Короткий курс з політології

- організації економічного характеру, що охоплюють сферу фінансів, торгівлі і так далі, наприклад: Європейська Асоціація Вільної Торгівлі (ЕАСТ), Міжнародна Торговельна Палата (МТП), Міжнародний Банк Економічного Співробітництва (МБЕС), Міжнародний Валютний Фонд (МВФ), Міжнародний Банк Реконструкції і Розвитку (МБРР);

- організації в області окремих галузей світового господарства, наприклад: Міжнародне Енергетичне Агентство (МЕА), Міжнародне Агентство з Атомної Енергії (МАГАТЕ), Міжнародний Союз Електрозв'язку, Організація Країн-експортерів Нафти (ОПЕК) і т.д.;

- політико-економічні організації, наприклад: Організація Африканської Єдності (ОАЕ);

- професійні організації: Міжнародна Організація Журналістів (МОЖ), Міжнародна Асоціація Політичних Наук (МАПН), Міжнародна Організація Кримінальної Поліції (ІНТЕРПОЛ);

- демографічні організації: Міжнародна Демократична Федерація Жінок (МДФЖ), Всесвітня Асоціація Молоді (ВАМ), Всесвітня Федерація Демократичної Молоді (ВФДМ),

- організації в області культури і спорту: Міжнародний Олімпійський Комітет (МОК), Організація Об'єднаних Націй з Питань Освіти, Науки і Культури (ЮНЕСКО);

- військові організації: Організація Північно-Атлантичного Договору (НАТО), Британський Пакт Безпеки (АНЗЮС);

- профспілкові організації: Міжнародна Конфедерація Вільних Профспілок (МКСП), Всесвітня Конфедерація Праці (ВКТ);

- різні організації на підтримку миру і солідарності: Всесвітня Рада Світу (ВСМ), Пагоушський Рух, Організація Солідарності Народів Країн Азії й Африки (ОСНАА), Міжнародний Інститут Миру у Відні;

- релігійні організації: Всесвітня Рада Церков (ВСЦ), Християнський рух на Захист миру чи Християнська Мирна Конференція (ХМК);

- Міжнародний Червоний Хрест (МКК);

- організація, метою якої є допомога військовополоненим, іншим жертвам війни, катастроф і стихійних лих;

- екологічні організації: Грінпіс і ін.

Найвидатнішу роль у системі міжнародних відносин відіграє Організація Об'єднаних Націй (ООН).

Вона стала практично першим в історії механізмом широкої багатогранної взаємодії різних держав з метою підтримки міжнародного миру і безпеки, сприяння економічному і соціальному прогресу всіх народів.

За п'ятдесят років свого існування ООН перетворилася у невід'ємну частину міжнародної структури. Її членами є близько 170 держав, що свідчить про те, що вона досягла практично повної універсальності. Не буде перебільшенням сказати, що жодна велика подія у світі не залишається поза полем зору Організації Об'єднаних Націй. Така широка причетність ООН до усього, що відбувається у світі, обумовлена її цілями і завданнями. Статут ООН - унікальний багатобічний міжнародний договір, що ставить метою об'єднання політичної волі і можливості багатьох держав, перетворення на центр узгодження їх дій з метою підтримки миру і безпеки, стверджування у міжнародній громадській думці ідеї взаємозалежності націй і народів, загального блага людства.

Обстановка "холодної війни" і пануюча в міжнародних відносинах ідеологізація утруднили здійснення цих цілей. Наприкінці 80-х ? початку 90-х рр., у зв'язку із закінченням "холодної війни" з'явилися умови для позитивних змін у міжнародних відносинах. Зросли авторитет і вплив ООН у світових справах, усталилися позиції міжнародного права, підсилилася роль військових спостерігачів і збройних сил ООН з підтримки миру. В даний час ООН перетворюється в найвпливовіший фактор світової політики.

У рамках ООН склався цілий ряд організацій, що органічно ввійшли в систему міжнародних відносин і як структури ООН, і як самостійні організації. До них відносяться:

- ВООЗ (Всесвітня Організація Охорони здоров'я);

- МОП (Міжнародна Організація Праці);

- ЮНЕСКО (Організація, що займається питаннями культури і науки);

- МВФ (Міжнародний Валютний Фонд);

- МАГАТЕ (Міжнародна Організація з Атомної Енергії);

- ЮНКТАД (Конференція ООН з торгівлі і розвитку);

- Міжнародний суд.

Міжнародні урядові організації мають більше важелів впливу на міжнародну політику й окремі держави, ніж національні уряди, що впливають на процес прийняття рішень, головним чином, силою громадської думки, організованих масових заходів.

Останнім часом у міжнародних відносинах усе ширше застосовується метод консенсусу як метод переговорів і прийняття рішень. Консенсус означає згоду в принципі, хоча можлива незгода з окремими формулюваннями чи пунктами, але все одно голосування з окремих пунктів тоді не проводиться. У регламентуючих документах деяких організацій ООН метод консенсусу зафіксований офіційно (ЮНКТАД, Комітет з роззброєння і в деяких інших).

Сутність зовнішньої політики

Міжнародні відносини як систему не можна зрозуміти без взаємозв'язку з такою категорією, як "зовнішня політика". В остаточному підсумку міжнародні відносини складаються, насамперед, із сукупності зовнішньополітичної діяльності держав, які є основними учасниками міжнародних відносин, і як самостійних суб'єктів, і як членів будь-яких організацій.

За своїм змістом політика ? явище складне, єдине, неподільне. Політична діяльність держави здійснюється як у системі внутрішніх суспільних відносин, так і за межами її кордонів ? у системі міжнародних відносин. Тому і розрізняють політику внутрішню і політику зовнішню. Вони мають багато загального й у той же час відрізняються своєю специфікою. Зовнішня політика вторинна щодо внутрішньої, вона сформувалася пізніше і здійснюється в інших суспільних умовах. Однак і внутрішня, і зовнішня політика вирішують одне завдання ? забезпечення, збереження і зміцнення існуючої в даній державі системи суспільних відносин. Зовнішня політика регулює відносини даної держави з іншими державами, забезпечує реалізацію її потреб і інтересів на міжнародній арені. Це загальний курс держави у міжнародних справах.

Зовнішня політика ? це діяльність і взаємодія офіційних суб'єктів, які мають чи привласнили право виступати від імені суспільства, виражати інтереси суспільства, обирати певні методи і способи їхньої реалізації. У зв'язку з цим необхідно розглянути такі категорії, як "національний інтерес" і "національна безпека".

Оскільки держави є основними суб'єктами міжнародних відносин, суспільство захищає свої інтереси, головним чином, через інститут держави. Тому досить розповсюдженою в науковій літературі є точка зору, відповідно до якої поняття національної і державної безпеки тотожні. Однак варто підкреслити, що між цими поняттями існують певні розходження, так само, як і між поняттями "національний" і "державний" інтерес. При певних обставинах національні і державні інтереси можуть не збігатися, наприклад, участь Росії в першій світовій війні не була пов'язана із захистом національних інтересів, але перемога у війні зміцнила позиції самодержавства. При укладанні Брестського миру в 1918 р. загальнонаціональні інтереси були відтиснуті державними інтересами. Взагалі в основі зовнішньої політики держави лежать інтереси нації чи багатонаціонального суспільства, однак слід зазначити, що державні і національні інтереси збігаються тільки тоді, коли зовнішня політика держави адекватно відображає потреби суспільства.

Зовнішньополітична діяльність, яка не відбиває реальних суспільних потреб, не знаходить міцної підтримки з боку суспільства, тому приречена на невдачу. Крім того, неправдиво зрозумілі і неадекватні потребам суспільства інтереси можуть стати причиною міжнародних конфліктів і обернутися величезними матеріальними і непоправними людськими втратами, як це було у випадку уведення радянських військ в Афганістан у 1979 р.

До сфери національних інтересів суспільства відносять, насамперед, підвищення матеріального і духовного рівня життя населення, забезпечення безпеки держави, її суверенітету, територіальної цілісності. Забезпечити реалізацію національних інтересів покликана зовнішня політика держави, яка підкреслює її нерозривний зв'язок з політикою внутрішньою. Фактично вона покликана забезпечити сприятливі зовнішні умови для реалізації цілей і завдань внутрішньої політики. Однак це не означає, що зовнішня політика є простим продовження політики внутрішньої. У неї є свої власні цілі, вона робить зворотний, притому досить сильний вплив на політику внутрішню. Особливо цей вплив помітний в сучасних умовах, коли підсилюється міжнародний поділ праці, розширюються економічні, політичні і культурні зв'язки між державами і народами. Формується загальний інформаційний простір завдяки розвитку засобів масової комунікації.

З особливостями зовнішньої політики як особливої сфери діяльності держави пов'язані її цілі і функції.

Головна мета зовнішньої політики будь-якої держави ? це забезпечення її безпеки, охоронна функція. Вона пов'язана з охороною і захистом прав і інтересів даної країни, а також її громадян за її межами. Охоронна функція полягає також у пристосуванні зовнішньополітичної стратегії даної держави до системи міжнародних відносин. Реалізація цієї функції спрямована на запобігання загрози для даної держави, на пошук мирних політичних рішень, виникаючих спірних питань і проблем. Ефективна реалізація даної функції залежить від здатності держави, її спеціальних органів і інститутів впливати і визначати потенційні джерела загрози і небезпеки, не допускати небажаного перебігу подій. Спеціальними інститутами, призначеними для цих цілей, є посольства, консульства, представництва, розвідка і контррозвідка.

Найважливішим завданням зовнішньої політики є посилення економічного і політичного потенціалу держави. Від зовнішньої політики і становища держави на міжнародній арені залежить і економічний розвиток країни, і її політична стабільність. Зовнішня політика повинна сприяти ефективному функціонуванню економіки, росту добробуту суспільства. Тому до її завдань входить забезпечення для держави більш вигідної участі в поділі праці, пошук більш дешевих ресурсів (сировинних і трудових), забезпечення більш вигідних умов збуту продукції, збереження стратегічних ресурсів країни і т. ін. У такий спосіб зовнішня політика виконує також важливу економічну функцію.

Інформаційно-представницька функція зовнішньої політики знаходить своє вираження в діяльності відповідних органів із створення позитивного іміджу держави у світовому співтоваристві. Спеціальні органи інформують свої уряди про наміри інших урядів, забезпечують контакти своєї держави з іншими країнами. Представницька функція реалізується за допомогою впливу на громадську думку і політичні кола тих чи інших країн, щоб забезпечити сприятливі умови для успішного вирішення зовнішньополітичних завдань. Інформаційно-представницька функція реалізується в рамках культурних і наукових обмінів, проведення переговорів, укладання міжнародних договорів.

Регулююча функція зовнішньої політики спрямована на створення сприятливих зовнішньополітичних умов для діяльності держави, на збереження рівноваги в системі політичних зв'язків. Особливу роль у реалізації цієї функції відіграє діяльність центральних органів зовнішньої політики: міністерств закордонних справ, посольств, консульств.

Зовнішньополітична діяльність з досягнення поставлених цілей реалізується різними засобами: політичними, економічними, вагомими, військовими, інформаційно-пропагандистськими.

До політичних засобів відноситься, у першу чергу, дипломатія.

Дипломатія ? офіційна діяльність держави в особі спеціальних інститутів і за допомогою спеціальних заходів, прийомів, методів, з позицій міжнародного права. Дипломатія здійснюється у вигляді переговорів, візитів, спеціальних конференцій і нарад, зустрічей, підготовки і укладання двосторонніх і багатосторонніх угод, дипломатичного переписування, участі в роботі міжнародних організацій.

Економічні засоби зовнішньої політики мають на меті використання економічного потенціалу даної країни для досягнення зовнішніх політичних цілей. Навіть невеликі за територією держави, не багаті матеріальними і людськими ресурсами, можуть відігравати головну роль на світовій арені, якщо у них сильна економіка, яка базується на передових технологіях і здатна поширювати свої досягнення далеко за кордони. Прикладом такої держави служить Японія. Діючими економічними засобами є ембарго, чи навпаки, режим найбільшого сприяння в торгівлі, надання інвестицій, кредитів і позик, іншої економічної допомоги чи відмова в її наданні.

До військових засобів зовнішньої політики прийнято відносити військову міць держави, яка має армію, її чисельність і якість озброєння, моральний стан, наявність військових баз, володіння ядерною зброєю. Військові заходи можуть використовуватися як засіб прямого впливу, так і непрямого. До першого відносяться війни, інтервенції, блокади. До других ? іспит нових видів зброї, навчання, маневри, загроза застосування сили.

Пропагандистські засоби містять у собі весь арсенал сучасних засобів масової інформації, пропаганди й агітації, які використовуються для зміцнення авторитету держави на міжнародній арені, сприяють забезпеченню довіри з боку союзників і можливих партнерів. За допомогою засобів масової інформації формується в очах світової громадськості позитивний образ держави, почуття симпатії до неї, а в разі потреби ? антипатії й осуду щодо інших держав. Часто пропагандистські засоби використовуються, щоб завуалювати ті чи інші інтереси і наміри.

Слід зазначити, що система міжнародних відносин діє в конкретно-історичних умовах. Її функціонування, опосередковане свідомою діяльністю людей, відбувається на тлі певної економічної і політичної обстановки в регіонах і у світі в цілому. Тому реалістична оцінка сучасного світу ? необхідна і першорядна умова розробки і здійснення зовнішньої політики і системи міжнародних відносин.

Що ж таке сучасний світ? Які йому властиві особливості?

Сучасний світ стрімко змінюється. Різноманіття і багатоликість ? одна з його характерних рис. З іншого боку, він переживає величезний прогрес, пов'язаний з розвитком науково-технічної революції, радикальними змінами в засобах транспорту, зв'язку й інформації. У той же час у ньому продовжують існувати величезні масиви відсталості, голоду, убогості, вогнища напруженості. Це світ, що стає усе більш взаємопов'язаним і взаємозалежним, тому можна сказати, що дуже багато проблем набувають характеру глобальних.

Загострення глобальних проблем ? одна з головних особливостей сучасного світу. До їхнього числа відносять:

- запобігання термоядерній війні;

- запобігання екологічній катастрофі;

- енерго-сировинну проблему;

- продовольчу проблему, необхідність ліквідації голоду;

- демографічну проблему;

- подолання економічної і культурної відсталості багатьох країн;

- поширення смертельних захворювань.

У зв'язку з цим доцільно виділити критерії ? істотні ознаки глобальних проблем. До їхнього числа варто віднести:

- виняткову актуальність, тому що від їхнього вирішення залежить саме існування життя на Землі, умови його підтримки і розвитку;

- планетарний характер: прояв глобальних проблем не обмежується межами однієї держави, декількох регіонів чи держав;

- загальнолюдський характер цих проблем, які стосуються корінних інтересів усіх людей, незалежно від їх соціально-класової, національної, професійної чи іншої приналежності.

Список літератури

1. Алексеев С.С. Философия права. - М., 1997.

2. Алмонд Г., Полуэлл Дж., Стром К., Далтон Р. Сравнительная политология сегодня. - М.: Аспект-Пресс, 2002. - 536 с.

3. Бек У. Что такое глобализация. - М.: Прогресс - Традиция, 2001. - 304 с.

4. Гаджиев П.С. Введение в политическую науку: Уч. для вузов. - М: Логос, 2000. - 554 с. (Учебник для ХХІ века).

5. Дюверже М. Политические партии. - М.: Академический проспект, 2002. - 558 с.

6. Ковлер А.И. Исторические формы демократии. - М.: Наука, 1990.

7. Кола Д. Политическая социология. - М.: Весь мир, 2001. - 406 с.

8. Коэн Дж., Арато Э. Гражданское общество и политическая теория. - М.: Весь мир, 2003. - 782 с.

9. Панарин А.С. Политология. - М.: Книжный дом "Университет", 1999. - 320 с.

10. Політологічний енциклопедичний словник / Навч. посібник. - П.: Генеда, 1997. - 400 с.

11. Політологія. Кн.. 1. Політика і суспільство. Кн.. 2. Держава і суспільство. Підручник / За ред. Колодій А. - К.: Ельга. - Н., 2000. - 548 с.

12. Политология: Курс лекций / Под ред. Марченко М. - М.: Зерцало, 1999. - 608 с.

13. Політологія: Навч. посібник / Під ред.. Сазонова М. І. - Харків: Фоліо, 1998. - 735 с.

14. Політологія: Підручник / За ред. Дзюбка І. С., Певківського К.М. - К.: Вища школа, 2001. - 415 с.

15. Політологія: Підручник / За ред. Бабкіної О. В., Горбатенко В.П. - К.: Видавничий центр "Академія", 2003. - 526 с.

16. Политология. Уч. пособие для вузов / Под ред. Полупиной Г.В. - М.: АКАЛИС, 1999. - 277 с.

17. Пугачев В.П., Соловьев А.И. Введение в политологию: Учебник для студентов вузов. - М.: Аспект-Пресс, 1998. - 447 с.

18. Хейвуд Э. Политология: Учебник для студентов вузов. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, 2005. - 544 с.

19. Холодов В.В. Лекції з політології: Навч. посібник. - Суми: Вид-во "Університетська книга", 2001. - 407 с.

Зміст

Вступ

Тема 1. Політологія як наука

Тема 2. Історія політичної думки

Тема 3. Політика як соціальне явище

Тема 4. Політична влада

Тема 5. Політична поведінка і політична діяльність

Тема 6. Політична система суспільства

Тема 7. Політичні режими сучасності

Тема 8. Держава як базовий інститут політичної системи

Тема 9. Політичні партії і виборчі системи

Тема 10. Політична культура і політична свідомість

Тема 11. Політичне лідерство

Тема 12. Політична свідомість та ідеологія

Тема 13. Сучасні політичні течії

Тема 14. Міжнародні відносини

Список літератури

Навчальне видання

Короткий курс лекцій з політології

Для студентів 2-4 курсів усіх форм навчання, усіх спеціальностей

Укладачі: Зінчина Олександра Борисівна

Клімов Олександр Володимирович

Крюкова Алла Василівна

Радіонова Людмила Олексіївна

Толстенко Сергій Миколайович

Відповідальний за випуск: А.О. Великих

Редактор: С.Д. Сусло

Размещено на Allbest.ru