E-Ukraine. Інформаційне Суспільство: бути чи не бути

Чи це не має підстав стати тим важелем, що ним буде перевернуто світ? Безсмертні віртуальні особистості, чиє життя триває у гіперпросторі, наповнене цифровими аналогами речей і явищ матеріального світу... Можливо, це і є образ майбутнього?

А яким чином буде перетворено ієрархічні побудови всіх рівнів, враховуючи переважно горизонтальну багатовимірну структуру інформаційного простору і відсутність потреби дублювання їх у кожній локальній ніші? Якими мають стати організації, підприємства, правління тощо, аби відповідати цифровим реаліям?

Базові показники інформаційного суспільства диктуватимуть і нову політичну реальність. Основним он-лайновим (здійснюваним за допомогою Мережі) блоком в цій сфері є право кожного отримувати інформацію про діяльність влади в реальному часі. Більше того, навчені гірким досвідом історії політичних маніпуляцій і практики їх приховування, деякі автори наполягають на потребі безстрокового зберігання документів і інформації про цю діяльність. ⁹ Якою тоді стане політика: також уніфікованою і глобальною?

Як бачите, точного прогнозу не вийшло. Все, що ми змогли зробити, то це побудувати певну кількість можливих варіантів подій. Що ж, це - одна з багатьох чарівних рис нашого з вами життя. Нас, останнього покоління старої і першого - нової цивілізації.

І ми не можемо вас втішити навіть посиланнями на те, що не ми перші переживаємо такий переломний момент. Так тоффлерівська теорія Третьої хвилі стверджує, що таке траплялося вже двічі: коли прийшла Аграрна цивілізація Першої хвилі, та Індустріальна - Другої.

Проте, виявляється, тоді було легше, бо цивілізаційні хвилі чемно додержувались черги і рухались від суспільства до суспільства поодинці. А коли у даній соціальній формації переважає окрема хвиля змін, модель майбутнього розвитку порівняно легко розпізнати.

Зокрема, це далося взнаки за попередньої, Другої хвилі, коли індустріальне бачення майбутнього мало значний психологічний ефект. Загальне уявлення про індустріальне майбутнє визначало вибір, допомагало людям зрозуміти не лише те, ким вони є і ким вони були, але й те, ким вони, вірогідно, стануть.

Це забезпечувало стабільність і відчуття самосвідомості навіть за умов екстремальних соціальних змін.

Сучасні ж суспільства зазнають ударів одночасно двох (а подекуди і всіх трьох) хвиль змін, і жодна ще явно не переважає. Тож образ майбутнього ламається. Нам сьогодні дуже важко визначити зміст перемін та конфліктів, що ними спричиняються. ¹⁰

Все ж ми можемо цілком точно визначити одну дуже важливу ознаку того способу життя, який нас швидко поглинає. Дон Тапскотт, фахівець з економіки цифрового суспільства та автор семи популярних робіт в цій сфері, президент Корпорації вивчення Нової парадигми, сформулював її так: “Нове суспільство - суспільство розумової праці, що ґрунтується на застосуванні людських знань до всього, що виробляється й до того, як це робиться. Нові ідеї будуть головним джерелом добробуту”. ¹¹

Так, бюджети країн і корпорацій і сьогодні орієнтуються на сировину, обсяги рухомої та нерухомої власності, запаси готової продукції та інші матеріальні вияви добробуту і гарантій на майбутнє. Проте новий принцип, орієнтація на нематеріальний - творчий, інтелектуальний - потенціал, вже працює в сучасному світі. Адже навіть коли кілька цивілізаційних хвиль співдіють, все ж можна виокремити сферу, що належить до кожної з них. Таким чином, вже певний час у суспільствах функціонує більш чи менш потужний сектор Третьої Хвилі. І він вже використовує “новий спосіб домінування - створення й експлуатацію знань”. ¹²

Бктори цивілізації Третьої Хвилі є творцями нових принципів у сфері інформації і нововведень, менеджменту, культури і поп_культури, нових технологій, програмного забезпечення, освіти, педагогіки, медицини, фінансових систем, військового захисту й інших послуг, які вони поширюють на весь світ. І треба сказати, це поширення йде дуже успішно.

Тут ми хочемо зробити невеличкий відступ, аби з'ясувати, чому саме акцент робиться на послугах. Це випливає власне з визначення Інформаційного суспільства, яке, проте, викристалізувалося далеко не одразу. Ось історія цієї ідеї.

Вперше в достатньо чіткому вигляді ідея Інформаційного суспільства була сформульована наприкінці 60_х - на початку 70_х років ХХ сторіччя. Винахід самого терміну “інформаційне суспільство” приписується Ю. Хаяші, професорові Токійського технологічного інституту.

Японський уряд вже тоді вважав дуже важливим для країни, зокрема для її економіки, з'ясувати перспективи поширення комп'ютерних технологій. Тож доповіді щодо цієї проблеми готували одразу кілька груп дослідників. Проте наголос на економічних наслідках зумовив певну обмеженість і прикладний характер продукту роботи японських вчених.

“Інформаційне суспільство” так і залишилось би просто японською локальною моделлю розвитку, якби паралельно в таборі її економічних суперників - американців не з'явилась ще одна концепція нового суспільства. Це був постіндустріалізм Деніела Белла, соціолога.

Термін було запропоновано ним ще 1962 року. А в 1974 р. з'явилася основна праця - “Прихід постіндустріального суспільства”. За Беллом, нове, постіндустріальне суспільство ґрунтується на теоретичному знанні, яке є його визначальним принципом, джерелом інновації та формування політики. В економіці це призводить до поступового занепаду виробництва товарів як основної форми економічної діяльності й заміни його виробництвом послуг. З'являється новий домінуючий клас - клас професіоналів. У всіх сферах - економічній, політичній і соціальній - основний вплив на прийняття рішень чинять нові інтелектуальні технології і новий інтелектуальний клас.

І в 70_ті роки відбувається конвергенція цих двох майже одночасно народжуваних ідеологій. Продукт схрещення ідей Хаяші та Белла залишив за собою назву та прикладну частину від винаходу японської команди технологів та економістів. Але решту - власне ідеологію, соціальний, психологічний, культурний аспект, все те, що і склало основу для майбутньої “цивілізації Третьої Хвилі”, - решту він взяв від соціологічного підходу Белла. Ідеологія постіндустріалізму мала достатньо солідну теоретичну основу й універсалістську орієнтацію для виконання функції фундаментальної соціальної концепції. 13

Тож, повертаючись до питання акценту та послугах: Белл за основну рису постіндустріального суспільства (що перейшла до теорії Інформаційного суспільства) визначає перехід від виробництва речей до виробництва послуг, причому послуг, пов'язаних перш за все з охороною здоров'я, освітою, дослідженнями і управлінням.

Ця особливість постіндустріального суспільства тісно пов'язана зі змінами у розподілі занять: спостерігається зростання інтелігенції, професіоналів і “технічного класу”. 14

І на шістдесяті-сімдесяті роки це вже не було голими теоретичними викладками. Адже кількість службовців вперше перевищила кількість робітників ще 1955 року. 15 І це не єдина характеристика, що зазнала змін від початку наступу інформаційних технологій на всьому фронті усталеного способу життя.

Елвін і Хайді Тоффлери цілком вірно відзначили, що вся структура суспільства змінюється, коли однорідність суспільства Другої Хвилі замінюється різнорідністю цивілізації Третьої Хвилі. Цивілізація, що надходить, готує для нас новий кодекс поведінки й виводить нас від стандартизації, синхронізації й централізації, від концентрації енергії, грошей і сил. 16

Фактично, ми стаємо свідками поворотного моменту спіралі історії. Це відбувається прямо у нас на очах: глобальна інформатизація уможливлює інтенсифікацію й розширення масштабів прямих рівноправних взаємодій між людьми. Це явище далеко не нове. Людство вже знайоме з ним з попередніх часів. Однак раніше такого роду взаємодії могли відбуватись тільки у малих групах людей, у родинних чи сусідських спільнотах.

Тепер таке село стало завбільшки з цілу планету. Виходить, людство з відокремлених, індивідуалізованих, розмежованих стільників мегаполісів повертається знов до способу співжиття, коли кожен об'єднаний з кожним. А всі наші передбачення майбутнього, переміщення до нового соціального простору, тепер вже інформаційного, насправді є ретро-футуризмом. Себто ми будуємо старе нове суспільство.

Вірніше, стосовно України, ми лише накопичуємо сили й засоби для цього будівництва. А створення справжнього “дієвого поліморфного інтерактивного середовища” й прокладення потужної інформаційної магістралі ¹⁷ - шлях, який вміщує багато кроків. Ми зробили лише перші, і то навпомацки.

Нами подолано певну відстань лише щодо розвитку двох елементів інформаційного простору - Hardware та Software. Але самих апаратного забезпечення (техніка та телекомунікаційні канали зв'язку) та прикладної математики й програмного забезпечення недостатньо.

Не вистачає елементу, що організує цей простір, дозволить орієнтуватися в ньому та свідомо обирати напрямок кожного наступного кроку. Ми маємо на увазі Orgware, компоненту, яку складають лінгвістичні засоби та організаційно-правове забезпечення. ¹⁸

Цей процес покладає на Україну тим більше відповідальності, що від його результату, від того, наскільки українським буде наш сегмент інформаційного простору, залежить наше майбутнє. Причому не лише ступінь участі в міжнародних ринках чи представлення у глобальних представницьких структурах, але й збереження власного культурного, мовного, інтелектуального середовища.

Нашим завданням, окрім усього іншого, є збереження такої національної та політичної одиниці як “Україна”, а не просто ще одного ареалу дії норм і принципів, вироблених для інших учасників, що виявились сильнішими й більш стійкими перед навалою перемін.

Дон Тапскотт, один з тих, що укладають принципи “конституції Інформаційного суспільства”, у передмові до своєї книги зауважив: “Відкритість і мінливість надають великих можливостей для вашої країни і всього людства, але й небезпеки ховає в собі чималі”. ¹⁹

Ми цілком поділяємо його сподівання на те, що Інформаційне суспільство, і в Україні також, стане “світом нереалізованих небезпек та реалізованих перспектив”. ²⁰ Проте ще в ХІХ сторіччі, коли тільки-но запроваджували телеграф, першу ластівку телекомунікаційної інфраструктури майбутнього, Генрі Торо, видатний американський філософ і письменник другої половини ХІХ сторіччя, застерігав від поліпшених засобів за неполіпшеної мети.

Це повертає нас до проблеми вироблення стратегії розвитку - і не лише українського Інформаційного суспільства, але Української держави загалом. В уряду, бізнесу, інтелектуальної еліти, кожного громадянина має бути єдине спільне бачення майбутнього України.

З цього приводу, не вдаючись проте до песимізму, варто процитувати Паулу Уймонен, експерта Програми розвитку ООН: “Хоча істинно, що інформаційні технології є інструментом соціального розвитку, самі по собі вони не змінять сьогоднішні суспільства. Говорити про інформаційну революцію щонайменше лицемірно, коли взяти до уваги, що фундаментальні аспекти сучасних суспільств швидше відтворюються, ніж змінюються в планах розвитку Інформаційного суспільства.

Необхідно заново серйозно обміркувати принципи побудови наших суспільств. Питання в тому - як? Що ви робите по тому, як сказали “еврика!”? Так, відправною точкою є знаходження однодумців, поширення ідей серед друзів і колег - людей, що безпосередньо мають відношення до нового способу життя.

Але наступною стадією має бути організація мережі

однодумців далі, поза безпосереднім соціальним оточенням. Ціле суспільство має поділяти спільну точку зору на необхідні перетворення. Це обов'язково має бути зроблено, як за допомогою інструментів типу Інтернету, так і іншими засобами, задля досягнення максимуму можливого.

Зрозуміло, що знадобляться тяжкі зусилля. Це не буде легко - перепон багато, і вони важкі. Однак, ми справді не маємо великого вибору. Ми самі повинні реформувати наші суспільства, інформатизувати їх. Докласти всіх сил до того, аби кожен соціальний інститут набув форми, оптимальної для цілей нового суспільства.

Чи будемо сидіти й сподіватися, що хтось вигадає комп'ютерний вірус, який знищує всі негативи й замінює їх - але знов ж таки, чим?..” ²¹

Як бачимо, самими мікрочіпами не відбудемось, навіть позапихавши їх в усі шпарини. Та коли й усе людство наслідуватиме того “передовика виробництва”, й понашпиговує себе чіпами як гуску гречкою, справи це не зрушить.

Рішення зовсім в іншому. Зміни мають бути системними, такими, що зачеплять кожний елемент суспільної будови, кожен прояв особистості в її самореалізації, що відіб'ються на самих принципах функціонування суспільного організму. І лише коли перетворення відбудуться у самій структурі суспільних відносин, ми зможемо говорити, що Інформаційне суспільство відбулося.

Розділ другий. Економіка посткапіталізму: Віртуалізація та Інформатизація

Доки тривали дискусії щодо того, яку схему економічного розвитку варто обрати Україні - капіталістичну чи соціалістичну (результатом яких, до речі, так і не стала виразна відповідь, куди ж ми йдемо?), час взагалі зняв цю проблему з порядку денного всіх країн.

Виходом стала поява інформаційних технологій, які і диктують сьогодні дедалі більшій кількості економік, корпорацій, окремих підприємців і споживачів, яким саме чином здійснювати економічні взаємодії всіх рівнів, що є головним ресурсом і цінністю, яким чином формується додаткова вартість продукту... Тож завдяки поширенню глобальної інформатизації нині активно йде формування так званої “мережевої економіки”, основною характеристикою якої є громадсько-мережева форма управління.

Ця економічна схема вже була колись задіяна - проте її витіснили капіталістичні відносини, що характеризувалися іншими, ринковими й ієрархічними формами управління. Ймовірно, що останні виникли, якщо слідувати логіці, у відповідь на нездатність громадської (мережевої) форми управління забезпечити ефективне обслуговування системи розподілу праці, коли ця система почала виходити за рамки громади.

Причиною цього були обмежені можливості тогочасних засобів комунікації та систем обміну інформацією. Вони вже не встигали забезпечити розширюваному колу людей той рівень обміну інформацією, який необхідний для нормальної роботи громадської економіки. ²²

Як узагальнюючий, тут буде доречний вислів Нобелівського лауреата з економіки Фрідріха фон Хайєка, що становлення в процесі соціальної еволюції ринку капіталізму пов'язане з переходом від організованої маленької групи людей, що перебувають одне з одним в безпосередньому контакті, до розширеного економічного ладу. ²³

Певне, на початку ХХІ сторіччя соціальна еволюція завершує свій черговий виток, і сучасна економічна система може незабаром опинитися у тій точці, коли оцей “розширений економічний лад” базуватиметься саме на спільноті людей, що “перебувають одне з одним в безпосередньому контакті”.

Виходячи з цих характеристик, термін “мережева економіка” може бути замінений на “громадська економіка” чи, у сучасніших термінах, на “економіка прямих рівноправних зв'язків”. Цим питанням займається доктор філософії Сергій Паринов, голова департаменту Інституту економіки та організації промислового виробництва СО РАН, він же є автором терміну “економіка прямих рівноправних зв'язків”. ²⁴

Загалом у доповіді, підготовленій Європейською Комісією, глобальна мережева економіка визначається як “середовище, в якому будь-яка компанія чи індивід, що перебувають у будь-якій точці економічної системи, можуть контактувати легко і з мінімальними витратами з будь-якою іншою компанією чи індивідом з приводу спільної роботи, для торгівлі, для обміну ідеями і ноу_хау, чи просто для задоволення".²⁵

Повертаючись до українських реалій, запитаємо: можливо, з самовизначенням щодо мережевої економіки ми можемо зволікати так само, як і з економікою капіталістичною чи соціалістичною? Чому б і тут не пустити все самопливом, мовляв, час знов усе вирішить?

І знов киватимем на багату й успішну Європу, яка, виявляється, так само шукає легших шляхів. Але ж Рада Європи таки знайшла аргументи на підтримку активної позиції та форсування подій.

“Чому не можна зволікати? Бо конкурентоспроможні постачальники мереж і послуг поза Європою дедалі активніші на наших ринках. Для тих компаній, що відставатимуть, ціною повільніших темпів лібералізації стане жорсткіший двобій з більш динамічними іноземними конкурентами й менший внутрішній ринок.

Час вичерпується. Якщо не пришвидшити дій, вигоди від нової економіки ми матимем або пізно, або й ніколи”. ²⁶

Полем конкуренції в інформаційну добу є континентальні економічні регіони й світові ринки. Агресія, що її проявляють динамічніші компанії, які вже змінилися відповідно до нових умов ринку, зростає. Вже 1998 року зовнішня торгівля складала, порівняно з 1950_м, втричі більшу долю світового доходу. ²⁷

Проте, це привід зовсім не для розпачу. Країни, що мають сьогодні статус “розвинених” насправді є такими, але здебільшого в термінах Другої Хвилі. Масштабна індустріальна економіка надто глибоко вкоренилася в їхній лад. І сьогодні позиції всіх високорозвинених індустріальних країн похитнулись через зіткнення Третьої хвилі із застарілими економічними інститутами Другої.

І далі напруженість між цивілізацією Третьої Хвилі і двома більш ранніми цивілізаціями зростатиме. Нова цивілізація боротиметься за глобальну гегемонію так само, як це робили модернізатори Другої Хвилі. ²⁸ Чи буде Україна однією з лави модернізаторів? А чи через бездіяльність і непевність у власному виборі й потребах знов стане колонією, об'єктом впливу успішніших держав?

Саме свідомий вибір, що зумовить відповідну державну політику у сфері перш за все освіти й науки, є гарантом включення України до авангарду Третьої Хвилі. Але зовсім не величезні витрати на нові технології чи марш-кидки зі збільшення бюджету.

Адже саме гігантський стрибок в інтелектуальній сфері суспільства (який ми зробили разом з усім людством, і нам не треба нікого наздоганяти, слід лише не втратити здобуте) - а не комп'ютеризація і не фінансові маніпуляції - пояснює розвиток мережевої економіки.

Новітні комп'ютерні розробки дозволяють створювати безмежно різноманітну й недорогу продукцію. Ціну цього розмаїття фактично анулюють інформаційні технології.

Інтелект планети, об'єднаний в мережу, прискорює розвиток технологій майбутнього у всіх наукомістких галузях, що раніше прогресували повільно через “неповороткість” великих масивів даних, які треба було обробити для отримання нових результатів.

Сьогодні єдиною причиною того, що ми й досі возимо величезну кількість сировини типу бокситів, міді чи нікелю через усю планету, - це відсутність технологій з переробки наявних у даній місцевості природних ресурсів на необхідні замінювачі. Тільки-но ми здобудемо таку можливість, відпаде необхідність цих перевезень. І в результаті - знов ж таки економія.

Загалом, в економіці Третьої Хвилі знання замінять і ресурси, і транспортування. Те ж можна сказати й про енергію.

Найкращим доказом того, що знання замінюють будь-які ресурси, стали нещодавні винаходи у галузі надпровідників, які, як мінімум, зменшують кількість енергії, так необхідної для випуску кожної одиниці продукції.

Інформаційні технології уможливили розміщення виробництв віддалік міських центрів. І при цьому, тим не менш, значно скорочуються видатки на транспорт і енергію. ²⁹

Все вищеперераховане означає, що навіть небагата країна може за наявності мережевої економіки опинитись на висоті. Тобто, Україна справді має непогані перспективи щодо виходу в авангард світової економіки. Нам слід лише залучити до нового способу здійснення економічних стосунків щонайбільшу кількість економічних агентів та споживачів.

Рада Європи і щодо цього має дієвий рецепт. Згідно з її рекомендаціями, найбільш ефективними засобами подолання повільного збільшення інформатизованого сектору економіки є ініціативи у прикладній сфері. Вони здійснюють функцію демонстрації можливостей інформаційних технологій, котра допомагає поширенню їх використання. ³⁰

Ще однією особливістю, що її несуть інформаційні технології в економіці, є масове індивідуальне виробництво. Якщо промислова економіка створила масове виробництво, то нова, цифрова економіка створює, так би мовити, масову індивідуалізацію - масове виробництво індивідуальних (настроюваних) продуктів і послуг - включаючи дані.

Ця нова схема вимагає більшого, значно більшого обсягу знань - навіть “побутових”, повсякденних. Що казати, якщо вже й “Макдональдс” утворив Університет гамбургерів. ³¹

Знання зменшують потребу у сировині, праці, часі, просторі, капіталі й інших ресурсах. Вони стають незамінним засобом - основним ресурсом сучасної економіки, цінність якого постійно зростає.

Відбувається, якщо так можна сказати, “коґнітивна революція”, що геть змінює серед іншого й економіку, національну чи світову. Саме так, революційною економіку Третьої хвилі робить той факт, що коли земля, праця, сировина й, можливо, навіть капітал можуть розглядатися як обмежені ресурси, то знання фактично невичерпні.

На відміну від доменної печі чи заводської лінії, знання можуть використовуватись одночасно безмежною кількістю учасників ринку. І останні можуть використати їх, аби створити ще більше знань. ³²

Знання - єдине, що взагалі являє цінність за кіберпросторової економіки. Робітник розумової праці - це головне надбання будь-якої організації. Праця - більше не товар. Це дедалі більшою мірою уділ автоматизованих ліній. Головне - знання й творчі здібності. Головний засіб виробництва - інтелект самого трудящого.

Компаніям у нових перегонах єдину суттєву перевагу надає навчання, що триває протягом усього життя. Людям треба отримувати інформацію тоді, коли вона їм знадобилась, причому не відходячи від робочого місця. ³³ “Навчання без відриву від виробництва” набуло нового змісту. Тепер це навчання, що є невід'ємною часткою виробництва. “Робоче місце” і “місце учнівське” сьогодні визначають те саме поняття.

Це надзвичайно важливо для виживання виробництв, адже інноваційна природа інформаційної економіки диктує принцип “Зроби сам так, аби твоя продукція застаріла”. Сьогодні це один з девізів фірми “Майкрософт”. Продукція все одно застаріє, ось лише головну роль в цьому відіграють конкуренти. ³⁴

Саме так, ця формула діє і для найміцніших гігантів економіки. З технологічним прогресом, який щодня відкриває нові способи обслуговувати вчорашні ринки, монополії “раз і надовго” замінюються конкурентними полями битви. Навіть якщо монополії утворюються, темп технологічних перетворень загрожує їм недовговічністю. Динамічне змагання - сутність того, що австрійський економіст першої половини ХХ сторіччя Йозеф Шумпетер назвав “творчою руйнацією”, - є природою кіберпросторової економіки. ³⁵

Це породжує необхідність у постійному збільшенні обсягів знань, що також стимулює економічний розвиток, появу нових компаній і нових продуктів у цій галузі. Але інформаційні потреби економіки вже не задовольняють традиційні навчальні заклади. Тож виникають величезні і постійно зростаючі можливості створення нових товарів і послуг у сфері навчання. Адже кількість “білих комірців”, високопрофесійних службовців, вже перевищила 60% від загального обсягу робочої сили (на 1900 рік вони становили 20%). Саме вони найбільше зацікавлені у збереженні й підвищенні свого фаху, а отже - у знаннях.

При цьому кожен почуває серйозну відповідальність за те, аби навчатися до кінця своїх днів. ³⁶ Найбільші вимоги у цьому плані виникають до менеджерів, до тих, хто керує процесами у будь-якій економічній організації.

З цього приводу Кен Альварес, віце-президент з кадрів фірми “Сан”, каже: “В процесі прийняття нових технологій менеджерам потрібні нові знання й вміння, аби розробляти нові системи організації праці. Це мають бути соціотехнічні системи, які оптимізують і соціальні, і технологічні складові нової роботи.

Кінцева мета полягає в тому, щоб, з одного боку, значно підвищити продуктивність виробника, а з іншого - підвищити рівень його мотивації, задоволення якістю професійного життя. ³⁷

Сьогодні це справді серйозні показники будь-якого виробництва. Зростаюча спеціалізація й швидка зміна кваліфікаційних вимог знижують взаємозамінність праці. Горизонтальна мобільність в межах однієї професії, скажімо, “інженер” чи “лікар”, стала дуже проблематичною, оскільки вимагає чи не докорінної перепідготовки й зміни професійних навичок, суто спеціалізованих для кожної економічної ніші.

Таким чином, і безробіття перейшло з кількісного в якісне: аби знайти роботу, доводиться засвоювати величезний масив знань. І це справедливо для дедалі більшої кількості професій. Але це зовсім не означає, що представники “робітничих” професій витісняються з ринку праці. Вони лише весь час підвищують власну кваліфікацію. Тобто, пролетаріат стає “коґнітаріатом”.

Однак самим знанням справа не обмежується. Службовці заохочуються не лише за свої раціональні здібності, але й за використання в роботі своїх емоцій, інтуїції та уяви. Ось чому маркузіанські критики вбачають у цьому ще більш пагубну “експлуатацію” службовців. ³⁸

Тож для ефективного функціонування економічної організації потрібне повноцінне забезпечення основним ресурсом нової економіки - знанням, та відповідна “якість робітника”, що виражається не лише працездатністю й продуктивністю, але й інтелектом, здатністю до творчості.

Але для організацій бодай одного сектора економіки існує ще додаткова умова виживання на ринку. Принаймні так вважає Рон Зоммер, голова Ради директорів “Дойче Телеком”. Він говорить про виникнення нового супер-сектора, іменованого TIMES. Ця абревіатура розшифровується у перекладі з англійської як Телекомунікації, Інформаційні технології, Мультимедіа, Розваги та послуги Безпеки.

Зокрема, Зоммер зазначає: “досвід США свідчить, що на крупному ринку інновації можуть бути запроваджені швидше й економічніше. Нам в Європі необхідний крупний ринок для того, аби повністю скористатися можливостями, що їх надають нові технології, зокрема наступний стрибок технології - мобільна комерція.

Потрібен дуже великий обсяг інвестицій. Їх повернення напряму пов'язане з розміром ринку, який і виграє від запровадження інновацій. Для інвестування мільярдів в інноваційні технології потрібні підприємства, що мають суттєвий фінансовий базис.

Можливість утримувати взятий темп є такою ж важливою, як і інфраструктурні інвестиції, оскільки такий рівень розвитку може окупатись лише на довгострокові основі. Це є однією з причин, через яку розмір компанії - ключовий фактор в умовах виживання ринку, що швидко розвивається”. ³⁹

Проте Зоммер не наполягає на універсальності застосування цього принципу. Він звужує сферу його дії до TIMES-сегменту ринку: Позиція “не велика компанія змітає малу, але швидка випереджає повільну” більше не є правдою, принаймні не в нашій галузі, - каже він. Сьогодні для того, щоб вижити, компанія має бути і крупною, і швидкою.

Початок процесу злиття компаній було покладено першим об'єднанням, здійсненим згідно законів доби Інтернету. Time Warner, найбільший і найвідоміший у світі медіа-конгломерат, фактично був поглинений компанією AOL, постачальником послуг Інтернету, якому всього кілька років. Це свідчить, наскільки різко баланс корпоративної влади зсунувся під впливом інформатизації.

Якщо ж говорити про виробництво загалом, а не лише про TIMES, слід зазначити ще кілька особливостей, що їх принесла Мережева Доба економіки.

Ще у 80_ті роки західні дослідники економічної ефективності впровадження інформаційних технологій виявили “парадокс продуктивності” ⁴⁰, який означає, що в результаті цього впровадження продуктивність на об'єкті зростає дуже мало. ⁴¹

Нові дослідження, проведені 1996_97 року дали пояснення цьому парадоксу. Ефект від впровадження проявляється здебільшого в іншій якості - наприклад, у збільшенні споживчої вартості вироблюваного продукту, у пришвидшенні економічного зростання тощо. ⁴²

Більш точно специфічні параметри гіперпросторової економіки описані економістом і футуристом Кевіном Келлі, одним з редакторів журналу Wired. Келлі звів ці параметри до дванадцяти нових особливостей (чи правил) сучасного економічного середовища. Наведемо найбільш значущі.

По_перше, поява в мережі небагатьох нових додаткових об'єктів може суттєво збільшити позитивний ефект для всіх користувачів. Ця риса мережевої економіки прямо суперечить двом з найфундаментальніших аксіом доби індустріальної економіки: 1. Цінність пов'язана з рідкісністю, і 2. Велика кількість речей знижує їх вартість.

По_друге, організаціям доводиться повсякчасно видозмінюватись, аби не опинитися в становищі “найкращого у світі експерта у швидко відмираючій технології”.

По_третє, старе швидко руйнується й виникає нове, і так знову й знову. Генезис ширяє над хаосом (поетичне формулювання шумпетерівської творчої руйнації).

Що ж до парадоксу продуктивності, то Келлі не переобтяжує себе і читача зайвим клопотом. “Не варто зациклюватись на продуктивності, про це мають піклуватись роботи. В епоху, коли машини забезпечуватимуть виробництво і робити “чорну” роботу, для людини питання “як зробити цю роботу правильно і добре” зміниться питанням “яка робота, що її слід робити, є правильною й доброю”.

Виміряти традиційними мірками продуктивність відкриттів і творчості неможливо. Не вирішуйте проблеми, шукайте нові можливості. Мережева економіка грає на руку людським устремлінням: повтори, копіювання, автоматизація знецінюються, а оригінальність, уява, здатність до творчості зростають в ціні”. ⁴³

Нові можливості і нова вартість з'являються і в стосунках між компанією та особою. Основний вид взаємин між виробником і споживачем в Епоху Мережевого Інтелекту - навчання⁴⁴. Акт покупки у дедалі більшій кількості випадків означає виникнення довгострокових стосунків між продавцем і покупцем. ⁴⁵

Поряд з цим, споживач вже не той: він очікує від фірм товарів високої якості, екологічно чистих, що постачаються без зволікань, за низькими цінами, з щонайкращим обслуговуванням, з повним усвідомленням відповідальності перед суспільством. ⁴⁶

Більше того, з переміщенням до гіперпростору торгівля позбавляється потреби як у посередництві, так і практично повністю - у фізичній торгівельній інфраструктурі. Будівлі з цегли й цементу, котрі залишаться, муситимуть стати дуже принадними, аби туди бодай хтось заходив. ⁴⁷

Але з труднощами зіткнуться не лише ті, хто не зумів переміститися до гіперпростору, але й модернізовані віртуальні учасники ринку. Досі не встановлено юрисдикції щодо оподаткування оборудок в Інтернеті. І хоча мережеві організації можуть боротися проти ідеї оподаткування в Інтернеті, мабуть, цього все ж не уникнути. Дійсно, якщо суттєва частка економіки переміститься до Інтернету, уряди змушені будуть наполягати на доступі до оборудок, аби наповнювати бюджет. ⁴⁸

Проте ми наполягаємо на тому, що про будь-який зиск для держави може йтись лише по тому, як віртуальна економіка стане на ноги. Наразі ж єдиним правильним підходом є протекціонізм, що діятиме протягом формування нової економіки. Показовою в цьому плані є позиція Всесвітньої торгової організації, яка на початку 1998 року ухвалила рішення звільнити від обкладання митом дані й програмні продукти, придбані й доставлені за допомогою Інтернету. ⁴⁹

Щодо національних економічних рішень та їх результатів для країни та окремих компаній, то досвід Ірландії, як на нас, дуже придався б українській економіці. Не гаятимем місця на системний економічний аналіз - це значно краще вийде у фахових економістів. Ми лише хочемо подати такий собі калейдоскоп подій, мозаїку фактів, що є найбільш показовими і цікавими для української аудиторії.

Головною темою всіх ілюстрацій є створення сприятливого інвестиційного клімату. Можливо, ірландський уряд таки несповна розуму і зовсім не турбується про державну безпеку та захист національних інтересів, проте зиск Ірландія від такої легковажності, як побачите самі, отримує чималий.

Почнемо з того, що створення підприємства в Ірландії не потребує спеціального дозволу з боку державних органів. Іноземний інвестор має ті ж права, що й ірландська компанія. Обов'язковим є лише підкорення інвесторів розпорядженням стосовно будівництва.

Центральний банк Ірландії контролює і затверджує всі іноземні інвестиції. Перерахунок закордон дивідендів і прибутку, а також репатріація капіталу теж повинні здійснюватись через попередній дозвіл Центрального банку, який, проте, є формальністю. Дозволи надаються звичайним чином і виконують, швидше, функцію моніторингу, але в жодному разі не є способом контролю за рухом капіталів.

Прибуток компаній, отриманий від виробництва і відповідних послуг у сфері введення нових інформаційних продуктів та пропозиції рішень з використанням технологій Інтернету, підлягає оподаткуванню за ставкою 10% до 31 грудня 2002 року, в той час як стандартна ставка податку на прибуток складає 28%.

Це і є впровадження на практиці політики розвитку стратегічних галузей. І, здається, вона таки не розорює бюджет, якщо з 1 січня 2003 року діятиме єдина корпоративна ставка податку в розмірі 12,5%, застосовувана до отриманого торгового прибутку у всіх секторах, включно з виробництвом і міжнародними послугами.

Така політика дозволила невеличкій Ірландії, що ніколи не відрізнялась особливими науковими досягненнями, стати другим у світі експортером програмного забезпечення після США. Найбільші 10 міжнародних компаній з виробництва програмного забезпечення здійснюють значну частку своєї діяльності саме в Ірландії.

Зауважте, це не перенесення брудних чи небезпечних виробництв у треті країни. Це дуже “чиста” наукомістка галузь з надзвичайно високим відсотком утворюваної додаткової вартості, яка, до того ж, сприяє підвищенню інтелектуального рівня населення.

Більше того, цей сектор створює перспективи кар'єри для наступних поколінь. Вже протягом більш як десяти років уряд, система освіти і підприємства об'єднують свої зусилля, аби забезпечити адекватну пропозицію фахівців в галузі інформаційних технологій. Це означає, що зростає кількість вступників до коледжів та випускників за спеціальностями, пов'язаними з комп'ютерами, що сприяє подальшому розвитку в цій галузі.

І з часом ситуація навряд чи стане менш привабливою. Адже в невеличкій Ірландії лише на 1998 рік вже більш як 300 компаній розробляли та випускали широке коло передових продуктів. На ці компанії припадала третина всього експорту країни. Працювало на них більш як 35 000 осіб.

Але поступ триває, бо йому є на чому ґрунтуватися. За період з 1980 року 40% всіх американських інвестицій (а не кредитів!) у європейську електронну промисловість було спрямовано саме до Ірландії. А тепер біжіть і гляньте на карту - скільки від Європи становить ця Ірландія. Значно менше від 40, ба навіть від 10 відсотків, чи не так? (Точніше, 0,7%, якщо брати за загальну площу Європи 10 млн. км². Україна за такою схемою складає 6% /70 тис. км² і 603 тис. км² відповідно/).

Скільки ж відсотків світових інвестицій може мати Україна за ефективної політики щодо як інвестування, так і інформатизації? Саме ефективність політики, вірно обрана стратегія, а не наповнення бюджету, ідеальність всієї законодавчої бази, пріоритет відповідних галузей промисловості чи навіть рівень освіченості населення є гарантією економічного прогресу країни.

Це справді працює. І уряд понад мільярдної, здебільшого голодної і неписьменної Індії вжив серйозних заходів для створення TIMES-сектору як експортної некапіталомісткої галузі, яка могла б розвиватися без масштабного імпорту, створювати робочі місця й підняти рівень освіченості в країні.

З метою розвитку, наприклад, офшорного програмування уряд пішов на суттєву лібералізацію зовнішньої торгівлі (зокрема експортного й імпортного контролю), створення технопарків та інші значні кроки. І коли в Америці сьогодні йдеться про “віртуальних робітників”, здебільшого маються на увазі саме індійські програмісти.

Україна з її кадровим та науковим потенціалом має не упустити свій шанс на “міжнародну кар'єру”. Зростання світового попиту відкриває можливості для країн, що мають базисні передумови, створити чи розвинути інформаційні технології для власних потреб та на експорт за рахунок інвестицій.

Адже, згідно оцінок експертів, сьогоднішні промислово розвинені країни фізично не зможуть забезпечити підготовку необхідної кількості фахівців відповідного профілю у потрібний термін. Отже, слід очікувати подальшого поширення практики на зразок офшорного програмування у третіх країнах.

Уряду, а особливо тим, хто надто вболіває за державну безпеку, слід зважати, що відставання у галузі інформаційних технологій, які працюють одночасно і для внутрішніх потреб країни, і на експорт, означатиме поступове зростання імпорту таких технологій. Тож, якщо ми не запросимо до себе інвесторів в інформаційні технології, це означатиме згодом навалу імпортерів.

Окрім того, стратегічними державними інтересами є і розширення зайнятості освіченого населення (середнього класу), і особливо - забезпечення національної промисловості вітчизняною ж програмною продукцією. ⁵⁰

Зважаючи на все вищесказане, підсумок буде таким: гаслом української економіки на найближчі кілька десятиріч необхідно має стати “Віртуалізація та Інформатизація”.

Розділ третій. Інформаційні технології: від народження до кінця «піскової доби»

Коли півстоліття тому починала працювати обчислювальна машина ENIAK зразка 1947 року, в цілому Піттсбурзі тьмянішало світло, а температура повітря в приміщенні, де вона працювала, підвищувалась до 55є.

Сьогодні таких монстрів минулого, як ЕНІАК та синхрофазотрон, що були завбільшки з невеликий будинок, енергії жерли як такого ж розміру чорна діра, а з приводу їхньої продуктивності дуже підходив вислів про “гору, яка народила мишу”, - сьогодні ми сприймаємо їх та само, як піраміди - величні пам'ятники історії, які й створені були для того, аби бути пам'ятниками і більш нічим.

Наскільки далеко ми відійшли від них за якихось жалюгідних п'ять десятків років! Навіть якщо не брати до уваги “прискорення” історії (адже в тому самому проміжку часу, що колись ледве вміщував одну значущу подію, нині юрмиться їх стільки, як в одній невеличкій ері), темпи залишаться астрономічними.

Американська звичка будь-що абстрактне переводити в “намацувані одиниці” дозволила Донові Тапскотту дати дуже влучне визначення цьому явищу: “Якби автомобільна техніка розвивалася, як мікропроцесорна, автомобілі сьогодні мчали б зі швидкістю 20 000 кілометрів на годину, а коштували б два долари!”. ⁵¹

Але коли автомобіль спростив доступ до об'єктів у просторі, інформаційні технології зробили значно важливішу для розвитку людства річ - вони наблизили до кожної людини знання. Автомобіль допомагає здебільшого розповсюдженню товарів. Інформаційні технології сприяють створенню нових знань, продуктів, виробництв.

І ще одне: якщо автомобіль багаторазово збільшив споживання енергії, викид залишкових продуктів виробництва та видобуток і обробку сировини, як паливної, так і інших її видів, то інформаційні технології потроху запускають цю ентропію ресурсів у зворотному напрямку. Людська цивілізація дедалі менше шкодить планеті, і це дозволяє природі відновлювати себе - серед іншого і те, що людина занапастила за минулі сторіччя. З кожним поколінням “розумної” техніки для отримання дедалі більших результатів потрібно дедалі менше енергії, часу та матеріалів.

Поява лише телематичних (таких, що працюють на відстані) засобів керування дорожнім рухом принесе вигоду одразу водіям, місцевим громадам (особливо у густонаселених районах) і виробництвам через скорочення руху, збільшення дорожньої безпеки, зниження витрат на відновлення довкілля й енергію, а також економію часу. ⁵²

Все це - за рахунок того ж принципу, що використовується за трафіку інформаційних потоків: спрямування імпульсів з пункту А до пункту Б всіма вільними шляхами, з використанням всіх вільних вузлів. До речі, як свідчить статистика, з розвитком електронних мереж темпи зростання автомобілебудівництва падають. ⁵³

Загалом же інформаційні мережі - найекологічніший винахід людства. Окрім того, що Інтернет дозволяє “розселити” мегаполіси й промислові центри містечками та поселеннями - люди можуть дистанційно працювати будь-звідки, до того ж за рахунок оптимізації виробництва скорочується штат робітників нетворчих професій, що досі юрмилися в цехах та на фабриках. Це - серйозне полегшення для локальних екосистем, бо ж відомо, що великі скупчення людей є надзвичайно неекологічними.