Аналіз механізму правового регулювання використання права інтелектуальної власності у господарській діяльності
Характеристика використання в господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Повноваження суб’єктів господарювання щодо використання винаходу, корисної моделі, промислового зразка, селекційних досягнень, торговельної марки, комерційної таємниці.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | дипломная работа |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 08.10.2014 |
| Размер файла | 99,6 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
Размещено на http://www.allbest.ru/
ВСТУП
Розвинена і добре налагоджена система законодавства, яким врегульовано правові відносини у сфері інтелектуальної власності, є важливим інструментом для досягнення високого економічного і соціального рівня суспільства. Наявність засобів чіткого правового регулювання використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності та їх охорони сприяє розвитку національної економіки, зростанню духовного та науково-технічного рівня суспільства.
В Україні створена власна нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності, яка має на меті не тільки врегулювання правовідносин у цій галузі, а також максимальний захист від правопорушень і зловживань національного виробника та іноземного інвестора. Також розроблено багато наукових праць та досліджень українських вчених у сфері інтелектуальної власності, таких, як Підопригора О.А., Підопригора О.О., Шишка Р.Б., Пічкур О., Дахно І.І., Святоцький О.Д. Але на практиці використання прав інтелектуальної власності все одно виникають труднощі при правозастосуванні, що пов'язані із суперечністю норм законодавства і неузгодженістю всієї цивільно-правової нормативної бази, яка регулює дану сферу правовідносин.
Значення і роль об'єктів інтелектуальної власності, належного правового регулювання їх охорони та використання важко переоцінити для соціально-економічного прогресу. Там, де належним чином сприяють інтелектуальній діяльності, досягається високий рівень добробуту народу. Світовий досвід свідчить: прогресу досягають там, де цінують інтелектуальну діяльність і уміло користуються її плодами. Проблема полягає також і в тому, що мало отримати бажані результати творчої діяльності, їх ще треба раціонально використати, а це часто не легше, ніж їх створити. інтелектуальний власність торговельний господарський
Відомо, що духовний і науково-технічний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових -- освіти, культури і науки. За сьогоднішніх умов позитивні зрушення у житті країни значною мірою залежать від рівня освіти та обсягу нагромаджених суспільством знань, від рівня і ефективності творчої діяльності. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечить її необхідними інструментами, приладами, обладнанням, а виробництво не може прогресувати без розвитку науки.
На сучасному етапі можна виділити такі основні групи прав інтелектуальної власності, які безпосередньо задіяні та використовуються у господарській діяльності: науково-технічні досягнення, правові засоби індивідуалізації виробів, послуг і учасників цивільного обороту, а також право інтелектуальної власності на комерційну таємницю. Тому саме перелічені права інтелектуальної власності, на важливість і актуальність кожного з яких слід звернути окрему увагу, стануть предметом дослідження даної роботи.
Вважаємо обрану тему вкрай актуальною для нашого сьогодення, коли закони ринкової економіки та інформаційного суспільства потребують якнайширшого використання у господарській діяльності об'єктів інтелектуальної власності. До того ж, важливим є гармонійне правове регулювання на законодавчому рівні даних відносин, але на жаль для нашої держави це ще залишається майбутньою метою, адже українське законодавство у цій сфері є недосконалим, норми його протирічать одна одній, гармонізація з міжнародним правом лише на початковому етапі. Слід також звернути увагу на таку проблему, як забезпечення виконання чинних законів, яке знаходиться на досить низькому рівні.
Головна мета даної роботи - дослідження та аналіз механізму правового регулювання використання права інтелектуальної власності у господарській діяльності, його особливостей, а також здійснення характеристики чинних нормативно-правових актів у цій сфері, з виявленням не тільки переваг та позитивних аспектів цих документів, але їх недоліків. Вважаємо за необхідне на основі узагальнення сучасних реалій у відносинах по використанню прав інтелектуальної власності здійснити аналіз основних проблем правового регулювання досліджуваної галузі та намітити шляхи їх розв'язання.
При написанні даної роботи використані Конституція України, Цивільний та Господарський кодекси України, низка спеціальних законів у сфері інтелектуальної власності, а також публікації вчених та судова практика по окремих цивільних та господарських справах.
При підготовці дипломної роботи були використані історичний, логічний, системний, порівняльний методи, а також метод аналізу, що допомогло висвітлити найбільш важливі риси правового регулювання, спірні та проблемні питання, що виникають між вченими та у практичній діяльності, та можливі шляхи подолання проблем.
ГЛАВА 1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА ВИКОРИСТАННЯ В ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ
Комерційне використання результатів інтелектуальної діяльності в умовах ринку -- це проблема комплексна, багатогранна, яка містить правові, економічні, технологічні, виробничі та інші питання.
На сучасному етапі розвитку ринкових відносин в Україні продукти інтелектуальної діяльності перетворилися в один з активних чинників економічних відносин. Комерційна реалізація таких продуктів стала головною метою їх правової охорони та захисту. Саме інтелектуальна діяльність та її здобутки тепер визначають стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якого суспільства. Такі об'єктивні процеси сучасного розвитку не можуть обминути й нашу державу. Зростання ролі та значення інтелектуальної діяльності стало помітним і в Україні, з її ще потужним науково-технічним і художньо-мистецьким потенціалом, раціональне використання якого може приносити і вже приносить окремим підприємцям значний прибуток. Тому все більше підприємців звертає увагу на інтелектуальну діяльність як вигідну сферу підприємництва.
Конституція України кожному громадянинові надає права володіти, користуватись та розпоряджатися результатами своєї інтелектуальної діяльності, а також гарантії щодо захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності. Так, згідно статті 54 Конституції «громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності. Кожний громадянин має право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, ніхто не може використовувати або поширювати їх без його згоди».
Сьогодні нашою державою зроблено головне для забезпечення конституційних прав кожного громадянина на результати своєї інтелектуальної діяльності: створено нормативно-правову базу у сфері інтелектуальної власності, що відповідає міжнародним нормам, та сформовано дієздатну інфраструктуру, яка забезпечує реалізацію державної політики у цій сфері.
Але шлях до становлення українського законодавства про інтелектуальну власність був доволі складним, адже слід врахувати, що в Україні активні кодифікаційні роботи в галузі права інтелектуальної власності розпочались не так давно - після проголошення незалежності України.
Термін «інтелектуальна власність» у законодавстві України вперше застосовано в розділі 6 Закону УРСР «Про власність» з визначенням основних категорій -- суб'єкти, об'єкти та законодавча база права інтелектуальної власності. Цей закон чітко і однозначно проголосив в ст. 13, п. 2, що «об'єктами права власності громадян є твори науки, літератури, мистецтва, відкриття, винаходи, промислові зразки та інші результати інтелектуальної праці». Розділ IV цього Закону присвячений праву інтелектуальної власності. Ст. 41 цього розділу також однозначно проголошує, що «об'єктами права інтелектуальної власності є твори науки, літератури та мистецтва, відкриття, винаходи, корисні моделі, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції, знаки для товарів і послуг, результати науково-дослідних робіт та інші результати інтелектуальної праці».
Таким чином, прийняття Закону України «Про власність», який містить спеціальний розділ, що встановлював основні засади регулювання відносин інтелектуальної власності, можна вважати початком становлення українського законодавства про інтелектуальну власність.
18 вересня 1992 р. Указом Президента України було затверджено Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності та раціоналізаторських пропозицій в Україні. Одночасно велась робота по розробці пакету законів про правову охорону об'єктів промислової власності. В цей же час Уряд України оголосив Заяву, за якою Україна визнала для себе чинними Паризьку конвенцію про охорону промислової власності, Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію та Договір про патентну кооперацію. Проте, основу законодавства про промислову власність склав Закон України «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності» від 13 грудня 1991р. Хоча в цілому Закон носить декларативний характер, проте він проголосив ряд принципових засад - дано визначення науково-технічної діяльності, проголошено про створення ринку науково-технічної продукції, визначаються державні пріоритети в науково-технічній діяльності, результати науково-технічної діяльності проголошуються об'єктами права власності тих, хто створив цей результат.
15 грудня 1993 р. було прийнято пакет законів про промислову власність, серед яких: Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Також були прийняті Закон про «Племінне тваринництво» та Закон «Про охорону прав на сорти рослин». Наведені закони склали правову основу захисту прав на об'єкти промислової власності. Крім названих законодавчих актів, були прийняті ряд інших, в яких в тій чи іншій мірі йшлося про інтелектуальну власність.
Зокрема, були прийняті Закон України «Про державну таємницю» від 21 січня 1994 р., «Про захист інформації в автоматизованих системах» від 5 липня 1994 р., «Про наукову і науково-технічну експертизу» від 10 лютого 1995 р. У зв'язку з прийняттям пакету законів про промислову власність внесені відповідні зміни до Цивільного кодексу України, в Кодекс законів про працю України, до Митного кодексу, а також і до раніше прийнятих законів України.
Національна нормативно-правова база в сфері інтелектуальної власності постійно розвивається та удосконалюється. Одним із найголовніших досягнень за останні роки є завершення значної за обсягом і складністю роботи, пов'язаної із гармонізацією національного законодавства в сфері інтелектуальної власності з міжнародними нормами та стандартами. Адже саме наявність гармонізованого законодавства визначено найпершою необхідною умовою вступу України до Світової організації торгівлі та інтеграції у Європейське Співтовариство.
З цієї точки зору особливо важливим було прийняття Верховною Радою України 22 травня 2003 р. Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо правової охорони інтелектуальної власності», яким вносяться зміни до Цивільного процесуального, Господарського процесуального, Кримінального, Кримінально-процесуального кодексів України, а також до спеціальних Законів України у сфері інтелектуальної власності з метою приведення законодавства України у повну відповідність до норм Угоди ТРІПС.
З 1 січня 2004 року набули чинності Цивільний, Господарський та Митний кодекси України, над розробкою відповідних розділів яких активно працювали українські фахівці.
У окремій книзі Цивільного кодексу України -- «Право інтелектуальної власності» -- визначені основні засади цивільного законодавства стосовно набуття, здійснення та захисту прав інтелектуальної власності. Зокрема, ЦК України надає нові норми, пов'язані із майновими і немайновими правами інтелектуальної власності, регулює правовідносини, що виникають при створенні об'єктів інтелектуальної власності у зв'язку із виконанням трудового договору та на замовлення, запроваджує зміни щодо правової охорони деяких об'єктів права інтелектуальної власності, включивши до переліку цих об'єктів право інтелектуальної власності на наукове відкриття та раціоналізаторську пропозицію.
Господарський кодекс України у окремій главі регулює порядок використання у господарській діяльності прав інтелектуальної власності. Зокрема стаття 155 визначає коло об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, а саме: винаходи та корисні моделі; промислові зразки; сорти рослин та породи тварин; торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування; географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми. Але таке коло не є обмеженим, так як пункт 1 зазначеної статті зазначає, що сюди можуть входити й інші об'єкти, передбачені законом. Наступні статті глави 16 ГК України регулюють відносини, що виникають у зв'язку з реалізацією у сфері господарювання прав щодо використання кожного із перерахованих об'єктів права інтелектуальної власності, встановлюючи спеціальні правомочності суб'єктів права.
Отже, прийняття низки законів України про інтелектуальну власність -- це надзвичайно велика громадсько-політична подія в житті нашої держави, і, як вважає О.О. Підопригора, не дивлячись на те, що прийняті закони в ряді випадків сирі, недосконалі, протирічать один одному, часто мають нечіткі формулювання тощо, все ж їх прийняття -- явище надзвичайної ваги. По-перше, це свідчення того, що Україна спроможна розробити і прийняти власне законодавство про інтелектуальну власність, якого вона до цього часу не мала. По-друге, законодавство про інтелектуальну власність в значній мірі наближено до вимог ринкової економіки, воно оголосило результати інтелектуальної діяльності товаром, свободу розпоряджатися цими результатами на свій розсуд. По-третє, воно дає змогу Україні інтегруватися в європейську правову систему, що буде сприяти її зближенню з європейським співтовариством. По-четверте, законодавство про інтелектуальну власність України разом з тим не відійшло від відповідного законодавства країн СНД. П'ятою визначальною рисою цього законодавства є те, що воно результати інтелектуальної діяльності проголосило об'єктами права власності. Отже, не дивлячись на окремі явні недоліки зазначеного законодавства, в цілому його все ж належить оцінити позитивно, хоча воно, безумовно, потребує подальшого удосконалення.
Частиною національного законодавства України з регулювання відносин у сфері інтелектуальної власності є відповідні міжнародні договори. Зокрема, це: Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів, Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про авторське право, Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, Договір про закони щодо товарних знаків, Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Міжнародна конвенція по охороні нових сортів рослин, Міжнародна конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення, Паризька конвенція про охорону промислової власності, Протокол до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків. Україна є учасником вісімнадцяти міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. Згідно з ЦК Украъни та відповідними законами України у разі розбіжності встановлених ними правил з правилами відповідних міжнародних договорів України застосовуються правила міжнародних договорів.
Таким чином, законодавство України, яке містить норми щодо регулювання відносин з приводу використання та охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності, умовно можна поділити на такі блоки:
загальне законодавство:
Конституція України;
Цивільний кодекс України;
Цивільний процесуальний кодекс України;
Господарський кодекс України;
Господарський процесуальний кодекс України;
Кримінальний кодекс України;
--Кримінально-процесуальний кодекс України;
Митний кодекс України;
--Кодекс законів про працю України
спеціальне законодавство у сфері охорони інтелектуальної власності:
Закон України «Про охорону прав на винаходи»;
Закон України «Про корисні моделі, промислові зразки»;
Закон України «Про знаки для товарів і послуг»;
Закон України «Про топографії інтегральних мікросхем»;
Закон України «Про сорти рослин»;
--Закон України «Про охорону авторського права і суміжних прав»;
підзаконні акти -- постанови Кабінету Міністрів України, укази та розпорядження Президента України, нормативно-правові акти міністерств та відомств України;
чинні міжнародні конвенції, угоди та договори.
Оскыльки поняття інтелектуальної власності у першу чергу було узаконено в міжнародно-правовій практиці, саме до історії міжнародного законодавства слід у першу чергу звернутись, маючи на меті розкрити сутність термінів «інтелектуальна власність» та «право інтелектуальної власності».
Розробка міжнародного законодавства у цій сфері розпочалась наприкінці минулого століття, коли 23 березня 1883 року було підписано Паризьку конвенцію по охороні промислової власності. За станом на 9 квітня 1995 р. учасниками цієї конвенції були 152 держави світу. В 1891 р. досягнуто Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків. Трохи раніше, в 1886 році, було укладено Бернську конвенцію по охороні літературних і художніх творів. Але міжнародне співробітництво в галузі охорони прав на результати творчої діяльності почало особливо активно розвиватися в XX столітті. В 1925 році було укладено Гаазьку угоду пре міжнародне депонування промислових зразків. В 1958 році було підписано Лісабонську угоду про охорону найменування місць походження та їх міжнародну реєстрацію. В 1961 р. була підписана Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і органів радіо і телебачення. В 1989 р. підписаний Договір про реєстр фільмів (Договір про міжнародну реєстрацію аудіовізуальних творів). Було підписано також багато інших міжнародних договорів, угод, конвенцій, спрямованих на забезпечення надійної правової охорони результатів творчої діяльності в різних країнах світу -- учасницях названих та інших договорів.
Наявність багатьох міжнародних конвенцій, договорів, угод тощо в галузі правової охорони результатів творчої діяльності не сприяла їх ефективній охороні. Мали місце розбіжності, неоднакові підходи, різне тлумачення одних і тих самих понять. Іншими словами, настала гостра потреба в координації, в узгоджених силах, в об'єднанні зусиль для досягнення необхідної правової охорони. Тому й виникла ідея створити окрему організацію, яка б певним чином координувала регулювання правової охорони в цій галузі, передбаченої численними міжнародними договорами. Виникненню цієї ідеї передувало підписання уже згадуваної Паризької конвенції по охороні промислової власності і Бернської конвенції по охороні літературних і художніх творів. Отже, було скликано Стокгольмську дипломатичну конференцію держав -- членів Паризького і Бернського союзів, на якій в червні-липні 1967 р. було розроблено і прийнято конвенцію, яка заснувала нову міжнародну організацію. 14 липня 1967 р. було підписано документ під назвою «Конвенція, яка засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності», який набув чинності в 1970 р., а в грудні 1974 р. набув статус спеціалізованої установи Організації Об'єднаних Націй.
Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІВ) поставила перед собою мету сприяти охороні інтелектуальної власності в усьому світі шляхом співробітництва між державами і, у відповідних випадках, у взаємодії з будь-якою іншою міжнародною організацією; забезпечити адміністративне співробітництво між Союзами в галузі охорони інтелектуальної власності. Відповідно до цієї Конвенції інтелектуальна власність включає дві основні сфери прав: промислову власність, яка головним чином охоплює винаходи, товарні знаки і промислові зразки, і авторське право, що головним чином охоплює літературні, музичні, художні, фотографічні і аудіовізуальні твори.
Отже, як видно з наведеного, правомірність вживання понять «інтелектуальної власності», «права інтелектуальної власності» ніякого сумніву не викликає. Ці поняття набули, так би мовити, прав громадянства в усьому світі, визнані вони і в законодавстві України. Постає інше питання, що слід розуміти під поняттям «інтелектуальна власність».
Виникнення самого терміну «інтелектуальна власність» пов'язують з французьким законодавством XVIII століття та французьким підходом до авторських та патентних прав. Логічним наслідком такого підходу стало закріплення у французькому законодавстві понять «літературна власність», «промислова власність», «інтелектуальна власність». В законах декількох штатів США, законодавстві Саксонії, Прусії, Данії, Норвегії та декількох інших країн авторське право визначалось як «найсвятіший вид власності». У своїй основі цей підхід, по-перше, спирався на теорію природного права, а по-друге, був зумовлений розквітом капіталістичних відносин, для яких необхідним став вільний обіг прав на результати інтелектуальної діяльності. Подальший розвиток права інтелектуальної власності виявив багато відмінностей між правом власності та правами на результати інтелектуальної діяльності, особливо гостро це відчувалось в авторському праві. З'явилися філософські концепції, що розглядали авторське право як продовження та відображення особистості самого автора, основоположником яких став Кант. На підставі цих концепцій була побудована теорія особистих прав, а її розробники - Гірке, Блунтшлі, Гарейс, Салейл, Берар - вважали, що всі авторські права пов'язані з автором, тому є особистими , і не слід виділяти майнові права. Практичним наслідком розвитку даної концепції стало закріплення в романо-германській правовій системі групи особистих немайнових прав. Іншою поширеною теорією стала теорія інтелектуальних прав, яка вперше була сформульована бельгійським юристом Є. Пікаром. Вона обґрунтовує, що весь комплекс прав інтелектуальної власності істотно відрізняється від права власності на речі і є особливого роду, що знаходиться поза традиційним поділом прав на речові, особисті та зобов'язальні. Багато прихильників та послідовників цієї теорії виступають навіть проти використання терміна «інтелектуальна власність», пропонуючи інші назви, наприклад, «інтелектуальні права». Пізніше на підставі теорії інтелектуальних прав розвинулась теорія так званих «виключних прав». Слід відзначити, що на відміну від теорії особистих прав Є. Пікар вважав, що інтелектуальні права складаються з двох елементів: особистого немайнового та майнового, економічного.
Сьогодні наукова дискусія точиться щодо того, щоб розглядати право інтелектуальної власності як право власності, до чого більш схильна англо-американська правова система, а для романо-германської характернішим є визнання специфічного права на об'єкт інтелектуальної праці, що складається із майнового та особистого немайнового права.
У Росії дуже сильною є традиція визнання прав інтелектуальної власності особливими, «виключними правами». Так, ще в кінці XIX -- на початку XX століття російські вчені-юристи визначали, що виходячи із особливої суті таких прав їх необхідно називати більш точним для них терміном «виключні права». Цей термін використовується і в російському Законі «Положення про авторське право» від 20 березня 1911 року. Радянська наука взагалі не передбачала вживання терміна «інтелектуальна власність» в законодавстві, оскільки він суперечив новій радянській моделі використання результатів інтелектуальної діяльності, слово «власність» виключалося навіть з поняття «промислова власність»; вся сфера інтелектуальних прав поділялася на окремі інститути авторського та винахідницького права. За первинними творцями - авторами визнавалися лише певні права на використання творів. В пострадянській Російській Федерації знов превалює теорія виключних прав, основними прихильниками та розробниками якої є В.А. Дзорцев, О.П.Сергєєв та інші.
В українській науці також є розробки проблеми визначення природи інтелектуальної власності, хоча українські вчені-юристи з цього приводу не дійшли більш-менш спільного погляду. Так, частина українських науковців розглядають права на результати інтелектуальної діяльності як право власності, а інші вважають, що термін «інтелектуальна власність» є лише логічною абстракцією для позначення сукупності виняткових прав на результати інтелектуальної, передусім, творчої діяльності, а також на прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт і послуг. Так, О.Святоцький та Л.Федченко вважають, що «інтелектуальна власність» -- це умовне поняття, яке використовується для позначення сукупності виключних прав на результати інтелектуальної і, насамперед творчої діяльності, а також прирівняні до них за правовим режимом засоби індивідуалізації юридичних осіб, продукції, робіт та послуг. Саме ж поняття «право власності» або «передача права власності» щодо результатів інтелектуальної діяльності містить не звичайні правомочності володіння, користування та розпорядження, а комплекс інших прав, які не є суто майновими». Р.Шишка також зазначає: «Інтелектуальна власність охоплює тільки виключні майнові права, а саме -- право використовувати самому ідею в своїй підприємницькій діяльності, право забороняти це робити іншим особам, за винятком тих випадків, коли законодавством встановлені обмеження, та право дозволяти на підставі угод використовувати висловлені іншими особами ідеї, як правило, на оплатній основі в підприємництві».
На нашу думку, такий підхід не повною мірою вписується в рамки загальновизнаного предмета цивільного права. Так, Стокгольмська конвенція 1967 року, якою утворено ВОІВ, виходить з того, що є три види власності. Перший вид власності охоплює собою рухомі речі, тобто ті речі, які можна пересувати в просторі, наприклад, одяг, транспортні засоби, тварини тощо. Ніхто, крім володільців цих предметів, не може ними володіти, користуватися чи розпоряджатися. Зрозуміло, власник може передавати свої правомочності власника іншим особам, але ці особи будуть здійснювати володіння, користування чи розпорядження чужим майном від імені власника, а не від свого імені. Другий вид власності -- це власність на нерухомість, яка має свої особливості. Коло її об'єктів складають: земля : об'єкти, що постійно на ній знаходяться, наприклад, будинки та інші споруди, дороги, мости тощо. Третій вид власності -- це інтелектуальна власність, об'єктами якої є результати інтелектуальної діяльності, витвори людського розуму, людського інтелекту. Характерною ознакою інтелектуальної власності є її творчий характер. Запозичений без дозволу автора результат творчості не може бути об'єктом інтелектуальної власності іншої особи. Проте, сам результат як об'єкт інтелектуальної власності може бути предметом будь-яких цивільно-правових правочинів. Інтелектуальна власність має свої особливості, свою специфіку. Але ж і власність на нерухомість істотно відрізняється від власності на рухоме майно. Так і інтелектуальна власність істотно відрізняється від звичайної власності, в той же час є одним із видів власності.
Чинне цивільне законодавство України визнає саме право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності людей, -- право власності, а не якісь там розпливчаті виключні права. Як наводить О.О.Підопригора, якщо результати творчої діяльності людей не визнаються об'єктами власності, в тому числі і права власності, то немає підстав їх називати інтелектуальною власністю. Складається певний парадокс, -- власність є, права на цю власність немає. Такого, звичайно, не буває, тому треба або визнавати право інтелектуальної власності на результати творчої діяльності, або ж не називати ці результати власністю. Слід вважати, що будь-який витвір людини -- це його власність. А раз є власність, то має бути і право власності. Отже, інтелектуальна власність -- це власність на будь-які результати творчої діяльності людей, що відповідають встановленим чинним законодавством вимогам.
Аналогічної думки дотримується і Є.О.Харитонов, визначаючи інтелектуальну власність як «власність (тобто ставлення як до своїх власних) на такі результати інтелектуальної діяльності, яким відповідно до закону надається правова охорона. Даний вид власності розуміється як такий, що формується інтелектуальними зусиллями автора, але оформляється юридично за допомогою документів, які гарантують майнові права. При цьому останні стають реальністю лише завдяки їх залученню у господарський обіг за допомогою системи спостереження, вимірювань і реєстрації господарських операцій та процесів матеріального виробництва. Лише в результаті зазначеної сукупності дій об'єкт творчості перетворюється на особливий вид власності».
Отже, щоб визнати результат об'єктом інтелектуальної власності, він повинен мати творчий характер і відповідати встановленим вимогам закону. Хоча власністю є будь-який витвір людини, будь-який результат творчості, але такий результат не підпадає під правову охорону і держава не зможе забезпечити надійний захист такого результату, якщо він не відповідає вимогам закону. Особливість інтелектуальної власності полягає в тому, що всі результати інтелектуальної діяльності людини для одержання правової охорони потребують певного оформлення або наданням їм належної об'єктивної форми. Отже, суб'єкт права інтелектуальної власності має ті ж самі правомочності, в тому ж обсязі, що і суб'єкт звичайного права власності. Тому не має підстав не визнавати результати інтелектуальної діяльності об'єктами інтелектуальної власності. Позиція чинного законодавства про інтелектуальну власність щодо визнання результатів творчості об'єктами права інтелектуальної власності відповідає сучасним реаліям, а якщо є інтелектуальна власність, то має бути і право інтелектуальної власності.
Поняття «право інтелектуальної власності» слід розглядати у двох аспектах: як цивільно-правовий інститут (в об'єктивному розумінні) і як суб'єктивне право винахідників, раціоналізаторів, селекціонерів тощо.
Право інтелектуальної власності як цивільно-правовий інститут є сукупність правових норм, які регулюють суспільні відносини у сфері створення, оформлення, використання і охорони результатів інтелектуальної діяльності людей.
Суб'єктивне право інтелектуальної власності є право його суб'єкта на володіння, користування і розпорядження належним йому результатом інтелектуальної діяльності. Визначення права інтелектуальної власності у суб'єктивному сенсі закріплене в ст. 419 ЦК України, яка встановлює, що право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений Цивільним кодексом та іншим законодавством. Конкретизуючи деякі положення законодавчого визначення цього поняття, Є.О.Харитонов визначає право інтелектуальної власності в суб'єктивному сенсі як право особи володіти, користуватися, розпоряджатися та захищати від порушень з боку усіх інших суб'єктів права результат інтелектуальної, творчої діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом.
Згідно ст. 423 ЦК України особистими немайновими правами суб'єктів права інтелектуальної власності є право на визнання людини творцем об'єкта права інтелектуальної власності та право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі та репутації творця. Особисті немайнові права є чинними безстроково, вони можуть відчужуватися лише у виняткових випадках, спеціально встановлених законом.
Майнові права інтелектуальної власності можуть бути як абсолютним правом творця або інших осіб на об'єкт права інтелектуальної власності, так і мати зобов'язальний характер у правовідносинах, пов'язаних з передачею цих прав від автора до іншої особи. Перелік таких майнових прав дає ст. 424 ЦК України:
1) право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;
2) виключне право дозволяти використання об'єкта права
інтелектуальної власності;
3) виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;
4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.
На відміну від особистих немайнових прав інтелектуальної власності, існування майнових прав у правовідносинах інтелектуальної власності обмежене строком, який встановлюється нормами спеціальних законів окремо для різних видів об'єктів права інтелектуальної власності.
Суб'єктам права інтелектуальної власності належать права володіння, легітимації, користування, розпорядження та захисту прав на результати інтелектуальної діяльності. Суб'єктами права інтелектуальної власності можуть бути як творці об'єкта права інтелектуальної власності, так і інші особи, яким належать особисті немайнові та майнові права інтелектуальної власності. Творцями будь-яких результатів творчої діяльності можуть бути як повнолітні, так і неповнолітні особи.
Враховуючи положення міжнародного та національного законодавства, а саме п. 8 ст.2 Стокгольмської конвенції 1967 року та ст. 420 ЦК України, можна встановити таке коло об'єктів права інтелектуальної власності:
- твори науки, літератури й мистецтва, відображення об'єктивній формі;
- виконання, що мають за мету фіксацію, відтворення й поширення результатів творчої діяльності за допомогою технічних засобів;
- записи творчого виконання та інші записи за допомогою технічних засобів;
- кабельна і безпровідна трансляція творчого виконання;
- винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг та інші атрибути комерційного характеру, зазначення походження товарів, топографії інтегральних мікросхем, сорти рослин і породи тварин, раціоналізаторські пропозиції, науково-технічна інформація у вигляді ноу-хау та шоу-хау.
Важливим є те, що перелік згаданих об'єктів не є вичерпним, але слід враховувати, що об'єктом права інтелектуальної власності є не кожен результат творчої діяльності, а лише той, який відповідає вимогам закону. Науково-технічним результатам правова охорона надається лише на підставі відповідної кваліфікації спеціальним державним органом управління і видачі правоохоронного документу. Правова охорона об'єктів права інтелектуальної власності обмежується лише територією України, а на території інших держав здійснюється лише на підставі відповідних міжнародних конвенцій і договорів.
Для того, щоб встановити коло відносин з використання та охорони прав інтелектуальної власності саме у сфері господарської діяльності, необхідно розглянути питання щодо поділу самої інтелектуальної власності на види. З цією метою слід розглянути питання творчості як елементу поняття інтелектуальної діяльності.
Творчість -- це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини: технічній, художній, літературній, науковій, виробничій тощо. За своєю цілеспрямованістю творчість можна умовно поділити на два основні види: духовна творчість і науково-технічна творчість. Творчість гуманітарного характеру, спрямовану на збагачення внутрішнього світу людини, можна вважати духовною творчістю. Вона охоплює літературу, науку, мистецтво, виконавську майстерність артистів, звукозапис, радіо, телебачення та інші види творчої діяльності гуманітарного характеру. До результатів науково-технічної творчості належать винаходи в усіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, знаки обслуговування, фірмові назви і комерційні позначення, інформаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Це такі результати науково-технічної творчості, які можна використовувати будь-яким способом, що не суперечать закону, в господарській діяльності -- промисловості, сільськогосподарському виробництві.
Усі зазначені результати творчої діяльності об'єднані поняттям інтелектуальної власності. З цього загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правові документи виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки або моделі, фабричні або товарні знаки, знаки обслуговування. Інші об'єкти інтелектуальної власності, які залишилися за межами поняття промислової власності, становлять групу результатів творчої діяльності, що охороняється авторським правом. Цю групу часто називають літературно-художньою власністю. Отже, всі результати творчої діяльності з точки зору цивільної правової охорони поділяються на дві групи: одна група охороняється авторським правом, друга -- правом промислової власності та іншими нормативними актами. Таким чином, у цивільному праві та в цивільному законодавстві склалося два самостійні правові інститути -- авторське право і право промислової власності. До того ж, останніми роками намітилася тенденція до формування ще однієї групи результатів творчої діяльності, які не дуже вписуються в групу промислової власності, принаймні за своїм функціональним призначенням, яким є індивідуалізація учасників цивільного обігу товарів і послуг. Ними є такі інститути, як знаки для товарів і послуг, фірмове найменування та найменування місця походження товару, які відрізняються від інших об'єктів промислової власності не лише функціональним призначенням, але й і рівнем творчості -- одна справа створити винахід, інша -- знак для товарів і послуг, промисловий зразок чи фірмове найменування.
Згідно з положеннями національного законодавства, а саме статті 420 ЦК України та розподілу глав 36 - 46 даного кодексу, можна визначити такі види права інтелектуальної власності в Україні:
- на літературні та художні твори;
- на виконання, фонограми, відеограми, передачі (програми) організацій мовлення;
- на наукові відкриття;
- на винаходи, корисні моделі, промислові зразки;
- на компонування (топографії) інтегральних мікросхем;
- на раціоналізаторські пропозиції;
- на сорти рослин, породи тварин;
- на комерційні (фірмові) найменування,
- на торговельні марки (знаки для товарів і послуг),
- на географічні зазначення;
- на комерційні таємниці.
Важливим джерелом права промислової власності України є міжнародні договори і конвенції. За Паризькою конвенцією про охорону промислової власності від 20 березня 1883 р. до об'єктів промислової власності належать винаходи, загальнокорисні зразки, промислові рисунки і моделі, фабричні і товарні знаки, знаки обслуговування, фірмове найменування і вказівки про місце походження або найменування місця походження, а також запобігання недобросовісній конкуренції. У цьому переліку не йдеться про раціоналізаторські пропозиції, секрети виробництва (ноу-хау), селекційні досягнення тощо. Відповідно до чинного законодавства України про промислову власність до цієї групи об'єктів інтелектуальної власності належать: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, комерційна інформація, селекційні досягнення, раціоналізаторські пропозиції. Отже, узагальнивши усе вищенаведене щодо поділу права інтелектуальної власності на види, систему права інтелектуальної власності можна представити у вигляді схеми.
нього могли бути реалізовані в господарській діяльності. Наприклад, наукове відкриття не є об'єктом прав інтелектуальної власності у сфері господарювання, оскільки встановлені ст. 458 ЦК Украъни правомочності його автора лише надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву не можуть бути застосовані у господарській діяльності. У даному випадку враховується, що одним із найбільш важливих правомочностей суб'єкта права інтелектуальної власності є саме право користування об'єктом даного права, як таке, що має найбільш практичне значення. Користування ідеєю в праві інтелектуальної власності пов'язується з можливістю на її основі одержувати прибуток через використання останньої в підприємницькій діяльності. Право користування ґрунтується на монополії, неможливості іншими особами певний час (на строк дії патенту чи свідоцтва) одержати прибуток за рахунок кращих споживчих якостей товару, що пропонується на ринок, чи здешевлення затрат на його виробництво. Суб'єкт права інтелектуальної власності має право укладати будь-які договори з приводу інтелектуальної власності, дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності, будь-яким чином використовувати даний об'єкт на власний розсуд з додержанням при цьому вимоги не порушувати права інших осіб. Способи використання об'єкта права інтелектуальної власності у господарській діяльності визначаються ГК Украъни та спеціальними законами. Дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності, як правило, проводиться шляхом видачі ліцензії - офіційного охоронного документу, а умови використання визначаються ліцензійним договором.
Всі об'єкти права інтелектуальної власності, на які законом визначені майнові права, є об'єктами прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. У статті 424 ЦК України визначено, що майновими правами інтелектуальної власності є право на використання об'єкта прав інтелектуальної власності, виключне право дозволяти використання такого об'єкта, виключне право перешкоджати його неправомірному використанню, в тому числі забороняти таке використання, а також інші права, встановлені законом. Ці права можуть відповідно до закону бути вкладом до статутного капіталу юридичної особи, предметом договору застави та інших зобов'язань, а також використовуватись в інших відносинах.
У ст. 155 ГК України наведено невичерпний перелік об'єктів прав інтелектуальної власності у сфері господарювання. Такими об'єктами визнаються:
- винаходи та корисні моделі;
- промислові зразки;
- сорти рослин та породи тварин;
- торговельні марки (знаки для товарів і послуг); комерційне (фірмове) найменування;
- географічне зазначення; комерційна таємниця; комп'ютерні програми;
- інші об'єкти, передбачені законом.
Правомочності щодо використання об'єктів права інтелектуальної власності, найбільш поширених у галузі промислового та аграрного виробництва, а також пов'язаної з цим виробництвом торгівлі, встановлені статтями 156-162 ГК України, який, крім цього, визначає:
- основні способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання, у тому числі тих, які мають права інтелектуальної власності (ст. 20);
- дії, що визнаються недобросовісною конкуренцією, та відповідальність за їх вчинення (ст. 32-37,251-256);
- майнові права інтелектуальної власності як такі, що можуть бути вкладами учасників та засновників господарського товариства (ст. 86);
- об'єкти прав інтелектуальної власності у сфері господарювання та правомочності щодо використання низки таких об'єктів (ст. 155-162);
- створення об'єктів інтелектуальної власності як однієї з підстав виникнення господарських зобов'язань (ст. 174);
- права інтелектуальної власності як такі, що можуть використовуватися у процедурі врегулювання заборгованості неплатоспроможного боржника (ст. 213);
- майнові права інтелектуальної власності як такі, що можуть бути інвестиціями у сфері господарювання (ст. 326);
- проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності як один із напрямів інноваційної діяльності (ст. 327);
- охорону та захист прав інтелектуальної власності, захист від недобросовісної конкуренції у сфері інноваційної діяльності як сферу гарантій держави (ст. 329);
- відносини з використання прав інтелектуальної власності згідно з договором комерційної концесії (ст. 366-376).
Загальні засади захисту права інтелектуальної власності від порушень встановлені ч.3 ст. 418 ЦК, яка зазначає, що таке право є непорушним. Умови захисту прав інтелектуальної власності визначаються главою 3 та ст. 432 ЦК України, якими проголошено, що кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на звернення за захистом свого права до суду.
Глава 2. ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ЩОДО ВИКОРИСТАННЯ ВИНАХОДУ, КОРИСНОЇ МОДЕЛІ, ПРОМИСЛОВОГО ЗРАЗКА, СЕЛЕКЦІЙНИХ ДОСЯГНЕНЬ
2.1 Право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель
Винахідницька діяльність регулюється ЦК України та Законом України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», а також ГК України, який визначає правові основи використання винаходів та корисних моделей у господарській діяльності. Важливими джерелами законодавства України у цій сфері є також закони України «Про власність», «Про основи державної політики в сфері науки і науково-технічної діяльності», «Про наукову і науково-технічну діяльність». Новим у цій сфері є введення до кола результатів технічної творчості такого об'єкта, як корисна модель. Чинне законодавство встановило вимоги, яким мають відповідати винахід та корисна модель. На підставі цих вимог та інших норм чинного законодавства можна дати визначення згаданих об'єктів.
Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» визначає винахід як результат інтелектуальної діяльності людини в будь-якій сфері технології. Винахід -- це технологічне (технічне) рішення у будь-якій галузі суспільно корисної діяльності, що відповідає умовам патентоздатності, тобто є новим, має винахідницький рівень і є промислово придатним для використання.
Законодавство не обмежує поле винахідницької діяльності певної галузі технології. Об'єктом винаходу може бути: продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин), спосіб (включаючи біотехнологічні способи, способи лікування, діагностики та профілактики), застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням. Правила складання і подання заявки на винахід і заявки на корисну модель, затверджені наказом Міністерства освіти і науки України від 22 січня 2001р. № 22, дають конкретні визначення перелічених понять.
Дія Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» не поширюється на: відкриття, наукові теорії та математичні методи; методи організації та управління господарством; плани, умовні позначення, розклади, правила; методи виконання розумових операцій; комп'ютерні програми; результати художнього конструювання; топографії інтегральних мікросхем; сорти рослин і породи тварин (п. З ст. 6). Крім того, правова охорона не надається винаходу, що суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі та не відповідає умовам патентоспроможності.
Винахід відповідає умовам патентоспроможності, якщо він новий, має винахідницький рівень і придатний для користування. Винахід є новим, якщо його сутність невідома з рівня техніки. Останній стосовно заявленої пропозиції визначається за всіма видами інформації, загальнодоступними в Україні та за кордоном, до дати пріоритету винаходу. Це означає, що до дати пріоритету заявки сутність цього або тотожного рішення не була розкрита ні в Україні, ні за кордоном для невизначеного кола осіб настільки, що стало можливим його використання. Не визнається винаходом пропозиція, на яку вже подано заявку або видано авторське свідоцтво чи патент. Новизна пропозиції втрачається й тоді, коли відомості про її суть розголошені іншим шляхом до її заявки і роблять можливим її використання третіми особами. Тому автор пропозиції та інші особи, які мають до неї відношення, повинні уникати будь-якого розголошення змісту пропозиції до її заявки. Винахід має винахідницький рівень, який свідчить передусім про творчий характер пропозиції, якщо для фахівця його сутність не є очевидною і не випливає з рівня техніки. Винахід має бути придатним для використання. У вищезгаданому законі йдеться про промислове використання, але з подальшого тексту випливає, що використання може мати місце не лише у промисловості, а й у сільському господарстві, системі охорони здоров'я, оборони, транспорту та інших галузях народного господарства. У цій нормі закону (п. 8 ст. 7) йдеться про два аспекти поняття «промислова придатність»: а) галузі застосування винаходу; б) технічна можливість використання винаходу. Іноді надходять пропозиції, які за своїми параметрами відповідають вимогам патентоспроможності, але вони в сучасних умовах, наприклад, ще не можуть бути використані в суспільному виробництві -- немає відповідного устаткування, матеріалів тощо. Із закону випливає, що пропозиція може бути використана у будь-якій галузі практичної діяльності людини, суспільства, держави, не забороненій чинним законодавством. Винахід може бути використаний як державними, кооперативними, акціонерними, так і іншими підприємствами, організаціями та установами. Може використовуватися для власних потреб, а також за кордоном шляхом продажу ліцензій тощо. У цій нормі закону підкреслюється й така ознака винаходу, як технічна можливість його застосування на практиці, тобто пропозиція має бути придатною для відтворення, повторення і тиражування як у даний час, так і в майбутньому. Корисність пропозиції може виявитися у найрізноманітніших формах і способах. Вона може давати певний економічний ефект, поліпшувати умови і безпеку праці, поліпшувати якість продукції, зменшувати витрати енергії і матеріалів, зменшувати негативний вплив на навколишнє середовище тощо.
Подобные документы
Поняття та правове регулювання права промислової власності, особливості використання прав на її об'єкти. Правила складання та подання заявок на винахід та заявки на корисну модель. Основні ознаки та механізм комерціалізації інтелектуальної власності.
реферат [24,0 K], добавлен 28.12.2009Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.
книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007Інститут інтелектуальної власності. Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності. Аналіз правотворення у сфері інтелектуального розвитку країни. Пріоритетні напрями оптимізації правового регулювання сфери інтелектуальної діяльності.
реферат [44,3 K], добавлен 27.09.2014Поняття комерційної таємниці як об’єкта права інтелектуальної власності. Неправомірне збирання, розголошення та використання комерційної таємниці. Види відповідальності за порушення прав власника комерційної таємниці відповідно до законодавства України.
реферат [28,8 K], добавлен 06.12.2013Порядок використання терміну "власність" стосовно результатів творчої діяльності. Право інтелектуальної власності у зазначенні цивільно-правового інституту. Поняття і види суміжних прав та їх юридична охорона. Процедура оформлення та термін дії патенту.
реферат [215,1 K], добавлен 23.08.2010Суть інтелектуальної власності - закріплених законом прав, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній, промисловій галузях. Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності та державна система управління нею.
реферат [300,6 K], добавлен 11.10.2011Сутність інтелектуальної власності як економічної категорії. Об’єкти авторського права та суміжних прав. Майнові та немайнові права. Наслідки використання об’єктів права інтелектуальної власності для підприємств та проблеми, які виникають у її процесі.
курсовая работа [2,5 M], добавлен 03.11.2014Загальні відомості про торговельну марку. Визначення поняття торговельної марки. Реєстрація торговельного знака. Права та обов'язки інтелектуальної власності на торговельну марку. Правомочності щодо використання географічного зазначення.
курсовая работа [48,1 K], добавлен 13.12.2008Поняття інтелектуальної власності, розвиток інтелектуальної власності в Україні. Поняття майнових і особистих немайнових прав автора. Способи використання об’єктів авторських прав. Поняття авторської винагороди. Розвиток міжнародної торгівлі ліцензіями.
контрольная работа [29,3 K], добавлен 18.11.2010Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин; види прав, строк і порядок набуття чинності, державна реєстрація. Законодавча база і повноваження Кабінету Міністрів України у сфері правової охорони селекційних досягнень.
реферат [26,4 K], добавлен 11.03.2011
