Діагностика і корекція подолання конфліктності у підлітків

Процес становлення, безперервний характер його проходження вимагає взаємодії і взаємовпливу між усіма ланками, особливо між школою, сім'єю, закладами дозвілля, засобами масової - 18 комунікації, трудовими колективами та ін. Як фактори, так і безпосередні причини тієї чи іншої поведінки нерозривно зв'язані, як було сказано вище, з рядом суперечностей суспільства, соціального середовища, мікросередовища і самої особистості. Без аналізу цих суперечностей і визначення шляхів, їх розв'язання, не може бути чіткого наукового обґрунтування напрямів удосконалення процесу морального становлення підростаючого покоління.

Один із проявів суспільного прогресу полягає у тому, що кожне нове покоління, що вступає у життя, повинно підніматися на більш високий щабель освіченості, загальної культури, професійної кваліфікації, соціальної і моральної активності. Цей процес не може бути прямолінійним, він, як правило, несе у собі труднощі та суперечності. Які це суперечності? Є загальні суперечності, що визначають моральне становлення особистості у кожному суспільстві, а є часткові, одні з яких доводиться вирішувати людям різного віку. Загальною залишається суперечність між вимогами суспільства і намаганнями самої особистості до розвитку і самореалізації, з одного боку, і визначеними деякими обмеженнями цього розвитку і самореалізації як в силу об'єктивних умов, так і внаслідок недостатньо високого культурного, морального рівня і моральної активності самого підлітка - з другого боку. Причина, як бачимо, криється і в суспільних відносинах, і в самій людині. Вирішення даної суперечності зобов'язує створити підлітку оптимальні умови не просто для його самореалізації, а для такого морального становлення, яке б мало позитивне значення як для суспільства так і для самого підлітка. Названу суперечність необхідно розглядати як об'єктивну на сучасному етапі розвитку нашого суспільства. Ця суперечність не може бути раз і назавжди вирішена. На новому етапі становлення вона виникає знову, бо підвищення рівня освіти і кваліфікації, розвиток здібностей, розвиває нові можливості, а значить, постійно вимагає і нових зусиль для більш повної самореалізації особистості. Тобто дана суперечність виступає постійним джерелом становлення і розвитку особи. Але є і обернена сторона, коли створюється ситуація, при якій суспільство вимагає більш повної самореалізації особистості, створює для цього всі необхідні умови, а підліток використовує їх як внаслідок обмеженості або деформації потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, так і внаслідок ліні, безвольності. Тоді людина застрягає у своєму розвитку, не реалізує значної долі своїх здібностей. Перешкоджають нормальному становленню особистості будь-які відхилення від норм моралі. В таких випадках порушуються стимули саморозвитку людини, що наносить великої шкоди суспільству і самому підлітку [37].

Отже, при виясненні сутності конфліктних взаємин поколінь слід звернути увагу на цілу низку основних суперечностей, а саме на суперечності між постійно зростаючими в умовах нових економічних відносин вимогами до соціальної, моральної зрілості, до збагачення і розвитку творчих здібностей підростаючого покоління і постійно знижуючим рівнем сформованості його моральної культури, загальним низьким рівнем результативності освітньо-виховної системи у суспільстві; між бажанням підлітка, і можливістю здійснити це бажання, виконати його; між зростаючими вимогами до активізації професійного, соціального самовираження і прояву соціального відчуження підлітків; між об'єктивною потребою збагачення виховного потенціалу мікросередовища, сучасних інститутів виховання і низькою ефективністю його реалізації, нерозвиненістю механізмів їх взаємодії, невідповідності методики їх виховної діяльності завданням моральної активності підростаючої особистості; між різною актуалізацією значимості суб'єктивного прояву особистості підлітка і домінуванням її об'єктивного статусу у взаємодії; між наростаючою потребою підвищення ролі підростаючих поколінь у гуманізації та демократизації суспільної системи і традиційним функціонуванням одномірної системи та її впливу, що відображає атрибути тоталітарної системи усього суспільства. Названі суперечності та їх інтеграція знаходяться в абсолютизації традиційної системи «суспільство-діти», в той час, як сучасний етап суспільного розвитку вимагає активізації системи «діти-суспільство»[31].

Суперечності, які сильно загострюються у суспільстві здебільшого впливають на норми поведінки та її порушення, які ведуть до конфронтації. Чимале значення у прояві конфліктності має особливість морального вибору підлітком тих чи інших видів діяльності у взаємодії з оточенням, адже поведінка людини виражає її сутність. Якщо особистість у змозі спів ставити свої вчинки і дії з моральними нормами, вимогами суспільства, вибрати соціально придатний спосіб розбіжностей і суперечностей, що виникають, уміє управляти власною діяльністю, контролювати свої вчинки, то вона має можливість регулювати свою поведінку. Що стосується підліткового віку, повного неузгодженостей, протистоянь та розбіжностей у свідомому виборі способу дій, то цей процес досить проблематичний.

Поведінка як соціальне явище, безпосередньо детермінована мікросередовищем, підпорядковується статистичними закономірностями. Але на індивідуальному рівні детермінації, поведінка підлітка набуває ймовірного характеру. Індивідуальна поведінка являє собою процес, який має складну внутрішню структуру. Вона виражається в комплексі різноманітних підготовчих дій. Ці дії опосередковані свідомістю особистості, тому в реальній поведінці передує велика психічна діяльність, участь у регуляції поведінки, потреб, інтересів, орієнтацій, мотивів та інших особистісних факторів [14].

По суті, поведінка підлітка (моральна чи з відхиленнями) це соціально детермінований і психічно викликаний потребами особистості мотивований процес, який знаходить своє виявлення в здійсненні визнаних морально нормованих вчинків або таких, що порушують соціально-нормативний порядок, що сприяє нормальному функціонуванню і розвитку суспільства. Вихідним елементом внутрішньої психологічної структури поведінки є потреби та їх задоволення. Вони - соціально обумовлене психологічне джерело, що спонукає, регулює і спрямовує активність особистості. Між соціальними детермінантами, потребами особистості та поведінкою існує імовірнісний причинний зв'язок. В якості психологічної основи поведінки, як свідчать дослідження, можуть виступати будь-які соціальні потреби особистості - антисуспільні, гіпертрофовані (викривлені) і нормальні (соціально прийняті) [19]. Перехід від нормальних потреб особистості до порушення соціальних норм - можливий при конфліктній ситуації об'єктивного чи суб'єктивного характеру. Загальновизнано, що будь-яка поведінка особистості у суспільстві є як соціальною так і асоціальною; людина - істота суспільства і соціальні фактори - головні детермінанти її поведінки. Разом з тим, не заперечується значення біологічних особливостей індивіда в детермінації поведінки. Тобто проблема конфліктів підлітків закладена у співвідношенні і ролі біологічного і соціального. Все більше стверджується думка науковців, що на рівні індивідуальної поведінки індивідуально-психологічні і біологічно-генетичні фактори, безумовно, здійснюють вплив на поведінку підлітка, але у взаємодії і при вирішальній ролі соціальних факторів та умов. Таким чином, суспільна детермінація не тільки не виключає, але й передбачає самостійне, творче, активне, свідоме начало людини у моральному самовизначенні. Умови соціального середовища - сім'я, школа, інші люди - все це безперечно, впливає на процес морального становлення підлітків, і ні в навчальний, ні навіть у вільний час дитина не буває абсолютно вільною, автономною у виборі того чи іншого виду діяльності, занять, способів їх організації і здійснення. Але в будь-яких умовах, при будь-яких обставинах особистості належить більша чи менша свобода у виборі норм поведінки, вчинків, способів діяльності. При цьому, чим ширші границі її соціального оточення, тим і більше можливостей для вибору.

Суттєвою особливістю вибору є сприймання. Сприймати те чи інше явище, той чи інший предмет особистість може як мимовільно так і завдяки спрямованим вольовим зусиллям, коли проявляється вибірковість у діях особистості, коли включаються такі регулятори, як інтерес, емоції, бажання, характер, воля, тобто вплив зовнішніх факторів опосередковується (в різній степені) внутрішнім діалогом (рефлексією), в якому підліток розглядає, оцінює, приймає чи відкидає ті чи інші цінності, властиві різним інститутам, сім'ї, ровесникам, референтним людям [23]. Правильність морального вибору обумовлена як знанням реальної ситуації, так і знанням особистих потреб, здібностей, орієнтацій і т. д. Потреби служать основним джерелом, внутрішньою силою усіх видів активності людини, її поведінки і діяльності. Встановлено, що потреба - це нужда, яку відчуває людина у чомусь, що лежить поза нею, в цій нужді проявляється зв'язок людини з оточуючим світом, та її залежність від нього (С. Л. Рубінштейн). В даному визначенні відображені основні, суттєві сторони потреб, середовище, де зосередженні об'єкти за допомогою яких людина одержує можливість задовольняти свої потреби, глибокий зв'язок між ними. [9].

В багатьох випадках моральний вибір залежить і від характеру особистості, який звичайно визначають як індивідуальне поєднання стійких психічних особливостей людини, що обумовлюють типовий для неї спосіб поведінки в даних життєвих умовах і обставинах. Володіючи різноманітними індивідуальними особливостями характеру, підлітки можуть включатися в одну і ту ж діяльність, виконуючи одне і те ж завдання по-своєму. Інколи ту чи іншу альтернативу підліток змушений вибирати під тиском тих чи інших обставин, хоч внутрішньо схилятися до іншої. В даному випадку, у моральному виборі значну роль відіграють совість, почуття обов'язку, одним словом - моральні якості. Саме тут виникають складні моральні колізії, які іноді доходять до конфлікту між егоїстичними бажаннями (це краще для мене) і зовнішніми вимогами. В такій ситуації підліток може приймати різноманітні, навіть іноді суперечливі один одному рішення. Або ж, навпаки, може скластися така ситуація, яка приведе до страху, боязні морального вибору. Все це може закінчитись небезпечними наслідками: постійні сумніви, коливання, вагання, які приводять до психічного розладу, життя врешті - решт здається беззмістовним, позбавленим мети, боязнь морального вибору є боязню відповідальності, що веде не тільки до втрати волі, але і моральних, гуманних принципів.

Отже, зовнішні впливи (моральні норми, вимоги груп, оточуючих) неодмінно переходять через свідомість підлітка у внутрішній психічний стан. Як відомо, все, що приводить людей у рух, повинно пройти через їх голову. Цю особливість психічного відображення ми враховуємо при поясненні того, чому в одних і тих самих умовах, при одних і тих самих впливах - підлітки ведуть себе по-різному. Тобто мова йде про те, що будь-які нормативні системи залишаються формальними, якщо не використовуються психологічні і соціально-психологічні закономірності регуляції вибору поведінки і відносин людей.

Сучасне життя, з одного боку надає свободу для вибору спілкування, способу та стилю життя, широкого поля діяльності. З другого - процес адаптації і самовизначення, що ускладнився, висуває високі вимоги до рівня самосвідомості і контролю, робить підлітка більш вразливим і незахищеним перед можливими втратами в його психофізіологічній і соціально - моральній рівновазі, до соціальної фрустрації.

Почуття впевненості в правильності вибору вчинків спонукає підлітка вдаватись до підтримки і допомоги дорослих. В цьому і полягає одна із головних ролей, яка відводиться дорослим у вихованні молодого покоління, і допомогти зробити правильний моральний вибір у своїй поведінці, щоб уникнути непорозумінь і конфліктів, які супроводжують усе наше життя. Таким чином, конфлікт є досить складним феноменом функціонування особи та людського суспільства, адже усе наше життя та людські взаємини пов'язані з вирішенням конфліктів, розв'язанням суперечностей та непорозумінь.

Сучасне суспільство розвивається динамічно в усіх сферах життя. Це не може не позначитись на психологічному і духовному стані особистості підлітка, його зовнішніх проявах, поведінці, через які загострено проходять такі важливі процеси світосприймання, бажання самоутвердитись у цьому світі так, щоб власне «Я» побачили і оцінили належним чином. Якщо ж цей процес зустрічає гострі суперечності зі сторони соціального оточення, то підліток вибирає конфліктні шляхи свого становлення. Виходячи з соціальної природи і соціально-психологічної обумовленості поведінки, а також принципу єдності взаємодії мікросередовища та особистості, слід вважати, що конфліктна поведінка підлітка є результатом взаємодії двох факторів: умов середовища і специфіки особистості, коли цінності, норми, цілі індивіда не узгоджуються з загальноприйнятими. При цьому, особистість підлітка виступає в якості середньої ланки в механізмі соціальної детермінації поведінки. Ні у якому віці людина так не потребує взаєморозуміння і підтримки інших, як у підлітковому. Підлітку необхідно знати, що його розуміють, рахуються з його думкою, сприймають цінність його особистості як таку; щоб він усвідомлював свою роль у соціумі, своє вагоме місце у сучасних зворушеннях нашого суспільства. Так формуючи думку нового сприйняття, ми зможемо створити умови кожному підлітку для самореалізації в проблемному, не безконфліктному житті. Такі наші реалії сьогодні, так завжди буде розвиватись суспільний процес, в якому людина виступає цінністю і творцем, а творчість - завжди конфліктна. Практично неможливо знайти таку родину, де були б відсутні конфлікти між батьками і дітьми. Навіть у забезпечених родинах більш ніж у 30% випадків відзначаються конфліктні відносини (з погляду підлітка) з обома батьками. Крім загальних причин, які породжують конфліктність у відносинах між людьми, називають такі чинники конфліктів між батьками та дітьми [41].

1. Тип сімейних стосунків, який може бути гармонічним і дисгармонійним. У гармонічній родині встановлюються теплі стосунки між членами родини, гнучкість у поведінці, що виявляється в здатності конструктивно вирішувати суперечності. Батьки люблять своїх дітей, передають їм власні духовні цінності (прагнення до пізнання, творчості, самовдосконалення і радості від цього), формуючи, таким чином, у дітей відповідні ціннісні орієнтації. Дисгармонія родини - це негативний характер стосунків між чоловіком і дружиною. Психологічне напруження в такій родині має тенденцію до наростання, приводячи до невротизації її членів, виникнення почуття постійного занепокоєння в дітей. Духовні ціннісні орієнтації не мають великого значення в житті батьків, а тому їх передавання дітям практично виключається. Відсутність стабільних цінностей і норм поведінки в такій сім'ї призводить до погіршення здоров'я дітей. Лише нервово-психічні відхилення реєструються в 33% дітей і підлітків, через що кожному п'ятому школяреві важко засвоювати навчальний матеріал.

2. Неправильне виховання. Одним із різновидів неправильного виховання є жорстко регламентовані «заорганізовані» методи з безліччю наказів і жорсткістю оцінок. Так, до психолога звернулася бабуся з восьмирічною онукою, яка крала в батьків гроші. Дитина росла в заможній сім'ї і ні в чому не мала потреби. Добробут сім'ї забезпечувала мати. Пасивність батька щодо матеріального забезпечення сім'ї та спілкування з дочкою підштовхнула жінку до «жорсткого» стилю взаємодії - дівчинку фізично карали за проступки. На крадені гроші дитина купувала в шкільному буфеті солодощі і пригощала ними однокласників. Так дівчинка проявляла увагу й ласку, яких їй самій дуже не вистачало в сім'ї. Несправедливе, навіть деспотичне ставлення в сім'ї є однією з причин втечі дитини з дому. За даними Н. М. Вєтрової, Д. І. Фельдштейна [21]. та ін., втеча дітей із дому в 60% випадків спричинена протестом проти несправедливого ставлення до них дорослих. Прорахунки у виховній роботі в сім'ї є однією з причин ранньої алкоголізації і наркоманізації. Встановлено, що більше ніж 90% сімей, в яких живуть підлітки, що вживають спиртні напої, є соціально нестійкими. Традиції пиття, які існують у сім'ї, стають об'єктом наслідування дитиною. При цьому хлопчики прагнуть бути схожими на батька, а дівчатка - на матір, тому, якщо батько - алкоголік, то поведінка матері не стає об'єктом наслідування для сина. Спостереження за дітьми з аномальним розвитком і делінквентною поведінкою також підтверджує вирішальну роль виховних дій у формуванні характерологічних особливостей дитини, зокрема аномальних. Тривалий згубний вплив сімейної дисгармонії і неправильного виховання спричиняє розвиток особистості дитини за психопатичним або невротичним типом. Учені виокремлюють типи неправильного батьківського виховання, які призводять до дисгармонійного формування особистості дитини (МЛ. Буянов та ін.) [22]. :

1) неприйняття, емоційне відторгнення. До дитини ставляться зневажливо, принижують, ображають її, навіть нехтують. Вона стає невпевненою в собі, поринає у світ фантазій, не може себе захистити. Така «затуркана» дитина навряд чи зможе надалі стати життєрадісною, активною, здатною до самозахисту. Подібні стосунки є більш характерними для самотніх матерів, для родин, які виховують прийомних дітей, для сімей, де дитина народилася «випадково» або «невчасно», у період побутової невлаштованості та подружніх конфліктів;

2) гіпоопіка. Якщо батьки недостатньо турбуються про дитину, не звертають на неї уваги, не контролюють, то нерідко вона потрапляє під негативні впливи. Вуличні компанії, бійки, хуліганство, дитяча кімната міліції - це звичний шлях дітей, батьки яких не хочуть займатися їх вихованням. До того ж дитина виростає розгальмованою, метушливою, дратівливою, запальною; 3) гіперопіка. Цей тип неправильного виховання має різновиди, на яких, на нашу думку, доцільно акцентувати увагу додатково: а) дитина позбавлена будь-якої форми самостійності, живе в оранжерейних умовах (батьки, бабусі й дідусі люблять дитину так, що потурають усім її бажанням, придушують найменше прагнення до незалежності), що також не сприяє формуванню гармонійної особистості. Дитина виховується за типом «кумир сім'ї»; б) жорсткий контроль за кожним кроком дитини, педантичне виконання всіх вимог призводять до того, що вона стає помисливою, тривожною (раптом щось не так зробила), невпевненою в собі, а нерідко й психічно незрілою. Таким дітям постійно нагадують, що спілкуватись можна не з усіма дітьми (цей лінивий, у цього мати сварлива, у того батько п'яниця тощо), що треба неодмінно виконувати певні правила. Дитина позбавляється самостійного вибору, керується лише батьківськими вказівками; в) карикатурним виразом гіперопіки є тривале й свідоме культивування в дитини прагнення здаватися оригінальною, незвичною, призначеною для якоїсь вищої мети. Це сприяє формуванню надто високого рівня домагань, невтримного прагнення до лідерства і зверхності, які поєднуються з недостатньою наполегливістю й опорою на власні ресурси. Часто такі діти виростають нікчемними людьми, егоїстичними, примхливими, сповненими нереальних амбіцій, психічно незрілими. Самостійності, відповідальності, обов'язковості в них, за деякими винятками, не буває. Тиранічна, некритична любов батьків спотворює душі таких дітей; 4) «спадкоємець престолу». Ще в 60-х роках минулого століття західні спеціалісти описали цей вид неправильного виховання, який також актуальний в наш час. Дитина живе в заможній сім'ї, члени якої обіймають високі службові або громадські посади. Поступово вона призвичаюється до їхньої популярності. Батьки багато уваги приділяють кар'єрі, підтримують свій високий соціальний престиж. Це, як правило, люди вольові, які звикли підкоряти собі інших, вони нерідко навіть усупереч своїм бажанням придушують самостійність власних дітей. Останні знають, що все вирішать за них батьки, що вони успадкують високий громадський престиж, тому стають несамостійними, легковажними. Більшість таких дітей позбавлена можливості спілкуватися зі своїми батьками, живуть в умовах своєрідної гіпоопіки: батьки постійно зайняті, вони передовіряють виховання дітей далеким родичам, няням, гувернанткам. Щоб дитина не заявляла претензій, відкуповуються модними речами, дорогими іграшками. Результатом такого виховання дітей є повна і неконтрольована свобода, яка призводить до того, що діти виростають неробами, алкоголіками, злочинцями. «Природа відпочиває на дітях видатних людей», - говорить стара приказка. «Мабуть, слід замислитися, - підкреслює МЛ. Буянов, - чому природа захотіла відпочити саме на таких дітях. Причин, безперечно, багато, але головна, мабуть, така: загіпнотизовані достоїнствами своїх батьків, діти не хочуть стати кращими за них, самостійно досягти успіху в житті. Вони знають, що без будь-яких зусиль з їхнього боку успадкують «престол», тобто зв'язки, гроші, славу батьків». Учений застерігає, що батьків ніхто не прагне звинувачувати і давати порадити щодо їхніх виховних дій. Ставиться завдання -звернути увагу батьків на те, як вони виховують своїх дітей, чи дотримуються міри з погляду здорового глузду. 3. Вікові кризи дітей. Зміна одного стабільного періоду іншим є періодом важковиховуваності дитини: вона стає неслухняною, примхливою, дратівливою, часто конфліктує з оточенням, особливо з батьками. Безпосередньо це стосується підліткового віку. Розрізняють такі типи конфліктів підлітків з батьками:

1) конфлікт нестійкості батьківського ставлення (часто змінюються критерії оцінки дитини) ;

2) конфлікт гіперопіки;

3) конфлікт неповаги прав на самостійність (батьки вдаються до безперечного виконання своїх вказівок і жорсткого контролю) ;

4) конфлікт батьківського авторитету (прагнення домогтися свого за будь-яку ціну). Як правило, дитина на домагання і конфліктні дії батьків відповідає такими реакціями (стратегіями) : - реакція опозиції (демонстративні дії негативного характеру) ; - реакція відмови (непокора вимогам батьків) ; - реакція ізоляції (прагнення уникнути небажаних контактів з батьками, приховування інформації та дій). Як правило, батьки прагнуть покарати дитину за її норовливість, неслухняність. Відомий психотерапевт В. Леві застерігає: потрібно вміти вибирати час для «з'ясування стосунків», ураховуючи при цьому функціональний і психічний стан дитини, яку ви хочете покарати чи сварити: - не можна карати і сварити, коли дитина хворіє або не зовсім одужала після хвороби, оскільки в цей час психіка особливо вразлива і реакції можуть бути непередбачувані; - коли їсть, після сну, перед сном, під час гри, під час роботи, одразу після фізичної чи моральної травми - потрібно почекати, поки вгамується гострий біль; - коли не справляється зі страхом, лінощами, різними недоліками, дратівливістю, докладаючи до цього значних зусиль; - коли виявляється недостатній досвід у чомусь; - в усіх випадках, коли дитині щось не вдається; - коли внутрішні мотиви вчинку дитини вам не зрозумілі; - коли ви самі знервовані, стомилися чи засмучені. 4. Особистісний чинник. На вихованні дітей також можуть позначатися несприятливі індивідуальні особливості батьків. Тривожність у стосунках із дітьми через власні внутрішні конфлікти; афективність: крик, сварки, погрози на адресу дітей; домінантність або владність батьків, категоричність і директивність думок, прагнення підпорядкувати собі дітей і досягти беззаперечної слухняності; батьківське марнославство, що призводить до завищеного рівня вимог стосовно можливостей дітей; дотримання застарілих правил поведінки і шкідливих звичок (вживання алкоголю тощо). Виховуючи дитину, слід враховувати особливості свого характеру. Критичне ставлення до своєї поведінки нерідко допомагає змінити її. Таким чином, розглянуті конфлікти можуть бутрі представлені як результат помилок батьків і дітей. Труднощі виконання сім'єю виховної функції значною мірою пов'язані із знеціненням моральних, духовних, громадянських ідеалів у суспільстві, відсутністю спільних стратегій виховання дітей у сім'ї, недостатньою підготовкою молоді до материнства та батьківства. Низький рівень педагогічної культури батьків послаблює можливості передачі соціального досвіду від старших поколінь молодшим, збіднює сімейне спілкування, зменшує батьківський вплив на дітей. Отже, причини неблагополуччя полягають в особистому досвіді кожного члена сім `ї.

Висновки. 1. Підлітковий вік - це один з найважливіших етапів життя людини, що триває з 11-15 років. Більшість вчених вважають, що початок підліткового віку, пов'язаний з появою перших статевих ознак, а закінчується підлітковий вік переходом від дитинства до дорослості, де підліток проходить великий шлях у своєму психічному розвитку: через зовнішні зриви і внутрішні сходження до придбання почуття особистості, та прагнення самостійності. Переживання підлітків, пов'язане із самореалізацією, і активною роботою щодо розвитку власної особистості. 2. Для підліткового віку характерні: емоційна нестабільність, до якої відноситься імпульсивна поведінка, зміна стану. Підвищена емоційність, зумовлена статевим дозріванням і неврівноваженістю процесів збудження і гальмування. З проблеми динаміки статевої поведінки, дослідження показали, що сексуальність стає досягненням їх самосвідомості. Помітно відрізняються прояви прагнення до самостійності в молодших і старших підлітків. Так, у поведінці перших ще переважають дитячі риси, їх цікавить передусім зовнішній бік життя дорослих, те враження, яке їхні вчинки справляють на інших. Про те самі вчинки часто бувають імпульсивними і безконтрольними. Молодші підлітки ще недостатньо усвідомлюють власні дії, не прагнуть до самоаналізу. А ставлення старших підлітків до своїх вчинків набагато свідоміше. Вони вже схильні до самоаналізу, їх вже цікавить не лише зовнішній бік життя дорослих, а й їхній внутрішній світ, духовні якості.

Висновки до першого розділу

Підлітковий вік є важливий період у розвитку ідеалів особистості, розпочинається формування домінуючої спрямованості пізнавальних та інших інтересів підлітка, набуваються вольові якості - наполегливість, впертість у досягненні мети. Ще Л. С. Виготський зауважив, що у підлітків найчастіше буває не слабкість волі, а слабкість цілей. Вплив батьків та інших дорослих, а також однолітків стає визначальним у привласненні підлітком свого „Я”. В підлітковому віці, дитина змінює своє ставлення до школи і навчання.

Спілкування в цей період з однолітками відіграє велику роль в житті підлітка. Д. Б. Ельконін відзначив, що центральне новоутворення підліткового віку - це прагнення бути і вважатися дорослими. Відстоюючи свою „дорослість” виникають конфлікти, з'являються власні погляди, оцінки, власна лінія поведінки. 4. Аналіз поняття конфлікту показав його складність, багатогранність, багаторівневість та полі функціональності. Конфлікт надзвичайно різноманітний за своїми компонентами, функціями, структурою, видами, стадіями та засобами розв'язки. Аналізуючи підходи до психічної характеристики феномену конфлікту, можна зробити висновок: Конфлікт - це двосторонній або багатосторонній процес зіткнення протилежно спрямованих інтересів, цілей, позицій, думок чи поглядів. Конфлікт виникає тоді, коли існують протилежні інтереси сторін або протилежні цілі, коли одна із сторін починає діяти на шкоду інтересам іншої. Залежно ситуації, відомі різновиди конфліктів: міжособистісні, міжгрупові, міжнаціональні, організаційні та інші. Більшість дослідників вважають (Л. Козер, Н. Дейч, Н. Гришина та ін.), що конфлікт має тільки негативні, але й позитивні функції, які пов'язані з емоційними переживаннями. В психології відомі чотири підходи по вивченню проблеми міжособистісного конфлікту: мотиваційний, когнітивний, діяльнісний і організаційний. Розрізняють три форми конфлікту: внутрішньо-особистісний, міжособистісний і міжгруповий.

Досліджена структура конфлікту, як соціально-психологічного феномену за І. В. Пономарьовим, який виділив такі компоненти конфлікту: пізнавальні, емоційні, вольові та мотиваційні. У сучасній конфліктології існує багато найрізноманітніших класифікацій і типологій конфлікту. Так, наприклад, Л. Козер визначив, що в основі класифікаціїї покладений характер об'єктивної ситуації протиріччя і розуміння даної ситуації сторонами: як справжній конфлікт, випадковий, змінений, неправильно-приписаний, неправильний і прихований. А. А. Єршов, розрізняє конфлікт за їх змістом, типом рішення, формами прояву, структурою, значимістю, типом структури взаємовідношень, соціальною формалізацією, ефектами і соціальним результатом. Аналіз особливостей конфліктної поведінки за теоретичними та емпіричними показали різноманітні форми або стилі конфліктної поведінки (за Томасом - Кілменом) це: уникання, компроміс, конкуренція, співпраця, пристосування і відхилення. За якими спостерігалася різна поведінка людей у конфліктній ситуації, яка може призвести до психологічного зриву, так як під час конфлікту виявляються негативні емоції. За допомогою рефлексії людина може виявити справжні причини свого внутрішнього напруження. В. Сперанський описав риси конфліктуючої особистості: демонстративної, ригідної, некерованої, надточної, раціональної та безвладної. Причиною конфліктів може виступати міжособистісна несумісність людей, неадекватна „его-позиція” у системі спілкування (Е. Берн), а також індивідуально-психологічні особливості людини (темперамент, характер та акцентуації характеру). Проблема конфліктної поведінки у підлітковому віці, має достатній рівень представленості, як у експериментальних, так і у прикладних дослідженнях. Причини конфлікту пов'язують з особливостями соціальної ситуації розвитку особистості підлітка.

Конфлікти у підлітковому віці виникають, внаслідок невміння або небажання дорослих усвідомлювати розвиток особистості підлітка. Підліток ображається і протестує, коли обмежують його самостійність, коли опікують його, контролюють, вимагають слухняності, не прислухаються до його вимог і думок. Підліток прагне розширити свої права у світі дорослих, використовуючи різні форми непокори і протесту у формі конфліктної поведінки. Підліткові необхідне розуміння з боку дорослого, його допомога, підтримка і повага. Щоб стати дорослими, підлітки намагаються наслідувати дорослих - паління, вживання алкоголю, косметика, одяг, засоби розваги та ін. Для підлітка набуття цих ознак є засобом вияву і ствердження своєї дорослості.

Для підлітків важливо не тільки бути разом з однолітками, спілкуватися з ними, але й займати серед них задовольняюче їх положення. Одні підлітки намагаються бути визнаними, популярними; для других - зайняти в групі позицію лідера, для третіх - бути авторитетом у якісь справі. Відомі безліч причин, що ведуть до конфліктів у школі: 1) засвоєння учнем нових знань залежать від того, наскільки зрозуміло вчитель пояснює навчальний матеріал. І, якщо вчитель нездатний пояснити матеріал, то знижується результативність навчальної діяльності школяра; 2) оцінювання також має велике значення для підлітка. Якщо вчитель занижує бал - то втрачається бажання вчити даний предмет; 3) стосунки між вчителями і підлітками повинні бути добрими, а якщо ні, то це призведе до конфлікту; 4) підліткам подобається дисципліна і повага, їм подобається, коли прислухаються до їх думок.

Почуття дорослості підлітка з одного боку, та соціальні вимоги до статусу дорослої людини з іншого, дуже часто породжують у нього конфліктну поведінку. Цю ситуацію може посилити неадекватне ставлення дорослих, зокрема, батьків до особистості підлітка. Аналіз факторів форм конфліктної поведінки показав, що джерелом конфліктної поведінки може бути система взаємин підлітка у навчально-виховному процесі, який обумовлений, як змістом в навчальному процесі, так і формами його контролю і оцінювання. Важливу роль відіграє особистість педагога, який організовує педагогічний процес: його ерудованість, вміння до реалізації професійного контакту.

Особливе значення для підлітка має його система стосунків з батьками. Тому виділяють такі типи стосунків: сім'я з високою рефлексією і відповідальністю; сім'я відчуження; сім'я авторитарна по стереотипу; сім'я з послабленим ставленням; сім'я з гіперопікою; підлітки,, які живуть в деградуючих сім'ях та неповноцінні сім'ї. І, зазвичай, сім'я ставиться до підлітка відповідно до сімейних традицій.

Розділ 2. Методологічний аналіз діагностики конфліктної взаємодії у дітей підлітковому віці

2.1 Технологія діагностики конфлікту в процесі психологічного вивчення

Схему діагностики конфлікту в узагальненому вигляді представлено на рис 1. Визначення суті конфліктної ситуації, її адекватне розуміння кожною зі сторін може послужити основою прийняття подальшого рішення. Технологічну процедуру діагностики конфлікту доцільно розглядати на прикладі практичної ситуації (заповнення табл. 1).

Рис1. Діагностика конфлікту

Так психологом якій проводив консультативний процес та процес аналізу рекомендовано проводити аналіз з врахуванням етапів діагностик конфлікту та враховуючи зміст етапу діагностики конфлікту дітей в підлітковому віці. Умови діагностичного аналізу більш детально представлено у таблиці 1.

Таблиця 1

ДІАГНОСТИКА КОНФЛІКТУ

У проведенні діагностики конфлікту досить складним є визначення причини конфлікту, потреб, інтересів, побоювань, причин конфліктної взаємодії підлітків. Для проведення детальної діагностики психологом може застосовуватись змістовний конфлікту. Змістовний опис конфлікту. Системний підхід до дослідження конфлікту припускає визначення загальної понятійної схеми його опису [3, 55]. Схема включає одинадцять основних категоріальних груп: сутність; класифікацію; структуру; функції; еволюцію; генезис; динаміку; інформацію в конфлікті; попередження; завершення конфлікту, діагностику й дослідження (рис. 1).

Рис. 1 Універсальна схема понятійного опису конфлікту

Процес вивчення будь-якого явища має свою логіку та складається з декількох етапів. Відомо вісім основних етапів наукового аналізу конфліктів (рис. 2). Які можливо впроваджувати при аналізі конфліктної взаємодії підлітків. Приведемо приклад інформаційного підходу до вивчення конфліктів підлітків. Інформаційний підхід до вивчення конфліктів Усі типи конфліктів належать до того класу явищ, у саморозвитку й дослідженні яких інформація відіграє ключову роль.

Рис. 2. Основні етапи аналізу конфлікту

Можна сформулювати вихідні вимоги, що забезпечують системність інформаційного аналізу конфліктів. У проблемі вивчення й регулювання конфліктів існує чотири основні сфери. У кожній із них застосування інформаційного підходу має особливості [3]. Сфера реальних конфліктів. Центральною регулятивною ланкою виникнення, розвитку й завершення конфлікту є моделі ситуації, що наявні у психіці учасників конфліктної взаємодії. Ядро конфлікту складає його об'єкт. Він має безліч характеристик. У кожного учасника конфлікту формується власне суб'єктивне уявлення про об'єкт конфлікту, його модель. Єдиним джерелом формування моделей об'єкта конфлікту є інформація.

Учасники конфлікту поводяться не відповідно до реального об'єкта конфлікту, а спираючись на його інформаційні моделі. Закономірності формування моделей об'єкта конфлікту в опонентів надзвичайно важливі для розуміння причин боротьби між людьми. Ці закономірності носять інформаційний характер. Важливо знати, яка інформація, як і чому впливає на формування моделі об'єкта конфлікту. Частина наявної істотної інформації про об'єкт конфлікту опонентами не враховується. Яка це інформація, чому вона не впливає на модель об'єкта конфлікту? Відповідь на всі ці важливі питання може дати системно-інформаційний аналіз конфлікту. В учасників конфлікту формуються інформаційні моделі конфліктної ситуації в цілому; мотивів і можливих дій протилежної сторони в конфлікті; своїх мотивів і можливостей у конфлікті; уявлень інших людей про нього; цілей усіх сторін, що беруть участь у конфлікті, та ін. Сам процес конфліктної взаємодії являє собою ніщо інше, як обмін інформацією між усіма основними й другорядними учасниками конфліктної ситуації. Інформаційний вплив учасників конфлікту один на одного виробляється з метою корекції поведінки сторін у потрібному напрямі. Ключ до розуміння конфліктів лежить у дослідженні інформаційного середовища, в умовах і під впливом якого вони виникають, розвиваються й завершуються.

Стереотипи поведінки людей у конфліктах є результатом інформаційного впливу досвіду попереднього життя людини. Стереотипи, що сформувалися в процесі життя, часто відіграють вирішальну роль у виборі способу поведінки в конкретній ситуації. Яка інформація та який образ впливає на закріплення визначених стереотипів соціальної поведінки? Яку роль відіграє особистий життєвий досвід людини? Який вплив має досвід інших людей, що його спостерігає людина? Яка інформаційна роль культури, мистецтва, релігії в конфліктній поведінці людей? Чи можна за допомогою інформації спровокувати чи, навпаки, запобігти виникненню конфліктів? Коли і як це робиться? Як впливати на засоби масової інформації з метою мінімізації їхнього деструктивного впливу на конфліктність окремих людей, соціальних груп, суспільства в цілому? Відповіді на ці питання може дати системно-інформаційний аналіз зовнішнього стосовно конфліктів середовища, об'єктивних і організаційно-управлінських причин виникнення конфліктних ситуацій.

Вплив третьої сторони на конфлікт із метою його конструктивного розв'язання носить інформаційний характер. Уся діяльність керівників із запобігання й розв'язання конфліктів являє собою інформаційний вплив на їх учасників. Ефективність управління конфліктами підвищиться, якщо знати, яку інформацію, коли, у якій формі, якому учасникові конфлікту повідомляти з метою необхідної корекції його поведінки. Психолог повинен також знати, яку інформацію необхідно зібрати для того, щоб його втручання в розвиток подій не принесло шкоди, було обґрунтованим. Якісне інформаційне забезпечення управління конфліктом - важлива умова успішної роботи психолога.

2.2 Етапи емпіричний аналізу конфліктів у взаємодії батьків і дітей підліткового віку

Процес вивчення конфлікту підлітків та дорослих складається з декількох етапів. Дотримання логіки наукового дослідження дозволяє підвищити результативність роботи конфліктолога або психолога.

Розрізняють основні етапи наукового аналізу конфліктів за Ядовим, які були впроваджені в експериментальному вивчення конфліктів підлітків:

1етап: Складання програми вивчення конфлікту, обґрунтування методологічних підходів та методичних прийомів аналізу конфліктного явища. Програма це стратегічний документ, обов'язковий початковий етап.

2 етап: Визначення конкретного об'єкту вивчення -вибірка. Всі конфлікти утворюють генеральну сукупність. Вибірка -це частина генеральної сукупності яка реально вивчається. Для збереження часу і матеріальних затрат вибірка повинна бути найменшою. Важливою її властивістю є репрезентативність.

Отже вибірку експериментального дослідження складали учні 7 класу, кількість учасників експерименту склала 44 учня.

3 етап: Розробка методики аналізу конкретного виду конфлікту. Розроблення системи методів та процедур для вивчення конфліктів яка повинна відповідати цілям та задачам вивчення, забезпечити отримання повної та достовірної інформації.

Для аналізу проявів конфліктності із дорослими були обрані таки психологічні методики які розкривали суть конфлікту:

- Експрес діагностика вивчення конфліктів;

Отримані результати показали що в експериментальній групі домінував низький рівень вираженої конфліктності, якій вказував на потребу в конфліктів, проявах імпульсивності, в спалахах гніву, низькому рівні самоконтролю в перепалках з дорослими - якій склав 79% всіх учнів, 11% мають високий рівень конфліктності, який характеризується пошуком мотивів для розгорнутого конфлікту, неадекватним реакціям при ситуаціях можливо уникнути конфлікту, 8% учнів характеризуються середнім рівнем конфліктостійкості, 2% учнів мають високий рівень конфліктостійкості. на рисунку 3 представлений аналіз результатів за методикою «Експрес діагностики конфліктів».

Рис 3. Аналіз результатів експрес діагностики конфліктів підлітків.

З метою підтвердження глибини конфлікту була друга впроваджені друга методика діагностики конфліктності у підлітків. Тест експрес оцінка глибини конфлікту розробниками якого є О. М. Бандурка, С. І. Бочарова, О. В. Земянська; представлені рівні відношення до конфліктної ситуації. Метою даної діагностичної методики є визначення кожного діагностичного фактору за 5 бальною системою вимірів.

Так 67% учнів набрали в середньому по 35-40 балів, що засвідчує про жорстку конфронтацію між суб'єктами конфлікту, в нашому випадку це підліток та дорослий. 24% учнів набрали 25- 34 балів, що вказує на стійке ситуативне відношення до конфлікту, та можливі як позитивні так і негативні зміни у конфліктуючих сторін.

Остання група склала 9% загальної експериментальної вибірки, учні набрали менше ніж 25 балів. Прояви конфліктності даної групи характеризуються ситуативним відношенням до конфлікту. Детально результати впровадження даної методики діагностики конфлікту представлено на рис 4.

Рис. 4 Аналіз експрес оцінка глибини конфлікту підлітків (О. М. Бандурка, С. І. Бочарова, О. В. Земянська)

Третім етапом діагностичного блоку вивчення конфліктів підлітків та дорослих став тест опису поведінки К. Томаса (адаптація Н. В. Гришиної). Тест адаптований Н. В. Гришиною та використовується для вивчення особистісних реакцій на конфліктну ситуацію. Проаналізовані типи конфліктної поведінки за К. Томас виділяє наступних типів поведінки в конфліктній ситуації:

* суперництво (конкуренція) як прагнення добитися задоволення своїх інтересів в збиток іншому;

* пристосування, що означає в протилежність суперництву, принесення в жертву власних інтересів ради іншого;

* компроміс;

* уникнення, для якого характерний як відсутність прагнення до кооперації, так і відсутність тенденції до досягнення власних цілей;

* співпраця, коли учасники ситуації приходять до альтернативи, що повністю задовольняє інтереси обох сторін.

У опитувальнику по виявленню типових форм поведінки К. Томас описує кожен з п'яти перерахованих можливих варіантів 12 думками про поведінку індивіда в конфліктній ситуації. У різних поєднаннях вони згруповані в 30 пар. Обробка і інтерпретація результатів тесту

За кожну відповідь, співпадаючу з ключем, відповідному типові поведінки в конфліктній ситуації нараховується один бал. Домінуючим вважається тип (типи) що набрали максимальну кількість балів.

Дані по методиці занесені в таблицю 2. Отримані дані оброблялися за допомогою множинного регресійного аналізу, який дозволяє виявити залежність (вплив) між декількома незавісимимі змінними (складові темпераменту) і залежною змінною (суперництво; співпраця; компроміс; уникнення; пристосування). Дані обробки в таблиці 2

Таблиця 2

Результати тесту опису поведінки К. Томаса

За даними таблиці 2 для кожної незалежної змінної побудований графік.

Найбільший позитивний вплив на рівень агресивності надає соціальна пластичність, а також пластичність і соціальна енергійність. Виходить, що, чим більше міра легкості перемикання з однієї людини на іншого в процесі спілкування, чим більше схильність до різноманітності комунікативних програм, чим більше різноманітність форм соціальних контактів, тим вірогідніше високий рівень агресивності.

Підліток неврівноважений, може бути жорстокий по відношенню до інших людей, сподівається добитися успіхів, сподіваючись на свої власні сили і нехтуючи інтересами інших.

У нього високий рівень потреби соціальних контактах, жадання освоєння соціальних форм діяльності, прагнення до лідерства, товариськість, залученість в соціальну діяльність і, в той же час - висока міра легкості перемикання з одного предмету діяльності на іншій. Найбільш негативний вплив надає на агресивність соціальна емоційність, темп і соціальний темп.

Тобто, підлітки з низьким рівнем агресивності властиві низька емоційна чутливість в комунікативній сфері і до невдач в спілкуванні, низькі показники швидкісних характеристик виконання окремих операцій і рухових актів в процесі спілкування.

Підліток повільний і спілкування не є для нього особливо значимим чинником, він більше спрямований не в зовнішній світ, а у внутрішній.

На міру комунікативного контролю найбільший позитивний вплив роблять соціальні енергійність і соціальна пластичність, але це вплив незначущий, оскільки, коефіцієнт регресії менший 0, 24.

Значимого негативного впливу також не робить жодна із складових темпераменту.

4 етап: Пробне вивчення конфлікту, доопрацювання програми та методики. Проводиться на невеликій вибірці і має на меті оцінку достовірності отриманої інформації, доопрацювання програми та методики.

5 етап: Збір первинної конфліктологічної інформації. На цьому етапі важливо вивчити все, що планувалося вивчити. Важливим елементом є контроль достовірності та надійності даних що отримує психолог в процесі експерименту.

Для збору первинної інформації учням запропонували бесіду на тему «Чому я конфліктую з дорослим».

Приведемо приклад питань спрямованих на аналіз первинної характеристики конфліктної взаємодії між дітьми підліткового віку та дорослими:

1. Як часто у вас виникають конфлікти з дорослими?

2. Яка основна причина конфліктних ситуацій?

3. Як довго триває конфліктна ситуація?

В наслідок первинної діагностичної бесіди були отримані такі дані так частоту конфліктів з дорослими високою зазначили 92%, вказали що конфліктують не часто 8%. Результати даного показника представлені на рис 5.

Рис. 5 Частота конфліктів підлітків з дорослими

Наступним показником будо визначення причини конфліктних ситуацій підлітка та дорослого. Експериментальною групою підлітків були визначення таки причини: 1. Не розуміння потреб -72%; 2. Навчання - 34%; 3. Домашні обов'язків - 18%; Агресивність - 42%; Не коректне спілкування з дорослим - 54%; Байдужість батьків до справ - 11%. Отримані показники вказують на порушення комунікативної взаємодії підлітків та дорослих.

Рис 6. Причини конфліктів підлітків та дорослих

При вивчені тривалості конфлікту підлітків зазначити що більшість конфліктів згасають швидко, ці особливість зазначили - 62%, довго концентрують увагу на конфліктній ситуації - 21%, не забувають про конфлікти - 6%.

Рис. 7 Тривалість конфліктів

Отже отримані данні вказують на стійку конфліктну взаємодію підлітків та дорослих.

6 етап: Якісна та кількісна обробка зібраних даних. Реалізується за рахунок змістовного теоретичного профілактичного аналізу. Вона проводиться у відповідності з висунутими гіпотезами, але може виходити за їх рамки. Використання математичного методу на цьому етапі розширює можливість конфліктолога.

7 етап: Аналіз та пояснення отриманих результатів. Систематизація зібраних та оброблених даних, побудова на цій основі описової та пояснювальної моделі того аспекту конфлікту, що досліджується. На даному етапі бажано встановити систему факторів які впливають на розвиток конфлікту. Знайти найбільш суттєві закономірності в його динаміці.

8 етап: Пояснення та формулювання висновків, практичні рекомендації. Потребує використати не лише інформації отриману в ході дослідження, а й спираючись на свій власний досвід враховувати знання всіх галузей конфліктології, які стосуються даної проблеми.

Отже вивчення конфліктності підлітків важливий процес в зв'язку з різноманіттям причин конфліктної взаємодії.

Висновки по другому розділу

Діагностика вивчення конфліктів та підлітків була розроблена в систему із 9 основних етапів які розкривались в другому розділі, були розроблені методики аналізу конкретного виду конфлікту, розроблена системи методів та процедур для вивчення конфліктів яка повинна відповідати цілям та задачам вивчення з метою забезпечити отримання повної та достовірної інформації.