснюють 2--3 міжрядні культивації. У степових районах глибина першої культивації сягає 9--11 см, другої -- 7--8. Глибина інших культивацій, які здійснюються в міру необхідності, 5--7 см, щоб не пошкодити корінці й не пересушити грунт.

У районах достатнього зволоження на родючому грунті першу культивацію посівів виконують на глибину 7--8 см, другу -- на 10--12, далі-- на 5--6 см, а на малородючих дерново-підзолистих грунтах глибина культивацій відповідно становить 8-10, 6-8, 5-6 см.

Захист посівів сої від шкідників. Для захисту насіннєвих посівів сої від комах застосовують такі хімічні препарати: карате к.е. (50 г/л) --0,4 л/га. суміцидін к.е. (200 г/л) -- 0,5, ровікурт к.е. (250 г/л)- 0,8 л/га.

Проти кліщів використовують омайт КЕ (570 г/л) -- 1,3 л/га. Якщо посіви сої уражені комахами та кліщами, у цьому разі необхідні фуфанон к.е. (570 г/л) -- 0,6-1,0 л/га, золон к.е. (350 г/л)- 1,3 л/га.

Пестициди застосовують тільки при розповсюдженні шкідників вище порогу шкодочинності. Він становить для павутинного кліщика 10-12 шт. на 100 листків сої, гусені люцернової совки-- 8--10 шт. на 1 м², рипійниці -- 2 гусені на 25 рослин, підточуючої совки -- 2--3 гусені на 1 м².

Поливи. При розміщенні сої на зрошенні поливи повинні забезпечувати вологість грунту 75% НВ. Кількість поливів у період вегетації 2--5 залежно від запасів вологи в грунті, кількості опадів, що випадають за вегетаційний період. Поливна норма 400-450 м³/га, зрошувальна -- 800-2200 м³/га.

Строки проведення поливів встановлюють на основі аналізів за вмістом продуктивної вологи в шарі грунту 0--50 см.

Для всіх сортів велике значення має вологозарядковий полив, проведення поливів у фазі створення бобів та формування насіння. Поливи у фазах гілкування та бутонізації більш ефективні при вирощуванні на насіння ранніх і середньоранніх сортів.

Поливи припиняють по завершенні фази наливу насіння, щоб не затягнути достигання та погіршення в майбутньому посівних якостей насіннєвого матеріалу.

Збиранняу очищення та зберігання насіння. Стиглість насіння сої супроводжується опаданням листків, висиханням стебла та бобів. Збирати сою треба одразу ж після достигання бобів у стислі строки. Збирання насіннєвих посівів проводиться раніше, ніж товарних посівів, -- при вологості насіння 15--17%, щоб запобігти подрібнюванню їх та травмуванню.

За теплої сухої погоди восени процес достигання насіння проходить швидко, тому використання десикантів недоцільне. При вирощуванні пізньостиглих сортів сої, коли погода волога, дощова, існує загроза затягування строків збирання, проводять десикацію посівів у фазі побуріння бобів у нижньому та середньому ярусах, коли вологість насіння становить 45--50%. У більш ранні строки десикацію виконувати не рекомендовано, щоб запобігти зниженню врожайності та схожості насіння.

Для проведення десикації використовують хлорат магнію (20-- ЗО кг/га), еділ (2 кг/га), реглон (2--3 л/га). Витрати робочого розчину -- 250--300 л/га. Реглон доцільно вносити з додатком ло нього аграла 90 (100 мл на 100 л води). Десикацію потрібно проводити в ясний, сонячний день, при низькій вологості повітря та його температурі не нижче 15°С.

Збирають сою через 7--10 днів після проведення десикації. Збирання починають, коли в рослини опадуть листки, боби побуріють або приймуть типовий для сорту колір. При низькій температурі повітря та атмосферних опадах насіння загниває, а в жаркі дні боби починають розтріскуватися, тому збирання необхідно проводити в стислі строки.

Під час збирання необхідно запобігати механічному засміченню одного сорту іншим, не допускати попадання насіння карантинних бур'янів, а також насіння бур'янів і культурних рослин, шо важко відділяються від насіннєвого матеріалу сої.

Насінницькі посіви збирають прямим комбайнуванням зернозбиральними комбайнами: «Дон-1200», «Дон-1500», «Ротор».

Комбайни «Дон-1500», «Ротор» обладнують хедером суцільного зрізу ХС-5-12 з шириною захвату 7 м. Хедер ХС-8/12 агрегатується комбайнами «Дон-1200» і «Дон-1500».

Кількість обертів молотильного барабана встановлюють 350-- 400 об./хв, відстань між декою та молотильним барабаном регулюють так, щоб запобігти дрібненню й травмованості насіння. При збиранні насіння застосовують м'який режим вимолоту. При вимолоті засміченість маси насіння в бункері не повинна перевищувати 5% і не можна допускати видування насіння з соломою. Цих параметрів досягають регулюванням вентиляційного апарата комбайна.

Насіння, зібране та вимолочене комбайнами, транспортують на тік. Якщо насіння поступає на тік з підвищеною вологістю -- 15^20% і вище, його негайно попередньо очищують від крупного сміття, невимолочених бобів, битого, щуплого насіння.

Первинна (попередня) очистка насіння виконується на ЗАВ-20 (40), ОВП-20А; ОВС-25, Вибрант-К-521 та інших.

Далі насіння доводять до кондиційної вологості-- 14%. Для зниження вологості насіння від 20 до 14% застосовують сонячно-повітряну сушку. Насіння розгортають на току тонким шаром -- 10-15 см у вигляді паралельних смуг завширшки 1,0-- 1,5 м, з проміжками між смугами 40--50 см. Насіння в смугах перелопачують через кожні 2 год. Наніч, оскільки насіння сої -- гігроскопічне й може знову відволожитися, насіння згортають у купи та вкривають брезентом. Не допускається при цьому змішування сухого й вологого насіння.

При вологості насіння вище 20% застосовують активне вентилювання для зниження її до кондиційної. Є декілька способів активного вентилювання. Його можна проводити в нерухомому шарі насіння в бункерах активного вентилювання ОБВ-25, ОБВ-100, ОБВ-160 холодним повітрям з відносною вологістю більше 65%, або підігрітим повітрям до температури 30°С.

При вентилюванні через деякий час необхідно здійснити циркуляцію насіння з нижньої конусної частини у верхню частину бункера.

Для сушіння насіння сої з вологістю більше 20% також можна використовувати сушарки стелажного та сітчастого типу на природній тязі. Насіння спочатку, за 2--3 доби до завантаження в сушарню, просушують під навісами на току або декілька разів перепускають на віялках-сортовушках. Тільки після цього насіння загружають у сушарні. При вологості насіння під час завантаження 18% товщина шару його повинна бути З--10 см, при більшій вологості -- 4--7 см. Температура нагрітого повітря відповідно становить 40--45 і 35--40°С.

Основний показник при сушінні-- температура самого насіння. Нагрівання шару насіння в першій половині сушіння не повинно перевищувати 32°С, а в кінці -- 36°С. Сушіння насіння з вологістю до 18 % триває 12--16 год, при вищій вологості -- 24-- 36 год. Через кожні 2--4 год насіння перемішують. Після сушіння насіння поступово охолоджують -- розгортають тонким шаром у холодному приміщенні. Після охолодження насіння піддають основній (вторинній) очистці. При цьому повністю вилучають насіння бур'янів, інших культурних рослин, бите, щупле, дрібне, недозріле насіння сої. Сортування насіння за крупні-стю та питомою масою здійснюється одночасно з очисткою. На посів відбирають першу та другу фракції за крупністю насіння. Основну, вторинну очистку насіння, виконують на машинах ОС-4,5А; СВУ-5А; СМ-4; «Петкус-Пгант К-531».

Якщо зібране насіння сої поступило на тік з вологістю 14% і менше, то на початку їх піддають попередній очистці, а потім основній та сортуванню.

Насіння сої вважають сухим, якщо вологість його не перевищує 12%, середньо-сухим-- вологість становить 12--14, вологим -- 15--16, вогким -- більше 16%.

Приміщення, де буде зберігатися насіння сої, попередньо очищають, дезінфікують розчином каустичної соди, хлорного вапна й добре провітрюють.

Зберігають насіння сої в мішках або насипом у складських приміщеннях роздільно за сортами, репродукціями, категоріями сортовою чистотою. Насіння еліти та І репродукції загарюють у мішки та зберігають у штабелях висотою не більше 7-- 8 мішків.

Відстань штабеля від стіни -- не менш 0,7 м, а між штабелями -- 1,5 м. Під штабель підкладають дерев'яний піддон, що має відстань від підлоги не нижче 15 см. На штабель закріплюють ярлик. Маса контрольної одиниці -- не більше 25 т.

Зберігання насіння другої репродукції допускається насипом. Висота насипу насіння повинна бути не більш 1,5 м.

Усе заготовлене насіння передають на зберігання за актом комірнику й реєструють у книзі обліку насіння.

У період зберігання насіння -- навесні, влітку, восени -- товщину шару насіння зменшують на 1/3 порівняно з визначеною в табл. 32, а штабелі вкладають у 2--3 мішки.

Більше 16 0,2-0,4 Не допускається

Необхідно через кожні 5--6 днів перевіряти стан насіння в різних місцях і на різній глибині. При підвищенні температури або вологості насіння в насипах перелопачують, а в штабелях -- перекладають мішки.

Складські приміщення провітрюють. Не допускається провітрювання насіннєвих складів під час дощів, туманів, зимових відлиг, підвищеної пологості повітря, коли вогкість та температура повітря значно вищі, ніж у зерносховищі.

Не менше двох разів перевіряють насіння в насіннєвих лабораторіях на вологість і схожість. Останню перевірку роблять за 10--12 днів перед сівбою сої.

У період догляду за насінням сої у високих штабелях насипом перелопачування його роблять обережно, дерев'яними лопатами.

При обчислюванні кубатури приміщення під сою враховують, що обсяг І т повітряно-сухого насіння становить в середньому 1,25 м³ , вага мішка брутто -- 70--75 кг.

Методи прискореного розмноження насіння нових сортів сої. Насіння дефіцитних і нових сортів, які тільки що занесені до державного реєстру й на них є попит сільгоспвиробника, протягом 1-3 років вирощують прискореним способом з підвищеним коефіцієнтом розмноження. Будь-яку репродукцію сорту висівають на добре підготовленій ділянці. Сіють квадратно-гніздовим способом. При сівбі 45x45 см у гнізді залишають по 2-3 рослини, при сівбі 70x70 см -- по 4-5 рослин.

Під час вегетації ділянку підтримують у чистому від бур'янів стані, проводять сортові прочистки в період цвітіння та перед збиранням сортів сої у фазі повної стиглості насіння.

У першу прочистку вилучають рослини з іншими, ніж у сорту, кольором віночка квіток, формою листків, уражені хворобами, слаборозвинені.

При прочистці перед збиранням вилучають контрастні за висотою та строками достигання рослини, хворі, нетипові за формою та габітусом куща, з іншим кольором опушення, нехарактерними розмірами, формою та кольором бобів. Вибраковані рослини виносять з поля й використовують на корм тваринам. Сортові прочистки завершують до проведення апробації.

При відповідних сортовій чистоті та фізичних якостях насіння з таких посівів вважають елітним.

З 1 кг насіння сої середніх розмірів через 2 роки спрямованого розмноження одержують посівний матеріал сорту на площу близько 1000 га.

Для прискореного розмноження сортів сої також використовують зимові теплиці, фітотрони науково-дослідних установ.

Сівбу сортів сої обов'язково здійснюють при знижених нормах висіву, високому фоні родючості.

Методика виробництва оригінального, елітного, репродукційного насіння

Отримання та вирощування оригінального насіння здійснюється в умовах науково-дослідних інститутів, вищих навчальних сільськогосподарських закладів, де за науковою програмою виконується селекційна робота. Оригінатори нових сортів сої -- науково-дослідні інститути, вищі навчальні сільськогосподарські заклади -- забезпечують вихідним насіннєвим матеріалом свої дослідні станції, дослідно-виробничі господарства, учбово-дослідні господарства, які входять до структури оригінаторів сортів.

Названі типи господарств далі розмножують насіння еліти та 1 репродукції в розмірі, що буде покривати попит на них сільгоспвиробників.

Наведемо основні ланки виробництва насіння сортів сої.

Вказані вище типи господарств впрошують насіння еліти та частково або в повній мірі (залежно від обсягу вирощування) першої репродукції сортів.

Якщо обсяг отриманого насіннєвого матеріалу не покриває попит на сорти сої, далі розмножують насіння еліти та першої репродукції за договорами сільськогосподарські підприємства, що спеціалізуються на вирощуванні насіння сільськогосподарських культур. Розмноження насіння в цих господарствах здійснюється під контролем і доглядом спеціалістів наукових установ.

Оригінальне насіння вирощується в наукових установах у контрольних розсадниках, розсадниках відбору.

Елітне насіння сортів сої отримують методом індивідуально-родинного відбору. Цей метод застосовують за такою схемою:

* відбір кращих типових рослин у розсаднику відбору або на посівах супереліти, еліти, розсадників розмноження;

* розсадники випробувань родин першого та другого року;

* розсадники розмноження першого та другого року;

* супереліта;

* еліта.

Насіння висівають у розсаднику відбору за схемою 10x45 см або 20x45 см по 3 насінини в кожне гніздо.

Після проривки залишають у кожному гнізді одну кращу рослину. Відбирають найбільш продуктивні рослини, не уражені хворобами, за типовими ознаками сорту.

Відібрані рослини окремо вимолочують та аналізують: визначаючи масу й кількість насінин з рослини, висоту, тип куша, якість насіння, висоту прикріплення нижніх бобів.

Розсадники випробувань потомств закладають оригінатори сортів після розсадників відбору.

У розсаднику першого року вивчається 500--600 родин. За період вегетації вибраковують звичайно до 50--60%, а родини, що залишились після вибраковування, обмолочують і насіння висівають у розсаднику другого року. Після збирання оцінюють урожайність їх, найврожайніші залишають і використовують як маточний матеріал для отримання супереліти. До цього матеріалу додають 15--20% маточного насіння двох попередніх років, якщо воно не знизило посівних якостей.

Матеріал з розсадника випробувань другого року для отримання супереліти лише використовують у тому разі, коли це на

сіння за врожайністю, посівними властивостями краще супер-еліти попереднього випуску. У цьому випадку частину насіння висівають, а частину залишають як страховий фонд. Коли насіння з розсадника випробувань другого року гірше за насіння су-переліти попереднього випуску, тоді висівають останню супер-еліту із страхового фонду.

У розсадниках випробувань потомств посів проводять без повторення, а контроль-- супереліта або еліта останнього випуску -- розміщують через 5--6 номерів. Вибракування проводять цілими родинами.

У розсадниках розмноження супереліти, еліти, 1 репродукції застосовують оптимальні строки та способи сівби, норми висіву, прийоми догляду, збирання, прийняті в даному районі.

Еліту старих константних сортів, а також мало розповсюджених сортів та сортів-популяцій вирощують за скороченою схемою:

* розсадник відбору;

* розсадник розмноження першого та другого року;

* супереліта;

* еліта.

Щоб не погіршити спадковість сорту, відбирають 4--5 тис. вихідних рослин.