Аналіз експортно-імпортних операцій суб’єкта зовнішньоекономічної діяльності Чорноморського біосферного заповідника

Необхідно озброїти службу охорони нарізною зброє (пістолетами, карабінами). Заповідник зараз не має можливості забезпечити працівників служби охорони формою і спецодягом у необхідній кількості та номенклатурі. Для забезпечення нормальної роботи необхідно, як найменше, надати зимову форму (костюми напіввовяні, теплі куртки, зимові шапки), формені плащі, штормові костюми і ватяні (або суконі) костюми (для тих, хто працює на воді). Дуже бажано було б видавати також парадну форму. Крім того, досі не визначено, яким саме повинний бути формений одяг служби охорони, немає відповідного положення і нормативів забезпечення служби охорони форменим і спецодягом. Гостро не вистачає спеціального обладнання, перш за все - приладів спостереження (біноклі, зорові труби), засобів сигналізації (ракетниці, фальшфеєри, тощо), експедиційного обладнання (палатки, спальні мішки, таборове спорядження), навігаційних приладів (морські компаси, тощо). Дуже важливим видом оснащення служби охорони є протипожежне обладнання.

2.5 Аналіз та оцінка фінансово-економічного стану Чорноморського біосферного заповідника

Фінансово-економічний стан Чорноморського біосферного заповідника

характеризується ступенем його прибутковості та оборотності капіталу, фінансової стійкості та динаміки структури джерел фінансування, здатності розраховуватися за борговими зобов'язаннями.

Правильна оцінка фінансових результатів діяльності та фінансово-економічного стану заповідника за сучасних умов господарювання конче потрібна як для його керівництва і власників, так і для інвесторів, партнерів, кредиторів, державних органів. Фінансово-економічний стан заповідника цікавить і його конкурентів, але вже в іншому аспекті - негативному; вони заінтересовані в ослабленні позицій конкурентів на ринку.

Для оцінки фінансово-економічного стану заповідника необхідна відповідна інформаційна база. Такою можуть бути: звіт про фінансові результати діяльності і баланс - підсумковий синтетичний документ про склад засобів діяльності та джерела їхнього формування в грошовій формі на певну дату. Співвідношення між окремими групами активів і пасивів балансу мають важливе економічне значення та використовуються для оцінки й діагностики фінансового стану підприємства.

Оцінка фінансово-економічного стану підприємства на фіксовану дату здійснюється на підставі аналізу офіційних документів-звітів про: фінансові результати, рух грошових коштів, власний капітал і системи розрахункових показників, за допомогою EXCEL MICROSOFT:

Таблиця. 2.4. Техніко-економічні показники Чорноморського біосферного заповідника

Назва показника	2001	2002	2003
Оборотні та необоротні активи	543160	620301	871909
Кредиторська заборгованість	5377		167365
Доходи всього	369121	440600	583450
Фонд оплати праці (ФОП)	218900	227100	244400
Власний капітал	619331	620301	704544
Підсумок балансу	726070	620301	871909
Боргові зобов'язання	106739		167365

На підставі даних балансу, звіту про результати фінансових діяльностей та звіту з праці зробимо аналіз фінансово-економічного стану Чорноморського біосферного заповідника за 2001 - 2003 роки.

Доходи Чорноморського біосферного заповідника за період 2001-2003 роки мають тенденцію росту (рис. 2.3.).

Рис.2.3 Аналіз доходів ЧБЗ

Рис.2.4. Аналіз фонду оплати праці ЧБЗ

Фонд оплати праці працівників Чорноморського біосферного заповідника за період 2001 - 2003 роки збільшився (рис.2.4.).

Рис.2.5. Аналіз власного капіталу ЧБЗ

Власний капітал Чорноморського біосферного заповідника за період 2001-2003 роки дуже зріс (рис.2.5.).

Рис.2.6 Аналіз активів ЧБЗ

Активи мають тенденцію росту (рис.2.6.).

Ми бачимо на рисунках 2.3. - 2.6. просліджується характерний зріст показників, тобто економічні показники суб'єкта ЗЕД Чорноморського біосферного заповідника мають тенденцію збільшуватись, що є позитивним фактором при аналізі фінансово-економічного стану.

Прибутковість підприємства вимірюється двома показниками - прибутком і рентабельністю. Прибуток виражає абсолютними ефект без урахування використаних ресурсів. Тому для аналізу його доповнюють показником рентабельності.

Рентабельність - це відносний показник ефективності роботи заповідника,

котрий у загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Рентабельність має кілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси (витрати) використовують у розрахунках.

Передусім видокремлюють рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) і рентабельність продукції. Рентабельність інвестованих ресурсів (капіталу) обчислюється в кількох модифікаціях: рентабельність активів, рентабельність власного капіталу, рентабельність акціонерного капіталу.

Рентабельність активів (Ра) характеризує ефективність використання

всього наявного майна підприємства та обчислюється за формулою

Pa = ·100

у де Пз(ч) -- загальний (чистий) прибуток підприємства за рік;

Ка - середня сума активів за річним балансом.

За даними таблиці 2.4.:

В 2001 році: Ра=·100=67,96%

В 2002 році: Ра=·100=71,03%

В 2003 році: Ра=·100=66,92%

Обчислюючи цей показник, виходять як із загального (до оподаткування), так і з чистого (після оподаткування) прибутку. Єдиного методичного підходу тут не існує. Як ми бачимо з результатів рентабельності по роках - рентабельність активів нестійка.

Показник рентабельності сукупних активів може бути дезагрегований, якщо підприємство здійснює різні види діяльності (за її диверсифікації). У цьому разі поряд із рентабельністю всіх активів визначається рентабельність за окремими видами діяльності (наприклад, рентабельність виробництва, сервісного обслуговування, комерційної діяльності тощо).

Коефіцієнт автономії (ka) обчислюється діленням власного капіталу на підсумок балансу підприємства:

ka = kв / kб

де kв - власний капітал підприємства;

kб - підсумок балансу (сума всіх джерел фінансування).

За даними табл. 2.4.

В 2001 році: ka = 619331 / 726070 = 0,85

В 2002 році: ka = 620301 / 620301 = 1,0

В 2003 році: ka = 704544 / 871909 = 0,81

Це означає, що активи підприємства забезпечено власними коштами: в 2001 р. - на 85%, в 2002 р. - на 100%, в 2003 р. на 81%. Решта фінансується за рахунок боргових зобов'язань. Величина коефіцієнта за 2001, 2003 роки є прийнятною - борги покриваються власним капіталом. Якщо ka < 0,5, то зростає ризик несплати боргів, а відтак і занепокоєння кредиторів. Значення коефіцієнта автономії за 2002 р. зумовлює підвищення фінансової незалежності та зменшення ризику порушення фінансової стійкості підприємства.

Коефіцієнт забезпечення боргів (kзб) є модифікацією коефіцієнта автономії і визначається як співвідношення власного та залученого капіталу, тобто

kзб = kв / kз

де kв - власний капітал підприємства;

kз - боргові зобов'язання підприємства (залучений капітал).

Так, згідно з даними балансу підприємства (табл. 2.4.), маємо:

В 2001 році: kзб = 619331 / 106739 = 5,8

В 2002 році: kзб = немає

В 2003 році: kзб = 704544 / 167365 = 4,21

Отже, власний капітал перевищує борги підприємства в 2001 р. - в 5,8 рази, в 2002 р. - немає, в 2003 р. - в 4,21 рази. Нормальною вважають ситуацію, коли kзб ? 1.

На жаль, аналітична оцінка фінансового стану підприємства на базі таких коефіцієнтів не завжди є однозначною. Безумовно, зменшення частки боргів у сукупному капіталі зміцнює фінансову незалежність підприємства. Проте водночас звужуються джерела фінансування та можливості підвищення ефективності його діяльності.

За певних умов кредити вигідно брати. Тут проявляється ефект так званого фінансового важеля (лівериджу), який виражають через відношення заборгованості до власного капіталу.

Коли плата за кредит є меншою за рентабельність активів з урахуванням оподаткування, збільшення заборгованості (збільшення відношення kз/Ка) веде до зростання рентабельності власного капіталу. Отже, залучення кредиту у цьому випадку є фінансовим важелем (лівериджем) підвищення ефективності діяльності заповідника.

3. РОЗВИТОК ТА ПРОПОЗИЦІЇ ЩОДО ЕКСПОРТНО-ІМПОРТНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СУБ'ЄКТІВ ЗЕД

3.1 Стан та перспективи розвитку туризму в Україні

За 2002 рік Україну відвідало більш шести мільйонів іноземних туристів, і, до речі, стільки ж туристів за точно такий же період піднялося на Ейфелеву вежу - це рекорд відвідуваності визначних пам'яток у світі за 2002 рік.

Батьком і творцем туризму вважають англійця Томаса Кука, що заснував в 1841 р. перше у світі туристичне агентство і щиро вірив в те, що туризм - це ефективний засіб боротьби зі шкідливими звичками.

Найбільш метиковані громадяни швидко зорієнтувалися і зрозуміли, що якщо визначних пам'яток у їхніх краях як таких немає, то в крайньому випадку їх можна видумати, а щоб заманити недовірливих мандрівників, необхідно створити привабливу обстановку для аматорів яскравих вражень. Союзу було явно не до зисків, і тому іноземців возили по суворо встановленим у СРСР маршрутам. Аматори подорожей здобували профспілкові путівки й особливо не нарікали на недоліки вітчизняного сервісу. Тому за відсутністю конкуренції цей вид бізнесу не розвивався, а почивав на подушках і... усе проспав. Але, як говориться, краще пізно, чим ніколи. Закон України "Про туризм" був прийнятий у 1995 році, але, з огляду на швидко змінюються реалії життя, вимагав виправлень і змін. Підсумком стало підписання Президентом України Леонідом Кучмою прийнятого Верховною Радою України Закону "Про внесення змін у Закон України "Про туризм".

З 1 січня 2004 року в країні встановлюється 17 видів туризму, зокрема, дитячий, молодіжний, сімейний, для осіб літнього віку, для інвалідів, культурно-пізнавальний, лікувально-оздоровчий, релігійний, спортивний, екологічний (зелений), сільський, підводний, гірський, пригодницький, мисливський, автомобільний і самодіяльний. Хоча для багатьох як вітчизняних, так і іноземних гостей туризм у нашій країні найчастіше відноситься до категорії "пригодницького".

Закон України "Про туризм" припускає в першу чергу розвиток вітчизняної туристичної галузі, що неможливо без розвитого в'їздного і внутрішнього туризму. Що ж, держава як і раніше проголошує туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку економіки і створює умови для туристичної діяльності. Як показала практика виконання цієї ж тези в Законі "Про туризм" за 1995 рік, проголосити мало, хотілося б практичних дій. У нас країна багата і природними, і історичними пам'ятниками, є і гори, і моря, є багато такого, про що інші держави можуть тільки мріяти. Наприклад, ОАЭ... піски і море. Усі. Але на 3,75 млн. населення країни тут нараховується 364 готелю. Столиця європейської держави, "мати міст росіян" - Київ може прийняти гостей у 98 готелях. У Києві на 1 тисячу жителів приходиться 6 готельних місць, по Росії (у середньому) - 9, у Відні - 25. у Парижі - 38. При цьому досвідчені іноземці норовлять не користатися казенними послугами - набагато дешевше зняти квартиру в центрі міста, а на зекономлені сотні доларів і євро ні в чому собі не відмовляти. Поміркуй самі, пересічний київський готель, гордо несучий свої дві зірки, що означає наявність санвузла в номері, за одномісний номер бере від 128 до 303 гривень (тобто від 25 до 60 у.о.). При цьому наш турист, виїжджаючи за рубіж, аналогічні суми платить як мінімум за готель із трьома зірочками, гидливо крутить носом і, як правило, усім незадоволений. А от яким чином номер у тризірковому готелі на Оболоні, нехай і приватному (у примітці позначений "євроремонт"), може коштувати від 390 до 1110 гривень (тобто від 70 до 200 у.о.) - зрозуміти важко. Причиною тут служить готельний збір, скасування якого з 1 січня 2004 року знизить вартість послуг на 13-15%. Таке стало можливим завдяки прийняттю Закону "Про внесення змін у Декрет Кабінету міністрів України "Про місцеві податки і збори". Але чи знаєте, 1110 чи 1000 гривень - це вже непринципово. Над загадками вітчизняного ціноутворення можна довго ламати голову, і тому залишимо рішення цієї задачі професіоналам. Але куди ж дінеться приїжджий, якщо кількість місць у готелях України за останні п'ять років зменшилася на 21%, кількість самих готелів скоротилося на 88 одиниць чи на 6%, коефіцієнт їхньої завантаженості упав з 29 до 24% у цілому по Україні, а більшість готелів знаходяться на грані припинення діяльності. [35]

Головна особливість обновленого Закону "Про туризм" - поділ туристичних фірм на туроператорів (виробників послуг) і турагентів (продавців послуг) як специфічних суб'єктів туристичної діяльності. При цьому звертатися в іноземні посольства з проханням про видачу документів для виїзду клієнтів за кордон вправі тільки туроператори.

Більше всього заперечень у ході підготовки Закону було викликано новою 15-ю статтею, що передбачає фінансову відповідальність туристичних фірм перед клієнтом у випадку банкрутства. Закон зобов'язує туроператорів мати депозит у розмірі 20 тис. євро, і ці гроші виступають гарантом будь-якого форс-мажору. Багато хто побачив в цьому тенденцію до монополізації ринку туристичних послуг. Але не можна скидати з рахунків те, що ще не дуже давно було простіше простого - заснувати туристичну фірму, головне - знайти людину, яка б проробила на туристичній ниві не менш трьох років. Роздобувши такий персонаж, ви можете гордо іменувати себе "директором". І дійсно, турфірми, агентства росли, як гриби після дощу, щоправда, і так само швидко припиняли свою бурхливу діяльність, що у більшості випадків зводилася до простого, але дохідного бізнесу - візовому. Тут нікуди не дінешся, оскільки гарний туристичний продукт без фінансових вкладень складно створити. Так що новий Закон допоможе припинити діяльність тіньових фірм і "фірм-метеликів", що обманюють своїх клієнтів.

Одержати ліцензію тепер зможуть тільки ті, хто дійсно займається туризмом. З 5700 зареєстрованих суб'єктів підприємницької діяльності в Україні звітують тільки 3800. Інші ж одержували ліцензію про усякий випадок, уписуючи туристичні послуги одним з пунктів свого можливого бізнесу. По підрахунках Держтурадміністрації, у результаті добору на ринку залишиться 40% нині діючих у цій галузі суб'єктів господарювання, що поділяться на дві частини: оператори й агенти. За прогнозами фахівців, кількість легалізованих турфірм в Україні в наступному році значно скоротиться. З отримавших ліцензію залишиться менш 1000, з них туроператорів - близько 200.

Індустрія туризму є одним з найбільш динамічно розвинутим сектором світової економіки. Згідно даним ВТО, в останні 20 років середньорічні темпи приросту валютних надходжень від міжнародного туризму складають 14%. У 1993 р. ці суми досягали 372 млрд. дол. До 2010 р. число міжнародних туристичних поїздок зросте до 937 млн. Багато високорозвинених країн, і серед них - Іспанія, Швейцарія, Австрія, Франція, Бельгія, побудували свій добробут у значній мірі на основі туризму, що визнаний високоприбутковою галуззю господарства й одержує підтримку держави.

В Україні туристична індустрія знаходиться в стадії свого становлення як самостійний сектор економіки. У 2001 р. країну відвідало 11,9 млн. іноземних громадян. Обсяг в'їздного туризму зріс на 31,8% у порівнянні з минулими роками, стрімко скорочується кількість одноденних відвідувачів. Уперше за останні 5 років більш ніж удвічі скоротилося число транзитних відвідувань України. Зросла на 5% чисельність внутрішніх туристів, що подорожували по Україні. Послуги по внутрішньому туризмі надані 6,9 млн. громадян України. Число екскурсантів досягло 18,96 млн.чол., що перевищило рівень попереднього року на 7,5%. Розрахований за методикою ВТО сукупний обсяг реалізації товарів і послуг різних галузей економіки, що забезпечують задоволення потреб іноземних і внутрішніх туристів, склав у 2001 р. 20,9 млрд. грн. У 2001 р. у даній галузі працювали 2652 суб'єкта господарювання. Організацією внутрішнього туризму займалися 1816 підприємств, в'їздного туризму - 749, виїзного - 1338, екскурсійною діяльністю - 735 підприємств. Загальний обсяг наданих послуг перевищив 1,2 млрд. грн., у тому числі по внутрішньому туризмі й екскурсійній діяльності - 0,5 млрд. грн., в'їздному туризму -0,3 млрд. грн., виїзному - 0,4 млрд. грн. За станом на 1 січня 2002 р. в Україні нараховувалося 1258 підприємств готельного господарства і 3304 санаторно-курортні установи.

Згідно даних Держкомстату України за 2001 р., оборот послуг по статті "Подорожі" має позитивне сальдо в сумі 39.1 млн.дол., що вдвічі перевищує сальдо за 2000 р. При цьому обсяг експорту туристичних послуг у 2 рази перекриває обсяг їхнього імпорту. Якщо загальний обсяг їхнього імпорту зріс лише на 1,7% за 2001 р., то експорт зріс на 32,8%.

Необхідною умовою розвитку туризму в Україні є ефективне функціонування готельної індустрії, що приносить близько 60% усіх доходів від туризму (приблизно 6 - 8% ВВП). Туристичні потоки безпосередньо залежать від стану готельного сектора, якості і ціни основних і додаткових готельних послуг.

До дійсного часу розвиток індустрії готельного бізнесу в Україні гальмується як зовнішніми, так і внутрішніми факторами. Незадовільний фінансовий результат діяльності готельних підприємств підтверджується наступними даними: за 2000 р. доход готелів зменшився на 20%, а за 2001 р. - на 27,2%. Розглянемо докладніше ці фактори.

Зовнішні фактори низької ефективності готельних підприємств. У круг цих факторів входять ті, котрі об'єктивно не залежать від керівництва готелів.

Падіння попиту. Після розпаду Радянського Союзу протягом трансформаційного періоду число службових відряджень і туристичних поїздок в Україні різко скоротилося. Більшість українських споживачів не мають можливості подорожувати під час відпустки, що колись не представляло труднощів через дотаційні ціни. Таким чином, контингент потенційних клієнтів готелів середньої і низької цінової категорії звузився. Крім того, у нас значно менше, ніж в інших країнах з подібним рівнем доходів населення (таких, як Південна Африка), поширений продаж товарів через торгових представників, що є однією з основних цільових груп клієнтів недорогих готелів.

Різке падіння попиту в пострадянський період привело до скорочення заповнення готелів. В останні роки через збільшення числа поїздок українських громадян на відпочинок за кордон положення усе більш збільшується. Єдине, що дозволяє більшості готелів працювати, незважаючи на вкрай низький рівень завантаження, - це малі перемінні операційні витрати (особливо в недорогих готелях). Зниження рівня доходів українських споживачів також обмежує попит на більш дорогі готельні номери.

Низька заповнюваність. До періоду перебудови 74% рівень заповнюваності готелів підтримувався за рахунок надання державними підприємствами і відомствами готельних номерів своїм працівникам і їхнім родинам за дотаційними цінами. З 1990 р. у зв'язку з практичним припиненням внутрішнього туризму, спадом ділової активності, загальним падінням доходів населення, підвищенням цін на послуги готелю утратили свою клієнтуру. Обсяг готельних послуг, наданих іноземцям, неухильно зменшувався. Таку ситуацію можна пояснити також появою в Україні напівтіньового ринку готельних послуг; його суб'єктами з'явилися власники приватних квартир, спеціально обладнаних для прийому іноземних туристів на короткий термін. Як правило, приватники надають гостям повний спектр додаткових послуг: забезпечуються транспорт, перекладачі, харчування і т.д. Маючи низькі фіксовані витрати і найчастіше не сплачуючи податки, "тіньовики" одержують достатні оборотні кошти для підтримки якості послуг на високому рівні і розширення бізнесу. До того ж тіньовий готельний бізнес має можливість гнучко оперувати цінами в залежності від попиту і сезону, знаходиться поза сферою державного регулювання, отже, не зіштовхується з додатковими витратами.

У 1995 р. завантаження готелів України складало 29%, у 2000 р. - 24%, у 2001 р. -25%. У київських готелях завантаження знизилося з 52% у 1995 р. до 41% у 2001 р. Кількість ліжко-місць короткострокового проживання в цілому по Україні в 1995 р. склало 130869, у 2000 р. - 102906.

Скорочення номерного фонду. У 2001 р. на підприємствах готельного господарства нараховувалося близько 50 тис. номерів, що на 1 тис. номерів (на 2,1%) менше, ніж у 2000 р.; на території України функціонували 1258 підприємств готельного господарства, у тому числі 831 готель, 20 мотелів, 8 готельно-офісних центрів, 11 кемпінгів, 25 молодіжних баз і гірських притулків, 363 гуртожитку для приїжджих. У порівнянні з 2000 р. їхнє число зменшилося на 50 од., чи на 3,8%.

Останнім часом здійснюються спроби будівництва 4- і 5-зіркових готелів, що будуть належати міжнародним готельним мережам.

Відсутність конкуренції. Застосування сучасних технологій готельного обслуговування на операційному рівні гальмується відсутністю конкуренції з боку могутніх міжнародних готельних мереж і слабістю внутрішньої конкуренції. На українському ринку немає мережних готелів високої, середньої і низької цінової категорії (таких, як "Мотель 6", "Ібіс", "Формула 1", Hilton, Marriot, Kempinski). Слабість внутрішньої конкуренції порозумівається відсутністю вільних засобів і високих податкових ставок, через що неможливо поліпшити виробничо-господарську роботу, максимізувати прибуток, підвищити конкурентноздатність підприємств індустрії гостинності на міжнародному ринку готельних послуг.

Неоднакове податкове навантаження. Ставки готельного збору для готелів різних категорій в Україні відрізняються. Так, для 2-зіркових готелів ставка складає 10%, для 3-зіркових - 15%, для 4- і 5-зіркових - 20%. Неналежне дотримання вимог податкової дисципліни і заборгованість по податках характеризують роботу дрібних готелів; не маючи доходу, вони звичайно затримують податкові чи платежі прибігають до бартеру, коли бракує засобів. Виступаючи в ролі власника, держава може безпосередньо впливати на податкові платежі "офіційних" готелів, що виконують замовлення уряду.

Низька конкурентноздатність готельних послуг. Цей показник формується рівнем ціни і якості послуг. Через високі податкові ставки (готельний збір) готелі змушені установлювати високі ціни.

В умовах ринкової економіки ціноутворення в готельній індустрії України здійснюється під впливом конкретної ситуації, при відсутності державного регулювання цін. Розглядаючи процеси, зв'язані з ціноутворенням на світових ринках послуг, потрібно уважно вивчити усі фактори формування цін, тому що від них залежать продаж товару, рівень доходів, прибутки і витрати готелю.

Ціни визначаються умовами конкуренції, станом і співвідношенням попиту та пропозиції. На ринку діє багато конкурентів, тому кожен його учасник повинний бачити перед собою усю внутрішню і міжнародну ситуацію, постійно порівнювати власні витрати з внутрішніми ринковими цінами, з витратами конкуруючих суб'єктів і т.д. Зіставимо, наприклад, ціни на готелі в м.Києві: "Прем'єр палац" -210 дол., "Дніпро" - 110 дол., "Національ" -130 дол., "Президент-Київський" (4 зір.) - 146 дол., "Русь" - 120 дол., "Турист" -5 дол., "Братислава" (2 зір.) - 50 діл.; середнє завантаження складає 22 - 30%. Відень у 2001 р. пропонувала такі ціни: 5-зірковий готель для організованих туристів, що знаходяться до 3 днів (Inter-Continental Radisson SAS), - 144 євро, 4-зірковий -85 євро, 3-зірковий - 58 євро (при середньому завантаженні 40 - 60%). А 5-зіркова готельна мережа "Sheraton". що має 400 готелів у 70 країнах, пропонує середні ціни від 49 до 179 діл.

У київських готелях тарифи на проживання для іноземних громадян у середньому майже в 1,5 рази вище, ніж в інших європейських країнах (у співвідношенні ціна-якість). У цілому ж штучна підтримка високих цін веде до розвитку монополізму, зниженню завантаження готелів, збільшенню собівартості на одиницю реалізованої продукції, зменшенню ефективності виробництва і рентабельності.

Високий державний ризик. Власники сучасних світових готельних мереж не візьмуться включити українські готелі у свою структуру, у всякому разі, без їхнього переустаткування, оскільки типовий склад елементів і імідж мережі забезпечують реалізацію 50% переваги на ринку. Подібними розуміннями керуються й іноземні інвестори, для яких нестабільність означає збільшення ризику; звідси випливають проблеми інвестування, особливо довгострокових проектів, зв'язаних з капіталовкладеннями в основні фонди, без чого неможливо підняти ефективність українських підприємств даної галузі.

Низькорозвинута інфраструктура туризму. Приплив іноземних туристів стримується складною процедурою одержання віз. В'їздні візи вимагаються від громадян більшості країн світу. Оформлення візи займає близько 10 днів, за терміновість плата зростає (до 150 дол.). Більш того, для одержання туристичної візи необхідно представити документ про передоплату проживання в готелі. Усе це обмежує можливість приїзду в Україну, зокрема, аматорів експромтних подорожей. Скорочення внутрішнього й іноземного туризму відбувається також через поганий стан самих привабливих місць. Видатні пам'ятники культури й історії України вимагають ретельного підходу, що забезпечується далеко не завжди. Відсутні програми створення нових центрів туризму.

Висока вартість будівництва і реконструкції готелів. Для ремонту готелю більш 60% матеріалів і устаткування ввозиться з-за кордону. Через високі митні збори матеріали обходяться на 40% дорожче, ніж у середньому по Європі. Крім того, у більшості проектів по реконструкції готелів висувається вимога про збереження фасаду будинку, що збільшує вартість робіт ще на 25%. Збільшення вартості капіталу, викликане політичною й економічною нестабільністю, високі податки - усе це змушує потенційних інвесторів відмовитися від яких би то ні було намірів вкладати кошти в цю справу.

У Польщі після приватизації готелів і проведення ринкових реформ кількість готельних номерів збільшилося приблизно на 50% у результаті появи нових підприємств, особливо в складі мереж. Розширення останніх підвищує продуктивність праці завдяки, по-перше, поліпшенню структури галузі, а по-друге, зміцненню конкурентних позицій на ринку. У таких умовах готелі, що не входять у ту чи іншу мережу, будуть додавати більше зусиль для підвищення ефективності роботи.

З урахуванням польського досвіду можна припустити, що продуктивність праці в українському секторі готельних послуг протягом 10 років могла б досягти 60-65% від продуктивності у передових готелях світу, якщо розпочати ряд заходів. Насамперед потрібно змінити структуру галузі: повинні з'явитися висококатегорійні готелі в складі мережі і малі готелі сімейного типу. Ріст продуктивності праці став би результатом більшого завантаження готелів (до 55 - 60%) і удосконалювання організації праці. Поліпшення показників по цим двом позиціям дозволить підвищити продуктивність праці з 16 до 50% середнього рівня передових готелів світу. Але реалізація приведених розрахунків вимагає конкретних дій з боку уряду. Мова йде про політику розвитку внутрішнього й іноземного туризму.

Основні статистичні показники за 2001 р. свідчать про збереження тенденції активізації туризму, початок якої припав на 2000 р. В'їздний туристичний потік протягом 2001 р. зріс тільки на 4,1%, переважно за рахунок збільшення числа приїжджих з Росії і Молдови. [23]

Важливу роль у розвитку галузі будуть грати можливості збільшення зайнятості. Средньооблікова чисельність працівників туристичних організацій, що пройшли ліцензування, зросла за 2001 р. на 4,7 тис. чол., чи на 14%, і склала 37,9 тис. чол. Галузь має великий потенціал у відношенні працевлаштування людей, що вивільняються внаслідок реструктурування інших галузей.

В даний час, в обставинах твердої конкуренції, жоден готель не може повноцінно функціонувати без застосування сучасних інформаційних технологій (ІТ). Можливості автоматизації обслуговування носять комплексний характер, охоплюючи всі процеси функціонування готельного комплексу. Нині українська готельна індустрія знаходиться на етапі масштабного переходу до застосування автоматизованих інформаційних технологій (АІТ) по керуванню готельними комплексами; 60% останніх уже впровадили АІТ у себе. Цей фактор критично важливий для успішного розвитку бізнесу в ситуації гострої конкуренції. Найвідоміші фірми пропонують комплексні програмні засоби і післяпродажне обслуговування АІТ; серед них-"Inter Hotel”, "Lodging Touch Libica”, "Itellect Service", "Галактика" і ін.

Викладене дає підстави для визначення висновків. У XXI в. туризм повинний стати одним з ефективних засобів формування системи загальнолюдських цінностей, сприяючи становленню єдності різноманітного світу, у якому "вільний розвиток усіх є умовою розвитку кожного".

Стратегія розгортання туристичної індустрії в Україні полягає, у першу чергу, у виробленні державної політики, основою якої є відношення до туризму як одного з пріоритетних напрямків розвитку національної культури й економіки. Протягом останніх років був прийнятий ряд нормативних актів, що регулюють функціонування галузі в цілому і готельному господарстві зокрема (Програма розвитку туризму в Україні до 2005 р. і ін.). Але незважаючи на "нормативне заповнювання", ще багато аспектів роботи готельної індустрії очікують уваги з боку держави. Чинне законодавство, на жаль, містить нечіткі визначення основних понять, що відносяться до сфери туристичних послуг, відомчому підпорядкуванню і т.п. Для реалізації туристичного потенціалу України повною мірою держава повинна:

- забезпечити туристам комфортні і безпечні умови для приїзду в Україну;

- проводити ефективну політику розвитку масового туризму, розробити відповідну концепцію;

- спростити і прискорити оформлення віз, ліквідувати візовий режим для країн ЄС, США, Канади, Японії;

- зменшити готельний збір;

- ужити заходів щодо поліпшення стану видатних пам'ятників і створенню нових об'єктів масового туризму. Внести зміни в закони про землекористування, у правила видачі відповідних дозволів організаціям суміжних галузей, що дозволить залучати інвестиції у відкриття нових центрів відпочинку;

- створити можливості для будівництва і роботи малих мотелів і готелів сімейного типу, що забезпечать збільшення кількості робочих місць для населення і можуть стати джерелом валютних надходжень;

- розгорнути реалізацію проектів по будівництву готелів високої категорійності.

Адміністративному складу готелів треба буде розв'язати ряд задач для удосконалювання роботи підприємств (поліпшення організації праці, забезпечення особистої безпеки клієнтів, застосування сучасних інформаційних технологій, розширення набору готельних послуг і ін.).

3.2 Операції по міжнародному туризму

Операції по міжнародному туризму являють собою вид діяльності, спрямованої на надання різного виду туристичних послуг і товарів туристичного попиту з метою сприяння задоволення широкого кола культурних і духовних потреб іноземного туриста.

Міжнародний туризм включає в себе осіб, що виїжджають за кордон і не займаються там оплачуваною діяльністю.

Туризм спочатку розглядався як подорож. Термін "туризм" в перекладі з французького означає прогулянка, поїздка. Проте з розвитком економіки, коли потреба в подорожах різко виросла, з'явилися виробники послуг для таких подорожей, туризм стає товаром. Як товар туризм реалізується в формі послуг (матеріальних і нематеріальних).

Виникнення туризму як товару вимагало розвитку відповідної матеріально-технічної бази, наявності кваліфікованих кадрів по обслуговуванню туристів, цілеспрямованого і якісного управління туристичними господарськими суб'єктами.

В сучасних умовах туризм являє собою одну з найбільш розвинених галузей світового господарства, форм зовнішньоекономічної діяльності.

Так, якщо в 1950 р. кількість туристів у всьому світі складала 25 млн., а обіг туріндустрії - 2,1 млрд. дол., то в 1995 р., згідно даних Всесвітньої організації туризму, ці показники перевищили 400 млн. і 372,6 млрд .дол. США.

До початку 90-х років частка туризму вже склала більше 10% світової торгівлі товарами й послугами, що дозволило йому зайняти третє місце після експорту нафти і автомобілів, а до 2005 р. туризм повинен вийти на перше місце.

Туристичний бізнес захоплює підприємців по багатьох причинах, частково, це:

- невеликі стартові інвестиції;

- зростаючий попит на туристичні послуги;

- високий рівень рентабельності і мінімальний період окупності витрат.

В деяких зарубіжних країнах туризм являється одною з пріоритетних галузей, внесок у валовий національний дохід яких складає 15-35%. До них відносяться Угорщина, Чехія, Австрія, Швейцарія, Італія, Франція, Іспанія, Португалія та ін.

Міжнародний туризм сьогодні істотно впливає на розвиток світогосподарських зв'язків, економіку окремих країн.

Розвиток туризму, ріст об'єму туристичних послуг збільшує кількість робочих місць. За оцінками спеціалістів, в даний час в туріндустрії працює більше 100 млн. чоловік, кожне 16-е робоче місце в світі приходиться на туризм, а до 2005 року кожен 8-й працездатний чоловік в світі буде зайнятий в цьому секторі.

Міжнародний туризм являється активним джерелом надходжень іноземної валюти. Наприклад, велика частина доходів від міжнародного туризму в загальній сумі надходжень від експорту товарів і послуг складає: в Іспанії - 35%. Австралії і Греції - по 36%, Швейцарії - 12%. Італії - 11%, Португалії - 21% і на Кіпрі - 52%. В більшості країн, що розвиваються, на долю іноземного туризму припадає 10-15% доходів від експорту товарів і послуг. Проте в деяких країнах цей показник значно вище, наприклад, в Колумбії він складає 20%. Ямайці - 30%. Панамі - 55% і на Гаїті - 73%.

Туристичний бізнес стимулює розвиток інших галузей господарства: будівництва, торгівлі, сільського господарства. виробництво товарів народного споживання і т.д.

Крім впливу на економіку багатьох країн, міжнародний туризм впливає на їх соціальну і культурну сферу, екологію. А останні, в свою чергу, впливають на туризм і туристів.

Розвиток міжнародного туризму викликає й деякі негативні наслідки, наприклад, інфляцію, знищення навколишнього середовища, порушення традицій місцевого населення і т.п.

До факторів, що викликали бурхливий розвиток туризму в останні роки, можна віднести такі:

- ріст суспільного багатства і доходів населення;

- скорочення робочого часу і збільшення вільного часу;

- розширення використання транспорту для туристичних поїздок (авіаційного, автомобільного та ін.);

- розвиток засобів комунікації та інформаційних технологій;

- істотні зрушення в структурі духовних цінностей та ін.

Одною з характерних рис сучасного туризму являється його масовість. Масовий характер туризм набув у післявоєнні роки. З предмета розкоші він став потребою для більшості населення багатьох країн світу. Масовий попит на туристичні послуги породив масове туристичне виробництво. Формується міцна туристична індустрія зі своїми інститутами, своїм продуктом, виробничим циклом, методами організації і управління виробництвом.

Під туристичною індустрією розуміють сукупність виробничих, транспортних і торгових підприємств, що виробляють і реалізують туристичні послуги і товари туристичного попиту. Сюди відносяться готелі та інші засоби розміщення туристів, транспорт, підприємства громадського харчування, підприємства, що випускають сувеніри та інші товари туристичного попиту.

В Україні туристична діяльність розвинена поки що недостатньо, іде процес становлення туристичної індустрії і туристичного комплексу в цілому. Проте є деякі зрушення - прийнятий Закон України "Про туризм" від 15 вересня 1995 р. Цей закон важливий насамперед тим, що держава визнає туризм одним із пріоритетних напрямків розвитку національної культури й економіки і передбачає сприятливі умови для розвитку туристичної діяльності.

В цьому законі визначається державна політика і державне регулювання в галузі туризму. Позитивним моментом в розвитку ринку туризму в Україні є зростання і вплив туроператорських і турагентських фірм. Сьогодні добре відомі в нашій країні і за кордоном такі фірми, як "Гамалія", "Сам". "Таурус", "Світлана". "Супутник" та ін. Здійснюється робота по підготовці кваліфікованих кадрів в цій галузі. Проте це тільки перші кроки на шляху організації туризму як високорентабельної галузі.

Туризм як товар реалізується у формі послуг, які виражаються в корисному ефекті, що задовольняє ту чи іншу потребу в момент свого виявлення. При цьому послуга може бути надана або речами, або в процесі дії живої праці. Відповідно до двох вказаних способів виробництва послуг розрізняють два види самих послуг.

Перший вид - це такі послуги, які опосередковуються речами, тобто матеріальні. Наприклад, послуги по виробництву продуктів харчування для туристів.

Другий вид - це послуги, дія яких спрямована на живу людину чи оточуючі її умови, тобто нематеріальні. До них відносяться послуги по реалізації туристичних путівок, обслуговуванню туристів у готелях, організації театральних вистав та ін. В даному випадку праця надає послугу не річчю, а в ролі діяльності. Однак обидва види послуг мають вартість і являються товаром. Вся діяльність туристичного господарського суб'єкта пов'язана з наданням послуг.

Туристичні послуги, запропоновані в ролі товару на світовому ринку, різноманітні. До них відносяться послуги:

- переміщенню туристів до країни призначення і по країні
різними видами пасажирського транспорту;

- забезпеченню туристів харчуванням (в ресторанах, кафе,
барах, тавернах, пансіонатах);

- спрямовані на задоволення культурних потреб туристів
(відвідання театрів, музеїв, природних та історичних заповідників, фестивалів та ін.);

- спрямовані на задоволення ділових інтересів туристів
(участь в конгресах, симпозіумах, наукових конференціях, ярмарках і виставках);

- послуги торгових підприємств (продаж сувенірів, подарунків, листівок і т.п.);

- по оформленню документації (паспорта, візи та ін.).

Закон України "Про туризм" визначає туристичні послуги як послуги суб'єктів туристичної діяльності по розміщенню, харчуванню, транспортному, інформаційно-рекламному обслуговуванню, а також послуги закладів культури, спорту, побуту, відпочинку і т.п.. спрямовані на задоволення потреб туристів.

Туристу можуть бути надані або певні види послуг, або повний комплекс послуг. Останній надається шляхом продажу так званих інклюзив-турів і пекідж-турів.

Інклюзив-тури частіше всього використовуються при авіаційних перевезеннях. Вартість перевезення до місця призначення і назад в даному випадку визначається на основі спеціально розроблених інклюзив-тарифів. які інколи нище звичайних. Вони включають також вартість розміщення туристів у готелі, харчування та інші послуги. Інклюзив-тури використовуються як при групових, так і при індивідуальних поїздках.

Пекідж-тур також передбачає надання клієнту повного комплексу послуг, проте в нього можуть не входити транспортні послуги.

Принципових відмінностей між цими видами комплексних послуг немає. Інклюзив-тур більш поширений в західних країнах, пекідж-тур - в США. Структура цих турів залежить від конкретної країни, складу туристів, їх купівельної спроможності, від характеру послуг, їх асортименту і якості.

Міжнародний туризм - це туризм в іншу країну, тобто іноземний туризм. Він поділяється на виїзний і в'їзний. Виїзний туризм - це подорож осіб, що постійно проживають в Україні, в іншу країну. В'їзний туризм - це подорож в межах України осіб, що не проживають постійно в Україні.

За економічними ознаками, а саме, в залежності від впливу туризму на бюджет країни і її регіонів, туризм можна поділити на такі форми як активний і пасивний.

Приїзд іноземних туристів в країну, в який-небудь регіон країни являється активним туризмом. Він служить фактором ввозу грошей (валюти) в дану країну чи регіон

Виїзд громадян даної країни чи регіону в інші держави являється пасивним туризмом. Він пов'язаний з вивозом грошей (валюти) з даної країни чи регіону.

Вказані форми туризму знаходять відображення в поділі туристичних зовнішньоторгових операцій на імпортні й експортні.

Туристичний імпорт - це ввіз в країну вражень, які супроводжуються одночасним вивозом туристом грошей з даної країни Це пасивний туризм.

Туристичний експорт - це вивіз із країни туристичних вражень, які супроводжуються одночасним ввозом туристом грошей в дану країну Це активний туризм. Коли платежі за надання туристичних послуг тобто грошові потоки, ідуть в Україну - це означає експорт туризму, тобто активний туризм. Іноземний турист, приїжджаючи в нашу країну, тратить гроші на задоволення своїх туристичних потреб, які йому надає українська сторона, і гроші туриста осідають на її території. Одночасно це означає імпорт туризму для тої країни, з якої турист вивозить гроші.

В Україні, на жаль, в більшій мірі має місце імпорт туризму, ніж його експорт. В зв'язку з цим країна втрачає великі можливості одержання валюти і розвитку туризму як одної з самих прибуткових на сьогодні галузей економіки.

Види міжнародного туризму класифікуються в залежності від мети поїздки, термінів, засобів пересування і розміщення, вартості поїздки, вікового складу, сезону та інших ознак. В залежності від цих критеріїв туризм поділяється на декілька видів.

За метою поїздки - рекреаційний, пізнавальний, науковий, діловий.

Рекреаційний туризм - це туризм з метою відпочинку, оздоровлення і лікування.

Пізнавальний або культурний туризм - це подорож з метою ознайомлення з історико-культурними цінностями й унікальними природними об'єктами.

Науковий туризм - це знайомство з досягненнями науки й техніки, промисловості, сільського господарства, участь в конгресах, симпозіумах, наукових семінарах і т.п.

Діловий туризм - поїздки з метою встановлення ділових контактів, проведення ділових переговорів.

За методом проведення туризм поділяється на організований і неорганізований.

Подорож одного туриста чи групи туристів за точним маршрутом і регламентом, встановленим туристичним господарським суб'єктом, називається організованим туризмом. Організовані туристи пов'язані з господарським суб'єктом взаємними обов'язками, забезпечуються комплексом туристичних послуг за раніше придбаною путівкою на певний період.

Подорож окремого туриста чи групи туристів, не пов'язаних ніякими взаємними обов'язками з туристичною фірмою, називається самодіяльним (неорганізованим) туризмом. Подорож туристом організовується самостійно.

За чисельністю розрізняють індивідуальний і груповий туризм. Подорож одної людини за своїм планом називається індивідуальним туризмом, а подорож групи людей (в тому числі сім'ї) за власним планом називається груповим туризмом.

За тривалістю подорожі виділяють короткочасний і тривалий туризм. Короткочасний - це такий туризм, коли тривалість подорожі не перевищує 3-х діб. Тривалий - це туризм, термін подорожі при якому більше 3-х діб.

В залежності від віку туристів, розрізняють дитячий, молодіжний і зрілий туризм.

В залежності від засобів пересування розрізняють туризм з використанням особистого і громадського транспорту, що належить турфірмі або арендується нею. Виходячи з цього, туризм поділяється на такі види: автотуризм, караванний круїз, морський і річний круїз та ін.

За методом розміщення туризм ділиться на стаціонарний і рухомий. Стаціонарний туризм пов'язаний з постійним місцем розміщення туриста на весь період путівки. Рухомий туризм - це туризм, пов'язаний з подорожуванням (круїзи, тури і т.д.).

За інтенсивністю туристичних путівок розрізняють туризм постійний і сезонний. Постійний туризм - це круглорічне і більш-менш рівномірне відвідання туристичних місць (міст, курортів і т.п.). Сезонний туризм пов'язаний з відвіданням туристичних місць тільки в певну пору року.

В останні роки в практиці міжнародного туризму швидкими темпами розвиваються нові види туризму, такі як парадорес, таймшер, сільський туризм і т.д.

Для організації туристичної діяльності треба добре знати правові основи цієї діяльності й практики її здійснення туристичними фірмами.

В Законі України "Про туризм" туризм визначається як тимчасовий виїзд людини з місця постійного проживання з оздоровчою, пізнавальною чи професійною метою без занять оплачуваною діяльністю.

Турист (подорожувальник) визначається як особа, що здійснює подорож по Україні або в іншу країну з різною, не забороненою законом країни перебування, метою на період від 24 годин до шести місяців без здійснення якої-небудь оплачуваної діяльності і з зобов'язанням залишити країну чи місце перебування в указаний термін.

Треба відзначити, що в світовій практиці термін "іноземний турист" (в міжнародних договорах - просто "турист"') пройшов довгий шлях розвитку, потерпів деяких змін, однак до цих пір не одержав чіткого визначення.

Ще в 1937 році відповідно до рекомендацій комітету експертів Ліги націй було прийнято "вважати туристом всякого, хто знаходиться не менше 24 годин в країні, в якій він не проживає". Таке визначення виявилося нечітким і в зв'язку з цим неправильним. ООН неодноразово розглядала визначення поняття "іноземний турист".

Були встановлені такі основні групи туристів:

- громадяни, що їдуть для відпочинку, за сімейними обставинами, на лікування і з інших причин;

- громадяни, що їдуть на засідання, з'їзди (наукові, адміністративні, спортивні та ін.);

- громадяни, що їдуть в службових справах;

- громадяни, що здійснюють поїздку по морю, хоча й на період менше 24 годин;

- студенти й учні, які знаходяться за кордоном.

Було визначено, хто не вважається туристом. Це:

- громадяни, які приїжджають в країну, по договору чи без нього, шукати роботу;

- громадяни, що залишились в країні на постійне місце проживання;

- жителі прикордонних районів, які живуть по одну сторону кордону, а працюють по іншу.

Таке визначення іноземного туриста було признане міжнародним союзом офіційних туристичних організацій (МСОТО).

Проте багато держав на міжнародному рівні ще не виробили чіткого однакового тлумачення терміну "іноземний турист" і, відповідно, не визначили в повній мірі предмет міжнародних договорів та угод, пов'язаних із співробітництвом в галузі міжнародного туризму.

Україна, як було сказано, визначилася по основних термінах і поняттях, які відносяться до туризму і туристичної діяльності.

Згідно до Закону України "Про туризм", туристична діяльність - це діяльність по наданню різних туристичних послуг у відповідності до вимог даного закону й інших актів законодавства України.

Суб'єктами туристичної діяльності в Україні являються підприємства, заклади, організації, незалежно від форм власності, фізичні особи, зареєстровані в установленому законодавством України порядку і мають ліцензію на здійснення діяльності, пов'язаної з наданням туристичних послуг.

Ліцензії видаються Державним комітетом України по туризму, який встановлює порядок їх видачі, умови і правила здійснення туристичної діяльності і контроль за їх дотриманням. Ліцензуванню підлягають такі види діяльності (на міжнародному рівні): організація прийому й обслуговування іноземних туристів в Україні; організація туристичних поїздок за межі України.

Ліцензуванню на здійснення туристичної діяльності підлягають турагентства, бюро подорожей, бюро екскурсій, бюро по прийому туристів, туроператори, готелі, мотелі, кемпінги, туристичні комплекси і бази, інші фізичні та юридичні особи, що здійснюють туристичну діяльність. Готельні послуги і послуги харчування, надані суб'єктам туристичної діяльності, підлягають обов'язковій сертифікації.

При здійсненні туристичних операцій складаються відповідні відносини між виробниками туристичних послуг і туристичними фірмами, з одного боку і між туристичними фірмами і клієнтами-туристами, з другого. Характер цих відносин різний і вони оформляються різними угодами.

Відносини між виробниками туристичних послуг (транспортні організації, готелі, ресторани, екскурсійні бюро) і турагентством частіше всього регулюються агентською угодою.

Агентські угоди передбачають передачу виробником (названим принципалом) послуг туристичному агенту, а також права на продаж як окремих видів цих послуг, так і інклюзив-турів від імені і за рахунок принципала. В агентській туристичній угоді містяться певні інструкції агенту по виконанню покладених на нього завдань, територіально обмежується сфера діяльності, обговорюються його права й обов'язки по відношенню до принципала, а також порядок виплати комісійної винагороди.

Агентська угода оформляється як в письмовій, так і в усній формі.

Агентська угода, оформлена на спеціальному бланку, зазвичай, називається ліцензією.

В агентській угоді, як правило, вказується: назва й адреса фірми, що має ліцензію; вид туристичних послуг і територія, на яку поширюється діяльність агента; назва й адреса принципала.

Об'єм і характер вимог до агента неоднаковий і залежить від конкретних умов, що існують на національних ринках. Частіше всього типові агентські угоди містять такі вимоги:

1) агент повинен здійснювати свою діяльність за адресою і в приміщенні, на яке видана ліцензія;

2) агент повинен продавати білети й туристичні послуги по ціні,
встановленій принципалом;

3) агент має право одержувати певні комісійні, але він не повинен давати частину їх клієнту у вигляді знижки з ціни або іншому агенту. Ділити комісію строго забороняється;

4)кошти, одержані від продажу туристичних послуг, не належать агенту і відділяються від його власних коштів;

5) вся документація відносно продажу туристичних послуг може бути перевірена принципалом в будь-який час;

6) агент повинен забезпечити рекламу тих послуг, які передбачаються принципалом.

Ці вимоги в тій чи іншій формі повинні бути враховані при розробці агентської угоди. Часто в подібні угоди вноситься обмовка, що зобов'язує агента не вступати в ділові відносини з іншими фірмами і не продавати туристичні послуги інших фірм.

Взаємовідносини між виробниками туристичних послуг і турагентствами можуть здійснюватися і на основі системи франчайзинга. Ця система багато в чому співпадає з системою ліцензування, але разом з тим відрізняється від неї. Франчайзинг, як уже було сказано, передбачає систему передачі чи продажу ліцензій на технологію і товарний знак. Ця система передбачає укладення між двома сторонами договору франчайзингу. В туристичній діяльності цей договір передбачає передачу франчайзіату прав і привілегій на продаж туристичних послуг під фірмовою маркою франчайзера чи вироблених на основі його технології. Особливо широко використовується ця система в готельному господарстві. Франчайзинг тут передбачає використання франчайзіатом торгової марки франчайзера; використання технології і стандарту обслуговування франчайзера в готелі, що одержав франчайзіат; використання розроблених франчайзером методів управління готелем, підготовки персоналу; включення франчайзіата в систему реклами і маркетингу франчайзера.

Відносини між туристом і туристичним агентством оформляються, як правило, усним договором або умовами інклюзив-туру, які викладаються у ваучері.