Основи загальної теорії права та держави

Класифікувати трудові спори можна за суб'єктами, змістом, характером і порядком розгляду (підвідомчості). За суб'єктами розрізняють індивідуальні та колективні трудові спори. Якщо суб'єктами індивідуальних трудових спорів є працівник і роботодавець, то суб'єктами колективних трудових спорів є:

- на виробничому рівні - наймати працівники (окремі категорії найманих працівників) підприємства, установи, організації чи їх структурні підрозділи або профспілкова й інша уповноважена найманими працівниками організація та власник підприємства або уповноважений ним орган чи представник;

- на галузевому, територіальних рівнях - наймані працівники підприємств, установ, організацій однієї або декількох галузей (професій), або адміністративно-територіальних одиниць чи профспілки, їх об'єднання або інші уповноважені цими найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи чи представники;

- на національному рівні - наймані працівники однієї або декількох галузей (професій) чи профспілки або їх об'єднання чи інші уповноважені найманими працівниками органи та власники, об'єднання власників або уповноважені ними органи (представники) на території більшості адміністративно-територіальних одиниць України.

Індивідуальні трудові спори про застосування чинного законодавства про працю вирішуються в порядку, передбаченому главою XV КЗпІ 1 „Індивідуальні трудові спори".

За ознакою підвідомчості можна виділити три види порядку розгляду індивідуальних трудових спорів.

1. Загальний порядок, відповідно до якого трудовий спір послідовно розглядається в КТС і в суді (ст. 221 КЗпП). Розгляд одних спорів може закінчитися в комісії, якщо сторони не оскаржать її рішення і спір не буде перенесено до суду. В інших випадках кожна зі сторін має право звернутися до суду у зв'язку з незгодою з рішенням КТС. При цьому необхідно пам'ятати, що Конституція України передбачила право кожного громадянина звертатися до суду за захистом порушеного права. Тому працівник має право вибору органу, куди йому можна звертатися за захистом порушених трудових прав: у комісію з трудових спорів чи у суд.

2. Судовий порядок, за яким трудовий спір безпосередньо розглядається судом (статті 55,124 Конституції, ст. 232 КЗнП).

3. Особливий порядок, що передбачає особливості розгляду трудових спорів окремих категорій працівників (суддів) прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури, які мають класні чини) (ст. 222 КЗпП). Відповідно до ст. 2 Закону України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)» від 3 березня 1998 р. колективний трудовий спір (конфлікт) -- це розбіжності, що виникли між сторонами соціально-трудових відносин, щодо:

- встановлення нових або зміни існуючих соціально-економічних умов праці та виробничого побуту;

- укладання чи зміни колективного договору, угоди;

- виконання колективного договору, угоди або окремих їх положень;

- невиконання вимог законодавства про працю. Колективні трудові спори вирішуються за допомогою примирювальних процедур, які охоплюють розгляд його примирювальною комісією і (або) трудовим арбітражем. У примирювальних процедурах можуть брати участь незалежні посередники і Національна служба посередництва і примирення. У випадку, коли примирювальні процедури не привели до вирішення колективного трудового спору, працівники можуть вдатися до страйку.

Відповідно до ст. 44 Конституції України, ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів. Порядок здійснення права на страйк встановлено Законом України «Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)». Страйк може бути розпочато, якщо примирювальні процедури не сприяли вирішенню колективного трудового спору (конфлікту) або власник чи уповноважений ним орган (представник) ухиляється від примирювальних процедур або не виконує угоди, досягнутої в ході вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Згідно зі ст. 17 Закону, страйк - це тимчасове колективне добровільне припинення роботи працівниками (невихід на роботу, невиконання своїх трудових обов'язків) підприємства, установи, організації (структурного підрозділу) з метою вирішення колективного трудового спору (конфлікту).

Страйк застосовується як крайній засіб (коли всі інші можливості вичерпано) вирішення колективного трудового спору (конфлікту) у зв'язку з відмовою власника чи уповноваженого ним органу (представника) задовольнити вимоги найманих працівників або уповноваженого ними органу, профспілки, об'єднання профспілок чи уповноваженого нею (ними) органу.

90. Поняття кримінального права. Кримінальний кодекс України: його загальна характеристика

Предмет кримінального права становлять суспільні відносини, які виникають при вчиненні злочину між особою яка його вчинила, та державою, від імені якої виступають відповідні органи, що уповноважені здійснювати дії, скеровані на розслідування злочину та відправлення правосуддя у кримінальних справах. Внаслідок врегулювання їх нормами кримінального права вони набувають форму правовідносин.

Кодекс поділяється на Загальну й Особливу частину. Загальна частина (статті 1--108) містить норми загального характеру - про завдання Кодексу, підстави кримінальної відповідальності, чинність закону в часі та просторі, про поняття злочину і його види, про вік особи, з якого можлива відповідальність, про умисел і необережність, співучасть у злочині, повторність і рецидив злочинів, норми про звільнення від кримінальної відповідальності, про поняття і мету покарання, його види, призначення покарання і звільнення від нього і деякі інші. Особлива частина (статті 109--447) містить норми, в яких передбачено відповідальність за окремі види злочинів і зазначено покарання, що застосовуються до осіб, які їх вчинили. Це злочини проти основ національної безпеки України, проти особистості, її конституційних прав і свобод, проти власності, злочини в сфері господарської діяльності, в сфері охорони довкілля, проти суспільної безпеки, безпеки виробництва і транспорту, проти здоров'я населення, суспільного порядку і моральності, авторитету органів державної влади і місцевого самоврядування, у сфері службової діяльності, правосуддя, порядку несення військової служби, проти миру і міжнародного порядку тощо.

91. Поняття, види та стадії злочину

Злочин - передбачене ККУ протиправне винне діяння(дія або бездіяльність), вчинене суб'єктом злочину. (ст. 11 ККУ)

Предмет злочину - структурний елемент охоронюваного крим. законом через вплив на який заподіюється або створ. загроза заподіяння істотної шкоди.

Потерпілий - особа, якій заподіяно фізичну, моральну чи майнову шкоду

Ознаки злочину:

це завжди кримінальна протиправна поведінка особи. Кримінальна протиправність - законодавець наводить вичерпний перелік злочинів у ККУ.

Суспільна небезпечність - дія яка заподіяла істотну шкоду об'єктам кримінально-правової охорони. Не є злочином діяння, яке передбачене, заборонене ККУ, але через мало значимість не заподіяло істотної шкоди фіз. чи юр. особі, суспільству, або державі. Мова йде про неспівпадіння ознак кримінальної протиправності та кримінальної небезпечності.

Злочин - це завжди діяння. Діяння - це 2 форми людської поведінки: дія і бездіяльність. Діяння - активна або пасивна свідомо-вольова суспільно-небезпечна і протиправна поведінка особи.

Не є злочинним діянням:

поведінка, яка спричинена дією рефлексів.

поведінка людини, яка причинена непереборною силою.

поведінка, спричинена непереборним фізичним примусом(ззовні), який виключав можливість цієї особи керувати своєю поведінкою

питання про Крим. відповідальність особи, яка діяла внаслідок психічного примусу(погроз) повинно вирішуватися за правилами про крайню необхідність (ст. 39 ККУ)

Винність, означає, що злочином може бути лише те діяння, по віднош. до якого можна встановити вину особи в формі умислу або необережності. Факти заподіяння істотної шкоди, які відбуваються без волі особи - не вважаються злочином, не тягнуть за собою кримінальної відповідальності

Суб'єкт злочину - фіз. осудна особа, яка вчинила злочин у віці, з якого можна притягнути до кримінальної відповідальності за нього.

Види злочинів (класифікація)

за формою вини: 1) умисні, 2) вчинені через необережність

залежно від ступеня закінченості: 1) закінчені(успішні), 2) незакінчені

залежно від кількості суб'єктів: 1) злочини вчинені одноособово, 2) злочини вчинені у співучасті.

залежно від фактичної тривалості діяння: 1) прості(одноактні) злочини, 2)триваючі злочини, 3) продовжуваний злочин.

Триваючі злочини - як правило починаються шляхом активної поведінки, в подальшому характеризуються тривалим невиконанням свого обов'язку(злочинною бездіяльністю) - безперервно триває у часі.

триваючий злочин припиняється:

шляхом зовнішнього втручання,

припиняється з власної волі шляхом вчинення певних активних дій.

Продовжуваний злочин - злочин, який складається з декількох тотожних діянь, які об'єднані єдиним злочинним наміром винного. Кожне діяння, яке формує продовжуваний злочин не має самостійного кримінально-правового значення, а є лише одним із структурних елементів (етапів) того самого злочину.

Продовжуваний злочин вважається закінченим, коли особі вдалося реалізувати злочинний намір.

за ступенем тяжкості: 1) злочини невеликої тяжкості (не більше 2-х рр. позбавлення волі), 2) середньої тяжкості (не більше 5 р.), 3) тяжкі злочини (не більше 10 р.), 4) особливо тяжкі(понад 10 р. або довічне позбавлення волі).

92. Склад злочину

Логіко-юр. конструкція, яка становить собою сукуп. юр.-значимих ознак, за допомогою яких законодавець з 4-х різних сторін описує різні види злочинної поведінки):

Конструкція складу злочину

Суб'єкт злочину

Суб'єктивна сторона

Об'єкт злочину (те, проти чого спрямований злочин)

Об'єктивна сторона

ст. 2 ККУ - єдиною підставою крим. відповід. є наявність у діянні О. усіх 4-х елементів складу злочину(передбачених у ККУ)

Процес встан. тотожності між ознаками складу злочину і ознаками фактично вчиненого О. діяння назив. - КВАЛІФІКАЦІЄЮ

Класифікація складу злочину:

злочини з матеріальним складом (описуючи зовн. прояв законодавець вказує на настання сусп.-небезпечних наслідків) (ст.194)

злочини з формальним складом (описуючи зовн. прояв законодавець не вказує на настання сусп.-небезпечних наслідків, а описує лише дію. Такі злочини мають абстрактний характер) (ст.263)

злочини з усіченим складом (схожий на формальний)

поділ злочинів має прикладне значення для вирішення питання про час закінчення злочину. -Злочини з матеріальним складом закінчуються у час настання наслідків описаних у кодексі. З формальним складом - в момент вчинення діяння.

93. Співучасть у злочині та її форми

Співучастю у злочині є умисна спільна участь кількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину (ст. 26 КК України).

У кримінальному праві розрізняють три форми співучасті.

- Співучасть без попередньої домовленості виявляється тоді, коли діяльність одного співучасника приєднується до діяльності інших у процесі скоєння злочину.

- Співучасть за попередньою домовленістю існує в елементарній формі й у формі організованої групи. У першому випадку укладається звичайна угода про скоєння одного злочину.

- Організована група -- це стійка група, яка здійснює певні злочини. Злочинна організація -- особливо стійка організована група осіб з розподілом ролей (наприклад, банда).

Розрізняють такі об'єктивні ознаки співучасті:

співучасть можлива як у формі дій, так і бездіяльності. Наприклад, касир за домовленістю зі співучасниками не вмикає сигналізацію;

у скоєнні злочину беруть участь дві й більше осіб;

обов'язкова сумісність дій усіх співучасників, спрямована на досягнення єдиного результату;

наявність причинного зв'язку між діями групи співучасників і скоєнням злочину виконавцем.

Залежно від характеру виконуваних дій співучасники поділяються на певні види. Розглянемо їх.

Виконавець (ч. 2 ст. 27 КК України) -- це особа, яка безпосередньо вчинила злочин, тобто виконала повністю або частково об'єктивний аспект злочину. Без виконавця немає співучасті.

Організатор (ч. З ст. 27 КК України) -- це особа, яка керувала, організовувала вчинення злочину і спрямовувала злочинну діяльність співучасників.

Об'єктивна сторона дій організатора полягає в такому:

розробці плану злочинних дій;

підшуканні співучасників злочину;

керуванні діями співучасників.

Суб'єктивна сторона дій організатора полягає у прямому умислі, який охоплює злочинні дії виконавця.

Підбурювач -- це особа, що схилила до вчинення злочину погрозою, підкупом, примусом, умовляннями або в інший спосіб (ч. 4 ст. 27 КК України)

Об'єктивна сторона дій підбурювача полягає у проханні, умовлянні, насильстві, шантажу, погрозі, обіцянні винагороди, тобто в певний спосіб домагання від виконавця рішучих дій. Поведінка підбурювача повинна перебувати у причинному зв'язку з діями виконавця і бути пов'язана зі шкідливими наслідками як результатом підмовляння.

Суб'єктивна сторона дій підбурювача полягає у прямому умислі. Підбурювач усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, передбачає наслідки, але бажає їх настання. Підбурювач не бере безпосередньої участі у скоєнні злочину.

Пособник -- це особа, яка порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочинних дій виконавцем (ч. 5 ст. 27 КК України).

Ступінь і характер дій кожного зі співучасників у скоєнні злочину враховуються судом при винесенні вироку.

94. Обставини,що виключають злочинність діяння

Нерідко громадяни, а також службові особи змушені здійснювати вчинки, що за зовнішніми своїми ознаками збігаються з тим або іншим злочинним діянням (наприклад, з вбивством, знищенням майна, перевищенням влади тощо), які, проте, не є суспільно небезпечними і кримінальне протиправними, а навпаки, визнаються правомірними і, як правило, суспільно корисними (наприклад, позбавлення життя того, хто посягає, при захисті від його нападу; знищення майна для усунення небезпеки, викликаної пожежею; застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця і т. ін.). У науці такі вчинки - необхідна оборона, крайня необхідність, затримання злочинця, виправданий ризик, виконання службового обов'язку, виконання законного наказу тощо - називаються обставинами, що виключають суспільну небезпечність і протиправність, або, інакше кажучи, злочинність діяння.

Зазначені обставини характеризуються низкою загальних ознак. Перша з них полягає в тому, що всі вони являють собою свідомі і вольові вчинки людини у формі дії (наприклад, необхідна оборона) або бездіяльності (наприклад, ненадання допомоги при виконанні наказу). Подібні вчинки, проте, можуть бути виправдані лише в тому разі, якщо вони викликані винятковими подіями, процесами або діями, тобто певними підставами, що й обґрунтовують необхідність таких вчинків. Друга ознака - це зовнішня подібність (збіг) фактичних, видимих, об'єктивних ознак здійсненого вчинку і відповідного злочину (наприклад, позбавлення життя при необхідній обороні збігається із зовнішніми ознаками вбивства, а застосування зброї працівником міліції при затриманні небезпечного злочинця - з видимими ознаками перевищення влади тощо). Про те, що вчинок підпадає під ознаки діяння, передбаченого кримінальним законом, можна говорити, якщо: 1) дія або бездіяльність особи спрямована проти об'єкта кримінально-правової охорони; 2) вчинене діяння відповідає фактичним, зовнішнім ознакам об'єктивної сторони того чи іншого складу злочину; 3) це діяння вчинила особа, яка здатна бути суб'єктом відповідного злочину

Третя ознака обставин, що розглядаються, полягає в тому, що еони мають незлочинний характер, їм властива правомірність заподіяння шкоди. До обставин, передбачених іншими законодавчими актами, належать виконання професійних обов'язків, виконання службового обов'язку, застосування сили, спеціальних засобів, зброї тощо.

Четверта ознака характеризує ці обставини як суспільна корисні, тобто такі, що відповідають інтересам особи, суспільства або держави.

Нарешті, п'ята ознака характеризує кримінально-правові наслідки вчинення діянь. Ці наслідки полягають у тому, що вчинення таких діянь, якщо вони відповідають приписам закону, виключає кримінальну відповідальність особи за заподіяну шкоду.

95. Поняття і види кримінального покарання

Поняття покарання містить у собі терміни санкцій та диспозицій

Статті Загальної й Особливої частини розрізняються не тільки за змістом, але й за формою.

Норми Загальної частини мають описовий характер із чітким викладенням суті конкретного припису.

Що ж до статей Особливої часини, то за їх призначенням, вони поділяються на дві специфічні частини: диспозицію і санкцію.

Диспозицією зветься та частина статті Особливої частини КК, яка визначає сутність злочинного діяння.

Проста диспозиція тільки називає злочин, не розкриваючи його ознак.

Описова диспозиція називає основні ознаки злочину.

Відсильна диспозиція встановлює ознаки злочину шляхом відсилання до іншої статті або до іншої частини статті КК, де називається злочин або описуються його ознаки або ознаки, що виключають відповідальність за злочин, описаний у цій диспозиції.

Бланкетна (від фр. Ьіапсц- білий, чистий) диспозиція, не називаючи конкретних ознак злочину або називаючи лише частину з них, відсилає для встановлення їх змісту до норм інших галузей права - цивільного, адміністративного, трудового тощо.

Санкція - це частина статті Особливої частини КК, в якій визначається вид і розмір покарання за злочин, сформульований у диспозиції.

Відносно-визначеними є санкції, які вказують на один вид покарання і його межі.

Альтернативні санкції містять у собі два або більше основних видів покарання, з яких суд має обрати лише один.

Кумулятивна санкція передбачає наявність як основного, так і додаткового виду покарання (останній може бути як обов'язковим, так і факультативним).

Ще санкції бувають:

а) санкція, в якій вказано два абсолютно визначених види покарання.

б) невизначена -- строки покарання не визначаються.

в) абсолютно визначена -- встановлювала один вид і один розмір покарання.

г) відсильна -- відсилала до санкції іншої статті КК, де визначався вид і розмір покарання для певних видів злочинів.

96. Призначення покарання, звільнення від покарання та його відбування

Інститут звільнення від покарання та його відбування з'явився як прояв принципів гуманізму та економії кримінальної репресії в кримінальному праві, його врегульовано розділом XII Загальної частини КК.

Особа, визнана винною у вчиненні злочину, може бути повністю або частково звільнена від покарання (застосовується до осіб вже засуджених за вчинений злочин), що полягає у незастосуванні до засудженого покарання або у припиненні подальшого його відбування.

1. Звільнення засудженого від покарання або подальшого його відбування, заміна більш м'яким, а також пом'якшення призначеного покарання, крім звільнення від покарання або пом'якшення покарання на підставі закону України про амністію чи акта про помилування, може застосовуватися тільки судом у випадках, передбачених цим Кодексом.

2. Особа, засуджена за діяння, караність якого законом усунена, підлягає негайному звільненню від призначеного судом покарання.

3. Призначена засудженому міра покарання, що перевищує санкцію нового закону, знижується до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону.

4. Особа, яка вчинила злочин невеликої або середньої тяжкості, може бути за вироком суду звільнена від покарання, якщо буде визнано, що з урахуванням бездоганної поведінки і сумлінного ставлення до праці цю особу на час розгляду справи в суді не можна вважати суспільно небезпечною.

Особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

правовий держава референдум президент

97. Судимість:строки погашення та умови її зняття

Під погашенням судимості мається на увазі автоматичне припинення дії інституту судимості відносно особи, засудженої вироком суду до реального відбування покарання, після закінчення перебігу встановлених законом строків.

Ці строки визначені ст. 89 КК, яка встановлює, що:

«1) особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом.

2) жінки, засуджені відповідно до статті 79 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового злочину і якщо після закінчення цього строку не буде прийняте рішення про направлення для відбування покарання, призначеного вироком суду. Якщо засуджена не була звільнена від додаткового покарання і його строк перевищує тривалість іспитового строку, то жінка визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання;

3) особи, засуджені до позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю після виконання цього покарання;

4) особи, які відбули покарання у виді службового обмеження для військовослужбовців або тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців чи достроково звільнені від цих покарань, а також військовослужбовці, які відбули покарання на гауптвахті замість арешту;

5) особи, засуджені до штрафу, громадських робіт, виправних робіт або арешту, якщо вони протягом року з дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

6) особи, засуджені до обмеження волі, а також засуджені за злочин невеликої тяжкості до позбавлення волі, якщо вони протягом двох років із дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

7) особи, засуджені до позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, якщо вони протягом трьох років із дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

8) особи, засуджені до позбавлення волі за тяжкий злочин, якщо вони протягом шести років із дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину;

9) особи, засуджені до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, якщо вони протягом восьми років із дня відбуття покарання (основного та додаткового) не вчинять нового злочину».

При вчиненні особою під час відбування покарання чи до закінчення строків судимості нового злочину, згідно зі ст. 90 ч. 5 КК, перебіг строку судимості переривається і починає обчислюватись заново. У цьому випадку строки погашення судимості обчислюються окремо за кожний злочин після закінчення відбування основного та додаткового покарання.

Зняття судимості передбачено ст. 91 КК. Під зняттям судимості розуміється пільгове припинення дії інституту судимості, яке здійснюється судом достроково до закінчення строків погашення судимості, визначених ст. 90 КК при доведенні особою свого виправлення.

Зняття судимості допускається лише після закінчення половини строку погашення судимості, передбаченого для відповідної категорії засуджених ст. 89 КК.

Размещено на Allbest.ru