Психологія сприйняття та переробки інформації

Якірний ефект спостерігається не тільки у штучних і далеких від життя експериментах, але і в реальних ситуаціях. Наприклад, бюджетні витрати в поточному році можуть стати прив'язкою для визначення аналогічних витрат на наступний рік. Якірний ефект також може бути використаний для маніпуляції людьми у потрібному напрямку. Приклади ви, напевно, спостерігали самі і навіть ловилися на такі хитрощі. Керуючі магазинів знають, що для збільшення продажів слід вказувати ціни за кілька одиниць. При цьому не має значення, обходяться ці товари вам дешевше хоча б трохи, або ж вам пропонують купити 3 батончики за 24 гривні, при тому, що один і так коштує 8 гривень. Дослідження, проведені в реальних умовах, продемонстрували, що інформація про об'єднану ціну на кілька товарів збільшує продажі на 32% порівняно з принципом ціноутворення, коли вказується вартість 1 одиниці.

Ще один прийом, який змушує нас купувати більше, ніж нам потрібно - обмеження відпуску товару в одні руки. Наприклад, не більше 5 одиниць. Часто, щоб посилити цей ефект, на товар надається знижка. Але і без неї прийом працює. Із застосуванням якірного ефекту відбувається велика частина додаткових продажів. Сюди належать всі чохли, зайві метри шпалер, додаткові дроти, навушники і колеса. Людина, яка оформляє замовлення на 10000 гривень, цілком може купити додатковий аксесуар або послугу до вже обраного товару.

? Одна компанія, що займається наданням послуг мобільного зв'язку, зіткнулася з необхідністю підвищити тарифи. Щоб уникнути негативної реакції клієнтів, компанія спочатку розпустила чутки у ЗМІ про підготовку підвищення цін на послуги на 10 $. Через деякий час з'явилася реклама з новими тарифами, які зросли лише на 2 $, і відповідним слоганом: «Ви можете розслабитися. Для наших абонентів розцінки підвищаться незначно». Багато хто після цього зітхнув з полегшенням, а компанія домоглася свого.

Щоб захиститися від впливу «якоря», необхідно свідомо і критично ставитися до будь-якої запропонованої оцінки, навіть якщо вона виглядає правдоподібною. Найкращий спосіб - взагалі не брати до уваги ці оцінки, забути про них, хоча на практиці це зробити важко.

В ході прийняття рішення у будь-якій сфері людської діяльності враховується велика кількість найрізноманітніших факторів як позитивних, так і негативних, а часом і суперечливих. У комфортному варіанті стратегія прийняття рішень мала бути така, щоб обрана альтернатива розглядалася як приваблива, а необрана - як неприваблива. Якщо ж людина приймає рішення, в якому обрана альтернатива не має явної переваги перед необраною, вона переживає дискомфортні відчуття, які отримали назву когнітивного дисонансу. Під когнітивним дисонансом розуміють певну суперечність між будь-якими знаннями, думками, переконаннями людини. Когнітивний дисонанс може виникнути і тоді, коли індивід ідентифікує себе з якоюсь групою людей, але його власна думка починає суперечити думці групи. Наприклад, людина відносить себе до лібералів, але раптом усвідомлює, що не хотіла б жити в тісному сусідстві з людьми іншої раси та віросповідання. Люди переживають цю суперечність як стан дискомфорту і тому прагнуть позбутися нього і відновити свою «душевну рівновагу». Теорію когнітивного дисонансу розробив американський психолог Леон Фестінґер. Він помітив, що люди прагнуть до деякої узгодженості як бажаного внутрішнього стану. Якщо виникає суперечність між тим, що людина знає, і тим, що вона робить, то це протиріччя прагнуть якось пояснити і, швидше за все, виставити його як таке, яке не містить протиріччя, заради того, щоб знову досягти стану внутрішньої когнітивної узгодженості. Л. Фестінґер наводить такий приклад: якщо курець дізнається про нове дослідження, що доводить зв'язок між курінням і виникненням ракових пухлин, він, звичайно, з певною ймовірністю може кинути палити. Але з більшою ймовірністю він або зарахує себе до розряду помірних курців («я курю так мало, що це не може значно вплинути на моє здоров'я»), або знайде в курінні позитивні сторони («зате поки я курю, я не гладшаю» або «ну і що, помру раніше - зате життя буде в кайф»), або шукатиме інформацію, яка спростовує думку про шкоду куріння («мій нікотинозалежний дідусь дожив до 100 років») і уникати інформації, яка її підтверджує. Якщо керівник фірми з будь-яких причин змушений прийняти на роботу малокваліфікованого і недосвідченого працівника, то може виникнути дисонанс між цим рішенням і переконанням керівника в тому, що у нього мають працювати тільки професіонали. Щоб зняти або зменшити когнітивний дисонанс, існують три основні способи.

По-перше, можна змінити одну з когніцій, що входять у протиріччя. Наприклад, відмовити даному кандидату у прийомі на роботу або скорегувати свої переконання з цього питання.

По-друге, можна знизити значимість когніцій, що входять у протиріччя. Наприклад, вирішити, що ця людина - не такий вже поганий працівник і згодом він всьому навчиться або що на цій посаді висока кваліфікація зовсім і не потрібна.

По-третє, можна додати нову когніцію, яка знижує протиріччя між існуючими. Наприклад, хоча прийняте рішення і суперечить переконанням керівника, воно дозволить зберегти добрі відносини з «потрібними» людьми.

Запитання для самоконтролю

1. Розкрийте основні положення теорії перспективи.

2. У чому полягає ефект обрамлення?

3. Чому людина в ході прийняття рішень використовує евристики?

4. Дайте визначення евристики репрезентативності.

5. У чому полягає евристика доступності?

6. Що таке якірний ефект?

7. Дайте визначення когнітивного дисонансу.

8. Назвіть способи, які допомагають зняти або зменшити когнітивний дисонанс.

Словник термінів

Евристика доступності - оцінка як найімовірнішого того, що більш доступно у пам'яті, тобто відхилення у бік більш яскравого, незвичайного або емоційно зарядженого.

Евристика репрезентативності - оцінка як найімовірнішого того, що більшою мірою відповідає особистому досвіду людини і сформованим уявленням.

Ефект обрамлення - досягнення різних висновків на основі тієї самої інформації залежно від того, як і ким вона була представлена.

Когнітивний дисонанс - внутрішній психічний конфлікт, що виникає із зіткненням у свідомості індивіда суперечливих знань, ідей, переконань або поведінкових установок стосовно деякого об'єкта чи явища.

Якірний ефект - особливість оцінки числових значень людиною, що викликає ірраціональні зміщення відповідей у бік числа, яке потрапило у свідомість перед прийняттям рішення.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Під час Другої світової війни в одному з американських таборів для японських біженців, де були цілком нормальні умови життя, виникли чутки, що дружелюбність американців оманлива, а місце для табору було спеціально обрано так, щоб люди не змогли в ньому вижити. Який психологічний феномен вплинув на появу таких чуток? Відповідь обґрунтуйте.

Завдання 2

Один математик одного разу спробував створити цегляну стінку у себе вдома, користуючись таблицею випадкових чисел для розташування червоних, білих і чорних цеглин. На жаль, йому довелося відмовитися від таблиці, тому що він виявив, що у такому випадку великий шматок стіни складався б тільки з чорних цеглин. Поясніть, чому випадкове розташування не виглядало випадковим.

Завдання 3

У дослідженні поведінки покупців, яке було проведене в одному

з супермаркетів, з'ясувалося, що обмеження на покупку консервованого супу

(зі знижкою 10%) - не більше 12 банок в одні руки - призвело до того, що покупці купували в середньому 7 банок. Тоді як без такого обмеження кількість банок, які купували покупці, була вдвічі меншою. Поясніть результати цього дослідження.

Завдання 4

Знання про який з феноменів індивідуальних рішень дозволить Вам продемонструвати своїм друзям наступний фокус? Відповідь обґрунтуйте.

Ви збираєтеся вийти з кімнати і говорите, що Вам потрібні два добровольці. Під час Вашої відсутності один з них (Ви не будете знати, хто саме) підкидатиме монету 30 разів і записуватиме, що кожен раз випадає, а інший теж підкидатиме монету, але тільки в своїй уяві(!), і також записуватиме підсумкову послідовність орлів і решок. Підглядати в запису один одного ці люди, зрозуміло, не повинні. Після повернення Ви подивитеся на два аркуші з послідовностями орлів і решок і легко визначите, де реальна послідовність, а де - згенерована в уяві.

Завдання 5

Наведіть по два приклади з життя, які ілюструють евристики репрезентативності та доступності. Завдання виконайте письмово.

Перелік рекомендованої літератури

1. Андерсон Дж. Р. Когнитивная психология / Дж. Р. Андерсон. - 5-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2002. - 496 с.

2. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 2. - 432 с.

3. Канеман Д. Карты ограниченной рациональности: психология для поведенческой экономики / Д. Канеман // Психологический журнал. - 2006. - № 2. - С. 5-28.

4. Канеман Д. Рациональный выбор, ценности и фреймы / Д. Канеман, А. Тверски // Психологический журнал. - 2003. - № 4. - С. 31-42.

5. Канеман Д. Принятие решений в неопределенности / Д. Канеман, П. Словик, А. Тверски. - Харьков : Гуманитарный центр, 2005. - 632 с.

6. Когнитивная психология : учеб. для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

7. Корнилова Т. В. Психология риска и принятия решений : учеб. пособие / Т. В. Корнилова. - Москва : Аспект Пресс, 2003. - 288 с.

8. Плаус С. Психология оценки и принятия решений : пер. с англ. / С. Плаус. - Москва : Филинъ, 1998. - 368 с.

9. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

8. ІНТЕЛЕКТ

8.1 Поняття, тести та коефіцієнт інтелекту

У психології не існує загальноприйнятого визначення інтелекту, оскільки не існує і загальноприйнятої теорії інтелекту. Психологи все ще сперечаються про його природу.

Довгі роки монополія у вивченні інтелектуальних можливостей людини належала тестології. У рамках цього напряму оформилося поняття інтелект як наукова психологічна категорія, а також народилася ідея про можливість «об'єктивного виміру» інтелектуальних здібностей. Кількісна оцінка рівня інтелекту людини щодо середньостатистичної людини такого самого віку отримала назву коефіцієнта інтелекту (intelligence quotient, або скорочено IQ). Середнє значення IQ відповідає 100 балам. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення - 16 балів у кожен бік. У кожної третьої людини IQ знаходиться між 84-100 балами, і така сама частка осіб (34%) з показником від 100 до 116 балів. Отже, ця основна маса (68%) і вважається людьми з середнім інтелектом. Дві інші групи (по 16% у кожній), результати яких відповідають крайнім показникам шкали, розглядаються або як люди зі зниженим інтелектом, або як люди, що володіють інтелектуальними здібностями вище середнього.

? Американська письменниця, драматург і журналіст Мерилін вос Савант була занесена до Книги рекордів Гіннесса як людина, що володіє найвищим в світі IQ (228 балів).

Вперше заявив про існування індивідуальних відмінностей у розумових (інтелектуальних) здібностях Фр. Гальтон. Він вважав, що інтелектуальні можливості обумовлені особливостями біологічної природи людини і, відпо-відно, нічим не відрізняються від її фізичних і фізіологічних характеристик.

Як показник загальних інтелектуальних здібностей розглядалася сенсорна розпізнавальна чутливість. Перші дослідження, реалізовані Фр. Гальтоном у 1884 році у Лондоні, були орієнтовані на виявлення здатності до розрізнення розміру, кольору, висоти звуку, часу реакції на світло водночас з визначенням ваги, зросту та інших фізичних даних досліджуваних. У 1890 році, базуючись на поглядах Фр. Гальтона, Дж.М. Кеттел розробив низку спеціальних процедур (які пізніше назвали тестами), що забезпечували вимірювання гостроти зору, слуху, чутливості до болю, часу рухової реакції тощо. Таким чином, на початковому етапі свого вивчення інтелект ототожнювався з найпростішими психофізіологічними пізнавальними функціями, і, більше того, підкреслювався вроджений (органічний) характер інтелектуальних відмінностей між людьми.

З 1905 року вивчення інтелекту та інтелектуальних здібностей людини здійснюється під впливом потреб практики. У Франції на запит Міністерства освіти створюється спеціальна комісія, завданням якої було розробити об'єктивні процедури для виявлення дітей із затримкою інтелектуального розвитку для того, щоб навчати їх у школах спеціального типу. Для цього А. Біне і Т. Сімон запропонували серію із 30 завдань (тестів) для вимірювання рівня розумового розвитку дитини. У шкалі Біне-Сімона тестові завдання групувалися за віком. Наприклад, для дитини 6-ти років пропонувалися такі завдання: назвати свій вік; повторити речення з 10 слів; вказати способи використання знайомого предмета тощо. Оцінка рівня інтелектуального розвитку здійснювалася на основі співвіднесення реального хронологічного віку дитини з її «розумовим віком». Розумовий вік визначався як той найвищий віковий рівень, на якому дитина могла виконати всі запропоновані їй завдання. Різниця між розумовим і хронологічним віком вважалася показником або розумової відсталості (розумовий вік нижче хронологічного), або розумової обдарованості (розумовий вік вище хронологічного).

У 1916 році Л.М. Термен і його колеги зі Стенфордського університету (США) на основі тестів Біне-Сімона розробили новий набір тестів, що отримав назву шкали Стенфорд-Біне. Ця інтелектуальна шкала мала кілька редакцій і призначалася для оцінки інтелекту дітей шкільного віку.

Отже, на відміну від Фр. Гальтона, який розглядав інтелект як сукупність вроджених психофізіологічних функцій, А. Біне визнавав вплив навколишнього середовища на особливості пізнавального розвитку. Тому інтелектуальні здібності оцінювалися ним не лише за сформованістю певних пізнавальних функцій (зокрема й таких більш складних пізнавальних процесів, як запам'ятовування, просторове розрізнення, уява тощо), але й рівнем засвоєння соціального досвіду (поінформованості, знання значень слів, володіння певними соціальними навичками, здатності до моральних оцінок тощо). А це означало, що інтелект можна і потрібно розвивати (саме А. Біне вперше заговорив про можливість розумової ортопедії - серії навчальних процедур, використання яких дозволить підвищити якість інтелектуального функціонування).

Таким чином, у цьому контексті інтелект визначався не стільки як здатність до пізнання, скільки як досягнутий рівень психічного розвитку, що виявляється у показниках сформованості певних пізнавальних функцій, а також у показниках міри засвоєння знань і навичок.

Поступово в тестології складаються дві прямо протилежні за своїм кінцевим теоретичним результатом лінії трактування природи інтелекту: одна пов'язана з визнанням загального фактора інтелекту, тією чи іншою мірою представленого на всіх рівнях інтелектуального функціонування (К. Спірмен, Р.Б. Кеттелл, Д. Векслер); інша - із запереченням будь-якого загального фактора інтелектуальної діяльності та затвердженням існування безлічі незалежних інтелектуальних здібностей (Л. Терстоун, Дж. Гілфорд). На обгово-рення цих принципів існування людського інтелекту (чи є інтелект єдиною здібністю чи «колекцією» різних здібностей) було витрачено багато десятків років.

Важливий внесок у дослідження інтелекту як єдиної основи інтелектуальної діяльності зробив Дж. Равен. Вчений працював над проблемою причин розумового відставання. Використовуючи при цьому інтелектуальну шкалу Стенфорд-Біне, Дж. Равен відзначав її громіздкість і складність інтерпретації отриманих результатів. Дослідник виділив у розумових здібностях два компоненти: продуктивний (здатність виявляти зв'язки й відношення, робити висновки, які безпосередньо не випливають із заданої ситуації) і репродуктивний (здатність використовувати минулий досвід і засвоєну інформацію). Дж. Равен створив особливий тест, орієнтований на діагностику здатності до виявлення закономірностей у низці геометричних фігур, що послідовно ускладнюються (тест «Прогресивні матриці»). Вважа-ється, що тест Равена є одним з найбільш «чистих» способів вимірювання інтелекту, хоча сам Равен говорив про вимірювання здатності до система-тизованого мислення. Згодом успішність виконання тесту «Прогресивні матриці» почала інтерпретуватися як показник здатності до навчання на основі узагальнення (концептуалізації) власного досвіду в умовах відсутності зовнішніх вказівок.

Прихильником існування загального фактора інтелекту був також Д. Векслер. На його думку, інтелект - це здатність діяти цілеспрямовано, думати раціонально та взаємодіяти зі своїм оточенням ефективно. Д. Векслером розроблена шкала для вимірювання інтелекту дорослих (Wechsler Adult Intelligence Scale - WAIS), де вперше введені вікові норми інтелектуального виконання. Передбачалося, що загальний інтелект включає такі компоненти, як вербальний і невербальний (виконавчий) інтелект. Подальші факторні дослідження показали, що насправді WAIS містить три фактори: вербальне розуміння (включає субтести «Поінформованість», «Розуміння», «Подібність», «Словниковий запас»); просторова організація (субтести «Кубики Коса», «Додавання фігур»); оперативна пам'ять/увага (субтести «Арифметичний», «Шифровка», «Запам'ятовування цифр»).

Головним теоретичним результатом описаних досліджень є визнання існування загального інтелекту, тобто певної єдиної основи, яка більшою або меншою мірою представлена в різних видах інтелектуальної діяльності.

Згодом рівень загального інтелекту почав оцінюватися на основі підсумовування результатів виконання певної кількості тестів. Прикладом цього є так звані інтелектуальні шкали, що включають набір вербальних і невербальних субтестів (наприклад, інтелектуальна шкала Векслера для дорослих включає 11 субтестів, інтелектуальна шкала Амтхауера - 9 субтестів). Індивідуальна оцінка рівня загального інтелекту визначається як сума балів успішності виконання усіх субтестів.

Можливість існування загального інтелекту була відкинута Л. Терстоуном. У межах теорії інтелекту Л. Терстоун виділяв понад

10 групових факторів, 7 з яких були ним ідентифіковані й названі первинними розумовими здібностями: S - просторовий (здатність оперувати «в умі» просторовими відношеннями); Р - сприйняття (здатність деталізувати зорові образи); N - обчислювальний (здатність виконувати основні арифметичні дії); V - вербальне розуміння (здатність розкривати значення слів); F - швидкість мови (здатність швидко підібрати слово за заданим критерієм); М - пам'ять (здатність запам'ятовувати); R - логічне мислення (здатність виявляти закономірність у ряду літер, цифр, фігур). Теорія Л. Терстоуна отримала назву багатофакторної теорії інтелекту, оскільки був зроблений висновок, що індивідуальні інтелектуальні здібності потрібно описувати через рівні розвитку первинних розумових здібностей, які виявляються незалежно одна від іншої та відповідають за чітку конкретну групу інтелектуальних операцій. Отже, для опису індивідуального інтелекту не можна використовувати єдиний

IQ-показник.

Яскравим прикладом ідеї про множинність інтелектуальних здібностей є структурна модель інтелекту Дж. Гілфорда. Цю модель покладено в основу багатьох психолого-педагогічних концепцій діагностики, прогнозування, навчання і розвитку обдарованих дітей у зарубіжній педагогічній теорії та практиці. Вона вважається однією з найвідоміших серед усіх моделей інтелекту. Але вона й найбільше критикується. Дж. Гілфорд принципово заперечував реальність загального фактора інтелекту, посилаючись, зокрема, на низькі кореляційні зв'язки між результатами виконання різних інтелектуальних тестів. Запропонований Дж. Гілфордом розподіл мислення на конвергентне і дивергентне став істотним кроком у диференціації складових розумових здібностей, а, отже, полегшив їхнє розуміння. Фактично такий розподіл поклав початок появі понять «інтелектуальна обдарованість» та «творча обдарованість».

8.2 Теорії інтелекту

На відміну від тестологічних теорій, експериментально-психологічні теорії інтелекту орієнтовані на виявлення механізмів інтелектуальної активності.

Відповідно до генетичного підходу, інтелект розглядається як найбільш досконала форма адаптації організму до навколишнього середовища (Ж. Піаже, У. Чарлсворт). Суть інтелекту полягає у можливості здійснювати гнучке і водночас стійке пристосування до фізичної та соціальної дійсності.

Соціокультурний підхід орієнтований на міжкультурні дослідження пізнавальних процесів (Дж. Брунер, М. Коул і С. Скрібнер, Л. Леві-Брюль, К. Леві-Стросс, О.Р. Лурія, Л.С. Виготський). Інтелект людини аналізується як результат соціалізації та впливу культури в цілому. Відповідно до цього підходу, критерії оцінки інтелектуальних можливостей людини, що сформульовані в рамках однієї культури (західний еталон кмітливості), не можуть бути механічно перенесені в іншу культуру. Наприклад, безглуздо вимірювати інтелектуальні можливості представників народності кпєллє з центральної Ліберії за допомогою завдань, які розроблені для студентів американських коледжів, адже специфіка культурного середовища виявляється у вибірковій організації здібностей людей. Разом з тим, існування культурно обумовлених властивостей інтелекту не виключає наявності деяких універсальних законів устрою людського розуму.

Вплив культурного середовища має як прогресивну, так і регресивну складові. Наприклад, людина, чий інтелект формується в умовах міського життя промислово-розвиненого суспільства, виграє у здатності логічно мірку-вати, категоріально формулювати, класифікувати великі обсяги складної інформації, але водночас вона втрачає гостроту сприйняття предметно-практичних аспектів життя. Таким чином, наші інтелектуальні можливості не тільки породжуються культурним контекстом, але й обмежуються ним.

Інформаційний підхід орієнтований на вивчення елементарних інформаційних процесів як основи індивідуальних інтелектуальних відмін-ностей (Е. Хант, Р. Стернберг, Г. Айзенк). У дослідженнях, пов'язаних з цим підходом, інтелект розглядається як сукупність елементарних процесів переробки інформації. Так, згідно з Г. Айзенком, психологічною базою та джерелом розвитку інтелекту є ментальна швидкість. Найбільш типовим проявом ментальної швидкості є феномен часу впізнання. Він визначається як найбільш короткий час експозиції стимулу, за який випробовуваний встигає впізнати об'єкт, що пред'являється, якщо при цьому він дає до 95% правильних відповідей. Є дані про дивовижно високі кореляції між швидкістю впізнання та рівнем невербального і вербального інтелекту.

Згідно з функціонально-рівневим підходом, інтелект є системою різнорівневих пізнавальних процесів (Б.Г. Ананьєв, Б.М. Величковський).

У рамках теорії функціональної організації пізнавальних процесів Б.М. Величковського інтелект розглядається як гетерархія рівнів пізнавального відображення. На відміну від ієрархій, гетерархії не мають фіксованого «центру», з якого здійснювалося б управління всією системою. Цілі розподіляються між кількома відносно автономними рівнями. Гетерархічний (поліфонічний) принцип координації пізнавальних процесів підкреслює самостійний характер функціонування кожного рівня пізнавального відображення. Нижні рівні пов'язані з регулюванням рухів у предметному середовищі, починаючи з найпростіших рухових реакцій і локалізації об'єктів аж до розгорнутих предметних дій в умовах побудови предметного образу ситуації. Два останніх рівня - це вищі символічні координації, що відповідають за подання і збереження знань, і стратегії перетворення знань. Відповідно до теорії Б.М. Величковського, пізнавальні процеси, що традиційно виділяються, насправді виявляються складними утвореннями. У контексті такого погляду на устрій пізнавальної сфери, інтелект - це те, що забезпечує актуалізацію і координацію пізнавальних процесів в умовах побудови пізнавального образу.

Хоча у психологів, які займаються вивченням інтелектуальних процесів, поки що немає єдиної точки зору на природу інтелекту, це не заважає психологам його вимірювати й розвивати.

8.3 Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

Питання про те, якою мірою інтелектуальний розвиток людини визначають успадковані гени, а якою - фактори середовища, є одним із основних предметів дискусій психологів і педагогів. Дослідження виявили неоднозначні та суперечливі закономірності. Так, з дорослішанням дітей збільшується коефіцієнт кореляції показників інтелектуальності дітей і батьків. Ця закономірність посилюється з підвищенням економічного статусу сім'ї

(у фінансово благополучних сім'ях діти ближчі до батьків за інтелектом, ніж у бідних). Така закономірність відсутня у сімей з прийомними дітьми. Та якщо в сім'ї живуть разом рідні і прийомні діти, серед прийомних теж спостерігається інтелектуальне зближення, але тільки між собою, а не з названими батьками або їх біологічними дітьми. Отже, у прийомній сім'ї формуються дві групи схожих за інтелектом дітей - група рідних і група прийомних, а вплив середовища і спадковості різними шляхами зумовлює подібні результати.

Дослідження також засвідчили, що 60% детермінації статусу IQ залежить від спадковості, 30% - від умов середовища і 10% - від спільної дії цих факторів. У разі спеціальних втручань рівновага зміщується в бік середовищної детермінації. У вивченні джерел детермінації інтелекту важливо врахувати гіпотезу про діапазон реакцій. Основна ідея полягає в тому, що гени визначають величину діапазону, в якому може змінюватися ця ознака в індивіда. Для ІQ цей діапазон визначається в межах 20-25 пунктів. Маючи певну генетичну зумовленість, інтелектуальні здібності дитини коливаються у межах залежно від насиченості - бідності середовища, в якому вона зростає. Так, життя в сирітському притулку, яке є своєрідною депривацією, оскільки діти перебувають в умовах дефіциту персональної уваги і турботи, зазвичай сповільнює інтелектуальний розвиток.

Сприяє або перешкоджає індивідуальному розвитку інтелекту безліч факторів навколишнього середовища. У дослідженнях впливу формальних аспектів структури родини на інтелект виявляється декілька багаторазово підтверджених явищ:

* інтелект у дітей в середньому тим вищий, чим старші їхні батьки;

* інтелект вищий у родинах, де менше дітей;

* з порядковим номером народження дитини інтелект зменшується;

* у багатодітних родинах інтелект має тенденцію особливо знижуватися зі скороченням інтервалів між народженням дітей;

* у родинах з високим освітнім та економічним статусом інтелект дітей вищий, і перераховані феномени менш виражені.

? Серед видатних людей велика пропорція старших дітей у родині. Так, серед 66 відомих американських учених 39 (61%) були первістками у своїх батьків.

Можна шукати пояснення цих феноменів у різних площинах. По-перше, можливе біологічне пояснення. Відповідно до цього пояснення, в організмі матері під час народження кожної дитини відбуваються імунні зрушення, які погіршують перебіг наступної вагітності. До цього можна додати постулат про те, що ці зрушення згодом компенсуються (пояснює ефект інтервалів у народженні) і що компенсація відбувається швидше за гарних умов життя матері (пояснює вплив соціально-економічного статусу).

По-друге, можливе пояснення економічне: батьки витрачають ресурси на виховання перших дітей, залишаючи менше для наступних. З цим поясненням добре поєднується той факт, що у вищих соціально-економічних прошарках ефект розміру родини і порядку народження менш виражений. За великих інтервалів у народженні економічне навантаження розподіляється на більш тривалий період часу, що відповідно поліпшує економічне становище дітей. Збільшення інтелекту з віком батьків теж знаходить пояснення - економічний статус людей у 40 років у середньому вищий, ніж у 20.

Нарешті, існує і кілька можливостей психологічного пояснення. Найприродніше припустити, що річ у поведінці батьків, котрі приділяють більше уваги первісткам, оскільки для всіх наступних дітей доводиться розподіляти час між декількома братами або сестрами.

Інша ідея, яка належить відомому американському соціальному психологові Р. Зайонцу, полягає в тому, що відбувається злиття різних впливів на інтелект дитини. За Р. Зайонцом, розвиток здібностей дитини визначається середнім від інтелекту навколишніх людей. У родині, яка складається тільки з дорослих, це середнє найбільше. Чим більше в родині дітей і чим менший їхній вік, тим нижчим стає там середній інтелект. Таким чином, максимальний інтелект характеризує родину, яка складається лише з дорослих. З народженням дитини середній інтелект родини падає. Чим більше в родині дітей і менший їхній вік, тим нижчий середній інтелект.

Інтелект дитини більшою мірою залежить від інтелекту матері, ніж від інтелекту батька, хоча з погляду генетики вплив обох батьків має бути однаковим. Це явище отримало назву материнського ефекту. Проте, дослідження російського психолога В.М. Дружиніна та його учнів виявили, що насправді на інтелект дитини більше впливає не мати, а той з батьків, який є емоційно ближчим. Здебільшого емоційно близькою людиною є мати, звідки й виникає «материнський ефект». Таким чином, стає зрозумілим, що з погляду формування інтелекту родина - не просто сума її членів, яка утворює інтелектуальний клімат, а складна структура, яка має різні, у тому числі емоційні зв'язки.

Отже, інтелектуальні здібності детермінуються спадковими чинниками і предметним, культурним та соціальним середовищем, вплив якого на інтелектуальний розвиток особистості може бути розвивальним, нейтральним або депресивним. Наукова дискусія про переважання ролі генетичних чи середовищних факторів у детермінації інтелектуальної варіативності ще не завершена, адже прихильники обох підходів наводять переконливі експериментально підтверджені факти на користь своїх позицій.

Великі пристрасті, що виходять за межі академічних кіл, стосуються питання про гендерні розбіжності інтелекту. Більшість дослідників вважає, що загалом середній розвиток інтелекту приблизно однаковий у чоловіків і жінок. Водночас у чоловіків більший розкид: серед них більше як дуже розумних, так і дуже дурних. Між чоловіками і жінками спостерігають також певну різницю у вираженні різних аспектів інтелекту. До п'ятирічного віку цих розбіжностей немає. З п'яти років хлопчики починають перевершувати дівчаток у сфері просторового інтелекту і маніпулювання, а дівчатка хлопчиків - у сфері вербальних здібностей. Чоловіки значно перевершують жінок у математичних здібностях. Суперечки викликає природа цих розбіжностей. Одні дослідники вважають, що їх можна пояснити за рахунок генетики. Інші, більш феміністично орієнтовані, стверджують, що їхня основа - наше суспільство, яке ставить чоловіків і жінок у нерівні умови.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення коефіцієнта інтелекту.

2. Які трактування природи інтелекту існують у тестології?

3. Назвіть найбільш відомі тести для вимірювання інтелекту.

4. Чим тестологічні теорії інтелекту відрізняються від експериментально-психологічних теорій?

5. Охарактеризуйте основні експериментально-психологічні теорії інтелекту.

6. Якою мірою інтелектуальний розвиток людини визначають успадковані гени, а якою - фактори середовища?

7. Назвіть зовнішні фактори, які впливають на розвиток інтелекту.

8. Чи існують гендерні розбіжності інтелекту?

Словник термінів

Інтелект - загальна здатність до пізнання й вирішення проблем.

Коефіцієнт інтелекту - кількісна оцінка рівня інтелекту людини: рівень інтелекту відносно рівня інтелекту середньостатистичної людини такого самого віку.

Материнський ефект - явище, яке полягає в тому, що величина кореляції інтелектів дитини і матері зазвичай вища, ніж інтелектів дитини і батька.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Випишіть три визначення інтелекту та запропонуйте своє авторське.

Завдання 2

Назвіть трьох інтелектуалів за всю історію людства та обґрунтуйте свій вибір.

Завдання 3

Розв'яжіть такі завдання:

а) Чи можна число 188 поділити навпіл так, щоб у кожній половині вийшло по 100?

б) На святковому столі горять 7 свічок. 3 з них загасили. Скільки свічок залишиться?

в) Вам необхідно з'ясувати закономірність, за якою цифри знаходяться у даній послідовності і визначити цифру, яка має бути замість знака:

1=4, 2=3, 3=3, 4=6, 5=4, 6=5, 7=3, 8=?

Завдання 4

Коли Ви маєте справу з людьми, що є ознакою інтелекту? Відповідь обґрунтуйте.

Перелік рекомендованої літератури

1. Андреева И. Н. О становлении понятия «эмоциональный интеллект» / И. Н. Андреева // Вопросы психологии. - 2008. - № 5. - С. 83-95.

2. Андреева И. Н. Эмоциональный интеллект: исследование феномена / И. Н. Андреева // Вопросы психологии. - 2006. - № 3. - С. 78-86.

3. Бурлачук Л. Ф. Психодиагностика: Учебник для вузов. / Л. Ф. Бурлачук. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 351 с. - (Сер. «Учебник нового века»).

4. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

5. Гарднер Г. Структура разума: теория множественного интеллекта / Говард Гарднер. - Москва : Вильямс, 2007. - 512 с.

6. Гоулман Д. Эмоциональный интеллект / Дэниел Гоулман ; пер. с англ. А. П. Исаевой. - Москва : АСТ : АСТ Москва : Хранитель, 2008. - 478 с.

7. Дружинин В. Н. Психология общих способностей / В. Н. Дружинин. - Санкт-Петербург : Питер, 1999. - 368 с.

8. Когнитивная психология : учебник для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

9. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

10. Холодная М. А. Психология интеллекта. Парадоксы исследования / М. А. Холодная. - 2-е изд., перераб. и доп. - Санкт-Петербург : Питер, 2002 - 272 с.

9. ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО МОДЕЛЮВАННЯ ПІЗНАННЯ

9.1 Символьний підхід до пізнання і комп'ютерна метафора в дослідженнях пізнання

Існує три основних теоретичних підходи до моделювання пізнання: символьний, модульний і коннекціонізм (напрям, що називається також нейромережним підходом).

Перший з цих підходів, засновниками якого вважаються А. Ньюел і Г. Саймон, а також британський експериментальний психолог Д. Бродбент (ми розглядали його теорію уваги), базується на комп'ютерній метафорі людського пізнання. Дана метафора, яка була вперше озвучена творцем архітектури комп'ютера Джоном фон Нейманом у 1948 році, передбачає розгляд пізнавальних процесів людини та їх співвідношення з роботою головного мозку за аналогією з персональним комп'ютером, в якому програми, що виконують певні функції, можуть бути реалізовані на різному «субстраті». Для цього «субстрату», проте, характерна наявність центрального процесора з обмеженою пропускною спроможністю, який накладає певні обмеження на переробку інформації. Робота моделей, які пропонуються в рамках даного підходу, у кінцевому підсумку зводиться до перетворень інформації, що представлена як набір символів, звідси і назва підходу.

Отже, символьний підхід базується на 4 основних принципах:

* Пріоритет знання та раціонального мислення над поведінкою, звичками та емоціями.

В рамках даного підходу людина розглядається як раціональна істота, яка використовує свої знання для того, щоб в рамках доступних ресурсів оптимізувати взаємодію з оточенням.

* Використання комп'ютерної метафори.

Як вже зазначалося, комп'ютерна метафора передбачає аналогію між психологічними процесами і переробкою символьної інформації в комп'ютері. Знання можуть бути описані як комбінації символів, які репрезентують об'єкти і події, але не схожі на них. Відповідно, завданням психології з точки зору символьного підходу є детальний аналіз подібних абстрактних репрезентацій і операцій, що здійснюються над ними.

* Припущення про послідовну переробку інформації.

Загальне припущення полягало у тому, що пізнавальні процеси характеризуються певними обмеженнями, які мають структурні і, можливо, інші підстави. З обмеженнями пропускної здатності пов'язаний третій принцип символьного підходу: через обмежену пропускну здатність переробка символьної інформації має здійснюватися послідовно.

* Акцент на формальному моделюванні замість вивчення мозкових механізмів.

Четвертий принцип символьного підходу полягає в підкреслено нечіткому визначенні зв'язку психологічних і нейрофізіологічних процесів. Хоча процеси переробки символьної інформації певним чином пов'язані з мозком, ця залежність не є жорсткою. Швидше за все, мозок - необхідна, але не достатня умова формування символьних репрезентацій і психологічного контролю поведінки. При цьому передбачається, що внутрішні репрезентації знання мають у своїй основі вербально-логічний характер.

Аж до початку 1980-х років вчені були цілком задоволені можливостями класичної комп'ютерної метафори пізнання. Але у середині 1980-х років загальна ситуація в дослідженнях сприйняття і вищих форм пізнання істотно змінилася. На зміну ейфорії, викликаної першими успіхами у створенні комп'ютерних моделей людського інтелекту або у виявленні контурів архітектури зберігання інформації у пам'яті людини (поділ короткочасної і довготривалої пам'яті), прийшло більш-менш виразне розуміння складності досліджуваних задач і різноманітності психологічних і нейрофізіологічних механізмів, які беруть участь в їх реалізації. Ось лише деякі властивості психічних процесів, які роблять комп'ютерну метафору нерелевантною.

* Надзвичайна роль контексту, а отже - можливість множинних трактувань повідомлення і подій.

* Надмірність і можливість різних шляхів для пошуку одного й того самого. Використання різних алгоритмів у різний час без очевидних причин.

І знаходження - попутно - того, що не шукали. Важко пройти тим самим маршрутом кілька разів, хіба що цей маршрут тривіальний та автоматизований. Власне, якщо людина наполегливо використовує один і той самий маршрут при ментальних операціях, це свідчить про психічну ригідність.

* Розмитість, неточність, приблизність описів, що не знижує ефективності пошуку в пам'яті і побудови алгоритму поведінки. Не можна не погодитися: те, що просто людині, складно комп'ютерові і навпаки. Отже, ми щось не те робимо, коли думаємо, що моделюємо людське мислення.

* Складність аристотелевого типу мислення і навіть штучність його для мозку, адже такому типу мислення людину слід спеціально навчати. Множинність типів мислення, які визначаються культурою та ситуацією (повсякденне, наукове, релігійне мислення, мислення, яке використовується у грі тощо).

Отже, перевагою символьного підходу є його успішність у процесі моделювання вирішення логічних завдань. Проте, цей підхід залишав невирішеними багато серйозних проблем.

Недоліки символьного підходу

* У рамках символьного підходу неможливо вирішити проблему первинного визначення значень. Справа в тому, що на пізніх етапах вивчення мови поняття можуть задаватися за допомогою визначення та посилань на інші символи. Але чи можна вивчити китайську мову з самого початку, якщо мати в розпорядженні лише китайсько-китайський тлумачний словник, до того ж без картинок? Очевидно, що первинне визначення понять можливе через безпосереднє сприйняття і предметні дії, але саме сприйняття і предметні дії у символьному підході були виключені з розгляду.

* Відкритим залишається питання про природу образних явищ (через акцент на вербально-логічному описі знань).

* Програми символьної обробки не дозволяють змоделювати навіть елементарні феномени сприйняття, наприклад, поділ видимого поля на фігуру і фон. Наші дії і сприйняття явно неперервні, тому їх важко описувати дискретними логічними функціями.

Обмеження символьного підходу привели зрештою до того, що до кінця 1980-х років поступово виникли два нових підходи - модульний і коннекціонізм.

9.2 Модульний принцип організації переробки інформації

Теоретики модульного підходу, засновником якого став філософ і методолог Джеррі Фодор, а задум сформулював британський нейрофізіолог Девід Марр, порівнюють психіку людини зі швейцарським армійським ножем. Швейцарський ніж пристосований для виконання безлічі функцій тому, що, на відміну від звичайного ножа з єдиним лезом, має безліч спеціалізованих компонентів: штопор, ножик, пінцет, ножиці тощо. Кожен з цих компонентів прекрасно пристосований, але тільки для вирішення своїх власних завдань. Згідно з модульним підходом, людське пізнання можна уявити як набір таких вузькоспеціалізованих і паралельно функціонуючих «модулів», які детерміновані генетично. Вони розвиваються і працюють (а також виходять з ладу) незалежно один від одного, подібно до сформованих впродовж еволюції систем людського (і не тільки) організму. Кожен модуль компетентний в обробці одного з видів інформації або у вирішенні одного з класів пізнавальних завдань і не бере участі у вирішенні інших класів завдань. Важливу роль у становленні модульного підходу зіграли уявлення Н. Хомського про мову як такий модуль (ми розглядали ідеї Н. Хомського у розділі 5).

Важливим критерієм когнітивного модуля є вузька спеціалізація.

При цьому всередині широких областей, таких як зір, слух або мова, є численні підсфери, які цілком можуть аналізуватися своїми власними підсистемами, наприклад, в разі зору - детекція краю і руху, сприйняття кольору тощо. Деякі складні перцептивні функції, що мають особливе біологічне значення, такі як впізнавання осіб або обробка звуків мови, також цілком можуть бути засновані на роботі власних когнітивних модулів. Слід визнати, що є деякі дивовижні приклади подібної спеціалізації. Так, діти з синдромом Вільямса (цей синдром виникає внаслідок вродженого випадіння близько 20 генів хромосоми 7) часто демонструють абсолютний слух, а також нормальні або навіть видатні показники мови за серйозного інтелектуального відставання. Ще одним критерієм когнітивного модуля є інформаційна закритість відповідних механізмів. Найкраще ця ознака ілюструється добре відомими оптико-геометричними ілюзіями, такими як ілюзія Мюллера-Лайера. Вираженість цієї ілюзії не змінюється за повного знання про фізичну рівність відрізків, тобто, процеси сприйняття виявляються когнітивно непроникними для наших знань про ситуацію. Ознакою когнітивних модулів є також фіксованість їх нейроанатомічної локалізації. При цьому порушення і розпад роботи певного модуля виявляють свою власну картину симптомів і можуть відбуватися на тлі повного збереження інших механізмів.

Вихідні дані когнітивних модулів використовуються в центральних процесах координації знань і прийняття рішень, які, проте, на думку Дж. Фодора, занадто складні для вивчення через надмірну кількість факторів, що впливають на їх поточний стан. Це і є головним обмеженням модульного підходу.

Недоліки модульного підходу:

* У рамках модульного підходу неможливо вирішити проблему навчання і пластичності пізнання.

* Відкритими залишаються питання регуляції вирішення пізнавальних завдань і взаємодія модулів.

Разом з тим, пошук відносно автономних когнітивних модулів та їх можливих нейрофізіологічних механізмів може вважатися одним з найбільш впливових і цікавих підходів у новітніх дослідженнях пізнання.

9.3 Коннекціонізм (нейромережний підхід)

Коннекціонізм базується на «мозковій» метафорі пізнання, де пізнавальні процеси постають як процеси паралельної переробки інформації мережею, що складається з простих одиниць - формальних моделей нейронів, організованих у кілька шарів або рівнів. Зв'язки між цими умовними нейронами мають різні вагові коефіцієнти, причому ці коефіцієнти можуть змінюватися в процесі навчання нейронної мережі рішенням певного типу завдань відповідно до правила, яке сформулював у відомій книзі 1949 року «Організація поведінки» щодо біологічної нейронної мережі канадський нейропсихолог Д.О. Хебб. Це правило, яке стверджує, що між водночас активованими нейронами мережі пороги синаптичного зв'язку знижуються, було покладено в основу розробок в області штучних нейронних мереж. Так склалося, що нейромережний підхід виявився водночас найстарішим і найновішим серед підходів до моделювання пізнання: теоретична концепція штучної нейронної мережі була сформульована У. Маккаллохом і У. Піттсом в 1940-х роках,

в 1960-х з'явилася перша працююча нейромережна модель розпізнавання образів Френка Розенблатта, а 1980-і стали свого роду «Ренесансом коннек-ціонізму». У 1986 році під редакцією Джеймса МакКлелланда і Девіда Румельхарта вийшов двотомник «Паралельна розподілена переробка», в якому були розкриті можливості нейромережних архітектур у моделюванні людського сприйняття, пам'яті, мовленнєвого і когнітивного розвитку і багато в чому закладені основи подальших розробок.

Основні положення коннекціонізму:

* Процеси пізнання - результат взаємодії великої кількості простих переробних елементів, пов'язаних один з одним та організованих у шари. Мережа являє собою безліч елементів зі зв'язками між ними. Елементом мережі може бути слід пам'яті, лексична одиниця, образ, поняття. Виділяють кілька шарів елементів:

- «Вхідний шар», елементи якого контактують з середовищем;

- «Приховані елементи» - система проміжних шарів, що не мають з зовнішнім середовищем безпосереднього контакту;

- «Вихідний шар».

Елементи мережі розглядаються як потенційно пов'язані між собою і водночас беруть участь у формуванні відповіді на стимульну конфігурацію. Кожен зв'язок між елементами мережі має певну вагу.

* Знання, що керують процесом переробки, зберігаються у формі вагових коефіцієнтів зв'язків між елементами мережі. Головне - не елементи, а зв'язки між ними.

* Навчання - процес зміни вагових коефіцієнтів зв'язків між елементами мережі.

Переваги коннекціонізму:

* Успішність у вирішенні завдань, пов'язаних з моделюванням феноменів сприйняття (розпізнавання образів, розпізнавання голосів, верифікація підписів тощо).

* Можливість навчання. Коннекціонізм дозволяє описувати деякі елементарні форми навчання.

Недоліком нейромережного підходу є обмеження за типами розв'язуваних завдань. Наприклад, такі моделі погано справляються з виділенням навіть простих правил.

Можна припустити, що найбільш імовірним майбутнім в області моделювання пізнавальних можливостей людини і тварин стане використання інтегральних або гібридних архітектур, що поєднують переваги різних підходів.

Головним вектором у розвитку сучасної психології пізнання можна вважати її повернення від абстрактної «системи переробки інформації» назад до людини, яка має фізичне тіло з певними анатомічними і фізіологічними особливостями, певні потреби, що відчуває емоції, нарешті, включена в соціум і безперервну взаємодію з іншими людьми. У фокусі уваги вчених сьогодні опиняються особливості пізнання людини, зумовлені особливостями будови її тіла і взаємодії з навколишнім середовищем. Наприклад, однією з яскравих тенденцій останнього часу стало дослідження мозкових механізмів соціальної взаємодії та комунікації, причому мова може йти про вивчення функціонування мозку однієї людини в ході взаємодії з іншою або з іншими, а також про дослідження синхронізації їх мозкової активності в процесі вибудовування взаємодії.

Розвиток у даних напрямках відкриває перед психологією пізнання нові питання і нові перспективи. Що буде далі - покаже час, але до загальної картини функціонування людського розуму поки ще настільки ж далеко, як і на перших етапах становлення цієї наукової галузі.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть теоретичні підходи до моделювання пізнання.

2. У чому полягає комп'ютерна метафора людського пізнання?

3. Розкрийте основні принципи символьного підходу.

4. Назвіть переваги та недоліки символьного підходу.

5. У чому полягає модульний принцип організації переробки інформації?

6. Назвіть критерії когнітивного модуля.

7. Які є переваги та недоліки у модульному підході?

8. Дайте загальну характеристику коннекціонізму.

9. Розкрийте основні положення коннекціонізму.

10. Назвіть переваги та обмеження коннекціонізму.

Словник термінів

Коннекціонізм - підхід, який пропонує моделювати обробку інформації людиною в термінах мережі взаємопов'язаних елементів, що працюють паралельно.

Модульний підхід до пізнання - підхід, який пропонує розглядати пізнання як мозаїку спеціалізованих когнітивних модулів.

Символьний підхід до пізнання - підхід, який передбачає аналогію між психологічними процесами і переробкою символьної інформації в комп'ютері.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Визначте, в рамках якого теоретичного підходу до моделювання пізнання було висловлено кожне з даних тверджень:

а) наукове відстеження та оцінка функціонування таких центральних процесів, як формування думок і прийняття рішень, є практично безнадійним завданням;

б) головна перевага даного підходу - це можливість асоціативного і розподіленого зберігання інформації, а також, що особливо важливо, адаптивного навчання;

в) процес переробки інформації людиною здійснюється за визначеними програмами, і в цьому його схожість з переробкою інформації комп'ютером;

г) архітектура пізнання являє собою мозаїку безлічі паралельних і відносно автономних у функціональному відношенні процесів.

Завдання 2

Порівняйте між собою символьний підхід до моделювання пізнання та коннекціонізм. Виконайте завдання письмово.

Завдання 3

Опишіть можливості символьного, модульного та нейромережного підходів у моделюванні різних пізнавальних процесів. Виконайте завдання письмово.

Перелік рекомендованої літератури

1. Андерсон Дж. Р. Когнитивная психология / Дж. Р. Андерсон. - 5-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2002. - 496 с.

2. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 1. - 448 с.

3. Когнитивная психология : учеб. для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

4. Когнитивная психология. История и современность : хрестоматия / под ред. М. Фаликман, В. Спиридонова. - Москва : Ломоносовъ, 2011. - 384 с.