Психологія сприйняття та переробки інформації

Фактори, що привертають увагу, поділяються на зовнішні й внутрішні. До зовнішніх належать насамперед динаміка, інтенсивність і фізичні характе-ристики сигналів, а до внутрішніх - їх новизна, актуальність для даної людини, відповідність її потребам і емоційному настрою.

Розрізняють такі види уваги.

Мимовільна увага виникає і підтримується незалежно від свідомих намірів людини. Вона нав'язується зовнішніми стимулами, які так чи інакше зачіпають потреби людини. Запеклий уболівальник ніколи не пройде повз афішу, що інформує про футбольний матч, тоді як багато інших людей її просто не помітять. Жінка завжди змалює сукню співбесідниці, чого часто не зможе зробити чоловік. Автолюбитель не обмине увагою автомобіль нової моделі. Закоханий юнак з подивом знаходить у зовнішності зустрічних дівчат знайомі риси. Коли людина знемагає від спраги, вона зосереджуватиметься на всьому, що могло б її втамувати.

Довільною називають увагу, яка свідомо спрямовується і регулюється особистістю. Людина виявляє активність, ставить віддалені цілі й змушена довільно зосереджувати свою увагу на їх досягненні. Довільна увага пов'язана з силою волі та здатністю долати зовнішні й внутрішні перешкоди.

Післядовільна увага також пов'язана з метою діяльності, але не потребує активного зосередження. Це той випадок, коли людина захоплюється якоюсь, спочатку непривабливою справою, а потім продовжує її, вже не докладаючи зусиль. Чим глибше вона заглиблюється в процес розв'язування складної задачі і чим більше захоплюється ним, тим менше необхідно довільного зосередження. Увага начебто з довільної стає мимовільною. Проте це і не те, і не інше. З довільною увагою її зближує навмисний характер, а з мимовільною - відсутність вольових зусиль та зв'язок з потребами людини.

4.2 Основні властивості уваги

Увагу відрізняє коло властивостей, що мають індивідуальний характер: певний рівень стійкості, концентрації, переключення, розподілу, обсягу.

Стійкість - тривалість зосередження уваги на об'єкті. Загалом стійкість уваги залежить від ступеня складності об'єкта, змісту відповідних йому дій, їх смислу для людини, а також властивостей її нервової системи. Чим складніша задача і чим більше зусиль докладатиме людина, розв'язуючи її, тим більшою буде стійкість її уваги. Чим більше її захоплює процес розв'язування, тим тривалішим та інтенсивнішим буде її зосередження. За певних умов навіть у дітей 10-11 років увага може бути стійкою протягом 40 хвилин.

Але навіть якщо людина має дуже стійку увагу, це не позбавляє її від короткочасних мимовільних змін ступеня інтенсивності, напруженості уваги. Ці зміни отримали назву коливань уваги. У звичайних умовах вони малопомітні, але із сприйняттям слабких подразників ці коливання уваги відбуваються дуже часто, через кожні кілька секунд (2-5, максимум 12 с). Якщо прислухатися до ледве чутного цокання годинника, то виявляється, що звуки періодично послаблюються і зовсім зникають. При цьому створюється враження, що джерело звучання то наближається, то віддаляється. В умовах різноманітної та змістовної розумової чи практичної діяльності періоди коливань стають рідшими, але зберігаються. За напруженої навчальної діяльності можливі пропуски увагою окремих елементів лекції або тексту книжки. Іноді вони частішають і знижують ефективність навчання.

Коливань уваги можна позбутися, якщо постійно ставити перед собою нові складні задачі. Враховувати цю особливість важливо під час вивчення нового матеріалу. Так, для повного засвоєння тексту певного параграфу підручника або статті необхідно декілька разів прочитати цей текст. Щоб уникнути виникаючих при цьому коливань уваги, необхідно перед кожним наступним читанням ставити нові завдання. Наприклад: «Перший раз читаю для загального ознайомлення, наступного разу читатиму, щоб засвоїти логіку доказів, що наведені автором, далі важливо зрозуміти, як цей матеріал пов'язаний з попереднім» і так далі. Інакше кажучи, важливо вчитися дивитись навіть на знайомі речі з нової точки зору.

Концентрація - ступінь зосередженості людини на певному об'єкті. Як правило, людина зосереджується на якомусь одному об'єкті, її увага ніби поглинається ним тим більше, чим більше значення він для неї має. Щоб утримати цей об'єкт у полі своєї уваги, людина іноді докладає вольових зусиль. Проте така концентрація може мати й післядовільний характер. Архімед, нібито, загинув тому, що, захопившись побудовою на піску геометричних фігур, не почув, як до міста, а потім і до його двору увірвалися вороги. Проте концентрація уваги має природні обмеження, і вони залежать від властивостей нервової системи людини. Принаймні, носій сильної нервової системи здатний до більш тривалої концентрації уваги, ніж носій слабкої.

? 1794 року у Німеччині дев'ятирічному хлопчику мали видалити пухлину. Знеболюючих засобів тоді не було, і, щоб відволікти дитину під час операції, їй розповідали захоплюючу казку. Через вісімнадцять років хлопчик, який подорослішав, приніс видавцю казку «Білосніжка та семеро гномів» і розповів, що під час операції зовсім не відчував болю. Цим хлопчиком був відомий казкар Якоб Грімм (1785 - 1863).

Переключення - це навмисне перенесення уваги з одного предмета на інший, якщо цього потребує діяльність. Переключення уваги відбувається з різною швидкістю. Це залежить від змісту діяльності та індивідуальних особливостей людини. Існують різновиди діяльності, в яких швидкість переключення є вирішальною у праці, наприклад, у пілотів, водіїв, операторів, особливо в аварійних ситуаціях. Люди зі збудливим типом нервової системи швидше переключають увагу, ніж із гальмівним. Як свідчать дослідження, швидкість переключення уваги дорівнює 0,2-0,3 секунди, тобто цього часу вистачає, щоб подолати інертність, яка настає у процесі роботи, і переключитися на інший об'єкт.

Переключення може мати й мимовільний характер. У цьому разі воно набуває вигляду відволікання уваги, що спричинюється тими самими подразниками, які привертають до себе мимовільну увагу. Прикладом відволікання є так звана неуважність. Проте, з іншого боку, неуважністю буде й такий ступінь концентрації уваги, за якого істотно звужується поле свідомості. Це, власне, два види неуважності: перший може стати причиною зниження продуктивності діяльності, тоді як другий, навпаки, - підвищення. Тому неуважність молодшого школяра пояснюється по-іншому, ніж горезвісна неуважність ученого.

? Одного разу І. Ньютон задумав зварити яйце. Взявши годинник, він помітив початок варіння. А через деякий час виявив, що тримає у руках яйце, а варить годинник.

Відома історія, коли Н.О. Жуковський приходить до себе додому, дзвонить, з-за дверей запитують: «Вам кого?» Він у відповідь: «Скажіть, чи вдома господар?» - «Ні». - «А господиня?» - «Немає і господині. А що передати?» - «Скажіть, що приходив Жуковський».

Одного разу у відомого математика Д. Гільберта була звана вечеря. Після приходу одного з гостей мадам Гільберт відвела чоловіка в бік і сказала йому: «Давиде, піди і зміни краватку». Д. Гільберт пішов. Минув час, а він усе не з'являвся. Стурбована господиня будинку пішла на пошуки чоловіка і, заглянувши у спальню, виявила, що він міцно спав у ліжку. Прокинувшись, він пригадав, що, знявши краватку, автоматично почав роздягатися далі і, одягши піжаму, ліг у ліжко.

Розподіл уваги полягає в тому, що людина може водночас утримувати в зоні уваги кілька об'єктів, виконувати два і більше видів діяльності. Чим складніші дії, тим важче розподіляти увагу, чим більш автоматизований операційний склад однієї з них - тим легше. Наприклад, досвідчений водій, керуючи автомобілем, водночас стежить за дорогою, маніпулює рукояткою перемикання швидкостей, натискає на педалі, розмовляє з пасажиром.

За свідченням істориків, Наполеон міг водночас обмірковувати теми різних дипломатичних повідомлень і упереміж диктувати їх кільком секретарям. Проте в багатьох випадках розподіл уваги є дуже швидким її переключенням. Саме так буває, коли досліджуваний працює з коректурною таблицею і водночас слухає текст, зміст якого необхідно відтворити. Продуктивність кожної з цих діяльностей свідчитиме вже не про розподіл, а про переключення уваги.

Обсяг - властивість уваги, що визначається кількістю об'єктів, на яких водночас зосереджується людина. Середній обсяг уваги дорослої людини становить 4-6, а дитини - 2-3 об'єкти і майже не відрізняється від обсягу їх короткочасної пам'яті. Зі сприйняттям об'єктів, які складаються з великої кількості взаємопов'язаних елементів, обсяг уваги зростає. Наприклад, людина може одномоментно сприйняти слово з 14 літер.

У процесі реальної діяльності властивості уваги виконують різні функції і перебувають між собою в різних відношеннях. Водночас кожна властивість має відносну самостійність: висока концентрація уваги може поєднуватися зі слабким переключенням, що характерно, наприклад, для неуважності зосереджених на якійсь проблемі людей.

У зв'язку з відносною самостійністю кожної з цих властивостей можна говорити про типи уваги. Відтак, увага може бути стійкою або нестійкою, концентрованою або флуктуйованою, з гарним чи поганим переключенням, ефективним чи неефективним розподілом, вузьким або широким обсягом.

4.3 Теорії уваги

У сучасній психології можна виділити три групи теорій уваги.

Увага як селекція. Перша модель селективної уваги була створена Д. Бродбентом. Функціонування уваги він порівнював з роботою фільтра, який відбирає інформацію на основі сенсорних ознак і працює за принципом «усе або нічого». Дана концепція виходила з того, що центральна нервова система людини є каналом передавання інформації з обмеженою пропускною здатністю. Щоб мати змогу опрацьовувати певну інформацію, потрібно відмовитися від іншої. Селекція має відбуватися дуже рано, уже на стадії сенсорного аналізу стимуляції. Механізмом селекції є пристрій на зразок фільтра, який блокує нерелевантні джерела інформації. Механізм селективної уваги, або фільтр, може швидко переключатися з одного каналу вхідної інформації на іншій. Налаштування фільтру визначається параметрами завдання поточної діяльності.

Підтверджує цю теорію серія експериментів, у яких випробовуваним на праве й ліве вухо давали прослуховувати різну інформацію. Після прослухо-вування вони могли повторити інформацію, яку пред'являли тільки на одне вухо, на яке була спрямована їхня увага.

Увага як розумове зусилля або ресурси. Одну з моделей уваги, створену в рамках даного підходу, запропонував Д. Канеман. На думку Д. Канемана, кількість ресурсів, що лімітують розумові зусилля в кожен момент часу, - величина постійна, хоча вона і може змінюватися в певних межах під впливом активації. Розумове зусилля, яке рівнозначне акту уваги, визначається не стільки бажаннями чи свідомими намірами людини, скільки складністю завдання. В міру зростання складності завдання відбувається деяке зростання активації, а також збільшується кількість ресурсів уваги, що виділяються на вирішення завдання. Але кількість виділених ресурсів поступово відстає від зростаючої складності завдання, що приводить до виникнення помилок.

Д. Канеман емпірично встановив один з надійних показників витрати енергії уваги - зміну діаметра зіниці. Збільшення діаметра зіниці свідчить про збільшення енергії, що вкладається у вирішення завдання.

Увага як перцептивна дія. Даний підхід був запропонований У. Найссером. Він підкреслював значення активності людини в акті уваги. Увага для У. Найссера - це акт активного вибору, а не пасивного відбору. Увага є перцептивною дією, яка багато в чому носить автоматичний, вроджений характер, але може модифікуватися в процесі навчання. У. Найссер розуміє увагу як активне передбачення результатів сприйняття, яке веде до синтезу сенсорних даних на основі внутрішніх схем. Жодних особливих механізмів селекції не існує взагалі, а труднощі одночасного виконання двох діяльностей можуть бути подолані шляхом вправ.

Свою точку зору У. Найссер обґрунтував серією експериментів на «вибіркове споглядання». На екран відеомагнітофона подавалися накладені один на інший записи спортивних ігор з м'ячем. В обох відеозаписах гравці рухалися по залу і перекидали один одному м'яч. Обидва записи були ідентичні, але перша гра починалася на кілька секунд раніше, ніж друга. Випробовуваних просили натискати на кнопку після кожного пасу м'яча в першій грі. Виявилося, що випробовувані досить ефективно справляються з поставленим завданням. Був зроблений висновок, що саме передбаченням напрямку кидка визначався вибір потрібного сюжету.

Запитання для самоконтролю

1. Дайте визначення уваги.

2. Розкрийте фізіологічну основу уваги.

3. Поясніть значення уваги для людини.

4. Назвіть види уваги та наведіть приклади.

5. Розкрийте основні властивості уваги.

6. Наведіть приклад стійкості уваги.

7. Від яких факторів залежить стійкість уваги?

8. Наведіть приклад переключення уваги.

9. Розкажіть про основні теорії уваги.

Словник термінів

Довільна увага - вид уваги, що свідомо спрямовується і регулюється особистістю.

Концентрація уваги - ступінь зосередженості людини на певному об'єкті.

Мимовільна увага - вид уваги, що складається в ході взаємин людини із середовищем без її свідомого наміру.

Обсяг уваги - це кількість об'єктів, які сприймаються водночас з достатньою зрозумілістю.

Переключення уваги - це навмисне перенесення уваги з одного об'єкта на інший або з однієї діяльності на іншу у зв'язку з постановкою нового завдання.

Післядовільна увага - вид уваги, яка спочатку викликається докладанням вольових зусиль, метою, але надалі підтримується інтересом до об'єкта (наприклад, змісту завдання).

Розподіл уваги - здатність людини водночас утримувати в зоні уваги кілька об'єктів, виконувати два і більше видів діяльності.

Стійкість уваги - тривалість зосередження уваги на об'єкті.

Увага - це психічний пізнавальний процес, який полягає у спрямованості й зосередженні свідомості на певному об'єкті.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Яким фізіологічним механізмом можна пояснити стан учнів? Який це вид уваги?

Учитель математики настільки сильно заволодів увагою учнів, пояснюючи нову теорему, що ніхто з них не почув дзвінка з уроку.

Завдання 2

Які способи підтримання довільної уваги застосовує студентка на занятті? За якими ознаками можна встановити наявність у неї довільної уваги?

Студентка, розповідаючи про те, як вона намагається бути уважною на занятті, говорила: «Я хочу знати вищу математику, та вона дається мені важко. Слухаючи викладача, я часом помічаю, що думка моя іде кудись вбік. Тоді я нагадую собі, що слід краще стежити за тим, що говорить викладач, що вдома буде ще важче самій розібратись у темі. Я подумки повторюю кожне слово викладача і так тримаю свою увагу».

Завдання 3

Які індивідуальні властивості уваги виявляються у першого і другого учнів? Відповідь обґрунтуйте.

Два учні, сидячи за своїми столами, успішно виконували лабораторну роботу з хімії. У цей час за вчительським столом третій виконував ту саму роботу, але часто помилявся. Учитель почергово пропонував двом учням виправляти помилки того, хто працював за вчительським столом. При цьому перший учень швидко підходив і одразу вказував на помилку товариша. Другий не міг відразу відірватися від своєї роботи, а, підійшовши до столу, дивився на прилади «невидющим поглядом». Коли ж учитель звернувся до нього з одним-двома запитаннями, учень швидко і добре виправив помилки товариша.

Завдання 4

Зазначте, які умови потрібні для виникнення і підтримання довільної уваги, а які - мимовільної уваги студентів на занятті.

1. Постановка запитань і розв'язання невеликих завдань упродовж певного часу.

2. Особливості впливу подразників: новизна, їх абсолютна і відносна сила, контраст між ними, зміна у подразниках.

3. Усвідомлення поточних результатів діяльності у формі внутрішнього словесного звіту.

4. Найкращий розпорядок діяльності, створення звичних умов діяльності.

5. Використання певних потреб, із задоволенням яких пов'язаний навчальний матеріал.

6. Використання певних установок і психічних станів.

7. Постановка значущих цілей і завдань діяльності.

Завдання 5

Дайте відповідь, чому …

1. … світлова реклама влаштована так, що світло то загорається, то гасне?

2. … льотчики не можуть водночас низько вести літак і відшукувати на землі дрібні предмети?

3. … перебуваючи в гостях і будучи повністю поглинутим бесідою зі співрозмовником, ви моментально реагуєте на своє ім'я, неголосно вимовлене в іншій групі гостей («феномен вечірки»)?

4. … у багатьох спортивних змаганнях звучить попередня команда?

Завдання 6

Які особливості уваги ілюструють наведені приклади із життя видатних людей? Від чого залежить їхня увага?

1. А. Фур'є до 3-річного віку вирізнявся невгамовним прудким характером і неслухняністю, але, пізнавши основи математики, став іншою людиною, а в подальшому - ученим.

2. Б. Мальбранш випадково і проти волі почав читати трактат Декарта про людину; але це читання так подіяло на нього, що «викликало найсильніше серцебиття, завдяки якому йому постійно доводилось відкладати книгу в бік, щоб вдихнути вільно». Він закінчив тим, що став картезіанцем.

3. Коли думка І. Ньютона наштовхувалась на якусь наукову задачу, він перебував під впливом постійного збудження, що не давало йому жодної хвилини спокою.

ПРИЙОМИ РОЗВИТКУ УВАГИ

1. «Хто швидше?»

Людині пропонують якомога швидше й точніше викреслити у колонці будь-якого тексту якусь літеру, що часто трапляється, наприклад, «о» чи «а». Успішність виконання завдання оцінюється за часом його виконання і кількістю припущених помилок - пропущених літер: чим менша величина цих показників, тим вища успішність.

Для тренування переключення та розподілу уваги завдання змінюють: пропонується закреслювати одну літеру вертикальною лінією, а іншу - горизонтальною чи за сигналом чергувати закреслювання однієї літери із закреслюванням іншої. З часом завдання можна ускладнювати. Наприклад, одну літеру закреслювати, іншу підкреслювати, а третю - обводити.

Час завдань змінюється залежно від віку (молодші школярі - до 15 хвилин, підлітки - до 30 хвилин).

2. Спостережливість

Людям пропонується по пам'яті детально описати двір навчального закладу, шлях з дому до навчального закладу - те, що вони бачили сотні разів. Такі описи вони можуть робити усно або письмово, а потім порівнюють їх між собою, з реальною дійсністю. У цій грі виявляються зв'язки уваги і зорової пам'яті.

3. Коректура

Ведучий записує на аркуші кілька речень з пропуском і перестановкою літер у деяких словах. Гравцю дозволяється прочитати цей текст лише один раз, відразу виправляючи помилки ручкою чи олівцем. Потім він передає аркуш іншому гравцю, який виправляє помилки, що залишились, ручкою іншого кольору. Можливе проведення змагань у парах.

4. Пальці

Учасники зручно розташовуються на стільцях, утворюючи коло. Слід переплести пальці покладених на колінах рук, залишивши великі пальці вільними. За командою «Розпочали» повільно повертати великі пальці один навколо іншого з постійною швидкістю і в одному напрямі, слідкуючи за тим, щоб вони не торкались один одного. Зосередити увагу на цьому русі.

За командою «Стоп» припинити вправу. Тривалість 5-15 хвилин. Деякі учасники відчувають незвичайні відчуття: збільшення чи відчуження пальців, зміна напряму їх руху. Хтось відчуватиме сильне роздратування чи неспокій.

Ці труднощі пов'язані з незвичайністю об'єкта зосередження.

5. Концентрація

Концентрація може проводитись на зовнішніх матеріальних об'єктах, на органах тіла чи на думках. Необхідно задати час, прийняти відповідну поставу, розслабити м'язи та обрати об'єкт концентрації. Якщо думки почнуть переключатись з одного об'єкта на інший, не можна різко боротися з цим, перевтомлюватись, трусити головою, відганяючи сторонні думки. Якщо думки відходять у бік, слід м'яко повертати їх до мети концентрації. Важливо, щоб протягом відведеного часу думка відходила у бік не більше трьох разів.

6. Найуважніший

Учасники мають встати півколом і визначити ведучого. Ведучий протягом декількох секунд намагається запам'ятати порядок розташування гравців. Потім за сигналом відвертається і називає порядок, у якому стоять товариші. Ведучими мають побувати усі гравці за чергою.

7. Лічба фігур

Ведіть водночас лічбу різних фігур, наприклад, (перший рядок): коло біле - один, коло чорне - один, коло біле - два, коло біле - три, коло чорне - два, коло біле - чотири і так далі.

_ ¦ ¦ ? _ _ ? ? ¦ ¦ ? _

? ¦ ¦ ? ? _ _ ? ¦ ¦ ? _

_ ? _ ? ? ? ? _ ? ? _ ?

? ? ? _ ? _ ? _ ? ? ? _

_ ? _ _ ? ? ? _ ? ? _ ?

? ? ? _ ? _ _ ? ? _ ? _

Перелік рекомендованої літератури

1. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

2. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 1. - 448 с.

3. Загальна психологія. Практикум : навч. посібник / В. В. Волошина, Л. В. Долинська, С. О. Ставицька, О. В. Темрук. - Київ : Каравела, 2006. - 280 с.

4. Гейссельхарт Р. Память. Тренировка памяти и техники концентрации / Р. Гейссельхарт, К. Буркарт. - Москва : Омега-Л, 2006. - 125 с.

5. Грановская Р. М. Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. - Санкт-Петербург : Речь, 2007. - 656 с.

6. Как развивать внимание / И. Ю. Матюгин [и др.]. - Донецк : Сталкер, 1997. - 425 с. - (Школа эйдетики).

7. Канеман Д. Внимание и усилие / Д. Канеман. - Москва : Смысл, 2006. - 287 с.

8. Когнитивная психология : учеб. для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

9. М'ясоїд П. А. Загальна психологія : навч. посібник / П. А. М'ясоїд ;

М-во освіти України. - Київ : Вища шк., 2000. - 479 с.

10. Пашукова Т. І. Практикум із загальної психології / Т. І. Пашукова, А. І. Допіра, Г. В. Дьяконов ; за ред. Т. І. Пашукової. - 2-ге вид., стер. - Київ : Знання, КОО, 2006. - 203 с.

11. Психологія : підруч. для студентів вузів / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін. ; за ред. Ю. Л. Трофімова. - 4-те вид., стер. - Київ : Либідь, 2003. - 558 с.

12. Психология внимания / под редакцией Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва : АСТ, 2008. - 656 с. - (Хрестоматия по психологии).

13. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

5. МОВЛЕННЯ

5.1 Загальне поняття про мову та мовлення

відчуття пам'ять психологічний інтелектуальний

З усіх когнітивних здібностей людини однією з найбільш вражаючих є використання мови.

Мова - суто людський засіб спілкування, який являє собою систему знаків для передавання, приймання і використовування інформації.

За допомогою мови люди здатні порозумітися, здійснюють обмін думками, набувають знань, передають їх нащадкам, мають змогу організувати спільну діяльність в усіх галузях людської практики. Мова традиційно і цілком обґрунтовано вважається найбільш яскравою розпізнавальною ознакою біологічного виду Homo sapiens. Різні напрямки у психології та за її межами розходяться в оцінюванні окремих фактів, але єдині у визнанні критичної ролі мови, мовлення та писемності як каталізаторів специфічно людських пізнавальних досягнень.

Актуальним та важливим є питання про наявність мови у тварин. Під час ретельного дослідження комунікації деяких видів тварин було встановлено, що вони використовують досить складні набори повідомлень. Так, наприклад, бджола, яка повернулася зі взяткою, за допомогою так званого «танку» бджіл передає іншим, звідки вона прилетіла, чи далеко брала нектар та куди слід летіти. Птахи використовують різні трелі, щоб застерегти інших членів зграї про небезпеку, щоб привернути пару, для встановлення контактів із собі подібними і для захисту території. Слони, використовуючи інфразвуковий спектр та вібрацію, повідомляють один одному не тільки про небезпеку, готовність до спаровування, а і про початок пологів, місцезнаходження найближчих водойм тощо.

? Звукова сигналізація існує у багатьох видів тварин. Приміром, курки видають 13 різних звуків, жаби - 6, свині - 23, лисиці - 36, мавпи - більше 40, синиці - 90, граки - 120, ворони - до 300 звуків. Ці звуки передають загальний емоційно-психічний стан тварин - пошук корму, тривогу, агресивність, радість спілкування.

Проте, відмінність між людською мовою і природними комунікативними системами тварин величезна. Якщо мова людини означає речі або дії, властивості, відношення й передає таким чином об'єктивну інформацію, переробляє її, то природна «мова» тварин не означає постійних речей, ознак, властивостей, відношень, а лише виражає стан або переживання тварини.

Найважливішими властивостями людської мови, які відрізняють її від інших комунікаційних систем, є:

* Продуктивність - можливість і легкість новацій. Істота, що володіє мовою в людському сенсі, може створювати і приймати нескінченну кількість повідомлень, що складаються з кінцевої кількості одиниць. Тобто той, хто володіє мовою, принципово може сказати щось, чого він ніколи не говорив і не чув, і при цьому інша істота його зрозуміє. Інакше кажучи, продуктивність - це створення/розуміння абсолютно нових повідомлень. Цей процес включає і здатність мислити за аналогією, тобто шукати подібність до вже відомих явищ, що, в свою чергу, дозволяє засвоювати величезні масиви інформації.

* Двоїстість - мова має водночас звукову організацію і смислову. Замість того, щоб для кожного повідомлення створювати окремий сигнал (як це роблять тварини), людська мова будується з кінцевого набору фонем або складів даної мови (залежно від типу), що поєднуються в різних комбінаціях.

* Довільність - можливість різного трактування сказаного, залежність від контексту - вузького і широкого. Це дуже важлива, можливо, головна властивість мови.

* Переміщуваність - предмети обговорення можуть перебувати в іншому місці і в іншому відрізку часу. Автор повідомлення та отримувач можуть бути віддалені один від одного в часі і у просторі. Також і реакція на повідомлення може бути віддалена і в часі, і в просторі. Тексти, написані сотні або навіть тисячі років тому, впливають на сучасний світ.

* Мультиканальність - звукова мова; мова жестів; писемність; використання системи Брайля (тактильної).

* Темпоральність - наявність аспекту часу, що виражається за допомогою мови.

* Культурна спадкоємність. Тільки людська мова уможливлює еволюцію культури. Досвід, накопичений окремим індивідуумом, може вплинути на всю культуру навіть одного покоління, тоді як у природі для відбору потрібні тисячоліття. Це прискорення еволюційного процесу.

До основних одиниць мови належать: фонема, морфема, слово, речення, текст.

Фонема - найменша одиниця потоку мовних звуків, що виконує смислорозрізнювальну функцію, суть якої полягає у можливості відрізняти одне слово від інших. Найбільш яскраво смислорозрізнювальна функція виявляється в односкладних словах: сом - сум, рак - гак. Проте і в багатоскладових словах фонеми виконують свою основну функцію: правильна вимова фонем в ході реалізації мовленнєвої діяльності забезпечує можливість повноцінного сприйняття висловлювання слухачем.

Порівняльні лінгвістичні роботи показують, що різні мови використовують обмежений репертуар смислорозрізнювальних звуків, які добре відрізняються один від одного. Наприклад, полінезійські мови мають лише 15 фонем, тоді як в окремих європейських та азіатських мовах їх кількість може перевищувати 60 (як у випадку абхазької мови). В українській, російській та англійській мовах налічується близько 40 фонем. Є універсальні або майже універсальні фонологічні ознаки, присутні у великій кількості мов. Проте, багато фонологічних ознак не є універсальними. Наприклад, англійці не здатні розрізняти деякі фонеми досить насиченої приголосними звуками чеської мови. Проблематичною, навіть для найближчих географічних сусідів, є голландська мова, а європейці в цілому не чують деяких смислорозрізнювальних ознак фонем тайської мови і не здатні правильно управляти ними у своєму мовленні, що, як стверджують, призводило до дипломатичних непорозумінь. Добре відомі труднощі сприйняття і породження приголосних /р/ і /л/ носіями японської мови, яка не має відповідних фонологічних відмінностей. У багатьох мовах Східної та Південно-Східної Азії (таких як стандартний китайський, в'єтнамський та інші) смислорозрізнювальною ознакою є і висота тону.

? Відразу після звільнення Нідерландів союзниками в 1945 році місцеве населення ідентифікувало переодягнених німецьких солдатів, пропонуючи їм вимовити назву міста, відомого нам як «Гаага». Носіями голландської мови ця назва вимовляється з використанням гортанно-хриплого звуку, відсутнього в інших мовах, який іноземці зазвичай відтворити не можуть.

Морфема - найменша частина слів, що має певне значення. Морфема виконує дві основні функції: вона слугує для утворення нових слів (ліс, лісовик, лісовий, лісок, перелісок), а також для утворення форм слова (вода, води, воді тощо).

Основною та універсальною одиницею мови є слово - стійкий комплекс звуків, що має значення. Саме слова максимальною мірою сприяють виконанню будь-якою мовою основної функції - слугувати засобом спілкування людей, забезпечувати взаєморозуміння між ними. Це підтверд-жується, зокрема, тим, що міра володіння мовою (наприклад, у процесі вивчення іноземних мов) визначається передусім об'ємом засвоєної лексики чужої мови. Слово має два аспекти - зовнішній, звуковий (фонетичний) і внутрішній, змістовий (семантичний). Обидва вони є продуктом тривалого суспільно-історичного розвитку. Зовнішня фонетична форма слова - це умовний знак предмета або явища, що не передає прямо й безпосередньо його властивостей. Слово суміщує функції знаку та значення. Останнє історично розвивалося, звужувалося, узагальнювалося, надавалося новим об'єктам. Внаслідок цього виникла багатозначність слів, що також є продуктом історичного розвитку мови.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє й розрахована на слухове або зорове (на письмі) сприйняття. На відміну від слова і словосполучення, речення характеризується комунікативністю (передає конкретний зміст у логічно зрозумілих формах і здатне входити до будь-яких форм спілкування), відносною самостійністю (виражає відносно закінчену думку і відділяється від інших речень паузами) та структурною цілісністю (будується за певною структурною моделлю). Макроодиницею мови є текст. Він являє собою поєднання кількох речень, що у розгорнутому вигляді розкриває певну тему.

Описані головні одиниці мови стають засобом спілкування, засобом обміну думками за умови, коли відбувається мовлення між людьми. Мова і мовлення - поняття не тотожні. Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування. Залежно від віку, характеру діяльності, середовища існування людини її мовлення набуває певних особливостей, незважаючи на те, що люди говорять однією мовою. Кожній людині притаманні свій індивідуальний стиль мовлення, відмінності в артикуляції звуків, інтонації, логічній виразності. Отже, кожна людина говорить по-своєму, хоча й користується спільною для всіх мовою. Мовлення не існує і не може існувати поза будь-якою мовою. З іншого боку, сама мова залишається живою тільки за умови, коли активно використовується людьми. Мова розвивається і вдосконалюється під час мовного спілкування. Мовлення і є формою актуального існування кожної мови.

Фізіологічним підґрунтям мовлення є умовно-рефлекторна діяльність кори великих півкуль головного мозку. Акт мовлення пов'язаний з роботою всієї кори великих півкуль, та окремі її ділянки відіграють особливу роль. Понад сто п'ятдесят років тому французький лікар Поль Брока помітив, що ушкодження певної ділянки кори, а саме задньої частини третьої лобової звивини лівої півкулі (відтоді зона Брока), призводить до порушення мовленнєвої артикуляції - до так званої моторної афазії. Хворий втрачає змогу довільно висловлювати думки, хоча руховий артикуляційний апарат залишається неушкодженим. Дещо пізніше німецький невролог Карл Верніке встановив, що з ураженням верхньої скроневої звивини лівої півкулі у хворого порушується розуміння мовлення. З ушкодженням цієї ділянки у хворого виникає так звана сенсорна афазія, яка полягає в порушенні можливості розуміти мовлення інших. Чуючи мовлення, хвора людина не може пов'язати її звучання з певним значенням. Анатомічні та фізіологічні дослідження свідчать про те, що зона Верніке є основою сприйняття мови вже у ранньому онтогенезі. Так, викликані потенціали мозку у відповідь на пред'явлення фонем, складів і слів більш виражені у новонароджених в області лівої скроневої звивини, ніж правої. У разі немовних звуків спостерігається зворотна залежність.

5.2 Розвиток мовлення

Дитина нормально оволодіває мовою - вчиться говорити - лише у процесі спілкування з дорослими. Сенситивним періодом для розвитку мовлення є вік від народження до 6 років. Сенситивний період - найсприятливіший вік для розвитку тих чи інших психічних функцій, тієї чи іншої здібності людини. На першому році життя дитина засвоює артикуляцію і інтонаційний малюнок рідної мови. На другому році зростає словник дитини, відбувається з'єднання окремих слів у прості фрази, засвоюються багато граматичних норм. У 2,5-3 роки дитина говорить багатослівними фразами, використовує «сполучні» сполучники і займенники. До 5-6 років дитина починає освоювати письмову мову (читання і письмо). Якщо до 6-ти років дитина не опанувала людську мову, вона вже не зможе навчитися говорити так, як усі. Досвід виховання знайдених у лісі дітей це підтверджує.

? У 1867 році індійськими мисливцями був знайдений 6-річний хлопчик. Сталося це в печері, де жила зграя вовків. Дін Саничар, а саме так звали знайду, бігав рачки, їв сире м'ясо, гарчав, як тварина. Дін прожив серед людей досить довго - двадцять років. Але незважаючи на навчання, його досягнення за цей тривалий період були такими: він навчився одягатися, прямо стояти, хоча для нього це ніколи не було легкою справою, і користуватися посудом. Розмовляти Дін так і не навчився.

Здатність засвоєння будь-якої нової мови також багато в чому залежить від віку. У віці до 6 років друга мова засвоюється майже настільки ж легко, як і перша. Від 6 років до підліткового періоду починаються все більш виражені труднощі. Після цього повноцінне засвоєння мови стає практично неможливим, особливо щодо граматики і фонології, в силу чого «іноземний акцент» зазвичай зберігається назавжди. Більшість дорослих зупиняється на самому початку або на півдорозі процесу навчання нової мови, демонструючи нездатність подолання типових помилок навіть за інтенсивної, в тому числі і професійної лінгвістичної підтримки. Як показують новітні дослідження, формування навичок розуміння і мовлення другою мовою базується на використанні тих самих структур мозку, що й оволодіння рідною мовою.

Оволодіння рідною мовою - дивовижний процес. На відміну від оволодіння іншими навичками (в тому числі іноземною мовою), діти в процесі засвоєння рідної мови не отримують жодних інструкцій або отримують їх у дуже невеликому обсязі. Таким чином, завдання дитини полягає у виведенні структури рідної мови з почутого від батьків, вихователів та інших дітей.

Це дуже складне завдання навіть за ідеальних умов, а діти рідко діють в ідеальних умовах. Наприклад, далеко не всі речення, які чують діти, є граматично правильними. Як вони уникають помилок? Дитина отримує мало інформації про те, що є некоректними формами у рідній мові. Цей дефіцит негативної інформації дивує багатьох вчених, які вивчають процес оволодіння рідною мовою. Рання дитяча мова сповнена помилок. Якщо їм ніколи не вказують на їх помилки, чому діти взагалі перестають говорити неправильно і засвоюють належні форми? Сам факт того, що маленькі діти успішно засвоюють мову майже за будь-яких умов, використовується як доказ, що спосіб, за допомогою якого ми вивчаємо мову, має певним чином відрізнятися від способів набуття інших когнітивних навичок.

Існують декілька точок зору стосовно виникнення і розвитку мовних здібностей. Найбільш впливова з них пов'язана з роботами видатного американського лінгвіста Ноама Хомського. Н. Хомський запропонував теорію, згідно з якою в основі оволодіння мовою лежать особливі вроджені механізми. Він вважає, що існують мовні універсалії, які обмежують можливі характеристики природної мови і природної граматики. Діти можуть вивчити мову, тому що володіють вродженим знанням цих мовних універсалій. Н. Хомський не вважає, що вродженою є деяка конкретна система граматики, але існує певна вроджена схема обробки інформації та формування абстрактних структур мови. Здатність людини володіти мовою розглядається Н. Хомським як одна із особливостей людського мозку, яка відрізняє людину як біологічний вид від інших живих істот.

Наведені нижче положення прийнято вважати найбільш важливими аспектами теорії Н. Хомського.

* Мова значною мірою спирається на однаковість, і її будова часто пов'язана більше з сенсом речення, ніж з його поверхневими характеристиками.

* Мова є системою, що розвивається.

* В основі структури мови лежать елементи, які є загальними для всіх мов і відображають принципи організації когнітивних процесів. Ці принципи організації безпосередньо впливають на засвоєння та генерацію мови.

* Істотні компоненти мови є вродженими, а не набутими.

Слід визнати, що на користь теорії Н. Хомського вказує багато фактів:

* залежність мовного розвитку від збереження біогенетичних механізмів, зокрема, від гена FOXP2 хромосоми 7 людини - специфічну форму, якої не буває у інших тварин, цей ген набув внаслідок мутації, що сталася приблизно 100 000 років тому;

* добре відомий і описаний вище факт існування сенситивного періоду для успішного освоєння першої і другої мов;

* труднощі у навчанні вищих мавп навіть рудиментарній мові, незважаючи на інтенсивну підтримку з боку психологів;

* характерна мозкова локалізація мовних функцій, з певним набором розладів мови, що виникають з ушкодженням цих ділянок кори;

* схожість формальних характеристик граматик усного мовлення та мови жестів у глухонімих;

* існування різноманітних генетичних впливів на мовні функції;

* виникнення граматично цілком повноцінних, так званих креольських мов вже у другому поколінні спільнот дітей різномовних іммігрантів.

Ідеї Н. Хомського мали великий вплив на вчених, хоча деякі з них з цими ідеями і не згодні. Втім, практично всі теорії, що пояснюють процес засвоєння мови, поки є спірними, і перевірка теорії Н. Хомського (як і інших теорій) триває.

5.3 Мислення та мовлення

Питання про зв'язок мислення і мовлення є для психології вкрай важливим. Протягом всієї історії розвитку психологічних досліджень ця проблема привертала до себе увагу науковців. Сучасна психологія розглядає мислення і мовлення як нерозривно пов'язані, але водночас самостійні реальності.

Значний внесок у вирішення проблеми співвідношення мислення і мовлення зробив Л.С. Виготський. З точки зору Л.С. Виготського, мислення і мовлення мають різні генетичні корені. Спочатку вони виконували різні функції і розвивалися відносно самостійно. Перші мовленнєві реакції мали місце за сильних емоцій. Вони виникали з необхідності передати емоційний стан. До мислення прямого відношення не мали. Це так зване доінтелектуальне мовлення. Мислення в початковій формі не потребує звукового супроводу.

Це домовленнєва фаза в розвитку інтелекту. На більш високих щаблях розвитку виникає словесно-логічне мислення. Цей перехід відбувається завдяки слову, яке узагальнює в собі всі ознаки конкретного предмета і є знаком. Слово входить як до складу мовлення, так і до складу мислення. У значенні слова полягає єдність мовлення і мислення.

В онтогенезі також існує незалежність зачатків мислення від мовлення. Спочатку розвивається соціальна функція мовлення. Проте у віці близько двох років лінії розвитку мислення й мовлення перетинаються і це є ключовим моментом, що дає початок абсолютно новій формі поведінки. У цьому віці дитина робить відкриття: кожна річ має своє ім'я. Вона усвідомлює узагальнююче значення слова як засобу спілкування і починає користуватися ним як для комунікації, так і для вирішення завдань. З моменту цього відкриття мислення стає мовленнєвим, а мовлення стає інтелектуальним. Дитина починає називати різні предмети одним і тим самим словом - це прямий доказ того, що вона засвоює поняття. Вирішуючи будь-які інтелектуальні завдання, дитина починає розмірковувати вголос, а це, в свою чергу, ознака того, що вона використовує мовлення вже і як засіб мислення, а не тільки спілкування. Процес засвоєння понять триває ще досить довго, аж до підліткового віку. Але навіть на найвищих рівнях свого розвитку мовлення і мислення не збігаються повністю.

Існує й інший погляд на зв'язок мислення і мови. Він виражений у гіпотезі лінгвістичної відносності - гіпотезі Сепіра-Ворфа (названа за іменами американських мовознавців Едварда Сепіра та Бенджаміна Ворфа), згідно з якою структура мови визначає мислення і спосіб пізнання реальності. Ця теорія стверджує, що картина світу людини значною мірою визначається системою мови, якою вона говорить. Граматичні й семантичні категорії мови слугують не лише інструментами для передачі думок людини, вони також формують її ідеї і керують її розумовою діяльністю. За Б. Ворфом, ми отримуємо від оточуючого нас світу хаотичний потік відчуттів, що приводиться в певний порядок нашою мовою. Ми ділимо на відрізки та осмислюємо безперервний потік явищ саме так, а не інакше більшою мірою завдяки тому, що володіємо якоюсь певною мовою, а не тому, що ці явища класифікуються та осмислюються усіма однаково. Наприклад, якщо для позначення ряду близьких об'єктів в одній мові є декілька різних слів, а інша мова позначає ці об'єкти одним словом, то носій першої мови має в своїй свідомості вичленяти характеристики, що розрізняють ці об'єкти, тоді як носій іншої мови не зобов'язаний це робити. Тому люди, які говорять різними мовами, матимуть різні уявлення про світ, а в разі значних структурних розбіжностей між їх мовами в процесі обговорення деяких тем у них можуть виникати труднощі з розумінням. Ця гіпотеза також передбачає, що люди, які володіють більш ніж однією мовою, можуть насправді керуватися різними структурами мислення, коли говорять різними мовами.

Дійсно, різні мови суттєво різняться між собою. Є багато досить переконливих прикладів лінгвістичної відносності на всіх рівнях - від лексичного до граматичного. Наприклад, у народу хануос, що живе на Філіппінських островах, є 92 назви для різних сортів і станів рису. В індіанській мові квакіютль до будь-якого дієслова додається суфікс, який показує, чи була людина свідком дії, описуваної дієсловом, чи дізналася про неї з чужих слів (тобто уявлення про особливу важливість джерела інформації закладено навіть не в лексику, а в граматику). І навіть для такої, здається, фізично зумовленої речі, як кольоровий спектр, у різних мовах - різне членування (7 - в українській, 6 - в англійській, 4 - в родезійській мові шона, 2 - у мові басса в Ліберії).

? У мовах світу існують три основні типи орієнтації у просторі - егоцентрична, географічна та ландшафтна. Егоцентричність означає, що всі предмети орієнтуються відносно мовця. У таких мовах використовують слова типу праворуч, ліворуч, попереду, ззаду, зверху, знизу. Крім української та російської мови до «егоцентричних» належать англійська, німецька, французька та й усі широко розповсюджені мови. Зовсім інакше влаштовані географічна і ландшафтна орієнтації. В ході географічної орієнтації мовець розміщує всі предмети по сторонах світу: північ, південь, схід і захід; а під час ландшафтної орієнтирами виступають найбільш помітні елементи ландшафту: гора, море або ж вершина/підніжжя пагорба. Цікаво, що навіть для маленьких об'єктів і малих відстаней все одно використовуються такі великі орієнтири (наприклад, на південь від пальця або до моря від носа). Так, в гуугу йімітхірр - мові однойменного народу аборигенів Австралії - орієнтують всі предмети відносно сторін світу. Ми скажемо щось на кшталт «мураха праворуч від твоєї ноги», а абориген ту саму думку висловить інакше: на південь від твоєї ноги, або на північ, або на схід - залежно від того, як мураха реально розташований (хоча він завжди буде праворуч від ноги). Індіанці майя, що говорять на мові цельталь, орієнтують предмети відносно особливостей природного ландшафту місцевості, в якій вони живуть, розташовуючи їх або вище по пагорбу, або нижче. Тобто про мураху вони могли б сказати щось на кшталт «мураха вище по пагорбу від твоєї ноги».

Одне з перших підтверджень гіпотези лінгвістичної відносності ґрунтувалося на з'ясуванні різниці між тим, як сприймають навколишню дійсність носії англійської мови та індіанці американського племені навахо. Мова навахо має цікаву граматичну особливість, яка полягає в тому, що певні дієслова, які позначають дії з предметами, мають різні лінгвістичні форми залежно від того, з якого типу предметами оперують. Існує 11 таких лінгвістичних форм для предметів різних контурів і властивостей. Експерименти показали, що діти, основною мовою яких була мова навахо, значно частіше, ніж англомовні діти, класифікують предмети згідно з їх формою. З іншого боку, є дослідження, які спростовують гіпотезу Сепіра-Ворфа. Так, було проведено дослідження 78 мов, внаслідок якого виявилося, що люди, які говорять різними мовами і належать до різних культур, сприймають кольори практично однаково. Суперечки навколо теорії лінгвістичної відносності тривають і дотепер. Ця теорія стимулювала серйозні дискусії та експерименти, що стосуються взаємовідношень мови й мислення.

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть найважливіші властивості людської мови, які відрізняють її від комунікаційних систем тварин.

2. Як взаємопов'язані мова і мовлення?

3. Назвіть основні одиниці мови.

4. Розкажіть про фізіологічне підґрунтя мовлення.

5. Який вік вважається сенситивним періодом для розвитку мовлення?

6. Розкрийте найбільш важливі положення теорії Н. Хомського.

7. У чому полягає гіпотеза Сепіра-Ворфа?

8. Сформулюйте основні ідеї Л.С. Виготського щодо проблеми співвідношення мислення і мовлення.

Словник термінів

Афазія - розлад мовлення, який може виникнути внаслідок локального ураження певних ділянок головного мозку.

Мова - система звукових і графічних знаків для передавання, прийняття і використовування інформації.

Мовлення - це акт вживання людиною мови для спілкування.

Морфема - найменша частина слів, що має певне значення.

Речення - мінімальна комунікативна одиниця, яка про щось повідомляє.

Сенситивний період - найсприятливіший вік для розвитку тих чи інших психічних функцій, тієї чи іншої здібності людини.

Слово - найменша самостійна і вільно відтворювана в мовленні одиниця мови, яка слугує для найменування предметів, властивостей, процесів чи дій.

Фонема - найменша одиниця потоку мовних звуків, що виконує смислорозрізнювальну функцію.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Унікальність мовного апарату папуги дозволяє йому відтворювати як окремі слова, так і довгі фрази. Зафіксовані випадки, коли папуги могли виконувати пісні без єдиної помилки. Чи можна вважати, що деякі папуги володіють мовою? Відповідь обґрунтуйте.

Завдання 2

Правильно чи помилково?

1. Основною та універсальною одиницею мови є слово.

2. Можливість різного трактування сказаного, залежність від контексту є однією з головних властивостей мови.

3. Останні дослідження дають змогу зробити висновок щодо тотожності між мовленням та мисленням.

4. Якщо до 6-ти років дитина не опанувала людську мову, вона вже не зможе навчитися говорити так, як усі.

5. Наразі у психологічній науці рішуче спростована гіпотеза щодо природженої здатності до оволодіння мовою та розвитку мовлення.

6. Сучасна психологія розглядає мислення і мовлення як нерозривно пов'язані, але водночас самостійні реальності.

7. Факт існування сенситивного періоду для успішного освоєння першої і другої мов підтверджує гіпотезу Сепіра-Ворфа.

Завдання 3

У мові індіанців піраха, які живуть у Бразилії, немає числівників. Індіанці піраха взагалі не вміють рахувати ні на пальцях, ні якось інакше. У них є лише два слова, одне з яких можна приблизно перекласти як «декілька» (кількість предметів від одного до чотирьох) і «багато» (більше п'яти предметів). Спростовують чи підтверджують гіпотезу Сепіра-Ворфа наведені факти? Відповідь обґрунтуйте.

Завдання 4

Складіть кросворд із 10 слів, використовуючи прізвища науковців, які досліджували мовлення, та поняття теми «Мовлення».

Перелік рекомендованої літератури

1. Андерсон Дж. Р. Когнитивная психология / Дж. Р. Андерсон. - 5-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2002. - 496 с.

2. Белянин В. П. Психолингвистика : учебник / В. П. Белянин. - 2-е изд. - Москва : Флинта, 2004. - 232 с.

3. Варій М. Й. Загальна психологія : підруч. / М. Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

4. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 2. - 432 с.

5. Выготский Л. С. Мышление и речь: психологические исследования / Л. С. Выготский ; ред. Г. Н. Шелогурова. - Москва : Лабиринт, 1996. - 416 с.

6. Грановская Р. М. Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. - Санкт-Петербург : Речь, 2007. - 656 с.

7. Когнитивная психология : учебник для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

8. Кочерган М. П. Загальне мовознавство : підручник для студентів ВНЗ / М. П. Кочерган. - 3-тє вид. - Київ : Академія, 2010. - 464 c. - (Альма-матер).

9. М'ясоїд П. А. Загальна психологія : навч. посіб. / П. А. М'ясоїд ; М-во освіти України. - Київ : Вища шк., 2000. - 479 с.