Психологія сприйняття та переробки інформації

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ РАДІОЕЛЕКТРОНІКИ

Навчальний посібник

Психологія сприйняття та переробки інформації

О.А. Бакаленко

Харків 2017

Навчальний посібник призначений для студентів усіх спеціальностей і форм навчання. Він відповідає робочій програмі з курсу «Психологія сприйняття та переробки інформації», який викладається у Харківському національному університеті радіоелектроніки.

Теми висвітлені з урахуванням новітніх досягнень вітчизняної і зарубіжної психологічної думки. Теоретичні питання психології сприйняття та переробки інформації доповнені практичними завданнями.

Рецензенти:

Г.М. Горячковська, канд. філос. наук, доцент каф. філософії ХНУРЕ;

Н.М. Дашенкова, канд. філос. наук, доцент каф. філософії ХНУРЕ;

І.М. Ушакова, канд. психол. наук, доцент каф. психології діяльності в особливих умовах НУЦЗУ.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. ВІДЧУТТЯ

1.1 Загальне поняття про відчуття, анатомо-фізіологічні механізми відчуттів

1.2 Види відчуттів

1.3 Властивості відчуттів

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

2. СПРИЙНЯТТЯ

2.1 Сприйняття як психічний процес

2.2 Властивості сприйняття

2.3 Сприйняття простору і руху

2.4 Ілюзії сприйняття

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

3. ПАМ'ЯТЬ

3.1 Загальне уявлення про пам'ять, її види

3.2 Процеси пам'яті

3.3 Мнемонічні прийоми запам'ятовування та розвиток пам'яті

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Вправи для розвитку пам'яті

Перелік рекомендованої літератури

4. УВАГА

4.1 Поняття про увагу, види уваги

4.2 Основні властивості уваги

4.3 Теорії уваги

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Прийоми розвитку уваги

Перелік рекомендованої літератури

5. МОВЛЕННЯ

5.1 Загальне поняття про мову та мовлення

5.2 Розвиток мовлення

5.3 Мислення та мовлення

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

6. МИСЛЕННЯ І ТВОРЧІСТЬ

6.1 Природа та види мислення

6.2 Операції мислення

6.3 Індивідуальні особливості мислення

6.4 Психологічна структура творчості

6.5 Психологічна характеристика творчої особистості

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

7. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

7.1 Основні положення теорії перспективи

7.2 Феномени індивідуальних рішень

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

8. ІНТЕЛЕКТ

8.1 Поняття, тести та коефіцієнт інтелекту

8.2 Теорії інтелекту

8.3 Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

9. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ПІЗНАННЯ

9.1 Символьний підхід до пізнання і комп'ютерна метафора в дослідженнях пізнання

9.2 Модульний принцип організації переробки інформації

9.3 Коннекціонізм (нейромережний підхід)

Запитання для самоконтролю

Словник термінів

Завдання для самостійної роботи

Перелік рекомендованої літератури

ВСТУП

Ми часто не усвідомлюємо дивовижні аспекти людського пізнання. Внутрішня робота людського розуму набагато більш заплутана, ніж найскладніші системи сучасних технологій. Жодна з наявних комп'ютерних програм не може згадувати факти, вирішувати проблеми, встановлювати причини, вчитися і розуміти мову так само легко, як людина. Це пояснюється насамперед тим, що ми ще недостатньо добре знаємо, як організована обробка інформації в мозку.

Навчальний посібник має на меті допомогти читачеві оволодіти знаннями з основ психології сприйняття та переробки інформації. У посібнику розглянуто когнітивні процеси: відчуття, сприйняття, пам'ять, увагу, мовлення, мислення та прийняття рішень, інтелект, а також основні підходи до моделювання пізнання. Викладення матеріалу має проблемний і дослідницький характер, тому більшість дискусійних питань, актуальних для психології пізнання на сучасному етапі розвитку, висвітлені через призму різних точок зору, що залишає читачеві свободу вироблення власної думки і визначення власних уподобань.

Посібник складається з дев'яти розділів, у кожному з яких розглядається окрема тема, що входить до програми курсу «Психологія сприйняття та переробки інформації». До кожного розділу посібника додаються запитання для самоконтролю, різноманітні завдання для самостійної роботи, словник термінів, а також списки рекомендованої літератури, скориставшись якою, студенти зможуть розширити межі свого пізнання.

Посібник буде цікавим не тільки студентам, які вивчають відповідний курс, але і всім, хто цікавиться психологією сприйняття та переробки інформації.

1. ВІДЧУТТЯ

1.1 Загальне поняття про відчуття, анатомо-фізіологічні механізми відчуттів

Повсякчас на людину безпосередньо діють звуки, кольори, запахи, тепло, холод тощо, силу яких, власне, i їх наявність вона може визначати лише завдяки існуванню такого психічного явища, як відчуття.

Відчуття відображають окремі властивості предметів і явищ під час їхнього безпосереднього впливу на органи чуття. Це найпростіший пізнавальний процес, завдяки якому і тварина, і людина отримують елементарні відомості про зовнішнє середовище і стани свого організму, це той ґрунт, на якому будується образ світу. Втрата здатності відчувати є втратою каналів зв'язку людини зі світом, про що переконливо свідчать випадки сліпоглухонімоти, та експерименти, в яких людину ізолюють від зовнішніх стимулів середовища.

Отже, відчуття - основа пізнавальної діяльності, умова психічного розвитку, джерело побудови адекватного образу світу. Фізіологічною основою відчуття є нервовий процес, що виникає під час дії подразника на адекватний йому аналізатор. Аналізатор складається з трьох частин: 1) периферичного відділу (рецептора), що трансформує зовнішню енергію в нервовий процес;

2) провідних нервових шляхів, що з'єднують периферичні відділи аналізатора з його центром: аферентних (спрямованих до центру) і еферентних (що йдуть до периферії); 3) підкоркових і коркових відділів аналізатора, де відбувається переробка нервових імпульсів, які надходять з периферичних відділів. Для виникнення відчуття необхідна робота всього аналізатора.

У багатьох аналізаторів є специфічні допоміжні структури, які оптимізують дію подразників на рецептори. Це рогівка, зіниця та кришталик ока, барабанна перетинка та слухові кісточки вуха тощо. Разом із рецепторами вони складають орган чуття. В органах чуття відбуваються фільтрація і перетворення того чи іншого виду енергії. З безлічі фізичних і хімічних факторів середовища органи чуття виділяють такі, для сприйняття яких у їхній рецепторній частині є відповідні механізми. Наприклад, око та його рецепторна частина - сітківка - тонко реагує на електромагнітне випромінення у видимій частині спектра, вухо з рецепторним апаратом кортієвого органа сприймає механічні коливання повітря певної амплітуди й частоти, температурні рецептори шкіри реагують на теплову енергію тощо. З усього діапазону можливих впливів енергії орган чуття виділяє дуже незначну частину стимулів, які мають життєво важливе значення. Так, електромагнітні хвилі, що можуть викликати зорове відчуття, становлять лише одну десятиквадрильйонну частину всього спектра електромагнітного випромінення. Хвилі, які знаходяться всередині цього невеликого діапазону і розрізняються за своєю довжиною, породжують відчуття різного кольору. Слухові рецептори реагують на коливання повітря лише в межах від 15 до 20 тис. герц.

Крім фільтрації подразників, органи чуття здійснюють перетворення енергії подразника у процес нервового збудження, змінюючи при цьому свій фізично-хімічний стан. Наприклад, рецептори сітківки ока (палички та колбочки) переводять електромагнітну енергію світла в хімічну енергію, а останню в енергію електричних імпульсів.

Світ вiдчуттiв різноманітний. Різні форми логічного групування відчуттів пов'язані з класифікаціями рецепторів, органів чуття та сенсорних систем.

1.2 Види відчуттів

Залежно від подразників, що їх викликають, і тих аналізаторів, які пристосовані до їх сприйняття, відчуття поділяють на три групи:

Інтероцептивні відчуття відображають стан внутрішнього середовища організму. Це досягається за рахунок рецепторів, розміщених на стінках шлунку і кишечника, серцево-судинної і кровоносної систем. Ці відчуття сигналізують про стан обмінних процесів, роботу внутрішніх органів, стан організму в цілому. Інтероцептивні відчуття важко усвідомити і диференціювати: часто це відчуття нечітко локалізованого болю, дискомфорту, напруження, неспокою, погіршеного самопочуття.

Пропріоцептивні відчуття відображають положення тіла людини у просторі. Відповідні рецептори містяться у м'язах та суглобах і завдяки їм будується схема тіла - сукупність відчуттів, що становлять уявлення людини про форму її тіла у конкретний момент. До пропріоцептивних відчуттів належать також відчуття рівноваги. У цьому випадку рецептори розташовуються у напівкруглих каналах внутрішнього вуха і сигналізують про зміни положення голови у просторі. В цілому пропріоцептивні, як і інтероцептивні відчуття - необхідна передумова практичних контактів людини зі світом.

Екстероцептивні відчуття мають своїм об'єктом властивості зовнішнього середовища. Вони поділяються на контактні та дистантні.

Контактні відчуття сигналізують про подразники, які безпосередньо діють на рецептори. Це смак і дотик.

Смакові відчуття виникають внаслідок подразнення рецепторів, що розташовані на поверхні язика і ротової порожнини, у відповідь на хімічні властивості їстівних речовин. Головними якостями таких речовин є: солоне, кисле, солодке й гірке. Кожна з них подразнює ті ділянки язика, де скупчені спеціалізовані неврони. Комбінація цих подразнень, а до них приєднуються сигнали від рухів язика, є основою смаку. Чисельність смакових головок змінюється упродовж життя - у дітей їх кількість сягає 9-10 тис., у дорослих - 2-3 тис., тому людям похилого віку здається, що в минулому все було смачнішим.

Дотикові відчуття передбачають безпосередню дію подразника на нервові закінчення чутливого нерву, що розсіяні по всій поверхні тіла. Це відображення місцезнаходження, форми, ступеня пружності, нерівності, вібрації, температури, вологості, в'язкості. У людини такі відчуття найчастіше супроводжують обмацування рукою якогось предмета і мають непересічне значення: без них неможлива предметна діяльність. Як правило, дотик контролюється зором, але коли зоровий, а до того ж і слуховий аналізатори з якихось причин не функціонують, рух стає головним каналом зв'язку людини зі світом. При вродженій або ж ранній сліпоглухонімоті необхідне спеціальне навчання, щоб принаймні частково компенсувати роботу втрачених органів чуття. Тактильна чутливість неоднакова в різних частинах шкіри - найвища - на слизовій оболонці язика, губ, кінчиках пальців, найнижча - на спині, животі, ступнях.

? Відомо, що навіть сліпі люди можуть займатися скульптурою завдяки розвинутій тактильній чутливості. У деяких глухих людей настільки сильно розвивається вібраційна чутливість, що вони можуть слухати музику, кладучи руку на інструмент або повертаючись спиною до оркестру.

Дистантні відчуття відображають властивості довколишніх предметів, що перебувають на певній відстані від рецептора. Це нюх, слух і зір.

Нюхові відчуття характеризують хімічні властивості повітря, яке надходить у носову порожнину і подразнює закінчення нюхового нерву. Особливо важливу роль вони відіграють у житті тварин, орієнтуючи їх відносно біологічно значущих властивостей середовища. У людини ці відчуття, хоча вони й поступаються зору і слуху, також є джерелом необхідних їй відомостей про довколишнє. Крім того, нюхові відчуття тісно пов'язані зі смаковими і беруть участь у регуляції процесу задоволення потреби організму в їжі.

? Цікаво порівняти кількість нюхових клітин у тварин з різним ступенем розвитку нюху. Так, у кролика їх налічується близько 100 млн., у східноєвропейської вівчарки - понад 220 млн. У людини 10 млн. нюхових клітин.

Особливістю нюхових відчуттів є їх емоційний вплив на організм. Неприємні запахи можуть викликати у людини головний біль, запаморочення, астму, неврози, знижувати продуктивність праці.

? Давньосхідна медицина використовувала запахи з метою діагностики. Лікарі часто покладалися на власний нюх, не маючи складних приладів і хімічних тестів для встановлення діагнозу. У стародавній медичній літературі написано, що запах хворого на тиф схожий на аромат свіжоспеченого чорного хліба, хворі на золотуху мають запах кислого пива.

Слухові відчуття - відображення звуків різного походження, викликане дією на слуховий рецептор їх фізичних характеристик. Це звукові хвилі, які різняться за амплітудою коливань, частотою та формою. Завдяки складній будові вуха вони трансформуються в нервові імпульси, що передаються слуховим нервом у відповідні нервові центри. Це дає людині змогу з різною точністю відчувати такі властивості звуку, як гучність, висоту, тембр, орієнтуватися у складному світі звуків. Слухові відчуття становлять підґрунтя здатності людини до оволодіння мовою, за допомогою слуху здійснюється контроль власної i чужої мови.

У слуховому відчутті розрізняють три поєднані між собою прояви, а саме: висота звуку, яка визначається довжиною повітряної хвилі або кількістю коливань на секунду: чим довша хвиля, тим нижчий звук (наприклад, у скрипалів звуковисотний слух розвинутий набагато сильніше, ніж у піаністів тому, що гра на скрипці потребує більшої слухової чутливості, ніж гра на фортепіано); його гучність, сила звучання, яка визначається амплітудою повітряної хвилі: чим більша амплітуда, тим гучніший звук; тембр звуку - це якість звуку, його «забарвлення», пов'язане з розподілом енергії його спектра вздовж частотної осі (наприклад, досвідчені льотчики на слух легко визначають кількість обертів двигуна. Вони вільно відрізняють 1300 від 1340 обертів за хвилину. Нетреновані люди уловлюють різницю тільки між 1300 і 1400 обертами).

Зорові відчуття є результатом переломлення крізь кришталик фізичних характеристик світла, які фокусуються на сітківці ока - сукупності розгалужених закінчень зорового нерва. Причому одні з них за формою нагадують колбочки і є апаратом денного, хроматичного зору, а інші, що нагадують палички, - апаратом сутінкового, ахроматичного зору. Збудження від них передаються зоровим нервом до ядер кори головного мозку, де аналізуються. У цьому випадку колір, даний у відчуттях, залежить від довжини світлової хвилі: найдовші хвилі (найменша кількість коливань за секунду) дають відчуття червоного, а найкоротші (найбільша кількість коливань) - фіолетового кольору. Між ними, у прямій залежності від довжини хвилі, є відчуття оранжевого, жовтого, зеленого, блакитного і синього кольорів.

За допомогою зорових відчуттів людина отримує переважну більшість чуттєвої інформації про довколишнє.

? Якщо б повітря було абсолютно чисте, то ми змогли б побачити полум'я свічки на відстані 27 км. Пара та пил дуже погіршують видимість предмета, тому звичайне вогнище практично помітне лише за 6-8 км, світло кишенькового ліхтарика - за 1,5 км, вогник сигарети - за 0,5 км.

1.3 Властивості відчуттів

Незважаючи на розмаїття відчуттів, їм притаманні загальні властивості. Однією з таких загальних властивостей є інтенсивність відчуттів.

Інтенсивність відчуттів - кількісна характеристика ступеня яскравості, виразності відображення людиною властивостей предметів і явищ. Вона залежить від сили діючого подразника, стану аналізатора, його місця в сенсорній організації людини. Цей бік відчуттів досліджує психофізика, на підставі даних якої можна кількісно описати закономірності виникнення, розвитку і функціонування відчуттів.

Предметом таких досліджень є передусім чутливість - здатність аналізатора певним чином реагувати на появу подразника і зміну його фізичних параметрів. Величини подразників, що викликають або змінюють сенсорний образ певної якості, отримали назву порогів відчуттів. При цьому мінімальна величина подразника дістала назву нижнього абсолютного порогу, а максимальна, за межами якої подразник втрачає свою якість і стає больовим, - верхнього абсолютного порогу відчуттів. Виявлено також диференціальні пороги, які характеризуються мінімальним приростом величини подразника, що супроводжується ледь помітним посиленням або послабленням відчуттів. Прикладом нижнього абсолютного порогу буде сила світла, яка починає відчуватися, верхнього - момент осліплення зорового аналізатора дуже яскравим світлом, диференціального - зміна яскравості світла, яка помічається.

У першій половині XIX ст. німецький фізіолог Ернст-Генріх Вебер, перевіряючи здатність людини визначати важчий із двох предметів у правій і лівій руці, встановив, що різниця у чутливості є відносною, а не абсолютною. Це означає, що відношення додаткового подразника до основного має бути постійною величиною. Так, якщо на руці лежить предмет, який важить 100 грамів, то для виникнення ледь помітного відчуття збільшення ваги необхідно додати близько 3,4 грама. Якщо ж вага предмету становить 1000 грамів, то для виникнення відчуття ледь помітної різниці потрібно додати близько 33,3 грама. Подібні закономірності були виявлені і в ході дослідження інших аналізаторів. Це дало змогу сформулювати такий закон (закон Вебера): відношення додаткової сили подразника до основної є величина постійна для даного виду чутливості. Для зорового аналізатора це відношення становить приблизно 1/100, для слухового - 1/10, для тактильного - 1/30, для смакового - 1/6-1/10, для нюхового аналізатора - 1/4-1/3. Проте якщо сила подразника наближається до порогових значень, то цей закон порушується.

У середині ХІХ ст. німецький фізик Густав-Теодор Фехнер математично опрацював експериментальні дані Вебера і сформулював основний психофізичний закон (закон Вебера-Фехнера), у якому виражено залежність між силою подразника, що діє, та інтенсивністю відчуття: інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника. Інакше кажучи, зі зростанням сили подразника в геометричній прогресії інтенсивність відчуття збільшується в арифметичній прогресії.

На початку ХХ ст. американський психолог Стенлі-Сміт Стівенс довів, що між інтенсивністю відчуття і силою подразника, що діє, існує степенева залежність. Відповідно до цього закону (закону Стівенса), інтенсивність відчуття збільшується пропорційно фізичної інтенсивності сигналу, яка була піднесена до степеня (показник степеня залежить від виду відчуття). Проте в одних випадках експериментальні дані краще описує закон Вебера-Фехнера, в інших - закон Стівенса. При порогових значеннях подразника обидва закони дають значні похибки.

Незважаючи на те, що абсолютний і диференціальний пороги є різними характеристиками сенсорної системи, обидва поняття об'єднує загальний методологічний принцип. Вважається, що сенсорний ряд дискретний: до певних меж відчуття є, а потім зникає. Уявлення про те, що наша сенсорна система влаштована за пороговим, переривчастим принципом, називається концепцією дискретності сенсорного ряду. Натхненні цією концепцією, психофізики провели сотні експериментів у надії знайти та раз і назавжди визначити пороги чутливості, але зазнали невдачі. Результати експериментів засвідчили, що навіть для дуже слабких подразників існує деяка (ненульова) ймовірність їх виявлення, а для відносно сильних - ненульова ймовірність їх невиявлення.

Спираючись на результати психофізичних досліджень, опоненти концепції дискретності сенсорного ряду висловили ідею про безперервність сенсорного ряду. Вона полягає в тому, що не існує порогу як такого: будь-який стимул може викликати відчуття. Чому ж ми не виявляємо деякі слабкі сигнали? Це відбувається тому, що на можливість виявлення стимулу впливає не тільки його фізична інтенсивність, а й спроможність сенсорної системи до відчуття. Але в цілому, немає підстав говорити про існування якоїсь особливої точки на осі відчуттів, де вони перериваються, зникають. Сенсорний ряд безперервний.

Однією з найбільш цікавих і продуктивних концепцій у рамках даного підходу є теорія виявлення сигналу, яка була запропонована Девідом Гріном і Джоном Светсом. Згідно з цією теорією, будь-який сигнал сприймається на тлі шуму. Навіть якщо повністю відсутні зовнішні перешкоди, то сама сенсорна система створює певний шум: б'ється серце, тече кров, ми дихаємо тощо. Цей шум за життя спостерігача не можна відключити. Сигнал зливається з шумом, його складно відрізнити від шуму, особливо, коли фізична інтенсивність самого сигналу дуже мала. Спостерігач у цьому випадку виконує завдання відокремлення сигналу від шуму. Шум може бути дуже слабким (і тут можна з високим ступенем упевненості сказати, що сигналу не було), а може посилюватися, і тоді шум легко переплутати з сигналом. Таким чином, на правильність відповіді про наявність сигналу впливають, з одного боку, сенсорні можливості аналізаторів, з іншого - існує і несенсорний компонент, компонент прийняття рішення. Однією з головних заслуг авторів теорії виявлення сигналу є введення у структуру сенсорного процесу механізмів прийняття рішення.

Чутливість аналізатора залежить від його стану, віку людини, особливостей її професійної діяльності, а також від явищ, які проливають додаткове світло на закономірності протікання відчуттів. Такими є: адаптація, взаємодія, сенсибілізація і синестезія.

Адаптація - зміна чутливості аналізатора в бік її зниження або підвищення під впливом постійно діючого подразника. На прикладі зорових відчуттів це явище спостерігається у випадках поліпшення зору в темряві і погіршення при сильному освітленні. При цьому діапазон зміни зорової чутливості надзвичайно великий (понад 200 порядків). Здебільшого це досягається за рахунок автоматичної зміни просвіту зіниці ока. Значну роль відіграють також хімічні й нейрофізіологічні процеси, які відбуваються у рецепторах. Переважно периферичну природу має й адаптація інших аналізаторів, адже її час також великою мірою залежить від спеціалізації рецептора. Наприклад, тактильні та слухові рецептори адаптуються дуже швидко, а зорові й смакові - досить повільно.

? Для того, щоб людське око змогло повністю адаптуватися до темноти після денного світла, тобто для того, щоб його чутливість від найслабшої наблизилася до абсолютного порогу, потрібно приблизно 40 хвилин. За цей час зір змінюється за своїм фізіологічним механізмом: від колбочкового зору, характерного для денного освітлення, протягом 10 хвилин око переходить до паличкового зору, типового для ночі. При цьому зникають відчуття кольору, їм на зміну приходять чорно-білі тони, властиві ахроматичному зору. В ході адаптації ока, яка пов'язана з переходом від темноти до світла, усе відбувається у зворотному порядку.

Пристосоване до темноти око більш чутливе до електромагнітних хвиль, що знаходяться ближче до зелено-блакитної частини спектра, ніж до помаранчево-червоної. Цей факт ілюструє такий дослід. Якщо при денному світлі показати людині червоне і синє зображення на чорному фоні, то їх буде видно однаково добре. В ході розгляду того самого зображення у сутінках здаватиметься, що червона його частина зникла і залишилася тільки синя. З цієї причини, наприклад, контури злітної смуги аеропорту позначають лампами синього кольору. Червоний колір здатний робити стимулюючий вплив переважно тільки на колбочки. Червоне скло окулярів прискорює адаптацію до темряви, а внаслідок того, що на паличковий зір червоний колір практично не діє, висока чутливість ока, необхідна для роботи в темряві, при червоному світлі зберігається.

Механізм адаптації в цілому можна пояснити біологічною доцільністю пристосування рецептора до дії відносно постійних і специфічних чинників середовища. Рецептор начебто налаштовується на дію фізичних характеристик подразника, що забезпечує адекватну відповідь організму на нього.

Взаємодія - зміна чутливості одного аналізатора під впливом стану іншого. Це наслідок сенсорної організації людини, в якій робота однієї аналізаторної системи позначається на роботі іншої. Так, відомо, що звуки певної частоти можуть загострювати чи притуплювати зорову чутливість; що приємні запахи, як правило, знижують нижній абсолютний поріг зорового аналізатора, а неприємні підвищують; що слабке світло підсилює слухові відчуття, а сильне - погіршує. Ці ефекти мають місце не лише під час дії порогових, а й підпорогових подразників: опромінення шкіри ультрафіоле-товими променями супроводжується зниженням зорової чутливості.

Сенсибілізація - підвищення чутливості аналізатора під час дії специфічних або неспецифічних подразників. На відміну від підвищення чутливості внаслідок адаптації, яка має периферичну природу, сенсибілізація найчастіше є прямим наслідком посилення збудливості центральних відділів аналізаторів. Причинами такого посилення можуть бути зміни у роботі залоз внутрішньої секреції (наприклад, у жінок під час вагітності), вплив на аналізатор попереднього подразника (наприклад, під час дії короткочасного світла на око), стан очікування людиною значущого для неї подразника (наприклад, очікування оператором на появу потрібного сигналу). В усіх цих випадках спостерігається тимчасове зниження нижнього абсолютного порогу відчуттів. Триваліші зміни настають внаслідок систематичних вправ, яких часто потребує певна професійна діяльність. Це відома гострота зору в мисливців, дотику в шліфувальників, висока чутливість нюху і смаку в дегустаторів. Випадком сенсибілізації може бути і підвищення чутливості внаслідок компенсації - посилення роботи одного аналізатора за відсутності іншого. Саме тому в сліпих дуже розвинений слух, у глухих - зір, у сліпоглухонімих - дотик.

Синестезія - перенесення якості одного відчуття на інше, внаслідок чого до відчуття, специфічного для того чи іншого аналізатора, додається відчуття, неспецифічне для нього. У невеликої кількості людей синестезія виявляється у вигляді «кольорового слуху», за якого звук, поряд зі слуховими відчуттями, викликає й зорові. У техніці це явище прагнуть використати, створюючи світломузичні установки. Очевидно, синестезія є виявом своєрідної сенсорної організації людини.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення відчуттям.

2. У чому полягає фізіологічна основа відчуттів?

3. З яких частин складаються аналізатори?

4. За якими ознаками класифікують відчуття?

5. Назвіть види відчуттів.

6. Назвіть властивості відчуттів.

7. Які є пороги відчуттів?

8. Сформулюйте основний психофізичний закон.

9. Розкрийте сутність адаптації.

10. В чому полягає сутність сенсибілізації?

11. Поясність значення відчуттів для людини.

Словник термінів

Адаптація - це зміна рівня чутливості аналізатора до інтенсивності подразника.

Аналізатор - складний нервовий апарат, який здійснює функцію аналізу і синтезу подразнень зовнішнього та внутрішнього середовища організму.

Верхній абсолютний поріг чутливості - максимальна величина подразника, за якої ще зберігається відчуття.

Взаємодія - зміна чутливості одного аналізатора під впливом стану іншого.

Відчуття - це пізнавальний психічний процес безпосереднього чуттєвого відображення (пізнання) окремих властивостей явищ та предметів об'єктивного світу, що виникає за їх безпосереднього впливу на органи чуття i збудженні нервових центрів кори головного мозку.

Інтенсивність відчуттів - кількісна характеристика ступеня яскравості, виразності відображення людиною властивостей предметів і явищ.

Нижній абсолютний поріг чутливості - мінімальна величина подразника, за якої виникає ледь помітне відчуття.

Основний психофізичний закон (закон Вебера-Фехнера) - закон, у якому стверджується, що інтенсивність відчуття прямо пропорційна логарифму сили подразника.

Поріг розрізнення - найменша зміна в силі подразника, яка може бути відображена цим аналізатором.

Сенсибілізація - це підвищення чутливості внаслідок взаємодії аналізаторів, а також систематичних вправ.

Синестезія - додаткове відчуття, яке виникає під впливом подразника, наприклад, кольоровий слух, коли звук викликає не тільки слухові відчуття, а й кольорові.

Рецептор - периферійний відділ аналізатора, що реагує на певний вид фізичної енергії і переробляє її в певне нервове збудження (нервовий імпульс).

Чутливість - це здатність аналізатора реагувати на дію адекватного подразника, відчувати його.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Із запропонованих слів оберіть ті, що характеризують відчуття.

Предметність, цілісність, рецептор, інтенсивність, структурність, тривалість, осмисленість, якість, константність, вибірковість, узагальненість, чутливість, адаптація, подразник, обсяг, активність, аналізатор, сенсибілізація, апперцепція, синестезія.

Завдання 2

Наведіть приклади, коли відчуття людини, як кажуть, «загострються». Про яку здатність відчуттів свідчать усі ці приклади?

Завдання 3

Як називається своєрідне явище смакових відчуттів, коли смак солодкої речовини стає набагато інтенсивнішим, якщо перед цим у роті було щось солоне? Коли навіть дистильована вода здається солодкуватою після того, я рот сполоснути розчином кухонної солі?

Завдання 4

Пригадайте життєві ситуації, коли відбувалась адаптація зорових, больових, юхових відчуттів.

Завдання 5

Чим пояснюється послідовність зміни чутливості? Від ураження сірої речовини спинного мозку спостерігають зміну шкірної чутливості відповідної частини тіла: спочатку зникає больове відчуття, потім відчуття тепла й холоду і, нарешті, тактильна чутливість.

Завдання 6

Під час дослідження звуковисотного слуху виявлено, що чутливість до малих висотних різниць у піаністів і скрипалів неоднакова.

1. У кого чутливість вища?

2. Чим пояснюється ця відмінність у рівні звуковисотної чутливості?

Завдання 7

Яка закономірність відчуттів виявляється у кожному прикладі:

а) тривало діючий неприємний запах перестає відчуватися;

б) після занурення руки в холодну воду подразник, нагрітий до 30°С, сприймається як теплий, хоча його температура нижча нормальної температури шкіри на руці;

в) після слабкого (близького до порогового) подразнення ока одним кольором чутливість ока до другого, додаткового, кольору виявлялася протягом тривалого часу підвищеною;

г) під впливом смаку цукру знижується кольорова чутливість до помаранчево-червоних променів;

д) під впливом попереднього подразнення ока червоним кольором чутливість зору в темноті зростає;

е) під впливом деяких запахів (гераніолу, бергамотової олії) спостерігається загострення слухової чутливості.

Завдання 8

Яка закономірність відчуттів виявляється у кожному прикладі:

а) побувши у приміщенні, людина незабаром перестає відчувати запах горілого, хоча новоприбула виразно відчує його;

б) О.М. Скрябін та М.А. Римський-Корсаков мали кольоровий слух, тобто чули звуки, забарвлені в різні кольори;

в) орієнтування сліпоглухих у довколишньому просторі спирається переважно на відчуття нюхові, рухові, вібраційні та відчуття дотику;

г) під час обтирання обличчя холодною водою гострота зору пілота-спостерігача підвищилась;

д) від посилення освітлення в залі звуки, що линули зі сцени, стали здаватися глядачам голоснішими.

Завдання 9

Що спільного є між наведеними прикладами? Про яку закономірність відчуттів тут йдеться:

а) заходячи в темну кімнату, дитина вимовляє слово «темно», як правило, якомога нижчим голосом. Назви маленьких предметів вимовляються дітьми, як правило, вищим голосом, ніж назви речей великих;

б) ми часто вживаємо і добре розуміємо зміст таких виразів: «гострі смаки», «солодкі звуки», «важкі фарби», «пишна музика», «кислий запах», «холодний колорит картини» тощо.

Завдання 10

Зазначте, від яких умов залежить підвищення чутливості в кожному поданому прикладі:

а) текстильники, що спеціалізувалися на виробітку чорних тканин, розрізняють до 40 відтінків чорного кольору там, де око людини-нефахівця розрізняє 2-3 відтінки;

б) у людей, що займаються музикою, спостерігається помітне підвищення чутливості до розрізнення тону;

в) у дегустаторів виробляється виняткова тонкість смакових відчуттів;

г) сліпоглуха Ольга Скороходова за запахом розпізнає, хто увійшов у кімнату; взнає, «чи читала» вона цю газету; слухає музику, поклавши руку на кришку рояля;

д) скрипковий майстер за звуком скрипки пізнає її «паспорт»: де, коли, хто її зробив.

Перелік рекомендованої літератури

1. Варій М.Й. Загальна психологія : підручник / М.Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

2. Величковский Б.М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б.М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 1. - 448 с.

3. Грановская Р.М. Элементы практической психологии / Р.М. Грановская. - Санкт-Петербург : Речь, 2007. - 224 с.

4. Грегори Р. Л. Разумный глаз. Как мы узнаем то, что нам не дано в ощущениях / Р.Л. Грегори. - Москва : Либроком, 2009. - 240 с.

5. Когнитивная психология : учебник для вузов / под ред. В.Н. Дружинина, Д.В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

6. Психология ощущений и восприятия / под ред. Ю.Б. Гиппенрейтер, В.В. Любимова, М.Б. Михалевской. - Москва, 1999. - 610 с. - (Хрестоматия по психологии).

7. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

8. Хьюбел Д. Глаз, мозг, зрение : пер. с англ. / Д. Хьюбел. - Москва : Мир, 1990. - 239 с.

9. Шиффман Х. Ощущение и восприятие / Х.Р. Шиффман. - Санкт-Петербург : Питер, 2003. - 217 с.

2. СПРИЙНЯТТЯ

2.1 Сприйняття як психічний процес

На відміну від відчуттів, що відображають тільки властивості предметів і явищ, результатом сприйняття є цілісний перцептивний образ, що містить сукупність властивостей, які отримує людина за допомогою органів чуття. Отже, слухові, зорові, дотикові, нюхові, смакові відчуття стають складниками більш високого рівня відображення дійсності. Людині і тваринам це дає змогу орієнтуватися у світі предметів, що їх оточують, і відповідним чином поводити себе.

Сприйняття - процес прийому та переробки людиною різної інформації, що надходить до мозку через органи чуття, який завершується формуванням образу.

Образ, що є результатом процесу сприйняття, передбачає взаємодію, скоординовану роботу одразу декількох аналізаторів. Залежно від того, який з них працює активніше, переробляє більше інформації, розрізняють і види сприйняття. Відповідно, виділяють зорове, слухове та дотикове сприйняття, адже саме зоровий, слуховий і дотиковий аналізатори найчастіше виступають як головні у процесі сприйняття.

Однією з головних особливостей сприйняття є те, що перцептивний образ формується не внаслідок прямого впливу фізичного подразника на аналізатори, а в ході активного «зустрічного» процесу з боку людини. Так, якщо для виникнення відчуттів потрібна елементарна рухова активність, наприклад у вигляді механізму уподібнення, то сприйняття передбачає виконання перцептивних дій - спеціалізованої активності, яка забезпечує побудову перцептивного образу.

Перцептивні дії постають у формі різноманітних рухів: руки, яка обмацує предмет, гортані, що відтворює звук, ока, яке простежує контур предмета, зрештою всього тіла. Саме тіло забезпечує безпосередньо-практичний контакт людини зі світом, і без цього неможливе існування образу. Без рухів тіла образ взагалі не виникає: людина не бачитиме предмета, стабілізованого відносно сітківки її ока. Певною мірою образ навіть незалежний від відчуттів, і це дає змогу розрізняти у разі зорового сприйняття зорове поле - потік зорових відчуттів і видимий світ - власне сприйняття цілісних предметів.

Перцептивні дії розрізняють за функціями. Зокрема, ті з них, які відповідають за пошук об'єкта, установку та коригування позиції аналізатора, є підготовчими, а ті, які забезпечують вимірювання просторових характеристик об'єкта і побудову перцептивного образу, - виконавчими. Уточнюючись, змінюючись, скорочуючись, останні дедалі більше підпорядковуються властивостям об'єкта, відтворюють його істотні характеристики, переводять їх у нову систему координат.

Шлях переходу об'єктивних, фізичних характеристик об'єкта в суб'єктивні, психічні відбувається за рахунок таких перцептивних дій, як знаходження, розрізнення, ідентифікація і розпізнавання. Фактично це різні рівні перцептивної діяльності.

Перші два рівні забезпечують виокремлення предмета серед інших і вимірювання тих його властивостей, які виступають на перший план. Вони дають початкові характеристики перцептивного образу, які згодом конкретизуються та узагальнюються. При цьому процес знаходження і розрізнення - це порівняння створюваного у такий спосіб перцептивного образу з еталонним, тобто досвідом сприйняття, який зберігається у пам'яті людини. Ідентифікація - звіряння еталонного образу з образом, що будується, та включення останнього в систему значень, якими володіє людина. За звичайних умов цей процес відбувається миттєво, а якщо з'являється перешкода, то шляхом висування та перевірки гіпотез стосовно предмета сприйняття. Людина за цих умов начебто губиться: їй потрібно пояснити собі, з яким предметом вона має справу, відповісти на запитання: що це? для чого? Така обставина підкреслює суспільно-історичну зумовленість сприйняття - людина має справу з предметами, позначеними діяльністю попередніх поколінь. Тому, коли вона не знає, що це за предмети, то шукає значення, які відповідають їм, завдяки цьому вони й усвідомлюються. Процес такого усвідомлення пов'язаний з наступним рівнем перцептивної діяльності, яким є розпізнавання. Розпізнавання - усвідомлення предмета сприйняття шляхом позначення.

Отже, сприйняття - активний процес побудови перцептивного образу за допомогою перцептивних дій. Це твердження добре ілюструють випадки сприйняття після хірургічного видалення вродженої катаракти. Хворий, розплющивши очі, не бачить оточення таким, яким його бачать люди з нормальним зором, проте немає й хаосу відчуттів, оскільки він одразу починає розрізняти фігури на якомусь тлі. Він спроможний фіксувати зір на предметі, розглядати його, стежити очима за його переміщенням. Тобто функціональна система, що обслуговує зорове сприйняття, працює, хоча й недосконало. Так, хворий у змозі розрізняти предмети, розміщені в полі його сприйняття, але не може ні ідентифікувати, ні розпізнати їх (хоча впізнає на дотик). Не може він визначити і відстань до предмета, тому тягнеться до нього рукою, незважаючи на те, що той розташований за кілька метрів. Мине час, перш ніж світ, що оточує цю людину, набуде свого реального вигляду. І це час набуття людиною досвіду життя у світі.

Підтверджують цей висновок і результати експериментів з псевдоскопом - оптичним приладом, який спотворює рельєф предмета (близько розміщені точки здаються далекими, а далекі - близькими). Знайомий предмет спочатку сприймається досліджуваним без спотворень, а потім починає на очах «вивертатися», що породжує нове значення. Так, рука з накладеними на неї джгутами видається жолобом з глибокими борознами, вистеленими людською шкірою. Та коли досліджуваний бачить поруч голову людини та її гіпсовий зліпок, то лише останній сприймається як увігнута маска. Якщо миска з рідиною сприймається як желе на перевернутій мисці, то достатньо сколихнути рідину, щоб у досліджуваного виник адекватний образ.

Подібна картина спостерігається і у досліджуваних, які тривалий час користувалися замість окулярів лінзами, що перевертали зображення щодо центру сітківки на 180°. Спочатку в них виникало яскраве враження перевернутості навколишніх предметів, але на шостий-сьомий день починало повертатися правильне бачення світу. Щоправда, для цього досліджувані мали переміщуватися у просторі, тобто рухатись.

У всіх цих випадках сприйняття є сукупністю активних перцептивних дій, що відтворюють реальну будову об'єктів навіть усупереч зоровій стимуляції. Отже, бачить не око (а слухає, відповідно, не вухо і т.п.), а людина за допомогою аналізаторів, серед яких провідну роль відіграє руховий.

2.2 Властивості сприйняття

Властивостями сприйняття є: предметність, цілісність, константність, осмисленість.

Предметність - здатність людини сприймати світ не у вигляді набору не пов'язаних один з одним відчуттів, а у формі відокремлених один від одного предметів, що мають властивості, які викликають ці відчуття. Це добре видно на прикладі зору: світловий вплив предмета на око сприймається як предмет, а не як його зображення на сітківці. До того ж, між зображенням на сітківці і образом немає прямої відповідності. По-перше, зображення двовимірне, а образ тривимірний; по-друге, одне й те саме зображення може породжувати невеликий предмет з близької відстані і великий - з далекої, хоча зорові образи у цьому разі будуть різними.

Цілісність сприйняття виявляється у тому, що образ предметів, які сприймаються, не поданий у цілком готовому вигляді з усіма необхідними елементами, а нібито подумки добудовується до певної цілісної форми на підставі невеликого набору елементів. Це те, що передусім відрізняє сприйняття від відчуттів. Вже маленькі діти сприймають предмет у цілому: спочатку його загальні риси, а потім окремі елементи. Цілісність образу зберігається й тоді, коли об'єкт подається схематично.

Константність - здатність сприймати предмети відносно постійними за формою, кольором, розміром та іншими параметрами, незалежно від фізичних умов сприйняття, які змінюються. Наприклад, зміна дистанції між спостерігачем і предметом нерідко помітно не позначається на образі, хоча його зображення на сітківці ока буде різним. Та й форма предмета сприйняття залишається начебто такою самою зі зміною кута зору. Прямокутний аркуш паперу для того, хто сприймає, буде таким самим, незалежно від відстані до нього, рівня освітленості, кута зору. Значення константності дуже велике. Коли б не ця властивість, за будь-якого нашого руху, за кожної зміни відстані до предмету, за найменшого повороту голови або зміни освітлення практично безупинно змінювалися б усі основні ознаки, за якими людина впізнає предмет. Світ перестав би бути світом стійких речей, і сприйняття не могло б слугувати засобом пізнання дійсності.

Константність, як і інші властивості сприйняття, формується в ході перцептивної діяльності, котра під час багаторазового сприйняття одних і тих самих предметів виділяє постійні, інваріантні структури. Вони зберігаються в пам'яті у вигляді еталонного образу, який, будучи наявним у будь-якому акті сприйняття, коригує його результати у бік стабільності. Через це ігноруються мінливі фізичні умови сприйняття, а предмети і явища сприймаються в сукупності їх стійких рис. Проте це не означає, що умови сприйняття не позначаються на особливостях перцептивного образу. Коли такі умови стабільні, вони відповідним чином відбиваються на константності. Про це свідчить, зокрема, живопис: художники-європейці і художники-африканці чи східноазіати зображують предмети і простір між ними по-різному. Водночас африканська чи японська дитина, яка народилася й виросла в Європі, бачить простір таким, яким його бачать європейці.

Осмисленість людського сприйняття виявляється у тому, що воно носить узагальнений характер, і кожен предмет, який сприймається, позначається словом-поняттям і належить до певного класу. Сприйняття невіддільне від значень, що входять до складу перцептивного образу як притаманна йому характеристика.

Новонароджена дитина не здатна сприймати реальний світ як цілісну картинку. Сенсорні функції і перцептивні дії у перші місяці життя дитини, що спрямовані на сприйняття, випереджають розвиток її тілесних рухів і впливають на них. Перші ознаки предметного сприйняття проявляються у

дво-чотиримісячному віці, коли починають формуватися перші дії з предметами. У п'ять-шість місяців дитина фіксує погляд на предметі, яким оперує. У переддошкільний період у дітей формуються складні види зорового аналізу та синтезу під впливом ігрової й конструктивної діяльності. Під час навчання в школі відбувається активний розвиток сприйняття, зумовлений становленням адекватного образу предмета під час маніпуляції із ним; ознайомленням із просторовими властивостями предметів за допомогою рухів очей і рук; набуттям здатності швидко без додаткових рухів упізнавати окремі властивості сприйманих об'єктів, відрізняти їх один від одного.

Важливою умовою розвитку сприйняття дитини є виконання нею домашніх обов'язків, заняття конструюванням, малюванням, ліпленням, музикою, читанням тощо. Таким чином, дитина має можливість розширювати власні уявлення (суб'єктивні образи) про предмети, які її оточують. Під час тривалих і різноманітних експериментів у спілкуванні, іграх, навчанні й праці дитина відкриває структуру свого оточення. У цих видах діяльності вона активно досліджує і цікавиться довкіллям, спостерігає за ним, висуває, перевіряє, підтверджує або спростовує власні перцептивні гіпотези.

Таким чином, сприйняття - активне відтворення довколишнього в його істотних і стійких рисах, що не зводиться до механізмів функціонування того чи іншого аналізатора.

2.3 Сприйняття простору і руху

Для розуміння того, що відбувається в зовнішньому світі, мало ідентифікувати об'єкти, тобто визначати, що ми бачимо або чуємо. Важливо також знати, де це знаходиться, щоб, наприклад, під час спостереження чогось небезпечного встигнути втекти, а з появою чогось привабливого і бажаного встигнути це щось наздогнати. Одне з основних питань сприйняття простору полягає в тому, чому і за рахунок чого ми бачимо світ тривимірним, якщо на сітківці ока ми маємо тільки двовимірне його зображення? Прагнення відповісти на поставлене запитання дало поштовх до пошуку ознак глибини і віддаленості - особливостей стимульної ситуації, які дозволяють спостерігачеві визначити, наскільки далеко об'єкт знаходиться від нього самого і від інших об'єктів. Розрізняють бінокулярні і монокулярні ознаки віддаленості та глибини.

Бінокулярні ознаки віддаленості та глибини існують за рахунок того, що люди, як правило, бачать і дивляться двома очима. Завдяки тому, що наші очі перебувають на деякій відстані одне від одного, кожне око дивиться на об'єкт з дещо різних позицій. Отже, кожне око бачить один і той самий предмет під різним кутом. Сенсорна система «відстежує» цей кут, його величина слугує їй своєрідною підказкою, ознаки віддаленості предмета: великий кут - предмет близько, маленький кут - предмет далеко.

Істотну роль у сприйнятті віддаленості предметів та просторової глибини відіграють конвергенція та дивергенція очей. Під конвергенцією розуміють зведення зорових осей обох очей під час фіксації погляду на близько розташованих предметах. Дивергенція спостерігається у протилежному випадку, коли людина переводить погляд з близьких предметів на далекі, внаслідок чого зорові осі розводяться. При цьому імпульси, які виникають внаслідок відносного напруження м'язів очей, є важливим джерелом інформації для сенсорних і перцептивних зон кори головного мозку і важливим компонентом механізму сприйняття простору.

Ми можемо сприймати віддаленість і глибину навіть одним оком. Відомо, наприклад, що з народження сліпі на одне око сприймають світ тривимірним. Отже, існують деякі ознаки віддаленості і глибини, пов'язані із зображенням, яке отримує одне око. Найчастіше виділяють такі монокулярні ознаки віддаленості і глибини:

* інтерпозиція;

* лінійна перспектива;

* відносний розмір;

* повітряна перспектива;

* висота розташування предметів у полі зору;

* паралакс руху.

Інтерпозицією, або частковим перекриттям, називається неповне маскування або перекривання одного об'єкта іншим. Якщо один об'єкт частково закритий іншим, спостерігачеві здається, що той об'єкт, який видно повністю, знаходиться на більш близькій відстані (рис. 2.1).

Рисунок 2.1 - Інтерпозиція як монокулярна ознака віддаленості

Лінійна перспектива як ознака віддаленості відображає той факт, що прямі лінії (наприклад, рейки) ніби сходяться, віддаляючись від нас. Ми часто спостерігаємо певний об'єкт вписаним у координати паралельних ліній. І якщо, скажімо, один об'єкт знаходиться там, де паралельні лінії «зійшлися» в більшій мірі, ніж у тому місці, де знаходиться інший об'єкт, то нам зрозуміло, що перший з них знаходиться на більшій відстані від нас (рис. 2.2).

Рисунок 2.2 - Лінійна перспектива як ознака віддаленості об'єкта

Ознака віддаленості, яку називають відносним розміром, застосовується у тих випадках, коли дві схожі або ідентичні форми різної величини розглядаються водночас або безпосередньо одна за одною. У таких ситуаціях більший за величиною об'єкт здається розташованим ближче до спостерігача (рис. 2.3).

Рисунок 2.3 - Відносний розмір як ознака віддаленості об'єкта

Явище повітряної перспективи - наслідок неповної прозорості повітря, тому розташовані дуже далеко від нас предмети здаються дещо розмитими. Повітряна перспектива може стати джерелом різних ілюзій, пов'язаних зі сприйняттям віддаленості. Так, у горах через велику чистоту і, отже, прозорість повітря сусідні гірські вершини іноді здаються розташованими значно ближче, ніж є насправді. Ця ілюзія посилюється, коли немає інших ознак віддаленості або їх занадто мало. Навпаки, в тумані близько розташовані об'єкти можуть здаватися більш далекими, ніж насправді. Тому водіям в умовах поганої видимості рекомендують скидати швидкість і бути гранично уважними.

Ефект висоти розташування предметів у полі зору полягає в тому, що якщо у полі зору спостерігача на різній висоті знаходяться два об'єкти і йому здається, що вони обидва лежать нижче лінії горизонту, то більш віддаленим йому здаватиметься той об'єкт, який розташовується вище (рис. 2.4). Якщо ж ми розглядаємо предмети, що знаходяться вище рівня горизонту, даний ефект виявляється зворотним.