Главная Коллекция "Otherreferats" Медицина Роль апеліну-12 та обестатину у прогресуванні структурно-функціональних змін лівого шлуночка при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті 2 типу

Роль апеліну-12 та обестатину у прогресуванні структурно-функціональних змін лівого шлуночка при артеріальній гіпертензії та цукровому діабеті 2 типу

Терапевтична стратегія у хворих з коморбідністю артеріальної гіпертензії та цукровим діабетом. Вуглеводний і ліпідний обмін у хворих з артеріальною гіпертензією. Вплив антигіпертензивної терапії на кардіогемодинамічні, метаболічні параметри у хворих.

Рубрика Медицина
Вид диссертация
Язык украинский
Дата добавления 26.06.2018
Размер файла 982,9 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

За результатами [177] проведено порівняння ефективності і безпеки азилсартану (20-40 мг один раз на день), його здатність забезпечувати контроль протягом доби АТ, при зіставленні з кандесартаном цилексетилом (8-12 мг один раз на день) у 622 японських пацієнтів з ГХ I-II ступеня. Ефективність оцінювали згідно ДМАТ. Учасники (середній вік: 57 років, 61% чоловіків) мали середній вихідний рівень АТ 159,8/100,4 мм рт. Середня зміна від базової лінії в положенні сидячи ДАТ на 16-му тижні (первинна кінцева точка) була -12.4 мм рт для групи азилсартану і -9,8 мм рт.ст. в групі кандесартану, демонструючи статистично значуще зниження АТ (різниця: - 2,6 мм рт.ст., 95% довірчий інтервал (ДІ): -4,08 до -1,22 мм рт.ст., р = 0,0003). 16-й тиждень (вторинна кінцева точка) показав середню зміну в порівнянні з вихідним САТ на рівні -21,8 мм рт.ст. і -17,5 мм рт. відповідно, тобто значне зниження для азилсартану проти кандесартана (різниця: -4,4 мм рт.ст., 95% ДІ: -6.53 щоб -2.20 мм рт.ст., p <0,0001). При ДМАТ на 14-му тижні середні зміни від базової лінії з боку САТ і ДАТ були також значно вище для азилсартану протягом 24-годинного періоду, як в денний час, так і в нічний час і рано вранці. Безпека і переносимість були подібні між двома групами. Ці дані показують, що один раз на добу прийом азилсартану забезпечує більш потужним 24-годинний стійкий антигіпертензивний ефект, ніж кандесартана з еквівалентним рівнем безпеки. Подібні результати отримано під час дослідження, проведеного Bakris G.L. [178].

У дослідженні [179] визначено ефективність використання фіксованої комбінації азилсартану та хлорталідону у хворих з АГ. До рандомізованого, подвійного сліпого, 12-тижневого дослідження було залучено 1071 учасників з базовим САТ від 160 до 190 мм рт.ст. і ДАТ ?119 мм рт.ст. (середній вік 57 років; 59% - чоловіки). Зміни з боку САТ на 12-му тижні були значно більше у комбінації азилсартан медоксоміл/хлорталідон, ніж у комбінації олмезартан/гідрохлоротіазид руку (р<0,001). САТ знизилось як при обстеженні у лікарні, так і при обстеженні амбулаторно. Достовірні відмінності отримано стосовно добового середнього САТ. Побічні дії відбулися у 7,9 % для групи, що отримувала азилсартан медоксоміл/хлорталідон 40/25 мг, 14,5 % для групи, що отримувала азилсартан медоксоміл/хлорталідон 80/25 мг і 7,1 % у групі олмесартан/гідрохлоротіазид 40/25 мг відповідно. Отже це дослідження продемонструвало високу антигіпертензивну ефективність комбінації азилсартан медоксоміл/хлорталідон з використанням фіксованих доз у порівнянні з максимально схваленими дозами комбінації олмезартан/гідрохлортіазид. Більша ефективність комбінації азилсартан/ хлорталидон також може бути обумовлений наявністю компонента азилсартану медоксомілу, враховуючи, що це пов'язано з більшим зниженням АТ в порівнянні з іншими БРА [175]. Більш виразний антигіпертензивний ефект азилсартану медоксомілу може бути пояснено частково повільною дисоціацією від рецептора типу 1 ангіотензину в порівнянні з іншими БРА (130-131). Зниження САТ для комбінації азилсартан медоксоміл/хлорталидон порівняне з тими, що було повідомлено протягом результатів дослідження потрійних комбінацій олмесартану, амлодипіну і гідрохлортіазиду або аналогічних потрійних комбінацій [180, 181]. У дослідженні [182], метою якого було титрування дози до досягнення цільового АТ з використанням комбінації валсартан/гідрохлортіазид з максимальною дозою 320/25 мг у чоловіків і жінок ?70 років із систолічною гіпертензією (САТ 150-200 мм рт.ст.), рівень САТ знижувався на 17,3 мм рт.ст.

У іншому дослідженні [183], присвяченому оцінці комбінації ірбесартан/гідрохлоротіазид у хворих з систолічною гіпертензією, САТ знижувався на 21,5 мм рт.ст. при середньому вихідному САТ (154,0 мм рт.ст.). Відкрите дослідження комбінації олмесартан/гідрохлортіазид в стадії 2 систолічної гіпертензії (САТ ?160.0 мм рт.ст.) показали зниження САТ на 34,5 мм Hg при дозі 40/25 мг дози [184]. Хоча рандомізоване безпосереднє порівняння хлорталідона і гідрохлортіазида щодо серцево-судинних подій не проводилось, сукупність даних свідчить про те, що хлорталідон зменшує ризик серцево-судинних подій більш ефективно, ніж гідрохлортіазид в еквівалентних дозах. У ретроспективному дослідженні когорти з множинних факторів ризику під час випробувань, пацієнти, які отримували хлорталідон, мали на 21% більш низький ризик серцево-судинних подій, ніж у пацієнтів, які отримували гідрохлортіазид [185]. Хлорталідон у дозі 12,5, 25 мг/добу продемонстрував зниення основних серцево-судинних наслідків у порівнянні з плацебо і зіставні результати в порівнянні з блокаторами кальцієвих каналів та ІАПФ [186, 187]. Хоча доза від 25 до 50 мг /добу гідрохлортіазида також зменшували серцево-судинні події та знижували АТ у тій мірі, яку можна порівняти з дозами інших класів [188, 189], даний препарат не було оцінено у плацебо-контрольованих підсумкових випробуваннях. Крім того була показана доцільність комбінації з ІАПФ у порівнянні з комбінацією з амлодипіном [190]. Крім того, дози гідрохлортіазиду 12.5- до 25.0 мг / добу менш ефективні в зниженні АТ, ніж дози інших класів [191], хоча доза 50 мг / добу відповідала таким у інших класах.

Результати дослідження [192] показують, що азилсартан медоксоміл в дозах 40 і 80 мг значно перевершував в раміприл 10 мг у зниженні САТ і ДАТ у хворих з АГ як на амбулаторному, так і на госпітальному етапі спостереження. Був досягнутий плато зниження АТ після 4 тижнів лікування і зберігався протягом 24 тижнів лікування, який ілюструє міцність антигіпертензивних ефектів азилсартану. Загальний профіль безпеки азилсартану 40 і 80 мг, які спостерігаються в даному дослідженні була аналогічна раміприлу. Сприятлива ефективність і безпека профілю азилсартану може привести до кращої витривалості при терапії і більшому відсотку хворих, які посягають цільових рівнів АТ.

Таким чином, терапія хворих з коморбідністю АГ та ЦД 2 типу повинна володіти плейотропністю ефектів, крім антигіпертензивного, з метою уникнення негативних ефектів на метаболічні порушення з боку як вуглеводного, так і ліпідного обмінів.

РОЗДІЛ 2. МАТЕРІАЛИ ТА МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

2.1 Клінічна характеристика хворих

Відповідно до мети та задач дослідження нами проведено комплексне обстеження 105 хворих на АГ, що знаходилися на лікуванні в кардіологічному відділені КЗОЗ «Харківська міська клінічна лікарня №27», яка є базовим лікувальним закладом кафедри внутрішньої медицини №2 і клінічної імунології та алергології Харківського національного медичного університету МОЗ України. Усі хворі на АГ були поділені на 2 групи: першу склали 75 хворих на АГ з ЦД 2 типу (середній вік 60,03±1,17), другу - 30 хворих на АГ без ЦД 2 типу (середній вік 57,1±2,23). Контрольну групу склали 25 практично здорових осіб.

Верифікацію діагнозу АГ проводили на підставі клініко-анамнестичного та лабораторно-інструментального досліджень з використанням критеріїв, рекомендованих Українським товариством кардіологів та експертами ВООЗ/МТГ.

Критеріями виключення із дослідження були гострі та хронічні запальні процеси, дифузні захворювання сполучної тканини, онкологічні захворювання, супутні захворювання щитовидної залози, наявність симптоматичних гіпертензій, а також хронічна серцева недостатність більше ніж ІІ А стадії, супутні психічні захворювання, алкоголізм, наркоманія.

Відповідно до останніх рекомендацій Європейського товариства гіпертензії та Європейського товариства кардіології (2013р.), виділяють декілька рівнів АТ (табл.2.1).

Згідно з цією класифікацією, АГ є підвищення систолічного АТ (САТ) до 140 мм рт. ст. і вище або діастолічного АТ (ДАТ) до 90 мм рт. ст. і вище, якщо таке підвищення є стабільним, тобто підтверджується при повторних вимірюваннях АТ (не менш ніж 2-3 рази у різні дні протягом 4 тижнів).

Класифікація АГ за рівнем АТ вказує на ступінь його підвищення (не на стадію захворювання).

Таблиця 2.1

Класифікація артеріальної гіпертензії за рівнем АТ

Категорії

САТ, мм рт. ст.

ДАТ, мм рт. ст.

Оптимальний

<120

<80

Нормальний

120-129

80-84

Високий нормальний

130-139

85-89

Гіпертензія

1 ступінь

140-159

90-99

2 ступінь

160-179

100-109

3 ступінь

?180

?110

Ізольована систолічна гіпертензія

?140

<90

Для встановлення стадії АГ застосовувалась класифікація за ураженням органів-мішеней. Ця класифікація розроблена експертами ВООЗ (1963,1993) та прийнята в Україні в 1992 році згідно до наказу МОЗ України № 206 від 30.12.92р. і рекомендується до подальшого застосування згідно наказу № 247 від 10.08.98р., та підтверджується наказом МОЗ України № 54 від 14.02.2002 року (табл. 2.2). Її слід застосовувати для встановлення стадії АГ (ессенціальної гіпертензії), а також вторинної гіпертензії.

Діагноз формулювався із зазначенням стадії захворювання та характеру ураження органів-мішеней.

Формулювання діагнозу АГ ІІ ст. проводилось згідно наявності ураження органів-мішеней, а саме: гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ), звуження артерій сітківки, ознаки ураження нирок - креатинін на верхній межі норми або наявність мікроальбумінурії. Діагноз АГ III ст. обґрунтовувався наявністю СН, перенесеного ІМ, мозкового інсульту, протеїнурії тощо (табл. 2.2).

Діагноз АГ III ст. за наявності ІМ, інсульту чи інших ознак ІІІ стадії встановлювався лише в тих випадках, коли ці серцево-судинні ускладнення виникали на тлі тривало існуючої АГ, що підтверджується наявністю об'єктивних ознак гіпертензивного ураження органів-мішеней (ГЛШ, генералізоване звуження артерій сітківки тощо).

Таблиця 2.2

Класифікація АГ за ураженням органів-мішеней

Стадія I

Об'єктивні ознаки органічних ушкоджень органів-мішеней відсутні

Стадія II

Є об'єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней без симптомів з їх боку чи порушення функції. ГЛШ (за даними електрокардіографії (ЕКГ), ехокардіографії (ЕХО-КГ), рентгенографії ) або генералізоване звуження артерій сітківки, або мікроальбумінурія та/або невелике збільшення концентрації креатиніну в плазмі (у чоловіків 115-133 ммоль/л, у жінок 107-124 ммоль/л), ураження сонних артерій - потовщення інтими-медії 0,9 мм або наявність атеросклеротичної бляшки

Стадія III

Є об'єктивні ознаки ушкодження органів-мішеней з симптомами з їх боку та порушенням функції

Серце

ІМ

СН ІІ А-ІІІ ст.

Інсульт

Мозок

Транзиторна ішемічна атака

Гостра гіпертензивна енцефалопатія

Судинна деменція

Очне дно

Крововиливи та ексудати в сітківці з набряком диску зорового нерва або без нього (ці ознаки патогномонічні також для злоякісної фази артеріальної гіпертензії)

Нирки

Концентрація креатиніну в плазмі: у чоловіків >133 ммоль/л, у жінок > 124 ммоль/л

Судини

Розшарування аорти

Оклюзивне ураження периферичних артерій

Діагностика ЦД проводилась за критеріями Всесвітньої федерації ЦД (International Diabetes Federation, IDF, 2011 року). Усі хворі першої групи страждали на ЦД 2 типу легкого та середнього ступеня тяжкості в стані субкомпенсації (глікемія натще <7,6 ммоль/л, постпрандіальна <9,0 ммоль/л, HbA1c <8,5 %). Тривалість ЦД 2 типу - від 1 до 20 років. Діагноз ЦД 2 типу встановлювали у відповідності до сумісних рекомендацій American Diabetes Association (ADA) та Европейської Асоціації з вивчення ЦД (EASD) щодо критеріїв діагностики ЦД. Цільовими показниками в лікуванні хворих на ЦД були дані EASD 2011 року (табл. 2.3.).

Таблиця 2.3

Цільові показники в лікуванні хворих на ЦД 2 типу

Показник

Цільові значення

HbA1с, %

?7,0

Глюкоза плазми натще/препрандіальна, ммоль/л

?6,0

Глікемія при самостійному моніторингу, моль/л

Натще/препрандіальна

4,0-5,0

Постпрандіальна

4,0-7,5

АТ, мм рт.ст.

<130/80

ЗХС, ммоль/л

<4,5

ХС ЛПНЩ, ммоль/л

<2,5

Клінічна характеристика хворих представлена в табл. 2.4.

У дослідження не включалися хворі на АГ з гострими або хронічними запальними захворюваннями, нирковою недостатністю, онкологічними захворюваннями й інсулінозалежним ЦД.

Було обстежено 71 жінка (67,62%) та 34 чоловіка (32,38%): до першої групи увійшло 23 чоловіки (30,67%) та 52 жінки (69,33%), до другої групи - 11 чоловіків (36,67%), 19 жінок (63,33%).

Таблиця 2.4

Клінічна характеристика хворих на АГ за наявністю та відсутністю ЦД

Показник

АГ+ЦД, n=75

АГ, n=30

Чоловіки

23 (30,67%)

11 (36,67%)

Жінки

52 (69,33%)

19 (63,33%)

Вік

60,03±1,17

57,1±2,23

АГ ІІ ст.

55 (73,3%)

25 (83,3%)

АГ ІІІ ст.

20 (26,67%)

5 (6,7%)

Ожиріння

63 (84%)

20 (66,67%)

ІМТ (кг/м2)

30,77±0,52*

20,10±0,68*

Нормальна маса тіла

12 (16%)

10 (33,33%)

Фібриляція передсердь

12 (16%)

-

Екстрасистолічна аритмія

2 (2,67%)

-

Неускладнений гіпертонічний криз

17 (22,67%)

19 (63,33%)

Постінфарктний кардіосклероз

19 (25,33%)

-

Атеросклеротичний кардіосклероз

60 (80%)

9 (30%)

Стабільна стенокардія

15 (20%)

1(3,33%)

СН 0ст.

7(9,33%)

19(63,3%)

СН I ст.

11(14,67%)

6(20%)

СН II A ст.

57(76%)

5(16,7%)

Концентрична гіпертрофія

38(50,67%)

15(50%)

Концентричне ремоделювання

23(30,67%)

9(30%)

Ексцентрична гіпертрофія

14(18,66%)

6(20%)

* - достовірність різниць (р<0,05)

Середній вік хворих склав 60,03±1,17 років у першій групі та 57,1±2,23 років у другій групі (табл. 2.5). За ступенем важкості АГ хворі були розподілені наступним чином: АГ II ст. визначалась у 55 осіб (73,3%) першої групи та 25 (83,3%) осіб другої групи, АГ III ст. - у 20 (26,67%) та 5 (6,7%) відповідно.

Таблиця 2.5

Розподіл хворих за статтю та віком

Група

Жінки,

абс. /%

Чоловіки,

абс. /%

Вік,

абс.

АГ+ЦД, n=75

52/69,33

23/30,67

60,03±1,17

АГ, (n=30)

11/36,67

19/63,33

57,1±2,23

Контрольна группа, (n=25)

15/60

10/40

50,2±2,46

Обстежувані хворі як першої, так і другої груп найчастіше скаржилися на: загальну слабкість (n1-ої групи=71, n2-ої групи=27), головний біль (n1-ої групи=44, n2-ої групи=21), задишку (n1-ої групи=52, n2-ої групи=8), набряки нижніх кінцівок (n1-ої групи=28, n2-ої групи=4), болі в серці (n1-ої групи=15, n2-ої групи=2), серцебиття (n1-ої групи=29, n2-ої групи=9) та головокружіння (n1-ої групи=46, n2-ої групи=18) (табл.2.6).

Таблиця 2.6

Частота виявлення скарг в обстежених пацієнтів з АГ

Скарги

АГ+ЦД, (n=75)

АГ, (n=30)

Контрольна група, (n=25)

р

Загальна слабкість, абс.

71

27

5

<0,05

Болі в серці, абс.

15

2

0

<0,05

Задишка, абс.

52

8

0

<0,05

Набряки нижніх кінцівок, абс.

28

4

0

<0,05

Серцебиття, абс.

23

9

3

<0,05

Головокружіння, абс.

46

18

2

<0,05

Головні болі, абс.

44

21

8

<0,05

Для характеристики ожиріння використовувався ІМТ, середні значення якого дорівнювали у першій групі 30,77±0,52 кг/м2, а у другій групі - 20,10±0,68 кг/м2; було визначено наявність ожиріння за класифікацією IDF. Ожиріння зустрічалось у 62 осіб (82,67%) першої групи та в 22 осіб (73,3%) другої групи, тоді як нормальну масу тіла мали 13 хворих (17,33%) першої групи та 8 хворих (26,7%) другої групи.

У хворих на АГ було діагностовано наступні ускладнення основного захворювання: фібриляцію передсердь - у 12 осіб (16%) першої групи, у другої групи - не було; неускладнений гіпертонічний криз - у 17 осіб (22,67%) першої групи та 19 осіб (63,33%) другої групи; екстрасистолічну аритмію - у 2 осіб (2,67%) першої групи, у другої групи - була відсутня.

В обстежених хворих мала місце супутня патологія у вигляді ІХС: стабільна стенокардія зустрічалась у 15 осіб (20%) першої групи та 1 особа (3,33%) другої групи; на атеросклеротичний кардіосклероз страждали 60 особи (80%) першої групи та 9 осіб (30 %) другої групи; постінфарктний кардіосклероз було виявлено в 19 осіб (25,33%) першої групи та у другої групи виявлено не було.

Наявність СН в групах була така: СН 0 ст. в першій групі зустрічалась у 7 осіб (9,33%), у другій групі в 19 осіб (63,3%) та у всіх осіб контрольної групи (100%); СН I ст. діагностовано в першій групі в 11 осіб (14,67%), у другій групі в 6 осіб (20%) та в жодного з контрольної групи (0%); СН II A ст. - у першій групі в 57 осіб (76%), у другій групі в 5 осіб (16,7%) та в жодного з контрольної групи (0%) (табл.2.7).

При аналізі даних підвищенняя АТ було визначено у всіх пацієнтів (100%). Середній АТ у хворих першої групи склав: САТ - 149,09±1,92 мм.рт.ст., ДАТ - 84,07±1,19 мм.рт.ст, а в другій групі - САТ - 148,34±2,72 мм.рт.ст., ДАТ - 80,55±1,38 мм.рт.ст. у всіх пацієнтів діагностовано АГ (табл.2.8).

Таблиця 2.7

Розподіл хворих по наявності СН

Групи

СН

Хворі на АГ + ЦД 2 типу, (n=75)

Хворі на АГ, (n=30)

Контрольна група, (n=25)

р

СН 0 ст., абс. (%)

7(9,33%)

19(63,3%)

25(100%)

<0,05

СН I ст., абс. (%)

11(14,67%)

6(20%)

0

<0,05

СН II A ст., абс. (%)

57(76%)

5(16,7%)

0

<0,05

До загального клінічного дослідження входило: реєстрація ЕКГ, у результаті якої наявність ГЛШ виявлено у всіх хворих як у першій, так і в другій групі. Під час вивчення морфо-функціональних показників гемодинаміки виявлено три типа ремоделювання міокарда лівого шлуночка згідно класифікації A.Ganau. Концентрична гіпертрофія була виявлена у 38 осіб (50,67%) першої групи та 15 осіб (50%) другої групи; концентричне ремоделювання знайдено у 23 осіб (30,67%) першої групи та 9 осіб (30%) другої групи; ексцентрична гіпертрофія виявлялась у 14 осіб (18,66%) першої групи та 6 осіб (20%) другої групи (табл.2.4).

Таблиця 2.8

Порівняльна характеристика середнього рівня АТ в обстежених хворих

Групи

Рівень АТ

Хворі на

АГ + ЦД 2 типу, (n=75)

Контрольна група, (n=25)

р

САТ, мм рт, ст.

149,09±1,92

115,96±1,92

<0,05

ДАТ, мм рт. ст.

84,07±1,19

73,28±1,02

<0,05

Середній САТ, мм рт. ст.

151,12±1,94

117,6±0,92

<0,05

Середній ДАТ, мм рт. ст.

90,58±1,26

76,8±1,11

<0,05

Пульс АТ, мм рт. ст.

76,55±1,21

73,44±1,24

<0,05

Дизайн дослідження складався з двох етапів. Перший етап - первинне обстеження та розподіл хворих на групи, другий - розподіл пацієнтів на групи в залежності від терапії квінаприлом та азилсартаном медоксомілом та повторного лабораторного та інструментального обстеження через 3 місяці після лікування.

З метою оцінки терапевтичних ефектів на показники адипоцитокіногенезу, параметри кардіогемодінамикі, ліпідограми і вуглеводного обміну було сформовано дві групи хворих з АГ та ЦД 2 типу: пацієнтам першої групи (n=32) призначали квінаприл у дозі 5-10 мг на добу («Аккупро», Pfizer, США), пацієнтам другої групи (n=35) - азилсартану медоксоміл 40-80 мг на добу («Едарбі», Takeda, Ірландія). У разі посилення антигіпертензивного ефекту додавали амлодіпін у дозі 2,5-5 мг на добу («Азомекс», Actavis Group, Ірландія). За наявності змін ліпідного профілю з метою досягнення цільових рівнів його параметрів призначали розувастатин у дозі 10-20 мг на добу («Крестор», Astra-Zeneca UR Ltd, Великобританія). Термін динамічного спостереження дорівнював 16 тижнів (4 місяці).

2.2 Методи дослідження

Усім пацієнтам з АГ та здоровим волонтерам у стаціонарі проводили обов'язкові методи дослідження (наказ № 247 МОЗ України «Виявлення осіб з підвищеним АТ і принципи їх ведення»), які включали:

-визначення клінічного АТ на обох верхніх кінцівках у стані спокою за методом Короткова з кратністю не менш ніж 3 вимірювання з інтервалом 5 хвилин і подальшим обчисленням середніх значень;

-аускультацію серця, судин шиї та в точках проекції ниркових артерій;

-визначення зросту та маси тіла пацієнтів;

-загальний аналіз крові;

-загальний аналіз сечі;

-аналіз крові на вміст цукру;

-аналіз сечі на вміст цукру;

-аналіз сечі за Нечипоренком;

-біохімічний аналіз крові із визначенням кількості сечовини та креатиніну, загальних ліпідів, загального холестерину (ЗХ), ХСЛПНЩ, ХСЛПВЩ, ТГ, загального білірубіну, прямої та непрямої його фракцій;

-ЕКГ;

-добове моніторування АТ (ДМАТ);

-дослідження очного дна;

-оцінку неврологічного статусу;

-Ехо-КГ.

Для дослідження даних параметрів забір крові проводився вранці натщесерце із ліктьової вени в поліетиленові пробірки (епіндорфи). Для здобуття сироватки пробірки з кров'ю інкубували 30 хв. при температурі +37 єС. Відшаровували від стінки пастерівською піпеткою, згусток, що утворювався, інкубували при температурі +4 єС протягом 1 години для ретракції згустку. Переносили сироватку в скляні пробірки, центрифугували протягом 15 хв. при 1500 обертах у хвилину, відокремлювали супернатант й розливали в пробірки типу «Епіндорф». Зберігали зразки при температурі - 20 єС не більш 3 місяців до проведення дослідження [181].

Зміст апеліну-12 та обестатину визначали імуноферментним методом на імуноферментному аналізаторі «Labline-90» (Австрія) з використанням комерційних тест-систем згідно прикладених до них інструкцій. Дослідження проводились у біохімічному відділі центральної науково-дослідної лабораторії Харківського національного медичного університету МОЗ України.

Для визначення рівня апеліну-12 було застосовано імуноферментний метод із використанням комерційної тест-системи виробництва фірми YH Biosearch Laboratory «Human Apelin 12 (AP12) ELISA Kit», Китай. Зразки, контролі якості та стандарти розводять перед визначенням у співвідношенні 1:8 спеціальним буфером для розведення. У відповідні лунки спеціального планшета, що входить до складу набору, додають по 100 мкл розведених контролів, стандартів і зразків сироватки та інкубують одну годину при температурі 37 ° С на орбітальному струшувачі (шейкері). Потім рідину з лунок видаляють, лунки тричі промивають спеціальним промивним буфером і в кожну лунку додають по 100 мкл міченого біотином розчину антитіл anti-AP-12. Планшет інкубують одну годину при температурі 37 ° С на орбітальному струшувачі, після чого лунки знову тричі промивають спеціальним промивним буфером. У кожну лунку додають по 100 мкл розчину кон'югату стрептоведіну пероксидази хрону і інкубують одну годину при температурі 37 ° С на орбітальному струшувачі. Лунки тричі промивають буфером і в кожну лунку додають по 100 мкл субстратного розчину (ТМБ). Планшет інкубують 10 хвилин при температурі 37 ° С і реакцію зупиняють, додаючи по 100 мкл стоп-розчину. Через 5 хвилин планшет спектрофотометрують при довжині хвилі 450 нм. Кількість апеліну-12 в пробі визначають за калібрувальною кривою, яку будують паралельно з визначенням у пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі.

Вміст обестатину в сироватці крові хворих визначали імуноферментним методом із використанням набору реактивів «Human Obestatin (OB) ELISA Kit» виробництва фірми YH Biosearch Laboratory, Китай. Зразки сироватки розводять перед визначенням у співвідношенні 1:200 спеціальним розчинником. У відповідні лунки спеціального планшета, що входить до складу набору, додають по 50 мкл підготовлених контролів, стандартів і розведених зразків сироватки та інкубують 1:00 при кімнатній температурі на орбітальному струшувачі (шейкері). Потім рідину з лунок видаляють, лунки промивають 5 разів спеціальним промивним буфером і в кожну лунку додають по 50 мкл розчину антитіл до біотину. Планшет інкубують 1:00 при кімнатній температурі на орбітальному струшувачі, після чого лунки 5 разів промивають спеціальним промивним буфером. У кожну лунку додають по 50 мкл розчин HRP стрептоведіну і інкубують 30 хвилин при кімнатній температурі на орбітальному струшувачі. Лунки 5 разів промивають буфером і в кожну лунку додають по 50 мкл субстратного розчину (ТМБ). Планшет інкубують 20 хвилин при кімнатній температурі та реакцію зупиняють додаванням 25 мкл стоп-розчину в кожну лунку. Через 10 хвилин планшет спектрофотометрують при довжині хвилі 450 нм. Кількість обестатину в пробі визначають за калібрувальною кривою, яку будують паралельно з визначенням у пробах, використовуючи стандарти, що знаходяться в наборі.

Визначення вмісту глікозильованого гемоглобіну в цільній крові проводили фотометричним методом за реакцією з тіобарбітуровою кислотою з використанням комерційної тест-систем фірми «Реагент» (Україна) відповідно з доданою інструкцією. Кров з антикоагулянтом центрифугують 10 хвилин при 1 тис. об./хв. Плазму відбирають в окрему пробірку. Еритроцити 2 рази промивають фізіологічним розчином. Гемолізат отримують додаванням в еритроцитарну суспензію 3-кратного обсягу дистильованої води, інтенсивно струшують і залишають на 10 хвилин при кімнатній температурі. У чисті хімічні пробірки доливають по 2 мл гемолізату і по 0,35 мл 85% розчину фосфорної кислоти. Паралельно ставлять 2 холості і 1 контрольну проби. Пробірки інкубують 30 хвилин на киплячій водяній бані при t 100оС. Потім пробірки остуджують, додають по 0,70 мл 40% розчину трихлоуксусної кислоти, ретельно перемішують і центрифугують 30 хвилин при 1 тис. об. / хв. У чисті пробірки відбирають по 2 мл центрифугату і додають по 1 мл 3% розчину тіобарбітурової кислоти, а в холосту пробу - 1 мл дистильованої води. Проби інкубують 40 хвилин при t 37оС. Потім всі проби спектрофотометрують проти дистильованої води на СФ-46 при довжині хвилі 540 нм. Паралельно у всіх пробах визначали рівень гемоглобіну. Зміст глікозильованого гемоглобіну визначали за формулою:

Ефруктози = Едослідна - (Е хол 1 + Е хол 2)

де Едослідна - екстінції дослідної проби;

Е хол 1 і Е хол 2 - екстінції холостої 1 і холостої 2 проби;

Сфруктози мкмоль / л = (Ефруктози * 250) / Е контр.

Сфруктози - вміст фруктози в пробі

Ефруктози - екстінції для фруктози в пробі;

Е контр. - екстінції контрольної проби;

250 - вміст фруктози в контрольній пробі.

С = С фруктози / С гемоглобіну мкмоль фруктози / г гемоглобіну

Зміст глікозильованого гемоглобіну в пробі висловлювали в мкмоль фруктози на 1 г гемоглобіну.

Визначення рівнів ЗХ й ЛПВЩ проводили пероксидазним методом з використанням набору реактивів «Cholesterol Liquicolor» фірми «Human», (Німеччина) у сироватці крові, стабілізованою гепарином й ЕДТА. Принцип методу міститься в тому, що ЗХ визначається після його ферментативного гідролізу та окислення. Індікаторною речовиною ЗХ є хілонімін, що утворюється з перекису водню й 4-амінофеназону у присутності фенолу й пероксидази. Хіломікрони (ЛПДНЩ, ЛПНЩ) осаджували додаванням фосфорно-молібденової кислоти й хлориду магнія. Після центрифугування у супернатанті залишалися ЛПВЩ, кількість яких встановлювалося за допомогою набору «Cholesterol Liquicolor». Рівень ЛПВЩ < 0,9 ммоль/л у чоловіків й <1,0 ммоль/л у жінок є критерієм гіпоальфахолестеринемії.

Рівень ТГ визначали ферментативним колориметричним методом з використанням набору реактивів «Triglycerides GPO» фірми «Human» (Німеччина). Принцип методу міститься в тому, що концентрація ТГ встановлювалась після ферментативного гідролізу під дією ліпази. У результаті реакції утворювався індікатор хілоніми з перекису водня, 4-аміноантипірину й 4-хлорфенолу при каталітичному впливу пероксидази. Рівень ТГ ? 1,7 ммоль/л у сироватці крові вважали ознакою гіпертригліцеридемії.

Проводили розрахунок коефіцієнта атерогеності (КА) за формулою Клімова А.М.:

КА = (ЗХ - ЛПВЩ): ЛПВЩ (ммоль/л) (2.1);

рівень ЛПДНЩ = ТГ : 2,2 х 0,45 (ммоль/л) (2.2);

рівень ЛПНЩ (ммоль/л) = ЗХ - (ЛПДНЩ + ЛПВЩ) (2.3).

У дослідженні визначали антропометричні показники ОТ й стегна ОС, ІМТ (індекс маси тіла Кетле) - маса, кг/ріст в м2.

ОТ вимірювали як найменьший об'єм нижче грудної клітини над пупком; ОС - як найбільший об'єм на рівні стегна.

Значення ОТ > 102 см для чоловіків, > 89 см для жінок (за АТР III - 2001) й значення індексу ОТ/ОС > 0,90 для чоловіків, > 0,85 для жінок є ознакою АО.

ІМТ розраховували за формулою:

ІМТ=вага(кг)/ ріст (м2). (2.4)

Критерієм наявності ожиріння вважали значення ІМТ, що перевищує 30 кг/м2 (табл. 2.9).

Таблиця 2.9

Діагностичне значення показників індексу ваги тіла

ІМТ

Діагностичне значення

15-19,9 кг/м2

Недостатня вага тіла

20-24,9 кг/м2

Нормальна вага тіла

25-29,9 кг/м2

Надлишкова вага тіла

30-39,9 кг/м2

Ожиріння

Більш 40 кг/м2

Виразне ожиріння

Нормальна концентрація глюкози у крові натще: у осіб молодого віку - 3,5-5,7 ммоль/л (60-110 мг/дл), у осіб старше 50 років - 4,4-6,2 ммоль/л (табл. 2.10). Інструментальні методи включали ЕКГ, ЕХО-КГ, ДМАТ. ЕКГ в покої виконували в 12 стандартних відведеннях за допомогою трьохканального електрокардіографа «Fukuda» FX-326U (Японія).

Таблиця 2.10

Діагностичне значення концентрації глюкози у сироватці крові

Вихідний рівень

до 50 років

Вихідний рівень

> 50 років

Через

1 год

Через

2 год

Через

1 годину

Через

2 години

Норма

3,5-5,7

до 8,8

до 6,6

до 6,2

до 9,8

до 7,7

Суміжний стан

до 7,0

8,8-9,9

6,6-7,7

до 7,2

до 11,0

до 8,8

Діабет

>7,0

>7,7

>7,2

> 7,2

> 11,0

> 11,0

ЕХО-КГ дослідження проводили за стандартною методикою (Х.Фейгенбаум, 1999) на ультразвуковому апараті RADMIR (Ultima PRO 30) (Харків, Україна). У М-режимі визначали наступні параметри лівого шлуночка (ЛШ): кінцевий діастолічний розмір (КДР) (см), кінцевий систолічний розмір (КСР) (см), товщину задньої стінки (ТЗСЛШ) (см), товщину міжшлуночкової перетинки (ТМШП) (см). Кінцевий діастолічний і систолічний об'єми (КДО і КСО) (см3) ЛШ розраховували за методом Simpson (1991), після чого обчислювали фракцію викиду (ФВ) ЛШ (%). Масу міокарда ЛШ (ММЛШ) обчислювали за формулою R. Devereux і співавт. (1986).:

1,04х[(ТМШП+ТЗСЛШ+КДР)3] - [КДР]3 - 13,6. (2.6)

Також визначали розмір лівого передсердя (ЛП) (см) та аорти (см). Діастолічна функція ЛШ досліджувалася шляхом реєстрації доплерівського трансмітрального діастолічного потоку. Визначали максимальні швидкості раннього (Е, см/с) і пізнього (А, см/с) наповнення ЛШ, їх співвідношення (Е/А, од), час ізоволюметричного розслаблення ЛШ (iVRT) (мс). Структуру діастолічного наповнення ЛШ класифікували відповідно до традиційних критеріїв (М.Н.Алехін, В.П.Седов, 1996). Псевдонормальний тип трансмітрального діастолічного потоку ідентифікували за допомогою проби Вальсальви.

Для більш точної оцінки геометричного типу ремоделювання міокарда ЛШ окремо рахували величини відносної товщини задньої стінки (ВТЗС ЛШ) й міжшлункової перетинки (ВТМШП), що дозволяє виявити асиметричний характер ГЛШ:

ВТЗСЛШ = (2*ТМЗСЛШд)/КДР;

ВТМШП = (2*ТМШПд)/КДР;

КСО = 7/(2,4+КСР)*КСР3 ( норма - 40-64 мл або КСО ?1/2 КДО);

КДО = 7/(2,4+КДР)*КДР3 (норма - 110-145 мл);

ФВ = (КДО-КСО)/КДО*100% (норма - 50-70%);

УО = КДО-КСО (норма - 70-100 мл);

ЛП = норма 2,0-4,0 см, >4,2 - ділятація;

Аорта (А) = норма - 1,8-3,0 см >4,1 - ділятація;

ТМШП = норма 0,7-1,1 см;

КДР = норма 4,0-5,5 см (>5,6 - ділятація);

КСР = норма - 2,5-3,8 см (> 4,0 - ділятація).

Для більш точної оцінки ГЛШ методом ЕКГ у діагностиці використовували критерії, що засновані на аналізі ЕКГ у 12 відведеннях.

А. Критерій Соколова-Лайона:

а) SV1+RV5>35 mm (3,5 mV);

б) RAVL>11 mm (1,1 mV).

Б. Корнелевский вольтажний критерій:

а) для чоловіків - SV3+RAVL> 28 mm (2,8 mV);

б) для жінок - SV3+RAVL>20 mm (2,0 mV).

В. Індекс Левіса:

R1+S5> 25 mm (2,5 mV) як система Рошхільт-Істем.

Також для діагностики ГЛШ використовували рентгенологічне дослідження органів грудної клітини, що дозволяє виявити ознаки ГЛШ і його ділятації, які найліпшим чином візуалізуються у лівій прямій й лівій боковій проекціях. Використана класифікація типів геометрії ЛШ (за A.Ganau і соавт., 1992), згідно якої виділяють чотири структурно-геометричних типа міокарда: нормальну геометрію (ІММЛШ = N, ВТСЛШ ? N), концентричне ремоделювання (ІММЛШ = N, ВТСЛШ > N), концентричну гіпертрофію (ІММЛШ > N, ВТСЛШ > N), ексцентричну гіпертрофію (ІММЛШ > N, ВТСЛШ ? N).

ДМАТ проводили з використанням апарата АВРМ-02М фірми «Meditech» (Угорщина). АТ визначали та реєстрували за стандартним протоколом через кожні 15 хвилин у денний час (6-22 години) та через кожні 30 хвилин - у нічний (22-6 години). Аналіз отриманих даних проводили за допомогою програмного забезпечення апарата за стандартними формулами. Визначали добові показники: середньодобові, денні, нічні САТ, ДАТ, пульсовий АТ, ЧСС, індекс варіабельності для САТ, ДАТ, ЧСС, добовий індекс САТ, ДАТ, індекс навантаження часом для САТ, ДАТ [184].

Клініко-інструментальне обстеження хворих проводили двічі, при надходженні до стаціонару та через 3 місяці для оцінки ефективності терапії, що проводилась.

Для порівняльної оцінки терапевтичного ефекту були сформовані дві підгрупи пацієнтів: перша підгрупа хворих на АГ з ЦД 2 типу, яким було призначено терапію квінаприлом у дозі 5-10 мг вранці (n=32) й друга підгрупа хворих на АГ з ЦД 2 типу, яким було призначено терапію азилсартаном медоксомілом у дозі 40-80 мг на добу (n=35).

Отримані результати подано у вигляді середнього значення ± похибка середнього (М±m). Статистичну обробку даних здійснювали за допомогою пакета Statistica, версія 6,0. Оцінку відмінностей між групами при розподілі, близькому до нормального, проводили за допомогою критерію Пірсона. Розрахунки математичної моделі виконано за допомогою модуля Logistic Regression з пакета прикладних програм Statistica for Windows 5.5. Статистично достовірними вважали відмінності при р<0,05.

РОЗДІЛ 3. РІВЕНЬ АПЕЛІНУ-12 ТА ОБЕСТАТИНУ У ХВОРИХ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЕЮ ЗА НАЯВНОСТІ ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ

У таблиці 3.1 представлено зміни рівнів апеліну-12 та обестатину у хворих з артеріальною гіпертензією за наявності або відсутності ЦД 2 типу, а також у осіб контрольної групи.

Таблиця 3.1

Концентрація апеліну-12 та обестатину у хворих з артеріальною гіпертензією з супутнім ЦД 2 типу, без ЦД 2 типу та у групі контролю.

Показник, одиниці вимірювання

АГ+ЦД 2 типу

АГ-ЦД 2 типу

Контроль

Р

1

2

3

Апелін-12,

нг/мл

1,68±0,03

1,42±0,06

0,89±0,03

р 1 и2<0,05

р 1 и3<0,05

р 2 и3<0,05

Обестатин,

нг/мл

2,8±0,02

3,06±0,04

4,71±0,03

р 1 и2<0,001

р 1 и3<0,001

р 2 и3<0,05

У хворих з АГ та ЦД 2 типу рівень обестатину був на 8,49% нижче, а апелін-12 на 18,31% вище, ніж у групі порівняння, представленою хворими з АГ без ЦД 2 типу. Зіставлення рівнів параметрів, що досліджуються, з групою контролю також виявило вірогідні відмінності у вигляді зростання сироваткової концентрації апеліну-12 на 88,76% (р<0,05) та зниження обестатину на 40,55% (р<0,001). Тобто наявність ЦД 2 типу у хворих з АГ супроводжується гіперапелінемією та гіпообестатинемією, що свідчить про залучення апеліну-12 та обестатину до регуляції метаболічних порушень, а саме ЦД 2 типу.

При зіставленні рівнів апеліну-12 та обестатину у гіпертензивних хворих без ЦД 2 типу з пацієнтами контрольної групи знайдено, що при АГ без ЦД 2 типу рівень обестатину був достовірно нижче, а апеліну-12 достовірно вище, що вказує на можливе залучення даних параметрів до регуляції рівня артеріального тиску.

Отримані результати обумовили необхідність аналізу динаміки апеліну-12 та обестатину у хворих з ЦД 2 типу згідно ступеня АГ. Результати представлені у таблиці 3.2.

Таблиця 3.2

Апелін-12 та обестатин у хворих з ЦД 2 типу залежно від ступеня тяжкості АГ.

Показник, одиниці вимірювання

АГ 1ст.+ЦД 2 типу

АГ 2ст.+ЦД 2 типу

АГ 3ст.+ЦД 2 типу

Контроль

Р

1

2

3

4

Апелін-12

(нг/мл)

1,07±0,04

1,43±0,08

1,5±0,04

0,89±0,01

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

2 и 3<0,05

1 и 4<0,05

2 и 4<0,05

3 и 4<0,05

Обестатин

(нг/мл)

3,72±0,22

3,24±0,18

3,19±0,08

4,71±0,02

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

2 и 3<0,05

1 и 4<0,05

2 и 4<0,05

3 и 4<0,05

У хворих з ЦД 2 типу за наявності АГ 1, 2, 3 ступеня рівень апеліну-12 був вище, ніж у осіб контрольної групи на 12%, 19%, 23% відповідно. Концентрація обестатину вірогідно знижувалась у хворих з АГ 1 ступеня на 21%, з АГ 2 ступеня - на 24%, АГ 3 ступеня - на 32% при зіставлені з групою контролю. При співставленні рівнів апеліну-12 у пацієнтів з різним ступенем АГ за наявності ЦД 2 типу виявлено, що у хворих з 2 та 3 ступенем тяжкості АГ концентрація даного маркера була вище, ніж у хворих з АГ 1 ступеня. Проте при зіставлені концентрації апеліну-12 у хворих з 2 та 3 ступенем тяжкості АГ вірогідних різниць виявлено не було (р>0,05). Що стосується показників обестатину, його рівень вірогідно не відрізнявся у пацієнтів з АГ 1 и 2 ступеня, проте при порівнянні концентрації даного маркера у хворих з АГ 1 ступеня і 3 ступеня знайдено достовірне зниження при зростанні тяжкості АГ. Зростання апеліну-12 у хворих з АГ 1 і 2 ступенів при порівнянні між собою, а також з групою контролю може розглядатись як компенсаторна реакція, спрямована на спробу нормалізації рівня АТ. Даний факт патогенетично детермінований гіпотензивними властивостями апеліну-12 шляхом індукції NО-залежної вазорелаксації. А відсутність подальшого зростання при переході від 2 до 3 ступеня АГ свідчить на користь виснаження адаптаційних ефектів, що супроводжується розвитком тяжкої АГ. З іншого боку антигіпертензивний ефект апеліну-12 може бути пов'язаним з антагоністичними властивостями по відношенню до ангіотензину ІІ внаслідок структурної спорідненості, яка обумовлює особливості функціонування систем [80, 94].

При порівнянні рівня обестатину у хворих з АГ 1 і 2 ступеня тяжкості, а також 2 і 3 ступенів вірогідних різниць не виявлено. Даний факт може розглядатись як позитивний ефект обестатину внаслідок його пригнічуючої дії на гіперінсулінемію, що провокує розвиток інсулінорезистентності, результатом чого є потенціювання вазоконстрикторної активності ангіотензину ІІ [95]. Проте, якщо у хворих спостерігається подальше зростання цифр АТ, то, мабуть, концентрація обестатину на вищезазначених рівнях є недостатньою для формування його інгібіторних ефектів стосовно інсулініндукованої активності ренін-ангіотензин-альдостеронової системи.

Аналіз активності адипоцитокінів також було проведено згідно тривалості АГ у хворих з ЦД 2 типу. Дані представлені у таблиці 3.3.

Таблиця 3.3

Концентрація апеліну-12 та обестатину у хворих з ЦД 2 типу згідно тривалості АГ.

Показник, одиниці вимірювання

ЦД 2 типу

Р

АГ тривалістю

<5 років

АГ тривалістю

5-10 років

АГ тривалістю

>10 років

1

2

3

Апелін-12

(нг/мл)

1,88±0,03

1,64±0,09

1,62±0,05

р 1 и2<0,05

р 1 и3<0,05

р 2 и3>0,05

Обестатин

(нг/мл)

2,77±0,05

2,85±0,04

2,86±0,09

р 1 и2>0,05

р 1 и3>0,05

р 2 и3>0,05

Як свідчить таблиця 3.3, у хворих на ЦД 2 типу з тривалістю АГ менше 5 років відмічається вірогідно більш високий рівень апеліну-12 порівняно як зі стажем АГ від 5 до 10 років, так і зі стажем АГ більше 10 років на 14,63% та 16,05% відповідно. Співставлення концентрації вищезазначених факторів у хворих з ЦД 2 типу за наявності тривалості АГ від 5 до 10 років зі стажем АГ більше 10 років достовірних відмінностей не виявлено (р>0,05). За показниками обестатину достовірних відмінностей не виявлено при зіставлені хворих на ЦД 2 типу з різною тривалістю АГ. Отримані результати свідчать, що на початковому етапі АГ, при її тривалості менше 5 років наявний високий рівень апелінемії, який знижується при зростанні стажу АГ більше 5 років. Такі дані свідчать про виснаження активності апеліну-12 пропорційно пролонгації часу захворювання на АГ.

З урахуванням того факту, що за наявності ЦД 2 типу у хворих з АГ зростає рівень апелінемії та знижується обестатинемія, наступним етапом дослідження була оцінка змін параметрів, що вивчаються, згідно тривалості метаболічних порушень у хворих з АГ. Як випливає з таблиці 3.4, при зіставлені рівнів апеліну-12 у хворих з АГ за наявності різної тривалості ЦД 2 типу та групою порівняння, до якої були залучені пацієнти з АГ без ЦД 2 типу, концентрація даного маркеру вірогідно зростала за умов тривалості ЦД більше 5 і 10 років. Рівень апеліну-12 вірогідно не відрізнявся у хворих на АГ та ЦД 2 типу від групи з АГ без ЦД 2 типу за умов тривалості ЦД 2 типу менше 5 років. Проте вірогідних змін між хворими з АГ за наявності ЦД 2 типу протягом більше 5 або більше 10 років не було виявлено. Рівень обестатину у пацієнтів з АГ та тривалістю ЦД 2 типу менше 5 років був вище, ніж у хворих зі стажем ЦД 2 типу більше 5 років та більше 10 років. При зіставленні з групою порівняння концентрація даного показника була нижче у хворих з АГ і ЦД 2 типу з стажем захворювання більше 5 і більше 10 років, а у осіб з стажем ЦД менше 5 років - відповідала групі порівняння. Отримані результати узгоджуються з даними світової медичної літератури. Згідно з даними [126] гіперінсулінемія супроводжується редукцією концентрації обестатину. Обестатин здатний інгібувати індуковану глюкозою секрецію інсуліну [135]. Однак в умовах ЦД 2 типу на тлі інсулінорезистентності та гіперінсулінемії виявляється рефрактерність фізіологічних ефектів обестатину[136]. Такі результати можуть бути пов'язані з тривалими існуючими порушеннями метаболізму глюкози.

Таблиця 3.4

Рівні апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ залежно від тривалості ЦД 2 типу.

Показник, одиниці вимірювання

Артеріальна гіпертензія

АГ без ЦД 2 типу

Р

Стаж ЦД 2 типу < 5 років

Стаж ЦД 2 типу 5-10 років

Стаж ЦД 2 типу > 10 років

1

2

3

4

Апелін-12

(нг/мл)

1,58±0,08

1,69±0,01

1,69±0,02

1,42±0,04

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

1 и 4>0,05

2 и 4<0,05

3 и 4<0,05

Обестатин

(нг/мл)

2,88±0,09

2,78±0,02

2,71±0,03

3,06±0,04

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

1 и 4>0,05

2 и 4<0,05

3 и 4<0,05

Відсутність вірогідних змін рівня обестатину у групі хворих з тривалістю ЦД 2 типу до 5 років порівняно з групою пацієнтів без ЦД 2 типу може свідчити на користь активного функціонування даного маркеру на цьому етапі. Паралельна існуюча активність апеліну-12 на цьому етапі захворювання у хворих на АГ у поєднанні з ЦД 2 типу, розглядається як адаптаційний елемент у відповідь на гіперінсулінемію та інсулінорезистентність на тлі ЦД 2 типу. Подібна компенсаторна реакція спостерігаеться і на наступному етапі тривалості ЦД 2 типу до 10 років, а от адаптаційні ефекти обестатину зникають вже на даному етапі. При тривалості ЦД 2 типу більше 10 років відсутнє подальше зростання апеліну-12, що вказує на початок дезадаптивного етапу.

Проведене дослідження виявило нерівнозначність активності апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ залежно від тривалості супутнього ЦД 2 типу. Наявність ЦД 2 типу тривалістю до 5 років асоціюється з адаптивною високою апелінемією та обестатинемією, що може бути пов'язано з участю вищезазначених параметрів у регуляції метаболізму глюкози в умовах інсулінорезистентності з метою покращення периферичних тканин до дії інсуліну [95, 135]. Присутність ЦД 2 типу більше 5 років у хворих з АГ супроводжується декомпенсацією компенсаторних реакцій обестатину, а за умов тривалості ЦД 2 типу більше 10 років - за рахунок обестатину и апеліну-12.

Наявність у основній групі хворих, представленої гіпертензивними пацієнтами з супутнім ЦД 2 типу, когорти із надмірною масою тіла, обумовили проведення наступного етапу у дизайні нашого дослідження. Хворі основної групи були розподілені згідно наявності або відсутності ожиріння. Результати представлені у таблиці 3.5.

У хворих на тлі коморбідності АГ та ЦД 2 типу знайдено зниження сироваткового рівня обестатину на 5,7% (р<0,05). Апелін-12 у хворих з ожирінням на тлі АГ та ЦД 2 типу виявив тенденцію до зростання, що не досягла рівня вірогідності при зіставленні з хворими без ожиріння. Обестатин володіє анорексичними властивостями внаслідок антагоністичних ефектів по відношенню грелін-опосередкованої експресії генів, що кодують процеси активного поглинання їжи [114, 117].

Таблиця 3.5

Рівень апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ та супутнім ЦД 2 типу згідно наявності ожиріння.

Показник, одиниці вимірювання

АГ + ЦД 2 типу

Р

За наявності ожиріння

Без ожиріння

Обестатин

(нг/мл)

2,97±0,04

3,15±0,06

р<0,05

Апелін-12

(нг/мл)

1,51±0,09

1,39±0,07

р=0,05

Секреція обестатину негативно модулюється надходженням їжи [120]. Тобто їжа розглядається як інгібітор секреції обестатину. У когорти хворих з гіпообестатинемією не виявляється анорексичний ефект як результат недостатньої активності вище зазначеного маркера. Дизадаптивне зниження обестатину у хворих з ожирінням на тлі АГ та супутнього ЦД 2 типу, порівняно з пацієнтами без ожиріння, може розглядатись фактором розвитку та прогресування надмірної ваги тіла.

Подальший розподіл хворих з ожирінням згідно ступеня його тяжкості виявив наявність 1 ступеня ожиріння у 44 пацієнтів та 2 ступінь ожиріння у 18 пацієнтів. Результати представлено у таблиці 3.6.

Таблиця 3.6

Рівень апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ та ЦД 2 типу згідно ступеня ожиріння.

Показник, одиниці вимірювання

АГ + ЦД 2 типу

Р

Ожиріння

1 ступеня

Ожиріння

2 ступеня

Апелін-12

(нг/мл)

1,67±0,08

1,71±0,1

р>0,05

Обестатин

(нг/мл)

2,92±0,05

2,7±0,08

р<0,05

Рівень апеліну-12 вірогідно не відрізнявся у хворих з ожирінням 2 ступеня порівняно з 1 ступенем ожиріння за наявності коморбідності АГ та ЦД 2 типу. Концентрація обестатину була вірогідно нижче на 7,53% при ожирінні 2 ступеня порівняно з ожиріння у хворих з АГ та супутнім ЦД 2 типу. Такі результати підтверджують наше припущення, що гіпообестатинемія може розглядатись маркером розвитку прогресування ожиріння у хворих з АГ та ЦД 2 типу.

Приймаючи до уваги наявність у 80% хворих з АГ та ЦД 2 типу ішемічної хвороби серця (ІХС) було прийняте рішення проаналізувати динаміку параметрів адипоцитокіногенезу згідно тривалості ІХС. Як свідчить таблиця 3.7, у хворих з АГ та супутнім ЦД 2 типу при ІХС тривалістю від 5 до 10 років рівень апеліну-12 був вірогідно нижче на 17,86% (р<0,05), ніж при тривалості ІХС менше 5 років. Подібні різниці знайдено при зіставлені концентрації даного показника у хворих зі стажем ІХС більше 10 років та тривалістю ІХС менше 5 років. За умов тривалості ІХС менше 5 років рівень апеліну-12 був вище на 19,39% (різниці вірогідності; р<0,05).

Що стосується обестатину, концентрація даного адипоцитокіна достовірно знижувалась при збільшенні тривалості ІХС більше 5 років та менше 10 років у хворих з АГ та ЦД 2 типу (різниці вірогідні при зіставлені з пацієнтами, що мали стаж ІХС менше 5 років, р<0,05).

Таблиця 3.7

Апелін-12 та обестатин у хворих з АГ та ЦД 2 типу

залежно від тривалості ІХС.

Показник, одиниці вимірювання

АГ + ЦД 2 типу

Р

Тривалість ІХС<5 років

Тривалість ІХС 5-10років

Тривалість ІХС>10 років

1

2

3

Апелін-12

(нг/мл)

1,96±0,12

1,61±0,09

1,58±0,11

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

2 и 3>0,05

Обестатин

(нг/мл)

2,99±0,11

2,83±0,04

2,85±0,07

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

2 и 3>0,05

Проведене дослідження показало, що наявність ІХС зі стажем менше 5 років асоціюється з більш високою активністю апеліну-12 та обестатину, яка виснажується пропорційно зростання тривалості захворювання на ІХС, що дає можливість говорити про патогенетичну роль параметрів адипоцитокіногенезу у атеросклеротичному процесі.

Наступним етапом дослідження є оцінка змін апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ та ЦД 2 типу згідно типів ремоделювання міокарда лівого шлуночка. Результати надано у таблиці 3.8.

У хворих з різними типами ремоделювання ЛШ знайдено зміни рівнів апеліну-12 та обестатину у пацієнтів з АГ та супутнім ЦД 2 типу. Концентрація апеліну-12 була вірогідно вище за наявності КР у хворих з АГ та ЦД 2 типу порівняно з тими, що мали КГ та ЕГ, на 8,7% та 17,93% відповідно (р<0,05).

Таблиця 3.8

Концентрація апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ та ЦД 2 типу згідно типів ремоделювання міокарду лівого шлуночка.

Показник, одиниці вимірювання

АГ + ЦД 2 типу

Р

КР

КГ

ЕГ

1

2

3

Апелін-12

(нг/мл)

1,84±0,07

1,68±0,09

1,51±0,11

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

2 и 3<0,05

Обестатин

(нг/мл)

4,19±0,12

3,01±0,08

2,93±0,09

1 и 2<0,05

1 и 3<0,05

2 и 3>0,05

Порівняння апелінемії у хворих з АГ та ЦД 2 типу за наявності КГ або ЕГ виявило, що при КГ рівень апеліну-12 був вище на 10,12% (рівень вірогідності, р<0,05). Тобто формування гіпертрофічного типу ремоделювання супроводжувало більш низьку апелінемію, у той час коли максимальні рівні апеліну-12 асоціювались з розвитком КР.

Такі результати дають змогу стверджувати про участь апеліну-12 у нівелюванні зростання ступеня гіпертрофії ЛШ внаслідок інсулін-стимульованої експресії ІФР-1, який є чинником збільшення маси міокарду і виявляє високу активність при ЦД 2 типу [108].

Рівень обестатину також відрізнявся у хворих з АГ та ЦД 2 типу з різними типами ремоделювання ЛШ. За наявності КГ та ЕГ рівень даного маркера був вірогідно нижче порівняно з особами, що мали КР, на 28,16% і 30,07% відповідно. Такі дані свідчать на користь участі обестатину у регуляції процесів гіпертрофії. Гіпообестатинемія асоціюється з розвитком гіпертрофії міокарда ЛШ, у той час коли вищі його рівні супроводжують розвиток КР. Подальше співставлення рівнів обестатину при КГ та ЕГ достовірних відмінностей не виявило (р>0,05). Залучення апеліну-12 та обестатину до процесів гіпертрофії міокарда ЛШ обумовило необхідність калькуляції прогностичної цінності даних параметрів щодо розвитку гіпертрофії ЛШ у хворих з АГ та ЦД 2 типу, що детально розглядається нами у розділі 7. Той факт, що мінімальні концентрації апеліну-12 асоціюються з розвитком ЕГ, а максимальні - з формуванням КР, дають можливість аналізу прогностичних властивостей даного адипоцитокіну щодо розвитку певного типу ремоделювання, що ретельно описано нами у розділі 7.

Визначення гендерних особливостей апеліну-12 показало тенденцію до зростання даного показника, що не досягла рівня вірогідності у жінок з АГ та ЦД 2 типу порівняно з чоловіками (р=0,05). Дані представлені у таблиці 3.9.

Концентрація обестатину вірогідно не відрізнялась у жінок та чоловіків з АГ та супутнім ЦД 2 типу (р>0,05).

Таблиця 3.9

Рівні апеліну-12 та обестатину у хворих з АГ та ЦД 2 типу

згідно гендеру.

Показник, одиниці вимірювання

АГ + ЦД 2 типу

P

Чоловіки

n=23

Жінки

n=52

Апелін-12

(нг/мл)

1,58±0,11

1,65±0,09

р=0,05

Обестатин

(нг/мл)

2,76±0,06

2,81±0,08

р>0,05

Таким чином, апелінемія та обестатинемія є залежними від тяжкості та тривалості АГ, стажу ЦД 2 типу. Гіпообестатинемія може розглядатись маркером розвитку та прогресування ожиріння у хворих на АГ у поєднанні з ЦД 2 типу, що пов'язано з його властивістю стимулювати проліферацію адипоцитів. Зниження активності апеліну-12 та обестатину асоціюється з розвитком гіпертрофії міокарда лівого шлуночка, з формуванням концентричного або ексцентричного типу гіпертрофії міокарда лівого шлуночка у хворих на артеріальну гіпертензію з супутнім цукровим діабетом 2 типу.

РОЗДІЛ 4. ГЕОМЕТРІЯ ТА ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН ЛІВОГО ШЛУНОЧКА ПРИ КОМОРБІДНОСТІ АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ ТА ЦУКРОВОГО ДІАБЕТУ 2 ТИПУ.

Дослідження морфофункціонального стану лівого шлуночка (ЛШ) у хворих з АГ за наявності або відсутності ЦД 2 типу показало вірогідні різниці при порівнянні з контрольною групою. Результати представлені у табл. 4.1.

Таблиця 4.1

Параметри центральної кардіогемодинаміки у хворих з АГ за наявності або відсутності ЦД 2 типу (M±m).

Показник, одиниці вимірювання

АГ

Група контролю

Р

ЦД +

ЦД -

1

2

3

КДО, мл

119,64±5,16

87,83±6,11

52,46±1,71

р1+2<0,01

р1+3<0,01

р2+3<0,01

КСО, мл

54,42±3,25

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены