Інформаційно-телекомунікаційні технології в освіті

Інформатизація суспільства й освіти настільки тісно пов'язана з розвитком і наповненням мережі електронних комунікацій, що ці слова нині практично є синонімами. Наша культура стрімко перетворюється на культуру інформаційних комп'ютерних комунікацій. Інформатика переростає свій колишній статус одного із засобів підтримки навчального процесу, одного з інструментів освіти і навіть однієї з багатьох навчальних дисциплін. Сьогодні ми говоримо про оволодіння педагогом інформаційною культурою як про одну з найважливіших складових неперервної освіти та підвищення кваліфікації. Проте інформаційна культура не зводиться лише до засвоєння технологічних знань і вмінь.

У сучасних дослідженнях [1; 2; 4; 10] стверджується, що культура в широкому етнографічному розумінні складається загалом із знань, вірувань, мистецтва, моралі, законів, звичаїв і деяких інших особливостей і звичок, засвоєних людиною як членом суспільства. Культура не є річчю або предметом, що можуть бути передані учню. Швидше за все, це середовище, яке оточує людину та підтримує її, як вода рибу. Культура, що оточує учнів, міститься в книжках, людях, роботі, грі та масі інших речей та інших форм діяльності. Для засвоєння сучасної інформаційної культури учні потребують не лише інструкцій, а й доступу до світу комунікацій і можливості відігравати в цьому світі значиму роль. У процесі освіти учень не лише оволодіває сумою знань і практичних умінь, а й засвоює прийняту в суспільстві систему цінностей, учиться використовувати вироблені культурою критерії та категорії для оцінювання подій та явищ, що відбуваються в світі, для прогнозування результатів власної діяльності. Одне з головних завдань освіти полягає в тому, щоб ієрархія особистісних цінностей була узгоджена з ієрархією цінностей, прийнятих сьогодні в суспільстві.

Осмислення поняття інформаційної культури неможливе без урахування специфіки суспільного розвитку на конкретних історичних етапах. Відповідно до цього науковці аналізують інформаційну культуру як фундаментальний вимір життя сучасного постіндустріального суспільства, до суттєвих ознак якого зараховують:

а) докорінну зміну структури зайнятості населення (понад 50% тих, хто працює, задіяні в сфері виробництва і послуг);

б) ріст питомої ваги висококваліфікованого персоналу в усіх галузях виробництва й управління;

в) провідну роль наукових досліджень у розвитку суспільства в цілому й виробництва зокрема.

Зміни виробничих зв'язків і відносин, переосмислення ролі та впливу інформації, сучасних інформаційних технологій на соціальний та соціально-економічний прогрес загалом, зумовлюють потребу встановлення особливостей розвитку інформаційної культури сучасної людини. Серед них відзначимо зростання впливу комп'ютерної грамотності на загальний рівень інформаційної культури особистості, необхідність володіння знаннями та уміннями використовувати нові інформаційні технології, яким надаються переваги у порівнянні з традиційними способами роботи з інформацією.

Поступово інформаційна культура стає елементом загальної культури людства, хоча поки що значною мірою аналізується як складова професійної діяльності (В.Ю. Биков, Б.С. Гершунський, С.У. Гончаренко, Р.С. Гуревич, І.В. Гришина, В.В. Зиков, Г. Кєдрович, В.Ф. Сухіна, І.А. Чекін та ін.).

Здійснимо, насамперед, розгляд інформаційної культури як складової професійної культури викладачів. Вона, з одного боку, характеризує суб'єктів педагогічної діяльності, а з іншого - виступає умовою ефективності останньої.

Рівень інформаційної культури людини, як правило, визначається не тільки засвоєними нею знаннями та вміннями в галузі інформаційних процесів і комп'ютерних дисциплін, а також спроможністю існувати в інформаційному суспільстві. Щоб прищепити учневі інформаційну культуру, треба створити навкруги нього певне інформаційне середовище, для оволодіння яким учитель або викладач постачають йому необхідні знання, вміння та навички.

Новизна, швидкоплинність, прискорення - ось ті риси, якими характеризується інформаційне суспільство за висловом відомого американського футуролога Э. Тоффлера. І з кожним днем стає все більш очевидним, що люди, які не вміють адаптуватися до подібних умов, більш того, вести активне життя, складуть шар маргіналів. Тому неперервна освіта та здатність до перекваліфікації розглядається сьогодні як невід'ємна складова збереження соціального статусу. Отже, процес самоосвіти є не чим іншим, як поновлення своїх професійних знань за допомогою одержання, засвоєння, перероблення та розповсюдження нової інформації. Доля кожної людини все більше залежить від того, наскільки вона здатна своєчасно одержувати, адекватно сприймати та продуктивно використовувати нову інформацію (а точніше - нові знання) в своєму повсякденному житті: в трудовій діяльності, навчанні, дозвіллі, побуті. Тому зростає значущість інформаційної культури та її виховання.

Оволодіваючи інформаційною культурою, а також використовуючи інформаційно-телекомунікаційні технології в своїй професійній діяльності, викладач будь-якої предметної сфери одержує:

P доступ до значного обсягу навчальної інформації;

P образну, наочну форму подання навчального матеріалу;

P підтримку активних методів навчання;

P можливість залучення до процесу активного навчання категорії учнів, які характеризуються різницею в здатності та стилі навчання, включаючи “тугодумів”, обдарованих учнів з родин, які займають низький соціальний статус;

P можливість зробити навчання більш ефективним, залучаючи всі види чуттєвого сприйняття учня в мультимедійний контекст;

P інформатизацію процесу навчання конкретної освітньої галузі.

Говорячи про ІТКТ в освітньому закладі, слід розглянути можливості їхнього впровадження в навчальний процес. Доступ до ІТКТ можуть мати:

P лише викладач;

P лише учень (студент);

P учень (студент) і викладач.

Розглянемо всі можливі варіанти доступу до інформаційних комп'ютерних технологій:

1. Викладачі намагаються використовувати нові технології (так само, як і інші, відомі раніше) з тих самих причин, за якими вони користуються ручками, книжками, зошитами, підручниками, аудиторними дошками і т. ін., - за бажанням як можна краще зробити свою справу, допомогти учням краще вчитися. Викладач може використати ІТКТ у професійних цілях - як складову свого особистого робочого середовища або інструментарія, іноді навіть не надаючи учням доступу до неї. Допоміжний комп'ютерний інструментарій, скажімо, сканер або цифрова відеокамера дозволяють викладачеві добувати інформацію із зовнішніх джерел, уводити її в комп'ютер і користуватися нею під час розроблення завдань для учнів (студентів).

Наприклад, викладач може принести в аудиторію актуальну статтю, надруковану в “свіжому” журналі або газеті, за декілька хвилин просканувати її та в той самий день запропонувати прокоментувати статтю, відредагувати її або доповнити власними письмовими думками. Володіючи комп'ютером, використовуючи найпростіший текстовий редактор, викладач будь-якої дисципліни може підготувати різноманітні варіанти завдань, тестових робіт, карток і т. ін., що в майбутньому можуть бути роздруковані в комп'ютерному класі та роздані учням для виконання. Використовуючи ресурси Internet, кожний викладач може розширювати свій світогляд у тій або іншій предметній галузі, отримуючи інформацію з Всесвітньої павутини, здійснювати самоосвіту й обмін думками з колегами.

2. Учні або студенти, маючи доступ до ІТКТ, скажімо, у тих випадках, коли викладач слабо володіє комп'ютером, можуть поглибити свої знання в тій або іншій предметній галузі, використовуючи різноманітні мультимедійні програмні засоби як банки даних у найрізноманітніших галузях знань Нині аспект “домашнього комп'ютера” набуває все більшої ваги за оцінками соціологів. Останнім часом збільшується частка населення України, принаймні міського, що має вдома персональний комп'ютер і підключена до Internet. Тому завдання викладача - пропонувати учням (студентам) цей потужний інструмент саморозвитку, використовуючи найрізноманітніші навчальні програми. Підготовка рефератів, доповідей, аналітичних оглядів з використанням комп'ютера може стати однією з форм проміжної атестації учня з будь-якого предмета.

3. Найпрогресивнішою формою використання ІТКТ в освітньому процесі є спільне використання загального середовища ІТКТ учнем і викладачем, у якому вони будуть безпосередньо взаємодіяти між собою. Відомо, що комп'ютерний клас сьогодні є центром тяжіння учнів або студентів будь-якого навчального закладу. Як правило, це один з найбільш відвідуваних кабінетів у позаурочний час. Якщо організувати різновікову групу учнів, які об'єднані інтересом до комп'ютерів, у певний комп'ютерний клуб, де кожний займається тим, що його цікавить, є немов би членом спільноти, націленої на деякі спільні завдання, то це може різко просунути процес впровадження інформаційних технологій в освітній процес.

У такому середовищі, що незалежно управляється викладачами, легше створити проблемну ситуацію, навчання є природним процесом за рахунок обміну досвідом і інформацією, відбувається об'єднання учнів у групи, пов'язані спільною метою, розподіл робіт між учасниками відбувається практично автоматично, а на перший план висувається соціальна значущість проблеми. Отже, головним тут виступає проектно-дослідницький метод навчання з використанням ІТКТ. Наведемо етапи і типи дослідницької діяльності, що можна зреалізувати в освітньому процесі:

P формулювання цілей дослідження та дослідницьких гіпотез;

P збирання інформації, аналіз результатів, одержаних у раніше проведених експериментах, пошук в Internet та інших джерелах необхідних відомостей;

P здійснення контактів з фахівцями, групове обговорення, в тому числі за допомогою телекомунікацій;

P формування головного плану проекту, його коригування під час дослідження;

P проектування, конструювання та виготовлення дослідницьких установок (якщо в цьому є необхідність);

P виконання експериментів у ручному та автоматичному режимах, а також, при можливості, в режимі дистанційного керування;

P аналіз і подання даних із застосуванням математичних моделей і засобів візуалізації;

P вивчення результатів, повторні виміри, накопичення даних;

P пошук аналогій, зв'язків, складання пояснень і висновків, перевірка попередніх гіпотез і створення нових;

P пошук в Internet; групове обговорення, оформлення звітів з метою розміщення в Internet; подання результатів тощо;

P подання результатів у електронному вигляді, публікації.

Групове дослідження глобальних проблем сучасності з використанням ІКТ стимулює й підсилює навчання з боку учнів, оскільки воно:

а) особистісно орієнтоване;

б) використовує множину дидактичних підходів - навчання в справі, незалежні заняття, спільне навчання, мозковий штурм, евристичне й проблемне навчання, дискусія, командне навчання;

в) самовмотивоване, що означає зростання інтересу до роботи в міру її виконання;

г) підтримує педагогічні цілі в когнітивній, афективній і психомоторній областях на всіх рівнях - знання, розуміння, використання, аналіз, синтез.

д) дозволяє навчатися на власному досвіді та досвіді інших не формально, а в конкретній справі;

ж) приносить задоволення учням, які бачать продукт власної праці.

Був також розроблений цикл семінарів для викладачів, що дозволяють сформувати в учнів основи інформаційної культури та підготувати їх до участі в проекті. Був запропонований алгоритм реалізації проектно-дослідницької діяльності для учнів і викладачів (таблиця 1).

Таблиця 1

Загалом під час роботи над проектом викладач виконує такі функції:

P допомагає учням у пошуку джерел, здатних допомогти їм у роботі над Проектом;

P сам є джерелом інформації;

P підтримує та стимулює учнів;

P допомагає оволодіти новими інформаційними технологіями;

P прищеплює інформаційну культуру;

P координує процес створення Проекту;

P підтримує неперервний зворотний зв'язок, щоб допомогти учням просуватися в роботі над Проектом.

1.3 ОСНОВНІ ВИДИ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ, ЇХНЯ ХАРАКТЕРИСТИКА

Ця система дозволяє в зручний спосіб переглядати інформацію в комп'ютерах, на яких встановлено так званий gорhег-сервер, а оскільки в цій системі створено багато інформаційних матеріалів (наприклад, віртуальна бібліотека Американського Конгресу MARVEL), то така функція Internet є дуже важливою.

Усі розглянуті функції, а також багато інших, реалізуються в програмному середовищі, яким є нинішній Internet разом із Всесвітньою павутиною-програмою (Netscape Navigator). Для того, щоб успішно працювати в такому середовищі (за умови достатнього рівня ПК - бажано не нижче 486 та пропускної спроможності ліній зв'язку (модема) хоча б 14400 біт за секунду), потрібне лише непогане знання англійської мови.

Що ж таке Всесвітня павутина WWW? Internet, як зазначалось, існує вже багато років, проте лише в останні кілька років спостерігається гігантське його зростання. Це пов'язане з появою Всесвітньої павутини WWW (World Wide Web), коротко павутини (Web), з якою останнім часом асоціюється і сам Internet. Нині Всесвітня павутина - це гігантське неорганізоване зібрання гіпермедійних документів, які загалом містять зв'язки (Links) з базами даних, сторінками, зображеннями, звуковими файлами, відеокліпами тощо.

Причиною популярності WWW і наступного інформаційного вибуху стала простота її використання. Доступ до Павутини здійснюється за допомогою графічних програм перегляду сторінок Вrowser (“tо browse” - (англ.) означає у нашому випадку “переглядати”), яку назвемо українською мовою - переглядач. Він використовує мову протоколу передавання гіпертексту НТТР (Нірег Техt Transfer Protocol), яка дозволяє серверові та клієнтові (комп'ютер користувача, увімкнений до мережі) легко обмінюватись гіпермедійною інформацією (текст, графіка, відеокліпи тощо).

Павутинний переглядач (Web-browser) комп'ютера-клієнта (далі -клієнта) посилає замовлення до сервера на перегляд документа з певною мережною адресою. Після одержання цього замовлення сервер відправляє потрібний документ переглядачеві клієнта, а сам водночас підтримує замовлені ним гіпермедійні документи за допомогою свого програмного забезпечення. Таким чином, завдяки наявності переглядача, а також іншого програмного забезпечення, яке повинно міститися на твердому дискові комп'ютера-клієнта, можна стати активним учасником мережі. У Павутині можна читати газети та журнали (очевидно, їх електронні аналоги), дізнаватись про погоду в будь-якому місті, не виглядаючи у вікно, здійснювати подорожі віртуальними містами, а зголоднівши, навіть замовити у віртуальному ресторані справжню їжу (очевидно, якщо користувач володіє кредитною карткою), відправляючи електронне замовлення через е-mаіl.

В Internet можна, наприклад, ознайомитись з матеріалами нового журналу “Spectrum”, який ще не існує в його паперовому вигляді, а також цілою низкою газет.

Нині WWW складається з мільйонів окремих документів, і їхня кількість невпинно зростає. Для того, щоб користувач міг знайти серед цього моря інформації те, що йому потрібно (очевидно, якщо він не знає адреси відповідної конкретної Internet сторінки), розроблено багато пошукових програм (search engines). Більшість переглядачів мають вбудовані зв'язки до різних пошукових програм.

Якщо користувач хоче здійснити пошук в Internet, слід спробувати кілька пошукових програм, щоб обрати найвідповіднішу для предмета пошуку. Справа в тому, що ці програми використовують різноманітні механізми пошуку і тому стосовно предмета пошуку можуть мати різну ефективність. Крім цього, під час пошуку потрібно дуже точно добирати ключові слова та їх комбінації.

Наприклад, щоб знайти в Internet інформацію на тему: “Роwеr Systems Transients Modelling” (моделювання перехідних процесів у енергосистемах) потрібно у віконці пошуку програми на екрані дисплея Infoseer подати ключове слово “Роwer” (Енергія). Система видасть перших десять назв у 1934800 документів, упорядкованих за частотою використання ключового слова. Якщо ж додати “+modelling” (моделювання), то кількість пропонованих документів зменшиться до 152. Додавши ще “+ transients” (перехідні процеси), отримаємо 6 документів, з якими можна працювати. Однак, якщо на другому етапі додати слово “моделювання” в американському варіанті (“+ modeling”), тобто з одним “L”, то знайдеться 911 документів, а якщо набрати слова з “перехідними процесами” - отримаємо 22 зовсім інших документи. Отже, під час роботи у WWW слід бути максимально уважним.

Найшвидший спосіб доступу до потрібної інформації - правильно зазначити адресу (сторінку). Для фахівців така Internet адреса завжди доступна з періодики, оскільки останнім часом стало правилом, окрім номера телефону, факсу, електронної пошти, подавати ще й адресу домашньої сторінки в Internet (практично це завжди павутинна сторінка WWW, тому її Internet адресу ще називають “місцем у Павутинні” -(Web Site).

Очевидно, тема Internet настільки об'ємна, а сам Internet розвивається так динамічно, що навіть кілька товстих томів не охоплять всієї інформації про нього. Вихід із ситуації дає сам Internet - у ньому є все, що потрібно знати про нього, причому інформація поновлюється у темпі його розвитку. Секретам Internet присвячена і спеціальна література [36].

1.5 ВИКОРИСТАННЯ ЛОКАЛЬНИХ КОМП'ЮТЕРНИХ МЕРЕЖ У НАВЧАЛЬНОМУ ПРОЦЕСІ