Аналіз експортно-імпортних операцій суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності Чорноморського біосферного заповідника

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти та науки України

Херсонський економічно-правовий інститут

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності

Аналіз експортно-імпортних операцій суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності Чорноморського біосферного заповідника

ДИПЛОМНА РОБОТА

Розробив: О.Ю.Санталова

Керівник: Ю.П.Яковлєв

Нормоконтроль: М.Соболь

Херсон - 2004

ЗМІСТ

Вступ

1. Організація експортно-імпортної діяльності

1.1 Теорія зовнішньої торгівлі як теоретично-методичний аспект експортно-імпортної діяльності

1.2 Основи організації експортно-імпортних операцій

1.3 Організація роботи зовнішньоекономічних організацій

2. Аналіз стану ринку для здійснення експортно-економічної діяльності

2.1 Природні регіони Херсонської області як елементи екологічної мережі

2.2 Загальна характеристика Херсонської області та її місце в народногосподарському комплексі, оцінка природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу

2.3 Аналіз розвитку і розміщення галузей господарського комплексу

2.4 Діяльність Чорноморського біосферного заповідника

2.5 Аналіз та оцінка фінансово-економічного стану Чорноморського біосферного заповідника

3. Розвиток та пропозиції щодо експортно-імпортної діяльності суб'єктів ЗЕД

3.1 Стан та перспективи розвитку туризму в Україні

3.2 Операції по міжнародному туризму

3.3 Система показників розвитку експортно-імпортної діяльності

4.Організація та дослідження безпеки життєдіяльності, протипожежної безпеки, охорони праці та охорони навколишнього середовища та у Чорноморському біосферному заповіднику

4.1 Безпека життєдіяльності

4.2 Забезпечення пожежної профілактики

4.3 Охорона праці

4.4 Охорона навколишнього середовища

Висновки

Перелік використаної літератури

Додатки

ВСТУП

Останнім часом спостерігається неухильний ріст числа збиткових підприємств. Це пояснюється в першу чергу об'єктивними причинами загальної економічної кризи, основними з яких є:

- утрата цілісності господарського комплексу через відцентрові тенденції в республіках і областях колишнього СРСР;

- різкий спад виробництва через технічну відсталість підприємств, відсутність діючого господарського механізму, зниження попиту та ін.;

- непродумана стратегія лібералізації цін, а також помилки у фінансово-грошовій політиці (особливо в частині кредитів і податків);

- руйнування виробничого потенціалу країни через перераховані вище причини непродуманої політики перебудови структури виробництва.

Разом з цим значну частку причин, що призводять до збитковості підприємств, залишають суб'єктивні причини, що залежать від результатів діяльності самих підприємств. До них можна віднести:

- застосування застарілих технологій впровадження робіт;

- порушення платіжної дисципліни;

- непродуману політику ціноутворення і багато чого іншого.

Забезпечення економічної свободи кожної людини - процес непростий. Адже його здійснення значною мірою пов'язане з розвитком економіки. Глибока економічна криза зумовила падіння ВВП на 59,2%, зубожіння значної частини населення. Важко збагнути, як Україна опинилася серед країн з низьким рівнем ВВП. У 2002 р. він у розрахунку на душу населення дорівнював 4583 грн., або приблизно 865 дол., що набагато менше, ніж у Росії, Румунії, не говорячи вже про Польщу та інших сусідів. Це стало причиною того, що за межею бідності проживає значна частина населення.

З переходом до економічного зростання відбувається збільшення номінальних та реальних доходів населення. Але ці процеси проходять повільно. Як було показано раніше, однією з головних причин недостатнього впливу економічного зростання на підвищення добробуту народу є те, що слабо збільшується ефективність економіки. Тому піднесення життєвого рівня населення визначається як подальшим зростанням економіки, так і, особливо, якісними зрушеннями в ній, які забезпечували б і поліпшення структури, і підвищення її ефективності.

Для цього необхідно реалізувати стратегію випереджального розвитку, який визначається такими факторами.

Різке загострення кризового стану економіки України потребує активних дій системи державного управління, спрямованих на вирішення проблем і протиріч, які виникли в економіці України. Для цього потрібні політична воля і вміння господарювати ефективно, розроблення концепцій і реформ, спрямованих на піднесення виробництва, підвищення соціально - економічного рівня населення, на соціальну переорієнтацію економіки України.

Метою дипломної роботи була необхідність проаналізувати сучасний рівень експортно-імпортних операцій, щоб приблизити до як мога ефективного проведення цих операцій з боку суб'єкта ЗЕД Чорноморського біосферного заповідника.

Для поставленої мети в роботі вирішені такі основні задачі:

- розглянуто організацію експортно-імпортної діяльності;

- зроблено аналіз стану ринку для здійснення експортно-імпортної діяльності Чорноморського біосферного заповідника;

- проаналізовано розвиток та надано пропозиції щодо експортно-імпортної діяльності суб'єктів ЗЕД.

Актуальність теми даної дипломної роботи полягає в тому, що проведення експортно-імпортних операцій суб'єктами ЗЕД України на низькому рівні та поступається світовому. Україна повинна більше експортувати послуги, зокрема такий як туризм, щоб поліпшити свій економічний стан.

Предметом дослідження в роботі є аналіз експортно-імпортних операцій суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності Чорноморського біосферного заповідника.

Методи дослідження - спостереження, опитування, факторний аналіз.

Науково практична цінність дипломної роботи полягає в тому, що:

- по-перше: результати аналізу експортно-імпортних операцій, а також результати аналізу виробничо-господарської діяльності суб'єкту ЗЕД Чорноморського біосферного заповідника можуть бути використані для подальших досліджень в цій галузі;

- по-друге: розроблений в роботі механізм аналізу оцінки та фінансово-економічного стану Чорноморського біосферного заповідника і зокрема вирішена комп'ютерна задача: можуть бути використані в практиці діяльності суб'єктами ЗЕД України й, зокрема Чорноморського біосферного заповідника.

В першому теоретичному розділі проаналізовано організацію експортно-імпортних операцій в світовій практиці та в Україні. Розглянуті особливості зовнішньоекономічної діяльності. Зроблено огляд основних науково - технічних джерел, законодавчих матеріалів, публікацій щодо теми роботи.

В другому аналітичному розділі роботи зроблено комплексний аналіз стану ринку для здійснення експортно-імпортної діяльності Чорноморського біосферного заповідника. Надана загальна характеристика суб'єкта, його зовнішньоекономічні зв'язки, визначене його місце на українському ринку, зроблено аналіз фінансово-економічного стану.

В третьому проектному розділі роботи надані пропозиції щодо експортно-імпортної діяльності суб'єктів ЗЕД. Визначені основні показники економічної ефективності. Також визначено урахування зміни якісних показників під час розрахунку рентабельності активів, коефіцієнту автономії та коефіцієнту забезпечення торгів. Вирішена локальна комп'ютерна задача “Прогноз кількості відвідувачів музею”

В четвертому розділі роботи розглянуті питання з безпеки життєдіяльності, протипожежної безпеки та охорони навколишнього середовища.

1. ОРГАНІЗАЦІЯ ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

1.1 Теорія зовнішньої торгівлі як теоретично-методичний аспект експортно-імпортної діяльності

Розробка основ теорії міжнародної торгівлі. Абсолютні переваги.

Першою теорією, заснованої на МПП (Міжнародний поділ праці) по праву вважається теорія абсолютних переваг А. Сміта. В 1776 р. у творі А.Сміта "Дослідження про природу і причини багатства народів" було записане наступне: "Правило кожного розважливого глави родини полягає в тому, щоб не намагатися зробити самому річ, що йому буде дешевше купити". При цьому Сміт зазначає: "Що розумно в керуванні домашнім господарством, лише у винятковому випадку з'явитися нерозсудливістю й у великому королівстві". Негативним аспектом теорії Сміта є наступне: якщо країна усе може імпортувати з інших країн, що роблять товари краще її, то. що ж вона буде робити для продажу? - це тупик Сміта.

Порівняльні переваги по Рікардо.

З тупика теорію Сміта виводить Давид Рікардо. У 1817р. Рікардо публікує свою роботу "Початок політичної економії й оподатковування". У цій роботі Рікардо довів, що кожній країні необхідно спеціалізуватися на виробництві товарів з відносно меншими затратами, а потім можливий товарообмін - у цьому суть теорії порівняльних переваг Д. Рікардо.

Природний розподіл грошового металу.

Розвиваючи теорію порівняльних переваг Рікардо, були визначені залежності рівнів заробітної плати і цін у різних країнах, в основу яких лягла теорія цін у сфері міжнародної торгівлі. Важливим відкриттям, при цьому, став висновок про те, що "Якщо Португалія мала абсолютну перевагу по вину і сукну, але більше по вину, то зовнішня торгівля з Англією можлива лише тоді, коли номінальні ставки заробітної плати в Португалії будуть вищі, ніж в Англії. Якщо погодинна ставка заробітної плати в золоті та сама, Португалія не стане імпортувати сукно, тому що кожен Португальський споживач зможе дешевше придбати сукно у вітчизняних виробників. Англія для сплати за імпорт вина повинна відправляти золото в Португалію доти, поки погодинна заробітна плата у валюті в Португалії не виросте в достатньому ступені, щоб зробити для португальських споживачів вигідним імпорт англійського сукна".

Висновок: країна з більш низькими витратами має більш високу погодинну заробітну плату в золотому вираженні і, отже, більш високі грошові ціни на подібні товари, у такий спосіб "природний розподіл грошового металу", запропонований Юмом, як закон не тільки балансує експорт і імпорт кожної країни, але також встановлює в цих країнах такі відносні рівні ціни, що спонукують їх робити товари з порівняльною перевагою.

Сучасні концепції в теорії зовнішньої торгівлі.

У сучасній теорії зовнішньої торгівлі, насамперед, лежать два основних напрямки економічної науки: Кейнсіанство і Монетаризм.

Кейнсіанство. Наприкінці 20-х початку 30-х років XX ст. Кейнс працював над створенням теорії керування народним господарством. Економічні кризи на початку століття викликали необхідність у розробці нових підходів до керування економікою, що і були визначені в роботі Кейнса "Велика депресія" (1929-1932рр). Саме цією роботою було покладено начало науки "Макроекономіка". В 1936 Кейнс пише працю - "Загальна теорія зайнятості". У своїх працях Кейнс обґрунтував відому істину "Теорія випереджає практику" і основною заслугою Кейнса було обґрунтування необхідності інституціонального регулювання.

Монетаризм. У 50-і 60-і рр. XX ст. Кейнсіанський напрямок одержав гідного суперника - монетаризм. Лідером монетаристів став професор чикагського університету Мілтон Фрідман. Теоретичним положенням монетаристів стали ліберальні методи керування економікою, головним чином: фінансово-кредитними, антиінфляційними, ціновими і грошовими інструментами.

Теорія Кейнса і Фрідмана застосована на сучасному етапі, а саме, використовуються ліберальні саморегулюючі підходи в економіці (саме регулятори ринку - попит, пропозиція і купівельна спроможність) при розумному регулюванні з боку держави і міжнародних інститутів.

Однією з концепцій теорій зовнішньої торгівлі є теорія Хекшера-Оліна-Самуельсона.

До сучасних концепцій так само відноситься теорія міжнародного руху капіталу (МРК).

1.2 Основи організації експертно-імпортних операцій

Основні методи операцій по експорту-імпорту товарів.

1. Прямий експорт, що передбачає постачання товарів, застосовується безпосередньо до іноземного покупця або закупівлі в нього відповідних товарів.

2. Непрямий експорт, що передбачає продаж і покупку товарів через посередників.

Прямий метод експортних операцій застосовується:

При продажах і закупівлях промислової сировини на основі довгострокових контрактів;

При експорті дорогого і великогабаритного устаткування;

При експорті стандартного устаткування через закордонні філії;

При закупівлях с/г товарів у фермерів;

При великих державних продажах і закупівлях.

Прямий метод має наступні переваги:

Тісні безпосередні контакти з контрагентами;

Поліпшуються знання кон'юнктури ринку;

Швидка адаптація своїх виробничих потужностей до потреб споживача.

Недоліки прямого методу:

Необхідність створення на суб'єкті-виробнику власних служб маркетингу і збуту;

Можливі економічні втрати через некомпетентність продавця-виробника.

Непрямий метод.

Непрямий метод загалом, в обсязі товарообігу складає близько 50%. Цей метод застосовується:

При збуті стандартного промислового устаткування;

При збуті споживчих товарів;

При реалізації другорядної продукції;

Застосовується на окремих важкодоступних і малознайомих ринках;

При просуванні нових товарів;

При відсутності власної збутової мережі;

За умови, якщо торгівля монополізована великими торгово-посередницькими фірмами.

Переваги цього методу:

Великий досвід посередника в операціях купівлі-продажу;

Немає необхідності виробнику створювати власні торгові
структури;

Посередник найчастіше має власну мережу обслуговування;

Налагоджені торгові зв'язки, знання ринку і його
кон'юнктури.

Недоліки непрямого методу:

Можливі економічні втрати при невдалому виборі торгово-посередницьких компаній.

Обидва названих методи можуть мати ефективне застосування в залежності від правильного вибору ситуації і виду продукції. Сучасна тенденція при концентрації і централізації капіталу характерна збільшенням прямого методу.

Приклад: у США 2/3 експорту промислових товарів здійснюється прямим методом.

Загальні принципи організації і керування виробничо-збутової діяльності промислових фірм.

Об'єктом керування в розглянутому питанні є процес виробничо-збутової діяльності виробничих фірм, а суб'єктом - сама фірма.

Процес виробничо-збутової діяльності багатоукладний і містить у собі:

1. Етап проектування продукції;

2. Етап підготовки виробництва;

3. Етап виробництва;

4. Етап збуту продукції.

При керуванні цією діяльністю в світовому господарстві застосовують 2 основні форми керування: централізовану і децентралізовану.

Централізована форма керування передбачає тверду регламентацію і координацію діяльності з одного центра. Така форма використовується, звичайно, невеликими компаніями, фірмами, технологічно зв'язаними між собою, що працюють, переважно, у видобувних галузях і, найчастіше, ці фірми, компанії орієнтуються на національний ринок.

Приклад: на Україні Донбас - вуглевидобувна промисловість.

Негатив в централізованій формі керування - це те, що цілком відсутня господарська самостійність. Позитив - це простота регламентації і координації діяльності за рахунок централізації керування.

Керівництво при централізованій формі породжує прості структури організації керування, а саме: на чолі стоїть, звичайно, президент компанії, фірми і 2 віце-президенти, один з яких керує виробництвом, а інший - збутом (якщо фірма чи компанія велика, то кількість віце-президентів може бути збільшено). Іноді при великій фірмі при централізованому керуванні створюється комітет керуючих або радників по координації.

Децентралізована форма припускає створення всередині фірми, компанії самостійних суб'єктів господарської діяльності.

За центральною адміністрацією фірми зберігають лише функції контролю і координації діяльності суб'єктів, також іноді функції забезпечення енергетичними ресурсами, в структуру керування децентралізованої форми керування входять:

1. самостійні суб'єкти;

2. центральний апарат керування;

3. центральні функціональні служби (приклад: енергетичні транспортні, інформаційно-обчислювальні центри, митні служби).

При акціонерній формі власності центральним апаратом є загальні збори акціонерів. Однак фактично вони відіграють незначну роль, а практично керує фірмою Наглядацька рада і Правління.

Наглядацька рада обирається на загальних зборах акціонерів. Її основні функції:

- визначення політики фірми (у тому числі
зовнішньоекономічної);

- регулювання капіталовкладень;

- введення НДР (науково дослідницьких робіт);

- політика цін;

- реорганізація фірми;

- кадрова політика.

Наглядацька рада очолюється головою, а число членів визначається статутом фірми.

Правління здійснює оперативне керування фірмою. Воно складається, звичайно, з декількох директорів. Очолює Правління президент (директор-розпорядник). Директор правління призначається Наглядацькою радою. Фонд оплати праці членів Правління формується у виді відрахування з прибутку.

На сучасному етапі президент фірми при децентралізованій формі керування звичайно здійснює керівництво господарською діяльністю колегіально за участю різних комітетів (фінансового, виробничого, адміністративного). Децентралізована форма керування поширена в світогосподарському управлінні, в основному на великих багатопрофільних суб'єктах господарської діяльності.

Позитивним при децентралізованій формі є: можливість прийняття колегіально зважених управлінських рішень; можливість організації і координації функціональними виробництвами.

До недоліків можна віднести: складність координації багатопрофільної господарської діяльності.

При централізованій і децентралізованій формах керування виробничо-збутовою діяльністю існують організаційні одиниці, що одержали загальну назву - виробничі відділення (служби).

Сучасні великі компанії (ТНК) мають у своїй структурі значне число виробничих відділень, на чолі яких стоять керуючі. У ТНК відношення між виробничими відділеннями на комерційній основі. Розрахунки між ними виробляються на основі трансферних цін (розрахунки між дочірніми підприємствами, між дочірньою і головною компанією). Керуючі виробничих відділень самі встановлюють норму прибутку для усього свого відділення в цілому. Виробничі відділення в ТНК мають повну господарську самостійність. Виробничі відділення великих концернів мають і юридичну самостійність. У цьому випадку вони мають право самостійно укладати контракти.

При децентралізованій формі керування дуже важливо виробничі відділення організувати по галузевому принципі, а саме по спільності продукції, що випускається фірмою: по однорідності вибору контрагентів і по територіальному принципі (місце розташування виробничого відділення). Наприклад: компанія "Дженерал-Моторс" має 34 виробничі відділення, побудованих по галузевому принципі, що мають господарську автономію, тобто не підкоряються один одному, але мають адміністративне підпорядкування головній компанії. При децентралізованій і централізованій формі керування існує також організаційні одиниці.

1). Центральна служба, у яку входять:

НІОКР;

Лабораторії;

Інформаційно-обчислювальні центри (ІОЦ);

Служби маркетингу, реклами;

Юридичні служби;

Служба планування.

2). Контрольно-фінансова служба:

? служба казначейства;

? головний бухгалтер;

? служба аудиту.

Механізм організації експортних операцій.

Фірма-виробник, як суб'єкт ЗЕД має, найчастіше, великий відсоток економічних продажів. Тому для ефективної організації експортних операцій на подібних суб'єкта створюються спеціальні експортні відділи, що у свою чергу поділяються на сектори:

1.Функціональні сектори (торгово-договірний, валютний сектор калькуляції, транспорту і реклами). Основними задачами функціональних секторів є:

Вивчення функціональних проблем (відповідно до найменування сектора);

Інформування керівництва про стан зовнішньоторговельних операцій;

Консультації іншим функціональним службам фірми.

2. Територіальні сектори займаються проблемами експортної
торгівлі з визначеною групою країн, незалежно від номенклатури товару (послуги).

3. Галузеві сектори займаються проблемами експорту яких-небудь окремих товарів і послуг (групою товарів), вироблених у даній конкретній області (приклад: галузевий сектор із продажу безалкогольних напоїв).

На великих фірмах замість експортних відділів іноді організовуються закордонні відділення, побудовані по територіальному принципу. Цим відділенням звичайно підкоряються збутові і виробничі дочірні фірми, що знаходяться в цьому регіоні, (приклад: у компанії "Дженерал-Моторс" існує одне закордонне відділення; у компанії "Зінгер" - 5 закордонних відділень; у ІВМ - 5 закордонних відділень).

Дрібні і середні фірми іноді організовують спільні збутові компанії у формі експортних асоціацій. Ці спільні експортні асоціації створюють свої складальні заводи. При такій організації експортної діяльності існують наступні переваги:

Скорочуються транспортні витрати (на 20-60 %);

Скорочуються витрати на оплату митних зборів (з комплектуючих зборів і з запчастин менше);

Знижуються витрати на тару й упакування;

Зменшуються витрати на заробітну плату.

Механізм організації імпортних операцій.

Імпортними операціями, як правило, займаються великі фірми, на яких створюються спеціалізовані імпортні відділи. У цих відділах звичайно організовується 2 сектори: закупівельний і адміністративний.

Закупівельний сектор прибігає до послуг так званих роз'їзних прикажчиків, що виконують по договорах закупівлі. Вони звичайно одержують оклад + % від суми угоди.

Адміністративний сектор - керуючий орган імпортного відділу, функції якого: координація закупівель по імпорті, моніторинг ринку експортерів і менеджмент імпортної діяльності фірми.

Механізм імпортних операцій для великих фірм обов'язково передбачає закупівлю товару у великих торгових центрах, де маються постійні представники фірми-покупця.

У країнах, що розвиваються, створені урядові організації, що займаються імпортом окремих товарів. Це зв'язано, насамперед, з тим, що в країнах, що розвиваються, практично відсутні великі промислові суб'єкти, які здатні самостійно здійснювати багатоскладовий механізм імпорту.

Організація імпортних операцій в окремих галузях може бути різною (приклад: для дрібних фірм-підприємців експортерів кави в Бразилії є необхідність в імпорті промислового устаткування; при цьому зовсім недоцільно організовувати на кожній дрібній фірмі свій імпортний відділ; тому функції закупівель по імпорті устаткування виконуються централізовано професійними менеджерами державного Бразильського інституту кави). Подібним характерним прикладом може бути м'ясна і нафтовидобувна галузь Аргентини.

Значну допомогу в організації імпортних операцій роблять, так звані імпортні асоціації. Звичайно, ці інститути організовуються по галузях (приклад: у США - асоціація імпортної галузі по виробництву алкогольних напоїв).

Таким чином, організація механізму імпортних операцій ефективна:

Для великих фірм (Багатонаціональні корпорації (БНК) і Транснаціональні корпорації (ТНК) - необхідне створення власних імпортних відділів;

Для дрібних і середніх фірм - переважно централізована форма закупівель по імпорті галузевими імпортними інститутами.

1.3 Організація роботи зовнішньоекономічних організацій

Спільні підприємства на території України.

Спільне підприємство (СП) - підприємство, що базується на спільному капіталі суб'єктів господарської діяльності України й іноземних суб'єктів господарської діяльності, на спільному керуванні і на спільному розподілі результатів і ризиків.

Іноземні капітали у виді капіталовкладень займають 80% експорту капіталу економіки розвинутих країн світу. Практика організації СП одержала розвиток у США, Японії й Англії. Останнім часом в Китаї і країнах ЦСЄ (Центр Східної Європи). У цілому на планеті близько 36 держав практикують створення СП.

Наприклад, до кінця 90-х років XX століття в Китаї за участю іноземного капіталу було створено більш 15 тисяч СП із загальною сумою іноземних капіталовкладень близько 35 млрд. дол. США. У країнах ЦСЄ лідером по створенню СП є Угорщина. В Угорщині до початку 90-х років нараховувалося більш 2000 СП, на Україні - 650. У структурі експорту України продукція СП - близько 6%. СП на Україні створені з фірмами США - близько 15% від загального числа, Німеччина - близько 10%, Польща - близько 7%, Австралія - 6%, Болгарія - 6%, Угорщина - 5%, Італія - 5%, Швейцарія - 4%.

СП в Україні створюються в основному в переробній промисловості, у науково-технічній діяльності, у сфері інформаційних технологій, в АПК (зокрема в АПК створено близько 86 СП). [2]

Іноземні партнери виявляють цікавість до створення СП на Україні в сфері інжинірингових, консалтингових послуг, інформаційного, сервісного, комп'ютерного забезпечення, що не вимагають значних інвестицій при створенні і дають прибуток у більш короткий термін. У цьому зв'язку основна частка в загальному обсязі експорту України СП - це наукомістка продукція:

Патенти, ліцензії, ноу-хау - 22%;

Сервіс - 22%;

Сировина й устаткування - 26%;

Будівельні матеріали -- 11%;

Одяг, сувеніри - 11% і ін.

Основні мотиви, що спонукують до створення СП:

Скорочення обсягів капітальних витрат і ризику при
створенні нових потужностей;

Придбання управлінського досвіду;

Придбання виробничої бази або джерел сировини;

Розширення діючих продуктивних напрямків;

Вивчення потреб нових ринків;

Використання переваг, зв'язаних з більш низькою вартістю
факторів виробництва.

Відповідно до закону України "Про підприємства в Україні" СП створюються відповідно до рішення власника майна або уповноваженого їм органа, або засновника відповідно до рішення трудового колективу у випадках і в порядку, передбачених законодавчими актами державної реєстрації.

Організація і планування роботи зовнішньоекономічних об'єднань і фірм.

Підприємство, організація, що працює на зовнішньому ринку - це якісно нове явище для української економіки. Суб'єкт, що господарює, насамперед, повинний сформувати свою економіку відкритого типу і пристосувати її до виходу в систему світового господарства. У частині організації робіт для суб'єктів ЗЕД в Україні з'явилися нові задачі, а саме:

Вихід на зовнішній ринок;

Експортно-імпортні постачання товарів, послуг і капіталу:

Валютно-фінансові і кредитні операції;

Створення й участь у діяльності СП;

Міжнародний маркетинг;

Моніторинг національно-економічної політики й економіки
світових господарських зв'язків.

Для успішної організації робіт у сфері ЗЕД суб'єкту, насамперед, необхідно розробляти ринкову стратегію. Під ринковою стратегією розуміється зіставлення всіх альтернативних варіантів у сфері ЗЕД і обґрунтування ухвалення оптимального рішення.

Процес вироблення ринкової стратегії фірми можна представити у вигляді наступних етапів:

1. Аналіз усіх сторін (аналіз положення фірми на ринку з товарами і послугами, що вона випускає в даний момент і аналіз діяльності фірми з позицій споживача, аналіз діяльності фірми з позиції ринку);

2. Аналіз ринку майбутнього (яким буде ринок у найближчому майбутньому, у якому напрямку розвивається, і що чекають споживачі від фірми в майбутньому);

3. Аналіз можливостей фірми - аналіз передбачуваного
збільшення обсягу ЗЕД, переходу фірми на інші ринки, діяльність у новому середовищі і т.п., технологічні, трудові, енергетичні ресурси;

4. Аналіз бюджетно-податкової політики як усередині країни,
так і за рубежем;

5. Вплив тенденцій у світовій економіці (аналіз світового
ринку позичкового капіталу, аналіз зовнішньоторговельної політики різних країн);

6. Розробка довгострокової стратегії ЗЕД:

а) Формулювання глобальної довгострокової мети ЗЕД;

b) Формулювання варіантів досягнення мети ЗЕД;

с) Декомпозиція глобальної мети на підйом (зміна місцями

цілей і її складових);

d) Порівняння варіантів досягнення мети ЗЕД;

е) Вибір оптимального варіанта довгострокової стратегії ЗЕД.

Пріоритети в організації і плануванні ринкової стратегії фірми.

При виборі пріоритетів ринкової стратегії необхідно зіставляти вимоги ринку і свої можливості. При цьому управлінські рішення можна позначити у виді схеми "ЕПРГ":

Етноцентризм -- етноцентричне підприємство -- це підприємство, що розглядає свій міжнародний розвиток як вторинне стосовно "внутрішньої економічної експансії", а зовнішній ринок як - "поглинач надлишків продукції". (Суть етноцентризму - "спочатку наїстися самому, а надлишки продай").

Поліцентризм - підприємство визнає важливість специфічних факторів, що впливають на його міжнародну діяльність і вплив цієї діяльності на оборот капіталу і рентабельність, тобто формується "центр", яким є діяльність підприємства. При цьому допускається високий ступінь автономії, незалежності для кожної країни на ринку у виробленні своєї політики.

Регіоноцентризм - розглядає світ, як сукупність ринків, що мають деякі загальні характеристики.

Геоцентризм - трактує світ, як єдиний ринок.

Останні два підходи дозволяють здійснювати політику, що з'єднує загальні умови ринку з нюансами його конкретного освоєння.

Міжнародні інститути регулювання експортно-імпортної діяльності

Економічні органи системи ООН:

1.ЕКОСОР - економічна і соціальна рада, орган ООН, що
займається питаннями координації, зокрема, регулюванням експортно-імпортної діяльності.

Задачі:

а) Координація міжнародних економічних і соціальних Програм глобального і міжгалузевого характеру; вироблення рішень з експортно-імпортної політики країн;

b) Контроль і оцінка виконання стратегій і першочергових

задач ВТО/ГАТТ;

с) Координація діяльності організацій системи ООН, у виконанні задач генеральної асамблеї ООН з експорту-імпорту;

2.Регіональні економічні комісії:

а) ЄЕК - європейська економічна комісія, створена 28 березня 1974 року, її задача - регулювання експортно-імпортних відносин у Європі і європейських державах із третіми країнами;

b) Економічна комісія ООН для Африки (ЕКА) створена 29 квітня 1958 року. Задача та ж;

с) ЕКЛА -- економічна комісія Латинської Америки;

d) ЕКЗА - економічна комісія Західної Азії;

е) Економічна і соціальна комісія ООН для Азії і Тихого океану - ЕСКАТО (28 березня 1947 року). У задачі ЇЇ входять: надання допомоги країнам-членам у рішенні їхньої соціальної й економічної проблем за допомогою проведення досліджень, розробки управлінських рішень і рекомендацій, а так само сприяння країнам-членам у регіональному і національному економічному розвитку. [5]

Галузеві економічні організації є спеціалізованими установами ООН:

1. ІКАО - організація міжнародної цивільної авіації. Займається питаннями співробітництва держав планети в області уніфікації технічних правил експлуатації цивільної авіації, регулювання міжнародних польотів, координації експлуатації повітряних судів, аеродромів і аеронавігаційних засобів. ІКАО розробляє з перерахованих питань технічні
правила, стандарти і рекомендації;

2. ІМО - Міжнародна морська організація - спеціальна установа ООН, займається питаннями морського судноплавства і безпеки на морі.

Основні цілі IМО:

а) Забезпечення механізму міжурядового регулювання міжнародного судноплавства по безпеці мореплавання, а так само запобігання забруднення морського середовища;

b) Розробляє правила, пропозиції по коректуванню правил класифікаційних суспільств і різні рекомендації з безпечної експлуатації цивільних судів різного призначення (ВМФ під компетенцію не попадає);

3. ЮНЕСКО - організація з питань утворення, науки і
культури, її задачі: сприяння зміцненню світу і безпеки шляхом співробітництва в області утворення, науки і культури. У відповідності зі статтею 1 статуту ЮНЕСКО проголошується для всіх народів без розходження раси, мови і релігії законність прав людини й основних свобод (слова, віросповідання, вибору місця проживання на планеті);

4. ВОЗ - всесвітня організація охорони здоров'я. Відповідно до
статуту ВОЗ проголошена основна мета - досягнення всіма народами можливо вищого рівня здоров'я;

5. ВПС - всесвітній поштовий союз створений з метою розвитку ефективного функціонування поштових служб і сприянню міжнародному співробітництву в соціально-культурному й економічному плані.

6. МСЕ - міжнародний союз електрозв'язку - створений для
міжнародного співробітництва в області раціонального використання усіх видів електрозв'язку. МСЕ займається питаннями надання технічної допомоги країнам, що розвиваються, у справі планування й організації електрозв'язку, підготовки національних кадрів у цій області й у будівництві підприємств і засобів зв'язку;

7. ВОІВ - Всесвітня організація інтелектуальної власності -
сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі і забезпечення адміністративного співробітництва міжнародних союзів інтелектуальної власності.

Координація макрополітики.

1. Група "восьми" (0-8) - нарада восьми ведучих капіталістичних
країн з економічних питань: США, Великобританія, Франція, Німеччина, Канада, Італія, Японія, Росія. Компетенція групи 8 - розробка концепції на макрорівні у світовій економіці;

2. МВФ - міжнародний валютний фонд;

3. ОЕСР - організація економічного співробітництва і розвитку. Мета: сприяння економічному і соціальному розвитку країн-учасниць, розробка торгової політики, допомога державам, що розвиваються.

Інвестиції і промисловий розвиток.

1. МБРР -- міжнародний банк реконструкції і розвитку;

2. ЄБРР - європейський банк реконструкції і розвитку;

3. ЮНІДО - організація ООН по промисловому розвитку,
установа ООН з 1984 року. Головна мета - прискорення промислового розвитку й індустріалізації країн, що розвиваються, а так само координації індустріалізації.

Регіональні економічні союзи (загальні ринки):

1. Європейське економічне співтовариство;

2. Європейська асоціація вільної торгівлі;

2. АНАЛІЗ СТАНУ РИНКУ ДЛЯ ЗДІЙСНЕННЯ ЕКСПОРТНО-ЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

2.1 Природні регіони Херсонської області як елементи екологічної мережі

Регіон Херсонської області дуже сприятливий для проведення експортно-імпортних операцій, зокрема для розвитку туризму.

Відповідно до прийнятого закону, територія Херсонської області входить до основних елементів національної екологічної мережі загальнодержавного значення. За розташуванням область входить до трьох природних регіонів екологічної мережі (Таврійського, Азовського та Чорноморського), через її територію проходять три природні коридори (Південноукраїнський, Прибережноморський, Дніпровський), представлена вона певною кількістю основних територій та об'єктів - складових екологічної мережі.

Розглянемо природні регіони як елементи екологічної мережі. Таврійський природний регіон. Розташовується в Дніпровсько-Молочанському міжріччі, представлений складовими екологічної мережі: Чорноморським біосферним заповідником, біосферним заповідником "Асканія-Нова" ім. Ф.Е. Фальц-Фейна, Нижньодніпровським національним природним парком (проектується) та Азово-Сиваським національним природним парком (частина). У цій місцевості міжрегіональним екокоридором є долина Дніпра. В її межах природні території представлені русловими і старичними аквальними комплексами, лучно-степовими заплавами, плавневими комплексами, надзаплавними терасами та степовими схилами, місцями еродованими, з відслоненнями вапняків, з ярами та балками, які вище греблі Каховської ГЕС затоплені водами Каховського водосховища. Ця південносхідно-дніпровська ділянка в Причорноморській низовині на схід від Дніпра фауністично і флористично дуже бідна . Водна фауна не має ендеміків, мало реліктових видів. Серед рослин, що зростають в подах, є види - неоендеміки.

Азовський природний регіон розташовується в Азовському морі, його затоках і косах, представлений Азово-Сиваським національним природним парком (коса Бирючий острів) та Сиваським природним національним парком (проектується). В межах Херсонщини розташований в північно-західній частині Азовського моря. Коса Бирючий острів - це витягнутий піщано-черепашниковий півострів з багатьма солоними озерами, який відділяє від моря Утлюцький лиман. Деревна рослинність в основному штучного походження. В заростях серед трав'янистої рослинності перебувають завезені мисливські тварини, відмічено понад 200 видів птахів, з яких багато видів є рідкісними і зникаючими. Птахів приваблюють захищені місця для гніздування і багаті кормові угіддя. Тут пролягає великий пролітний шлях багатьох видій птахів.

Чорноморський природний регіон розташовується на шельфі Чорного моря. Представлений національними природними парками: Джарилгач (проектується) та Кінбурнська коса (проектується). Сюди відносяться Ягорлицька, Тендрівська, Джарилгацька, Каркінітська та інші мілководні затоки. У флорі морських заток представлені квіткові рослини та водорості. Зустрічається понад 200 видів птахів, більше 10 видів ссавців. Багато видів тварин включені до Червоної книги України. Суходіл - черепашково-піщані коси та півострови з численними солоними і прісними озерами. Зростають рідкісні види рослин, а також рідкісні лишайники та мохоподібні. [14]

2.2 Загальна характеристика Херсонської області та її місце в народногосподарському комплексі, оцінка природно-ресурсного та соціально-економічного потенціалу

Херсонська область утворена 30.03.44 р. Вона розташована па півдні України. На півночі вона межує з Дніпропетровською областю, на заході - з Миколаївською, на сході - з Запорізькою областями, на півдні - з Автономною Республікою Крим. Омивається водами Чорного і Азовською морів, її площа 28,56 тис. км2. В регіоні проживає 1213 тис. осіб - це 2,5% від кількості населення України. Щільність - 43 особи на 1 км2 - це майже в 2 рази менше ніж, по Україні.

Область має сприятливі фактори для розвитку народногосподарського комплексу: близькість до Донецького і Придніпровського районів, вихід до Азовського і Чорного морів та наявність великої річкової магістралі Дніпра, що зумовлює її значний транспортно-розподільний і рекреаційний потенціали.

Головне багатство Херсонської області - земля. Однак, посушливий клімат, маловодність і низька залісненість мають негативний вплив на розвиток сільськогосподарського виробництва.

Клімат Херсонської області помірно континентальний з м'якою малосніжною зимою та жарким посушливим літом. Температура січня від мінус 5°С на півночі, до мінус 3єС - на півдні; липня відповідно +21,5єС - +25,5єС. Період з температурою понад + 10єС становить 215 - 230 днів. Сума активних температур за рік складає 3200-3400єС. Річна кількість опадів незначна -300-410 мм, переважна їх кількість - влітку. Сніговий покрив нестійкий. Серед несприятливих кліматичних явищ, що завдають шкоди сільському господарству -- суховії (25-30 днів на рік, а в окремі роки - 50-60), пилові бурі (3-8 днів, а в районі Херсона - до 9-12 днів). Великої шкоди завдають весняні та осінні засухи, які повторюються, як правило, через 2-3 роки, найчастіше на півдні. Область розташована у двох агрокліматичних зонах: посушливій, дуже теплій (північна частина) і дуже посушливій, помірно жаркій зоні з м'якою зимою (південна).

Херсонська область належить до розвинених агропромислових регіонів. В регіоні виробляється 1,8% валової доданої вартості, зосереджено 2,1% основних фондів України, 0,8% - продукції промисловості, збут сільського господарства - 3,4%. Виробництво товарів народного споживання складає 1,7%. Основні показники соціально-економічного розвитку Херсонської області та її місце в господарському комплексі України наведені в таблиці 2.1.

Природні ресурси Херсонської області включають мінеральні, сировинні, лісові, а також водні та рекреаційні ресурси. Вони виступають основою виробничих комплексів, їх структури та розселення.

Мінерально-сировинні ресурси характеризуються незначними запасами корисних копалин, порівняно невисокою ступінню їх геологічної вивченості та освоєння.

Область володіє рядом корисних копалин: пісок, глина, вапняки, солі Сивашу, торф, також лікувальні грязі, цементна сировина і цегельно-черепичні глини. Виявлено запаси бокситів.

Можна відмітити, що ресурсний потенціал області має сприятливі можливості для подальшого розвитку галузі будівельних матеріалів. Розвідані запаси карбонатних порід Боброво-Кутського родовища сприяють виробництву цементу. Подальше нарощування виробництва силікатної продукції можливе за рахунок освоєння Цюрупинського родовища пісків з запасами понад 100 млн. м3. В області 16 родовищ будівельного каменю з запасами понад 29 тис. м3; піску для пісочниць локомотивів - понад 600 тис. м3; три родовища з цементною сировиною -- понад 400 млн. тонн; цементно-черепичної сировини - 19 родовищ з запасами понад 36 млн. м3 тощо. [20]

Таблиця 2.1 Основні показники соціально-економічного розвитку Херсонської області

Показник	1990	1995	2000	В 2000, в % до
				1990	1995	України
Територія, тис км	28,5	28,5	28,5	100	100	4,7
Чисельність наявного населення, тис. чол.	1258,7	1265,7	1213,0	96,4	95,8	2,5
Питома вага міського населення. %	62,0	61,0	61,5
Трудові ресурси (без зайнятих в особистому підсобному господарстві осіб пенсійного віку), тис. чол.	763,0	732,3	720,6	94,4	98,4	2,5
Чисельність зайнятих в усіх сферах економічної діяльності (без зайнятих в особистому підсобному господарстві, осіб пенсійного віку), тис. чол.	623,0	579,5	494,9	79,4	85,4	2,5
Питома вага трудових ресурсів в загальній чисельності населення, %	60,6	57,8	59,4
Валова додана вартість цінах 1999р., млн. грн.	--	2447,5	1856,0		75,8*	1,8
Валова додана вартість (у цінах 1999 р.) в розрахунку на душу населення, грн.	--	1933,7	1507,0		77,9*	72,4
інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) у порівняльних цінах, млн. грн.	1558	282	169	10,8	59,9	1,2
Інвестиції в основний капітал (капітальні вкладення) на душу населення у порівняльних цінах, грн.	1245,7	222,5	138,5	11,1	62,2	48,9
Обсяг продукції промисловості (у цінах 1999 р), млн. грн.	2925,2	1485,1	972,6	33,2	65,5	0,8
Продукція сільського господарства (у порівняльних цінах 1996р.) млн. грн.	1680	929	887	52,8	95,5	3,4
Виробництво товарів народного споживання без вартості алкогольних напоїв (у порівняльних цінах 1999р.), млн. грн.	1403,4	631,7	543,4	38,7	86,0	2,3
У тому числі: продовольчі	1132,4	543,6	441,3	38,9	81,2	3,1
непродовольчі	271,0	88,0	102,1	37.7	115.9	1.1
Споживання палива:
автобензину, тис. тонн	--	107,6	71,7	--	66,6	2,4
вугілля та вугільної продукції, тис. тонн.	--	274,6	77.7	--	28.3	0,1
газу природного, млн. мі	--	722,7	543.9	--	75.3	0.8
паливного мазуту, тис. тонн	--	167,0	53.5	--	32.0	4.4
дизельного пального, тис. тонн	--	249.7	130.0	--	52.1	2,7

В цілому в області нараховується 90 родовищ будівельних матеріалів, в тому числі розвіданих - 55, нерозвідних і таких, які не використовуються -35. Із загальної кількості промислових запасів матеріалів в експлуатацію введено 53,6% сировини для будівельної кераміки (9 родовищ), 63% каменю будівельного (8 родовищ), 50,2% вапняків (3 родовища), 22% пісків будівельних (5 родовищ).

Паливо-енергетичні ресурси. Херсонська область є одним із регіонів, які недостатньо забезпечені власними паливно-енергетичними ресурсами. Незначні газові родовища не забезпечують потреб господарства і мають місцеве значення. А між тим, область потребує чимало паливно-енергетичних ресурсів. Зокрема, щорічно вона споживає вугілля 95,0 тис. тонн; дров - відповідно 3,0 тис. м3; торфу - 0,7 тис. тонн; мазуту паливного - 20,4 тис. тонн; газу природного - 547,3 млн. м3 та скрапленого газу - 20,3 тис. тонн. Тому одним з найважливіших паливно-енергетичних ресурсів області залишається потенціал малої енергетики, що дуже важливо в сучасних умовах ринкових відносин, коли вартість палива і енергії стали високими. Це було б економічно виправданим для господарств, які володіють цим потенціалом. Для цього потрібно створити необхідні умови і, в першу чергу, надання пільгових кредитів.

Земельні ресурси області - це один з найважливіших видів природних ресурсів. Земля є базисом розвитку продуктивних сил та розселення, виступає головним засобом виробництва і предметом праці в сільському та лісовому господарствах.

Загальна площа земель області, які перебувають у використанні, становить 1332,3 тис. га - це 4,5 відсотки від України, у тому числі сільськогосподарських угідь - 1258,2 тис. га (94,4% від загальної площі земель області), з них ріллі - 1187,3 тис. га. (відповідно 89,1%).

Землі області перебувають у державній, колективній та приватній власності. У державній (постійне користування) - 195,4 тис. га - це 14,7% від усіх земель, що використовуються, у тому числі сільськогосподарських угідь - 138,5 тис. га, з них ріллі - 113,7 тис. га. У колективній формі власності (згідно з державними актами) перебуває 89,4% - це 6,7% від земель, які перебувають у використанні, у тому числі сільськогосподарських угідь - 79,3 тис. га, з них ріллі - 68,6 тис. га.

У приватній власності знаходиться 1322,4 тис. га (46,5% до загальної площі земель), у тому числі сільськогосподарських угідь - 1309,9 тис. га (60,6% до сільгоспугідь), з них ріллі - 1258,8 тис. га (71,0% до загальної площі ріллі).

Для області характерна відносно висока забезпеченість сільгоспугіддями у розрахунку на одного мешканця: у 1990 р. - 1,67 га (по Україні 0,85 га), у 1995 р. - 1,56 (відповідно 0,82) і у 2000 р. - 1,63 га (0,85). Площа ріллі в розрахунку на одного мешканця також відносно вища: 1990 р. - 1,41 га (по Україні - 0,65), у 1995 р. відповідно - 1,40 (0,65), у 2000 р. - 1,46 (0,66). Характерним для області є те, що за період 1995-2000 рр. площа ріллі у всіх власників землі та землекористувачів збільшилась на 5,1 тис. га, а у товаровиробників, навпаки, зменшилась на 119 тис. га і у товаровиробників та громадян, відповідно на 107 тис. га., що відповідає тенденції в цілому по Україні.

Значна частина земель знаходиться під багаторічними насадженнями, що дуже важливо для Херсонської області. Площа багаторічних насаджень (на 01.01.2001 р.) у всіх власників землі та землекористувачів становила 27,9 тис. га, у товаровиробників - 17,7 тис. і товаровиробників і громадян - 25,6 тис. га, хоча, на жаль, вони з року в рік зменшуються. Так, за 1995-2000 рр. зменшення склало відповідно 10,4 тис.га, 12,9 тис. і 12,2 тис. га.

Значна частина земель Херсонської області знаходиться під природними кормовими угіддями. У всіх власників землі та землекористувачів знаходиться 168,0 тис. га, у товаровиробників - 79,1 тис. і у товаровиробників і громадян - 87,8 тис. га. Слід відмітити, що за період 1995-2000 рр. площі під кормовими угіддями зменшились у товаровиробників на 60,9 тис. га, у товаровиробників і громадян - на 58,9 тис. га, за виключенням площ таких земель у всіх власників землі та землекористувачів, де кормові угіддя, навпаки, збільшились на 2,4 тис. га.

Землі області характеризує високий рівень освоєності. Так, із загальної площі земель (суші) області 2412,9 тис. га (станом на 01.01.2000 р.) сільгоспугіддя становили 1968,4 тис. га - це 81,6% (для порівняння в Україні - 72,2). Хоча слід відмітити позитивну тенденцію - показник стабілізувався: у 1990 р. він становив 81,8 відсотків, у 1999 р. - 81,6.

Природна родючість земель висока. Сільськогосподарські угіддя Херсонської області оцінюються у 68 балів (по Україні - 62), ріллі - 73 (відповідно - 63), за виключенням площ багаторічних насаджень, які оцінюються в 41 бал (по Україні - 63) і земель під сінокосами - 17 балів (відповідно - 41 по Україні).

Суттєві зміни в земельному фонді, які виявились в структурних зрушеннях в результаті земельної реформи, вимагають здійснення заходів по охороні земель області, зокрема, створення захисних лісових насаджень. Обсяг робіт по проекту землеустрою в області повинен здійснюватись на площі 382 га. Фактично ж виконано у 2000 р. на площі 140 га.

У Херсонській області небезпечною є водна і вітрова ерозія ґрунтів, що призводить до великих економічних втрат, а також екологічних збитків.

Водні ресурси області використовуються для водопостачання, судноплавства, виробництва, рекреації. Вони є також джерелом гідроенергії. Велике рибопромислове значення в обласному господарському комплексі мають лимани і затоки.

У межах області протікає 6 річок довжиною понад 10 км. Найбільша - Дніпро, який перетинає область з північного сходу на південний захід з притокою Інгулець.

По долинах річок знаходяться невеликі ставки, озера. На Дніпрі - Каховське водосховище. Густота річкової сітки 0,1 км на 1 км2. Для річок області характерне мішане живлення: снігове - 85-90%, підземне - 10-15%.

В області споживання свіжої води постійно зменшується: якщо у 1990р. тут було спожито 2161 млн. м3, у 1995 р. - 1131 млн. м3, то у 2000 р. - всього 639 млн.м3, тобто рівень споживання становить біля 30% від рівня 1990 р. і 56,5% від рівня 1995 р.

Обсяги оборотної та послідовно (повторно) використаної води: у 1990 р. становили 297 млн. м3, у 1995 р. - 197 млн. м3 і у 2000 р. - 72 млн. м3, тобто зменшились і становлять по відношенню до 1990 р. 24,2% і по відношенню до 1995 р. - 36,5%. Причому частка оборотної води у загальному обсязі використання на виробничі потреби у 1990 р. становила 71, у 1995 р. - 70 і у 2000 р. - 69 відсотків, тобто - постійно зменшується.

Крім цього, спостерігається таке негативне явище, як скидання забруднених зворотних вод у природні поверхневі водні об'єкти. Зокрема, у 2000 р. було скинуто таких вод понад 4 млн. м3, у тому числі без очищення - 2 млн. м3 і недостатньо очищених також 2 млн. м3 - це становить 3% у загальному обсязі скидання зворотних вод.

В цілому водозабезпеченість в області залежить в основному від природних умов, а також від часового і територіального перерозподілу стоків води. Тому важливою проблемою залишається необхідність створення умов для забезпечення здатності самовідновлення і самоочистки водних систем. Для сільської місцевості проблемою стали ґрунтові води (основне джерело постачання води для сільських жителів), які не завжди відповідають вимогам питної води, особливо внаслідок вмісту в них біогенних сполук (нітратів, фосфору та інших). Тому існує велика потреба в активізації інвестиційної діяльності у водогосподарську сферу, що зумовило б зниження вододефіциту в регіоні та брудоємності продукції.

Ліси та інші лісовкриті землі Херсонської області займають площу близько 151,1 тис. га, у тому числі вкритих лісовою рослинністю 130,9 тис.

Нижньопридніпровські піски засадженні сосною, садами, виноградниками.

Для області характерні також різнотравні ковилові степи, заплавні та подові луки. На болотах і Дніпровських плавнях росте очерет, рогіз, осока та інші, які належать до ресурсів не деревного рослинного походження. Вони відіграють значну роль у збереженні мікроклімату, що для умов області також важливо.

Обсяг продукції (робіт, послуг) лісового господарства у 2000 р. незначний в порівнянні з іншими регіонами - всього 3688 тис. грн. (0,5% від України). В основному це заготівля деревини - 68,6 тис. щільних м3, у тому числі 8,1 тис. щільних м3 лісоматеріалів, 0,1 тис. м3 деревини дров'яної для технологічних потреб, 59,7 тис. щільних м3 дров для опалення.

На сучасному етапі області гостро стоїть проблема лісовідновлення. На жаль, воно проводиться недостатньо і його рівень постійно зменшується: якщо у 1990 р. проведено лісовідновлення в лісовому фонді на площі 1656 га, у 1995 р. - 366 га, то у 2000 р. - всього 185 га.

Рекреаційні ресурси. За своїм функціональним призначенням вони є одним з важливих факторів, який позитивно сприяє розширеному відтворенню трудового потенціалу.