E-Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

E-Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

О.Голобуцький,

О.Шевчук

Київ

2001

Книжка є одним з перших вітчизняних досліджень, присвячених проблемам формування в Україні інформаційного суспільства та включення нашої держави до загальносвітових процесів побудови Глобального інформаційного простору. Автори в популярному викладі подали основні теоретичні та прикладні питання теми: загальні й конкретні визначення, історію виникнення й розвитку ідей, поточні й стратегічні завдання, досягнення й перепони на шляху інформатизації та входження до нової - Цифрової - доби людської цивілізації. Книга адресована широкому колу читачів.

Зміст

Передмова

Розділ перший. Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства

Розділ другий. Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація

Розділ третій. Інформаційні технології: від народження до кінця «піскової доби»

Розділ четвертий. Соціально-психологічні аспекти формування Інформаційного суспільства

Розділ п'ятий. Інформаційне Суспільство, держава і ми: можливості, обов'язки, права, перспективи

Розділ шостий, завершальний. Інформаційне суспільство: глобальне, європейське, українське

Примітки

Передмова

“Мудрих доля веде, дурних - тягне”

Вихід нашої книжки “E-Ukraine” - “Електронна Україна”, - ми присвятили не стільки входженню нашої держави у нове тисячоліття, скільки долученню України до світового процесу формування нового, Інформаційного суспільства. Реалії Інформаційного суспільства дедалі відчутніше змінюють життя нашої держави. Тож ми вирішили, що саме час братися до вивчення й прогнозування цього процесу, аби мати можливість впливати на нього з найбільшою користю для України.

Слід зауважити, що ця робота - одна з перших у сфері дослідження Інформаційного суспільства в Україні. Безсумнівно, потім з'явиться ціла українська бібліотечка з цього питання, сформуються групи фахівців, інститути... Саме це сьогодні відбувається в усьому світі, і зовсім скоро неодмінно прийде і в Україну.

Та поки що ми лише починаємо, окреслюємо план майбутньої будівлі. В цій книжці ми принаймні побіжно згадуємо якщо не всі, то більшість основних термінів, понять, імен, теоретичних і технологічних напрямків тощо. Це обов'язкова робота, і ми намагатимемось зробити її якнайкраще.

Тож почнімо. Спочатку ми маємо відповісти на кілька цілком закономірних питань. І першим з них буде - чому “E-Ukraine”, звідки ми це взяли? Цей термін ми вводимо за аналогією з уже усталеними поняттями, такими як “E-Europe” (Електронна Європа), “e-commerce” (електронна комерція), зрештою, “e-being” (електронне буття).

Префікс е- (себто електронний) означає повне або часткове переміщення явища, предмету, процесу до віртуальної реальності, їх віртуалізацію. Віртуальна реальність, за Британнікою, це результат використання моделювання й симуляції, які дозволяють людині взаємодіяти зі штучним тривимірним візуальним чи іншим сенсорним навколишнім середовищем.

На практиці це не що інше як експансія мікропроцесорів - найбільш ефективних засобів оперування інформаційними ресурсами - в усі сфери життя. Вдосконалення пристроїв та процесів за допомогою електроніки стає дедалі масштабнішим. Тож з певного моменту цілі галузі набувають характеристик “електронних”: комерційні оборудки здійснюються виключно “електронним” шляхом - і з'являється електронна комерція; набуття освіти переміщується з аудиторії до електронної мережі - і з'являється електронна освіта. І так стосовно всіх сфер життєдіяльності людини.

Сьогодні ми є свідками значної активізації подібних процесів в нашій державі. І зміни, що їх ми спостерігаємо, вже не є виключно кількісними, як в перші роки “мікропроцесорного поступу”. Тепер це якісні перетворення на рівні не лише цілих галузей, але й державної політики. Тому ми вважаємо, що ситуація вже дає нам право казати про “Електронну Україну”.

Ми в жодному випадку не заявляємо, що інформатизацію в Україні завершено. Ми лише констатуємо, що наша держава обрала цей шлях розвитку слідом за розвиненими країнами всього світу.

Так, багато хто вважає утопією створення в Україні Інформаційного суспільства, коли не розв'язано й найелементарніших проблем. Вони питають: чому нас в Україні має цікавити явище, яке реально сьогодні стосується лише країн - світових економічних лідерів? Адже вони мають загальну телефонізацію, надзвичайно поширений мобільний зв'язок, значні покажчики комп'ютеризації - підприємств, установ, хатніх господарств... Зрештою, вони мають матеріальну забезпеченість більшості громадян таку, що дозволяє їм справді обирати найбільш ефективний спосіб життя, вимагати вищого рівня обслуговування у будь-якій сфері. Україні до всього цього ще, будемо чесними, досить далеко. То навіщо нам їхні, по суті, проблеми?

Ці люди справді дорікатимуть нам за витрачання часу на вивчення ефемерних прожектів. Але ж давайте розберемося, чи справді “їхні” вони, ці проблеми, проблеми розвитку Інформаційного суспільства.

Ми виходимо з того, що Україна на сьогодні - вільна, відкрита країна. Ми більше не відмежовані від світу, від світової спільноти, від інших культур та ідей залізною завісою ідеологічного пресингу, насильства і страху. Перед нами безмежне розмаїття людських думок, способів життя, помилок, ідей, досягнень. Це все тепер належить нам так само, як і решті суспільств.

Але і нам тепер жодними щитами не оборонитись від світу. Ми увійшли у вільний світ - але ж і він так само увійшов у нас. Сьогодні вислів “в окремо взятій країні” стосовно будь-чого остаточно втрачає сенс.

Якщо розвиток системи шляхів і судноплавства у середні віки призвів до становлення єдиного ринку в межах євразійського континенту. Якщо поява радіо, телефону та інших засобів комунікації першої половини ХХ сторіччя уможливили появу трансконтинентальної індустріальної економіки. То сьогодні процес, що почався за середньовіччя, сягає своєї вершини. Інформаційні мережі - засіб об'єднання не лише континентів, корпорацій, урядів чи економік. Це - засіб об'єднання людей, їхніх способів світобачення.

Створюється єдиний інтелектуальний і емоційний простір. Його принципом існування є доступність для кожного і можливість включення - принаймні потенційна - всіх членів суспільства і його інститутів. Саме ця ознака поширює новий простір на Африку і віддалені острови. А вже ми, країна в географічному центрі Європи, не можемо не бути часткою його. Новий, Інформаційний світ потребує Інформаційної України, оскільки без нас всесвітню мережу буде розірвано, а її функціонування буде обмеженим і неефективним. А отже - вже не зможе йти мова про Глобальне Інформаційне Суспільство - не обмежене нічим і всеохопне.

Ще один важливий момент. Більшості людей в Україні сьогодні справді доводиться сутужно. Але на те й існує держава, аби турбуватись не лише про день нинішній, але й про те, що буде з нами, з нашими дітьми завтра. І якщо провідні аналітики прогнозують кардинальні зміни у світовій економіці, спричинені саме інформаційними технологіями - то чи не буде логічним, більше того, обов'язковим перетворення саме цього напрямку вітчизняної науки, економіки, освіти на стратегічний, надання йому державного пріоритету?

Так, можна залишити інформаційні технології в одній ланці з іншими галузями, і підтягувати потроху до рівня розвинених країн. Але за такого сценарію ці країни завжди так і будуть для нас розвиненими, а ми для них - державою, що розвивається. Ми вважаємо, що Україна має обрати інший, продуктивніший шлях, що створить для нас щонайкращі перспективи у зовсім недалекому майбутньому.

Ми переконані - нам ні в якому разі не слід доганяти решту світу, підтюпцем старанно пробігаючи той самий шлях, що він ним йшов сто, п'ятдесят чи п'ять років тому, і набивати ті самі ґулі у тих самих місцях.

Однакові синці - це ще не привід для заяв про однакові досягнення. Тим більше, що в такий спосіб доганяти їх нам доведеться всю решту життя і ще трішечки - бо вони теж не стоятимуть на місці.

Єдиний шлях для нас приєднатись до авангарду - обрати випереджуючу стратегію. Наша фундаментальна наука, технологічні розробки, програмне забезпечення мають працювати на кілька кроків наперед відносно сьогоднішніх світових досягнень. Нам вистачить потенціалу витримати цю гонку, поки можливі конкуренти працюють над ближчими завданнями. Коли ж подальший прогрес почне вимагати принципово нових рішень - тоді ми відвоюємо гідне себе місце під сонцем.

Нам знов можуть закинути: “доки товстий схудне, худий здохне”. Хіба теперішні проблеми зникнуть самі собою? Але ми наполягаємо: братись за вирішення тих проблем, які постануть перед усім світом лише завтра. І тоді питання, розв'язання яких сьогодні вимагає титанічних зусиль і заганяє бюджет у глухий кут безвиході, завтра справді вирішуватимуться одним порухом: нові обставини змінять їхній масштаб і зміст.

Нікому не дано зупинити якийсь момент і досхочу в ньому порпатися, доки остаточно не буде наведено лад. Рух триває навіть у найгірші часи - і, їй Богу, нам варто “зрізати” кілька найглухіших кутів, аби виїхати на прямий шлях врівень з найпершими.

Не слід забувати, стабільність - це не стагнація, це сталий розвиток і зміни, постійне оновлення всього і вся. Змінюється довкілля - маємо змінитись і ми. Змінитись, аби вижити.

Бо обставини справді оновлюються, незалежно від того, хочемо ми цього чи ні, ба навіть чи знаємо ми про це. І навіть найбільш розвинені країни серйозно переймаються тим, яке місце відведе їм нове тисячоліття, і чи залишиться їм місце взагалі, якщо вони не докладатимуть до цього зусиль.

Тоді ми запитуємо Вас, громадян країни, яка лише розвивається - чи можемо ми собі дозволити бездіяльність, більше того - ігнорування проблеми як такої? Якщо сьогодні нам важко, то де ми опинимось завтра, якщо і чути не хочемо про це “завтра”?

Рон Зоммер, голова Ради директорів “Дойче Телеком”, запитав 2000 року у Ганновері: “Що принесе нам нова доба? Чи будемо ми вимушені знов зіткнутися зі старими невирішеними проблемами, чи ми будемо катапультовані назустріч новим ідеям і інноваціям? Чи ми формуватимем світову економіку, чи вона підімне нас під себе?” ¹

Коли це вже турбує успішні структури, чи це не означає, що нам слід забезпечити вирішенню цих питань у сто разів більшу увагу? І якщо відкинути будь-який поблажливий ідеалізм, подумаймо - кому ми знадобимось за партнерів, коли самі себе виключимо з простору майбутнього, з інформаційного простору? Хто цікавитиметься нашою думкою, думкою невдах, що не зуміли відшукати власний шлях? Нас просто тягтиме за собою чужим руслом потік подій.

Ми не думаємо, що цей сценарій може задовольнити когось з Вас. І ми не думаємо, що серед нашої аудиторії знайдуться такі наївні особистості, які вірять, нібито все минеться, якось-то буде, і цей сценарій ніколи не справдиться.

Це ні в якому разі не песимізм. Це лише поінформований оптимізм, який спонукає до активних дій, не дозволяє розслаблятись.

І ще до питання стратегії розвитку України. Ми не заперечуємо тих, хто каже про відновлення промисловості. Або ж тих, хто наголошує на відновленні соціальних гарантій, створених радянською системою. Ані тих, хто посилається на класиків американської економіки і наполягає на щонайшвидшому розвиткові сфери обслуговування. Це - невід'ємні компоненти здорового суспільства. Проте чи не є вони пріоритетами сторіччя двадцятого?

Ми хочемо тут навести думку, що, як на нас, доволі точно вимальовує криву, яка з'єднує роки 1900_ті з 2000_ми. “ХХ сторіччя мало багато визначень. Серед них - доба електрики, індустріалізації, атомної енергії, кібернетики. З іншого боку, його називали добою революцій, світових війн, розпаду імперій, переділення світу і формування сучасної геополітичної системи, локальних війн і контрреволюцій. Воно було також добою індустріального суспільства, соціалістичного будівництва, споживацького і постіндустріального суспільства. Останнє десятиріччя століття отримує назву порога Інформаційного суспільства.” ²

Суспільний і економічний розвиток пройшов довгий і звивистий шлях за цей час. Кожен крок мав свої досягнення, проте жоден з них не був ідеальним. І жоден з них, мабуть, не варто відтворювати у сторіччі новому.

З'єднаємо пункти 1900 і 2000 підсумовуючою прямою, аби визначити напрямок подальшого руху. Новий день вимагає нових рішень, нових підходів - і нових пріоритетів. Досвід ХХ сторіччя завжди у нашому розпорядженні. Проте нові реалії надто сильно змінюють наше життя і правила гри, аби не зважати на них, будуючи сьогодні фундамент дому, в якому житимем завтра.

Ця книжка - для Вас, люди ХХІ сторіччя, громадяни України, що не бажають бути аутсайдерами у будь-чому, що стосується цього життя. В ній ми намагалися окреслити основні тенденції, властиві формованому сьогодні глобальному суспільному устрою.

Проте ми застерігаємо від дуже серйозного сприйняття цієї роботи: у новому світі все надто швидко змінюється, отже те, що ще зранку було справедливим “на всі сто”, надвечір стає трохи не дідівськими забобонами.

Саме з такої позиції ми і писали книжку: трохи гумору, трохи загальних припущень, що можуть бути вірними протягом більш-менш тривалого часу, і багато прикладів - адже досвід ніколи не втрачає значення, він може лише з часом змінити його (з позитивного перетворитись на приклад того, “як не слід робити в жодному випадку”, і навпаки).

Ми також ризикнули кожен розділ супроводити певними рекомендаціями власне для України, проте ще раз наголошуємо - це в жодному разі не є імперативи, а лише пропозиції, які можуть виявитись придатними до втілення.

Тож, читаючи, не забувайте час від часу посміхатись. І не втрачайте зв'язку з суворою реальністю: її прокрустове ложе дуже швидко обламує розлогі теоретичні схеми, якими б гарними вони не були. Ми описуємо, як будь-хто з Вас може діяти, але ні в якому випадку не мусить діяти саме так.

Дякуємо за цікавість до нашої книги, і сподіваємось, вона Вам на щось-таки придасться.

З найкращими побажаннями,

автори

Розділ перший. Теоретичні основи Глобального Інформаційного Суспільства

Інформаційне суспільство для України - все ж здебільшого популярний термін європейських декларацій, ніж реальне явище з чітким змістом. Хоча заради справедливості слід зауважити, що й “інформаційний істеблішмент” країн - авторів поняття досі не дійшов згоди ані щодо форми, ані щодо наповнення такого суспільства.

Його прихід пророкують більш як чверть сторіччя. Світ навколо нас набуває дедалі більше ознак Інформаційного суспільства. Проте насправді електронне довкілля, Цифрова цивілізація людства, ще “спить”. Ми можемо лише передбачати, що ця цивілізація буде прекрасною, коли нарешті стане реальністю. Тож поки - що ми можемо сказати про “сплячу красуню” Інформаційного суспільства?

Ми справді чекаємо, коли “прокинеться” потенціал, що його накопичують комп'ютерні мережі світу від часу своєї появи. І ми справді можемо лише здогадуватись і робити більш чи менш вдалі передбачення щодо того, що чекає на Інформаційне суспільство. Так само, як і чого нам очікувати від нього.

Теоретики соціології, політології, економіки, культури напророкували щодо його майбутнього чимало. Нам або обіцяють радісну й безхмарну феєрію, або ж малюють картину геть інфернальну, повертаючи терміни періоду рабовласництва. Тож що з того всього зрештою вийде... Проте, ми ще встигнемо, якщо пощастить, самі все те побачити. Чи якщо не пощастить. Хто зна?

Але почнемо ми все ж з того, що являє собою, на думку теоретиків і практиків, новий етап розвитку цивілізації. Який, до речі, таки й досі не має остаточного імені. Lifelong Learning Society (Суспільство Дожиттєвого Навчання) ³, Digital Society (Цифрове суспільство), Net_Intellect Society (Суспільство Мережевого Інтелекту), Global Society (Глобальне Суспільство), Information Society (Інформаційне Суспільство), Silicon Society (Кремнієве /Піскове/ Суспільство)...

Найчастіше, після доповіді групи Мартіна Бангеманна (група на чолі з доктором права, віце-президентом Єврокомісії М.Бангеманном, сформована на вимогу Єврокомісії 1993 року, аби дослідити розповсюдження інформаційних технологій та з'ясувати проблеми, що виникають у цьому процесі; 1994 року надала змістовну доповідь, яка й поклала початок європейському Інформаційному суспільству, оскільки дала основні визначення, характеристики й ознаки такого суспільства у Європі), дійсно використовується назва “Інформаційне суспільство”, за назвою основного ресурсу - інформації.

Але так само вірними є й інші визначення, оскільки ґрунтуються на основних ознаках нової суспільної формації. Це суспільство справді є і цифровим, і глобальним, воно характеризується і дожиттєвим навчанням, і мережевим інтелектом, і “піщаною” технологією чіпів (це - один з

улюблених каламбурів американських фахівців з інформаційних технологій, бо основа

мікропроцесорного виробництва справді кремній, або той же пісок з пляжу).

До таких принципових визначень можна частково віднести також і Гейтсову “цифрову нервову систему”. Сам Білл Гейтс визначає її як суму персональних комп'ютерів, засобів електронної пошти та підключення до мережі Інтернет. Ці її компоненти мають бути стандартними та спільними для урядових структур, громадян і комерційних підприємств, аби уможливити глобальну інтеграцію локальних місцевих або національних мереж. Таким чином, “цифрова нервова система” може виступати одним зі складників Інформаційного, чи як його там ще б не називали, суспільства.

Зрештою, назва - це не та річ, яка може принципово щось змінити. Ми ж бо з Вами не думаємо, що до суспільного розвитку має відношення фраза “як ви яхту назвете, так вона и попливе”? Адже досі ще жодна назва не полегшила ані однісінького життя. До того ж давали ці назви здебільшого вже нащадки, а не сучасники.

Насправді нас з Вами, як тих підводників перед стрибком, має цікавити, що ж нас чекає там, у непевній безодні? Хоча, можливо, ми вже там, просто ще не встигли усвідомити цього?..

До речі, щодо спроби зрозуміти, на якому ми зараз світі, і що навколо діється. Республіканець Ньют Джингріч, Голова Палати представників США у 1995 р., запозичує межові знаки з попередньої цивілізаційної зміни: “те, що відбувається з нами зараз, можна усвідомити, порівнявши з періодом між 1770 і 1800 роками, коли Сполучені Штати перетворилися з аграрної країни на індустріальну. Те, що ми переживаємо, відхід від індустріальної епохи, змушує ставити дуже схожі і сповнені глибокого змісту запитання щодо себе...” ⁴

Україна так само пережила навальну індустріалізацію на початку ХХ сторіччя. Проте тоді нам так і не дали опам'ятатися, осмислити себе у новому середовищі. Адже зміни нав'язувались ззовні і планувались світоглядно чужими теоретиками.

Якщо ми справді перетинаємо грань між епохами

саме сьогодні, цього разу давайте вже зробимо майбутнє для себе власноруч. Бо знов почуватимемось у цьому майбутньому як у костюмі з чужого плеча. Так, справді корисно для інтелекту повправлятися разом з футурологами світу у передбаченнях. Проте недарма ж сказано “найлегший шлях передбачити майбутнє - винайти його”.

“Винахідники Українського майбутнього” - звучить гордо, як на нас. Нехай навіть засновник і директор інноваційної Медіа-Лабораторії Массачусетського технологічного інституту Ніколас Негропонте правий, і електронна планета справді з вигляду й на дотик буде розміром зі шпилькову голівку ⁵, але й там Україні непогано було б мати вигідне місце, облаштоване саме за її “формами”. Бо, з усього, нам таки довгенько доведеться мешкати у цьому цифровому світі. Адже термін життя цивілізацій вимірюється сторіччями.

А ми схильні погодитись у цьому визначенні (стосовно нової цивілізації) з футуристами та авторами найбільш знаних у світі теорій щодо Інформаційного суспільства Елвіном та Хайді Тоффлерами. Так, термін “цивілізація” може звучати претензійно, проте жоден інший термін не може бути достатньо всеохопним, аби включати в себе такі поняття, як технологія, родина, релігія, культура, політика, бізнес, ієрархія, лідерство, системи цінностей, мораль і теорія пізнання.

За подальшої інформатизації у світі зсуви і радикальні зміни відбудуться на всіх цих рівнях суспільства. Коли ж змінюється стільки соціальних, технологічних і культурних параметрів одночасно, тоді виникають не лише зсуви, але й якісні зміни - не лише нове суспільство, але й зачатки абсолютно нової цивілізації. ⁶

Які ж саме зміни відбуваються? Детально ми зупинимось на них у наступних розділах, проте зазначити основні моменти варто вже зараз. Почнемо з технології як найбільш очевидно модифікованої сфери.

Будь-яке виробництво із запровадженням інформатизації набуває тенденції до мініатюризації (і далі - мікро- й наномініатюризації). Речі навколо нас стають розумними - від виробничої лінії до холодильника, від собачого нашийника до розетки. Буквально за кілька років наш офіс, помешкання, транспорт замайорять повідомленнями: “Скінчилось молоко”, “Накопичилось надто багато пошти”, “Автобус буде біля вас за три хвилини сорок секунд”, “Собака хоче води” і т.ін.

Можна з'їхати з ґлузду від такої балакучості? Фахівці з інформаційних технологій подумали вже й про це. Заздалегідь ведуться розробки “усамостійненої” інтерактивної техніки. Пральня сама дистанційно замовить у торгівельній комп'ютерній мережі порошок, коли він скінчиться. Холодильник підрахує бюджет родини на харчування, швидкість витрачання кожного продукту, склад місячної корзини споживання, знайде найдешевшу пропозицію за кожним пунктом і зробить попереднє замовлення. Нашийник ввімкне й вимкне воду для собаки, відчинить і зачинить двері, виведе її на прогулянку за контрольованим маршрутом, викличе ветеринара й замовить засіб від бліх. Адже стрес від надлишкового потоку інформації, який може стати навіть агресивним, - штука серйозна.

Тож, як бачимо, ніщо не має бути випущено з поля зору в процесі запровадження інформаційних технологій у наше життя. Кожен аспект нашої життєдіяльності неминуче має набути цифрових характеристик, оскільки технології, “розірвані”, розкидані в окремих речах, що нас оточують, - марні, даремні, непотрібні. Як дорога іграшка, надто крихка для того, щоб її бодай торкатися.

Коли ж виникає інформаційна мережа, навіть локальна, користь від інформатизації зростає експоненціально, кожного кроку ефективність збільшується чи не на порядок. Сенс інформаційних технологій саме у їх синергізмі, ефекті об'єднаних можливостей і потенціалів.

Інформатизація необхідно характеризується системністю. Все потроху включається до діалогу людина-довкілля, все набуває активного інтерфейсу, дружнього до користувача. Вже більше сторіччя тому - у 1851 році - Натаніел Готорн, американський фантаст і натхненник розвитку телеграфу, зауважив, що електрика перетворила матеріальний світ на величезну нервову систему. Земна куля стала величезним мозком з чуттям і розумом. ⁷

Як вже було сказано, можливості комп'ютерів, об'єднаних в мережу, - це не просто сума можливостей кожного з елементів. Збільшення відбувається астрономічне. Вже тепер симулювати таку складну хаотичну систему як, скажімо, вірус СНІДу чи екологічний баланс, не забере багато часу. Плюс забезпечується доступ до роботи над цим практично необмеженої кількості фахівців.

Таким чином, завдяки новим можливостям обсяг і структура знань міняються і кількісно, і якісно що кілька років. Тож раз набута освіта вже не забезпечує сталого професійного рівня, достатнього на все життя. Постійне ж навчання паралельно з роботою вимагає зміни принципу освіти. А для нового покоління - розробки нової педагогіки: системи виховання особистості, адаптованої до Інформаційного суспільства.

Окрім технології, науки, освіти й виховання, глобалізація інформаційних мереж змінює й фізичний спосіб роботи і навчання, додаючи до них префікс теле-, себто дистанційний. Таким чином, пошук роботи чи вступ до навчального закладу більше не означає зміну місця проживання. Більше немає потреби через це розривати родинні зв'язки. До того ж телеробота дозволяє більше часу приділяти дітям, а отже повертає традиції родинного виховання.

Також і духовне життя людини з поширенням інформатизації набуває нових рис завдяки новим можливостям. Виховується релігійна терпимість, оскільки різко збільшується доступність інших переконань, доступність вільного спілкування з їх носіями. А які зміни провіщує поява такого феномену, як цифровий єпископат - можливо, цифрову Реформацію? Відвідування святинь в режимі он-лайн, персональна електронна капличка, електронний молитовник на 10n молитов за секунду - людська вигадливість безмежна, особливо коли на ній можна заробити.

Анонімність, деперсоніфікація, ба навіть симуляція особи в Мережі (стать, вік, освіта, національність - будь-що може бути приховане чи змінене лише натисканням кількох клавіш) - яких перетворень зазнають моральні установки особистості, її власна система цінностей? І, відповідно, система цінностей суспільства так само має зазнати певних трансформацій.

Ми не можемо вам сьогодні сказати, куди саме спрямують людство сили соціальної і психологічної адаптації. Проте ми цілком точно знаємо, що шлях тут буде пройдено чималий.

Одним з найнаочніших прикладів є переміщення до віртуальної реальності світових культури й мистецтва. Причому тут відбувається подвійний процес - одночасно і виникають специфічні мережеві види культурної та мистецької діяльності, що можливі лише у гіперпросторі, і створюються он- чи оф-лайнові версії (себто в Мережі чи на дисках або інших носіях інформації відповідно) реально існуючих музичних творів, виставок, музеїв, бібліотек, пам'ятників тощо.

Перенесення в інформаційний простір культурних надбань практично всіх націй і часів робить їх доступнішими. Адже тепер не треба вишукувати вільних грошей і часу, аби відвідати Версаль чи Ермітаж. Не треба жодних дозволів і статусів для вивчення раритетів літератури чи мистецтва. Можна “власноруч” повторити роботу археолога чи реставратора, ба навіть мазок за мазком працювати з Леонардо над Джокондою... Можна практично все, аж до щогодинного підпалу Ермітажу, оскільки оцифрована його версія чесно з'являтиметься перед вами цілісінькою з кожним запуском програми.

Мистецтво стає справді близьким народові - двері у цілий світ втілює дедалі компактніше створіння (хіба це річ, якщо має дедалі більше розуму й несе дедалі більшу відповідальність і за нашу роботу, і за дозвілля, і за освіту!), яке мешкає на нашому робочому столі.

Комп'ютер уможливив активну взаємодію культурних просторів кожного з користувачів, об'єднавши їх у єдине культурне буття планети. Культурний простір стає глобальним. Що буде властиво цій новій культурі: еклектизм чи універсалізм? Вона атомізується до культурних сфер мільярдів індивідуумів чи зіллється в єдину планетарну свідомість?

І ще один, практично ірреальний аспект: однією з властивостей Інформаційного суспільства є безстроковість. Право на особисте інформаційне безсмертя. Довгі сторіччя панування книги вона була безсмертям її авторів. В Мережі кожен користувач - сам автор свого безсмертя.

Тепер кожна людина може оцифрувати архіви, документи, що їй належать, і потенційно необмежений час їх зберігати. 8 Так само практично необмежений час по фізичній смерті може тривати обмін інформацією між її “електронною версією” (архівами, статтями, інтерв'ю, зверненнями, фото, відео тощо) та цілим світом інших користувачів.