Кримінально-правова політика України

Дисертантом аналізуються проблеми кримінальної відповідальності, які пов'язані із змістом цього інституту, моментами її початку та закінчення. Аналізуються проблеми невідповідності визначеної у ст. 2 КК підстави кримінальної відповідальності фактичним характеристикам ряду діянь, за які відповідно до чинного КК настає кримінальна відповідальність (готування до злочину, замах на вчинення злочину, підбурювання та пособництво). З урахуванням здійсненого аналізу вноситься пропозиція, щодо зміни ч. 1 ст. 2 КК і визначення в якості підстави кримінальної відповідальності винне вчинення особою діяння, передбаченого нормами Загальної та Особливої частин КК України.

Вимагає уточнення ряд нормативних позицій, пов'язаних з інститутом зворотної дії кримінального закону в часі. При цьому вбачається необхідним більш чітко сформулювати поняття “пом'якшення кримінальної відповідальності”, яке використовується ч. 1 ст. 5 КК і закріплення її таким чином, щоб під дію вказаної норми підпадало будь-яке покращення правового становища особи, що відбулось внаслідок прийняття нового кримінального закону.

Покладення в основу класифікації злочинів строку позбавлення волі передбаченого санкцією норми Особливої частини КК є абсолютно виправданою, і дало можливість більш чітко структуризувати чинне кримінальне законодавство. Однак жорстка прив'язка класифікації виключно до розміру санкції кримінально-правової норми фактично відкинула оцінку ступеня суспільної небезпечності особи, що вчинила злочин, унеможливила врахування конкретних обставин учинення злочину. Це, в кінцевому, не відповідає реаліям оцінки тяжкості конкретного злочину, і висуває потребу в зміні нормативного регулювання. Виходом із цього становища була б нормативна ув'язка класифікації з вироком суду, яка базувалась би на принципах визначених ст. 12 КК.

Вноситься пропозиція щодо внесення змін до ст. 17 КК, які б визначали обов'язок припинення кримінального переслідування особи, яка добровільно відмовилась від доведення злочину до кінця, оскільки чинна редакція не містить такого імперативу.

Дисертантом обґрунтовуються й вносяться пропозиції відносно визнання суб'єктом злочину поруч із фізичною також і юридичної особи.

Аналіз інституту суб'єкта злочину свідчить про невідповідну скерованість кримінально-правової політики на розширення сфери кримінально-правової відповідальності неповнолітніх, яке фактично привело до порушення принципу суб'єктивного ставлення за провину, до ситуації, коли до кримінальної відповідальності притягаються особи, які не усвідомлюють фактичних характеристик учиненого діяння. Виходом з цього положення вбачається скасування кримінальної відповідальності неповнолітніх за такі склади злочинів, характеристики яких не охоплюються їх, свідомістю внаслідок вікових особливостей.

Дисертантом обґрунтовується доцільність нормативного врегулювання питання верхньої вікової межі кримінальної відповідальності.

В сфері нормативного регулювання суб'єктивної сторони складу злочину вбачається доцільним нормативно визначити ситуацію вчинення злочинів із двома формами вини, які знайшли своє фактичне закріплення в статтях Особливої частини КК.

Обґрунтовується необхідність корегування норм КК, які регулюють інститут співучасті у злочині. Напрямками кримінально-правової політики у цьому питанні повинні стати: 1. приведення у відповідність ознак видів співучасників, усунення ситуації, коли ті ж самі характеристики визначають різні види злочинної поведінки (ситуація подвійних стандартів); 2. внесення коректив до ст. 28 КК із метою приведення у відповідність нормативного регулювання існуючим теоретичним концепціям, а також ліквідації протиріч у питаннях визначення ознак тих самих форм співучасті у злочині. З цією метою пропонується нормативно закріпити таку форму співучасті, як вчинення злочину групою осіб без попередньої домовленості (змови) із розподілом ролей; більш широко ( на рівні конкретних видів діяльності) нормативно визначити ознаки організованої групи та злочинної організації.

Аналіз інституту множинності свідчить про необхідність внесення відповідних коректив у визначення повторності злочинів. При цьому пропонується залишити визначення повторності при вчиненні виключно тотожних та однорідних злочинів, виключивши ч. 3 ст. 32, яка передбачає можливість визнання повторністю вчинення різнорідних злочинів.

В контексті подальшого вдосконалення інституту обставин, що виключають злочинність діяння, обґрунтовується точка зору щодо доцільності доповнення існуючого переліку обставин новими - здійснення власного права, виконання професійних функцій та згода потерпілого.

Достатньо повна регламентація у чинному законодавстві інституту звільнення від кримінальної відповідальності тим не менш не уникла ряду недоліків. Дисертантом висловлена позиція, щодо необхідності ліквідації існуючої колізії у питанні застосування помилування між КК України (ст. 44) та нормами Положення "Про порядок застосування помилування", затвердженого Указом Президента України від 12 квітня 2000 р. При цьому існуючі суперечності повинні бути вирішені на користь КК України, норми якого в цьому питанні відповідають Конституції України (п. 27 ст. 106).

Обґрунтовується позиція щодо необхідності виключення з чинного КК України норм, що регламентують інститут судимості, як такий, що суперечить чинній Конституції України.

Потребує нормативного уточнення поняття шкоди заподіяної злочином, як критерію кваліфікації діяння, уніфікація існуючих понять, приведення їх до єдиних показників.

Забезпечення прав громадян вимагає дотримання конституційного порядку їх обмеження, який можливий виключно через суд. Одним із видів обмеження є притягнення до кримінальної відповідальності з призначенням покарання у вигляді позбавлення волі. При цьому режим відбування покарання, який фактично визначає рівень обмежень, обирається не судом, а комісією Державного департаменту України з питань виконання покарань на підставі Інструкції. Це суперечить вказаним конституційним принципам і вимагає доповнення КК нормою, яка би визначала режим відбування покарання відповідно до вчинених злочинів і категорій засуджених, який повинен обиратись судом при постановлені обвинувального вироку.

Висновки

Кримінально-правова політика це самостійний напрямок внутрішньої правової політики України, який, на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики).

Напрями кримінально-правової політики визначаються на підставі групування об'єктів злочинних посягань, які, у свою чергу, визначаються за рівнем значимості суспільних відносин, благ та інтересів, прийнятих під кримінально-правову охорону.

Зміст кримінально-правової політики визначається тими задачами, які стоять перед цим елементом правової політики у сфері боротьби зі злочинністю. Кримінально-правова політика є генеральним напрямком діяльності держави по боротьбі зі злочинністю специфічними кримінально-правовими засобами.

Предмет кримінально-правової політики утворюють: основні принципи кримінально-правового впливу на злочинність; криміналізація та декриміналізація діянь; визначення характеру караності суспільно небезпечних діянь (пеналізація) і умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання, зниження покарання нижче межі, передбаченої нормою кримінального закону або заміни тяжких його видів менш тяжкими (депеналізація); визначення альтернативних покаранню заходів кримінально-правового характеру (замінюючих заходів), а також заходів, які застосовуються разом із покаранням (підкріплюючих заходів); тлумачення кримінального законодавства; діяльність правоохоронних органів по застосуванню норм і інститутів кримінального закону, з'ясування їх ефективності; визначення шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових заходів на правосвідомість населення (правове виховання).

Виділяються наступні рівні кримінально-правової політики України: доктринальний, програмний, законодавчий, науковий, правовиконавчий та правозастосувальний.

У якості суб'єктів кримінально-правової політики виступають: Верховна Рада України; Президент України; Кабінет Міністрів України; Конституційний Суд України; Верховний Суд України.

Учасниками кримінально-правової політики є: суди загальної юрисдикції; правоохоронні органи (прокуратура, МВС, СБУ, органи податкової міліції, органи Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.); громадяни (у випадках притягнення їх до кримінальної відповідальності за порушення норм КК).

Завдання кримінально-правової політики реалізуються у наступних сферах: визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання; визначення кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації); визначення оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація й депеналізація); запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція) та у сфері взаємодії з іншими елементами (складовими) правової політики у сфері боротьби зі злочинністю.

Джерелами кримінально-правової політики є Конституція України, Закони України, Постанови Кабінету Міністрів України, Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України та міжнародні договори, ратифіковані Україною.

За своїм типом кримінально-правова політика України наближається до демократичного типу.

В основі кримінально-правової політики України лежить система принципів, яка має на меті забезпечення побудови та реалізації кримінально-правової політики демократичного типу.

Реалізація кримінально-правової політики через застосування кримінального закону являє собою один з основних видів її реалізації, і здійснює найбільший вплив на суспільну правосвідомість, формування оцінки суспільством кримінально-правової політики, вироблення вимог до її формування.

Ефективність застосування кримінально-правової політики визначається досягненням найбільшого із запланованих, при формуванні кримінального закону, наслідків.

Процеси криміналізації і декриміналізації являють собою серцевину кримінально-правової політики, через які, у першу чергу, проявляються основні принципи, цілі, напрямки кримінально-правової політики України.

Основними показниками криміналізації виступають об'єкт, обсяг та інтенсивність криміналізації, які визначаються трьома групами підстав: юридико-кримінологічними, соціально-економічними та соціально-психологічними.

Чинний Кримінальний кодекс України, є якісно вищим, порівняно з тими, що йому передували, побудований на сформованій за період 1991-2001 рр. концепції національної кримінально-правової політики і розроблений відповідно до нових завдань правової політики України у сфері боротьби зі злочинністю, які визначились у цей період.

Незважаючи на загальну високу оцінку КК 2001 р., він не позбавлений вад, які визначають необхідність внесення до нього змін та доповнень, що перебувають у руслі кримінально-правової політики України.

Важливим доповненням до дисертації є 6 додатків, які містять узагальнення проведених дисертантом кримінологічних досліджень; пропозиції щодо внесення змін та доповнень до Кримінального кодексу України та перелік опублікованих автором праць із проблем кримінально-правової політики.

Список праць опублікованих автором за темою дисертації

1. Кримінально-правова політика Української держави: теоретичні, історичні та правові проблеми. Монографія. - К.: АТІКА, 2005. - 332 c.

2. Фріс П.Л. Нарис історії кримінально-правової політики України. Монографія. - К.: АТІКА, 2005. - 124 с.

3. Фріс П.Л. Організована злочинність - загроза державності України // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету. Випуск ІІІ. - Івано-Франківськ, 1999. - С. 96-102.

4. Фріс П.Л. Постзлочинна поведінка як об'єкт правового регулювання та її врахування в правозастосувальні та профілактичній діяльності // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск IV. - Івано-Франківськ, 2000. - С. 105-119.

5. Басай В.Д., Фріс П.Л. Деякі питання діяльності правоохоронних органів в екстремальних умовах // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск VІІ - Івано-Франківськ, 2001. - С. 154-165.

6. Фріс П.Л. Деякі питання оптимізації забезпечення права на захист в кримінальному процесі // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України.. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск VІІІ- Івано-Франківськ, 2001. - С. 165-172.

7. Фріс П.Л. До питання про зміст інституту обмеження дії законодавства про кримінальну відповідальність // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск ІХ- Івано-Франківськ, 2002. - С. 124-129.

8. Фріс П.Л. Актуальні питання вдосконалення Загальної частини чинного Кримінального кодексу України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). - Випуск Х. - Івано-Франківськ, 2002.- С. 127-142.

9. Фріс П.Л. Розвиток ідей кримінально-правової політики в працях українських вчених криміналістів XVIII-початку ХХ сторіччя. (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Випуск ХІІ. - Івано-Франківськ, 2002. - С. 167-176.

10. Фріс П.Л. Кримінальна політика в Україні в період творення незалежної Української держави (1917-1922 рр.) - (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Випуск ХIV. - Івано-Франківськ, 2004. - С. 227-232.

11. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика і питання криміналізації та декриміналізації діянь. (Збірник наукових статей викладачів юридичного інституту). - Випуск ХV. - Івано-Франківськ, 2004. - С. 164-169.

12. Фріс П.Л. Питання застосування запобіжного заходу у вигляді взяття під варту у світлі дотримання прав особи // Вісник Луганської Академії внутрішніх справ. Спеціальний випуск. Ч.1. -2001.- С. 26-30.

13. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України в період козацької держави Богдана Хмельницького. Науковий вісник Юридичної академії МВС - № 3 - 2004 - С. 102-107.

14. Фріс П. І знов про відповідальність за організовану злочинну діяльність // Право України. - № 1 -1995.- С. 39-42.

15. Фріс П.Л. Питання кримінально-правової політики у сфері боротьби з організованою злочинністю // Право України. - № 12 - 2004- С. 101-105.

16. Фріс П.Л. Питання подальшого вдосконалення кримінального законодавства України // Наше право. - № 1 - 2003. - С. 13-20.

17. Фріс П.Л. Обмеження дії кримінального закону як інститут Українського кримінального права // Наше право. - № 2 - 2003, - С. 41-45.

18. Фріс П.Л. До питання про підставу кримінальної відповідальності // Наше право.-№ 1 - 2003. - С. 71-76.

19. Фріс П.Л. Кримінально-правова політика України в XVII ст. // Наше право.-№ 1.-2004. - С. 60-64.

20. Фріс П.Л. Завдання кримінально-правової політики // Наше право. - № 2 (ч. 1). - 2004.- С. 81-87.

21. Фріс П.Л. Реалізація кримінально-правової політики через кваліфікацію злочинів // Наше право. - № 3. - 2004.- С. 77-82.

22. Фріс П.Л. До питання про типологізацію кримінально-правової політики // Наше право. - 2004, № 4 - С. 54-59.

23. Фріс П.Л. Інтереси кримінально-правової політики // Наше право -2005, № 1 - С. 52-59.

24. Фріс П.Л., Малєєв А.Ю. Питання реформування кримінально-процесуального законодавства України та забезпечення рівності учасників кримінального процесу // Адвокат. - № 1 - 2002 - С. 11-17.

25. Фріс П.Л., Малєєв А.Ю. Кримінально-правова політика в сфері боротьби з торгівлею людьми // Адвокат. - № 9 - 2005 - С. 9-14.

26. Фріс П. Питання кваліфікації злочинів за ознакою їх вчинення в складі організованої злочинної групи // Малий і середній бізнес. - № 1-2 - 2000 - С. 69-75.

27. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Підручник. - К.: АТІКА, 2004. - 485 с.

28. Фріс П. Кримінальне право України. Загальна частина. Навчальний посібник. - К.: ЦНЛ. - 2004. - 362 с.

29. Басай В., Фріс П. Кримінальне право України (загальна частина). Збірник завдань. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Плай, 1998. - 111 с.

30. Басай В., Фріс П., Фріс І. Короткий словник кримінально-правових термінів. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Плай, 1999 .- 112 с.

31. Басай В.Д., Фріс П.Л. Кримінальне право України Загальна частина. В схемах та визначеннях. Навчальний посібник. - Івано-Франківськ: Плай, 2000. - 248 с.

32. Фріс П.Л. Поняття, джерела, предмет, завдання, система та принципи кримінального права України. (Лекція). - Івано-Франківськ: Сімик - 2002. -36 с.

33. Фріс П.Л. Кримінальний закон. Лекція. -Івано-Франківськ, Сімик. - 2002. - 35 с.

34. Фріс П.Л. Поняття та ознаки злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 36 с.

35. Фріс П.Л. Кримінальна відповідальність та склад злочину Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 32 с.

36. Фріс П.Л. Об'єкт злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 20 с.

37. Фріс П.Л. Об'єктивна сторона злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 36 с.

38. Фріс П.Л. Суб'єкт злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик-2002. - 40с.

39. Фріс П.Л. Суб'єктивна сторона злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 51 с.

40. Фріс П.Л. Стадії вчинення злочину. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 44 с.

41. Фріс П.Л. Співучасть у злочині. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. -64 с.

42. Фріс П.Л. Множинність злочинів. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002.- 31 с.

43. Фріс П.Л. Обставини, що виключають злочинність діяння. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 44 с.

44. Фріс П.Л. Звільнення від кримінальної відповідальності. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 46 с.

45. Фріс П.Л. Поняття покарання. Мета, система та види покарання Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 38 с.

46. Фріс П.Л. Призначення покарання. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 35 с.

47. Фріс П.Л. Звільнення від покарання. Лекція.- Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 36 с.

48. Фріс П.Л. Примусові заходи медичного характеру та примусове лікування. Особливості кримінальної відповідальності та покарання неповнолітніх. Лекція. - Івано-Франківськ: Сімик, 2002. - 60 с.

49. Фріс П.Л., Мельник П. В. Кримінальне право України. Тестові завдання. Навчально-методичний посібник. Івано-Франківськ: Сімик, 2003. - 102 с.

50. Фріс П.Л. Кримінальне право України. Загальна частина. Збірник завдань для проведення семінарських та практичних занять. - Івано-Франківськ: Сімик, 2004. - 131 с.

51. Фріс П.Л. Кримінально-правові та кримінологічні ознаки організованої злочинної групи // Актуальні проблеми вдосконалення чинного законодавства України. (Збірник наукових статей викладачів юридичного факультету). Випуск І. - Івано-Франківськ -Коломия, 1997. - С. 127-139.