Програма розвитку мотиваційної сфери учнів у загальноосвітній школі

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Глава 1. Навчально-пізнавальна мотивація та облік власного капіталу в її формуванні

1.1 Поняття мотивації навчальної діяльності старшокласників

1.2 Особливості соціально-педагогічної діяльності соціального педагога в загальноосвітніх закладах

Висновки по 1 розділу

Глава 2. Теоретичний аналіз соціально-педагогічної діяльності з професійного самовизначення

2.1 Проблеми вибору професії у старшому шкільному віці

2.2 Особливості соціально-педагогічної діяльності соціального педагога з професійного самовизначення

Висновки по 2 розділу

Глава 3. Облік власного капіталу в розвитку мотиваційної сфери учнів та її реалізації

3.1 Гіпотеза дослідів

3.2 Обґрунтування програми діяльності соціального педагога з розвитку мотиваційної сфери учнів у загальноосвітній школі

3.3 Аналіз ефективний програми діяльності соціального педагога з формування навчально-пізнавальних мотивів і професійного самовизначення

Висновки по 3 розділу

Висновки

Список літератури

Додатки



Вступ

XXI ст. пред'являє молодому поколінню нові вимоги, вносить корективи в його ціннісні орієнтації, що обумовлює зміни, радикальні зміни мотиваційної сфери учнів.

Молоде покоління вступає в світ, який змінюється у всіх сферах: наукової і технічної, політичної, економічної, соціальної та культурної. У зв'язку з цим відбуваються зміни і у внутрішньому світі сучасних школярів. Змінюються їхні інтереси і потреби, мотиви вибору професії, життєві плани, вся система ціннісних орієнтацій.

Вчителі знають, що школяра не можна успішно навчати, якщо він належить до навчання, а знань байдуже, без інтересу і, не усвідомлюючи потреби до них. Тому перед школою стоїть завдання з формування і розвитку у дитини мотиваційної сфери, зокрема, навчально-пізнавальних мотивів і мотивів, пов'язаних з професійним самовизначенням.

Мотивація - «система факторів, що визначають поведінку людини;характеристика процесу, який стимулює і підтримує поведінкову активність на певному рівні» [39, з 17]. Мотивація пояснює цілеспрямованість дії, організованість та стійкість цілісної діяльності, спрямованої на досягнення певної мети.

Іншими словами, мотивація - це сукупність причин психологічного характеру, що викликають активність індивіда, які визначають її спрямованість і пояснюють поведінку людини. Мотивацію можна розглядати як циклічний процес безперервного взаємного дії і перетворення індивідом ситуації, результатом якого є його реально спостережуване поведінку як процес безперервного вибору і прийняття рішень.

Мотиваційна сфера формується на основі соціальних потреб та її реалізація відбувається в загально соціальних умовах діяльності. Мотиваційна сфера є складовим елементом свідомості, частиною його структури. Несформованість мотиваційного механізму перешкоджає учням свідомо обирати певну структуру, ті чи інші мотиви, цінності людського життя в якості головних цілей.

Для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним в ході навчальної діяльності, були зрозумілі, але і внутрішньо прийняті ним, тобто щоб вони придбали значимість для учня і знайшли, таким чином, відгук і опорну крапку в його переживанні.

У Законі України "Про освіту" наголошується, що одним із головних завдань школи є забезпечення гармонійного розвитку особистості, проте про ролі соціального педагога в реалізації цього завдання не йдеться. Соціальна роль загальноосвітньої школи як провідного навчально-виховного закладу з формування всебічно розвиненого підростаючого покоління обумовлює роль соціального педагога в процесі розвитку мотиваційної сфери учнів.

Об'єкт дослідження - мотиваційна сфера учнів.

Предмет дослідження - організація діяльності соціального педагога в загальноосвітній школі з розвитку мотиваційної сфери учнів.

Мета роботи - розробити програму розвитку мотиваційної сфери учнів у загальноосвітній школі.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

1) розглянути навчально-пізнавальну мотивацію учнів і діяльність соціального педагога з її формування;

2) теоретичний аналіз соціально-педагогічної діяльності з професійного самовизначення старшокласників;

3) теоретично обґрунтувати програму діяльності соціального педагога з розвитку мотиваційної сфери учнів у загальноосвітній школі;

4) розробити програму діяльності соціального педагога з формування навчально-пізнавальних мотивів і професійного самовизначення учнів у загальноосвітній школі та її реалізацію;

5) проаналізувати ефективність програми діяльності соціального педагога з формування навчально-пізнавальних мотивів і професійного самовизначення учнів.

Проблема дослідження мотиваційної сфери учнів є актуальною, тому що, по-перше, немає єдиного підходу до трактування поняття мотиваційної сфери;

по-друге, кардинальні зміни в політичній, економічній, духовній сферах нашого суспільства тягнуть за собою радикальні зміни в мотиваційній сфері і вчинках людей, особливо яскраво це виражено в учнів старших класів. Особливої гостроти сьогодні набуває вивчення змін, що відбуваються в свідомості сучасної молоді.

Актуальність вивчення мотиваційної сфери учнів обумовлена появою цілого ряду робіт, присвячених різним аспектам цієї проблеми.

У соціально-психологічних і психолого-педагогічних дослідженнях вивчається структура і динаміка мотиваційної сфери особистості в юнацькому віці, роль мотиваційної сфери в механізмі соціальної регуляції поведінки,взаємозв'язку мотиваційної сфери з індивідуально-типовими і характерологічні особливості особистості,з професійною спрямованістю і т.д. Великий внесок у вивчення ціннісних орієнтацій внесли: А.В. Мудрик, І.С. Кон, В.М. Кузнєцов, І.С. Артюхова, Є.К. Кіпріянова, Н.А. Кирилова, А.С. Шаров та інші.

Наукова новизна роботи полягає в розробці профорієнтаційної діяльності соціального педагога з розвитку мотиваційної сфери учнів у загальноосвітній школі.

Методи дослідження. Теоретичні: аналітико-синтетичний, порівняльно-зіставний. Емпіричні: бесіда, анкетування, тестування, метод математичної статистики ? t-критерій Стьюдента.

Підходи. Соціально-педагогічний - акцентує провідну роль соціалізуючи факторів у життєдіяльності людини;забезпечує (за наявності інноваційної методології, теорії, змісту та технологій) рішення триєдиного завдання відкритості заходів щодо розвитку мотиваційної сфери учнів як соціальної системи - отримання ресурсів із зовнішнього середовища,використання їх у досягненні поставлених цілей і транслювання результатів у зовнішнє середовище;актуалізує чинності цього соціально і особистісно значиму продуктивність розвитку мотиваційної сфери як значимої умови становлення особистості, її соціалізації та самовизначення в умовах, що постійно змінюється соціальної ситуації.

Системний - дозволяє виявити загальні системні властивості і якісні характеристики складають систему окремих елементів. При системному підході система розвитку мотиваційної сфери розглядається як сукупність наступних взаємопов'язаних компонентів: цілі розвитку мотиваційної сфери, суб'єкти процесу розвитку мотиваційної сфери, зміст розвитку мотиваційної сфери,методи і форми педагогічного процесу та матеріальна база (засоби).

Діяльнісний підхід спирається на положення про те, що діяльність - основа, засіб і вирішальна умова розвитку особистості. Цей факт обумовлює необхідність реалізації в педагогічному дослідженні і практиці тісно пов'язаного з розвитком мотиваційної сфери діяльнісного підходу.

Культурологічний підхід дозволяє виділити такі структурні елементи її знання, до яких відносяться соціально-культурні (соціокультурні) цінності: цінності культури фахівця як вільної, що самовизначається особистості, що перебуває в безперервному діалозі з самим собою,іншими особистостями і творами культури,втілюють в собі всю попередню і справжню культуру;цінності процесів загальнокультурного та соціально-культурного виховання, освіти, самоосвіти і самовиховання особистості на різних етапах і в різних умовах життєдіяльності, задоволення культурних потреб людини;цінності культури спілкування, поведінки, взаємини людей в соціумі, а також цінності культури побуту і дозвілля; цінності соціального середовища;цінності політичної, правової, економічної, екологічної, фізичної, моральної, художньої, естетичної, психологічної та педагогічної культури особистості;цінності процесів формування загальної та професійної культури особистості, діяльності різних інститутів соціуму в цих цілях і ін.



Глава 1. Навчально-пізнавальної мотивації І Облік власного капіталу в її формування

1.1 Поняття мотивації навчальної діяльності старшокласників

Дії людини виходять з певних мотивів і спрямовані на певні цілі. Мотив - це те, що спонукає людину до дії. Не знаючи мотивів, не можна зрозуміти, чому людина прагне до однієї, а не іншої мети, не можна, отже, зрозуміти справжній зміст його дій. Тепер розглянемо окремий випадок мотивації - навчальна мотивація.

Як і будь-який інший вид, навчальна мотивація визначається цілою низкою специфічних для цієї діяльності факторів.

По-перше, - вона визначається самою освітньою системою, освітнім закладом, де здійснюється навчальна діяльність,

по-друге, - організацією освітнього процесу;

по-третє, суб'єктність особливостями що навчається (вік, стать, інтелектуальний розвиток, здібності, рівень домагань, самооцінка, взаємодія з іншими учнями і т. д.);

по-четверте, - суб'єктні особливостями педагога і, перш за все системою відносини його до учня , до справи;

по-п'яте, специфікою навчального предмета.

Для того, щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним в ході навчальної діяльності, були зрозумілі, але і внутрішньо прийняті ним, тобто щоб вони придбали значимість для учня і знайшли, таким чином, відгук і опорну крапку в його переживанні. «Мотив - це спрямованість школяра на окремі сторони навчальної роботи, пов'язана з внутрішнім ставленням учня з нею» [8, с.56].

У системі навчальних мотивів переплітаються зовнішні і внутрішні мотиви. До внутрішніх мотивів відносяться такі, як власний розвиток у процесі навчання; дію разом з іншими і для інших; пізнання нового, невідомого. Ще більш насичені зовнішніми моментами такі мотиви,як навчання як вимушене поведінку; процес навчання як звичне функціонування; навчання заради лідерства та престижу; прагнення опинитися в центрі уваги. Ці мотиви можуть надавати і негативний вплив на характер і результати навчального процесу. Найбільш різко виражені зовнішні моменти в мотивах навчання заради матеріальної винагороди та уникнення невдач.

Розглянемо будову мотиваційної сфери навчання у школярів, тобто того, що визначає, спонукає навчальну активність дитини.

Мотивація виконує кілька функцій: спонукає поведінку, спрямовує і організовує його, надає йому особистісний сенс і значимість. Названі функції мотивації реалізуються багатьма спонуканнями. Фактично мотиваційна сфера завжди складається з ряду спонук: ідеалів, ціннісних орієнтації, потреб, мотивів, цілей, інтересів і т.д. «Будь-яка діяльність починається з потреб, що складаються у взаємодії дитини з дорослим. Потреба - це спрямованість активності дитини, психічний стан, що створює передумову діяльності. Предмет її задоволення визначається тільки тоді, коли людина починає діяти. Але без потреби не пробуджається активність дитини, у нього не виникають мотиви, він не готовий до постановки цілей» [51, с. 19].

Інший важливий аспект мотиваційної сфери - мотив, тобто спрямованість активності на предмет, внутрішнє психічний стан людини. У навчанні мотивом є спрямованість учнів на окремі сторони навчального процесу, тобто спрямованість учнів на опанування знаннями, на отримання хорошої оцінки, на похвалу батьків, на встановлення бажаних відносин з однолітками.

Мета - це спрямованість активності на проміжний результат, що представляє етап досягнення предмета потреби. Для того, щоб реалізувати мотив, оволодіти прийомами самоосвіти, треба поставити і виконати багато проміжних цілей: навчитися бачити віддалені результати своєї навчальної діяльності, підпорядкувати їм етапи сьогоднішньої навчальної роботи, поставити цілі виконання навчальних дій,мети їх самоперевірки і т.д. Ще одна сторона мотиваційної сфери навчальної діяльності - інтерес до навчання. В якості основної риси інтересу називають емоційну забарвленість. Зв'язок інтересу з позитивними емоціями має значення на перших етапах виникнення допитливості учня.

«До видів мотивів можна віднести пізнавальні і соціальні мотиви» [51, с 24]. Якщо у школяра в ході навчання переважає спрямованість на зміст навчального предмета, то можна говорити про наявність пізнавальних мотивів. Якщо в учня виражена спрямованість на іншу людину в ході навчання, то говорять про соціальні мотиви. І пізнавальні та соціальні мотиви можуть мати різні рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на оволодіння новими знаннями, фактами, закономірностями), навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння способів добування знань, прийомів самостійного придбання знань), мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення).

Соціальні мотиви можуть мати наступні рівні: широкі соціальні мотиви (борг, відповідальність, розуміння значущості навчання), вузькі соціальні (прагнення зайняти певну позицію у відносинах з оточуючими, отримати їх схвалення).

Різні мотиви мають неоднакові прояви в навчальному процесі. Наприклад, широкі пізнавальні проявляються в ухваленні рішення задач, у зверненнях до вчителя за додатковими відомості;навчально-пізнавальні - у самостійних діях з пошуку різних способів вирішення, в питаннях до вчителя про порівняння різних способів роботи; мотиви самоосвіти виявляються у зверненнях до вчителя з приводу раціональної організації навчального праці. Соціальні мотиви виявляються у вчинках, що свідчать про розуміння учнем обов'язку і відповідальності; вузькі соціальні - в прагненні до контактів з однолітками і отримання їх оцінок, у допомозі товаришам. Мотиви навіть найбільш позитивні та різноманітні створюють лише потенційну можливість розвитку учня оскільки реалізації мотивів залежить від процесів ціле покладання, тобто умінь школярів ставити цілі і досягати їх у навчанні.

Видами цілей у навчанні можуть бути кінцеві цілі (наприклад, отримати правильний результат рішення) і проміжні (наприклад, розрізнити спосіб роботи і результат, знайти кілька способів вирішення та ін.)Рівні цілей пов'язані з рівнями мотивів: широкі пізнавальні, навчально-пізнавальні цілі, цілі самоосвіти і соціальні цілі. Прояви цілей: доведення роботи до кінця або постійне її відкладання, прагнення до завершеності навчальних дій або їх незавершеність, подолання перешкод або зрив роботи при їх виникненні, відсутність відволікань або постійна відволікання.

Емоції тісно пов'язані з мотивами учнів і висловлюють можливість реалізації учнями наявних у них мотивів і поставлених цілей. Види емоцій: позитивні (радість, задоволеність, упевненість, гордість) і негативні (страх, образа, досада, нудьга, приниження). Прояв емоцій у навчанні: загальна поведінка, особливості мови, міміка, пантоміміка, моторика.

Виділяють п'ять рівнів навчальної мотивації:

1. Високий рівень шкільної мотивації, навчальної активності (у таких учнів є пізнавальний мотив, прагнення найбільш успішно виконувати всі пропоновані шкільні вимоги). Учні чітко дотримуються всіх вказівок вчителі, сумлінні та відповідальні, сильно переживають, якщо отримують незадовільні оцінки.

2. Хороша шкільна мотивація (учні успішно справляються з навчальною діяльністю). Подібний рівень мотивації є середньою нормою.

3. Позитивне ставлення до школи, але школа залучає таких учнів поза навчальної діяльністю. Такі діти досить благополучно відчувають себе в школі, щоб спілкуватися з друзями, з вчителями. Їм подобається відчувати себе учнями, мати гарний портфель, ручки, пенали, зошити. Пізнавальні мотиви в таких дітей сформовані в меншій мірі, і навчальний процес їх мало приваблює.

4. Низька шкільна мотивація. Ці учні відвідують школу неохоче, вважають за краще пропускати заняття. На уроках часто займаються сторонніми справами, іграми. Зазнають серйозних труднощів у навчальній діяльності. Знаходяться в серйозній адаптації до школи.

5. Негативне ставлення до школи, шкільна дезадаптація. Такі діти відчувають серйозні труднощі у навчання: вони не справляються з навчальною діяльністю, мають проблеми у спілкуванні з однокласниками, у взаєминах з учителем. Школа нерідко сприймається ними як вороже середовище, перебування в ній для них нестерпно. В інших випадках учні можуть проявляти агресію, відмовлятися виконувати завдання, слідувати тим чи іншим нормам і правилам. Часто у подібних школярів відзначаються нервово - психічні порушення [51, с 45].

Причини спаду шкільної мотивації у підлітків наступні.

1. У підлітків спостерігається «гормональний вибух» і нечітко сформовано почуття майбутнього.

2. Ставлення учня до вчителя.

3. Ставлення вчителя до учня.

4.У дівчаток 7-8 класу знижена вікова сприйнятливість до навчальної діяльності у зв'язку з інтенсивним біологічним процесом статевого дозрівання.

5. Особиста значимість предмета.

6. Розумовий розвиток учня.

7. Продуктивність навчальної діяльності.

8. Нерозуміння мети навчання.

9. Страх перед школою [51, с 47].

1.2 Шляхи формування мотивації навчання старшокласників

Учитель не може задовольнятися в навчально-виховному процесі тільки готівковим рівнем мотивації, бо це означало б виходити з вчорашнього дня розвитку учня і не орієнтуватися на завтрашній день його розвитку. Тому необхідна особлива робота з виховання мотивації. Сформулюємо ті психологічні вимоги, яким вона повинна задовольняти.

Психологічні принципи формування мотивації навчання школярів такі.

1. «При формуванні мотивації соціальному педагогу слід орієнтуватися на перспективи, резерви, завдання розвитку мотивації навчання в даному віці» [55, с 122]. Для цього треба виходити з вікового своєрідності діяльності і мотивації як важливої особистісної характеристики в даному віці, у віці, що передує даному, у віці, наступного за даними. Формування мотивації навчання немислимо у «учня взагалі», поза віком і його специфічних психологічних характеристик. Вікові особливості школярів треба не тільки враховувати (а іноді це означає, що вікові особливості просто засуджуються після того, як вся система методів роботи вчителі вже відібрана, побудована), з вікових особливостей треба виходити з самого початку. Це означає, що кожного разу, починаючи обдумувати роботу з формування мотивації навчання в даному класі, у даного учня, перші питання, які повинен задати собі вчитель, - які завдання виховання мотивації саме в цьому віці?Які особливості мотивації навчання треба сформувати до кінця цього шкільного віку (молодшого, середнього, старшого), щоб підготувати учня до вирішення завдань наступного етапу розвитку його особистості? Тільки після цього і на основі цього правомірний вибір форм сучасного навчання. У зв'язку з розкриттям резервів вікового розвитку мотивації здійснюється і індивідуальний підхід до учнів [18, с.12-15].

2. Для мобілізації резервів мотивації в кожному віці необхідно організувати включення учня в активні види діяльності (навчальну, суспільно корисну, суспільно-політичну та ін.) і види громадських взаємодій його з іншою людиною (вчителем, однолітками).

3. У ході здійснення цих видів діяльності та соціальних контактів у старшокласника виникають нові якості психічного розвитку - психічні новоутворення. Ці новоутворення складаються, за даними психологічних досліджень, в прояві у дитини нового, дієвого відносини, нової позиції:

- До об'єкту, що вивчається (математичного, лінгвістичного та ін);

- До іншої людини;

- До себе і діяльності.

Стосовно до мотивації ці нові психічні якості виглядають наступним чином: новий тип ставлення до об'єкту, що вивчається виступає як пізнавальна активність школяра. Пізнавальної активністю будемо називати всі види активного ставлення до вчення як до пізнання: наявність сенсу, значущості для дитини навчання як пізнання; всі види пізнавальних мотивів (прагнення до нових знань, до способів їх придбання, прагнення до самоосвіти;мети, що реалізують ці пізнавальні мотиви; обслуговують їхні емоції. На основі цього школяр формується як суб'єкт навчальної діяльності.

Новий тип ставлення до іншої людини виступає як соціальна активність. Соціальною активністю будемо називати всі види активного ставлення до вчення як до спілкування, до взаємодії, до співпраці: наявність сенсу, значущості для дитини навчання як взаємодії з іншою людиною;всі види соціальних мотивів (мотиви громадського обов'язку, прагнення зайняти позицію у відносинах з іншими людьми, прагнення усвідомити способи співпраці та ін.); мети, що обслуговують ці соціальні мотиви; емоції, які супроводжують соціальні мотиви навчання. На основі цього школяр формується як суб'єкт взаємодії, спілкування з іншою людиною.

Новий тип ставлення до себе виступає як уміння усвідомлювати і перебудовувати свою мотиваційну сферу, підпорядковувати мотиви декількох видів діяльності, змінювати свої цілі й та .ін. Тут закладається основа для становлення школяра як суб'єкта своєї мотиваційної сфери.

На основі всіх цих змін, разом узятих, учень формується як суб'єкт навчання і виховання в широкому плані.

4. Показниками наявності новоутворень в мотиваційній сфері є «не загальне зростання позитивного ставлення до навчання, а якісна зміна її окремих сторін, ускладнення їх відносин і, отже, будови мотиваційної сфери, більш довільна, тобто регульована волею, її організація» [51, с 152]. Можна вважати, що в мотиваційній сфері настали необхідні якісні зміни, якщо випускника школи вдається виховати як активну особистість, рухоме системою дієвих мотивів, де домінують соціально-значущі мотиви з колективістичні спрямованістю,має можливість реалізувати ці мотиви через самостійну постановку гнучких, перспективних цілей та їх досягнення,та тобто володіє високим рівнем цілепокладання, що займає внаслідок цього активну життєву позицію і спроможну включитися в суспільну практику, що вміє перетворити суспільну практику і усвідомлено удосконалювати самого себе в ході цих перетворень,прийняти на себе всю міру відповідальності за свої вчинки і дії в системі суспільних відносин. Звичайно, ці особливості властиві зрілої особистості, вони не завжди представлені навіть у дорослої людини, але прагнути до їхнього виховання треба протягом усього шкільного дитинства.

Методи вивчення мотивації учнів наступні [51, с 147].

Об'єктивність вивчення і формування мотивації учнів досягається тим, що при цьому соціальному педагогу треба виходити не з оцінок і суб'єктивних думок, а з фактів. Факти ж треба вміти отримувати за допомогою спеціальних психологічних методів і методичних прийомів. Об'єктивність вивчення зростає при дотриманні соціальним педагогом низки умов.

I. Методами, найбільш надійними для вивчення мотивації навчання та найбільш прийнятними для соціального педагога, можуть бути:

а) Тривалий (так зване лонгітюдне) вивчення, у тому числі спостереження вчителя за повторюваними вчинками і різними проявами мотивації учнів.

б) Індивідуальний формуючий експеримент у вигляді додаткового заняття з учнем при тій чи іншій мірі дозованої допомоги при вирішенні завдань. Загальний хід такого заняття полягає в пред'явленні завдання підвищеної складності, потім навчанні учня за допомогою підказок і пред'явленні аналогічного завдання для того, щоб виявити навчальний ефект заняття.

в) Одним з варіантів формуючого індивідуального експерименту є постановка школярів у ситуації реального морального вибору, наприклад супідрядності мотивів. Такі ситуації або створюються соціальним педагогом спеціально, або він вміло використовує ситуації такого роду, що виникають у реальному житті.

г) Індивідуальний формуючий експеримент повинен проходити у формі діалогу, співпраці соціального педагога та учнів, для чого доцільно оволодіння соціальним педагогом так званими "діалогічні техніками".

д) Кожен з названих вище методів вивчення (індивідуальний формуючий експеримент, постановка в ситуації вибору) краще вдягати в звичні для учнів форми регулярно проводяться навчальних робіт (усне опитування, письмова перевірка, індивідуальне додаткове заняття).

е) Отримані за допомогою різних методичних прийомів дані соціальному педагогу необхідно зіставляти з життєвими показниками учнів.

II. Після того як за допомогою різних методів будуть отримані певні факти, соціальному педагогу важливо вміти їх правильно трактувати,інтерпретувати. Для цього при оцінці окремих проявів мотивації треба мати деякі точки відліку, еталони. Вони містяться в теоріях мотивації, вікових особливостей навчання. Також необхідно розглянути, як влаштовані мотивація, сам процес навчання. Ці особливості навчання та мотивації (їх види, рівні, етапи, якості, прояви) утворюють як би "сітку" параметрів, на які можна накладати реальні факти, що спостерігаються в учнів, і оцінювати їх. Іншими словами, оцінюючи мотивацію конкретного учня, соціальному педагогу недостатньо сказати про те, що "інтерес до вчення слабкий", "вчитися не хоче", а треба назвати, що саме в мотивації відсутня, які саме її рівні не розвинені і т.д.

III. При вивченні та формуванні мотивації учня важливо бачити не його застиглі психологічні особливості, тобто те, що вже досягнуто учнем, а найголовніше - процес становлення мотивації, зону її найближчого розвитку. Тому соціальному педагогу важливо виявляти не тільки успішність виконання завдання, але й утруднення учня в ньому, не тільки фіксувати результат рішення, а й способи його отримання; визначати не тільки рівні, але й переходи від одного до іншого.

IV. Психологічне вивчення і формування мотивації учнів можна проводити як на завданнях з не навчальним змістом (шахові завдання, головоломки), так і на завданнях з навчальним змістом (математичним, мовним і т. д.). Перші завдання хороші тим, що, будучи незнайомими для дітей, вони зрівнюють всіх учнів, зводять до мінімуму роль минулого досвіду. Другі важливі тим, що вони дозволяють вивчати школярів у природних умовах навчального процесу.

V. Мотивацію навчання можна не тільки вивчати, але і "вимірювати". Це надає вивченню велику об'єктивність, дозволяє зіставляти характер виконання завдань школярами на різних етапах навчання.

VI. Планування соціальним педагогом процесу формування будується саме на основі результатів психологічного вивчення учня з урахуванням перерахованих вище вимог.

Іншою важливою стороною вивчення і формування мотивації учнів є забезпечення гуманних відносин між соціальним педагогом і учнем. При цьому бажано орієнтуватися на наступні вимоги:

1. Головним завданням вивчення в школі є не відбір учнів, а контроль за ходом їх психічного розвитку з метою корекції відхилень виявляються, в тому числі тільки намічається.

2. При вивченні психологічних особливостей конкретного учня треба порівнювати його не з іншими учнями, а з ним самим, його колишніми результатами, оцінювати його за індивідуальним вкладом в те чи інше досягнення.

3. Соціальному педагогу необхідно підходити до психологічного вивчення і формування мотивації учнів з оптимістичною гіпотезою. Вона означає визначення оптимальної зони, в якій дитина, незважаючи на зовні невеликі успіхи, виявляє більший інтерес, домагається кілька великих досягнень, ніж в інших сферах.

4. Бажано прагнути за зовні однаковими проявами (наприклад, відсутність позитивної мотивації до навчання) побачити різні причини цього і їх поєднання, неповторне для кожної дитини (невміння вчитися, не сформованість умінь постановки цілей).

5. Дуже важливо вивчати і формувати мотивацію не тільки у невстигаючих і важковиховуваних учнів, але і у кожного, навіть зовні благополучного учня. При вивченні мотивації у кожного старшокласника треба виявити стан його пізнавальної сфери (вміння вчитися і навченість, можливість вчитися і здатність до навчання), мотиваційної сфери (прагнення вчитися, мотиви), вольовий та емоційної сфери (цілі в ході навчання, переживання в процесі навчання). Для кожного учня бажано мати обґрунтований план формування його мотивації.

6. Висновок, судження про учня, його характеристика повинні формулюватися соціальним педагогом у щадить формі, з опорою на позитивні сторони і можливості дитини.

7. У ході вивчення мотивації навчання школярів соціальному педагогу треба мати психологічну письменністю. Вона охоплює, крім психологічної поінформованістю (обізнаністю у віковій і педагогічній психології, в її методи) ще й особистісні якості, інтерес до іншої людини, оптимістичну переконаність у можливості іншої людини,високу терпимість до несхожості людини на інших.

8. Формувати мотивацію - значить не залежить готові мотиви і цілі в голову учня (це могло б призвести до маніпулювання іншою людиною), а поставити його в такі умови та ситуації розгортання активності, де б бажані мотиви і цілі складалися і розвивалися б з урахуванням і в контексті минулого досвіду, індивідуальності [51,з.5-11]

Необхідно намітити загальні, принципові шляхи формування мотивації.

Перший шлях - його називають іноді шляхом «зверху вниз» - полягає у прищепленні школярам ідеалів, зразків того, якими мають бути мотиви навчання. На це спрямована вся система морального виховання в суспільстві, в школі. Тут школяр засвоює «знані» мотиви як ті еталони, з яким він звіряє свою поведінку, виробляє ототожнення своїх мотивів з мотивами, пропонованими суспільством. Недостатність цього шляху полягає в тому, що є небезпека суто формального засвоєння необхідних спонукань. Другий шлях - «знизу вгору» - полягає в тому, що учень включається дорослим в реальні різні види діяльності і так набуває практичний досвід моральної поведінки. Тут у школяра складаються реально діючі мотиви. Недостатність цього шляху полягає в тому, що вихователь не завжди впевнений, що складуться саме ті спонукання, які необхідні.

Єдність же цих шляхів виховання повинно дати правильне поєднання і «знаних», і реально діючих мотивів, що забезпечують зрілість особистості школярів, єдність слова і діла. Навчання в школі включає обидва ці виду впливу на мотивацію навчання, причому виховання мотивації через види діяльності передбачає використання не тільки навчальної, але й суспільно корисної, суспільно-політичній та інших видів діяльності.

Шлях виховання мотивації через навчальну діяльність є дуже ефективним і недостатньо використовується в школі. Численні психологічні дослідження (П.Я. Гальперін та П. Голу, Д.Б. Ельконін, В.В. Давидов та О.К. Дусавіцкій, Н.Ф. Тализіна та В.Ф. Моргун, А.К. Маркова, Л.К.Золотих, Т.І. Лях та ін) показали, що характер мотивації можна програмувати через тип навчання. Так, якщо зміст навчання будується не як готовий знання, а як систему завдань для учнів, якщо учні підводяться до самостійного виявлення теоретичних положень навчального курсу, якщо у них відпрацьовується навчальна діяльність у єдності її компонентів,то у школярів складається внутрішня, досить стійка,узагальнена мотивація до навчання.

Спираючись на ці оптимістичні висновки психологічних досліджень, соціальному педагогу разом з тим треба співвідносити їх з реальністю і враховувати, що виховання мотивації - це тривалий процес, пов'язаний із становленням особистості школярів у цілому. Проходить часом багато місяців копіткої праці, поки вдається зафіксувати зриме і сталий зміна в мотиваційних установках школяра.

Психологи показали, що пізнавальні мотиви у школярів перебудовуються легше і швидше, ніж соціальні. Наприклад, за кілька місяців при систематичної відпрацювання навчальної діяльності, її компонентів, у школярів вдається викликати досить чітку орієнтацію не лише на результати, а й на способи роботи, тобто розвинути навчально-пізнавальні мотиви. Потрібні додаткові зусилля педагога, щоб зробити ці нові мотиви «змістотворних», тобто надати їм особистісну значимість. Соціальні мотиви вимагають для свого формування комплексної виховної роботи, однак і для їх становлення в ході навчальної діяльності можна багато чого зробити.

У вченні школяр здійснює і предметні перетворення, і взаємодії з іншою людиною, змінює свою діяльність і самого себе. Відповідно тут складаються нові види пізнавальної і соціальної активності, дієве ставлення до своєї мотиваційної сфері.

Ефективне формування мотивації навчання передбачає відповідне методичне забезпечення цього процесу.

Висновки по 1 розділу

Мотивація виконує кілька функцій: спонукає поведінку, спрямовує і організовує його, надає йому особистісний сенс і значимість. Названі функції мотивації реалізуються багатьма спонуканнями. Фактично мотиваційна сфера завжди складається з ряду спонук: ідеалів, ціннісних орієнтації, потреб, мотивів, цілей, інтересів і т.д. Пізнавальні і соціальні мотиви можуть мати різні рівні: широкі пізнавальні мотиви (орієнтація на оволодіння новими знаннями, фактами, закономірностями), навчально-пізнавальні мотиви (орієнтація на засвоєння способів добування знань, прийомів самостійного придбання знань),мотиви самоосвіти (орієнтація на придбання додаткових знань і потім на побудову спеціальної програми самовдосконалення).

Формування мотивації навчання - невід'ємна частина розвитку пізнавальної активності учнів. Це можливо при наявності наступних чинників: вчителі, що впливає на процес пізнання дитини; участь всього колективу вчителів у роботі по даному напрямку;середовища, що дозволяє вчителеві реалізовуватися; наявність відповідного методичного забезпечення та обладнання. Методами, найбільш надійними для вивчення мотивації навчання та найбільш прийнятними для соціального педагога, можуть бути: тривале (так зване лонгітюдне) вивчення, у тому числі спостереження вчителя за повторюваними вчинками і різними проявами мотивації учнів;індивідуальний формуючий експеримент у вигляді додаткового заняття з учнем при тій чи іншій мірі дозованої допомоги при вирішенні завдань.



Глава 2. Теоретичний аналіз соціально-педагогічної діяльності про професійне самовизначення

2.1 Проблеми вибору професії у старшому шкільному віці

Загальні світоглядні пошуки старших школярів заземлюється і конкретизуються у життєвих планах. Життєвий план - поняття широке. Він охоплює всю сферу особистого самовизначення - моральний вигляд, стиль життя, рівень домагань.

Найважливішим, невідкладним і важкою справою стає для старшокласника вибір професії.«Психологічно спрямований у майбутнє і схильний навіть подумки« перестрибувати »через незавершені етапи, юнак внутрішньо вже тяготиться школою; шкільне життя здається йому тимчасової, несправжньої, перед днем другий, більш багатою і справжнього життя, яка одночасно манить і лякає його» [8, с .187].

Він добре розуміє, що зміст цієї майбутньої життя, перш за все, залежить від того - чи зуміє він правильно обрати професію. Яким би легковажним і безтурботним не виглядав юнак, вибір професії - його головна і постійна турбота.

«У пору юності чимраз виразніше й виразніше виявляється індивідуальний вигляд кожної молодої людини, все ясніше виступають ті його індивідуальні особливості, які у своїй сукупності визначають склад його особистості» [82, с. 190].

Старшокласники істотно відрізняються один від одного не тільки за темпераментом і характером, але і за своїми здібностями, потребам, прагненням та інтересам, різного ступеня самосвідомості. Індивідуальні особливості проявляються і у виборі життєвого шляху. Юність - це вік, коли складається світогляд, формуються ціннісні орієнтації, установки. По суті, це період, коли здійснюється перехід від дитинства до початку дорослого життя, відповідного ступеня відповідальності, самостійності, здатності до активної участі в житті суспільства і в своєму особистому житті, до конструктивного вирішення різних проблем, професійного становлення. Юнацький вік, по Еріксону, будується навколо процесу ідентичності, що складається із серії соціальних, і індивідуально-особистісних виборів, ідентифікації, професійного становлення.

Професійне самовизначення починається в дитинстві, а закінчується в ранній юності.«Визначальне значення у навчальній діяльності набувають мотиви самовизначення, у виборі професії - мотивація вибору професії у юнаків не схильна до зміни з віком. У дівчат відбувається перехід від мотивації на суспільні потреби до загальної мотивації на професію »[88, с.135].

Вибір професії і оволодіння нею починається з професійного самовизначення. На цьому етапі учні повинні вже цілком реально сформувати для себе задачу вибору майбутньої сфери діяльності з урахуванням наявного психологічного і психофізіологічного ресурсів. У цей час в учнів формується ставлення до певних професій, здійснюється вибір навчальних предметів відповідно до обраної професією.

Професійна освіта, що виконує функції професійне підготовки, ототожнюється з поняттям «спеціальна освіта», припускає 2 шляхи його отримання - самоосвіта або навчання в освітніх установах професійної освіти. Успіх професійної освіти визначає такий важливий психологічний момент як «готовність» (емоційна, мотиваційна) до придбання тієї чи іншої професії.

Вибір професії, здійснюваний людиною в результаті аналізу внутрішніх ресурсів і шляхом співвідношення їх з вимогами професії, є основою самоствердження людини в суспільстві, одним з головних рішень у житті. Вибір професії в психологічному плані являє собою двоаспектне явище:

1) суб'єкт вибору, тобто той, хто вибирає;

2) об'єкт вибору - те, що вибирають [80, с. 11].

Суб'єкт і об'єкт вибору визначають неоднозначність вибору професії. Це пояснюється тим безліччю характеристик, якими вони володіють.

Вибір професії - це не одномоментний акт. Вибір професії складається з ряду етапів, які зливаються в один процес. Причому, тривалість етапів залежить від:

- Зовнішніх умов;

- Індивідуальних особливостей суб'єкта вибору професії.

Професійне самовизначення - «процес, який охоплює весь період професійної діяльності особистості: від виникнення професійних намірів до виходу з трудової діяльності» [30, с. 56].

Виникнення професійного самовизначення охоплює старший шкільний вік, але йому передують етапи:

* Первинний вибір професії (характерний для учнів молодшого шкільного віку):

- Малодиференційовані уявлення про світ професій, ситуативне уявлення про внутрішніх ресурсах, необхідних для даного роду професій, нестійкість професійних намірів;

* Етап професійного самовизначення (старший шкільний вік):

- Виникнення і формування професійних намірів та первісна орієнтування в різних сферах праці;

* Професійне навчання:

- Здійснюється після отримання шкільної освіти для освоєння обраної професії;

* Професійна адаптація:

- Формування індивідуального стилю діяльності, переважання системи виробничих і соціальних відносин;

* Самореалізація в праці:

- Виконання або невиконання очікувань, пов'язаних з професійним працею [86, с. 167].

Таким чином, професійне самовизначення пронизує весь життєвий шлях людини.

Передумови професійного самовизначення такі.

Випробовувана людиною потреба у самовизначенні сама по собі безпредметно. Взаємозв'язок особистості та зовнішньої по відношенню до неї системи профорієнтаційних впливів виникає тільки в процесі діяльності. Процес професійного самовизначення обумовлений виникненням, розширенням діяльності суб'єкта, що реалізує його зв'язок з факторами профорієнтації. Самовизначення вплетене в цю діяльність як її компонент.

Структурні елементи особистості, як найближчі психологічні передумови професійного самовизначення, різні за характером їхніх функцій. Всю сукупність найважливіших особистісних передумов самовизначення можна звести до двох основних груп:

1) особливості особистості, що забезпечують можливість успішного вирішення проблеми вибору професії, але прямо не беруть участь в активізації цього процесу. У цю групу відносяться вольові риси характеру, а також така риса як працьовитість. Сюди ж слід віднести і наявність деякого трудового і життєвого досвіду, рівень загальної життєвої зрілості людини.

2) Цю групу психологічних передумов самовизначення утворюють різні компоненти спрямованості особистості, динамізуючі процес професійного самовизначення і обумовлюють вибірковість реагування. Сюди відноситься потреба у професійному самовизначенні, що виникли у людини навчальні та професійні інтереси і схильності переконання і установки, цінності та ідеали, і уявлення про життєві цінності [81, с. 57].

Компоненти другої групи завдяки своїй зв'язку з пізнавальними потребами мають функцію обумовлення сфери діяльності, привабливою для людини.

На думку Є.А. Клімова, існує 8 кутів ситуації вибору професії [44, с. 57]. Адже старшокласник бере до уваги відомості не тільки про особливості різних професій, але і масу іншої інформації ..

1) Позиція старших членів сім'ї.

Звичайно, турбота старших про майбутню професію свого чада зрозуміла; вони несуть відповідальність за те, як складається його життя.

Дуже часто батьки надають старшокласнику повну свободу вибору, вимагаючи тим самим від нього самостійності, відповідальності, ініціативи. Трапляється, що батьки не згодні з вибором дитини, пропонуючи переглянути свої плани і зробити інший вибір, вважаючи, що він ще маленький. Правильного вибору професії часто заважають установки батьків, які прагнуть, щоб діти компенсували їхні недоліки в майбутньому, у тій діяльності, в якій вони не змогли себе повністю проявити. Їм здається, що саме їхній син або дочка зможе проявити себе, так як у них на відміну від батьків «вище трамплін, з якого вони будуть занурюватися у світ професії.

Спостереження показують, що в більшості випадків старшокласники погоджуються з вибором батьків, розраховуючи на допомогу батьків при вступі в який-небудь навчальний заклад. При цьому вони, звичайно ж, забувають, що працювати за даною спеціальністю доведеться їм, а не їхнім батькам.

Про безконфліктності виходу з таких обставин можна лише припускати.

2) Позиція товаришів, подруг (однолітків).

Дружні стосунки старшокласників вже дуже міцні і вплив їх на вибір професії не виключено, так як увага свого професійного майбутнього однолітків також зростає. Саме позиція мікрогрупи може стати вирішальним у професійному самовизначенні.

3) Позиція вчителів, шкільних педагогів, класного керівника.

Кожен вчитель, спостерігаючи за поведінкою учня тільки у навчальній діяльності, весь час «проникає думкою за фасад зовнішніх проявів людини, ставить свого роду діагнози щодо інтересів, схильностей, помислів, характеру, здібностей, підготовленості учня». Учитель знає безліч тієї інформації, яка невідома навіть самому учневі.

4) Особисті професійні плани.

У поведінці і життя людини уявлення про найближчому і віддаленому майбутньому відіграють дуже важливу роль. Професійний план або образ, уявне уявлення, його особливості залежать від складу розуму і характеру, досвіду людини. Він включає в себе головну мету та цілі на майбутнє, шляхи та засоби їх досягнення. Але плани різні за змістом і те, які вони залежить від людини.

5) Здібності.

Здібності, таланти учня старших класів необхідно розглядати не тільки в навчанні, але й до всіх інших видів суспільно цінною активності. Так як саме здібності включає в себе майбутня професійна придатність.

6) Рівень домагань на суспільне визнання.

Реалістичність домагань старшокласника - перший ступінь професійної підготовки.

7) Інформованість - важлива, неспотворену інформація - важливий фактор вибору професії.

8) Схильності проявляються і формуються в діяльності.«Свідомо включаючись у різні види діяльності, людина може змінювати свої захоплення, а значить і напрямки. Для старшокласника це важливо, так як професійні інтереси - шлях до майбутнього »[105, с. 68].

Самопізнання - одна з необхідних умов здійснення особистісного підходу до вибору професії.

Пізнання самого себе йде через порівняння себе з іншими людьми, шляхом усвідомлення своїх можливостей, досягнень і порівняння їх з успіхами і досягненнями оточуючих людей. Пізнаючи себе, ми одночасно пізнаємо іншої людини. Знання інших людей допомагає самопізнання. Процес порівняння - основа не тільки пізнання світу, а й пізнання самого себе. Пізнаючи через порівняння якості іншої людини, ми одержуємо матеріал,необхідний для вироблення власної оцінки.

Для кращого пізнання світу і самого себе, людина повинна докладати активних зусиль. Вдосконалення самого себе починається з процесу самопізнання. Не можна стати краще, не знаючи, які якості характеру треба виховати, а які - зжити. Без самопізнання не можна правильно намітити програму самовиховання та саморозвитку, важко вибрати роботу до душі.

Вимоги людини до себе, самовиховання, залежать від вимог та перспектив суспільства, в якому він живе. Вимоги суспільства - один з найважливіших мотивів самопізнання і самовиховання. «Виникнення потреби в знанні власних особливостей, інтересу до себе та роздумів про себе є характерною особливістю вже дорослих дітей» [92, с. 156].

Вікові та психологічні особливості старшокласників обумовлюють характер діяльності соціального педагога в школі з професійного самовизначення.

2.2 Система профорієнтаційної роботи в загальноосвітніх установах

Зміст профорієнтаційної роботи може реалізовуватися за чотирма напрямками [51, с. 25].

1. Формування схильностей і професійних інтересів учнів. У процесі суспільно корисного і продуктивної праці, різноманітних видів позакласної та позашкільної роботи виховується стійке позитивне ставлення до різних видів людської діяльності при вибірковому, переважній ставленні до однієї з професій;формуються необхідні вміння та навички, бажання глибоко ознайомитися з цією професією.

2. Виховання громадянської позиції при виборі професії будь-якого фахівця. У процесі всієї навчально-виховної роботи в школі-інтернаті і за допомогою спеціально організованих форм (диспутів, зборів, обговорення книг, кінофільмів і т.п.) розкривається суспільна значущість праці спеціаліста, формуються суспільно значущі мотиви діяльності і вибору професії.

3. Профоріентаційна просвіта. У процесі систематичного ознайомлення з працею, системою навчальних закладів, особливостями особистості педагога старшокласники отримують знання про цю професію.

4. Індивідуальна професійна консультація. На основі вивчення особистості учня йому надається індивідуальна конкретна допомога у побудові власної професійного плану і виборі життєвої професійної позиції.

Закріплюється профорієнтаційне просвіта вихованням професійно значущих якостей учнів для підготовки їх до майбутньої діяльності. Закінчується шкільний етап професійної орієнтації професійної консультацією, яку дає випускникові школа-інтернат.

Важливим компонентом системи професійної орієнтації учнів є професійне просвітництво - "повідомлення учням відомостей про різні професії, їх значення для народного господарства, потреби в кадрах, умови праці, вимоги,пред'являються професією до психофізіологічних якостей особистості, способи та шляхи їх отримання, оплату праці "[89,з.98]. Крім того, учні повинні знати основні загально трудових і загальновиробничі поняття: що таке культура праці, трудова дисципліна, принципи планування, структура підприємства і т.п.

Робота по профпросвіті включає в себе профінформацію, профпропаганду і профагітацію.

Джерелами знань про професії служать засоби масової інформації, родичі, знайомі та ін. При цьому відомості про зміст професії і їх значущість іноді можуть бути дані дуже спотворено, внаслідок чого можливе створення картини невиправданої привабливості одних професій і атмосфери недоброзичливості до інших.

У зв'язку з цим перед школою, як і перед усім суспільством, коштує досить складне завдання - виправити йде врозріз з потребами економіки країни і суспільства ставлення до деяких професій і сформувати новий. Вирішити це завдання покликана та частина профосвіти, яку називають профпропагандою. Однак всю роботу по профосвіти ні в якому разі не можна зводити тільки до пропаганди професій.

Планувати роботу з професійного освіті в школі-інтернаті, зокрема по профпропаганді і подальшої профагітації, слід відповідно до попередньої профдіагностика. Тільки на основі такого підходу можна проводити відповідну роботу з учнями, спрямовану на формування свідомого ставлення до вибору професії.

Виходячи з того, що профосвіта - процес активний, слід більше спиратися на такі методи роботи, які вимагають безпосередньої участі учнів у самому процесі отримання інформації.

Щоб робота по профосвіта мала позитивні результати, вона повинна проводитися вміло і з великим педагогічним тактом.«Орієнтуючи на професії, в яких країна і суспільство мають брак, потрібно уникати всякого роду натиску, так як невміле тиск на школярів може призвести лише до остаточної втрати інтересу до даної професії» [30, с.18]. Головний принцип, яким слід керуватися в роботі по профосвіті - зв'язок його з життям. Виходячи з цього, основні напрямки роботи у цій галузі можна висловити так.

Профосвіта передбачає формування цілісного, багатопланового подання учнів про народне господарство країни, його галузях, підприємствах, професіях.

У процесі проведення роботи з професійного освіті необхідно враховувати спрямованість у розвитку галузей народного господарства даного економічного району, що склалися трудові традиції, наявність загальноосвітніх і професійних навчальних закладів.

Складовою частиною профосвіта є профпропаганда, а основними формами її проведення - зустрічі з представниками різних професій, лекції про різних галузях народного господарства, виробництв і професій і т.д.

«Значне місце в роботі по профосвіті займають бесіди, які проводять класні керівники, вчителі-предметники або представники різних професій. Такі бесіди можна присвячувати ознайомленню з якоюсь однією професією, з групою споріднених професій, питань значущості їх правильного вибору для людини »[77, с. 80]. При цьому тематика бесід повинна відповідати віковим особливостям і охоплювати коло питань, які цікавлять самих учнів.

«Профорієнтаційну роботу в школі-інтернаті доцільно проводити спільно з світовими службами шефствують підприємств: Центром зайнятості району, кадровими службами, ліцеями, ПТУ та ін» [85, с. 17]. Її можна проводити в традиційної та нетрадиційної формах: це зустрічі, екскурсії, виїзди, перегляд відеоматеріалів, організація зустрічей з цікавими людьми та ветеранами залізничними на худобу транспорту. Неформальні зустрічі - це концерти, виставки робіт учнів, проведення спільних вечорів.

Важливим напрямком профорієнтаційної роботи є профконсультації - система надання дієвої допомоги у трудовому самовизначенні учнів, заснована на вивченні особистості.

Можна виділити два етапи в роботі по профконсультації в школі-інтернаті: