Становлення та розвиток системи забезпечення національної безпеки

· критичний стан вітчизняних галузей промисловості, яка виробляє засоби інформатизації та захисту інформації;

· розширення кооперації із зарубіжними країнами в розвитку інформаційної інфраструктури.

Основними організаційно-технічними факторами загроз інформаційній безпеці є:

· недостатня нормативно-правова база у сфері інформаційних відносин, у тому числі в галузі забезпечення інформаційної безпеки;

· широке використання у сфері державного управління незахищених від витоку інформації імпортних технічних та програмних засобів для зберігання, обробки та передавання інформації;

· зростання обсягів інформації, яка передається відкритими каналами зв'язку;

· зростання числа комп'ютерних злочинів, особливо в кредитно-фінансовій сфері[14, c. 16-17].

· злочинні дії міжнародних груп, формувань та окремих осіб.

11.5 Джерела загроз інформаційній безпеці

Виходячи з визначення загроз інформаційній безпеці, можна виділити декілька основних джерел загроз, які можуть торкатися інтересів особистості, суспільства і держави.

Джерела загроз інформаційній безпеці особистості

Інтереси особистості, які необхідно охороняти в інформаційному суспільстві, полягають насамперед у реальному забезпеченні конституційних прав і свобод людини і громадянина на доступ до відкритої інформації, а також у захисту інформації, що забезпечує особисту безпеку, духовний та інтелектуальний розвиток. Спрямованість використання одержаної інформації і результати, що одержуються, визначаються, насамперед, особою людини та її духовним потенціалом.

Іншим небезпечним джерелом загроз інтересам особистості є використання на шкоду її інтересам персональних даних, що нагромаджуються різноманітними структурами, в тому числі органами державної влади, а також розширення можливості прихованого збирання інформації, що складає його особисту і сімейну таємницю, відомості про її приватне життя[13, c. 101-103].

Це зумовлено, у першу чергу, труднощами реалізації механізмів охорони цих відомостей, подальшими досягненнями засобів прихованого збирання і передавання інформації.

Джерела загроз інформаційній безпеці суспільства

Інтереси суспільства полягають у захисті життєво важливих інтересів у цій сфері, забезпечення реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в інтересах зміцнення демократії, досягнення і підтримування суспільної злагоди та активності населення.

Одним із джерел загроз інтересам суспільства в інформаційній сфері є безперервне ускладнення інформаційних систем і мереж зв'язку критично важливих інфраструктур забезпечення життя суспільства.

Ці загрози можуть проявлятися і вигляді як навмисних, так і ненавмисних помилок, збоїв і відмов техніки і програмного забезпечення, шкідливого впливу зі сторони злочинних структур і кримінальних елементів. Об'єктами реалізації таких структур можуть виступати системи енергетичної, транспортної, та деяких інших інфраструктур.

Небезпечним джерелом загроз виступає можливість концентрації засобів масової інформації (ЗМІ) в руках невеликої групи власників.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді маніпуляції суспільною думкою по відношенню до тих чи інших суспільно значимих подій, а також руйнування моральних устоїв суспільства шляхом нав'язування чужорідних цінностей.

Нарешті, небезпечним джерелом загроз є розширення масштабів вітчизняної і міжнародної комп'ютерної злочинності.

Ці загрози можуть проявлятися у вигляді спроб здійснення шахрайських операції з використанням глобальних або вітчизняних інформаційно-телекомунікаційних систем, відмивання фінансових коштів, одержаних протиправним шляхом, одержання неправомірного доступу до фінансової, банківської та іншої інформації, яка може бути використаною з корисливою метою[1, c. 19-20].

Джерела загроз інформаційній безпеці держави

Інтереси держави в інформаційній сфері полягають у створенні умов для гармонійного розвитку інформаційної інфраструктури держави, реалізації конституційних прав і свобод людини і громадянина в інтересах зміцнення конституційного ладу, суверенітету і територіальної цілісності країни, встановлення політичної і соціальної стабільності, економічного процвітання, безумовного виконання законів і підтримки міжнародного співробітництва на основі партнерства.

У першу чергу загрози інтересам держави також можуть проявлятися у вигляді отримання протиправного доступу до відомостей, що складають державну таємницю, до іншої конфіденційної інформації, розкриття якої може нанести збитки державі.

Проте найбільш небезпечними джерелами загроз інтересам держави в інформаційному суспільстві може стати неконтрольоване розповсюдження інформаційної зброї та розгортання гонки озброєнь у цій галузі, спроби реалізації концепції ведення інформаційних війн.

Поняття інформаційної зброї визначається як сукупність засобів, методів і технологій, що забезпечують можливість силового впливу на інформаційну сферу протилежної сторони з метою руйнування її інформаційної інфраструктури, системи управління державою, зниження духовного потенціалу суспільства.

11.6 Основні принципи забезпечення захисту інформації

Забезпечення інформаційної безпеки -- це сукупність заходів, призначених для досягнення стану захищеності потреб особистостей, суспільства і держави в інформації.

Держава здійснює свої заходи через відповідні органи, а громадяни, суспільні організації і об'єднання, що мають відповідні повноваження, -- у відповідності із законодавством. В основу забезпечення інформаційної безпеки держави повинні бути покладені наступні принципи:

· законність, дотримання балансу інтересів особистості, суспільства і держави;

· взаємна відповідальність суб'єктів забезпечення інформаційної безпеки;

· інтеграція систем національної і міжнародної безпеки.

Права та свободи суспільства в питаннях пошуку, володіння та розповсюдження інформації повинні регулюватися законодавчими актами, залежно від змісту інформації. Законодавча база, яка визначає перелік відомостей, що віднесені до державної таємниці, механізм та порядок її захисту повинні розроблюватися, виходячи із вимог нормативних документів інформаційної безпеки.

Державна система забезпечення інформаційної безпеки країни являє собою організаційне об'єднання державних органів, а також сил та засобів інформаційної безпеки, що виконують свої функції на основі. Державна система складає найважливішу ланку системи інформаційної безпеки особистості, суспільства і держави в правовій державі. Основними завданнями такої системи є:

· виявлення і прогнозування дестабілізуючих факторів і інформацій них загроз життєво важливим інтересам особистості, суспільства та держави;

· здійснення комплексу оперативних і довготривалих заходів з їхнього попередження і усунення;

· створення і підтримання в готовності сил та засобів забезпечення інформаційної безпеки.

Органи (служби) інформаційної безпеки можуть створюватися (на законодавчих засадах) і в недержавних структурах для захисту своїх потреб в забезпеченні необхідною інформацією. Дані органи на основі укладення відповідних угод можуть бути приєднані до єдиної державної системи інформаційної безпеки.

На теперішній час окремі елементи системи інформаційної безпеки створені та функціонують (органи зовнішньої та конкурентної розвідки, інформаційні служби різноманітних міністерств, система технічного та криптографічного захисту інформації держави і т. н.). Проте для їхнього функціонування ще недостатня правова база. Зміст діяльності органів інформаційної безпеки також ще не в повній мірі відповідає покладеним на них завданням. Це пояснюється в першу чергу недостатнім опрацюванням питань, що стосуються форм і способів забезпечення інформаційної безпеки[5, c. 2-3].

11.7 Основні форми і способи забезпечення інформаційної безпеки держави

Форми і способи забезпечення інформаційної безпеки утворюють власне інструмент, з допомогою якого сили інформаційної безпеки вирішують весь комплекс завдань із захисту життєво важливих інтересів особистості, суспільства та держави.

Інформаційне забезпечення інформаційної безпеки включає збирання (добування) відомостей про дестабілізуючі фактори та інформаційні загрози, їхню обробку, обмін інформацією між органами керування і силами та засобами системи інформаційної безпеки. Його основу складає збирання (добування) необхідних відомостей, здійснюване в процесі розвідувальної, контррозвідувальної, оперативно-розшукової і оперативно-інформаційної діяльності.

Інформаційний захист досягається шляхом внесення в порядку законодавчої ініціативи законопроектів, здійснення судового захисту, проведення оперативних заходів силами і засобами інформаційної безпеки.

Інформаційна кооперація-- форма забезпечення інформаційної безпеки між рівноправними суб'єктами інформаційного процесу (фізичними, юридичними, міжнародними), який включає сукупність їхніх взаємоузгоджених дій, спрямованих на одержання відомостей про дестабілізуючі фактори, дестабілізуючі і інформаційні загрози та захист від них доступними законними способами і засобами.

Таким чином, державна політика забезпечення інформаційної безпеки України визначає головні напрями діяльності органів державної влади України, закріплює права та обов'язки щодо захисту інтересів України і ґрунтуються на дотриманні балансу інтересів особи, суспільства і держави в інформаційній сфері.

Вдосконалення правових механізмів регулювання суспільних відносин, що виникають в інформаційній сфері, є пріоритетним напрямом державної політики у сфері забезпечення інформаційної безпеки України.

Правове забезпечення інформаційної безпеки України має ґрунтуватися насамперед на дотриманні принципів законності, балансу інтересів громадян, суспільства і держави в інформаційній сфері:



Тема 12. ЕКОНОМІЧНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

12.1 Теоретичні основи економічної безпеки держави

Економічна безпека держави -- це такий стан економіки та інститутів влади, за якого забезпечується гарантований захист національних інтересів, гармонійний розвиток країни у цілому, достатній економічний та оборонний потенціал розвитку внутрішніх та зовнішніх процесів.Економічна безпека держави має внутрішню соціально-політичну основу -- достатньо високий рівень суспільної злагоди відносно довгострокових національних цілей, що дають можливість розробити та прийняти державну стратегію соціального та економічного розвитку.

Питання економічної безпеки набувають особливої актуальності для країн, які перебувають у стані трансформаційної кризи. Це явище завжди характеризується загостренням суперечностей, які створюють кризові ситуації. Глибина і характер розвитку кризи можуть поставити під загрозу саме існування соціально-економічної системи країни. І тоді одним з першочергових завдань стане забезпечення економічної безпеки.

Система ЕБД пов'язана з економічною безпекою людини та міжнародною економічною безпекою. Тому безпека людини є складовою безпеки держави, яка, у свою чергу, є складовою міжнародної безпеки. Отже, держава має дбати про забезпечення економічної безпеки своїх громадян. Необхідно зазначити, що ЕБД виступає вирішальною умовою додержання та реалізації як державних, так і недержавних інтересів країни. За ступенем соціального значення ці інтереси поділяються на життєво важливі та другорядні, а за тривалістю дії -- на довго-, середньо- та короткострокові, причому в міру задоволення одних інтересів їм на зміну приходять інші.

За своєю спрямованістю економічні інтереси можуть бути орієнтовані на забезпечення:

а) виживання;

б) прогресивного розвитку;

в) певного ступеня лідерства громадян, суспільства або держави.

До кола життєво важливих економічних інтересів України на сучасному етапі належать:

-- забезпечення її економічного суверенітету;

-- побудова правового демократичного механізму державного регулювання економіки;

-- економічне відродження держави та поліпшення добробуту її народу;

-- розвиток міжнародних економічних відносин.

На основі національних економічних інтересів органи державного управління розробляють та формують цілі державної економічної політики, що відображають наміри громадян, суспільства та держави у частині задоволення їх інтересів, насамперед життєво важливих. Ці цілі досягаються шляхом вирішення відповідних завдань. Для цього органи державного управління, керівництво держави розробляють та здійснюють спеціальні заходи.

Економічні інтереси, що трансформуються у цілі державної економічної політики, виносяться державними інститутами на світову арену, де формується міжнародна економічна політика і виявляється конфліктність міжнародних економічних відносин. Якщо стан держави характеризується нестабільністю її економічного базису, суперечливістю економічних інтересів різних соціальних груп, то ускладнюється конфліктність відносин на внутрішньо-економічному рівні. Внаслідок загострення суперечностей виникає реальна загроза тим чи іншим інтересам, причому, враховуючи об'єктивний незбіг та багатогранність економічних інтересів особи, суспільства та держави, зароджуються суперечності, що можуть стати джерелом потенційної загрози їх безпеці.



12.2 Економічний суверенітет держави як складова системи економічної безпеки

Головні компоненти системи ЕБД пов'язані з наявністю національно державних інтересів України, і, відповідно, цілей, які з них випливають. Ці інтереси існують як у межах кордонів країни, так і зовні. Йдеться насамперед про підтримку державного суверенітету і самостійного розвитку. Безпека країни безпосередньо пов'язана з суверенітетом.

Історичний досвід свідчить, що становлення суверенної правової демократичної держави, формування громадянського суспільства, рух шляхом світової цивілізації є об'єктивним, незворотним, але складним і тривалим процесом. Держава може досягти справжнього суверенітету тільки на основі ефективної та конкурентоспроможної економіки, яка до того ж є соціально орієнтованою. У кінцевому підсумку саме рівнем ефективності національної економіки визначається місце країни у світовому табелі про ранги.

Виділяють також економічний суверенітет як головну складову державного суверенітету, і, відповідно, системи ЕБД. В основі економічного суверенітету лежить власність українського народу на своє національне багатство, спираючись на яку уповноважені ним органи самостійно регулюють економіку і зовнішньоекономічну діяльність. Структура економічного суверенітету пов'язана зі структурою економічної системи і охоплює незалежність держави у формуванні та розвитку технологічного способу виробництва, економічних відносин власності і відповідного господарчого механізму.

Економічний суверенітет держави як складова системи ЕБД за сучасних умов є базою для:

1) можливості державного контролю за національними ресурсами, досягнення такого рівня виробництва та якості продукції, який забезпечує її конкурентоспроможність і дає змогу як рівній з рівною брати участь у світовій торгівлі, кооперативних зв'язках та обміні науково-технічними досягненнями;

2) стабільності економіки, створення надійних умов та гарантій для підприємницької активності, стримання факторів, що дестабілізують ситуацію;

3) створення сприятливого клімату для інвестицій та інновацій, постійної модернізації виробництва, підвищення професійного, освітнього та загальнокультурного рівня робітників, що є необхідними й обов'язковими умовами стійкості та самозбереження національної економіки.

Разом з тим система ЕБД має досліджуватися перш за все з передбаченням її розпаду, тобто за критичними умовами.

Згадаємо, що у світі не буває стану повної рівноваги. Завжди суб'єкт (система ЕБД) може або підвищувати свій потенціал (розвиватися), або знижувати його (занепадати).

Система ЕБД має критичні обмеження, якими характеризується стан системи під час найменшої можливості її існування. Зміни, за якими значення чинника переходить за критичне обмеження, призводять до розпаду.

Система критичних обмежень визначає можливості існування ЕБД.

12.3 Економічна безпека держави: зміст, структура та класифікація

Зміст економічної безпеки держави як системної категорії можна проаналізувати перш за все шляхом розкриття таких понять:

1. Об'єкти ЕБД -- ті, що безпосередньо потребують захисту і на що спрямовані дестабілізуючі дії. Слід зазначити, що проблема ЕБД має як власний об'єкт -- економічну систему країни, так і об'єкти на перетині з іншими можливими сферами країни: військовою, громадською, екологічною, інформаційною, криміногенною та ін.

2. Фізичні об'єкти представлені матеріальними утвореннями у діапазоні країна в цілому (держава) -- зони та сфери зовнішньоекономічних інтересів.

3. Неречові об'єкти -- цінності, потреби, інтереси, плани та ін., елементи суспільної свідомості.

4. Суб'єкти ЕБД -- держава або її структури, які організовують захист об'єктів безпеки.

5. Загрози ЕБД -- події, явища або формалізована сукупність факторів, які містять небезпеку і спрямовані на об'єкт захисту.

6. Джерела загроз -- локалізовані у часі та просторі небезпеки; вони можуть бути свідомими або стихійними. У цьому плані виділяють загрози суб'єктивні і об'єктивні.

7. Параметри ЕБД -- показники, які кількісно характеризують безпеку і застосовуються для оцінки, моніторингу і прогнозування ЕБД.

До загальних параметрів ЕБД належать такі:

Збитки -- кількісний розмір економічних витрат у разі реалізації загроз.

Ризик -- нормативний або максимальний збиток, скоригований на вірогідність його реалізації.

Рівень ЕБД -- інтегральний показник, який в загальному вигляді відображає співвідношення сукупності всіх загроз та потенціалу захисту від них.

Загрози ЕБД можна згрупувати у найзагальнішому вигляді за такими показниками:

1) походженням (внутрішні та зовнішні);

2) переважними якостями загрози (фізичні, політичні, екологічні, інформаційні, військові, психологічні, технологічні тощо);

3) специфікою впливу на окремі об'єкти або їх системи;

4) спрямованістю на окремі галузі та види діяльності (продовольчий, інвестиційний, енергетичний, транспортний та інші комплекси господарства);

5) масштабами можливих збитків (за силою загрози);

6) можливістю реалізації загроз;

7) ступенем комплексності (одиничні та системні загрози);

8) джерелами виникнення (об'єктивні та суб'єктивні загрози з боку окремих осіб, фірм, спецслужб, країн, регіонів та ін.);

9) формою виразу загрози.

У наведеній вище класифікації доцільно конкретизувати таку ознаку загроз, як часові та просторові координати їх дії. За цією ознакою вони поділяються на наявні (короткострокові) та потенційні (довгострокові).

Аналіз ЕБД у найважливіших сферах економіки -- ресурсного, виробничого та науково-технічного потенціалу, зовнішньоекономічної діяльності, соціальній сфері -- свідчить про те, що найбільшу небезпеку для України становлять внутрішні загрози порівняно із зовнішніми.

12.4 Тіньова економіка- системна загроза економічній безпеці держави

Особливе місце посідає тіньова економіка як системна загроза ЕБД.

Під тіньовою економікою розуміють різноманітну діяльність суб'єктів економічних відносин, які прямо чи опосередковано пов'язані з отриманням доходів без сплати податків поза рамками чинного законодавства і соціального контролю.

Структуру тіньової економіки становлять:

1) неофіційний (неформальний) сектор -- вся легальна економічна діяльність, що не враховується офіційною статистикою і не оподатковується (дрібне виробництво на присадибних ділянках, ремісництво, надання послуг на непостійній основі, разові підробітки, догляд за дітьми і т. ін.);

2) підпільний (протизаконний) сектор -- економічна діяльність, що забороняється законом і навмисне приховується, а також кримінальний конгломерат антисоціальних, самовідтворювальних, надпотужних джерел накопичення тіньових капіталів.

Негативні соціально-економічні наслідки тіньової економіки:

1) вона є основою економічної організованої злочинності й корупції;

2) вилучення з легальної економіки значної частки коштів у неконтрольовану сферу;

3) зниження обсягу інвестицій і оборотних коштів, що спричинює кризу неплатежів і зупинку виробництва;

4) зниження або повне припинення податкових та інших обов'язкових надходжень до бюджету, що затримує виплату заробітної плати і пенсій;

5) погіршення життєвого рівня основної частини населення.

Для протидії тіньовій економіці потрібна насамперед спеціальна комплексна державна програма з такими основними елементами:

1) здійснення комплексної податкової реформи;

2) спрощення й уніфікація національної системи бухгалтерської звітності;

3) створення умов для інвестування і залучення фінансових ресурсів;

4) удосконалення законодавства щодо захисту приватної власності і підприємництва.

12.5 Практичне забезпечення економічної безпеки держави

Державі ринкового типу обов'язково потрібна науково обгрунтована державна стратегія (концепція) ЕБД. Вона має визначити глобальні та поточні національні інтереси та цілі, а також методи, засоби та механізми їх досягнення, і забезпечити національну економічну безпеку (НЕБ).

Наприклад, найближчими завданнями забезпечення НЕБ України мають бути:

1) подолання кризових процесів;

2) формування умов для створення ресурсів модернізації;

3) входження у постіндустріальний етап розвитку. Розробка концепції НЕБ потребує комплексного розв'язання питань організаційного, нормативно-правового, методологічного, аналітичного, інформаційного забезпечення у цій сфері.

У будь-якому варіанті структура концепції НЕБ повинна охоплювати три базові елементи:

1) інтереси;

2) загрози;

3) захист.

Головна властивість цих заходів -- адекватність загрозам, основна спрямованість -- зниження рівня небезпеки. Держава повинна забезпечити всі види захисту як своїх економічних інтересів, так і інтересів суспільних структур та громадян.

При цьому головними принципами забезпечення захисту як процесу мають бути:

а) законність;

б) додержання балансу інтересів держави, підприємств різних форм власності та фізичних осіб;

в) їх взаємовідповідальність щодо забезпечення захисту.

При цьому слід враховувати необхідність додержання міжнародних угод та норм, до яких приєдналася Україна.

12.6 Основні принципи організації та здійснення захисту усфері економічої безпеки

Основними принципами організації та здійснення захисту у сфері ЕБД є:

1) системність, що передбачає розглядання проблем захисту з урахуванням усіх небезпечних каналів відпливу інформації та несанкціонованого доступу до неї, комплексного застосування правових, організаційних та технічних заходів щодо захисту;

2) обгрунтованість, оскільки складність завдань, що вирішуються, великий обсяг робіт, а також обмеженість ресурсів зумовлюють необхідність глибокого науково-технічного обгрунтування рішень, що приймаються;

3) достатність, що означає необхідність пошуку ефективних та надійних заходів захисту, без зайвих витрат і забезпечується використанням найдосконаліших методів та засобів захисту. Суспільство і громадяни використовують арсенал засобів та способів їх втілення для захисту своїх економічних інтересів і значною мірою покладаються на захист держави;

4) гнучкість в управлінні, що забезпечує здатність, залежно від умов захисту та важливості об'єктів, що захищаються, прогнозування загроз та запобігання їх нейтралізації, оперативну та ефективну ліквідацію наслідків цих загроз;

5) своєчасність, що зумовлюється необхідністю завчасної розробки заходів захисту та контролю.

Додержання балансу життєво важливих інтересів держави та господарчих суб'єктів грунтується на оцінках тих збитків, яких вони можуть зазнати внаслідок перевищення або недостатності впливу відповідного чинника.

Забезпечення процесу захисту в сфері ЕБД в умовах переходу до ринкової економіки, активізації діяльності підприємств різних форм власності, необхідність захисту їх комерційних інтересів стає не під силу виключно державним правовим органам. Тому паралельно з приватним підприємництвом починає розвиватися мережа приватних охоронно-розшукових агентств та служб комерційної та підприємницької безпеки, які спільно (а не на противагу) з державними правоохоронними органами покликані вирішувати питання захисту як на державному рівні, так і на рівні господарчих суб'єктів різних форм власності.

Для їх ефективної спільної праці в інтересах усього суспільства необхідно розробити та прийняти на державному рівні комплекс відповідних правових, економічних, організаційних та технічних заходів щодо захисту сфери ЕБД.

У сфері економічної безпеки існують свої зовнішні та внутрішні суперечності.

У рамках системи управління існує суперечність між проголошеними цілями економічних реформ та методами їх досягнення. Питання ж державної економічної безпеки -- це загальні питання, для розглядання яких потрібна система, організованість. Тому їх розв'язанням повинна займатися саме держава, яка обстоює сферу загальних інтересів, і покладатися у таких випадках на ринкові механізми недоречно.

Аналіз наявних внутрішніх і зовнішніх суперечностей приводить до висновку, що суперечності у сфері економіки виступають рушійною силою всіх відносин у системі економічної безпеки.



Тема 13: ГЕОПОЛІТИЧНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

13.1 Предмет геополітики. Поняття геополітичної безпеки

Сучасна основа геополітики полягає у розгляді змісту геополітики крізь синтез дослідження розвитку подій на глобальному, регіональному, субрегіональному і внутрішньодержавному рівнях, що відображають інтереси держав. Під впливом нових обставин світ постійно змінюється, його база насичується новими елементами, які не скасовують географічні чинники, а додаються до них і формують геополітичну модель сучасного світу. Ця модель знаходиться швидше в динаміці, ніж у статиці. Саме тому усвідомлення геополітичної ролі України є необхідним для формування системи геополітичної безпеки нашої країни.

Забезпечення національної безпеки передусім передбачає співпрацю з іншими країнами або організаціями крізь призму національних інтересів України.

Геополітика, як і інші науки про суспільство і природу, вивчає закони становлення, функціонування і розвитку соціальних, економічних, географічних, політичних, військових і інших систем.

Головним законом, який понад усе привертає увагу дослідників цієї науки, на думку фахівців, є закон фундаментального дуалізму, що виявляється в географічному устрої планети і типології цивілізацій.

Розгляд геополітики її змісту як окремої науки і окремої діяльності, знання законів геополітики, її предмету та джерел формування надають можливість говорити про геополітичну безпеку як окремий феномен сучасного націобезпекового буття.

Геополітична безпека -- складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, за якого державними та недержавними інституціями забезпечується встановлення контролю і панування над ресурсами земного, водного, повітряно-космічного, інформаційних просторів держави, регіону, світу.

Ключовим моментом є те, що геополітична безпека є органічним складовим елементом національної безпеки. Її зміст полягає у тому, щоб забезпечити реалізацію життєво важливих національних інтересів через здійснення управління реальними або потенційними загрозами та небезпеками, які є наслідком прагнення інших держав встановити контроль і панування над усім спектром ресурсів планети. Більш того, за даного випадку геополітична безпека може розглядатися у дещо ширшому плані та включати встановлення контролю не лише над ресурсами власної країни, а й здійснення цілого комплексу заходів впливу на ресурси інших країн.

Суть управління у сфері геополітики, і суть геополітичної безпеки, полягає у встановленні й організації функціонування керованих алгоритмів, процесів у сфері контролю і панування над ресурсами країни, на базі принципів просторово-часової організації розвитку держав, регіонів і світу в цілому з урахуванням системної взаємодії географічних, політичних, економічних, військових, етнічних, демографічних, екологічних і інших чинників.

Об'єктами геополітичної безпеки є ресурси земного, водного, повітряно-космічного, інформаційних (духовно-культурвого) просторів держави, регіону, світу.

Суб'єктами геополітичної безпеки є держави, транснаціональні корпорації, окремі індивіди.

Дотримуючись принципу розгляду проблем у тій чи іншій сфері національної безпеки через аналіз категорійно-понятійних рядів, визначимо основні поняття, пов'язані із геополітичною безпекою.



13.2 Категорійно-понятійна система геополітичної безпеки

Геополітика вивчає основи, можливості, механізми та форми контролю простору з боку політичних інститутів, у першу чергу з боку держав і коаліцій держав. Територія, яку контролює або намагається контролювати держава, характеризується передусім ступенем освоєння її центром, рівнем розвитку їх зв'язків. Розрізняють декілька видів геополітичних просторів.

Ендемічний простір -- простір, що контролюється однією державою тривалий час. Причому приналежність цього простру визнається сусідами.

Прикордонний простір -- територія, що перебуває під контролем даної держави, але не є у достатній мірі освоєною демографічно, економічно, політично, інформаційно. Сусідні держави іноді можуть піддавати сумніву приналежність цих територій, проте не розглядає їх як свої.

Перехресне поле -- простір, на який претендує одразу ж декілька держав.

Наступною важливою категорією геополітичної безпеки є баланс сил.

Головне призначення балансу сил полягає у можливості здійснення різних видів контролю над геополітичним простором. Якщо фактично геополітичний простір світу контролює лише одна держава, баланс сил відсутній, а відтак відсутні механізми контролю над діями геополітики. Баланс сил є необхідною умовою подальшого розвитку і процвітання планети. Відсутність балансу сил -- шлях до до узурпації геополітичного простору і конфронтації учасників геополітичного процесу.

Політичний простір -- одна з головних ознак держави. Кордони виступають фактором безпеки держави. У геополітиці важливу роль відіграють просторові відносини між державами. В якості таких виступають кордони. Загрози геополітичній безпеці завжди виникають тоді, коли починається боротьба за контроль, приєднання, опанування геополітичного простору. Відтак кордони -- важлива категорія геополітичної безпеки. Наявність кордонів і відповідних систем управління ними для реалізації національних інтересів є важливою умовою забезпечення геополітичної безпеки. Важливою категорією геополітичної безпеки є категорію інтересу. Інтерес у найбільш загальному значенні становить собою усвідомлену потребу об'єкта у чомусь. Відповідно, якщо ми розглядаємо геополітичну безпеку в рамках національної безпеки, то можна виділяти окремо інтереси особи, інтереси держави і інтереси суспільства. Органічна єдність, можна навіть казати симбіоз даних інтересів, утворюють іншу категорію -- національні інтереси.

Надмірне впровадження національних інтересів у сферу життя інших націй, або взагалі встановлення сфер впливу називається експансією. Експансія може бути не лише воєнною, а й економічною, інформаційною, екологічною тощо.

13.3 Визначення основних понять, що складають сутнісне ядро геополітичної безпеки

Геополітична безпека -- складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, за якого державними та недержавними інституціями забезпечується встановлення контролю і панування над ресурсами земного, водного, повітряно-космічного, інформаційних (духовно-культурного) простору власної країни.

Геополітична загроза -- явні чи потенційні дії, які ускладнюють або унеможливлюють реалізацію національних інтересів і створюють небезпеку втрати контролю і панування над власними ресурсами.

Геополітичні відносини -- відносини, які виникають у всіх сферах життя і діяльності людини, суспільства і держави при отриманні, використанні, поширенні та зберіганні інформації.

Геополітика -- область знань, що вивчають закони, принципи та закономірності просторово-часової організації розвитку держав, регіонів і світу в цілому з урахуванням системної взаємодії географічних, політичних, економічних, військових, етнічних, демографічних, екологічних і інших чинників;

Геополітичні інтереси -- це складова частина національних інтересів, обумовлена системним впливом географічних, політичних, економічних, воєнних, екологічних та інших чинників.

13.4 Система забезпечення геополітичної безпеки

Система забезпечення геополітичної безпеки -- організована державою система суб'єктів: державних органів, громадських організацій, посадових осіб і окремих громадян, об'єднаних цілями та завданнями щодо просування забезпечених недоторканністю національних інтересів у геополітичній сфері.

Ураховуючи те, що органом стратегічного управління національною безпекою виступає Рада національної безпеки і оборони України, відповідно до розглядуваної нами сфери життєдіяльності -- геополітичної -- проаналізуємо суб'єктів управління національною безпекою саме у даній сфері.

Основним суб'єктом управління геополітичною безпекою виступає Міністерство закордонних справ України. МЗС України -- центральний орган виконавчої влади є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері зовнішньої безпеки України та координації заходів у цій сфері.

МЗС України узагальнює практику застосування законодавства з питань, що належать до його компетенції, розробляє пропозиції, спрямовані на вдосконалення цього законодавства, та у встановленому порядку вносить їх на розгляд Президентові України та Кабінету Міністрів України.

Основними завданнями МЗС України у сфері управління геополітичною безпекою є:

* участь у забезпеченні національних інтересів і безпеки України шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства;

* сприяння забезпеченню стабільності міжнародного становища України, піднесенню її міжнародного авторитету, поширенню у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера;

* забезпечення реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки;

* забезпечення відповідно до наданих повноважень цілісності та узгодженості зовнішньополітичного курсу України;

* захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб України за кордоном;

* сприяння розвиткові зв'язків із зарубіжними українськими громадами та надання цим громадам підтримки і захисту відповідно до норм міжнародного права та чинного законодавства України.

МЗС України відповідно до покладених на нього завдань виконує наступні функції:

1) бере участь у здійсненні зовнішньополітичної діяльності держави у сфері міжнародної безпеки;

2) розробляє пропозиції щодо засад зовнішніх зносин у сфері безпеки і у встановленому порядку подає їх Президентові України;

3) розробляє і подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо ініціатив міжнародного характеру та заходів, спрямованих на підвищення ефективності співпраці України з іноземними державами і міжнародними організаціями в сфері міжнародної безпеки;

4) вносить у встановленому порядку на розгляд Президентові України, Кабінету Міністрів України пропозиції щодо розроблення проектів законодавчих та інших нормативно-правових актів з питань забезпечення політики зовнішньої безпеки;

б) розробляє та подає Президентові України та Кабінету Міністрів України пропозиції щодо реалізації державної політики з питань інтеграції України до Європейського Союзу у сфері зовнішньої політики та безпеки, провадить відповідні заходи та координує заходи, здійснювані органами виконавчої влади у цій сфері;

6) проводить роботу щодо підвищення ролі права міжнародної безпеки у міжнародних відносинах;

7) сприяє розширенню безпекових, політичних, економічних, науково-технічних, культурних, гуманітарних та інших зв'язків України з іноземними державами і міжнародними організаціями;

8) сприяє взаємодії органів виконавчої влади з органами законодавчої і судової влади в частині здійснення ними зовнішніх зносин та дотримання міжнародних зобов'язань України в сфері зовнішньої безпеки;

9) вносить у встановленому порядку пропозиції щодо укладення міжнародних договорів у сфері зовнішньої політики та безпеки України;

10) бере участь у приведенні національного безпекового законодавства України у відповідність з її міжнародними зобов'язаннями та міжнародно-правовими нормами;

11) оформлює або надає повноваження на укладення міжнародних договорів у сфері зовнішньої політики та безпеки, а також на участь у роботі міжнародних безпекових організацій;

12) здійснює загальний нагляд за виконанням міжнародних договорів України у сфері зовнішньої політики та безпеки;

13) забезпечує підтримання дипломатичних зносин з іноземними державами, представництво України у міжнародних безпекових організаціях, органах та спеціальних місіях з питань безпеки;

14) організовує вжиття заходів щодо цивільної оборони, забезпечує евакуацію громадян України, документів і майна дипломатичних представництв України за кордоном, консульських установ України за кордоном, представництв України при міжнародних організаціях з країн, які перебувають у стані збройного конфлікту або в яких наявні інші надзвичайні ситуації.

МЗС України має право:

На законодавчому рівні пряме передбачення щодо забезпечення зовнішньої політики та безпеки лежить на МЗС України, відтак це і зумовлює розгляд даного органу в якості органу безпосереднього управління національною безпекою у геополітичній сфері. Складовими геополітичної сфери є внутрішньополітична та зовнішньополітична сфера.

Реалізація політики національної безпеки в геополітичній сфері знаходить свій вияв у пріоритетних напрямах її забезпечення.

Таким чином, головна увага у сфері геополітичної безпеки, котра вміщує як внутрішньополітичну, так і зовнішньополітичну сфери, має приділятися проблемам творення українського іміджу, забезпечення політичної стабільності і благополуччя, і врешті-решт процвітання нашої держави. Україна має і буде регіональним лідером. Виконання всіх зазначених напрямів політики національної безпеки у сфері геополітичної безпеки, а також пріоритетів залежить не тільки від Міністерства закордонних справ, а й від інших міністерств та відомств України, недержавних організацій і окремих громадян, від наших закордонних партнерів, а взагалі від системного бачення проблем національної безпеки.



Тема 14. ЕКОЛОГІЧНА БЕЗПЕКА ДЕРЖАВИ

14.1 Поняття і зміст екологічної безпеки

Понятійно-категоріальний апарат екологічної безпеки

Україна є однією з найбільших за територією та економічним потенціалом держав Європи. На території України зосереджені величезні природні багатства, втім відсутність концептуальних підходів до забезпечення як національної безпеки в цілому, так і екологічної безпеки зокрема негативно позначились на рівні збереження та примноження природних ресурсів і багатств нашої країни.

Негативні наслідки аварії на Чорнобильській ABC, катастрофічне забруднення повітря, води та грунту, надмірна концентрація промисловості у певних регіонах, нераціональне природокористування, демографічна криза --далеко не повний перелік негативних чинників, створили реальну загрозу національній безпеці України в екологічній сфері.

Відтак проблема забезпечення національної безпеки в екологічній сфері набула в нашій державі безпрецедентної гостроти. Для її розв'язання необхідно розробити наукові засади екологічної безпеки України, методологію забезпечення її реалізації. Саме це і зумовило розгляд нами проблем забезпечення екологічної безпеки.

Екологічна безпека є органічним складовим компонентом національної безпеки. Її зміст полягає у тому, щоб забезпечити прогресивний розвиток життєво важливих інтересів людини, суспільства, довкілля та держави через здійснення управління реальними або потенційними загрозами та небезпеками, які є наслідком функціонування антропогенних, природних та техногенних систем.

Екологічна безпека -- складова національної безпеки, процес управління системою національної безпеки, за якого державними і недержавними інституціями забезпечується екологічна рівновага і гарантується захист середовища проживання населення країни і біосфери в цілому, атмосфери, гідросфери, космосфери, видового складу тваринного і рослинного світу, природних ресурсів, збереження здоров'я і життєдіяльності людей.

Екологічна безпека може бути розглянута в глобальних, регіональних, локальних і умовно точкових межах, у тому числі в межах держав і будь-яких їхніх підрозділів. Об'єктами екологічної безпеки є все, що має життєво важливе значення для суб'єктів безпеки: духовні потреби, цінності та інтереси особи, суспільства і держави, природні ресурси та довкілля.

Суб'єктами екологічної безпеки є індивідуум, суспільство, біосфера, держава.

Проаналізуємо визначення понять, пов'язаних з поняттям "екологічна безпека".

Безпека в природокористуванні -- процес управління загрозами та небезпеками, за якого забезпечується мінімальний вплив несприятливих умов природи та технологічних процесів на здоров'я людей.

Екологічна політика -- це науковий напрямок, що вивчає взаємозв'язки між процесами техногенної зміни природного середовища і політичними процесами в житті суспільства як в регіональному, так і в глобальному вимірі.

Навколишнє середовище -- це комплекс усіх об'єктів, явищ і процесів.

Природне середовище --сукупність природних умов існування людського суспільства, тваринних, рослинних та інших організмів, які, постійно зазнають прямого чи опосередкованого впливу людства.

Природне середовище є джерелом найважливіших природних ресурсів, таких, як біопродуктивні ґрунти, вода, мінерали, носії тепла (нафта, газ, вугілля, уран, торф), які забезпечують існування та розвиток біосфери.

Загроза -- це природне чи техногенне явище з прогнозованими, але неконтрольованими небажаними подіями, що можуть у певний момент часу в межах даної території завдати шкоди здоров'ю людей, спричинити матеріальні збитки, руйнувати довкілля (Чорнобильська катастрофа).

Джерело загроз -- розмаїття внутрішніх і зовнішніх суперечностей суспільного розвитку в країні і на міжнародній арені та різних сферах людської життєдіяльності.

Аварія -- небезпечна подія техногенного, природного чи антропогенного характеру, яка спричинила загибель людей чи створює на об'єкті або території загрозу життю та здоров'ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, обладнання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспортного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа -- велика за масштабами аварія чи інша подія, що призводить до тяжких, трагічних наслідків.

Стихійне лихо -- небезпечні природні процеси та явища, які за своїми масштабами відхиляються від вузького діапазону нормального функціонування навколишнього середовища, створених людиною пристроїв, споруд, технологій та самої людини; руйнівне природне і/або природно-антропогенне явище або процес, що може спричинити або спричинив загрозу життю та здоров'ю людей, руйнування або знищення матеріальних цінностей та окремих елементів природного середовища (тайфуни, смерчі, зсуви, лавини, землетруси, виверження вулканів, цунамі тощо).

Ризик -- є кількісною мірою загрози, що включає такі кількісні показники як: величину збитку від небезпечного чинника; імовірність (частоту) появи даного небезпечного чинника. Ризик визначається як добуток імовірності негативної події на величину (імовірність величини) можливого збитку від неї.

Управління ризиком -- процес прийняття рішень і здійснення заходів, спрямованих на забезпечення мінімально можливого ризику, розроблення та обґрунтування оптимальних програм діяльності, спрямованих на ефективну реалізацію рішень в області забезпечення безпеки.

Охорона навколишнього середовища -- це комплекс міжнародних, регіональних, державних і локальних заходів, включаючи адміністративні, політичні, технологічні, соціальні, юридичні і суспільні, спрямовані на збереження навколишнього середовища.

Моніторинг навколишнього середовища -- система спостережень оцінки і контролю за станом навколишнього середовища, яка забезпечує її оцінку вихідного стану і своєчасне виявлення тенденцій змін у цьому середовищі.

Згідно з визначенням терміну "безпека" ,метою процесу забезпечення безпеки є досягнення максимально сприятливих показників здоров'я людини і високої якості навколишнього середовища. Таким чином, здоров'я -- один з найважливіших нормативних показників стану безпеки.

14.2 Основні риси та критерії екологічної безпеки

Екологічній безпеці властиві певні риси:

1. Екологічна безпека -- гарантія проживання в екологічно чистому та сприятливому для життєдіяльності середовищі.

2. Екологічна безпека передбачає задоволення екопотреб будь-якої людини та суспільства загалом у всіх виявах життєдіяльності.

3. Екологічна безпека -- органічна складова національної безпеки.

4. Забезпечення екологічної безпеки -- процес, при якому мають враховуватися одночасно як інтереси суб'єкта, так і об'єкта.

5. Екологічна безпека -- є обов'язковою умовою існування будь-якої нації. Жодна нація не має привілею щодо забезпечення екобезпеки на власну користь та на шкоду іншим націям.

6. Забезпечення екологічної безпеки -- процес реалізації проголошених у Концепції національної безпеки і Доктрині екологічної безпеки положень, які мають ґрунтуватися на екобезпекових принципах.

До групи основних критеріїв безпеки відносять:

* індивідуальні (медичні або санітарно-гігієнічні) -- покликані обмежувати вплив негативних факторів на людину.

* генетичні -- покликані зберігати генофонд і обмежувати зростання частоти генетичних хвороб у першому і/або наступних поколіннях;

* соціальні -- покликані обмежувати дію небезпечного фактора на групи індивідуумів;

* психологічні -- відображають ступінь сприйняття/несприйняття суспільством або групою індивідуумів рівня техногенного або природно-техногенного ризику;

* економічні -- покликані забезпечувати сталий довготривалий економічний розвиток. Кількісним критерієм безпеки є величина економічного збитку при великих катастрофах (природних або техногенних;

* технічні -- покликані обмежувати виникнення аварій і катастроф;

* екологічні -- покликані обмежувати негативний вплив екологічних процесів з метою збереження структурної стійкості екосистем;

* ландшафтні і географічні -- критерії, що обмежують негативний екологічний вплив на басейни, ґрунти та інші географічні елементи;

* ресурсні -- покликані обмежувати і регулювати інтенсивність використання відновлюваних і невідновлюваних природних ресурсів;

* політико інформаційні -- передбачають інформованість та участь населення в процесі ухвалення рішень щодо потенційно небезпечних технологій, доступ до будь-якої інформації щодо цих технологій;

* моральні й правові покликані формувати нові моральні категорії і цінності, пов'язані з розумінням необхідності подальшого існування цивілізації.

14.3 Система екологічної безпеки

Головна мета системи екологічної безпеки України

Головною метою функціонування системи екологічної безпеки України має бути вироблення концептуальних засад загальної стратегії у сфері раціонального природокористування та захисту навколишнього середовища, а також втілення їх у практику з метою сталого економічного та соціального розвитку держави.

Створення системи екобезпеки разом із вдосконаленням соціально-економічної системи безпеки є новим елементом національної безпеки. Підґрунтям цієї системи мас стати адекватний організаційно-правовий, соціально-політичний, господарський механізм управління природокористуванням, що базується на кількісних даних, результатах математичного моделювання та прогнозування, сучасних інформаційних технологіях, можливості протидії антропогенній і природній деструкції біосфери.

Екологічно безпека виступає як заперечення екологічної загрози, що виявляється у локальних, регіональних і глобальних масштабах як екологічні стихії, соціальні кризи та техногенні катастрофи. Забезпечення екологічної безпеки це основний спосіб розв'язання екологічних проблем, що гарантує громадянам Україні розвиток і проживання в біосферосумісній формі. Створення системи екологічної безпеки означає задоволення екологічних вимог суб'єктів екосистеми, яка повинна мати пріоритет серед інших аспектів традиційної національної безпеки.

Слід визнати, що в сучасних умовах самостійне досягнення такої мети уявляється малореальним. Необхідна допомога розвинених держав, тісне співробітництво та кооперація з усіма державами світу. Зрештою, політика екологічної безпеки України мас інтегруватися в систему колективної екологічної безпеки.

14.4 Національні інтереси України в екологічній сфері

Серед національних пріоритетів розвинених країн природоохоронний аспект посідає одне з чільних місць. Ця обставина створює для цих країн значні переваги на світовій арені.

Національні інтереси у сфері екологічної безпеки - природні потреба або прагнення суспільства до нормального існування то розвитку. Суспільство відповідно до усвідомлення власних потреб створює механізми забезпечення цих потреб. Усвідомлені національні інтереси становлять основу внутрішньої та зовнішньої політики держави, визначають ідеологію держави. Національні інтереси п екологобезпечній сфері пов'язані з дією механізмів самозбереження людини, суспільства і держави.

У суспільстві, побудованому на демократичних засадах, сфера національних інтересів враховує інтереси людини, суспільства загалом та держави. Право людини на повну екологічну безпеку у своїй держані мас посісти в Україні чільне місце серед інших фундаментальних і прав людини, що гарантуються Конституцією.

Послідовно здійснювана ефективна політика в й природному, економічному та соціальному аспектах забезпечує відносно екобезпечний розвиток суспільства за рахунок дотримання рівноваги між запитами суспільства та можливостями природи. Інтереси суспільства

Екологічна безпека є таким типом розвитку суспільства (як суб'єкта екосистеми), який реалізується в умовах інтенсивно-коеволюційного розвитку, тобто в інтересах як суб'єкта екосистеми, так і об'єкта (середовища). Екологічної безпеки неможливо досягти в рамках традиційного і промислового розвитку, оскільки він побудований на руйнуванні природного середовища. Екологічна безпека є іманентною характеристикою лише інтенсивно-коеволюційного способу розвитку і тим самим головним механізмом становлення ноосфери.

14.5 Державна система забезпечення екологічної безпеки

Державна система забезпечення екологічної безпеки це організована державою сукупність суб'єктів, об'єднаних цілями та завданнями щодо реалізації національних інтересів у екологічній сфері, що здійснюють узгоджену діяльність у межах законодавства України.