Основи теорії менеджменту
Історія менеджменту. Аналіз теоретичних та методичних підходів до управління. Описання досвіду відомих успішних керівників світового рівня. Численні схеми, таблиці для унаочнення інформації. Зразки контрольних питань, тестів, завдання для самоконтролю.
| Рубрика | Менеджмент и трудовые отношения |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 16.04.2020 |
| Размер файла | 2,5 M |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Т. Санталайнен та група фінських теоретиків і практиків менеджменту в книзі «Управління за результатами» розкрили можливості удосконалення управління засобом зміщення впливу з процесу на результати. Результати -- це продукт діяльності організації, людей, виробничої системи організації та результати організації як людської системи.
Результативність керівника зумовлюється такими факторами: особисті якості, досвід роботи керівником, освіта в галузі управління, бажання бути керівником.
Основними етапами управління за результатами вважаються:
• процес визначення результатів;
• процес управління по ситуації;
• процес контролю за результатами.
Досягнення сучасного менеджменту та погляд у майбутнє теорії та практики управління.
Д. Мак-Грегор і Р. Макмурі запропонували об'єднати досягнення усіх шкіл у теорію менеджменту.Розпочався розвиток теорії капіталістичного
менеджменту. З'явилась універсальна теорія менеджменту, основною ідеєю якої була думка про необхідність посилення ролі керівника і його управлінської діяльності у виробництві і суспільстві. Таким чином, управління оформлюється як самостійна наука та особливий вид діяльності.
Основні положення нової інтегрованої парадигми управління зводяться до того, що:
• ставка робиться на людину, яка сама допомагає собі реалізуватись;
• організація розглядається якживий організм, що живе, розвивається, формує систему цінностей та цілей;
• постійне оновлення -- основа життєдіяльності організації, яка живиться своїми внутрішніми прагненнями та пристосовується до зовнішніх умов;
• необхідне поєднання різних підходів до управління.
50-60-ті рр. XX ст. розвитку набуває теорія соціальних систем. Професор Г арвардського університету Ч. Барнард висунув концепцію взаємодії системи з навколишнім середовищем. Г. Саймон, Д. Марч, теоретики цієї школи, розглядали управління як складну ієрархічну систему. Крім того, вони уявляли організацію як складний комплекс взаємозалежних і взаємодіючих факторів, серед яких виділяли і людину. Вчені намагались об'єднати раціоналістичну та соціально-психологічну школи, додаючи аналіз факторів зовнішнього середовища.
70-ті рр. XX ст. : розвиток кібернетики, економіки, математичних методів аналізу, комп'ютерізація зумовили появу ще однієї так званої «нової школи». Найбільш відомими її представниками є Р. Акофф, Л. Бертоланфі, С. Бір.
З'явились наукова дисципліна -- теорія управлінських рішень, яка спрямувала зусилля на розробку:
а)методів математичного моделювання процесів вироблення рішень у колективах;
б)алгоритмів розробки оптимальних рішень із застосуванням теорії статистичних рішень, теорії ігор тощо;
в)кількісних моделей.
У 70-ті роки Р. Моклер розробив засади теорії ситуативного підходу. Цій проблемі присвячено книги Д. Міллера та М. Старро. Широкого розвитку набувають різні методи управління, які є більш-менш ефективними за певних умов. Уможливлюється адаптація системи до змін в оточенні.
80-тірр. XX ст.: утворився напрям так званої організаційної культури.
Увага до створення організаційної культури дає змогу реалізувати гуманістичні основи управління. Зменшується жорсткість ієрархічних структур, розширюється організаційна кооперація; починає використовуватися делегування повноважень. Відбувається скорочення управлінського апарату. Поступово витісняються методи і форми командно-адміністративного управління. Статичні структури поступово змінюються гнучкими, форми яких змінюються при кожній зміні середовища.
90-ті рр. XX ст. -- поч. XXI ст.
1. Одним із понять менеджменту стає «невизначеність» як постійна мінливість умов. Завдання керівників полягає у створенні адаптивних, швидкореагуючих управлінських механізмів, в організації відповідних підходів. Необхідне більш гнучке, різноманітне, органічне управління. Доцільно експериментувати, шукати, творити.
Сформульовано й уточнено нові задачі управління:
• переорієнтація на кінцеві результати, групові завдання, нововведення;
• розробка альтернативних варіантів організації, режимів роботи з гнучкими параметрами, індивідуалізація праці;
• розширення стимулюючих інструментів;
• підвищення ролі активізації новаторської діяльності;
• довгострокове планування розвитку;
• планування кар'єри;
• формування нового господарського мислення;
• лейтмотивом стали твердження, що в основу удосконалення управління необхідно покласти людський фактор.
2. Особливості сучасного погляду на лідера полягають в тому, що керівник розглядається як носій інноваційної організаційної культури. Це здобуває прояв у тому, що:
• відносини «керівник -- підлеглий» переходять на рівень співробітництва;
• відбувається кооперація партнерів, зацікавлених у справі;
• розпорядження, накази замінюються переконанням;
• жорсткий контроль поступається роботі за довірою;
• виникає прагнення розвивати роботу командою;
• керівники-новатори завжди відкриті для нових ідей від колег, підлеглих, клієнтів;
• керівник прагне підтримувати сприятливий психологічний клімат у колективі;
• цінується особистий приклад керівника;
• важливою є обізнаність керівника у навіть не значних інноваційних підходах чи проектах.
3. Нова філософія управління якістю, яка базується на таких положеннях:
а)якість оголошується головною метою, перетворюється у спосіб життя управлінців та працівників;
б)потрібний послідовний контроль за якістю роботи безпосередніми виконавцями, тобто розвиток самоконтролю;
в)в організації повинні бути нейтралізовані сили, які перешкоджають розповсюдженню нової філософії управління якістю.
Суть цього підходу -- задоволення споживача (клієнта, користувача послуг).
Міжнародний контекст менеджменту
Американський менеджмент реалізує технократичний підхід.
1. Дотримання основ школи наукового менеджменту: спрямовувати зусилля на підвищення ефективності процесу виробництва.
2. Реалізація основ класичної школи менеджменту:чіткий розподіл
функціональних ролей, відповідальності та повноважень.
3. Індивідуалізм: певні інтереси, особиста думка про власні потреби.
4. Стосунки: формування стосунків, які дозволяють досягати спільних цілей.
5. Ситуаційний підхід:індивідуальність організації зумовлюється особливостями зв'язків внутрішнього та зовнішнього середовища.
6. Організаційні зміни: систематичність та поступовість.
7. Стратегія: перспективи формує ринок, його пропозиції.
Японський менеджмент реалізує положення про рівність та співробітництво.
1. Корпоративний дух та колективна відповідальність.
2. Генералізація ролей: всі працюють на благо організації.
3. Ротація робочих місць: постійна готовність до зміни посади, виду діяльності.
4. Довіра до підлеглих. Самостійність та самоконтроль працівників.
5. Соціальний захист персоналу.
6. Планування кар'єри як можливості отримувати нові знання.
7. Раціоналізм, прагматична адаптація, гнучкість менеджменту.
8. Дотримання робочої етики.
Комплексна система трудових відносин у Японії
Саме завдяки їй з'явилося «японське чудо», що забезпечила стрімкий прорив у розвитку промисловості та входження до ряду найбільш розвинених країн світу. Комплексну систему трудових відносин складають п'ять «великих систем» (так кажуть і самі японці).
1. Система пожиттєвого найму (СПН). Застосовується, як правило, удер - жавиш службі та на великих підприємствах Японії. Передбачає угоду між керівником та найманим працівником про матеріальне заохочення та роботу до кінця життя (працездатності) у даній організації.
2. Система оплати праці (СОП).
• Чим довше працює людина в організації, тим вище її зарплата.
• Чим вище кваліфікації!, тим вище зарплата.
• Залежність зарплати від результатів діяльності організації в цілому.
• Періодичні премії, бонуси, які залежать від кваліфікації працівника та фінансового стану організації (2-3 рази у рік).
• Премії за рік теж залежать від кваліфікації працівника та фінансового стану організації.
• Одноразова допомога під час виходу на пенсію (до 80 місячних окладів).
• Право брати кредити у підприємства.
• Реальна соціальна допомога (медичне страхування, страхування від нещасного випадку, страхування на випадок смерті).
3. Система кадрової ротації (СКР) передбачає переміщення працівника кожні 2--3 роки по горизонталі та вертикалі (як правило, без погодження із працівником). Це дає нові знання, досвід.
4. Система підготовки на робочих місцях (СПМР). Навіть випускники престижних ВНЗ починають роботу з посад, які не потребують високої кваліфікації. Професійна підготовка здійснюється на робочих місцях в організації.
5. Система репутацій (СР) полягає в тому, що на кожного працівника складається характеристика, у якій вказуються його достоїнства та недоліки. Вона допомагає працівникові об'єктивно себе оцінити, стимулює до підвищення кваліфікації, підвищення заробітної платні.
Ці системи утворюють єдиний комплекс, який працює на досягнення основних цілей:
• забезпечення високого виробництва праці;
• економічне зростання країни;
• високий рівень життя населення.
С. Паркінсон та М. Рустомджи вважають, що в основі японського менеджменту лежить дух авантюризму та патріотизму. Це засвідчують і численні факти. Наприклад, підприємець Хонда, коли засновував свою компанію, заявив, що навіть за умов банкрутства він готовий піти на ризик розширення, тому що сама фабрика залишиться і буде використовуватись для розвитку японської промисловості. Інший підприємець, Шибусава, сказав, що навіть, якщо у нього не буде ніякого прибутку, банк повинен вкладати кошти в індустрію, бо це його обов'язок. Цілком неймовірну історію розповів британський бізнесмен. Він їхав у поїзді першим класом і побачив, як його сусід з купе зашивав шкіряну оббивку сидіння. На запитання британця, що він робить, відповідь була такою: «Хоча я ремонтую національну власність, це також і моя власність, бо все, що належить нації, належить мені».
Для порівняння моделей американського та японського менеджменту доцільно розглянути табл. 2.
Європейська модель менеджменту передбачає прагматичність, відхиляє існування будь-яких догм:
• науковий підхід до управління;
• раціональне прийняття рішення;
• розробка прагматичних стратегій, що є адекватними конкретним ситуаціям та умовам;
• емоційна, моральна підтримка ініціативи, увага до мотивації;
• оцінка результатів діяльності з урахуванням досвіду;
• поширення демократичних стосунків як умови досягнення спільних цілей;
• колективне навчання та саморозвиток працівників як невід'ємний процес життєдіяльності організації;
• соціальна відповідальність, людиноцентристський погляд на управління.
Таблиця 2 Особливості систем менеджменту Америки та Японії
|
Ознаки менеджменту |
Особливості менеджменту |
||
|
Японія |
США |
||
|
Постановка мети |
Довгострокова |
короткострокова |
|
|
Найм на роботу |
Довгостроковий |
короткостроковий |
|
|
Розподіл праці |
суміщення професій |
чіткий розподіл функцій |
|
|
Форми відповідальності |
Колективна |
індивідуальна |
|
|
Зацікавленість |
в успіху організації |
в успіху конкретної ділянки |
|
|
Форми стимулювання |
моральне та матеріальне заколективними результатами |
матеріальне та моральне за індивідуальними результатами |
|
|
Підготовката підвищення кваліфікації |
навчання без відриву від виробництва безпосередньо на фірмі |
спеціальна підготовка у школах менеджменту |
|
|
Постановка завдань |
паралельно із прийняттям рішення |
після прийняття рішення |
|
|
Контроль |
неформальний, колективний |
формальний,персональний, адміністративний |
|
|
Розв'язування конфліктів |
знаходження консенсусу |
за допомогою юристів та суду |
Арабська модель менеджменту орієнтована скоріше на людину, ніж працю.
1. Члени організації мотивуються переважно дружніми стосунками, ніж поставленими цілями.
2. Соціальні умовності та національні особливості зумовлюють стиль, методи, технології управління.
3. Організації будуються на основі сімейних зв'язків.
4. Велике значення має ієрархйі, вертикальні стосунки.
5. Дотримання строків, пунктуальність не є обов'язковими настільки, як це вимагається в європейському або американському менеджменті.
Г оловні стратегії ХХІ століття
1. Динамічні зміни умов конкуренції вимагають:
• прискорення нововведень;
• пошуку висококваліфікованих кадрів;
• залучення споживачів до сфери корпорації;
• вибору й реалізації політичних пріоритетів;
• глобалізації бізнесу;
• управління змінами;
• гнучкості форм організацій, режимів роботи;
• комбінування різного роду ресурсів та зусиль людей;
• одержання задоволення від спільної праці;
• створення дружніх стосунків;
• змін у мотивації праці;
• пріоритетності рівня освіти і кваліфікації; надання умов для підвищення рівня професіоналізму;
• порушення стабільної зайнятості, використання стимулюючих програм;
• звернення бізнесу до організаційної культури, системи цінностей;
• децентралізації та дебюрократизації управління.
XXI століття визнано ерою активних дій. Завдання розвитку соціального управління в умовах перехідного періоду в Україні такі:
• визнання пріоритету людини у соціально-виробничих відносинах;
• усвідомлення поняття і необхідності розвитку організаційної структури соціальних організацій;
• переорієнтація змісту управління з функціонального на цільовий компонент управлінської діяльності;
• розвиток ситуативного і програмно-цільового методів управління;
• розробка механізму варіативного та адаптивного управління.
Тенденції та положення, характерні для сучасного менеджменту такі:
1. Відмова від класичних принципів менеджменту, що пов'язуються із впливом управління на внутрішні фактори організації. Замість цього збільшується увага до проблем адаптації, гнучкості до постійно змінюваних умов зовнішнього середовища, що зумовлюють підвищену напругу менеджера.
2. Орієнтація нової парадигми управління на роль людини в організації:
а)самого керівника, його стилю поведінки, лідерства, авторитету, професіоналізму;
б)персоналу: мотивів, цінностей, рівня компетентності, організаційної культури.
Перехід України до ринкових відносин вимагав модернізації практики менеджменту. За взірець було обрано американську модель з елементами європейської та японської. Проте наявна теорія та практика управління в державі ще не дає можливості змалювати її системно, а тим більше говорити про українську школу менеджменту.
В Україні на початку XXI ст. склалися досить сприятливі умови для оновлення управління освітою. Змістовні роботи з проблеми інноваційних підходів до педагогічного менеджменту представили Г. В. Єльнікова, Л. І. Даниленко, Г. А. Дмитренко, Л. І. Карамушка, В. І. Маслов, В. С. Пікельна та ін. Саме вони стали підґрунтям державної програми розбудови галузі та управління нею.
У 2001 році Міністерство освіти і науки спільно з Академією педагогічних наук України розробило Національну доктрину розвитку освіти України у XXI столітті, у якій зазначено, що реформування галузі передбачає передусім модернізацію управління освітою [45]. Нова система управління повинна бути державно-громадською, враховувати регіональні особливості, орієнтувати освітній заклад на розвиток. «Першочерговим є налагодження високопрофесійного наукового, аналітичного і прогностичного супроводу управлінських рішень...». Нова модель управління проголошена як відкрита та демократична. Серед основних напрямів модернізації управління на особливу увагу керівників навчальних закладів заслуговують такі, як:
• оптимізацйі організаційно-управлінських структур;
• удосконалення технологій прийняття управлінських рішень;
• оновлення функцій управління;
• впровадження нової етики управління;
• підготовка та перепідготовка управлінців усіх рівнів.
У XXI ст. прогнозується збільшення ролі менеджменту. Це зумовлено необхідністю забезпечення гідної життєдіяльності людей, незважаючи на підсилення підприємницької конкуренції, виснаження природних ресурсів, збільшення кількості населення тощо. Якість вирішення подібних проблем буде визначатись станом наукового управління. Основною складовою інноваційного менеджменту повинна стати антропологічна компетентність керівників. Сучасний керівник повинен не тільки вміти організувати управлінську діяльність, а й володіти певною духовною моральною концепцією.
Модель менеджера XXI століття:
• глобальний стратег;
• володіє сучасними технологіями управління;
• лідер (харизматичні якості);
• новатор.
СУТНІСТЬ ТА ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ МЕНЕДЖМЕНТУ
Поняття менеджменту у науковому дискурсі
Логіка викладу матеріалу
• Розмаїття підходів до поняття менеджменту
• Закони та принципи менеджменту
• Розмаїття підходів до поняття менеджменту та його категорій
• Логіка викладу матеріалу
• Сутність менеджменту як діяльності
• Особливості управлінської діяльності
• Основні визначення понять «менеджмент», «управління», «керівництво»
• Організаційна структура управління
• Управління як наука
• Мета управління
• Менеджмент організацій
• Ефективність управління
• Методи управління
Менеджмент -- це вид людської діяльності. Він розповсюджується на ділову, суспільну, сімейну та інші сфери життя людини. Менеджмент завжди пов'язують із ефективністю досягнення мети діяльності.
Менеджмент існував навіть у найдавніших суспільних утвореннях, тому, що завжди потрібні були особистості, які були б здатні взяти на себе відповідальність за загальну справу, які б спрямовували та координували діяльність інших. З давніх-давен управлінська діяльність існувала і розвивалась у трьох основних сферах:
1) суспільно-політичній (необхідність порядку в групах, колективах, організаціях людей);
2) економічній (пов'язана з пошуком, виробництвом, розподілом ресурсів);
3) військово-оборонній (зумовлена необхідністю захищатись від звірів, інших людей; вести війни з метою захвату нових територій, які більш сприятливі для проживання).
І.А. Юргутіс та І.І. Кравчук дослідили походження дефініції «менеджмент» [70]. Слово «менеджмент» -- американського походження (management) і спочатку означало уміння об'їжджати коней. Походить від дієслова «to manage» -- керувати, яке, у свою чергу виникло від латинського «manus» -- рука. Термін «менеджмент» означає «керівництво людьми». У США менеджерами називали тих, хто, відповідно до законодавства, брав на себе відповідальність, обов'язки щодо здійснення влади над людьми, майном, корпоративним бізнесом.
Поступово менеджмент виокремився від безпосереднього процесу праці, що зумовило виникнення управлінців-професіоналів, появу нової спеціальності керівника. Менеджмент передбачає уміння досягати цілей, використовуючи працю, інтелект та поведінку інших людей.
За Ф. І. Хмілем [63] до основних особливостей цього виду трудової діяльності, можна віднести такі:
• результати праці управлінців не підлягають прямому вимірюванню. Показники ефективності керівництва будуть виражатись опосередковано в показниках діяльності керованих об'єктів;
• предметом праці у сфері управління виступають не матеріально - предметні елементи виробництва, а люди та інформація;
• праця у сфері управління висуває до керівника підвищені кваліфікаційні вимоги, оскільки низька якість управління може призвести до масштабних витрат та низької продуктивності діяльності;
• праця керівника має мобільний характер (переміщення по всій території організації, відрядження);
• зміст управління складається із різних видів діяльності та безлічі різноманітних операцій (робота з інформацією, прийняття рішень, планування, контроль і т. ін.);
• творчий характер управлінської праці вимагає і знань, і досвіду, й інтуїції. Управлінська діяльність -- це певною мірою мистецтво;
• вимагається підвищений рівень відповідальності та самостійності у прийнятті рішень.
До особливостей управлінської праці також можна віднести такі ознаки:
• має інтелектуальний (розумовий) характер;
• управлінець бере участь у створенні матеріальних, естетичних, моральних, освітніх і т. д. продуктів опосередковано, через працю інших людей;
• предметом праці є інформація;
• засоби праці -- оргтехніка, обчислювальна техніка;
• результат праці -- управлінське рішення (його прийняття та виконання).
Менеджер -- це (у вузькому значенні слова) організатор діяльності.
Менеджер -- це лідер, який приймає рішення щодо засобів, використання ресурсів, розподілу обов'язків у колективі для досягнення спільних цілей діяльності. Специфіка роботи менеджера полягає в тому, що економічні, виробничі, соціальні та інші завдання він вирішує, впливаючи на людей, які повинні безпосередньо ці завдання розв'язувати. Характер праці менеджера визначається керівною роботою, тобто управлінням кадрами. Менеджери -- категорія управлінських працівників, які професійно здійснюють управління людьми.
Задачі менеджера
1. Зробити працівників здатними до спільної діяльності, нейтралізувати властиві людям індивідуальні особливості; забезпечити ефективність та результативність спільних зусиль.
2. Організувати контроль за діяльністю персоналу, розробити систему оцінювання результатів діяльності та визначитись із стимулами.
3. Сприяти подальшому професійному зростанню персоналу, виявленню талантів; формувати кадрову політику; готувати керівний резерв.
4. Нести персональну відповідальність за справи.
5. Стимулювати персонал до взаємодії, створювати сприятливий мікро- клімат у колективі.
6. Створювати умови для результативної роботи, ефективно використовувати ресурси організації.
Співвідношення понять «управління», «керівництво», «менеджмент»
Щоб забезпечити ефективність управління, необхідно перш за все знати його методологічні та теоретичні основи.
Спробуємо з'ясувати сутність та специфіку деяких управлінських понять, як-от:
• управління;
• соціальне управління;
• управління в освіті;
• менеджмент;
• менеджмент в освіті;
• педагогічний менеджмент;
• керівництво.
Перш за все слід відзначити, що дані терміни вживаються як назви і відповідних галузей практики, і дисциплін, що вивчають цю практику.
Попри певні значеннєві розходження, що відрізняють терміни «менеджмент» і «управління», їх все ж таки можна розглядати як синонімічні у загальному контексті соціального управління.
Термін «управління» є більш загальним, по суті тому, як правило, поняття «менеджмент» вживається, коли:
1) підкреслюється ефективність управління;
2) йдеться про професійну діяльність керівника з відповідною освітою (менеджер);
3) йдеться про науку управління.
Різні підходи до визначення поняття «управління»
В.Г. Афанасьев: «Управління -- це передовсім усвідомлена діяльність людини, яка переслідує свої цілі. І це не просто діяльність, а той особливий її різновид, який пов'язаний із виробленням рішення, з організацією, спрямованою на втілення рішення в життя, регулюванням системи відповідно до заданої мети, підбиттям підсумків діяльності, систематичним отриманням, переробкою та використанням інформації».
В.М. Шепель: «Сутність управління полягає в тому, що воно орієнтоване на забезпечення об'єктивних та суб'єктивних умов у такій пропорції й у такому поєднанні, що дозволяє досягти поставлених цілей. Управління -- завжди влада».
Б.А. Гаєвський: «Процес управління є впорядкуванням системи».
Філософський словник: «Управління -- елемент, функція організованих систем різної природи (біологічних, соціальних, технічних), що забезпечує збереження їх певної структури, підтримку діяльності, реалізацію їх програм і мети».
Г.В. Єльнікова: «Управління -- це особливий вид людської діяльності в умовах постійних змін внутрішнього та зовнішнього середовища, який забезпечує цілеспрямований вплив на керовану систему для збереження і впорядкування її в межах заданих параметрів на основі закономірностей її розвитку та дії механізмів самоуправління».
Б.М. Андрушків, О.Є. Кузьмін: «Управління -- це цілеспрямована дія на об'єкт з метою змінити його стан або поведінку у зв'язку із зміною обставин».
І.Ф. Ісаєв: «Під управлінням взагалі розуміється дйільність, спрямована на вироблення рішень, організацію, контроль, регулювання об'єкта управління відповідно до заданої мети, аналіз і підбиття підсумків на основі дострокової інформації».
В.С.Лазарєв:«Управління -- це неперервна послідовність дій, що здійснюється суб'єктом управління, у результаті яких формується і змінюється образ керованого об'єкта, встановлюються цілі спільної діяльності, визначаються способи їх досягнення, розділяються види роботи між її учасниками та інтегруються їх зусилля».
М.Х. Мескон, Ф. Хедоурі, М. Альберт:«Управління -- це процес планування, організації, мотивації і контролю, який необхідний для того, щоб сформулювати і досягти цілей організації».
В. П. Жигалов, Л. М. Шимановська: «Управління -- складний соціально- економічний процес. У широкому розумінні слова він означає вплив на процеси, об'єкти, системи з метою збереження їхньої сталості або переведення з одного стану в інший згідно з поставленими цілями».
Поняття соціального управління
Філософський словник: «Під соціальним управлінням розуміють вплив на суспільство з метою його упорядкування, збереження якостей, специфіки, удосконалення і розвитку. Це необхідна властивість будь-якого суспільства, що випливає з його системної природи, суспільного характеру праці, необхідності спілкування людей у процесі праці та життя, обміну продуктами їх матеріальної та духовної діяльності». Л. Свенцицький:«Соціальне управління -- цілеспрямований, планомірний і систематичний інформаційний вплив суб'єкта управління на його об'єкт з коригуючим урахуванням змін, що відбуваються в останньому».
Поняття менеджменту
Тлумачний словник: «Менеджмент -- сукупність стратегій, філософій, принципів, методів, засобів та форм управління виробництвом з метою підвищення його ефективності та зростання прибутків».
Ю. К. Конаржевський: «Менеджмент -- це нова філософія управління, яка виокремлює роль управління і менеджера в суспільному житті, а також соціальну значущість професії управляючого. Це вимога зробити процес управління цілком обґрунтованим, доцільним і складати плани досягнення цілей таким чином, щоб підлеглі працювали з усвідомленням власної гідності й отримували від роботи задоволення».
Фундаментальний Оксфордський словник:
1. «Менеджмент -- це спосіб та манера спілкування з людьми (працівниками)».
2. «Менеджмент -- це влада та мистецтво керівника».
3. «Менеджмент -- це вміння та адміністративні навички організувати ефективну роботу апарату управління (служб працівників)».
4. «Менеджмент -- це органи управління, адміністративні одиниці, служби і підрозділи».
5. «З функціональних позицій менеджмент -- процес планування, організації, мотивації та контролю, необхідний для формування і досягнення мети організації».
Ф. І. Хміль: «Менеджмент -- це система організації колективної праці, ефективного використання ресурсів, концентрації зусиль на безперервному підвищенні якості роботи персоналу підприємства (організації)».
A. Т. Жигалов, Л. М. Шимановська: «Менеджмент є складовою частиною управлінської діяльності, яка реалізує теорію та практику ефективного управління колективами підприємств. Менеджмент охоплює методи і техніку управління підприємствами, спрямовані на досягнення поставленої мети за умов оптимального використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів».
П. Друкер: «Менеджмент -- це особливий вид дйільності, який перетворює неорганізований натовп в ефективну й продуктивну групу. Саме менеджмент створює економічний і соціальний розвиток. Він є його результат».
Німецька енциклопедія з управління:«Менеджмент -- це таке
керівництво людьми і таке використання засобів, яке дозволяє виконати поставлені задачі гуманним, економічним і раціональним шляхом».
О. М. Гірняк, П. П. Лазановський: «Менеджмент -- це складова процесу управління, яка забезпечує координацію дій персоналу підприємства (організації) на всіх його рівнях щодо раціонального використання ним наявних ресурсів із застосуванням наукового підходу, психологічних та етичних норм керівництва».
A. С. Большаков: «Менеджмент -- це сукупність методів, принципів, засобів та форм управління організаціями з метою підвищення ефективності їх дйільності».
Поняття педагогічного управління та менеджменту
М. М. Поташник, А. М. Мойсєєв: «Управління в освіті ми розглядаємо як галузь соціального управління і відповідно -- складову частину соціального управління як науки, її галузь».
Г. В. Єльникова: «По суті, управління освітою можна визначити як цілеспрямований вплив суб'єктів управління різних рівнів (державного, регіонального, місцевого) на всі ланки освіти з метою гармонійного розвитку підростаючого покоління, життєдіяльність якого забезпечує збереження і подальший розвиток соціального організму та культури суспільства».
Ю. В. Васильєв: «Педагогічне управління як педагогічна діяльність -- це управління вихованням і навчанням підростаючих поколінь».
М. М. Поташник: «Управління -- це цілеспрямована діяльність усіх суб'єктів, яка забезпечує становлення, стабілізацію, оптимальне функціонування та обов'язковий розвиток школи».
B. С. Лазарев: «Управління школою можна визначити як особливу діяльність, під час якої її суб'єкт засобом рішення управлінських задач забезпечує організованість суспільної діяльності учнів, педагогів, батьків, обслуговуючого персоналу та її спрямованість на досягнення освітніх цілей та розвитку школи».
Є. М. Хриков: «Суть внутрішньошкільного управління можна визначити як діяльність управлінської підсистеми, що спрямована на створення соціально- прогностичних, педагогічних, психологічних, кадрових, організаційних, правових, матеріально-фінансових, санітарно-гігієнічних, медичних умов, які потрібні для нормального функціонування і розвитку навчально-виховного процесу та реалізації мети школи».
Отже, послуговуючись визначеннями понять, даними вітчизняними і зарубіжними вченими та практиками управління, ми дійшли певних висновків та уявлень, зокрема:
• поняття «управління», «керівництво» та «менеджмент» утворюють синонімічний ряд;
• управління -- це вид діяльності, який забезпечує оптимальне функціонування та розвиток систем, узгоджує та координує діяльність людей щодо досягнення спільної мети;
• управляти можна системами, процесами; керувати -- людьми, колективами. Тобто управління і керівництво відрізняються об'єктами та суб'єктами. Управляти можна чимось, керувати -- кимось. Управляти означає створювати умови для роботи людей; керувати -- спрямо Бувати роботу інших людей. Керівник -- це менеджер, який організує, координує діяльність людей для досягнення професійних успіхів, результатів;
• менеджмент -- теорія та практика ефективного управління;
• внутрішньошкільний (педагогічний) менеджмент -- теорія та практика ефективного управління закладом освіти;
• менеджер -- керівник, який володіє професійними знаннями та уміннями для реалізації ефективного управління;
• менеджер освіти -- керівник, який володіє професійними знаннями та вміннями для реалізації ефективного управління в освіті.
Отже, можна сказати, що довготривала дискусія, яка велася у спеціальній управлінській літературі з приводу визнання тотожності понять «менеджмент», «управління» та «керівництво», майже завершена. Ці поняття означають:
• практику діяльності людини, професію;
• науку (галузь людських знань);
• процес діяльності;
• людей, які здійснюють управління;
• орган (апарат) управління організацією.
Так, М. М. Мартиненко визначає менеджмент як сукупність видів управлінської діяльності, яка спрямована на ефективне результативне ви - користання усього комплексу ресурсів [38]. Зміст поняття «менеджмент» він розкрив за допомогою рисунка (рис. 3).
Рис. 3. Зміст поняття «менеджмент»
Менеджер -- це спеціаліст, який володіє спеціальними знаннями та уміннями, а також професійно займається управлінською діяльністю в конкретній галузі.
Будь-яка соціальна організація являє собою піраміду, горизонтальний зріз якої характеризує систему вимог до функціонального розподілу праці, а вертикальний -- відносини влади та субординації.
Форма піраміди використовується також, щоб наочно показати, що на кожному наступному рівні управління людей менше, ніж на попередньому (рис. 4).
Рис. 4. Піраміда управління
Організаційна структура управління -- це сукупність органів, між якими розподілені повноваження і відповідальність за виконання управлінських функцій.
По-друге, в організації, де є певна піраміда управління, менеджери можуть бути одночасно керівниками та виконавцями.
М. М. Мартиненко визначає п'ять базових ознак управлінської діяльності, які відрізняють її від інших видів діяльності.
1) . Менеджер визначає цілі. Формує систему цілей, засоби їх досягнення.
2) . Менеджер організує процеси. Формує склад елементів процесу управ - ління. Організує людей для досягнення спільних цілей.
3) . Менеджер підтримує мотивацію та комунікацію. Вміє задіяти доцільні методи та прийоми впливу на людей.
4) . Менеджер визначає систему критеріїв оцінки індивідуальної та сумісної праці.
5) . Менеджер сприяє професійному зростанню своїх підлеглих та себе особисто.
Модель управління, зазначає М. М. Мартиненко, зумовлюється ментальним рівнем керівника, рівнем його освіти, професійної підготовки, досвідом роботи, обізнаністю щодо функціонування сучасних ефективних технологій та прийомів управління, сферою його повноважень тощо [38].
Зміст та структура управлінської дйільності визначають наявність трьох рівнів менеджерів: вищого, середнього, нижчого.
Менеджери вищого рівня -- це керівники організації, які розробляють стратегію та концепцію діяльності організації, формують її політику, здій - снюють загальне регулювання процесів дйільності в організації, оцінюють результативність діяльності керованого об'єкта та персоналу.
Менеджери середнього рівня беруть участь у розробці стратегії організації, забезпечують реалізацію рішень, які були прийняті вищими менеджерами, здійснюють управління технологічними процесами та безпосередніми виконавцями рішень.
Менеджери низького рівня здійснюють безпосереднє керівництво пер - соналом, проводять технологічний моніторинг та контролінг, забезпечують щоденну ефективність результатів діяльності.
Управління як наука
Щоб грати у будь-яку гру (футбол, шахи, гольф і т. ін.), треба спочатку вивчити правила. Якщо людина не знає правил, то вона не просто не виграє, а взагалі грати не зможе. Так і в управлінні. Якщо недотримуватись основних істин управлінської діяльності, то менеджмент як такий взагалі не можливий. Про успіхи навіть не йдеться! Знання основ менеджменту -- це певний інструмент досягнення результатів в управлінській діяльності.
Менеджмент -- це галузь знань, яка дозволяє здійснювати управлінську діяльність. У центрі її уваги -- людина, організаційно-поведінковий аспект. Менеджмент -- це скоріше соціально-гуманітарна, аніж техніко- економічна дисципліна. Менеджмент входить до ряду прикладних наук, оскільки дуже наближений до практики, постійно озброює її певними новими технологіями. Менеджмент -- наука відкрита. На її розвиток впливають психологія, соціології!, економіка, ергономіка та інші науки, які використовуються з метою отримати кращі результати на основі узгодженої діяльності людей.
Наукові знання менеджменту, за Ф. Беконом, пов'язані з пізнанням причин. З цього ж приводу Юнг розглядав реакцію обивателя та вченого на звичайнісіньку калюжу. Якщо перший був стурбований лише тим, як її обійти, то другий переймався питанням, звідки вона взялася.
Будь-яка наука має власний предмет дослідження. Предметом науки управління виступають процеси та явища певних систем, які покликані щось виробляти або надавати певні послуги. Управління у кін. XIX -- початку XX ст. стало наукою тому, що почало вивчати ці системи та формувати на підставі узагальнення різні теорії щодо ефективності спільної діяльності людей, досягнення спільних цілей, високих результатів, взаємодії керівної та керованих підсистем тощо.
Теорія науки управління являє собою узагальнення рішень типових для певного кола проблем; висновки, які ґрунтуються на систематизації наявних знань та пошуку нових підходів, удосконалення діяльності.
Суттєвий внесок у становлення науки управління зробили філософія, статистика, математика, кібернетика, психологія, педагогіка, соціологія. Саме через це в управлінні зустрічається багато споріднених термінів. Проте поступово вони набувають специфічних ознак у контексті власне науки управління. Це стосується, наприклад, таких понять, як: управління, система, функція, діяльність тощо.
Відповідно навчальний курс «Основи менеджменту» формує уявлення про: формальні організації; вибір місії, системи цілей; взаємини із зовнішнім середовищем; готовність (стан) організації до виконання місії; проектування організації структур управління; розподіл ролей у структурі управління та делегування повноважень; комунікації в організації; функції та моделі управління; правила прийняття управлінських рішень.
Мета управління
Загальне поняття управління полягає у визначені цілей та організації їх досягнення за допомогою необхідних та достатніх способів. Відповідно загальна мета управління передбачає саме кінцеві результати, які будуть досягнуті у певний момент. Управління стає процесом рефлексії досягнення мети.
Так, М.М. Мартиненко застосував до науки управління методи формалізації і представив поняття управління у вигляді формули [38]:
(1) У= f (Ц ^ С ^ Ф), 2
де:
У - управління;
Ц - цілі;
С - сукупність способів для досягнення мети;
Ф - факт досягнення мети;
Таким чином, управління має три суттєві ознаки: Ц, С, Ф.
Вираз (1) належить прийняти за аксіому, з якої М.М. Мартиненко виводить такі наслідки:
Н. 1. У ? f (C ^ Ф),тобто без мети управління не може бути.
Н. 2. У ? (Ц ^ С), тобто без наявності сукупності відповідних засобів та способів для досягнення мети управління не здійснюється.
Н. 3. У ? (Ц ^ Ф), тобто без наявності факту досягнення мети управління не є завершеним [38, С.16].
Суб'єкт управління
Виходячи із цих теоретичних положень, суб'єкт управління повинен:
• здійснювати процес управління;
• мати здібності щодо свідомого визначення цілей;
• обирати та розробляти засоби впливу на досягнення цілей;
• володіти здібностями щодо визначення фактів досягнення цілей. Відтак, суб'єкт управління -- це керівник організації.
Об'єкт управління
Для досягнення цілей можна управляти процесами. У цих процесах активну роль відіграє людина, на яку завжди спрямовано процес управління, що здійснюється нею ж. Тому людина і виступає об'єктом управління. Об'єкт управління -- це керована система.
Менеджмент організацій
Організація -- це базове поняття менеджменту. Організація -- це група людей, діяльність яких свідомо координується для досягнення спільної мети.
Основні вимоги до організації:
• наявність хоча б двох чоловік, які вважають себе організацією;
• наявність у цих людей спільної мети;
• спільна діяльність людей щодо досягнення цілей.
Організації мають спільні риси, а саме:
1) вони використовують ресурси (людські, капітал, інформаційні іт. ін.);
2) вони функціонують у певному зовнішньому середовищі і залежні від нього;
3) вони передбачають розподіл праці, тобто вся робота поділяється на спеціальні завдання.
Ознаки організації:
• Наявність мети, якої прагнуть усі члени групи.
• Відокремленість, що передбачає замкненість внутрішніх процесів, певну межу, яка відділяє організацію від зовнішнього середовища.
• Саморегуляція, яка передбачає надання можливості членам організації в певних межах самостійно вирішувати питання, реалізувати завдання.
• Наявність керівного центру, з якого будуть висуватись цілі, задачі, узго - джуватись та координуватись діяльність, оцінюватись досягнуті цілі та відповідні результати.
• Організаційна культура як сукупність усталених традицій, цінностей, вірувань, що визначають характер взаємодії та спрямованість поведінки членів групи.
• Розподіл (диференціація) створює умови для якісного відокремлення різних видів діяльності, закріплення їх за окремими людьми чи групами.
• Інтеграція трудових процесів та зусиль потрібна для реального взаємозв'язку окремих видів робіт.
• Зв'язок із зовнішнім оточенням: діловим та фоновим. Ділове оточення -- це організації та особи, з якими відбувається взаємодія з проблем досягнення цілей. Фонове оточення -- це політика, культура, економіка, які змушують організацію пристосовуватись, а впливати на них вона може тільки опосередковано.
Закони організації
1. Синергії:потенціал і можливості організаціїяк одного цілого перевищують суму потенціалу й можливостей її окремих елементів.
2. Доповнення внутрішньорганізаційних процесів є протилежно спрямованими, що дає можливість використовувати їх вигоди однозначно і тим самим зміцнити організаційний потенціал. Наприклад, диференціація -- інтеграція, індивідуальний підхід -- колегіальний підхід.
3. Збереження пропорціональності між організацією та її елементами.
4. Композиції: передбачає наявність головної мети та її декомпозування на підцілі, що конкретизують головну мету.
5. Самозбереження: будь-яка організація прагне себе зберегти, відтак, протистоїть таким явищам, як перебудова, конфлікти, зміна кордонів, ключових фігур. Забезпечується двома процесами: стабільністю та розвитком.
6. Інформованості: у всіх членів організації повинно бути достатньо інформації про реальний стан справ, просування мети.
7. Онтогенезу: будь-яка організація проходить три стадії життєдіяльності -- становлення, розвитку і стагнації.
Типи організацій
1. Традиційні організації можуть мати структури управління, які досить відомі:
• лінійні;
• функціональні;
• лінійно-функціональні;
• штабні;
• матричні.
В їх основу покладені принципи та правила взаємодії в організації.
2. Едхократичні організації -- це організації, які передбачають високий ступінь свободи в діїїх персоналу, можливість самостійно розв'язати проблеми та приймати оперативні рішення. Взагалі, едхократія -- це стиль керівництва, який передбачає надання вибору засобів досягнення цілей безпосереднім виконавцям.
До особливостей таких організацій належать такі:
• робота вимагає високої кваліфікації;
• спостерігається органічне поєднання формальної та неформальної структури та зв'язків організації;
• ієрархічна структура організації рухлива, гнучка, змінна;
• відсутня чітка спеціалізація;
• система стимулювання має експертну основу;
• контроль за процесом майже відсутній, він замінюється контролем за результатами.
Едхократичні організації ефективні під час роботи над творчими проектами, впровадженні інновацій, антикризовому управлінні.
3. Партисипативні організації інтенсивно використовують персонал в управлінні. Особливостями таких організацій є нівілювання ієрархічної піраміди, а також:
• залучення персоналу до формування місії та цілей;
• залучення працівників до вироблення рішення;
• участь членів колективу у відстеженні та визначенні проблем;
• урахування думок, пропозицій усіх працівників;
• надання кожному члену організації права творчого підходу, але в умовах колегіальності, взаємодії.
У партисипативних організаціях створюються різного роду ради, комісії, експертні групи, гуртки якості, комітети (антикризові, розвитку, добору кадрів). їх рішення можуть бути обов'язковими або мати рекомендаційний характер для керівника організації.
Організація має формальну та неформальну структури.
Формальна структура представлена організаційною схемою, яка демонструє управлінську ієрархію, відповідальність, характер завдань, ділових відносин під час досягнення спільних цілей діяльності. Формальна структура передбачає офіційно встановлені відносини.
Неформальна структура існує в площині формальній. Але вона фіксує прояви дружби, людяності, доброзичливості, взаємодопомоги між людьми, які виникають поза межами функціональних обов'язків.
Оскільки організація -- це група людей, які працюють разом та переслідують спільну мету, то об'єктивно зумовлені функції, узгодження координації діяльності працівників реалізує менеджер. Таким чином, менеджер здійснює керівництво роботою інших людей, він забезпечує виконання роботи, досягнення цілей діяльності. Тож одна з основних задач менеджера полягає саме в ефективній організації роботи підлеглих.
Концепції управління
Успіх управління залежить від реалізації концептуальних основ керівництва.
Відомі автори класичних підручників з менеджменту Майкл Мескон, Майкл Альберт, Франклін Хедоурі, Пітер Дойль, Девід Бодді, Роберт Пейтон та інші визнають менеджмент як теорію та практику ефективного управління та виокремлюють три основні підходи до його концепції: процесуальний, системний та ситуаційний. Тлумачні словники дають такі визначення поняття «концепція» (від лат. сопсєрґіо -- сприйняття): це система поглядів на певне явище; спосіб розуміння, тлумачення якихось явищ; основна ідея будь -якої теорії. Таким чином, можна виділити три відповідні концепції управління, у тому числі й освітньої, які відрізняються основною ідеєю, способом організації та змістом управлінської діяльності: процесуальне, системне та ситуаційне управління.
1. Процесуальний підхід розглядає управління як неперервну серію взаємопов'язаних функцій.
2. Системний підхід ґрунтується на теорії систем.
3. Ситуаційний підхід концентрується на тому, що ефективність методів
управління зумовлюється конкретними ситуаціїгми.
Процесуальний підхід був значною віхою в розвитку управлінської теорії, а його основні функції застосовуються й нині у практиці управління. Функції -- це основні види управлінської діїгльності, які складають її зміст. Вони конкретизуються типом організації, залежать від мікрокліма ту та традицій колективу, на їх якість впливають стиль управління та культура поведінки керівника. Проте не викликає сумніву, що сприйняття та застосування процесуального підходу до управлінської діяльності є вагомим впливовим чинником ефективності. Концепція процесуального підходу продовжує свій розвиток та удосконалення. Це засвідчують нові наукові праці вчених та практика управління закладами освіти. На наступних сторінках посібника ми більш детально розглянемо кожну з функцій управлінського циклу.
Концепція ситуаційного підходу до управління виникла внаслідок неефективних спроб теоретиків та практиків знайти універсальні принципи, технології та методи, застосування яких дало б можливість уникати впливу ситуаційних змінних. Прибічників ситуаційного підходу об'єднує ідея залежності ефективності управлінських моделей від конкретних умов їх реалізації.
Першою спробою це довести було дослідження англійських вчених Т. Бернса та Г. Сталкера. Вони вивчили діяльність декількох організацій і дійшли висновку, що гнучкі та жорсткі організаційні структури управління можуть мати різний ступінь ефективності з огляду на стабільність чи рухливість зовнішнього середовища.
У цьому ж напрямі проводилось дослідження американця Ф. Фідлера. Він довів, що не існує кращого стилю діяльності керівника. Ефективність стилю визначають задачі, конкретні умови, обсяг роботи, тип стосунків в колективі тощо.
Основоположниками ситуаційного підходу часто називають американських вчених П. Лоуренса та Дж. Лорша, які довели, що диференціація управлінської діяльності залежить від визначальних зовнішніх факторів.
У 80-ті роки набула популярності теорія Т. Пітерса і Р. Уотермена. У ній виділяються сім взаємопов'язаних компонентів організації, які впливають на управлінську політику: стратегія, структура, система, персонал, кваліфікація, спільні цінності, стиль керівництва. Доведено, що ефективність досягається узгодженістю між ними.
В освітній галузі теоретично ситуаційний підхід було представлено в роботах Ю. Бабанського та М. М. Поташника. Вони зробили певною мірою переворот у думках та дйільності мільйонів освітян. Вчені доводили, що оптимізувати управління школою означає обрати (якщо є готові варіанти) або сконструювати (якщо їх немає) таку систему заходів, яка б під час застосування в умовах конкретної школи настільки б перетворила структуру і процес управління, що можна було б досягти не будь-яких, не просто кращих, а максимально можливих кінцевих результатів діяльності школи при раціональних витратах часу на управлінську діяльність. Зокрема, М. М. Поташник запропонував такі категорії оптимізації: вибір альтернативи, конкретні педагогічні умови, критерії оптимальность Також було обґрунтовано способи оптимізації внутрішньошкільного управління, а саме: управляти комплексно, генералізувати цілі, конкретизувати діяльність, демократизувати управління та розвивати самоуправління, узгоджувати методи управління з умовами реалізації, економити ресурси. Теорія оптимального управління являє собою спробу знаходження зв'язків між стратегією цілей та моделюванням тактики їх досягнення.
Останнім часом стала популярною модель адаптивного управління. Найбільш повно вона представлена в роботах Г. В. Єльникової,
Т. М. Давиденко, Т. І. Шамової та Є. О. Ямбурга. Так, Г. В. Єльникова констатує:«Адаптивне управління починається зовнішнім впливом
подразників-ак- тиваторів: різних вимог, ідей, ініціатив. Необхідною умовою адаптивного управління є реакції! системи (людини або організації -- об'єкта) на подразнення» [15]. Зовнішнє середовище провокує внутрішні зміни. Таким чином, встановлюється залежність змісту діяльності управлінця та закладу освіти від цих умов: «Сутністю адаптивного управління є узгодження дій керівника і виконавців через коригування їх мети, сполучення цільових функцій, створення умов для досягнення запрограмованих завдань тощо» [15].
Є. О. Ямбург розробив модель адаптивної школи та систему управління нею:«Сутність проблеми полягає в узгодженні між освітніми та
управлінськими моделями, без чого взагалі неможлива гармонія освітніх та організаційних процесів». Автор розкрив зв'язки освітнього модуля школи та модуля управління ним, показав залежність змісту керівництва від змісту освіти.
Подобные документы
Сутність і рівні менеджменту, історія розвитку, його методологічні основи, планування як інструмент. Організація і структура управління на підприємстві. Мотивація управління підприємством. Прийняття управлінських рішень. Культура і стиль управління.
учебное пособие [330,6 K], добавлен 01.04.2012Історія дослідження реалізації законів та закономірностей менеджменту в управлінні організацією. Сутність законів теорії та практики менеджменту, проблеми їх застосування. Функції фінансового менеджменту, топ-менеджменту та менеджменту планування.
курсовая работа [43,3 K], добавлен 15.12.2011Сутність і зміст функцій менеджменту, їх види. Інструментарій методів та моделей управління. Аналіз наукових підходів та моделей ефективного менеджменту, засоби винагороди. Використання і напрямки вдосконалення методів менеджменту підприємства "Артеміда".
курсовая работа [49,6 K], добавлен 21.03.2012Концепція та аналіз підходів до управління персоналом в системі сучасного менеджменту. Оцінка персоналу як елемент управління колективом організації. Особливості розвитку українського ресторанного бізнесу. Аналіз ефективності менеджменту на підприємстві.
дипломная работа [111,6 K], добавлен 22.12.2013Основи операційного менеджменту. Формування функцій менеджменту в "Продекологія". Організація взаємодій, функції менеджменту. Організація управлінської праці. Витрати на управління підприємством, ефективність управлінської праці. Схеми процесу мотивації.
курсовая работа [86,6 K], добавлен 20.10.2008Основний зміст фінансового менеджменту. Функціональні обов'язки фінансового менеджера на підприємстві. Цілі, завдання та принципи, функції та механізм фінансового менеджменту організації. Склад основних користувачів фінансової інформації підприємства.
лекция [35,7 K], добавлен 24.09.2012Аналіз прогресивного світового досвіду досвід теорії та практики управління на підприємствах різних галузей. Загальна характеристика та особливості американського, західноєвропейського та японського менеджменту, оцінка їх основних переваг та недоліків.
курсовая работа [29,7 K], добавлен 07.10.2010Предмет, об’єкт і суб’єкт менеджменту, його закони, закономірності та принципи. Передумови виникнення та розвиток науки управління організацією. Загальні і конкретні функцій менеджменту. Сутність та основні засади керівництва. Етика в менеджменті.
учебное пособие [1,3 M], добавлен 10.01.2013Фредерік Тейлор як засновник теорії наукового управління, раціоналістичної школи менеджменту. Суттєве досягнення цієї школи. Принципи управління за А. Файолем. Основні положення школи людських стосунків. Американська та японська школи менеджменту.
реферат [13,0 K], добавлен 10.11.2009Дослідження тенденцій світового менеджменту та особливостей становлення соціально-економічного управління в Україні. Розгляд методів створення ефективної системи керування виробництвом. Вивчення попереднього досвіду формування ринкового середовища.
реферат [48,5 K], добавлен 16.10.2010
