Проблема емансипації у творчості Ольги Кобилянської

Кобилянська порівнювала своє власне життя з життям Софії Дорошенко. У листі до Маковея від 17 лютого 1898 року письменниця вказувала: «прочитали-сьте «Valse melanc.» і знаєте історію мого життя. Се моя історія. Більше не кажу нічого» [цит. за: Бабишкін, 72]. П.Тодоров дуже високо оцінив «Valse melancolique», але закинув Кобилянській, що її героїні позбавлені національної своєрідності: «Чи Ваша музикантка, художниця і учителька відрізняється від німкені, італійки або скандинавки. Звичайно, де доводиться малювати тип інтелігента, так би мовити «духовного аристократа», доводиться стати більш чи менш на інтернаціональну ногу, оскільки і сам інтелігент інтернаціональний в своїй «манері жити». Такі типи, напр., Ібсена. Але все ж мені здається, що ви повинні бути більше національною і для того, що по малоруській культурі вже топчуться і поляки, і росіяни, і німці» [цит. за: Бабишкін, 72]. Лист П.Тодорова мав певний вплив на письменницю. До того вона обурювалася, що в «Літературно-науковому віснику» ім'я її художниці змінили з Анюти на Ганнусю і побачила в цьому рецидив народницько-попівської літератури. Ім'я Анюти було також і в російському перекладі новели, надрукованої за допомогою Лесі Українки в петербурзькому журналі «Жизнь». Після листа П.Тодорова вона більше не змінює імені Ганнусі і залишає його в усіх наступних виданнях. Не погодившись до кінця з думкою Тодорова, Кобилянська взяла з його зауваження раціональне зерно, про що й писала в листі від 21вересня 1901 року: «Мило мені було дізнатися, що прочитали-сте мій «Valse melancoliqe». Я згоджуюсь з тим, що Ви мені писали, - іменно, щоб «сохранить» малоруську душу, але я все думаю, що інтелігентний чоловік - будь він мало-великорос, німець або поляк - все більше-менше однаково відчувати буде. Тип музикантки і «Марти» - се цілковито малоруські. Але я згоджуюся з Вашими поглядами. Найліпшим доказом буде Вам моя повість з народного нашого життя - котру саме нині відослала до друку» [цит. за: Бабишкін, 73]. Коли в Софії вийшов переклад «Valse melancolique» болгарською мовою, Тодоров писав з приводу цього твору Кобилянської: «Яка м'яка, жіноча поезія, як добре схоплені ці типи і особливо польська і ще - ця реалістична символіка» [цит. за: Бабишкін, 73].

Як протиставлення Софії Дорошенко, високо артистичної, духовно сильної і водночас надзвичайно вразливої й слабкої супроти сили буденщини натури О.Кобилянська подає інший образ - образ «доматорки», «вродженої жінки і матері» Марти, якій за словами Ганнусі, «належиться царство на землі». Майбутня учителька Марта, духовним прототипом якої, як можна судити з листа Кобилянської до О.Маковея від 6 травня 1898 року [ОК. Твори в 5т., V, 342], стала близька подруга письменниці Ольга Устиянович, - добра і любляча товаришка. Щоправда, образ Марти позбавлений тієї високої туги за нездійсненним, тієї непогамовної «жаги за красою», якою живуть її подруги - артистичні натури. Її щастя просте і звичайне. Але постать Марти не втрачає через це свої привабливості і якоїсь тихої і світлої, хоч і не пориваючої краси. Ця дівчина є втіленням справжньої, жертовної «любові до ближнього», про яку говорить св.Апостол Павло у своєму першому посланні до коринтян (глава 13)., що вона милосердя має, не зрадить, не пишається, не гордує, не допоминається свого, не роздразнюється, все терпить. Своєю любов'ю Марта здатна «світ обняти». І вже сама ця здатність - безкорисно любити людей, жертвуючи себе, свою працю для них «з напору вродженої доброти без намислу і без претензій до подяки» - робить її щасливою. Марта, як говорить про неї Софія, - «тип тих тисячок звичайних, невтомно працюючих мурашок, що гинуть без нагороди, а родяться на те, щоб любов'ю своєю удержувати лад на світі» [ОК. Твори в 5т., ІІ, 384].

Письменниця підносить любов до рівня, на якому стоїть мистецтво, а втім, навіть вище нього (так, згадаймо слова героїні Марти: «Штука - то великий чоловік; але я сказала би, що любов - більший» [ОК. Твори у 5 т., ІІ, 374]), ти самим визнаючи за нею не тільки красу, силу і невмирущість, а ще й творчу сутність, що може змінювати світ і людину, духовно збагачувати і підносити її. Тоді як її героїні-«емансипантки» дещо легковажать любов, беруть її надто поверхово. «Любити … байка!» - каже художниця Ганна. Проте жодна з них не почувається щасливою в особистому житті [Починок, 60].

“Valse melancolique” не пройнятий містицизмом, як інші твори Ольги Кобилянської (“Ніоба”, “Земля”), але і йому притаманні знаковість і символізм, які в основному стосуються постаті піаністки Софії. Щодо неї письменниця вдається до прийому оманливих знаків, де персона зовсім не впливає на внутрішній світ, тобто “тіло”, зовнішнє фізичне життя існує ніби окремо від внутрішнього. З першого моменту, коли піаністка з'являється у помешканні Марти і Ганнусі, її постать невід'ємно пов'язана зі смутком і меланхолією, існуванням “на межі”. Складається враження, ніби Софія підсвідомо відчувала свою приреченість. Вона неначе знала, що зовнішній світ зламає її, і тому цуралася його. Її єдине кохання в житті теж було ніби “не від цього світу”.

Ольга Кобилянська часто зверталася до персоніфікованих образів, що діють поруч з людьми. Це земля в однойменній повісті, природа у “Битві” і “Некультурній”, музика у “Valse melancolique” та у багатьох інших творах. Письменниці вдалося оповісти музичні твори словами, вона фактично переклала ноти на літери. Водночас вона заглиблювалася в емоційний та чуттєвий світ людей. Виконання імпровізованого вальсу Софією оповите містикою і глибоко символічне. Можна припустити, що в цьому епізоді реальність як така відсувається на другий план, а домінує позареальне. Марта стає свідком містичного дійства: ніч, місяць, лиховісні тіні, і Софія своїм вальсом намагається звільнитися від чогось, що мучить її як зсередини (з душі), так і ззовні. Навколо неоднозначної постаті Софії сконцентровані також передчуття Марти, що вкладаються у прийом антиципації. Вона вже наперед знає, якою буде їх третя з Ганнусею товаришка, заздалегідь передбачає трагічну загибель піаністки. Смерть Софії не виглядає раптовою, оскільки Ольга Кобилянська постійно згущує атмосферу навколо неї, застосовуючи прийоми, що відносяться до другого семантичного поля твору. Це сум та меланхолія, які постійно супроводжують піаністку, це “щось” як певна дійова особа твору, це передчуття Марти, вальс, що обривається посередині гами, як і життя Софії.

Колористика твору побудована на протиставленнях, кольороназви мають як символічний, так і знаковий характер. У ньому окреслено два семантичні поля: реальне та позареальне, причому позареальне функціонує на рівні з реальним, самоздійснюється через передчуття, символи і знаки та явища, що не можна раціонально пояснити (“щось”). Світ, у якому жили Марта, Ганнуся і Софія, був певною мірою відокремлений від банального довкілля, але разом з тим самодостатнім і досконалим. Саме з приходом Софії встановлюється гармонія, а як тільки Софія помирає, розпадається і світ гармонії і краси, в якому жили товаришки.

У противагу сумному настроєві «Valse melancolique» Кобилянська хотіла написати новий твір «Valse brillante» - життєрадісне оповідання. «Саме тепер за рік перешлю Вам для «Вісника» «Valse brillante»… Се є тепер моя перша задача», - писала вона 21 лютого 1898 року в листі до Маковея. 25 липня 1900 року в листі до Маковея Кобилянська знову говорить про «Valse brillante»: «Маю його в душі зовсім скомпонованого, лише тло темне. Треба мені ясного настрою і потім вийде brillante. Я себе знаю… А в «Vals'i» я вкладу всю веселість моєї душі, побачите. Я хочу, щоби він вийшов як дрібонький клейнод… Хіба що вмру, то не напишу, чи - або як за одну ніч посивію» [цит. за: Бабишкін, 73]. Обставини не дозволили письменниці знайти світле тло і виблискуючий вальс залишився тільки в мріях…

Такі критики, як Єфремов, Євшан, Грушевський не раз вказували Кобилянській на те, що її героїні - вибрані особи, які нібито зневажливо ставляться до маси людей, погордливо називаючи її натовпом. У зв'язку з цим вони пов'язували героїнь Кобилянської з ніцшеанськими типами, навіть розглядали їх як живі ілюстрації до тверджень Ніцше.

Як засвідчує О.Бабишкін, порівняння тверджень Ніцше з ідеалами, до яких прагнуть героїні Кобилянської, з їх висловлюваннями, а головне - з їх життям, переконує в тому, що обвинувачувати Кобилянську в ніцшеанському характері - безпідставно [Бабишкін, 74]. З цього погляду цікавою є порівняно рання гумореска «Він і Вона», героями якої виступають двоє молодих людей, що начиталися Ніцше і раз по раз цитують його афоризмами. Невипадковий вибір жанру твору. Про всі питання, які трактують Він і Вона, Кобилянська пише з неприхованим гумором. Захоплення модним «пророком» призвело до того, що Він, з походження німець, з погордою ставиться до інших народів, серед них і до слов'янських, до їх письменників, яких він, звісно, не читав. На жінок Він дивиться очима Ніцше, тобто розглядає їх як рабів, створених для задоволення хтивих жадань чоловіка, як нижчі істоти, Всевишнім призначені слугувати мужчині. Немало дурниць з Ніцше засвоїла й Вона, хоч її ставлення до інших народів толерантніше. Та життя вступає в свої права, обоє закохуються одне в одного. Він починає розуміти, що нема вибраних народів і осіб, що жінка не створена лише для вдоволення жадань чоловіка, що у слов'ян є велика література і невідомо хто ще переможе - Толстой чи Ніцше, що Шевченко - великий поет, якого не знати - означає, не бути цивілізованою, культурною людиною. Ніцшеанські балачки виявляються пустопорожнім і шкідливим маяченням. Він і Вона знаходять одне одного, зневірившись у своїх захопленнях афоризмами Ніцше. І хоч цей процес не закінчився на сторінках гуморески, зрозуміло, що спільне життя зруйнує й інші хисткі підвалини так званого світогляду, тих хто не визнавав жінок за рівню чоловікам. На думку О.Бабишкіна, це вдала гумореска на тих «емансипованих» жінок, які саму ідею емансипації довели до абсурду [Баб, 74].

Сила гуморески, за словами О.Бабишкіна, може, до кінця не усвідомлена й самою авторкою, полягає в тому, що в своїй поведінці її герої, особливо Він, виступають як справжнісінькі міщани. Цитування Ніцше і улягання його життєвим приписам робить з Нього закінченого міщанина, або, за словами гуморески, просто мастодонта. І навпаки, чим більшої поразки зазнають ніцшеанські приписи, тим більше вивільняється він з лушпини міщанства [Бабишкін, 75].

Отже, «світ Ніцше» зазнав у гуморесці непоправної поразки, а разом з ним і ті твердження критиків, які виривали цитати з гуморески «Він і Вона», з повісті «Царівна» і довільно тлумачили їх у бажаному для себе напрямі.

Для Кобилянської, як і для переважної більшості її героїнь, натовпом були міщани - урядовці і «професори гімназіальні», попаді і політичні діячі, підприємці і купці. Для трудящих письменниця мала слово привіту, народ був для неї джерелом і натхненником творчості.

Якщо інтелігентні жінки були приречені здебільшого на тяжке й безвихідне становище рабинь, ув'язнених у чотирьох хатніх стінах, то ще важчою була доля селянок, робітниць. Поряд з образами жінок з родин службовців, учителів у Кобилянської виростає ціла галерея портретів селянок. Їх характери багато в чому споріднені з характерами уже знайомих нам образів інтелігенток - героїнь Кобилянської. Серед селянок письменниця насамперед шукає вольових, героїчних постатей. Це випливало з її розуміння реалістичного методу в літературі. «Поет і списатель, на мою думку, - писала вона в листі до Маковея від 6 січня 1903 року, - не має лише фотографувати, а має і виховувати дальше вести. Як ми будемо нашій публіці лише пересічні типи нашої публіки подавати, а не моделювати і компонувати кращих і сильних типів на будучність, то будемо вічно на одній степені стояти» [цит. за: Баб, 75].

Героїня новели «Impromptu phantasie» (1894) -- лірична дівчина, вона смілива й нетерпимо ставиться до будь-якого упокорення або приниження, читача приваблює її духовна краса. Наділена правдивим талантом і надзвичайно тонкою душевною організації, вона відчуває образи в тонах і барвах, увесь світ сприймає через звуки мелодій, і навіть власне майбутнє постає в її уяві радісною піснею, чарівною симфонією чи сонатою. Таке ж тонке асоціативне сприйняття музики було властиве і самій Кобилянській ,яка, зокрема, у листі до О.Колесси від 15/ІХ 1895 року, писала, що її життя - то «то нескінченний монотонний ноктюрн» [цит. за: Починок, 54]. Природно, що саме музика для героїні Кобилянської є найдосконалішим засобом вираження всієї глибини її думок, переживань і страждань, всієї повноти своїх поривань і прагнень, коли надмір почуттів не дозволяє висловити їх, або ж коли для цього навіть бракує слів.

Подібно до музики впливає на людське єство і природа. У нарисі «Impromptu phantasie» ці стихії навіть поєднуються, зливаються в один барвистий тон. Героїню цього твору ще з дитинства до нестями захоплювала грізна, дико-романтична буремна природа, в «зойках» якої вона вловлювала свавільну, пристрасну мелодію, своєрідну динамічну гармонію, що імпонувала її сильній, завзятій і відчайдушній натурі.

Отже, вищезгадані героїні О.Кобилянської, не зважаючи на свою надзвичайну духовну силу і міць, як зауважує М.Євшан, «належать до розряду тих людей, які для життя людей залегкі та делікатні […] Красотою своїх душ вони злоби дня побороти не можуть - поміж ними і життям є прірва» [46Євшан., ІІ, 204]. Навіть тоді, коли героїні Кобилянської, ігноруючи думку міщанського оточення, намагаються жити повним, гармонійним життям, їх щастя все ж має відтінок смутку. Суворе життя немилосердне до таких ніжних істот, які тримаються у бурхливому морі новочасного буття лише свого духа і гордості, чистої і світлої, як і їх душа, а від необережного, грубого дотику буденності в'януть і нидіють або ж ламаються і гинуть [Починок, 62].

Новели Кобилянської були новим словом українській літературі. Як говорив Іржі Горак, «її своєрідне мистецтво найповніше виявляється насамперед у творах меншого жанру, в новелах» [цит. за: Бабишкін, 87]. Саме тут письменниця надає особливого значення кожному слову і його місцю в реченні. Протестуючи проти безсердечного коригування стилю її творів, Кобилянська писала до П.Богацького: «Мусите знати, що коли я пишу короткі речі, я дуже поважно і глибоко застановляюся над кожним словом, мов беру на вершок голки дрібоньку ціточку і огріваю її своєю любов'ю. Без любові я нічого не пишу. Коли мені хто самовільно всадить якесь непрошене слово, що має моє заступити, бо це якому молодому паничикові або «професору» ліпше подобається, я б з болю вголос кричала, що мені попсовано, чи радше скалічено те, що виплило з серця, або я з життя взяла» [Нагорна, 41-41].

Творчі принципи Кобилянської-новелістики не були однакові протягом усього її творчого життя. Якщо до середини першого десятиріччя ХХ ст. вона надає перевагу новелам з проникненням у духовний світ героїв і освітленням зовнішніх явищ через їх сприймання, то десь після 1910 року в її творчості відбувається поступовий поворот до пекучих явищ громадської дійсності. Відповідна міняється і форма її оповідань. Та це вже другий, зовсім осібний період новелістичної творчості Кобилянської. Перший період закінчується маловідомим циклом мініатюрних поезій у прозі, надрукованих в «Артистичному віснику» за 1905 рік. Кілька з них - це низка речень, що висловлюють якусь сентенцію. Форма її афористична, і сукупність цих афоризмів творить певну думку. Однією з таких поезій в прозі є «Евеліні С. в пам'ятник»:

«Дівоча душа - то немов дорогоцінна ваза з цвітами.

Ідучи життям, ронить одну квітку по другій на своїм шляху, творячи тим свою власну долю, смутну або веселу

Але наколи б життя вибрало і всі цвітки від неї, одну нехай задержить царівною в собі - то ангельський і білий цвіт пречистої лілеї.

Ти, Евеліно, здаєшся мені такою лілеєю в зільнику життя…» [ОК. Поезії в прозі, 140]

Висновки

Для сучасного літературознавства прикметним є зростання інтересу до феномену жіночої творчості, тому з'ясування ідейно-естетичних принципів художньої системи жіночої прози кінця ХІХ - початку ХХ ст. посідає особливе місце в літературно-критичному аналізі. Проте дослідження критичних рецепцій жіночого епосу цієї доби від часу появи перших публікацій і до сьогодні засвідчує, що як цілісне та самобутнє явище ця сторінка історії української літератури не вивчалася. Це значною мірою обумовлюється гендерними чинниками.

Жіночий емансипаційний рух кінця ХІХ - початку ХХ ст., який співвідноситься з соціальними та культурними змінами в українському суспільстві, став однією з причин появи численної плеяди письменниць. Саме творчість жінок - актуалізація “іншого” - суголосна естетиці модернізму, а світоглядні емансипаційні тенденції доби найорганічніше втілюються саме в жіночих текстах, бо відображають духовний та естетичний досвід Ольги Кобилянської. Творчість стає для письменниці не лише психологічною потребою, а й спробою подолати маргінальне становище в патріархальному світі, самореалізуватись, заявити про власні потреби та запропонувати своє бачення дискутивних питань того часу. Звідси певна тенденційність, публіцистичність художньої літератури, яка стає полем для втілення емансипаційної ідеології. Прийнятною для типологізації українського літературного фемінізму, очевидно, слід вважати схему, запропоновану Е.Шовалтер: жіночна фаза, феміністична фаза, жіноча фаза [цит. за: Крупка, 18]. Перший етап літературного фемінізму характеризується намаганням жінок увійти в культуру, узурпуючи чоловічу модель поведінки, і чоловічий псевдонім стає знаком “вписування” жінки в традиційний канон. Цей шлях обрала і основопложниця української феміністичної традиції - Ольга Юліанівна Кобилянська. Наскрізний мотив її творчості - зображення драматичності жіночої долі.

Варто зазначити, що активне залучення жінок до культурної сфери збігається і з модернізаційними процесами в мистецтві. Жіноча творчість постає як спроба оновити естетичну парадигму традиційного народницького дискурсу. Контроверсійність жіночої прози суголосна з ідеологією неоромантизму, зокрема в творчій практиці Ольги Кобилянської. Неоромантизм пропонує героя як емансипаційну модель. Естетична система письменниці, як загалом тогочасного мистецтва, зазнає еволюції від реалістичного напряму в бік модернізму.

Творчі пошуки Ольги Кобилянської об'єднуються навколо концепції “нового” героя. Поняття “емансипація” є основним в етичній моделі персонажів. Воно відображає прагнення героя до самоствердження в нових суспільних реаліях і водночас усвідомлення ним складності й неоднозначності свого становища. Таким героєм у творах письменниці постає саме жінка. Варто зауважити, що нова репрезентація жінки принципово відмінна від традиційної: героїня з жертви перетворюється на самодостатню особистість і йде шляхом руйнування гендерної ієрархії. Авторка намагається змоделювати позитивну героїню, яка, проте, змушена перебувати в конфліктній ситуації з іншими людьми. Найчастіше - це старше покоління, яке не поділяє модерних прагнень молодших, бо вбачає в цьому руйнування ідеалів. Проте помітне ще одне протистояння, яке дещо пізніше переростає в кризу маскулінності. Жінки уособлюють силу і принциповість, натомість чоловічий світ - це суцільна мімікрія. Таким чином, гендерні стереотипи деконструюються. На другому етапі конфлікт переміщується із зовнішнього у внутрішній світ емансипованої героїні. Жінка, заявивши про права особистості, відразу потрапляє в ситуацію подвійної вимоги: вона має, зберігаючи традиційні ролі дружини, господині, матері, задовольняти потребу в самореалізації. Наголос робиться на неможливості такого поєднання. Постійне перебування в ситуації вибору призводить до трагічної розчахнутості внутрішнього світу героїні. У літературі постає драма особистості з роздвоєною свідомістю, викликана розбіжністю ідеальних прагнень та реальних можливостей. Зіставлення та аналіз творів, у яких малюється героїня-мати, дають підстави твердити, що материнство перестає бути необхідною умовою самоствердження жінки, а розглядається як одна з причин драматичних переживань героїв. Отже, жіночий епос у творчості Ольги Кобилянської окреслює стрімку еволюцію художньої концепції персонажа: від змалювання цілісного характеру до дихотомічного героя. Вартий уваги ще один аспект - такий персонаж автобіографічний, як свідчить епістолярій авторки. У жіночій літературі доби модернізму героїнею постає особа з інтелігентського середовища, на першому етапі - це представниці практичних професій: вчителька, лікарка, на другому -творча людина або революціонерка.

Проте Ольга Кобилянська змінює бачення і селянського світу. За незначними винятками вона відмовляються від традиційної репрезентації селянки як імперсонального носія національної ментальності - акцентуює увагу на реальному житті героїні. Письменниця, зіставляючи стиль життя селянок і панночок, доходять висновку, що в патріархальному світі всі жінки є жертвами якщо не соціальної безправності, то суспільних умовностей.

Художньо-образна система жіночої прози Ольги Кобилянської характеризується такими ознаками: “я”-наративне чітко виявляє свою належність до жіночої статі; моделюється, обігрується в декількох творах одна ситуація, створюється інваріанти характеру однієї героїні; рушійною силою оповіді стає не сюжет, а психологічні колізії; використовуються інтимні види розповіді: щоденник, листи, спогади.

Отже, жіночу прозу Ольги Кобилянської можна потрактувати як знакове та багатоаспектне явище в контексті українського модернізму.

Кожен такий твiр письменницi вражає поетичнiстю i глибиною зображення характерiв, зокрема жiночих. Недарма їх називають енциклопедiєю жiночої душi. Коли читаєш цю поезiю в прозi, починаєш разом з письменницею перейматися внутрiшнiм життям героїнь: захоплюєшся ними, спiвчуваєш, сумуєш, радiєш... Але нiколи не залишаєшся байдужим! Чи не в цьому сила таланту Кобилянської?

Список використаної літератури

1. Адам Г. Із статті «Сторіччя української літератури» // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. - С. 287-288.

2. Алчевська Х. Лист до М.М.Мочульського від 27/ІІІ 1916 р. // Твори. - К., 1990. - С. 495-498.

3. Бабишкін О. Творчість Ольги Кобилянської: Літературно-критичний нарис // О.Кобилянська. Твори: в 3-х т. - К.: Держлітвидав, 1956. - Т.І.: 1887-1990 - С.5-64

4. Бабишкін О.К. Ольга Кобилянська: Нарис про життя і творчість. - Львів: Книжково-журнальне видавництво, 1963. - 192 с.

5. Ващенко Г. Виховний ідеал: Підручник для педагогів, виховників молоді і батьків /Пердм. О.Коваля. - 3-є вид. - Полтава: Ред. газ. «Полтавський вісник», 1994. - 191 с.

6. Гаєвська Л.О. Морально-етична проблематика української новели кінця ХІХ - початку ХХ ст. - К.: Наук. думка, 1981. - 128 с.

7. Грицай О. «Valse melancolique»: Слово привіту до О.Кобилянської в 40-ліття її творчості // Ольга Кобилянська: Альманах у пам'ятку її сорокалітньої письменницької діяльності (1887-1927) /Зладив Л.Когут. - Чернівці: Накл. ювілейн. комітету в Чернівцях, 1928. - С. 289-306.

8. Грицай О. Ольга Кобилянська: Літературно-критичний нарис // Літературно-науковий вісник, 1922. - Кн. VІ. - С. 235-250.

9. Дігтяр С.І. Словесно-образне осмислення етичного ідеалу в творчості О.Ю.Кобилянської (на матеріалі повістей «Людина» і «Царівна») // Ольга Кобилянська: До 100-річчя з дня народження: Зб. статей /Ред. кол. В.Т.Косяченко, Б.І.Мельничук, Г.І.Сінченко та ін. - Вінниця: Вінницьке книжково-газетне видавництво, 1963. - С. 21-64.

10. Драй-Хмара М. Леся Українка: Життя і творчість// Драй-Хмара М.З літературно-наукової спадщини. - Нью-Йорк: Наукове товариство ім.Т.Шевченка, 1979.

11. Євшан М. «За ситуаціями» // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. / Упоряд., передм. та прим. Н.Шумило. - К.: Основи, 1998. - С. 499-504.

12. Євшан М. «Через кладку»: Про найновішу повість Ольги Кобилянської // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. / Упоряд., передм. та прим. Н.Шумило. - К.: Основи, 1998. - С. 483-489.

13. Євшан М. Ольга Кобилянська // Євшан М. Критика; Літературознавство; Естетика. / Упоряд., передм. та прим. Н.Шумило. - К.: Основи, 1998. - С. 199-205.

14. Ізотов І. До характеристики творчості О.Кобилянської // Червоний шлях. -1928. - № 2. - С. 80-92.

15. Каменська І.В. Концепт подвійного семантичного поля у творчості Ольги Кобилянської (за творами «Ніоба», «Valse melancolique», «Некультурна», «Земля», «Через кладку»”) // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - К., 2003. - 21 с.

16. Канигін Ю. Виклик історії // Дніпро. - 1996. - №. 11-12. - С. 94-96.

17. Кирилюк С.Д. Трансформація мотивів та образів світової літератури у творчості Ольги Кобилянської // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - Івано-Франківськ., 1999. - 18 с.

18. Кіселівська О. Кілька дрібних спогадів з зустрічі з Ольгою Кобилянською: З нагоди її сорокап'ятилітнього ювілею // Жіноча доля, 1932. - Ч.17 - С. 3-4.

19. Кобилянська О. «Поезії в прозі» Ольги Кобилянської // Артистичний вістник, Львів. - 1905. - Зошит ІХ і Х. - 258 с.

20. Кобилянська О. Апостол черні: Повість /Вступ. слово та підгот. тексту Є. Куртяка. - Львів: Каменяр, 1994. - 243 с.

21. Кобилянська О. Твори: У 3-ох т. - К.: Держлітвидав, 1956. - Т.1-3.

22. Кобилянська О.Ю. Про себе саму: Автобіографія в листах до професора д-ра С.Смаль-Стоцького // Ольга Кобилянська. Слова зворушеного серця: Щоденники, Автобіографії; Листи; Статті та спогади. - К., 1982. - С. 206-219.

23. Кобилянська О.Ю. Твори в 5 т. /Вступ. ст. М.П. Комишанченка. - К.: Держлітвидав України, 1995. - Т. І-V.; Т. 5 /Упоряд., підгот. текст. та приміт. Ф.П. Погребенника. - 1963. - 767 с.

24. Коллонтай А.М. Введение к книге “Социальные основы женского вопроса” (1908) // Коллонтай А.М. Избранные труды и речи. - М., 1972.

25. Крупка М. Українська жіноча проза: дві епохи дві версії. - Р.: Видавець О.Зінь, 2008. - 215 с.

26. Крупка М.А. Жіноча ідея у творчості Ольги Кобилянської // Актуальні проблеми сучасної філології. Літературознавство. Вип. VІІ. - Рівне: РДГУ, 1999. - С. 108-112.

27. Кузнецов Ю.Імпресіонізм в українській прозі ХІХ - початку ХХ ст.: Проблеми естетики і поетики. - К.: Зодіак-ЕКО, 1995. - 304 с.

28. Ласло М. Тема емансипації жінки у творчості О.Кобилянської // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. - С. 324-340.

29. Леся Українка. Про літературу. - С.40.

30. Леся Українка. Твори: в 5-и т. - К.: Держлітвидав, 1954. - Т.ІV. - 416 с.

31. Лукіянович Д. Від «Царівни» до «Землі»: Спогад про Ольгу Кобилянську та про її гурток // Українська література. - 1945. - № 4-5. - С. 132-141.

32. Матусяк Л.І. Твори Ольги Кобилянської з життя української інтелігенції: Пошуки морального ідеалу // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук. - К., 2000. - 19 с.

33. Мольтманн-Вендель Э.И. сотворил Бог мужчину и женщину: Феминистская идеология и человеческая идентичность// Вопр. философии. - 1991. - № 3.

34. Мочульський М. Ольга Кобилянська. «Через кладку»: Повість // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. - С. 171-172.

35. Нагорна С. Музичні і звукові моменти в творах Ольги Кобилянської. - Львів, 1938ю - 236 с.

36. Некрасова Е.Н. Философия пола// Философия: Учебник. - М.: Русское слово, 1996.

37. Ніцше Ф. Так казав Заратустра: Книжка для всіх і ні для кого /Пердм. з нім. А. Онишка // Ніцше Ф. Так казав Заратустра: Жадання влади /Пердм. з нім. А. Онишка, П.Таращука. - К.: Основи; Дніпро, 1993. - С. 7-326.

38. Огієнкові афоризми і сентенції: До 115-річчя від дня народження митрополита Іларіона (Огієнка) /Упоряд., вступ. ст. і покажч. З.Тіменика. - Львів: Інститут народознавства НАН України ,1996. - 91 с.

39. Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф. П. Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963. - 560 с.

40. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. - К., 1999. - 360 с.

41. Писарєв Д.І. Літературно-критичні статті. - К.: Держлітвидав, 1953. - С. 286 с.

42. Погребенник Ф.П. Ольга Кобилянська // Кобилянська О.: Повісті; Оповідання; Новели / Вступ. ст., упоряд. і приміт. Ф.П.Погребенника. - К.: Наук. думка, 1988. - С. 5-24.

43. Починок Л.І. Ольга Кобилянська: Знайома постать у новому ракурсі: Навчальний посібник. - Кам'янець-Подільський: ПП Мошак М.І., 2005. - 192 с.

44. Ржегорж Ф. Ольга Кобилянська // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. - С. 285.

45. Рудницький М. Закрите обличчя Кобилянської // Світ. - 1927. - Ч.1. 21-22. - С.2.

46. Савчук Б. Жіноцтво в суспільному житті Західної України (остання третина ХIХ ст. - 1939 р.) - Івано-Франківськ, 1999.

47. Семенюк К.С. Творчість Ольги Кобилянської: Калокагативне світовідчуття // Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук. - Київ, 2005. - 21 с.

48. Смаль-Стоцький С. Дорогії Земляки: Реферат // Ольга Кобилянська: Альманах у пам'ятку її сорокалітньої письменницької діяльності (1887-1927) /Зладив Л.Когут. - Чернівці: Накл. ювілейн. комітету в Чернівцях, 1928. - С. 227-288.

49. Сріблянський М. Літературна хвиля: Погляд на літературу українську р.1912 // Українська хата. - 1913. - Кн. 2. - С. 101-110.

50. Томашук Н.О. Ольга Кобилянська: Життя і творчість. - К.: Дніпро, 969. - 237 с.

51. Томашук Н.О. Роман О.Кобилянської «Апостол черні» // Питання майстерності. - Дніпропетровськ ,1969. - Вип. 1. - С. 65-84.

52. Томшук Н.О. Повість О.Кобилянської «Ніоба» (спроба аналізу ідейного змісту). // Ольга Кобилянська: До 100-річчя з дня народження /Ред. кол. В.Т.Косяченко, Б.І.Мельничук, Г.І.Сінченко та ін. - Вінниця: Вінницьке книжково-газетне видавництво, 1963. - С. 65-90.

53. Тудор С. Вибране. - К.: Рад. Письменник, 1949. - 426 с.

54. Тудор С. Ольга Кобилянська // Твори: Поезії; Оповідання; Повісті; Критика і публіцистика /Упоряд., підгот. текстів, вступ. ст. і комент. П.М.Довгалюка. - К.: Держлітвидав України, 1954. - 637 с.

55. Турнерова Т. Ольга Кобилянська // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. - С. 295-298.

56. Турнерова Т. Про українських жінок // Ольга Кобилянська в критиці та спогадах / упор. Ф.П.Погребенник та ін. - К.: Державне видавництво художньої літератури , 1963. - С. 298-300.

57. Феминизм // Современный философский словарь. - М. - Бишкек - Екатеринбург, 1996.

58. Франко И. Южнорусская литература: Энциклопедический словарь // Зібрання творів: У 50-и т. /Ред.кол. М.Бернштейн, Г.Вервес та ін. К.: Наук. думка, 1984. - Т.16: Літературно-критичні праці (1890-1910). - 437 с.

59. Франко І. Молода Україна. - Львів, 1910. - 384 с.

60. Юк З.М. Труд женщины и семья. - Минск, 1975. - 364 с.

Размещено на Allbest.ru