Кримінально-правова політика України

Предметом дослідження - поняття, завдання, предмет, джерела, типи, принципи кримінально-правової політики, її реалізація через застосування кримінального закону, наукові основи криміналізації та декриміналізації діянь та проблеми вдосконалення чинного кримінального законодавства України.

Методи дослідження. Методи дослідження складають певну систему з урахуванням поставленої мети і завдань дослідження та його об'єкта й предмета. Загальнонауковий діалектичний метод пізнання виступає в цій системі основним і дає можливість досліджувати проблеми з позиції розвитку, в єдності їх соціального змісту і юридичної форми. Так, даний метод наукового пізнання обумовив розгляд проблем поняття правової політики у сфері боротьби із злочинністю, її структури, поняття кримінально-правової політики, визначення її завдань. Завдяки цьому методу були визначені цілі кримінально-правової політики, проаналізовані інтереси кожного з елементів правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, здійснена їх структуризація.

Також при проведенні дослідження були застосовані закони діалектики, філософські закони й категорії пізнання соціальних явищ і процесів. На цьому методологічному підґрунті у дисертаційній роботі застосовуються окремі наукові методи пізнання. Історичний метод застосовано для аналізу історії української кримінально-правової політики, а порівняльний метод дозволив провести співставлення кримінально-правової політики, яка реалізовувалась у різні періоди історії нашої країни, для визначення основних тенденцій, що були їй притаманні. Формально-логічний метод використовувався при дослідженні правової природи кримінально-правової політики. Логіко-нормативний метод використано при підготовці проектів змін та доповнень до чинного кримінального законодавства. За допомогою системно-структурного методу досліджено місце кримінально-правової політики у загальній правовій політиці у сфері боротьби зі злочинністю.

Під час підготовки дисертації проводились також конкретно-соціологічні дослідження з використанням методів анкетування, опитування, формалізованого інтерв'ю, безпосереднього спостереження і аналізу документів. Проводились опитування суддів, працівників правоохоронних органів (МВС, СБУ, прокуратури - 185 чол.), адвокатів. Були досліджені матеріали кримінальних справ (120 справ на 198 підсудних), що розглядались судами України в контексті застосування кримінального закону. Здійснено анкетування представників різних соціальних груп із метою визначення оцінок ними практики призначення кримінального покарання (209 громадян). Було опитано 100 працівників правоохоронних органів, суддів, адвокатів та 100 громадян по питаннях визначення розміру шкоди заподіяної злочином. В подальшому для узагальнення результатів, для репрезентації даних, отриманих у ході вивчення проблем використовувався статистичний метод.

При проведенні дослідження поряд з роботами з кримінального права широко використовувалась і інша правова (із теорії держави та права, конституційного, адміністративного, кримінально-процесуального, кримі-нально-виконавчого та ін. галузей права) філософська, соціологічна, психологічна література, законодавчі акти, Рішення Конституційного Суду України, постанови Пленуму Верховного Суду України, узагальнення Верховного суду України, документи Ради Національної безпеки та Оборони України, та інших відомств із питань організаційно-правових засад боротьби зі злочинністю, узагальнення Держкомстату України та ін.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що вперше в українській правовій науці комплексному вивченню піддані ключові проблеми наукових основ теорії кримінально-правової політики і на цій базі сформульовані висновки та пропозиції, які забезпечують, на думку дисертанта, успішне формування та ефективну реалізацію теоретичної концепції кримінально-правової політики України.

До найбільш важливих результатів, які відображають новизну дисертаційної роботи, належать наступні положення:

Вперше:

комплексно, стосовно до умов існування незалежної Української держави, розглянуто питання про місце та основні характеристики кримінально-правової політики, як напрямок внутрішньої правової політики України, системоутворюючий елемент правової політики у сфері боротьби зі злочинністю;

визначено предмет української кримінально-правової політики, який утворюють: основні принципи кримінально-правового впливу на злочинність; діяльність по встановленню кола суспільно небезпечних діянь, що визнаються злочинними, і виключення тих або інших діянь із числа злочинів; встановлення характеру караності суспільно небезпечних діянь і умов звільнення від кримінальної відповідальності або від покарання, зниження покарання нижче від межі, передбаченої нормою кримінального закону, або заміни тяжких його видів менш тяжкими; визначення альтернативних покаранню заходів кримінально-правового характеру, а також заходів, які застосовуються разом із покаранням; тлумачення законодавства в галузі боротьби зі злочинністю; діяльність правоохоронних органів щодо застосування норм та інститутів кримінального закону, з'ясування їх ефективності; визначення шляхів підвищення ефективності впливу кримінально-правових заходів на правосвідомість населення;

проаналізовано зміст кримінально-правової політики під кутом зору філософської категорії інтересу. Здійснено структурування системи інтересів, які визначають кримінально-правову політику (по вертикалі, по горизонталі, за обсягом);

отримали визначення джерела кримінально-правової політики, до яких належать: Конституція України, як джерело всієї внутрішньої правової політики Української держави, база всього законодавства України; Закони України; Укази Президента України; Постанови Кабінету Міністрів України; Рішення Конституційного Суду України; Постанови Пленуму Верховного Суду України, міжнародні договори, які ратифіковані Україною;

розроблено типологізацію кримінально-правової політики на підставі різних критеріїв: способу суспільного виробництва, форми правління та типу політичного режиму країни, в якій вона здійснюється;

здійснена періодизація кримінально-правової політики Української держави, в основу якої покладені історичний шлях України до незалежності;

проаналізовані питання ефективності кримінально-правової політики з позицій визначеної та диференційованої системи цілей кримінально-правової політики;

запропоновано математичну модель визначення ефективності кримінально-правової політики;

обґрунтовано виникнення у національному кримінальному праві нового інституту - обмеження сфери дії законодавства про кримінальну відповідальність.

Набуло подальшого розвитку:

- визначення поняття та змісту кримінально-правової політики, яка являє собою системоутворюючий елемент правової політики у сфері боротьби зі злочинністю який на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики);

визначення сутності, структури, напрямків правової політики Української держави у сфері боротьби зі злочинністю, як цілісної соціально-регулятивної системи, окремих її підсистем (елементів) - кримінально-правової, кримінально-процесуальної, кримінально-виконавчої та кримінологічної (профілактичної) політики;

розуміння основних завдань кримінально-правової політики, які пов'язані із визначенням: загальних засад кримінальної відповідальності та покарання; кола діянь, віднесених до категорії злочинних (питання криміналізації та декриміналізації); оптимальних заходів впливу на винного (пеналізація і депеналізація); запобігання злочинам методами кримінально-правового впливу (загальна й спеціальна превенція); загальних засад взаємодії з іншими елементами (складовими) правової політики у сфері боротьби зі злочинністю;

вчення про спеціальні принципи кримінально-правової політики, до яких, на думку дисертанта, належать: принцип відповідності кримінально-правової політики іншим елементам правової політики у сфері боротьби зі злочинністю; принцип врахування (відповідності) соціально-правової психології; принцип економії репресії; принцип доцільності; принцип невідворотності відповідальності; принцип диференціації та індивідуалізації відповідальності і покарання; принцип соціальної справедливості.

Продовжено:

аналіз взаємозв'язку кримінально-правової політики, як системоутворюючого елементу правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, з іншими елементами цієї системи - кримінально-процесуальною, кримінально-виконавчою та кримінологічною (профілактичною) політикою;

вивчення питань застосування кримінального закону, що дало можливість визначити основні параметри реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону;

вивчення видів застосування кримінального закону, виявлені проблемні моменти, що мають місце в цій діяльності, запропоновані шляхи їх подолання;

розробку загального вчення про криміналізацію та декриміналізацію діянь, проаналізовані стан та існуючі проблеми у цій сфері, запропоновані шляхи їх подолання. Сформульовані поняття об'єкту, об'єму, інтенсивності криміналізації.

Розглянуто:

розвиток основних інститутів та норм Загальної частини кримінального закону під кутом зору реалізації кримінально-правової політики Української держави в сучасних умовах.

ряд змін у чинному кримінальному законодавстві, які, на думку дисертанта, випливають із задач кримінально-правової політики України на сучасному етапі.

Практичне значення одержаних результатів. Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони становлять як науково-теоретичний, так і практичний інтерес:

в науково-дослідній сфері - матеріали дисертації можуть бути основою для подальшої розробки теоретичних проблем кримінально-правової політики;

в правотворчості - в результаті проведеного дослідження сформульовані пропозиції, які можуть бути використані при розробці концептуальних положень кримінально-правової політики держави, а також при підготовці законодавчих і підзаконних актів, подальшого вдосконалення чинного кримінального законодавства України (Акт впровадження результатів дисертації у роботу Комітету з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності Верховної Ради України від 9 червня 2005 р. № 06-19/15 - 796);

у правозастосовній діяльності - результати дослідження можуть бути використані у судово-слідчій практиці при проведенні досудового слідства, судового розгляду кримінальних справ та при призначенні покарання;

у навчальному процесі - матеріали дослідження використовуються у навчальному процесі в Прикарпатському юридичному інституті МВС України, Юридичному інституті Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, в Юридичному факультеті національного університету “Острозька академія”, Юридичному факультеті Волинського державного університету імені Лесі Українки при викладанні навчальних курсів кримінального права та спецкурсів з проблем правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, інших спецкурсів для студентів, курсантів, слухачів курсів підвищення кваліфікації практичних працівників органів МВС.

Особистий внесок здобувача. В опублікованих у співавторстві роботах здобувачеві належить розробка концепції кримінально-правової політики, визначення характеристик взаємодії кримінально-правової політики з іншими елементами (складовими) правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, реформування кримінально-процесуальної діяльності. Так, у статті "Деякі питання діяльності правоохоронних органів в екстремальних умовах" написаній у співавторстві з В.Д. Басаєм, автору належить розробка питань реалізації кримінально-правової політики через застосування кримінального закону ОВС; в статтях "Питання реформування кримінально-процесуального законодавства України та забезпечення рівності учасників кримінального процесу" та “Кримінально-правова політика у сфері боротьби з торгівлею людьми” опублікованих у співавторстві з А.Ю. Малєєвим, автору належить розробка проблем кримінально-правової політики, концепції її реалізації у сфері боротьби із торгівлею людьми, розвитку кримінально-процесуальної політики, основні підходи до її формування на сучасному етапі.

Ідеї та розробки співавторів у дисертації не використовувались.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації оприлюднені у доповідях та інших виступах на Міжнародних, Всеукраїнських, регіональних і міжвідомчих науково-практичних конференціях, семінарах і круглих столах, які проходили в Республіці Польща м. Любліні та (2005 р.), у м. Києві (2005 р.), Російській Федерації м. Бєлгород (2002 р.), м. Львові (квітень, вересень 2004 р.), м. Луцьку (2004, 2005 рр.), м. Дніпропетровську (2004 р.), м. Острогу (2003, 2004, 2005 рр.) м. Івано-Франківську (2002, 2003, 2004, 2005 рр.).

Публікації. Положення дисертації опубліковані у 65 наукових працях, у тому числі 2 монографіях, які є одноосібними, авторському підручнику “Кримінальне право України. Загальна частина”, 22 навчальних та методичних посібниках і 37 наукових статтях, 25 з яких опубліковані у фахових виданнях разом з монографіями під захист.

Структура дисертації обумовлена метою та завданнями дослідження і складається зі вступу, чотирьох розділів, які поділяються на 13 підрозділів, висновку, списку використаної літератури та додатків. Загальний обсяг дисертації 440 с., у т. ч. список 468 найменувань використаних літературних джерел (37 с.) та 6 додатків (21 с.).

2. Зміст роботи

У вступі обґрунтовується наукова та прикладна актуальність теми, рівень її теоретичної та науково-методичної розробки, показаний зв'язок теми дослідження з планами наукових досліджень, сформульовані мета, завдання, об'єкт і предмет дослідження, сутність методів, які використовувались під час підготовки дисертації, її методична та емпірична бази, визначена новизна отриманих результатів, їх теоретична та практична значущість, рівень апробації й впровадження в практику.

Розділ І "Теоретичні проблеми кримінально-правової політики" складається з 5 підрозділів і присвячений аналізу теоретичних проблем кримінально-правової політики, обґрунтуванню термінів, які використовуються в дисертації, аналізу позицій як українських, так і іноземних учених криміналістів, які досліджували дану проблему, історії української кримінально-правової політики.

У першому підрозділі розглядається "Кримінально-правова політика як елемент внутрішньої політики держави". При цьому автор виходить із того, що кримінально-правова політика є нерозривною складовою частиною всієї політики Української держави. Вона перебуває у сфері внутрішньої політики держави і є системоутворюючим елементом правової політики у сфері боротьби зі злочинністю, яка являє собою вироблену Українською державою генеральна лінія, що визначає стратегію, основні концепції, напрями, цілі і засоби впливу на злочинність шляхом формування кримінального, кримінально-процесуального та кримінально-виконавчого законодавства, регулювання практики їх застосування, а також розробку й реалізацію заходів, спрямованих на попередження злочинів.

Правова політика у сфері боротьби зі злочинністю, будучи частиною внутрішньої політики держави, не утворює єдиної монолітної структури. Як магістральний напрямок діяльності держави по боротьбі зі злочинністю, вона складається з кількох елементів - кримінально-правової політики, кримінально-процесуальної політики, кримінально-виконавчої політики та кримінологічної (профілактичної) політики.

Кримінально-правова політика, - за думкою дисертанта, - це самостійний напрямок внутрішньої правової політики України, який, на підставі загальної теорії боротьби зі злочинністю розробляє стратегію і тактику, формулює основні задачі, принципи, напрями і цілі кримінально-правової дії на злочинність, засоби їх досягнення, і виражається в нормах кримінального закону, практиці їх застосування, актах офіційного тлумачення кримінально-правових норм та постановах Пленуму Верховного Суду України (складові кримінально-правової політики).

Вона знаходить свій вираз у Конституції України, Законах України, Указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, рішеннях державних органів, політичних партій та громадських організацій, спрямованих на проведення цієї діяльності.

Напрями кримінально-правової політики визначаються на підставі групування об'єктів злочинних посягань, які, у свою чергу, визначаються за рівнем значимості суспільних відносин, благ та інтересів, що прийняті під кримінально-правову охорону.

Диференціація кримінально-правової політики дає підстави виділити: доктринальний, програмний, законодавчий, науковий, правовиконавчий та правозастосувальний її рівні.

Доктринальний рівень передбачає існування державно-політичної доктрини кримінально-правової політики. Як і будь-яка інша політика, кримінально-правова передбачає наявність стратегічного політичного бачення її розвитку.

Програмний рівень тісно пов'язаний із доктринальним і знаходить свій вираз у стратегічних і тактичних (короткотермінових) планах у галузі розробки та регулювання правотворчої та правозастосувальної діяльності у сфері кримінально-правової політики.

Законодавчий рівень, пов'язаний з діяльністю по розробці та прийняттю кримінально-правових актів та директивних (підзаконних) документів, що визначають застосування кримінально-правових норм та інститутів.

Науковий рівень охоплює розробку концепції кримінально-правової боротьби зі злочинністю, яка реалізується у діяльності науково-дослідних установ та окремих учених, які розробляють цю проблематику.

Правовиконавчий рівень - найоб'ємніший, оскільки охоплює сферу дотримання кримінально-правових норм, що здійснюється переважною більшістю громадян нашої країни.

Останній рівень - правозастосувальний, пов'язаний із сферою застосування кримінально-правових норм та інститутів правоохоронними та судовими органами. Саме цей рівень кримінально-правової політики перебуває “на поверхні”, оскільки найчастіше піддається аналізу як фахівцями, так і засобами масової інформації.

Рівнева диференціація кримінально-правової політики дозволяє виділити суб'єкти кримінально-правової політики. До них належать: Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Конституційний Суд України, Верховний Суд України.

В якості учасників кримінально-правової політики виступають: суди загальної юрисдикції; правоохоронні органи (прокуратура, МВС, СБУ, органи податкової міліції, органи Державного департаменту України з питань виконання покарань та ін.); громадяни.

Зміст кримінально-правової політики визначається тими задачами, які стоять перед цим елементом політики у сфері боротьби зі злочинністю. Кримінально-правова політика є напрямком діяльності держави по боротьбі зі злочинністю специфічними кримінально-правовими засобами.

У другому підрозділі "Завдання кримінально-правової політики" зазначається, що політика у сфері боротьби зі злочинністю в Україні покликана в кінцевому досягнути мету, яка в найбільш загальному вигляді формулюється як: зниження рівня злочинності в державі. При цьому підкреслюється, що кримінально-правова політика становить серцевину правової політики у сфері боротьби зі злочинністю оскільки визначає основні поняття, межі об'єкту впливу, об'єм, основні принципи й прийоми впливу на злочинність.

Зазначається, що ці завдання перебувають у наступних сферах:

У сфері визначення загальних засад кримінальної відповідальності та покарання, де перед кримінально-правовою політикою стоять задачі чіткого визначення підстав та меж кримінальної відповідальності, системи та порядку призначення покарання, оскільки від цього залежить визначення основних параметрів правової політики у сфері боротьби зі злочинністю в цілому. Зазначається, що в процесі розробки та прийняття Кримінального кодексу України 2001 р. проведена значна робота, яка привела до низки позитивних наслідків. При цьому розглядається питання про неприпустимість співставлення законності та доцільності в процесі правотворчої діяльності по створенню кримінального закону.