Стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки україни

Уманський державний педагогічний університет

імені Павла Тичини

Дипломна робота

Стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри

Дармограй Фаїна Федорівна

Науковий керівник: канд. пед. наук, доцент

Осадченко І.І.

Вступ

Актуальність дослідження. Нині, зважаючи на новий зміст загальної середньої освіти і 12-річний термін навчання, початкова школа знаходиться в епіцентрі уваги, адже саме перші роки суспільного виховання й навчання дітей мають надзвичайно важливий вплив на подальший розвиток інтелекту, творчості, формування характеру, саморозвиток особистості тощо.

Початок навчання у школі для багатьох першокласників пов'язаний зі значним навантаженням, до того ж характер і темпи оволодіння навчально-пізнавальною діяльністю не завжди відповідають загальній розумовій здатності дітей такого віку до засвоєння знань, умінь та навичок, визначених змістом програми.

Успішність першокласників забезпечується шляхом цілеспрямованого формування й розвитку їхньої пізнавальної активності й самостійності (Н. Бібік, В. Давидов, Д. Ельконін, О. Савченко, Н. Скрипченко та інші вчені). Разом із тим для молодших школярів, поряд із провідною навчальною діяльністю, залишається актуальною й ігрова діяльність. Застосування різноманітних дидактичних ігор сприяє формуванню в дітей вказаного віку пізнавальних процесів, оволодінню прийомами і методами навчально-пізнавальної діяльності. Дидактичні ігри допомагають учням долати пізнавальні труднощі, усувають страх, почуття дискомфорту, що позначається на успішності дітей та їхній пізнавальній активності.

Ефективність застосування дидактичних ігор у навчанні молодших школярів переконливо доведено в роботах Ш. Амонашвілі, Н. Бібік, Б Друзя, С. Короткова, Н. Кудикіної, М. Микитинської, Р. Осадчук, О. Савченко, Г. Цукерман та інших учених. У багатьох працях дослідників відображено різні підходи до визначення сутності дидактичної гри. Так науковці визначають сутність гри як форму спілкування (Т. Ладивір, О. Дусавицький, Г. Репрінцева, Т. Філімонова та ін.), форму діяльності (Л. Виготський, Д. Ельконін), умову розумового розвитку (С. Рубінштейн, С. Смірнов). Незважаючи на вивчення окремих аспектів проблеми, застосування дидактичної гри як засобу розвитку пізнавальної активності молодших школярів спеціально не вивчалось. Водночас, аналіз навчальних занять у початковій школі щодо використання методів навчання засвідчив, що дидактична гра на сьогодні ще не стала реалією сучасної школи, під час її застосування не реалізуються повною мірою закладені в ній дидактичні можливості.

Разом із тим вивчення досвіду масової шкільної практики свідчить про існування суперечності між необхідністю формування і розвитку пізнавальної активності в молодших школярів та відсутністю досліджень щодо нових підходів до вдосконалення засобів навчання, зокрема дидактичної гри.

Наявна суперечність, а також недостатність теоретичного і практичного дослідження цих питань актуалізують обрану тему дипломної роботи «Стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри».

Мета дослідження - теоретично обґрунтувати й експериментально перевірити ефективність науково обґрунтованих педагогічних умов стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри.

Відповідно до мети визначено такі завдання дослідження:

1. Розкрити на підставі аналізу філософської, психолого-педагогічної літератури сутність пізнавальної активності школярів першокласників.

2. Визначити систему критеріїв і показники сформованості пізнавальної активності першокласників.

3. Теоретично визначити та експериментально перевірити ефективність педагогічних умов використання дидактичної гри як засобу стимулювання пізнавальної активності першокласників.

Об'єкт дослідження - процес розвитку пізнавальної активності першокласників.

Предмет дослідження - педагогічні умови стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри.

Гіпотеза дослідження: застосування дидактичних ігор стимулюватиме пізнавальну активність першокласників, якщо в навчально-виховному процесі забезпечити використання ігор проблемного характеру та емоційну насиченість навчально-ігрової діяльності.

Методологічну й теоретичну основу дослідження становлять: ідеї гуманістичної філософії про людину як найвищу цінність суспільства; закони та категорії наукового пізнання; діалектична теорія про взаємозв'язок, взаємозумовленість і цілісність явищ у природі; основні положення та принципи системного підходу до комплексного аналізу педагогічних процесів і явищ, особистісно орієнтованого й діяльнісного підходів, відповідно до яких педагогічні феномени розглядаються в контексті розвитку особистості і діяльності; наукові положення щодо активності особистості, яка має великі можливості для саморозвитку в процесі взаємодії з навколишнім світом; концепції інтелектуального розвитку молодших школярів та ідеї провідної ролі в цьому процесі навчальної діяльності (Ш. Амонашвілі, Н. Бібік, М. Вашуленко, Л. Виготський, В. Давидов, Л. Занков, Г. Костюк, О. Савченко), розвитку пізнавальної активності у процесі навчання (І. Лернер, В. Лозова, О.Савченко, Т. Шамова, Г. Щукіна та інші); сутність діалектичного методу аналізу педагогічних явищ (Л. Виготський та інші), основні психологічні положення про гру (Л. Виготський, Д. Ельконін, С. Рубінштейн та ін.).

Для розв'язання поставлених завдань використано комплекс методів дослідження: теоретичні - аналіз і синтез наукової, навчально-методичної літератури - для порівняння, зіставлення різних поглядів на досліджувану проблему, а також визначення понятійно-категоріального апарату, емпіричні - спостереження, анкетування, опитування, бесіда, вивчення результатів навчальної діяльності першокласників для виявлення рівня самореалізації за визначеними критеріями і показниками; педагогічний експеримент для перевірки гіпотези, методи математичної статистики для кількісного та якісного аналізу емпіричних даних.

Експериментальною базою дослідження були Новогреблінська та Червонокутська загальноосвітні школи І-ІІІ ступенів Жашківського району Черкаської області протягом 2009-2010 навчального року. Загалом у дослідженні взяли участь першокласники (загальною кількістю 41 учень), з яких один клас (с. Нова Гребля Жашківського району Черкаської області) був визначений як експериментальний (20 учнів) і один клас (с. Червоний Кут Жашківського району Черкаської області) - як контрольний (21 учень).

Теоретична та практична значущість дослідження полягають у тому, що уточнено сутність поняття «дидактична гра» як методу навчання, що передбачає, з одного боку, наявність ігрової дії, за допомогою якої формуються певні якості особистості (увага, спостережливість, пам'ять), розвивається мислення, виявляються творчі здібності школяра, самостійність, ініціатива, а з іншого - розв'язує певні дидактичні завдання: вивчення нового матеріалу, повторення і закріплення вивченого матеріалу, формування трудових умінь та навичок, використання здобутих знань на практиці. Подальшого розвитку набула класифікація дидактичних ігор на підставі психічних процесів, спрямованих на розвиток пізнавальної активності молодших школярів. Визначені умови застосування дидактичних ігор як засобу стимулювання першокласників пройшли експериментальну апробацію і можуть бути враховані в навчальному процесі сучасної початкової школи.

1.Психолого-педагогічні аспекти стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри

1.1 Теоретичні засади використання дидактичних ігор як засобу стимулювання пізнавальної активності першокласників

Навчаня шестирічних першокласників викликає багато запитань у педагогів стосовно структури навчально-виховного процесу, методів та прийомів роботи з дітьми. Тому ми намагались знайти свої власні шляхи для розв'язання цих педагогічних проблем, спираючись на власний досвід та знання, звертаючись до сучасних методів і технологій.

Цілком слушно, на нашу думку, є те, що аналізуючи шляхи підвищення ефективності навчання, О. Янківська [90] виокремлює три основних напрями розвитку інноваційних освітніх технологій: використання дискусії у процесі навчання, організація проблемного навчання, впровадження гри в навчальний процес.

Отже, серед методів навчання особливого значення набувають ігри, і особливо дидактичні, оскільки ігри мають такі особливості:

• містять ігровий (розважальний, змагальний та ін.) компонент;

• можуть нести навчальний елемент (зміст, організація);

• базуються на ігровій діяльності, яка бажана для дітей молодшого шкільного віку.

Процес і результат формування інтересів учнів пов'язані з активністю їхньої пізнавальної діяльності, позицією у процесі навчання. Він буде проходити більш інтенсивно з проявом ініціативи, самостійності, творчої активності школярів тільки тоді, коли будуть включені у навчальний процес дидактичні ігри.

Особливо важливий цей аспект в умовах сьогодення. На сучасному етапі переважає комп'ютерні та відео-ігри, діти дуже мало приділяють уваги настільним іграм (лото, доміно тощо).

Н. Бібік [7] цілком справедливо вважає, що найбільша пізнавальна активність спостерігається в ситуаціях безпосереднього спілкування з об'єктами навколишнього світу, практичних дій з предметами, використання життєвого досвіду дітей; у разі варіативності й незвичності способів діяльності. Пізнавальна активність молодших школярів знижується одноманітністю процесуальних характеристик навчання (особливо, якщо тривало використовуються методи слухового сприймання - бесіда, розповідь, опитування); використанням недоступної для дітей інформації; неправильною оцінкою їхньої діяльності; перенасиченням процесу емоційними, розважальними прийомами, неадекватністю рівня складності пізнавального завдання можливостям учнів.

Не викликає сумнівів той факт, що багато важливих аспектів цієї проблеми залишаються не дослідженими або недостатньо дослідженими. Це стосується, зокрема, питання про місце і функції дидактичної гри в розвитку пізнавальної активності учнів. Дидактичні ігри навчального характеру відповідають природним потребам першокласників, завжди в тій чи іншій мірі поєднують в собі елементи пізнавальної і прикладної, репродуктивної і творчої діяльності школярів; вони здатні активізувати емоційну сферу дитини, розвивати її пізнавальну допитливість, інтереси, інтелектуальні та духовні потреби [27].

Аналізуючи наукову психолого-педагогічну та методичну літературу, ми дійшли висновку, що дидактична гра сприяє розвитку пізнавальної активності першокласників, швидкості мислення, а також допомагає вихованню само- та взаємооцінки, справедливості, прагнення до ризику, що необхідно в сучасних умовах життя. Ці ігри потребують від школярів кмітливості, уваги, вчать витримки, вироблюють уміння швидко орієнтуватися і знаходити правильне рішення. Спільно виконане загальне завдання, внесення посильного доробку у працю свого колективу, захоплення від спілкування у процесі спільної праці створює комфортні умови для кожної дитини, щоб навчальна діяльність не викликала негативного психологічного напруження і перетворилася в радісний, цікавий процес. Отже, залучення дітей до дидактичної гри має мотиваційний ефект.

Гра виступає предметом вивчення не лише в педагогіці, а й у психології, соціології, етнографії. Так, на думку психологів, зокрема Д. Ельконіна [20] і В. Запаренка [22], вона є основною формою вияву активності дитини з перших років її життя. Це змістовна творча діяльність, в якій дитина ставить перед собою свідомі цілі, прагне їх здійснити. Етнографи [35], у свою чергу, визначають гру як свого роду дзеркало дитячої душі, прояв діяльності розуму дитини, як матеріал, що дає змогу зрозуміти, на яких емоціях і почуттях формується народ, нація. Щоб науково виважено й аргументовано підійти до розв'язання цієї актуальної багатоаспектної проблеми, а саме, як дидактична гра впливає на пізнавальну активність дітей, необхідно, на нашу думку, звернутися до історії питання.

Гру можна розглядати як один з провідних напрямів діяльності людини. Вона існувала в людському суспільстві з найдавніших часів. Її виникнення і розвиток пов'язані з необхідністю заповнення вільного часу в дорослих, підготовкою дитини до життя. Тривалий час дидактична гра залишалася приватною справою і не була предметом уваги ні психологів, ні педагогів, ні суспільства. Але з розвитком виробництва, культури, досягненнями в різних галузях життєдіяльності виникла потреба в розвиненій особистості, в її моральному, розумовому, фізичному, естетичному формуванні. З середини ХІХ ст. одним із головних чинників такого розвитку дитини педагогами і психологами вважалася дидактична гра. Іншим чинником, що сприяє розвитку особистості, було визначено виокремлення раннього дитинства як окремого періоду життя дитини, що активно розпочалося в середині ХІХ ст. [28].

В процесі нашого дослідження викликає інтерес думка, що творча спадщина видатних педагогів Яна Амоса Коменського, Йогана Песталоцці, Жан-Жака Руссо цікавила фахівців як історико-педагогічне підґрунтя, як спонука для розвитку власних ідей. У досліджуваний період найбільший інтерес педагогічної громадськості викликали праці німецького педагога Фрідріха Фребеля, італійки Марії Монтессорі.

Інша всесвітньо відома представниця шкільного виховання Марія Монтессорі також вплинула на розвиток вітчизняних концепцій дидактичної гри. Вона запропонувала дидактичний матеріал, ігри, спрямувавши їх на формування математичних, мовленнєвих здібностей дитини, навчання письма і читання. Але насамперед її дидактичний матеріал спрямовував на розвиток образного мислення дитини, що дуже важливо для ігрової діяльності.

Проаналізувавши розвиток педагогічної думки щодо дитячої гри, ми згодні з думою Т.Філімонової [79, с. 56], що згадані педагоги та створені ними системи, значною мірою вплинули на розвиток шкільного виховання, зокрема на розбудову теорії і практики дитячої гри в Україні кінця XIX - початку ХХ ст., їхні ідеї, підходи, думки творчо використовували вітчизняні педагоги.

Аналізуючи теоретичні дослідження ігрової діяльності зарубіжних педагогів, психологів другої половини XX століття, ми згодні з думкою Н. Кудикіної [32], що вона розглядається в школі переважно як дидактичний засіб, застосування якого набуло особливої актуальності у зв'язку із зниженням віку дітей, які залучаються до систематичного шкільного навчання. Охоплення навчанням шестирічних дітей, які по суті ще не вийшли із дошкільного віку, зумовлює необхідність систематичного і багатофункціонального використання дидактичної гри в навчально-виховному процесі.

Вагомий внесок у розвиток проблеми гри як окремого феномена дитячої життєдіяльності у вітчизняній педагогічній науці зробили такі видатні педагоги і психологи, як С. Рубінштейн, С. Русова, С. Смирнов [63; 65; 70]. Вчені дійшли висновку, що дидактична гра - це природна потреба дитини, головний фактор її формування; вона має соціальну природу, зумовлена розвитком людської цивілізації, відкриття й досягнення якої потребують високорозвиненої особистості.

Т.Філімонова [79] підкреслює, що значну роль у поширенні рухливих і дидактичних ігор відіграли громадські товариства, серед яких Київське товариство народних дитячих садків (видання книжок, посібників «Фребелівські заняття»), Фребелівське товариство (відкриття курсів для педагогів і батьків, читання лекцій), українське товариство «Дитяча хата» (проведення свят з елементами народних ігор).

З аналізу висвітленої проблеми можна дійти висновку, що науковці, характеризуючи дидактичні ігри, як засіб стимулювання пізнавальної активності дітей вбачали в них суттєву особливість, а саме, вербально сформульовані вимоги до поведінки і дій їх учасників. Специфіка методики керівництва ними полягає в опорі педагога на заохочення дітей до виконання правил конкретної гри та контроль за їх дотриманням.

У вітчизняній методиці навчання грамоти ще в 50-х роках стали активно застосовуватися запропоновані Д.Ельконіним [20] дидактичні ігри, що сприяють активізації пізнавальної діяльності дітей. Фундаментальною працею у психології дитячої гри є його монографія «Психологія гри», в якій аналізуються основні вітчизняні і зарубіжні концепції ігрової діяльності дитини й обґрунтовано її теоретичну систему як імітації дійсності і моделювання людської діяльності. Д.Ельконін [там само] виокремлює гру як діяльність, в якій складається і відшліфовується керування поведінкою її учасників. Відмінними ознаками гри є ситуації, які швидко змінюються, в яких залишається об'єкт після дій з ними, і швидке пристосування дій до нової ситуації.

Значний внесок в обґрунтування педагогічної теорії ігрової діяльності зроблено педагогами Ш. Амонашвілі, М. Вашуленко, О. Савченко, В. Сухомлинським.

Серед важливих педагогічних проблем, які розробляв В. Сухомлинський, значне місце посідає дослідження питань розвитку пізнавальних інтересів учнів початкових класів за допомогою дидактичних ігор. Видатний педагог дбав про те, щоб діти були допитливими дослідниками і відкривачами світу, щоб істина постала перед ними не як готовий висновок, поданий вчителем, а у вигляді яскравої картини довкілля, пережитої з трепетним биттям серця. Він стверджував, що коли відкриття схвильовує дитину, тоді істина стає особистим переконанням, яким людина дорожить усе життя. Інтелектуальні почуття, переживання радості пізнання, подив перед величчю природи та її закономірністю - джерело міцної пам'яті. І все це відбувається завдяки дидактичним іграм [73, с. 200].

О. Савченко у своїй роботі «Дидактика початкової школи» зазначає, що кожна дидактична гра виконує різні функції: збагачує пізнавальний досвід дітей, розвиває мислення, мову, уяву, точність рухів, витримку. Але головна мета включення ігор у навчальний процес -- викликати інтерес до навчання. Якщо гра захоплює дітей, вони виявляють максимальну активність, не відчувають втоми, їм хочеться досягти найкращого результату. Значущою для нашого дослідження є думка автора про те, що епізодично використовувані ігри суттєво не впливають на стійкість емоційно-позитивного ставлення дітей до навчального процесу. Отже, потрібна продумана насиченість уроків системою ігор на різних етапах навчання й емоційна підготовка дітей до засвоєння понять, розпізнавання їх суттєвих ознак і самостійного застосування засвоєних знань [66, с. 56].

Ш. Амонашвілі зазначає, що шестирічна дитина в силу функціональної тенденції не може жити без активності, без гри. Припинити ігрову діяльність і силоміць включити малюка в іншу діяльність, яка суперечить рухові інтерфункціональних сил - означає загальмувати інтенсивний розвиток, всебічне розкриття його задатків. Саме тому присилування шестирічної людини до навчальної діяльності може спричинити одне: вона не злюбить школу, учіння, книжку, самого педагога [1, с. 168].

Аналіз наведених вище поглядів щодо дидактичної гри дало можливість виокремити такі її характерні особливості застосування в урочній діяльності. На кожному уроці гра повинна виконувати різні функції: важливого прийому організації дітей для виконання навчальних завдань; дійового засобу змагання у ході закріплення.

Гра як метод підготовки учнів до вивчення нового виступає інструментом розв'язування суперечностей між характером мотивації, пізнавальною спрямованістю особистості та об'єктивною необхідністю оволодіння новим знанням, між сприйняттям явищ та усвідомленням їх як наукових фактів, між знаннями, що мають учні, і тими, що повинні бути, між усвідомленням одиничного й загального, елементарного та систематичного. Ігри -- це методи, що стимулюють вплив змісту навчання, інтерес до навчання, конкретизують і закріплюють засвоєне. Ігровий метод навчання визначаємо як спосіб спрямованої міжособистісної взаємодії учня та педагога, за якого в умовній обстановці вирішується завдання навчально-виховного процесу [75].

Навчальна гра має таку ж саму структуру, що й будь-яка інша навчальна діяльність, тобто містить у собі мету, зміст, процес та результат.

Висновки, які зробили науковці І. Лернер, П. Щербань, Г. Яворська та інші щодо ігрових методів навчання молодших школярів, - це результат довгої кропіткої роботи, осмислення теорії і практики навчання. Їх зіставний аналіз різних трактувань ігрової діяльності підтверджує відому педагогічнуположення, що ігрова діяльність має бути основною формою навчальної діяльності першокласників, їхнього ставлення до навколишньої дійсності, до товаришів, до дорослого.

Дидактична гра як форма навчання містить у собі декілька елементів. Основний з них - дидактичний. Він точно встановлює мету використання гри (навчання дітей чогось, її виховний вплив). Ігрове завдання визначає ігрові дії учнів, спрямованні на використання набутих знань або закріплення у процесі гри. Ігрові дії є підставою проведення гри, вони потребують дохідливого, поступового пояснення. Це взаємозв'язок між практичною дією учня і його розумовою діяльністю (цілеспрямоване сприйняття, порівняння, спостереження, пригадування). Правила гри організовують пізнавальну діяльність учнів, мають дидактичну, виховну, організаційну функції. На підставі правил гри вчитель має можливість керувати грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою учнів. Ігрова мета як результат проведення дидактичної гри стимулює бажання дітей виграти, швидко застосувавши необхідні знання, навички, вміння активізує роботу, спонукає до виховання активної реакції, мислення, зосередженості. Результат гри завжди важливий і для вчителя, і для учнів [15].

Н. Бібік [7], О. Савченко [66] розглядають ігрову діяльність як дидактичний засіб, який активізує здатність дітей самостійно мислити і діяти, створює атмосферу свободи, творчого розкріпачення в колективі та умови для саморозвитку, дає змогу повніше враховувати вікові особливості першокласників.

Функції дитячої гри визначаються її психологічними особливостями, розкритими в дослідженнях Н. Бібік, Л. Виготського, Д. Ельконіна, С. Рубінштейна та інших.

Ми згодні з думкою Г. Яворської [89], що внаслідок застосування ігор виконується один з основних законів навчальної діяльності: досягнення мети навчання неможливе без власної активності суб'єкта навчання. Засвоєння змісту навчального матеріалу можливе лише за діяльності учнів, тобто через їхню власну активність, коли вони - суб'єкти навчання. Сутність гри полягає в тому, що в ній важливий не результат, а сам процес, процес переживань, пов'язаних з ігровими діями. Хоча ситуації, що програються дитиною уявні, але почуття, пережиті нею, реальні.

З нашої точки зору, використання дидактичних ігор на уроці тісно пов'язано з формуванням пізнавальної активності і тому педагогам необхідно усвідомити, що кожній дитині властивий лише тільки їй притаманний стиль та манера навчатися, свій практичних досвід.

У науковій роботі І. Куліш [33] наведено теоретичне узагальнення проблеми ігор у навчальному процесі, яке полягає у визначенні суті гри, в обґрунтуванні місця та ролі дидактичної гри та її значення в навчальному процесі для розвитку пізнавального інтересу студентів, в активізації їхньої навчальної діяльності, у розробці та впровадженні педагогічної технології застосування дидактичної гри під час вивчення іноземної мови. Автором прокоментовано різні підходи щодо термінології та проаналізовано ступінь синонімічності і відмінності між термінами «навчальна гра», «пізнавальна гра», «педагогічна гра», «дидактична гра».

У праці Л. Андрєєвої [2] виявлено, що гра формує пізнавальну активність і саморегуляцію дитини, дозволяє розвивати увагу і пам'ять, створює умови для становлення абстрактного мислення. Гра для молодших школярів - найулюбленіша форма діяльності. Автор доводить, що розвиток творчих здібностей дітей засобами гри буде ефективно здійснюватися за таких умов: систематичне використання ігрових методів і прийомів у навчальному процесі; урахування вікових та психологічних особливостей дітей молодшого шкільного віку; створення комфортних психолого-педагогічних умов для розвитку творчих здібностей учнів, їх індивідуальності.

Різні підходи дослідників до проблеми стимулювання пізнавальної активності першокласників засобами дидактичної гри об'єднує спільна ідея: процес формування пізнавальної активності за допомогою дидактичної гри зумовлений зростанням активності самої дитини, посиленим проявом її інтересу до пізнання, тобто ефективність навчання знаходиться в прямій залежності від активності самої дитини [15] .

Ми згодні з думкою Н. Кудикіної [31], що дидактична гра - це конкретний прояв індивідуальної і колективної ігрової діяльності дитини, яка має історичний, багатовидовий, багатофункціональний характер.

Теоретичний аналіз і дослідження цієї проблеми показав, що визначальними є вміння підтримувати емоційно-комфортне самопочуття дитини шляхом реалізації особистісно-орієнтованого підходу до неї, а також здійснювати диференційований підхід, який гуманізує навчальний процес, створює умови для задоволення потреб і інтересів дитини, надає учневі можливість вибору [14].

У результаті аналізу науково-практичної літератури можна констатувати, що у вирішенні проблеми дидактичної гри існує низка недоліків, як-от:

· сучасна науково-методична література недостатньо орієнтує педагогів на використання педагогічних можливостей ігрової діяльності для стимулювання пізнавальної активності учнів, не передбачає комплексного підходу до розв'язання цієї проблеми;

· відсутня комплексна побудова педагогічного процесу, який забезпечив би створення умов для стимулювання пізнавальної активності засобами дидактичної гри та налагодження міжпредметних зв'язків у навчальному процесі за допомогою ігрової діяльності;

· відсутня методика формування пізнавальної активності дітей засобами дидактичної гри [8].

Ми поділяємо точку зору Н. Бойко [10] стосовно того, що значущість і привабливість ігрової діяльності може бути посилена включенням у навчальний процес дидактичних ігор, які дають змогу вчителеві об'єктивно використовувати специфічні властивості навчальних предметів, організовувати різноманітні види навчально-пізнавальної діяльності учнів, актуалізувати їхній досвід, наявні знання, інтереси, нахили .

Аналіз наукової літератури свідчить про те, що в сучасних дослідженнях розглядається велика кількість дидактичних ігор, зокрема рольові ігри, інструментальні, ігри-змагання, ситуаційно-рольові, режисерські та ігри-драматизації, рухливі ігри з вербальним компонентом, імітаційні.

Розглянемо види ігор та особливості використання їх як засобу стимулювання пізнавальної активності першокласників.

У терміні «дидактична гра» підкреслюється її педагогічне спрямування [3], тому що:

· в дидактичних іграх виробляються автоматизм дії, серйозне ставлення до предмета, реалізуються ідеї співробітництва, змагання, самоврядування, виховання через колектив, залучення учнів до творчості, виховання відповідальності кожного за навчання та дисципліну [17];

· дидактична гра - приклад універсальної діяльності, оскільки містить у собі багато якостей інших видів діяльності. Вона знімає втому після довгого сидіння на заняттях, які потребують інтелектуального напруження, впливає на формування особистості, виховує навички колективіста, розвиває організаторські здібності, у грі народжуються взаємоповага, чесність, порядність; гра допомагає розвивати допитливість, тренує пам'ять, увагу; вміння не лише дивитися, а й бачити, логічно мислити [9];

· мета гри -- забезпечення переходу від пізнавальної мотивації до зв'язку з появою потреби у знаннях та їх практичного застосування в обстановці навчального процесу; в іграх використовуються прийоми, що «розкріпачують» учнів, викликають бажання вирішувати проблеми в ході гри [15, с. 44].

Всі дидактичні ігри можна розподілити на три основні види:

· ігри із предметами (іграшками, природним матеріалом);

· настільно-друковані;

· словесні ігри.

В іграх з предметами використовуються іграшки й реальні предмети. Граючи з ними, діти вчаться порівнювати, установлювати подібність і відмінність предметів.

Н. Бібік [7] вважає, що цінність цих ігор у тому, що за їх допомогою діти знайомляться із властивостями предметів, їх ознаками: кольором, величиною, формою, якістю. В таких іграх вирішуються завдання на порівняння, класифікацію, на встановлення послідовності у вирішенні завдань. У міру оволодіння дітьми новими знаннями про предметне середовище, завдання в іграх ускладнюються: молодші школярі вправляються у визначенні предмета за якоюсь однією якістю, поєднують предмети за цією ознакою (кольором, формою, якістю, призначенням...), що дуже важливо для розвитку логічного мислення.

В іграх із предметами молодші школярі виконують завдання, що вимагають свідомого запам'ятовування кількості й розташування предметів, знаходження відсутнього предмета. Граючи, вони здобувають уміння складати із частин ціле, викладати візерунки з різних форм.

У дидактичних іграх широко використовуються різноманітні іграшки, в яких яскраво виражені кольори, форма, величина, матеріал, з якого вони зроблені. Це допомагає вчителю розв'язувати певні дидактичні завдання.

У процесі проведення таких дидактичних ігор, як «З якого дерева листок?», «Розклади листи за величиною», вчитель використовує природний матеріал. У таких іграх закріплюються знання про довкілля, формуються розумові процеси (аналіз, синтез, класифікація) [14].

Настільно-друковані ігри різноманітні за видами: парні картинки, різні види лото, доміно. У ході їх використання вирішуються різні розвивальні завдання. Так, наприклад, гра, що заснована на підборі картинок у пари: учні поєднують їх не тільки за зовнішніми ознаками, але й за змістом.

Добір картинок за загальною ознакою - класифікація. Тут від учнів вимагається узагальнення, установлення зв'язків між предметами.

Складання з окремих частин малюнку цілого - цікава вправа, яка розвиває логічне мислення дітей.

Опис, розповідь за малюнком з показом дій, рухів - все це спрямовано на розвиток мовлення, уяви, творчості в молодших школярів. Для того щоб, граючись, відгадати, що намальовано на малюнку, учень використовує імітацію рухів (наприклад, тварини, птаха). У цих іграх формуються такі якості особистості дитини, як здатність перевтілення, творчого пошуку у створенні необхідного образа [там само].

Словесні ігри побудовані на словах і діях гравців. У цих іграх потрібно застосовувати знання в нових обставинах. Діти самостійно вирішують різноманітні розумові завдання: описують предмети, виокремлюючи характерні їх ознаки; відгадують за описом; знаходять ознаки подібності й відмінності; групують предмети за різними властивостями, ознаками; знаходять алогізми в судженнях тощо.

За допомогою словесних ігор у дітей виховується бажання займатися розумовою працею. У грі сам процес мислення протікає активніше, труднощі розумової роботи дитина переборює легко, не задумуючись про те, що її вчать.

Для зручності використання словесних ігор у педагогічному процесі їх умовно можна об'єднати в чотири основні групи. До першої групи входять ігри, за допомогою яких формуються вміння виділяти істотні ознаки предметів, явищ: «Відгадай», «Крамниця».

Другу групу становлять ігри, які використовують для розвитку вміння порівнювати, зіставляти, давати правильні твердження: «Схожий - не схожий», «Хто більше помітить небилиць».

Ігри, за допомогою яких розвивається вміння узагальнювати й класифікувати предмети за різними ознаками, об'єднані у третю групу: «Кому що потрібно?» «Назви три предмети», «Назви одним словом».

До особливої четвертої групи, входять ігри на розвиток уваги, кмітливості, швидкості мислення: «Фарби», «Літає, не літає» й ін. [14].

Всі ці види дидактичних ігор можуть бути реалізовані в урочній діяльності. Для педагогів важливо продумати поетапний розподіл ігор, у тому числі й дидактичних, на уроці. На початку уроку мета гри - організувати й зацікавити дітей, стимулювати їхню активність. Усередині уроку дидактична гра повинна вирішити завдання засвоєння теми. Наприкінці уроку гра може мати пошуковий характер. На будь-якому етапі уроку гра повинна відповідати таким вимогам: бути цікавою, доступною, захоплюючою, включати дітей у різні види діяльності. Отже, гра, може бути проведена на будь-якому етапі уроку, а також на уроках різного типу. Дидактична гра входить до цілісного педагогічного процесу, пов'язана з іншими формами навчання й виховання молодших школярів.

Для проведення дидактичної гри потрібно відвести 5-15 хвилин. Успіх у роботі може бути досягнутий за умови обов'язкової ретельної попередньої підготовки вчителя і учнів, під час якої діти ознайомлюються зі змістом гри, ігровим завданням, правилами гри, їх дією. Водночас, вони пригадують, повторюють, удосконалюють необхідні знання, правила, навички, виконують елементи гри. Така робота дає можливість учителю визначити готовність школярів до проведення гри в повному її обсязі. Важливо не тільки продумати саму організацію проведення гри, а й враховувати вік дітей, їхній психологічний стан. Дидактичні ігри на уроці ні в якому разі не повинні бути лише розважальними. Це цілеспрямований, активізуючий засіб, зорієнтований на вивчення, засвоєння, закріплення, застосування навчального матеріалу на підставі ігрової діяльності.

На нашу думку, кожен учитель, підходячи творчо до цього виду діяльності учнів, може моделювати їх залежно від віку дітей, їхніх практичних можливостей, умов, свого особистого бачення і творчої винахідливості.

Надзвичайно важлива роль ігор у закріпленні, систематизації й узагальненні знань. Дослідження Б. Друзь, І. Гапійчук, В. Захарченко, Н. Коваль, О. Янківської свідчать, що використання дидактичних ігор на уроках дають змогу формувати в дітей міцні знання, систематизувати їх, підводити до узагальнень, розвивати мовлення, мислення.

Л. Терлецька [74] підкреслює, що дидактична гра стимулює пізнавальну діяльність учнів, викликає позитивні емоції у ставленні до навчальної діяльності, до її змісту, форм і методів здійснення. Увага школярів, передусім, спрямована на ігрову дію. При цьому до процесів запам'ятовування, осмислення підключаються глибокі переживання особистості, які роблять їх інтенсивнішими, результативнішими, і навчання відбувається без особливих зусиль при великому емоційному піднесенні. Оскільки дидактичні ігри, за визначенням Л. Лохвицької [43], традиційно виконують такі функції:

а) формування знань;

б) закріплення, систематизація й узагальнення знань, - то вони можуть бути використані в урочній діяльності.

У зв'язку зі зниженням шкільного віку дітей найважливіше значення має правильне використання дидактичних ігор на уроці.

В аспекті нашого дослідження викликає інтерес думка О. Савченко [66] про те, що головними умовами ефективності застосування дидактичних ігор є органічне включення їх до навчального процесу:

· захопливість, цікавість, обов'язковість ігрових елементів, зокрема зачинів;

· обов'язковість правил, які не можна порушувати;

· включення лічилок;

· емоційне ставлення самого вчителя до ігрових дій (його слова й рухи цікаві, несподівані для дітей).

Ми згодні з автором, яка зазначає, що в тому разі, якщо якась гра проводиться дуже часто й прийоми її проведення не урізноманітнюються, то виникає небезпека нудьги й байдужості дітей, тому що втрачаються новизна, інтерес. У такому випадку, залишаючи незмінними ігрові дії, слід привносити до змісту гри щось нове, ускладнювати правила, замінювати предмети; включати елементи змагання, починати гру з несподіваної лічилки або ігрового зачину.

Досить часто у своїй повсякденній роботі вчителі проводять ігри-вправи, включаючи їх у зміст багатьох уроків. Особливість їх використання полягає в тому, що вони не потребують тривалої підготовки і займають значно менше часу в межах урочного навчання. Аналіз значної кількості ігор й досвід учителів свідчать, що проведення ігор-вправ пов'язано з активізацією певних психічних процесів і сприяє закріпленню знань, перевірці їх якості, набуттю навичок.

Ігри-вправи проводяться на уроках, позакласних заняттях, а також можуть використовуватись у вільний від навчання час. Вони позитивно впливають на посилення інтересу до теми, що вивчається. Ігри-вправи дають можливість виділити з усього фактичного матеріалу, що пропонується дітям у навчанні, ті явища й факти, які можуть бути збережені пам'яттю як найбільш життєво важливі й захопливі у плані пізнання. Здебільшого, це можуть бути кросворди, ребуси, вікторини тощо.

У сучасній школі набуває поширення ігрова дискусія.

На думку Л. Кондрашової, основне призначення ігрової дискусії - виявити відмінності в розумінні питання й шляхом товариської суперечки встановити істину, дійти до спільної думки [29, с. 7].

Дискусійний метод навчання дозволяє серед різних варіантів рішень одного й того ж питання вибрати оптимальний. Різновидами ігрової дискусії є «мозкова атака», «круглий стіл», «метаплан».

Наступний вид - ігрова ситуація. В основі його лежить проблемна ситуація. Вона активізує пізнавальний інтерес школярів, спрямовує розумову діяльність. Основне призначення ігрової ситуації - встановлення зв'язку теорії і практики з теми, що вивчається; вміння аналізувати, робити висновки, приймати відповідне рішення в нестандартних ситуаціях.

В. Запаренко [22] вважає, що ігрова ситуація сприяє заохоченню учнів до захопливої діяльності на уроках на підґрунті певної ситуації, що розігрується. У зміст ситуації закладається необхідна сума знань, умінь і навичок, якими повинні оволодіти учні. Ігрова ситуація сприяє посиленню емоційно-психологічного стану, збуджує внутрішні стимули до навчальної роботи, знімає напругу, стомленість.

Ділові ігри - ефективний і досить поширений метод розв'язання навчальних завдань, що має синтетичний характер і включає набір процедур. П. Щербань вважає, що це багатошарові інтерактивні процедури, що імітують динаміку процесу у стислому вигляді та мають зворотний зв'язок. Важливим моментом є принцип рольової взаємодії. Сучасна дидактика, звертаючись до ігрових форм навчання, вбачає в них можливість ефективної організації взаємодії педагога й учнів, продуктивної форми їх спілкування з елементами змагання, інтересу. Гра - творчість і праця [87].

Мета цих ігор - змоделювати певні економічні, психологічні, педагогічні ситуації й сформувати вміння аналізувати їх і приймати оптимальні рішення. У школах ділові ігри можуть проводитись як на уроках, так і в позакласних заходах.

Рухливі ігри - їх основу становлять творчі, активні рухові дії, мотивовані сюжетом (темою, ідеєю) гри; частково обмежені правилами, ці дії зумовлені ігровими обставинами, які постійно змінюються, а також спрямовані на досягання поставленої мети.

Рухливими називають ігри, змістом яких є різноманітні види бігу, стрибків, метань та інших рухів. Для рухливих ігор характерні активність і самостійність гравців, колективізм дій і безперервна зміна умов діяльності. В. Запаренко вважає, що дії гравців підпорядковані правилам гри, які регламентують їхню поведінку й стосунки, полегшують вибір тактики дій і керівництво грою [22, с. 115-117].

У наш час з'явилися і все більш активно використовуються в навчанні комп'ютерні ігри.

Комп'ютерні ігри мають перевагу перед іншими видами ігор: вони наочно демонструють рольові способи вирішення ігрових завдань, наприклад, у динаміці представляють результати спільних дій і спілкування персонажів, їхні емоційні реакції при успіху і невдачі. В них діти здобувають досвід моральної поведінки в найрізноманітніших умовах життя. Такі ігри допомагають уникнути штампів і стандартів в оцінці поведінки різних персонажів у різних ситуаціях. Діти практично засвоюють засоби комунікації, способи спілкування і вираження емоцій.

Особливої уваги заслуговують такі дидактичні ігри, як сюжетно-рольові (або рольові) ігри, які мають велике значення в розвитку пізнавальної активності учнів. Ці ігри бажані для школярів, і пізнавальні ускладнення вони долають залюбки, виявляючи самостійність, активність, творчість. Розглянемо цей вид ігор та їх особливості. Завдяки цим іграм відбувається складний процес мобілізації всіх розумових здібностей учнів, стимулюється розвиток уваги, уяви, пам'яті.

Використання сюжетно-рольових ігор на уроці робить процес навчання цікавим, створює в учнів бадьорий, робочий настрій, полегшує подолання труднощів у засвоєнні навчального матеріалу. Ігрові дії підтримують і посилюють інтерес учнів до предмета. Означений вид дидактичної гри - могутній стимул розумового розвитку учнів. Використання цих дидактичних ігор є важливим методом інтенсифікації навчальної діяльності учнів.

В сюжетно-рольовій грі відбудовуються відносини між дорослим і дитиною. Ці взаємини лежать в основі особистісного підходу, коли педагог орієнтований на особистість дитини в цілому, а не тільки на його функції як учня. Включення школяра в ігрову діяльність і спілкування припускає саме особистісний підхід. Гра - не розвага. Це особливий метод залучення дітей до творчої діяльності, метод стимулювання їхньої активності. Рольову гру як будь-який непрямий метод використовувати складніше ніж прямий вплив. Набагато легше просто вказувати дітям: «Роби так!», «Повторюй за мною!». Рольова гра вимагає певних педагогічних зусиль, педагогічної майстерності [13].

Сюжетно-рольові ігри побудовані на динамічній ситуації, об'єднані одним сюжетом, тобто стимулюють монологічне мовлення, діалогічне спілкування, мають комунікативну спрямованість. Проблемні ігрові ситуації активізують пізнавальний інтерес школярів, спрямовують розумову діяльність учнів, посилюють емоційно-психологічний стан, знімають напругу, стомленість.

Рольова гра може бути організована як самостійна діяльність, наприклад, сценічна, коли вистава є її результатом.

Рольова гра може виступати як ігрове спілкування. Це сюжетні ігри типу «Крамниця», «Школа», «Лікарня» тощо. Тут головне - не результат, а сам процес ігрової взаємодії учасників.

Нарешті, рольова гра може бути використана і як спосіб організації неігрової діяльності. Наприклад, шкільний клас на якийсь час стає екіпажем космічного корабля, виробляються «інструкції» по ряду навчальних та інших завдань.

Аналіз теоретичних джерел засвідчив, що кожна конкретна гра водночас виконує декілька функцій, проте певні з них є провідними. Наприклад, дидактичні ігри спрямовані переважно на розв'язання конкретних навчальних завдань, рухливі - забезпечення основ здоров'я тощо. Це дало нам змогу виділити структурні компоненти конкретних дитячих ігор для того, щоб цілеспрямовано використати в навчально виховному процесі.

Враховуючи, що кожен вид дитячих ігор має своє функціональне призначення, ми дійшли висновку, що ефективність дидактичних ігор як методу навчання, залежить не лише від цілеспрямованості використання в навчально-виховному процесі, але й від повноцінної реалізації їх суто ігрових функцій.

Ми погоджуємося з думкою З. Файчак [78], що дидактичні ігри повинні відповідати темі, меті та завданням уроку; забезпечувати міцне засвоєння й закріплення знань учнів; сприяти розвитку розумових здібностей і бути цікавими; відповідати віковим особливостям дітей і бути доступними; забезпечувати поступово ускладнення операцій аналізу, синтезу, абстрагування, узагальнення, конкретизації. У процесі аналізу психолого-педагогічної літератури було виявлено, що сьогодні важлива актуалізація проблеми використання дидактичних ігор для формування і розвитку пізнавальної активності школярів, тому що завдяки ігровим ситуаціям навчально-виховний процес будується відповідно до природи дитини, характеру та вдачі особистості, що формується.

Спеціального розгляду потребує проблема впровадження в навчальний процес початкової школи дидактичних ігор в умовах конкретного навчального предмета. Переконані, що використання дидактичних ігор на уроках має бути нормою педагогічної практики, бо цей вид навчальної праці найкраще розвиває розумові сили школярів, їхні пізнавальні інтереси.

Теоретичний аналіз проблеми стимулювання пізнавальної активності учнів засобами дидактичної гри [69] показав, що дослідниками з'ясовано, що педагогічне стимулювання пізнавальної активності молодших школярів є більш результативним:

а) завдяки організації дидактичних ігор у певну систему до відповідних навчальних предметів;

б) коли вчителі приділяють належну увагу формуванню загальних навчальних умінь і навичок за допомогою дидактичних ігор, створенню в кожній дитині індивідуального досвіду виконання ігрових завдань;

в) коли методика стимулювання пізнавальної активності учнів засобами дидактичних ігор у процесі навчання розробляється з позицій системно-структурного підходу.

Але незважаючи на те, що є різні види ігор, визначення їх функції, дидактична гра як засіб стимулювання пізнавальної активності першокласників науковцями не розглядалась.

Відтак вивчена психолого-педагогічна література, сучасні дослідження підтвердили, що провідним засобом розвитку пізнавальної активності дітей виступає ігрова діяльність, зокрема, дидактичні ігри, в яких вербально сформульовано вимоги до поведінки і дій їх учасників.

Не викликає сумнівів, що ігри повинні бути морально-етичними, спрямованими на розвиток мисленнєвих процесів, уваги, пам'яті, уяви. Кожна гра повинна впливати на дитину з трьох боків: інформувати про щось нове, закріплювати набуті знання; збагачувати, активізувати, уточнювати словниковий запас школярів, стимулювати мовлення, розвивати пам'ять, мислення; виховувати дитину морально й естетично [25].

Отже, цілком слушно, на нашу думку, є запровадження в навчальний процес дидактичних ігор, які сприяють просуванню учнів у процесі зміни характеру навчально-пізнавальної діяльності (від виконавського - до пошуково-творчого і творчого), оскільки за цих умов формується система внутрішніх зв'язків. Специфіка розвитку пізнавальних інтересів учнів за допомогою дидактичних ігор і зміна характеру їхньої діяльності полягає в цьому разі у зверненні до предметної сфери, в якій у різних учнів, зазвичай, виявляються й власні індивідуальні відмінності.

1.2 Обґрунтування педагогічних умов стимулювання пізнавальної активності першокласників за допомогою дидактичних ігор

Аналіз психолого-педагогічної літератури, практика школи, переконливо свідчить про те, що в процесі організації певної діяльності для її ефективності необхідно виділити певні умови реалізації даної сукупності процесів.

Незважаючи на те, що предметом великої кількості педагогічних досліджень виступають педагогічні умови реалізації певних процесів, в сучасній науці існують розбіжності в тлумаченні самого поняття «педагогічні умови». Тому вважаємо за доцільно визначити власне бачення сутності цього поняття.

Існує декілька тлумачень поняття «умова». У лексичному плані під поняттям «умова» розуміються «необхідні обставини, що сприяють чомусь; обставини, особливості реальної дійсності, за яких здійснюються зміни» [29, с. 65]. У довідковій філософській літературі умова розглядається як «філософська категорія, що висловлює відношення предмета та навколишніх явищ, без яких він існувати не може. Самий предмет виступає як щось зумовлене, а умова - як відносно зовнішня до предмета різноманітність об'єктивного світу. На відміну від причини, що породжує те чи інше явище або процес, безпосередня умова складає те середовище, обстановку, в якій останні виникають і розвиваються» [28, с. 89].

Під педагогічними умовами багато дослідників (М. Данилов, Л. Романишина, Н. Соловій та інші) розуміють сукупність об'єктивних можливостей, обставин і заходів, які супроводжують освітній процес, що певним чином структуровані і спрямовані на досягнення мети. Іншими словами, умови - це сукупність соціально-педагогічних і дидактичних чинників, які впливають на навчальний процес, дозволяють керувати, вести цей процес раціонально, відповідно до предметного змісту із застосуванням ефективних форм, методів, прийомів [6, с. 57]. Інші дослідники (І. Богданова, В. Воронова, Г. Ложкін) розглядають умови як необхідні і достатні обставини, від яких залежить ефективність навчально-виховного процесу і які виступають результатом цілеспрямованого відбору, конструювання і використання елементів змісту, методів (прийомів), а також організованих форм навчання для досягнення поставлених цілей.

Вважаємо перший підхід до визначення поняття «педагогічні умови» більш плідним для нашого дослідження, оскільки в цьому випадку враховується управлінський аспект навчально-пізнавальною діяльності учнів.

Виходячи з висунутого в дослідженні припущення, педагогічними умовами застосування дидактичної гри як засобу стимулювання пізнавальної активності першокласників нами визначено:

· здійснення диференціації під час організації навчально-ігрової діяльності школярів;

· організацію взаємодії вчителя й учнів на принципах співробітництва;

· використання ігор проблемного характеру;

· забезпечення емоційної насиченості навчально-ігрової діяльності.

Визначаючи педагогічні умови використання дидактичної гри як засобу стимулювання пізнавальної активності першокласників, ми враховували:

а) виявлені у результаті проведення пілотажного дослідження недоліки використання дидактичної гри в сучасній початковій школі;

б) теоретичні положення, викладені в наукових працях знаних учених та педагогів: про роль пізнавального інтересу як провідного мотиву, який спонукає учнів до навчання (Г. Щукіна); про прийоми активізації пізнавальної діяльності учнів (І. Лернер, В. Лозова, О. Матюшкін); про роль позитивних емоцій школярів у процесі засвоєння знань (Л.Виготський, В. Сухомлинський, О. Скрипченко, К. Ушинський); про запровадження елементів педагогіки співробітництва на уроках (Ш. Амонашвілі); про здійснення диференційованого підходу в процесі навчання молодших школярів (О. Савченко); про ефективність застосування проблемних задач у процесі проблемно-ігрової діяльності учнів початкових класів (М. Махмутов);

в) здобутки передового педагогічного досвіду та результати власної багаторічної роботи в загальноосвітній школі.