Інформаційно-телекомунікаційні технології в освіті
Можливості нових інформаційних технологій. Формування інформаційної культури в учасників навчально-виховного процесу. Основні види інформаційно-телекомунікаційних технологій. Створення й використання дистанційних курсів. Електронний навчальний посібник.
| Рубрика | Программирование, компьютеры и кибернетика |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 15.04.2015 |
| Размер файла | 184,2 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Однією з головних переваг комп'ютерних мереж є використання сучасних засобів обчислювальної техніки - універсального інструменту обробки різноманітної інформації. Особливо цінним з точки зору навчання є те, що робота в комп'ютерній мережі практично неможлива без інтенсивного використання чисельних прикладних програм (текстових та графічних редакторів, електронних таблиць, баз даних), що, безумовно, буде стимулювати їх глибоке вивчення.
Поява комп'ютерних телекомунікацій в закладі освіти передбачає:
P інтенсивне використання персональних комп'ютерів і безпаперової технології як інструмента повсякденної навчальної роботи;
P коригування змісту традиційних дисциплін та їх інтеграцію;
P розробку методів самостійної наукової і дослідницької роботи студентів та учнів під час виконання різноманітних дослідницьких проектів;
P навчання студентів та учнів методам колективного вирішення проблем;
P організацію спільної роботи викладачів різних дисциплін;
P підготовку вчителів до роботи з новим змістом, методами та організаційними формами навчання, до інтенсивного використання засобів обчислювальної техніки в навчальному процесі.
У результаті студенти та учні, що працюють в такому середовищі, отримують потужну методичну підтримку. Вони набувають необхідних знань, умінь і навичок при використанні обчислювальної техніки для вирішення цілком конкретних завдань (набір та редагування текстів, створення графічних зображень, робота з таблицями тощо). Опановуючи роботу з новими програмними продуктами, студенти та учні розвивають навички самоосвіти. Вони вчаться співробітничати зі своїми колегами, краще розуміють проблеми, що виникають в процесі колективної праці, можуть пояснити своїм товаришам суть і будову достатньо складних процесів та систем.
Суттєво може прискорити процес широкого використання світових комп'ютерних комунікацій створення локальної мережі в конкретному закладі освіти. Така локальна мережа може стати початком створення єдиного інформаційного середовища закладу освіти, що є важливою передумовою ефективного використання можливостей глобальних комп'ютерних мереж.
Основним критерієм побудови внутрішньої комп'ютерної мережі закладу освіти (Intranet) має бути підвищення ефективності і якості освіти. Подібна комп'ютерна мережа повинна розвиватись у двох основних напрямках:
P оновлення змісту навчання та розробка нових методик;
P організація навчального процесу.
Реалізація першого напряму, очевидно, на даний час є більш реальною, оскільки впровадження нових технологій навчання передбачає широке використання обчислювальної техніки. Природно, це призводить до існування достатньо великого, хоча і не систематизованого, масиву інформації.
Використання комп'ютерних комунікацій для організації навчального процесу перш за все передбачає:
P постійне і оперативне планування на основі достовірних даних;
P отримання прогнозу при будь-якій зміні вихідних даних.
У разі впровадження комп'ютерної техніки в навчальний процес значно спрощуються такі великі за обсягом роботи організаційного характеру, як розробка і коригування навчальних планів, повсякденна і достовірна інформація про контингент студентів або учнів, використання навчальних кабінетів та лабораторій, наявність підручників та навчальних посібників тощо. Безумовно, подібна комп'ютерна мережа повинна бути інтегрована як методично, так і технологічно.
Технологічна інтеграція становить сьогодні досить складну проблему. Потужні підприємства чи фінансові установи мають можливість придбання дорогої комп'ютерної техніки та сучасного програмного забезпечення. Заклади ж освіти в умовах майже повної відсутності фінансування на розвиток матеріальної бази змушені використовувати для цієї мети далеко не найсучасніше програмне забезпечення. Проте процес створення локальних комп'ютерних мереж поступово просувається вперед, охоплюючи все більше закладів освіти.
Досить перспективним виглядає шлях створення розподіленого багатоступеневого інформаційного середовища, яке б максимально повно охоплювало всіх учасників та організаторів навчально-виховного процесу: учнів, студентів, викладачів, керівників структурних підрозділів тощо. Таке інформаційне середовище передбачає різний рівень доступу до інформації.
P учневі чи студентові - на рівні закладу освіти;
P викладачеві - на рівні навчального закладу і відповідних регіональних науково-методичних об'єднань;
P керівнику структурного підрозділу - в залежності від його рівня відповідальності.
Якщо раніше мова йшла про обмін інформацією в глобальних мережах (Internet) як досить привабливої зовнішньої сторони, то на даному етапі все більше зміцнюється думка, що для більшості практичних працівників внутрішня інформація, яка розповсюджується за допомогою локальної мережі (Intranet), є більш важливою і актуальною. Найважливіше завдання під час впровадження такої системи - збір достовірних даних, керування потоками інформації, їх систематизація та обробка. Велике значення мають також питання людської психології, пов'язані не тільки з навчанням, а й серйозною перебудовою методів своєї роботи.
Створення комп'ютерної інформаційної інфраструктури закладу освіти є важливою передумовою створення регіональної освітньої комп'ютерної мережі, яка може забезпечити ефективне функціонування всього науково-навчально-педагогічного комплексу. Для цього необхідно створити відповідні технічні, кадрові, організаційно-методичні та юридичні умови. На даний час фактично вже створені необхідні передумови, що дозволяють перейти до якісно нового етапу в цьому напрямі. Частина роботи вже зроблена. Так, на даний час у кожному з великих міст України функціонує кілька потужних вузлів Internet, що значною мірою орієнтовані на потреби освіти і забезпечують достатньо значний перелік сервісних послуг.
Створення потужної регіональної інформаційної інфраструктури буде здійснювати суттєвий вплив на освітню та управлінську діяльність закладів освіти через:
P розробку узгоджених планів і координацію діяльності в галузі управління;
P організацію нарад керівників в режимі телеконференцій;
P оперативний доступ до керівників шляхом організації електронної приймальної;
P доступу до регіональних та світових центрів інформації (політичної, економічної, фахової);
P автоматизації і організації доступу до світових бібліотечних фондів;
P оперативну публікацію результатів досліджень.
Така інфраструктура може мати велике значення і для господарської діяльності закладів освіти, оскільки дає можливість:
P оперативного отримання інформації про нове обладнання, матеріали, технології, освітні та загальногосподарські послуги різних організацій;
P вдосконалення постачання через тісну взаємодію з біржами, торговельними організаціями;
P автоматизованої роботи з фінансовими установами (банками).
Локальна комп'ютерна мережа може мати великий вплив і на особисту діяльність викладачів, в основному через:
P ефективний особистий контакт з своїми колегами в Україні та інших країнах світу;
P можливість колективного обговорення різноманітних проблем, наприклад, шляхом телеконференцій;
P більший доступ до національних та зарубіжних баз даних;
P доступ до обчислювальних ресурсів та унікальних програмних продуктів, у тому числі дорогі ліцензійні комплекси.
Розгалужена локальна комп'ютерна мережа може стати основою для створення системи дистанційного, перш за все, довузівського навчання. Актуальність створення такої системи полягає в необхідності подолання суттєвих відмінностей рівня шкільної підготовки і вимог вищих закладів освіти.
Комп'ютерні комунікації разом із сучасними технологіями навчання можуть суттєво вплинути на формування нового змісту освіти та модифікацію організаційних форм і методів навчання. Поява таких комунікацій в закладі освіти, перш за все, передбачає інтенсивне використання сучасних засобів обчислювальної техніки і безпаперової технології як одного з основних компонентів навчально-виховного процесу. Використання комп'ютерних мереж, без сумніву, приведе до коригування змісту традиційних дисциплін та до їх інтеграції. Значно розширюються можливості методів самостійної наукової та науково-дослідної роботи та навчання студентів і учнів методом колективного вирішення проблем. Безумовно, це вимагає від викладачів відповідної підготовки до інтенсивного використання засобів обчислювальної техніки в навчальному процесі.
Слід зазначити, що якість та ефективність роботи в комп'ютерній мережі значною, а в багатьох випадках і вирішальною мірою залежать від рівня сервісних засобів, інформаційних систем та засобів зв'язку. Найважливішим з точки зору нормального функціонування мережі є:
P електронна пошта: надає можливість оперативно доставляти і отримувати повідомлення різноманітного характеру;
P сервер баз даних: дозволяє користуватись існуючими масивами інформації;
P сервер доступу: дозволяє користуватись потужностями і програмним забезпеченням високопродуктивних обчислювальних машин, які знаходяться на значній відстані від користувача;
P сервер новин: здійснює обмін інформацією з широким колом зацікавлених осіб (яскравим прикладом цієї форми організації інформаційної мережі є досить широке використання сервера новин в режимі “електронної дошки оголошень”);
P файловий сервер: надає можливість обміну інформацією між користувачами, що оснащені факсами або робочими станціями, факс-модемами чи сканерами.
Наявність інших компонентів єдиного програмно-технічного комплексу лише поширить можливості користувача при роботі в міжнародній комп'ютерній мережі.
Безумовно, широке використання можливостей глобальних комп'ютерних мереж пов'язане з численними труднощами як суб'єктивного, так і об'єктивного характеру. Типова проблема, яка виникає в подібних випадках, полягає в обмеженості доступу викладачів, студентів і учнів до ресурсів комп'ютерної мережі. Це пов'язано з цілим рядом факторів:
- по-перше, відсутністю належного матеріального забезпечення, зокрема, недостатня кількість модемів та персональних комп'ютерів відповідного класу:
- по-друге, обмеженість часу роботи в мережі;
- по-третє, відсутність достатньо стійких та надійних каналів зв'язку.
Чимало проблем, пов'язаних з використанням інформаційно-комунікаційних технологій, лежить в площині підготовки та перепідготовки викладацьких кадрів.
Більшість наявних курсів здійснюють підготовку за оригінальними програмами, які суттєво відрізняються одна від одною. Єдиної ж системи навчальних закладів, які б централізовано здійснювали підготовку користувачів комп'ютерних мереж, поки що не існує.
Крім того, в сучасних складних економічних умовах дуже важко сформувати та підтримувати мотивацію викладачів до зміни існуючих стереотипів та суттєвого коригування змісту навчання. До того ж, оволодіння на належному рівні комп'ютерною технікою вимагає значних витрат зусиль і робочого часу.
Якщо ж перераховані проблеми вдається вирішити, то викладач з носія готових знань перетвориться в “архітектора навчального середовища”, керівника, посередника і помічника учнівської молоді в процесі їх спільної творчої праці. Навчальні лабораторії і кабінети тоді перетворяться в місце, де студенти і учні стануть безпосередніми та активними учасниками навчального процесу.
1.6 СТВОРЕННЯ ПЕДАГОГІЧНИХ ПРОГРАМНИХ ЗАСОБІВ
Аналізуючи літературу, присвячену використанню сучасних електронних засобів у освітянській галузі, ми констатували, що у всіх сферах людської діяльності вони значно випереджають надходження навчальної літератури до студентської (учнівської) аудиторії. Значну проблему (дефіцит) становить підготовка матеріалів для введення в електронні засоби та подальше передавання їх у переробленому вигляді користувачу.
Останнім часом з'явились книги та журнальні матеріали, присвячені цій проблемі на різних освітніх рівнях [4; 9; 10; 18; 19; 30; 54 та ін.].
М.З. Грузман і О.Г. Усач зазначають, що читачеві будь-якого віку бажано не уявляти, а побачити, скажімо, читаючи казку, вираз обличчя казкових персонажів, вигляд кораблів, що плавають, і замку з войовничим щурячим військом. Нині така можливість стала реальністю, а здійснює її комп'ютер, або інакше - електронна книга. Навіть найпростіший варіант електронної книги дає учням більше інформації, ніж звичайний аналог її. Гіпертекст - це найпростіший сервіс, хоча це не винахід комп'ютерної епохи. У будь-якому довіднику, словнику або енциклопедії у тексті зустрічаються посилання на інші джерела, пов'язані зі змістом тексту, що читається. У нашому випадку, електронна книга виконує за користувача дії щодо пошуку посилання та запам'ятовування місця, з якого розпочався пошук.
Припустимо, учень “бере в руки” електронну книгу про відомого художника. Наче “гортає” її й перед учнем постають картини художника у кольоровому розподілі, що навіть перевищує можливості людського ока. Якщо це книжка про композитора, то учень має можливість прослухати його твори в якісному стереовиконанні. А якщо це електронний підручник, то в ньому, крім пояснення експерименту, пізнання історії відкриття, можна ще й перевірити свої пізнання; коли ж учень при цьому припустився помилки, він отримає зауваження не суровим голосом педагога, а, наприклад, голосом улюбленого персонажа мультфільму.
Сучасна електронна книга, як і звичайна друкована, складається із сторінок. Але на відміну від звичайної книги, її сторінки складають не лінійну, а сіткову структуру. У кожному вузлі цієї сітки-сторінки є інформація, подана у вигляді не лише тексту, а й графіків, схем, анімації, звуку та живого відеозображення. За відокремленими ключовими словами та зонами екрана читач має можливість виконати перехід на іншу сторінку книги та одержати, таким чином, пояснення або анімаційні фрагменти. Сіткова структура має також і лінійні відрізки, рух якими виконується за успадкованим від звичайної книги принципом “наступний-попередній”. Окрім цього, як у звичайній книзі, тут є доступ до окремих розділів або тем (параграфів), що виконується за допомогою піктографічного меню. Прямий доступ до інформації можливий також за допомогою індекса, який є аналогом предметного (алфавітного) покажчика. Усвідомлене і контрольоване переміщення від сторінки до сторінки забезпечується прямими гіперпереходами і піктограмою “крок назад”. Доповненням до цих засобів навігації є закладки користувача, що забезпечують безпосереднє входження до необхідних сторінок. У такі книги вмонтовано візуальні бази даних, що дають змогу недосвідченому в роботі з базами даних “читачеві” отримати потрібну інформацію простим добором піктограм. Електронна книга ще має додаткові можливості, наприклад, вести свої записи, виводити на принтер текстову та графічну інформацію.
Наведемо для прикладу зміст електронної книги “Історія руху” (автори О.Г. Усач і М.З. Грузман).
У книзі розповідається про приборкання людиною чотирьох середовищ - Води, Землі, Повітря та Космосу.
Читач гортає сторінки історії від перших вітрильників до атомних криголамів; від польотів на повітряних кулях братів Монгольф'є до запусків стратостатів у верхні шари атмосфери; від літаків братів Райт до надзвукових лайнерів; від занурення на дно Маріанської западини до польоту в космос Юрія Гагаріна і висадки на Місяць американського астронавта Нейла Армстронга; від візка Карно до автомобілів сучасної “Формули - 1”; від дирижабля графа Цепеліна до геліокоптерів Камова та Сікорського. Тут також можна дізнатися про життя та винаходи геніальних інженерів і конструкторів минулого - Архімеда та Леонардо да Вінчі, Отто Лілієнталя та братів Райт, Ігоря Сікорського і Давіда Бушнеля, Сергія Корольова і Вернера фон Брауна.
У “книзі” “Історія руху” читач знайде не лише розповіді про пригоди відважних випробувачів, а й науково-популярні статті про те, як будову та роботу різних двигунів (від парової машини Уатта до ракетних і атомних двигунів), отримає відповідь на запитання, як і чому здіймається літак, чому занурюється батискаф, як керувати повітряною кулею і вітрильником, за якими законами фізики рухаються підводні човни та орбітальні космічні станції.
“Физика в картинках” [19] є повним курсом загальної фізики, створеним під керівництвом професора МФТІ С.М. Козела. Це не просто електронний підручник, хоча в програмі є багато таких його елементів, як повний зміст, предметний та іменний покажчики, довідник.
Основою книги “Физика в картинках” є серія, яка складається з кількох десятків фізичних експериментів, що ілюструють усі головні положення механіки, термодинаміки, електродинаміки, оптики та квантової фізики. Текстовий підручник “прив'язаний” до експериментів і дає можливість користувачам ознайомитися з теорією явищ, які спостерігаємо на дисплеї комп'ютера.
Електронні книги можуть виступати не тільки як електронні енциклопедії. За допомогою персональних комп'ютерів можна створювати і підручники принципово нового типу, так звані інформаційно-предметні комплекси. Один з них розробили А.Н. Горшков, А.Ф. Старков, Р.А. Томакова [9].
Їхній електронний підручник складається з чотирьох модулів.
Модуль 1. Робоча програма курсу, що вивчається, і повний конспект лекцій з усього предмету. Тут є можливість переглянути на екрані дисплея ПК текст кожної лекції (заняття), а також роздрукувати його на принтері. Діяльність користувача, на думку авторів, перетворюється з механічного конспектування лекцій на процес аналізу явищ, що вивчаються, і пошуку їхніх закономірностей .
Модуль 2. Надає можливість одержати завдання та методичні вказівки з кожної лабораторної роботи, передбаченої програмою. Користувач знову може вивести потрібну інформацію з екрана на принтер.
Модуль 3. Містить ряд контрольних запитань з відповідного розділу курсу. Після правильної відповіді користувач має доступ до довідково-інформаційного фонду з лабораторних робіт. Модуль також має програмне забезпечення до кожної лабораторної роботи предмета, що вивчається.
Модуль 4. Формує випадковим способом зміст екзаменаційного білета з предмета, що вивчається, із загального переліку запитань і задач.
За допомогою ПК викладачі мають змогу поєднати значні обчислювальні можливості під час досліджень різноманітних функціональних залежностей, а, отже, по-новому підійти до викладання фізики та математики, виконуючи обчислення перед учнями. Водночас вони можуть також показати, як змінюється вигляд графіка із зміною одного або кількох параметрів. Це дає змогу порівнювати та аналізувати їх.
Дослідження з педагогіки (зокрема, дидактики) і педагогічної психології свідчать про те, що доцільно надати розробці ППЗ трьохетапного характеру.
На першому з етапів створюється головний педагогічний робочий документ - сценарій для комп'ютерного навчання. Це може бути сценарій уроку, розділу програми, навчального предмета в цілому. В сценарії формулюють мету, зміст, методи та організаційні форми навчання, прийоми управління навчальною діяльністю учнів. Отже, сценарій є своєрідною дидактичною заготовкою для наступного створення на другому етапі комп'ютерної навчаючої програми.
На другому етапі складання програми слід повною мірою враховувати дидактичні принципи навчання.
На третьому етапі рекомендовано детально вивчити нормативну навчальну програму з певної дисципліни, комплект навчальної документації з професії, знайти та закласти у сценарій внутрішньопредметні та міжпредметні зв'язки. Оволодіння цією навчальною метою - переказ тексту підручника або пояснення викладача “своїми словами”, вміння перетворити навчальний матеріал на адекватні математичні вправи, інтерпретація схем з предметів професійно-технічного циклу (кінематичних, монтажних, електротехнічних, радіотехнічних тощо); коментарі до схем, графіків, діаграм; прогнозування розвитку подальших подій, явищ, процесів на базі сучасних даних.
Аналізуючи досвід комп'ютерного навчання у професійних навчальних закладах [7; 13; 14; 30 та ін.], спостерігаємо нерідко істотні відхилення ППЗ від оптимальних. Головні причини відставання у цій галузі комп'ютеризації полягають у тому, що під час складання програм домінують так званий здоровий глузд, певний педагогічний досвід авторів, а розробка ППЗ досить рідко здійснюється групою фахівців-професіоналів. Йдеться про необхідність раціонального поєднання в цій діяльності знань, умінь та навичок з дидактики, педагогічної психології, програмування тощо. Досвід свідчить, що значних успіхів досягають ті авторські колективи, які складаються з кваліфікованих спеціалістів з цілого ряду дисциплін (викладачі, методисти, програмісти, вчені-фахівці у певній галузі знань, психологи тощо). Рівень практичної діяльності спеціалістів у результатах такої роботи, звичайно, неоднаковий. Скажімо, викладач з певної дисципліни i програмісти працюють весь час над розробкою ППЗ, а участь психолога або фізіолога обмежується періодичною консультативною допомогою.
На основі ППЗ можна створювати так звані педагогічні програмні розробки (ППР). Автори існуючих ППР [54], стверджують , що матеріал для самостійної роботи має бути тісно пов'язаний із навчальним матеріалом уроків, а також може містити додаткові відомості, що доповнюють прослуханий учнями або студентами матеріал. Можливі випадки - учень з одержаними завданнями не впорався, або не був оцінений відповідно, або просто з якихось причин пропустив заняття.
Такий додатковий матеріал можна назвати педагогічною програмною розробкою. Це може бути роздрукована на принтері та розмножена на копіювальній техніці книжечка, в якій повністю представлений розширений текст прослуханої лекції (або матеріал уроку) з усіма зображеннями, таблицями і навіть числами, що супроводжували заняття та відтворювалися на дисплеях ПК. До складу ППР належать також компакт-диск або дискети, на яких записано програму для комп'ютера, за якою працювали на занятті та якою можна скористатися під час самостійного опрацювання матеріалу, а також додатковий матеріал (скажімо, електронні енциклопедичні дані чи пояснення). Деякі ППР містять набори слайдів, які або вже використовувалися або їх можна використовувати на занятті.
1.7 ПОНЯТІЙНО-ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ АПАРАТ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
Освітні інформаційні технології на основі сучасних телекомунікацій і систем мультимедіа створюють об'єктивну основу для радикальних змін у системі професійної освіти.
Для того, щоб оперативно сприймати нові ідеї і практичний досвід у галузі інформаційно-освітніх технологій, професорсько-викладацький склад, наукові й інженерно-технічні працівники, студенти і слухачі повинні володіти відповідною термінологією. В зв'язку з цим ми вважаємо, що найважливішим етапом активізації процесу впровадження інформаційно-освітніх технологій є розробка словника ділового спілкування (тезауруса), який би дозволив викладачам, так і тим, хто навчається, взаємодіяти в єдиному термінологічному просторі.
З цих позицій назріла потреба у виданні єдиного термінологічного словника “Інформаційні технології освіти”. До речі, видання такого тезауруса було здійснене в Росії [2].
Одним із головних завдань, що стояли перед авторами, укладачами такого словника, була спроба усунути неточності та суперечності у термінології, що зустрічаються в освітній сфері.
Крім того, чисто педагогічна термінологія не вичерпує всю лексику, що пов'язана зі здійсненням навчального процесу на сучасному етапі розвитку. Тому автори-укладачі не обмежились чисто педагогічною термінологією, а звернулись до понять і термінів, які були взяті із суміжних наук.
До словника включені також окремі загальнонаукові, загальнотехнічні і соціально-економічні терміни, що мають безпосереднє або опосередковане відношення до процесу інформатизації освіти. Уточнене тлумачення багатьох традиційних і нових термінів, понять, котрі за умов відсутності подібних словників вільно використовуються, що часто призводить до своєрідного “девальвування”, відриваючи їх від відповідної мети, сутності, від реального предмета або явища.
Зупинимось далі на прикладі розроблення термінології в такій новій галузі освіти, як дистанційна освіта.
У літературі з дистанційної освіти, а за останні 5-6 років кількість публікацій з цієї актуальної проблеми сучасної освіти збільшилася в геометричній прогресії, можна зустріти найрізноманітніші думки з приводу одних і тих самих термінів, понять. Неоднозначним є розуміння базових термінів “дистанційна освіта”, “дистанційне навчання”. Фахівці в галузі дистанційного навчання чудово розуміють значущість проблеми і тому буквально в останній рік різні наукові колективи пропонують свій погляд на проблему, свої дефініції багатьох термінів у галузі дистанційного навчання.
У країнах ближнього та далекого зарубіжжя нараховується значна кількість окремих фахівців і колективів, які певним чином намагаються висловити свою точку зору на термінологію, що використовується в дистанційному навчанні (див. відповідні сайти 1-4). Ми також працюємо над цією проблемою і маємо власну позицію, що певною мірою співпадає з думкою колег, а в деякій мірі, в певній частині - розходиться. Вважаємо, що зараз важливо домовитися по змісту базових педагогічних понять, залишивши більш точні формулювання часові та консолідації зусиль фахівців. І в цьому відношенні, на наш погляд, є суттєві зрушення. Ще зовсім недавно в літературі практично не розрізняли понять “заочне та дистанційне навчання”, “дистанційне навчання та дистанційну освіту”, “педагогічні та інформаційні технології дистанційного навчання”, “відкрите та дистанційне навчання” і т.д. Нині, на нашу думку, з'явилося загальне розуміння цих базових понять. Поняття “дистанційна освіта” і “дистанційне навчання” чітко визначені. Більшість фахівців розводять поняття педагогічних й інформаційних технологій, хоча й недостатньо послідовно. Не будемо тут проводити детальний аналіз термінології в розумінні різних авторів. Проте важливо провести певну паралель з тими визначеннями, що суттєво збігаються з нашим розумінням і в ряді випадків пояснити, з чим і чому ми не згодні.
Були відібрані лише деякі з найбільш важливих, на наш погляд, педагогічних термінів, що використовуються в будь-яких освітніх системах, а також специфічних для дистанційної форми навчання.
Насамперед, виходимо з того, що дистанційне навчання - це нова форма навчання, яка існує нині водночас з іншими формами навчання - очною, заочною, екстернатом у системі неперервної освіти. Наведемо, для прикладу, розуміння дистанційного навчання найкомпетентнішими фахівцями в цій галузі з американської асоціації дистанційного навчання (The United States Dictance Learning Association - USDLA).
Під дистанційним навчанням вони розуміють процес навчання, під час якого вчитель і учень (учні) географічно розділені й тому спираються на електронні засоби та друковані посібники для організації цього процесу. Дистанційне навчання включає дистанційне викладання та дистанційне учіння, когнітивну діяльність учнів. Головні фактори, що визначають дистанційну форму навчання, такі:
1) наявна відстань між учителем та учнями, найменшою мірою, в значній частині часу навчального процесу;
2) використання навчальних засобів, що здатні поєднувати зусилля вчителя та учнів і забезпечувати засвоєння змісту курсу;
3) забезпечення інтерактивності між учителем і учнями, між адміністрацією курсу та учнями;
4) пріоритет самоконтролю над контролем з боку вчителя.
Зауважимо, що повністю поділяємо таку точку зору, таке розуміння дистанційного навчання. Тут наша точка зору розходиться з позицією деяких науковців і педагогічних працівників, які під дистанційними освітніми технологіями розуміють освітні технології, що реалізуються, в основному, за допомогою засобів інформації та телекомунікацій при опосередкованій або не повністю опосередкованій взаємодії того, хто навчається, та педагогічного працівника.
У цьому визначенні фактично ставиться знак рівності між дистанційним навчанням і педагогічними технологіями, між поняттями “освіта” і “навчання”. Тут чітко знімається статус дистанційного навчання як самостійної форми навчання, тобто самостійної системи навчання. При цьому дистанційне навчання прирівнюється або до педагогічних, або до інформаційних технологій. Ніщо не заважає використовувати засоби інформаційних технологій у процесі будь-якої форми навчання - заочної, очної. Це лише засоби навчання, тобто всього лише компонент системи, але не сама система. В такому випадку немає необхідності розробляти систему дистанційної освіти, достатньо використовувати, скажімо, електронну пошту, список розсилки, СD-диски, щоб заявити про використання “дистанційних технологій”. Таке розуміння дистанційного навчання не вимагає ніяких особливих матеріальних витрат. Саме тому можна зустріти ще одну пропозицію, що стосується фінансування дистанційної форми навчання: “Використання освітніми установами під час реалізації освітніх програм різноманітних методик освітнього процесу та освітніх технологій, у тому числі дистанційних освітніх технологій, не вимагає збільшення нормативів на їхнє фінансування”.
Тут автори ставлять знак рівності між дистанційним навчанням і дистанційними технологіями, тобто сукупністю методів і засобів навчання, хоча в дидактиці методи і засоби навчання - самостійні категорії, компоненти системи навчання.
Вважаємо, що є окремі поняття педагогічних технологій і інформаційних технологій. У першому випадку педагогічні технології - суто методи навчання. Інформаційні технології - інструмент, тобто “засіб підготовки та передавання інформації учневі (студенту), засобом здійснення якого є комп'ютер” [4].
Інформаційні технології, таким чином, виступають як засоби навчання в різних системах навчання: очній, заочній, дистанційній, самоосвіти. Це засіб розв'язання дидактичних завдань у різних формах навчання. Йде чітке змішування понять, що призводить до некоректного формулювання базових понять і до небезпеки прийняття помилкових стратегічних рішень.
Дуже важливо розвести поняття “дистанційна освіта” і “дистанційне навчання”. Це близькі, але не тотожні поняття. Педагогічний енциклопедичний словник дає таке визначення поняття “освіта”. “Освіта - це складова та водночас продукт соціалізації. Освіта знаходиться на фундаменті научіння, що має місце в процесі соціалізації. Його відмінність від процесів спонтанного научіння - в цілеспрямованому та прискореному розвитку тих або інших здібностей людини завдяки педагогічно організованій передачі накопиченої людьми культури, тобто правил поведінки, мислення, знань і технологій (способів і знарядь діяльності), від покоління до покоління. Освіта слугує інтересам особистості і суспільства, водночас зберігає культуру та розвиває здібності нових поколінь її вдосконалювати [4, 172]. Під навчанням розуміють “спільну цілеспрямовану діяльність учителя та учнів, під час якої здійснюється розвиток особистості, її освіта і виховання” [3, 175].
Чому так ретельно розглядається термін “дистанційні технології”, звісно, зрозуміло з нашого пояснення. Якщо дистанційне навчання розглядається як один із засобів інформаційних технологій (це, по суті, випливає з визначення), то немає необхідності розвивати нову систему навчання, що досить широко вже прийнята в світовій практиці. Достатньо обмежитися розсиланням матеріалів і листуванням електронною поштою тощо.
Наслідки такого рішення для вітчизняної системи неперервної освіти, для системи дистанційного навчання не важко передбачити.
Отже, розглядаємо дистанційне навчання як нову форму навчання, як систему. При цьому важливо розділяти поняття “система навчання” і “навчально-виховний процес”. Природно, що цей розподіл є умовним. Проте його суть полягає в тому, що система навчання передбачає етап проектування, необхідний при будь-якій організації навчального процесу. Етап проектування передбачає: визначення загальної концепції, адекватних її цілей, добір відповідного змісту навчання, його структуризацію з урахуванням форми навчання, що використовується, її специфіки (в нашому випадку - специфіки дистанційного навчання, специфіки предмета і т.д.), добір методів (тобто педагогічних технологій), організаційних форм навчання, адекватних загальній концепції та цілям навчання, і, нарешті, засобів інформаційних технологій, інших засобів навчання й організації навчального процесу.
Навчальний процес - це реалізація розробленої на етапі проектування системи в реальній спільній діяльності викладача і студентів або учнів будь-яких освітніх установ. Відповідно, це навчальний процес, організація конкретних занять у відповідності з логікою пізнавальної діяльності, здійснення різних форм контролю і тестування, взаємодії викладача з учнями та учнів між собою в умовах дистанційного навчання.
Можливі різні моделі дистанційного навчання. Ми вважаємо найперспективнішими такі:
P інтеграція очних і дистанційних форм навчання;
P навчання в мережі:
· автономні курси ;
· інформаційно-освітнє середовище;
P дистанційне навчання і кейс-технології;
P інтерактивне телебачення (two-way TV).
Вважаємо також, що дистанційне навчання як нова форма навчання не є ні модернізацією, ні тим більше аналогом заочного навчання, яке, до речі, ніхто не відміняв й яке має свою власну нішу в системі неперервної освіти. Відмінності цих форм навчання полягають у такому:
1. Ключовим словом дистанційного навчання є інтерактивність, постійна систематична взаємодія вчителя й учнів або учнів між собою в навчальному процесі. В заочному навчанні інтерактивність носить епізодичний характер. Інтерактивність у дистанційній формі навчання реалізується на двох рівнях: на рівні взаємодії вчителя та учнів або учнів між собою та на рівні взаємодії учнів з засобами навчання, що використовуються, в основному, з електронними засобами. Друга форма взаємодії, до речі, можлива в будь-якій формі навчання.
2. Засоби реалізації всіх компонентів системи дистанційного навчання здійснюють специфічний вплив на кожний із компонентів системи навчання, зумовлюючи їхній відбір, структуризацію, організацію. Курс заочного навчання та курс дистанційного навчання різняться один від іншого принциповою організацією навчального матеріалу, його структурою, способом взаємодії викладача та учнів, організацією інформаційно-освітнього середовища навчального процесу. Методи і форми навчання різняться також принципово під впливом Internet-технологій, що використовуються. Вони вбудовані в навчальний процес і складають його невід'ємну частину.
3. Система управління пізнавальною діяльністю учнів також зумовлена специфікою послуг Internet в умовах дистанційного навчання.
У визначенні дистанційного навчання дуже важливо показати, як і в будь-якій іншій освітній системі, що тут відбувається взаємодія вчителя та учнів і учнів між собою в рамках прийнятої концепції навчання, проте реалізується ця взаємодія, як і вся пізнавальна діяльність учнів, специфічними засобами Internet-технологій або інших інтерактивних технологій.
Дистанційне навчання як компонент системи неперервної освіти повинно базуватися, насамперед, на термінології, прийнятій у педагогічній галузі знання (педагогіці, дидактиці і часткових методиках) з урахуванням, звісно, специфіки засобів реалізації дидактичних, педагогічних завдань. Кожна наука має свій усталений понятійно-термінологічний апарат і введення нового терміна або поняття повинно бути чітко обґрунтоване та вписуватися в загальну категоріальну систему. Саме тому не можна погодитися з нововведеннями типу: “дистанційна” або “електронна” педагогіка, “дистанційні технології”, “дистанційний учитель” тощо. Педагогіка, дидактика, часткові методики - це педагогічні науки, і вони єдині для різних форм навчання, лише способи реалізації педагогічних, дидактичних, методичних завдань, принципів навчання можуть бути різними в кожній з форм навчання. Виникають і розвиваються нові теорії, концепції, проте наука залишається однією зі своїм методологічним апаратом.
Не можна погодитися і з терміном “дистанційний учитель”. Але в даному випадку мова йде лише про семантику слова. Вважаємо, що українською мовою коректніше звучить так: учитель, викладач дистанційного навчання. Ми ж не кажемо “очний учитель” або “заочний учитель”.
Можна ввести поняття педагогічних технологій (методів) дистанційного навчання. І теж за тією самою логікою. Педагогічні технології можуть і мають носити наступний характер у різних формах навчання в рамках єдиної концепції навчання. Реалізуються ж вони, як уже йшла мова раніше, специфічними засобами Internet технології і відповідно можуть приймати дещо інші форми, що не зачіпають однак особливостей певного методу, педагогічної технології.
Ми не вважаємо також тотожними поняття “відкрита освіта” і “дистанційне навчання”. Відкрита освіта може бути дистанційною, очною, заочною, будь-якою. Дистанційна освіта, із свого боку, взагалі необов'язково організується за принципами відкритої освіти. Це більшою частиною базова освіта певної освітньої установи, і в цьому випадку орієнтується на розроблені для даної галузі освіти стандарти, програми тощо.
Вона може бути й додатковою, і тоді вона практично завжди відкрита для всіх бажаючих. Вважаємо також найбільш прийнятним терміном “викладач (учитель) дистанційного навчання” на користь терміна “т'ютор”, “координатор”. Є вкорінена віками професія вчителя, викладача, професіограма якої, звісно, з часом змінюється під впливом цивілізованих процесів у суспільстві. Немає ніякої необхідності вводити нові терміни, що означають неіснуючі професії, тим самим підкреслюючи немовби “над” або “поза” професійну діяльність цих осіб. Успіх дистанційного навчання багато в чому якраз і залежить від викладачів, їхнього професіоналізму. Очевидно, що з перспективою широкого впровадження дистанційного навчання в практику наших освітніх установ уже зараз постає завдання підготовки студентів педагогічних вищих навчальних закладів не лише для очного, а й для дистанційного навчання. Це має увійти в програму підготовки фахівців у педагогічних університетах.
- РОЗДІЛ 2. ПРИКЛАДНІ АСПЕКТИ ЗАСТОСУВАННЯ ІНФОРМАЦІЙНО-ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
2.1 ДИСТАНЦІЙНА ОСВІТА ЯК РІЗНОВИД НОВИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ТЕХНОЛОГІЙ
В останні роки у педагогічної громадськості викликає значний інтерес часто згадуване та широко обговорюване поняття дистанційної (або дистантноі) освіти [17; 28; 49 та ін.]. Зацікавленість дистанційною освітою підігрівається повідомленнями про динамічне зростання системи дистанційної освіти (ДО) за кордоном. Саме поняття ДО запозичене з англійської мови і практики освіти Великої Британії, Канади і особливо США, де не тільки поняття Distance Education, а й абревіатура ДЕ, що походить від цих слів, набули сталого значення й не вимагають розшифрування. В зарубіжній практиці поняття ДО охоплює найрізноманітніші моделі, методи й технології навчання, під час якого педагог і учень просторово розділені, перебувають у різних місцях (класах, школах, училищах, регіонах, містах і навіть країнах). При цьому стають необхідними деяке середовище або засоби, за допомогою яких відбувається спілкування викладача та учня. Такими засобами можуть бути:
P друковані та письмові матеріали, що пересилаються звичайною поштою або факсом;
P телефонна мережа;
P аудіо - та відеозаписи, навчальне радіо та телебачення (а також кіно);
P інтерактивні програмовані навчаючі засоби, комп'ютерні навчаючі програми;
P локальні та глобальні комп'ютерні мережі.
Термін “дистанційна освіта” не належить до певної особливої технології, швидше він описує спосіб навчання, який дозволяє педагогу та учню вийти за вузькі рамки навчання в класі. Розглянемо детальніше поняття ДО, а також спектр його можливостей.
Дистанційна освіта - це практика, яка зв'язує викладача, учня, а також джерела, розміщені в різноманітних географічних регіонах, за допомогою спеціальної технології, що дозволяє здійснювати взаємодію. Остання може забезпечуватись різними способами, наприклад, обмін друкованими матеріалами за допомогою пошти й телефаксу, аудіоконференція, комп'ютерна конференція, відеоконференція ДО є перспективним способом одержання освіти ізольованими учнями в селах, учнями зі специфічними вимогами, інвалідами, особами, які нездатні отримати освіту іншими способами.
Можна визначити ДО як освіту, що характеризується п'ятьма головними моментами:
а) існування вчителя і учня і, як мінімум, наявність домовленості між ними;
б) просторова розділеність вчителя і учня;
в) просторова розділеність учня та навчального закладу;
г) двоспрямована взаємодія учня і вчителя;
д) підбір матеріалів, призначених спеціально для ДО.
Це визначення охоплює ряд форм навчання - від заснованих на друкованих матеріалах, коли спілкування здійснюється по пошті й телефону, до двосторонніх відеокурсів, коли вчитель і учень “зустрічаються” на телевізійних екранах.
Головним чином, в ДО існує два підходи в забезпеченні підтримки навчання - розширення та трансформація. Ці підходи можна описати так.
Модель розширення має місце тоді, коли викладач веде урок, який технологічно мало відрізняється від традиційного, розширюючи його до інших просторових і часових рамок. Діяльність педагога, сукупність навчальних матеріалів, навчальне середовище дозволяють імітувати ситуацію навчання в умовах кабінету, а також компенсувати втрачені канали спілкування та одержання навчальної інформації. Така модель навчання передбачає перетворення лекції й наступного обговорення в кабінеті в індивідуальні навчальні матеріали.
Модель трансформації характеризує такі форми організації ДО, які не імітують традиційне навчання, а становлять щось нове, специфічно пов'язане з технологіями зв'язку викладачів та учнів, що використовуються в навчальному процесі.
Програми ДО не обов'язково становлять приклади точної відповідності певній моделі, однак знання відмінностей між моделями важливе для розуміння проблем психологічного та педагогічного лаштунків, з якими зіткнулась ДО. Разом з новими методами й технологіями навчання ДО привносить у теоретичну педагогіку й освітню практику нові поняття і терміни, до яких в першу чергу відносяться такі:
P віртуальний клас (група);
P підтримка навчання (підтримка учнів);
P навчальні телекомунікаційні проекти;
P зворотний зв'язок;
P діалогова технологія;
P комп'ютерний зв'язок;
P телеконференція;
P координатор, модератор, фасилітатор телекомунікаційного проекту (телеконференції).
Під віртуальним класом (групою) у зарубіжній практиці ДО розуміють спільноту учнів, взаємодія між якими при спільному виконанні ними навчальних завдань відбувається за допомогою комп'ютерних мереж. Віртуальна група - поняття, яке властиве трансформаційній моделі ДО, оскільки можна передбачити, що спілкування між учнями за допомогою комп'ютерної мережі досить істотно відрізняється від звичайного. У наших умовах ДО є досвід, на підставі якого правильніше говорити про квазівіртуальні групи, коли учні, які не мають комп'ютерів вдома, у спільній груповій діяльності використовують комп'ютери училища (школи, вищого закладу) для спілкування з аналогічними групами з інших училищ (шкіл, вищих закладів) або інших міст.
Під підтримкою навчання (або підтримкою учня) у ДО розуміють будь-які матеріали, інформацію, що передається від вчителя до учня, який знаходиться в іншій географічній точці. Процес навчання уявляється як деяка тривала діяльність, в якій не повинно бути перерв (або вони повинні бути зведеними до мінімуму), пов'язаних з тим, що навчально-методичні матеріали перестали надходити від викладача до учня.
Навчальний телекомунікаційний проект - одна з перспективних форм трансформаційної моделі ДО, що заснована на спільній (колективній) діяльності учнів, спрямована на досягнення деякої модельної мети. Мета, яка звичайно ставиться перед учнями, носить не навчальний характер і моделює мету певної наукової або виробничої діяльності (наприклад, мета навчального проекту екологічної спрямованості - виявити джерела забруднення оточуючого середовища в певному регіоні). Така модельна мета надає діяльності учнів у проекті інтегрованого характеру, стимулює в них навички та вміння працювати в колективі, з використанням розподілу праці та ролей, а також активну соціальну спрямованість. Важливими характерними рисами навчального телекомунікаційного проекту є такі:
P часова визначеність й обмеженість (від двох тижнів до трьох місяців);
P використання комп'ютерних і телекомунікаційних мереж і програмних засобів для обміну інформацією між всіма учасниками проекту, які часто створюють віртуальну або квазівіртуальну групу;
P необхідність чіткої організації діяльності учнів, яка встановлюється координатором проекту.
Зворотний зв'язок у ДО - узагальнення відповідного кібернетичного поняття - означає потік інформації від педагога до дистанційного учня на стадії оцінювання педагогом діяльності учня, його просунення та успіхів і відповідну реакцію педагога на успіхи учнів, оцінку його діяльності (схвалення або несхвалення).
Встановлено, що планомірно і раціонально організований зворотний зв'язок дуже важливий, оскільки сприяє формуванню усталеної позитивної мотивації навчальної діяльності. В традиційному навчанні зворотний зв'язок здійснюється неусвідомлено, на рівні підсвідомості, за допомогою міміки та жестів, інтонації голосу педагога, його безпосередньої реакції на відповідь учня в класі. Під час ДО багато невербальних каналів спілкування педагога і учня перекриті, тому зворотний зв'язок буде найважливішим елементом педагогічної технології, що ідентифікується і планується.
Діалогова технологія - конфігурація програмного забезпечення, обладнання, а також міжособистісної взаємодії та діяльності, що забезпечує вільне спілкування.
Телеконференція - спосіб обміну текстовими повідомленнями з деякими спільнотами зацікавлених у цьому людей.
Комп'ютерний зв'язок - сукупність способів використання комп'ютерів і телекомунікаційних мереж як інструментів для організації зв'язку.
Комп'ютерний зв'язок вміщує:
P електронну пошту, яка дозволяє спрямовувати повідомлення в поштові скриньки користувачів мережі;
P телеконференції, які дозволяють спрямовувати повідомлення всім учасникам одночасно;
P доступ до віддалених інформаційних серверів, наприклад бібліотечних ресурсів, баз даних, серверів тощо.
ДО за кордоном, зокрема в США, нині входить у нову, дуже важливу фазу свого розвитку. Після порівняно тривалого періоду відносної стабільності в розумінні незмінності головних технологій і методів навчання й нещодавнього періоду кардинальних змін внаслідок появи нових різноманітних середовищ (відео, комп'ютерних телекомунікацій) ДО сьогодні входить у фазу інтегрування й обмеження технологій. Цей період істотно вплине на практику навчання. Серед ключових тенденцій у розвитку ДО необхідно назвати такі:
P одночасне розгортування (зростання різноманітності) і сближення технологій;
P зміни в стосунках між викладачами та учнями;
P зміни відносин між навчальними закладами;
P виникнення усталених традицій.
У 80-х роках технології ДО, що використовувались для створення навчальних матеріалів, їхньої доставки та взаємодії між викладачами і учнями, були малочисельні та примітивні. В основному це були друковані матеріали, відео- та, досить рідко, прямі телевізійні трансляції. Для доставки використовувались звичайна пошта, кабельне та громадське телебачення.
Взаємодія здійснювалась за рахунок письмових творів, прямих консультацій по телефону та іноді за допомогою аудіозаписів. Пройшло всього лише 10-15 років, і техносфера невпізнанно змінилась. Відеомагнітофони є зараз у 50-60% домівках і нині повсякденно використовуються в ДО, а супутникові антени зараз починають слугувати не стільки розвагам, скільки освіті.
Найголовнішим є те, що в сферу ДО увійшли живі, інтерактивні середовища, такі як мікрохвильове телебачення, аудіографіка, стиснуте відео, телеконференції, аудіоконференції тощо. Всі ці середовища привнесли докорінну відмінність у стосунки учня й навчального закладу. Друковані матеріали, трансляції і навіть відеокасети мали справу з учнем-одинаком, нові ж інтерактивні середовища використовуються переважно як розширювачі навчальних аудиторій.
Зараз можна передбачити появу нових технологій у сфері ДО. Майже усі вони - цифрові. Вони включають у себе програми гіпермедіа, що дозволяє учневі самому контролювати порядок засвоєння інформаційного масиву, а також бази даних, які доступні через Internet та інші мережі, і навіть інтегровані комплекси даних, що в перспективі надають учням можливість об'єднатись з відеокурсами, аудіоматеріалами, базами даних й іншим програмним забезпеченням прямо з дому або з місця роботи.
ДО стала як ніколи багатосередовищною. Неминуче підключення все більшої кількості середовищ переносу навчальної інформації як невід'ємних способів викладання курсів як в рамках певного курсу, так і у випадку здійснення міжпредметних зв'язків. Це, мабуть, вплине на принципи розробки курсів і планування навчальних програм у ДО, що виходить за традиційні рамки “проблеми” доставки.
Багатосередовищність ДО видно і з того, як навчальні заклади керують своїми ресурсами. Раніше навчальні заклади орієнтувались на технічний бік навчання, скажімо, вводили предмети, що засновані на використанні друкованих матеріалів і телевізійних програм. Зараз такий підхід виявляється невиправданим. ДО зараз орієнтується на гнучке задоволення потреб учнів у навчальних курсах. Бере гору суміш технологій.
З іншого боку, вибух технологічних новацій змінює розуміння природи ДО. Нині ДО включає в себе такі різні, навіть діаметрально протилежні підходи, як самоосвіта та навчання у розширеній (віртуальній) аудиторії.
Зараз ДО визначається не стільки її носіями та засобами доставки, скільки природою взаємодії партнерів у навчанні.
З ускладненням і розширенням технологій ДО розширюється і коло організацій та структур, що так чи інакше залучаються до цього процесу. Технологія стає частиною інфраструктури навчального закладу: відтепер з рівною увагою повинні розглядатися проекти, що стосуються не лише досліджень і адміністрування, а й викладання як такого. Отже, виникає більш широка спільнота суб'єктів, зацікавлених у капіталовкладеннях в освітні технології.
Подобные документы
Використання Інтернет-ресурсів та форми роботи з комп’ютерними навчальними програмами. Підвищення мотивації вивчення англійської мови шляхом використання нових інформаційних технологій у школі. Сучасні підходи до використання інформаційних технологій.
реферат [29,0 K], добавлен 09.12.2010Уточнення змісту понять "технологія", "інформаційні технології" та "інформаційно-комунікаційні технології". Основні методи, методики та зміст інформаційних засобів навчання іншомовного спілкування, що використовуються педагогами вищих навчальних закладів.
статья [26,8 K], добавлен 31.08.2017Вивчення потреби у забезпеченні навчального процесу інформаційно-комп'ютерними технологіями відповідно з чинними вимогами до вищої освіти. Характеристика особливостей процесу підготовки фахових психологів. Аналіз перспектив досліджень у даному напрямку.
статья [22,5 K], добавлен 22.02.2018Інформаційний простір бізнесу. Нова роль бібліотеки. Інформаційний ринок у країнах Центральної і Східної Європи. Технології комерційного поширення інформації. Правове середовище інформаційної діяльності. Використання сучасних маркетингових технологій.
курсовая работа [30,0 K], добавлен 03.04.2004Електронні підручники як засіб впровадження інформаційних технологій у навчальний процес: основні поняття, вимоги. Створення електронного підручника: особливості мови HTML, текст, гіперпосилання; практичні заняття з теорії числових і функціональних рядів.
дипломная работа [1,8 M], добавлен 23.08.2012Поняття та властивості інформаційних технологій. Поява персональних комп’ютерів - принципова модернізація ідеї автоматизованого управління. Технічна база і компоненти інформаційних технологій. Завдання сучасних інформаційних технологій, їх класифікація.
реферат [39,1 K], добавлен 16.08.2010Напрямки використання інформаційно-комунікаційних технологій в процесі навчання студентів. Визначення шляхів залучення комунікаційних мереж і сервісів в систему вищої освіти. Побудова функціонально-інформаційної та техніко-технологічної моделі деканату.
дипломная работа [6,4 M], добавлен 27.01.2022Поняття інформаційних технологій, їх види та етапи розвитку. Особливості впровадження сучасних інформаційних технологій у різних сферах діяльності: рівні операційної діяльності, у керуванні та прийнятті управлінських рішень. Перспективи їх розвитку.
контрольная работа [21,3 K], добавлен 07.02.2011Основи використання інформаційних технологій у галузі освіти. Створення електронного щоденника мовою програмування. Вибір середовища розробки. Установка, налаштування та проектування шаблону програми. Наповнення сайту інформацією та створення бази даних.
магистерская работа [3,9 M], добавлен 25.02.2014Інформаційні потреби: типи та характеристики. Етапи і порядок підготовки інформаційно-аналітичних документів, загальна методика їх створення. Напрямки інформаційно-аналітичної діяльності державної науково-педагогічної бібліотеки ім. В.О. Сухомлинського.
курсовая работа [51,2 K], добавлен 19.07.2011
