Аналіз механізму правового регулювання використання права інтелектуальної власності у господарській діяльності

Корисна модель -- це конструктивне виконання пристрою, яке відповідає умовам патентоспроможності, тобто є новим і промислово придатним. Корисна модель визнається новою, якщо вона не є частиною рівня техніки. Рівень техніки включає всі відомості, які стали загальнодоступними у світі до дати подання заявки до патентного відомства України. На новизну корисної моделі також не впливає розкриття інформації про неї протягом 12 місяців до подання заявки до установи.

Право інтелектуальної власності на винахід та корисну модель охороняється державою і засвідчується патентом. Патент -- це техніко-юридичний документ, який засвідчує визнання заявленої пропозиції винаходом, корисною моделлю чи промисловим зразком, авторства на них, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти. У третьому розділі Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» встановлюється, хто й коли має право на одержання патенту. Стаття ж 6 даного закону визначає, що строк дії патенту України на винахід становить 20 років, а деклараційного патенту на винахід - 6 років від дати подання заявки. Строк дії деклараційного патенту на корисну модель - 10 років від дати подання заявки. Слід зазначити, що від дати набрання чинності ЦК України - 01.01.2004 р. - розпочався процес виведення із господарського обігу деклараційних патентів на винаходи, який завершиться до 2009 року (враховуючи, що строк чинності останнього деклараційного патенту, виданого за заявкою, яка надійшла 31.12.2003 р., закінчиться 31.12.2009 року). Всього станом на 01.01.2004 р. в Україні внесено до Державного реєстру 64795 патентів на винаходи: 37371 20-річний патент і 27424 деклараційні патенти. За 2000-2003 роки 1888 деклараційних патентів були перетворені з проведенням кваліфікаційної експертизи на 20-річні патенти.

Україна належить до авторської системи правової охорони. Право на одержання патенту перш за все фіксується за винахідником, а права всіх інших осіб є похідними. Закон передбачає можливість співавторства на винаходи, корисні моделі. Право на подання заявки має також работодавець, якщо винахід або корисну модель створено у зв'язку з виконанням службового обов'язку чи за дорученням роботодавця. Статус службових винаходів та корисних моделей окремо визначений у згаданому законі, зокрема, у статті 9. Але на жаль, законодавство України є недосконалим щодо охорони прав винахідника, який створює службовий винахід. На практиці через загрозу звільнення свої майнові і немайнові права на результати творчості наймані працівники починають захищати від протиправного використання роботодавцем лише після припинення трудових відносин з останнім, але такий захист виявляється малоефективним. Практика договірних відносин у сфері інтелектуальної власності свідчить, що найдійовішим документом, який регулює етичні, моральні та матеріальні аспекти правових відносин авторів винаходів та інших об'єктів інтелектуальної власності та їх роботодавців, слід вважати цивільно-правовий договір між роботодавцем та творчою особою, незалежно від виду правових стосунків автора інтелектуальної продукції з роботодавцем.

Оформлення прав на винаходи, корисні моделі потребує виконання ряду формальностей. Це передусім подання належним чином оформленої заявки, яка має відповідати вимогам, встановленим законом та Правилами складання і подання заявки на винахід і корисну модель. Заявка має містити: заяву про видачу патенту України на винахід, корисну модель, опис винаходу, корисної моделі, креслення (якщо на нього є посилання в описі); реферат; документ про сплату встановленого збору за подання заявки. Після надходження заявки до патентного відомства України вона підлягає спеціальній експертизі. Усі заявки перевіряють за формальними ознаками (формальна експертиза), крім того, заявка на винахід підлягає експертизі по суті (кваліфікаційна експертиза). Мета формальної експертизи заявки -- визначити, чи належить пропозиція, що заявляється, до об'єктів винаходу, а також, чи відповідає заявка вимогам закону, чи є в матеріалах заявки документ про сплату збору за подання заявки. При цьому варто пам'ятати, що заявки на корисні моделі кваліфікаційній експертизі не піддаються, і патент на зазначені об'єкти видається під відповідальність заявника і без гарантії його чинності. Експертиза заявки по суті (кваліфікаційна експертиза) проводиться з метою встановити відповідність заявленої пропозиції умовам патентоспроможності.

До майнових прав суб'єктів права на винаходи та корисні моделі належать: право на використання винаходу, право на видачу ліцензії щодо його використання, право перешкоджати його неправомірному використанню, у тому числі забороняти таке використання та інші права, встановлені законом (ст. 464 ЦК України). В.Щелкунов вважає, що в Україні відсутній дійовий захист майнових прав на об'єкти права інтелектуальної власності, що є однією з серйозних перешкод на шляху інвестицій в економіку України. Адже інвестори бажають захистити від несанкціонованого використання свої інтелектуальні здобутки, з якими вони виходять на український ринок, вкладати в них кошти та мати гарантію свого економічного зростання. Відсутність надійних гарантій стримує їхні дії.

Право власності на винахід та корисну модель засвідчується патентом, який надає його власникові виключне право на використання зазначеного об'єкту на свій розсуд. Якщо патент на винахід чи корисну модель видано кільком особам (співавторам), то відносини між ними визначаються на підставі угоди. Якщо такої угоди немає, то кожний власник патенту має право використовувати винахід, корисну модель на свій розсуд. Проте жоден з них не має права давати дозвіл на використання або передавати право власності на винахід чи корисну модель іншим особам без згоди решти власників патенту. Положення про те, що жоден з володільців охоронного документа не має права видати дозвіл (продати ліцензію) на використання об'єкта промислової власності або передати право власності на такий об'єкт іншій особі без згоди інших володільців охоронного документа викликає певні труднощі на практиці. Як вважають М.Солощук, Л.Федченко, відсутність такої згоди хоча б одного зі співавторів практично унеможливлює укладення відповідного ліцензійного договору. Під час укладання договору невиключної ліцензії ліцензіату передаються обмежені права, а ліцензіар лишає за собою право подальшого використання об'єкта промислової власності у повному обсязі на тій же території. Видача невиключної ліцензії одним зі співволодільців охоронного документа фактично не призведе до обмеження прав інших його володільців. Тобто у такому разі недоцільно просити дозволу інших володільців охоронного документа на продаж такої ліцензії і слід ввести у патентне законодавство України правову норму, яка б дозволяла співволодільцю охоронного документу на об'єкт промислової власності продавати невиключну ліцензію будь-якій зацікавленій особі без згоди інших співволодільців, але з виплатою їм грошової компенсації.

Крім виключного права на використання, власник патенту має право заборонити іншим особам використовувати винахід або корисну модель без його дозволу. Але в законодавстві встановлено можливі випадки використання запатентованого винаходу чи корисної моделі, які не є порушенням патентних прав. Так, не є порушенням патентних прав, якщо винахід та корисна модель використовується у транспортному засобі іноземної держави, цей транспортний засіб опинився в повітряному просторі, водах чи на території України випадково або перебуває тимчасово, а винахід та корисна модель використовується лише для потреб цього транспортного засобу. Не визнається порушенням патентних прав, якщо вони використовується без комерційної мети, тобто тільки для задоволення своїх власних потреб, з науковою метою або в порядку експерименту, дозволяється використовувати без дозволу суб'єктів права на винахід та корисну модель у разі надзвичайних обставин.

Проте найскладнішою є проблема використання винаходів та корисних моделей після їх впровадження у господарський обіг. Про це йдеться в п. 3 ст. 31 Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», де зазначається: «Не визнається порушенням прав, що надаються патентом, введення в господарський обіг продукту, виготовленого із застосуванням запатентованого винаходу (корисної моделі) продукту будь-якою особою, яка придбала його без порушення прав власника». Це так званий принцип вичерпання прав, суть якого полягає в тому, що виключні права на результати інтелектуальної власності не поширюються на будь-які дії з використанням матеріальних об'єктів, створених і розповсюджених у суспільстві самим власником прав, або з його дозволу. Тобто йдеться про те, що на проданий виріб, виготовлений на основі винаходу, корисної моделі чи промислового зразка, право інтелектуальної власності винахідника чи автора промислового зразка не поширюється.

Винахід та корисна модель стали товаром і тому можуть бути об'єктом будь-яких цивільно-правових правочинів. На підставі договору власник патенту може передати право інтелектуальної власності на винахід, корисну модель будь-якій особі, яка стає правонаступником власника патенту. Отже, винахід та корисна модель можуть бути відчужені будь-яким способом: даруванням, міною, продажем тощо. Власникові патенту належить право видачі дозволу на використання винаходу будь-якій особі на основі ліцензійного договору, тобто видача ліцензії на право використання. Договори на передачу права інтелектуальної власності на винахід, корисну модель і ліцензійні договори набувають чинності лише за умови, що вони складені у письмовій формі, підписані сторонами і зареєстровані в Установі. Порядок розгляду та реєстрації таких договорів регулюється Інструкцією про подання, розгляд, публікацію та внесення змін до реєстру відомостей про предачу права власності на винахід (корисну модель) та видачу ліцензії на використання винаходу (корисної моделі). Затвердженою Наказом Міністерства освіти і науки України від 16.07.2001 р. № 521. З метою широкого сповіщення про запатентований винахід, корисну модель власник патенту має право подати до Установи для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу чи корисної моделі.

Законодавство про промислову власність зобов'язує власників патентів добросовісно користуватися виключними правами, що надаються патентом. Добросовісне користування розуміється як таке, що не завдає шкоди іншим власникам патентів, іншим фізичним і юридичним особам, навколишньому середовищу, інтересам суспільства, національній безпеці тощо. Власник патенту повинен сплачувати відповідні збори за підтримання чинності патенту і добросовісно користуватися виключним правом, що випливає з патенту.

Власник патенту зобов'язаний використати запатентований винахід або корисну модель. Якщо ж він не використовується або використовується недостатньо в Україні протягом трьох років від дати публікації відомостей про видачу патенту, то для власника патенту можуть настати негативні наслідки. У такому разі будь-яка особа, яка має намір і виявляє готовність використовувати винахід, корисну модель пропонує власникові патенту укласти ліцензійний договір, і у разі його відмови від укладення ліцензійного договору зазначена особа може звернутися до суду із заявою про надання їй дозволу на використання винаходу або корисної моделі (видати примусову ліцензію). Суд може ухвалити рішення про надання дозволу заінтересованій особі на використання винаходу, корисної моделі, а в рішенні визначаються обсяг використання запатентованого об'єкта, строки дії дозволу, розмір та порядок виплати винагороди власникові патенту.

Будь-які спори, що виникають у зв'язку із застосуванням законодавства про промислову власність, вирішує суд. Поступово вирішується проблема з0апровадження ефективних механізмів реалізації законодавчих норм щодо захисту прав інтелектуальної власності у судовому порядку. З 1 березня 2003 року у Вищому господарському суді України та в апеляційних господарських судах почали діяти спеціалізовані судові палати з розгляду справ у господарських спорах, пов'язаних із захистом прав на об'єкти інтелектуальної власності. Запроваджено також відповідну спеціалізацію суддів у місцевих господарських судах.

2.2 Право інтелектуальної власності на промисловий зразок

Суспільні відносини, що складаються у процесі створення і використання промислового зразка, регулюються в нашій державі ЦК України та Законом України «Про охорону прав на промислові зразки», який за своєю природою є спеціальним законом. Слід враховувати, що після вступу у дію нового Цивільного кодексу положення зазначеного спеціального закону застосовуються у тій частині, яка не суперечить кодексу.

Відповідно до ст. 5 Закону «Про охорону прав на промислові зразки» об'єктом промислового зразка може бути форма, малюнок чи розфарбування або їх поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб. Промисловий зразок -- це нове конструктивне вирішення виробу, що визначає його зовнішній вигляд і придатне для здійснення промисловим способом. Промисловий зразок є результатом творчої діяльності людини у сфері художнього конструювання, вирішенням естетичної та декоративної сторони промислового виробу. Декоративна сторона може бути виражена у формі, структурі, кольорі. Обов'язковою умовою визнання виробу промисловим зразком є відтворюваність його промисловими засобами.

Правова охорона промисловим зразкам надається шляхом реєстрації, для чого автор чи його спадкоємець, або роботодавець, якщо промисловий зразок створено в зв'язку з виконанням службових обов'язків чи доручення роботодавця, подають заявку у патентне відомство. Охоронні документи на промислові зразки реєструються у Державному Реєстрі Патентів на промислові зразки, який зберігається у електронному та паперовому носіях. Запис про реєстр патенту містить відомості із зазначенням міжнародних цифрових кодів відповідно до стандартів ВОІВ та міжнародного депонування. Відомості про реєстрацію патентів публікуються в офіційному бюлетені „Промислова власність”. Слід відмітити, що за останні роки кількість зареєстрованих охоронних документів на промислові зразки постійно збільшується. Так, якщо в 1997 році було подано 392 заявки, то вже у 2000 році їх кількість становила 1043, в 2001 - 1186, в 2002 - 1267, в 2003 - 1474 заявки.

Суть промислового зразка розкривається в описі та характеризується простим переліченням сукупності його суттєвих ознак, відображених на фотографіях, які визначають зовнішній вигляд виробу. Слід зауважити, що заявка на промисловий зразок не містить формули на відміну від заявки про надання охорони винаходу чи корисній моделі.

Відповідно до закону "Про охорону прав на промислові зразки" його дія не поширюється на об'єкти архітектури (крім малих архітектурних форм), промислові, гідротехнічні та інші стаціонарні споруди; друковану продукцію, як таку; об'єкти нестійкої форми з рідких, газоподібних, сипких або подібних їм речовин тощо.

Право власності на промисловий зразок засвідчується патентом. Обсяг правової охорони промислового зразка визначається сукупністю суттєвих ознак, зображених на фотографіях виробу (його макета, малюнка).

Згідно ст. 465 ЦКУ строк дії патенту на промисловий зразок становить 15 років від дати подання заявки. Промисловий зразок відповідає умовам патентоспроможності, якщо він новий і промислово придатний. Промисловий зразок є промислово придатним, якщо його можна використати у промисловості або в будь-якій іншій галузі діяльності. Промисловий зразок визнається новим, якщо сукупність його істотних ознак не стала загальнодоступною у світі до подання заявки до патентного відомства України. Проте на новизну промислового зразка не впливає розкриття інформації про нього автором або особою, яка одержала від автора прямо чи опосередковано таку інформацію протягом 6 місяців до дати подання заявки. При встановленні новизни промислового зразка до уваги береться зміст усіх заявок, що раніше надійшли до патентного відомства України. Але щодо новизни слід зауважити, що цієї умови може бути недостатньо для характеристики творчого рівня художньо - конструкторського рішення, яким є промисловий зразок. Адже у дизайні будь-якого промислового виробу можна змінити якісь елементи, не змінюючи при цьому суті виробу, але роблячи його більш привабливим для покупців. Тому законодавства з охорони промислових зразків багатьох зарубіжних країн містять таку умову, яка характеризує творчий, індивідуальний характер розробки - оригінальність. Так, 13 жовтня 1998 р. Європейським парламентом та Радою Євросоюзу була прийнята директива 98/71 ЄС з правової охорони промислових зразків, яка була покладена в основу Положення ЄС про промислові зразки від 5.05.2002 р. Даним положенням було введено таку умову правової охорони промислового зразка як «індивідуальність» - промисловий зразок має індивідуальний характер, якщо загальне враження, яке він справляє на поінформованого користувача, відрізняється від того враження, яке справляє на поінформованого користувача будь-який інший загальнодоступний промисловий зразок. Слід визнати, що законодавство України не дозволяє чітко визначити об'єкти, яким надається правова охорона як промисловим зразкам, тому доцільно було б використати норми Положення ЄС про промислові зразки і в нашому законі та ввести до нього умову «індивідуальність» або «оригінальність», яка б підкреслювала творчий індивідуальний задум дизайнера при створенні такого художньо - конструкторського виробу як промисловий зразок.

Патентні закони України містять лише право авторства та право на присвоєння свого імені винаходу чи корисній моделі. Автор промислового зразка права на присвоєння свого імені промисловому зразку не має. Як, між іншим, винахідники і автори промислових зразків не мають права на присвоєння спеціальної назви. В.Кукуруз наводить, що особисті немайнові права у чинному законодавстві про інтелектуальну власність наведені поверхово, безсистемно і неповно, законодавство також не містить визначення особистих немайнових прав на об'єкти інтелектуальної власності. Слід було б дати визначення кожного окремого особистого немайнового права на об'єкти цієї власності.

Відносини, що виникають у зв'язку з виведенням, використанням, захистом, відчуженням нових сортів рослин, регулюються нормами глави 42 ЦКУ, Законом України «Про охорону прав на сорти рослин». Також в Україні прийнято Закон «Про племінне тваринництво», який визначає загальні, економічні та організаційні основи діяльності в галузі виведення племінних тварин і птиці, а також правове становище суб'єктів і структур племінного тваринництва. Як зазначає О.А. Підопригора, доцільність прийняття двох різних законів - про охорону прав на сорти рослин і нові породи тварин, тобто на селекційні досягнення, викликає сумнів, адже це зумовлює багато повторів.

Законодавство про рослини розрізняє два види сортів: сорти, що допущені до господарського використання, і сорти, які захищені патентом, тобто запатентовані сорти. Об'єктом правової охорони Законом України «Про охорону прав на сорти рослин» і ст. 485 ЦК України визнають особисті немайнові права автора. Перелік родів і видів рослин, на сорти яких видаються патенти, визначається Кабінетом Міністрів України. Об'єктом права на сорт є селекційне досягнення у рослинництві, одержане штучним шляхом або шляхом добору і таке, що має одну або кілька господарських ознак, які відрізняють його від існуючих сортів рослин. Сорт визнається патентоспроможним і на нього видається патент, якщо він є новим та відповідає умовам новизни, вирізняльності, однорідності і стабільності.

Суб'єктом права інтелектуальної власності, що виникає у процесі створення і використання сорту рослин, може бути будь-яка фізична і юридична особа (ст. 487 ЦК України).

Особа, яка одержала патент на сорт, стає його власником, і має право виключного використання власного сорту, а також дозволяти чи забороняти використання сорту іншими особами, тобто ніхто без дозволу власника не може здійснювати щодо матеріалу сорту такі дії як виробництво або відтворення; доведення до кондиції з метою розмноження; пропонування до продажу; продаж або інший комерційний оборот; вивезення за межі митної території України; ввезення на митну територію України; зберігання для будь-яких вищевикладених цілей. Права, що надаються патентом його власникові можуть бути передані ним або його правонаступником будь-якій третій фізичній чи юридичній особі повністю або частково, що оформляється ліцензійним договором, який має бути зареєстрований в Установі під загрозою його недійсності.

Під тваринництвом закон "Про племінне тваринництво" розуміє господарську діяльність по вирощуванню тварин і птиці. Племінне тваринництво -- це виведення тварин і птиці вищої якості, об'єктами якого є племінна (чистопородна) велика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні та птиця (далі -- тварини). Племінна тварина -- це тварина вищої якості порівняно з іншими тваринами свого виду, вона походить від батьків, зареєстрованих у племінних документах, і сама також зареєстрована у племінних документах як така, що має відповідно до встановлених вимог дані офіційного обліку продуктивності та класифікації за типом. Отже, племінне тваринництво -- це наукова, творча діяльність з виведення нових племінних тварин, що істотно відрізняються від своїх попередників цілим комплексом ознак (вищою продуктивністю, стійкістю до хвороб, невибагливістю до кормів тощо). Порода повинна бути дійсно новою порівняно з тими, що вже розводяться в Україні чи за кордоном, а її відмінні ознаки мають бути стабільними, тобто надійно передаватися потомству. Селекційним досягненням у тваринництві визнається порода, тобто створена людиною цілісна численна група тварин загального походження, яка має генеалогічну структуру і властивості, які дають змогу відрізнити її від інших тварин цього самого виду і кількісно достатні для розмноження як однієї породи.

Суб'єктами цієї діяльності є підприємства з племінної справи, селекційно-гібридні центри, іподроми, лабораторії імуногенетичного контролю, контрольно-випробувальні станції, центри трансплантації ембріонів, а також фермерські господарства, які мають свідоцтво на право займатися племінною справою.

Заявка на нову породу подається до Міністерства агро-прмислового комплексу України, де вона підлягає обов'язковій експертизі. Після завершення експертизи приймається рішення про визнання пропозиції селекційним досягненням, якщо вона відповідає умовам патентоспроможності, а в Державному реєстрі селекційних досягнень у галузі тваринництва України робиться відповідний запис і видається правоохоронний документ. Цей документ засвідчує авторство селекціонера і право власності на селекційне досягнення. До відносин, пов'язаних з правами на селекційні досягнення і охороною цих прав, відповідно застосовуються норми про промислову власність. При цьому відповідні права та обов'язки патентного відомства здійснюються державним органом, на який покладено випробування та охорону селекційних досягнень. Використання селекційного досягнення у тваринництві іншими особами може мати місце лише на підставі договору.

РОЗДІЛ 3. ПОВНОВАЖЕННЯ СУБ'ЄКТІВ ГОСПОДАРЮВАННЯ ПО ВИКОРИСТАННЮ ТОРГОВЕЛЬНОЇ МАРКИ, КОМЕРЦІЙНОГО НАЙМЕНУВАННЯ, ГЕОГРАФІЧНОГО ПОЗНАЧЕННЯ ТА КОМЕРЦІЙНОЇ ТАЄМНИЦІ

3.1 Право інтелектуальної власності на торговельну марку

15 грудня 1993 р. був прийнятий Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», який за своїм змістом відповідає основним вимогам Всесвітньої організації інтелектуальної власності. На розвиток цього закону патентне відомство прийняло ряд відомчих нормативних актів. Закон України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» своїм основним завданням має індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями. Як вважає О.Святоцький, в умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай потрібна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів і послуг інших виробників чи осіб, які надають послуги. Саме цим даний закон відрізняється від законодавства про комерційне найменування, завданням якого є індивідуалізація виробників, а не товарів чи послуг. Правове регулювання використання торгової марки здійснюється також Цивільним та Господарським кодексами та законом України «Про захист від недобросовісної конкуренції». Слід також згадати діючі в Україні міжнародні документи, такі, як Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків, Ніццьку угоду про міжнародну класифікацію виробів і послуг для реєстрації знаків, Договір щодо законів про товарні знаки.

Згідно з новим ЦК України знаки на товари та послуги визначаються як торговельна марка, така заміна терміну була пояснена тим, що саме визначення «торговельна марка» набуло за останні роки поширення серед підприємців. Отже на даний час в нашому законодавстві виникло термінологічне розмаїття, яке слід упорядкувати шляхом внесення змін у відповідні законодавчі акти.

Відповідно до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів та послуг» знаком визнається таке позначення, за яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб, а відповідно до ст. 494 ЦК України торговельною маркою може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація позначень, які придатні для вирізнення товарів (послуг), що виробляються однією особою, від товарів, що виробляються іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, комбінації кольорів.

Першу групу становлять символи, позначення, відзнаки, що мають уже офіційно визнане значення для держави чи суспільства, наприклад герби, прапори, емблеми, офіційні назви держав, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій, нагороди та інші відзнаки. Другу групу становлять позначення, які або не мають розрізняльної здатності, або є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду, або лише вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товару або надання послуги. Так, не визнаються, зокрема, знаками для товарів і послуг позначення у вигляді чаші, обвитою змією, оскільки це позначення є загальновживаним символом для медицини. До цієї ж другої групи належать позначення, що можуть ввести в оману споживача щодо товару, послуги або особи, яка виробляє товар чи надає послуги, а також позначення, що є загальновживаними символами і термінами. Не визнаються знаками для товарів і послуг позначення, які підпадають під чинність інших законів - промислові зразки, назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецтва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагменти без згоди власників авторського права або їх правонаступників. До третьої групи позначень відносяться такі, що є тотожними або схожими настільки, що їх можна сплутати з раніше зареєстрованими знаками чи заявленими на реєстрацію та зі знаками інших осіб, якщо ці знаки охороняються без реєстрації на підставі міжнародних договорів, учасником яких є Україна, а також фірмовими найменуваннями, що відомі в Україні і належать іншим особам, також зазначенням походження товарів, сертифікаційними знаками, зареєстрованими у встановленому порядку. Раніше законодавчою підставою для визнання торговельної марки добре відомою була тільки норма статі 6 Паризької конвенції про охорону промислової власності. Прийнятими 22.05.2003 змінами до Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачено, що торговельна марка може бути визнана добре відомою судом або Апеляційною палатою, яка діє в Держдепартаменті.

Так, вперше 12 та 15 березня 2004 року було визнано торговельну марку добре відомою в Україні з урахуванням факторів, визначених Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Нею стала торговельна марка «Європа плюс». 12.03.2004 Господарський суд м. Києва визнав позначення «Європа плюс» добре відомим як знак ТОВ «Телерадіокомпанія «Європа Плюс Київ» станом на 29.04.1999. При прийнятті рішення суд, зокрема, врахував факт, що протягом тривалого часу позначення «Європа плюс» ототожнювалося виключно з діяльністю згаданої компанії. Зазначене рішення прийнято в процесі розгляду конфлікту між ТОВ «Телерадіокомпаній «Європа Плюс Київ» та ЗАТ «Студія «Європа Плюс Україна». 15.03.2004 Господарський суд м. Києва визнав торговельні марки за трьома свідоцтвами, виданими «Макдональдс корпорейшн» добре відомими в Україні станом на 05.12.1995. Суд погодився, що торговельні марки тривалий час інтенсивно використовувались на території України для маркування та розповсюдження продукції. Слід зазначити, що відповідно до частини третьої статті 494 ЦК набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не потребує засвідчення зазначеним свідоцтвом.

Особа, яка бажає одержати свідоцтво, подає до патентного відомства України заявку на видачу свідоцтва на знак для товарів і послуг, яка складається українською мовою і має містити такі документи: а) заяву про реєстрацію знака; б) зображення позначення, що заявляється; в) перелік товарів і послуг, для яких заявник просить зареєструвати знак, згрупованих за Міжнародною класифікацією товарів і послуг для реєстрації знаків. Назви у знаках для товарів і послуг подаються українською мовою, якщо товари реалізуються, а послуги надаються виключно на території України. Порядок подачі заявки регулюють Правила складання та подання заявки на видачу свідоцтва України на знак для товарів і послуг, затверджені наказом Державного патентного відомства України від 28.07.1995р. Після встановлення дати подання заявки на знак для товарів і послуг заклад експертизи проводить експертизу заявки, яка фактично складається із двох окремих експертиз -- за формальними ознаками (встановлює відповідність матеріалів заявки встановленим вимогам і наявність документа про сплату збору за подання заявки), та кваліфікаційної експертизи (виявлення відповідності заявленого позначення умовам надання правової охорони). Після прийняття рішення про реєстрацію знака Установа у своєму офіційному бюлетені публікує відомості про видачу свідоцтва, здійснює державну реєстрацію знака і видає заявникові свідоцтво. Будь-яке рішення Установи за заявкою на знак може бути оскаржене заявником протягом трьох місяців від дати одержання рішення.

Слід простежити динаміку реєстрації охоронних документів на торгові марки на протязі останніх років. Так, у 2000 році у державний реєстр України було внесено 6272 заявки на торгові марки, у 2001 р. - 8583, у 2002 р. - 11324, у 2002 р. - 11324, у 2003р. - 13781. Важливим є те, що зростання забезпечене за рахунок збільшення заявок саме від національних заявників.

Права, що надаються заявникові одержаним свідоцтвом, діють від дати подання заявки, строк дії подовжується за умови сплати відповідного збору. Свідоцтво про реєстрацію знака надає його володільцю право власності на знак, строк чинності якого - 10 років від дати подання заявки. Свідоцтво надає його власникові виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд. Закон, зокрема, ст. 495 ЦК України, надає власнику торгової марки лише майнові права інтелектуальної власності. Виключне право на товарний знак, яке набувається через його реєстрацію, можна визначити як право заборони іншим особам використовувати цей знак для комерційних цілей, «використання» знака означає відтворення його на товарах або при наданні послуг, або при рекламуванні, продажу, імпорту товарів із незаконним використанням знака, або при пропозиції і наданні послуг під таким знаком.

Слід зазначити, що у деяких країнах, зокрема, у Російській Федерації, право власності на торгову марку може одержати лише юридична особа та фізична особа - підприємець. Деякі українські науковці теж дотримуються такої думки. Так, Мельник О. вважає, що фізична особа, яка не займається підприємницькою діяльністю і не бере участі у виробництві товарів і послуг, не має на меті використання торгової марки для індивідуалізації товарів і послуг на ринку. До речі, стаття 157 ГК України вказує, що суб'єкти права власності на торгову марку мають бути задіяні у господарській діяльності. Але в Україні не можна обмежувати права фізичної особи на торгову марку, так як, по-перше, це не відповідає міжнародному Договору про закони щодо товарних знаків 1994 року, а по-друге, дане питання вирішується шляхом положень п.6 ст. 3 згаданого Договору про те, що країна має право вимагати заяву про наміри використовувати торгову марку та надання у певні строки доказів використання торгової марки. Дійсно, ч. 4 статті 18 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг» передбачає дострокове припинення права на торгову марку, якщо вона не використовувалась протягом трьох років.