Інтелектуальна власність

Укладена 06.11.1925 р. Україна приєдналася до угоди відповідно до Закону України №2992-ІІІ від

17.01.2002 р. Набула чинності для України 28.08.2002 р.

Відповідно до умов Угоди заявник позбавлений необхідності патентувати промисловий зразок у кількох країнах одночасно з метою одержання там правової охорони -- достатньо заявити промисловий зразок.

52. Міжнародні організації, які здійснюють охорону інтелектуальної власності. ВОІВ

Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) - міжнародна міжурядова організація, створена на основі Конвенції, ухваленої у 1967 році державами-членами Паризького союзу з охорони промислової власності, Бернського союзу з охорони творів літератури та мистецтва та інших спеціалізованих союзів. У 1974 році ВОІВ стає спеціалізованою установою ООН. Її Секретаріат - Міжнародне бюро ВОІВ - розташовується у Женеві з 1974 року.

ВОІВ здійснює адміністративні функції міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. За активної участі країн-членів, ВОІВ здійснює діяльність, спрямовану на формування глобальної політики у сфері інтелектуальної власності, узгодження національних законів і процедур у цій сфері; надання послуг міжнародним заявникам щодо отримання прав на об'єкти промислової власності; обмін інформацією; надання технічної, організаційної та консультативної допомоги державам-членам ВОІВ; сприяння у розв'язанні спорів у сфері інтелектуальної власності між суб'єктами приватного права тощо.

Метою діяльності цієї міжнародної організації є сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом забезпечення співробітництва між державами та забезпечення адміністративного управління багатосторонніми договорами, що регулюють правові та адміністративні аспекти інтелектуальної власності.

ВОІВ має три керівні органи - це органи, затверджені в рамках Конвенції ВОІВ, а саме: Генеральна Асамблея (членами якої є держави-члени ВОІВ, які також є членами Паризького та/або Бернського союзів), Конференція (членами якої є всі держави-члени ВОІВ) та Координаційний комітет. Генеральною Асамблеєю ВОІВ обирається Генеральний директор, який є виконавчим головою ВОІВ.

Україна, як держава-засновник ООН, стала членом ВОІВ у 1970р. Восени 1992р. Уряд України заявив про продовження дії на території держави ряду основних міжнародних угод в сфері інтелектуальної власності і з цього часу співробітництво з ВОІВ розвивається і розширюється. Україна входить до всіх керівних органів ВОІВ, а також бере активну участь у діяльності Комітетів ВОІВ.

На сьогодні, Україна є учасницею таких міжнародних договорів у сфері інтелектуальної власності, адміністративні функції яких виконує ВОІВ:

Європейська патентна організація (відомство)

Заснована у 1973 р. відповідно до Європейської патентної конвенції (Convention on the Grant of European Patents), укладеної на конференції у Мюнхені 5 жовтня 1973 р. Штаб-квартира - Мюнхен (Німеччина).

Відкрито місцеве відділення в Гаазі (Нідерланди) та бюро у Відні (Австрія) і Берліні (Німеччина).

На сьогодні членами ЄПО є 34 країни.

Метою Європейської патентної конвенції є спрощення діловодства за патентними заявками в країнах Європи, тобто, замість декількох заявок, які необхідно складати різними мовами та подавати в патентні відомства різних країн, є можливість подати одну заявку на одній мові вЄвропейське патентне відомство.

Основні цілі діяльності

- видача європейських патентів,

- поширення співробітництва між європейськими державами в галузі охорони інтелектуальної власності

- посилення патентного захисту завдяки єдиній процедурі видачі патентів.

З 1993 р. Європейська патентна організація заключає з державами-не членами ЄПО договори про розповсюдження дії європейських патентів на їх території за умови, що ці країни мають власне патентне відомство і прийняли закон про охорону інтелектуальної власності. Видані за таких умов патенти мають в цих країнах такий же захист, як і європейські патенти ЄПО.

Євразійське патентне відомство

Діє відповідно до Євразійської патентної конвенції, офіційне підписання якої відбулося 9 вересня 1994 р. у Москві на засіданні Ради глав країн СНД. Членами організації є 9 країн держав-учасниць СНД.

Міжнародний союз по охороні промислової власності (Паризький союз)

Утворено 1883 р. відповідно до Паризької конвенції про охорону промислової власності.Згідно з конвенцією для одержання правової охорони промислової власності об'єкт необхідно запатентувати в країні, де передбачається одержати його охорону.

Союз з охорони селекційних досягнень /International Union for the Protection of New Varieties of Plants (UPOV)

Створений 1961 р. відповідно до Міжнародної конвенції про охорону нових сортів рослин.

Штаб-квартира - Женева.

Станом на 01.01.2012 р. учасницями Союзу є 67 держав.

Кожна держава-член Союзу може визнавати за селекціонером та його правонаступниками право на новий сорт рослини, виведений ним, шляхом видачі охоронного документа або патенту.

При цьому кожна держава-член Союзу може обмежити застосування цієї Конвенції у межах того чи іншого сорту, який розмножується спеціальним способом або має певне кінцеве використання.

Конвенція проголошує принцип національного режиму фізичні і юридичні особи, місцепроживанням чи місцезнаходженням яких є будь-яка із держав-учасниць, користуються в інших державах-учасницях таким самим правовим режимом, яким користуються її власні громадяни за умови, що іноземні громадяни дотримуються умов і формальностей щодо визнання та охорони прав селекціонерів.

Недержавні організації

Азіатська асоціація патентних повірених (APAA)

Асоціація власників європейських товарних знаків (MARQUES)

Асоціація власників інтелектуальної власності (IPO)

Асоціація власників товарних знаків Європейського співтовариства (ECTA) У Група власників товарних знаків у галузі фармацевтики (PTMG) У Ліцензійне товариство (LES)

Міжнародна асоціація авторів літературних і художніх творів (ALAI)

Міжнародна асоціація адвокатів (IBA)

Міжнародна асоціація власників товарних знаків (INTA).

Міжнародна асоціація з охорони промислової власності (АІРРІ)

53. Міжнародна охорона промислової власності

Паризької конвенції про охорону промислової власності. Положення Паризької конвенції можна розбити на чотири групи. Перша група - містить норми щодо національного режиму. Друга - визначає право пріоритету. Третя - визначає загальні норми матеріального права щодо встановлення прав і обов'язків фізичних і юридичних осіб, або норми, що вимагають або дозволяють країнам-членам передбачати у своєму законодавстві відповідні цим нормам положення. Четверта група включає положення про адміністративні функції Паризького союзу.

Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків. Мета Угоди полягає в уникненні ускладнень з охороною торговельних марок в іноземних країнах через введення механізму міжнародної реєстрації марок.

Для подачі міжнародної заявки заявнику необхідно дотримуватися вимог Міжнародного бюро ВОІВ. Заявка подається на французькій мові, мито сплачуються один раз у Міжнародне бюро. Термін дії охорони складає двадцять років для всіх країн - учасниць. Мадридська угода встановлює національний режим для підприємств та громадян країн-членів (для країн, що приєдналися доПаризької конвенції), які мають місце проживання або дійсне не фіктивне промислове або торговельне підприємство на території країни-учасниці Мадридської угоди. До подачі міжнародної заявки на марку, вона має бути зареєстрована на національному рівні у патентному відомстві країни походження. Заявнику не надається право вибору щодо країни походження, Стаття 1 (3)Мадридської угоди визначає, що країною походження є:

- країна Мадридського союзу, де заявник має дійсне і не фіктивне промислове або торговельне підприємство;

- якщо заявник не має такого підприємства в країні Союзу - країна Союзу, де він має місце проживання;

- якщо заявник не має місця проживання в межах Союзу - країна його громадянства, якщо він є громадянином країни Союзу.

Сінгапурський договір про закони щодо товарних знаків було прийнято 27 березня 2006 року(Сінгапурський договір). Мета Договору полягає в спрощенні і гармонізації адміністративних процедур відносно національних заявок і охорони знаків. До Сінгапурського договору можуть приєднатися окремі країни, а також міжурядові організації, у яких є Відомство з реєстрації товарних знаків на території країн - членів цих організацій, такі, як Європейський союз (ЄС), Африканська організація інтелектуальної власності (ОАГП).

Договір про патентну кооперацію.

Договір передбачає подання єдиної заявки на патентування у декілька іноземних держав через національне патентне відомство.

Заявка подається у національне патентне відомство, що здійснює формальну перевірку та встановлює дату міжнародного подання, а також пересилає один примірник міжнародної заявки до Міжнародного бюро ВОІВ ("реєстраційний примірник") й інший примірник ("копія для пошуку") до Міжнародного пошукового органу.

54. Міжнародна охорона літературної і художньої власності

Твори, що охороняються. Об'єктами охорони авторського права є "літературні і художні твори", тобто оригінали витворів у галузі літератури і мистецтва. Формою, в якій втілюються такі витвори, можуть бути слова, символи, музика, картини, тримірні предмети або комбінації форм. Національні законодавства майже усіх країн передбачають охорону таких видів творів:

- літературні твори; романи, новели, вірші, драматичні твори і будь-які інші твори незалежно від їх змісту, обсягу, мсти, форми, опубліковані і неопубліковані. У більшості країн охороняються також комп'ютерні програми та "усні твори", тобто твори, не зафіксовані в письмовому вигляді;

- музичні твори: класична або легка музика, пісні, хорова музика, опера, музична комедія, оперета; інструментальна музика чи то для одного інструмента, чи кількох інструментів або для багатьох інструментів;

- хореографічні твори;

- художні твори; двомірні або тримірні незалежно від змісту і при значення;

- карти і технічні креслення;

- фотографічні твори: незалежно від теми і мети, з якою вони зроблені;

- аудіовізуальні твори - чи то німі, чи звукові незалежно від їх мети, жанру, тривалості, методу зйомки чи технологічного процесу.

Цивільно-правове законодавство деяких країн передбачає охорону похідних творів і збірників творів, які за результатами добору і розташування є інтелектуальною творчістю.

Деякі законодавства передбачають охорону "програмного забезпечення ЕОМ" і "творів прикладного мистецтва".

Законодавством охороняються також так звані суміжні права.

Зараз у світі щорічно випускається близько 1 млн. книг і близько 5 тис. фільмів, число копій фонограм сягає З млрд.

За загальним правилом твір може бути використаний третіми особами лише з дозволу володільця авторського права. Найбільш типовим є право копіювати або іншим чином відтворювати будь-який вид твору; право здійснювати звуковий запис виконання будь-якого твору; право виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні або аудіовізуальні; право здійснювати публічний показ таких творів по дротах або передавати по радіо, телебаченню або іншими засобами трансляції; право перекладати іншою мовою літературні твори; право на прокат, особливо стосовно творів, записаних на фонограму і комп'ютерних програм; право екранізувати будь-які твори, зокрема право створювати на їх основі аудіовізуальні твори.

Власник авторського права може передавати своє право іншим особам або видавати дозвіл на певні види використання. Проте особисті немайнові права відчуженню не підлягають.

Суб'єкти авторського права. Усі законодавства визнають авторське право передусім за його творцем. Проте цивільно-правове законодавство деяких країн визнає авторське право за роботодавцем, якщо на момент створення твору автор був службовцем або працював, або був найнятий спеціально для створення певного твору.

Охорона авторського права за законодавством всіх країн надається незалежно від будь-яких формальностей, тобто охорона авторського права починається з моменту виникнення твору.

Строки охорони. Охорона авторського права обмежена часом. У більшості країн строк охорони авторського права триває протягом життя автора і 50 років по його смерті, а за законодавством деяких країн - протягом життя автора і 70 років по його смерті.

Міжнародна охорона. Твори іноземних авторів не підлягають охороні за винятком тих випадків, коли це передбачено міжнародними договорами або коли певна країна є учасницею відповідних конвенцій.

55. Процедура міжнародної реєстрації ІВ

Як подати заявку на винахід (корисну модель) до іноземної держави?

Будь-яка особа має право запатентувати винахід (корисну модель) в іноземних державах за умови попереднього подання заявки на винахід (корисну модель) до Установи та ненадходження до цієї особи протягом трьох місяців від дати подання зазначеної заявки повідомлення про віднесення заявленого винаходу (корисної моделі) до державної таємниці.

За клопотанням заявника йому надсилається повідомлення щодо можливості патентування винаходу (корисної моделі) в іноземних державах раніше зазначеного строку. За подання клопотання сплачується збір.

Якщо патентування винаходу (корисної моделі) провадиться за процедурою Договору про патентну кооперацію, міжнародна заявка подається до Установи

Патентування промислового зразка в іноземних державах

Охорону промислового зразка в інших країнах можна одержати двома шляхами.

По-перше, можна подати заявку до відомства держави, у якій заявник бажає одержати охорону промислового зразка, згідно із законодавством цієї держави.

По-друге, можна одержати правову охорону промислового зразка в іноземних державах згідно з Гаазькою угодою про міжнародну реєстрацію промислових зразків (далі - Гаазька угода), яка дозволяє зареєструвати промисловий зразок у кількох державах-учасницях Гаазької угоди, шляхом подання однієї заявки до Міжнародного бюро Всесвітньої організації інтелектуальної власності (далі - ВОІВ).

Реєстрація знака (торговельної марки) в іноземних державах

Охорону знака в інших країнах можна одержати двома шляхами.

По-перше, можна подати заявку до відомства держави, у якій заявник бажає одержати охорону згідно із законом і правилами, які регламентують реєстрацію знака в країні подання.

По-друге, можна зареєструвати знак в іноземних державах згідно з Мадридською угодою про міжнародну реєстрацію знаків та протоколом до цієї угоди. У цьому випадку заявка із зазначенням переліку країн, у яких заявник бажає одержати охорону, подається через Укрпатент. Порядок подання заявки на міжнародну реєстрацію знака відповідно до Мадридської угоди визначено у відповідних Правилах.

Заявка на міжнародну реєстрацію знака подається до ДП "Український інститут промислової власності" (Укрпатенту) у двох примірниках на бланках (ММ1, ММ2, ММ3) англійською або французською мовами.

56. Охорона прав на об'єкти інтелектуальної власності за кордоном

(Паризька конвенція про охорону промислової власності(1883),Брюссельська конференції у 1900р.) Для цього до подачі заявки на одержання охоронного документа за кордоном заявник зобов'язаний подати заявку до Державного інституту інтелектуальної власності та інформувати його про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган відповідної держави. При цьому, якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), міжнародна заявка теж подається до Державного департаменту інтелектуальної власності. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника -патентного повіреного України. При реєстрації торговельної марки за кордоном відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків однією з умов є подача заявки через власне національне патентне відомство. Слід додержуватися норм міжнародних угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна.Охорона прав на об'єкти авторського права і суміжних прав (Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів (1886p)). Покладено 3 принципи. 1. Принцип національного режиму полягає в тому, що твори, створені в одній країні-учасниці, повинні отримувати в інших країнах-учасницях таку ж охорону, яка надається в цих країнах творам своїх громадян. 2. Принцип автоматичної охорони означає, що охорона за національним режимом надається автоматично без будь-яких формальних умов реєстрації тощо. 3. Принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона надається в країнах-учасницях незалежно від наявності охорони в країнах походження твору.

Міжнародно-правова охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без згоди виконавця), права виробників фонограм (дозволяти чи заборонятивідтворення фонограм, а також ввезення та розповсюдженняпримірників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію і відтворення їхніх програм).Основним принципом є принцип національного режиму. Так, виконання охороняється за національним режимом країни-члена, якщо воно мало місце в іншій країні, що домовляється. Охорона фонограми надається за національним режимом країни-члена за умови, якщо виробник фонограм є громадянином іншої країни, що домовляється; перший запис звуку зроблено в іншій країні, що домовляється; фонограма вперше опублікована в країні, що домовляється. Кожна країна, що домовляється, надає організації мовлення національний режим за умови, якщо штаб-квартира організації мовлення знаходиться в іншій країні-члені або якщо передачу в ефір здійснено за допомогою передавача, що знаходиться в іншій країні-члені Римської конвенції.

57. Доцільність закордонного патентування

За певних обставин патентування об'єктів промислової власності за кордоном -- це крайня потреба, що обходиться особі, яка побажала здійснити цю дію, досить дорого. Патентування в іноземній державі -- це тривалий, складний і дорогий процес, що потребує значних витрат енергії, сил і коштів. Тому якщо можна обійтися без закордонного патентування, краще до нього не вдаватися. Патентування заради патентування недоцільне.

Патентування об'єктів промислової власності за кордоном доцільне лише за наявності певних економіко-правових чинників.

Само по собі патентування за кордоном ніколи і ніякої шкоди патентовласнику не приносить. Навпаки, таке закордонне патентування засвідчує авторський і державний пріоритет, свідчить про високий рівень науково-технічної думки на батьківщині створення того чи іншого об'єкта промислової власності, що має велике значення в міжнародному науково-технічному співробітництві.

Нарівні з позитивними характеристиками закордонного патентування цей процес має і певні негативні наслідки. Будь-яке патентування, у тому числі і в іноземній державі, вимагає подання в заявочних матеріалах такого повного опису сутності об'єкта промислової власності, що дозволяє фахівцю ним скористатися. Це найбільш уразливе місце патентної охорони об'єктів промислової власності. Повний опис сутності об'єкта промислової власності дозволяє будь-якій особі використати запатентований об'єкт без дозволу патентовласника і без виплати належної винагороди. Безперечно, таке використання можливе поза межами чинності патенту.

Одним із засобів захисту від неправомірного запозичення чи просто використання даного об'єкта третіми особами стало ноу-хау. В описі заявочних матеріалів сутність того чи іншого об'єкта розкривається не повністю, що не дає можливості використати цей об'єкт з повною ефективністю. Ноу-хау потім додається до ліцензійного договору за додаткову винагороду.

Закордонне патентування будь-якого об'єкта промислової власності доцільне тоді, коли є повна впевненість у тому, що на запатентований об'єкт буде попит у країні патентування. Другим чинником є договір на поставку до цієї країни промислових виробів, у яких використані об'єкти промислової власності або які виготовлені на основі зазначених винаходів, корисних моделей, промислових зразків тощо. Третім чинником що зумовлює потребу закордонного патентування, є також договори про будівництво в тій чи іншій країні будь-яких об'єктів.

Іншою передумовою закордонного патентування об'єктів промислової власності за кордоном є наявність можливості укладати ліцензійні договори на використання запатентованих в Україні об'єктів.

Патентоздатність об'єктів патентування за законодавством різних країн неоднакова. Тому перед патентуванням треба ретельно вивчити законодавство країни патентування і обов'язково визначити умови патентоздатності. Об'єкт, який передбачається патентувати, має відповідати вимогам патентоздатності країни патентування.

58. Система міжнаціонального патентування у відповідності до Угоди про патентну кооперацію(РСТ)

Договір про патентну кооперацію (РСТ) є угодою про міжнародне співробітництво у сфері патентування в кількох країнах одночасно. Його вважають чи не найбільшим досягненням у сфері патентної охорони винаходів після Паризької конвенції. Проте він стосується лише процедури патентування -- подання заявки, патентного пошуку та проведення експертизи заявки, а також поширення технічної інформації, що міститься в заявках.

Зазначений Договір стосується лише процедури розгляду заявок на винаходи, він не передбачає видачі міжнародних патентів. Заявка, що подається за процедурою Договору про патентну кооперацію, називається міжнародною заявкою. Вона подається до національного патентного відомства, в Україні -- до Установи. Міжнародна заявка діє як національна від дати міжнародного подання у тих Договірних державах РСТ, що зазначені заявником у його заявці. Одержуюче відомство передусім перевіряє відповідність матеріалів міжнародної заявки щодо встановлених вимог, визначає дату надходження заявки.

Наступним етапом у роботі з міжнародною заявкою є здійснення міжнародного пошуку -- тобто пошуку усіх джерел інформації, що в тій чи іншій мірі стосується міжнародної заявки. Зазначений міжнародний пошук здійснюється Міжнародними пошуковими органами. Міжнародний пошук за заявкою завершується звітом, що передається заявникові протягом чотирьох--п'яти місяців від дати подання міжнародної заявки. На підставі звіту про міжнародний пошук заявник має вирішити питання про проведення попередньої експертизи заявки. Якщо на підставі міжнародного пошуку та результатів міжнародної попередньої експертизи заявник зробить висновок про недоцільність домагатися видачі патенту на заявлену пропозицію, він може відізвати свою міжнародну заявку або не вживати ніяких дій взагалі.

59. Особливості продажу об'єктів патентної власності

Майнові права на об'єкти інтелектуальної власності мають ознаки товару, оскільки вони є продуктом праці і можуть мати ціну. Властивості права інтелектуальної власності як ринкового товару: а) корисність - здатність задовольняти потребу споживача;

б) рідкість - властивість, протилежна загальнодоступності (перетворює корисність продукту в комерційну цінність, а сам продукт - у товар).

в) універсальність - придатність до обміну на гроші або на будь-які інші ринкові товари.

За принципом "відокремлюваності" права інтелектуальної власності можна поділити на три групи:

- права, що відокремлюються як від індивідуума, так і від підприємства( винаходи, торговельні марки, твори літератури і мистецтва, аудіо- та відеограми.)

- права, що не відокремлюються від індивідуума(знання, уміння, творчі здібності людей тощо, які зайняті розробкою об'єктів інтелектуальної власності);

- права, що не відокремлюються від підприємства(не можуть виступати як товар. Але вони можуть продаватися (передаватися) разом з підприємством чи індивідуумом. Наприклад, не можна передати видатні організаторські здібності директора одного підприємства директору іншого підприємства.).

Продаж відокремлюваних майнових прав інтелектуальної власності проводиться через договір купівлі-продажу, за яким у результаті передачі права власності на об'єкт інтелектуальної власності (продажу патенту або свідоцтва) власник, як сторона, яка продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо продано патент на винахід, то він перереєстровується на ім'я нового правовласника і до останнього переходять всі майнові права на цей об'єкт. Як правило до патентної угоди вдаються малі й середні фірми, винахідники-одинаки, що не мають достатніх коштів для самостійного освоєння свого винаходу.

60. Комерціалізація прав на об'єкти інтелектуальної власності

Метою комерціалізації є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності -це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці у ринковий товар.

Основними способами комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Вважається, що комерціалізація через використання об'єктів інтелектуальної власності у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою об'єктів інтелектуальної власності, залишається у правовласника ОІВ.

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то і прибуток, що надходитиме від її реалізації, може у багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Використання інтелектуальної власності в статутному капіталі дозволяє:

сформувати значний за своїми розмірами статутний капітал без відволікання коштів й забезпечити доступ до банківських кредитів і інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

амортизувати інтелектуальну власність у статутному капіталі і замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування на собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних фірм без відгалуження коштів.

61. Оборотоздатність та строк служби об'єктів інтелектуальної власності

Об'єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.

Оборотоздатність інтелектуальної власності означає допустимість здійснення угод і інших дій, спрямованих на їхню передачу в межах цивільно-правових відносин.

Залежно від цього всі об'єкти розділено на три групи: вільні в обороті, обмежені і вилучені з обороту. За загальним правилом об'єкти інтелектуальної власності можуть вільно відчужуватися (продаватися, даруватися, обмінюватися і т. п. ) або переходити від однієї особи до іншої в порядку універсального правонаступництва без будь-яких заборон чи обмежень, чи іншим способом. Винятки з цього правила можуть встановлюватися законом у відношенні повного вилучення об'єктів з обороту у встановленому ним порядку - для обмеження їх обороту.

Обмеження оборотоздатності полягає в тому, що окремі об'єкти можуть належати лише певним учасникам обороту або їх придбання і (чи) відчуження допускається тільки на підставі спеціальних дозволів.

Термін служби об'єктів інтелектуальної власності. За терміном служби об'єкти інтелектуальної власності (ОІВ) поділяються на дві групи: ОІВ з встановленим терміном служби та ОІВ з невстановленим терміном служби. Ця обставина має важливі наслідки при визначенні вартості ОІВ як товару, а також при встановленні терміну його амортизації, коли він перебуває на балансі підприємства як нематеріальний актив.

Розрізняють юридичний і економічний термін служби. Одні ОІВ мають встановлений термін дії, а інші можуть не мати встановленого терміну служби. Наприклад, відповідно до Закону України "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" юридичний термін дії (служби) патенту дорівнює 20 рокам. Однак цілком можливо, що за цей час патент може морально застаріти, тому що не виключена імовірність, що з'являться нові аналогічні, більш ефективні винаходи. Тому при економічних розрахунках для патентів установлюється більш короткий термін, так званий економічний, котрий дорівнює 10-12 рокам, а в окремих випадках і менше.

Встановлений термін служби характерний для більшості прав на об'єкти інтелектуальної власності, відокремлюваних від індивідуума і підприємства, але не для всіх. Так, торговельні марки не мають встановленого терміну служби, оскільки визначений законом термін дії після його закінчення може кожний раз продовжуватися ще на 10 років. Не мають встановленого терміну більшість прав на об'єкти інтелектуальної власності, невіддільні від підприємства чи індивідуума. Крім того, права на ті самі об'єкти інтелектуальної власності можуть мати як визначений, так і невизначений термін дії. Наприклад, ліцензія на право використання винаходу чи товарного знака може бути надана як на визначений, так і на невизначений термін. Без установлення терміну дії постає проблема визначення вартості переданих прав на об'єкти інтелектуальної власності, а сама процедура встановлення терміну дії буває надзвичайно складною і відповідальною.

62. Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Об'єкти інтелектуальної власності є нематеріальними активами підприємства. До нематеріальних активів відносять цінності, що мають вартісну оцінку і при цьому не є фізичними об'єктами.

Нематеріальні активи - це винаходи, корисні моделі, промислові зразки, товарні знаки, матеріальним вираженням прав на який є документи виключного права, патенти і свідоцтва про реєстрацію. Нематеріальними активами є також права на ноу-хау, а також права, отримані в результаті покупки ліцензій у патентовласників. Нематеріальними активами можуть бути програмні продукти, програми для ЕОМ і бази даних.

Відмінними ознаками нематеріальних активів є:

- відсутність матеріальної основи і при цьому володіння такою коштовною якістю, як здатність давати доход власнику, виходячи з довгострокових прав і переваг, що вони приносять йому так довго, як це можливо;

- відсутність наміру продажу нематеріальних активів у нормальних умовах діяльності підприємства;

- тривалість експлуатації, що дозволяє враховувати їх у складі довгострокових інвестицій як оборотні активи і через обраний варіант облікової політики встановлювати більш розумний термін погашення їхньої первісної вартості при загальній невизначеності термінів функціонування (гудвіл, товарні знаки тощо);

- відсутність відходів;

- багатоцільовий характер експлуатації, що дозволяє використовувати об'єкт на різних ділянках діяльності підприємства;

- підвищений ступінь ризику в прагненні отримати доход від застосування подібних активів.

На підприємстві процес прийняття рішень про включення до складу нематеріальних активів об'єктів інтелектуальної власності звичайно починають з метою мінімізації оподатковування. Рішення питання включення виключних прав у число нематеріальних активів залежить від проведеної оцінки вартості об'єкта. При цьому як облікову одиницю вказують охоронний документ як еквівалент прав, що випливають з наявності цього документа.

У більшості випадків керівники фірм починають цікавитися включенням об'єктів інтелектуальної власності до складу нематеріальних активів при виникненні наміру збільшити статутний капітал організації. У процесі приватизації підприємств у більшості випадків вартість нематеріальних активів не враховувалася, причому основною проблемою звичайно є проблема визначення прав власності на об'єкти.

При включенні нематеріальних активів у статутний капітал підприємства з іноземними інвестиціями можлива серйозна вартісна оцінка. Наприклад, вартість прав на два винаходи й одне ноу-хау в області машинобудування з доданої до них вартістю товарного знаку організації, може скласти суму порядку сотень мільйонів доларів.

Таким чином, об'єкти інтелектуальної власності, включені до складу нематеріальних активів підприємства, сприяють його процвітанню і функціонують як повноправні об'єкти власності.

63. Експертна оцінка прав інтелектуальної власності як нематеріальних активів

- здійснюється відповідно до ЗУ "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" від 12.07.2001 № 2658-III та Національного стандарту "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затв. Постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р.

Оцінка майна, майнових прав (за Законом) - це процес визначення їх вартості на дату оцінки за процедурою, встановленою нормативно-правовими актами з оцінки майна, і є результатом практичної діяльності суб'єкта оціночної діяльності (суб'єкта господарювання або Орг.держ.вл, орг місц сам, які мають відп. повн.)

Професійна оціночна діяльність - діяльність оцінювачів та суб'єктів оціночної діяльності, яка полягає в організаційному, методичному та практичному забезпеченні проведення оцінки майна, розгляді та підготовці висновків щодо вартості майна.

Оцінка майна проводиться на підставі договору між суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання та замовником оцінки або на підставі ухвали суду про призначення відповідної експертизи щодо оцінки майна.

Вказаний Стандарт є обов'язковим для застосування суб'єктами оціночної діяльності під час проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності. Стандарт може застосовуватись для визначення розміру збитків, завданих у зв'язку з неправомірним використанням об'єктів права інтелектуальної власності.

Відповідно до цього Стандарту оцінюються майнові права на такі об'єкти права інтелектуальної власності: літературні та художні твори; комп'ютерні програми;компіляції даних (бази даних); виконання; фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення; винаходи, корисні моделі, промислові зразки; компонування (топографії) інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції; сорти рослин, породи тварин; комерційні (фірмові) найменування, торговельні марки (знаки для товарів і послуг), географічні зазначення; комерційні таємниці; інші об'єкти, що згідно із законодавством належать до об'єктів права інтелектуальної власності.

64. Підходи до визначення вартості та методи оцінки прав інтелектуальної власності

- закріплені в Національному стандарті "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності", затв. Постановою КМУ від 3 жовтня 2007 р.(3 підходи і в кожному з них свої методи оцінки)

Для проведення оцінки майнових прав інтелектуальної власності застосовуються такі методичні підходи:

1) Дохідний- ґрунтується на застосуванні оціночних процедур переведення очікуваних доходів у вартість об'єкта оцінки, застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності у випадку, коли можливо визначити розмір доходу, що отримує або може отримувати юридична чи фізична особа, якій належать такі права, від їх використання.

Методами дохідного підходу оцінки є метод непрямої капіталізації (дисконтування грошового потоку) та метод прямої капіталізації доходу (визначення розміру тієї частини доходу, що отримана у зв'язку з наявністю у юридичної або фізичної особи таких прав).

метод переваги у прибутку і розподілу прибутків - різниця між прибутком суб'єкта права інтелектуальної власності, отриманого в результаті використання об'єкта права інтелектуальної власності, та прибутком, отриманим без використання такого об'єкта;

методу додаткового прибутку - додатковий прибуток, який отримано суб'єктом права інтелектуальної власності в результаті використання об'єкта права інтелектуальної власності;

методу роялті - ліцензійний платіж за надання прав на використання об'єкта права інтелектуальної власності.

2) Витратний - ґрунтується на визначенні вартості витрат, необхідних для відтворення або заміщення об'єкта оцінки, застосовується для визначення залишкової вартості заміщення (відтворення) майнових прав інтелектуальної власності шляхом вирахування з вартості відтворення (заміщення) величини зносу.

Вартість відтворення майнових прав інтелектуальної власності визначається шляхом застосування методу прямого відтворення, а вартість заміщення - методу заміщення.

- Метод прямого відтворення ґрунтується на визначенні поточної вартості витрат, пов'язаних із створенням (розробленням) або придбанням на дату оцінки майнових прав інтелектуальної власності, які оцінюються, приведенням об'єкта права інтелектуальної власності в стан, що забезпечує його найбільш ефективне використання, з урахуванням витрат на правову охорону, маркетингові дослідження, рекламу тощо, а також розмір прибутку суб'єкта господарювання, який створив (розробив) такий об'єкт.

- Метод заміщення застосовується для оцінки майнових прав інтелектуальної власності, заміщення яких можливе та економічно доцільне.

3) Порівняльний підхід - застосовується у разі наявності достатнього обсягу достовірної інформації про ціни на ринку подібних об'єктів та умови договорів щодо розпорядження майновими правами на такі об'єкти.

Сукупність елементів порівняння формується з факторів, які впливають на вартість майнових прав інтелектуальної власності(наявність правової охорони майнових прав інтелектуальної власності; умови фінансування договорів, предметом яких є майнові права інтелектуальної власності; галузь або сфера, в якій може використовуватись об'єкт права інтелектуальної власності ті ін)

Оцінка окремих видів майнових прав інтелектуальної власності може проводитись за умови відповідного обґрунтування із застосуванням методу залишку, який поєднує три методичні підходи і передбачає визнвчені оціночні процедури:

Методи залишку і додаткового прибутку застосовуються за умови, що оцінювачем не виявлено підстав для того, щоб припускати наявність у складі цілісного майнового комплексу суб'єкта права інтелектуальної власності інших нематеріальних активів, крім оцінюваного майнового права інтелектуальної власності.

65. Управління правами на об'єкти інтелектуальної власності

Обсяг та управління правами залежить від того, на якому етапі життєвого циклу перебуває об'єкт інтелектуальної власності. Це: створення об'єкта інтелектуальної власності, набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, використання (комерціалізація) прав на об'єкт інтелектуальної власності, захист прав інтелектуальної власності, утилізація об'єкта інтелектуальної власності.

1) Створення розпочинається з ідеї, які як правило, направлені на підвищення конкурентоспроможності технологій або виробів. Наприклад, якщо це винахід, то необхідно зробити патентний пошук, щоб переконатися, що таких винаходів ще не було. Закінчується створення об'єкта інтелектуальної власності оформленням його на матеріальному носії (папері, електронному носії тощо) таким чином, щоб він став зрозумілим для інших осіб.

2)Набуття прав на об'єкт інтелектуальної власності, як правило, завершується отриманням від держави охоронного документа - патенту або свідоцтва на нього. Наявність такого документа у великій мірі унеможливлює порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності з боку недобросовісних конкурентів.

3)Використання прав на об'єкти інтелектуальної власності є найпродуктивнішим етапом їх життєвого циклу. До цього етапу об'єкти інтелектуальної власності не принос користі розробнику. Навпаки, витрачалися кошти на їх створення та набуття правової охорони. І тільки на етапі використання (комерціалізації) компенсуються попередні витрати, а також одержується прибуток - власне те, для чого в більшості випадків створюються об'єкти інтелектуальної власності.

4)Захист прав здійснюється у випадку, коли ці права порушуються недобросовісним конкурентом. Чинне законодавство України надає власнику прав на об'єкт права інтелектуальної власності декілька шляхів захисту своїх прав. Нині розгляд справ, пов'язаних із правами інтелектуальної власності, здійснюється в адміністративному або судовому порядку.

5) Утилізація є останнім етапом життєвого циклу об'єкта інтелектуальної власності. Оскільки за визначенням об'єкт інтелектуальної власності є нематеріальним, то немає необхідності його знищувати або переробляти у щось інше. Просто після закінчення юридичне визначеного строку дії прав інтелектуальної власності він зникає як об'єкт власності і переходить у суспільне надбання. Тобто будь-хто може його використовувати без дозволу правовласника.



66. Поняття і види авторських договорів

(ЦКУ, Про авторське право і суміжні права)

Авторський договір - це консесуальна угода, за якою автор або правонаступники передають готовий твір певній організації для використання або автор бере на себе обов'язок створити певний твір і передати його для використання обумовленим у договорі способом.

Договір двосторонній, оскільки кожна із сторін наділена певними правами і обов'язками.

Відповідно до законодавства України, особі, що має авторське право, належить виключне право надавати іншим особам дозвіл на використання твору будь-яким способом або всіма відомими способами на основі авторського договору. З іншого боку, використання твору будь-якою особою дозволяється виключно на основі авторського договору, за винятком випадків, коли допускається вільне використання твору.

Авторські договори класифікують за різними критеріями:

1. Залежно від виду твору, який виступає предметом договору, розрізняють авторські договори на створення та використання літературних, музичних, архітектурних та інших творів.

2. Залежно від того, чи є предметом договору готовий твір або твір, який ще треба створити, розрізняють:

- авторські договори замовлення - за цим договором автор зобов'язується створити у майбутньому твір згідно з умовами договору і передати його замовникові;

- авторські договори на готовий твір.

3. Залежно від обсягу переданих прав:

- договори про передачу виключних прав (ст.32.п.3);

- договори про передачу невиключних прав (ст.32.п.4-6).

4. Залежно від способу використання твору:

- видавничі договори;

- постановочні договори;

- сценарні договори;

- договори про депонування рукопису;

- договори про використання твору в промисловості;

- договори художнього замовлення і т.д.

67. Видавничий договір

Видавничі договори поділяються на: видавничий договір на літературні твори; видавничий договір на твори образотворчого мистецтва; видавничий договір на музичні твори; договори на видання творів у перекладі та інші.

Предметом видавничого договору можуть бути твори в галузі літератури, музики, образотворчого мистецтва, тобто будь-які твори, які допускають можливість відтворити і розповсюдити видавничими засобами (друкарським або іншим способом).

Видавничим авторським є договір, на підставі якого автор чи його правонаступник передає або зобов'язується передати видавництву твір наукової чи літературної творчості, а видавництво бере на себе зобов'язання цей твір опублікувати, тобто випустити у світ.

Об'єктом видавничого договору є продукт творчої діяльності автора -- твори науки, літератури чи мистецтва, виражені в об'єктивній формі, яка дає можливість відтворювати твір і розповсюджувати його, тобто випускати у світ. Об'єктом видавничого договору може бути як готовий твір, так і твір, який автор ще тільки зобов'язується створити і передати видавництву.

Зміст видавничого договору становлять права та обов'язки сторін (поштові адреси сторін, визначається місцезнаходження видавництва, особа, яка представляє його і діє на підставі статуту чи іншого документа, що робить цю особу управомоченою, повне ім'я, по батькові та прізвище автора чи його правонаступника та їх точна адреса. місце і дата його укладення. об'єкт -- твір і наводиться його попередньо погоджена назва. Назва твору може уточнюватися в процесі роботи над твором.)

68. Договір на депонування рукопису

1.Тривалість видання твору досить часто зумовлює передчасне старіння інформації, яка становить його зміст. Це стосується переважно наукових творів. Крім того, висока вартість видання такого твору, необхідність донести наукову чи науково-технічну інформацію якнайшвидше до заінтересованих осіб зумовили необхідність пошуків іншого, відмінного від видання, способу донесення інформації до широкого кола читачів. Такий спосіб був знайдений у формі депонування рукопису твору без його видання. Належним чином оформлений твір передається певній організації для зберігання з метою ознайомлення з твором будь-кого, хто цього бажає. Така форма інформації дістала назву "депонування", з'явився новий вид авторського договору, який поки що грунтовно не досліджено. Немає і нормативного акта, який би регулював відносини депонування.

2. Об'єктом договору є реферати статей, огляди, монографії,збірки наукових праць, матеріали конференцій, з'їздів, нарад, симпозіумів тощо вузькоспеціалізованого характеру, які буває недоцільно видавати звичайним друкарським способом. Особливості зазначених об'єктів полягають у їх рукописній формі і вузько-спеціалізованому характері.

Тези доповідей, крім доповідей на міжнародних, республіканських наукових з'їздах, конференціях і семінарах, звіти про науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи і дисертації об'єктом договору про депонування бути не можуть.

3. Суб'єктами цього договору виступають організації усіх форм власності. З одного боку, це можуть бути науково-дослідні, проектно-конструкторські організації, вищі навчальні заклади, редколегії або редакційні ради наукових і науково-технічних журналів та інші організації, з другого -- Державна науково-технічна бібліотека України, група депонування.

4. Обов'язки підготувати рукопис до депонування відповідно до встановлених вимог покладаються на самого автора або організацію, що подає рукопис. Передусім має бути прийнято рішення про депонування рукопису. Таке рішення мають право приймати вчені,науково-технічні (технічні), редакційно-видавничі ради наукових,науково-дослідних, проектно-конструкторських організацій, вищих навчальних закладів; редакційні колегії або редакційні ради наукових, науково-технічних журналів. Рішення зазначених органів має затвердити керівник організації. До рукопису додається реферат. Направлення рукопису на депонування здійснюється тільки за згодою автора. Організація, яка направляє рукопис на депонування,відповідає за його зміст.

Таким чином, з договору про депонування рукопису випливає право організації на передачу рукопису на депонування, а для органу інформації -- обов'язок прийняти підготовлений відповідно До встановлених вимог рукопис на депонування.

Проте орган інформації може відмовитися прийняти рукопис на Депонування, якщо рукопис оформлено неналежним чином. , Факт прийняття рукопису на депонування і опублікування ретрату засвідчується довідкою про депонування. Факт депонування Рукопису прирівнюється до опублікування друкованих робіт.

Таким чином, автор рукопису після його депонування набуває авторських прав щодо опублікованої праці, але не має права на винагороду.

Інформація про депонування рукопису поширюється шляхом публікації рефератів (або бібліографічних описів) цих рукописів у відповідних реферативних журналах та бібліографічних покажчиках



69. Договір на похідні твори

Похідний твір -- твір, що є творчою переробкою іншого існуючого твору без завдавання шкоди його охороні (анотація, адаптація, аранжування, обробка фольклору, інша переробка твору) чи його творчим перекладом на іншу мову.

До похідних творів не належать аудіовізуальні твори, одержані шляхом дублювання, озвучення, субтитрування українською чи іншими мовами інших аудіовізуальних творів);

Питання про конкретне визначення похідного твору є предметом законодавства тієї чи іншої країни.

Похідні твори охороняються авторським правом незалежно від того, чи є об'єктами авторського права твори, на яких вони засновані;

Використання похідних творів завжди передбачає одночасне використання тих оригінальних творів, в результаті переведення або переробки яких похідні твори були створені, точно так само як використання складеного твору завжди має на увазі використання увійшли до нього творів. Поширення авторсько-правової охорони на переклади та інші похідні твори передбачено Бернською конвенцією, згідно п. 3 ст. 2 якої переклади, адаптації, музичні аранжування та інші переробки літературного або художнього твору охороняються нарівні з оригінальними творами, без шкоди правам автора оригінального твору. Дане формулювання означає, що при використанні перекладу чи іншого похідного твору повинні дотримуватися не тільки права особи, яка здійснила переклад, аранжування або іншу переробку твору, а й авторські права на оригінальний твір, що піддалося перекладу або переробки. Таким чином, для правомірного використання перекладених або перероблених творів договори повинні полягати не тільки з авторами переказів або переробок або їх правонаступниками, але і з власниками авторських прав на оригінальні твори, які зазнали перекладу або переробці.

акі договори зазвичай укладаються не самими перекладачами чи іншими авторами переробок, а тими особами, які зацікавлені у використанні результатів їх діяльності. Перекладами та іншими похідними творами визнаються лише результати творчої діяльності з переказу або переробці інших творів. Якщо діяльність з переказу або переробці мала тільки технічний характер, ніякого похідного твору не виникає, так само як і прав на нього, хоча використання результату такої технічної діяльності може призвести до порушень прав автора оригінального твору. Хоча договором з автором оригінального твору може бути встановлено інше, відповідно до загального правила перекладачі та автори інших похідних творів не можуть заборонити автору оригінального твору чи іншим власникам прав на нього використовувати такий твір на власний розсуд, у тому числі дозволяти іншим особам переводити або переробляти такий твір. Авторським правом охороняються не тільки окремі твори, а й так звані складові твори, які становлять результат творчої діяльності авторів-укладачів з підбору і розташуванню включених до таких складові твори матеріалів. Складений твір охороняється незалежно від того, чи включені в нього твори, що охороняються авторським правом, або воно складається з будь-яких інших матеріалів. Зрозуміло, у разі включення автором-упорядником до складеного твору охороняються авторським правом творів інших авторів повинні дотримуватися права таких авторів. Складений твір у цьому випадку буде розглядатися як залежне, тобто створене на підставі інших творів.