Правове регулювання діяльності мереж трансферу технологій

Теоретичні та методичні положення ТТ були досить актуальною проблемою в наукових розробках багатьох вчених. Серед них необхідно відмітити праці вчених-економістів, таких як О. Ф. Андросової1, С. А. Білоус-Сергєєвої П. Г. Іжевського, Ілляшенко Н. С., О. В. Ка- м'янської1, А. В. Косенко , О. П. Косенко, О. М. Ляшенко, О. О. Маслак, В. А. Омельяненко, П. Г Перерви, Д. І. Погрібного, В. П. Соловйова, С. В. Теребової , Л. І. Федулової11 та ін.

Поняття трансферу технологій (англ. Transfer - передача, від лат. Transferre - передавати; від грец. rs^vo^oyra, що походить від грец. T8%vo^oyog; грец. T8%vp - майстерність, техніка; грец. ^oyog -- передавати) використовується в світовій практиці досить широко.

З наукової точки зору і сьогодні не маємо єдиного визначення поняття «трансфер технологій», оскільки науковці різних галузей трактують його через особливості своєї сфери діяльності. Швидкість виникнення нових форм передачі технологій заважає надати усталене визначення цього поняття. Так, серед наукових підходів до розглядуваного поняття можна згадати Л. І. Федулову, яка визначає ТТ як передачу систематичного знання про виробництво продукції, застосування процесу чи надання послуг1. У свою чергу, О. Б. Бутнік-Сіверський розуміє ТТ як термін, що поєднує у собі наукові дослідження технології, її масштабування та оптимі- зацію, маркетинг, організацію збутової мережі. Із ним погоджуються О. П. Орлюк, С. Ф. Ревуцький, В. І. Нежиборець, Л. Ю. Федченко .

Є. І. Ходаківський вважає, що ТТ - це поширення науково-технологічних знань прикладного характеру відносно процесів, методів виробництва та інноваційних продуктів усередині галузі, між галузями та між країнами, яке включає комерціалізацію наукових розробок, тобто передачу нової технології (інновації) в комерційне використання, а також поширення вже існуючих технологій.

Вагомим внеском у правове забезпечення ТТ став проект Міжнародного кодексу поведінки у сфері передачі технологій, який пропонує таке визначення ТТ: передача систематизованих знань для випуску відповідної продукції, застосування відповідного процесу або для надання відповідних послуг, яка не поширюється на право- чини, пов'язані з продажем або орендою товарів.

Наведені визначення ТТ підкреслюють знаннєвий характер цього явища: йдеться не про передачу прав власності на речі, а про розповсюдження інформації про результати інтелектуальної діяльності, інтелектуальні продукти та умови їх реалізаціїУзастосування при виробництві продукції, наданні послуг, виконанні робіт.

Саме тому ТТ відіграє визначальну роль у поширенні об'єктів права інтелектуальної власності. У широкому розумінні він означає взаємодію між двома або більше партнерами, де хоча б один із них передає інформацію про свою технологію та надає (передає) права інтелектуальної власності на неї через ноу-хау, патенти і технічне сприяння іншому партнерові, який бажає впровадити й використовувати цю технологію для конкретної мети. Такий підхід підтримують О. Лукша, Г. Пильнов, О. Тарасова, А. Яновський1 та В. Оме- льяненко . Слід звернути увагу, що цим визначенням вони не трактують ТТ як комерційне явище, оскільки він може слугувати збільшенню суми знань однієї зі сторін без будь-якої фінансової угоди. Проте основне значення ТТ полягає у тому, що користь від нього на взаємовигідній основі повинні одержати обидві сторони. Як зазначають згадані науковці, одержувач технології, наприклад, може придбати ноу-хау і отримати технологічну перевагу над конкурентами, а власник технології - певну фінансову перевагу від співробітництва і розробити інші технологічні рішення для підвищення конкурентоспроможності, зниження собівартості, збільшення прибутку.

У вузькому розумінні, на думку В. К. Хаустова, ТТ - це процес передачі технологій, в основі яких завжди лежить об'єкт інтелектуальної власності, зі сфери їхнього розроблення до сфери практичного використання.

ТТ обов'язково передбачає отримання інформації про зміст технології та право її використовувати реципієнтом, який і здійснює її промислове освоєння, практичне застосування, впровадження, що не обов'язково має бути спрямоване на отримання прибутку. Крім того, ТТ включає в себе процес комерціалізації результатів фундаментальних і прикладних наукових досліджень, науково-технологічних розробок, тобто фактично надання доступу, розповсюдження нових спеціалізованих знань, необхідних для використання технології та її інтелектуальних складових частин.

В офіційних документах Конференція ООН з питань торгівлі та розвитку (UNCTAD) 2001 р.1 визначає ТТ як процес поширення комерційної технології у формі передачі технології, який може бути захищений юридичним договором, а може і не бути, але включає взаємозв'язок (комунікацію) між особою, яка передає відповідні знання, і особою, яка їх набуває.

У методологічних і прикладних документах, розроблених Організацією економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР), у поняття «трансфер технологій» включається широке коло комерційних угод: з передачі технічних засобів за допомогою патентів і ліцензій, передачі ноу-хау; з трансферу проектів, торгових марок і зразків; з надання послуг технічного характеру, включаючи технічне та інжинірингове навчання, а також технічну допомогу; з передачі результатів НДДКР.

Рада з наукових та промислових досліджень (CSIR) - це організація досліджень та розробок, яка створена на підставі акта парламенту Індії в 1945 р. . Вона проводить цілеспрямовані міждисциплінарні дослідження і технологічні інновації, які сприяють підвищенню якості життя південноафриканців. Організація відіграє ключову роль у підтримці урядових програм за допомогою спрямованих досліджень, які відповідають пріоритетам країни, статуту організації та її науково-технічним і технологічним компетенціям. На своєму офіційному сайті CSIR визначає ТТ як процес, при якому інтелектуальна власність перетворюється на фізичний продукт або процес, який генерує комерційну вигоду або може бути використаний на благо суспільства

Нормативне визначення поняття «трансферу технологій» закріплено у Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій»: під ним розуміється передача технології, що оформляється шляхом укладення між фізичними та/або юридичними особами двостороннього або багатостороннього договору, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов'язки щодо технології та/або її складових1. На наш погляд, таке визначення є дещо вузьким і характеризує процес ТТ як певну ринкову угоду - правочин між продавцем та покупцем такого товару з приводу результату інтелектуальної діяльності.

У Методичних рекомендаціях щодо створення та діяльності центрів ТТ (затверджені Наказом Держінформнауки від 27.12.2010 р. № 150) визначено можливі шляхи створення та основні напрями діяльності центрів трансферу технологій із врахуванням світового досвіду у сфері розвитку центрів трансферу технологій і наведено таке визначення: «Трансфер технології - передача технології, що оформляється шляхом укладення двостороннього або багатостороннього договору між фізичними та/або юридичними особами, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права і обов'язки щодо технології та/або її складових. Метою трансферу технологій може бути як комерційне використання технологій (у виробництві товарів та послуг, залучення додаткових ресурсів для подальших досліджень і розробок тощо), так і некомерційне їх використання» .

Цікавим у розглядуваному контексті є американський досвід: законодавство США не визначає поняття «трансфер технологій», проте існують кілька базових визначень, прийнятих відомими суб'єктами ТТ у США:

1) «процес використання технології, знань, ноу-хау або обладнання з метою, яка не була передбачена його розробниками. ТТ може привести до її комерціалізації або модифікації продукту або процесу» (визначення Національного центру трансферу технологій);

2) «процес, який дозволяє використовувати існуючі, розроблені в рамках бюджетного фінансування знання, обладнання або потужності з тим, щоб задовольнити певні суспільні або приватні потреби» (визначення Федерального консорціуму лабораторій);

3) «формальна передача нових знань або інновацій, отриманих у результаті науково-дослідних робіт в університетах і неприбуткових дослідних організаціях, у комерційний сектор для загальної вигоди» (визначення Асоціації університетських менеджерів технологій)1.

Хоча наведені визначення відрізняються між собою, проте погоджуємося з Федуловою Л. І., що закладена в них головна ідея однакова - це просування технології на шляху до її практичного використання з отриманням прибутку чи іншої користі .

Крім того, на нашу думку, у визначеннях Національного центру трансферу технологій США та Федерального консорціуму лабораторій США акцент зроблений не лише на факті передачі - вказується на процес використання технології. Вважаємо, що в разі такого підходу ТТ націлений не просто на дифузію нового знання, передання інформації про отримані нові інтелектуальні продукти, - його метою слід визнавати практичне використання іншими суб'єктами господарювання. У той же час ТТ є завершеним з моменту укладення відповідного договору, на підставі якого користувач технології отримує право на її використання та/або інформацію про зміст та умови її реалізації, впровадження. Сам же реальний факт її застосування у реальному секторі економіки не впливає на правову характеристику передачі технології, однак свідчить про її економічний ефект.

Трансфер і комерціалізація технологій відносно самостійні процеси і можуть існувати окремо один від одного, проте вони можуть бути і пов'язані у випадку, коли в результаті ТТ виникає можливість успішної комерціалізації.

Технологія як об'єкт трансферу, як вважають Є. І. Ходаківський, В. П. Якобчук, І.Л. Литвинчук, може бути в окремих випадках конкретним об'єктом предметного типу, що сам по собі технологією як такою не є. Однак із цим об'єктом обов'язково пов'язані ті або інші вміння й навички, та / або інша технологія (виробництва, застосування чи впровадження). Тому автори зазначають, що об'єктом трансферу є інформація у різних формах, в тому числі й про методи її практичного використання1.

У свою чергу В. П. Соловйов стверджує, що ТТ завжди передує процесам їх комерціалізації і базований на сукупності специфічних явищ і процесів. Комерціалізація технологій означає перетворення технологій на джерело прибутку, тобто її визначають як будь-яку діяльність, спрямовану на отримання доходу від використання результатів наукових досліджень, вмінь і навичок набутих від володіння певною технологією . Таке визначення, на наш погляд, більшою мірою притаманне неринковим формам господарювання, так як це було, наприклад, у системі соціалістичних відносин, де комерційному впровадженню досить часто передує некомерційна апробація інтелектуальної розробки. У ринкових умовах такого роду ситуації зустрічаються вкрай рідко (наприклад, у сфері унікального обладнання, оборонного комплексу тощо), у переважній кількості випадків такий двоетапний процес ТТ (некомерційний, а потім комерційний) практично не зустрічається, крім випадків, коли відповідні вимоги про проведення випробувань вимагаються чинним законодавством (наприклад, розроблення нових фармацевтичних препаратів).

Професор О.М. Ляшенко виділяє дві відмінності, які варто враховувати при визначенні трансферу та комерціалізації технологій. Перша пов'язана з тим положенням, що «комерціалізація технології передбачає обов'язкове одержання прибутку від її використання у господарській діяльності і не обов'язково пов'язана із залученням у цей процес третіх осіб»; друга - це визначення ТТ як «обов'язкової передачі технології реципієнтові, котрий і здійснює її промислове освоєння, але це не обов'язково пов'язано з отриманням прибутку сторонами»1. У цьому визначенні проглядається певна незалежність термінів «комерціалізація» і «трансфер», відсутність їх поєднання та тісного взаємозв'язку.

Відокремлення в теоретико-методичному розумінні процесу комерціалізації технологій від їх трансферу підтримує і А. В. Косенко, який стверджує, що «комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це самостійний процес перетворення результатів науково- технічної та інноваційної діяльності в товар і їх ефективна реалізація в промислових масштабах. Комерціалізація є найважливішим елементом інноваційного процесу» . Певна фетишизація терміна «комерціалізація» і приниження терміна «трансфер» в працях А. В. Косенка, на наш погляд, є надмірними.

Є.І. Ходаківський, В.П. Якобчук, І. Л. Литвинчук виокремлюють: некомерційний трансфер, який найчастіше використовується в галузі наукових досліджень фундаментального та прикладного характеру, що супроводжується незначними витратами, може підтримуватися державою або проходити на основі особистих чи міжвідомчих контактів; трансфер комерційного характеру, що переважає у сфері виробництва та міжнародній економічній діяльності.

Базуючись на висновках В. П. Соловйова, О. М. Ляшенко, А. В. Косенка, І. В. Родіонова вважає, що «доцільним є сприйняття ТТ та комерціалізації технологій як двох автономних процесів інноваційної діяльності. Адже вони можуть відбуватись як послідовно, так і незалежно один від одного». Отже, зазначені науковці є прихильниками теорії самостійності процесів комерціалізації та ТТ, які реалізуються незалежно один від одного. Водночас така позиція не є однозначною та загальноприйнятою.

Дійсно, процес ринкового впровадження технологічного продукту частіше всього відбувається на комерційній основі, тобто його власник (правовласник) у результаті отримує дохід, передаючи свою розробку (права на неї) покупцю, тобто користувачу технологій. Такого роду трансферну операцію (технологічний трансфер) називають комерційним трансфером або комерціалізацією технології.

При цьому зазначимо, що практичне використання технологічного продукту може здійснюватися і без наявності комерційних відносин між розробником технології та її користувачем. Маємо численні приклади технологічного трансферу такого виду (некомерційного трансферу). Предметом некомерційного трансферу, наприклад, є наукові відкриття, оскільки на них не поширюються майнові права інтелектуальної власності, тому що, по суті, вони є відображенням об'єктивно існуючих закономірностей природи та соціуму, тобто досягненням всього людства; як правило, немає реальних передумов їхнього комерційного використання; і, нарешті, такі відкриття можуть бути здійснені відразу декількома дослідниками, як відомо з історії науки1. Некомерційний трансфер по своїй суті притаманний екологічним, соціальним розробкам, тобто таким, практичне невикористання яких може завдати людству або глобальній економіці значної шкоди, а комерційне використання таких технологій або не має комерційного сенсу, або є занадто дорогим для окремого господарюючого суб'єкта.

Доповнює перелік певних відмінностей між термінами «трансфер» та «комерціалізація» В. В. Титов, який стверджує, що «на відміну від комерціалізації, ТТ передбачає не лише передачу інформації про інновацію, але і її освоєння за умов активної участі автора винаходу, реалізатору інформації та кінцевого споживача продукції, яка виготовляється за допомогою нової технології» . Саме тому при передачі технології основна увага приділяється не стільки технології, скільки учасникам цього процесу.

О. С. Трофімчук твердить, що «сутність трансферу технологій полягає в передачі ноу-хау, нових технологій, технологічного обладнання та науково-технічних знань від власника до споживача (передачі технологій від науки до виробництва на рівні НДІ, дослідних лабораторій, ВНЗ, підприємств та інших організацій) та в здійсненні міжнародного обміну технологій»1. Таке визначення більш чітко визначає сутність дефініції, яка аналізується.

Всесвітня організація інтелектуальної власності (WIPO) на своєму офіційному сайти надає таке визначення: ТТ - це процес, в якому розробник технології робить свою технологію доступною для комерційного партнера, який буде її використовувати .

На думку Е. П. Зараменских, процес можна вважати ТТ, коли передача технологій закріплена юридичною угодою. У разі коли процес передачі технології відбувається без укладання юридичної угоди, його можна визначити як трансфер інформації. Автор наголошує, що трансфер інформації перетворюється на ТТ у момент юридичного засвідчення передачі технологій від власника до реципієнта. ТТ - це не одномоментна дія, а є процесом, у свою чергу укладання та підписання угоди є тільки одним з етапів цього тривалого процесу.

Згідно з офіційними рекомендаціями Організації з економічного співробітництва та розвитку (далі - OECD) ТТ - це передача науково-технічних знань і досвіду для надання науково-технічних послуг, застосування технологічних процесів, випуску продукції.

У свою чергу О. Лукша, П. Сушков, А. Яновський дали таке визначення: ТТ - це процес передачі результатів досліджень і розробок, знань для будь-якого їх використання1.

С. В. Теребова підкреслює, що ефективність інноваційного процесу, а саме випуск високотехнологічної продукції, пов'язана з трансфером нових знань одних його учасників іншим (розробники, власники технологій, посередники, державні органи, інвестори, потенційні покупці) .

Т О. Зінчук визначає ТТ як послідовності дій, в ході яких нові знання, отримані в результаті фундаментальних та прикладних досліджень в університетах та науково-дослідних інституціях, вільно розповсюджуються, передаються через надання науково-технічних послуг або купуються підприємствами для впровадження в якості продукції чи технології. Комерціалізація технологій - це вид комерційного ТТ, в результаті якого відбувається реалізація інноваційної продукції та готових інноваційних технологій на ринку через пошук партнерів та потенційних покупців. Комерціалізацією технологій мають займатися професіонали з інноваційного менеджменту (провайдери) - підприємці та інвестори інноваційного бізнесу.

Наведені підходи до розуміння трансферу та комерціалізації технологій можна охарактеризувати як теорію єдності зазначених процесів, які мають спільний зміст правовідносин, однак відмінні за цілями - з метою отримання прибутку чи без такої мети, - та співвідносяться як родове та видове поняття.

ТТ слід розглядати як один з аспектів інноваційного процесу, під яким розуміють процес перетворення наукового знання на інновацію, який можна уявити як послідовний ланцюг подій, у ході яких інновація визріває від ідеї до конкретного продукту, технології або послуги і поширюється при практичному використанні.

Таким чином, проаналізувавши дефініції поняття «трансфер технологій», надані як вітчизняними вченими та нормативними актами, так і міжнародною науковою спільнотою, можна твердити про наявність двох основних концепцій визначення ТТ у співвідношенні з процесом їх комерціалізації: теорію єдності та теорію самостійності. Юридичне значення встановлення термінологічних зв'язків понять «трансфер технології» та «комерціалізація технологій» полягає у сфері законодавчого регулювання та формування економічної правової політики. Залежно від обраних державою завдань на конкретному технологічному укладі: належати до країн розробників технологій або країн технологічного авангарду, поєднувати такі стратегії або не визначати подібних цілей, - держава нормативно закріплює той підхід до визначення ТТ, який дозволяє їх досягти.

Відповідно у правовій площині отримало закріплення визначення ТТ у широкому та вузькому значенні. У разі широкого правового підходу до розуміння ТТ до нього відносять всі форми розповсюдження та передачі нових знань, навичок, результатів інтелектуальної діяльності самостійно або разом із матеріальними об'єктами, в яких вони реалізовані, або шляхом надання науково-технічних послуг. У такому разі ТТ означає взаємодію між двома або більше партнерами, де хоча б один із них є розробником, автором, володільцем прав інтелектуальної власності на результати інтелектуальної діяльності, а другий одержує або нову для нього інформацію про такі результати, або майнові права інтелектуальної власності на них з метою подальшого комерційного або некомерційного використання при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

При вузькому законодавчому закріпленні визначення ТТ припускається передача майнових прав на нові розробки, результати інтелектуальної діяльності третім особам на підставі юридично оформленого правочину (договору).

Порівняння законодавчих підходів до визначення ТТ дозволяє встановити принципову відмінність між українським та європейським законодавством у цьому питанні. Поняття ТТ у Законі України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» відсилає до правочину, яким установлюються, змінюються або припиняються майнові права та обов'язки щодо технології та/або її складових, що кореспондує вузькому підходу до розуміння ТТ

На відміну від нього у рекомендаціях OECD встановлення факту ТТ вимагає не лише передачі науково-технічних знань і досвіду, а й практичного їх застосування для надання науково-технічних послуг, здійснення технологічних процесів, випуску продукції із реалізацією в ній нових розробок. На нашу думку, європейське законодавство слідує широкому підходу до розуміння ТТ та відповідно до нього будує систему центрів та мереж для його забезпечення.

Передача нових технічних досягнень, розробок від наукових установ, авторів до третіх осіб відбувається за допомогою різних організаційних заходів та правових форм. Економічною наукою виділяються такі основні організаційні форми ТТ:

1) видача ліцензій, якими найчастіше передаються не найновіші технології, а так звані «технології проміжного покоління»;

2) передача ноу-хау у формі надання безпатентної ліцензії. При цьому передача ноу-хау має незворотний характер, із невизначеним періодом збереження конфіденційності ноу-хау та високим ризиком його розкриття третім особам після укладення контракту до закінчення його дії;

3) інжиніринг, який припускає виконання користувачем сукупності проектних і практичних робіт (консультаційних, технологічних, будівельних та ін.), необхідних для реалізації нової технології;

4) промислова кооперація, за якої сторони, які об'єдналися для організації кооперованого виробництва, здійснюють інтенсивний технологічний обмін для досягнення загальної мети з реалізації проекту за наявності власних кореспондуючих інтересів;

5) франшиза, що припускає передачу або переуступку (на комерційних умовах) суб'єктом господарювання із рентабельним бізнесом або відомою діловою репутацією дозволу продавати аналогічні товари, виконувати роботи або надавати послуги в деяких сферах третім суб'єктам для започаткування ними нового виду ділової активності, що включає й передачу необхідних навичок;

6) лізинг (фінансова оренда), за умовами якого лізингова компанія викуповує у постачальника обладнання і технологію і здає його в оренду на певний обумовлений строк. Після закінчення строку оренди орендар зобов'язаний повернути обладнання, технологію лізинговій компанії або викупити їх у свою власність за залишковою вартістю;

7) технічна допомога, яка надається на підставі окремої угоди або в межах угоди про передачу технології або постачання обладнання і полягає у виконанні досліджень, навчанні та підготовці кадрів із поєднанням елементів інжинірингових послуг, підрядних робіт, контрактів на оренду приладів та інструментів;

8) створення спільних підприємств з метою об'єднання зусиль, знань і досвіду у виробництві нової для даного ринку продукції та поділу спільного ризику;

9) сприяння взаємозв'язкам науки і промисловості з боку держави, зокрема, у формі часткового фінансування робіт фахівців (науковців, викладачів вузів, аспірантів, магістрантів і студентів старших курсів) для вирішення технологічних проблем підприємств.

Вітчизняні науковці виокремлюють форми здійснення ТТ залежно від його типу, а саме комерційного або некомерційного ТТ. Так, некомерційний трансфер здійснюється через передачу науково-технічної інформації шляхом публікації науково-технічної та навчальної літератури такої як наукові статті, довідники, стандарти, описи патентів, каталоги проспектів, Інтернет - публікації, а також через відкриті бази даних, інформаційні сайти, пошукові сервери, форуми, зустрічі, конференції, сесії, симпозіуми, виставки, круглі столи, проведення курсів навчання та стажування вчених на безкоштовній основі або на умовах власного фінансування.

До форм здійснення комерційного технологічного трансферу Ходаківський Є. І., Якобчук В. П. та Литвинчук І. Л. відносять передачу патентів на винахід та/або свідоцтв на промислові зразки та корисні моделі; ліцензування; організацію спільного виробництва, створення державно-приватного партнерства; створення start-up компаній («новачків»); інжиніринг; передачу супутніх купівлі чи оренді обладнання технологічних відомостей; включення об'єктів інтелектуальної власності до статутного капіталу інноваційних структур; міжнародне науково-технічне співробітництво у рамках технологічних платформ, участь у рамкових програмах.

На практиці зазначені форми ТТ застосовуються паралельно у межах одного проекту, доповнюють одна одну, особливо в масштабних проектах, у міждержавних угодах про промислово-інвестиційне співробітництво, науково-технічну та виробничу кооперацію. Трансфер та комерціалізація технологій можуть бути послідовними стадіями інноваційного процесу. У результаті ТТ з'являється можливість успішної комерціалізації розробки та отримання доходу її автором, організацією-розробником і, як наслідок, збільшення податкових надходжень до національного і місцевого (регіонального) бюджетів, організації виробництва інноваційної продукції. Отже, у сучасних глобальних відносинах з розповсюдження нової інформації, поширення нових технологій, нових знань та навичок ТТ охоплює широке коло відносин, предметом яких виступають не лише конкретні результати інтелектуальної діяльності, а й інформація, роботи та послуги, спільна діяльність, навчання та підготовка як спеціальний вид послуг.

Але на практиці розробники і власники нових технологій - наукові організації, малі інноваційні фірми, організації інноваційної інфраструктури - важко знаходять покупців своїх розробок або партнерів для створення виробництв. Крім того, вчені здебільшого не володіють навичками ведення господарської діяльності, що необхідні для створення власної справи. Існує й інша сторона цієї проблеми. Якщо компанія планує досягти конкурентних переваг шляхом вдосконалення технології своєї роботи, то неминуче виникає питання про те, де знайти інформацію про такі технології, які можуть забезпечити підвищення ефективності бізнесу.

Для вирішення цих проблем в усьому світі існує велика кількість організацій-посередників на ринку інновацій, до яких належать центри комерціалізації, інноваційні центри, агентства розвитку і центри трансферу технологій. Їх основна функція полягає в забезпеченні учасників інноваційних процесів всіма необхідними послугами для реалізації їх потенціалу і розвитку інноваційних можливостей.

Як зазначає С. В. Теребова, до структури більшості зарубіжних університетів входять відділи, відповідальні за зв'язок університету і бізнесу. ТТ у деяких країнах (США, Фінляндія) зведений законом у статус третьої місії університетів (крім освітньої та науково-дослідної діяльності), невиконання якої тягне за собою покарання у вигляді позбавлення університету прав на створену ним інтелектуальну власність. Відділи ТТ створені також у багатьох вітчизняних університетах1.

Центри трансферу технологій являють собою організації зі середньою чисельністю працівників до 100 осіб, які часто працюють за принципом самофінансування та є структурними підрозділами науково-дослідних державних установ або ж здійснюють свою діяльність на комерційних засадах, незалежно від державних програм .

На думку В. Я. Козаченка основними напрямами діяльності центрів трансферу технологій є: здійснення заходів, спрямованих на передачу інноваційних технологій зі сфери їхнього розроблення в сферу практичного застосування у межах науково-виробничої кооперації й інвестиційного співробітництва (технологічне брокерство); дослідження кон'юнктури ринку технологій; управління інтелектуальною власністю та розроблення стратегій комерціалізації технологій (ліцензування, створення компаній на основі університетських технологій, підготовка бізнес-плану інвестиційного проекту); здійснення технологічного аудиту підприємств та надання консультаційних послуг; підготовка проектів міжнародних договорів про співробітництво з питань ТТ та інноваційної діяльності; моніторинг новітніх науково-технічних досягнень у різних країнах та створення банку запитів і пропозицій вже готових інноваційних розробок; підвищення кваліфікації фахівців з інноваційної діяльності та менеджерів з ТТ; забезпечення участі вітчизняних підприємств у міжнародних виставках і ярмарках високотехнологічної продукції1.

Слід зазначити, що такі центри забезпечують ТТ у широкому розумінні: від організації передачі майнових прав на результати інтелектуальної діяльності із забезпеченням вчинення відповідних право- чинів до проведення маркетингових заходів, навчання та консультування.

Як зауважують В. Лисенко та С. Єгоров, деякі з таких центрів трансферу технологій об'єднуються у цілі мережі, що, своєю чергою, дає змогу забезпечити концентрацію інформаційних ресурсів та підвищити комерційну ефективність посередницької діяльності у сфері трансферу (передачі) технологій .

Таким чином, можна визначити центр трансферу технологій як інфраструктурну організацію, яка виступає первинною ланкою мережі, а продукцією якої є цілий комплекс послуг учасникам інноваційного процесу. Такі центри трансферу технологій на різних засадах об'єднуються в мережі, наприклад, в Європейську мережу підтримки підприємництва EEN входять більше 500 центрів з різних країн світу.

В Україні також існують подібні організації, зокрема «Центр трансферу технологій», створений на базі ЗАТ, Науково-виробничий концерн «Наука», центри при державних технічних університетах, а також центри комерціалізації технологій, технопарки та технополіси. Крім того, створено Українську мережу трансферу технологій та Національну мережу трансферу технологій.

Ще однією МТТ є створена у 2009 р. Система трансферу технологій Мережі регіональних центрів інноваційного розвитку Державного агентства України з інвестицій та розвитку (далі - СТТ INDEV). Система є частиною загальнонаціональної інноваційної інфраструктури України і на некомерційній основі здійснює ТТ між науковим і виробничим секторами в усіх регіонах України на підставі єдиної нормативної бази. СТТ INDEV створена та діє за підтримки Академії технологічних наук України, Державного агентства України з інвестицій та розвитку (Держінвес- тицій) та при безпосередній участі Мережі регіональних центрів інноваційного розвитку. Робота СТТ INDEV ґрунтується на методології роботи провідних міжнародних МТТ. Інформаційно-технічне забезпечення Системи здійснюється через інтернет-портал www.indev.kiev.ua1.

Для виявлення характерних ознак та особливостей МТТ, які виокремлюють їх серед інших інноваційних та допоміжних структур, слід більш детально розглянути принципи побудови мережі.

Термін «мережа» досить поширений у науковій літературі, хоча здебільшого згадується у контексті організації комп'ютерних мереж або ж торговельних об'єднань. Так, онлайн-енциклопедія Wikipedia містить таке визначення поняття «мережа» (англ. network) - об'єднання однорідних об'єктів, яке визначає правила поведінки всередині (між її членами) і ззовні мережі (до одиниці мережі або до сукупності), вимагає правил використання одиниць мережі та всієї мережі; однорідність членів мережі дає можливість оперувати кожним з них одно- ково; об'єднання - дає можливість оперувати мережею як одним цільним об'єктом. Мережі можуть бути членами загальнішої мережі, утворюючи таким чином ієрархію .

Тлумачний словник Д. В. Дмитрієва мережею називає безліч однорідних чи взаємозалежних установ чи пристроїв. Утім, значення цього терміна набагато ширше: він включає низку аспектів, насамперед пов'язаних з інноваційною діяльністю. Мережевий характер притаманний великій кількості явищ, процесів та об'єктів. Типова мережева структура є системою, взаємовідносини між структурними елементами якої знаходяться на одному рівні. Мережева структура є формою горизонтальної інтеграції. У правовому значенні це означає, що виникають правовідносини між рівними суб'єктами незалежно від їх фінансового стану та правового статусу, однак які мають спільні та/ або взаємопов'язані інтереси. Економічне значення таких об'єднань полягає в тому, що на цьому етапі вони є більш ефективними у деяких сферах економічної діяльності, а в першу чергу - в інноваційній.

Структури, що мали мережевий характер організації діяльності, виникли досить давно. Так, С. В. Теребова зазначає, що окремі риси мережевих об'єднань мали мореплавні торговельні компанії, які були засновані на принципах акціонерного капіталу і виконували функції посередників між багатьма комерційними агентами одночасно у декількох країнах. Виражений мережевий характер мали галузеві об'єднання (асоціації, синдикати), що сформувалися в найбільш розвинених країнах наприкінці ХІХ ст. у металургії, вугледобуванні, пізніше - у нафтодобуванні, суднобудуванні, паперовій та військово- промисловій індустрії. Їхньою особливістю була кооперація між багатьма партнерами, які формально залишалися незалежними учасниками ринку. Тобто саме торговельні об'єднання стали першими суб'єктами економічної діяльності, що спиралися на мережеві принципи організації. Пізніше такого характеру набули акціонерні промислові об'єднання і фінансові установи1.

Для визначення правової природи таких мережевих організацій розглянемо існуючи мережі та їх визначення на нормативному рівні. Так, Наказ Держкомстату України «Про затвердження Інструкції щодо заповнення форм державних статистичних спостережень стосовно торгової мережі та мережі ресторанного господарства» № 327 від 24.10.2005 р. містить визначення таких термінів:

Торгова мережа - сукупність об'єктів (закладів) роздрібної торгівлі, розміщених на визначеній території (місто, селище тощо). Мережа роздрібної торгівлі поділяється на стаціонарну, напівстаціо- нарну, торгівлю поза магазинами (включаючи пересувну).

Мережа роздрібної торгівлі стаціонарна - це сукупність об'єктів роздрібної торгівлі, що розміщені в капітальних будівлях, мають систему спеціальних приміщень, оснащених торгово-технологічним устатковуванням. Стаціонарна мережа функціонує у вигляді об'єктів роздрібної торгівлі -магазинів.

Мережа роздрібної торгівлі напівстаціонарна - сукупність об'єктів роздрібної торгівлі, які займають відокремлене приміщення, як правило, легкої конструкції без великих капітальних витрат і, як правило, не мають торгового залу для здійснення торгово-технологічних операцій з покупцями.

Наказ Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку «Про затвердження Тимчасового положення про депозитарії та депозитарну діяльність»1 від 21.05.1996 р. N° 117 (втратив чинність) надавав визначення електронної торговельної та/або інформаційної мережа (ЕТІМ) як юридичної особи будь-якої організаційно-правової форми, створеної згідно із Законом України «Про господарські товариства» торговцями цінними паперами з метою укладення угод з цінними паперами, які існують у вигляді записів на рахунках ДЕПО на електронних носіях (технічному продукті, що застосовується для накопичення, обробки та видачі інформації) в облікових реєстрах локального депозитарію, який її обслуговує.

М. В. Звирко вважає, що мережева організація господарської діяльності полягає у можливості для кожного її учасника мати рівноправні прямі стосунки з іншими учасниками. Мережеві взаємовідносини характеризуються незалежністю від просторово-часових обмежень та витрат і спираються перш за все на досягнення ІКТ-технологій .

Таким чином, поняття «мережа» належить до родових категорій економічного походження. Мережі складаються як системи, сформовані за певною ознакою, учасниками яких є рівноправні суб'єкти. Їх види та особливості залежать від галузей господарства та сегментів економіки, в яких вони утворюються.

За структурою та функціями виокремлюють декілька типів мережевих об'єднань. Так, К. О. Січкаренко виділяє суто комерційні мережі: їхніми компонентами виступають власне учасники мережі, до яких відносять підприємства та їх структурні підрозділи, що забезпечують функціонування самої мережі, а також зв'язки і відносини. Відповідно до такого підходу мережевою організацією є структура, в яку входять підрозділи, що взаємодіють між собою у межах узгоджених стандартів діяльності з метою підвищення конкурентоспроможності один одного. «Відносинами» він вважає економічні функції на кшталт інформаційного обміну, укладання угод та трастові взаємовідносини, включення певних фірм у замкнений ланцюг транзакцій. Самі ж зв'язки у мережі він розділяє на більш інтенсивні (сильні, тісні) та епізодичні (слабкі, м'які). До перших відносять участь у статутному капіталі один одного, інших варіантах договірних відносин, передачу ліцензій, підряд на виконання робіт, спільне виробництво, спільне підприємство, компенсаційні угоди і домовленості. Вважається, що інтенсивні зв'язки властиві організаційним ядрам мережевого утворення, тоді як епізодичні - його периферії. Особливе місце в рамках мережі посідає науково-технічна співпраця між її учасниками (обмін технічною інформацією і документацією, спільні науково-дослідні роботи, маркетингові дослідження). Як додаткову форму К. О. Січкаренко виділяє передачу виробничого досвіду, знань на рівні контактів співробітників.

В інноваційній сфері наприкінці ХХ ст. також стали утворюватися мережеві організації. О. П Лукша найбільш поширеним визначенням інноваційної мережі вважає таке: «складна організаційна (міжорганізаційна) структура, що забезпечує максимальне використання наявних науково-технічних ресурсів для розроблення, виробництва і реалізації інноваційних товарів і послуг, впровадження технологічних інновацій, розвиток інноваційного, виробничого і кадрового потенціалу в межах єдиного інформаційно-комунікативного простору». Фактично це спеціалізована масштабна інформаційна мережа, що об'єднує регіональні інноваційні центри, які допомагають компаніям поширювати інформацію про свої проекти, надають організаційну підтримку на різних етапах ТТ, організаційне сприяння у пошуку партнерів.

Для інноваційних та науково-інноваційних мереж характерна скоординована діяльність її учасників щодо вибору напрямів досліджень, що забезпечує економію часу, а отже, конкурентну перевагу. До того ж організація науково-дослідні роботи на основі мережевого принципу зумовлює високий ступінь інтеграції інформаційних ресурсів, лабораторної бази та нову якість інформаційних потоків. Останнє є принциповим моментом, оскільки саме якісний стрибок у характеристиці інформаційних потоків, перетворення інформації на публічний ресурс зумовлює виникнення умов для генерації саме нового знання (як технічного, так і гуманітарного). Організація науково-технічної та інноваційної сфери на мережевій основі спричиняє принципові зміни в самому механізмі інноваційної діяльності, дозволяє учасникам (як національним і локальним, так і глобальним) провести якісні зміни у моделі інноваційної діяльності на своїх виробничих потужностях: повноцінно комерціалізувати свої розробки, сформувати довкола себе потужне експертне середовище.

Конкретні завдання та функції МТТ кожна з них визначає самостійно, закріплюючи їх у своїх внутрішніх документах, зокрема, у регламенті. «Зразковими» для усіх МТТ цілями можна вважати завдання EEN, що належить до найвідоміших з нині існуючих мереж. В. Я. Козаченко як головні цілі EEN виокремлює такі: а) створити інтегровану мережу послуг підтримки бізнесу, засновану на досвіді двох мереж з 270 Euro Info Centres (далі - EIC) і 250 Innovation Relay

Centres (далі - IRC); б) збільшити синергію між усіма партнерами мережі з метою забезпечення інтегрованих послуг; в) покращити доступ малого та середнього бізнесу до послуг мережі за концепцією «N wrong door»; г) полегшити адміністративні процедури для учасників мережі; ґ) забезпечити професіоналізм та якість послуг1.

Відповідно до Концепції Національної мережі трансферу технологій України (далі - NTTN) метою створення NTTN є сприяння розвитку інноваційного бізнесу і комерціалізації наукоємних технологій, залучення наукового потенціалу України до обігу на світовому ринку технологій, консолідація інформаційних ресурсів державних, громадських, приватних інноваційних структур України, підприємств, установ та організацій в єдину МТТ та подальша інтеграція NTTN до європейської мережі EEN. Функціями NTTN є: трансфер технологій, ноу-хау між науковими секторами та промисловістю; пошук партнерів та інвесторів для кооперації при розробці і впровадженні висо- котехнологічного наукового продукту як в Україні, так і за кордоном; організація взаємодії NTTN з міжнародними МТТ .

Метою створення Республіканського центру трансферу технологій Республіки Білорусь (далі - РЦТТ), який створено у травні 2003 р. за сприяння Державного комітету з науки і технологій Республіки Білорусь, Національної академії наук Білорусі, Програми розвитку ООН (ПРООН) та Організації Об'єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), є сприяння співробітництву між розробниками, підприємцями та інвесторами / сприяння ТТ, розроблених як у Республіці, так і за кордоном для забезпечення сталого зростання економіки країни і підвищення конкурентоспроможності білоруської промисловості і сільського господарства, методичне керівництво центрами трансферу технологій в республіці. Функціями/завдання РЦТТ є: створення та підтримка інформаційних баз даних, які обслуговують клієнтів технологічного трансферу; забезпечення доступу клієнтів РЦТТ до міжнародних баз технологічного трансферу та науково-технічної інформації; надання допомоги суб'єктам інноваційної діяльності в розробці та просуванні інноваційних та інвестиційних проектів; виконання наукових досліджень у галузі інформаційно-комунікаційних технологій та інноваційної діяльності; підготовка кадрів у сфері науково-інноваційного підприємництва; організація регіональних відділень і філій РЦТТ з метою створення єдиної національної мережі центрів трансферу технологій; сприяння міжнародному науково-технічному співробітництву та обміну фахівцями.

Таким чином, основною функцією МТТ є просування послуг щодо забезпечення ефективного доступу до технологічної інформації та її розповсюдження, а також передача прав інтелектуальної власності розробників суб'єктами інноваційної діяльності, на що спрямована діяльність всіх суб'єктів такої мережевої організації.

Проаналізувавши зміст трансферу технологій, правову природу мережевих організацій, визначивши функції МТТ, можна визначити їх кваліфікуючі ознаки: 1) мета - консолідація інформаційних ресурсів у технологічній сфері та координація дій в інноваційній сфері; 2) учасниками мережі є два або більше суб'єктів господарювання, пов'язаних з інноваційною діяльністю та/або трансфером технологій; 3) обов'язковою є наявність власної електронної платформи, на якій розміщуються технологічні профілі (технологічні запити та пропозиції); 4) обов'язкова наявність суб'єкта, який здійснює організацію та управління діяльністю мережі (адміністратора, координатора); 5) виникнення двох видів правовідносин у зв'язку із функціонуванням мережі: зовнішніх відносин між клієнтами, що виникають на підставі договору щодо трансферу технологій, та між адміністратором, який діє в інтересах розвитку мережі, з іншими регіональними та міжнародними МТТ, з одного боку, та внутрішніх відносин усередині мережі між учасниками, які, у свою чергу, поділяються на підвиди: організаційні (щодо створення мережі, управління та участі) та відносини, пов'язані з трансфером технологій (у широкому і вузькому значенні); 6) об'єднання учасниками мережі немайнових об'єктів та/або інформації про них; 7) відсутність обов'язкового об'єднання майна та у зв'язку із цим нівелювання необхідності управління ним.

Отже, мережа трансферу технологій - це об'єднання осіб - професійних учасників ринку трансферу технологій (зі створенням або без створення юридичної особи) з метою консолідації інформаційних ресурсів у технологічній сфері шляхом об'єднання нематеріальних об'єктів та/або інформації про них на електронному майданчику, спільних дій учасників та їх мережевої організації співпраці, у результаті діяльності якого відбувається передача прав інтелектуальної власності від авторів (розробників) до суб'єктів господарської діяльності, які використовують такі об'єкти при виробництві товарів, виконанні робіт, наданні послуг.

1.3 Діяльність мереж трансферу технологій в Україні: питання правового забезпечення на сучасному етапі

Процес євроінтеграції української держави відбувається у багатьох сферах, не є винятком й інноваційна. Кроком до приєднання України до Європейської спільноти можна вважати Стратегію сталого розвитку «Україна-2020», в якій бачимо відображення напряму подальшого розвитку, зокрема, програма розвитку малого та середнього бізнесу; програма участі в транс'європейських мережах; програма залучення інвестицій; програма розвитку інновацій; реформа державної політики у сфері науки та досліджень. Необхідність змін у країні продиктовані сучасними глобальними викликами, на які Україна зобов'язана гідно відповідати. У зв'язку з цим інноваційний розвиток України є одним з можливих векторів соціально-економічного зростання. Однак, окрім закріплення норм, що передбачають перехід української економіки на інноваційний шлях розвитку, даний процес вимагає істотних змін, таких як перегляд механізмів та правил розподілу ресурсів, залучення інвестицій, налагодження ефективного використання творчого потенціалу людини тощо.

Для кращого розуміння цілей, до яких необхідно рухатись Україні, проаналізуємо стратегію соціально-економічного розвитку ЄС на період до 2020 р. «Європа 2020: Стратегія інтелектуального, стійкого і всеосяжного зростання» («Europe 2020: A strategy for smart, sustainable and inclusive growth»), прийняту у березні 2010 р. Європейською Радою, у якій викладено бачення соціальної ринкової економіки Європи в ХХІ ст. Європейською Комісією було запропоновано «сім флагманських ініціатив» для стимулювання прогресу по кожному з пріоритетних напрямів, однак звернемо увагу на ініціативи, які стосуються безпосередньо інновацій та ТТ

1. «Інноваційний Союз» (Innovation Union). Головна мета зазначеного вектора полягає у покращенні умов для досліджень та інновацій, а також поступовому збільшенні їх фінансування задля економічного зростання.

2. «Молодіжний рух» (Youth on the move). Метою є покращення освітніх систем та їх ефективності, результатом чого буде чимала кількість висококваліфікованих працівників у багатьох сферах, частина з яких буде займатися наукою, інноваціями чи підприємницькою діяльністю.

3. «Європейська програма дій у галузі цифрових технологій» (A digital agenda for Europe). Головна ціль цієї ініціативи полягає у покращенні доступу до високошвидкісного інтернету і використання переваг єдиного ринку електронних послуг для населення та комерційних компаній.

4. «Ресурсно-ефективна Європа» (Resource-efficient Europe). Мета - впровадження нових ресурсно-ефективних та екологічно чистих технологій, з акцентом на розробці нових.

5. «Промислова політика, адаптована до умов глобалізації» (An industrial policy for the globalization era) передбачає поліпшення умов ведення ділової діяльності, особливо для малих і середніх підприємств, а також сприяння створенню сильної і стійкої промислової бази, конкурентоспроможної у глобальному масштабі1.

Більшість ініціатив, передбачених цією програмою, спрямована прямо або опосередковано на інноваційну сферу, як одним з ключових компонентів розвитку економіки країн.

Розвиток інноваційної сфери залежить від рівня фінансування державою теоретичної і прикладної науки. Дослідження зарубіжних вчених доводять, що для успішного інноваційної економіки країни, обсяг фінансування повинен сстановити не менше 3 % від ВВП . Для порівняння наведемо статистику щодо фінансування науки в Україні та країнах ЄС. Так, за даними Євростату, питома вага витрат на виконання наукових та науково-технічних робіт у ВВП України найнижча порівняно з країнами ЄС. Рівень витрат 2015 р. характеризують такі данні: Німеччина - 2,94 %, Чехія - 2,08 %, Естонія - 1,85 %, Угорщина - 1,57 %, Іспанія - 1,26 %, Україна - 0,63 %. Загалом середній показник серед країн ЄС становить - 2,06 %. При цьому значення цього показника в Україні зменшилося за 2005-2015 рр. на 0,36 %, тоді як у середньому по країнах ЄС він збільшився на 0,24 % при зростанні в Естонії на 0,92 %, Чехії - на 0,73 %, Угорщині - на 0,63 %, Німеччині - на 0,43 %, Іспанії - на 0,14 %345, в Ізраїлі та Швеції - на 4 % ВВП. У 2017 р. на науку з Державного бюджету України спрямовано 0,24 % від ВВП. Для порівняння - чимало країн Африки починають йти шляхом збільшення фінансування НДДКР, розуміючи, що це найбільш ефективний шлях виходу з кризи.

У результаті постійного недофінансування науки протягом останніх років Україна займає провідні місця в антирейтингових показниках та перебуває низько у провідних рейтингах рівня соціально-економічного розвитку. Зокрема, станом на 2017 р. Україна займає 50-те місце з 127 країн у рейтингу найбільш інноваційних країн світу (за даними Global Innovation Index). У 2016 р. Україна посіла 56-те місце, а у 2015 р. була на 64-му місці, а в 2014 - на 63-му (Україна розташувалася між Катаром і Тайландом, які займають 49 і 51 місця відповідно). Розглянемо більш детально критерії цього рейтингу, які пов'язані з ТТ та інноваційними відносинами.

Назва рейтингу	Показники У 2017 р.	Показники у 2016 р.	Показники у 2015 р.	Показники у 2014 р.
Наукове співробітництво між університетами та промисловістю	57	72	64	63
Стан кластерного розвитку	114	113	122	126
Частка загальних витрат на НДДКР, що фінансуються закордоном, тобто із зовнішнім фінансуванням	23	21	17	17
Спільні підприємства / стратегічні альянсові угоди	76	74	80	103
Патентні сім'ї «Patent- Family» подано принаймні у двох відділеннях 2017-2016 рр./ у три офіси 2014-2015 рр.	34	43	88	93
Платежі інтелектуальної власності 2016-2017 рр. / роялті й ліцензійні комісійні платежі 2014-2015 рр.	46	38	22	38
Назва рейтингу	Показники у 2017 р.	Показники у 2016 р.	Показники у 2015 р.	Показники у 2014 р.
Високотехнологічний імпорт

Подобные документы

• Принципи функціонування комп'ютерних мереж

  Особливості архітектури комп'ютерних мереж. Апаратні та програмні засоби комп'ютерних мереж, їх класифікація та характеристика. Структура та основні складові комунікаційних технологій мереж. Концепції побудови та типи функціонування комп'ютерних мереж.
  
  отчет по практике [1,2 M], добавлен 12.06.2015
  

• Злам алгоритму мереж Wi-Fi – WEP, WPA, WPA-2

  Безпека Wi-Fi мереж, напрямки та шляхи її досягнення. Ключі безпеки Wi-Fi, їх характеристика та оцінка надійності: WEP (Wired Equivalent Privacy), (Wi-Fi Protected Access), 3WPA2 (Wi-Fi Protected Access 2). Злам мережі Wi-Fi на основі різних технологій.
  
  курсовая работа [361,1 K], добавлен 19.05.2013
  

• Використання соціальних мереж у виявленні та розслідуванні злочинів: зарубіжний досвід та перспективні напрямки

  Характеристика соціальних мереж та аналіз можливостей використання їх інформації для виявлення, розслідування злочинів. Значення соціальних мереж у процесі попередження кримінальних правопорушень. Зарубіжне правове регулювання Інтернет-простору.
  
  статья [21,2 K], добавлен 31.08.2017
  

• Питання впровадження сучасних інформаційних технологій в процеси проведення маркетингових та соціологічних опитувань

  Комбінація методів ринкового регулювання, заснованих на зворотних зв'язках. Аналіз методологій розробки програмного забезпечення. Порівняльний аналіз програмних технологій. Вибір технології доступу до даних. Компонент взаємодії адмінчастини з базою даних.
  
  дипломная работа [3,0 M], добавлен 02.02.2013
  

• Загальні основи побудови комп'ютерних мереж

  Апаратні та програмні засоби комп'ютерних мереж, необхідність об'єднання ПК у одне ціле - локальну обчислювальну мережу. Вимоги, які висуваються до сучасних технологій обміну даними. Середовище обміну, канали, пристрої передавання та приймання даних.
  
  реферат [549,2 K], добавлен 18.03.2010
  

• Використання новітніх інформаційних технологій

  Інформаційний простір бізнесу. Нова роль бібліотеки. Інформаційний ринок у країнах Центральної і Східної Європи. Технології комерційного поширення інформації. Правове середовище інформаційної діяльності. Використання сучасних маркетингових технологій.
  
  курсовая работа [30,0 K], добавлен 03.04.2004
  

• Комп'ютерні мережі

  Поняття комп'ютерної мережі як системи зв'язку між двома чи більше комп'ютерами через кабельне чи повітряне середовище. Середовище передачі у комп'ютерних мережах. Передумови інтенсивного розвитку мережних технологій. Мережні сервіси, класифікація мереж.
  
  реферат [20,8 K], добавлен 13.11.2013
  

• Аутсорсінг як чинник розвитку інформаційних технологій

  Теоретичні аспекти вивчення інформаційних технологій: поняття та визначення, формування ринку технологій. Поняття, значення і завдання аутсорсінгу, колл-центр як його нова форма. Розвиток аутсорсінгу в світі, проблеми та перспективи розвитку в Україні.
  
  курсовая работа [57,8 K], добавлен 13.10.2012
  

• Види сучасних інформаційних технологій і сфери їх застосування

  Поняття інформаційних технологій, їх види та етапи розвитку. Особливості впровадження сучасних інформаційних технологій у різних сферах діяльності: рівні операційної діяльності, у керуванні та прийнятті управлінських рішень. Перспективи їх розвитку.
  
  контрольная работа [21,3 K], добавлен 07.02.2011
  

• Професійні мережеві спільноти, як інструмент розвитку професійної компетентності, забезпечення якості та безперервності професійної освіти

  Аналіз інформатизації сучасної системи професійної освіти і професійної діяльності, що супроводжується появою і стрімким розвитком різних інноваційних технологій. Характеристика особливостей розвитку соціальних мереж та віртуального спілкування.
  
  статья [51,2 K], добавлен 07.08.2017
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам