Діагностика і корекція подолання конфліктності у підлітків

Размещено на Аllbest.ru

Зміст

Вступ

Розділ 1 Психологічна проблема конфліктності підлітків як предмет наукового аналізу

1.1 Психологічні особливості проявів конфліктності у підлітковому віці

1.2 Сутність конфліктної поведінки підлітків

1.3 Конфлікти у взаємодії батьків і дітей

1.4 Прояви конфліктності у характері взаємин поколінь

Висновки до першого розділу

Розділ 2. Методологічний аналіз діагностики конфліктної взаемодії у дітей підлітковому віці

2.1 Технологія діагностики конфлікту в процесі психологічного вивчення

2.2 Етапи емпіричний аналізу конфліктів у взаємодії батьків і дітей підліткового віку

Висновки по другому розділу

Розділ 3. Методи та форми корекції конфліктів підлітків з дорослими

3.1 Психологічна корекція та її види

3.2 Принципи проведення корекційно роботи з підлітками

3.3 Порівняльний аналіз результатів корекції конфліктності підлітків

Висновки по третьому розділу

Висновки

Список літератури

Додатки

Вступ

конфліктність підліток корекція

Актуальність дослідження. Перебудова сучасної системи психолого-педагогічної діяльності у плані забезпечення різнобічного і гармонійного розвитку особистості вимагає від вихователя особливої уваги до учня на переломних етапах його психічного та соціального розвитку, коли помітно загострюються суперечності цього процесу. Дуже важливо не допустити переростання цих суперечностей у конфлікти, які можуть сповільнювати, а то й деформувати процес становлення особистості учня.

Відомо, що підлітковий період розглядається як такий, під час якого суперечності розвитку набирають особливої гостроти. Це зумовлено специфічними явищами, що свідчать про перехід від дитинства до дорослості, що супроводжується якісною перебудовою усіх сторін розвитку особистості (Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Т. В. Драгунова, Д. Б. Ельконін, І. С. Кон, А. І. Липкіна, Д. Ф. Ніколенко, Л. М. Проколієнко та ін.). Саме у цей період відбувається усвідомлення дитиною своєї індивідуальності, змінюється її ставлення до навколишнього світу, до себе, до інших людей, відбувається перебудова потреб та мотивів, поведінки. Водночас змінюються вимоги суспільства до підлітка. У зв'язку з цим підлітку необхідно погоджувати свої потреби з очікуваннями оточуючих та вимогами соціальних норм. Необхідність такого погоджування часто пов'язана із значними труднощами, котрі й стають причиною виникнення суперечностей у розвитку підлітка. Ці суперечності можуть протікати в гострій формі, зумовлюючи сильні емоційні переживання, порушення у поведінці школярів, у їх взаєминах з дорослими та ровесниками.

Прояви конфліктності дуже характерні для цього віку, однак вони носять ситуативний характер і поступово можуть минати. Проте за несприятливих умов, відсутності своєчасної психологічної допомоги можуть стати стійкими особистісними утвореннями. Тому психолог повинен допомогти підліткам подолати труднощі перехідного періоду. Цілком зрозуміло, що така допомога передбачає відповідну роботу педагога щодо корекції поведінки підлітків.

Слід підкреслити, що психокорекція лише зовнішніх проявів конфліктності неефективна, оскільки конфліктна поведінка є наслідком загострення внутрішніх суперечностей. Лише та корекційна робота, котра спрямована на гармонізацію самосприйняття та самооцінки підлітка, його ставлення до себе та своїх можливостей, спроможна ефективно знімати гостроту кризових явищ. Отже, йдеться про корекцію Я-концепції підлітка.

В даний час актуальним є створення різноманітних психологічних програм розвитку особистості. Одним із аспектів таких програм є корекція характеру та поведінки особистості, гармонізація її ставлення до себе, взаємин з оточуючими.

Проблеми корекції поведінки та самооцінки підлітків розглядались у працях І. В. Дубровіної, А. В. Захарової, О. І. Зотової, В. Г. Кондрашенко, А. М. Прихожан, Т. О. Снєгірьової, І. А. Фурманова, С. М. Хоружого, Т. І. Юферової та ін. Однак опрацьовані у сучасній психологічній практиці методи корекції та корекційні програми спрямовані переважно на подолання певних труднощів характеру та поведінки підлітків. На наш погляд, важливим є не тільки подолання труднощів, що вже з'явилися, а й створення умов, за яких виникнення подібних труднощів блокується, попереджується, тобто реалізується принцип «зони найближчого розвитку» (Л. С. Виготський). Досягнення такої мети передбачає співробітництво з дорослими у контексті проблем самосвідомості, особистісної самоорганізації та саморегуляції, особистісної рефлексії. Якраз на формування цих сторін активності особистості й необхідно звернути увагу, плануючи корекційну роботу з підлітками.

Значний вклад у розробку проблеми саморегуляції внесли М. Й. Боришевський, О. О. Конопкін, Г. С. Нікіфоров, А. К. Осницький, В. І. Степанський, І. А. Трофимова, П. М. Якобсон та ін. Водночас слід зазначити, що питання про можливості підлітків самостійно керувати власними емоційними станами та поведінкою за допомогою прийомів та засобів саморегуляції до останнього часу розроблялись недостатньо. Дотепер провідна роль у процесі корекції належить психологу, тоді як власні можливості самого підлітка у цьому плані використовуються зовсім недостатньо, що не сприяє розвиткові у підлітка відповідальності за власну поведінку. Крім того, недостатньо уваги приділяється опрацюванню комплексних розвивальних програм, спрямованих на гармонізацію особистості підлітка загалом, а також недостатньо досліджено умови ефективності корекційних впливів, можливості самого підлітка активно сприяти формуванню своєї особистості. Актуальність та недостатня опрацьованість вказаних питань й зумовили вибір теми дослідження: «Діагностика і корекція подолання конфліктності у підлітків».

Об'єктом дослідження є аналіз динаміки та особливості конфліктів у підлітковому віці.

Предметом дослідження були впровадження діагностичних і корекційних методів як умови ефективного подолання конфліктності у підлітків.

Мета дослідження полягала у вивченні особливостей провів конфліктності у підлітків; у розробці й обґрунтуванні методів діагностики корекції та експериментальному дослідженні умов її ефективного впровадження на подолання конфліктної поведінки підлітків. Основними методиками стали:

- Методика експрес оцінка глибини конфлікту (О. М. Бандурка, С. І. Бочарова, О. В. Земянська) ;

- Тест опису поведінки К. Томаса (адаптація Н. В. Гришиної)

- Методика експрес діагностика вивчення конфліктів

У процесі дослідження перевірялись наступні гіпотези:

Адекватні методи діагностики забезпечать своєчасні умови для подолання конфліктної взаємодії підлітків

Подоланню конфліктної поведінки підлітків може сприяти корекція певних відхилень у когнітивному, емоційному та оцінному компонентах їх Я-концепції.

Успіх корекції конфліктності визначається мірою включення у цей процес самих підлітків, що сприяє їх суб'єктному становленню, завдяки чому корекція конфліктності поступово переростає у самокорекцію; остання й стає вирішальним чинником подолання конфліктності у підлітків.

У відповідності з поставленою метою та висунутими гіпотезами були визначені наступні завдання дослідження:

Виявити психологічні особливості проявів конфліктності у підлітковому віці.

3'ясувати специфіку діагностичного вивчення конфліктних взаємодій підлітків.

Теоретично й експериментально обгрунтувати необхідність та способи корекції конфліктності у підлітків.

Розробити програму та методичне забезпечення корекції конфліктної взаємодії підлітків.

Методологічною основою дослідження стали системно-діяльнісна парадигма в дослідженнях психічного (О. Г. Асмолов, Г. С. Костюк, О. М. Леонтьєв, С. Д. Максименко), науково-психологічні уявлення про сутність і закономірності підліткового віку (Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Т. В. Драгунова, Д. Б. Ельконін, І. С. Кон, Д. Ф. Ніколенко, Л. М. Проколієнко та ін.), дослідження присвячені проблемі активності та самоактивності індивіда в його особистісному становленні (М. Й. Боришевський, О. О. Конопкін, Г. С. Нікіфоров, А. К. Осницький, В. І. Степанський, І. А. Трофимова, П. М. Якобсон та ін.).

Методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань, перевірки висунутих гіпотез на різних етапах дослідження застосовувались наступні методи: теоретичний аналіз наукової літератури, психолого-педагогічний експеримент, що включав констатуючу, формуючу та контрольну частини, аналіз ситуації реальної взаємодії підлітків з оточуючими, метод включеного спостереження, бесіди, опитування вчителів та батьків, а також психолого-діагностичний метод, представлений стандартизованими й проективними методиками. Емпіричні дані оброблялись методами математичної статистики. Інтерпретація даних проводилась на основі методів непараметричної статистики та наступного якісного аналізу.

Дослідження проводилось на базі середніх шкіл №_______. Основну експериментальну групу склали 60 учні.

Наукова новизна дослідження полягає:

в уточненні та поглибленні розуміння психологічних особливостей формування конфліктної взаємодії в підлітковому віці, її ролі в взаємовідносинах з батьками;

сформованиій системі діагностичних засобів вивчення конфліктної взаємодії підлітків та батьків;

у розробці та експериментальній апробації програми корекції, спрямованої на подолання конфліктної поведінки у підлітків;

в розробці варіанту корекційних методики виявлення прийомів саморегуляції емоційних станів та поведінки підлітків.

Теоретичне значення дослідження полягає:

у розширенні уявлень про особливості взаємозв'язку компонентів структури самосвідомості особистості підлітка та їх вплив на характер його переживань і поведінку;

в науковому обгрунтуванні шляхів та методів діагностики і корекції як однієї з умов подолання труднощів особистісного розвитку підлітків та їх проявів в процесі конфліктної взаємодії.

Практичне значення дослідження. Отримані в процесі експерименту результати впроваджені у програму корекції подолання конфліктної взаємодії з дорослими підлітків Основні положення, висновки, рекомендації, а також опрацьована корекційна програма можуть бути використані у процесі розробки інших психологічних програм розвитку особистості у підлітковому віці, у практичній роботі шкільних психологів, учителів та інших спеціалістів з вікової та педагогічної психології.

Надійність та валідність отриманих даних забезпечувалися послідовною реалізацією теоретичних положень у розв'язанні завдань емпіричного дослідження, організацією дослідження відповідно до мети, завдань та умов його виконання, репрезентативністю вибірок, використанням адекватних методів математичної статистики.

Структура та обсяг роботи. Робота складається із вступу, трьох розділів, заключної частини, включає список літератури, та додатки.

Розділ 1 Психологічна проблема конфліктності підлітків як предмет наукового аналізу

1.1 Психологічні особливості проявів конфліктності у підлітковому віці

Аналіз вітчизняної та зарубіжної літератури свідчить про те, що поняття конфлікту трактується досить широко, внаслідок чого воно виявляється еквівалентним філософському розумінню суперечності (Л. А. Петровська). Найчастіше в психології поняття «конфлікт» визначається як зіткнення протилежно спрямованих, взаємовиключних тенденцій окремо взятого епізоду в свідомості, у міжособистісних взаємодіях або міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей, пов'язане з негативними емоційними переживаннями.

Стосовно суб'єктів відокремлюють чотири типи конфліктів:

1. Внутрішньоособистісний, що є, як правило, наслідком амбівалентних прагнень суб'єкта (О. Г. Асмолов, А. І. Захаров, Г. С. Інюшин, О. М. Леонтьєв, І. Н. Міхеєва, В. М. Мясищев, В. В. Столін, К. В. Шорохова, А. Адлер, К. Левін, З. Фрейд, Е. Фром, К. Хорні, К. Юнг та ін.). 2. Міжособистісний конфлікт, що виявляється у конфронтації з приводу потреб, мотивів, цілей, цінностей чи становлень (О. Г. Ковальов, М. М. Рибакова, Є. О. Шумілін та ін.). 3. Особистісно-груповий конфлікт, що виникає внаслідок невідповідності поведінки особистості груповим нормам та очікуванням (А. В. Петровський, А. А. Рояк, К. В. Шорохова та ін.). 4. Міжгруповий конфлікт, що виникає внаслідок зштовхування стереотипів поведінки, норм, цілей, цінностей різних груп (міжорганізаційні, міждержавні, та ін. конфлікти).

В існуючій класифікації конфліктів варто звернути увагу на так званий продуктивний конфлікт, що позитивно впливає на динаміку та результативність соціально-психологічних процесів й служить джерелом самовдосконалення та саморозвитку особистості (В. І. Андреєв, В. В. Столін, М. Дойч, Л. Козер та ін.).

Причину виникнення внутрішньоособистісних (психологічних) конфліктів психологи вбачають у самій структурі людської свідомості та діяльності: конфлікт особистісного смислу (О. Г. Асмолов, О. М. Леонтьєв, В. В. Столін) ; конфлікт ціннісних орієнтацій (І. С. Кон, В. С. Магун, І. Н. Міхеєва, В. А. Ядов) ; конфлікт «ролей» (В. Г. Ольшанський, В. Л. Леві, А. Є. Лічко, А. В. Петровський).

Ряд авторів (А. Френч, Ф. Лайн, Т. Харіс, Е. Еріксон) вважають, що головне у виникненні конфлікту - особливості переживання дитиною стадій дозрівання свого «Я». Зміст внутрішніх конфліктів у дитинстві прямо визначається тим, чи зуміла дитина у належний момент свого особистісного розвитку правильно реалізувати свої основні психологічні потреби - у любові, довірі, у самостійності, заповзятливості і визнанні. А. І. Захаров розглядає внутрішній конфлікт як один з чинників, що призводять до неврозу і розподіляє на конфлікт інтересів, потреб, можливостей та потягів.

Психологи, які розробляли проблему психічного розвитку у підлітковому віці, (Л. І. Божович, Т. В. Драгунова, Д. Й. Фельдштейн, Д. Б. Ельконін та ін.) показали, що центральне новоутворення особистості підлітка пов'язане з якісним зрушенням у розвитку самосвідомості в формі виникнення у підлітка уявлення про себе уже не як про дитину. Дієвою стороною уявлення є прагнення бути і вважатися дорослим. Якщо ставлення дорослого до підлітка не відповідає цьому його новому сприйняттю, то підліток всіма доступними йому засобами намагається утвердити себе самостійним суб'єктом, здатним на незалежні прояви у поведінці, в окремих вчинках. При цьому протест і непокора підлітків є засобом, за допомогою якого підліток хоче домогтися зміни попереднього типу взаємин з дорослим на новий, специфічний для спілкування дорослих людей. Отже, конфлікти у стосунках дорослого і підлітка виникають через розходження їх уявлень про характер прав і міри самостійності підлітка.

Важливим питанням у проблемі підліткової конфліктності є особливості розвитку самосвідомості у цьому віці, оскільки становлення цілісного ставлення до себе, самоідентичності є центральним новоутворенням віку (Л. І. Божович, М. Й. Боришевський, Т. В. Драгунова, В. А. Крутецький, П. С. Лукін, Л. Г. Подоляк, О. І. Савонько, Л. С. Сапожникова, Г. А. Собчева, С. П. Тищенко, П. Р. Чамата, І. І. Чеснокова та ін.).

Для розуміння можливих причин внутрішніх психологічних конфліктів у підлітків важливе значення має структура самосвідомості, міра гармонійності розвитку її складових. Міра адекватності компонентів самосвідомості справляє значний вплив на гармонійність внутрішнього світу людини, її психічне здоров'я, в той час як неузгодженість та неадекватність компонентів самосвідомості призводить до внутрішньої та зовнішньої конфліктності (М. Й. Боришевський, В. А. Горбачова, Л. В. Долинська, М. Г. Козак, О. І. Савонько, Л. С. Сапожникова, І. А. Слободянюк, С. М. Хоружий та ін.).

Матеріали багатьох досліджень показали, що у підлітковому віці значно підвищується інтерес до внутрішнього світу оточуючих та свого власного. Самопізнання, самоспостереження, саморегулювання поведінки та діяльності вперше стають однією з необхідних потреб особистості.

Однак, механізми самопізнання ще надто недосконалі, внаслідок чого самооцінка у підлітка нестійка, містить випадкові й суперечливі висновки та залежна від зовнішніх оцінок. З цих причин підліток часто переоцінює або недооцінює себе, а рівень його домагань часто не відповідає рівню фактичних досягнень. Якщо поведінка базується на такій неадекватній самооцінці, то конфлікт між підлітком та оточуючими стає неминучим (А. Л. Алексеєва, М. Д. Левітов, Н. Ю. Максимова, 0. І. Савонько, В. О. Татенко, С. М. Хоружий та ін.).

Дехто з психологів пов'язує труднощі підліткового віку з проблемою побудови цілісного уявлення про себе - самоідентичності (І. С. Кон, А. Е. Лічко, Ю. М. Орлов, М. Ремшмідт, Е. Еріксон та ін.).

У зв'язку із завданнями нашого дослідження особливий інтерес являють дослідження з таких проблем як: важкі підлітки з відхиленнями у поведінці, агресивність, тривожність, дезадаптацiя, афективні порушення у підлітків (В. Г. Баженов, А. Бандура, Г. В. Грибанова, С. Н. Ениколопов, О. В. Лебедев, К. С. Лебединська, Н. Ю. Максимова, Н. В. Прозорова, М. М. Райська, Л. С. Славина, В. О. Татенко, Л. Б. Філонов, С. М. Хоружий та ін.).

У вітчизняній психології Я-концепція розглядається як відносно стійка, певною мірою усвідомлена, що переживається як неповторна система уявлень індивіда про самого себе, на основі якої він будує свої взаємини з іншими людьми і відповідним чином ставиться до себе. Я-концепція - цілісний, хоч і не позбавлений внутрішніх суперечностей образ власного Я, що виступає як ставлення до себе самого та включає компоненти: когнітивний - самопізнання, емоційний - самоповага, оцінно-вольовий - прагнення підвищити самооцінку, завоювати повагу тощо (І. С. Кон, О. М. Леонтьєв, В. В. Столін та ін.). Близьким до цього є розуміння зарубіжних психологів (Р. Бернс, У. Джемс, К. Роджерс, Дж. Стейнс, Г. Шібутані).

Особливість Я-концепції як системи ставлень полягає в тому, що об'єктом є сам носій цих настановлень, що робить усі емоції, оцінки, що пов'язані з образом Я, вельми сильними та стійкими. На основі власних уявлень людина будує не тільки свою поведінку, але й інтерпретацію індивідуального досвіду. Образ Я слугує основою вибору особистістю провідної лінії поведінки, базою для виникнення особистого настановлення, що проявляється у готовності людини поводитися певним чином. Змінивши сприйняття людиною самої себе, підвищивши висоту та рівень адекватності самооцінки індивіда, привівши у відповідність домагання індивіда з його можливостями, тобто гармонізувавши його Я-концепцію, ми можемо вплинути на настановлення особистості і на готовність людини поводитися певним чином, тобто змінити провідну лінію її поведінки.

У підлітковому віці самосвідомість все більшою мірою починає включатися у процес управління поведінкою (М. Й. Боришевський, Ю. А. Миславський, А. К. Осницький, І. А. Слободянюк, Т. В. Снєгірьова, І. І. Чеснокова та ін.). В узагальненій формі особистісну саморегуляцію можна представити як свідому активність індивіда, спрямовану на приведення внутрішніх резервів у відповідність з умовами зовнішнього середовища для успішного досягнення значущої мети. У процес саморегуляції особистості активно включаються її самооцінка, домагання, соціально-психологічні очікування та «образ-Я» як інтегрована форма самосвідомості, що є цілісним уявленням особистості про себе, а також оцінні ставлення до інших. Здатність особистості адаптуватися до найрізноманітніших життєвих ситуацій (вибір певного стилю поведінки, способу реагування) зумовлюється достатньо стійким та адекватним знанням про себе, що дає можливість постійно «примірювати» свої реальні можливості до вимог ситуації, співвідносити свою поведінку з очікуваннями інших людей, що передбачає достатньо високий рівень розвитку особистісної рефлексії (М. Й. Боришевський).

Таким чином, підліткова криза супроводжується актуалізацією сприйняття себе самостійним суб'єктом, зростанням потреби у самопізнанні і саморегуляції. Можна припустити, що створення сприятливих умов для розвитку цих потреб, навчання самопізнанню та саморегуляції, що гармонізує Я-концепцію молодших підлітків, пом'якшить у останніх перебіг кризи, зменшить, внутрішню та зовнішню конфліктність. Перевірка цього припущення була основним завданням експериментальної частини дослідження.

Підлітковий вік - як критичний етап становлення особистості Відомо, що кожний віковий період в житті людини характеризується визначеною структурою особистості, наявністю своєрідних тенденцій розвитку. Значну увагу звертає на себе складний і суперечливий підлітковий вік, який ще характеризують як критичний етап в процесі становлення особистості [11; 14; 17; 19; 23]. Особистість підлітка - дуже складне явище, яке вивчають різноманітні дисципліни, розробивши цілий ряд самостійних напрямів.

Перший напрямок, який включає фізіологію, вікову психологію, вивчає переважно психофізіологічні особливості підлітків - ріст, вагу, сенсорні процеси, статеве дозрівання, темпи психічного розвитку. В межах даного напрямку простежується співвідношення природних, біологічних, соціокультурних факторів, особливості когнітивних процесів, перш за все розумового мислення, варіації підліткового сприймання і пам'яті, різниця в характеристиці емоціональних реакцій, комунікативних якостей, емпатії та захисних механізмів, специфіка психосексуального розвитку, особливості формування самосвідомості, закономірності розвитку моральної свідомості [4; 5; 10; 22; 27].

Другий напрямок орієнтований на соціальну психологію 5 [6; 16; 20; 26]. В рамках даного напрямку вивчаються здебільшого процеси соціалізації підлітків, методи залучення підлітків до культури. Дослідження у цій галузі охоплюють достатньо широке коло проблем: які засоби, методи, результати соціалізації підлітків з іншими аспектами соціальної культури суспільства, вивчення взаємозв'язку між певним стилем виховання підлітка і соціальним характером, рисами особистості дорослої людини.

Третій напрямок орієнтований головним чином на соціологію та педагогічну соціологію, де дослідження підліткового віку проходить рідко і не спеціально. В соціології до проблем підлітків звертаються як правило в тому випадку, коли досліджують загальні молодіжні проблеми [12; 15; 19; 21; 22]. Четвертий напрямок включає педагогічне дослідження, де висвітлюються проблеми формування підліткової особистості, її відношення до оточуючого світу, світу дорослих і ровесників, світу власного «Я» [5; 7].

П'ятий напрямок спрямований на філософію. Однак, виділення даного напряму дослідження підліткового віку досить умовне, так як на сьогодні практично немає фундаментальних філософських праць, які б ґрунтовно аналізували процес формування особистості. Комплексний характер вищезгаданих досліджень дає певний вихідний матеріал для роздумів і вимагає подальшого осмислення пошуків шляхів виходу із ситуацій, що характеризуються як ситуації серйозних прогалин в моральному сприйнятті і становленні підлітка, що загрожує обернутися втратою опори на гуманні цінності підростаючого покоління. До недавнього часу психологи та педагоги вивчали процеси становлення і розвитку підлітків так, ніби ці процеси здійснювались у незмінному соціальному світі. Але якщо навіть допустити, що психофізіологічні і соціальні особливості підлітка збереглися (що піддається сумніву у зв'язку з явищами акселерації, інфантилізму, екологічними катаклізмами, загостреними відносинами поколінь і т. д.), то їх реальне якісно-змістовне наповнення в сьогоднішніх умовах корінних перемін, які стосуються не тільки становлення і виховання підростаючого покоління, але й його розвитку - залишаються поки що відкритими. Підліток активно прагне до самореалізації, але її форми йому пропонує найближче середовище, оточення, спосіб життя, які виражають суттєві риси тієї суспільно-історичної формації, на базі якої вони склалися. Отже, мова йде про вивчення індивида, що змінюється у світі, що також міняється. Тому, у світі нової методологічної перспективи серйозною основою для вивчення розвитку і становлення підлітка може стати наукова теорія, яка включає не поверхневі і фрагментарні дослідження, а різносторонні і репрезентивні, які б давали досить детальну і багатовимірну картину становлення підлітка [13, с. 22-23].

Сьогоднішня ситуація характеризується тим, що з одного боку, час науково-технічної революції помітно прискорює фізичне, статеве дозрівання, що ставить питання про зниження початкової границі підліткового віку, але з другого-необхідність продовження періоду навчання відкидає наступання соціально-моральної зрілості, тим самим як би розширює границі віку, створюючи передумови для виникнення і збереження інфантилізму, соціальної, моральної і громадської несамостійності підлітків, їх конфліктної поведінки [21].

В зв'язку з цим, є необхідність виділити три достатньо стійкі рівні-стадії розвитку і становлення підлітків (за Д. Фельдштейном). Перший - локально капризний (10-11 років) характеризується тим, що стремління дитини до самостійності проявляється в потребі визнання з боку дорослих його можливостей і значення через вирішення особистих завдань. Саме він називається локальним, а капризним тому, що в ньому перемагають ситуативне обумовлені емоції. Другий рівень - 12-13 річна дитина вже не задовольняється своєю участю в певній сукупності справ, у неї розвивається потреба у суспільному визнанні, приходить усвідомлення не тільки своїх обов'язків, але і прав в сім'ї, школі та суспільстві. Третій рівень - в 14-15 річного підлітка формується готовність до функціонування в дорослому світі, породжується бажання проявити себе, яке веде до усвідомлення своєї соціально-моральної причетності, загострюючи потребу у самовизначенні, самореалізації[27]. Якщо ж ці рівні у процесі формування особистості підлітка проходять з помітними вадами та негативними наслідками у його взаєминах з оточуючим світом, то є необхідність вказати на те, що ймовірність виникнення конфліктів підлітків з мікросередовищем досить велика, що затрудняє гармонійний вплив останнього на особистість як його складову. З врахуванням сьогоднішніх змін в екології, економіці, культурі, традиціях, до основних вікових особливостей підлітка можна віднести слідуючі: психофізичні особливості, які включають інтенсивний фізичний розвиток, статеве дозрівання, інтерес до представників протилежної статі, загострене сприйняття своєї зовнішності; соціально-моральні особливості сучасних підлітків: розвиток моральної свідомості, самосвідомості, формування стійкої самооцінки, намагання самоутвердитись у середовищі, почуття дорослості, інтерес до власного духовного світу та інших людей. Усі вікові особливості так чи інакше проявляються, пов'язуючись між собою з провідними потребами і визначаються соціально-психологічною орієнтацією. По мірі формування соціальних мотивів поведінки посилюється орієнтація на моральні цінності суспільства та групи. І при певному рівні вихованості виникає обернений вплив на соціальну орієнтацію - 8 підлітків [6].

Порушення у формуванні соціальної мотивації, прогалини в психолого-педагогічних впливах та міжособистісних стосунках дорослих та дітей приводять до дезорганізації у виборі лінії поведінки і призводить до конфліктів. Можна визначити провідну причину конфліктів і непорозумінь: несумісність, нерозуміння або відчуженість, яка приводить до того, що підліток втрачає орієнтування в обставинах і помилки поведінки перетворюються в причини конфлікту, основні характеристики яких ми розглянемо нижче.

1.2 Сутність конфліктної поведінки підлітків.

В психології конфлікт визначається як зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одне з одною тенденцій в свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісній взаємодії або міжособистісних відносинах індивідів або груп людей, пов'язане з гострими негативними емоційними переживаннями. Ще конфлікт трактують як «зіткнення двох або більше різноспрямованих сил з метою реалізації їх інтересів в умовах протидії» [25, с. 125[. В його основі лежать цілі, цінності, норми, потреби, які не можуть бути реалізовані всіма учасниками конфлікту одночасно: задоволення намагань однієї сторони можливо лише за рахунок утиску інтересів другого, тому протидіючі вчинки практично завжди супроводжуються афективними станами. Є й інші варіанти конфлікту, наприклад, коли у самої особистості з'являються приблизні по силі, але протилежно спрямовані мотиви, або відсутні об'єктивні умови для досягнення бажання. Конфліктна поведінка, являючи собою стійку реакцію на дії оточуючих людей і зовнішні обставини є результатом суперечливості внутрішнього світу особистості або виникнення суперечностей між особистістю і мікро середовищем. Тривала відсутність умов для вирішення конфліктів викликає неадекватну реакцію особистості на зовнішні явища, що призводить до конфліктів з оточуючими. Природу конфліктної поведінки обумовлюють особистісні та ситуативні передумови.

Особистісні передумови пов'язані з індивідуальними особливостями підлітків та дорослих, що беруть участь у конфлікті, а ситуативні - з особливостями самої конфліктної ситуації [2]. В психологічних дослідженнях розрізняють особистісні передумови зі сторони підлітків і зі сторони дорослих. Серед особистісних передумов підлітків виділяють: невміння об'єктивно оцінити ситуацію; схильність до амбіції, завищена самооцінка; нестриманість, запальність [4; 11; 15; 17; 18; 23. ] Особистісними передумовами з боку дорослих є стереотип мислення; авторитарність, невміння налагодити спілкування; низька культура, відсутність такту [8; 9; 20; 24].

Аналіз літератури показав, що ситуативні передумови конфліктів пов'язані з конкретною ситуацією і містять у собі складності морального вибору, що характеризує боротьбу мотивів, виникаючих в процесі прийняття рішення, а також в недостатній кількості або неточності інформації про учасників і обставини ситуації. Обидві сторони при цьому реагують саме на видимий прояв конфліктної поведінки один одного, а внутрішні суперечності, які в дійсності привели до зіткнення, залишаються непоміченими. Емоційна напруга при цьому характеризується ступенем загостреності виникаючих суперечностей, коли ущемлення прав, навіть якщо воно тільки видиме, викликає хворобливу реакцію, протест, емоційний зрив.

У конфлікт переростає не будь-яке зіткнення, а, як правило таке, в якому вирішуються найбільш суттєві потреби, прагнення, інтереси, цілі людей. Небезпека конфліктів полягає у тому, що вони супроводжуються різними негативними емоціями, якщо конфлікт не вирішується своєчасно, це може призвести до неврозів, хворобливих станів, стійкого розладу стосунків між людьми [16]. Реально існуюча причина, через яку сторони вступають у відкрите зіткнення, називається об'єктом конфлікту. Ця причина, як правило є очевидною для сторонніх спостерігачів. Наприклад, об'єктом конфлікту між двома підлітками може бути місце на задній парті. У кожного з них є своя, внутрішня неочевидна причина, яка спонукає до конфронтаційних дій. Вона називається предметом конфлікту. У наведеному прикладі можуть бути взаємна антипатія, прагнення здобути авторитет у класі, суперництво і т. д. Якщо об'єктивну причину конфлікту усунути досить легко, то внутрішню, істину причину, мотив конфліктної поведінки - значно важче.

Саме тому деякі конфлікти мають довготривалий характер. У різних сферах суспільного життя конфлікти можуть відігравати конструктивну, деструктивну і стабілізуючу роль.

Конструктивний або продуктивний конфлікт позитивно впливає на структуру, динаміку і результативність соціально-психологічних процесів і слугує джерелом самовдосконалення і саморозвитку особистості. Умовою конструктивного конфлікту є коректність у виборі опонентами оцінок, суджень, які не повинні виходити за межі ділових аргументів. У виховній практиці конфлікти між дорослими та дітьми, підлітками можуть бути конструктивними за умови, якщо дорослі висловлюють критичні оцінки або негативне ставлення не до особистості вихованця, а лише до конкретного вчинку або дії.

Більшу цікавість представляє деструктивний конфлікт, який виникає, якщо один із його учасників (опонентів) для досягнення своїх цілей використовує методи, що не сумісні з моральними - нормами, або занижує гідність партнера публічно і т. д. У такому випадку конфлікт веде до погіршення психологічного клімату взаємодії, поглиблення протиріччя між сторонами. Велику шкоду особистості задають суперечності внутрішнього світу підлітка - так звані внутрішньо особистісні конфлікти, як наслідок зіткнення внутрішніх протилежних тенденцій. Одним із найважливіших джерел внутрішнього конфлікту підлітка є невідповідність самооцінки і оцінки (коли самооцінка перевищує оцінку). Такі конфлікти небезпечні для особистості, вони мають значну руйнівну силу і можуть виявитись назовні. Якщо такий конфлікт вчасно не розв'язується, то підростаюча особистість може втратити віру в себе, активність, внутрішню гармонію і спокій [3. ].

Кожен протікаючий конфлікт має свої структурні елементи. Аналіз конфліктних ситуацій, що виникають у життєдіяльності підлітків дав змогу виявити їх основні моменти: суперечності, загострення, або затягнуте вирішення яких привело до конфлікту; конкретні вчинки та дії учасників ситуації, в яких виражається сутність конфлікту; спонуки, які викликають активність особистості і визначають вибір того чи іншого способу поведінки; сукупність яких мотивів, що орієнтують особистість на зміну себе або зміну інших під час конфлікту; зовнішній прояв існуючих суперечностей - агресивність, афективність, стриманість, пасивність та ін. Структура ж конфліктів підлітків містить такі компоненти:

1) виникнення конфлікту - конфліктна ситуація, інцидент;

2) опоненти конфлікту - особи, які створюють конфліктну ситуацію;

3) об'єкт конфлікту - реально існуюча об'єктивна причина, з-за якої опоненти вступають у конфлікт;

4) предмет конфлікту - суб'єктивна, внутрішня причина, яка спонукає до конфронтаційних дій;

5) поведінка в конфлікті - дії сторін, що конфліктують (використання сили, приниження, наклеп, зневажання, уникнення, пристосування тощо) ;

6) подолання конфлікту - усунення його причин і встановлення нормальних стосунків між учасниками ситуації;

7) наслідок конфлікту зміна (зовнішня, внутрішня) опонентів конфлікту.

У конфліктних ситуаціях люди поводяться по-різному. Вчені виявляють п'ять основних типів або стратегій поведінки людей у ситуації конфлікту.

1) Суперництво. Проявляється у відкритій боротьбі за свої інтереси.

2) Співробітництво. Спрямоване на пошук рішення, яке б задовольняло інтереси обох сторін.

3) Компроміс. Це врегулювання яке досягається шляхом взаємних поступок.

4) Уникнення. Проявляється як намагання вийти із конфліктної ситуації, не вирішуючи її і не вступаючи у відкриту боротьбу.

5) Пристосування. Тенденція вийти із напруженої ситуації шляхом односторонніх поступок, відмова від власних інтересів [26, с. 12. ]

У підлітків можна виділити п'ять головних тактик поведінки під час конфлікту:

1) Активна протидія - боротьба за лідерство, ворожнеча, бійки, суперництво;

2) Активна зважена позиція - згода, порозуміння, що досягається шляхом взаємних поступок, посилання на авторитети, залучення друзів;

3) Зважена принципова позиція - вирішення проблеми шляхом співробітництва, домовленості, участі у спільному житті;

4) Пасивність пасивне сприйняття думки інших, пристосування до позиції сильніших;

5) Нейтральна позиція - байдужість, ізольованість.

Звичайно, при аналізі та характеристиці типу конфліктної поведінки підлітка важливо враховувати: тактику його поведінки, яка переважає у конфліктних ситуаціях (напад, захист, покора, уникнення зіткнення), найбільш характерну позицію стосовно об'єкта і предмета конфлікту (активна, нейтральна, пасивна), значимість розбіжностей з точки зору оточуючих, характерні способи вирішення конфліктів, періодичність та частоту конфліктів підлітка з оточенням (рідко, часто, постійно). Слід відмітити, що дослідниками конфліктної поведінки підлітків була виявлена ще одна важлива тактика поведінки, яку використовують підлітки під час конфлікту - створення видимої покори і досягнення цілі непомітно для оточуючих, на що слід звернути увагу.

Діагностика конфлікту спрямована перш за все на оперативне з'ясування його причини за рахунок аналізу інформації про його перебіг та поведінку учасників. Складність встановлення істинної причини конфлікту викликана тим, що вона завжди заломлюється через міжособистісні відносини учасників, тому його виникнення та результат залежать від відносин діючих осіб одне до одного і до тієї діяльності, через яку відбулось зіткнення, тобто суперечностей, що виникають у процесі розвитку особистості підлітка при його взаємодії з оточуючим середовищем. Тільки при умові, коли встановлені чи відомі міжособистісні стосунки у які вступає підліток, можливо встановити істинну причину конфлікту і знайти раціональні шляхи нормалізації відносин[4].

Конфлікти підлітків завжди мають дві сторони: внутрішню і зовнішню. Внутрішня сторона пов'язана з сутністю конфлікту, з виникненням гострих нерозв'язаних суперечностей. Зовнішня сторона - це очевидні прояви конфлікту. Як правило дорослий реагує саме на зовнішній прояв конфлікту, вдається до відповідних заходів, які не приводять до дійового усунення, оскільки основна суперечність не розв'язана. Варто відмітити, що термін «конфліктна ситуація» і «конфлікт» часто ототожнюються. Вважаємо за необхідне розмежувати ці поняття. Конфліктна ситуація завжди передує конфлікту. Вона виникає суперечність між учасниками ситуації існує, і можливо, є особистісні та ситуативні передумови, але протилежні дії сторін ще не почались або активність виявляє лише одна сторона. У цьому випадку конфлікту як такого ще немає, хоча він може виникнути у будь який момент. Друга сторона може навмисно не йти на конфлікт з якихось причин (не та обстановка, мало інформації, немає бажання псувати стосунки, тощо), або не усвідомлювати конфліктність ситуації, ігнорувати суперечності, що виникли.

Отже, процес виявлення і подолання конфліктів підлітків з оточуючим світом має свої специфічні особливості. Як важлива соціально-демографічна група, підлітки мають свої відмінності, що обумовлюються їх віком, соціальним статусом роллю у суспільстві. А щоб вдало уникнути і запобігти цим конфліктам необхідно знати самий характер стосунків різни вікових груп, поколінь, їх чинники, особливості вибору партнерів, мотиви поведінки, які спонукають до конфронтації.

1.3 Конфлікти у взаємодії батьків і дітей

Даний різновид конфліктів - одна із самих розповсюджених у повсякденному житті. Однак вона деякою мірою обійдена увагою фахівців - психологів і педагогів. Ми не розглядаємо проблему конфлікту поколінь, що набагато ширше й активно розробляється соціологами. З більш ніж 700 психолого-педагогічних робіт із проблеми конфлікту навряд чи набереться з десяток інший публікацій, у центрі яких стояла б проблема конфліктів між батьками і дітьми. Вона, як правило, вивчається в контексті більш великих досліджень; сімейних відносин, вікових криз, впливу подружніх конфліктів на розвиток дітей та ін. Але неможливо знайти таку родину, де б були відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забезпечених родинах у більш ніж 30% випадків відзначаються конфліктні взаємини (з погляду підлітка) з обома батьками[15; 7]..

Чому ж виникають конфлікти між батьками і дітьми? Крім загальних причин, породжуючих конфліктність взаємин людей, що розглянуті вище, виділяють психологічні фактори конфліктів у взаємодії батьків і дітей.

1. Тип сімейних відносин. Виділяють гармонічний і дисгармонійний типи сімейних відносин. У гармонічній родині встановлюється рухлива рівновага, що виявляється в оформленні психологічних ролей кожного члена родини, формуванні сімейного «Ми», здатності членів родини дозволяти протиріччя.

Дисгармонія родини - це негативний характер подружніх відносин, що виражається в конфліктній взаємодії подружжя. Рівень психологічної напруги в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротичних реакцій її членів, виникненню почуття постійного занепокоєння в дітей.

2. Деструктивність сімейного виховання. Виділяють наступні риси деструктивних типів виховання:

* розбіжності членів родини з питань виховання;

* суперечливість, непослідовність, неадекватність;

* опіка і заборони в багатьох сферах життя дітей;

* підвищені вимоги до дітей, часте застосування погроз, осудів,

3. Вікові кризи дітей розглядаються як фактори їх підвищеної конфліктності. Вікова криза являє собою перехідний період від одного етапу дитячого розвитку до іншого. [5; 7]. У критичні періоди діти стають неслухняними, примхливими, дратівливими. Вони часто вступають у конфлікти з оточенням, особливо з батьками. У них виникає негативне ставлення, які вони раніше виконували, що призводить до впертості. Виділяють наступні вікові кризи дітей:

* криза першого року (перехід від дитинства до раннього дитинства) ;

* криза «трьох років» (перехід від раннього дитинства до дошкільного віку) ;

* криза 6-7 років (перехід від дошкільного до молодшого шкільного віку) ;

* криза статевого дозрівання (перехід від молодшого шкільних до підліткового віку - 12-14 років) ;

* підліткова криза 15-17 років.

4. Особистісний фактор. Середовище особистісних особливостей батьків, що сприяють їхнім конфліктам з дітьми, виділяють консервативний спосіб мислення, прихильність застарілим правилам поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю і т. д.), авторитарність суджень, ортодоксальність переконань і т. п. Серед особистісних особливостей дітей називають такі, як низька успішність, порушення правил поведінки, ігнорування рекомендацій батьків, а також неслухняність, упертість, егоїзм і егоцентризм, самовпевненість, лінощі і т. п. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бути представлені як результат помилок батьків і дітей.

Виділяють наступний типи відносин батьків і дітей:

* оптимальний тип відносин батьків і дітей;

* потребою це назвати не можна, але батьки цікавляться інтересами дітей, а діти діляться з ними своїми думками;

* скоріше батьки проникають у турботи дітей, чим діти діляться з ними (виникає спільне невдоволення) ;

* скоріше діти відчувають бажання поділятися з батьками, чим ті турбуються, інтересами і заняттями дітей;

* поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві батьки;

* поведінка, життєві прагнення дітей викликають у родині конфлікти, і при цьому скоріше праві діти;

* батьки не цікавляться інтересами дітей, а діти не відчувають бажання ділитися з ними (протиріччя не помічалися і переросли в конфлікти, взаємне відчуження).

Найбільше часто конфлікти в батьків виникають з дітьми підліткового віку. Психологи виділяють наступні типи конфліктів підлітків з батьками: конфлікт нестійкості батьківського відношення (постійна зміна критеріїв оцінки дитини) ; конфлікт гіперопіки; конфлікт неповаги прав на самостійність (тотальность вказівок і контролю) ; конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого в конфлікті за будь-яку ціну).

Звичайно дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями), як:

* реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру) ;

* реакція відмовлення (непокора вимогам батьків) ;

* реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації і дій). Виходячи з цього основними напрямками профілактики конфліктів батьків з дітьми можуть бути наступні:

1. Підвищення педагогічної культури батьків, що дозволяє враховувати вікові психологічні особливості дітей, їхні емоційні стани.

2. Організація родини на колективних початках. Загальні перспективи, визначені трудові обов'язки, традиції взаємодопомоги, спільні захоплення є основою виявлення і дозволу виникаючих протиріч.

3. Підкріплення словесних вимог обставинами виховного процесу.

4. Інтерес до внутрішнього світу дітей, їхнім турботам і захопленням. На думку психологів конструктивній поведінці батьків у конфліктах з маленькими дітьми може сприяти наступне:

Ё завжди пам'ятати про індивідуальність дитини;

Ё враховувати, що кожна нова ситуація вимагає нового рішення;

Ё намагатися зрозуміти вимоги маленької дитини;

Ё пам'ятати, що для змін потрібен час;

Ё протиріччя сприймати як фактори нормального розвитку;

Ё виявляти сталість стосовно дитини;

Ё частіше пропонувати вибір з декількох альтернатив;

Ё схвалювати різні варіанти конструктивної поведінки

Ё спільно шукати вихід шляхом зміни в ситуації;

Ё зменшувати число «не можна» і збільшувати число «можна»;

Ё обмежено застосовувати покарання, дотримуючись при цьому справедливості і необхідності;

Ё дати дитині можливості відчути неминучість негативних наслідків його провини; логічно роз'ясняти можливості негативних наслідків;

Ё розширювати діапазон моральних, а не матеріальних заохочень;

Ё використовувати позитивний приклад інших дітей і батьків;

Ё враховувати легкість переключення уваги в маленьких дітей.

1.4 Прояви конфліктності у характері взаємин поколінь

На становлення людини, соціально-економічні умови її життя, найбільш суттєвий вплив мають фактори найближчого середовища, через яке в основному і реалізується особистість. Різноманітні його компоненти завжди є носіями визначених норм поведінки, вчинків, поглядів і намагаються забезпечити відповідну поведінку своїх членів. Таким середовищем для підлітка виступає сім'я, школа, колективи і групи ровесників і т. д. Так чи інакше підліток притримується лінії тієї поведінки, яка схвалена у найближчому до них оточенні.

Середовище саме по собі неоднорідне: людина одночасно входить в декілька колективів, груп, спілкується з багатьма людьми, вплив яких буває неоднозначним, а нерідко і суперечливим. Найближче моральне середовище здійснює вплив на особистість підлітка і його поведінку двояко: на процес становлення особистості і безпосередньо через конкретну життєву ситуацію її активності. Однак особистість - не тільки об'єкт впливу мікро середовища, але й діяльний суб'єкт, що перетворює і змінює його. Враховуючи активну роль особистості у взаємодії з середовищем, відносну автономність її якостей, дослідження генезису підлітка (як морального так і з відхиленнями в поведінці) повинно охоплювати такі напрями: «мікросередовище-особистість», «особистість-мікросередовище», «особистість-поведінка», «мікросередовище-поведінка» [18, с. 22]. Характер взаємовідносин поколінь - це домінування у суспільному житті зв'язків всередині поколінь (діти-діти), (дорослі-дорослі) або зв»язків між поколіннями (дорослі-діти), які визначають особливості процесу становлення психосоціальної структури індивідів та їх функцій у соціумі.

Для взаємовідносин між поколіннями при будь-якому суспільному ладі характерна принятливість як в матеріальній, так і в духовній сферах соціуму, що обумовлено закономірністю історичного розвитку. Представники старших поколінь передають молодшим свій соціальний, професійний, моральний досвід, виступають у ролі оберегів і носіїв традицій, але молодші, в свою чергу, вибірково ставляться до цінностей, що їм передають, вносять елементи новизни в життя, і тим самим збагачують його (як з позитивної, так і з негативної сторони). Характерною особливістю сьогоднішнього дня є те, що відносини батьків та дітей, а також представників різних вікових груп стали більш гнучкими, рухливими, рівноправними. Спостерігається суттєва розбіжність в сприйнятті одного покоління іншим: до - 16 рослим здається, що молодші недооцінюють їх і переоцінюють себе, а підлітки, навпаки - нарікають на несправедливість і нерозуміння з боку дорослих. Загалом можна сказати, що чим вищий темп історичного розвитку, чим більше соціально-значимих змін відбувається за одиницю часу, тим помітнішими будуть розбіжності між поколіннями, тим складнішими стануть механізми трансляції, передачі культури від старших до молодших, до соціальної і культурної спадщини [9].

Характеризуючи відносини поколінь, що впливають на моральне становлення підростаючої особистості, не можна обійти проблему конфлікту поколінь. Процес морального становлення підростаючого покоління не позбавлений суперечностей. Реальною суперечністю у відносинах поколінь є те, що молоде покоління намагається йти до соціальної самореалізації, а її представниками не створюються необхідні умови для утвердження. Відоме протиріччя молоді із старшим поколінням настає і тоді, коли значно продовжений шлях підготовки людини до праці і життя при високому рівні освіченості, інформованості, відсуває період самостійного життєвого визначення і життєвої позиції. Ще одне протиріччя полягає в тому, що предметом наслідування може бути не тільки передовий досвід, а й аморальний досвід, який за допомогою соціальної інформації передається з покоління в покоління. Було б помилково розглядати старше покоління тільки як носія старого, відживаючого, а молоде - нового і прогресивного. Так само не можна розглядати підростаюче покоління тільки в негативному плані. Розділ старого і нового, прогресивного і регресивного - досить відносний, і його слід шукати не між поколіннями, а між передовими і відсталими його представниками. Ось чому конфлікти носять різний характер в залежності від особливості самої людини, її сприйняття, усвідомлення, сфери взаємодії індивідів різного віку. Відносини між поколіннями тісно пов'язані з рівнем соціально-економічного розвитку суспільства, і в цьому розумінні можуть визначати характер діяльності багатьох соціальних інститутів. Специфіка традицій, особливостей освітньо-виховної системи найбільш яскраво проявляється через діяльність соціальних інститутів (сім'я, школа, колектив однолітків, дитячі організації тощо). Здавна передова суспільна думка намагалась спрямувати на дітей і підлітків те, що малювалось в якості ідеалу у відповідності до класових позицій представників духовної культури тієї чи іншої епохи. Висувались найрізноманітніші ідеї на рахунок удосконалення підростаючого покоління, шляхів його становлення та розвитку. Одні висували школу, як найважливіший фактор соціалізації дітей, інші - її заперечували і відсували, вважаючи, що процес, здійснюваний у школі, призводить до стандартизації людини і, у зв'язку з цим, пропонували ідею індивідуального виховання (Ж. Руссо, Л. Локк та ін.). Створювались заклади з проекцією сімейних відносин на усі сфери життєдіяльності людини (І. Песталоцці). Покладались великі надії на закриті пансіонати, ліцеї та подібні до них установи. (І. Бецкой). [19]. Такі альтернативні схеми розчленування механізму становлення людини затрудняють аналіз всієї складності процесів взаємодії суспільства і людини, дещо спрощують реальні життєві зв'язки. Ні етапи становлення, ні окремі сфери життєдіяльності, ні канали суспільного впливу на людину не існують ізольовано. На одному етапі становлення, на одному етапі життя підліток знаходиться, діючи відразу в декількох сферах, розвивається під впливом всього комплексу об'єктивних та суб'єктивних факторів.