Інтелектуальна власність

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інтелектуальна власність



Зміст

1. Поняття, ознаки та характерні особливості інтелектуальної власності

2. Поняття, ознаки результату творчої діяльності як об'єкта правової охорони

3. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності

4. Поняття, характерні ознаки права інтелектуальної власності

5. Предмет, метод, система права інтелектуальної власності

6. Джерела права інтелектуальної власності

7. Джерела права промислової власності

8. Форми матеріального втілення об'єктів інтелектуальної власності

9. Спільне і відмінне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних із творчою діяльністю

10. Система охорони інтелектуальної власності

11. Державна служба інтелектуальної власності, її завдання і повноваження

12. Державне управління інтелектуальною власністю

13. Мета та принципи правової охорони об'єктів інтелектуальної власності

14. Поняття і види результатів творчості, що охороняється авторським правом

15. Авторське право в об'єктивному і суб'єктивному розумінні

16. Об'єкти авторського права

17. Суб'єкти та зміст авторських відносин

18. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі

19. Співавторство і співробітництво: порівняльна характеристика

20. Особисті немайнові права авторів

21. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право

22. Виключення в майнових правах. Вільне використання творів

23. Строк дії авторських і суміжних прав. Правонаступництво

24. Поняття і суб'єкти суміжних прав

25. Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі

26. Поняття промислової власності і права промислової власності

27. Національна патентна система. Деклараційний патент

28. Процедура патентування

29. Правовий статус патентних повірених

30. Об'єкти промислової власності: поняття і види, загальна характеристика

31. Поняття та умови охороноспроможності винаходу

32. Оформлення прав на корисну модель

33. Поняття і умови охороноспроможності промислового зразка

34. Заявочний і конвенційний пріоритет: порівняльна характеристика

35. Суб'єкти права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки

36. Правове положення авторів та патентовласників /роботодавців

37. Порядок оформлення права власності на винахід

38. Суб'єктивні права на винаходи, корисні моделі і промислові зразки

39. Права та обов'язки власника патенту. Примусове ліцензування

40. Раціоналізаторська пропозиція, особливості її правової охорони

41. Особливості оформлення та здійснення патентних прав на об'єкти, що становлять державну таємницю

42. Право на фірмове найменування

43. Торговельна марка як об'єкт правової охорони

44. Право на найменування місця походження товару

45. Охорона прав на сорти рослин, породи тварин

46. Охорона прав на топографії інтегральних мікросхем

47. Право на науково-технічну інформацію: поняття та зміст

48. Значення, види та зміст науково-технічної інформації

49. Право на комерційну таємницю

50. Право на наукові відкриття

51. Міжнародні договори про охорону інтелектуальної власності

52. Міжнародні організації, які здійснюють охорону інтелектуальної власності. ВОІВ

53. Міжнародна охорона промислової власності

54. Міжнародна охорона літературної і художньої власності

55. Процедура міжнародної реєстрації ІВ

56. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності за кордоном

57. Доцільність закордонного патентування

58. Система міжнаціонального патентування у відповідності до Угоди про патентну кооперацію(РСТ)

59. Особливості продажу об'єктів патентної власності

60. Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

61. Оборотоздатність та строк служби об'єктів інтелектуальної власності

62. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

63. Експертна оцінка прав інтелектуальної власності як нематеріальних активів

64. Підходи до визначення вартості та методи оцінки прав інтелектуальної власності

65. Управління правами на об'єкти інтелектуальної власності

66. Поняття і види авторських договорів

67. Видавничий договір

68. Договір на депонування рукопису

69. Договір на похідні твори

70. Постановчий договір

71. Сценарний договір

72. Договір художнього замовлення

73. Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно - прикладного мистецтва

74. Договори на роботи і послуги по забезпеченню науково-технічною інформацією

75. Договори на створення і використання результатів науково-технічної діяльності

76. Договори про програми ЕОМ та бази даних

77. Поняття ліцензійного договору, його форма і зміст

78. Види ліцензійних угод

79. Договір комерційної концесії (франчайзингу)

80. Договірні та позадоговірні порушення прав власника патенту

81. Порушення прав на об'єкти авторського права і суміжних прав

82. Категорії судових спорів у сфері інтелектуальної власності

83. Форми і способи захисту прав власників об'єктів інтелектуальної власності

84. Способи захисту особистих немайнових прав автора об'єкта інтелектуальної власності

85. Захист майнових прав автора об'єкта інтелектуальної власності

86. Особливості захисту авторського права і суміжних прав

87. Захист прав патентовласника. Захист прав на знаки для товарів і послуг

88. Поняття порушення авторських прав у кримінальному праві України

89. Контрафакція: поняття, способи та засоби захисту

90. Захист від недобросовісної конкуренції у сфері інтелектуальної власності



1. Поняття, ознаки та характерні особливості інтелектуальної власності

Інтелектуальна власність у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній областях.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальна власність.

Поняття права інтелектуальної власності

- В об'єктивному розумінні - це сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у процесі створення і використання результатів інтелектуальної, творчої діяльності.

- В суб'єктивному розумінні - особисті немайнові та майнові права особи на результати інтелектуальної, творчої діяльності.

Звичайно, інтелектуальна власність відрізняється від загального поняття власності рядом особливостей.

Об'єктом інтелектуальної власності є нематеріальні об'єкти, нематеріальні блага, тобто ідеї, образи, символи, технічні рішення, сполучення звуків тощо.

Інтелектуальна власність обмежена певними строками, після збігу яких той чи інший результат стає надбанням суспільства.

2. Поняття, ознаки результату творчої діяльності як об'єкта правової охорони

Творчість являє собою тип діяльності, який створює якісно нові матеріальні і духовні цінності або висуває нові, ефективніші способи розв'язання тих чи інших наукових, технічних, соціальних та інших проблем. поняття "творча діяльність "- це розумова робота людини, а тому її продукти належать до категорії нематеріальних благ. Після втілення у матеріальну форму існування (рукопис, картина, формула винаходу, виріб) вони здатні стати предметами цивільного обігу. - призводить до появи якісно нового, неповторного і оригінального результату. Результати творчої діяльності прийнято поділяти на дві великі групи в залежності від того, до якої сфери творчості вони належать. Від цього залежать і особливості правового режиму їх охорони.

1) результати художньої творчості - літературні, музичні, хореографічні твори, а також образотворчого мистецтва, аудіовізуальні твори, наукові та інші подібні твори. (об'єкти авторського права)

-об'єкти, які створюються з метою їх розповсюдження - виконання творів, фонограми та відеограми, програми теле- та радіомовлення (об'єкти суміжних прав).

2) результати технічної творчості - технічні пристрої, машини, механізми, інструменти, транспортні засоби, обладнання, споруди, нові речовини, рішення у сфері конструювання, нові способи та технології виробництва, досягнення селекції. (Патентне право) =винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Вони охороняються після спеціального оформлення прав і отримання охоронного документа - патенту.

Ознаки. творчою визнається діяльність автора, яка спрямована на створення творів науки, літератури і мистецтва за умови, що результат цієї діяльності є: -об'єктивно новим, тобто невідомий заздалегідь ні самому авторові, ні іншим особам; -оригінальним, тобто дозволяє говорити про наявність індивідуальності автора. Твір має бути результатом творчості, а не механічною копією уже створеного твору. Індивідуальність автора обумовлена особливостями його світогляду, ідеології, морально-естетичних якостей.

У структурі права інтелектуальної власності виділяють також інститут правових засобів індивідуалізації учасників цивільного обороту, їх товарів та послуг. Його норми охороняють такі об'єкти, як комерційне (фірмове) найменування, торговельну марку, географічне зазначення. Ці об'єкти поєднує спільна мета - індивідуалізувати суб'єктів підприємницької діяльності, позначити різницю між ними, дати змогу відрізнити товари та послуги одного суб'єкта від однорідних товарів та послуг іншого, а також рекламувати як самого суб'єкта, так і якість та властивості його продукції (послуг). Крім названих об'єктів у ЦК закріплено право інтелектуальної власності на наукове відкриття, комерційну таємницю, нові сорти рослин та породи тварин, раціоналізаторську пропозицію, компонування (топографію) інтегральної мікросхеми.

3. Виникнення, становлення і розвиток інтелектуальної власності

Історичний шлях формування законодавства про інтелектуальну власність етапи:

1-й етап - зародження (період Античності: III ст. до н. е. - ІІ ст.)

2-й етап - становлення (період Середньовіччя: V-XVII ст.)

3-й етап - розвиток (період Нового часу XVII: - XIX ст.)

4-й етап - удосконалення і приведення у відповідність до соціально-економічного та політичного розвитку (з ХІХ - дотепер).

Стаття 5 Закону України "Про авторське право і суміжні права" від 23 грудня 1993 р. дає перелік результатів художньої творчості, на які поширюється авторське право: це твори літератури, мистецтва, науки.

Виникнення терміна "інтелектуальна власність" приходиться на кінець XVII ст. Він уперше з'явився у французькому законодавстві на ґрунті теорії природного права, яке одержало свій найбільш послідовний розвиток саме в працях французьких філософів-просвітителів. Відповідно до цієї теорії право творця будь-якого творчого результату є його невід'ємним природним правом, що виникає із самої сутності творчої діяльності та "існує незалежно від визнання цього права державною владою".

липня 1967 р. була створена Всесвітня організація інтелектуальної власності, яка з грудня 1976 р. набула статусу спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй. Але фактичне започаткування цієї організації слід віднести на кінець XIX ст., коли 20 березня 1883 р. було укладено Паризьку конвенцію про охорону промислової власності. Пізніше, а саме в 1886 р., було прийнято Бернську конвенцію про охорону літературних і художніх творів. Обидві конвенції передбачали створення секретаріату, який називався "Міжнародне бюро". У 1893 р. ці секретаріати були об'єднані в один, який діяв під різними назвами.

Всесвітня організація інтелектуальної власності у поняття інтелектуальної власності включає:

промислову власність, що головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки;

авторське право, яке стосується літературних, музичних, художніх, фотографічнихі аудіовізуальних творів.

Інтелектуальна власність у звичайному розумінні - це права на результати творчої праці. Права неможливо сприймати на дотик, тому інтелектуальна власність є нематеріальною.

4. Поняття, характерні ознаки права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності -- закріплені законом права на результат інтелектуальної діяльності в промисловій, науковій, художній, виробничій та інших галузях.

Відносини у суспільстві, у зв'язку із створенням і використанням об'єктів інтелектуальної власності, регулюються системою правових норм, що узагальнено називається правом інтелектуальної власності.

Але доцільнішим визначення інтелектуальної власності через зазначення об'єктів ІВ:

-- авторські права (літературні, художні, аудіо-, відео- твори, комп'ютерні програми, бази даних, карти, фотографічні твори);

-- суміжне право;

-- право промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, товарні знаки);

-- фірмові та комерційні найменування;

-- географічні зазначення;

-- сорти рослин та породи тварин;

-- топографії інтегральних мікросхем;

-- комерційна таємниця;

До інтелектуальної власності належать права на:

· літературні, художні та наукові твори;

· виконавську діяльність артистів, звукозапис, радіо- і телевізійні передачі;

· винаходи у сферах людської діяльності;

· наукові відкриття;

· промислові зразки, товарні знаки, знаки обслуговування, фірмові найменування і комерційні позначення;

· захист від недобросовісної конкуренції;

· усі інші права, що належать до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній і художній сферах.

Законодавство, яке визначає права на ІВ, базується на праві кожного володіти, користуватися і розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності, які, будучи благом не матеріальним, зберігаються за його творцями і можуть використовуватися іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, визначених законодавством.

Найважливішою характеристикою власності є те, що її власник може використати свою власність так, як він бажає, і ніхто інший не може законним чином використати його власність без цього дозволу. Законодавче врегулювання таких економічних відносин утворює "право власності", яке авторитетом держави гарантує відповідне привласнення речей.

Інтелектуальна власність як право на результати розумової діяльності людини Ї благо нематеріальне, зберігається за його творцями і може використовуватись іншими особами лише за узгодженням з ними, крім випадків, зазначених у законодавстві.

Інтелектуальну власність за встановленою традицією поділяють на авторське право і промислову власність.

Авторське право закріплює за авторами та іншими творцями інтелектуальної власності певні права, які надають їм можливість дозволяти або забороняти протягом обмеженого періоду часу ті або інші види використання їхніх творів.

Право інтелектуальної власності засвідчується охоронним документом, що видається уповноваженим державою органом за спеціальною процедурою. На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і іншій фізичній або юридичній особі. Тобто воно є від'ємним як від людини, так і від підприємства (юридичної особи). Крім того, воно має часові та територіальні обмеження. Так, наприклад, майнове право на винахід діє протягом тільки 20 років, а на торговельну марку (знак для товарів і послуг) - 10 років з правом подовження кожного разу ще на 10 років. На літературні та художні твори це право діє протягом життя автора і 70 років після його смерті тощо. Крім того, охоронні документи (патент, свідоцтво), що засвідчують право на об'єкт інтелектуальної власності, діють тільки на території тої країни, патентним відомством якої вони видані.



5. Предмет, метод, система права інтелектуальної власності

Право інтелектуальної власності в об'єктивному значенні цього поняття -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері інтелектуальної діяльності та штелектуальної власності. Цим поняттям охоплюється широке коло правових відносин -- державно-правових, цивільно-правових і адміністративно-правових. Проте основу всієї сукупності зазначених правовідносин складають саме цивільно-правові відносини.

Отже, суспільні відносини, що складаються у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності, за своєю юридичною природою є цивільно-правовими і характеризуються такими загальними ознаками: вони є товарно-грошовими і мають вартісний характер; характеризуються самостійністю та автономністю учасників зазначених відносин, юридичною рівністю сторін як самостійних суб'єктів цивільного обігу.

Товарно-грошовий, вартісний характер цивільних відносин у сфері інтелектуальної діяльності та інтелектуальної власності відо¬бражає їх спрямованість на забезпечення потреб суспільства, в яко¬му панує товарно-грошове виробництво.

Метод правового регулювання у сфері інтелектуальної власності. Оскільки право інтелектуальної власності є підгалуззю цивільного права, то метод регулювання цивільно-правових відносин поширюється і на відносини у сфері інтелектуальної власності. Метод цивільно-правового регулювання полягає, передусім, у загальному юридично рівному становищі суб'єктів цивільного права. Це означає, що у цивільно-правовому відношенні сторони одна перед одною не мають будь-яких правових переваг, -- вони незалежні одна від одної, не підпорядковані одна одній. Вони не рівноправні, але юридично рівні, одна сторона не може керувати іншою.

Правовідносини у сфері інтелектуальної власності в Україні регулюються окремими положеннями Конституції України (Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності.), нормами ЦкУ (Книга IV "Право інтелектуальної власності"), Кримінального, Митного кодексів України, Кодексу України про адміністративні правопорушення.

В Україні діють 10 спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності. Це закони України: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", "Про охорону прав на зазначення походження товарів", "Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем", "Про авторське право і суміжні права", "Про захист економічної конкуренції", "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів та фонограм", "Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаних з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

Окремі норми, що стосуються інтелектуальної власності, містяться в багатьох інших законах України.

У випадку, коли необхідно врегулювати спори щодо прав на об'єкти інтелектуальної власності між фізичними або юридичними особами України та іноземних держав, верховенство перед національними законами мають міжнародні договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

6. Джерела права інтелектуальної власності

Законодавство у сфері інтелектуальної власності включає до себе ЦКУ та інші нормативно-правові акти. Відносини у цій сфері регулюються і Конституцією кожен громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності; ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди, за винятками, встановленими законом. Громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності).

Центральне місце серед джерел права інтелектуальної власності посідає ЦК, кн. 4 якого "Право інтелектуальної власності" регулює приватно-правові відносини у сфері створення та використання інтелектуального продукту. Її структура містить загальні та спеціальні положення. Виділення загальних положень, які завжди є зовнішньою ознакою підгалузі права, обумовлено тим, що всі об'єкти інтелектуальної власності мають спільні риси: вони є результатом інтелектуальної, розумової діяльності людини, а тому належать до благ нематеріальних; режим охорони забезпечується через надання створювачу виключних прав; чинність майнових прав обмежена певним строком. Тому у гл. 35 "Загальні положення про право інтелектуальної власності" увійшли норми про коло об'єктів і суб'єктів інтелектуальної діяльності, основні принципи охорони інтелектуальних прав, строк їх чинності, зміст особистих немайнових та майнових прав інтелектуальної власності, загальні правила використання інтелектуального продукту та передачи майнових прав іншим особам, засади захисту порушених прав.

До спеціальних законів відносяться:

"Про авторське право і суміжні права". 1993

"Про охорону прав на винаходи і корисні моделі".

"Про охорону прав на промислові зразки".

"Про охорону прав на сорти рослин".

"Про охорону прав на знаки для товарів і послуг".

"Про охорону прав на зазначення походження товарів".

"Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем". 1997

2000 "Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних".

2002 "Про особливості державного регулювання діяльності господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування".

"Про племінну справу у тваринництві".

"Про захист від недобросовісної конкуренції".

Глави 75, 76 кн. 5 ЦК регулюють договірні відносини з приводу розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.

Численні підзаконні акти (постанови Кабінету Міністрів України, накази Державного департаменту інтелектуальної власності, Міністерства освіти і науки України) присвячені питанням державної реєстрації інтелектуальних прав, видачі охоронних документів, встановленню мінімальних ставок винагороди за використання, видачі примусових ліцензій на об'єкти промислової власності, встановленню ліцензійних умов певних видів діяльності у даній сфері, обліку організацій колективного управління та патентних повірених та іншим. До джерел права інтелектуальної власності слід відносити багатосторонні та двосторонні міжнародні угоди, які укладаються у процесі співробітництва між державами у цій сфері. їх прийняття обумовлено тим, що національне законодавство не застосовується у випадках, коли правовласник реалізовує свої інтелектуальні права або захищає їх від порушень на території іншої країни. У такому разі ця особа може розраховувати на застосування або норм міжнародної конвенції, або, за принципом національного режиму, положень законодавства країни, де потрібен захист. Головною умовою для цього є участь держави використання об'єкта та держави громадянства особи у міжнародному договорі з питань охорони даних об'єктів інтелектуальної власності. Міжнародні договори можуть містити також умови про співробітництво у діяльності з виявлення та усунення порушень інтелектуальних прав громадян країн-учасниць, про взаємне визнання охоронних документів, про взаємодію організацій, що управляють майновими правами на колективній основі, про співробітництво у сфері оформлення інтелектуальних прав іноземців в уповноважених органах держави тощо.

Україна приєдналася до багатьох міжнародних конвенцій та уклала двосторонні угоди з питань авторського та патентного права. Серед них: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів 1886 р.,

Всесвітня конвенція про авторське право (1952 р), ратифікована 1993 р.,

Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883 р.)1991 р.,

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків (1891 р).,1991 р.,

Договори ВОІВ про авторське право та про виконання і фонограми(1995 р.)2001 р.

Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення 1961р. (2001 р.);

Конвенція про охорону інтересів виробників фонограм від незаконного відтворення їхніх фонограм 1971 р.(1999 р.);

Гаазький Акт Гаазької угоди про міжнародну реєстрацію промислових зразків 1960 р.(2002);

Договір про патентну кооперацію 1970 р., чинний для України з 1991 р.

7. Джерела права промислової власності

Промислова власність -- один із видів інтелектуальної власності, є її складовою.

Отже, промислову власність можна визначити як результати науково технічної творчості, які можуть бути використані на користь суспільства в будь якій діяльності людей.

Право промислової власності -- це сукупність норм, що регулюють майнові й особисті немайнові відносини, які виникають у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості, забезпечують правовий режим використання цих об'єктів та захист прав авторів і патентовласників. (Право на винаходи, корисні моделі та промислові зразки)

До джерел права промислової власності належить Конституція, ЦК,

ЗУ від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"

Про охорону прав на промислові зразки",

Про охорону прав на винаходи і корисні моделі

"Про охорону прав на знаки для товарів та послуг"

"Про охорону прав на сорти рослин"

"Про науково-технічну інформацію"

міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна -- Паризька конвенція про охорону промислової власності 1883 p.,

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків 1891 р.

8. Форми матеріального втілення об'єктів інтелектуальної власності

Авторське право призначене захищати зовнішню форму вираження об'єкта (твір, малюнок, збірник, фотографія та інше), тобто їхнє "матеріальне втілення". Авторське право не може використовуватись для захисту абстрактних ідей, концепцій, фактів, стилів та технік, що можуть бути використані у творі. Авторське право історично виникло внаслідок потреби захистити права авторів літературних творів та творів мистецтва; нині Авторське право поширюється фактично на будь-які результати творчої діяльності, включаючи комп'ютерні програми, бази даних, фільми, фотографії і скульптури, архітектурні проекти, рекламні проспекти, карти і технічні креслення. Результати науково-технічної творчості мають бути реалізовані не просто в певну матеріальну форму (креслення, зразок опис тощо), а й у встановленому порядку визнані відповідним державним органом саме тим результатом, на досягнення якого був спрямований творчий пошук. Форми втілення:Літературний твір,Музичний твір,Твір зображувального мистецтва,Твір декоративно-прикладного мистецтва, Твір архітектури,Фотографічний твір,Твір у перекладі,Твір у переробці., рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи малюнок..винаходи, корисна модель, промисловий зразок.

9. Спільне і відмінне в цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних із творчою діяльністю

Спільною істотною ознакою є те, що об'єктами авторських прав і прав промислової власності виступають саме результати творчої діяльності людини. Вони регулюють відносини, які складаються У зв'язку з творчою діяльністю людей. Ніяка інша діяльність не може бути предметом регулювання цих інститутів. Тому і в авторському праві, і в патентному законодавстві підкреслюється, що творцем може бути тільки людина. Творчий характер діяльності означає передусім певну індивідуальність, тобто те, що відрізняє цю діяльність від інших.Спільною рисою духовної і науково-технічної творчої діяльності є те, що кожна діяльність має завершитися певним результатом, об'єктивованим у певну матеріальну форму або зафіксованим на певному матеріальному носієві. Результати творчої діяльності, які охороняються авторським правом, спеціальної кваліфікації і державної реєстрації не потребують. Для одержання правової охорони таких результатів творчої діяльності досить надання їм певної матеріальної форми (рукопис, ноти, інші описи цього результату, завершена скульптура чи малюнок тощо).Авторське право і право промислової власності єднає також те, що вони діють лише в межах України, тобто мають територіальний характер. Звідси один дуже істотний висновок -- патент, виданий відповідним відомством України, має силу лише в межах України. Спільним у правовому регулюванні відносин, що пов'язані з творчою діяльністю, є також однакова дієздатність суб'єктів творчого процесу. Іншими словами, творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні громадяни, так і неповнолітні. Неповнолітні творці будь-яких творів літератури, мистецтва, об'єктів промислової власності наділяються тими самими правами, що й їхні повнолітні колеги. Автор результату творчої діяльності має право на винагороду за наявності підстави для її виплати. Такою підставою відповідно до чинного законодавства є тільки факт використання цього результату. У випадках, визначених законодавством, суб'єктом авторських прав і прав промислової власності може стати держава. Так, після закінчення строку дії авторського права твір стає надбанням суспільства. Винахідник може передати виключне право на використання винаходу державі та іншим юридичним особам. У цивільно-правовому регулюванні відносин, пов'язаних з творчою діяльністю, багато істотних відмінностей. Передусім це різні об'єкти відносин. Так, об'єктом авторських відносин є твори у галузі літератури, науки, мистецтва, зокрема стаття, монографія, дисертація, картина, музичний твір, скульптура, твір архітектури, фотографія. Об'єкти промислової власності охороняє патентне законодавство. Відмінність об'єктів зумовлює особливості їх правової охорони. Для надання правової охорони об'єктам промислової власності чинне законодавство передбачає їх попередню кваліфікацію як таких і наступну державну реєстрацію. Лише після виконання цих процедур заявникам видаються правоохоронні документи у формі патентів або свідоцтв. Отже, для одержання правової охорони об'єкта промислової власності необхідно подати заявку до державної служби інтелектуальної власності (або на підприємство, де зроблено раціоналізаторську пропозицію). Заявка має пройти належну експертизу, пропозиція -- відповідну кваліфікацію. Після державної реєстрації авторові видається відповідний правоохоронний документ. Без здійснення зазначених операцій об'єкту промислової власності правова охорона не надається. Об'єкти, що охороняються авторським правом, для одержання правової охорони не потребують подання спеціальної заявки, проведення експертизи і державної реєстрації. На результати духовної творчості правоохоронні документи не видаються. Для одержання правової охорони цих об'єктів досить надати їм об'єктивну матеріальну форму. Істотною відмінністю цивільно-правової охорони результатів духовної і науково-технічної творчості є різні строки дії авторського і патентного права. Права авторства, право на ім'я, право на недоторканність твору не обмежуються строком. Інші авторські права та права промислової власності обмежені певним строком дії. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті. По закінченні строку дії авторського права чи права промислової власності твір чи об'єкт промислової власності стають суспільним надбанням і можуть використовуватися будь-ким без згоди автора і без виплати авторської винагороди.

10. Система охорони інтелектуальної власності

КМУ -найвищий орган, визначає програми розвитку ІВ =>

Міністерство економічного розвитку і торгівлі України =>

Державна служба інтелектуальної власності України (ДСІВ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі і який реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Основними завданнями ДСІВ є:1) реалізація державної політики у сфері ІВ; 2) внесення на розгляд Міністра економічного розвитку і торгівлі пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. а) Український інститут промислової власності ("Укрпатент") -- державне підприємство, що входить до структури Міністерства освіти і науки України і відповідає за проведення формальної та кваліфікаційної експертизи заявок на об'єкти промислової власності (винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, топографії інтегральних мікросхем та зазначення походження товарів) на відповідність умовам надання правової охорони, виносить рішення щодо видачі охоронних документів, забезпечує здійснення державної реєстрації об'єктів промислової власності та офіційної публікації відомостей про них. б) Держ. підприємство Українське агентство з авторських і суміжних прав - колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу -свідоцтва. Важливою функцією УААСП'у є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення. в) Державне підприємство "Інтелзахист" опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому більшою мірою суміжними правами. Видає бланки: нотаріальні, цінних паперів, акцизи, друк валюти)

г) Інститут ІВ - підготовка кадрів, фахівців

Представники у справах ІВ( патентні повірені)

Громадські організації: -спеціальні - виключна сфера ІВ, художні спілки; -загальні (осн. мета не є захист ІВ, це спілки рекламістів, Всеукр. організація захисту прав споживачів)

11. Державна служба інтелектуальної власності, її завдання і повноваження

Державна служба інтелектуальної власності України (ДСІВ) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра економічного розвитку і торгівлі і який реалізує державну політику у сфері інтелектуальної власності. Основними завданнями ДСІВ є:1) реалізація державної політики у сфері інтелектуальної власності;2) внесення на розгляд Міністра економічного розвитку і торгівлі пропозицій щодо забезпечення формування державної політики у сфері інтелектуальної власності. Повноваження: 1) узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до її компетенції. 2) організовує в установленому порядку проведення експертизи заявок на об'єкти права інтелектуальної власності, видає патенти/свідоцтва на об'єкти права інтелектуальної власності; 3) здійснює державну реєстрацію об'єктів права інтелектуальної власності, проводить реєстрацію договорів про передачу прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що охороняються на території України, ліцензійних договорів; 4) визначає уповноважені заклади для проведення експертизи заявок на об'єкти права інтелектуальної власності та доручає їм проведення такої експертизи; 5) веде державні реєстри об'єктів права інтелектуальної власності; 6) аналізує стан застосування і дотримання національного законодавства і міжнародних договорів у сфері авторського права і суміжних прав;

7) здійснює міжнародне співробітництво у сфері інтелектуальної власності і представляє інтереси України в зазначеній сфері у міжнародних організаціях відповідно до законодавства; 8) організовує інформаційну та видавничу діяльність у сфері інтелектуальної власності; 9) організовує роботу з підготовки та перепідготовки спеціалістів з питань інтелектуальної власності; 11) вивчає, узагальнює та аналізує досвід зарубіжних країн. 13) організовує розробку нормативів і таблиць щодо розміру мінімальної винагороди і її розподілу між авторами та іншими суб'єктами авторського права і (або) суміжних прав, подає їх для затвердження в установленому порядку; 14) здійснює заходи, пов'язані із забезпеченням відтворювачів, імпортерів та експортерів примірників, що містять об'єкти права інтелектуальної власності і суміжних прав, контрольними марками, та ведення Єдиного реєстру одержувачів контрольних марок; 15) здійснює ліцензування виробництва дисків для лазерних систем зчитування, матриць; 16) забезпечує присвоєння спеціальних ідентифікаційних кодів, що підлягають нанесенню на диски для лазерних систем зчитування, матриці; 18) надає адміністративні послуги у сфері інтелектуальної власності; 19) здійснює управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління ДСІВ; 20) організовує розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю ДСІВ, підприємств, установ та організацій, що належать до сфери її управління;

12. Державне управління інтелектуальною власністю

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Також кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, а також захист авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може їх використовувати або поширювати без згоди особи, яка має право на зазначені результати, за винятками, встановленими законом.Держава всіляко сприяє розвиткові науки та будь-якій іншій інтелектуальній діяльності. За Конституцією України, відповідно до п. 6 ст. 85, Верховна Рада України затверджує програми науково-технічного розвитку в державі. Що стосується інших видів інтелектуальної діяльності (наукова, літературна, художня, виконавська тощо), то відповідне регламентування ці питання дістали у Конституції України також. Кабінет Міністрів України відповідно до п. 4 ст. 116 Конституції України розробляє і здійснює загальнодержавні програми економічного, науково-технічного, соціального і культурного розвитку України.Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності. Він утворює державні органи управління інтелектуальною діяльністю. До них передусім належать майже всі державні органи управління народним господарством -- міністерства, відомства, державні комітети, що здійснюють управління інтелектуальною діяльністю відповідно до компетенції, визначеної Конституцією України.Управління інтелектуальною діяльністю певною мірою здійснюють також громадські організації -- творчі спілки, фонди тощо. У межах своєї компетенції вони видають відповідні акти у сфері інтелектуальної діяльності. Проте вирішальною формою управління інтелектуальною діяльністю все ж є державне управління.

13. Мета та принципи правової охорони об'єктів інтелектуальної власності

Охорона, яка надається інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості винаходів і раціоналізаторських пропозицій, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підвищення культурного рівня громадян.Суть охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності полягає в тім, що автор (розроблювач) об'єкта інтелектуальної власності або інша визнана законом особа одержує від держави виключні права на створений об'єкт інтелектуальної власності на визначений період часу. Ці права регламентуються охоронним документом, що видається власнику об'єкта інтелектуальної власності. Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом. Тепер він може розкрити даний винахід для широкого кола осіб на предмет "використання ними цього об'єкту на законних підставах. Якби автор не мав охоронного документа, то він, швидше за все, не розкрив би даний винахід, ніхто б не зміг скористатися ним і предмет винаходу залишився б невідомим. Крім того, закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності, і це, мабуть єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.Можна назвати, принаймні, чотири принципи правової охорони. По-перше, це принцип охороноспроможності. Тобто об'єкт правової охорони повинен відповідати визначеним законом вимогам. Наприклад, винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він е новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним.По-друге, визнання за правоволодільцем виключного права на об'єкт права інтелектуальної власності.По-третє, додержання прав не тільки правовласників, але й дійсних розробників (авторів, винахідників).По-четверте, додержання балансу інтересів правовласника з одного боку і суспільства - з іншого шляхом обмеження монополії на об'єкт права, наприклад, встановленням розумного строку дії охоронного документа.

14. Поняття і види результатів творчості, що охороняється авторським правом

Творчість -- діяльність людини, спрямована на створення якісно нових, невідомих раніше духовних або матеріальних цінностей (нові твори мистецтва, наукові відкриття, інженерно-технологічні, управлінські чи інші інновації тощо). Необхідними компонентами творчості є фантазія, уява, психічний зміст якої міститься у створенні образу кінцевого продукту (результату творчості).



15. Авторське право в об'єктивному і суб'єктивному розумінні

Авторське право в об'єктивному розумінні являє собою сукупність правових норм, що регулюють коло суспільних відносин зі створення та використання творів науки, літератури і мистецтва.

Авторське право в суб'єктивному розумінні - це особисті немайнові та майнові права, які виникають у автора у зв'язку зі створенням ним твору і охороняються законом.

Об'єктом авторсько-правових відносин є нематеріальне благо у вигляді продукту духовної творчості, а саме твори науки, літератури, мистецтва.

Для інституту авторського права характерний принцип незастосування будь-якої формальності для виникнення правової охорони прав на твір. Цей принцип закріплений у ч. 2 ст. 433 ЦК, а також у ст. 11 Закону "Про авторське право і суміжні права" (далі - Закон) і означає, що авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для його виникнення і здійснення не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також додержання будь-яких інших процедур. Особа, яка є творцем, вправі спеціальним знаком охорони сповістити про наявність у неї авторських прав і не повинна доводити їх належність, оскільки законом передбачена презумпція авторства особи, яка зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору. Обов'язок підтвердження належності прав може бути покладено на неї лише у ході судового провадження у разі оспорювання цього факту іншою особою.

16. Об'єкти авторського права

1. Об'єктами авторського права є твори у галузі науки, літератури і мистецтва, а саме:

1) літературні письмові твори белетристичного, публіцистичного, наукового, технічного або іншого характеру (книги, брошури, статті тощо);

2) виступи, лекції, промови, проповіді та інші усні твори;

3) комп'ютерні програми;

4) бази даних;

5) музичні твори з текстом і без тексту;

6) драматичні, музично-драматичні твори, пантоміми, хореографічні та інші твори, створені для сценічного показу, та їх постановки;

7) аудіовізуальні твори;

8) твори образотворчого мистецтва;

9) твори архітектури, містобудування і садово-паркового мистецтва;

10) фотографічні твори, у тому числі твори, виконані способами, подібними до фотографії;

11) твори ужиткового мистецтва, у тому числі твори декоративного ткацтва, кераміки, різьблення, ливарства, з художнього скла, ювелірні

12) ілюстрації, карти, плани, креслення, ескізи, пластичні твори, що стосуються географії, геології, топографії, техніки, архітектури та інших сфер діяльності;

13) сценічні обробки творів, і обробки фольклору, придатні для сценічного показу;

14) похідні твори;

15) збірники творів, збірники обробок фольклору, енциклопедії та антології, збірники звичайних даних, інші складені твори за умови, що вони є результатом творчої праці за добором, координацією або упорядкуванням змісту без порушення авторських прав на твори, що входять до них як складові частини;

16) тексти перекладів для дублювання, озвучення, субтитрування українською та іншими мовами іноземних аудіовізуальних творів;

17) інші твори.



17. Суб'єкти та зміст авторських відносин

Право на твір належить його творцеві, тому, хто написав книгу, картину, створив музику, скульптуру, аудіовізуальний твір.

Автором наукового, літературного чи мистецького твору може бути громадянин України, іноземець або особа без громадянства. Поняття "автор твору" і "суб'єкт авторського права" не тотожні як за змістом, так і за значенням.

Автором твору, як уже зазначалося, може бути тільки його творець, тобто тільки фізична особа, причому незалежно від віку.

Суб'єктом авторською права може бути автор твору, а також інші фізичні і юридичні особи, для яких право може виникати внаслідок закону" договору або спадкування. Так, відповідно Закону про авторське право, право на наукові збірники, енциклопедичні словники, журнали, інші періодичні видання належить організаціям, що випустили їх у світ.

Авторське право на кіно- або телефільми належить підприємству, яке здійснило його зйомку, на телепередачі -- відповідним телевізійним організаціям.

В інших випадках авторське право може перейти від автора до інших осіб -- правонаступників. У спадщину переходять лише майнові права авторів.

В усіх випадках за автором залишаються його особисті немайнові права. Отже, суб'єкти авторських прав -- неавтори -- не можуть мати права, які мають автори творів. Особисті немайнові права автора є невід'ємними від нього.

Авторське право автора прийнято називати первісним, а авторське право правонаступників -- похідним.

На твори, вперше випущені у світ на території України або які не випущені, але перебувають на території України у будь-якій об'єктивній формі, авторське право визнається за авторами, їхніми спадкоємцями та іншими правонаступниками незалежно від громадянства (ст. 8 Закону про авторське право).

Дія Закону про авторське право поширюється також на авторів, твори яких уперше опубліковано в іншій країні та протягом ЗО днів після цього опубліковано в Україні незалежно від громадянства і постійного місця проживання автора.

Здебільшого автором твору науки, літератури, мистецтва є одна особа, але іноді у творчому процесі беруть участь кілька осіб -- співавторів. Якщо два або кілька авторів спільною працею створюють твір, відносини між ними називаються співавторством (ст. 12 Закону про авторське право). Цивільно-правова теорія встановлює два види співавторства:

а) коли неможливо виділити працю кожного співавтора -- нероздільне співавторство,

б) коли складові частини чітко визначені і відомо, хто зі співавторів написав ту чи іншу частину, -- роздільне співавторство.

18. Суб'єктивне авторське право, його зміст і межі

Відповідно до закону авторові належать особисті немайнові і майнові права, що виникають у зв'язку зі створенням і використанням будь-якого твору науки, літератури чи мистецтва. Для виникнення і здійснення авторських прав не вимагається виконання будь-яких формальностей. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використати знак охорони авторського права, який вміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери С у колі -- ©, імені особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору.

Особа, яка має авторське право або будь-яку виключну правомочність на твір, може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах протягом строку охорони авторського права. Державній реєстрації можуть бути піддані свідчення про авторство на обнародуваний чи необнародуваний твір, факт і дата опублікування твору та договори, які зачіпають права автора на твір.

Державну реєстрацію здійснює Державний комітет України з питань науки та інтелектуальної власності у встановленому порядку1. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво. При виникненні спору державна реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведено інше.

Особисті (немайнові) права автора -- це право авторства, право на авторське ім'я, право на недоторканність твору і право на обнародування твору.

Право авторства полягає в тому, що тільки справжній творець має право називати себе автором твору, а всі інші особи, що використовують твір, зобов'язані зазначати ім'я його автора. Право авторства закріплює факт створення даного твору конкретною особою, а це має значення для суспільної оцінки як твору, так і особи автора.

Право на авторське ім'я дає авторові змогу випустити свій твір за власнім ім'ям, умовним (псевдонімом) або взагалі без зазначення імені (анонімно).

Здебільшого автор публікує свої твори під власним ім'ям, тобто зазначає своє прізвище та ініціали. Поряд з цим ст. 13 Закону про авторське право надає авторові право випускати у світ твір під псевдонімом або анонімно.

Право на обнародування твору. За Законом про авторське право обнародування твору -- це дія, що робить твір доступним для публіки, якими б засобами це не досягалося.

Право першого опублікування твору належить самому авторові. Тільки він має право вирішувати, чи готовий його твір до випуску у світ. Порушення цих прав дає авторові підставу вимагати виплати гонорару або відшкодування завданих збитків, а також вжиття інших заходів аж до вилучення твору і заборони випуску його у світ.