Правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій

65

73

74

72

Імпорт послуг ІКТ

56

68

72

89

Прямі іноземні інвестиції, чистий дохід

78

110

78

47

Дослідницький талант в комерційних підприємствах

42

38

Таблиця підготовлена автором на основі аналізу «Global innovation index»1

Нанаведені показники свідчать, що хоча протягом останніх чотирьох років у деяких аспектах відбувається покращення, однак у цілому в інноваційній сфері та ТТ кардинальних змін на краще не помітно.

Першочерговим для подальшого розвитку України є активізація інноваційної діяльності та впровадження ефективного механізму ТТ, що вимагає удосконалення вітчизняної законодавчої бази, враховуючи європейські стандарти. З метою забезпечення сталого розвитку, підвищення ефективності виробництва й конкурентноздатності промислової продукції необхідні науково обґрунтовані та високоефективні стратегії розвитку галузей промисловості з урахуванням їх інноваційної спрямованості .

На думку В. М. Геєць, інноваційного сплеску на території України не відбулося з причини невірно обраних орієнтирів економічного розвитку на рівні державної політики, яка була і залишається непродуманою й непослідовною та має лише одну реальну мету - стимулювання використання матеріальних факторів економічного зростання без продуманої стратегії на майбутнє, в якому суспільство та економіка знань будуть визначальними1.

Основою системного розвитку інноваційної сфери є законодавство, з огляду на це проаналізуємо вітчизняну законодавчу базу. З проголошенням Україною незалежності було прийнято декілька нормативних актів, які повністю або частково присвячені регулюванню відносин у цій царині. Зокрема, Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» , який регулює правові, економічні та організаційні аспекти створення і реалізації пріоритетних напрямів інноваційної діяльності та сприяє державній підтримці відповідних напрямів. Закон України «Про пріоритетні напрями розвитку науки і техніки» лише частково ефективний, оскільки існують певні «прогалини» в механізмі створення та виконання програм, що реалізують пріоритети. Закон України «Про інноваційну діяльність» фактично є неефективним, оскільки відсутні сучасні механізми державно-приватного партнерства в інноваційній сфері та механізми податкових пільг, що стимулюють розвиток інноваційної діяльності, а недостатнє державне фінансування призводить до неможливості надання суб'єктам інноваційної діяльності належного фінансування для реалізації інноваційних проектів. Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» є частково ефективним, зокрема, тому, що деякі його положення не використовуються через відсутність фінансово-кредитних та податкових важелів регулювання державою відносин у науковій і науково-технічній діяльності. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» є частково ефективним, оскільки норми закону щодо цільового субсидіювання ТТ не застосовуються та не містять податкових пільг щодо ТТ. Під час прийняття цього закону у першу його редакцію було внесено зміни та суттєві корективи (починаючи зі зміни назви законопроекту до зміни самої концепції)1.

Відносини у сфері ТТ у зарубіжних країнах, як правило, регулюються спеціальним законом, і Україна не є винятком. У преамбулі Закону України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» зазначається, що цей закон визначає правові, економічні, організаційні та фінансові засади державного регулювання діяльності у сфері ТТ і спрямований на забезпечення ефективного використання науково-технічного та інтелектуального потенціалу України, технологічності виробництва продукції, охорони майнових прав на вітчизняні технології та/або їх складові на території держав, де планується або здійснюється їх використання, розширення міжнародного науково-технічного співробітництва у цій сфері . Уперше категорія «технологія» розкривається як результат науково-технічної діяльності, сукупність систематизованих наукових знань, технічних, організаційних та інших рішень про перелік, строк, порядок та послідовність виконання операцій, процесу виробництва та/або реалізації і зберігання продукції, надання послуг.

Як зазначає О. М. Давидюк нинішній стан розвитку національної економіки свідчить про те, що вона гостро потребує оновлення виробничих активів суб'єктів господарювання обладнанням і устаткуванням, яке належить до більш високого технологічного укладу. У сучасних умовах розвитку господарських відносин такого результату можливо досягнути виключно за рахунок впровадження у виробничу сферу народного господарства новітніх та передових технологій. Але чинне законодавство України у цій сфері вже давно не відповідає вимогам, які до нього висуваються з боку суб'єктів господарювання, що виявили бажання впровадити технологію у свій цілісний майновий комплекс та здійснювати власну господарську діяльність із її використанням.

Саме тому головним завданням юридичної науки є розробка якісно оновленого правового інституту ТТ, у якому будуть поєднані як приватноправові інтереси виробника, так і публічний інтерес держави до широкого проникнення цих об'єктів у національну економіку України. Незважаючи на те, що Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» було прийнято ще у 2006 р., в практиці господарювання суспільні відносини, пов'язані із створенням, передачею прав та втіленням технологій, не набули значного поширення. Цей об'єкт досі залишається не затребуваним з боку вітчизняних виробників.

Починаючи з другої половини 2000-х років, коли інформаційні технології зробили значний крок уперед, а доступ до мережі Інтернет одержала більшість населення, інформація, розміщена на інтернет- сайтах, використовується все частіше. Це ж стосується і безпосередньо пошуку інформації про нові технології, партнерів, інвесторів для реалізації процесу ТТ. Особливого значення в цьому процесі набуває відкритість і доступність інформації про технологію або її складову. Зазначені аспекти впливають на більшість суб'єктів ТТ певним чином:

- розробник технології має можливість виставити всю необхідну інформацію про технологію в інтернеті, що спростить пошук інвестора або компаньйона;

- для інвестора спрощується пошук і відбір інноваційних проектів, які він бажає проінвестувати;

- збільшується коло ймовірних розробників технології, яка необхідна замовнику;

- споживач отримує більшу кількість нових послуг, товарів чи технологій на ринку, задовольняючи власний попит.

Метою створення сучасних МТТ є в першу чергу відкритість та доступність інновацій. Принцип відкритих інновацій покладений в основу діяльності будь-якої сучасної мережі. Однак не слід плутати такі мережі з транснаціональними корпораціями, які здійснюють свою діяльність за схожим, мережевим принципом.

Відкриті інновації мають на увазі використання цільових потоків знань для прискорення внутрішніх інноваційних процесів, а також розширення ринків для більш ефективного використання інновацій. Як зазначає Ю. М. Бажал, відкриті інновації базуються на величезних надлишкових знаннях, що повинні бути оперативно використані компанією, яка їх отримала, для створення додаткової вартості. Компанія може залучати нові ідеї і виходити на ринок з новим продуктом не лише завдяки власним внутрішнім розробкам, але також у співпраці з іншими організаціями. Основна ідея в тому, що в сучасному світі знання широко розподілені, і тому компанії отримають максимум ефекту, якщо будуть залучати (купувати або ліцензувати) результати чужих винаходів і ділитися (відкривати для ліцензування і продавати) своїми технологіями1 .

Як зазначав В. Ванхавербеке звичайний закритий процес генерації інновацій у компаніях має такі недоліки: для багатьох завдань, на вирішення яких компанія витрачає величезні ресурси, у світі існують ефективні рішення, доступні за порівняно невисокими цінами; не все, що придумують дослідники, використовується компанією (за даними досліджень більше 80 % патентів, якими володіють компанії, припадають пилом на полицях, не приносячи прибутку); багато з проектів, які компанія відкидає, насправді цінні, але просто незастосовні всередині компанії, не відповідають її бізнес-моделі .

Доступність та відкритість інформації разом з європейським досвідом можна вважати головними каталізаторами, які вплинули на спроби створення в Україні перших МТТ. Вони набули популярності серед суб'єктів інноваційних відносин та малих і середніх підприємств Європи завдяки своїй прозорості, легкості розміщення інформації та отримання результатів. Адже саме в технологічних профілях МТТ містяться: науково-технічні можливості інноваційних проектів, економічні аспекти, бізнес-інтереси та механізми управління. Тому з впевненістю можна твердити, що саме інформаційна складова технології, яка розміщена в технологічному профілі, забезпечує її просування на ринок.

Звернемо увагу на те, що звернувшись до будь-якої МТТ, клієнти отримують:

- допомогу в пошуку партнерів для розробки, реалізації або впровадження інноваційних проектів;

- входження на інноваційний ринок є ефективнішим при наявності місцевих партнерів;

- об'єднання «споживачів» і постачальників технологій (завдяки комунікаціям між обома сторонами в рамках МТТ);

- завдяки участі в МТТ виникають додаткові механізми комерціалізації, у тому числі можливість міжнародного ТТ;

- стартап компанії отримують підтримку;

- налагодження контактів між невеликими підприємствами та великими компаніями.

Першою на пострадянському просторі створення МТТ ініціювала Росія. З 2002 р. функціонує Російська мережа трансферу технологій (далі - RTTN), яка об'єднує понад 70 регіональних інноваційних центрів із 29 регіонів Російської Федерації та країн СНД, які спеціалізуються на ТТ Клієнтами RTTN є компанії малого, середнього та великого бізнесу, академічні і галузеві науково-дослідні інститути та університети. Учасником мережі може стати будь-яка фізична чи юридична особа.

В Україні після проголошення незалежності було здійснено декілька спроб організувати дієву МТТ. Серед реалізованих проектів найбільш вдалою вважається Українська інтегрована система трансферу технологій (далі - УІСТТ), до структури якої входять сім регіональних і галузевих центрів і 17 центрів трансферу технологій науково-дослідних установ і вищих навчальних закладів України. Мережа створена за рішенням Державного агентства з питань науки, інновацій і інформації України і покликана забезпечити накопичення і здійснення оперативного обміну інформацією між розробниками і споживачами інноваційної продукції. УІСТТ має забезпечувати функціонування каналів трансферу для просування інформаційних технологій, високотехнологічної продукції та послуг на внутрішній і зовнішні ринки.

Мета створення УІСТТ полягає у формуванні ефективного інструменту, спрямованого на комплексну і систематичну підтримку процесів ТТ, розширення регіональної та міжрегіональної взаємодії між суб'єктами інноваційної діяльності та ТТ і створення умов для просування інноваційних технологій та високотехнологічної продукції на внутрішній та зовнішній ринки (ст. 2 Регламенту)1. Що стосується її головних завдань, то вони сформовані у Регламенті роботи УІСТТ:

- виявлення технологічних потреб і наявних технологічних розробок у наукових організаціях, підприємствах і компаніях;

- формування єдиної бази технологічних запитів та пропозицій; забезпечення відкритого доступу до інформації щодо технологій та інших об'єктів інтелектуальної власності, які мають комерційну цінність;

- поширення технологічної інформації серед наукових організацій та підприємств;

- допомога науковим організаціям та підприємствам у пошуку партнерів для здійснення ТТ як в Україні, так і за кордоном;

- створення прозорого процесу взаємодії технологічних брокерів та потенційних покупців; пошук партнерів для реалізації міжнародних інноваційних проектів, включаючи спільну участь у проектах, фінансованих Європейською Комісією .

Аналіз завдань мережі УІСТТ пересвідчує, що основний акцент в її діяльності у сфері ТТ робиться на наукові організації та підприємства. На жаль, жодне з поставлених завдань не адресоване науковцям, які працюють поза виробничим процесом або не в наукових організаціях, але при цьому здатні створювати технології та інноваційний продукт під час власних досліджень. Отже, науковець-фізич- на особа не належить до самостійних учасників МТТ, залучаючись до неї як працівник наукової організації чи навчального закладу. Відповідно МТТ не є професійною установою або організацією, що об'єднує фізичних осіб за фахом чи спеціалізацією для визначення, реалізації та захисту їх прав та законних інтересів, однак при цьому належить до правового механізму об'єднання їх знань, навичок та дій для подальшого удосконалення та використання в реальному секторі економіки отриманих ними результатів наукової та науково-технічної діяльності, що містять об'єкти права інтелектуальної власності та технології.

До основних завдань МТТ, як вже зазначалося, належить обмін інформаційними даними щодо створених результатів науково-технічної діяльності, нових розробок та технологій, з одного боку, а з другого, щодо запитів суб'єктів комерційної діяльності стосовно необхідних їм інноваційних продуктів. Такі інформаційні бази даних утворюють технологічні профілі, які складаються з технологічних запитів / технологічних пропозицій (далі - ТЗ/ТП) клієнтів. Шаблон технологічного профілю має вигляд анкети інноваційного проекту. Інформація з якої складається профіль практично повністю збігається з профілями, що використовується в мережах Європейського Союзу, Росії, Білорусії.

Профілі різних МТТ складаються з таких елементів: первинна інформація про технологію, її інноваційність, комерційний аспект, головні переваги порівняно з іншими технологіями, кому належать права інтелектуальної власності.

Діяльність УІСТТ забезпечується різними суб'єктами господарювання - учасниками мережі, кожний з яких виконує різну за предметом діяльність, маючи різний обсяг прав та обов'язків. Чільне місце в структурі мережі займає координатор мережі, який здійснює оперативне управління мережею, сертифікацію, навчання та методичну підтримку учасників мережі, контроль за дотриманням Регламенту роботи, підтримує роботу електронної платформи та веб-сайту мережі, забезпечує розвиток міжнародного співробітництва (п. 3.2 Регламенту)1. Координатором мережі призначено державне підприємство Центр науково-технічної інформації та сприяння інноваційному розвитку України (Укртехінформ). Повноваження координатора мережі можна поділити на такі групи: робота з учасниками; організаційне забезпечення електронної платформи; міжнародна співпраця.

Згідно п. 3.1 Регламенту УІСТТ учасниками мережі можуть бути організації інноваційної інфраструктури, які здійснюють свою діяльність у сфері ТТ, мають широку клієнтську базу та можливість надавати своїм клієнтам послуги, визначені Регламентом (розділ 4) . Отож, не кожна організація має шанс отримати статус учасника мережі, а лише ті, які відповідають певним критеріям, а саме: організації, які пов'язані з інноваційною сферою; діяльність організації має бути спрямована у сферу ТТ; приймаються не новостворені організації, а лише ті які працювали в інноваційній сфері та мають власну клієнтську базу. Якщо організація відповідає таким критеріям, для отримання статусу учасника мережі їй необхідно пройти процедуру сертифікації для підтвердження професіоналізму та гарантування надання якісних послуг з пошуку та поширення технологічної інформації.

Процедура отримання членства можна поділити на такі етапи:

1) заповнення анкети та заяви для отримання членства в мережі;

2) розгляд анкети заявника координатором з наступним винесенням рішення; 3) проходження процедури сертифікації; 4) підписання договору про членство у мережі та надання параметрів доступу до електронної платформи.

Після отримання статусу учасника мережі організація наділяється правами та обов'язками, які також можемо поділити на такі групи: робота з клієнтами мережі; робота з електронною платформою. Своїм клієнтам організація надає послуги, передбачені мережею:

- допомогу у формулюванні ТП/ТЗ;

- проведення технологічного аудита;

- розміщення профілів технологічних запитів та пропозицій на електронній платформі;

- інформування про нові ТП/ТЗ, що відповідають потребам клієнта;

- пошук потенційних партнерів і проведення переговорів про технологічне співробітництво;

- надання послуг технологічного брокера;

- інформаційну та консультаційну підтримку клієнтів щодо участі в Рамкових програмах ЄС та допомогу у пошуку партнера;

- інформування та консультування про конкурси і програми, що надають фінансову підтримку проектам комерціалізації технологій;

- просування ТП/ТЗ клієнтів на різних заходах, спрямованих на пошук партнерів (виставках, ярмарках, брокерських заходах тощо);

- інші види послуг (технологічний аудит, маркетинг, консалтингові послуги у сфері захисту інтелектуальної власності, проведення науково-технічної експертизи та ін.).

Однак, з огляду на різнорідність організацій, які беруть у часть у діяльності мережі, пропонуємо їх поділити на дві категорії: а) технологічні посередники (агенти); 2) сервісні організації. До технологічних посередників (агентів) відносяться учасники мережі, які здійснюють посередницьку (агентську) діяльністю як технологічні брокери щодо передачі (надання) майнових прав на результати науково-технічної діяльності, об'єкти права інтелектуальної власності, технології та інші інноваційні продукти. Сервісні організації - учасники, які надають допоміжні послуги у сфері ТТ (інформаційні, консалтингові, маркетингові, фінансові, юридичні та інші).

Всі вони належать до професійних суб'єктів ТТ, які надають посередницькі послуги у передачі (наданні) майнових прав на використання результатів науково-технічної діяльності, об'єктів права інтелектуальної власності, технологій та інших інноваційних продуктів, тобто належать до технологічних брокерів1. Як зазначається у прак- тично-орієнтованих публікаціях щодо предмета діяльності та вимог до технологічних брокерів, їх основне завдання - грамотно справлятися з інформацією та вибудовувати успішну комунікацію з розробниками та з клієнтами. Ідеальний варіант технологічного брокера - це зв'язок «інженер - бізнесмен», який передбачає розуміння технологічної складової розглядуваних проектів, а також вміння аналізувати та перебудовувати бізнес-моделі у разі необхідності та взагалі бачити реальний комерційний потенціал розробленого продукту. Водночас, технологічний брокер представляє інтереси кожного розробника зокрема, як у рамках виплати йому роялті, так і у сфері захисту його інтелектуальної власності .

З правової точки зору діяльність технологічних брокерів належить до агентської діяльності, яка згідно з ч. 1 ст. 295 Господарський кодекс (далі - ГК) України є підприємницькою діяльністю, що полягає в наданні комерційним агентом послуг суб'єктам господарювання при здійсненні ними господарської діяльності шляхом посередництва від імені, в інтересах, під контролем і за рахунок суб'єкта, якого він представляє. Відповідно до КВЕД-2010 діяльність технологічних брокерів з надання посередницьких послуг у сфері ТТ належить до іншої професійної діяльності, наукової та технічної діяльності (підрозділ 74.90).

Незважаючи на наявність правових передумов для активізації діяльності технологічних брокерів, в Україні відповідна діяльність не набула до сьогодні характеру окремої діяльності в інноваційній сфері. При цьому державою були зроблені реальні спроби щодо її впровадження - Кабінет Міністрів України постановою від 26.06.2007 р.

№ 861 був затверджений Порядок проведення державної акредитації фізичних та юридичних осіб на право провадження посередницької діяльності у сфері ТТ, яким встановлювався порядок державної акредитації технологічних брокерів Міністерством освіти і науки України.

Однак правовий інститут технологічних брокерів в Україні так і не запрацював. Їх функції найчастіше здійснюють патентні повірені, відділи у вищих навчальних закладах, інженерні компанії або навіть інші суб'єкти господарювання загальної правоздатності. Бар'єрами, які стримують появу технологічних брокерів, спеціалісти називають невелику ємність внутрішнього ринку інновацій, на якому нема куди продавати технології, недостатність необхідних компетенцій, які потрібно формувати. До виникнення такого класу посередників, як інтегратори, потрібні складні високорозвинені компетенції: комплексний інжиніринг, навички технологічного трансферу, вміння управляти інтелектуальною власністю та дослідницькими процесами.

У зв'язку із відсутністю в Україні спеціального регулювання діяльність технологічних брокерів, як уже було зазначено, здійснюється як юридичними особами, так і фізичними особами-підприємцями (патентними повіреними). У той же час найчастіше в українських МТТ, у тому числі УІСТТ, фізичні особи не включені до переліку можливих учасників. Ними можуть бути тільки юридичні особи, представники (працівники) яких пройшли навчання і можуть виконувати функції технологічного брокера. Наприклад, згідно з положеннями Регламенту УІСТТ учасник зобов'язаний виділити для роботи у мережі принаймні одного працівника, який здійснюватиме функції технологічного менеджера (брокера), кваліфікація якого повинна відповідати роботам, що виконуються у рамках мережі УІСТТ (п. 6.3.). Відповідно до п. 8.2.5 Регламенту УІСТТ для проходження сертифікації організації необхідно призначити співробітників, які пройдуть навчання у рамках сертифікаційних семінарів для роботи у мережі і надалі будуть виконувати функції технологічних менеджерів (брокерів).

Таким чином, можна констатувати, що в Україні діяльність технологічних посередників виконується суб'єктами ТТ, в тому числі учасниками МТТ, за відсутності нормативно встановлених вимог до їх діяльності та кваліфікації. Ситуація пояснює доцільність застосування МТТ внутрішніх процедур сертифікації її учасників як договірний механізм забезпечення виконання суб'єктом господарювання послуг технологічного посередництва. При цьому індивідуальні технологічні брокери, які здійснюють господарську діяльність у формі фізичної особи-підприємця, не можуть бути самостійними учасниками МТТ, що ґрунтується тільки на вимогах до учасників, встановлених внутрішніми документами самої мережі. На наш погляд, такий підхід доцільно змінити та рекомендувати національним мережам допустити як учасників і технологічних брокерів, які здійснюють індивідуальну господарську діяльність як фізичні особи-підприємці.

Учасниками УІСТТ є партнери мережі. Згідно з регламентом мережі партнерами є організації інноваційної інфраструктури незалежно від форми власності, що на постійній або тимчасовій основі надають послуги у галузі науково-технічної експертизи, захисту прав інтелектуальної власності, менеджменту, маркетингу, консалтингу, рекламної та інформаційної діяльності (п. 3.3 Регламенту). Організація, яка має намір отримати статус партнера, повинна мати у своєму штаті спеціалістів, у яких наявні знання для роботи у сфері ТТ. Статус партнера мережі присвоюється тільки після проходження процедури сертифікації організації та укладання відповідного договору з координатором мережі.

Таким чином робимо висновок, що організація - потенційний партнер мережі повинна відповідати певним критеріям, а саме: мати досвід діяльності у сфері ТТ та створення інноваційної продукції, що підтверджується результатами внутрішньої сертифікації; виявити власну ініціативу для отримання статусу партнера мережі. Наведені критерії відповідають принципам побудови МТТ, зокрема, щодо професійності учасників та добровільності участі. Зазначимо, що Регламент мережі не розкриває, чим саме займаються партнери УІСТТ, у чому полягають їх цілі, права та обов'язки. Однак, на наш погляд, предмет діяльності учасників мережі становить надання клієнтам - суб'єктам господарської діяльності допоміжних послуг (інформаційних, фінансових, консалтингових та інших) щодо ТТ, які сприяють передачі (наданню) майнових прав на них від розробників до інших суб'єктів господарювання та їх використанню на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок. У зв'язку із спільними інтересами щодо активізації ринку обігу майнових прав інтелектуальної власності партнери-учасники залучаються до виконання спільних проектів. Однак правове положення партнера як учасника МТТ на відміну від інших учасників не має єдиних засад у різних мережах, вони визначаються на підставі положень регламенту та інших внутрішніх положень цієї організації, а залежать від конкретних цілей та організаційно-правової форми діяльності мережі. Зокрема, згідно з пунктом 3.5 регламенту мережі партнер може набути статусу учасника мережі. На сайті NTTN зазначено, що партнером можуть стати, окрім підприємств, організацій та установ незалежно від форм власності, й іноземні юридичні особи та міжнародні організації.

Отже, слід констатувати, що партнери як учасники МТТ в Україні, мало чим вирізняються від інших учасників, які надають послуги щодо забезпечення комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності. Однак, на наш погляд, партнери мережі мають виконувати інші функції: брати участь у безпосередньому розвитку мережі залежно від організаційно-правової форми діяльності, управління майновими та/або немайновими вкладами, вчиняти дії з покращення організації її діяльності, просування, налагодження міжнародних зв'язків. Партнери мають надавати послуги не безпосередньо клієнтам, а адміністратору мережі чи іншим партнерам.

Учасниками мережі УІСТТ є і клієнти. Відповідно до п. 4.3 Регламенту клієнти УІСТТ - це «продавці» та «покупці» технологій: академічні і галузеві науково-дослідні інститути, університети, компанії малого, середнього та великого бізнесу, приватні особи, що здійснюють просування технологічної інформації та пошук технологічних партнерів1. Клієнтом мережі може стати будь-яка фізична або юридична особа, що заповнила і надіслала до організації - учасника УІСТТ технологічний профіль для розміщення його на веб-сайті мережі. Саме на етапі розміщення інформації повинен реалізовуватися принцип достовірності інформації, який є ключовим при побудові МТТ. Однак після ліквідації в 2014 р. Державного агентства з питань науки, інновацій і інформації України мережа УІСТТ припинила повноцінно функціонувати.

На теренах України УІСТТ не єдина МТТ. В 2007 р. Президія Академії технологічних наук України прийняла рішення про створення Національної мережі трансферу технологій. Проектом передбачалося, що Українська мережа трансферу технологій (Ukrainian Transfer Technology Network, далі - UTTN) є всеукраїнською мережею і ставить перед собою мету сприяння комерціалізації наукомістких технологій і залучення наукового потенціалу України в світовий комерційний оборот . При побудові UTTN за основу було обрано модель роботи IRC та RTTN.

У подальшому Міністерством освіти і науки України було прийнято рішення про створення робочої групи, яка б займалась розробкою та впровадженням нової мережі трансферу технологій (наказ Міністерства освіти і науки України «Про затвердження складу робочої групи зі створення Національної мережі трансферу технологій» від 31.07.2008 р. № 712). У 2010 р. було підписано меморандум «Про створення та розвиток Національної мережі трансферу технологій

NTTN державними та недержавними суб'єктами трансферу технологій» між Міністерством освіти і науки України, як уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері ТТ та Академією технологічних наук України. NTTN створювалась на основі UTTN, яка функціонувала у вигляді пілотного проекту1.

NTTN побудована відповідно до методології і моделі IRC, з 2008 р. EEN), RTTN та UTTN. Проект NTTN спрямований на консолідацію інформаційних ресурсів державних, суспільних і приватних інноваційних структур, а також підприємств, установ і організацій у єдину МТТ з метою її подальшої інтеграції до європейської мережі EEN .

Основні задекларовані завдання NTTN: ТТ, ноу-хау між науковими секторами та промисловістю; пошук партнерів та інвесторів для кооперації при розробці і впровадженні високотехнологічного наукового продукту як в Україні, так і за кордоном; організація взаємодії NTTN з міжнародними МТТ.

У межах NTTN координатором виступає Академія технологічних наук України в особі Центру трансферу технологій. Локальними документами NTTN координатору надані такі права: діяти та укладати договори від імені мережі; встановлювати та затверджувати процедури взаємодії її учасників; розробляти та здійснювати супровід вебсайту NTTN, її централізованих баз даних; розвивати організаційно- правові, методологічні, інформаційно-комутаційні платформи та інше забезпечення.

NTTN складається з державних та недержавних сегментів. Кожний учасник мережі адмініструє власний сегмент та взаємодіє з координатором та іншими учасниками відповідно до умов договору. Під сегментом мережі необхідно розуміти юридичну особу будь-якої організаційно-правової форми, що створена відповідно до законодавства, або групу юридичних осіб, яка діє на основі договору про спільну діяльність без створення юридичної особи та без об'єднання вкладів її учасників. Структура учасників мережі NTTN є аналогічною УІСТТ, а саме: координатор, учасники, партнери та клієнти.

Деякі вітчизняні вчені (В. Я. Козаченко, Н. Г Георгіаді, І. С. Ба- ланчук, О. А. Іванова, О. Є. Михальченкова, І. Г. Кухарець та ін.) прирівнюють до МТТ Консорціум EEN-Ukraine та платформу «Автоматизована система формування інтегрованих міждержавних інформаційних ресурсів» (далі - АСФІМІР), яка працює на базі державного підприємства УкрІНТЕІ.

УкрІНТЕІ є державною установою, що утримується за рахунок коштів державного бюджету і належить до сфери управління Міністерства освіти і науки України. Діяльність УкрІНТЕІ у сфері ТТ спрямована на збір та підготовку інформації про перспективні технології, створення та ведення відповідних баз даних і платформ, надання зацікавленим особам інформації щодо найбільш перспективних для комерціалізації науково-технічних розробок; визначення перспективних напрямів комерціалізації науково-технічного розробок, створених у вищих навчальних закладах, допомога у просуванні їх на ринку; консультування щодо економічних, юридичних та організаційних питань ТТ та їх складових; проведення маркетингових досліджень. У межах діяльності УкрІНТЕІ створена АСФІМІР, що покликана забезпечити оперативний обмін інформацією користувачами як із України, так і з інших країн. До складу системи АСФІМІР входять бази даних, використання яких дозволяє забезпечити інформаційний супровід процесу ТТ. Три з них - «Інноваційні технології та розробки», «Інвестиційні проекти» і «Технологічні замовлення» - мають вихід до інтернету. Інші бази локальної конфігурації і доступ до них можливий через адміністратора системи за заявками і запита- ми. Для сприяння розвитку інноваційної діяльності в УкрІНТЕІ створюється «Школа наукових стартапів», основними напрямами діяльності якої буде формування та розвиток у молоді підприємницьких якостей в інноваційній сфері; створення платформи для обміну науково-технічною інформацією; допомога в розробці бізнес-планів; сприяння у пошуку інвесторів1.

УкрІНТЕІ не є МТТ, хоча має власну електронну платформу та надає схожі послуги, як і більшість мереж, однак не переслідує мету об'єднання наявних вітчизняних суб'єктів інноваційної сфери, а, навпаки, намагає бути окремим представником цієї сфери на загальнодержавному рівні.

Тепер більш детально зупинимося на Консорціумі EEN-Україна, який безпосередньо співпрацює з мережею EEN. Консорціум був створений у 2011 р. згідно із ст. 21.5 Програми з конкурентоспроможності та інновацій («The Competitiveness and Innovation Framework Programme»), яка діяла протягом 2007-2013 рр. До нього увійшли представники бізнесу та державних установ, а також наукові організації. Зауважимо, що і сама EEN була створена в рамках цієї програми. Тому Консорціум можна вважати офіційним представником мережі EEN в Україні. Членами Консорціуму є Інститут фізики НАН України (координатор консорціуму), Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, Торгово-промислова палата України, ТОВ «Нова Інтернаціональна Корпорація», Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Міністерство закордонних справ України, громадська оргранізація «Споживач». Всі учасники EEN об'єднуються у консорціуми за країновою (регіональною) ознакою. Відбір партнерів EEN здійснюється Європейською комісією на конкурсній основі раз на 5 років . Це лише перший успішний досвід створення консорціуму в Україні. Відповідно до правил ЄС на території України може бути створено ще 5-6 додаткових консорціумів у рамках EEN. Реєстрація нового консорціуму можлива в рамках відповідного конкурсу, оголошеного ЄС. Інформацію про це можна отримати у щорічній робочій програмі європейська програма підтримки малого та середнього бізнесу (далі - COSME)1. Виходячи із цього та з відсутності інформації на порталі «Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» можемо зробити висновок, що вітчизняний Консорціум функціонує без створення юридичної особи. Основні його функції включають надання консультативних послуг компаніям країни/регіону, які вони представляють, щодо доступу на ринок ЄС та інших країн EEN (тарифне і нетарифне регулювання, оптимальні моделі виходу), щодо наявних інструментів фінансової допомоги, питань захисту прав інтелектуальної власності, комерціалізації інновацій, інформування про програми ЄС, в яких компанії та інші організації відповідних країн можуть брати участь (зокрема, Горизонт 2020, COSMЕ та ін.), надають підтримку в пошуку партнерів для спільної участі в цих програмах, роз'яснюють правила та тендерні процедури, сприяння налагодженню бізнес-контактів шляхом організації бізнес- візитів компаній в інші регіони світу в ЄС та за його межами, робота з електронною базою комерційних та технологічних пропозицій EEN . Варто зазначити, що український консорціум перебуває лише на етапі становлення, до планів входить створення контактних пунктів EEN в більшості регіонів України.

Приєднання до мережі EEN й створення Українського консорціуму дозволяє отримати доступ до всіх електронних інструментів EEN, що дає змогу на безоплатній основі використовувати надані можливості усім бажаючим.

Мета проекту EEN в Україні:

- залучення інвестицій для українських підприємств будь-якої форми власності з метою виробництва товарів і надання послуг;

- залучення нових технологій для підвищення конкурентоспроможності українських товаровиробників і тих компаній, що надають послуги;

- зростання прибутків українських підприємств за рахунок використання розроблених в Україні нових технологій та розвитку їх за допомогою закордонних партнерів1.

Отримання Україною повноцінного статусу учасника EEN відкриває перед українськими малими та середніми підприємствами можливості щодо підтримки інновацій для малих та середніх підприємств (далі - МСП), які прагнуть розробити нові продукти або послуги:

- послуги з транснаціонального ТТ;

- послуги з пошуку нових технологій;

- послуги з пошуку передових партнерів у певній технологічній області, супровід цих процесів на всіх стадіях аж до підписання відповідних угод;

- пошук інноваційних технологій у країнах-учасницях EEN;

- пошук партнерів-інвесторів у країнах-учасницях EEN;

- розвиток дослідницьких та інноваційних можливостей МСП, що допоможе їм встановлювати та розвивати технологічне співробітництво з дослідницькими організаціями (проведення спільних заходів тощо) .

Отже, Консорціум EEN-Україна: функціонує лише як представник мережі EEN в Україні; виступає як посередник між EEN та українськими організаціями; не має власної електронної платформи з технологічними профілями. З огляду на викладене, вважаємо, що Консорціум EEN-Україна не слід відносити до МТТ й, через не відповідність його основним ознакам, які притаманні МТТ.

Окрім зазначених мереж були ще декілька, менш вдалих, спроб створити схожі бази даних. Одна з них - Українсько-Російська між- університетська мережа трансферу технологій (далі - UkroRosNet), створена в 2010 р. на засіданні Комітету з питань економічної співпраці Українсько-Російської міждержавної комісії. Вона була створена відповідно до угоди про науково-технічне співробітництво у сфері

ТТ між Академією технологічних наук України і RTTN у 2007 р. Її правовий статус було відкориговано на підставі протокольного рішення VII засідання Комітету з питань економічного співробітництва Українсько-Російської міждержавної комісії (2010 р.). Відповідно до наказу Міністерства освіти і науки України від 12 квітня 2012 р. N° 462 UkroRosNet мала бути створена на базі НМТТ. При цьому Міністерство рекомендувало вищим навчальним закладам ІІІ--IV рівня акредитації здійснити заходи щодо входження до вказаної мережі і визначити структурний підрозділ, який буде на постійній основі готувати технологічні пропозиції за підсумками завершених науково-дослідних, проектно-конструкторських і дослідно-технологічних робіт. Діяла UkroRosNet на громадських засадах, а тому існує можливість надання безоплатно послуг за рішенням координатора. Однак у зв'язку зі складною політичною обстановкою цей проект був заморожено.

Крім зазначених мереж загальнодержавного характеру в Україні функціонує розгалужена мережа центрів трансферу технологій: інноваційно-технологічних центрів, бізнес-інкубаторів та інших організацій інноваційної інфраструктури, які можуть об'єднуватися в консорціуми на кшталт Консорціуму EEN-Україна або UkroRosNet. Хоча вони різняться за формою і принципами роботи, їх об'єднує те, що їх діяльність спрямована на комерціалізацію технологій як науково-технічної продукції.

Вітчизняні мережі у своїй діяльності досягли лише окремих локальних успіхів, оскільки не забезпечені підтримкою підрозділи з ТТ, інноваційної діяльності та інтелектуальної власності у наукових установах академій наук та вищих навчальних закладах. Центри та МТТ належним чином не інтегровані між собою та з іншими елементами інноваційної інфраструктури країни. Окрім цього, загальним недоліком вітчизняних мереж є те, що процеси комерціалізації технологій є недостатньо ефективними. Діяльність кожної з них відбувається окремо, кожна має свою окрему базу даних, певне коло учасників, наявність ідентичних мереж створює перешкоди на шляху до вільного та швидкого доступу до всіх наявних технологічних профілів для потенційного покупця та продавця. Оптимальним вирішенням цієї проблеми є об'єднання цих баз в єдину загальнодержавну.

Ще однією ключовою проблемою, яка стоїть на шляху розвитку процесу ТТ та МТТ, є неврегульованість питання розподілу права інтелектуальної власності на технологічні розробки, виконані за бюджетні кошти. Підписавши Угоду про асоціацію з ЄС, Україна взяла на себе зобов'язання щодо розвитку науково-технічного потенціалу з Європейською політикою передачі знань та відкритих інновацій. Підтримка ТТ та знань на рівні ЄС здійснюється через низку організаційно-фінансових інструментів, що не застосовуються в Україні.

На нашу думку, потенціал розвитку інноваційної системи України та МТТ, ще не втрачений, однак на шляху до успішного розвитку стоять певні проблеми: формальний характер більшості суб'єктів інноваційної інфраструктури; відсутність належного контакту між науковцями та виробниками; в більшості випадків незадовільний стан матеріально-технічної бази у суб'єктів інноваційної інфраструктури, що призводить до неспроможності надати допомогу розробникам повною мірою; низький рівень інвестиційної привабливості для приватних інвесторів; неефективне територіальне розташування - відірваність від територіально-суспільних систем; низький рівень менеджменту та брак висококваліфікованих кадрів; недостатній контроль з боку держави за реалізацією інноваційно-інвестиційних проектів; відсутність маркетингової та інформаційної підтримки на належному рівні; недосконалий та непродуманий склад суб'єктів.

Створення нової мережі, яка виступатиме ключовим елементом національної інноваційної системи у сегменті трансферу технологій, може відбутися декількома шляхами. Наприклад, об'єднання мереж на базі однієї з нині діючих, те ж саме стосується і їхніх баз даних. Другий варіант - створити нову юридичну особу в організаційно-правовій формі державного підприємства. На основі державного підприємства, як координатора мережі, створити асоціацію некомерційного характеру, до якої ввійдуть існуючі мережі трансферу технологій. Призначення новоствореного державного підприємства координатором мережі дозволить виділяти бюджетні кошти на діяльність та розвиток мережі трансферу технологій. У разі успішної діяльності новостворена мережа може перейти на самофінансування.

Проаналізувавши діяльність усіх вітчизняних мереж трансферу технологій відзначаємо, що Україні відсутня єдина загальнонаціональна мережа трансферу технологій. Діяльність кожної з мереж часто здійснюється без статусу юридичної особи шляхом укладення окремих договорів про реалізацію проектів між його суб'єктами. При цьому кожна з українських мереж має свою окрему базу даних, певне коло учасників, що створює перешкоди на шляху до вільного та швидкого доступу до всіх наявних технологічних профілів для потенційного покупця та продавця.

Функції та завдання мережі трансферу технологій здійснюються за допомогою діяльності її учасників, які надають широкий перелік послуг як щодо забезпечення трансферу технологій у широкому розумінні, так й інших допоміжних (які йменують сервісними) послуг розробникам та користувачам результатів науково-технічної діяльності. Предмет діяльності учасників мережі становить надання клієнтам-суб'єктам господарської діяльності допоміжних послуг (інформаційних, фінансових, консалтингових та інших) щодо трансферу технологій, які сприяють передачі (наданню) майнових прав на них від розробників до інших суб'єктів господарювання та їх використанню на всіх стадіях просування технологій та/або їх складових на ринок.

1.4 Зарубіжний досвід функціонування мереж трансферу технологій

Інтелектуальні ресурси посідають чільне місце серед факторів розвитку економіки країни та її суспільства. Невід'ємним елементом цього розвитку є ТТ - передача або комерціалізація науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, застосування їх для технологічних процесів та виробництва продукції, як правило, усі відносини, які складаються в процесі ТТ, оформлюються за допомогою укладання двосторонніх або багатосторонніх договорів. У світовій літературі та практиці виділяють такі види ТТ: передача патентів на винаходи, інжиніринг, передача «ноу-хау», наукові дослідження та розробки під час програм обміну вченими та спеціалістами, інформаційний обмін через персональні контакти (на семінарах, симпозіумах, різноманітних виставках), а також організація спільного виробництва.

Невід'ємним елементом процесу ТТ, на думку О. Ф. Андросової, стало створення або залучення науково-виробничих і дослідницьких об'єднань та центрів, які покликані надавати послуги та організовувати процес ТТ. Зокрема, до послуг посередників ТТ належать: створення технологій на замовлення, налагодження контактів між суб'єктами трансферу, збирання інформації та створення баз даних про попит і пропозицію на передачу технологій, охорона інтелектуальних прав і комерціалізація результатів наукових досліджень та розробок.

З наведеного переліку посередників слід виокремити центри трансферу технологій. До загальних характеристик таких центрів належать: чисельність - у таких установах вона не перевищує 100 чоловік; як правило, центри функціонують за принципом самофінансування; найчастіше центри виступають підрозділами у складі науково-дослідних державних установ, однак можуть здійснювати свою діяльність на комерційних засадах, незалежно від державних програм. Серед головних напрямів діяльності центрів В. Я. Козаченко і Н. Г. Георгіаді виокремлюють такі: 1) дослідження кон'юнктури ринку технологій; 2) здійснення заходів, спрямованих на передачу інноваційних технологій зі сфери їхнього розроблення у сферу практичного застосування у межах науково-виробничої кооперації й інвестиційного співробітництва (технологічне брокерство); 3) управління інтелектуальною власністю та розроблення стратегій комерціалізації технологій (ліцензування, створення компаній на основі університетських технологій, підготовка бізнес-плану інвестиційного проекту); 4) здійснення технологічного аудиту підприємств та надання консультаційних послуг; 5) підготовка проектів міжнародних договорів про співробітництво з питань ТТ та інноваційної діяльності; 6) моніторинг новітніх науково- технічних досягнень у різних країнах та створення банку запитів і пропозицій вже готових інноваційних розробок; 7) забезпечення участі підприємств у міжнародних виставках і ярмарках високотехнологіч- ної продукції; 8) підвищення кваліфікації фахівців з інноваційної діяльності та менеджерів з ТТ.

Створення центрів трансферу технологій має свою історію. У 1980-х рр. США звернули свою увагу на кількість нових технологій, які створювалися науковцями в рамках університетських досліджень, та подальший низький відсоток їх комерціалізації. Для усунення даного недоліку Уряд США розпочав масштабну діяльність зі створення центрів трансферу технологій при університетах. Як правило головним завданням, яке ставилося перед центрами трансферу технологій, було сприяння дослідницьким структурам університету, наприклад, у таких сферах:

- оформлення прав інтелектуальної власності розробників;

- подальша комерціалізація технологій, створених при університетах, яка включає передачу розробок у промисловий сектор, виконуючи тим самим функцію посередника між розробниками та тими, хто готовий реалізувати ту чи іншу інновацію на своєму виробництві, або прямий продаж технології зацікавленим особам;

- надання послуг всім юридичним та фізичним особам, які беруть участь у процесі передачі технологій;

- проведення різносторонніх маркетингових досліджень з процесу ТТ.

Центрам трансферу технологій при університетах в США надавалася свобода дій, наприклад, такі центри при вищих навчальних закладах могли створювати спільні підприємства разом з іншими юридичними особами, але створення підприємства допускалося лише з метою поліпшення процесу ТТ або якщо виникала крайня необхідність у його створенні з метою подальшої комерціалізації інновацій.

На початку 1980-х рр. європейські компанії почали втрачати провідні позиції на міжнародному ринку та програвали конкуренцію (лідерство захопили американські та японські компанії). Як зазначає Бакалінська О. О. конкуренція в ринковій економіці відіграє роль саморегулюючого механізму ринку, що забезпечує формування та функціонування ефективної економіки. Конкуренцію, як економічну категорію, можна визначити саме через суперництво, змагальність між виробниками (продавцями) товарів, а в загальному випадку - між будь-якими економічними ринковими суб'єктами; боротьба за ринки збуту товарів з метою отримання більш високих доходів, прибутків, іншого зиску. Головною причиною цього вважали їх відставання в інноваційному розвитку. Окрім цього, називалися ще такі фактори: адміністративні й національні кордони, специфічні умови (законодавчі, ментальні, мовні), відокремлене ведення інноваційної діяльності у кожній країні ЄС. Для подолання зазначених проблем було прийнято рішення про початок розбудови мережевих інноваційно-інформативних структур, що мали б об'єднати національні інноваційні системи, підвищити рівень їх координації та взаємодії.

Чому саме інноваційно-інформативні мережі? Це пов'язано з тим, що корпоративні структури ієрархічного типу почали змінюватися на більш гнучку мобільну мережеву взаємодію між учасниками ринку у розробці та виробництві інноваційної продукції. Такий перехід відкриває нові можливості для малого та середнього інноваційного бізнесу. Однак процес, який починається з виробника високотехно- логічної продукції та закінчується споживачем, потребує залучення значної кількості допоміжних суб'єктів, саме тому мережева структура є найбільш зручною.

Першою МТТ була Європейська мережа бізнес-інноваційних центрів - (далі EBN), яку створили на початку 1980-х рр. з ініціативи та при фінансуванні Єврокомісії та Європейських промислових лідерів і перших бізнес- та інноваційних центрів. Сьогодні EBN діє як неурядова некомерційна асоціація, отримуючи кошти від ЄС лише в разі участі у профільних проектах за конкурсом на загальних підставах. Окрім цього, основними джерелами фінансування мережі є надання послуг партнерам, членські внески від учасників мережі та спонсорська допомога. Що стосується членства в EBN, то необхідно відмітити наявність декількох статусів члена, зокрема: почесне членство, повне членство, асоційовані члени та члени біржі. Мережа об'єднує майже 160 акредитованих членів та до 100 асоційованих. Її постійний персонал нараховує 13 чоловік із штаб-квартирою у Брюсселі. Значущою функцією мережі є управління системою якості біз- нес-інноваційних центрів: проведення акредитації (за домовленістю з ЄС) на отримання статусу «європейського бізнес-інноваційного центру» (ЄС-ВІС)

Як зазначає О. Лукша EBN надає своїм членам послуги в таких сферах:

1. Стратегічне лобіювання і просування членів мережі.

- Розвиток зв'язків між бізнес-інноваційними центрами (далі - БІЦ) та іншими механізмами підтримки МСП (малих і середніх підприємств), створеними Єврокомісією, включаючи співробітництво «мережа-мережа» (наприклад, з Європейськими інфоцентрами, Інноваційними релей-центрами та Національними контактними точками 6-ї Рамкової Програми), а також з такими важливими гравцями, як Агентство регіонального розвитку та торгово-промислові палати.

- Просування підходів EBN до національних і регіональних органів влади, за дорученням членів та інституцій ЄС.

- Розвиток і супровід тематичних підмереж EBN за конкретними галузями або тематиками горизонтального значення (наприклад, інтернаціоналізація малого та середнього бізнесу, інформаційно-комунікаційні технології, інноваційне фінансування, науково-технічні розробки, енергетика тощо).

- Підтримка участі членів мережі в європейських програмах шляхом своєчасного інформування про відповідні конкурси/тендери, підбору консорціумів для проектів.

- Управління проектами та контрактами Єврокомісії та їх координація (приклади успішних проектів EBN: DETECT-it, NAVOBS, ESI-net, Cross Border Connect, Gate2Growth).

2. Супровід та координація мереж.

- Сприяння розвитку комунікацій та партнерських відносин між членами («співпраця БЩ-БЩ») за допомогою мережевих заходів, а саме: організація семінарів, конгресів, конференцій, обмін передовою практикою, пропозиції партнерства (пошук партнерів і розсилка новин).