Інтелектуальна власність

Стаття 19. Авторське право на збірники та інші складені твори ЗУ "Про авторські і суміжні права"

1. Авторові збірника та інших складених творів (упорядникові) належить авторське право на здійснені ним підбір і розташування творів та (або) інших даних, що є результатом творчої праці (упорядкування).

Упорядник збірника користується авторським правом за умови дотримання ним прав авторів кожного з творів, включених до складеного твору.

Автори творів, включених до складеного твору, мають право використовувати свої твори незалежно від складеного твору, якщо інше не передбачено авторським договором з упорядником збірника.

Авторське право упорядника збірника не перешкоджає іншим особам здійснювати самостійний підбір або розташування тих самих творів та (або) інших даних для створення своїх творів.

Передбачена цією частиною правова охорона баз даних не поширюється на самі дані чи інформацію і не зачіпає будь-яке авторське право, що відноситься до самих даних чи інформації, які містяться у базі даних.

2. Видавцям енциклопедій, енциклопедичних словників, періодичних збірників, збірників наукових праць, газет, журналів та інших періодичних видань належать виключні права на використання таких видань у цілому. Видавець має право за будь-якого використання таких видань зазначати в них своє ім'я або вимагати такого зазначення.

Автори творів, включених до таких видань, зберігають виключні права на використання своїх творів незалежно від видання в цілому, якщо інше не передбачено авторським договором.

70. Постановчий договір

1. Зміст літературного твору може бути обнародуваний (випущений у світ) шляхом його публічного виконання на сцені спеціальних видовищних організацій. У такий спосіб найчастіше у світ випускають музичні, драматичні, естрадно-циркові та інші твори.

Раніше за чинним законодавством предметом сценічного договору міг бути лише неопублІкований твір. Опублікований твір використовувався без договору з автором. Нині Закон про авторське право такої можливості видовищній організації не надає -- твір незалежно від того, опублікований він чи ні, видовищна організація може використати лише за договором з автором.

2. Постановочний договір -- це консенсуальний правочин, на підставі якого автор передає або зобов'язується створити І передати видовищній організації драматичний, музичний або музично-драматичний, хореографічний або пантомімний твір, а органІзація-постановник зобов'язується здійснити в обумовлений договором строк постановку і публічне виконання твору (випустити його у світ) та виплатити авторові обумовлену договором винагороду.

Об'єкти постановочного договору -- драматичні, музичні, музично-сценічні, хореографічні та пантомімні твори як створені на момент укладення договору, так і ще не створені.

3. Суб'єкти постановочного договору -- автор-творень сценічного твору і відповідна видовищна організація. Якщо твір створено кількома авторами (автор лібрето опери і композитор), суб'єктами постановочного договору є автори усіх складових частин твору.

За постановочним договором автор передає або зобов'язується створити і передати видовищній організації для публічного виконання обумовлений договором твір, що має відповідати творчій заявці автора, схваленій організацією.

Видовищна організація зобов'язана здійснити публічне виконання твору протягом строку, обумовленого договором.

Видовищна організація зобов'язана виплатити авторові твору винагороду за його використання. Розмір винагороди визначається угодою сторін. Проте практика виробила певний порядок виплати винагороди за виконання твору шляхом публічного виконання. Винагорода, що виплачується авторові, складається з двох частин: одноразової винагороди і відрахувань від по-спектакльних зборів. Сума одноразової винагороди визначається угодою сторін з урахуванням виду, обсягу та якості твору. Поспектакльна винагорода обчислюється у розмірі, що встановлюється нормативними актами. Авторська винагорода за публічне виконання твору нараховується, як правило, незалежно від того, платним чи безплатним є вхід для глядачів чи слухачів. Наприклад, за музику, що її виконують оркестри на танцювальних майданчиках, у будинках культури, палацах культури, авторська винагорода нараховується в усіх випадках. Тому названі видовищні підприємства зобов'язані чітко зазначати, якого автора музика виконувалася.

4. Театр має право розірвати договір і стягнути з автора одержані ним суми, включаючи аванс, у таких випадках:

1) автор не подав твір у встановлений строк зі своєї вини чи в строк, встановлений для внесення виправлень і доопрацювання;

2) при невідповідності твору затвердженій І погодженій з автором заявці;

3) при відмові автора внести необхідні виправлення, якщо вимога про їх внесення не виходить за межі заявки і договору;

4) при виявленні плагіату в частині чи цілому творі.

Аванс може бути стягнутий і в разі визнання судом недобросовісності автора у виконанні замовлення. В інших випадках розірвання договору не має наслідком стягнення авансу.

71. Сценарний договір

1. Це -- договір, за яким автор передає або зобов'язується створити і передати кіно-, теле- або організації радіомовлення сценарій для фільму або телерадіопередачі в обумовлений сторонами строк,а студія зобов'язується сплатити авторові обумовлену договором винагороду.

2. Сценарний договір може бути реальним або консенсуальним. Коли йдеться про передачу студії (організації) готового твору, то в такому разі це буде реальний договір. Коли ж йдеться про створення твору та його наступну передачу для використання, то це вже консенсуальний договір. Сценарний договір -- договір двосторонній і оплатний.

Об'єктом сценарного договору є літературний сценарій. Він має відповідати творчій заявці, яку затверджує організацІя-постановник і яка додається до сценарного договору. За загальним правилом у творчій заявці викладено основну ідею твору, сюжетний задум і характеристику головних діючих осіб майбутнього сценарію. У сценарії має бути дано опис повних і послідовних дій, діалогів тощо, тобто це закінчений кіно-, теле- чи радіодраматичний твір.

Слід мати на увазі, що творцем аудіовізуального твору є не лише автор літературного сценарію. Автори музичних творів, використаних у творі, режисери, художники-постановники, оператори тощо -- всі вони є творцями аудіовізуального твору. Але зараз йдеться про договір на створення лише літературного сценарію, який має бути ідей но-художньою основою аудіовізуального твору.

3. Сторонами у договорі завжди є автор (сценарист) і організація (підприємство), яка на основі літературного сценарію має створити аудіовізуальний твір чи твір для радіомовлення. У роботі над сценарієм можуть брати участь кілька авторів -- автори Діалогів, текстів пісень, музики тощо. У такому разі всі вони є стороною у договорі. Сценарний договір може бути укладений також із правонаступниками автора.

Контрагентом автора у сценарному договорі є організація будь-якої форми власності, що здійснює виробництво аудіовізуального твору або іншим способом має використати літературний сценарій.

4. Укладення сценарного договору породжує для сторін певні права та обов'язки, в основному такі, як І в будь-якому іншому авторському договорі. Проте у сценарному договорі є свої особливості, які зумовили характер прав та обов'язків. За цим договором автор передає або зобов'язується створити і передати літературний сценарій для аудіовізуального твору чи радіомовлення. Якщо автор бере на себе обов'язок створити твір, то в договорі визначається строк виконання такого замовлення, якого автор повинен додержуватися. За загальним правилом, у договорі може бути умова, за якою автор протягом певного строку не може передати цей самий літературний сценарій іншим організаціям для використання.

Якщо організація, яка взялася використати літературний сценарій, внаслідок попереднього його розгляду дійде висновку, що сценарій слід доопрацювати, то автор зобов'язаний це зробити в обумовлений строк.

На автора літературного сценарію за договором може бути покладено обов'язок брати участь у роботі з реалізації сценарію (консультування режисера-постановника, акторів з питань тлумачення сцен, образів дійових осіб, обставин дій тощо).

У свою чергу, організація-постановник зобов'язується за договором надавати авторові необхідні консультації та іншу допомогу. Проте вона не має права без письмової згоди автора вносити зміни до літературного сценарію, його назви, а також у позначення імені автора. Організація повинна зазначати прізвище автора в усіх випадках використання твору -- літературного сценарію.

5. За загальними правилами, що вироблені практикою, організація-користувач літературного сценарію має право розірвати договір і стягнути з автора всі виплачені йому за договором суми в таких випадках:

1) літературний сценарій не поданий у строк, обумовлений договором, або у строки, визначені для доопрацювання сценарію;

2) поданий літературний сценарій не відповідає вимогам і умовам договору; правовий творчий авторський патентування

3) автор літературного сценарію відмовився вносити до нього виправлення і доробки, запропоновані організацією користувачам відповідно до договору і творчої заявки;

4) автор літературного сценарію без письмової згоди організації-користувача, з якою укладено сценарний договір, передав цей самий літературний сценарій для використання третій особі;

5) без письмової згоди організації -- замовника літературного сценарію автор залучав до Його написання третіх осіб;

6) суд визнав недобросовісність автора при написанні замовленого йому літературного сценарію.

72. Договір художнього замовлення

1. Це -- угода, за якою автор зобов'язується створити і передати замовникові в обумовлений договором строк твір образотворчого мистецтва, а замовник зобов'язаний прийняти виконану роботу оплатити її вартість. Це договір консенсуальний, двосторонній та оплатний.

Зазначений договір використовується для регулювання відносин автора і замовника досить широко, оскільки часто виникає необхідність створити твір образотворчого мистецтва саме на замовлення. Як правило, ініціатива укладення цього договору виходить не від автора, а від замовника, бо саме в нього виникає потреба у створенні певного твору. Мета створення твору образотворчого мистецтва може бути різна, сфера його застосування досить широка. Це можуть бути різні форми живопису, скульптури, фотографії тощо, призначені для оздоблення житла, парків тощо, для увічнення пам'яті державних чи громадських діячів або близьких родичів тощо.

Оригінал твору образотворчого мистецтва, створеного за замовленням, переходить у власність замовника. При цьому майнові права інтелектуальної власності на цей твір залишаються за його автором, якщо інше не встановлено договором.

2. Договір художнього замовлення має дві особливості. Перша полягає в тому, що замовником може бути будь-яка особа -- фізична, юридична, іноземний громадянин, особа без громадянства, іноземна юридична особа. При цьому не має особливого значення, чиє організація-замовник юридичною особою. Замовником може виступати й організація, яка прав юридичної особи не має, вона сама є складовою частиною юридичної особи.

Другою особливістю договору художнього замовлення є те, що замовник не зобов'язаний випускати твір образотворчого мистецтва у світ. Він може це зробити, а може й не робити -- це його право.

3. Сторонами договору художнього замовлення можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Про замовника йшлося вище. Контрагентом у цьому договорі виступає сам автор. Не має значення, хто буде автором -- громадянин України, іноземець чи особа без громадянства. Не має значення і вік автора, ним може бути і неповнолітній.

Часто виконавцем замовлення на створення твору образотворчого мистецтва виступає не сам автор, а організація, до якої належить автор, наприклад художні майстерні. Але у такому разі це буде вже не договір художнього замовлення, особливістю якого є саме те, що він укладається з автором.

Об'єктом договору художнього замовлення є твір образотворчого мистецтва. Поняття "твір образотворчого мистецтва" охоплює Досить широке коло художніх творів. Це живопис, графіка, скульптура, твори декоративно-ужиткового мистецтва, монументально-декоративного оформлення, а також фотографічні твори та твори, одержані способом, аналогічним фотографії.

73. Договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно - прикладного мистецтва

Раніше твір декоративно-прикладного мистецтва заінтересована особа могла використати без договору з його автором, якщо твір був уже опублікований, але з виплатою авторської винагороди. Чинний Закон України "Про авторське право і суміжні права" не передбачає позадоговірного використання твору декоративно-прикладного мистецтва, тому такий твір в усіх випадках може бути використаний тільки на підставі договору з автором. За договором про використання твору декоративно-прикладного мистецтва автор зобов'язується передати або створити і передати твір декоративно-прикладного мистецтва промисловому підприємству, яке зобов'язується виплатити авторові обумовлену договором винагороду і випустити твір у світ на промисловій основі. Об'єктом зазначеного договору є твори декоративно-прикладного мистецтва. Бажано, щоб твір не був ще опублікований, але закон такої вимоги не містить!. Зрозуміло, неопублікований твір, використаний на промисловій основі, матиме більший попит на ринку, тому користувачі-підприємці можуть включити до договору умову про те, що твір декоративно-прикладного мистецтва має бути неопублікований. Відповідно до ст. 432 ЦК України майнові права на об'єкт, створений за замовленням, належать творцеві цього об'єкта та замовникові спільно, якщо інше не встановлено договором. Законодавство не визначає, що слід розуміти під творами декоративно-прикладного мистецтва. Є лише приблизний перелік таких творів, які можуть бути об'єктом зазначеного договору. У зазначеному додатку "Мінімальні ставки авторської винагороди за відтворення творів образотворчого мистецтва і тиражування в промисловості творів декоративно-прикладного мистецтва і порядок їх застосування" наведено понад 20 різних творів образотворчого і декоративно-прикладного мистецтва, які можуть бути використані на промисловій основі. До них належать: скульптура, живопис (відтворення), графіка (тиражування естампів), твори живопису, графіки, скульптури, художньої фотографії, декоративно-прикладного мистецтва, що використовуються як елементи оформлення промислової продукції (спортивних, кондитерських та інших промислових виробів, скриньок, коробок, сумок, футлярів, пакетів, упаковок, обкладинок, етикеток, поштових марок, флаковні тощо); твори з кераміки; твори з дерева, рогу, кістки, каміння; твори зі скла, металу, пластмас; твори декоративного ткацтва; твори ручного та машинного в'язання; килими й килимові вироби; вироби з вишивкою, плетіння із бісеру; текстильна галантерея; іграшки; предмети-прикраси, в тому числі ювелірні вироби з дорогоцінного металу і недорогоцінного; моделювання одягу і взуття (за наявності характерних особливостей, які дають підставу для віднесення їх до творів декоративно-прикладного мистецтва); меблі, шпалери; церата, плівка; плитка керамічна. Це, зокрема, твори утилітарного, сувенірного або декоративного призначення, які мають оригінальні художньо-естетичні властивості: художні вироби побутового призначення, що задовольняють практичні потреби, а також є прикрасою середовища і людини. До цієї категорії належать серветки, килими, хустки, взуття; вироби зі шкіри, кістки, пластмас; іграшки, значки, сувеніри; вироби зі скла, фарфору, металу; ювелірні та галантерейні вироби тощо.

Особливістю названого договору є те, що контрагентом автора завжди є промислове підприємство, яке зобов'язується випустити у світ твір на промисловій основі. Твір повинен бути придатним для використання у промисловості і відповідати певним художньо-естетичним вимогам. Визнання твору об'єктом декоративно-прикладного мистецтва, і, отже, його придатності для використання в промисловості здійснюють спеціалісти (художні ради).

Зміст договору про використання в промисловості твору декоративно-прикладного мистецтва становлять права та обов'язки сторін, що випливають із договору. Як уже зазначалося, автор зобов'язаний передати готовий для використання твір в обумовлений договором строк.

Автори за своїм правовим статусом поділяються на дві категорії. Одну становлять штатні художники промислового підприємства, де буде використано твір, другу -- художники, які не зв'язані з зазначеним підприємством трудовим договором. Але йдеться лише про художників. Іноді твір декоративно-прикладного мистецтва може бути створено не штатним художником підприємства, де він працює, а іншим працівником, який не є штатним художником. У такому разі з ним має бути укладений договір про використання твору, тоді як Із штатним художником такого договору укладати не потрібно, оскільки відносини між ним 1 підприємством регулюються трудовим договором. Якщо твір декоративно-прикладного мистецтва створив штатний художник, а потім цей твір передано на інші підприємства для використання, то з його автором має бути укладений відповідний договір, оскільки для інших підприємств автор твору не є штатним художником. Авторська винагорода за використання твору декоративно-прикладного мистецтва визначається угодою сторін залежно від багатьох факторів, зокрема норми виробітку, а також тиражу.

Відповідальність сторін за договором настає за загальними правилами.

74. Договори на роботи і послуги по забезпеченню науково-технічною інформацією

Інформація за своїм змістом може бути найрізноманітнішою. Предметом означених договорів є науково-технічна інформація у різних її формах і видах. Формування цих договорів тільки почалося. Як зразок одного із таких договорів може бути договір на роботи і послуги по забезпеченню

науково-технічною інформацією.

Сторонами в такому договорі є, як правило, юридичні особи, але замовником може бути і громадянин. Однією із сторін в договорі є організація - володілець цієї інформації, наприклад, виробничо видавничий комбінат "Патент". За цим договором замовник замовляє, а виконавець бере на себе зобов'язання забезпечити замовника інформацією і послугами відповідно до додатка, який є невід'ємною частиною договору. Цей додаток містить перелік робіт і послуг, які може

виконувати "Патент". Це:

- копіювання інформаційних матеріалів (описів вітчизняних та іноземних

винаходів, перекладів із зарубіжних патентів);

- довідково-інформаційні послуги (підготовка і видача сигнальної

тематичної інформації щодо винаходів тощо);

- довідки про використані (впроваджені) винаходи;

- довідки про наявність патентів-аналогів;

- довідки за об'єктами техніки, що перевірялись на патентну чистоту;

- консультації з питань пошуку і використання патентної інформації;

- переклад науково-технічної літератури і документації тощо.

У договорі передбачається порядок визначення вартості робіт і послуг, а також порядок розрахунків, прав і обов'язків сторін та їх відповідальність.

Особливою різновидністю науково-технічної інформації є ноу-хау - непатентовані технічні рішення, що передаються у вигляді технічних знань або технічного досвіду (майстерності). У більш розшифрованому вигляді це можуть бути:

технічні дані загального характеру, які одержані їх володільцем із

сучасного рівня техніки або є результатом його власних досліджень і

дослідно-конструкторських робіт;

технічні дані у вигляді конкретних вказівок, розроблених їх володільцем;

технічні навички або досвід у здійсненні виробничих операцій.

Така інформація складає виробничу, комерційну або іншу таємницю.

Це особливий цивільно-правовий договір на передачу науково-технічної

інформації на зразок ноу-хау.

Особливістю таких договорів є те, що технічні рішення, які і складають ноу-хау, не підлягають державній реєстрації і не охороняються спеціальним правоохоронним документом, як, наприклад, винахід. Така інформація є фактичною, а не юридичною монополією її володільця. Нею може користуватися будь-хто, хто заволодіє. На таку інформацію не може бути встановлено виключне право будь-якої однієї особи.



75. Договори на створення і використання результатів науково-технічної діяльності

Особливістю договірних відносин у сфері науково-технічної діяльності є те, що більшість об'єктів промислової власності створюється саме на основі договірних відносин.

Проте договори на використання творів науки, літератури і мистецтва відрізняються від подібних договорів у сфері науково-технічної діяльності. Особливістю договірних відносин, змістом яких є використання зазначених об'єктів, є те, що договори на використання об'єктів промислової власності можуть укладатися лише за умови, що результати науково-технічної діяльності визнані в установленому порядку об'єктами промислової власності і, отже, об'єктами правової охорони. Тобто предметом договору на використання того чи іншого об'єкта може бути лише той об'єкт, на який є охоронний документ -- патент чи свідоцтво.

Це не означає, що договір на використання будь-якого іншого результату науково-технічної творчості, не захищеного охоронним документом, укладатися не може. Предметом договору на використання може бути будь-який результат науково-технічної творчості -- захищений і незахищений охоронним документом, але при цьому слід мати на увазі, що не захищений результат науково-технічної творчості може використовуватися і без договору з патен-товласником, і без виплати йому належної винагороди. Такий результат захищається не правом, а моральними засадами. Користувач, який поважає себе, не дозволить собі використовувати результат чужої творчої праці без згоди автора цього результату. Користувач, не обтяжений нормами моралі, може собі дозволити таке використання.

Вони обов'язково мають укладатися у письмовій формі.

Цим договорам передують інші договори, які є необхідною передумовою укладення договорів на створення об'єкта промислової власності. До них слід віднести, наприклад, договір на інформаційне забезпечення науково-технічної діяльності та деякі інші. До договорів на створення об'єкта промислової власності близькими є договори на виконання науково-дослідних та проектних робіт.

Предметом договорів на виконання науково-технічних робіт є не процес роботи, а її результат. Мета зазначених договорів -- досягти бажаного результату і передати його замовникові.

Сторони у договорі на виконання науково-технічних робіт. Сторонами, як уже зазначалося, є замовник і виконавець, якими може бути будь-яка фізична чи юридична особа. За загальним правилом виконавцями виступають науково-дослідні, проектно-конструкторські, конструкторські і технологічні організації, наукові центри, навчальні заклади, академічні наукові установи. Виконавцями можуть бути також будь-які підприємства будь-якої форми власності, що мають у своєму складі наукові, конструкторські та інші подібні підрозділи.

76. Договори про програми ЕОМ та бази даних

У випадку, коли програма для ЕОМ або база даних створена за договором, предметом якого було її створення (за замовленням), виключне право па таку програму або таку базу даних належить замовнику, якщо договором між підрядником (виконавцем) і замовником нс передбачено інше.

У разі, коли виключне право на програму для ЕОМ чи базу даних у відповідності з пунктом 1 цієї статті належить замовнику, підрядник (виконавець) вправі, оскільки договором нс передбачено інше, використовувати таку програму або таку базу даних для власних потреб на умовах безоплатної простий (невиключної) ліцензії протягом всього терміну дії виключного права.

У разі, коли відповідно до договору між підрядником (виконавцем) і замовником виключне право на програму для ЕОМ чи базу даних належить підряднику (виконавцю), замовник має право використовувати таку програму або таку базу даних для власних потреб на умовах безоплатної простий (невиключної) ліцензії протягом всього терміну дії виключного права.

Дальше за русским законодательством

Використання програми для ЕОМ чи бази даних третіми особами (користувачами) здійснюється на підставі договору з правовласником, за винятком випадків перепродажу або передачі іншим способом права власності або інших речових прав на екземпляр програми для ЕОМ або бази даних після першого продажу або іншої передачі права власності на цей екземпляр. Така перепродаж або передача допускається без згоди правовласника та без виплати йому винагороди. Договір на використання програми для ЕОМ чи бази даних укладається у письмовій формі.

В якості замовника в авторському договорі замовлення може виступати як юридична, так і фізична особа. Однак в якості виконавця може бути тільки фізична особа, або колектив фізичних осіб.

Як закон "Про правову охорону програм для ЕОМ і БД" (ст. 11) так і закон "Про авторське право та суміжні права" (ст. 31) встановлює умови договору, які визнаються істотними згідно із законом. До таких умов, відносяться: обсяг і способи використання програми для ЕОМ чи БД, порядок виплати та розмір винагороди, максимальний тираж при фіксованому розмірі винагороди, строк і територія, на які передається право.

При продажу і надання масовим користувачам доступу до програм для ЕОМ і баз даних допускається застосування особливого порядку укладання договорів, наприклад шляхом викладу типових умов договору на переданих екземплярах програм для ЕОМ і баз даних. (Так звана "обгорткова ліцензія"). Обгортковий ліцензія передбачає, що ліцензійний договір на програму для ЕОМ, текст якого знаходиться всередині упаковки носія з екземпляром програми, вважається укладеним з користувачем, якщо він придбав примірник програми і розкрив упаковку.



77. Поняття ліцензійного договору, його форма і зміст

Ліцензійний договір - це цивільно-правовий договір, згідно з яким одна сторона - ліцензіар - на оплатній основі надає іншій стороні договору - ліцензіату - право на використання об'єктів промислової власності.

Зміст ліцензійного договору

При визначенні змісту договору сторони керуються принципом свободи договору. Однак умови ліцензійного договору, які суперечать положенням чинного законодавства України, є нікчемними (ч. 9 ст. 1109 ЦК).

З урахуванням природи ліцензійного договору законодавство передбачає, що в ліцензійному договорі визначаються:

1) вид ліцензії;

2) сфера використання об'єкта права інтелектуальної власності (конкретні права, що надаються за договором, способи використання зазначеного об'єкта, територія та строк, на які надаються права, тощо);

3) розмір, порядок і строки виплати винагороди за використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) якщо в ліцензійному договорі про видання або інше відтворення твору винагорода визначається у вигляді фіксованої грошової суми, то в договорі має бути встановлений максимальний тираж твору (частини 3, 8 ст. 1109 ЦК).

Вважається, що за ліцензійним договором надається невиключна ліцензія, якщо інше не встановлено ліцензійним договором.

Предметом ліцензійного договору не можуть бути права на використання об'єкта права інтелектуальної власності, які на момент укладення договору не були чинними.

Права на використання об'єкта права інтелектуальної власності та способи його використання, які не визначені у ліцензійному договорі, вважаються такими, що не надані ліцензіату.

Форма:

Ліцензійний договір має бути укладений у письмовій формі, якщо інше не передбачено погодженням сторін.

Письмова форма не є обов'язковою для авторських ліцензійних договорів про опублікування твору в періодичних виданнях та енциклопедичних словниках.

Ліцензійні договори на право використання об'єктів права промислової власності набирають чинності тільки після їх реєстрації в патентному відомстві України.

78. Види ліцензійних угод

Ліцензійна угода встановлює вид ліцензії (патентна, безпатентна), характер та обсяг прав на використання винаходу (проста, виключна, повна), виробничу сферу та територіальні межі використання об'єкта ліцензії.

Патентна ліцензія- це документ, який підтверджує передачу права використання патента без відповідного ноу-хау.

Безпатентна ліцензія - це документ, який підтверджує право використовувати незапатентоване ноу-хау на винахід.

Виділяють такі види ліцензій: - проста ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату право використовувати об'єкт ліцензії в установлених договорами рамках, але залишає за собою право використовувати його на тій же території, надавати ліцензії на таких же умовах необмеженому колу осіб (ліцензіат не має права видавати субліцензії). Цей вид ліцензії закріплений в законодавстві України під назвою "невиключна ліцензія"; - виключна ліцензія - ліцензіар надає ліцензіату виключне право на використання об'єкта ліцензії у встановлених договором рамках, власник свідоцтва (патенту) відмовляється від самостійного використання та надання ліцензій іншим особам; - повна ліцензія - надає ліцензіату весь спектр прав, які витікають зі свідоцтва (патенту). Ліцензіат користується правами протягом строку дії такого свідоцтва (патенту). Цей вид ліцензії не знайшов свого відображення та закріплення в законодавстві України, оскільки, його охоплює поняттям "виключна ліцензія".

79. Договір комерційної концесії (франчайзингу)

За договором комерційної концесії одна сторона (правоволоділець) зобов'язується надати другій стороні (користувачеві) за плату право користування відповідно до її вимог комплексом належних цій стороні прав з метою виготовлення та (або) продажу певного виду товару та (або) надання послуг.

Предметом договору комерційної концесії є право на використання об'єктів права інтелектуальної власності (торговельних марок, промислових зразків, винаходів, творів, комерційних таємниць тощо), комерційного досвіду та ділової репутації.

Суть відносин, що виникають внаслідок договору комерційної концесії полягає в тому, що одна сторона передає іншій стороні за платню на певний строк чи безстроково права на використання торговельної марки,фірмового найменування,ноу-хаутощо, надає їй консультаційну чи технічну допомогу у виробництві і реалізації продукції, виконанні робіт і наданні послуг.

Договором комерційної концесії може бути передбачено використання предмета договору із зазначенням або без зазначення території використання щодо певної сфери цивільного обороту.

Сторонами в договорі комерційної концесії можуть бути фізична та юридична особи, які є суб'єктами підприємницької діяльності.

Договір комерційної концесії укладається у письмовій формі. У разі недодержання письмової форми договору концесії такий договір є нікчемним.

Обов'язки користувача

1. З урахуванням характеру та особливостей діяльності, що здійснюється користувачем за договором комерційної концесії, користувач зобов'язаний:

1) використовувати торговельну марку та інші позначення правоволодільця визначеним у договорі способом;

2) забезпечити відповідність якості товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) відповідно до договору комерційної концесії, якості аналогічних товарів (робіт, послуг), що виробляються (виконуються, надаються) правоволодільцем;

3) дотримуватися інструкцій та вказівок правоволодільця, спрямованих на забезпечення відповідності характеру, способів та умов використання комплексу наданих прав використанню цих прав правоволодільцем;

4) надавати покупцям (замовникам) додаткові послуги, на які вони могли б розраховувати, купуючи (замовляючи) товари (роботи, послуги) безпосередньо у правоволодільця;

5) інформувати покупців (замовників) найбільш очевидним для них способом про використання ним торговельної марки та інших позначень правоволодільця за договором комерційної концесії;

6) не розголошувати секрети виробництва правоволодільця, іншу одержану від нього конфіденційну інформацію.

Стаття. Особливі умови договору комерційної концесії

1. В договорі комерційної концесії можуть бути передбачені особливі умови, зокрема:

1) обов'язок правоволодільця не надавати іншим особам аналогічні комплекси прав для їх використання на закріпленій за користувачем території або утримуватися від власної аналогічної діяльності на цій території;

2) обов'язок користувача не конкурувати з правоволодільцем на території, на яку поширюється чинність договору, щодо підприємницької діяльності, яку здійснює користувач з використанням наданих правоволодільцем прав;

3) обов'язок користувача не одержувати аналогічні права від конкурентів (потенційних конкурентів) правоволодільця;

4) обов'язок користувача погоджувати з правоволодільцем місце розташування приміщень для продажу товарів (виконання робіт, надання послуг), передбачених договором, а також їх внутрішнє і зовнішнє оформлення.

2. Умова договору, відповідно до якої правоволоділець має право визначати ціну товару (робіт, послуг), передбаченого договором, або встановлювати верхню чи нижню межу цієї ціни, є нікчемною.

3. Умова договору, відповідно до якої користувач має право продавати товари (виконувати роботи, надавати послуги) виключно певній категорії покупців (замовників) або виключно покупцям (замовникам), які мають місцезнаходження (місце проживання) на території, визначеній у договорі.

Стаття . Відповідальність правоволодільця за вимогами, що пред'являються до користувача

1. Правоволоділець несе субсидіарну відповідальність за вимогами, що пред'являються до користувача у зв'язку з невідповідністю якості товарів (робіт, послуг), проданих (виконаних, наданих) користувачем.

За вимогами, що пред'являються до користувача як виробника продукції (товарів) правоволодільця, правоволоділець відповідає солідарно з користувачем.

Стаття Припинення договору комерційної концесії

1. Кожна із сторін у договорі комерційної концесії, строк якого не встановлений, має право у будь-який час відмовитися від договору, повідомивши про це другу сторону не менш як за шість місяців, якщо більш тривалий строк не встановлений договором.

3. Договір комерційної концесії припиняється у разі:

1) припинення права правоволодільця на торговельну марку чи інше позначення, визначене в договорі, без його заміни аналогічним правом;

2) оголошення правоволодільця або користувача неплатоспроможним (банкрутом).

80. Договірні та позадоговірні порушення прав власника патенту

Договірна відповідальність виникає внаслідок порушення умов договору. Договірні порушення прав власників патенту полягає в порушенні умов укладеного між ними ліцензійного договору (можуть бути пов'язані з обсягом переданих прав, умовами та строками їх здійснення, розміром та порядком оплати). Позадоговірна відповідальність виникає з позадоговірних зобов`язань. Позадоговірні зобов`язання виникають внаслідок нанесення шкоди, з оголошення конкурсу та публічного обіцяння винагороди, із збереження чужого майна. Види позадоговірних зобов`язань детально регламентуються ЦК. До позадоговірних зобов'язань відносяться зобов'язання:

у зв'язку з публічною обіцянкою винагороди;

у зв'язку з вчиненням дій в майнових інтересах іншої особи без її доручення;

в результаті рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи;

у зв'язку зі створенням загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи;

у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатніх правових підстав;

по відшкодуванню шкоди.

Позадоговірним порушення права власника патенту є контрафакція.

Порушенням прав визнається виготовлення виробу із застосуванням запатентованого промислового зразка, винаходу, корисної моделі, застосування такого виробу, пропонування для продажу, у тому числі через Інтернет, продаж, імпорт (ввезення) та інше введення його в цивільний оборот або зберігання такого виробу в зазначених цілях.

Що стосується географічного зазначення походження товару, то порушенням прав визнається: - нанесення його на товар або на етикетку; - нанесення його на упаковку товару, застосування у рекламі; - запис на бланках, рахунках та інших документах, що супроводжують товар.

Крім того, порушенням прав власника свідоцтва на використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару є:

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару особою, яка не має свідоцтва про право на його використання;

- використання зареєстрованого зазначення географічного походження товару, якщо цей товар не походить із зареєстрованого для цього зазначення географічного місця, навіть якщо справжнє місце походження товару або географічне зазначення його походження використовується у перекладі або супроводжується словами: "вид", "тип", "стиль", "марка", "імітація" тощо;

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару або подібного до нього позначення для відмінних від описаних у Реєстрі однорідних товарів, якщо таке використання вводить в оману споживачів щодо походження товару та його особливих властивостей або інших характеристик, а також для неоднорідних товарів, якщо таке використання завдає шкоди репутації зареєстрованого зазначення або е неправомірним використанням його репутації;

- використання зареєстрованого кваліфікованого зазначення походження товару як видової назви.

Вказані далі дії, вчинені без дозволу власника свідоцтва на торговельну марку, визнаються порушенням його прав:

- нанесення знака на будь-який товар, для якого знак зареєстровано, упаковку, в якій міститься такий товар, вивіску, пов'язану з ним, етикетку, нашивку, бирку чи інший прикріплений до товару предмет, зберігання такого товару із зазначеним нанесенням знака з метою пропонування для продажу, пропонування його для продажу, продаж, імпорт (ввезення) та експорт (вивезення);

- застосування його під час пропонування та надання будь-якої послуги, для якої знак зареєстровано;

- застосування його в діловій документації чи в рекламі та в мережі Інтернет, у тому числі в доменних іменах.

81. Порушення прав на об'єкти авторського права і суміжних прав

Стаття 50 ЗУ "Про авторське право та суміжні права"

1) вчинення дій, які порушують особисті немайнові і майнові права суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав;

2) піратство у сфері авторського права і (або) суміжних прав - опублікування, відтворення, ввезення на митну територію України, вивезення з митної території України і розповсюдження контрафактних примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм і програм організацій мовлення;

3) плагіат - оприлюднення (опублікування), повністю або частково, чужого твору під іменем особи, яка не є автором цього твору;

4) ввезення на митну територію України без дозволу осіб, які мають авторське право і (або) суміжні права, примірників творів (у тому числі комп'ютерних програм і баз даних), фонограм, відеограм, програм мовлення;

5) вчинення дій, що створюють загрозу порушення авторського права і (або) суміжних прав;

6) будь-які дії для свідомого обходу технічних засобів захисту авторського права і (або) суміжних прав, зокрема виготовлення, розповсюдження і застосування засобів для такого обходу;

7) підроблення, зміна чи вилучення інформації, зокрема в електронній формі, про управління правами без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав чи особи, яка здійснює таке управління;

8) розповсюдження, ввезення на митну територію України з метою розповсюдження, публічне сповіщення об'єктів авторського права і (або) суміжних прав, з яких без дозволу суб'єктів авторського права і (або) суміжних прав вилучена чи змінена інформація про управління, зокрема в електронній формі.

82. Категорії судових спорів у сфері інтелектуальної власності

Спори у сфері промислової власності мають розглядатися трьома юрисдикційними органами в залежності від виду спорів:

· між заявником та відомством - адміністративними судами;

· між суб'єктами господарювання - господарськими судами;

· між фізичними особами - загальними судами.

Інша категорія спорів пов'язана з тим в порядку якого судочинства будуть розглядатись спори: цивільного, адміністративного чи кримінального.

Залежно від об'єкта в сфері інтелектуальної власності можна виділити спорив сфері:

- авторського права

- права промислової власності

- географічне зазначення місця походження товару (особлива група об'єктів інтелектуальної власності)

- патентування

В залежності від характеру позову: спори пов'язані з визнанням права, відновленням становища що існувало до порушення, визнання правочину не дійсним, відшкодування моральної або матеріальної шкоди тощо.

83. Форми і способи захисту прав власників об'єктів інтелектуальної власності

Форма захисту - це комплекс організаційних заходів, спрямованих на захист прав і законних інтересів авторів, виконавців, виробників фонограм, відеограм, організацій мовлення, винахідників та інших суб'єктів прав інтелектуальної власності.

Існує дві форми захисту прав інтелектуальної власності: юрисдикційна і неюрисдикційна.

Неюрисдикційна форма передбачає захист права інтелектуальної власності своїми силами, без звернення за допомогою до державних або інших компетентних органів, тобто самозахист (наприклад, це може бути відмова здійснити певні дії, передбачені укладеним договором про передачу (уступку) майнових прав інтелектуальної власності або ліцензійним договором, відмова від виконання недійсного договору тощо. Обрані засоби самозахисту не повинні бути забороненими законодавством та не повинні суперечити моральним засадам суспільства).

Юрисдикційні форми захисту застосовують два порядки захисту: загальний (судовий) та спеціальний (адміністративний). Загальний порядок захисту здійснюється в судах. Спеціальний порядок захисту прав здійснюється в органах державного управління або в органах Антимонопольного комітету України, або в органах державної митної служби України.

Судовими способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про:

1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності. Розмір стягнення визначається відповідно до закону з урахуванням вини особи та інших обставин, що мають істотне значення; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Спеціальною формою захисту авторських чи суміжних прав та інтересів, що охороняються законом, є адміністративний порядок їх захисту. Він застосовується як виняток із загального правила, тобто тільки в прямо передбачених законодавством випадках. Відповідно до закону потерпілий може звернутися за захистом своїх порушених прав та інтересів до певного органу державного управління, вищого органу відповідача, творчого союзу або Антимонопольного комітету України. Засобом захисту в даному разі є не позов, а скарга, порядок подання і розгляду якої регламентуються адміністративним законодавством. У межах спеціальної юрисдикційної форми реалізується також кримінально-правовий захист авторських і суміжних прав та інтересів.

84. Способи захисту особистих немайнових прав автора об'єкта інтелектуальної власності

У разі порушення авторських прав особа має право вимагати визнання та поновлення своїх прав. Наприклад, якщо твір опублікований під чужим ім'ям, автор має право вимагати визнання свого права на твір. Визнання авторських і суміжних прав найчастіше застосовується у разі плагіату. Плагіат -- привласнення авторства на чужий твір або на чуже відкриття, винахід чи раціоналізаторську пропозицію, а також використання у своїх працях чужого твору без посилання на автора.

Поновлення порушених прав або припинення дій, що порушують авторське право чи створюють загрозу їх порушення. Власне, питання поновлення зазначених прав тісно пов'язане з їх визнанням. У разі визнання свого права суб'єкт авторських чи суміжних прав може вимагати його поновлення. Йдеться про зазначення імені автора або суб'єкта суміжних прав на примірниках твору тощо. Тому розглядувані способи захисту авторських та суміжних прав можуть застосовуватися як разом, так і окремо.

Серед способів захисту порушених авторських і суміжних прав передбачене відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Згідно зі ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених законодавством.

Моральна шкода може виражатися в моральних переживаннях автора (суб'єкта авторського права). Ці переживання пов'язані з неправомірним використанням результату творчої діяльності, зміною його змісту, іншого впливу, що погіршує художній рівень об'єкта авторських чи суміжних прав.

85. Захист майнових прав автора об'єкта інтелектуальної власності

Одним зі способів захисту майнових прав є визнання правочину недійсним. Підстави визнання правочину недійсним передбачені ЦК України. Щодо захисту прав на результати інтелектуальної діяльності ці підстави пов'язані зі специфікою об'єктів інтелектуальної власності. Тому недійсними будуть договори на передання майнових прав, укладені фізичною особою, яка не має відповідного обсягу дієздатності, договори укладені під впливом обману, зловмисної згоди представника однієї сторони з іншою тощо.

До способів захисту майнових прав належить припинення дій, які порушують це право. Цей спосіб може застосовуватися разом з іншими способами, наприклад, поряд зі стягненням збитків або самостійно.

Захистити майнові авторські чи суміжні права можна шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення права. У цьому випадку недостатньо лише припинити дії, які порушують право. Необхідно відновити становище, яке існувало до порушення. Відновлення становища, яке існувало до порушення права, можливе в тих випадках, коли внаслідок такого порушення власнику прав не завдано збитків.

Певну специфіку в контексті захисту авторських та суміжних прав має примусове виконання обов'язку особи в натурі. Правовою формою передання майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності є ліцензійний договір. Відповідно до цього договору кожна зі сторін - ліцензіат і ліцензіар мають певні права та обов'язки, кінцевою метою яких є належне виконання договору. Стосовно відносин у сфері авторського права та суміжних прав це може бути примусове виконання обов'язку з передання відповідних майнових прав на використання об'єктів, передбаченого ліцензійним договором. У разі відхилення ліцензіара від виконання свого обов'язку він може бути зобов'язаний судом до передання майнових прав у натурі.

Відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду.

Виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

Вимагати припинення підготовчих дій до порушення авторського права і (або) суміжних прав, у тому числі призупинення митних процедур.

Вимагати від осіб, які порушують авторське право і (або) суміжні права позивача, надання інформації про третіх осіб, задіяних у виробництві та розповсюдженні контрафактних примірників творів і об'єктів суміжних прав, а також засобів обходу технічних засобів захисту, та про канали їх розповсюдження

86. Особливості захисту авторського права і суміжних прав

Специфічними способами захисту авторських та суміжних прав є міри цивільно-правової відповідальності, що передбачені ст. 52 Закону та застосовуються альтернативно до стягнення збитків. Так, замість відшкодування збитків особа може вимагати стягнення з порушника доходу, одержаного внаслідок порушення, або стягнення компенсації у розмірі від 10 до 50 000 мінімальних заробітних плат. Розмір компенсації заявляється позивачем на свій розсуд залежно від тяжкості наслідків порушення і остаточно визначається судом для стягнення із врахуванням обсягу порушення та (або) намірів відповідача.

Для забезпечення найбільш ефективного захисту інтелектуальних прав, створення доказово)' бази у ході судового провадження, а також попередження майбутніх порушень правоволодільцям надані певні юридичні можливості щодо виявлення випадків порушення їх прав та з'ясування їх обставин. Так, вони можуть брати участь в інспектуванні виробничих приміщень, складів, технологічних процесів і господарських операцій, пов'язаних із виготовленням примірників творів, фонограм і відеограм, щодо яких є підстави для підозри про порушення чи загрозу порушення авторського права або суміжних прав.