Імунна система та харчування

Їжа - джерело енергії, необхідне для забезпечення нормального обміну речовин, росту, розмноження, рухової активності, збереження постійної температури тіла тощо. Характер харчування людей визначається соціально-економічними і природними умовами, звичаями, медичними рекомендаціями; впливає на стан здоров'я, на природжений та специфічний імунітет.

Для дітей першого року життя найбільш ефективним типом харчування є грудне вигодовування. Материнське молоко містить всі необхідні харчові інградієнти, в т.ч. вітаміни, мікроелементи та біологічно активні речовини (лізоцим, секреторний IgA, антитіла, амінокислоти, аглютиніни, опсоніни тощо), які захищають організм дитини від інфекційних агентів. У дітей, які знаходяться на грудному вигодовуванні, більш високі показники природженого імунітету порівняно з дітьми, які знаходяться на штучному вигодовуванні.

У дорослих помірна нестача харчових продуктів, в т.ч. білків, жирів, вуглеводів не впливає на стан імунної системи. Однак, хронічний білково-калорійний дефіцит приводить до зниження активності фагоцитозу, комплементарної активності сироватки, синтезу цитокінів (в першу чергу інтерферонів), лізоциму, імуноглобулінів; зменшення числа та зниження функціональної активності імунокомпетентних клітин (Т- і В-лімфоцитів). Значне пригнічення продукції імуноглобулінів виявлено також при незбалансованому вмісті в харчовому раціоні білків, жирів, вуглеводів. Дефіцит білка в харчових продуктах сприяє недостатньому поступленні в організм незамінних амінокислот, які необхідні для синтезу імуноглобулінів. Надлишок білка в раціоні також приводить до пригнічення утворення антитіл через підвищення рівня фенілаланіну, що порушує транспорт інших амінокислот у плазмоцити. Найбільш негативно впливає на стан імунної системи зниження чи дефіцит ретинолу (вітаміну А), вітаміну D, фолієвої кислоти (вітаміну В15), пірідоксину (вітаміну В6), аскорбінової кислоти (вітаміну С), заліза, цинку, селену, що стає причиною зниження опірності механічних бар'єрів (шкіри і слизової), зниження активності клітинних і гуморальниї факторів природженого імунітету, формування хронічних захворювань з розвитком ускладнень. Особливе значення харчових продуктів, як екологічних факторів, полягає в їх сенсибілізуючій дії на організм. Частота харчової алергії з кожним роком зростає. Причиною цього є застосування в харчовій промисловості барвників, консервантів, стабілізаторів, токсичних речовин, які використовуються в сільському господарстві (нітрити, нітрати, пестициди. гербіциди тощо).

Імунна система та іонізуюча радіація

До одних з переконливих антропогенних фізичних факторів, які мають вплив на імунну систему, є іонізуюче випромінення.

Механізми порушення функції природженого імунітету:

· Деполімеризація гіалуронової кислоти в кишці, що приводить до проникнення в клітини мікробних токсинів, вірусів тощо.

· Різке пригнічення бактерицидних властивостей шкіри (особливо в області живота) та слизових оболонок (шлунково-кишкового тракту, верхніх дихальних шляхів).

· Посилення адсорбційних властивостей тканин протягом перших днів після опромінення.

· Блок бар'єрної функції лімфатичних вузлів, селезінки, пейєрових бляшок, солітарних фолікулів кишківника тощо.

· Зниження активності запальної реакції, фагоцитозу, міграції лейкоцитів (розвиток некротичних процесів у тканинах, геморагічні ускладнення, нездатність до локалізації інфекційного процесу).

· Зміна автомікрофлори, пригнічення резистентності до бактерійних токсинів, умовно-патогенних мікроорганізмів, послаблення адаптаційних процесів через ушкодження гіпофіза, наднирників, щитоподібної залози

Вплив іонізуючої радіації на утворення антитіл:

· Перші 2 - 7 днів - різке пригнічення утворення антитіл, яке супроводжується значним збільшенням тривалості ідуктивної фази антитілогенезу;

· 40 - 50 днів - поступова нормалізація процесів антитілоутворення

Найбільш чутливими до іонізуючого випромінення виявилися: хемотаксис і процесінг фагоцитів; натуральні кілерні клітини, що призводить до високого ризику формування злоякісних пухлин; формування імунної відповіді на тимус-залежні антигени; лімфоцити на всіх стадіях поділу та в стадії спокою (посилюються процеси апоптозу цих клітин); синтез IgG та IgM.

Найбільш стійкими до іонізуючого випромінення виявилися: фагоцитарна фаза поглинання; Т-цитотоксичні лімфоцти; синтез IgE.

Під впливом іонізуючого випромінення з кісткового мозку відразу зникають молоді клітинні форми всіх ростків гемопоезу; посилюється продукція автоантитіл, що посилює ризик формування органоспецифічних та органонеспецифічних автоімунних хвороб.

Особливості захворюваності жителів м.Києва після аварії на ЧАЕС (Н.М. Бережна, 1995 р.)

Підвищена схильніть до гострих респіраторних вірусних інфекцій з розвитком запальних процесів інфільтративного характеру в легенях, субфебрилітету, шкірних алергічних реакцій.

Геморагічні системні васкуліти, лімфаденопатії, поліміалгії, поліартралгії, виражена загальна слабість переважно в молодих осіб.

Синдром «слизових оболонок» - печія, свербіж слизових оболонок різної локалізації без їх видимих змін на тлі активації умовно-патогенної мікрофлори (частіше стафілококів, грибків).

Розвиток алергічних реакцій (алергічні дерматити, риніти, кон'юнктивіти, гастрити, коліти тощо) на широкий спектр речовин різної природи (харчові продукти, медикаменти, хімічні речовини).

Збільшення числа хромосомних аберацій, особливо серед дитячого населення

Стан імунної системи після аварії на Чорнобильській АЕС

Рання реакція імунної системи у хворих на гостру променеву хворобу наступна:

· Пригнічення ендокринної функції тимусу (різке зниження рівня тимічного фактора в крові).

· Вірогідне зниження кількості лімфоцитів всіх популяцій.

· Зниження кількості Т-лімфоцитів та їх цитокінпродукуючої активності.

· Зниження рівня IgM та IgG на тлі збереження вихідної кількості В-лімфоцитів.

Обстеження постраждалих через 2 місяці після аварії на ЧАЕС :

· Лейко- та лімфопенія.

· Зменшення обґємів популяцій CD3⁺- , CD4⁺- , CD8⁺-лімфоцитів.

· Функціональні порушення: високі показники в реакції гальмування міграції лейкоцитів (РГМЛ) та зниження кількості клітин з фенотипом CD2⁺DR⁺.

· Зниження кількості CD19⁺-лімфоцитів та синтезу IgM.

· Зниження кількості великих гранулярних лімфоцитів (NК-клітин).

Через 6 місяців після опромінення кількість лейкоцитів відновлювалась до рівня статистичної норми, вміст лімфоцитів був знижений, але не виходив за межі фізіологічної норми, відновлювалось число CD8⁺-лімфоцитів, що на тлі пригнічення CD4⁺-лімфоцитів призводило до значного зменшення співвідношення CD4⁺/CD8⁺. Решта показників Т-системи були знижені. У В-системі вірогідних змін не спостерігалося.

Через 6 років після опромінення повністю завершувалися репаративно-відновні процеси та визначалися її наслідки: залишалося низьким співвідношення CD4⁺/CD8⁺ (0,9±0,1) та збільшення експресії Ig⁺-рецепторів на В-лімфоцитах.

Основний наслідок аварії на ЧАЕС - хронічний вплив малих доз іонізуючого випромінювання на імунну систему.

Основні висновки щодо впливу іонізуючої радіації на імунну систему:

1. Одним із фундаментальних механізмів реалізації біологічних ефектів впливу радіації на організм є пошкодження клітинних та субклітинних структур (в першу чергу, пришвидшення апоптозу).

2. Найбільш характерними ознаками впливу радіації на лімфоцити є зниження їх функціональної активності: цитокінпродукуючої у Т-лімфоцитів та імуноглобулінсинтезуючої у В-лімфоцитів.

3. У системі неспецифічного захисту відзначається зниження активності фагоцитозу та біохімічних процесів, які визначають його ефективність.

Імунна система та електромагнітні хвилі та поля

Електромагнітні хвилі впливають на імунну, ендокринну і нервову системи. Біологічний вплив електромагнітних хвиль та полів залежить від довжини хвилі, інтенсивності опромінення та тривалості експозиції. Біотропний вплив електромагнітної хвилі посилюється в міру підвищення частоти, тобто зменшення довжини хвилі.

Вплив електромагнітного поля СВЧ-діапазону від 1 до 10 мкВт/см² протягом одного місяця по 7 годин щодня сприяє підвищенню активності імунної системи (стимуляція фагоцитозу, підвищений синтез антитіл, активація компонентів комплементу) та відновленню її початкових показників через 2 місяця після закінчення опромінення. Посилення інтенсивності СВЧ-діапазону негативно впливає на фагоцитарну активність нейтрофілів, функціональну активність Т-лімфоцитів, титр комплементу, пригнічує продукцію антитіл.

Хронічне опромінення короткими хвилями викликає фазові коливання фагоцитарної активності нейтрофільних гранулоцитів та порушення синтезу антитіл. Вплив імпульсивного електромагнітного поля високої інтенсивності зумовлює морфологічні зміни в культурі клітин - порушується моношаровість їх пласту, змінюється форма ядра, підвищується мітотична активність, з'являються багатоядерні клітини, порушується цитоскелет клітини. Комплексний вплив хвиль СВЧ-діапазону та довгохвильового рентгенівського опромінення призводить до формування імунопатологічних та імунодепресивних станів. На людину магнітні поля впливають під час роботи з прискорювачами, у космосі, в атомній промисловості тощо. Магнітні поля сповільнюють проліферацію клітин, регенеративні процеси, синтез антитіл, негативно діють на кістковий мозок, хімічний склад крові, розвиток плода.

Негативний вплив на фактори природженого імунітету і на активність NK клітин мають мобільні телефони сотового зв'язку.

Імунотоксичні ефекти хімічних ксенобіотиків

Результатом впливу хімічного агенту на організм є гостре та хронічне отруєння. При гострому отруєнні на перший план виходять ураження печінки, нирок, тканини мозку і т.д. При хронічному впливі через місяці, а то й роки розвиваються захворювання, в основі яких лежать порушення імунної системи.

Важкі метали. Сполуки мишґяку, ртуті, кадмію, сурми, берилію можуть необмежено довго перебувати у воді та грунті, накопичуватися в рослинах, а потім по харчових ланцюгах потрапляти в організм людини (через продукти з риби, печінки, нирок тварин). Надмірне поступлення в організм важких металів сприяє нервово-психічним порушенням (особливо в дітей), негативно впливає на функцію нирок і печінки. Імунотоксичний вплив цих ксенобіотиків у ранньому онтогенезі приводить до змін тимусу і системи Т-лімфоцитів; на більш пізніх стадіях онтогенезу - до порушення функції В-лімфоцитів та продукції антитіл.

Механізми імунотоксичного впливу важких металів включають: 1) порушення репарації ДНК, генотоксичний ефект з мутацією генів імунокомпетентних клітин; 2) зміна молекулярної структури мембранних рецепторів, антигенів, епітопів; 3) порушення процесів міжклітинної взаємодії - пригнічення секреції інтерлейкінів, інтерферонів; 4) активація синтезу медіаторів запалення і алергії (гістамін, лейкотрієни, фактор активації тромбоцитів тощо); 5) порушення процесів клітинної біоенергетики (пошкодження мітохондрій); 6) інактивація білків системи комплементу; 7) провокація процесу перекисного окислення ліпідів і білків сполуками важких металів та білків крові (трансферину, металотіонеїну).

Свинець, кадмій і ртуть порушують проліферацію та дозрівання тимоцитів, викликають дисплазію й атрофію вилочкової залози, гіпоплазію лімфоїдних органів. Свинець пригнічує метаболізм макрофагів. Під впливом свинцю та кадмію збільшується число CD20⁺- лімфоцитів на тлі нормальної кількості CD4⁺- лімфоцитів та NK клітин, у результаті чого активується гуморальний імунітет з підвищеним ризиком розвитку автоімунних та алергічних хвороб. Свинець та ртуть у малих дозах виявляють властивості імуномодуляторів, змінюють функцію імунної системи, сприяють формуванню імунопатологічних порушень (автоагресія, алергія). Ртуть може приводити до розвитку автоімунної патології, зокрема автоімунного гломерулонефриту; може стати причиною лімфаденопатії, утворення антиядерних антитіл, підвищеного синтезу IgЕ, зниження числа циркулюючих CD25⁺-лімфоцитів, пригнічення секреції фактору некрозу пухлин. Хронічна дія важких металів супроводжується: пригніченням стану неспецифічного захисту - сменшення більше, ніж у два рази, рівня лізоциму та бактерицидної активності сироватки при одночасному підвищенні активності фагоцитозу; зниженням функціональної активності моноцитів; активацією апоптозу моноцитів; підвищенням показників бласттрансформації лімфоцитів у відповідь на фітогемаглютинін та конканавалін А; пригніченням синтезу нуклеїнових кислот імунокомпетентними клітинами; зниженням синтезу IgG3 тощо. У дітей під впливом важких металів формується вторинна імунна недостатність через порушення інтерфероногенезу та фагоцитозу на тлі незначних змін у системі Т- і В-лімфоцитів.

Токсичні вуглецеві сполуки. Фосфорорганічні та більшість полігалогенових сполук утворюють найбільш токсичну групу засобів боротьби з сільськогосподарськими шкідниками та бурґянами - пестициди.

Пестициди можуть потрапляти в організм через шкіру, шлунково-кишковий канал та дихальні шляхи. Тривалий їх вплив викликає глибокі зміни в периферичній крові (стійка анемія, тромбоцитопенія, токсична зернистість нейтрофілів). Зі сторони імунної системи виявляють наступні зміни: 1) порушення бактерицидних властивостей сироватки крові та шкіри; 2) зниження рівня лізоциму в слині; 3) пригнічення фагоцитарної активності нейтрофілів та моноцитів (зниження вмісту катіонних білків); 4) підвищення рівня С-реактивного білка; 5) зниження числа CD2⁺-, CD2⁺DR⁺- , CD19⁺- лімфоцитів; 6) зниження активності Т-лімфоцитів; 7) підвищення показників реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) на Т-мітогени.

Фосфорорганічні сполуки є важливими, але не єдиними представниками групи пестицидів. Другий клас речовин - це полігалогеновані вуглеводи, найчастіше хлорорганічної природи, які сприяють розвитку імунозалежної та онкологічної патології. Найбільш інтенсивно вони впливають на В-лімфоцити, підвищуючи рівень IgG та IgА, а особливо різко підвищується рівень IgЕ. Отже, отруєння фосфорорганічними сполуками приводить до формування алергічних, автоімунних хвороб, імунодефіцитів та інших імунозалежних захворювань.

Діоксини присутні в пестицидах у вигляді домішок. Діоксини є високотоксичними хімічними речовинами, походять з навколишнього середовища і більш відомі під назвою полютанти. Найбільшою токсичністю володіє 2,3,8-тетрахлорований дібензо-р-діоксин. Токсичність діоксинів зумовлена високою спорідненістю до арилгідрокарбонового рецептору. Це - лігандозалежний протеїн, який опосередковує більшість біологічних реакцій. Високі концентрації цього рецептору знайдені на тимоцитах, стромальних та епітеліальних клітинах тимусу, клітинах печінки, шкіри та на лейкоцитах. Активований діоксином рецептор взаємодіє з ДНК, активуючи її певні ділянки, які, в свою чергу, пригнічують інші гени. Одночасно з цим відбуваються наступні процеси: 1) руйнування низькомолекулярних гормонів; 2) руйнування вітамінів; 3) активація попередників мутагенів, канцерогенів, нейро- та імунотоксичних речовин; 4) утворення вільних радикалів, супероксиданіонів, пероксиду водню.

Найважливішим наслідком впливу діоксину на імунну систему є зниження резистентності до вірусних та бактерійних збудників, а також паразитарних інвазій. Діоксин - переважно полютант із зовнішнього середовища, є відомим стимулятором реплікації вірусів у тварин, але ці механізми вивчені недостатньо. Існують повідомлення, що діоксин запускає експресію гену ВІЛ-1, що приводить до збільшення реплікації ВІЛ в хронічно інфікованих промоноцитах. Цей ефект діоксину є частково опосередкованим активацією ядерного фактору каппа В (NF-kB), котрий є фактором клітинної транскрипції й відіграє важливу роль в індукції ВІЛ-генів та генів цитокінів, які регулюють ВІЛ-реплікацію. Ядерний (транскрипційний) фактор каппа В (NF-kB) має потужну підсилюючу дію на рівні промоторних генів. Його стимулююча діяльність стосується синтезу імуноглобулінів, прозапальних цитокінів (IL-2, TNF, IFN-г), молекул головного комплексу гістосумісності (HLA) I-го та II-го класів, адгезивних молекул, геному ВІЛ. При блокуванні ядерного фактору каппа В гальмується диференціація клітин, а також трансформація нормальних клітин у пухлинні. Сигнали, які сприяют ь активації лімфоцитів щодо презентації антигену, виділення цитокінів і т.д. - здійснюються через ядерний фактор каппа В. Діоксин стимулює продукцію TNF-б в U-1 клітинах. Це дослідження виявляє молекулярну та клітинну основу збільшення реплікації вірусу в клітинах, оброблених 2,3,7,8-тетрахлородібензо-р-діоксином. У багатьох випадках при дослідженні шкідливих факторів довкілля виявляють сліди діоксину та подібних до нього речовин, які утворюються в результаті розпаду пестицидів та спалювання сміття.

Виявлені наступні механізми впливу діоксину на імунну систему: 1) зменшенння резистентності до вірусних інфекцій, що призводить до посилення реплікації вірусів; 2) імуносупресія; 3) вплив як на клітинну, так і на гуморальну ланки імунної системи; 4) розвиток алергічного патології та автоімунних реакцій.

Нітрити та нітрати

У результаті широкого застосування в сільському господарстві азотних добрив виникла проблема забруднення довкілля аміно- та нітросполуками, які присутні в грунті, воді, в рослинних і тваринних продуктах, загрожуючи здоров'ю людей. Іншими джерелами солей азотної кислоти є: продукти гниття органічних речовин, промислові і комунально-побутові відходи, використання вибухових речовин, фейєрверки.

Потрапляючи в організм людини через ШКК, солі азотної кислоти під впливом мікроорганізмів підлягають метаболізму, продуктами якого стають нітрити, нітрозоаміни і нітрозоаміди. Нітрити і нітрати викликають утворення метгемоглобіну, сприяють формуванню пухлин, негативно впливають на функцію серцево-судинної і нервової системи; впливають на ембріогенез, сприяють викидням. Смертельна доза цих хімічних речовин становить - 8-14 грам, гостре отруєння нітритами і нітратами наступає при дозі - 1- 4 грам через 1-6 год. з наступними клінічними проявами: нудота, блювота, пронос, важкість і болючість у правому підребер'ї, зниження артеріального тиску, пульс ослаблений, синусова аритмія, задишка, судоми м'язів обличчя, розвиток коми. Продукти, які містять велику кількість нітратів - салат, шпинат, петрушка, кріп, зелена цибуля, капуста, кабачки, баклажани, морква, буряк, редис, щавель. Ранні овочі, особливо зелена цибуля та редиска містять у 3-5 разів більше нітратів і нітритів, ніж ці ж пізні овочі. З метою зменшення негативного впливу нітратів і нітритів на імунну систему та організм в цілому, рекомендовано вживати вітамін С (до 0,5 г/день), під час приготування їжі відкривати покришку каструлі; не вживати у великій кількості моркв'яний сік. На основі результатів експерименту на тваринах встановлено, що через 3-10 днів виникає жирова та білкова дистрофія, амілоїдоз, мікронекрози печінки і селезінки. У осіб, які довготривало вживали харчові продукти, забруднені нітритами і нітратами, знижується активність продукції поствакцинальних антитіл та специфічне антитілоутворення.

Результати дії нітритів, нітратів наступні: 1) зниження кількості Т-лімфоцитів (в 40% випадків); 2) зниження кількості В-лімфоцитів (в 44% випадків); 3) зниження рівня IgA (53%); IgM (42%); IgG (60%); 4) підвищення IgЕ (в 85% випадків).

Отже, поступлення в організм людини великої кількості нітритів і нітратів сприяє розвитку автоімунних, інфекційних, алергічних, онкологічних хвороб та інших імунозалежних хвороб (в першу чергу вторинних імунодефіцитів).

Сірчанокислий ангідрид, бензол, пари сірчаної кислоти, окис вуглецю - високі концентрації цих речовин у повітрі сприяють зниженню фагоцитарної активності лейкоцитів, підвищення ризику інфікування вірусами, в т.ч. вірусом грипу, які часто ускладнюються бронхітами і пневмоніями.

Імунна система та шум

Шум різної інтенсивності та експозиції негативно впливає на стан імунної системи: пригнічує бактерицидність і комплементарну активність сироватки, знижує титр природних і специфічних антитіл.

Імунна система та виробничий порох

Виробничий порох впливає на людей при їх роботі в гірничовидобувній, гірничопереробній, азбестовій, металургійній, харчовій, текстильній, деревообробній, паперовій і т.д. промисловості. Вплив пороху на організм залежить від його хімічного складу, розміру частинок і тривалості контакту. Виробничий порох володіє механічною, фібриногенною дією, пригнічує неспецифічні фактори захисту організму (показники фагоцитозу, активність комплементу, бактерицидність шкірних покривів), специфічні імунологічні чинники (пригнічення синтезу антитіл, функціональну активність Т-лімфоцитів), в результаті чого розвиваються імунодефіцитні порушення, сенсибілізація організму, посилена продукція автоантитіл з формуванням алергічних та автоімунних хвороб, онкопатології тощо.

Імунна система та медикаменти

Проблема безпеки лікарських засобів стає все більш актуальною у всьому світі. Це пов'язано з тим, що в медичній практиці зростає впровадження лікарських засобів з високою біологічною активністю, застосування яких може супроводжуватися виникненням побічних реакцій та побічних дій різних за проявами та ступенем важкості. Частота формування побічних реакцій на медикаменти в госпіталізованих хворих складає від 1,5% до 35%, летальність займає 5-те місце в світі після серцево-судинних, легеневих, онкологічних хвороб та травм. Основними шляхами вирішення проблеми розвитку ускладнень при медичному застосуванні лікарських засобів є виробництво нових більш, якісних, ефективних та безпечних ліків, розвиток системи оптимального контролю та безпеки лікарських засобів.

Імунна система та біологічне забруднення

У деяких деяких галузях промисловості (фармацевтичній, мікробіологічній, харчовій, сільськогосподарській тощо) широко використовується мікробіологічний синтез для отримання біопрепаратів. При цьому в повітрі виробничих приміщень збільшується вміст біологічного пороху, мікроорганізмів, що посилює ризик розвитку захворювань верхніх і нижніх дихальних шляхів, шкіри і слизових; формування алергопатології, імунодефіцитних порушень та антибіотикорезистентних форм мікроорганізмів. Значні порушення стану імунної системи спостерігаються в робітників, які займаються виробництвом антибіотиків (зменшення активності фагоцитозу, комплементу, лізоциму, зміна кількісного та якісного складу автомікрофлори, зниження бактерицидної здатності шкіри, пригнічується активність постінфекційного імунітету, синтезу специфічних антитіл до вакцинальних препаратів).

Імунна система та психоемоційні й фізичні перевантаження

Психоемоційні та фізичні перевантаження викликають адаптивну реакцію регуляторних і гомеостатичних систем організму, скерованих на підтримку постійності внутрішнього середовища. При психоемоційному та фізичному стресі пригнічуються неспецифічні фактори захисту, специфічний імунітет, збільшується концентрація біологічно активних речовин (пізніх медіаторів) у крові. Пригнічення імунітету при стресі пов'язано з впливом подразників на гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникову систему, в результаті чого спостерігається посилений синтез глюкокортикостероїдів, які пригнічують активність імунокомпетентних клітин.

У спортсменів-рекордистів розвивається синдром «голих лімфоцитів» - дефект регуляторних генів, який проявляється відсутністю експресії на лімфоцитах молекул I-го та II-го класів системи HLA.

Людство надзвичайно дорого платить за можливість користуватися благами технічного прогресу. Імунна система людини є складним витвором природи, і, чим сильніше забруднене навколишнє середовище й порушений природній гомеостаз, тим більше розбалансовуються захисні механізми організму людини. Єдиним виходом із складної ситуації є впровадження конкретних заходів для очищення від промислових відходів навколишнього середовища та налагодження сучасних засобів його охорони. Як бачимо, це завдання виходить на передній план роботи не тільки екологів та вчених-біологів, але і клінічних імунологів, алергологів та практикуючих лікарів різних спеціальностей.

Лекція 8. ПРОТИІНФЕКЦІЙНИЙ ІМУНІТЕТ

Інфекційні хвороби продовжують залишатися основною причиною захворюваності та смертності в цілому світі. За останні роки виникли нові причини для збільшення числа хворих на інфекції:

· ідентифіковані нові збудники, які викликають такі хвороби, як хвороба легіонерів, синдром набутого імунодефіциту, SARS, каліфорнійський грип тощо;

· все частіше констатується той факт, що клінічний перебіг “старих” інфекційних хвороб не вкладається в класичну клінічну картину;

· зростає кількість хворих на вторинні імунодефіцити, зумовлені ятрогенними причинами, що стають фактором ризику розвитку опортуністичних інфекцій у таких хворих;

· встановлено, що нетипова імунна відповідь на мікроорганізми часто є причиною розвитку соматичної, автоімунної, алергічної, онкологічної патології;

· дедалі частіше для пересування на далекі відстані використовуються повітряний транспорт, завдяки якому посилюється можливість “обміну” регіональними специфічними збудниками.

Історично розвиток імунології розпочався з вивчення протиінфекційного захисту. Сьогодні чітко доведено, що сприйнятливість людини до різних видів збудників інфекційних хвороб неоднакова і має значні індивідуальні відмінності, які залежать як від збудника, так і від “господаря”.

Зі сторони збудника мають значення фактори:

· інфікуюча доза;

· вхідні ворота інфекційного агенту;

· вірулентність збудника.

Існують наступні фактори, які визначають можливість розвитку інфекційного захворювання зі сторони “господаря”:

· злагодженість роботи факторів природженого імунітету;

· адекватна функція адаптивного імунітету;

· індивідуальні імуногенетичні особливості, скеровані на розпізнавання специфічного мікроорганізму клітинами імунної системи “господаря”

Всі системи організму людини, в тому числі імунна, еволюціонували в постійній взаємодії з мікроорганізмами, які живуть в оточуючому середовищі. Мікроорганізми також удосконалювалися та адаптувалися до існування в організмі людини, використовуючи його резерви для своєї життєдіяльності. У результаті цього склалися наступні стосунки між мікро- та макроорганізмом: антагоністична взаємодія, яка призводить до розвитку інфекційного процесу; синергічна взаємодія, яка повґязана з існуванням в організмі людини умовно-патогенних мікроорганізмів (в основному в кишківнику, на шкірі та дихальних шляхах тощо). Важливим типом взаємодії організму людини та мікроорганізму є кооперація з нормальною мікрофлорою та формування колонізаційної резистентності.

Одним з найважливіших факторів, які визначають розвиток інфекційного процесу, є стан імунної системи людини, її природжених факторів захисту та адаптивного імунітету. Коли імунна система людини розпізнає патоген, вона повинна на нього відповісти достатньо швидко, сильно і в певному місці. Значне посилення імунної відповіді може призвести до надмірного запального процесу в організмі. Її значна тривалість створює загрозу “переорієнтації” атаки на власні тканини з наступним формуванням автоімунної патології. Тому, і протиінфекційна мунна відповідь повинна бути добре регульованою та контрольованою, з метою досягнення рівноваги між усуненням патогену та посиленям запального процесу. Відсутність такої рівноваги може призвести до формування хронічної інфекції та пошкодження тканин. Перспективу взаємодії збудник-організм людини створюють фактори резистентності організму, які мають назву - механізми природженого імунітету. Особливості їх дії в організмі при контакті з мікроорганізмами показані в таблиці 1.

Таблиця 1

Взаємодія факторів протиінфекційного природженого імунітету

Місце події	Активний компонент	Механізм дії
Шкіра	піт, шкірний жир (жирні кислоти)	Механічний барґєр, злущування клітин шкіри та видалення ороговілого епітелію унеможливлюють колонізацію бактерій; низьке pH (молочна та жирні кислоти) знижує здатність мікроорганізмів до розмноження
Дихальні шляхи	кашель, чхання, секрети слизових	Механічне видалення мікроорганізмів, шляхом змивання з поверхні слизових за допомогою секретів
Шлунково- кишковий канал	Соляна кислота	Забезпечення низького pH, пригнічення розмноження бактерій, затруднення колонізації бактерій, виділення бактеріоцинів (коліцинів) та протигрибкової субстанції, конкуренція нормальної мікрофлори з патогенними мікроорганізмами за поживні речовини
Кров, рідкі середовища організму	Лактоферин, трансфери	Зв'язування заліза, необхідного для життєдіяльності мікроорганізмів
	Інтерферони, TNF-б	Індукція імунної відповіді; безпосередній вплив на життєвий цикл вірусів
	Лізоцим	Руйнування клітинних стінок бактерій
	Система комплементу	Цитотоксичний, цитолітичний ефект, опсонізація та фагоцитоз, хемотактичний вплив
	С-реактивний білок та інші гострофазові білки	Активізація комплементу, опсонізація та фагоцитоз
	Гранулоцити, NК-клітини	Фагоцитоз, клітинно-залежна та антитіло-залежна клітинна цитотоксичність
	CD5+ В-лімфоцити	Синтез IgМ з обмеженою специфічністю

В основі розвитку інфекційного процесу лежать механізми проникнення і розмноження в організмі господаря патогенного збудника та відповідь на це формування комплексу захисних реакцій зі сторони господаря. Інфекційний процес часто служить тригерною патогенетичною основою розвитку хвороби в організмі.

До факторів природженого протиінфекційного захисту належать:

ь біологічно активні речовини, які визначають барґєрні властивості епітелію, слизових оболонок та шкіри (бактерицидні речовини, секреторні імуноглобуліни та ферменти)

ь альтернативний шлях активації комплементу, основними функціональними відмінностями якого є швидка відповідь на патоген, для чого не потрібні специфічні антитіла; компонент комплементу С3, якого є достатньо в плазмі, постійно розщеплюється на С3а та С3b, компонент С3b виступає в якості опсоніну для мікроорганізмів і разом з С5b виступає в якості запального фактора, сприяючи притягуванню в зону проникнення патогену фагоцитуючих клітин;

ь клітини фагоцитарної системи - моноцити, гранулоцити, макрофаги, які елімінують чужорідний матеріал за рахунок своїх власних внутріклітинних ферментних систем та генерації активних метаболітів кисню, оксиду азоту та його сполук у навколишнє середовище; здатні продукувати компоненти комплементу, ферменти з бактерицидною дією та цитокіни (ІЛ-1, ІЛ-6, ІЛ-8, ІЛ-12, TNF-б), які формують вогнище запалення;

ь захисні медіатори запалення (фактори зсідання крові, фібринолізу, гострофазові протеїни, сироватковий амілоїд А та В тощо);

ь неспецифічні імуноглобуліни (природні антитіла) відносяться до гуморальної ланки протиінфекційної резистентності, приймаючи участь в опсонізації збудників;

ь натуральні кілери (NK), які реалізують захисну функцію в ранні терміни після зараження та викликають лізис клітин організму, котрі були інфіковані внутрішньоклітинними мікроорганізмами (в основному, вірусами);

ь цитокіни (IL-1 та TNF-б) - посилюють природжену та адаптивну протиінфекційну резистентність; IFN-б та IFN-в діють на ранніх етапах розвитку противірусного імунітету; пригнічують синтез та реплікацію вірусної ДНК у вірусінфікованих клітинах; активують натуральні кілери (NК), які лізують інфіковані клітини; посилюють експресію антигенів HLA І класу;

ь СD5⁺-клітини - особлива субпопуляція В-лімфоцитів, які продукують антитіла класу IgM, скерованих проти полісахаридів без участі СD4⁺- лімфоцитів, тобто тимуснезалежним шляхом. Реакція СD5⁺-клітин на патоген починається рано - через 48 годин після проникнення антигену в організм. Ця субпопуляція лімфоцитів не здатна диференціюватися в клітини-пам'яті. Швидка відповідь, обмежена специфічністю цих клітин, які взаємодіють тільки з найбільш загальними бактерійними антигенами, а відсутність формування імунологічної пам'яті - характеризують СD5⁺-клітини як учасників неспецифічної імунної відповіді.

Резистентність шкіри і слизових

На першому етапі розвитку інфекційного процесу необхідна колонізація мікроорганізмів (прикріплення до клітини-мішені) та їх розмноження в зоні інфікування організму. У випадку малої дози інфекційного агенту, його колонізація не відбувається, у зв'язку з тим, що через непошкоджену шкіру мікроорганізми не проникають. Бактеріоцидними та бактеріостатичними властивостями володіють молочні і жирні кислоти, хлорид натрію поту, катіонні білки (в-дефензини), які синтезуються нейтрофілами і кератиноцитами шкіри. Окрім цього, шкіра здатна до самоочищення, що було доведено в експерименті. Число живих бактерій через 30 хвилин після нанесення на шкіру значно зменшується, тоді, як аналогічне число бактерій, які нанесені на скло чи шкіру померлої людини, навпаки, збільшується. Для проникнення мікроорганізмів через шкіру необхідне її пошкодження. Дискутується питання про можливе проникнення через неушкоджену шкіру Staph. аureus та Propiono-bacterium acne.

Якщо загальна площа шкіри дорослої людини становить близько 1,6 м², то площа слизових оболонок дорівнює 400 м². Антиколонізаційна активність слизових забезпечується наступними факторами: 1) мукоціліарним транспортом (війчастий епітелій, перистальтика, гідростатичний тиск), чихання, кашель, блювота, пронос - в результаті цих механізмів патоген з слизистою рідиною переміщується в одному напрямку - назовні й виводиться з організму; 2) злущення епітелію; 3) наявність нормальної мікрофлори (ШКК, дихальні шляхи, піхва, сечовивідний канал); 4) вивільнення на поверхню слизових антибактеріальних речовин (лізоцим, пероксидаза, лактоферин, трансферин, катіонні білки тощо), які змінюють рН середовища, вміст кисню, регулюють імунну відповідь, сприяють кооперації імунокопетентних клітин; 5) секреція sIgA субепітеліальними плазмоцитами, які працюють в автономному режимі, незалежно від системного імунітету; 6) безперервна регенерація епітеліцитів слизових.

Існують інші місцеві механізми - наприклад, до складу сурфактанту легень входять білки-колектини, які містять лектиновий центр, за допомогою якого вони зв'язуються з мікроорганізмами і колагеноподібними рецепторами на моноцитах/макрофагах. У результаті цього посилюється опсонізуючий вплив компонентів комплементу й антитіл на фагоцитоз.

Основні цитокіни, які приймають участь у захисті організму людини від інфекцій вказані в таблиці 2.

Таблиця 2

Роль певних цитокінів у протиінфекційному захисті

Цитокін	Локальні ефекти	Системні ефекти
ІЛ-1	Активація судинного ендотелію, активація лімфоцитів, посилення міграції ефекторних клітин через ендотелій судин, локальне руйнування тканин	Гарячка, пірогенний ефект, ініціація продукції ІЛ-6
ІЛ-6	Активація лімфоцитів	Підвищення температури тіла
ІЛ-8	Хемотаксичний фактор для лейкоцитів, посилення міграції ефекторних клітин через ендотелій судин	-
ІЛ-12	Збільшення продукції антитіл	Індукція білків гострої фази
TNF-б	Активація судинного ендотелію і підпідвищення пропроникливості судин, що сприяє збільшеному поступленню IgG, комплементу, імунокомпетентних клітин у зону проникнення патогену, посилення плину лімфи через лімфатичні вуз вузли	Підвищення температури тіла, мобілізація метаболітів, ініціація шоку

Найбільш важливу роль у формуванні протиінфекційного імунітету відіграють IL-1 та TNF-б. Функція цитокінів у протиінфекційному захисті таких цитокінів, як IL-1 та TNF-б полягає в стимуляції хемотаксису нейтрофілів, синтезі лейкотрієнів, білків гострої фази, участі в регуляції індуктивної фази специфічної імунної відповіді, модуляції активності натуральних кілерів, підвищенні синтезу інших цитокінів (IFN-г, IL-6).

Існують три члени родини ІL-1: ІL-1б, ІL-1в, які є антагоністами та антагоніст рецептора ІL-1. ІL-1 - фактор, активуючий лімфоцити, який продукується стимульованими макрофагами. Моноцити експресують в основному ІЛ-1в, а кератиноцити - велику кількість ІL-1б. ІL-1 продукується також ендотеліальними клітинами, фібробластами, клітинами гладеньких мґязів, кератиноцитами, клітинами Лангерганса шкіри, остеокластами, астроцитами, дендроцитами, епітеліальними клітини тимусу та рогівки, нейтрофілами, ендотеліоцитами та ентероцитами, Т-, В-лімфоцитами, NК-клітинами, клітинами меланоми. Синтез ІL-1 індукують:1) цитокіни TNF-б, IFN-б,-в,-г; 2) бактеріальні ендотоксини; 3) віруси; 4) мітогени та автоантигени.

Біологічна активність та функції ІL-1:

1. Плейотропність (діє місцево та системно) при запаленні, викликаному пошкодженням чи інфекцією; зумовлює гарячку, сонливість, анорексію, синтез гострофазових протеїнів, продукцію цитокінів, стимуляцію молекул адгезії, вазодилятацію, посилення гемопоезу, продукцію та синтез металопротеїназ та факторів росту; значно посилює метаболізм арахідонової кислоти (особливо утворення простацикліну та ПГЕ2) в запальних клітинах типу фібробластів, синовіальних клітинах, хондроцитах, ендотеліальних клітинах, гепатоцитах та остеобластах; стимулює секрецію запальних білків типу нейтральних протеаз (колагенази, еластази, активатору плазміногену).

2. Вплив на гемопоетичну систему: ІL-1 функціонує як додатковий фактор росту для Т-хелперів та В-лімфоцитів, потенціюючи ефекти колонієстимулюючого фактору росту; викликає генерацію мієлоїдних клітин із стовбурових клітин, підвищує експресію рецепторів до колонієстимулюючого фактору.

3. Стимуляція Т-хелперів щодо синтезу ІL-2 та експресії рецепторів до цього цитокіну.

4. ІL-1 впливає на функцію ендотеліацитів іn vivo, стимулює тромботичні та пригрічує антикоагулянтні процеси, у зв'язку з чим ІL-1 відіграє важливу роль при венозному тромбозі, артеріосклерозі, васкулітах та ДВЗ-синдромі.

5. ІL-1 впливає на функціональні властивості макрофагів шкіри відноситься до сильних хемоатрактантів для лейкоцитів.

6. ІL-1 посилює експресію різноманітних генів та поверхневих рецепторів цитокінів, запальних медіаторів, гострофазових протеїнів, факторів росту, факторів зсідання крові, нейропептидів, онкогенів; зменшує експресію певних генів, включаючи альбумін, рецептор р55 фактору некрозу пухлин, інші рецептори на ендотелії.

Молекули надродини TNF звґязуються з рецепторами, які об'єднані в родину TNF-подібних молекул. Найбільш вивченими є TNF-б (кахектин) та TNF-в (лімфотоксин, розчинна його форма - LT-б та мембранна його форма - LT-в). TNF-б синтезується, в основному, моноцитами та макрофагами, хоча головним джерелом синтезу обидвох (TNF-б та TNF-в) є лімфоцити. Найсильнішим стимулом для синтезу TNF є ліпополісахариди бактеріальних стінок. Впливаючи на макрофаги, він більш, ніж у 3 рази посилює експресію гену для TNF. При цьому, рівень мРНК зростає у 100 разів, а синтез головного білка TNF- у 10 000 разів. Це супроводжується синтезом інших цитокінів, в основному IL-1, що може привести до розвитку септичного шоку та поліорганної недостатності. При хронічних приоцесах довготривале підвищення концентрації TNF-б призводить до кахексії.

TNF-б відноситься до найбільш потужних прозапальних цитокінів і володіє наступними властивостями: 1) хемотактично діє на моноцити та нейтрофіли; 2) посилює цитотоксичність моноцитів та макрофагів; 3) активізує нейтрофіли, посилюючи їх фагоцитарні властивості, стимулює синтез активних форм кисню; 4) разом з IL-6 посилює проліферацію та диференціювання В-лімфоцитів; разом із IL-2 та IL-6 - проліферацію Т-лімфоцитів; разом із IL-2 посилює цитотоксичність NК-клітин, утворення ЛАК-клітин та Т- цитотоксичних лімфоцитів; 5) приймає участь у противірусному захисті, стимулюючи синтез лімфоцитами IFN-б та IFN-г.

Роль факторів специфічного імунітету в формуванні протиінфекційного імунітету

Роль Т-клітини в протиінфекційному імунітеті

Перший етап у розвитку специфічної імунної відповіді пов'язаний з активацією Т-лімфоцитів у найближчому лімфатичному вузлі, де проходить специфічна сенсибілізація лімфоцитів. Якщо патоген попадає безпосередньо в кров'яне русло, то основним місцем формування імунної відповіді стає селезінка. Патоген у лімфоїдній тканині фагоцитується антигенпрезентуючими клітинами, які у вигляді імуногенних фрагментів презентують (представляють) його на своїй поверхні для розпізнавання Т-хелперам. Наївні CD4⁺-Т-лімфоцити проходять диференціацію в двох напрямках: або в хелперні CD4⁺-Т-лімфоцити (Тh2) з формуванням гуморального імунітету з утворенням специфічних антитіл або в CD4⁺-Т-лімфоцити запалення (Тh1) з формуванням клітинно-запальної імунної відповіді (таблиця 3).

Таблиця 3

Участь Т-хелперів та їх продуктів у протиінфекційному імунітеті

Т-хелпери	Цитокіни	Участь у формуванні імунітету
Тh1	ІФН-г, ІL-2, ІL-3, TNF-б, GM-CSF	Внутрішньоклітинні інфекції (вірусни, збудники туберкульозу, бруцельозу, прокази, лістеріозу тощо), лейшманіоз, кандидоз та інші
Тh2	ІL-3, ІL-4, ІL-5, ІL-6, ІL-9, ІL-10, ІL-13, GM-CSF	Позаклітинні інфекції, які викликані стафілококами, нейсеріями, мікоплазмами, кишковими бактеріями тощо; гельмінтози, бореліози

Роль В-клітини в протиінфекційниму імунітеті

В умовах інфікування посилюються міграційні властивості В-лімфоцитів. Через високий ендотелій венул за сприяння адгезивних молекул вони проникають у лімфоїдні органи (лімфатичні вузли, селезінку тощо). Після того як у лімфоїдному органі відбулася зустріч наївних В-лімфоцитів з CD4⁺-Т-лімфоцитами, вони розпізнають патоген і формують антиген-специфічний клон лімфоцитів з подальшою їх диференціацією в плазматичні клітини та активним синтезом антитіл заданої специфічності.

Імунологічна пам'ять

Імунологічна пам'ять - це здатність імунної системи відповідати швидко та ефективно на патоген, з яким був попередній контакт факторів імунної системи. Така пам'ять забезпечується антиген-специфічними клонами В- і Т-лімфоцитів, які утворюються при первинному контакті з інфекційним збудником.

Існує певна послідовність продукції біологічно активних речовин при розвитку запальної реакції організму. В експерименті встановлено, що через 1-3 години після одиничної інґєкції бактрійного ендотоксину в сироватці крові збільшується концентрації цитокінів, які формують розвиток ранньої гострофазної реакції організму - IL-1, TNF-б та IFN-г. Через 4-8 годин вміст цих факторів в крові знижується і, натомість, підвищується рівень колонієстимулюючих факторів - GM-CSF, G-CSF, M-CSF. Третя група медіаторів, які визначають розвиток запалення, з'являється через 18-24 години після інґєкції - це білки пізньої гострофазової реакції - фібрин, сироватковий амілоїд А, які мають спорідненість до фосфатидилхоліну і зв'язують його залишки на клітинній стінці мікроорганізму а також сприяють активації хемотаксису та опсонізації бактерій.

У розвитку специфічного антиінфекційного імунітету виділяють чотири стадії:

1. Стадія індукції (аферентна) - період від моменту проникнення мікроорганізму в організм людини до процесінгу патогенну та презентації його антигенів фагоцитам для розпізнавання Т-лімфоцитами.

2. Імунорегуляторна (проліферативна) стадія - взаємодія між антигенпрезентуючими клітинами та Т-лімфоцитами, розпізнавання пептидів інфекційного антигену Т-лімфоцитами-хелперами, їх диференціювання в Т-хелпери 1-го та 2-го типу та визначення типу розвитку специфічної імунної відповіді (клітинної та гуморальної).

3. Ефекторна (продуктивна) стадія - продукція специфічних антитіл, формування клонів специфічних сенсибілізованих Т-лімфоцитів та утворення різних ефекторних медіаторів; визначення особливостей перебігу та закінчення інфекційного процесу з включенням Т-регуляторних лімфоцитів.

4. Формування імунної памґяті як клітинного, так і гуморального типу на даний антиген.

Тривалість та напруженість імунітету залежать від антигенних та імуногенних властивостей мікроорганізму, а також від стану імунної відповіді пацієнта.

Класифікація протиінфекційного імунітету

За походженням:

1) природній пасивний - набувається пасивно: антитіла під час внутрішньоутробного розвитку плода мігрують через плаценту від матері до дитини, яка додатково отримує захисні антитіла, в т.ч. секреторний IgA з молозивом і грудним молоком; 2) природний активний - набувається в результаті перенесеної хвороби, проявляється через 1-2 тижні після початку хвороби, залишається на місяці, роки чи на все життя; 3) штучний пасивний - набувається при введенні в організм готових антитіл, виникає відразу, триває від 2-3 до 4-5 тижнів; 4) штучний активний - формується при введенні вакцин.

За зв'язком із збудником:

1) стерильний (постінфекційний), який зберігається після елімінації збудника з організму (наприклад, кір, дифтерія); 2) нестерильний (інфекційний), який існує до тих пір, доки в організмі циркулює збудник (наприклад, туберкульоз, сифіліс).

За масштабом розвитку:

1) загальний, коли в розвиток імунітету втягнутий весь організм з усіма основними системами; 2) місцевий, коли в процес залучений один певний орган. Основна роль в цьому випадку належить секреторному IgA, який зв'язує антигени, попереджує колонізацію мікроорганізмів, блокуючи їх рецептори.

За механізмом формування:

1) гуморальний; 2) клітинний; 3) змішаний.

За скерованістю:

1) антитоксичний;

2) антибактеріальний;

3) противірусний;

4) протигрибковий;

5) антипаразитарний (антипротозойний антигельмінтний).

Розвиток специфічних гуморальних та клітинних імунних реакцій на різні збудники інфекційних хвороб (віруси, бактерії, грибки, простіші, гельмінти) має свої особливості.

І. Антитоксичний імунітет скерований проти ендо- та екзотоксинів мікроорганізмів. У його основі лежить формування гуморальної імунної відповіді. Елімінація токсинів здійснюється специфічними антитілами за рахунок модифікації їх рецепторів, за допомогою яких токсин контактує з клітиною-мішенню.

ІІ. Антибактеріальний імунітет. Бактерії здатні до розмноження позаклітинно. Це, так звані, піогенні бактерії, які знищуються антитілами. Окрім цього, антитіла виступають у ролі опсонінів, посилюючи функції фагоцитів (моноцитів/макрофагів, нейтрофілів). Союз нейтрофіл-комплемент-антитіло визначає стійкість організму до піогенних інфекційних збудників. Моноцити, макрофаги, інші антигенпрезентуючі клітини через Т-хелпери 2 типу (Th2) стимулюють формування гуморального імунітету з продукцією специфічних антитіл.

Внутрішньоклітинні інфекційні агенти (наприклад, хламідії, борелії, легіонери, рикетсії, токсоплазма тощо), інфікуючи імунокомпетентні чи інші клітини, не призводять до ушкодження їх структури. Знаходячись у клітині, ці патогени не контактують з факторами імунної системи (антитілами, NК, нейтрофілами, макрофагами, компонентами комплементу). В основі імунної відповіді при інфікуванні внутрішньоклітинними збудниками лежить формування гранульоматозного запалення. Після процесінгу в моноцитах/макрофагах мікропептиди антигену в асоціації з молекулами HLA І і ІІ класу презентуються Т-хеплерам 1 типу (Th1), які через цитокіни (в першу чергу, ІFN-г) посилюють функціональну активність макрофагів і стимулюють формування клітинної імунної відповіді з утворенням клону специфічних Т-цитотоксичних лімфоцитів. При цьому активуються фібробласти, які продукують колаген, сприяють утворенню колагенових волокон, що призводить до формування гранульоми, локалізації інфекційного процесу та смерті збудника. В-лімфоцити, перетворившись у плазмоцити синтезують специфічні антитіла. Однак, це антитіла-«свідки», які не можуть знищити збудник, що знаходиться всередині клітини. Коли інфекційний агент залишається життєздатним, формуються умови для його розмноження, гранульома розпадається, в результаті чого велика кількість збудників виходить в позаклітинний простір. Окрім цього, інфіковані моноцити/макрофаги, які мають довгий період життя і циркулюють по всьому організму, проникають через гемато-енцефалічний бар'єр, сприяючи генералізації інфекційного процесу з ушкодженням ЦНС.

Бактерії, окрім стимуляції гуморального і меншою мірою клітинного імунітету, сприяють формуванню імуносупресії та автоагресії. Основні види імунітету, які забезпечують захист організму людини від бактерій вказані в таблиці 4.

Таблиця 4

Основні види антибактеріального імунітету

Вид імунітету	Фактори	Механізми	Дія
Місцевий (гуморальний та клітинний)	Шкіра та слизові оболонки	Секреторний IgА	Запобігає приляганню бактерій до клітин епітелію
		Мастоцити, на яких присутні рецептори до IgЕ	Дегрануляція мастоцитів, виділення медіаторів запалення
Природжений системний	Клітинна ланка	Нейтрофільні та еозинофільні гранулоцити	Фагоцитоз
	Гуморальна ланка	Система комплементу	Стимуляція В-лімфоцитів, удосконалення презентації антигенів
		Цитокіни: хемокіни, ІL- 8, ІL-12, ІFN-г	Притягування гранулоцитів, активація макрофагів, дендритних клітин, лімфоцитів
		г -і д-Т-лімфоцити	Спорідненість з бактеріальними антигенами, цитотоксична та цитокінпродукуюча дія

Подобные документы

• Анатомо-фізіологічні особливості імунної та серцево-судинної системи системи в дітей

  Етапи розвитку імунної системи, поняття клінічної імунології. Патологія, що характерна для дефектів окремих ланок імунітету. Анатомо-фізіологічні особливості серцево-судинної системи дитини в різні етапи онтогенетичного розвитку, методика її дослідження.
  
  реферат [257,1 K], добавлен 12.07.2010
  

• Імунна система та протипухлинний імунітет

  Анатомія імунної системи людини, її гістологія і механізми зміцнення. Зовнішні та внутрішні фактори, що змінюють клітинні цикли здорової людини. Особливості і роль імунної системи в організмі. Умови і чинники формування протипухлинного імунітету.
  
  курсовая работа [35,3 K], добавлен 09.05.2014
  

• Сучасні тенденції в галузі створення удосконаленої вакцини для посилення та активізації імунної системи в педіатрії

  Вивчення проблеми активізації роботи імунної системи. Загальна характеристика ад’ювантів. Створення кращих ад’ювантів для активізації імунної системи. Характеристика механізмів лікувальної дії ад’ювантів мікробного походження на прикладі рибомунілу.
  
  дипломная работа [64,0 K], добавлен 03.01.2011
  

• Формування системи сімейної медицини в Україні

  Міська поліклініка як спеціалізований лікувально-профілактичний заклад. Служби сімейних лікарів та медичних сестер, надання пацієнту медичної допомоги на вторинному і третинному рівнях. Суть Концепції розвитку охорони здоров’я населення України.
  
  контрольная работа [27,4 K], добавлен 23.11.2009
  

• Органи кровотворення та імунна система: розвиток, анатомія, функції

  Центральні органи кровотворення та імунної системи. Периферичні органи кровотворення імунної системи: селезінка, лімфатичні вузли, лейкоцити, мигдалики, апендикс. Чинники, що зумовлюють порушення діяльності імунної системи та імунопрофілактика.
  
  реферат [2,3 M], добавлен 24.01.2011
  

• Клініко-лабораторна характеристика дітей з спадковою алергічною схильністю, корекція порушень

  Профілактика алергічних захворювань. Особливості генетично запрограмованої імунної відповіді на антиген під дією різних провокуючих факторів. Реабілітаційні заходи для запобігання трансформації алергічної схильності в захворювання. Копрологічний синдром.
  
  автореферат [46,5 K], добавлен 21.03.2009
  

• Імунітет та вакцини проти пухлин

  Теоретичні основи імунопатології пухлин. Аналіз недостатньої ефективності імунологічних механізмів захисту проти пухлинної хвороби. Сучасні данні по використанню протипухлинних вакцин. Особливості створення і використання протипухлинних вакцин на Україні.
  
  контрольная работа [24,0 K], добавлен 13.11.2009
  

• Особливості перебігу інфекційних захворювань та туберкульозу у тварин та людини

  Поняття про інфекційні хвороби, їх різновиди та класифікація. Клініко-морфологічна характеристика інфекційних захворювань. Особливості протікання туберкульозу у тварин і у людини. Застосування профілактичних та лікувальних заходів для туберкульозу.
  
  дипломная работа [5,3 M], добавлен 21.09.2010
  

• Ефективність базисної терапії дітей, хворих на бронхіальну астму фенотипу пізнього початку, з урахуванням ацетиляторного поліморфізму

  Ступенева терапія з урахуванням тяжкості захворювання як метод лікування бронхіальної астми. Дослідження ролі ацетиляторних механізмів, що характеризують особливості другої фази системи біотрансформації ксенобіотиків у розвитку цього захворювання.
  
  статья [11,5 K], добавлен 31.08.2017
  

• Загальні основи реабілітації

  Зміст терміну "реабілітація", її основні завдання, мета, принципи, види, етапи і періоди. Формування комплексу реабілітаційних заходів. Принципова схема сучасної системи медичної реабілітації та допомога фахівців у випадках інвалідизації хворих.
  
  контрольная работа [201,7 K], добавлен 02.11.2009
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам