Діяльність соціального педагога з розвитку творчості як чинника самоактуалізації особистості

· Внутрішній локус контролю ( незалежність особистості) має значущі кореляції з наступними особистісними характеристиками :

- адекватною та стійкою самооцінкою ( самосприйняттям) - r= 0.77

- самоповагою -r=0.68

- гнучкістю в реалізації своїх цінностей (пластичністю поведінки) -r=0.67

- орієнтацією на духовні цінності - r= 0.65

- розвиненою чутливістю (сенситивністю) - r= 0.64

- толерантністю (прийняттям агресії) - r=0.59

- довільністю способів поведінки (спонтанністю) - r=0.58

· Адекватна та стійка самооцінка ( самоприйняття) корелює з :

- пластичністю поведінки - r=0.63

- реалістичність (орієнтацією у часі) -r=0.59

· Самоповага пов'язана зі ступінню сформованості системи ціннісних орієнтацій ( r=0.63).

· Творча спрямованість особистості (креативність) корелює в першу чергу з:

- незалежністю особистості - r= 0.52

- прагненням до гармонійного буття (системою ціннісних орієнтацій) - r=0.48

- спонтанністю -r=0.41.

Серед особистісних властивостей, які впливають на процес соціальної адаптації та регулювання поведінки (по даних мет.FPI) були виявлені наступні кореляції:

· Нестійкість емоційного стану (емоційна лабільність) пов'язана зі зниженим тонусом настрою (депресивністю) - r= 0.67

· Депресивність корелює з нервовістю (хворобливою занепокоєністю) - r=0.56

· Схильність до конфліктних відносин (реактивна агресивність) пов'язана з нестійкістю емоційного стану ( дратівливістю) - r=0.62

· Дратівливість корелює з імпульсивністю поведінки (спонтанною агресивністю) -r= 0.58

· Виражена екетравертованість взаємопов'язана з потребами у спілкуванні (товариськістю) -r= 0.58

· Товариськість негативно корелює із сором'язливістю - r=-0.37

Також були виявлені негативні кореляційні зв'язки між невпевненістю в собі (сором'язливістю - шк.8, FPI) та наступними особистісними характеристиками, які обумовлюють процес само актуалізації ( за мет САТ):

- незалежністю поведінки ( внутрішнім локусом контролю) -r=-0.41

- спонтанністю -r=-0.38

Сором'язливість виглядає як “стримувач” власного “Я”, як внутрішній цензор, який критикує, орієнтуючись на зовнішні взірці, нічого не пропонуючи натомість. В літературі зустрічаються дані, що високий рівень творчих здібностей, як правило, поєднується з певними особистісними властивостями [27,с.226]. Одне з найбільш грунтовних досліджень по виявленню особистісних рис творчих людей було проведено під керівництвом К.Тейлора і Р Кеттела. В ході свого дослідження вони використали відомий опитувальник 16 PF Кеттела. В результаті було визначено, що креативи у порівнянні з некреативами, є більш стриманими, більш соціально сміливими, більш чутливими і самодостатніми [Дружинин В., 1999, 177]. Р.Стернберг, навпаки, виявив, що в найбільшій ступені корелюють з творчою продуктивністю інтелектуальні здібності, і в найменшій - особистісні особливості. Дружинін В.М., в своїй монографії, наводить дані експериментальних досліджень про взаємозв'язок креативності з нейротизмом ( коливаннями настрою) та пояснює даний зв'язок впливом творчої активності на стан свідомості, що викликає психічне перенапруження, виснаження та порушення психічної регуляції і поведінки. Він пише “Талант, креативність - це не тільки великий дар ,але й велика кара”. Головною позитивною особистісною рисою креатива В. Дружинін називає незалежність, орієнтацію на особистісні цінності [Дружинин В., 1999, 175]. В ході нашого емпіричного дослідження (на основі даних кореляційного аналізу були визначені ведучі особистісні характеристики креативів, які, переважно, узгоджуються з результатами вищенаведених досліджень, це:

1) незалежність від впливу зовні;

2) сформованість системи ціннісних орієнтацій;

спонтанність. Але не було виявлено суттєвого кореляційного зв'язку між креативністю та емоційною лабільністю (нестійкістю емоційного стану, або “коливаннями настрою” за В.М.Дружиніним) - 0.04<r<0.13. Таким чином, результати кореляційного аналізу дозволяють зробити висновок, що креативність тісно пов'язана з певними особистісними властивостями, які впливають на рівень її прояву, що надає можливість вивчення особистісних аспектів креативності як самостійної області наукових досліджень. Факторний аналіз та психологічна інтерпретація виявлених статистичних закономірностей: У психології креативності вважається, що особистісні прояви креативності розповсюджуються на різноманітні інші області людської активності, це положення надає можливість визначити місце креативності в процесі само актуалізації особистості. Факторний аналіз матриці інтеркореляцій досліджуваних змінних виявив 4 загальних фактори, які пояснюють 53% дисперсії по загальній вибірці піддослідних.

1. Перший фактор - з дисперсією SІ=7.6 і загальним вкладом в сумарну дисперсію - V= 23.9% - інтерпретовано як “творча самоактуалізація”, яка включає в себе наступні психологічні характеристики:

Незалежність - шк.2 мет.САТ (факторне навантаження -F= 0.90).

Дана психологічна характеристика припускає інтернальність особистості. Інтернали менш схильні підкорятися тиску інших, чинять опір, якщо відчувають що ними маніпулюють, сильно реагують на втрату особистісної свободи. Інтернал - це активний суб'єкт власної діяльності.

Сформованість системи ціннісних орієнтацій - шк. 3 мет.САТ (F=0.70) - характеризує прагнення особистості до гармонійного буття, що передбачає орієнтацію на духовні цінності (краса, досконалість, любов, творчість та ін.).

Позитивне самовідношення (самосимпатія) - шкала “Самоприйняття” -8, САТ (F=0.69) і шк. “ Самоповага” - 7, САТ (F=0.66). Полягає в здатності цінувати свої достоїнства та визнавати недоліки, в той же час спрямовуючи їх в позитивне русло.

Оригінальність - вербальна креативність без задіяння мотиваційної сфери - тест С.Медніка, серія 1 (F=0.69), особистісна креативність - шк.14 мет. САТ (F=0.60). Вербальна креативність припускає схильність використовувати символічні, асоціативні засоби для виразу своїх думок, вміння “ в простому бачити складне, а в складному - просте” [93]; особистісна креативність - це сила прояву індивідуальності, ступінь її вираженості. В обох випадках креативність розцвітає в індивідуальних відмінностях і уявляє собою виразну оригінальність як бажання бути “самим собою”. Чим сильніше бажання “бути собою”, тим сильніше внутрішня мотивація та прагнення до незалежності.

Особливо значимою для прояву оригінальності є наявність внутрішньої мотивації ( так званої “свідомої” мотивації), яка підтверджує особистісну незалежність індивіда. Факторне навантаження вербальної креативності з нав'язаною установкою на творчість ( тест С.Медніка, серія 2) є значно меншим (F=0.59), ніж вербальної креативності без стимуляції мотиваційної сфери ( F= 0.69).

“Природність” способів поведінки - шк.6 мет.САТ (F=0.67) - зовсім не припускає невихованість, навпаки, вказує на природну тактовність у поєднанні з невимушеністю поведінки.

Гнучкість в реалізації своїх цінностей - шк.4 мет.САТ (F=0,59) - передбачає адекватне та швидке реагування на життєві події, легку переключаємість суб'єкта.

Розвинута чуттєвість - шк.5 мет.САТ (F=0.59) - означає сприйнятливість, відкритість чуттєвим враженням, нестримуваність власних чуттєвих реакцій, тобто відсутність боязкості до почуттів.

“Гуманна” толерантність - шк.11 мет.САТ (F=0.55) - виявляється у відношенні до негативних проявів людської поведінки та полягає не в поспішливості їх крити кування та однобокості оцінювання ( що властиве більшості людей), а в спокійній сприйнятливості негативних проявів як цілком природних.

Реалістичність - шк. 1 мет.САТ (F=0.54) - інтерпретовано як компетентність у часі, що виключає зацикленість на певних подіях життя, а характеризує здатність відчувати нерозривність минулого, теперішнього та майбутнього часів та, як наслідок, комфортно почуватися в сучасному світі людей та речей.

Найменше факторне навантаження припадає на характеристики соціальної взаємодії - товариськість, як потребу у спілкуванні - шк.5 мет. FPI ( F= - 0.00) та відкритість, як прагнення до довірливо - відкритих відносин - шк.9 мет. FPI (F =0.04). Це означає, що дані психологічні характеристики не пов'язані з іншими та майже ніяк не впливають на них. Таким чином творча самоактуалізація припускає деяку ступінь егоцентричності, коли на перше місце ставиться власна особистість та інтереси, а все інше розуміється тільки як засоби (тобто можливий девіз такої особистості - “ Я сам собі король”).

Наочно даний стиль само актуалізації можна уявити у вигляді “піраміди”, основа якої - найвагоміша характеристика особистісної само актуалізації , на якій грунтуються всі інші ( див. мал. 4).

2. Другий фактор, інтерпретований як “демонстративна самоактуалізація” ( SІ= 4.0 з загальним вкладом в сумарну дисперсію - V = 12.6%), включає в себе характеристики, важливі для процесу соціальної взаємодії:

“Невичерпувальна” активність - шк. “Екстраверсія -інтроверсія” - 10, FPI (F= 0.79). Характеризується підвищеною активністю у спілкуванні, енергійністю, постійною жадобою діяльності.

Прагнення до домінування - шк. “ Реактивна агресивність” - 7, FPI (F=0.70) та шк. “Спонтанна агресивність “ - 2, FPI (F=0.66). Характеризується здатністю до лідерства і ризику, але в той же час зазначає про імпульсивність і , навіть, конфліктність поведінки, яка має місце внаслідок нав'язувальних дій, “напористої експансивності”. “Невгамовна” збудливість - шк. “Дратівливість” - 4, FPI (F= 0.62). Також характеризується підвищеною імпульсивністю, схильністю до неконтрольованих вчинків внаслідок нестійкості емоційного стану. Схильність до маскулінізму - шк. “Маскулінізм- фемінізм” - 12, FPI (F=0.59) - засвідчує про переважання маскулінних засобів поведінки та вираженість традиційно “мужніх” рис (владність, сміливість, рішучість, відносна грубуватість та ін.).

Тяжіння до спілкування - шк. “Товариськість” - 5, FPI (F =0.55) та шк. “Відкритість” - 9, FPI (F =0.44).

Спонукається невгамовною потребою у визнанні та прихильності. В даному випадку спілкування носить “легковажний” характер, тому що характеризується непостійністю зв'язків та егоїстичною спрямованістю. Це підтверджують дані негативного факторного навантаження шк. “Контактність” - 12, САТ (F=-0.22) та досить низьким значенням для даного фактору наступних шкал : шк. “Ціннісні орієнтації” - 3,САТ (F=0.06), шк. “Сенситивність” - 5 , САТ (F=0.10), шк. “Уявлення про природу людини” - 9, САТ (F=0.13).

Творчий компонент в даному факторі має значиме негативне навантаження - невербальна креативність ( тест “Завершення картинок”) - F= -0.48; вербальна креативність ( тест С. Медніка) - F=- 0.26. Таким чином, даний стиль само актуалізації не передбачає творчої спрямованості особистості; низька вираженість невербальної креативності припускає бідність фантазії та нездатність до образних асоціацій.

Взагалі складається враження, що при даному стилі само актуалізації особистість тікає від самої себе, боїться свого істинного внутрішнього “Я” та прагне створити зовнішнє “Я” ( щось на зразок привабливого плафону для занадто “простої” лампочки), яке б подобалося в першу чергу іншим та забезпечувало би постійну потребу у підтвердженні своєї значимості. Відбувається орієнтація не на власні цінності, а на зовнішні, тобто на те що модне, потрібне, що користується попитом, а це виключає особистісну незалежність, яку заміняють наслідування та конформізм. Можливий девіз : “Я стану тим, хто треба”.

3. Третій фактор (SІ=3.5; загальний вклад в сумарну дисперсію - V=10.9%) інтерпретовано як “компенсована самоактуалізація”. Цей фактор характеризується значимими негативними навантаженнями та відображає особливості психічного регулювання, необхідного для становлення здорової особистості. Значимими виявилися наступні характеристики:

Підвищений тонус настрою - шк. “Депресивність” - 3, FPI (F =- 0.73). Визначається веселістю, позитивною сприйнятливістю та оптимістичним поглядом на життя.

Емоційна стабільність - шк. “Емоційна лабільність” - 11, FPI (F=- 0.70) - зазначає відсутність коливань настрою через здатність до самовладнання, заспокійливості.

Спокій -шк. “Невротичність” - 1, FPI (F=- 0.58) - характеризується незосередженістю на власних почуттях і проблемах та , як наслідок, невираженістю нервового реагування.

Повільність - шк. “Дратівливість” - 4, FPI (F= - 0.51) - припускає емоційну стійкість та уникнення напруженості.

Товариськість - шк. 5 мет. FPI (F =0.31) - характеризується дружністю, але негативне факторне навантаження на шк. “Відкритість” - 9, FPI (F=- 0.36) - свідчить про вибірковість спілкування та обережність у встановленні контактів.

Допитливість - шк. “Пізнавальні потреби” - 13, САТ (F= 0.29) - вказує на відкритість новим враженням, сприйнятливість зовнішнього досвіду.

Найменше факторне навантаження припадає на шкали : “Сенситивність” - 5, САТ (F=0.03), ”Самоприйняття” - 8, САТ (F= 0.08), “Підтримка” - 2 , САТ (F= -0.04), “Ціннісні орієнтації” - 3, САТ (F= - 0.09). Факторне навантаження на креативність є негативним та найбільшим серед усіх виділених факторів (F= - 0.42).

Можна припустити, що даний стиль само актуалізації властивий впевненому життєрадісному екстерналу, який будь-що прагне зберігати свій внутрішній спокій, внаслідок чого може лінуватися коли виникають труднощі та із задоволенням використовувати чужу допомогу та досвід. Характерний девіз : “Я все зможу, особливо якщо хтось допоможе”.

4. Четвертий з інтерпретованих факторів - “блокована самоактуалізація” ( SІ=1.8; загальний вклад в сумарну дисперсію - V= 5.7%) - включає в себе наступні психологічні характеристики:

Конформізм - шк.”Орієнтація у часі” - 1, САТ (F=0.48), шк. “Пластичність поведінки “ - 4, САТ (F=0.39), шк. “Синергійність” - 10, САТ (F=0.31). Свідчить про здатність адекватно реагувати на зовнішні зміни та пристосовуватися до них.

Надмірна рефлексивність або зосередженість на самому собі - шк. “Сором'язливість” - 8, САТ (F= 0.43) - розуміється як головне гальмо не тільки само актуалізації , але й творчості. Характеризується самокритичністю. невірою в себе та провокує появу комплексу неповноцінності.

Найменше факторне навантаження припадає на шк. “Спонтанність” - 6, САТ (F=-0.00), шк. “Прийняття агресії” -11, САТ (F= - 0.00), шк. “Креативність” - 14, САТ (F= -0.02), що зазначає про їх невпливовість на даний фактор.

Творчий компонент також має негативне навантаження, особливо значиме - на характеристики вербальної креативності з задіянням мотиваційної сфери ( тест С. Медніка, серія 2) - F=- 0.40; факторне навантаження характеристик вербальної креативності без задіяння мотиваційної сфери ( тест С.Медніка, серія 1) - F= - 0.11. Тобто виходить, що мотивація, в даному випадку, не покращує, а навіть погіршує результат. Можна припустити, що зовнішня мотивація, яка орієнтує на досягнення певного результату, стимулює у сором'язливого суб'єкта зростання схвильованості, яка заважає ефективному самовираженню та блокує прояв творчості. Тільки при наявності сильної внутрішньої мотивації, яка буде здатна приборкати сором'язливість, стане можливою ефективна самоактуалізація та вільний прояв творчості (девіз “Я це зможу, якщо себе переможу”).

Даний стиль само актуалізації можна проілюструвати у вигляді “віяла” - модель, в якій різноманітні психологічні характеристики можна розташувати на сегментах віяла та припустити, що можлива різна ступінь розкриття віяла в залежності від того яким чином буде “переможена” сором'язливість( як головна перепона на шляху до само актуалізації ) та якою ціною це обійдеться самому переможцю.

2.4 Узагальнення результатів дослідження та табличне представлення емпіричних даних

Факторний аналіз матриці інтеркореляцій чотирьох методик ( мет.САТ, мет.FPI, тест С.Медніка, тест завершення картинок ”) виявив 4 значимих фактори:

особистісні - креативний ( максимальне навантаження - методика САТ та тести на креативність );

регулювання поведінки ( максимальне позитивне навантаження на тест FPI та негативне навантаження на тести креативності, особливо значиме - на тест невербальної креативності);

соціальної взаємодії ( максимальне негативне навантаження на тест FPI та на тест вербальної креативності);

мотиваційний (максимальне негативне навантаження на тест вербальної креативності з установкою на творчість).

Диференційованість ліній становлення особистості є одним з головних параметрів виділення психологічних характеристик, які визначають стилі само актуалізації особистості ( див.Табл.7).

Таким чином, визначаючи місце творчості в процесі само актуалізації , можна зробити висновок, що творчість суттєво впливає на ефективність процесу само актуалізації . Адже в результаті дослідження з'ясувалося, що наявність креативності не обов'язково припускає високий рівень само актуалізації , але утрудненою, і навіть неможливою стає ефективна само актуалізація з нетворчою спрямованістю особистості.

В даному емпіричному дослідженні, у відповідності з планом, були використані чотири психодіагностичні методики:

5. Само актуалізації тест (САТ) ( Автор: Е. Шостром).

6. Фрайбургзький особистісний опитувальник (FPI), модифікована форма “В” (Автори: І. Фаренберг, Х. Зарг, Р. Гампел).

7. Тест С.Медніка RAT (тест віддалених асоціацій), автори адаптації - Л. Т. Олексієва, Т. В. Галкіна (Інститут психології РАН).

8. Стислий варіант тесту Торренса - субтест завершення картинок (Complete Figures), автор адаптації - О. М. Воронін, 1993-1994 рр. (Інститут психології РАН).

Визначаючи місце творчості в процесі само актуалізації , можна зробити висновок, що творчість суттєво впливає на ефективність процесу само актуалізації . Адже в результаті дослідження з'ясувалося, що наявність креативності не обов'язково припускає високий рівень само актуалізації , але утрудненою, і навіть неможливою стає ефективна самоактуалізація з нетворчою спрямованістю особистості.

Розділ 3. Робота соціального педагога в напрямі розвитку творчості задля само актуалізації особистості

3.1 Соціально-педагогічні характеристики самоактуалізованої особистості

Більшість авторів визначає самоактуалізацію як свого роду “зріст зсередини, суто внутрішній процес, пов'язаний з початковим прагненням особистості актуалізувати у собі спадкові та генетичні схильності по відношенню до темпераменту, характеру, інтелекту. К. Роджерс вважає, що в кожному з нас є прагнення ставати здібним настільки, наскільки це є можливим для нас біологічно. Як рослина прагне бути здоровою рослиною, як зерно містить в собі прагнення стати деревом, так і людина прагне до цілісності, само актуалізації [Роджерс К., 1994, 10]. К. Юнг писав, що невідкритий шлях в нас - це дещо психічно живе, що класична китайська філософія називає “дао”. уподібнюючи водному потоку, який невмолимо прагне до своєї цілі. “Бути в дао” - означає досконалість, цілісність, виконане призначення [Психология…, 1999,148]. У зв'язку з цим можна зробити припущення, що головною характеристикою самоактуалізованої особистості є цілісність, внутрішня пропорція та гармонія. Самоактуалізована особистість - це здорова, повноцінна людина. Так вважають представники гуманістичної психології. Але існують й інші погляди на розуміння само актуалізації . Абрахам Маслоу стверджував, що у людей є вищі та нижчі потреби - вони є “інстинктоїдними” і розташовані в наступному ієрархічному порядку : фізіологічне благополуччя, безпека, любов, повага і самоактуалізація. Кожна вища група потреб залежить від попереднього задоволення потреб нижчого рівню. Таким чином, за Маслоу, людська природа уявляє собою безперервне задоволення внутрішніх потреб, починаючи з основних фізіологічних потреб і аж до метапотреб. Він стверджував, що самоактуалізована особистість - це людина, яка вже задовольнила свої нижчі потреби та прагне до здійснення вищих [Маслоу А., 1997, 8-9]. Пірамідальна ілюстрація ієрархії людських потреб (за А. Маслоу) представлена в Табл.1. А. Маслоу стверджував, що самоактуалізована особистість - це особистість, яка живе повним життям, це людина, яка досягла того рівня особистісного розвитку, що потенційно закладений в кожному з нас.

Але кожна людина прагне реалізувати свій внутрішній потенціал по - своєму, що з одного боку, сприяє процесу індивідуалізації, а з іншого - може обмежувати рівень досягнень людини в наслідок недостатньо докладених зусиль. Таким чином, за А. Маслоу - в кожній людині є “здорове” зерно, яке може розвинутися, а може і не розвинутися в повноцінну (само актуалізовану) особистість.

Наведені характеристики є визначальними для процесу само актуалізації особистості, але нас більше цікавлять соціально-педагогічні характеристики самоактуалізованої особистості, тобто такої особистості, яка є своєрідним “ідеалом” здорової повноцінної людини з гуманістичної точки зору.

Можна припустити, що самоактуалізована особистість є вільною в своїх діях, відносно незалежною від фізичного і соціального оточення. Ця автономія дозволяє їй покладатися на свій власний потенціал, довіряти своїм власним виборам та оціночним судженням, тобто визначальним являється внутрішній локус (джерело). Людина все частіше починає відчувати, що локус оцінки знаходиться в середині її самої, все менше вона орієнтується на стандарти, за якими живуть “всі”. Людина усвідомлює, що вибір - це особиста справа, і що єдине, що має сенс, це відповідь на запитання - “Чи повністю мене задовольняє і чи вірно виражає мене мій спосіб життя?”

Для здорових людей характерним є високий рівень самокерованості та “свободи духу”. Вони вважають себе активними господарями свого життя, а це припускає наявність особливої внутрішньої активності, яка знаходить вираз в активності зовнішній. Активність в даному випадку виступає не просто як властивість живого організму, а як згусток енергії (запал) в результаті актуалізації потенційних сил людини.

Необхідним компонентом активності є властивість здійснювати вольові зусилля (провадити вибір, приймати рішення і виконувати їх). Активність особистості ґрунтується на спроможності здійснювати внутрішні можливості ( цілі, наміри, задуми), тобто здатності само актуалізуватися.

Активність спонукає особистість до постійного руху (життєдіяльності), заперечуючи сталість. Життя - це процес, а не стан буття.

Самоактуалізація пов'язана з постійним зростанням відкритості досвіду. Людина все більше стає спроможною відчувати те, що в ній відбувається. Вона не тільки більше відкрита для своїх почуттів (як негативних так і позитивних) - вона дозволяє собі усвідомлювати та приймати їх.

Будучи відкритою своєму досвіду, людина все більше помічає, що, якщо робить те, що відчуває правильним ”, це виявляється надійним орієнтиром поведінки, яка приносить їй істинне задоволення. Це визначає ще одну характеристику само актуалізованої особистості - все зростаюча довіра до свого організму як засобу досягнення “найкращої” (найрозумнішої) поведінки в кожній ситуації теперішнього часу.

Самоактуалізованій особистості властиве естетичне сприйняття світу, що пов'язано з естетичними “пік-переживаннями”. Життя більшості людей наповнене тривалими періодами недостатньої захопленості, навіть нудьги. Як протилежність цьому існують “пік-переживання” - ті моменти, коли ми стаємо глибоко захопленими, схвильованими світом та пов'язаними з ним. А Маслоу охарактеризував вищі “піки” як “почуття відкриваючихся безмежних горизонтів, відчуття себе одночасно і більш могутнім, і більш безпомічним, ніж коли-небудь раніше, почуття екстазу, захоплення і трепету, втрату відчуття простору і часу” [Психология…, 1999, 385].

Таким чином можна умовно прирівняти пікові переживання до натхнення, яке стимулює внутрішню активність особистості.

Як вже зазначалося, пікові переживання стимулюють внутрішню активність особистості, а це спрямовує особистість до продуктивності, адже існує закон “перетворення внутрішнього в зовнішнє ”. Саме в продуктивній активності відбувається реалізація людиною її потенційних можливостей. Таким чином, для само актуалізованої особистості, яка ефективно використала закладені в ній можливості, характерною є продуктивна орієнтація. Вона охоплює психічні, емоційні і сенсорні реакції на інших людей, на самого себе і на речі та виявляється в продуктивній діяльності.

З точки зору вищої моральності відмова ( або уникнення) людини від актуалізації власних потенційних сил - є зрадою самого себе, з точки зору християнської моралі - тяжким гріхом. Тому само актуалізація представляє собою не тільки шлях до задоволення своїх внутрішніх прагнень, а є також, моральним обов'язком людини.

Продуктивна діяльність особистості спрямовується її ціннісними орієнтаціями, які визначаються життєвими цінностями людини. Ціннісні орієнтації властиві будь-якій людині, але для само актуалізованої особистості характерною є узгоджена і несуперечлива система ціннісних орієнтацій, яка лежить в основі формування змістовно і хронологічно узгоджених життєвих цілей і планів. Людину з неузгодженою системою цінностей можна порівняти з буридановим віслюком, який розривався між двома копицями сіна, не міг зробити вибір і залишився голодним. Таким чином, струнка несуперечлива система ціннісних орієнтацій дозволяє людині прожити життя творчо і продуктивно.

Оскільки вище було визначено, що само актуалізація - це “зріст з середини ”, тобто розвиток, а розвиток - це завжди творення, можна зробити висновок, що універсальною характеристикою для будь-якої само актуалізованої особистості являється креативність ( або творческість) як прагнення та здатність до творчості. Творчість є фундаментальною характеристикою людської природи, потенціал, даний від народження кожному, але більшість людей втрачає цей потенціал в процесі прилучення до культури, лише деякі виявляються спроможними зберегти його.

В західній літературі розрізняють два рівня креативності - так звану велику (“історичну”) креативність і малу (“особистісну”) креативність. Велика, або історична, креативність пов'язується з досягненнями, які справили суттєвий вплив на культуру і суспільство (наприклад творчі досягнення Бетховена і Едісона).

Мала, або особистісна, креативність стосується повсякденного життя - щоб людина не робила, вона робить це з певним відношенням до справи, певним настроєм, що витікає з самої природи її особистості. Прикладом малої креативності може бути застосування монети для нарізування сиру при відсутності ножа, або винайдення нового кулінарного рецепту.

Креативність в руслі само актуалізації слід розуміти як малу, або особистісну, креативність. Креативність в даному випадку виступає як природня тенденція до особистісного балансу і психічного здоров'я.

Вищенаведене дозволяє визначити характерні психологічні риси “ідеальної” самоактуалізованої особистості:

автономність та самостійність, які виражаються в наявності внутрішнього локусу контролю особистості;

внутрішня активність особи;

сприйняття життя як постійного руху; зростання, у зв'язку з цим , відкритості досвіду та довіри до свого організму;

здатність до натхнення (пікових переживань) навіть без наявності зовнішніх стимулів;

продуктивна орієнтація особистості;

узгоджена та несуперечлива система ціннісних орієнтацій;

творческість.

Але слід зазначити два моменти:

по-перше, кожна з наведених психологічних характеристик може бути властивою і не тільки для самоактуалізованої особистості, лише їх сукупність утворює її цілісний образ;

по-друге, запропонований ідеал самоактуалізованої особистості, як і будь-який абстрактний образ , не є строго фіксованим.

До того ж самоактуалізована особистість не є зразком досконалості - їй може бути властива більшість проблем будь-якої людини (почуття провини, сум, тривожність, егоїзм і т.п.). Сильна прихильність до вибраної діяльності або цінностей робить її іноді безжалісною та фанатичною у прагненні до своєї мети. Її незалежність може іноді шокувати або дратувати із-за прагнення в усьому триматися власної лінії. Тобто самоактуалізована особистість не вільна від недоліків, але вона є яскравим взірцем здорової особистості.

Самоактуалізована особистість - особистість, яка повністю розкриває свій потенціал; вона є гарною ілюстрацією відомого афоризму Ніцше : “Стань тим, що ти є”.

3.2 Творчість як показник само актуалізації

Сучасні дослідники феномену творчості все активніше використовують в своїх працях термін “креативність ” - відносно нове визначення здатності людини до творчості. Це визначення з'явилося у другій половині ХХ ст., та було запропоноване західними вченими у зв'язку із зрослим інтересом до вивчення феномену творчості.

Ще в 60-х р.р. ХХ ст. було описано більш ніж 60 визначень креативності, визначення продовжують з'являтися і на сьогоднішній день, але жодне визначення не було визнане універсальним ( як і визначення самої творчості взагалі). П. Торранс зібрав і представив визначення, які метафорично пояснюють сутність творческості: копати глибоко, дивитися крізь, простягати руку у завтрашній день, слухати кішку, співати у власному ключі [Торшина К., 1998, 123].

Традиційно вивчення креативності відбувається в двох основних напрямках: “особистісному” (вплив на творчість особистісних рис) і “пізнавальному” ( вплив інтелектуальних, пізнавальних особливостей). Ми будемо розглядати особистісну творчість, яка розуміється як творчість у контексті само актуалізації .

В творчості само актуалізації на першому місті стоїть особистість, а не її досягнення, які розглядаються як епіфеномени, породжені особистістю і тому уявляються вторинними по відношенню до неї. Є також необхідність відділити “особливий творчий талант" від “творчих здібностей до само актуалізації ”, які більшою мірою є похідними від самої особистості та активно проявляються в повсякденному житті.

Творчість само актуалізації можна приблизно визначити як схильність підходити творчо до будь-якого вияву життя.

Для творчості само актуалізації найбільш важливими є наступні соціально-педагогічні умови:

вільність від стереотипів та “навішування ярликів”, тобто здатність сприймати навколишній світ без апріорних установок на те, що в ньому повинно бути, чого в ньому бути просто не може і що є завжди;

спонтанність і експресивність, як здатність діяти під впливом раптового бажання, без підготовки і планування;

відсутність страхів щодо нового, таємничого, незрозумілого, і навіть більше - тяжіння до невідомого;

майже стертість границі між роботою та грою.

Існує думка, що вищезазначені характеристики більш за все властиві дітям (Вайнцвайг, Маслоу, Н.Роджерс), тобто від початку є присутніми в людській природі, але протягом життя втрачаються або спотворюються в ході залучення людини до певної культури.

Хоча буття людини іншим і не може бути як “культурним”, все ж таки культурна традиція сприяє поневоленню творчості. М. Бердяєв взагалі песимістично вважає, що культура свідчить про творчу невдачу людини. Філософія і наука є невдачею в творчому пізнані істини; мистецтво і література - невдачею в творчості краси; сім'я і статеве життя - невдачею в творчості кохання; мораль і право - невдачею в творчості людських відносин. Культура у всіх її проявах є невдачею творчості, є неможливість досягти творчої зміни буття. Всі досягнення культури - символічні, а не реалістичні. Але, хоча це й парадоксально- іншого шляху виразу творчих прагнень людини , крім культури, існувати не може.

Проблема співвідношення культури і творчості полягає в тому, що нормальна пристосованість будь-якої людини припускає поступову, але постійну відмову від багатьох глибин людської природи - людина змушена пристосовуватися до реальності Тобто людина часто відвертається від багатьох аспектів своєї суті, тому що вони уявляються непотрібними для “культурного” життя, або навіть небезпечними. Але така відмова збіднює особистість, тому що ці глибини являються також джерелом радощів, здатності грати, сміятися і, найголовніше, бути творчою людиною. Відгороджуючись стіною від свого внутрішнього пекла, людина також відгороджується і від свого внутрішнього раю.

Для людей, які сприймають себе повністю, які не прагнуть до постійного контролювання та приховування своєї власної самості, творчість є більш доступною, тому що вони витрачають значно менше часу і енергії на боротьбу із самими собою.

Таким чином здатність людини занурюватися у власну сутність, цінувати і не боятися її, сприймати і миритися з імпульсами, замість того, щоб постійно контролювати їх, представляється однією з основних умов творчості.

Висока цінність та вага наявності творчих потенцій як у окремого індивіда, так і у суспільства в цілому не викликає жодних сумнівів. З одного боку, творчий потенціал є універсальним історично еволюційним чинником, з іншого - індивідуальним чинником, якщо дає людині змогу активно змінювати довколишнє середовище та своє життя. Хоча, незважаючи на те, що такої думки дотримується більшість, творчий потенціал ще не отримав належної оцінки в багатьох сферах суспільного життя.

Особливо це стосується соціального педагога, на якому лежить відповідальність за творчо сформовану особистість. Саме тому переосмислення та переорієнтації потребують наявні соціально-педагогічні практики та методики. Проблемним залишається так зване „відкрите навчання”, яке стимулює та підтримує особистісну креативність.

Для процесу формування творчого потенціалу особливо важливим є період раннього дитинства, оскільки якраз у цей час закладаються основи інтелектуально-пізнавального й емоцій¬но-психологічного потенціалів, які потім закріплюються діяльним освоєнням світу, розвитком вмінь та навичок. Дуже важливо в ранньому дитинстві створити креативну базу в поведінці особистості, а потім вже вдосконалювати її, використовуючи різноманітні методики.

Творчий потенціал особистості є системною якістю, що виникає та існує в межах різних систем. За своїм змістом він завжди є соціальним. Передумовами формування структури творчого потенціалу людини є фізіологічні, психологічні та соціальні явища.

Творчий потенціал формується за різних соціальних та культурних умов. Важливу роль тут відіграє навчально-виховний процес, який може стати „стимулюючою” або „обмежуючою” домінантою творчої життєдіяльності особистості. Сьогодні багато дослідників зазначають, що можливості, які надаються системою освіти для розвитку, формування та підтримки творчого потенціалу та творчої самореалізації людини, є досить обмеженими.

Виходячи з думки про те, що творчий потенціал є соціальним явищем, слід враховувати, що він не лише формується суспільством, а й постійно оцінюється ним з точки зору „суспільної корисності” креативної діяльності особистості. Великого значення тут набувають підтримка таланту та створення сприятливих умов для його розвитку та реалізації.

Одним із основних методів формування творчо налаштованої особистості з потенційними можливостями до активного перетворення дійсності є мистецько-інтерактивні освітні практики або „уроки творчості”. Вони передбачають залучення учнів не лише до споглядання творів мистецтва та їхньою аналізу, а й до активної творчої діяльності під час навчання. Метою мистецько-інтерактивних освітніх практик є пробудження і розвиток креативних якостей, духовного потенціалу, формування позиції творця, виховання креативного ставлення до себе та оточуючого середовища.

В експериментальній практиці вже накопичений досвід розробки та застосування евристичних педагогічних технологій: асоціативний метод, мозкова атака („брейн шторм”), метод сценарної розробки та драматургії, морфологічний аналіз, метод бінарних опозицій, дослідницький та варіативний методи, різноманітні види моделювання, метод активної уяви, медитативний метод, евристична бесіда, гра та ін. Але, як показують багаточисельні дослідження, застосування таких більш-менш обмежених методик приносить більшого лише розчарування. Систематичні наукові дослідження показали доволі незначні можливості прямого впливу на дивергентне мислення; крім того, різноманітні креативні методики не відрізнятьюся в своїх результатах.

З метою заохочення та виховання творчих якостей необхідно розглянути структуру тієї системи, в якій має розвиватися креативність, виявити ті умови, які сприяють або перешкоджають цьому. Як зазначає К. Урбан, „зробити когось креативним неможливо: людина має сама зробити себе такою”. Саме тому постає потреба виокремлення відмінних одиниць традиційних та мистецько-інтерактивних освітніх практик.

Тепер спробуємо окремо розглянути та з'ясувати існуючі відмінності між “творчістю само актуалізації ” і “самоактуалізацією в творчості”.

Ці два поняття є різнорідними за своєю мотиваційною природою.

Виділяють два основних типи мотивації поведінки людини: подолання дефіциту і прагнення до розвитку. “Подолання дефіциту” спрямовує поведінку на задоволення потреб організму, тому що незадоволеність загрожує нормальному самопочуванню і здоров'ю взагалі. “Дефіцит”, як правило, відшкодовується за рахунок зовнішніх сил ( частіше за допомогою інших людей), а не самим об'єктом. “Розвиток”, навпаки, потребує активності самого суб'єкту, хоча також передбачає задоволення основних потреб організму. Але “розвиток” (на відміну від “дефіциту”) представляє постійний, майже безперервний, все прогресуючий процес, який відбувається за принципом -“чим більше отримується, тим більшого хочеться”.

Г. Оллпорт відзначає, що мотив “ліквідації дефіциту ” підштовхує до зняття напруги і відновлення рівноваги, а мотив “розвитку особистості”, навпроти, підтримує напругу заради далекої (іноді недосяжної) мети. Маслоу пояснює ще конкретніше: ліквідація дефіциту запобігає хворобі; задоволення прагнення до розвитку робить людину здоровою. Таким чином мотивацією творчості само актуалізації особистості виступає мотив розвитку.

Стимулами творчості вважаються -“дух утечі”, пов'язаний з необхідністю компенсації, і прагнення до незалежності .

Прояви креативності в процесі само актуалізації простежуються:

А) В творчому підході до життєвих проблем.

На відміну від творчого підходу до проблем існують стереотипний (нетворчий) та невротичний підходи. При стереотипному підході перевага віддається вже відомим способам розв'язання, які не потребують особливих зусиль. Оригінальні шляхи розв'язання відкидаються, оскільки вони вважаються ризикованими і пов'язані з додатковими клопотами.

Невротичний підхід виявляється тоді, коли людина не здатна зосередити свої зусилля на предметному розв'язанні проблеми, бо в неї виникають труднощі із самою собою - замість того, щоб повністю зосередитися на завданні, людина надміру зосереджується на самій собі.

Творчий підхід до життєвих проблем потребує відсутності страху перед несподіваними способами які неочевидні для загальної маси. Вирішення проблем, при цьому підході, дає задоволення і хвилює, а сама проблема повністю захоплює людину. Неуспіхи та невдачі рідко коли можуть викликати у такої людини розпач і зневіру, оскільки вже самі пошуки є для неї задоволенням.

Б) В творчому ставленні до життя.

В основі повноцінного життя людини лежить особливе - творче - ставлення до нього. Творче ставлення до життя долає невидиму, але постійно від чувану людиною психологічну межу, що відділяє Я від не-Я. Навколишній світ відкривається не стільки як світ зовнішніх об'єктів та їх відношень, скільки як її особистісний світ - тобто світ, до якого вона найглибшим чином причетна. Передумовою такого бачення світу є духовно практична діяльність щодо само актуалізації власного потенціалу.

Людське життя може здійснюватися або як процес, що відбувається стихійно, або як усвідомлено і творчо спрямований шлях життя. Розрізняючи ці два способи життєздійснення, С. Рубінштейн зазначає, що перший спосіб існування - це життя в умовах і відносинах, що склалися. Таке життя нагадує природний процес. Тут індивід начебто злитий з процесом свого існування і не виділяється з нього, не підіймається над ним. Реальний хід життя мало спрямовується і регулюється самою людиною, вона значною мірою пливе під стихійним тиском життєвих хвиль, механічно підпорядковуючи свою діяльність зовні заданим вимогам та обставинам.

Другий спосіб життєздійснення - більш високий рівень людського існування . Він передбачає розвинуту здатність особистості до роздуму над своїм життям, творчого його конструювання і здійснення [85,с.348]. Саме другий спосіб життєздійснення констатує здатність людини до життєтворчості.

Життєтворчість має місце тоді, коли особистість самоактуалізується не тільки на терені якоїсь певної сфери життєдіяльності (науці, техніці, мистецтві), а у “матеріалі” всього свого власного життя. На основі цього формується творчий стиль життя.

Але умови і способи життєдіяльності людини зумовлюються суспільством, тобто “матеріал” способу життя вже задається індивідові від його народження. Тому поняття способу життя вміщує діалектичну єдність соціально-типізованого, уніфікованого, тобто спільного для багатьох, і індивідуально-унікального в її життєдіяльності [Психологія і педагогіка…, 19996, 31].

На відміну від способу життя, як прояву соціального в індивідуальному, поняття “стиль життя”, навпаки, виражає специфіку входження індивідуального в соціальне, суспільне. В процесі само актуалізації особистість неодмінно виробляє свій індивідуальний стиль життя, як правило, цей стиль - творчий.

Особистість не може ігнорувати соціально - психологічних механізмів життєдіяльності. Тому навіть в індивідуальному творчому стилі життя завжди наявний елемент стандарту, стереотипу. Інакше індивід “випадав” би із соціального контексту, не міг би ідентифікувати себе з соціальним мікро- і макросередовищем, а в більш широкому плані не вписувався б у свій час, свою епоху.

У зв`язку з наведеними вище даними виділяються стадії розвитку особистості:

Соціалізація.

Індивідуалізація.

Самоактуалізація.

Процес само актуалізації особистості є неможливим поза рамками життєвого простору, він також є утрудненим без невичерпного джерела само актуалізації - творчості.

Про творчість само актуалізації розмірковував ще Григорій Сковорода в своїй концепції спорідненості - людина досягає гармонії і щастя лише тоді, коли бажає і прагне до пошуку “спорідненої праці”, тієї творчої ролі, яка призначена людині від народження [Сковорода Г., 1980, 18].

3.3 Життєтворча місія соціального педагога в освітньому закладі на сучасному етапі

У кожній державі, як і в кожному житті людини є такі періоди, коли їй потрібна допомога іншої людини, групи людей, цілого суспільства. І в цій ситуації особливу роль можуть відігравати як окремі соціальні інститути, так і окремі спеціалісти, серед яких соціальний педагог і соціальний працівник посідають особливе місце.

Разом з тим сьогодні стало цілком очевидно, що нова соціальна реальність, загострення соціально-економічних та національних суперечностей, перехід до ринку принципово змінили механізм людських цінностей, призвели до загального погіршення людських відносин.

У цих умовах проблема само актуалізації особистості стає виключно актуальною. Ефективність процесу само актуалізації особистості значною мірою визначається тим, наскільки ґрунтовно досліджені теоретико-методичні проблеми в цій галузі, як здійснено діалектичний аналіз педагогічних явищ.

Витоки принципу гуманізму можна простежити ще в благодійних діяннях князів Київської Русі після введення християнства. Вчення про людинолюбство, духовність, доброчинне ставлення до нужденних, благодійність через спеціальний податок і милостиню стали наріжним каменем гуманістичної спрямованості соціальної допомоги та підтримки людини.

У людинорозумінні ХХ ст. усвідомлюються різноманітні сторони людського життя, яким раніше не приділялася належна увага. Макс Шелер, Гельмут Плеснер, Арнольд Гелен, Еріх Ротхакер (філософська антропологія), досліджуючи основні структури людини, дійшли до висновку: людина сама може себе розвивати та удосконалювати і як організм, і як носія свідомості.

Мартін Хайдегер, Жан Поль Сартр, Камю, Марель та ін. (філософія екзістенціалізму) в рамках сутності людини відзначають свободу вибору та відповідальності людини.

Засновники феноменологічного вивчення людини (Едмунд Гуссерль та ін.) осмислюють проблеми людини, особистості, її сутність, виключно актуально для педагогіки, яка активно проводить пошук нових парадигм та технологій виховання, механізмів формування особистості.

А. Макаренко радив, що треба підходити до людини з оптимістичною гіпотезою, нехай навіть з деяким ризиком помилитися - людина від цього розквітає.

За характеристикою відомого психолога С. Рубінштейна, “…серце людини зіткане з його людських відносин з іншими людьми; те, чого вона коштує, цілком визначається тим, до яких людських відносин людина прагне, які відносини з людьми, з іншою людиною вона здатна встановлювати”.

В. Сухомлинський у своєму вченні писав про розвиток гуманістичних почуттів (вкладання себе в іншого). Дійова співучасть у долі іншого, співчуття до чужого горя, насолодження “чужою радістю” збагачують та розвивають гуманістичні почуття.

Сьогодні самоактуалізація особистості стає стає велінням часу і включає такі напрями, блоки:

- гуманізація та демократизація як головні процеси відродження духовності;

- відродження і нове осмислення свободи особистості;

- необхідність піднесення людини на новий щабель гуманності, розуму, інтелекту;

- висування людини в ранг вищої цінності.

Головною рисою самоактуалізованої особистості постає те, що в удосконаленні людини бачиться не засіб благополуччя суспільства, а ціль суспільного життя, коли розвиток людини не загнано в межі “соціального замовлення”, передбачають прояв та удосконалення всіх суттєвих сил людини, коли самого індивіда бачать не “тим, якого ведуть”, яким “правлять”, а творцем самого себе, своїх обставин. Отож змістом гуманізації соціального виховання є вирішення гуманістичних завдань, спрямованих на людину, що йдуть від людини. Самоактуалізована людина, керуючись важливим принципом соціальної роботи - принципом наснаження, зможе успішно застосувати його не лише по відношенні до самої себе, а й стосовно інших, що дозволить людям вирішувати свої особисті проблеми ітворчо зростати.

Для само актуалізації характерне визначення цінностей дитини як особистості, її права на свободу, щастя, соціальний захист як людини, створення умов для прояву її здібностей, а також стимулювання внутрішніх сил вихованця до саморозвитку та самовиховання.

Все сказане дає змогу зробити висновок, що самоактуалізація особистості - це олюднення відносин, піднесення особистої гідності людини: сприймання і ставлення до неї як до найвищої цінності, визначення того, що кожен має право бути особистістю, вільно здійснювати свій вибір та волевиявлення. Це захищеність людини, визначення кожним своєї унікальності і неповторності.

На нашу думку, саме соціальний педагог, як захисник інтересів дітей, покликаний формувати змістову сторону гуманних взаємин, яка полягає у визнанні інтересів та потреб іншої людини, у наданні своєчасної та безкорисливої допомоги, милосерді, доброті, любові до ближнього.

Сучасно соціально-педагогічна література виокремлює такі вимоги й завдання, що стоять перед соціальними педагогами в ході реалізації виховання самоактуалізованї особистості.

І. Проективна, особистісно зорієнтована педагогіка спрямована на випереджаюче, цілісне, фундаментальне розв'язання основних суперечностей, що виникають у становленні школи життєтворчості, в якій дитина є головним пріоритетом і цінністю, суб'єктом культури і життя.

Місія соціального педагога в реалізації даної вимоги: бути гарантом прав та інтересів дітей, створювати комфортні умови для їх життєдіяльності.

Соціальний педагог виконує роль соціального регулятора у вирішенні життєвих проблем дитини в сім'ї, школі, різних соціальних групах шляхом:

1. Проведення соціальної паспортизації на початку навчального року; своєчасне виявлення дітей, що потребують соціального захисту, в мікрорайоні, де знаходиться освітній заклад;

2. Організації правової та соціальної захищеності вихованця, озброєння його знаннями Декларації прав людини та дитини, інформацією про соціальні служби (служба соціально-психологічної підтримки підлітків, телефон довіри, бесіди з школярами психолога, юнацька біржа праці), які діють на основі принципів, закладених у Конвенції ООН про права дитини та у законодавчих актах України;

3. Контролю стану утримання дітей-сиріт в закладах інтернатного типу та дітей, що знаходяться під опікою в сім'ях і навчаються в загальноосвітніх школах.

4. Налагодження контактів з громадськими та благодійними установами (територіальні центри соціального захисту, товариства Червоного Хреста, центри соціальних служб для молоді, багатопрофільні центри) з метою залучення дитини до гурткової та секційної роботи, а також надання соціально незахищеним категоріям матеріальної допомоги. Пошуки спонсорів для надання адресної допомоги.