Інтелектуальна власність

Закон надає автору чи іншій особі, яка має авторське право, виключне право дозволяти або забороняти:

-Відтворення творів, тобто виготовлення одного або більше примірників твору в будь-якій матеріальній формі

- Публічне виконання і публічне сповіщення творів

- Публічний показ

-Будь-яке повторне публічне сповіщення в ефірі чи по проводах уже переданих в ефір творів

- Переклади творів

- Переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів

- Розповсюдження творів шляхом продажу

Без згоди автора або іншої особи, яка має авторське право, але з обов'язковим зазначенням імені автора та джерела запозичення допускається:

1) використання цитат (коротких уривків) з опублікованих творів;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, записах звуку або зображення навчального характеру;

3) відтворення у пресі, передача в ефір або інше публічне повідомлення опублікованих у газетах або журналах статей з поточних економічних, політичних, релігійних питань або передача в ефір творів такого самого характеру, якщо це спеціально не заборонено автором;

4) відтворення з метою висвітлення поточних подій засобами фотографії або кінематографії, передача в ефір або інше публічне повідомлення творів, побачених або почутих під час перебігу таких подій;

5) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

6) відтворення творів для судового та адміністративного провадження;

7) публічне виконання музичних творів під час офіційних і релігійних церемоній, а також похоронів;

8) відтворення з інформаційною метою у газетах та інших періодичних виданнях, передача в ефір або інше публічне оповіщення публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів.

19. Співавторство і співробітництво: порівняльна характеристика

Співавторство -- це спільна творча діяльність щодо створення твору. Співавторство може виникати за наявності письмової або усної угоди про сумісну співпрацю над створенням твору. Співавтори є первісними суб'єктами авторського права. Не є співавторством надання автору твору будь-якої технічної допомоги. Також не є співавтором особа, що брала участь, навіть творчу, у створенні ідеї або концепції твору, оскільки ідеї є змістом твору й авторським правом не охороняються.

Види

Співавторство може бути нероздільним або роздільним.

· Нероздільним вважається таке співавторство, за якого неможливо виділити частину твору, що створена конкретним співавтором. Зміна або вилучення частини такого твору неминуче призведе до зміни інших частин твору, або до неможливості використовувати твір взагалі. Наприклад, якщо вилучити із підручника, що написаний декількома співавторами, деяких глав, такий підручник перестане бути цільним твором, а в деяких випадках його просто не можна буде використовувати.

· За роздільного співавторства у тієї чи іншої частини твору, що створений співавторами, існує конкретний автор. Роздільне співавторство існує тільки тому, що співавтори своєю угодою вирішили об'єднати частини твору, та використовувати їх разом. Наприклад, поєднання музики та слів призводить до появи нового твору -- пісні, що заснована на роздільному співавторстві. Літературний твір із ілюстраціями також є прикладом роздільного співавторського твору.

Юридичні наслідки співавторства

Якщо твір, створений співавторами, є нероздільним твором, то авторське право на такий твір здійснюється співавторами сумісно, якщо інше не зазначено в угоді, що укладена між співавторами. Винагорода за використання твору в цілому, що створений у співавторстві, розподіляється поміж усіх співавторів у рівних частинах, якщо інше не вказано в угоді, що укладена між ними.

Кожен із співавторів зберігає своє авторське право на ту частину твору, котра може використовуватись окремо від твору, що створений у співавторстві[1]. Це означає, що автор частини твору, що створений співавторами, може самостійно надавати дозвіл іншим особам на використовування своєї частини твору. Так, наприклад, автор музики пісні може давати дозвіл третім особам на використання музики без слів або музики з іншими словами без згоди автору слів цієї пісні. Ця практика знайшла широке відображення в рекламі товарів та послуг.

Авторське право на твір взагалі, як складений із частин, кожна з яких має самостійне значення, і так само на нероздільний твір, здійснюється усіма співавторами сумісно. Жоден із співавторів нероздільного твору не може без достатніх підстав заборонити іншим співавторам публікування твору, іншого використання або зміни твору.

Часто між фізичними особами, що працюють над твором, укладається угода про створення спільного твору. Така угода не має правового змісту при визначенні права авторства на створений твір. Річ у тому, що право авторства визначається не договором (угодою), а фактом творчої участі осіб, що підписали угоду, у створенні твору. Створення складених творів (збірок) не є співавторством, бо складений твір об'єднує ряд самостійних творів, авторські права на котрі належать їх авторам. Праця редактора у більшості випадків не виходить за межі службових зобов'язань і не може бути визнана співавторством. Річ у тому, що праця редактора напрямлена тільки на покращення твору автора. Автор самостійно вирішує, чи погодитися йому із думкою редактора, чи ні.

Співробітництво

Співробітництво передбачає взаємопов'язані дії індивідів, що спрямовані на досягнення загальних цілей зі взаємною виго-дою для взаємодіючих сторін. Співробітництво - це взаємодіяльність, яка означає координа-цію зусиль її учасників, упорядкування, комбінування цих зусиль. Включеність у взаємодіяльність усіх її учасників створює певні від-носини, що виконують функцію їх з'єднання в кооперацію. О.М. Леонтьев звернув увагу на дві основні риси сумісної діяльності: роз-поділ единого процесу діяльності між її учасниками і зміну діяльно-сті кожного з них. Системоутворюючим фактором сумісної діяльно-сті, що об'єднує людей в єдину кооперацію, є загальна ціль, котра здійснює вплив на партнерів взаємодіяльності.

20. Особисті немайнові права авторів

Особисті немайнові права автора, також немайнові авторські права -- разом з майновими правами становлять авторські права.

В Україні Особисті немайнові права автора можуть належати виключно фізичній особі і визначаються статтею 14 Закону України "Про авторське право і суміжні права".

До особистих немайнових прав автора належать:

право зазначення авторства, також право авторства -- право вимагати визнання свого авторства шляхом зазначення належним чином імені автора на творі і його примірниках і за будь-якого публічного використання твору, якщо це практично можливо;

право на ім'я -- справжнє, псевдонім або анонімність:

право дозволяти або забороняти використання твору під справжнім ім'ям автора

право на псевдонім -- право вибирати псевдонім, зазначати і вимагати зазначення псевдоніма замість справжнього імені автора на творі і його примірниках і під час будь-якого його публічного використання;

право на анонімність -- забороняти під час публічного використання твору згадування свого імені, якщо він як автор твору бажає залишитись анонімом;

право на цілісність твору -- право вимагати збереження цілісності твору і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору або будь-якому іншому посяганню на твір, що може зашкодити честі і репутації автора.

До немайнових прав також належить право на захист репутації -- захищати твір, включно із його назвою від будь-якого викривлення, що може нанести шкоду честі та гідності автора. Це право пов'язане з правом на цілісність твору.

Особисті немайнові права автора не можуть бути передані (відчужені) іншим особам.

21. Майнові права автора та іншої особи, що має авторське право

До майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) належать: а) виключне право на використання твору;

б) виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами. 2. Виключне право на використання твору автором (чи іншою особою, яка має авторське право) дозволяє йому використовувати твір у будь-якій формі і будь-яким способом. 3. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти: 1) відтворення творів; 2) публічне виконання і публічне сповіщення творів; 3) публічну демонстрацію і публічний показ; 4) будь-яке повторне оприлюднення творів, якщо воно здійснюється іншою організацією, ніж та, що здійснила перше оприлюднення; 5) переклади творів; 6) переробки, адаптації, аранжування та інші подібні зміни творів; 7) включення творів як складових частин до збірників, антологій, енциклопедій тощо; 8) розповсюдження творів шляхом першого продажу, відчуження іншим способом або шляхом здавання в майновий найм чи у прокат та шляхом іншої передачі до першого продажу примірників твору; 9) подання своїх творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором; 10) здавання в майновий найм і (або) комерційний прокат після першого продажу, відчуження іншим способом оригіналу або примірників аудіовізуальних творів, комп'ютерних програм, баз даних, музичних творів у нотній формі, а також творів, зафіксованих у фонограмі чи відеограмі або у формі, яку зчитує комп'ютер; 11) імпорт примірників творів.

Цей перелік не є вичерпним.

22. Виключення в майнових правах. Вільне використання творів

Винятки та обмеження в майнових правах автора

Перелік випадків правомірного вільного використання творів (винятків) передбачений ст. 444 ЦК та статтями 21-25 Закону і мають вичерпний характер. Усі зазначені у нормах винятки встановлені з урахуванням інтересів суспільства і мають певну інформаційну, соціальну, загальнокультурну або освітню мету. До них належать такі:

1) використання цитат з опублікованих творів з полемічною, критичною, науковою або інформаційною метою в обсязі, виправданому цією метою;

2) використання літературних і художніх творів як ілюстрацій у виданнях, передачах мовлення, звуко- та відеозаписах навчального характеру в обсязі, виправданому поставленою метою;

3) відтворення у пресі, публічне виконання і публічне сповіщення попередньо опублікованих у газетах або журналах статей і публічно сповіщених творів із поточних економічних, політичних, релігійних та соціальних питань, коли таке використання прямо не заборонено автором;

4) відтворення та доведення творів до відома публіки за допомогою засобів фотографії, кінематографії, ефірного та кабельного мовлення з метою висвітлення поточних подій в обсязі, виправданому інформаційною метою;

5) відтворення у каталогах творів, виставлених на доступних публічних виставках, аукціонах, ярмарках, колекціях для висвітлення зазначених заходів, без використання цих каталогів у комерційних цілях;

6) публічне сповіщення та відтворення у періодичних виданнях публічно виголошених промов, звернень, доповідей та інших подібних творів з інформаційною метою;

7) видання випущених у світ творів рельєфно-крапковим шрифтом для сліпих;

8) відтворення творів для судового і адміністративного провадження в обсязі, виправданому цією метою;

9) публічне виконання музичних творів під час офіційних, релігійних, ритуальних церемоній;

10) відтворення репрографічним способом (тобто способом фотокопіювання і подібними йому, виключаючи запис в електронній формі) некомерційними бібліотеками та архівами одного примірника статей, уривків із письмових творів та невеликих творів за запитами фізичних осіб з метою їх освіти, навчання, приватного дослідження;

11) відтворення репрографічним способом некомерційними бібліотеками та архівами з метою збереження або заміни загубленого, пошкодженого та непридатного примірника, якщо одержання такого примірника іншим шляхом неможливе;

12) відтворення уривків з опублікованих творів з метою навчання;

13) відтворення навчальними закладами репрографічним способом опублікованих статей, невеликих творів або уривків із письмових творів для аудиторних занять;

14) використання комп'ютерних програм у вигляді:

- внесення змін до комп'ютерної програми (модифікація) з метою забезпечення її функціонування на конкретних технічних засобах особи-користувача;

- використання відповідно до призначення програми;

- виправлення явних помилок, якщо інше не передбачено угодою з особою, яка має авторське право;

- виготовлення однієї копії комп'ютерної програми для архівних цілей або для заміни втраченого, знищеного або непридатного правомірно придбаного оригіналу;

- декомпілювання комп'ютерної програми, тобто перетворення її з об'єктного коду у вихідний текст з метою досягнення її здатності до взаємодії з іншими комп'ютерними програмами. Інформація, одержана в результаті декомпіляції, не може використовуватися для розроблення схожої комп'ютерної програми;

- вивчення, дослідження програми у процесі її завантаження, показу, функціонування, передачі чи запису в пам'ять з метою визначення ідей і принципів її роботи;

15) відтворення правомірно оприлюднених творів в особистих цілях для кола сім'ї, крім творів архітектури у формі будівель і споруд, комп'ютерних програм, репрографічного відтворення книг, нотних текстів, творів образотворчого мистецтва.

Обмеження (певне звуження обсягу майнового права) полягає у тому, що особа, яка має авторське право, не може заборонити вказане у законі використання, але вправі вимагати за нього виплати винагороди. Так, обмеженням прав є встановлена ч. 2 ст. 25 Закону можливість вільно, без згоди автора, відтворювати у домашніх умовах виключно в особистих цілях твори, зафіксовані у фонограмах, відеограмах та їх примірниках, а також аудіовізуальні твори та їх примірники. Ця винагорода включається в ціну обладнання та матеріальних носіїв, за допомогою яких можливо здійснити відтворення твору виключно в домашніх умовах. Відрахування авторської винагороди у вигляді певних відсотків від вартості зазначених товарів провадиться виробниками та імпортерами відповідного обладнання і матеріальних носіїв організаціям колективного управління, уповноваженим Міністерством освіти і науки України на збирання і розподіл зазначених коштів. Далі ці кошти розподіляються між суб'єктами авторського права, виконавцями, виробниками фонограм та відеограм. Частиною 7 ст. 42 Закону визначено відсотки, за якими організації колективного управління мають розподіляти отримані кошти між правоволодільцями, якщо спеціальними угодами між ними не передбачений інший порядок. Так, автори вправі отримати 50 відсотків, виконавці 25 відсотків, а виробники фонограм чи відеограм - 25 відсотків отриманих відрахувань. Розмір відрахувань, що мають сплачуватися виробниками та імпортерами обладнання і матеріальних носіїв, встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2003 р. № 992".

23. Строк дії авторських і суміжних прав. Правонаступництво

ЗУ "Про авторське право та суміжні права"

Стаття 28. Строк дії авторського права

1. Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення і починає діяти від дня створення твору.

2. Авторське право діє протягом усього життя автора і 70 років після його смерті, крім випадків, передбачених цією статтею.

3. Для творів, оприлюднених анонімно або під псевдонімом, строк дії авторського права закінчується через 70 років після того, як твір було оприлюднено. Якщо взятий автором псевдонім не викликає сумніву щодо особи автора або якщо авторство твору, оприлюдненого анонімно або під псевдонімом, розкривається не пізніше ніж через 70 років після оприлюднення твору, застосовується строк, передбачений частиною другою цієї статті.

4. Авторське право на твори, створені у співавторстві, діє протягом життя співавторів і 70 років після смерті останнього співавтора.

5. У разі, коли весь твір публікується (оприлюднюється) не водночас, а послідовно у часі томами, частинами, випусками, серіями тощо, строк дії авторського права визначається окремо для кожної опублікованої (оприлюдненої) частини твору.

6. Авторське право на твори посмертно реабілітованих авторів діє протягом 70 років після їх реабілітації.

7. Авторське право на твір, вперше опублікований протягом 30 років після смерті автора, діє протягом 70 років від дати його правомірного опублікування.

8. Будь-яка особа, яка після закінчення строку охорони авторського права по відношенню до неоприлюдненого твору вперше його оприлюднює, користується захистом, що є рівноцінним захисту майнових прав автора. Строк охорони цих прав становить 25 років від часу, коли твір був вперше оприлюднений.

9. Строк дії авторського права після смерті автора і строки, встановлені частинами третьою - сьомою цієї статті, починаються від дня смерті автора чи з дня настання подій, передбачених у зазначених частинах, але відліковуються з 1 січня року, наступного за роком смерті чи роком, в якому відбулася зазначена подія.

10. Особисті немайнові права автора, передбачені статтею 14 цього Закону, охороняються безстроково.

Стаття 44. Строк дії суміжних прав

1. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років від дати першого запису виконання.

Особисті немайнові права виконавців, передбачені частиною першою статті 38 цього Закону, охороняються безстроково.

2. Права виробників фонограм і відеограм охороняються протягом 50 років від дати першого опублікування фонограми (відеограми) або їх першого звукозапису (відеозапису), якщо фонограма (відеограма) не була опублікована протягом зазначеного часу.

3. Організації мовлення користуються наданими цим Законом правами протягом 50 років від дати першого публічного сповіщення передачі.

4. Закінчення строків захисту суміжних прав настає 1 січня року, наступного за роком, у якому закінчилися передбачені цією статтею строки захисту.

5. До спадкоємців виконавців і правонаступників виробників фонограм і відеограм та організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконань, фонограм, відеограм, публічні сповіщення, а також право на одержання винагороди у межах установленого цією статтею строку.

Представництво при здійсненні майнових авторських та суміжних прав

Особи, які займаються творчою діяльністю, можуть здійснювати свої виключні права щодо творів науки, літератури та мистецтва самостійно. Але часто вони стикаються з певними труднощами, пов'язаними з необхідністю пошуку можливих користувачів, узгодженням умов ліцензійних договорів, здійсненням контролю за виплатою винагороди великою кількістю користувачів. Ці особи потребують юридичної та іншої спеціальної допомоги у процесі реалізації та захисту своїх прав. Для швидкого та кваліфікованого вирішення цих проблем суб'єкти інтелектуальних прав можуть звернутися до фахівців, що спеціалізуються у сфері охорони інтелектуальної власності. Відносини між суб'єктами авторських або суміжних прав та зазначеними фахівцями є представницькими. Причому з боку останніх можуть виступати як окремі фізичні особи, так і організації, що спеціально створюються для надання послуг з управління майновими правами інтелектуальної власності. Правовою основою представництва у сфері реалізації авторських та суміжних прав є норми розділу четвертого Закону. Згідно зі ст. 45 Закону управління майновими правами може здійснюватись через повірену особу або організацію колективного управління. Повноваження щодо управління майновими правами надаються повіреному шляхом укладання договору доручення. На його підставі він розпоряджається майновими правами щодо інтелектуального продукту в межах повноважень, переданих суб'єктом інтелектуальних прав.

Для захисту своїх інтересів суб'єкти авторських та (або) суміжних прав можуть створювати юридичні особи - організації колективного управління з наступною передачею їм повноважень щодо управління майновими правами окремих категорій суб'єктів. Інформацію про існуючі організації та про їх діяльність можна отримати у Держдепартаменті інтелектуальної власності, який здійснює їх облік. Повноваження на колективне управління майновими правами передаються організаціям колективного управління авторами та іншими суб'єктами авторського права або суміжних прав на основі договору доручення (глава 68 ЦК) або договору про управління майновими правами (глава 70 ЦК). Залежно від повноважень, які визначені змістом цих договорів, повірені особи або управителі можуть виконувати такі дії щодо управління правами авторів та суб'єктів суміжних прав:

- укладати ліцензійні угоди з третіми особами на невиключне використання творів, виконань, фонограм, відеограм, програм мовлення;

- здійснювати збирання винагороди на умовах укладених договорів для наступної передачі її носіям виключних прав;

- контролювати дотримання ліцензійних договорів та розглядати претензії правовласників до користувачів;

- збирати необхідну для розподілу винагороди інформацію про користувачів, обсяг використання творів і об'єктів суміжних прав, а також одержаний у результаті прибуток, коли таке використання можливе, згідно із законом, без дозволу правоволодільців, але з виплатою їм винагороди.

Крім цього, організації колективного управління можуть укладати з аналогічними іноземними організаціями договори про взаємне представництво інтересів та управління авторськими правами іноземних 578 громадян на території України та українських суб'єктів авторського права або суміжних прав за кордоном.

Будь-які представники авторів чи суб'єктів суміжних прав або управителі мають діяти тільки в інтересах останніх у межах наданих повноважень. Утім організаціям колективного управління прямо заборонено використання об'єктів авторського права або суміжних прав, доручених їм для управління, на свою користь та здійснення будь-якої комерційної діяльності.

Функції, що виконують зазначені організації, є корисними не тільки носіям авторських або суміжних прав, а й користувачам. Діяльність таких організацій позбавляє останніх клопоту щодо пошуку всіх правовласників, узгодження з ними порядку та вартості використання, а також надає можливість доступу до інформації про конкретні об'єкти, передані для використання.Правонаступництво Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути також спадкоємці, інші фізичні і юридичні особи, до яких право інтелектуальної власності переходить згідно із законом чи договором, держава. Спадкоємці можуть стати суб'єктами права інтелектуальної власності згідно із законом або заповітом. Лише Закон України "Про авторське право і суміжні права" (єдиний) містить статтю про спадкування авторських і суміжних прав у спадщину. Стаття 29 цього Закону "Перехід акторського права у спадщину" проголошує: "Майнові права авторів та інших осіб, які мають виключне авторське право, переходять у спадщину. Не переходять у спадщину особисті немайнові права автора". Разом з тим спадкоємці відповідно до цього Закону наділяються правом захищати авторство на твір, протидіяти перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі та репутації автора. Інші закони про інтелектуальну власність не містять норм про перехід майнових прав суб'єктів права інтелектуальної власності у спадщину, проте це зовсім не означає, що майнові права суб'єктів права інтелектуальної власності не можуть передаватися у спадщину. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" містить таку норму: "Власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником" (п. 6 ст. 28). Така сама норма міститься і в інших патентних законах. Деякі закони України про інтелектуальну власність не містять і таких норм. Не містить такої норми і ЦК України. Із норми про те, що власник патенту може передавати свої майнові права іншим особам на підставі договору, випливає, що власник цих прав може ними розпорядитися будь-яким іншим чином. Отже, він може свої майнові права заповісти будь-якій іншій особі. Якщо ж такого розпорядження власника патенту (заповіту) немає, то ці права переходять до спадкоємців за законом. Коло спадкоємців, до яких переходять майнові права власника патентів, визначається чинним цивільним законодавством. Проте із цього загального правила є один виняток. Закон України "Про охорону прав на зазначення походження товарів" не визнає права власності (чи іншого виключного права) на зазначення походження товарів за суб'єктами, які цими правами користуються. Правом на одне і те саме зазначення походження товарів можуть користуватися декілька осіб. Об'єктом спадкування не може бути річ (об'єкт), що не є об'єктом права власності спадкодавця. Відповідно до чинного законодавства України про інтелектуальну власність правонаступниками творців можуть бути будь-які фізичні і юридичні особи, які стають ними згідно з договором або законом. Так, Закон України "Про авторське право і суміжні права" містить ст. 31 "Передача (відчуження) майнових прав суб'єктів авторського права". Наведена стаття проголошує, що майнові права можуть бути передані автором або іншою особою, яка має авторське право, іншій особі повністю чи частково. Передача майнових прав автора (чи іншої особи, яка має авторське право) оформляється авторським договором. Наведена норма все ж не містить відповіді на запитання, чи може автор або інша особа, якій належить авторське право, продати свої майнові права на твір іншій особі. У практиці такі випадки відомі. Закон України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" чітко й однозначно (п. 6 ст. 28) проголошує, що власник патенту може передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель) будь-якій особі, яка стає його правонаступником. Такі норми містять й інші патентні закони України. Отже будь-які результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом, визнані товаром. Щодо цього товару можуть вчинятися будь-які цивільно-правові угоди. Тобто майнові права авторів на твори науки, літератури і мистецтва можуть бути об'єктом купівлі-продажу та інших цивільно-правових угод. Однією зі сторін у такій угоді може бути будь-яка фізична чи юридична особа, яка стає правонаступником творця будь-якого об'єкта інтелектуальної власності. Правонаступником може бути й держава. За Законом України "Про авторське право і суміжні права" (ст. ЗО) твори після закінчення строку їх правової охорони стають надбанням суспільства. Це означає, що такі твори можуть бути використані будь-якою фізичною чи юридичною особою без будь-якого дозволу і без виплати винагороди за їх використання. Проте користувачі зобов'язані оберігати право авторства, право на ім'я, протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні твору, а також будь-якому іншому посяганню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора. Що ж слід розуміти під поняттям "суспільство"? У широкому значенні цього слова суспільство -- це сукупність форм сумісної діяльності людей, що склалося історично. У вузькому -- історично конкретний тип соціальної системи. Тобто, коли твір стає надбанням суспільства, то це означає, що авторське право на нього конкретної особи перестало існувати -- воно перейшло до суспільства. Все ж найчастіше суб'єктом такого права стає держава. Такий висновок можна зробити з наступної норми (п. З ст. ЗО). Кабінетом Міністрів України можуть встановлюватися спеціальні відрахування до фондів творчих спілок України за використання на території України творів, що стали суспільним надбанням. Закон України "Про авторське право і суміжні права" містить поняття "інші особи, які мають авторське право". Якщо ці особи мають авторське право, то вони безперечно є суб'єктами авторського права. До цих осіб передусім належить роботодавець -- він не є правонаступником автора. Закон наділяє його авторським правом за наявності певних умов. Авторським правом наділені також у певній мірі особи, в яких воно виникло на підставі ліцензійного договору -- ліцензіати. Вони також не є правонаступниками, але за договором мають певні авторські права. Проте Закон містить й інше визначення особи, яка має авторське право і суміжні права. За визначенням це є автор або виконавець у разі, коли майновими правами володіє автор або виконавець, а також фізична або юридична особа, якій було передано майнові права. З цього визначення важко збагнути, хто є тією "іншою особою, яка має авторське право". Коли сам автор володіє своїми майновими правами, то його немає підстав вважати іншою особою, яка має авторське право. Якщо ж майнові права автора передані іншій особі, то це є не що інше як правонаступництво, адже майнові права можуть бути передані іншій особі лише за договором. Правонаступництвом у цивільному праві визнається перехід прав і обов'язків від однієї особи до іншої, у тому числі і за договором. ЦК України (ст. 435) передбачає більш широке коло осіб, які можуть мати авторські права. До цього кола ЦК України відносить авторське право упорядників та інших складених творів, авторів похідних та колективних творів. Авторське право належить авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) на здійснений ним підбір і розташування матеріалів, що є результатом творчої праці (упорядкування). Похідними творами визнаються переклади, переробки, аранжування або інші переробки. Особи, які здійснили переклад, переробку або аранжування, визнаються авторами саме цих творів -- перекладу, переробки або аранжування. Вони не є авторами первісних творів, але мають авторські права. Те саме варто сказати і про колективний твір. Видавці енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників і збірників, що продовжуються, наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань не визнаються авторами цих творів. Але їм належить виключне право на використання таких видань у цілому. Виключні права на використання -- це і є майнові права. Отже, видавець зазначених видань не визнається автором видання в цілому, але він є тією особою, яка має авторське право. Патентні закони України не знають такого суб'єкта як інша особа, яка має патентні права. Цим законам відомий один суб'єкт патентних прав -- патентовласник. Проте з цього загального правила також є винятки. Патентному праву відома така особа (суб'єкт права) як першокористувач. Ним визнається будь-яка особа, яка до дати подання заявки до Установи або, якщо заявлено пріоритет, до дати її пріоритету, в інтересах своєї діяльності з комерційною метою використала в Україні технологічне (технічне) вирішення, тотожне заявленому об'єкту промислової власності, чи здійснила значну і серйозну підготовку до такого використання, зберігає право на безоплатне продовження цього використання або на використання об'єкта промислової власності, як це передбачалося зазначеною підготовкою (право попереднього користування). Суб'єктом патентного права може стати особа за рішенням суду. Відповідно до ст. ЗО Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" суд може у передбачених Законом випадках примусити власника патенту укласти із заінтересованою особою договір невиключної ліцензії.

24. Поняття і суб'єкти суміжних прав

Суміжні права в об'єктивному розумінні є сукупністю цивільно-правових норм, що регулюють відносини з використання виконань творів, фонограм, відеограм та програм мовлення і які разом із нормами авторського права складають єдиний інститут права інтелектуальної власності - інститут авторського права та суміжних прав.

У суб'єктивному розумінні суміжні права являють собою особисті немайнові та майнові права виключного характеру, надані законом виконавцям, виробникам фонограм і відеограм та організаціям мовлення.

Суб'єктами суміжних прав є:

а) виконавці творів, їх спадкоємці та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо виконань;

б) виробники фонограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо фонограм;

в) виробники відеограм, їх спадкоємці (правонаступники) та особи, яким на законних підставах передано суміжні майнові права щодо відеограм;

Суб'єкти суміжних прав можуть бути первинними і похідними. Первинні суб'єкти - це особи, що безпосередньо своєю діяльністю виготовили фонограму, відеограму, програму мовлення або виконали будь-який твір. Первинними суб'єктами ст. 450 ЦК визначає виконавця, виробника фонограм, виробника відеограм, організацію мовлення.

Згідно зі ст. 1 Закону виконавцем може бути актор (театру, кіно тощо), співак, музикант, танцюрист або інша особа, яка виконує роль, співає, читає, декламує, грає на музичному інструменті, танцює чи будь-яким іншим способом виконує твори літератури, мистецтва чи твори народної творчості, циркові, естрадні, лялькові номери, пантоміми тощо, а також диригент музичних і музично-драматичних творів.

Виробником відеограми визнається фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший відеозапис виконання або будь-яких рухомих зображень (як із звуковим супроводом, так і без нього).

Виробник фонограми - це фізична або юридична особа, яка взяла на себе ініціативу і несе відповідальність за перший звукозапис виконання або будь-яких звуків.

Організацією мовлення вважається організація ефірного мовлення чи організація кабельного мовлення, тобто телерадіоорганізація, що здійснює публічне сповіщення радіо - чи телевізійних передач і програм мовлення як власного виробництва, так і виробництва інших організацій. Залежно від організаційно-технологічних особливостей розповсюдження програм виділяють такі види мовлення, як супутникове; ефірне; кабельне; проводове; багатоканальне.

Використання різноманітних технічних засобів телекомунікацій забезпечує публічне приймання передач і програм за допомогою побутових теле- та радіоприймачів у відкритий спосіб чи за абонентну плату на договірних засадах.

Похідними суб'єктами суміжних прав є особи, які набули суміжних прав на підставі договору, спадкування або в іншому порядку правонаступництва.

Суб'єктами суміжних прав можуть бути громадяни України, юридичні особи, що мають постійне місцезнаходження на території України, а також іноземці та особи без громадянства, які відповідно до міжнародних договорів чи на основі принципу взаємності мають однакові з особами України права, передбачені цим Законом.

Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи можуть скористатися в Україні охороною їх суміжних прав за певних умов:

1) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені на території України;

2) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб, які не були оприлюднені, знаходяться в об'єктивній формі на території України;

3) якщо об'єкти суміжних прав іноземних осіб вперше були оприлюднені в іншій країні та протягом 30 днів після цього оприлюднені в Україні.

Іноземним суб'єктам суміжних прав, об'єкти яких вперше оприлюднені на території іншої держави або не оприлюднені, але знаходяться там в об'єктивній формі, правова охорона надається відповідно до міжнародних договорів України.

25. Суб'єктивні суміжні права, їх зміст і межі

1. Передусім всі суб'єкти суміжних прав мають використовувати свої суб'єктивні права в такий спосіб, щоб не порушити прав авторів, чиї твори використовуються. Виконавці мають здійснювати свої суб'єктивні права за умови дотримання прав авторів, чиї твори виконують. Виробники фонограм і організації мовлення зобов'язані дотримуватись прав авторів і виконавців, організації мовлення -- прав виробників фонограм, авторів і виконавців.

2. Закон не передбачає процедури закріплення виникнення і здійснення суміжних прав. Проте виробники фонограм і виконавці з метою інформування про належність їм суміжних прав, що виникли у процесі створення фонограми, можуть на всіх її примірниках або їх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав. Цей знак містить латинську літеру R у колі - ® та ім'я (найменування) особи, що має суміжні права, і зазначення року першої публікації фонограми.

Права виконавців. Виконавцям належить ряд особистих немайнових і майнових прав. До особистих немайнових прав виконавців належать право на ім'я, на охорону своїх виступів від спотворення і на згадування свого імені у зв'язку з використанням виконання там, де це можливо.

Виконавцю належить виключне право на використання виконання у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за кожний вид використання.

Виключне право на використання виконання означає право дозволяти або забороняти здійснення таких дій:

1) записувати раніше не записане виконання;

2) відтворювати запис виконання;

3) сповіщати виконання в ефір, по кабелю або здійснювати інше публічне сповіщення виконання;

4) здавати в найом опубліковану фонограму, що включає виконання за участю виконавця.

Дозвіл на використання виконання дає сам виконавець. Якщо виконання здійснювалось колективом виконавців -- керівник такого колективу шляхом укладання письмового договору з користувачем.

Якщо виконання використовується в аудіовізуальному творі, то відповідним договором між виконавцем і постановником аудіовізуального твору передбачається передача виконавцем постановнику прав, викладених вище. При цьому виконавець зберігає право на винагороду за здачу в найом примірників такого аудіовізуального твору.

Виконавець може укласти договір на використання свого виконання організацією мовлення для сповіщення в ефір або по кабелю.

Розмір винагороди виконавцю за таке використання встановлюється в зазначеному договорі.

Виключне право на використання виконання, створеного за договором найму, належить особі, з якою виконавець перебуває в трудових відносинах (роботодавцю), якщо договором не передбачено інше. Особисті немайнові права на виконання належать виконавцю.

Виключні права, що належать виконавцю, можуть передаватися за договором іншим особам.

Права виробника фонограми. Виробнику фонограми належить виключне право на використання фонограми у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання.

Виключне право на використання фонограми означає право дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) відтворювати фонограму;

2) розповсюджувати примірники фонограми будь-яким чином: продавати, здавати в найом тощо;

3) імпортувати примірники фонограми з метою розповсюдження;

4) переробляти або будь-яким іншим чином змінювати фонограму.

Без згоди виробника фонограми і без виплати йому винагороди можуть розповсюджуватись правомірно опубліковані примірники фонограми за умови, що вони уже введені в цивільний оборот шляхом їх продажу.

Права організації мовлення. Організації мовлення належить виключне право на використання її передачі у будь-якій формі, включаючи право на одержання винагороди за таке використання. Виключне право на використання передачі мовлення означає право організації ефірного або кабельного мовлення дозволяти або забороняти вчинення таких дій:

1) записувати передачу;

2) відтворювати запис передачі;

3) одночасно сповіщати в ефір (по кабелю) передачу іншій організації ефірного (кабельного) мовлення;

4) сповіщати передачу по кабелю (в ефір);

5) публічно сповіщати передачу з місця з платним входом.

Обмеження прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Вільне використання виконання, фонограм і програм мовлення допускається за умови, що таке використання не заподіє їм шкоди, не обмежить необґрунтованим способом законних інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення.

Використання фонограм, опублікованих із комерційною метою. Без згоди виробників фонограм, опублікованих із комерційною метою, і виконавців, записаних на таких фонограмах, але з виплатою винагороди допускається:

1) публічне виконання фонограм;

2) передача фонограм в ефір;

3) передача фонограм по проводах.

Строки чинності суміжних майнових прав. Майнові права виконавців охороняються протягом 50 років після першої фіксації виконання або постановки. Права виробників фонограм діють протягом 50 років після першого опублікування фонограм, а якщо публікації фонограми не було, то протягом 50 років після першої фіксації звукового запису. Права організацій мовлення діють протягом 50 років після першої передачі в ефір або по проводах.

Законом в окремих випадках можуть встановлюватися інші строки чинності суміжних прав.

До спадкоємців виконавця і правонаступників виробників фонограм і організацій мовлення переходить право дозволяти чи забороняти використання виконання фонограми, передачі в ефір і по проводах, а також право на одержання винагороди в межах частини строків чинності права, що залишилися.

Особисті немайнові права виконавця у спадщину не переходять. Проте спадкоємці мають право захищати авторство на об'єкт суміжних прав і протидіяти будь-якому перекрученню, спотворенню чи іншій зміні виконання, фонограми і програми мовлення або будь-якому посяганню на об'єкт, що може зашкодити честі і репутації виконавця, виробника фонограми чи організації мовлення.

26. Поняття промислової власності і права промислової власності

Традиційно результати творчої діяльності поділяють на дві основні групи. Якщо до першої групи належать результати інтелектуальної діяльності, що стосуються духовного світу людей (твори літератури, науки, мистецтва, виконавча діяльність артистів, звукозапис, радіо - і телемовлення та інше), то до другої групи включають ті результати творчої діяльності, які прийнято називати промисловою власністю, тобто, йдеться про:

- наукові відкриття;

- винаходи та корисні моделі;

- промислові зразки;

- раціоналізаторські пропозиції;

- знаки для товарів та послуг;

- селекційні досягнення;

- нерозкрита інформація, у тому числі секрети виробництва тощо.

Право промислової власності - це сукупність норм, що регулюють майнові та особисті немайнові відносини, які виникають у процесі створення, оформлення та використання результатів науково-технічної творчості, правовим режимом використання цих об'єктів та захистом прав авторів і патентовласників.

До джерел права промислової власності належить Конституція України (статті 41, 54), ЦК України (глава 39), закони України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі", "Про охорону прав на промислові зразки", "Про охорону прав на знаки для товарів та послуг", "Про охорону прав на сорти рослин", міжнародні угоди, до яких приєдналася Україна - Паризька конвенція про охорону промислової власності (1883 р.), Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків та інші.

Науковим відкриттям є встановлення невідомих раніше, але об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, які вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання (ст. 457 ЦК).

Не є відкриттям наукова здогадка, гіпотеза.

Ознаки відкриття:

а) це результат творчої праці у сфері об'єктивно існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, а не просто технічне рішення;

б) має експериментальне або теоретичне підтвердження;

в) результат повинен бути невідомим раніше не лише в районі, області чи країні, а й у світовій науці;

в) вносить корінні зміни у рівень пізнання, є базою для створення винаходів.

Автор відкриття має право надати йому своє ім'я або спеціальну назву (Закон Бойля - Маріотта, Джоуля Ленца).

Так, відкриттям є встановлення раніше невідомого 104 елементу періодичної таблиці Менделєєва; доведеність, що в деяких металах та сплавах за певної температури зникає електроопір. Не всі відкриття користуються правовою охороною, передбаченою главою 38 ЦК України, яка регулює відносини, пов'язані із правом інтелектуальної власності на наукове відкриття. Тобто у цій главі не йдеться про географічні, археологічні, палеонтологічні відкриття, відкриття місце народження корисних копалин тощо.

Відкриття може бути зроблене і випадково. Прикладом цього може бути відкриття німецьким фізиком К.Рентгеном особливих променів, які він назвав "X - променем".

Винахід - це технологічне (технічне) рішення, що відповідає умовам патентоздатності, тобто є:

а) новим (тобто відсутні будь-які відомості у світі, які є загальнодоступними до дати пріоритету. Секретна службова інформація при визначенні поняття новизна до уваги не береться);

б) має винахідницький рівень (тобто дійсно є внеском у науковий та науково-технічний прогрес, а не виступає як звичайна інженерна розробка;

в) промислово придатним для використання (тобто практична можливість використати винахід у певній сфері. Так, "технічна розробка", як із стільця робити табурети не є промислово придатною для використання).

Об'єктом винаходу може бути;

- продукт, {пристрій; речовина; штам мікроорганізму, тобто сукупність клітин, що мають спільне походження і характеризуються однаковими, стійкими ознаками. Штами становлять базу біотехнології і застосовуються з лікувальною метою; культура клітин рослин і тварин тощо);

- спосіб;

- застосування раніше невідомого продукту чи способу за новим призначенням.

Правова охорона над винаходу, який не лише відповідає умовам патентоздатності, а й не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманізму і моралі.

Мабуть остання вимога стане перешкодою для патентування таких винаходів, як розривні кулі "дум-дум", "кулькові" бомби, протипіхотні "міни-стрибунці" та інша подібна зброя та боєприпаси, використання яких суперечить правилам та звичаям ведення війни...

Не підпадають під поняття винаходу:

o відкриття, наукові теорії та математичні методи;

o методи організації та управління господарством;

o плани, умовні позначення, розклади, правила;

o методи виконання розумових операцій;

o комп'ютерні програми;

o результати художнього конструювання;

o топографії інтегральних мікросхем;

o сорти рослин і породи тварин тощо.

Корисна модель - це нове і промислове придатне конструктивне виконання пристрою.

Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються спеціальним охоронним документом - патентом, а на корисну модель - деклараційним патентом, тобто в Україні передбачена патентна форма охорони об'єктів промислової власності.

Не можуть одержати правову охорону в рамках патентного права: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; топографії інтегральних схем; сорти рослин і породи тварин тощо.

Суб'єктами патентного права є автори винаходів та корисних моделей (винахідники), а також автори промислових зразків, які є фізичними особами. Суб'єктами також можуть бути патентовласники - фізичні та юридичні особи, які не є авторами, однак одержали окремі патентні права за законом або договором.

27. Національна патентна система. Деклараційний патент

Патентна система України

Патентна система в Україні почала функціонувати з 18 вересня 1992 р. після введення в дію "Тимчасового положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні". Систему патентування в Україні регулюють закони: "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" від 1 червня 2000 р. №1771-111, "Про охорону прав на зазначення походження товарів" від 16 червня 1999 р. та "Про охорону прав інтегральних мікросхем" від 5 листопада 1997 р. №621/97.

Членство України в Паризькій конвенції дає можливість для безперервного використання міжнародних угод українськими фізичними та юридичними особами; створення найбільш привабливих умов для набуття, захисту та використання прав на об'єкти промислової власності іноземним заявникам.

Систему виконавчих органів у сфері охорони інтелектуальної власності репрезентують Міжвідомчий комітет з проблем захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності при Кабінеті Міністрів України та Державний департамент інтелектуальної власності у складі МОНУ, які діють з 2000 р.

Перші в Україні патенти на винаходи були видані в грудні 1992 р., а з червня 1994 р. почато видачу охоронних документів на промислові зразки та знаки для товарів та послуг.

ЗУ "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі"

патент (патент на винахід, деклараційний патент на винахід, деклараційний патент на корисну модель, патент (деклараційний патент) на секретний винахід, деклараційний патент на секретну корисну модель) - охоронний документ, що засвідчує пріоритет, авторство і право власності на винахід (корисну модель);

патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами кваліфікаційної експертизи заявки на винахід;

деклараційний патент на винахід - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи та експертизи на локальну новизну заявки на винахід;

деклараційний патент на корисну модель - різновид патенту, що видається за результатами формальної експертизи заявки на корисну модель;

патент (деклараційний патент) на секретний винахід - різновид патенту, що видається на винахід, віднесений до державної таємниці;

деклараційний патент на секретну корисну модель - різновид патенту, що видається на корисну модель, віднесену до державної таємниці;

Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи.

Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до Установи.

Пріоритет, авторство і право власності на винахід засвідчуються патентом (деклараційним патентом).

Пріоритет, авторство і право власності на корисну модель засвідчуються деклараційним патентом.

Строк дії патенту України на винахід становить 20 років від дати подання заявки до Установи.

Строк дії деклараційного патенту на винахід становить 6 років від дати подання заявки до Установи.

Строк дії патенту на винахід, об'єктом якого є лікарський засіб, засіб захисту тварин, засіб захисту рослин тощо, використання якого потребує дозволу відповідного компетентного органу, може бути продовжено за клопотанням власника цього патенту на строк, що дорівнює періоду між датою подання заявки та датою одержання такого дозволу, але не більше ніж на 5 років.

Порядок подання клопотання та продовження строку дії патенту у цьому випадку визначається Установою.

Строк дії деклараційного патенту на корисну модель становить 10 років від дати подання заявки до Установи.

Строк дії патенту (деклараційного патенту) на секретний винахід і деклараційного патенту на секретну корисну модель дорівнює строку засекречування винаходу (корисної моделі), але не може бути довшим від визначеного за цим Законом строку дії охорони винаходу (корисної моделі).