Невідкладна допомога

Невідкладна допомога

Невідкладна допомога при пароксизмальній миготливій аритмії

- Поляризуюча суміш в/в крапельно.

- Верапаміл 0.25% - 2мл в/в струменево протягом 30 сек„ при відсутності ефекту повторно через 10 хвилин в/в вводиться 2 мл верапамілу (протипоказ - WPW)

- При WPW верапаміл замінюється на кордарон 5% 3 мл в 10 мл ізотонічного розчину в/в струменево (3-5 хв.). В разі відсутності успіху через 10 хв. кордарон вводиться повторно в тій же дозі. Якщо протягом 2 год. ефекту від вищеприведеного лікування не досягнуто - призначають дігоксин 0,25% - 2 мл в 10 мл Ізотонічного розчину в/в струменево повільно.

- Лідокаїн 1 мг на 1 кг, (1% розчин 5-10 мл) в/в протягом 2 хв.- до 3 повторів з інтервалом 10-15 хв.

- При відсутності ефекту від лІдокаіну - бета-блокотори: пропранолон (обзидан) - 0,1% 1 мл за 1-2 хв., потім дозу повторюють через 2-5 хв. до наступлення ефекту, але не більше 10 мг (10 мл).

- В разі відсутності ефекту, при відсутності вираженої серцевої недостатності і артеріальної гіпотонії призначають хінідин перорально: 1-а доба - 1,8 г; 2-а доба - 2 г; 3-я доба - 2,2 г. Якщо хінідин в дозі 2,2 г не знімає аритмії - його відміняють.

- Електроімпульсне лікування - найбільш ефективний метод, особливо коли напад викликаний інфарктом міокарда або спостерігаються виражені гемодинамічні порушення (не раніше ніж через 24 год. після відміни серцевих глікозидів).

Невідкл. допомога при затяжному ангінозному нападі

1. Зняття гострого болю

нітрогліцерин (НГ) 0,5 мг під язик кожні 5-10 хвилин;

1 мл 1% спиртового розчину НГ розчинити у 150 мг Ізотонічного розчину і вводити в/в з швидкістю 10-15 крапель за хв. (під контр. АТ, при його , введення НГ зупиняють].

В разі відсутності ефекту застосовують аналгетики І наркотичні препарати:

- аналгін 50% - 2 мл, но-шпа 2% - 2 мл, супрастин 2% - 2 мл в/в повільно;

- баралгін 5 мл в/в;

- седуксен 0,5% - 2 мл в/м (при психомоторному збудженні);

- промедол 2% - 1 мл + атропін 0,1% - 1 мл в/в (при відсутності тахікардії) або з платифіліном 0,2% - 2 мл (при тахікардії) підшкірна. При відсутності ефекту хворого госпіталізують в ПІТ:

1. Суворий ліжковий режим.

2. Постійне в/в крапельне введення через підключичний катетер НГ 1% до повного зняття больового синдрому.

3. Системний тромболіз за допомогою стрептоліази (стрептокиназа, авелізин, стрептаза).

Починають з 250 000 од., які розчиняють в 50 мл ізотонічного розчину І вводять внутрішньовенна з швидкістю ЗО крапель за 1 хвилину. При відсутності ознак алергії через 20 хвилин вводиться в/в 750 000 од. -1 250 000 од. стрептоліази в 150-200мл ізот. розчину з швидкістю 13-15 крапель за хвилину.

4.' Подальше лікування продовжують гепарином і непрямими антикоагулянтами.

- 20 000 од. гепарину в/в через годину після тромболітичної терапії і продовжують протягом 3-4-х діб, в/м введення гепарину по 10 000 од. кожні 6 годин під контролем часу зсідання крові (Н- 5-10 хв./ в 2-2,5 рази більше норми). За 1-2 дні до відміни гепарину добову дозу поступово зменшують на 5 000 - 2 500 од. через 12 годин в підшкірну жирову клітковину живота і переходять на непрямі антикоагулянти:

- неодикумарин (пелентан) під контролем протромбінового індексу (Н 80-100%). В 1-й день лікування призначають неодикумарии по 0,2 г - 1,2 г в день в залежності від кількості протромбіну в крові. Після зниження протромбіну до 50-40% лікування продовжують малими дозами (0,05 г/добу), більше 40% - антикоагулянти відміняються.

5. Препарати депо-нітрогліцерину

- нітросорбіт - 20 мг кожні 6 год.;

- сустак-форте - 6,4 мг кожні 6 год.;

- тринітролонг - пластинку прикріплюють до слизової порожнини рота після їжі;

- нітронг-форте - 6,4 мг кожні 6 год.;

- сустаніт - 6,5 мг;

- нітромінт - 2 табл. 3-4 рази на добу.

6. Периферичні вазодилятори (при непереносимості сублінгвального прийому нітрогліцерину);

- молсидомін (корватон, сіднофарм) 2 мг 4 рази на добу. Протипокази: кардіогенний шок і важка гіпотонія.

7. Антиадренергічні середники:

а) бета-адреноблокатори

7.1. некардіоселективні (1, 2 - блокатори):

- пропраиолон (анаприлін, обзидан, іидерал (20 мг 4 рази на добу);

- оксипренолол (тразикор, корентал) (20 мг 3 рази на добу);

- піндолол (віскен) - 5 мг 3 рази на добу.

7.2. кардіоселективні (1 - блокатори, показані при схильності до бронхоспазму):

- талінолол (кордаиум) 50 мг 3 рази на добу;

- метапролол (бенталок) 50 мг 2 рази на добу;

- падолол (коргард) 40 мг 1 раз на добу. б) блокатори її і (3 - адренорецепторів

- аміодарон (кордарон) 0,2 г 3 рази на добу 5-8 днів 0,2 г 2 р/д 10-12 днів 0,2 г 1 раз в день або 0,2 г через день два місяці

8. Антагоністи кальцію

- ніфедипін (коринфар, адалат) при брадикардіях і порушеннях атріо-вентрикулярноі провідності - 20 мг 3 р/д.

Особливо сприятливе спільне призначення ніфедипіна з кардіоселективними бета-адреноблокаторами при супутній артеріальній гіпертензії:

- верапаміл (ізоптин, фіноптин) при тахіаритміях 80 мг 4 р/д;

- дифріл (коронтин, фалікор), протипокази - порушення провідності серця - 0,06 3 рази на добу.

9. Дезагреганти - ацетилсаліцилова кислота 100 мг на добу.

10. Середники метаболічної дії:

- аиаболічні стероїди (ретаболіл, иеробол) 5% - 1 мл масляного р-ну в/м 1 раз на 2 тижні;

- рибоксин 0,2 г 3-4 рази на добу;

- інозіє-ф - 10 мл в/в на "крові";

- панангін 1-2 драже 3 рази на добу;

- кокарбоксилаза - 0,05 г 1 раз в/м;

- аденозинтрифосфорна кислота (АТФ) 1% 1 мл в/м;

- вітаміни групи В.

11. Киснева терапія.

12. Гіполіпідемічиі середники - для профілактики прогресування атеросклерозу вінцевих артерій серця.

13. Седативні середники (препарати валеріани, пустирника, броміди, еленіум, седуксен).

14. При необхідності в разі важкого перебігу стенокардії з прогресуванням і частими загостреннями, які не піддаються медикаментозному лікуванню, показана коронарографія з подальшим оперативним втручанням - аортокоронарного шунтування.

Невідкладна допомога при гіпоглікемічній комі

1. В/венно струменево 40% глюкоза 40-100 мл. При відсутності ефекту в/венне введення 50 мл 40% розчину глюкози повторюють. Надалі - в/в крапельно 5% розчин глюкози до рівня цукру крові 8-16 ммоль/л.

2. При ефективності - вводять 0,1% - 2 мл адреналіну п/шкірно.

3. 1 мл глюкагону в/венно або в/м'язево.

4. Гідрокортизон вводять в/м'язево або в/венно по 150-200 мг, преднізолон - 30-60 мг.

5. Для покращення метаболізму глюкози вводять в/м'язево 100 мг кокарбоксилази І 5 мл 5% розчину аскорбінової кислоти.

6. При затяжній комі призначають для попередження набряку головного мозку в/венне крапельне вливання 15% або 20% розчину манітолу (0.5-1,0 г/кг).

7. При інсуломах, що приводять до гіпоглікемічних ком, показано хірургічне лікування.

Невідкладна допомога при гострій наднирниковій недостатності. (Адісонічна криза)

1. Замісна терапія. Гідрокортизон гемісункцинат крапельно 100-400 мг або преднізолон 60-90 мг. При важкому стані спочатку гідрокортизон вводять 100 мг в/венно струменево. Потім ДОКСА 0,5% - 20-40 мг/д, ч/з 6-8 годин в/м'язево.

2. Для боротьби з дегідрагацією і колапсом призначають в/венно крапелько 5% розчин глюкози та ізотонічного розчину натрію хлориду до 3-4 л (під контролем електролітів крові та гематокриту).

3. Легкозасв. білкові преп. (альбумін, протеїн, амінозол і ін.),

4. При нестримному блюванні вводять 1% - 10 мл розчин хлористого натрію в/веино.

5. Для боротьби з інф. призначають великі дози антибіотиків.

6. При судинному колапсі в/венно, крапелько вводять 0,2% - 1 мл розчину норадреналіну

Невідкладна допомога при тиреотоксичному кризі

1. Мерказоліл (цсекрецію гормонів) по 60-100 мг/добу, по 20-30 мг кожні 6 годин всередину через зонд; пропілтіурацил 600-800 мг, потім по 300-400 мг кожні 6 годин. Внутрішньовенне введення йодистих препаратів по 10 мл 10% розчину йодиду натрію або по 1 мл розчину Люголя (150-250 кр. на 100 мг 5% розчину глюкози кожні 8 годин).

2. При лікуванні серцево-судинної недостатності - серцеві глікозиди, камфора, кофеїн; для нормалізації обмінних процесів серцевого м'яза - кокарбоксилаза, АТФ, рибоксин.

3. Для інгібіції активності калікреін-кінінової системи вводять інгібітор протеаз трасілол або контрікал в дозі 40000 од. в 500 мл розчину хлориду натрію в/венно.

4. Периферичну біологічну дію тиреоідних гормонів знімають 0,1% розчином обзидану 2 мг в/венно, потім по 10-40 мг кожні 6 год. всередину; 0,25% - 1 мл резерпіну кожні 6-8 год.

5. Лікування надниркової недостатності проводять глюко- і мінералокортикоідами: в/венно 100 мг кожні 6-8 годин гідрокортизону або преднізолону по 200-300 мг/добу. Якщо АТ продовжуєц- ДОКСА 0,5% по 1 мл 2 рази на добу (5-10 мг). При покращенні стану хворого дозу глюкокортикоїдів поступово ц і переходять на внутрім'язеве їх введення. Призначають преднізолон внутрім'язево по 90-150 мг/добу.

6. Для ліквідації гіпертермії вводять амідопірин 5% - 2 мл в/м'язево, проводять повітряне та вологе охолодження.

7. Дегідратаційна терапія: 0,9% розчин хлориду натрію, реополіглюкін, альбумін, 5% р-н глюкози з Інсуліном.

8. Седативні засоби (фенобарбітал по 0,3 г/д, барбаміл по 0,6 г на добу; клізму з хлоралгідратом, аміназин 2,5% - 1 мл в/м).

Невідкл. терапія гімпертон. кризу при феохромоцитомі

виникає спонтанно, іноді провокується переохолодженням, фізичним чи емоційним напруженням, різкими рухами, прийомом їжі, курінням, пальпуванням пухлини. Частота приступів: від 10-15 кризів в день до одного протягом декількох місяців. Тривалість- від декількох хвилин до 2-3 днів. Поряд з підвищенням АТ спостерігається ряд нервово-психічних та обмінних порушень: головний біль, порушення зору, пітливість, відчуття страху, подразливість, тремор, серцебиття, задишка, нудота, блювота, біль в животі, грудях, поблідніння або почервоніння обличчя. Закінчується так само раптово і швидко, як і розпочинався. Виділяється до 5 л світлої сечі з низькою відносною густиною. Після приступу тривалий час зберігається загальна слабість, розбитість.

Невідкладна допомога

а) 1- адреноблокатори: фентоламін (регітин) 0,5% 1 мл в/в повільно, або в/м; тропафен 1%-2% 1-2 мл в/м;

б) рауседил 1% - 1 мл в/м;

в) наніпрус в дозі 0,5-5 мг/кг маси тіла в 500 мл 5% розчину глюкози в/в повільно.

В будь-якому випадку при кризі не слід прагнути знизити артеріальний тиск до нормальних цифр, потрібно знижувати його до рівня, при якому покращується самопочуття і не погіршується регіонарний кровообіг (систолічний до 170-150 мм рт.ст., діастолічний до 100-90 мм рт.ст.).

Невідкладна допомога при приступі ядухи

Бронхіальна астма, астматичний стан

Бронхіальна астма - хронічне рецидивуюче захворювання, в основі якого лежить зміна реактивності бронхів, зумовлена імунолологІчними і неімІнологічними механізмами. Обов'язковою клінічною ознакою є напад ядухи внаслідок бронхоспазму, гіперсекреці і набряку слизової бронхів.

Астматичний стан - важкий довготривалий напад ядухи у хворого з бронхіальною астмою, який не знімається симпатоміметиками, в тому числі Ін'єкціями адрваліну і в/в введеннями еуфіліну протягом декількох годин.

Основна ознака астми - напад ядухи, який розпочинається з сухого кашлю з швидким розвитком експіраторної ядухи різкого ступеня важкості і закінчується кашлем з виділенням невеликої кількості в'язкого харкотиння.

Перша стадія відносно легка, без різко виражених вентиляційних порушень. Задишка 1 ціаноз виражені помірно. Об'єм дихальних рухів грудної клітки знижений. Перкуторний звук з коробковим відтінком. При аускультації - жорстке дихання з подовженим видихом, дистанційні високі І низькі сухі хрипи. Кашель непродуктивний, тахікардія помірна. В артеріальній крові - помірна гіпоксемія (Ра02 - 60-70 мм рт.ст.), норма - або гіпокапнія (РаС02 35-45 мм рт.ст.).

В II стадії обструктивні порушення більш виражені, місцями - повна обструкція. Значна вентиляційна неспроможність. Виражена задишка, дихальні рухи з участю допоміжних м'язів. Дифузний ціаноз. Грудна клітка в положенні повного вдиху, дихальні рухи обмежені. Перкуторний звук - коробковий. Аускультативно - ослаблене везикулярне дихання, кількість хрипів знижується, місцями дихання взагалі не прослуховується внаслідок повної обструкції бронхів. Виражена тахікардія. АТ знижений. Виражена гіпоксемія і гіперкапнія (РаС02 - 50-70мм рт.ст.).

В III стадії з'являється гіперкапнія з прекоматозним і коматозним станом. Виражені порушення психіки, збудження, марення, які змінюються втратою свідомості. Виражений ціаноз. Дихання поверхневе.

При уаскультаціі дихальні шуми майже не проводяться ("німа легеня"). Тахікардія, нерідко з порушенням ритму, парадоксальний пульс, АТ знижений. Гіпоксемія (Ра02 - 40-50 мм рт.ст.), висока гіперкапнія.

Невідкладна допомога при астматичному статусі

І стадія - при передозуванні симпатоміметиків на догоспітальному рівні - заборонити користуватися інгалятором. Адреналін не вводити! Якщо передозування не було, а частота пульсу не більше 120 в хвилину, правильний ритм І немає гіпертензії, можна ввести п/ш адреналін 0,1% - 0,3 мл. Якщо вираженого ефекту не досягнуто, то більше адреналіну не в в од йти.Замість адреналіну краще ввести в/м або п/ш алупент 0,05% - 0,5 мл.

- в/ввнне введення еуфіліну (на добу 1,5-2 г);

- при виражених симптомах дегідратації кількість рідини, яка повинна бути введена в/в, досягає 3-4 л/добу (ізотонічний розчин МаСІ, 5% глюкоза, поліглюкін, реополіглюкін), потім знижується до 1-1,5 л);

- кортикостероїди вводяться в/в струменево (гідрокортизон - 200 мг, преднізолон 60 мг кожні 4-6 год., дексаметазон - 8-16 мг.При необхідності дози можуть бути збільшені). При досягненні ефекту і відсутності гормонзалежності кортикостероїди відміняють через 7-8 днів;

- різні відкашлюючі і муколітичні середники (трипсин, хімо-трипсин, дезоксирибонуклеаза в аерозолях, бромгексин 8 мг 3 р./ або бісольвін 8 мг/З р., мукосольвін 20% по 2-5 мл для інгаляції;

- киснево-парові інгаляції;

- вібраційний масаж грудної клітки;

- зволожений кисень;

- серцеві глікозиди часто вводяться в/в разом з еуфіліном;

- антибактеріальна терапія за суворими показами;

- седативні препарати І група морфію протипоказана через небезпеку пригнічення дихального центру І кашльового рефлексу;

- діуретини призначають при вираженій серцевій недост.

II стадія. Лікування починають із застосування комплексу заходів, які використовувались в І стадії. При наявності гіперканН І ацидозу широко використовують внутрішньовенне введення гідрокарбонату натрію 5% - 50-100 мл, вдих. гелІйкисневої суміші, бронхо-скопічний лаваж.

Для сниження набряку слизової бронхів (за рахунок зниження активності калекреін-кінінової системи крові) вводять контрикал 1000 од/кг. Вся добова доза ділиться на 4 частини, кожну частину розводять 250 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду або глюкози 5% і вводять в/в крапельно.

Для покращення реологічних властивостей крові призначають гепарин 5000-10000 од. внутрішньом'язево протягом 2-3 днів, курантил 0,025 г 3 рази в день протягом 2-3 тижні, реополіглюкіи 400 мл внутрішньовенна крапельно.

III стадія. Штучна вентиляція легень з промиванням дихальних шляхів через інтубаційну трубку кожні 20-30 хв. антисептиками, Ізотонічним розчином натрію хлориду, продовжуючи інфузійну терапію (гемодез, реополіглюкін), враховуючи об'єм діурезу, а також введення глюкокортикоїдів, кисневі інгаляції.

Невідкладна терапія при агранулоцитозі

- стимулятори лейкопоезу; нуклеїнат натрію по 5 мл 5% розчину 1-2 рази на день внутрішньомязево або всередину по 0,2 г 3 рази на день; пентоксин по 0,2 г 3-5 раз в день; метилурацил по 0,5 г 3-4 рази в день; лейкоген по 0,02 г 3 рази в день. Курс лікування 2-3-4 тижні.

- кортистероіди - преднізолон по 40-80-100 мг на добу до нормалізації кількості лейкоцитів з подальшим поступовим зниженням дози.

- переливання лейкоцитарної маси або розморожених лейкоцитів по 1-2 дози 2-3 рази в тиждень до підвищення кількості лейкоцитів.

- з метою боротьби з вторинною інфекцією застосовують антибіотики широкого спектру дії, антистафілококову плазму, антистафілококовий гама-глобулін; при вираженій інтоксикації -дезінтоксикаційні засоби (гемодез, ізотонічний розчин хлориду натрію, розчин Рінгера, по 400-500 мл 5% розчину глюкози та Ін.).

Невідкладна допомога при суправентрикулярних пароксизмальних тахікардіях

І. При нестабільній гемодинаміці (зниження АТ менше 90 мм рт.ст., розвиток серцевої недостатності) електроімпульсна терапія або синхроніз. кардіоверсія почин. з розр. 100-200 Дж.

ІІ. При стабільній гемодинаміці:

рефлекторна дія на блукаючий нерв (вагусні проби): масаж каротидного синуса (проба Чермака-Герінга), глибокий вдих з наступним максимальним зусиллям для видиху при затиснутому носі, закритому роті і сильному напруженні черевних мґязів (проба Вальсальви), натискування на очні яблука (проба Ашнера-Даньїні), повільне глибоке дихання, затримка дихання, штучне блювання, ковтання твердої їжі, пиття холодних газованих напоїв, згинання і притискування ніг до живота, обливання або обтирання холодною водою (найбільш ефективні при синусо-передсердній і вузловій пароксизмальних тахікардіях);

верапаміл 4 мл 0,25 % розчину у вену струменево протягом 30-60 с, при необхідності повторне введення 2-4 мл через 20-30 хв, потім у вену крапельно 2-4 мл (до 12 мл/добу) (крім синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта з широкими комплексами QRS);

натрію аденозинтрифосфат (1-2 мл 1 % розчину у вену струменево протягом 3-5 с без розведення, при необхідності через 3 хв повторне введення (найбільш ефективний при реципрокній атріовентрикулярній вузловій тахікардії);

або новокаїнамід 5-10 мл 10 % розчину у вену струменево з 10 мл 0,9 % розчину натрія хлориду (кожні 2 хв по 2 мл), потім у вену або мґяз по 5-10 мл кожні 3-4 год (до 4 г/добу);

або анаприлін 1 мл 0,1 % розчину у вену струменево протягом 1 хв, потім кожні 2-3 хв по 1 мл до ліквідації пароксизму (до 5-10 мл);

або аміодарон 6-9 мл 0,5 % розчину у вену струменево протягом 30 с - 3 хв, потім крапельно 3-6 мл в 200 мл 5 % розчину глюкози протягом 20 хв - 2 год, повторне введення через 24 год у дозі 12-24 мл/добу зі швидкістю 0,005-0,01 г/хв (препарат вибору у випадку суправентрикулярних тахікардій при синдромі Вольфа-Паркінсона-Уайта);

або етмозин чи етацизин - вводяться в дозах, що викор. для лікування екстрасистолій при ургентних станах;

або аймалін 2 мл 2,5 % розчину у вену струменево протягом 3-5 хв, при необхідн. повт. введ. ч/з 30 хв по 1 мл (4-6 мл/д);

або дизопірамід 0,1-0,15 г у вену протягом 5-7 хв, потім крапельно зі швидкістю 0,02-0,04 г/год (до 0,8 г/добу);

серцеві глікозиди - дигоксин 2 мл 0,025 % розчину у вену стуминно, потім кожні 3-4 год по 1-2 мл до 4-8 мл/добу або целанід 2 мл 0,02 % розчину у вену у вигляді болюсу, потім кожні 2-3 год по 2 мл (до 6-10 мл/добу) (крім синдрому Вольфа-Паркінсона-Уайта з широкими комплексами QRS);

дифенін 0,1-0,2 г у вену протягом 3-4 хв, потім через кожні 5-10 хв по 0,05-0,1 г (до 1 г/добу) особливо ефективний при дігіталісній інтоксикації);

електрокардіостимуляція (різні режими) при неефективності інших видів терапії або частих рецидивах.

Невідкладна допомога при серцевій астмі

1. Необхідне положення ортопноє, яке хворий, як правило, прагне зайняти: це сприяє обмеженню притоку крові до серця, розвантаженню малого кола кровообігу і зниженню тиску крові в капілярах легень.

2. Постійна інгаляція кисню (10-15 л/хв.) краще через носові катетери. З метою гасіння білкової піни і покращення прохідності дихальних шляхів кисень пропускають через спирт 40-96% концентрації або 10% розчин антифомснпану.

3. Накладання турнікетів (джгутів) на нижні кінцівки забезпечує депонування в них до 1-1,5 л крові, що зменшує приток крові до серця. Важливо пам'ятати, що сила, з якою пов'язка тисне на кінцівку, повинна бути достатньою для припинення венозного відтоку, але не заважати притоку крові по артеріях. Турнікети не рекомендується залиш. більше год.

4. Венозне кровопускання (300-400 мл) під контролем артеріального тиску.

5. Морфіну гідрохлорид 1% 0,5-1 мл в 5-10 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду в/в повільно. При колапсі, порушенні ритму дихання, пригніченні дихального центру слід утриматися від його введення.

6. Судинорозширюючі препарати периферичної дії, нітрогліцерин 1% розчин, 10-12 мл якого розводять в 100-200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду і вводять в/в крапельна (10-15 крапель/хв.) під постійним контролем артеріального тиску, знижуючи його до рівня 95-106 мм рт.ст.

Ефективний також прийом нітрогліцерину в таблетках (0,0005) під язик з Інтервалом 10-20 хв.

7. Фурсемід (лазикс) 40-200 мг в/в. Як правило, хворий швидко відмічає зменшення задишки (ще до сечовиділення). Це пов'язано з першою - судиннорозширюючою фазою дії препарату. Сечогінні показані при нормальному або підвищеному артеріальному тиску.

8. При збудженні на фоні підвищеного чи нормального артеріального тиску - в/в дроперидол 2,5% 2 мл (5 мг).

9. Серцеві глікозиди: дігоксин 0,025% 0,5-0,75мл чи строфантин 0/05% 0,05-0,75 мл в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% чи 40% розчин глюкози в/в повільно. Подальші дози (0,125-0,25 мл дігоксину чи 0,25 мл строфантину) вводять з Інтервалом 1 год. Добова доза р-ну дігоксину 1-1,25 мл, розчину строфантину -1,25-1,5 мл.

Серцеві глікозиди не застосовують у хворих з ізольованим мітральним стенозом, гіпертонічною хворобою, обережно при гострому Інфаркті міокарда.

10. При розвитку набряку легень на фоні гіпертонічної хвороби лікування розпочинають із призначення гангліоблокаторів: пентамін 5% 0,5-1 мл на ізотонічному розчині натрію хлориду в/в повільно чи арфонад 5% 5 мл в 100-200 мл 5% глюкози в/в крапельна під контролем артеріального тиску.

'11. При бронхосп а стичному компоненті можливе застосування еуфіліну 2,4% 10 мл в 50 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду чи глюкози І водять в/в крапельна протягом 20-30 хв. Можливе і більш швидке вливання тієї ж кількості препарату, але в 10-30 мл розчинника за 3-5 хв.

Еуфілін протипоказаний при тахікардії, тахіаритмії, при гострому інфаркті міокарда.

12. При розвиткові ацидозу призначають гідрокарбонат натрію 4% 100-200 мл в/в крапельна.

13. При важкому, резистентному до медикаментозної терапії набряку легень вдаються до штучної вентиляції легень з позитивним тиском на видиху, яка забезпечує не тільки кращу оксигенацію крові і виведення вуглекислоти, але і знижує потребу організму в кисні за рахунок розвантаження дихальних м'язів І зменшує приплив крові до серця.

Невідкладна допомога при гіперосмолярній комі

1. Інсулінотерапія (інсулін короткої дії).

а) режим великих доз: 25 од. в/венно і 25 од. в/м'язево щогодини. При артеріальній гіпотонії інсулін вводити треба тільки в/венно;

б) режим малих доз: 20 од. інсуліну в/м'язево, потім по 5-8 од. інсуліну в/м'язево або в/венно щогодини. Інсулінотерапію продовжують до зниження цукру крові до 14-11 ммоль/л.

2. Введення 0,45% розчину хлориду натрію 2 л в/венно протягом перших 1,5-2 годин, потім 1 л/год., за добу вводять 8-10 л. При зниженні рівня глюкози в крові до 13,9 ммоль/л переливають 5% розчин глюкози.

3. При гіпокаліємії під контролем вмісту калію в крові і ЕКГ застосовують в/венно калій хлорид по 4-12 г/добу.

4. Профілактична гепаринотерапія до 5000 од. гепарину 4 рази на добу спочатку в/в, потім в/м під контр. коагулограми.

5. Контроль цукру крові кожні 3 години.

Невідкладна допомога при брадіаритміях

1. Непрямий масаж серця.

2. Атропін сульфат 0,1% 0,5-1 мл в/в струм. (доб доза 4 мл).

3. Алупеит 0,005% 0,5-1 мл або ефедрин 5% 0,5 мл в 500 мл 0,9% розчину хлориду натрію в/в з швидкістю 10-15 крапель за 1 хв. ЧСС підтримують на рівні 60-70 за 1 хв. Ізулрел 0,02% 1 мл в 100 мл 5% розчину глюкози в/в крапелько. Ізадрин 0,005 мг сублінгвально, через кожні 3-4 год. Якщо немає суттєвого ефекту від медикаментозної терапії, продовжуються приступи втрати свідомості чи розвивається кардіогеииий шок, то слід розпочати електричну стимуляцію серця. Для купірування тахікардій препаратами вибору є:

б) Аймалін (гілуритмал). Звичайна доза 2,5% 2 мл розчину в 10 мл 0,9% хлориду натрію за 3-5 хв. Добова доза 6 мл.Ритмодан (ритмілен, дізопірамід). Ампули по 5 мл (50 мг) вводять 300 мг на 0,9% розчині хлориду натрію в/в крапелько. На добу до 800 мг. Пропранолол (обзидан). Ампули по 1 та 5 мл 0,1% розчин (1 та 5 мг). Вводять до 10 мг Із швидкістю 1 мг за 1 хв. ДифенІн - табл. по 0,117, найменше пригнічує СВ. Аллапинін - табл. по 0,025. Призначають по 1 табл. кожні 6-8 год., під постійним ЕКГ контролем. Його вплив на функцію синусового вузла незначно виражений.

Побічні дії цих препаратів частково подібні в здатності знижувати артеріальний тиск, погіршувати передсердио-шлуночкову І внутрішньошлуночкову провідність, їх введення при вихідних порушеннях провідності допустимо, але повинно бути обережним, сповільненим, під контролем ЕКГ (карліоскопія). При гіпотонії їх поєднують з мезатоном 1% 0,2-0,5 мл.

в) При лікуванні синдрому "бради-тахі-кардії" (лікування брадикардії див.вище) протипоказані бета-адреноблокатори, новокаінамід, серцеві глікозиди, а також ЕПГ через можливість розвитку асистолії. Застосування хінідину, верапамілу, етмозину вимагає особливої обережності.

Кожний аитиаритмічний препарат мас свої суттєві особливості, які вимагають при різних видах аритмій віддавати перевагу одним і обмежувати застосування інших. Підбір антиаритмічного препарату і оцінка його дії повинні проводитися в умовах, які дозволяють використовувати транс-стравохідиу стимуляцію передсердь.

г) Імплантація постійного електрокардіостимулятора (ПЕКС) показана лри наявності різкої брадикардії, зумовленої, як правило, повною атріояентрикулярною блокадою, хоч одного приступу Морганьї-Едем-Стокса, хронічній недостатності кровообігу, а також при деяких формах тахікардії, яка не піддається медикаментозній терапії. ' Електрокардіостимулятор складається Із джерела живлення, системи управління І електродів, які вживляють в міокард або проводять в порожнину шлуночка серця через вени грудей І шиї. Електрокардіостимулятор імплантують під шкіру живота або грудей. Після Імплантації хворий повинен слідкувати за пульсом (його частота стає постійною в межах 60-80 ударів за 1 хв.). Необхідно навчити хворого методиці самоконтролю стимуляції, яка зводиться до підрахунку частоти серцевих скорочень 1 частоти імпульсів стимулятора і співставлення цих величин. Періодично перевіряють стан електро-кардіо-етимулятора, при виснаж. джерела живл. його заміняють

Невідкл. терапія при аутоімун. гемолітичному кризі

Хворим з набутою гемолітичною анемією призначають:

кортикостероїди (преднізолон в табл. по 50-60 мг/добу, при відсутності ефекту дозу збільшують до 80-150 мг/добу. При внутрішньом'язевому введенні дозу препарату збільшують удвічі, при внутрішньовенному - в чотири рази більше, ніж через рот. Про ефективність лікування свідчить зменшення загальної слабості, зниження температури тіла, збільшення рівня гемоглобіну крові, на 3-й день - зменшення жовтяниці. При досягненні терапевтичного ефекту дозу преднізолону поступово зменшують,

Для покращення мікроцмркуляціі і з метою дезінтоксикації вводять внутрішньовенна 5% розчин глюкози, 0,9% розчин натрію хлориду (по 500 мл на добу], гемодез, поліглюкін або реополіглюкін (по 400 мл на добу), 10% розчин альбуміну (100 мл на добу), 2% розчин лазиксу (2-4 мг), 2,4% розчин еуфіліну (5-40 мл).

При відсутності клінічного ефекту від кортикостероїдної терапії треба вирішувати питання про спленектомію та застосування імунодепресантів; 6- меркаптопуріну (100-200 мг/добу), циклофосфа-ту (400 мг через день), вінкристину (2 мг 1 раз на тиждень).

Емболічний інсульт. Діагностика, невідкл. допомога

Емболічний інсульт розвивається раптово. при клапанних вадах серця, септичному ендокардиті , вадах серця, післяінфарктному ендокардиті, аневризмах, кардіоміопатіях, при утворенні пристінкових тромбів. Хворі втрачають свідомість, проте кома звичайно нетривала і неглибока. Вогнищеві симптоми здебільшого пов'язані з ушкодженням лівої півкулі, оскільки емболи, як правило, заносяться в ліву середню мозкову артерію, яка є продовженням внутрішньої й загальної сонної артерії, що відходить безпосередньо від аорти.клініка аналогічна тромботичному, частіше уражається кора і підкоркові вузли.

Лікування

тромболітики ( Актилізе в/в ефект - до 6год) В перші години ішемічного Інсульту оправдане застосування глюкокортикоідів, які впливають на вазогенний компонент набряку. Особливо показаний дексаметазон. тому що він менше ніж Інші глюкокортикоїди порушує баланс електролітів. Дексаметазон призначають в перші 5-6 діб по 16-24 мг/добу з наступним зменш.м дози. Протипоказане призначення глюкокортикоідів при виразковій хворобі шлунку, цукровому діабеті, гіпертонії (артеріальний тиск вищий 180/100 нм рт. ст-). При використанні протинабрякових засобів потрібно проводити корекцію електролітного балансу.З метою покращення кровопостачання мозку застосовують вазоактивні препарати: кавінтон по 20 мг (2 ампули в 500 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду) в таблетках (по 5 мг) 3-4 рази на добу по 2 таблетки; ціннаризин (стугерон) по 25-50 мг (3-6 мл) в вену або в рот по 50 мг 3 рази на добу; 2-4мл 2% розчину папаверину через кожні 6-8 годин в вену крапельне; 2 мл 15% розчину ксантинола нікотинату в вену крапельно в Ізотонічному розчині натрію хлориду. Покращує венозний відтік ведення в вену кокарбоксилази (50-100 мг), діетифену (10 мг), еуфіліну 110 мл 2,4% розчину),

Для покращення мікроциркуляції і колатерального кровообігу в зоні інфаркту і зниження антивності згортальної системи крові використовують метод гемодилюції - розведення крові. З цією метою призначають реополіглюкін (400 мл В вену кзапельно, 30 крапель за хвилину, щоденно на протязі 3-7 діб), або гемодез (300- 400 мл в вену крапельної. Гемодез має виражену дезінтоксикаційну дію.

При відсутності сумнівів в Ішемічному характері інсульту, загальних протнпоказів і артеріальному тиску не вище 200/100 мм рт. ст. можуть бути вжиті антикоагулянти. В гострому періоді Ішемічного Інсульту призначають гепарин по 5000-10 000 ОД в вену або в м'яз 4 рази на добу 3-5 днів. Лікування гепарином проводять під контролем згортальності крсві. Оптимальним рахується збільш часу згортаний крові в 2,5 рази. За три доби до відміни гепарину призначають антикоагулянти непрямої дії: фенілін (по 0,03г два рази на добу), омефін (по 0,05 г 1-2 рази на добу), синкумар (0,004 г 1-2 рази на добу), фепрамарон (по 0,005г 2-3 рази на добу). Одночасно зменшують добову дозу гепарину на 5000 ОД. Лікування антикоагулянтами непрямої дії проводять під контролем п рот ромбі нового Індексу (його рівень можна знижувати до 40-50%) і повторних аналізів сечі.

В останній час при ішемічному інсульті лікування гепарином поєднують з застосуванням замороженої плазми, яка містить антитромбін ІІІ. її вводять в вену крапельно. Оптимальні дози: 10- 15 мл/кг маси тіла кожні 12-24 години, мінімальні до 200 мл через день з 10 000 ОД гепарину (тобто 135-1500Д/кг). Додатково вводять 10 000 ОД гепарину під шкіру живота через 6 годин під контролем часу згортання крові в перший тиждень. На протязі другого тижня гепарин вводять по 5000 ОД через 6 годин, потім по 5000 ОД через 12 годин 4 дні, 1, нарешті, по 5000 ОД один раз на добу на протязі 3 днів. Введення припиняють на 21 добу від початку лікування. Таке лікування проводиться хворим ішемічним інсультом в тяжкому стані- В більш легких випадках гепарин вводять без замороженої плазми при обов'язковому контролі за рівнем антитромбіну III.При тромбозі І емболії судин перспективне підведення тромболітичних препаратів безпосередньо до ділянки оклюзії за допомогою катетеризації мозкових артерій.Протипоказане застосування антикоагулянтів при захворюваннях печінки, нирок, виразкової хвороби шлунку з схильністю до кровотеч вадах серця в стадії декомпенсації, високих цифрах артеріального тиску - вище 200/100 мм рт. ст,. зниження протромбінового показника нижче 70% до початку лікування.З метою покращення мін рециркуляції і реологічних властивостей крові призначають пентоксифілін |трентал| по 0,1г (5мл) в 250 мл ізотонічного розчину хлориду натрію або 5% розчину глюкози, збільшуючи добову дозу до 0,2-0,3 г; діпірідамол (курантил) по 25-50 мг 3 рази на добу за годину до прийому їжі. їв м'яз або в вену, повільно 2 мл 0,5% розчину, ацетилсаліцилову кислоту <по 0,25 г 2 рази на добу після їжі), пармідін (по 0.25 г 3-4 рази на добу) Застосовують також ксантинол нікотинат (2 мл 15% розчину в м'яз або в вену в 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду!, серміон |4-8мг в 100--200 мл Ізотонічного розчину натрію ХЛОРИДУ).м

Викоркстовують протигіпоксичні засоби: фенобарбітал (0,05 2-3 рази на добу) в перші доби при нетяжкому інсульті, натрію оксибутірат (10 мл 20% розчину в вену повільно), не рекомендується застосовувати при глибокій комі, гіпокаліемії, сібазон (ре-ланіум) 2 мл 0.5% розчину в вену або в м'яз 2-3 рази на добу, вітамін Е (1-2мл 5%-10% масляного розчину в м'яз один раз на добу), вітамін В1 (по 0,05-0,1г 3 рази на добу). В гострому періоді ішемічного інсульту використовують гіпербаричну оксиге-націю.'Застосовують препарати, які зменшують негативну дію гіпоксії на головний мозок і покращують його метаболізм: цсребролізін по 1-5мл в вену або в м'яз на протязі 3 -4 тижнів, пірацетам або ноотропіл по 5-10 мл 20% розчину в вену або в м'яз, аміналон по 0,5 г 3 рази на добу, глутамінову кислоту по 0.5-1г а рази на добу, а також апоплекталь, ліпоболіт, люцідріл, , вітаміни групи В. Крім того, при лікуванні ішемічних інсультів потрібно проводити корекцію водно-електролітного балансу, кислотно-лужної рівноваги, лікувати вегетативні порушення І проводити симптом. терапію - згідно показів.

Д-тика і невідкл. допомога при фібриляції шлуночків

- Х-ся некоординованими асинхронними скороченнями окремих м'язових волокон шлуночків.

- Основні ознаки Передвісники: ранні екстрасистопи, особливо типу р на Т, групові і множинні політопні екстрасистоли, шлуночкова форма пароксизмальної тахікардії.

- Уже в перші 3-4 сек. з'являється слабість, головокружіння, через 18-20 сек. - втрата свідомості, а через 40-50 сек. корчі, мимовільний сечовипуск, відсутність пульсу, серцевих тонів, артеріального тиску, апноє.

- На ЕКГ хвилі при миготінні шлуночків низькі, різної висоти І ширини, неоднакової форми, з загостреними або закругленими верхніми І нижніми кінцями. Відстань між окремими хвилями миготіння шлуночків різна. Частота коливається від 150 до 500 в хв. Перед смертю вона зменшується. Немає ізоелектричного інтервалу- окремі хвилі переходять одна в другу і утв. безперервну хаотичну криву.

допомога- Удар кулаком по грудині, забезпечення прохідності дихальних шляхів, закритий масаж серця, штучна вентиляція легень, електрична дефібриляція, внутрішньосерцеве введення 1 мл 0,1% р-ну адреналіну.

- введення адреналіну в вену або внутрішньосерцево (1 мл) повторюється через кожні 2-5 хв., норадреналін 0,2% - 2-4 мл у 100-500 мл ізотонічного р-ну в/в крапелько, мезатон 1% - 1-2 мл в/венно струменево повільно, корекція ацидозу: 5% р-н 200 мл або 50 мл 7,5% р-н натрію бікарбонату в/в струменево кожні 10 хв. до моменту відновл. задовільного кровообігу.

- При неефективності електроімпульсної терапії внутрішньосерцево- новокаїн (0,0001 г/кг), новокаїнамід (0,001-0,003 г/кг), лідокаін (0,1 г), обзидан від 0,001 до 0,005г.

- Продовжують штучну вентиляцію легень і масаж серця, через 2 хв. повторна дефібриляція, яка продовжується до відновлення серцевих скорочень (10-20 раз на хв.) або до появи ознак смерті мозку.

Діагностика і реанімаційні заходи при асистолії

Асистолія - зупинка електричної і механічної активності шлуночків, що прив. до зупинки кровообігу і клінічної смерті.

Основні ознаки - Раптове зникнення пульсу, серцевих тонів, артеріального тиску. Через декілька секунд хворий втрачає свідомість, блідне, у нього зупиняється дихання. Через 45 сек. після зупинки мозкового кровобігу починають розширюватись зіниці, з'являються корчі, мимовільний се-човипуск і дефекація. На ЕКГ - пряма лінія (відсутність електричної активності серця).

Невідкладна допомога Удар по грудній клітці, зовнішній масаж серця і штучне дихання, електрична стимуляція серця. При неможливості кардіостимуляції внутрішньосерцево вводять адреналін 0,1% 1 мл. В/в крапелько норадреналін 0,2% - 2 мл, натрій гідрокарбонат 5% - 150-200 мл.

Невідкладна терапія і лікувальна тактика при шлунково-кишкових кровотечах

ЕФГС дозволяє не тільки виявити джерело кровотеч із верхніх відділів, але і виконати лікувальні маніпуляції (зрошення ділянки кровотечі охолодженими рідинами ЕАКК 5%, хлориду кальцію 10%, новокаїну 5% з адреналіном, обробка виразки плівкоутворюючими засобами, лазерна, фотокоагуляція, термокоагуляція).

З гемостатичною метою призначають препарати крові і кровозамінники (фібріноген 1-2 г, поліглюкіп 400 мл, женатиноль 450 мл, амінокровін 450 мл, фібриносал 450 мл). Призначають засоби, що гальмують шлункову секрецію (циметидин, ранітидин, піренцепін), анатциди і адсорбенти (альмагель, фосфальгель). При кровотечі із варикознопоширених вен стравоходу - зонд БлекМора, соматостатин, пітуітрін 10 од. в фіз. розчині в/в.

Методика проведення серцево-легеневої реанімації

1ст. (елементарна підтримка життєдіяльності)

1 етап - забезп. прохідності дихальних шляхів.

- потрійний захід (за Сафаром):

а)відкриває рот хорому, звільняє його від стороніх

б)відхиляє голову максимально дозаду, валик під шию

в) виводить нижню щелепу допереду.

2 етап- ШВЛ рот до рота. Накриваєш рот бинтом - форсований видих.

Обов'язкова умова - відхилена дозаду голова потерпілого, його ніздрі затиснуті пальцями Здійснивши 3-5 вдихів, ->

3 етап - закритий масаж серця. Знаходячись збоку від потерпілого, кисть однієї руки на нижню третину грудини строго посередині, щоб пальці були підняті вверх та розміщувались паралельно до ребер. Зверху - кисть другої руки і, ритмічно натискуючи, зміщує грудину в сагітальному напрямку на глибину 3-5 см. Частота - 60 у хвилину. Обов'язкова умова: при натискуванні пальці китиці слід підняти вверх для попередження перелому ребер, руки випрямити у ліктьових суглобах. Масаж серця, таким чином, здійснюється масою тулуба реаніматора. Почергово вдування повітря та масаж серця у співвідношенні 1 : 4.

2 стадія- подальша підтримка життєдіяльності .

1 етап - оцінка виду зупинки кровообігу.

ЕКГ у 2 відвед.(види- аситолія, фібриляція, "неефект. серце")

2 етап - медикаментозна терапія.

При всіх видах зупинки кровообігу -розчини адреналіну гідрохлориду (по 0,5 мл 0,1% розчину), атропіну сульфату (по 0,5 мл 0,1% розчину), натрію гідрокарбанату (по 0,2 мл 4% розчину на 1 кг маси тіла за хвилину). При наявності високохвилевої фібриляції застосовують розчин лідокаїну (по 0,5 мг на 1 кг маси тіла на 1 введення).

3 етап - електрична дефібриляція серця

Проводиться при фібриляції шлуночків. Методика: хворого ізолюють від металевих частин ліжка, відключають контрольно-діагностичну апаратуру, заземлюють дефібрилятор. Біля нього залишається лише один реаніматор. Змастивши електроди дефібрилятора спеціальною пастою чи накривши їх серветками, змоченими фізіологічним розчином, прикладає їх до грудної клітки в ділянці другого міжребер'я справа та верхівки серця (інший варіант - під ліву лопатку та на верхівку серця). Його помічник по команді заряджає дефібрилятор (клавіша "заряд") до рівня 3-3,5 кВ. Реаніматор притискає електроди до грудної клітки пацієнта і командує: "дефібриляція". Помічник натискає відповідну клавішу, потім - клавішу "розряд" для зняття залишкового заряду. Негайно продовжують масажувати серце; підключивши кардіомонітор або апарат ЕКГ, оцінюють ефективність виконаної дефібриляції. В разі необхідності дефібриляцію повторюють, щоразу підвищуючи напругу на 0,5 кВ. Такі міроприємства можна здійснювати до 10 і більше разів, послідовно підвищуючи напругу та не припиняючи ШВЛ, закритого масажу серця та введення лікарських сермедників

3 стадія (лікування хворих в післяреанімаційному періоді).

1 етап - оцінка ефективності проведення реан. заходів.

2 етап - відновлення свідомості.

- захист головного мозку від гіпоксії та попередження незворотніх змін в ЦНС.

3 етап - корекція розладів гомеостазу.

Коригують порушення кислотно-основного стану та водно-солевого балансу, проводять парентеральне та ентеральне харчування, дезінтоксикаційну та антибактеріальну терапію, інтенсивну терапію ускладнень (респіраторного дистрес-синдрому, синдрому шокової нирки), кардіотропну та гепатопротекторну терапію, симптоматичне та фізіотерапевтичне лікування, загальний догляд за хворими з попередженням пролежнів. Зупинка серця у хворих в термінальній стадії важких невиліковуваних захворювань не підлягає лікуванню, але люди, краще таки лікуйте, бо, може, ви помиляєтесь щодо невиліковуваності!.

Невідкладна допомога при кетоацидотичній комі

1. Інсулінотерапія (короткої дії). Початкова доза інсуліну залежить від віку хворого, тривалості коматозного стану, вираженості кетоацидозу, рівня гіперглікемії, величини попередньої дози і наявності супутник захворювань.

1. а) режим малих доз: 18-20 ОД в/в, потім по 6-8 ОД/г в/м або в/в крап. або в/в крап. 0,1 ОД на 1 кг*год до ццукру до 14-11 ммоль/л;

6) режим великих доз залежить від вихідного рівня цукру крові (числовий показник цукру в ммоль/л подвоюють і вводять 0,5 дози в/в і 0,5 в/м.). Кожні 2 години визн. цукор крові і вводять інсулін в дозі з розрахунку подвоєної величини рівня цукру в крові. Знижують глікемію до 11-14 ммоль/л. Потім переходять на підшкірні ін'єкції інсуліну кожні 6-8 год. з наступним прийманням не менше 50 г вуглеводів. Перша доза інсуліну- 16 од., а наступні залежать від рівня глікемії.

2. Для боротьби з дегідратацієюі інтоксикацією при норм осмолярн.- в/в. крап. розчин Рінгера або фізіологічний розчин 0,5-1,0 л/год. до зменшення ознак дегідратації, потім по 0,3 л/год. в/в. до 6-8 л/добу. При підвищенні осмолярності - 0,45% р-н NaCl в аналогічних дозах.

При ц гіпоглікемії через 3-4 години від початку лікування інсуліном до 11-15 ммоль/л починають в/венне крапельне введення 5% розчину глюкози на фізіологічному розчині натрію хлориду (приблизно по 1 л кожного розчину). При глікемії вище 10-11 ммоль/л на кожні 100 мл 5% розчину глюкози додають 2-3 од.Інсуліну, а при глікемії нижче 10 ммоль/п - не більше 1 од.

3. Попереджуючи гіпокаліємію, через 4-6 годин від початку введення інсуліну і рідини вводять 7,5% розчин хлориду калію 10-15 мл/год., панангін, якщо калій ц5 мекв/л.

4.Боротьба з ацидозом - трисамін 250,0 в/в крап. (2-3 амп/д), при зниженні рН артеріальної крові менше 7,0 вводять 2,5% розчин бікарбонату натрію 100-200 мл.

5. В/в. крап. - 100 мг кокарбоксилази, 5 мл 5% розчину аскорбінки, 200 мкг віт. В12, 1 мл 5% розчину вітаміну В6.

6. При безперервній блювоті для поновлення дефіциту білків і боротьби з голодуванням через 4-6 годин від початку лікування вводять 200-300 мл плазми.

7. Для попередження гіпохлоремічиого стану в/в. вводять 10-20 мл 10% розчину хлориду натрію.

8. Профілактична гепаринотерапія: до 5000 од. гепарину 4 р/д спочатку в/в., потім в/м. під контр. гемокоагуляції.

9. Симптоматичне лікування: при гіпотонії - в/в. плазму, дексгран, цільну кров, в/м. 1-2 мл 0,5% ДОКСА, при вираженій тахікардії - серцеві глікозиди; при виникненні анурії - сечогінні.

10. Оксигенотерапія.

11. Контроль цукру крові кожні 2-3 години.

Діагностика і невідкладна допомога при спонтанному пневмотораксі

- раптовий кинджальний біль в одній з половин грудної клітки, який, в міру нагромадження повітря, змінюється вираженим больовим відчуттям одночасного розпирання і стискання в ураженій частині грудної клітки (компресійно-декомпресійний больовий синдром)

- задишка з іспіраториим компонентом, що може перейти в задуху, серцебиття, головні болі, головокружіння, відчуття страху смерті, загальна слабість.

- в анамнезі бульозна емфізема, прогресуюча легенева дистрофія, туберкульоз легенів, пневмоконіоз, бронхоектази, ехінококоз, полікистоз, пухлина, пневмосклероз, інфаркт легенів, пневмонія і т.п.

- положення ортопне, шкіра ціаностична, вираж. задишка.

- грудна клітка ураженого боку випнута. Міжреберні проміжки згладжені, відмічається відставання однієї половини в акті дихання. Голосове тремтіння ослаблене, перкуторний звук тимпанічний, а на здоровій стороні може бути з помірним коробковим відтінком.

- дихання над зоною пневмотораксу може не аускультуватися або дуже ослаблене. Органи середостіння зміщені в протилежний від місця ураження бік.

- рентгенологічно - наявність газу в плевральній порожнині, компресійний ателектаз, туберкульозні вогнища. Інші патологічні зміни.

Невідкладна допомога

1. Для боротьби з серцевою недостатністю і з метою зменшення легеневої гіпертензії і рефлекторного бронхоспазму в/в вводять 0,5 мл 0,05% розчину строфантину (або 1 мл 0,06% р-н корглікону)! 10 мл 2,4% розчину еуфіліну з 10 мл 0,9 хлориду натрію.

2. Анальгетики (анальгін 50% 2 мл в/м баралгін 5 мл в/м чи а/в, міналган 5 мл в/м, норфін 1-2 мл в/м чи в/в повільно).

3. Пресорні кардіотоніки (мезатон 1% 0,5 мл в/м чи п/ш, кордіамін 2 мл в/м, сульфокамфокаін 10% 2 мл п/ш, а при їх неефективності -преднізолон 30-60 мг в/м.

4. Протикашльові засоби (кофеін 0,015, тусупрекс 0,01-0,02, лібексин 0,1 перорально на один прийом).

При клапанному і відкритому субтональному і тотальному спонтанному пневмотораксі, ускладненому випотом, необхідно провести пункцію плевральної порожнини з відсмоктуванням повітря і плевральної рідини. Якщо згадані заходи не дають ефекту, дренують плевральну порожнину з налагодженням тривалої постійної евакуації повітря і плевральної рідини. При відсутності покращення стану хворого показана торакотамія, при якій проводиться зашивання дефекту в легені чи резекція патологічна зміненої ділянки легеневої тканини з наступним розправленням легені. В тих випадках, коли причиною закритого спонтанного пневмотораксу була свіжа туберкульозна каверна, оправдане переведення спонтанного пневмотораксу в лікувальний.

Невідкладна допомога при набряку легень

1. Ортопноє.

2. Постійна інгаляція кисню (10-15 л/хв.),кисень пропускають через спирт 40-96% концентрації або 10% розчин антифомсилану (піногасіння).

3. Накладання ваенозних джгутів на ноги ц приток крові.

4. Кровопускання (300-400 мл) під контролем А.

5. Морфін 1% 0,5-1 мл в 5-10 мл фіз р-ну в/в повільно. Протипокази- при колапсі, порушенні ритму дихання, пригніченні дихального центру.

6. Нітрогліцерин 1% розчин, 10-12 мл в 100-200 мл фіз р-ну в/в крапельно (10-15 крапель/хв.), знижуючи АТ до 95-106 мм рт.ст. Таблетки (0,0005) під язик з інтервалом 10-20 хв.

7. Фурсемід (лазикс) 40-200 мг в/в.

8. При збудженні- в/в дроперидол 2,5% 2 мл (5 мг).

9. Серцеві глікозиди: дігоксин 0,025% 0,5-0,75мл чи строфантин 0/05% 0,05-0,75 мл в 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду або 5% чи 40% розчин глюкози в/в повільно. Подальші дози (0,125-0,25 мл дігоксину чи 0,25 мл строфантину) вводять з Інтервалом 1 год. Добова доза розчину дігоксину 1-1,25 мл, розчину строфантину -1,25-1,5 мл.

10. На фоні гіпертонічної хвороби - призначення гангліоблокаторів: пентамін 5% 0,5-1 мл на ізотонічному розчині натрію хлориду в/в повільно чи арфонад 5% 5 мл в 100-200 мл 5% глюкози в/в крапельна під контролем АТ.

11. При бронхоспастичному компоненті - еуфілін 2,4% 10 мл в 50 мл Ізотонічного розчину натрію хлориду чи глюкози І водять в/в крапельна протягом 20-30 хв. (протипоказаний при тахікардії, тахіаритмії, при ІМ).

12. При ацидозі - гідрокарбонат натрію 4% 100-200 мл в/в крап.

13. При резистентному до терапії набряку - ШВЛ з позитивним тиском на видиху.

Невідкладна допомога при гострому інфаркті міокарда на догоспітальному етапі

На догоспітальному етапі зняття гострого болю:

- нітрогліцерин (нг) $ мг під язик кожні 5-6 хвилин, або в/в 1% - 2 мл на 200 мл фізрозчину;

- аналгін 50% - 2 мл+ дімедрол 1% - 1 мл внутрішньовенно;

- баралгін 5 мл внутрішньовенна;

- промедол 2% 1 мл внутрішньовенна;

дроперидол 2 мл + фентанил 2 мл розведених в 20 мл 5-40% розчину глюкози в/в повільно, або таламонал - 1-2 мл в/в.

Негайна госпіталізація в палату (блок) інтенсивної терапії. Суворий ліжковий режим, постійне кардіомоніторне спостереження, катетеризація підключичних вен.

Невідкладна допомога при шлуночкових пароксизмальних тахікардіях

1. аналгетики, вазопресорні засоби, оксигенотерапія, корекція об`єму рідини і електролітного балансу;

2. починають лікування із уведення лідокаїну (6-9 мл 2 % розчину) або тримекаїну (6-9 2 % розчину) у вену в 10-15 мл ізотонічного розчину натрію хлориду протягом 2-3 хв, при необхідності доза може бути збільшена до 0,004-0,005 г/кг маси протягом 15-20 хв, потім повільна інфузія підтримуючої дози зі швидкістю 0,001-0,0035 г/хв до 3 г/добу (препарати особливо ефективні при шлуночковій тахікардії у хворих з інфарктом міокарда);

3. при резистентних до лідокаїну формах шлуночкової тахікардії необхідно ввести або мексилетин (0,1-0,25 г у вену протягом 10 хв), або дизопірамід (у вену з розрахунку 0,001-0,002 г/кг протягом 5 хв);

4. новокаїамід у вену струменево 5-10 мл 10 % розчину з 10 мл 0,9 % розчину натрію хлориду та 0,5-0,7 мл 1 % р-ну мезатону фракційно, потім у вену або в м`яз по 5-10 мл кожні 4-6 год або 10 мл 10 % розчину у вену крапельно зі швидкістю 0,025 г/хв, або у вигляді болюсу по 1 мл кожні 5 хв (контроль ЕКГ і АТ), потім підтримуюча інфузія зі швидкістю 0,002 г/кг/год до 3-4 г/добу);

5. аміодарон у вену струменево з розрахунку 0,005-0,01 г/кг маси протягом 5-10 хв, підтримуюча доза всередину 0,2-0,4 г 3 рази в день (1-й тиждень), 0,2 г 2 рази у день (2-й тиждень) і в подальшому 0,2 г 1-2 рази у день з перервою у 2 дні кожні 5 днів;

6. або етмозин (у вену з розрахунку 0,002-0,0025 г/кг маси протягом 5-7 хв), або етацизин (у вену з розрахунку 0,0005-0,001 г/кг протягом 5-7 хв);

7. аймалін 2-3 мл 2,5 % розчину у вену протягом 5-7 хв або крапельно 4-20 мл в 300 мл 5 % розчину глюкози, потім через 10-20 хв у вену 1-2 мл або в м`яз 2 мл;

8. при неефективності медикаментозної терапії - електроімпульсна терапія (розряд 4,5-5 кВ) або електрокардіостимуляція.

Програма диференційованого лікування тривалої шлуночкової тахікардії

(більше 30 с або вимагає для зняття електроімпульсної терапії внаслідок гемодинамічних розладів)

При відсутності гіпотензії (систолічний АТ >90 мм рт.ст.), набряку легенів, задишки або болю за грудиною проводяться:

1. оксигенотерапія, зв`язок з вено;

2. лідокаїн у вену струменево в дозі 0,001 г/кг з повторним уведенням 0,0005 г/кг кожні 8 хв до зняття шлуночкової тахікардії або до загальної дози 0,003 г/кг;