Психологія сприйняття та переробки інформації

10. Психологія : підруч. для студентів вузів / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін. ; за ред. Ю. Л. Трофімова. - 4-те вид., стер. - Київ : Либідь, 2003. - 558 с.

11. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

12. Хомский Н. Избранное / Ноам Хомский ; под ред. Энтони Арноува ; пер. с англ. С. Александровского, В. Глушакова. - Москва : Энциклопедия-ру ; Харьков : Фолио, 2016. - 720 с.

6. МИСЛЕННЯ І ТВОРЧІСТЬ

6.1 Природа та види мислення

Пізнавальна діяльність людини починається з відчуттів і сприймання. Вся необхідна інформація зберігається у пам'яті. Проте таких знань про об'єктивний світ людині недостатньо. Вичерпні знання про об'єкти дійсності, їх внутрішню, безпосередньо не дану у відчуттях і сприйнятті сутність людина отримує за допомогою мислення.

Мислення - вищий пізнавальний процес, що пов'язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання, з вирішенням завдань, з творчим перетворенням дійсності.

Мислення розширює межі пізнання, дає можливість знати й судити про те, що людина безпосередньо не спостерігає, не сприймає. Мислення характеризується узагальненим і опосередкованим відображенням дійсності та дозволяє встановлювати зв'язки й відношення між предметами та явищами. Узагальненість виражається у здатності людини пізнавати властивості, які є загальними для багатьох об'єктів. Вони не існують у вигляді конкретних предметів або явищ, а є доступними лише для розуміння. Наприклад, «колір» не є загальною ознакою оточуючих предметів, це - певна абстракція, яку можна лише зрозуміти через слова. Проте це поняття існує як колір конкретного предмета: жовте сонце, зелене яблуко, червоні губи, синя стрічка. Отже, узагальненості сприяє те, що мислення має знаковий характер і виражається словом. Необхідною і важливою умовою розвитку мислення є наявність інтелектуально насиченого середовища і спілкування з іншими людьми. Діти, які зростають в умовах соціальної ізоляції, мають найпростішу форму мислення як у вищих тварин.

? У середині XVІІІ ст. російським імператором проголосили двомісячне маля на ім'я Іван Антонович. Його царювання тривало не довго і завершилося раніше, ніж імператор вимовив перше слово. Придворні скинули Івана Антоновича з престолу і протримали його в ув'язненні багато років. Ніхто і ніколи не розмовляв із в'язнем, він знаходився у повній самотності. Зрештою відлюдницький спосіб життя сильно позначився на розумових здібностях: він не вмів розмовляти і справляв враження ідіота.

Опосередкованість виражається в тому, що пізнання внутрішніх і недоступних для сприйняття властивостей та закономірностей здійснюється через посередники. Наприклад, лікар за зовнішніми ознаками і результатами аналізів може встановити захворювання людини. Ми не бачимо радіацію, але знаємо про небезпечність її впливу на організм людини опосередковано через наукові дослідження. Сутність опосередкованого пізнання навколишньої дійсності полягає у тому, що людина здатна робити судження про властивості та характеристики предметів і явищ без безпосереднього контакту з ними, шляхом аналізу непрямої інформації. Наприклад, щоб дізнатися, яка сьогодні погода, нам не обов'язково виходити на вулицю - ми можемо скористатися Інтернетом, телебаченням або термометром.

Мислення функціонує у тісному взаємозв'язку з усіма психічними процесами: відчуттям, сприйняттям, увагою, пам'яттю, мовленням, емоціями, волею. Наприклад, коли людина вирішує будь-яке завдання, то використовує знання, що зберігаються у пам'яті; використовує інформацію, що сприймається; докладає певних вольових зусиль; керується певними емоціями тощо. Мислення дає можливість встановлювати зв'язки й відношення між предметами, у той час як відчуття й сприйняття відображають переважно окремі властивості предметів, об'єктів і явищ навколишнього світу. На відміну від сприйняття, мислення виходить за межі чуттєво даного, розширює коло пізнання. У мисленні на підґрунті сенсорної інформації здійснюються певні теоретичні й практичні висновки. Отже, мислення співвідносить відчуття і сприйняття - співставляє, порівнює, розрізняє, розкриває відношення, абстрактні властивості явищ, визначає зв'язки, які існують між ними. Таким чином, мислення глибше пізнає дійсність. Підсумком мислення є не образ, а певна думка, ідея.

За генетичною ознакою розрізняють наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення.

Наочно-дійове мислення - вид мислення, особливість якого полягає у тому, що сам процес мислення є практичною діяльністю людини з реальними предметами. Цей вид мислення розвивається, починаючи з другого року життя у зв'язку з оволодінням ходьбою, вдосконаленням рухів, ускладненням предметних дій. Дитина швидко накопичує досвід поводження з речами і починає успішно застосовувати, спочатку в процесі спільної з дорослим діяльності, а потім самостійно, раціональні способи дій з ними, тобто саме дія стає практичним способом розв'язування задачі (наприклад, дістати привабливу річ), що постає перед дитиною раннього віку. Вже у цей час дитина розрізняє об'єкти і свої дії з ними та віддає перевагу останнім. Ускладнення цих дій зумовлює перехід до наступного виду мислення.

Наочно-образне мислення - вид мислення, який характеризується опорою на уявлення та образи, але виключає практичні дії з матеріальними предметами. Дитина чотирьох - шести років, не маючи можливості діяти практично, здатна оперувати образом об'єкта, що викликав інтерес. Проте він ще не виходить за межі її сприйняття. Наприклад, якщо дитині дошкільного віку показати дві пляшки, які до половини заповнені водою, а потім на її очах одну з них перевернути догори дном, то вона скаже, що в другій пляшці води більше. За рахунок звуження пляшки до горла і справді здається, що вода у другій пляшці займає більше місця, ніж у першій; дитина ще не може абстрагуватися від того, що бачить.

Формою наочно-образного мислення є також візуальне мислення - розв'язання задач шляхом активного оперування зоровими образами об'єктів.

Є цілий клас задач, які потребують саме такого мислення. Простим прикладом тут може бути задача на визначення кількості сторінок, які прогриз черв'як у двох томах зібрання творів, що стоять поруч у книжковій шафі. Розв'язати її, не створивши візуального образу розташування одного тому відносно іншого, просто неможливо.

Словесно-логічне мислення - таке мислення, користуючись яким людина в процесі вирішення задачі звертається до понять, виконує дії подумки, безпосередньо не звертаючись до досвіду, який вона отримує за допомогою органів чуття. Словесно-логічне мислення інтенсивно формується під час оволодіння дітьми науковими поняттями в процесі навчання.

За ступенем новизни продукту, який отримує суб'єкт пізнання, вирізняють продуктивне (творче) і репродуктивне мислення.

Репродуктивне мислення - це вид мислення, який забезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв'язання.

Продуктивне (творче) мислення - це вид мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи іншого аспекту дійсності. У продуктивному мисленні найповніше виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал.

Кожен вид мислення реалізується за допомогою певних психологічних механізмів - складників процесу мислення. Мислення починається з проблемної ситуації, для виходу з якої людина має знайти і застосувати нові для себе знання чи дії. Проте з багатьох причин (недостатня мотивація, відсутність доступних засобів, часу тощо) людина, оцінюючи ситуацію як проблемну, часто не шукає виходу з неї. Вона вдається до мислення тоді, коли проблемна ситуація перетворюється на задачу. Задача - це проблемна ситуація, прийнята людиною. Тепер вона набуває вигляду відомого і невідомого, зв'язки між якими слід віднайти. Пошук таких зв'язків, тобто розв'язування задачі, і становить процес мислення.

6.2 Операції мислення

Розв'язуючи задачу, людина постійно уточнює мету свого пошуку, а знайдене використовує як засіб подальших пошуків. Загалом процес розв'язування задачі є актом конкретизації - переходу від загального і вкрай нечіткого уявлення про майбутній результат до його конкретного образу. Цей процес здійснюється шляхом розумових операцій: аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, порівняння та конкретизації.

Аналіз - розчленування об'єкта мислення як цілого на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій. У дитини дошкільного віку основою аналізу є предметні дії. Наприклад, під час лічби вона вказує пальцем на предмет, відкладає його вбік тощо. На вищих рівнях пізнавальної діяльності - це аналіз значень та проникнення в сутність смислів, що їх несуть у собі умови задачі. Розрізняють два види аналітичних операцій: по-перше, можна подумки розкладати сам предмет, явище на складові частини (наприклад, аналіз хімічної речовини, сполучення). По-друге, можна подумки виокремлювати в предметах і явищах ті чи інші ознаки, властивості, якості (наприклад, дослідження стилю твору, його композиції).

Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле. Як і аналіз, це широкий спектр операцій, що залежать від змісту задачі та здібностей людини. Тому синтезом буде і сполучення дитиною наочно даних елементів конструктора, і створення вченим наукової теорії на базі узагальнення окремих фактів.

Абстрагування - виділення одних властивостей об'єкта мислення серед інших. Розв'язуючи задачу, людина завжди абстрагується від ознак об'єкта, що у той момент неістотні. Як правило, ця операція супроводжує вищі форми аналізу, обслуговуючи, наприклад, словесно-логічне мислення. Так, спостерігаючи різні прозорі об'єкти: повітря, скло, воду, ми виокремлюємо в них загальну ознаку - прозорість і можемо розмірковувати про прозорість взагалі. Так само за допомогою абстрагування створюються поняття про довжину, висоту, об'єм, трикутник, число, дієслово та ін.

Узагальнення - об'єднання важливих властивостей об'єкта мислення, отриманих внаслідок аналізу, синтезу, абстрагування. Рівень узагальнення свідчить про ступінь продуктивності мислення, його адекватність. Продуктом узагальнення на рівні творчості є новий образ, отриманий у процесі оригінального розв'язування задачі. Неадекватний рівень узагальнення (наприклад, резонерство) ґрунтується на малоістотних властивостях об'єкта.

Порівняння - розумова операція, що дає змогу встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об'єктів. На перших етапах розвитку мислення порівняння є провідною формою пізнання: дитина пізнає речі, порівнюючи їх між собою. Згодом воно набуває більш чи менш розгорнутого характеру і залежить від складності порівнюваних об'єктів та мети порівняння.

Конкретизація є процесом, протилежним абстракції. Конкретизація - перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду. У навчальній діяльності конкретизувати - означає навести приклад, факт, який підтверджує загальне, теоретичне положення. Конкретизація має велике значення: вона пов'язує наші теоретичні знання з життям, допомагає правильно зрозуміти дійсність.

6.3 Індивідуальні особливості мислення

Кожна людина мислить неповторно. Алгоритм її мислення індивідуальний. Тому говорять про індивідуальні особливості мислення, а саме:

Самостійність мислення, яку характеризує вміння людини ставити нові завдання й розв'язувати їх, не вдаючись до допомоги інших людей. Людина, якій властива ця якість, творчо підходить до пізнання дійсності, знаходить нові, власні шляхи і способи розв'язання пізнавальних та інших проблем.

Критичність мислення, яка виявляється у здатності людини не підпадати під вплив чужих думок, об'єктивно оцінювати позитивні та негативні аспекти явища чи факту, виявляючи цінне та помилкове в них. Людина з критичним розумом вимогливо оцінює свої думки, ретельно перевіряє рішення, зважає на всі аргументи, виявляючи тим самим самокритичне ставлення до своїх дій. Критичність мислення великою мірою залежить від життєвого досвіду людини, багатства та глибини її знань.

Гнучкість мислення, що виявляється в умінні людини швидко змінювати свої дії зі зміною ситуації діяльності, звільняючись від залежності закріплених у попередньому досвіді способів і прийомів розв'язання аналогічних завдань. Гнучкість мислення виявляється у готовності швидко переключатися з одного способу розв'язання завдань на інший, змінювати тактику і стратегію їх розв'язання, знаходити нові нестандартні способи дій за змінених умов.

Глибина мислення, яка виявляється в умінні проникати в сутність складних питань, розкривати причини явищ, приховані за нашаруванням неістотних проявів, бачити проблему там, де її не помічають інші, передбачати можливі наслідки подій і процесів. Саме ця риса властива особистостям з глибоким розумом, які у простих, добре відомих фактах вміють помічати протиріччя й на цій підставі розкривати закономірності природи та суспільного життя.

Широта мислення, що виявляється у здатності охопити широке коло питань, у творчому мисленні в різних галузях знання та практики. Широта мислення є показником ерудованості особистості, її інтелектуальної різнобічності.

Послідовність мислення, яка виявляється в умінні дотримуватися логічної наступності в ході висловлювання суджень, їх обґрунтування. Послідовним можна назвати мислення людини, яка точно дотримується теми міркування, не відхиляється від неї, не перестрибує з однієї думки на іншу, не підміняє предмет міркування. Для послідовного мислення характерне дотримання певних принципів розгляду питання, зрозумілість плану, відсутність протиріч і логічних помилок в аргументації думки, доказовість та об'єктивність у зроблених висновках.

Швидкість мислення - це здатність оперативно розібратися у складній ситуації, швидко обдумати правильне рішення і прийняти його. Швидкість мислення залежить від знань, міри сформованості розумових навичок, досвіду у відповідній діяльності та рухливості нервових процесів.

Усі властивості мислення людини формуються і розвиваються в діяльності. Змістовна й відповідним чином організована діяльність сприяє всебічному розвиткові цінних властивостей мислення особистості.

6.4 Психологічна структура творчості

Багато десятків років як закордонні, так і вітчизняні психологи досліджують феномен творчості, проте тривалий час він вислизав від точного психологічного експерименту, тому що реальні життєві ситуації не вкладалися в його рамки, оскільки вони завжди обмежені певною діяльністю, поставленою метою.

Творчість як процес спочатку розглядали як самоспостереження діячів мистецтва та науки. З розвитком кібернетики виникли спроби моделювати процеси творчості на ЕОМ (евристичне програмування). Водночас передання технічним пристроям функції доступної формалізації розумових операцій різко підвищило інтерес до процесів творчості, які неможливо формалізувати. Оскільки від них залежить науково-технічний прогрес (відкриття, винаходи тощо), психологи спрямували свої зусилля на розробку методів діагностики творчих здібностей і стимуляції творчості.

Головна характеристика творчості - створення нового. Серед сучасних позицій науковців стосовно природи творчості виділяють два підходи. У межах першого з них творчість розглядають як діяльність, спрямовану на створення нових суспільно значущих цінностей, основну увагу приділяють критеріям об'єктивної новизни та оригінальності продуктів творчої діяльності. Другий підхід пов'язує творчість із самореалізацією людини, з розвитком мотивації її творчої діяльності. Критерій творчості у такому розумінні, її цінність - особистість самої людини, а не тільки продукти творчої діяльності.

Існує безліч підходів до виділення етапів (стадій, фаз) творчого процесу. Широко відомі схеми творчості, відкриті Ж. Адамаром (проблема - інкубація - осяяння - оформлення); Г. Уолессом (підготовка - дозрівання - натхнення - перевірка) та іншими. Класифікації фаз, пропоновані різними авторами, тією чи іншою мірою відрізняються одна від одної, але у загальному вигляді вони мають приблизно такий зміст:

перша фаза - свідома робота над проблемою, цілеспрямований пошук можливих варіантів її вирішення;

друга фаза - несвідома робота над проблемою, інкубація спрямовуючої ідеї;

третя фаза - перехід несвідомого у свідомість, внаслідок несвідомої роботи у сферу свідомості надходить ідея рішення у вигляді гіпотези, принципу, задуму;

четверта фаза - розвиток ідеї, її остаточне оформлення та перевірка.

Першу фазу можна назвати фазою логічного аналізу, на цій стадії для розв'язання творчої проблеми використовуються знання суб'єкта, які він актуалізує, відтворює у конкретній ситуації. Друга фаза визначена інтуїтивним вирішенням проблеми. Характерною ознакою її є неусвідомлений засіб розв'язання проблеми. Третя фаза творчого процесу має додаткову назву - фаза вербалізації інтуїтивного вирішення. Людина не може пояснити, як отримала результат, але відчуває, що проблема вирішена. Четверта фаза - фаза формалізації вербалізованого розв'язання проблеми, коли рішення отримує кінцеву, логічно завершену форму. Тепер людина найбільш повно осмислює і процес, і результат своєї творчої діяльності.

? Багато відкриттів, що мали велике значення для науки, були здійснені авторами під час сну. Найвідомішим з наукових сновидінь є періодична таблиця елементів, що наснилася хіміку Дмитру Менделєєву. Є й інші приклади. Датський фізик Нільс Бор побачив себе уві сні сидячим на Сонці, при цьому всі планети оберталися навколо нього на тонких струнах. Так учений зрозумів, як влаштована модель атома. Австрійсько-німецький і американський фармаколог Отто Леві, якого вважають засновником нейромедицини, у 1920 році у двох снах побачив експеримент для доказу своєї теорії про хімічну передачу нервових імпульсів. Сон спрямував його у потрібне русло, і в 1936 році за своє відкриття Отто Леві був удостоєний Нобелівської премії з медицини.

Сучасний дослідник творчості О.Л. Галін дає психологічну характеристику восьми етапів творчого процесу.

Перший етап - мотиваційний: бажання пізнати нове. Це або прояв інтересу до чого-небудь, або нерозуміння чого-небудь.

Другий етап - ознайомлення з явищем, яке заінтригувало, збір про нього інформації. Здійснюється або шляхом вивчення літератури, або залученням знань зі свого власного досвіду, або шляхом безпосереднього обстеження об'єкта. Можливе «проскакування» цього етапу і прагнення все відразу зрозуміти на основі одних лише загальних міркувань, що непродуктивно.

Третій етап - обдумування здобутої інформації, спроба зрозуміти явище на основі вже наявних знань. Якщо завдання не занадто складне, то, зіставивши відоме з невідомим, зрозуміти явище можна вже на цій стадії творчості. Якщо явище до кінця не зрозуміле, вчений може будувати гіпотезу, намагаючись вгадати кінцевий результат і «перескочити» через ряд наступних етапів.

У цьому випадку він відразу переходить на сьомий етап, розпочинаючи перевірку висунутої гіпотези.

Четвертий етап - виношування ідеї. Цей етап пов'язаний із включенням у вирішення завдання несвідомих процесів. Зіставляючи деякі факти, нанизуючи їх на основний стрижень вже наявних знань з розв'язуваної задачі, вчений поступово, крок за кроком просувається в своєму розумінні. На цьому етапі вчений, не довіряючи інтуїції або не підозрюючи про її існування, може спробувати розібратися у явищі лише на основі свідомих зусиль. Йому може здаватися, що якщо зробити ще деяку кількість спроб або якщо ознайомитися з ще одним розділом знань, то рішення буде знайдено. Це призводить до зайвого раціоналізму, що гальмує процес інтуїтивного мислення. Якщо йдеться про пізнання складного явища, осмислення рано чи пізно вичерпує себе. Думки повторюються, людина легко пробігає в голові ходи розумових дій, часто численні, проте це ні до чого не приводить. У таких випадках виникає почуття, що «ідея має дозріти», що зусилля слід на деякий час залишити і повернутися до них пізніше. Завершення кристалізації нового уявлення на підсвідомому рівні створює прагнення до свободи: необхідно звільнитися від контактів, від справ, від повсякденних турбот.

П'ятий етап - поява відчуття близькості рішення. Воно виражається в певній напрузі, неспокої, дискомфорті. Цей стан аналогічний тому, коли людина намагається згадати добре відоме їй слово або ім'я, яке «крутиться на язиці», але не згадується. Відчуваючи наближення цілісного уявлення про явище, але не вміючи його висловити, людина може впасти в ірраціоналізм, говорити про те, що істину можна «відчути», «наблизитися до неї», але зрозуміти і висловити її не можна. Якщо вчений зупиняється на цьому етапі, творчість припиняється.

Шостий етап - народження ідеї. Ідея може виникнути раптово, у хвилини розсіяної уваги. Напруга знімається, на зміну їй приходить відчуття радості. Стан радості у творчості перевершує почуття радості у його звичайному розумінні. Це не просто отримання нового результату, але момент узгодження підсвідомості і свідомості, нового уявлення та його всебічного розуміння, момент узгодженої роботи правої і лівої півкуль мозку, те, що переживається як момент внутрішньої цілісності, згоди з самим собою, іноді - вищого щастя.

Сьомий етап - перевірка ідеї. Отриману ідею необхідно розглянути, перевірити, уточнити, встановити зв'язок з іншими вже наявними уявленнями. Завершується цей етап написанням статті, звіту, тобто створенням продукту творчості з уточненими формулюваннями і логікою доказів. На цьому етапі може спостерігатися недосконале викладення ідеї або ж засліплення нею, що не дає вченому побачити її недоліки.

Восьмий етап - життя ідеї. Викладена, опублікована, представлена у вигляді доповіді, впроваджена в практику ідея починає «жити», завойовуючи собі «місце під сонцем» поряд з іншими ідеями, деколи вступаючи з ними в боротьбу. Часто нова ідея не приймається науковим співтовариством. Недарма хтось із учених справедливо зауважив, що нова ідея починається у вигляді абсурду, а закінчується як забобон.

Викладені етапи творчого процесу не фіксовані жорстко, вони можуть зсуватися (якщо завдання виконане на третьому етапі, то відразу йдуть сьомий і восьмий етапи), вчений може повернутися до початку, щоб більш детально ознайомитися з явищем, якщо він відчуває брак інформації.

Суперечливим є питання про те, чи є креативний процес «нормативним» з більшою чи меншою силою прояву, чи він доступний лише певним індивідам (Едісону, Моцарту, Пікассо) у певні моменти часу. Прихильники є як у однієї, так і в іншої точки зору. Якщо креативність визнається нормативним процесом, то вона наявна в будь-кого. З цієї точки зору вважається, що креативний процес можна тренувати. Інші дослідники вважають, що креативний процес виникає лише внаслідок сприятливих сполучень багатьох факторів: структури індивідуальності, необхідних навичок, наявності проблем, спеціального оточення.

На сучасному етапі дослідження творчості проводяться в двох головних аспектах - процесуальному та особистісному. У процесуальному аспекті визначаються особливості перетворення суб'єктом предмета творчості, об'єкта, об'єктивної дійсності в цілому. Тому фази, стадії, етапи та результати такого перетворення виступають на передній план. В особистісному аспекті головне місце займають якості, здібності особистості як суб'єкта творчої діяльності, її потреби, мотиви, інтереси, знання, вміння, навички, властивості характеру, самосвідомість, емоції, почуття індивіда. У дослідженні проблем творчості останнім часом все виразніше виявляється тенденція до зближення, поєднання процесуального та особистісного аспектів.

6.5 Психологічна характеристика творчої особистості

Проблема становлення творчої особистості, розкриття природи креативності, створення умов творчої самореалізації людини тривалий час привертає увагу теоретиків, дослідників, педагогів-практиків. Однозначними є положення про те, що творчість - це здатність виконувати роботу, яка водночас є як новаторською (тобто оригінальною, несподіваною), так і корисною, що відповідає вимогам завдання.

Найголовнішою проблемою під час вивчення творчості є проблема носія творчого начала - особистості, яка творить. Аналіз філософської, психологічної та педагогічної літератури, її осмислення дозволяють запропонувати такий підхід до визначення творчої особистості. На основі ретельних досліджень психологів правомірно розрізняти поняття «креативна особистість» і «творча особистість». Під «креативною» розуміють таку особистість, яка має внутрішні передумови (особистісні утворення, специфіку когнітивної сфери, нейрофізіологічні задатки), що забезпечують її творчу активність, тобто не стимульовану ззовні пошукову та перетворювальну діяльність. Таким чином, детермінантою творчої активності особистості є її креативність. Але творча активність не завжди є продуктивною. Продуктивну творчу активність називають творчою діяльністю, тобто таким творчим процесом, внаслідок якого виникає нове досягнення, яке може мати як об'єктивну, так і суб'єктивну новизну та оригінальність. На основі цього можна дати визначення творчої особистості як креативної особистості, яка внаслідок впливу зовнішніх факторів набула необхідних для актуалізації творчого потенціалу людини додаткових мотивів, особистісних утворень, здібностей, що сприяють досягненню творчих результатів в одному або декількох видах творчої діяльності. Так, наприклад, працелюбність не обов'язково притаманна креативній особистості, але для результативної творчої активності вона має першорядне значення.

Для активізації креативності необхідне створення особливого психічного стану особистості (емоційної, інтелектуальної, фізичної сфери), який сприяє творчому процесу.

Робоче визначення поняття «творчий стан» передбачає одночасну активованість системи характеристик:

* ставлення до творчої проблеми як до виклику;

* установка на творчість;

* креативність як риса особистості;

* система предметних знань і навичок у межах творчої проблеми;

* емоційний стан радості та піднесення;

* пульсування уваги назовні (на об'єктивне) і в середину (на суб'єктивне);

* загальмованість рис особистості, які блокують творчість;

* чітке уявлення про мету творчої діяльності;

* тимчасове припинення дії стереотипів;

* швидка зміна погляду на проблему;

* інтенсивне бажання вирішити творчу задачу;

* не втомлене, тонізоване тіло;

* стан тимчасового розслаблення;

* достатньо довга концентрація на проблемі;

* переформулювання творчої проблеми мовою образів, слів, почуттів, рухів;

* уважність і чутливість до будь-яких асоціацій;

* розвинутий інтелект;

* вербальна гнучкість.

Розвиток проблеми креативності тісно пов'язаний з проблемою складових цього процесу, а саме когнітивними процесами. На передньому плані постає проблема співвідношення креативності й різних видів інтелекту. Модель інтелекту Дж. Гілфорда пов'язує креативність із продуктивністю дивергентного мислення, але всіх особливостей креативного процесу воно не відбиває та не збігається з ним повністю. М. Воллах показав, що інтелектуальні тести слабко пов'язані з креативними досягненнями й зовсім не пов'язані за високих показників. П. Торрансом була висунута теорія «інтелектуального порогу», заснована на експериментальних даних, отриманих з використанням розробленого ним тесту: якщо IQ нижче 115-120, інтелект і креативність утворюють єдиний фактор, тобто пов'язані між собою, а якщо вище 120 - креативність стає незалежною величиною, тобто немає людей з низьким інтелектом і високою креативністю, але високий інтелект не обов'язково пов'язаний з високою креативністю.

Людям, які займаються творчістю, доводиться долати чимало труднощів. Це різні бар'єри, антистимулятори, які більшою або меншою мірою негативно впливають на творчий процес. До внутрішніх бар'єрів можна віднести:

* незібраність, лінощі;

* незацікавленість у роботі;

* хвороби;

* незадовільний психічний стан;

* погані звички;

* роботу без режиму;

* невміння організувати свій час;

* негативні якості характеру та мислення.

Дослідники називають також зовнішні бар'єри:

* незручне середовище (наприклад, приміщення);

* сторонні перешкоди (шум, спека, холод тощо);

* поганий психологічний клімат у колективі;

* неадекватна (занижена) оцінка діяльності.

Один із внутрішніх бар'єрів - фіксація, тенденція «чіплятися» за неправильні рішення або не брати до уваги альтернативи. Зазвичай це буває тоді, коли ми накладаємо непотрібні обмеження на наше мислення. Наприклад, як можна посадити чотири маленькі деревця так, щоб кожне з них було на однаковій відстані від інших? Для цього потрібно насипати пагорб із землі й одне деревце посадити на ньому, а інші три - внизу на однакових відстанях від основи пагорба та одне від одного. Розглядаючи лише компонування на рівні землі, імовірно, не вдалося б знайти тривимірне рішення.

Основна властивість обмеженого мислення - функціональна фіксованість, нездатність бачити нове застосування знайомих об'єктів, використовуваних певним способом. Якщо ви колись користувалися п'ятикопієчною монеткою як викруткою, то ви перебороли функціональну фіксованість.

Функціональна фіксованість - це тільки один із психічних блоків, що заважають інсайту. Наведемо приклад іншого бар'єра: стогривнева банкнота лежить на столі, а на ній - купка речей. Як можна забрати банкноту, не доторкаючись до речей і не рухаючи їх? Одне з рішень - висмикнути банкноту з одного краю, а інше - обережно потягнути з протилежних кінців, розірвати банкноту навпіл і витягнути її частини, не перекинувши речей. Багато людей не бачать цього розв'язку, тому що нас вчать не псувати гроші.

У ході численних досліджень, присвячених стимуляції творчої активності, учені виявили, що прояву креативності можуть також перешкоджати:

1) емоційні бар'єри: заборони та страх бути смішним або помилитися, нетерпимість до двозначності, надмірна самокритика (архітектор боїться спробувати новий незвичний дизайн, оскільки побоюється, що колеги вважатимуть його легковажним);

2) культурні бар'єри: думка про те, що фантазія - це гаяння часу; що грайливість властива тільки дітям; що розум, логіка й числа сприяють, а почуття, інтуїція, задоволення й гумор перешкоджають розв'язанню проблем (корпоративний менеджер хоче вирішити проблему, пов'язану з бізнесом, але лютує, коли працівники його маркетингової групи жартують щодо можливих рішень);

3) бар'єри сприйняття: звички заважають визначити важливі елементи завдання (художник-початківець зосереджено малює вазу з квітами й не бачить «порожнього» простору навколо вази як частину композиції).

Запитання для самоконтролю

1. Назвіть основні ознаки мислення.

2. Які є види мислення?

3. Чи згодні ви з твердженням, що продуктом мислення можуть бути лише поняття?

4. У чому полягає різниця між наочно-дійовим і наочно-образним мисленням?

5. Як співвідносяться між собою проблемна ситуація та задача?

6. Які існують розумові операції?

7. Назвіть індивідуальні особливості мислення.

8. Дайте характеристику стадіям творчого процесу.

9. У чому полягає різниця між поняттями «креативна особистість» та «творча особистість»?

10. Назвіть необхідні передумови творчого стану.

11. Як співвідносяться креативність та інтелект?

12. У чому полягає теорія «інтелектуального порогу»?

13. Назвіть внутрішні та зовнішні бар'єри, що негативно впливають на творчий процес.

Словник термінів

Абстрагування - виділення одних властивостей об'єкта мислення серед інших.

Аналіз - розчленування складного об'єкта мислення на частини за допомогою зовнішніх або внутрішніх дій чи операцій.

Конкретизація є процесом, протилежним абстракції. Конкретизація - перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Мислення - вищий пізнавальний процес, що пов'язаний з відкриттям суб'єктивно нового знання, з розв'язанням задач, з творчим перетворенням дійсності.

Наочно-дійове мислення - вид мислення, особливість якого полягає у тому, що сам процес мислення є практичною діяльністю людини з реальними предметами.

Наочно-образне мислення - вид мислення, що характеризується опорою на уявлення та образи, але виключає практичні дії з матеріальними предметами.

Порівняння - розумова операція, що дозволяє встановити подібні і відмітні ознаки аналізованих об'єктів.

Продуктивне (творче) мислення - це вид мислення, продуктом якого є принципово новий або вдосконалений образ того чи іншого аспекту дійсності.

Репродуктивне мислення - це вид мислення, який забезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів.

Синтез - практичне або теоретичне об'єднання виділених у процесі аналізу частин у нове ціле.

Словесно-логічне мислення - вид мислення, користуючись яким, людина у процесі розв'язання задачі звертається до понять, виконує дії подумки, безпосередньо не звертаючись до досвіду, який вона отримує за допомогою органів чуття.

Узагальнення - об'єднання важливих властивостей об'єкта мислення, отриманих внаслідок аналізу, синтезу, абстрагування.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Чи однакові за значенням і застосуванням перелічені нижче терміни: інтелект, мислення, розум, глузд, менталітет, знання, мудрість, освіченість, інформація, інтелігентність, розуміння, поінформованість, обізнаність, ерудиція? Відповідь обґрунтуйте.

Завдання 2

Які з перерахованих слів характеризують індивідуально-типологічні особливості мислення?

Самостійність, критичність, помірність, в'язкість, дивергентність, рухливість, зрілість, емоційність, інертність, креативність, стереотипність, темпераментність, виразність, образність, практичність, інтровертованість, глибина думки, гнучкість, допитливість розуму, швидкість думки, системність, операціональність, додатковість, достовірність, логічність, інтуїтивність, інструментальність, обов'язковість, механістичність, упевненість, сміливість, оригінальність.

Завдання 3

Які види мислення проявляються в наведених нижче ситуаціях:

1. Встановлення лікарем діагнозу пацієнтові на підставі симптомів.

2. Написання журналістом статті про події, свідком яких він був.

3. Проектування дизайнером інтер'єра приміщення.

4. Приготування кондитером тістечок за новим рецептом.

5. Прийняття диспетчером аеропорту рішення про невідкладні дії.

6. Виготовлення майстром складної деталі на токарному верстаті.

7. Написання учнем твору на вільну тему.

8. Складання дитиною конструктора.

9. Вирішення шахової партії на чемпіонаті світу.

10. Складання адвокатом характеристики підзахисного.

Завдання 4

Наведіть приклади з вашого життя або з художньої літератури, які демонструють критичність, гнучкість і швидкість мислення. Виконайте завдання письмово.

Завдання 5

Наведіть три приклади, які демонструють функціональну фіксованість. Виконайте завдання письмово.

Перелік рекомендованої літератури

1. Андерсон Дж. Р. Когнитивная психология / Дж. Р. Андерсон. - 5-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2002. - 496 с.

2. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

3. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 2. - 432 с.

4. Гончаренко И. В. Гений в искусстве и науке / И. В. Гончаренко. - Москва : Искусство, 1991. - 432 с.

5. Грановская Р. М. Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. - Санкт-Петербург : Речь, 2007. - 656 с.

6. Грановская Р. М. Творчество и преодоление стереотипов / Р. М. Грановская, Ю. С. Крижанская. - Санкт-Петербург : OMS, 1994. - 192 с.

7. Боно Эдвард де. Латеральное мышление : пер. с англ. / Эдвард де Боно ; под общ. рук. С. Е. Рысева . - Санкт-Петербург : Питер, 1997. - 315 с. - (Мастера психологии).

8. Дружинин В. Н. Психология общих способностей : учеб. пособие / В. Н. Дружинин. - 3-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2007. - 368 с.

9. Загальна психологія : підручник для студентів / за ред. С. Д. Максименка. - Київ : Форум, 2000. - 543 с.

10. Ильин Е. П. Психология творчества, креативности, одаренности / Е. П. Ильин. - Санкт-Петербург : Питер, 2009. - 448 с. - (Мастера психологии).

11. Когнитивная психология : учебник для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

12. Психология мышления / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер и др. - 2-е изд., перераб. и доп. - Москва : АСТ, 2008. - 672 с. - (Хрестоматия по психологии).

13. Психологія : підручник для студентів вузів / Ю. Л. Трофімов, В. В. Рибалка, П. А. Гончарук та ін. ; за ред. Ю. Л. Трофімова. - 4-те вид., стер. - Київ : Либідь, 2003. - 558 с.

14. Психология одаренности детей и подростков / под ред. Н. С. Лейтеса. - Москва : Академия, 1996. - 416 с.

15. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

16. Спиридонов В. Ф. Эвристики творческого мышления / В. Ф. Спиридонов. - Москва : РГГУ, 2000. - 148 с.

17. Творча діяльність в ускладнених умовах : наук.-метод. посіб. / В. О. Моляко [та ін.] ; за заг. ред. В. О. Моляко ; АПН України, Ін-т психології ім. Г. С. Костюка. - Київ, 2007. - 308 с.

18. Тихомиров О. К. Психология мышления / О. К. Тихомиров. - 4-е изд., стер. - Москва : Академия, 2008. - 288 с.

19. Туник Е. Е. Модифицированные креативные тесты Вильямса / Е. Е. Туник. - Санкт-Петербург : Речь, 2003. - 96 с.

7. ПРИЙНЯТТЯ РІШЕНЬ

7.1 Основні положення теорії перспективи

Прийняття рішень - особливий вид людської діяльності, спрямований на вибір кращої з альтернатив. У процесі прийняття рішень, з одного боку, використовується все те, що придбано на початкових етапах обробки інформації, з іншого - саме прийняттям рішення завершується процес інформаційної підготовки дії. З огляду на зазначену специфіку, процеси прийняття рішень більшою мірою, ніж, скажімо, відчуття і сприйняття, «прив'язані» до мотиваційних та емоційних процесів. Повноцінні дослідження процесів прийняття рішень почалися тільки в середині XX століття - саме тоді виникло відразу ж кілька теорій, які намагалися пояснити поведінку людини в умовах невизначеності і ризику. Найбільш прогресивною з них виявилася теорія перспективи, що була запропонована Д. Канеманом (ми розглядали його теорію уваги) і А. Тверскі у 1979 році. Ця теорія була розроблена на основі емпірично виявлених і задокументованих фактів поведінки реальних індивідів в умовах ризику. Д. Канеман і А. Тверскі довели, що на процес прийняття рішення людиною впливають не стільки раціональні критерії вибору, скільки суб'єктивні уявлення про корисність.

По-перше, виявилося, що люди по-різному реагують на еквівалентні

(з точки зору співвідношення придбань і втрат) ситуації залежно від того, втрачають вони або виграють. Д. Канеман і його колега встановили, що люди надають більшого значення втратам, ніж придбанням, навіть якщо їх величина однакова. Людська психіка сприймає не стільки абсолютне значення свого багатства, скільки його зміни, причому радість від виграшу є значно меншою, ніж відчуття гіркоти програшу. Втрати завжди видаються значнішими, аніж еквівалентний дохід. Внаслідок того, що втрати ми оцінюємо сильніше, ніж вигоди, нам стає набагато важливіше уникати втрат, тобто ми націлені часто вже не на те, щоб максимізувати свою вигоду, а на те, щоб уникнути втрат. Новітній фінансовий досвід, яким збагатилися громадяни України, збігається з описаними результатами досліджень Д. Канемана та А. Тверскі. Наприклад, масове зберігання людьми грошей у готівці, незважаючи на всі заклики до їхнього раціональнішого використання, пояснюється природним відчуттям «неприйняття втрат», підсиленим отриманим у часи гіперінфляції вкрай негативним досвідом щодо сертифікатної приватизації та «фінансових пірамід».

По-друге, експерименти показали, що ставлення людей до ризику значно залежить від формулювання завдання вибору. Інформація може бути подана так, щоб підкреслити позитивний (наприклад, стакан наполовину повний) або негативний зміст (наприклад, стакан наполовину порожній). Доктор Джонс розповідає своєму пацієнтові Джону про те, що 10% людей помирають під час планових операцій. Тим часом в іншому кабінеті доктор Сміт каже своїй пацієнтці Джоан, що 90% пацієнтів, які перенесли цю операцію, виживають.

З огляду на ідентичність отриманої інформації, чи будуть Джон і Джоан однаково згодні на операцію? Якщо вони відреагують подібно до більшості учасників експериментів, то Джон інтуїтивно відчуватиме велику тривогу після того, як дізнається, що 10% помирають. Навіть лікарі з'ясували, що краще рекомендувати операцію, після якої виживають 93% пацієнтів, ніж ту, показник смертності якої становить 7%. Тип обрамлення, який використовується для подання інформації, суттєво впливає на рішення та судження людей і, отже,

є потужним фактором впливу на їх поведінку. Якщо завдання вибору подане

«в термінах придбань», то люди ухиляються від ризику. І, навпаки, якщо завдання вибору подане «в термінах втрат», то люди вважають за краще ризикувати. Це психологічне явище отримало назву ефект обрамлення. ЗМІ, політики, пропагандисти і спеціалісти з реклами часто використовують цей ефект. Так, відомо, що підбір слів під час проведення опитувань може вплинути на відповіді. Під час одного підрахунку голосів 23% американців сказали, що уряд витрачає забагато коштів на «допомогу незаможним». Проте 53% вважали, що уряд витрачає занадто багато на соціальну допомогу. Більшість людей ставляться позитивно до «урізання допомоги іноземним державам» і збіль-шення витрат на «надання допомоги голодуючим в інших країнах».

? Вірно поставлене запитання дозволяє отримати бажану відповідь, як, наприклад, у такій жартівливій історії: «Молодий Брат Грегорі перебував у монастирі лише декілька днів, коли по наївності запитав у старшого ченця, чи можна йому палити, коли він молиться. «Звичайно, ні», - була відповідь. Через тиждень молодий брат запитав цього ченця: «Можна мені молитися, коли я курю?»

Ще одна виявлена теорією перспектив особливість прийняття рішень за невизначеності - люди неадекватно сприймають імовірнісні параметри. Психологічно індивід переоцінює малі імовірності та недооцінює середні і великі. Вчені виявили цікаву закономірність - навіть студенти-математики, які добре знають теорію ймовірності, в реальних життєвих ситуаціях не використовують свої знання, а виходять зі сформованих у них стереотипів, забобонів та емоцій. Як відзначають автори теорії перспективи, схильність людей завищувати ризик великих втрат використовується у страховому бізнесі, коли люди погоджуються платити певні страхові внески, щоб «захистити» себе від імовірних нещасних випадків.

7.2 Феномени індивідуальних рішень

Процес прийняття рішень супроводжується різноманітними явищами, які обумовлені психологічними особливостями процесів переробки інформації людиною. Зазвичай у процесі прийняття рішень люди суб'єктивно оцінюють результати та ймовірності випадкових подій, застосовуючи для цього нескладні правила, або евристики. Їх перевага полягає у значному скороченні часу і зусиль порівняно з раціональним процесом збору та обробки об'єктивної інформації. Подібні евристики нерідко дають досить гарні результати. Разом з тим достатньо часто використання евристик призводить до серйозних помилок в оцінках.

Одна з таких евристик має назву евристика репрезентативності.

Її сутність полягає в тому, що люди зазвичай завищують оцінки результатів або ймовірностей випадкових подій, які більшою мірою відповідають їх особистому досвіду і сформованим уявленням. Про ці події можна сказати, що вони репрезентативні досвіду людей. Наприклад, якщо людині показати такі послідовності народжень (Д = дівчинка, М = хлопчик):

А) ДМMДМД

В) ДДДМММ

С) ММММММ,

то людина вважатиме більш репрезентативною послідовність А. Це означає, що людина уявляє собі генеральну сукупність народжень як порівняно рівномірну послідовність народжень хлопчиків і дівчаток, а послідовність А найбільше схожа на неї (у ній народження чергуються більш рівномірно, ніж у двох інших послідовностях). Відповідно, якщо попросити людину визначити, наскільки ймовірна кожна з наведених послідовностей народжень, то зі значною перевагою переможе послідовність А. Послідовність В визнають набагато менш вірогідною, а послідовність С взагалі неймовірною.

Звичайно, ці висновки невірні, а всі наведені послідовності народжень рівноймовірні. З використанням у прийнятті рішень евристики репрезентативності людина ігнорує один з ключових чинників репрезен-тативності - великий розмір вибірки. У нашому прикладі, оскільки ймовірність народження дівчинки дорівнює ймовірності народження хлопчика, то в разі великої вибірки ми дійсно побачимо, що чергування народжень хлопчик-дівчинка буде рівномірним. Але справа в тому, що ми побачимо це тільки в ході розгляду досить великої кількості випадків - набагато більшої, ніж шість. Це і є закон великих чисел. Тому евристика репрезентативності породжує так звану віру у закон малих чисел, відповідно до якого вже в малій вибірці діятиме закон великих чисел.

Під впливом евристики репрезентативності людина не тільки ігнорує таку необхідну умову репрезентативності вибірки, як її досить великий розмір, але й забуває про незалежність подій. У нашому прикладі народження хлопчика і народження дівчинки - це абсолютно незалежні події. Але під впливом евристики репрезентативності людина ніби забуває про це і вважає, що два хлопчики поспіль - це вже багато і третьою дитиною має бути дівчинка.

Евристика репрезентативності породжує таке когнітивне спотворення, як помилка азартного гравця. Гравець вірить, що за серією невдач обов'язково має бути виграш, хоча насправді ймовірність виграшу зовсім не залежить від числа попередніх невдач. Помилка азартного гравця схожа на так звану «віру в розумну монету». Схильна до цієї віри людина вважає, що монета знає, яким боком вона впала останні кілька разів і наступного разу прийме рішення впасти іншою стороною.

Евристика репрезентативності може призводити до помилок у прогнозуванні результатів подій. Це явище отримало назву ефекту «нерегресивного прогнозу». Воно полягає в тому, що якщо деяка дія або подія призводить до несподівано високих або низьких результатів, які істотно відрізняються від норми, то в подальшому люди схильні переоцінювати значення цього результату, враховуючи його у своїх прогнозах як дуже важливу інформацію. При цьому вони часто забувають про статистичне явище регресу до середнього, згідно з яким «аномальні» результати неминуче змінюються нормальними, ближчими до середніх значень. Ефект нерегре-сивного прогнозу часто зустрічається у діловому та особистому житті людей, які зазвичай надають дуже велике значення різним «кризовим» явищам, таким як різке падіння попиту на продукцію, раптове зростання числа захворювань, сильна і несподівана зміна погодних умов тощо. Насправді ці явища найчастіше виникають як результат стихійної дії випадкових обставин, а не будь-яких закономірностей. Тому під час оцінювання наслідків альтернатив або результатів подій необхідно пам'ятати, що слідом за видатними, яскравими або незвичайними результатами, як правило, йдуть більш усереднені і звичайні, тобто події неминуче повертаються до своєї норми.

Інше поширене явище, яке супроводжує процеси прийняття рішень, носить назву евристика доступності. Ця евристика відіграє найважливішу роль серед усіх факторів, що впливають на оцінку частоти або ймовірності випадкових подій. Суть евристики доступності полягає в тому, що людина оцінює ймовірність подій залежно від того, наскільки легко ці події або подібні до них приходять на розум, уявляються або спливають у пам'яті. Зазвичай така евристика працює добре, оскільки події, які часто відбуваються і, отже, більш імовірні, легше згадати та уявити, ніж події рідкісні і малоймовірні. Але у деяких випадках евристика доступності дає «збої» і призводить до систематичних помилок в оцінюванні ймовірностей подій. Будь-яке виділення інформації змінює параметри доступності і, тим самим, здатне вплинути на наші оцінки і рішення. Так, більшість опитаних американців вважає, що вбивства трапляються частіше, ніж самогубства. Насправді, звичайно, кількість самогубств значно вища, але вони вкрай рідко висвітлюються телебаченням і газетами. Іншим прикладом є поширена думка про особливу небезпеку авіапольотів. Насправді, з урахуванням подоланих дистанцій, поїзди приблизно вдвічі, а автотранспорт - більш ніж у 4 рази небезпечніше літаків. Ймовірна причина помилкових уявлень полягає в тому, що авіакатастрофи широко обговорюються засобами масової інформації. У повсякденному житті ми часто керуємося евристикою доступності. Наприклад, судимо про ймовірності серцевого нападу на підставі того, скільки таких випадків, що сталися з нашими друзями, родичами, знайомими, ми можемо згадати. Оцінюємо частоту розлучень на підставі того, скільки з наших знайомих, друзів, родичів розлучилися.

Іноді інформація, яку ми отримуємо, має референтний вплив, тобто виконує функцію системи відліку, хоча вона свідомо іррелевантна. В одній з робіт Д. Канемана і А. Тверскі випробовувані мали визначити кількість африканських держав, що мають членство в ООН. Під час відповіді випробовуваним на екрані показувалося будь-яке випадкове число. Якщо таким числом було, скажімо, 17, то оцінка кількість держав виявлялася меншою, ніж у тому випадку, коли на екрані виникало число 68. Це явище отримало назву якірного ефекту. Сутність цього ефекту полягає в тому, що у процесі оцінювання люди мимоволі «прив'язуються» до деяких вихідних оцінок, які були надані кимось раніше або взагалі отримані випадковим чином. Якірний ефект - дуже помітне явище, яке значно впливає на оцінки ймовірностей випадкових подій. Одна з причин цього явища полягає в тому, що люди надають дуже велике значення тій інформації, яку вони отримують на самому початку вирішення проблеми. Будь-які початкові дані, оцінки, ідеї, факти «прив'язують» до себе наші подальші думки і судження.