Психологія сприйняття та переробки інформації

Рисунок 2.4 - Висота розташування в полі зору

Здається, що трапеція розташована ближче, оскільки вона знаходиться

нижче в полі зору

Паралакс руху належить до динамічних ознак віддаленості. Такі ознаки використовуються мультиплікаторами, творцями тренажерів віртуальної реальності і розробниками комп'ютерних ігор для створення ілюзії руху в третьому вимірі. Вперше ця ознака була описана в роботах американського психолога Дж Гібсона. Уявіть собі, що ви їдете на поїзді або на машині через поле або степ. Нехай далеко є який-небудь окремо розташований об'єкт, наприклад, дерево. Ви фіксуєте погляд на цьому об'єкті, продовжуючи рух. Очевидно, що сам предмет вашої уваги залишатиметься нерухомим у вашому полі зору, бо його проекція завжди потраплятиме на центр сітківки.

Ті предмети, які розташовані ближче предмета вашої уваги, переміщува-тимуться у вашому полі зору в напрямку, протилежному вашому руху, причому швидкість їх переміщення буде тим більшою, чим ближче до вас вони будуть розташованими. Навпаки, ті предмети, які будуть розташовані далі від точки фіксації, рухатимуться в полі вашого зору разом з вами в одному напрямку, і швидкість їх переміщення наростатиме в міру віддалення від точки фіксації.

Сприйняття руху - це відображення зміни положення, яке об'єкти займають у просторі. Воно дає можливість людям і тваринам орієнтуватися у відносних змінах взаєморозташування та взаємовідношення предметів навколишньої дійсності.

Як людина сприймає рух? На перший погляд, відповідь на запитання може бути дуже простою: це відбувається за рахунок того, що проекція об'єкта, який рухається, переміщується по сітківці. Але виявляється, що ця відповідь не є вичерпною в тому сенсі, що переміщення проекції по сітківці не є ані необхідною, ані достатньою ознакою руху. Чому воно не є необхідним? Відомо, що об'єкт може сприйматися як такий, що рухається, навіть якщо його зображення не переміщується у звичному значенні слова по сітківці. Звернемося до так званого стробоскопічного ефекту. Уявіть собі, що на деякій відстані одна від одної знаходяться дві лампочки. Перша спалахує на короткий час і гасне, потім спалахує друга і теж гасне і т.д. Якщо часовий інтервал між спалахами лампочок від 30 до 200 мс, нам здається, що світлова смуга переміщується від однієї точки до іншої. Цей ефект використовується і в мультиплікації, і у світловій рекламі.

? Рух, який ми бачимо в кіно, теж стробоскопічний. Фільм - це просто послідовність нерухомих фотографій (кадрів), кожен з яких дещо відрізняється від попереднього. Кадри проектуються на екран у швидкій послідовності з інтервалами затемнення між ними. Швидкість пред'явлення кадрів має вирішальне значення. На зорі кінематографа частота кадрів дорівнювала 16 за секунду. Це було занадто повільно, і, як наслідок, у перших фільмах рух здавався занадто швидким, уривчастим і нескладним. Сьогодні частота кадрів зазвичай дорівнює 24 за секунду, причому, як правило, кожен кадр пред'являється кілька разів поспіль.

Іншим прикладом ілюзорного руху є ефект індукованого руху. Кожен з нас бачив місяць, що рухається на тлі хмар. Звичайно, не місяць рухається, а хмари. Але ж здається, що місяць летить у хмарах. Отже, місяць практично не переміщується уздовж сітківки, а сприймається як такий, що рухається; а хмари переміщуються щодо нас самих, а сприймаються як нерухомі. Отже, переміщення уздовж сітківки не тільки не обов'язковий атрибут сприйняття руху, але ще й недостатній. У чому тут справа? Виявляється, що людині взагалі властиво приписувати рух тому з двох об'єктів (за їх відносного руху), який сприймається фігурою на тлі іншого.

Якщо переміщення об'єкта вздовж сітківки не може виступати необхідною і достатньою ознакою руху, то якими ж механізмами можна пояснити сприйняття руху?

По-перше, існують спеціальні мозкові клітини, відповідальні за сприйняття руху, причому кожен тип клітин краще реагує на певні напрямок і швидкість руху, ніж на інші.

По-друге, рух об'єкта сприймається і оцінюється краще тоді, коли він переміщується на структурованому (неоднорідному) полі, порівняно з випадком руху на темному або однорідному полі. Інакше кажучи, коли тільки об'єкт знаходиться в полі зору, більш вірогідні помилки під час сприйняття руху.

По-третє, у сприйнятті руху бере участь зворотний зв'язок - сигнали, що інформують про рух наших очей і голови. Кожен, напевно, неодноразово помічав, що стежить очима за об'єктом, який рухається.

2.4 Ілюзії сприйняття

Важливим феноменом людського сприйняття можна вважати ілюзії. Ілюзії сприйняття визначаються як спотворені сприйняття реальних предметів. Найбільша їх кількість спостерігається в області зору. Особливо численні зорові ілюзії, які виникають у ході відображення деяких просторових властивостей предметів (довжин відрізків, величин предметів і кутів, відстаней між предметами, форми) і руху (приклади ілюзій руху були розглянуті в попередньому підрозділі). Можна назвати такі види ілюзій сприйняття.

Ілюзії, пов'язані з будовою ока. Прикладом слугують ілюзії, що є результатом ефекту іррадіації збудження в сітківці і виражаються в тому, що світлі предмети здаються нам великими порівняно з рівними їм темними (так, білий квадрат на чорному тлі здається більшим, ніж такий самий за розміром чорний квадрат на світлому фоні).

Ілюзії сприйняття розміру. Ще за часів античності людей дивував той факт, що місяць і сонце біля обрію здаються більшими, ніж коли вони знаходяться високо в небі. Цей обман зору отримав назву ілюзії місяця. Весь ефект полягає в тому, що наявність землі створює враження, що місяць на горизонті знаходиться далі, ніж місяць у зеніті, тому що заповнений простір між спостерігачем і горизонтом створює враження більшої протяжності, ніж незайнятий простір між спостерігачем і небом над головою.

Ілюзії, пов'язані зі співвідношеннями фігур. Дуже багато помилкових зорових вражень обумовлені тим, що фігури та їх частини сприймаються нами не окремо, а завжди в деякому співвідношенні з оточуючими їх іншими фігурами, певним фоном або середовищем. До цього виду належить найбільша кількість зорових ілюзій, що зустрічаються у практиці (наприклад, див. рис. 2.5, 2.6, 2.7, 2.8, 2.9).

Рисунок 2.5 - Ілюзія Мюллера-Лайєра

Не зважаючи на те, що горизонтальні відрізки рівної довжини, відрізок, обрамлений «вістрями», здається коротше відрізка, обрамленого «хвостовими» стрілками.

Рисунок 2.6 - Ілюзія Еббінгауза

Два чорних кола мають абсолютно однакові розміри, проте, ліве коло видається меншим.

Рисунок 2.7 - Паралелограм Зандера. Відрізки AB і BC рівної довжини

Рисунок 2.8 - Ілюзія Цолльнера

Паралельні прямі здаються вигнутими



Рисунок 2.9 - Ілюзія Дж. Фрейзера. На рисунку не спіраль, а концентричні кола

Переоцінка вертикальних ліній. Завдяки історично накопиченому досвіду, з одного боку, та розташуванню лінії, що з'єднує очі людини в горизонтальній площині, з іншого, людина має здатність точніше визначити на око горизонтальні відстані, ніж висоту предметів. Тому більшість людей має здатність перебільшувати вертикальні протяжності порівняно з горизонтальними, і це також призводить до ілюзій зору. Якщо запропонувати ряду осіб накреслити вертикальну і горизонтальну лінії однакової довжини, то в більшості випадків накреслені вертикальні лінії будуть коротшими горизонтальних. Із розподілом на око вертикальної лінії навпіл зазвичай середина виявляється занадто високо.

Портретні ілюзії. Багатьом доводилося бачити так звані загадкові, немовби живі, портрети, які завжди дивляться на нас, стежачи за нашими пересуваннями і звертаючи очі туди, куди ми переходимо. Це пояснюється тим, що зіниці очей на портреті поміщені в середині розрізу очей. Саме такими ми бачимо очі, які дивляться на нас, коли ж очі дивляться убік, повз нас, то зіниці і всю райдужну оболонку ми бачимо не на середині ока, а зміщеними у бік. Коли ми відходимо убік від портрета, зіниці, звичайно, свого становища не змінюють - залишаються посеред очей, а оскільки все обличчя ми продовжуємо бачити в колишньому положенні відноcно нас, то нам і здається, що портрет повернув голову і стежить за нами.

Ілюзії колірного зору. Іноді під час розгляду кольорових об'єктів ми також зустрічаємося з помилками зору або ілюзіями. Існує поняття колірних контрастів, коли колір спостережуваного нами об'єкта змінюється залежно від того, на якому тлі ми його спостерігаємо. Ілюзії цього роду нам зустрічаються у таких видах. Чорне коло здається дещо червонуватим на зеленому фоні. Аналогічно чорне коло на червоному здаватиметься зеленуватим, на фіолетово-блакитному тлі - зеленувато-жовтим і на блакитному - мідно-червоним. Іншим видом колірної ілюзії є те, що деякі кольори сприймаються як «відступаючі», а інші як «виступаючі». Насичені і світлі кольори нам зазвичай здаються ближчими, ніж темні й ненасичені. Хроматичні кольори зазвичай «виступають вперед» на тлі сірих кольорів.

Причини, які викликають ілюзії, різноманітні і недостатньо зрозумілі. Одні теорії пояснюють зорові ілюзії дією периферичних факторів (іррадіацією, акомодацією, рухами очей тощо), інші - впливом деяких центральних факторів. Іноді ілюзії з'являються внаслідок дії особливих умов спостереження, наприклад, одним оком або за нерухомих осей очей. Низка ілюзій обумовлена оптикою очей. Велике значення у виникненні зорових ілюзій має сформований у минулому досвід сприйняття певних об'єктів. Зорові ілюзії широко використовуються у живописі та архітектурі.

? Площу Святого Петра в Римі обрамляє знаменита колонада Берніні. Овальна форма створює відчуття нестійкості, рухливості, певною мірою невизначеності, адже ракурси змінюються залежно від кута зору. Якщо встати в певних точках площі, то можна спостерігати дивовижний оптичний ефект: колони, збудовані в чотири ряди, ховаються одна за одною, що робить колонаду прозорою.

Ілюзії можна спостерігати не тільки в області зору, але і в інших областях сприйняття. Так, добре відома ілюзія тяжкості А. Шарпантьє: якщо піднімати два однакових за вагою і зовнішнім виглядом, але різних за обсягом предмети, то менший за розміром сприймається як більш важкий і навпаки. В області дотику відома ілюзія Аристотеля. Якщо схрестити вказівний і середній пальці і водночас доторкнутися ними до кульки або горошини, покатати її, то сприйматиметься не одна кулька, а дві.

Зорові ілюзії виявлені і у тварин. Зокрема, саме на їх основі формуються різні способи маскування і мімікрії. Всі ці явища переконують, що існують якісь загальні чинники, що спричиняють виникнення ілюзій, і для багатьох з них поки немає переконливого тлумачення.

Запитання для самоконтролю

1. Доведіть, що сприйняття є пізнавальним психічним процесом.

2. Чому люди, які прозріли після операції, не здатні відразу сприймати світ таким, яким його сприймають зрячі?

3. Дайте характеристику загальним властивостям сприйняття.

4. Як відбувається розвиток сприйняття у дітей?

5. Опишіть бінокулярні ознаки віддаленості і глибини.

6. Назвіть монокулярні ознаки віддаленості і глибини, що сприяють сприйняттю тривимірного простору.

7. У чому суть паралаксу руху і яка його роль як монокулярної ознаки глибини і віддаленості?

8. Опишіть стробоскопічний ефект та ефект індукованого руху.

9. Якими механізмами можна пояснити сприйняття руху?

10. Які ілюзії сприйняття ви знаєте?

11. Наведіть причини, які спричиняють портретні ілюзії.

Словник термінів

Дивергенція очей - розходження осей обох очей під час фіксації погляду на далеко розташованих предметах.

Ілюзія - неадекватне (викривлене, помилкове) відображення предмета чи явища, що сприймається.

Індукований рух - уявний рух нерухомого об'єкта, який викликаний рухом інших об'єктів, що оточують його.

Інтерпозиція - неповне маскування або перекривання одного об'єкта іншим.

Конвергенція очей - зведення зорових осей обох очей при фіксації погляду на близько розташованих предметах.

Константність сприйняття - це відносна постійність величини, форми, кольору предметів та явищ, що сприймаються.

Осмисленість сприйняття - віднесення кожного образу до певного класу об'єктів.

Паралакс руху - зміни у взаємному розташуванні ретінальних зображень об'єктів, що лежать на різній відстані від спостерігача, викликані поворотом його голови.

Перцептивні дії - спеціалізована активність, яка забезпечує побудову перцептивного образу.

Предметність сприйняття - віднесеність наочного образу сприйняття до певних предметів зовнішнього світу.

Сприйняття - це пізнавальний психічний процес, що виявляється у цілісному відображенні предметів, ситуацій і явищ, які виникають за безпосереднього впливу подразників на рецепторні поверхні органів чуття.

Стробоскопічний ефект - зорова ілюзія нерухомості або уявного руху предмета за його переривчастого (з певною періодичністю) візуального спостереження.

Цілісність сприйняття - внутрішній органічний взаємозв'язок частин і цілого в образі.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Змоделюйте по дві ситуації, у яких демонструються предметність, цілісність, константність та осмисленість сприйняття. Завдання виконайте письмово.

Завдання 2

Визначте, які властивості сприйняття виявляються в таких ситуаціях:

1. Коли ми бачимо схематичне зображення будь-якого об'єкта (наприклад, людини), то без труднощів визначаємо його.

2. Пасажир літака, пролітаючи над землею, бачить різні об'єкти (будинки, ліси, водойми, поля тощо) зменшеними за розміром, але без труднощів визначає, що це за об'єкти.

3. Заходячи у ресторан, зазвичай ми дивимося на тарілки збоку, а не зверху. Проте сприймаємо їх як круглі, а не еліпсоподібні.

4. Розмовляючи по телефону, ми не бачимо співрозмовника. Але, як правило, можемо визначити за голосом знайому людину.

5. В процесі споглядання незнайомого предмета ми намагаємося знайти спільне з уже знайомими об'єктами і віднести його до певної групи або категорії.

6. Лікар-онколог під час екскурсії у Лувр помітив, що на одній із картин зображена жінка, хвора на рак молочної залози.

7. Знаходячись у приміщенні, ми чуємо певні звуки, що лунають знадвору, наприклад, спів птахів. Ми без утруднень можемо визначити, що це цвірінькає горобець, чи каркає ворона.

8. Проходячи увечері повз кафе, дівчина змогла прочитати його назву, хоча ліхтариками підсвічувалися не всі букви у словах: «Чум..ький ..ях».

Завдання 3

Пригадайте п'ять життєвих ситуацій і визначте, які властивості сприйняття у них виявлялися.

Завдання 4

Уважно розгляньте репродукцію будь-якої відомої картини. Знайдіть та опишіть монокулярні ознаки віддаленності, які використав художник для зображення глибини на двовимірній поверхні.

Завдання 5

Наведіть приклади використання зорових ілюзій у живописі та архітектурі.

Перелік рекомендованої літератури

1. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

2. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 1. - 448 с.

3. Грановская Р. М. Элементы практической психологии / Р. М. Грановская. - Санкт-Петербург : Речь, 2007. - 224 с.

4. Грегори Р. Л. Разумный глаз. Как мы узнаем то, что нам не дано в ощущениях / Р. Л. Грегори. - Москва : Либроком, 2009. - 240 с.

5. Когнитивная психология : учебник для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

6. Коул М. Культура и мышление / М. Коул, С. Скрибнер. - Москва : Прогресс, 1977. - 261 с.

7. Психология ощущений и восприятия / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. В. Любимова, М. Б. Михалевской. - Москва, 1999. - 610 с. - (Хрестоматия по психологии).

8. Рок И. Введение в зрительное восприятие / И. Рок. - Москва : Педагогика, 1980. - Кн. 1. - 312 с.

9. Солсо Р. Когнитивная психология / Р. Солсо. - 6-е изд. - Санкт-Петербург : Питер, 2006. - 589 с. - (Сер. «Мастера психологии»).

10. Хакен Г. Тайны восприятия / Герман Хакен, Мария Хакен-Крелль. - Москва, 2002. - 272 с.

11. Хьюбел Д. Глаз, мозг, зрение : пер. с англ. / Д. Хьюбел. - Москва : Мир, 1990. - 239 с.

12. Шиффман Х. Ощущение и восприятие / Х. Р. Шиффман. - Санкт-Петербург : Питер, 2003. - 217 с.

3. ПАМ'ЯТЬ

3.1 Загальне уявлення про пам'ять, її види

Враження, які людина отримує, залишають певний слід, зберігаються, закріплюються, а за необхідності і можливості - відтворюються. Ці процеси називаються пам'яттю.

Пам'ять - психічний процес, який полягає в закріпленні, збереженні та подальшому відтворенні минулого досвіду.

Завдяки пам'яті людина у формі знання привласнює досягнення попередніх поколінь, оволодіває продуктами культури. Втрачаючи пам'ять, людина втрачає не лише своє минуле, а й здатність нормально жити. Пам'ять є основою життя. Вона забезпечує всі аспекти психічного розвитку індивіда, становлення його як особистості.

Є декілька підстав до класифікації видів людської пам'яті. Одна з них - розподіл пам'яті за часом зберігання матеріалу. Залежно від часу зберігання матеріалу пам'ять поділяється на миттєву (сенсорну), короткочасну, оперативну і довготривалу.

Миттєва пам'ять пов'язана з утриманням точної і повної картини щойно сприйнятого органами чуття, без будь-якої переробки отриманої інформації. Миттєва пам'ять характеризується дуже коротким (від 0,1 с до 0,5 с) часом збереження матеріалу, який фіксується у периферичних частинах аналізаторів (на сітківці ока, у внутрішніх каналах вуха, в закінченнях шкірного, нюхового, смакового нервів). Вона має різні підвиди, помітну роль серед яких відіграють зорова (іконічна) і слухова (ехоїчна) пам'ять. Образ, який виник внаслідок збудження рецепторів якимось одиничним впливом, не зникає відразу, а існує в тій самій формі, у якій виник, поступово згасаючи в межах однієї секунди для зорової системи і набагато довше для слухової. Зображення і далі ніби стоїть перед очима, а звук звучить у вухах, попри те, що стимул вже зник.

Сенсорна пам'ять забезпечує стабілізацію світу, який ми сприймаємо. Зокрема, іконічна пам'ять стабілізує видимий світ. Вона забезпечує збереження образу під час миготіння і рухів очима та під впливом інших чинників. Інакше кажучи, миттєва пам'ять забезпечує злите, а не розірване сприйняття світу, а також предметність сприйняття.

Короткочасна пам'ять - пам'ять, розрахована на зберігання інформації впродовж малого проміжку часу (?20 с). У короткочасній пам'яті зберігається не повний, а лише узагальнений образ сприйнятого, його найбільш суттєві елементи. Обсяг короткочасної пам'яті обмежений: більшість людей не в змозі відразу утримати більше, ніж дозволяє «магічне число сім плюс або мінус два». Проте це не стосується наочного матеріалу (облич, пейзажів, творів образотворчого мистецтва), обсяг короткочасного запам'ятовування якого може бути більшим. Крім того, щоб запам'ятати більшу кількість елементів, їх можна об'єднати в групи, проте зі збільшенням кількості елементів, що входять у групу, число груп, що зберігаються у короткочасній пам'яті, зменшується. Обмеженість обсягу короткочасної пам'яті має різноманітні психологічні наслідки. Не виключено, що магічний характер числа «сім», що зафіксовано в прислів'ях (наприклад, «Сім разів відміряй...»), текстах і віруваннях, зумовлений саме обсягом короткочасної пам'яті. Її обсяг, безумовно, впливає на організацію мови. З'ясовано, що кількість одиниць у фразі для її правильного осмислення не має перевищувати семи. Підраховано також, що частота слів з кількістю складів у межах чотирьох становить 90-99 % у різних мовах. Тому краще запам'ятовуються і більший ефект мають чіткі короткі фрази, що складаються з коротких слів.

Короткочасна пам'ять зберігає інформацію, яка надходить до неї з миттєвої і довготривалої пам'яті. Ця пам'ять не має різновидів за модальністю і зберігає те, на що спрямована увага людини.

Оперативною називають пам'ять, яка розрахована на зберігання інформації впродовж певного, заздалегідь визначеного терміну, у діапазоні від кількох секунд до кількох днів, який залежить від завдання, що постає перед людиною, і розрахований тільки на вирішення цього завдання. Так, синхронний перекладач утримує слова, почуті від іноземця, поки не перекладе їх, потім забуває.

Довготривала пам'ять є головним сховищем людського досвіду. Вона розрахована на тривале зберігання та багаторазове відтворювання інформації за умов її збереження. Умовою адекватного збереження матеріалу є його використання людиною під час розв'язування життєвих завдань.

Довготривала пам'ять сама по собі неоднорідна. В ній можна виділити різні підсистеми. Американський нейрофізіолог Ларрі Сквайр пропонує розрізняти пам'ять декларативну, де зберігаються факти («я знаю, що Київ - столиця України», «я знаю, що сьогодні їла на сніданок»), і процедурну, яка зберігає наші вміння та навички, про які ми нічого не можемо сказати, але можемо ефективно використовувати («я знаю, як їздити на велосипеді»).

У свою чергу, підсистему декларативної пам'яті нейропсихолог Ендель Тульвінг пропонує розділяти на пам'ять семантичну і пам'ять епізодичну.

В епізодичній пам'яті зберігаються закодовані події, прив'язані до певного часу, інформація про те, як виглядали ті чи інші речі, коли ми їх бачили. У цій пам'яті міститься різна автобіографічна інформація («влітку 2015 року ми з приятелем їздили на риболовлю»), відомості, які залежать від контексту («моя мати надіває золоті сережки, коли до нас приїжджає її брат»). Решта інформації позаособистого характеру зберігається в семантичній пам'яті - це, по-перше, факти і знання, не пов'язані з особистими переживаннями у певному місці й часі, і, по-друге, усе, що нам потрібно, аби користуватися мовою.

За характером психічної активності виділяють такі види пам'яті.

Моторна або рухова пам'ять - це запам'ятовування, збереження і відтворення рухів та їх систем. Цей вид пам'яті є надзвичайно важливим, коли людина вчиться ходити, танцювати, писати, малювати тощо.

Емоційна пам'ять - це запам'ятовування і відтворення своїх емоцій і почуттів. Пережиті та збережені в пам'яті почуття й емоції виступають як сигнали, які або спонукають людину до дії, або утримують її від вчинків, що викликали в минулому негативні переживання. Емоції запам'ятовуються не самі по собі, а разом із тими об'єктами, що їх викликають.

Словесно-логічна пам'ять - це специфічний вид, змістом якого є наші думки, поняття, судження, втілені у форму мови. У формуванні даного виду пам'яті важливе значення має друга сигнальна система. Словесно-логічна пам'ять відіграє провідну роль у засвоєнні знань у процесі навчання.

Образна пам'ять полягає в запам'ятовуванні образів: це пам'ять на уявлення про предмети, картини природи й життя, а також звуки, запахи, смаки. Образна пам'ять може досягати високого рівня розвитку як компенсаторний механізм у людей з вадами зору й слуху. Вона буває зоровою, слуховою, нюховою, смаковою, тактильною.

Зорова пам'ять - це запам'ятовування зорових відчуттів і сприйняттів. Суттєву роль у підвищенні ефективності зорової пам'яті відіграє взаємодія аналізаторів: так, встановлено, що слабкі ритмічні звуки підвищують зорову чутливість, а сильні звукові подразники - знижують її. Більшість людей відзначають той факт, що під «легку» музику вони швидше запам'ятовують інформацію, а із шумом не можуть зосередитися на читанні навіть простого тексту.

Нюхова пам'ять - це запам'ятовування запахів. Відомо, що запахи стимулюють творчу діяльність людини. Так, наприклад, І. Буніну подобався запах яблук і перед тим, як сісти писати вірші, він розкладав їх по всій кімнаті.

Смакова пам'ять - це запам'ятовування смакових відчуттів і сприймань, пов'язаних не тільки з потребою організму в їжі, а й з пізнавальними здібностями людини. Смакова пам'ять сприяє утворенню різноманітних асоціацій, які сприяють натхненню і відтворенню інформації або ж гальмують її. Відомо, що творче натхнення до О. Пушкіна приходило лише тоді, коли він відчував смак духмяної кави.

Слухова пам'ять - це запам'ятовування слухових відчуттів і сприймань. За допомогою слуху людина контролює свою і сприймає мову інших людей, відчуває музичні звуки й шуми. Проведені в Угорщині дослідження свідчать, що у дітей, які займаються музикою, співами і танцями покращуються успіхи в навчанні, вони більш розвинені розумово.

Тактильна пам'ять - це запам'ятовування дотикових відчуттів, наприклад, незрячими людьми, які користуються азбукою Брайля.

Ейдетична пам'ять - високий рівень розвитку образної пам'яті, що полягає у здатності зберігати яскраві образи предметів протягом тривалого часу після їх зникнення з поля зору людини. Ейдетичні образи подібні до уявлень тим, що виникають за відсутності предмета, але характеризуються таким деталізованим його баченням, яке недоступне звичайному уявленню. На думку науковців, ейдетична пам'ять найбільше розвинена у дітей. У 1921 р. було проведено дослідження групи дітей молодшого шкільного віку, яким упродовж 9 с демонструвалася сюжетна картинка з великою кількістю деталей. Після того, як прибрали зображення, діти продовжували бачити його в уяві і могли точно відтворити те, що запам'ятали, та відповісти на запитання дослідників.

Слід зазначити, що люди з добре розвинутою образною пам'яттю добре запам'ятовують наочні образи, колір предметів, звуки, обличчя; зі словесно-логічною - краще запам'ятовують словесну або абстрактну інформацію (поняття, формули); з емоційною пам'яттю - пережиті почуття. Безумовне домінування одного з розглянутих вище видів пам'яті зустрічається зрідка. Найбільш типовими їх комбінаціями є моторно-зорова, зорово-слухова або моторно-слухова пам'ять. Також необхідно наголосити, що в людей різних професій переважає той чи інший вид пам'яті. Так, у художників добре розвинена зорова пам'ять, у музикантів - слухова, у спортсменів - рухова, у філософів, політиків, дипломатів - словесно-логічна.

3.2 Процеси пам'яті

Пам'ять реально існує у вигляді процесів запам'ятовування, збереження, відтворення і забування.

Запам'ятовування - процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу. Воно може бути мимовільним або довільним, механічним або смисловим, безпосереднім або опосередкованим.

Мимовільне запам'ятовування має місце за відсутності мнемічної спрямованості - усвідомлюваного прагнення запам'ятати певний матеріал. Людина не використовує прийомів запам'ятовування, і їй здається, начебто матеріал запам'ятався сам собою. Але дослідження показують, що і в цьому разі запам'ятовування підпорядковане організації діяльності. Якщо досліджувані групують пронумеровані картинки за сюжетом, то запам'ятовують лише сюжет, якщо за номерами, то тільки цифри. Крім того, матеріал краще запам'ятовується тоді, коли стосується цілі діяльності, а не операцій. Тому першокласники значно краще, ніж студенти, запам'ятовують цифри, які додають, розв'язуючи приклади. Ефективність мимовільного запам'ятовування залежить і від зусиль, які докладає людина для досягнення своєї мети, і від її ставлення до матеріалу.

Довільне запам'ятовування здійснюється під впливом мнемічної спрямованості, що перетворює його на мнемічну діяльність, яка відбувається за допомогою мнемічних дій. Якщо досліджуваному пред'являти пари слів з інструкцією запам'ятовувати кожне друге, то саме ці слова відтворюватимуться краще за перші. Мнемічна спрямованість має різний зміст, яким може бути повнота, точність або тривалість запам'ятовування. У кожному випадку запам'ятовування буде різним. У першому - суцільним або вибірковим, у другому - дослівним або «своїми словами», відповідатиме чи не відповідатиме тій послідовності, в якій надходив матеріал, у третьому - «назавжди» або на певний час. Очевидно, різними будуть і мнемічні дії. Так, спрямованість на точність запам'ятовування тексту передбачає чіткість сприйняття його окремих частин, участь мовнорухових процесів (проговорювання «про себе»), створення відповідних зорових образів. Отже, мнемічні дії визначають спосіб орієнтування в матеріалі і впливають на ефективність довільного запам'ятовування. Такими діями є також: складання плану запам'ятовування, групування матеріалу за значенням та смислом, співвіднесення нового з уже відомим, класифікація, систематизація матеріалу, пошук асоціацій за схожістю, суміжністю, контрастом.

Ефективність запам'ятовування залежить від здібностей людини до швидкого, точного і міцного запам'ятовування, її віку, ставлення до матеріалу (наявності інтересу, прагнення запам'ятати), значущості задачі, яка потребує запам'ятовування, особливостей матеріалу (організації, обсягу, рівня складності). Але провідну роль відіграють мотиви діяльності людини, що спонукають до запам'ятовування. Експерименти, проведені з дошкільниками, показали, що запам'ятовування, зумовлене грою - провідною діяльністю цього віку, перевершує за продуктивністю всі інші мотиви.

Порівняльний аналіз мимовільного і довільного запам'ятовування засвідчив на користь останнього. Усе ж мимовільне запам'ятовування має непересічне значення з огляду на те, що значно більшу частину відомостей про світ людина отримує, не докладаючи зусиль.

Збереження - процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті й формі матеріалу, що зберігається. Якщо під час запам'ятовування вона здійснюється за рахунок мнемічних дій, то із збереженням - неусвідомлюваних мнемічних операцій (аналізу, синтезу, класифікації, узагальнення). Збереження взагалі незначною мірою контролюється свідомістю людини, але істотно залежить від її діяльності. Так, чим частіше використовується матеріал, чим більше значення він має для людини, тим більше трансформується і довше зберігається.

Це позначається також на вибірковості запам'ятовування та збереження.

Відтворення - процес пам'яті, який полягає у відновленні матеріалу, що зберігається. Найчастіше - це його реконструкція, яка тим значніша, чим більшим є обсяг і складнішим зміст матеріалу, чим слабшою була мнемічна спрямованість на точність запам'ятовування, чим менше він заучувався, чим тривалішим був період часу між запам'ятовуванням і відтворенням. Мнемічні дії у цьому разі мають вигляд репродуктивних, тобто відтворювальних.

Це узагальнення того, що в оригіналі дано в деталізованій формі; конкретизація того, що дано у більш загальному або стислому вигляді; заміна одного змісту іншим, подібним; зміщення або переміщення окремих частин оригіналу, об'єднання того, що дано окремо, і роз'єднання того, що в оригіналі пов'язане; доповнення, яке виходить за межі оригіналу. При цьому може мати місце і мимовільне спотворення оригіналу. Репродуктивні дії характеризують відтворення як мнемічну діяльність, щільно пов'язану з мисленням.

Складовими відтворення є впізнавання, власне відтворення, пригадування і згадування.

Впізнавання - відтворення в умовах повторного сприйняття.

Це своєрідний пошук матеріалу, що зберігається у довготривалій пам'яті, та звіряння його результатів з перцептивним образом.

Власне відтворення - мимовільне або довільне відновлення предмета запам'ятовування.

Пригадування - довільне відтворення, пов'язане з активним пошуком, відновленням і добуванням з довготривалої пам'яті матеріалу, який потрібен людині. Це розгорнутий у часі процес, у ході якого людина не тільки відбирає матеріал, а й оцінює його, міркує, робить висновки. Він потребує і застосування вольових зусиль.

Згадування - відтворення людиною емоційно забарвлених образів свого життєвого шляху. Цей процес може проходити мимовільно, і тоді мнемічні образи виникають на ґрунті асоціацій. Довільне згадування - спогади -відрізняється від пригадування своїм змістом: пригадується нейтральний стосовно життєвого шляху матеріал, згадується особистий досвід.

У психології описано безліч випадків, коли люди мали так звану феноменальну пам'ять - здатність до відтворення величезного обсягу інформації. Наявність феноменальної пам'яті зустрічається у багатьох відомих особистостей в історії - у Наполеона, Моцарта, Гаусса, Ейлера і багатьох інших.

? Юлій Цезар та Олександр Македонський знали в обличчя та на ім'я усіх своїх солдатів - до 30000 людей. Цими ж здібностями володів і перський цар Кир. А Сенека був здатний повторити 2000 не пов'язаних між собою слів, почутих лише раз.

Один з найяскравіших і вивчених прикладів феноменальної пам'яті - мнемоніст С.В. Шерешевський, книгу про якого написав відомий вітчизняний психолог О.Р. Лурія. Психологи не виявили у С.В. Шерешевського жодних обмежень ні на обсяг запам'ятовування, ні на час зберігання інформації. Наприклад, Шерешевський з першого пред'явлення запам'ятав довгу строфу «Божественної комедії» Данте незнайомою йому італійською мовою, яку легко повторив під час несподіваної перевірки через 15 років. Тож не дивно, що Шерешевського хвилювало питання, не як краще запам'ятати, а як навчитися забувати.

Забування - процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості і зменшення обсягу закріпленого у довготривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його. Забувається насамперед те, що не відіграє особливої ролі в житті, що не набуло сенсу або втратило його. На прикладі розладів пам'яті виявлено, що нове зникає раніше старого, а складне - раніше простого, спочатку забуваються недавні, погано закріплені враження від сприйняття, потім здобутки мислення, за ними почуття, нарешті, звички.

Німецький психолог Г. Еббінгауз відкрив закон забування інформації.

Згідно з цим законом, протягом першої години після пред'явлення інформації забувається до 60% того, що ми сприйняли, а через 6 днів залишається менше 20% від загального обсягу отриманої інформації. Запам'ятавши щось, людина за перші вісім годин забуває стільки ж, скільки за наступні тридцять днів. Тому, якщо відомості потрібно запам'ятати надовго, то їх доцільно повторювати з такими інтервалами: через 15-20 хвилин, потім через 8-9 годин і через 24 години.

3.3 Мнемонічні прийоми запам'ятовування та розвиток пам'яті

Мнемоніка - наука про пам'ять, яка виникла понад дві тисячі років тому. Вона пов'язана з ім'ям давньогрецького поета і філософа Симоніда Кеоського, який вигадав для запам'ятовування особливу образну систему. Усе, що потрібно було запам'ятати, Симонід запропонував розміщувати у кімнати уявних будинків і за необхідності вилучати звідти потрібну інформацію. Цією системою користувалися Цицерон, Квінтіліан, Наполеон та багато інших видатних людей. Вони подумки зводили будинки, вулиці і навіть цілі міста, у які розміщували різноманітну інформацію (з географії, астрономії, математики тощо).

Мнемотехніка - це сукупність способів або прийомів, що полегшують запам'ятовування необхідної кількості інформації, і ґрунтуються на законах асоціації.

? Одна знайома дама просила Ейнштейна зателефонувати їй, але попередила, що номер її телефону дуже складно запам'ятати - 24-361. Запам'ятали? Повторіть!

Ейнштейн здивувався:

- Звичайно, запам'ятав! Дві дюжини і 19 в квадраті.

Прийоми мнемотехніки:

Запам'ятовування інформації за допомогою формування смислових фраз з початкових літер. Прикладом може бути відома російська фраза: «Каждый охотних желает знать, где сидят фазаны». За допомогою цієї фрази можна легко відтворити правильну послідовність кольорів веселки. Відповідна фраза українською мовою: «Чому пінгвіни живуть зимою без своїх фантазій?».

Мавпа буф - мнемонічна фраза для запам'ятовування правила про вживання апострофа після літер на позначення губних приголосних.

Народив Роман Дитину, Зрубав Очеретину, М'ячик Кинув - мнемонічна фраза для запам'ятовування порядку відмінків української мови (називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний).

Римування. Цей мнемонічний прийом передбачає створення ритмічних пар з метою запам'ятовування слів або цифр. Можна також використовувати вірші-договірки (невеликі віршовані рядки українською мовою, в текст яких вплітаються, наприклад, англійські слова).

На річці тихо, тільки лиш

Ми чуєм, як хлюпоче (fish).

З шафи скинув хто берет?

І подряпав стіни? (сat).

Співзвучні фонетичні асоціації. Цей прийом полягає в підборі до іноземного слова максимально співзвучного слова (або декількох слів) з рідної мови.

Прийом символізації (метод піктограм). Цей прийом застосовується для запам'ятовування абстрактних понять, що не мають чіткого образного значення. Одне й те саме слово може бути по-різному закодоване в образи різними людьми. Але, як правило, вдається використовувати для кодування різноманітні символи, добре закріплені у свідомості більшості людей.

Метод зв'язків. Метод полягає у тому, що всі опорні слова тексту об'єднуються в єдину цілісну структуру, єдине оповідання.

Для розвитку пам'яті важливим є формування вміння запам'ятовувати та відтворювати. Високий рівень розвитку досягається, якщо:

* наявний мотив до запам'ятовування;

* чітко сформульовано, що і як запам'ятати;

* ставиться мета запам'ятати надовго;

* використовуються смислові опори, мислені співвіднесення і смислові групування - хто добре осмислює, той добре запам'ятовує і пам'ятає довго;

* великий обсяг інформації вивчається за смисловими частинами: варто при цьому використовувати прийоми аналізу матеріалу (скласти план розділу, класифікувати інформацію, систематизувати її, згрупувати, порівняти з набутою раніше, утворити асоціативні ланцюжки);

* кількість повторень не перевищує ту кількість, яка необхідна для першого відтворення інформації;

* вивчення триває одну годину сім днів, а не сім годин за один день;

* вивчення точних наук чергується з гуманітарними, тобто після математики вивчають психологію, після фізики - літературу, оскільки пам'ять любить різноманітність;

* здійснюються записи, зображуються схеми й діаграми, зображуються карикатури, відбувається порівняння з раніше вивченим;

* перше повторення здійснюється не пізніше, ніж за 40 хвилин після запам'ятовування інформації.

Можливості кращого запам'ятовування інформації значно посилюються, якщо пам'ять тренувати.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке пам'ять?

2. Яку роль відіграє пам'ять у житті людини?

3. За якими принципами пам'ять поділяють на види?

4. Дайте характеристику видам пам'яті за психічною активністю.

5. У чому полягає відмінність між короткочасною та оперативною пам'яттю?

6. Дайте характеристику різних підсистем довготривалої пам'яті.

7. Які процеси пам'яті ви знаєте? У чому полягають їхні функції?

8. Якими є головні умови продуктивного запам'ятовування?

9. Які мнемонічні прийоми запам'ятовування ви використовуєте у навчальній діяльності?

10. Які чинники впливають на розвиток пам'яті?

Словник термінів

Відтворення - процес актуалізації елементів минулого досвіду.

Запам'ятовування - процес пам'яті, внаслідок якого забезпечується закріплення нового матеріалу.

Збереження - процес пам'яті, що забезпечує утримування результатів запам'ятовування впродовж більш чи менш тривалого часу. Але це не «сховище досвіду», а внутрішня активність, яка позначається на змісті й формі матеріалу, що зберігається.

Забування - процес пам'яті, який призводить до втрати чіткості та зменшення обсягу закріпленого в довготривалій пам'яті матеріалу, а інколи й неможливості відтворити його.

Мнемоніка - наука про пам'ять.

Мнемотехніка - сукупність способів або прийомів, які полегшують запам'ятовування необхідної кількості інформації і ґрунтуються на законах асоціації.

Пам'ять - психічний процес, який полягає у закріпленні, зберіганні та подальшому відтворенні людиною її попереднього досвіду.

Завдання для самостійної роботи

Завдання 1

Наведіть приклади з вашого життя або з художньої літератури, які демонструють прояв таких видів пам'яті:

* рухової, емоційної, образної, словесно-логічної;

* довготривалої, короткочасної, оперативної.

Завдання виконайте письмово.

Завдання 2

Визначте, які види пам'яті є найбільш важливими для таких професій, як лікар, співак, художник, актор, водій, танцюрист, спортсмен, агроном, юрист, землевпорядник, кухар, педагог, агрохімік, ветеринар, електрик. Відповідь обґрунтуйте.

Завдання 3

Змоделюйте ситуації, у яких демонструються такі процеси пам'яті, як запам'ятовування, відтворення (впізнавання, згадування, пригадування) та забування. Завдання виконайте письмово.

Завдання 4

Розробіть психологічні рекомендації для людини з недостатнім рівнем розвитку слухової, зорової, рухової пам'яті. Завдання виконайте письмово.

Завдання 5

Пригадайте будь-яку життєву ситуацію і визначте, як Ви запам'ятовуєте необхідну інформацію, які прийоми і способи для цього використовуєте. Завдання виконайте письмово.

Завдання 6

Визначте, які види пам'яті виявляються у наведених нижче ситуаціях:

1. Щоб зрозуміти відмінність між твердими і м'якими речовинами, пригадайте, які вони на дотик.

2. До свідка звернулися з проханням скласти словесний портрет злочинця.

3. Шеф-кухар пропонує своїм учням скуштувати страву і визначити, з яких інгредієнтів вона складається.

4. Учитель пропонує старшокласникам визначити за запахом, яка речовина утворюється внаслідок продемонстрованої хімічної реакції.

5. Зайшовши у будинок, дівчинка визначила, що сьогодні мама приготувала на обід.

6. Повернувшись із відпустки до офіса, секретарка увімкнула комп'ютер. Поклавши пальці на клавіатуру, вона легко почала набирати текст документа.

7. Під час проведення конкурсу бальних танців серед юніорів танцювальна пара №11 зробила помилку - розпочала свій виступ пізніше на декілька секунд, ніж інші.

8. Поспілкувавшись із хворим декілька хвилин, лікар подумки зробив припущення, що пацієнт, можливо, хворий на діабет.

9. Студент удома легко відтворив у зошиті схему, яку викладач намалював під час лекції на дошці.

10. Переглядаючи фотографії про відпочинок на березі моря, дівчина пригадала мелодію, яка звучала того вечора у кафе, та хлопця, який запросив її на танець.

11. Коли бабуся підходила до цвинтаря, у неї на очах з'явилися сльози.

12. Юнак почервонів, коли по дорозі до школи зустрів дідуся, яблуню якого він з друзями обтрусив минулого місяця.

13. Художнику достатньо було подивитися на пейзаж лише протягом кількох хвилин, після чого він міг продовжувати працювати над картиною вдома, зберігаючи в пам'яті яскравий образ побаченого з усіма деталями.

14. Малюк, почувши голос матусі, повернув голову в її бік.

15. Учителька запропонувала дітям прослухати фрагмент музичного твору і назвати його.

16. Під час екскурсії учні легко впізнали картину, репродукцію якої показував на заняттях учитель.

17. Під час іспиту студент продемонстрував членам екзаменаційної комісії глибокі знання з дисципліни, зокрема категоріально-поняттєвого апарату.

18. Випадковий свідок пограбування банку допоміг працівникам міліції, коли пригадав, якого кольору та марки автомобіль був у грабіжників.

19. Режисер звернувся до акторів з проханням вивчити на завтра текст нової ролі.

20. Дівчинка добре пам'ятала номер телефону бабусі, з якою спілкувалася щовечора.

21. Учителька задала домашнє завдання - вивчити вірш. Наступного разу на уроці Андрій декламував найкраще з усіх учнів. За два тижні вчителька звернулася з проханням до Андрія ще раз розповісти вивчений вірш, проте він не зміг цього зробити.

22. Під час вступних іспитів з математики абітурієнт зміг правильно розв'язати лише половину задач. Прийшовши додому, хлопець намагався пригадати завдання, які викликали труднощі, але не зміг.

23. На уроці музики учні прослухали твір П. Чайковського «Пори року». Учитель поцікавився, які образи природи виникли у їхній уяві під час прослуховування?

24. Адвокат звернувся з проханням до підзахисного розповісти про всі подробиці події.

25. Мама вчила доньку в'язати шкарпетки спицями.

Завдання 7

Визначте, за яких із вказаних нижче умов інформація запам'ятовується добре, а за яких - погано.

1. Навчальний матеріал є структурованим.

2. Інформація є цікавою для Вас.

3. Ви поспішаєте.

4. Відводите на навчання одну годину щодня.

5. Обмежені у часі.

6. Звучить голосно ритмічна музика.

7. Конспектуєте, малюєте схеми, піктограми, порівнюєте з тим, що знали раніше.

8. Ви розгнівані або засмучені.

9. Ви стомлені.

10. У вас гарний настрій.

11. Не розумієте сутності інформації, яку необхідно засвоїти.

12. Коли є певна мета.

13. Вас відволікають.

14. Ви знаходитеся у стані стресу або депресії.

15. Коли за короткий проміжок часу необхідно засвоїти велику кількість одноманітної інформації.

16. Ваші думки зосереджені на іншому.

17. Вивчаєте точні науки, чергуючи з гуманітарними.

18. Звучить тихо мажорна інструментальна музика.

19. Ви хворієте.

20. Ви захоплені інформацією.

ВПРАВИ ДЛЯ РОЗВИТКУ ПАМ'ЯТІ

Вправа 1

Уважно подивіться на предмет, пейзаж або людину впродовж 5 с і якомога краще запам'ятайте обраний об'єкт. Заплющить очі, намагаючись досягти максимально чіткого, яскравого й детального зображення об'єкта. Подумки поставте собі запитання про подробиці обраного об'єкта і спробуйте на них відповісти. Відкрийте очі й порівняйте уявний образ з оригіналом. Виконуйте вправу, доки не досягнете результату.

Вправа 2

Викиньте на стіл 4 сірники. Протягом 5 с подивіться на них і запам'ятайте їх розташування. Вийдіть в іншу кімнату і спробуйте відтворити правильне розташування сірників на папері. Якщо це вдалося, щодня додавайте по одному сірнику, доводячи кількість до 14. Якщо ви легко впоралися із завданням, можете його ускладнити - необхідно запам'ятовувати розташування не тільки сірників, а й їхніх голівок.

Вправа 3

Уголос проговоріть будь-який арифметичний ланцюжок (наприклад, від чотирьох відняти три, додати десять, помножити на три, відняти сім і т.п.). Тепер подумки виконайте ці нескладні обрахунки - таким чином, вам необхідно буде пригадати все, що ви сказали попередньо.

Вправа 4

Покладіть на стіл 7 дрібних предметів, уважно подивіться на них і запам'ятайте. Вийдіть в іншу кімнату і спробуйте описати на папері все, що ви запам'ятали. Якщо це вдалося, щодня додавайте по одному предмету (кількість об'єктів не повинна перевищувати 15).

Вправа 5

Огляньте кімнату і запам'ятайте все, що в ній знаходиться. Вийдіть в іншу кімнату і спробуйте описати на папері все, що ви запам'ятали.

Вправа 6

Увечері, перед сном, протягом 7-10 хвилин швидко відтворіть ланцюжок основних подій дня із пригадуванням образів людей, з якими зустрічалися, їхніх імен, прізвищ, телефонів, одягу, аксесуарів, змісту розмов тощо. Намагайтеся чітко й детально відтворити все, що бачили, чули і відчували саме у тій послідовності, у якій це відбувалося.

Вправа 7

Проста вправа, яка тренує зорову пам'ять - це промовляння слів навпаки.

Піаніно - Онінаіп

Хмарочос - Сочорамх

Картина - Анитрак

Стеля - Ялетс

Ви повинні не читати слова навпаки, а вимовляти їх, не дивлячись на папір. Берете будь-яке слово і проговорює його шкереберть, як показано вище.

Перелік рекомендованої літератури

1. Андреев О. А. Техника тренировки памяти. Вторая ступень обучения технике быстрого чтения: программа «Сатори» : учеб. пособие / О. А. Андреев, Л. Н. Хромов. - Екатеринбург : НЕССИ-пресс, 1992. - 192 с.

2. Баддли А. Память / А. Баддли, М. Айзенк, М. Андерсон. - Санкт-Петербург : Питер, 2011. - 560 с.

3. Варій М. Й. Загальна психологія : підручник / М. Й. Варій ; Львів. держ. ун-т безпеки життєдіяльності. - 4-те вид., випр. і допов. - Київ : Знання, 2014. - 1047 с.

4. Величковский Б. М. Когнитивная наука. Основы психологии познания : в 2 т. / Б. М. Величковский. - Москва : Смысл : Академия, 2006. - Т. 1. - 448 с.

5. Когнитивная психология : учебник для вузов / под ред. В. Н. Дружинина, Д. В. Ушакова. - Москва : ПЕР СЭ, 2002. - 480 с.

6. Лапп Д. Искусство помнить и забывать : пер. с англ. / Д. Лапп. - Санкт-Петербург : Питер, 1995. - 216 с. - (Искусство быть).

7. Лапп Д. Улучшаем память в любом возрасте / Д. Лапп ; пер с фр. М. С. Фанченко. - Москва : Мир, 1993. - 240 с.

8. Лезер Ф. Тренировка памяти : пер. с нем. / Ф. Лезер. - Москва, 1990. - 167 с.

9. Лурия А. Р. Маленькая книжка о большой памяти / А. Р. Лурия. - Москва : Эйдос, 1994. - 96 с.

10. Матюгин И. Ю. Запоминание лиц и имен / И. Ю. Матюгин, Е. И. Чакаберия. - Москва : Эйдос, 1993. - 175 с.

11. Матюгин И. Ю. Методы развития памяти, образного мышления, воображения : метод. материал / И. Ю. Матюгин, И. К. Рыбникова. - Москва : ЭЙДОС, 1996. - 60 с.

12. Николов Н. Загадка тысячелетий. Что мы знаем о памяти / Н. Николов, Г. Нешев. - Москва : Мир, 1988. - 144 с.

13. Психология памяти : хрестоматия / под ред. Ю. Б. Гиппенрейтер, В. Я. Романова. - 3-е изд., перераб. и доп. - Москва : АСТ : Астрель, 2008. - 655 с. - (Хрестоматия по психологии).

14. Роуз С. Устройство памяти. От молекул к сознанию : пер. с англ. - Москва : Мир, 1995. - 384 с.

15. Черемошкина Л. В. 100 игр для развития памяти : учеб. пособие для студентов вузов / Л. В. Черемошкина. - Москва : Логос, 2001. - 136 с.

4. УВАГА

4.1 Поняття про увагу, види уваги

Немає жодної секунди, щоб психіку людини не «атакували» тисячі вхідних впливів різної природи: звуки, шуми, мова, музика, розпорядження, тиск вітру, реклама, сигнали від апаратури на робочому місці та ін. Якби вся інформація, що надходить, сприймалася і запам'ятовувалася людиною, то вистачило б декількох хвилин, щоб через перевантаження пам'яті вона втратила здатність приймати нові порції інформації та ефективно діяти. Завдячуючи увазі, будь-яка активність людини у стані неспання є вибірковою: серед великої кількості об'єктів оточення виділяються, усвідомлюються та утримуються лише деякі. Вони й стають предметом здійснюваних відносно них практичних або теоретичних дій, інші ж відступають у цей час на задній план.

Увага - зосередженість суб'єкта на якому-небудь об'єкті, спрямо-ваність думки на що-небудь.

Значний внесок у розкриття природи уваги (її фізіологічних основ) зробили І.М. Сєченов, І.П. Павлов, О.О. Ухтомський. Так, І.М. Сєченов зазначав, що предмети і явища зовнішнього світу, діючи на мозок людини, викликають у неї «пристосувальні рухові реакції». І.П. Павлов дослідив, що фізіологічною основою уваги є наявність стійкого осередку оптимального збудження у корі великих півкуль головного мозку, що негативно індукує суміжні ділянки. О.О. Ухтомський назвав осередок оптимального збудження домінантою. Під домінантною він розумів осередок збудження, який визначає характер реакції організму у даний момент. Сьогодні точка зору І.П. Павлова та О.О. Ухтомського отримала підтвердження в експериментах з реєстрації біотопів мозку тварин і людини. Сучасні нейрофізіологічні дослідження підтвердили провідну роль коркових механізмів у регуляції уваги. Деякі вчені підкреслюють особливо важливу роль лобової ділянки у відборі інформації. Сьогодні у мозку виявлені особливі неврони, котрі отримали назву «неврони уваги». Важлива роль у регуляції уваги належить скупченню нервових клітин, що розташовані у стовбурній частині головного мозку - ретикулярній формації.