Потенційна військова небезпека і реальні військові загрози для України мають надзвичайно різноманітні форми. Ситуація посилюється складним економічним станом в країні, що утруднює теоретичне опрацьовування і практичне здійснення заходів по відповідній реакції на загрози та небезпеки як національній безпеці в цілому, так і військовій безпеці зокрема.

Воєнна небезпека для України існує як на сході та заході, рівно як і на південних межах країни. Особливість ситуації, що склалася, у сфері забезпечення воєнної безпеки, невизначеність її розвитку, більш того, проголошене скорочення армії примушують учених, політиків, військових знов звертатися до проблеми захисту національних інтересів засобами озброєного насильства.

Для того, щоб відповісти на ці питання слід звернутися до розгляду суті воєнної безпеки і її складових.

Для реалізації життєво важливого завдання держави -- захисту суверенітету і територіальної цілісності країни створюються сили, засоби й органи, здатні спільними зусиллями виконати це завдання, їх діяльність, об'єднана загальними цілями, завданнями і способами реалізації, базується на єдиній нормативній правовій базі і загальних принципах забезпечення національної безпеки, здійснюється в єдиному стратегічному стилі управління.

Сукупність цих сил, засобів і органів створює систему забезпечення воєнної безпеки України. Вона є найважливішим і єдиним державним механізмом, покликаним реалізовувати прийняті в країні концептуальні погляди і доктринальні установки у області забезпечення воєнної безпеки. Реалізація цього завдання здійснюється через координацію діяльності органів виконавчої і законодавчої влади, органів місцевого самоврядування і громадських об'єднань відповідно до чинного законодавства.

Основна роль системи забезпечення воєнної безпеки в структурах державної влади і управління полягає в тому, що дана система повинна жорстко пов'язувати національні інтереси, цінності та цілі України з політичним курсом держави, а також формами і способами їх реалізації переважно політико-військовими і військовими методами.

Система забезпечення воєнної безпеки може мати зовнішній і внутрішній аспекти. З погляду зовнішнього аспекту це перш за все здатність Збройних сил України, інших військових формувань і органів, воєнної інфраструктури та систем розвідувального, контррозвідувального, інформаційного та інших видів забезпечення стримати (запобігти) відкриту військову агресію проти України та її союзників.

З погляду внутрішнього аспекту це будівництво і розвиток такої воєнної організації держави, яка була б забезпечена реальними економічними можливостями країни.

Система забезпечення воєнної безпеки охоплює практично всі області функціонування суспільства і держави, найважливішими з яких, на думку військових фахівців і науковців, є:

* питання вдосконалення воєнної організації держави, оборонного планування, оперативної і бойової підготовки військ і сил;

* військово-політична область (питання колективної регіональної, зокрема СНД, і глобальної безпеки; миротворчої діяльності);

* військово-економічна область (питання економічного і ресурсного забезпечення військового будівництва, підтримка життєдіяльності військ і сил);

* військово-соціальна область (питання підготовки населення до рішення оборонних задач, соціальні проблеми військовослужбовців);

* військово-технічна область (питання розвитку фундаментальної науки прикладних досліджень, базових військових технологій, питання створення, модернізації і утилізації зразків озброєння і воєнної техніки, підготовки спеціальних і науково-технічних кадрів);

* військово-технологічна область (питання розвитку базових військових технологій -- вдосконалення систем розвідки і управління військами і зброєю, розвідувально-ударних комплексів і т. д.);

* область військово-технічної співпраці (формування номенклатури експорту озброєння і воєнної техніки, система підготовки кадрів);

* область нормативно-правового забезпечення військового будівництва (вдосконалення і розвиток нормативно-правової бази військового будівництва).

Система забезпечення воєнної безпеки забезпечує процес підготовки і ухвалення упереджуючих рішень по захисту національних інтересів.

Основу системи забезпечення воєнної безпеки складає воєнна організація держави. У її склад входять війська, сили і засоби силових міністерств і відомств України, інші міністерства і відомства, що реалізують заходи організаційного, політичного, правового, соціального, економічного, управлінського, військового і іншого характеру, спрямовані на забезпечення стабільного розвитку держави і суспільства, що гарантують можливість і здатність нейтралізувати загрози у військовій сфері. Виконання цих заходів дозволяє запобігти або припинити зовнішню військову агресію, забезпечити суверенітет, територіальну цілісність, політичну, економічну і інформаційну незалежність держави, подальше здійснення демократичних перетворень відповідно до цілей розвитку і національних інтересів України.

Головним структурним елементом системи забезпечення воєнної безпеки є її управлінський компонент: найвищі органи державного й військового управління -- Президент України, його Секретаріат, Рада національної безпеки і оборони України, Кабінет Міністрів України і підлеглі йому органи виконавчої влади.

Роль зовнішньополітичних структур в забезпеченні воєнної безпеки полягає в:

* пошуках шляхів ослаблення існуючих або виникаючих міждержавних суперечностей, загострення яких приводить до погіршення військово-політичної обстановки і зростання ступеня воєнної небезпеки;

* налагодженні і зміцненні дружніх зв'язків з державами, які могли б виступити в ролі союзників при агресії, яка може загрожувати Україні;

* локалізації виникаючих конфліктних ситуацій політичними методами.

Роль внутрішньополітичних структур у забезпеченні воєнної безпеки полягає в:

* ефективному проведенні в життя всіх законодавчих актів і рішень уряду з питань оборони країни, військово-патріотичної підготовки населення, забезпеченні успішного проведення заходів підготовки економіки і території країни у військовому відношенні;

* здійсненні на практиці соціальної і національної політики, яка сприятиме зміцненню і стабілізації миру.

Недержавне управління національною безпекою України у сфері економіки відіграє ключову роль у забезпеченні національної безпеки України.

Впливу загроз національній безпеці України у сфері економіки найбільш піддані:

* кредитно-фінансова система;

* автоматизовані системи, що забезпечують діяльність особи і суспільства у сфері економіки;

* системи бухгалтерського обліку підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності;

* система збору, оброблення, збереження і передавання фінансової, біржової, податкової, митної інформації та інформації про зовнішньоекономічну діяльність підприємств будь-якої форми власності.

Перехід до ринкових відносин в економіці викликав появу на внутрішньому українському ривку товарів і послуг численних вітчизняних і зарубіжних комерційних структур -- виробників і споживачів засобів і систем забезпечення безпеки. Безконтрольна діяльність цих структур зі створення і налагодження діяльності систем безпеки створює реальну загрозу національній безпеці України в економічній сфері. Аналогічні загрози виникають при безконтрольному залученні іноземних фірм до створення подібних систем, оскільки при цьому виникають сприятливі умови для несанкціонованого доступу до конфіденційної економічної інформації і для контролю за процесами її передання і оброблення з боку іноземних спецслужб.

Критичний стан підприємств національних галузей промисловості, які розробляють і виробляють засоби та системи безпеки призводить до широкого використання відповідних імпортних засобів та систем, що утворює загрозу виникнення технологічної залежності України від іноземних держав.

Серйозну загрозу для нормального функціонування економіки в цілому являють комп'ютерні злочини, пов'язані із проникненням кримінальних елементів до комп'ютерних систем і мереж, банків та інших кредитних організацій.

Недостатність нормативної правової бази, яка визначає відповідальність недержавних господарюючих суб'єктів за недостовірність або укриття відомостей про їх комерційну діяльність, про споживчі властивості товарів та послуг, які вони виробляють та надають, про результати господарської діяльності, про інвестиції, перешкоджає нормальному функціонуванню недержавних господарюючих суб'єктів. У той же час суттєва економічна шкода може бути нанесена недержавним господарюючим суб'єктам внаслідок розголошення відомостей, які складають комерційну таємницю.

Основними заходами забезпечення національної безпеки України підприємствами недержавної форми власності у сфері економіки є:

* формування і розвиток внутрішнього ринку безпеки;

* сприяння в організації та здійсненні державного контролю за створенням і розвитком ринку безпеки;

* розроблення національних сертифікованих засобів і систем безпеки та впровадження їх у практику забезпечення національної безпеки України;

* удосконалення нормативної правової бази, яка регулює відносини в сфері економіки;

* удосконалення методів відбору, підготовки та перепідготовки персоналу для роботи в системах безпеки державної і недержавної форм власності;

* участь в захисті внутрішнього ринку від недобросовісного імпорту, продукції, яка може завдати шкоди національним виробникам, здоров'ю людей та навколишньому природному середовищу;

* розвиток експортного потенціалу високотехнологічної продукції, поглиблення інтеграції у світову економічну систему та активізація участі в міжнародних економічних і фінансових організаціях.

16.3 Недержавне управління національною безпекою України у сфері внутрішньої політики

Найбільш важливими об'єктами недержавного управління національною безпекою у сфері внутрішньої політики є:

* конституційні права і свободи людини і громадянина;

* конституційний лад, стабільність державної влади, суверенітет і територіальна цілісність України.

Найбільшу небезпеку в сфері внутрішньої політики становлять наступні загрози національній безпеці:

* посягання на конституційний лад і державний суверенітет України;

* порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина в Україні та за її межами;

* недостатнє правове регулювання відносин в області прав різних політичних сил на використання засобів масової інформації для пропаганди своїх ідей;

* розповсюдження дезінформації про діяльність недержавної системи забезпечення національної безпеки;

* наявність сепаратистських тенденцій в окремих регіонах та в діяльності певних політичних сил в Україні;

* діяльність громадських об'єднань, спрямована на насильницьке повалення конституційного ладу і порушення територіальної цілісності України;

* можливість проявів екстремізму в діяльності деяких об'єднань національних меншин і релігійних громад;

* недостатня ефективність контролю за дотриманням вимог Конституції України і виконання законів України.

Основними заходами забезпечення національної безпеки України у сфері внутрішньої політики є:

* сприяння органам державної влади у відверненні посягань на її державний суверенітет і територіальну цілісність;

* створення дійових механізмів захисту прав громадян України незалежно від місця перебування;

* попередження негативних наслідків розповсюдження дезінформації про внутрішню політику України;

* захист конституційного устрою, вдосконалення системи політичної влади;

* запобігання конфліктним загостренням на релігійній основі, недопущення протистояння різних церков, у тому числі щодо розподілу сфер впливу на території України.

16.4 Недержавне управління національною безпекою України у сфері зовнішньої політики

* сприяння усуненню конфліктів, насамперед у регіонах, що межують з Україною.

16.5 Недержавне управління національною безпекою України в інформаційній сфері

До числа загроз інформаційній безпеці можна відвести наступні:

* прагнення ряду країн до домінування у світовому інформаційному просторі;

* витиснення України із зовнішнього та внутрішнього інформаційного ринку;

розроблення рядом держав концепцій інформаційних війн, які передбачають створення засобів небезпечною впливу на інформаційні сфери інших країн;

*порушення нормального функціонування інформаційних та телекомунікаційних систем, а також збереження інформаційних ресурсів, отримання несанкціонованого доступу до них;

* монополізація інформаційної сфери.

Основним заходами із забезпечення національної безпеки у сфері інформації є:

* використання інформаційно-аналітичних підрозділів підприємств недержавної форми власності з метою своєчасного виявлення загроз та визначення їх джерел;

* удосконалення і захист вітчизняної інформаційної інфраструктури, сприяння в інтеграції України до світового інформаційного простору;

* розроблення механізмів протидії інформаційним війнам;

* створення системи протидії засобам радіоелектронної та психотропної зброї.

16.6 Політика забезпечення національної безпеки України недержавними суб'єктами і першочергові заходи з її реалізації

Політика забезпечення національної безпеки України визначає основні напрями діяльності недержавних суб'єктів у цій області, порядок закріплення їх обов'язків по захисту національних інтересів України у рамках напрямів їх діяльності.

Діяльність недержавної системи забезпечення національної безпеки базується на таких принципах:

* дотримання Конституції України, законодавства України загальновизнаних принципів і норм міжнародного права при забезпеченні національної безпеки України;

* відкритість у реалізації функцій недержавних суб'єктів, яка передбачає інформування суспільства про свою діяльність з урахуванням обмежень, встановлених законодавством України;

* правова рівність усіх учасників процесу забезпечення національної безпеки;

* пріоритетний розвиток вітчизняних сучасних технологій та систем безпеки.

Держава у процесі реалізації своїх функцій по забезпеченню національної безпеки:

* здійснює моніторинг загроз та небезпек національній безпеці України, розробляє заходи з урахуванням недержавних суб'єктів по її забезпеченню;

* організує роботу недержавної системи забезпечення національної безпеки по реалізації комплексу заходів, спрямованих на попередження, виявлення та нейтралізацію процесу управління загрозами та небезпеками національній безпеці України;

* здійснює контроль за розробленням, створенням, розвитком, використанням, експортом та імпортом технологій, засобів та систем безпеки через їх сертифікацію і ліцензійну діяльність;

* сприяє наданню недержавним суб'єктам доступу до світових ресурсів забезпечення безпеки;

* формулює і реалізує державну політику національної безпеки України;

* організовує розроблення державної програми забезпечення національної безпеки України, яка об'єднує зусилля державних і недержавних організацій у цій області.

Удосконалення правових механізмів регулювання суспільних відносин, які виникають в процесі забезпечення національної безпеки, е пріоритетним напрямом державної політики національної безпеки України.

Це передбачає:

* створення організаційно-правових механізмів забезпечення національної безпеки;

* визначення правового статусу всіх суб'єктів забезпечення національної безпеки, встановлення їх відповідальності за дотримання законодавства України в даній сфері;

* створення системи відбору та аналізу даних про джерела загроз та небезпек національній безпеці України, а також наслідків їх здійснення;

* сприяння в удосконаленні системи підготовки кадрів ВНЗ недержавної форми власності, які залучаються до забезпечення національної безпеки України.

16.7 Першочергові заходи по реалізації недержавними суб'єктами політики національної безпеки України

* розвиток системи підготовки кадрів, які використовуються в галузі забезпечення національної безпеки України.

Таким чином,недержавна система безпеки є невід'ємною складовою частиною цілісної системи національної безпеки і разом з державною системою утворюють той збалансований організм, що дає можливість повноправного і всебічного розвитку, інтеграції і широкомасштабної реалізації інтересів особи, суспільства і держави, -- систему національної безпеки;

Ретельний аналіз основних завдань недержавної системи безпеки дав змогу дійти висновку про стійку взаємодію державних і недержавних інституцій у забезпеченні національної безпеки, що у більш загальному плані ще раз підтвердило взаємонеобхідність і взаємодоповнюваність державної і недержавної підсистем забезпечення національно безпеки;

Сильна держава немислима без недержавної системи безпеки, тому її формування зміцнить могутність нашої країни, додасть громадянам впевненості в їхньому безпечному майбутті.

Тема 17: УПРАВЛІННЯ НАЦІОНАЛЬНОЮ БЕЗПЕКОЮ В ЗАРУБІЖНИХ КРАЇНАХ

17.1 Стратегія національної безпеки США

Відповідно до законодавства США, президент щорічно подає у Конгрес Стратегію національної безпеки, в якій визначаються основні цілі, завдання і напрями діяльності американської адміністрації в області зовнішньої і внутрішньої політики на найближчий рік.

Одними з основних цілей Стратегії національної безпеки є зміцнення безпеки, сприяння економічному процвітанню США, розповсюдження демократії за кордоном, збереження територіальної цілісності, суверенітету і незалежності держави, боротьба з міжнародним тероризмом, захист кожного громадянина США всередині країни і за її межами, збереження політичних свобод.

Захист національної безпеки розуміється у США як захист народу, територіальної цілісності і способу життя. Стратегія передбачає виконання широкого кола заходів: розширення воєнних альянсів, таких як НАТО, реалізації програми "Партнерство заради миру", підтримання партнерських стосунків з Україною, розвиток вільної торгівлі із використанням механізмів Всесвітньої торгової організації і зон вільної торгівлі у західній півкулі та в інших районах світу, посилення режимів контролю над озброєннями, створення багатонаціональних коаліцій для боротьби з тероризмом, корупцією, злочинністю і наркобізнесом тощо.

Національні інтереси поділені на три категорії.

Життєво важливі інтереси -- ті, що пов'язані із виживанням і безпекою нації, захистом території США і території союзників, важливих елементів інфраструктури, забезпеченням безпеки громадян та їх економічного добробуту.

Важливі національні інтереси -- ті, що не пов'язані із виживанням США, але які чинять вплив на добробут країни і характер міжнародної обстановки. Такі інтереси захищатимуться із використанням наявних ресурсів для досягнення своїх цілей, з урахуванням важливості інтересів, що зачіпаються.

Інші інтереси та інтереси гуманітарного порядку, яким можуть загрожувати стихійні лиха, великі виробничі катастрофи, порушення прав людини. Дана категорія інтересів відстоюватиметься через прийняття певних дій для усунення таких явищ і для захисту цінностей, які поділяють США: підтримання процесу демократизації, здійснення громадянського контролю над військовими, надання допомоги у розмінуванні, стимулювання послідовного розвитку.

Критерієм такого розподілу виступає ступінь важливості національних інтересів і рівень зусиль, що затрачуються на їх захист.

Безпека країни забезпечується у першу чергу станом економіки. Сильна економіка -- основа лідерства США. Це, передусім, здатність мати сильну дипломатію, утримувати збройні сили, робити привабливими американські цінності для народів інших країн.

Загрози поділені на декілька груп:

- локальні та регіональні загрози;

- транснаціональні загрози;

- розповсюдження небезпечних технологій;

- діяльність іноземних розвідувальних служб;

- порушення функціонування державних структур у тих чи інших країнах.

Характерною особливістю є те, що у стратегії містяться методи протистояння кожній з перелічених загроз, які мають здебільшого зовнішній характер.

Велика увага приділяється розвідці, яка є найважливішим інструментом реалізації американської стратегії національної безпеки. Розвідувальне співтовариство США забезпечує важливою інформацією структури, на які покладена відповідальність за вирішення завдань у дипломатичній і військовій сферах, а також по забезпеченню правопорядку і захисту навколишнього середовища.

Чільне місце посідають і контррозвідувальні заходи. Основними завданнями по протидії іноземним спеціальним службам є: реалізація всеохоплюючих програм по забезпеченню безпеки, постійна оцінка намірів і потенційних об'єктів уваги іноземних спецслужб.

У цілому геостратегічну обстановку у світі експерти США характеризують крізь призму наступних чинників:

1) послаблення напруженості після завершення холодної війни;

2) розповсюдження у світі могутніх озброєнь і технологій;

3) поява в результаті війни у Перській затоці комплексу загроз, які важко стримувати загрозою ядерного удару у відповідь з боку США;

4) значне ускладнення проблем, які стоять зараз перед розвідкою -- наявність великої кількості цілей і поява все більших можливостей для дезорієнтації та протидії;

5) посилення залежності від космічних засобів.

До основних пріоритетів по зміцненню безпеки належать:

* сприяння у створенні неподільної, демократичної і мирної Європи;

* стимулювання процесу створення сильного і стабільного Тихоокеанського співтовариства;

* продовження виконання США ролі лідера в інтересах зміцнення миру у глобальному масштабі;

* посилення співробітництва в області протидії новим загрозам безпеці, для подолання яких недостатньо односторонніх заходів тощо.

Одним з принципів будови збройних сил США є можливість ведення бойових дій і домінування у двох регіональних конфліктах, які відбуваються одночасно.

Взагалі ж, характеризуючи Стратегію національної безпеки США слід сказати, що керівним принципом її будови є домірність: домірність рівня інтенсивності застосування сили загрозам, участі США у системах міжнародної безпеки -- національним інтересам тощо. Також важливим аспектом є розроблення методів зміцнення співробітництва, координації, єдності і згоди з питань найбільш ефективного використання дипломатичних і воєнних інструментів для формування міжнародної обстановки, проведення чіткого розмежування між розвідувальною, контррозвідувальною і оперативно-розшуковою діяльністю.

17.2 Політика національної безпеки Франції

У Франції, як і в Німеччині та Китаї, відсутній єдиний документ, в якому регулюються питання забезпечення національної безпеки, у такому вигляді як він існує, наприклад в Монголії та Естонії. Основні положення в сфері забезпечення безпеки Франції містяться в Ордонансі "Про національну оборону" (від 7 січня 1959 р.), а також в оборонних і зовнішньополітичних доктринах і стратегіях.

Виділяються наступні види загроз для країни: тероризм, регіональний і національний екстремізм, торгівля наркотиками, неконтрольоване поширення інформації.

На думку французьких аналітиків, у майбутній двадцятирічний період слід ураховувати наступні чинники:

1) США залишатимуться важливим полюсом міжнародної безпеки;

2) азіатські держави, які групуються навколо Японії та Китаю, відіграватимуть значнішу роль у міжнародному балансі сил і по-іншому визначатимуть власну стратегію.

Виділяють три категорії національних інтересів: життєво важливі, стратегічні інтереси, інтереси, пов'язані зі статусом Франції як світової держави. Французькі спеціалісти в галузі національної безпеки вважають, що не слід прагнути до точного визначення життєво важливих інтересів, через те, що це може вплинути на свободу дій, оцінок і прийняття рішень керівниками держави у випадку виникнення загроз.

До життєво важливих інтересів належать: територіальна цілісність, суверенітет, захист населення.

Стратегічні інтереси полягають у:

1) підтриманні миру на європейському континенті, в зонах, що до нього прилягають зі сходу та півдня, у середземноморському басейні і на Близькому Сході;

2) у гарантованості повноцінної економічної активності країни, свободи зовнішньої торгівлі та комунікацій, безпеки морських шляхів.

Інтереси, пов'язані зі статусом Франції як світової держави полягають у:

1) забезпеченні незалежності країни;

2) виконанні міжнародних зобов'язань;

3) зміцненні демократії і правопорядку;

4) розповсюдженні у світі французької мови.

Франція приділяє значну увагу підтриманню високого технологічного потенціалу на рівні сучасних вимог з урахуванням міжнародної обстановки через те, що це забезпечує у значній мірі можливість ефективного ядерного стримування.

Важливим стратегічним інструментом є розвідка, до завдань якої входить: збір, аналіз і оцінка інформації з метою вироблення рішень по запобіганню загроз національній безпеці, у тому числі по врегулюванню криз і конфліктів різного ступеня інтенсивності. Система французької розвідки має забезпечувати передачу інформації керівництву країни і надавати йому засоби інтерпретації отриманої інформації. З цією метою передбачається наявність високопрофесійних спеціалістів, діяльність яких є певним чином взаємоузгодженою. Розвідка ведеться на трьох рівнях: стратегічному, тактичному та оперативному.

Технічні характеристики засобів оперативної і технічної розвідок Франції дозволяють їй взаємодіяти із розвідками інших країн і передусім у рамках Західноєвропейського і Північно-Атлантичного союзу.

Підходи до стратегічних завдань розвідки змінюються в залежності від географії загроз. Це потребує значної гнучкості і швидкості реакції у її роботі. Основою всієї діяльності розвідувальних служб є прогнозування появи тих чи інших загроз із більшим ступенем достовірності, що дозволяє випереджувати події і зберігати необхідну ініціативу по усім напрямам з певним запасом часу для прийняття рішень.

Таким чином, аналіз зарубіжного досвіду управління національною безпекою надає можливість зробити наступні висновки, котрі можуть буди корисними для формування українського націобезпекового законодавства:

1. Концепція національної безпеки має бути вихідним документом у сфері управління національної безпеки. Такий підхід репрезентують такі країни, як США, Росія, Монголія, Молдова, Естонія, Білорусь тощо.

2. Положення стосовно управління національною безпекою у конкретних сферах життєдіяльності мають розвивати відповідні доктрини (Доктрина інформаційної безпеки, Доктрина воєнної безпеки, Доктрина геополітичної безпеки тощо).

3. У Концепції слід чітко визначити національні інтереси, шляхи формування державної політики, пріоритети, вектори зосередження головних зусиль.

4. Необхідно не лише зазначати на таких суб'єктів управління національною безпекою як громадяни та громадські організації, як це зроблено в Законі України "Про основи національної безпеки", КНБ Росії, Білорусі тощо, а визначити необхідність і органічну обумовленість формування недержавної підсистеми забезпечення національної безпеки, а отже, внести до переліку суб'єктів забезпечення національної безпеки: органи самоорганізації населення, приватний нотаріат, адвокатуру, громадські об'єднання тощо, передбачивши конкретні форми їх участі. Вдалим прикладом цього є КНБ Молдови, Китаю тощо.

5. Ніхто не забирає у держави права здійснювати загальну координацію забезпечення національної безпеки, ініціювати залучення громадян до тих чи інших заходів, втім держава не має права забирати права у громадян на вільний вибір в рамках закону засобів і суб'єктів власного захисту лише за державними інституціями.

6. Необхідно витримувати домірність між ціною і ризиком, які можуть бути витрачені на захист національних інтересів зі ступенем їх важливості: успішна політика національної безпеки має бути заснована на дотриманні розумного балансу між її цілями і можливостями для їх досягнення.

7. Слід передбачити механізм розповсюдження на європейському континенті української мови й українських цінностей, що слугуватиме запорукою її органічного не лише входження, а н формування системи загальноєвропейської безпеки.

8. Необхідно передбачити взаємодію із розвідками інших країн і передусім у рамках Західноєвропейського і Північноатлантичного союзу. Позитивним є досвід Росії, яка у концепції прямо зазначає на важливість використання розвідки та контррозвідки для забезпечення національної безпеки.

9. Доцільно розробити критерії важливості при диференціації національних інтересів, застосовуючи принцип домірності.

10. Постає потреба у перегляді векторів небезпеки: на сучасному етапі найбільшу загрозу для України становлять зовнішні загрози. Прикладом, бензинова криза у травні 2005 року, хоча і мала внутрішні ознаки, такими вони були лише за формою, за змістом вони були зовнішніми, оскільки стали проявом політики Москви щодо Києва. Відтак, причинами внутрішніх проблем почасти стали виступати зовнішні чинники.

11. Слід передбачити конкретну адресність інформації та аналітики, отриманих розвідспівтовяриством, та їх безпосередній вплив на прийняття рішень у сфері національної безпеки.

12. Доречно структурувати напрями управління національною безпекою із характером загроз. Позитивним у даному плані є використання досвіду Білорусі.

13. Доцільно, в контексті реалізації політики євроінтеграції, констатувати про необхідність участі України у формуванні нових та участі в уже створених системах колективної міжнародної та глобальної безпеки.

14. Здатність ефективного управління системою національної безпеки має бути на пряму пов'язана зі здатністю ефективної координації різних відомств, державних і недержавних інституцій, які забезпечують або сприяють в забезпеченні національної безпеки.

15. Україна, ураховуючи неефективність дії ОБСЄ, має задекларувати у КНБ те, що вона виступає за формування нового сильного міждержавного утворення з метою формування і реалізації політики європейської безпеки. Одним з дійових інструментів для реалізації даної ідеї є підписання Україною нових договорів колективної безпеки зі своїми партнерами.

16. Розглядаючи принцип неподільності безпеки як один з базових при формуванні загальноєвропейської системи безпеки, Україна має виходити із власних національних інтересів: стабільна Європа потрібна стабільній Україні.

17. У контексті реалізації концепції на євроінтеграцію має знайти відображення механізм не лише інституціонального, а й громадянського контролю за діяльністю системи забезпечення національної безпеки.

Знання психології як противника, так і товариша допомагає зрозуміти характер концепції національної безпеки, політику безпеку держави. Відтак більш глибоке опанування основних положень безпекової політики зарубіжних країн сприятиме усвідомленню слабких і сильних сторін, що має бути використано для формування сильної системи національної безпеки України.

Тема 18. БЕНЧМАРКІНГ НАЦІОНАЛЬНОЇ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ

18.1 Поняття та сутність бенчмаркінгу. Історичні основи бенчмаркінгу

Бенчмаркінг є новим напрямом розвитку бізнесу і забезпечення безпеки. Він пов'язаний з пошуком і вивченням найкращих методів і способів досягнення успіху у будь-якій сфері життєдіяльності, зокрема і безпеки, для якнайкращої організації і формування власного бізнесу. Розглянемо поняття та зміст бенчмаркінгу, механізм бенчмаркінгу, який включає цілі, функції, завдання, принципи та методи, а також бенчмаркінг безпеки, як новітній напрям теоретичних та практичних розвідок. Бенчмаркінг -- це дослідницько-аналітичний вид діяльності. Сам термін бенчмаркінг, який характеризує самостійний вид діяльності, з'явився у 70-і роки минулого століття, хоча і раніше успішно діючі організації активно вивчали і брали на озброєння передовий досвід підприємств партнерів і конкурентів. Родоначальниками бенчмаркінгу вважають японців, що навчилися ідеально копіювати чужі досягнення. Популярність цього методу дуже легко пояснюється: бенчмаркінг допомагає відносно швидко і з найменшими витратами удосконалювати бізнес-процеси, а у більш широкому сенсі, просто удосконалювати власну діяльність.

Відповідно до класичного визначення бенчмаркінг -- це спосіб оцінки стратегій і цілей роботи організації в порівнянні з першокласними підприємницькими організаціями для визначення свого місця на конкретному ринку. При використанні бенчмаркінга виробничі і маркетингові функції стають більш керованими, тому що після досліджень впроваджуються кращі методи і технології інших підприємницьких організацій.

У згаданому аспекті бенчмаркінг (benchmarcing) -- це збір і аналіз інформації про діяльність найкращих підприємств партнерів і конкурентів, а також про методи управління, що ними використовуються.

Мета бенчмаркінга -- підвищення ефективності власної діяльності та завоювання переваг у конкурентній боротьбі. В даний час бенчмаркінг, зокрема, використання його головного принципу "від кращого до найкращого", повертає до життя, до успіху багато фірм США, Японії, Західної Європи.

Предметом бенчмаркінга є технологія, виробничі процеси, методи організації виробництва та збуту продукції, а також забезпечення безпеки. Результати бенчмаркінга поряд з результатами маркетингових досліджень використовуються при виробленні цілей і стратегій діяльності організацій.

Для більшості компаній бенчмаркінг не є новим, адже він здійснювався в рамках конкурентної розвідки, хоча бенчмаркінг є більш деталізованою, формалізованою й упорядкованою функцією за метод конкурентного аналізу в межах конкурентної розвідки -- це необхідна функція успіху будь-якої організації.

У науковій літературі розрізняють декілька поколінь еволюції бенчмаркінгу.

Перше покоління бенчмаркінга інтерпретується як реінжинірінг або ретроспективний аналіз продукту. Що стосується сфери безпеки то реінжииіринг безпеки полягає у реконцептуалізації заходів, що вживаються для забезпечення безпеки. Це означає, що вони переосмислюються та виправляються відповідно до нових реалій.

Друге покоління, бенчмаркінг конкурентноздатності -- розвивається як наука (1976-1986 р.), завдяки діяльності фірми Ксерокс.