Размещено на http://www.allbest.ru/

Касаційне провадження

Зміст

• Вступ
• Розділ 1. Касаційне провадження як один з видів проваджень по перевірці вироків, постанов і ухвал суду
• 1.1 Поняття касаційного провадження у науці кримінально-процесуального права України
• 1.2 Об'єкти, суб'єкти, строки і порядок касаційного оскарження
• 1.3 Зарубіжний досвід регулювання касаційного оскарження судових рішень у кримінальних справах
• 1.4 Місце касаційного провадження у системі інших проваджень по перевірці судових рішень у кримінальних справах
• Розділ 2. Правова природа участі прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах
• 2.1 Прокурор як сторона в касаційному провадженні у кримінальних справах
• 2.2 Обвинувальна діяльність прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах
• 2.3 Правові підстави подання касації прокурором
• 2.4 Підготовка та подання прокурором касації
• Розділ 3. Особливості касаційного оскарження за чинним кримінально-процесуальним законодавством України
• 3.1 Касаційне оскарження судових рішень, постановлених на стадії досудового слідства
• 3.2 Касаційне оскарження судових рішень, постановлених судом першої інстанції
• 3.3 Результати розгляду справи касаційною інстанцією та ухвала касаційного суду
• 3.4 Проблеми правової регламентації рішень, постановлених судом касаційної інстанції
• 3.5 Проблемні аспекти процесуальної участі прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах
• Висновки
• Список використаних джерел

Вступ

Помилки супроводжують життя кожної людини, і слідчий, прокурор або суддя - не винятки. Однак помилки у сфері кримінального судочинства дорого вартують особі та державі, тому їх слід виправляти якомога швидше, адже кожен випадок необгрунтованого засудження чи виправдання особи шкодить інтересам правосуддя, порушує права та законні інтереси громадян, підриває і престиж держави, і віру громадян у справедливість.

Одним із дієвих інструментів виправлення помилок та усунення порушень закону у сфері кримінального судочинства є касаційне провадження.

Актуальність роботи. Актуальні проблеми функціонування та формування окремих інститутів судової системи в Україні сьогодні є предметом дослідження багатьох вітчизняних науковців, які працюють над питаннями судоустрою. Однією з найбільш актуальних проблем, на якій зосереджена увага дослідників, є проблема створення системи касаційного оскарження судових рішень, яка б повністю узгоджувалася з вимогами Конституції України та міжнародно-правовими зобов'язаннями, взятими нашою державою при вступі до Ради Європи. Швидкі темпи, якими здійснюється процес реформування системи судоустрою в Україні, дозволяють очікувати найближчим часом прийняття нових процесуальних кодексів, в яких буде запроваджено новий механізм оскарження судових рішень та систему органів, які здійснюють касаційний перегляд. Проте основні принципи оскарження судових рішень, закріплені у статтях 125, 129 Конституції України, залишаться незмінними для кожного процесуального кодексу. Конституцією України проголошується, що найвищим судовим органом в системі судів загальної юрисдикції є Верховний Суд України, а вищими судовими органами спеціалізованих судів є відповідні вищі суди. Відповідно до Основного Закону забезпечується право на апеляційне та касаційне оскарження рішення суду.

Однією з позитивних тенденцій нашого часу є постійна увага вчених та практиків до проблеми вдосконалення кримінально-процесуального законодавства, що регулює провадження на контрольних стадіях кримінального процесу, в тому числі й на стадії касаційного провадження. Так, окремі аспекти касаційного перегляду судових рішень у кримінальних справах висвітлені у працях Р. Куйбіди, Л. Лобойка, В. Маляренка, Г. Омельяненко, В. Попелюшка, В. Шишкіна та інших. Проте відсутність комплексних досліджень цієї стадії кримінального процесу, в тому числі її видозмін за часи незалежності України, певною мірою позначається на ефективності касації як способу оскарження та форми перегляду судових рішень у кримінальних справах.

Питання участі прокурора у касаційному провадженні кримінальної справи залишається недостатньо дослідженим у науковій літературі. Певним орієнтиром тут слугують присвячені діяльності прокурора у стадії колишнього касаційного провадження праці радянських вчених В. Баскова, І. Перлова, О. Тьомушкіна, М. Шифмана. Окремі аспекти порядку та підстав ініціювання, а також участі прокурора не тільки у стадії касаційного провадження, а й у інших контрольних стадіях кримінального процесу знайшли своє відображення у працях таких вітчизняних науковців, як В. Коваль, М. Косюта, В. Маляренко, В. Попелюшко, ряду російських вчених (А. Разінкіна, І. Севастьянік, А. Тушев), а також дисертаційних роботах І. Мірошникова, О. Костюченко, В. Юрчишина.

Об'єкт дослідження - суспільні відносини, які регулюють питання участі прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах.

Предмет дослідження - участь прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах.

Мета дослідження - аналіз проблемних питань правового регулювання та практичної реалізації повноважень прокурора під час розгляду справи за касацією, а також вироблення пропозицій щодо вдосконалення відповідних норм кримінально-процесуального законодавства України. Визначенні факторів, що впливають на формування позиції прокурора, який бере участь у розгляді справи за касацією, а також аналізі його процесуальних можливостей під час такого розгляду.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

1) розглянути поняття касаційного провадження у науці кримінально-процесуального права України;

2) дослідити об'єкти, суб'єкти, строки і порядок касаційного оскарження;

3) вивчити зарубіжний досвід регулювання касаційного оскарження судових рішень у кримінальних справах;

4) проаналізувати місце касаційного провадження у системі інших проваджень по перевірці судових рішень у кримінальних справах;

5) розглянути правову природу участі прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах;

6) охарактеризувати особливості касаційного оскарження за чинним кримінально-процесуальним законодавством України;

7) проаналізувати проблемні аспекти участі прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах.

Для розв'язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: діалектичного пізнання, конкретного і абстрактного, логічного та історичного, системного і порівняльного аналізу та статистичних порівнянь.

Інформаційною базою дипломної роботи є нормативно-правові документи, щорічники, наукові праці вітчизняних та зарубіжних вчених.

Результати дипломної роботи можуть бути використані в ході подальших досліджень щодо участі прокурора в касаційному провадженні у кримінальних справах.

Розділ 1. Касаційне провадження як один з видів проваджень по перевірці вироків, постанов і ухвал суду

1.1 Поняття касаційного провадження у науці кримінально-процесуального права України

Традиційно касація (від лат. cassatio - знищую, руйную) розглядається як перевірка судового рішення з правової сторони, тобто з точки зору дотримання та правильності застосування норм права.

Касаційне провадження, як і апеляційне, є самостійною та необов'язковою стадією кримінального процесу, оскільки її поява пов'язана з реалізацією особою свого диспозитивного права на касаційне оскарження судового рішення. За своєю процесуальною природою касаційне провадження є контрольно-перевірною стадією, оскільки вона покликана контролювати додержання та виконання вимог закону судами нижчого рівня, а також перевіряти оскаржені судові рішення на предмет правильності застосування норм права. Касаційний перегляд судових рішень в національному кримінальному процесі являє собою стадію, в якій перевіряється вся судово-слідча діяльність, що здійснювалась на попередніх стадіях. Касаційне провадження (поряд з апеляційним) відносять до числа звичайних або загальних форм перегляду, оскільки вони допускаються щодо всіх судових рішень, якщо законом не встановлені обґрунтовані винятки.

Провадження справ у касаційній інстанції є самостійною стадією кримінального процесу, яка розпочинається з подання відповідних скарг чи подання і, як правило. Закінчується зверненням до виконання ухвали касаційної інстанції.

Касаційне провадження - стадія кримінального процесу, у якій суд касаційної інстанції, а саме судова колегія в кримінальних справах та військова колегія Верховного Суду України, за поданням прокурора або скаргою інших учасників процесу переглядає не набуті законної сили вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки, ухвали і постанови міжобласного суду, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, а також набуті законної сили вироки районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізони та ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків; з'ясовує об'єктивну істину і вирішує питання про законність, обґрунтованість і справедливість вироку суду, виправляє допущені помилки і порушення [39, 365].

Касаційне провадження - це врегульована кримінально-процесуальним законом діяльність по оскарженню вироків, постанов, ухвал суду першої інстанції і апеляційних ухвал, які набрали законної сили, розгляд судом вищої інстанції кримінальних справ за касаційними скаргами та поданням прокурора в їх межах і вирішенню питання щодо законності та обґрунтованості оскаржених вироків, постанов, ухвал.

Касаційне провадження виникло у Франції та набуло під час свого розвитку рис "змішаної" і "чистої касації". Ознаки "змішаної" касації:

1) ревізійний характер провадження - перевіряють усю кримінальну справу;

2) суд вникає в суть справи;

3) можливість зміни рішення без повернення справи до суду нижчого рівня.

Для "чистої" форми касації притаманними є такі ознаки:

1) справу переглядають лише за проханням сторін;

2) суд касаційної інстанції не вникає в суть справи, а розглядає її лише з погляду застосування закону і форм процесу;

3) рішення суду касаційної інстанції визнає порушення закону, внаслідок чого скасовують рішення суду нижчого рівня, або констатує, що немає порушень закону, - відхиляють скаргу;

4) можливість повернення справи до суду нижчого рівня.

касаційне провадження оскарження кримінальний

В Україні існує "чиста" форма касації, що має всі зазначені вище ознаки. Окрім того, вітчизняна касаційна інстанція має право повернути кримінальну справу не тільки до суду першої інстанції, а й до прокурора для організації додаткового досудового слідства.

Касаційне провадження не є обов'язковою стадією кримінального процесу. Вона виникає та існує тільки в результаті реалізації кимось із представників сторін свого диспозитивного права на оскарження рішення суду першої чи другої інстанції.

Касаційними судами - судами, які розглядають справи в касаційному порядку, виступають:

судова колегія в кримінальних справах Верховного Суду України - щодо судових рішень, постановлених Верховним Судом Автономної Республіки Крим, обласними, Київським і Севастопольським міськими судами, міжобласним судом, вироків районних (міських) та міжрайонних (окружних) судів;

військова колегія Верховного Суду України - щодо судових рішень, постановлених військовими судами регіонів і Військо-во-Морських Сил, вироків військових судів гарнізонів.

Предметом касаційного провадження виступають рішення апеляційних та міжобласних судів, які ще не набрали законної сили, а також вироки місцевих (районних, міських, міжрайонних) судів та ухвал щодо них апеляційних судів, які вже вступили в законну силу.

Справи за касаційними скаргами і поданнями на вироки місцевих судів, які вже вступили в законну силу, розглядаються касаційним судом у складі трьох суддів з участю прокурора.

Подання касаційної скарги або внесення подання прокурора є необхідною умовою для касаційного провадження і без них касаційне провадження не може мати місце. Надходження касаційної скарги, касаційного подання з дотриманням вимог закону викликає зворотну дію суду касаційної інстанції - перевірити оскаржене судове рішення.

Право на касаційне оскарження судового рішення є конституційним правом (п.8 ст.129 Конституції України) і тому має конституційне значення.

Касаційне провадження сприяє тому, щоб виконувались тільки законні і обґрунтовані судові рішення, а тому воно має й публічно-правове значення.

Касаційне провадження полягає у виконанні важливих завдань, а саме:

1) сприяти законності і обґрунтованості судових рішень, які оскаржені, та здійснювати превентивний вплив на інші судові рішення, оскільки воно примушує дотримуватися закону при провадженні справ;

2) сприяти недопущенню виконання незаконних і необгрунтованих судових рішень;

3) гарантувати права і законні інтереси засудженого (виправданого), потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача, оскільки вони мають право оскаржити судове рішення з питань, що впливають на їх права і охоронювані законом інтереси;

4) виправити допущені на попередніх стадіях помилки, прорахунки і порушення;

5) забезпечити відновлення, захист і реалізацію прав і законних інтересів учасників процесу;

6) забезпечити відшкодування завданої незаконними рішеннями шкоди;

7) сприяти однаковому розумінню і застосуванню законів судами першої та апеляційної інстанції.

8) здійснювати процесуальний контроль за діяльністю судів (і на цій підставі й органів розслідування) з боку вищестоящої касаційної інстанції і спрямовувати судову практику в русло суворого дотримання однакового розуміння й застосування закону [39, 366].

Загальні положення та принципи касаційного провадження.

1. Реальна можливість та свобода оскарження вироку. Це забезпечується завдяки виконанню таких положень закону.

публічне проголошення вироку та інших судових рішень, вручення копії вироку засудженому;

роз'яснення всім учасникам процесу порядку оскарження вироку, ухвали, постанови суду;

право оскаржити будь-який вирок, який не набрав законної сили, всіма заінтересованими особами, а також право оскаржити до касаційної інстанції протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили;

проста форма оскарження;

достатньо великі строки, надані для подавання скарги чи подання (один місяць щодо судових рішень апеляційного і міжобласного суду, шість місяців на вироки місцевих судів, які вже вступили в законну силу);

обов'язковість перевірки всіх скарг;

надання можливості відкликання скарги до початку судового засідання суду касаційної інстанції.

2. Визначеність скаргою чи поданням обсягу перевірки справи в порядку касаційного провадження і недопущення погіршення стану засудженого в результаті розгляду його скарги касаційним судом.

Касаційний суд, згідно зі ст.395 КПК України, перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого. Якщо задоволення скарги чи подання дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або щодо яких не внесено подання, касаційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення [27, 458].

Касаційний суд згідно зі ст.397 КПК України не вправі посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин.

Виправдувальний вирок, постановлений апеляційним чи міжобласним, місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано не інакше як за поданням прокурора, скаргою потерпілого чи його представника, а також за скаргою виправданої особи з мотивів виправдання.

Обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи міжобласним, місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або більш суворе покарання лише у разі, коли з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.

У зазначених випадках суд касаційної інстанції або залишає вирок без зміни, або направляє справу на новий судовий розгляд або на додаткове розслідування.

3. Прийняття касаційним судом нових матеріалів. Особи, що подали скарги чи подання, мають право подати до касаційного суду документи, яких не було в справі. Нові матеріали не можуть отримуватися шляхом проведення слідчих дій. Особа, яка подала нові матеріали, повинна вказати, яким шляхом вони були одержані та яке значення вони мають для вирішення справи. Нові матеріали можуть бути витребувані також касаційним судом.

4. Обов'язковість рішень і вказівок касаційної інстанції для суду першої інстанції. Направляючи справу на новий судовий розгляд чи на додаткове розслідування, касаційна інстанція має вказувати обставини, які слід з'ясувати та процесуальні дії, які для цього належить виконати. Рішення і вказівки касаційної інстанції, дані відповідно до її компетенції, обов'язкові до виконання.

Касаційне провадження характеризується не тільки встановленим законом обсягом, але й відповідними межами. Обсяг касаційного розгляду охоплює зміст, характер та напрям перевірки справи. Межі касаційного перегляду визначають рамки перевірки дій та рішень суду на основі наявних у справі доказів. Якщо обсяг перевірки встановлює, що касаційний суд перевіряє правосудність судового рішення за наявними у справі та новими (додатковими) матеріалами у тій частині, в якій воно було оскаржене, то межі розгляду ним справи визначені рамками того обвинувачення, за яким підсудний був засуджений або виправданий. З огляду на це, назву ст.395 КПК України доцільно доповнити словом "межі", поставивши його на її початку, а зміст - наступним положенням: "Розгляд справи в касаційному порядку відбувається в межах того обвинувачення, за яким підсудний був визнаний винним або виправданий. Зміна обвинувачення в суді касаційної інстанції допускається, якщо цим не погіршиться становище засудженого та не порушиться його право на захист" [27, 459].

5. Перевірка законності та обґрунтованості судового рішення тільки в межах поданої касації. Це загальне положення має винятки:

не перевіряють висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин кримінальної справи, які ніхто у судовому засіданні не оспорював і стосовно яких докази не досліджували;

якщо розгляд касації дає підстави для прийняття рішення на користь осіб, щодо яких касації не надійшли, касаційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення (ч.2 ст.395 КПК).

6. Активна позиція касаційного суду у доказуванні:

обов'язок касаційного суду прийняти від осіб, що подали касацію, документи, яких не було у справі (ч.1 ст.393 КПК);

можливість витребування нових матеріалів (ч.2 ст.393 КПК).

7. Заборона провадити судове слідство (ч.1 ст.393 КПК).

8. Заборона погіршення - це недопустимість погіршення становища засудженого, виправданого порівняно із положенням, встановленим вироком місцевого чи апеляційного суду. Винятків із цього загального положення в кримінально-процесуальному законі немає. Такі рішення суд касаційної інстанції не може постановити навіть за умови, що в касації прокурора, потерпілого чи його представника ставилося питання про скасування вироку саме з цих підстав.

9. Короткостроковість термінів подання касації є відносною.

Касаційні скарги і подання на: вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, в апеляційному порядку, можуть бути подані протягом 1 місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржують, а засудженим, який перебуває під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги і подання на: вироки та постанови районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків та постанов, можуть бути подані протягом 6 місяців із моменту набрання ними законної сили.

10. Розгляд справ у суді касаційної інстанції відбувається у відкритому засіданні (за винятком випадків, передбачених ст.20 КПК).

11. Обов'язковість виконання вказівок суду касаційної інстанції для судів нижчого рівня, прокурора та органів розслідування.

12. Недопустимість перегляду в касаційному порядку рішень, ухвалених судами в межах стадії досудового слідства (про обшук, взяття під варту та ін.).

Таким чином, початок скарги, притаманний вітчизняному кримінально-процесуальному законодавству, встановлює не лише обсяг та межі перевірки справи касаційним судом, але і його компетенцію. Саме тому воно є невід'ємною частиною інституту перегляду судових рішень у кримінальному судочинстві, важливою гарантією правосуддя та прав особи.

За даними судової статистики, в 2006 році у касаційному і виключному порядку законність та обгрунтованість вироків, ухвал і постанов судів першої інстанції були перевірені щодо кожної шостої особи.

З аналізу узагальнень судової практики, здійснюваної Верховним Судом України, з року в рік спостерігається тенденція до збільшення кількості осіб, які реалізували право на касаційне оскарження судових рішень в кримінальних справах, надане їм Конституцією України. Так, у 2005 році Верховним Судом України у касаційному порядку перевірено вироки щодо 8319 осіб, що на 10,7 % більше ніж у 2004 р. І хоча переважну більшість вироків суд касаційної інстанції залишає без змін, а касаційні скарги, подання без задоволення (у 2005 р. - 88,9 %), однак решту вироків змінено або скасовано (у 2005 р. - 11,1% вироків), а отже, учасники кримінального судочинства отримали судовий захист своїх прав та законних інтересів (у 2004 р. - 852 особи, у 2005 р. - 926 осіб) [27, 459]. У 2006 році у касаційному порядку перевірено судові рішення в 6,1 тис. кримінальних справ щодо 8,9 тис. осіб; із них касаційні скарги, подання задоволено у 1,2 тис. справ, що на 22,5 % більше, ніж у 2005 році. Скасовано і змінено вироки щодо 1,4 тис. осіб, у тому числі скасовано - стосовно 802 осіб, що на 40 % більше, ніж у попередньому році, і змінено - щодо 554 осіб, що також більше на 56,9 % за 2005 рік [27, 459].

Наведені дані свідчать як про недоліки в роботі судів перших інстанцій, так і про необхідність та важливість інституту касаційного провадження.

1.2 Об'єкти, суб'єкти, строки і порядок касаційного оскарження

В ст.383 КПК передбачено, що в касаційному порядку можуть бути переглянуті судові рішення чотирьох категорій кримінальних справ:

1) вироки, ухвали та постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку;

3) вироки та постанови місцевих судів, які не були предметом розгляду апеляційної інстанції і набрали законної сили;

4) вироки та постанови місцевих судів, які були предметом розгляду в апеляційній інстанції і залишені без зміни, змінені, скасовані (повністю або частково) із закриттям справи, поверненням на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд, інші ухвали апеляційного суду щодо вироків та постанов місцевих судів, що набрали законної сили [27, 460].

Суб'єктами права на касаційне оскарження є:

1) засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) цивільний позивач, відповідач або їх представники - у частині, що стосується цивільного позову;

4) потерпілий, його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого.

5) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

6) законний представник, захисник неповнолітнього та сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

7) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи;

8) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду.

Касаційну скаргу на судові рішення, а саме на вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції, вироки, ухвали і постанови міжобласного суду, вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, можуть подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) законний представник та захисник неповнолітнього і сам неповнолітній, щодо якого застосовано примусовий захід виховного характеру - у частині, що стосується інтересів неповнолітнього;

4) законний представник та захисник особи, щодо якої вирішувалося питання про застосування примусового заходу медичного характеру;

5) обвинувачений, щодо якого справу закрито, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав закриття справи;

6) обвинувачений, щодо якого справу направлено на додаткове розслідування;

7) цивільний відповідач або його представник - у частині, що стосується вирішення позову;

8) прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції, а також прокурор, який затвердив обвинувальний висновок, - у межах позицій прокурора, який брав участь у розгляді справи судом першої інстанції;

9) потерпілий і його представник - у частині, що стосується інтересів потерпілого, але в межах вимог, заявлених ними в суді першої інстанції;

10) цивільний позивач або його представник - у частині, що стосується вирішення позову;

11) особа, щодо якої винесено окрему ухвалу (постанову) суду;

12) інші особи у випадках, передбачених законом [27, 461].

Касаційне подання на названі судові рішення має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, чи прокурор, який затвердив обвинувальний висновок.

Касаційну скаргу на судові рішення місцевих судів, що вступили в законну силу, а саме на вироки районного (міського), міжрайонного (окружного) судів, військових судів гарнізонів, а також на ухвали апеляційного суду, постановлені щодо цих вироків можуть подати:

1) засуджений, його законний представник і захисник - у частині, що стосується інтересів засудженого;

2) виправданий, його законний представник і захисник - у частині мотивів і підстав виправдання;

3) позивач, відповідач або їх представники - в частині, що стосується вирішення позову.

Касаційне подання на ці ж судові рішення має право подати прокурор, який брав участь у розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції, а також Генеральний прокурор України та його заступники, прокурор Автономної Республіки Крим, прокурор області, міст Києва і Севастополя, прирівняні до них прокурори та їх заступники в межах їх повноважень - незалежно від їх участі в розгляді справи судом першої чи апеляційної інстанції.

Особам, які вправі подати касаційну скаргу, касаційне подання, надається можливість ознайомитися в суді з матеріалами справи для вирішення питання про внесення касаційної скарги чи подання.

Закон передбачає однаковий строк для оскарження до касаційної інстанції судового рішення особами, що беруть участь у справі, і внесення на нього подання прокурора, але встановлює різний строк для подання скарг і внесення подання залежно від того, яким судом постановлено судове рішення - апеляційним чи районним (міським) судом, військовим судом гарнізону.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, ухвалені по першій інстанції апеляційними судами, можуть бути подані протягом одного місяця з моменту проголошення вироку чи оголошення ухвали або постанови, які оскаржуються, а засудженим, який перебуває під вартою, в той же строк з моменту вручення йому копії вироку чи постанови.

Касаційні скарги і подання на судові рішення, постановлені районними (міськими) судами, військовими судами гарнізонів, можуть бути подані протягом шести місяців з моменту набрання ними законної сили [27, 462].

У разі подання скарги чи подання з пропуском встановленого строку скарга чи подання постановою судді визнається такою, що не підлягає розгляду. Але строк на оскарження судового рішення апеляційного суду може бути відновлений, якщо він був пропущений з поважних причин, судом, який постановив судове рішення, за клопотанням особи, яка оскаржує судове рішення. Постанову судді про відмову у відновленні пропущеного строку можна оскаржити до касаційної інстанції. Строк на оскарження судового рішення районного (міського) суду, суду військового гарнізону може бути відновлений касаційною інстанцією за наявності поважних причин його пропуску.

Протягом строку, встановленого на касаційне оскарження, справа ніким не може бути витребувана із суду, який постановив судове рішення, за винятком суду касаційної інстанції. Це положення гарантує реалізацію права осіб, що брали участь у судовому розгляді справи і подають касаційну скаргу чи подання, в разі необхідності ознайомитися з матеріалами справи.

У разі пропуску строку на оскарження вироку або внесення на нього касаційного подання з поважних причин особи, що мають право на подання касаційної скарги або внесення подання, можуть клопотати перед судом, який постановив вирок, про відновлення пропущеного строку. Питання про відновлення строку вирішується в судовому засіданні. Суд має право викликати особу, що порушила клопотання, для давання пояснень. Особа, яка подала заяву про відновлення пропущеного строку, може взяти участь у засіданні суду і за власним бажанням.

Законом передбачені різні порядки касаційного оскарження і внесення подання на судові рішення апеляційного суду, ухвалені ним по першій інстанції, і судові рішення районних (міських) судів, військових судів гарнізонів.

Касаційні скарги і подання на судові рішення апеляційних судів подаються через суд, який постановив вирок чи виніс ухвалу або постанову, а на інші рішення - безпосередньо до касаційного суду.

До скарги, подання обов'язково додається стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких вона стосується. Проте ця вимога не поширюється на засудженого, який перебуває під вартою.

До скарги, подання на судові рішення місцевих судів додаються копії судових рішень, що оскаржують ся [30, 45].

Апеляційний суд призначає дату розгляду справи касаційною інстанцією з таким розрахунком, щоб справа була розглянута не пізніше двох місяців із дня направлення до касаційного суду. Про дату розгляду справи апеляційний суд повідомляє учасників судового розгляду, а справу разом зі скаргою, поданням (якщо воно надійшло) направляє до касаційного суду.

Як вже зазначалось, касаційна скарга і подання на судові рішення, ухвалені районними (міськими) судами, військовими судами гарнізонів, направляються безпосередньо до касаційного суду. Ці справи до розгляду будуть призначені касаційним судом.

Після надходження касаційних скарг у зазначених справах до касаційного суду вони передаються судді, який протягом 15 діб з часу їх надходження вирішує питання про витребування справи. Справа не витребується, якщо скарга, подання, відповідно до вимог ст.350, ч.2 ст.383, ст.384, ч.2 ст.386, ч.1 ст.398 КПК України, не може бути предметом розгляду суду касаційної інстанції.

Суддя вправі відмовити у витребуванні справи і тоді, коли зі скарги, подання та наданих судових рішень і інших документів вбачається, що підстав для їх задоволення немає.

Про прийняте рішення суддя виносить постанову, копія якої надсилається особі, яка подала скаргу чи подання. Постанова оскарженню не підлягає, але відмова у витребуванні справи не перешкоджає витребуванню справи при повторному надходженні подання чи скарги за умови усунення зазначених в ухвалі суду недоліків і якщо вони надійшли в межах шестимісячного строку з моменту набрання судовим рішенням законної сили або не пізніше одного місяця з дня одержання копії ухвали про відмову у витребуванні справи [30, 46].

Якщо суддя витребував справу, одночасно за наявності для цього підстав він може зупинити виконання судового рішення до розгляду подання чи скарги в касаційній інстанції.

1.3 Зарубіжний досвід регулювання касаційного оскарження судових рішень у кримінальних справах

У зв'язку з актуальністю питань, пов'язаних з визначенням місця та функцій касаційної інстанції в судовій системі України, існує потреба у вивченні механізму касаційного оскарження судових рішень деяких зарубіжних країн, зокрема тих, які належать до романо-германської системи права. Серед країн романо-германської системи права з розвиненою системою касаційного оскарження судових рішень насамперед необхідно виділити Францію, Бельгію, Італію, Нідерланди та Федеративну Республіку Німеччина. Сутність касаційної системи оскарження судових рішень у цих країнах полягає в тому, що рішення у справі, розглянуте першою та апеляційною інстанцією та яке набуло законної сили, може бути переглянуто, вирішено по-іншому або скасовано судовою інстанцією вищого рівня, на яку покладено функції забезпечення однаковості судової практики. Така інстанція є найвищою в судовій системі і має назву касаційного суду. Система касаційного оскарження судових рішень веде свій початок ще з часів римських імператорів, коли відправлення судових функцій було покладено на імператорських чиновників, а оскарження їх рішень здійснювалось до тих осіб, які перебували на вищому ієрархічному ступені. Функції останньої інстанції виконував імператор, який вважався верховним суддею.

Французька правова система має декілька особливостей, однією з яких є те, що вона базується на одному з найважливіших принципів організації державної влади - принципі розподілу судових і адміністративних функцій. Характеризуючи стан системи правосуддя у Франції, слід відзначити, що на сучасному етапі в цій країні створена найсильніша централізація судової влади та зразкова ієрархія судово-юрисдикційних органів, діяльність яких здійснюється суворо у відповідності із законом та виключає застосування надзвичайних актів. У межах існуючої інстанційної системи відбувається галузеве структурування судів за окремими юрисдикціями, що впливає на особливості їх організації.

Касаційний суд Франції, який одержав свою назву ще у 1790 p., є вищою судовою інстанцією цієї країни. Престиж та роль Касаційного суду Франції в судовій системі є досить значними, оскільки його основним завданням є здійснення контролю за правильністю застосування законодавства судами нижчого рівня. За своєю внутрішньою структурою Касаційний суд поділяється на шість палат: три у цивільних справах, одна із соціальних питань, одна у комерційних справах, одна у кримінальних справах. До складу суду входять Перший президент Касаційного суду, президенти шести палат та судді, які називаються радниками. При Касаційному суді діють генеральний прокурор та його помічники, а також генеральні адвокати держави [35, 23].

За загальним правилом рішення Касаційного суду приймається однією з палат, яка розглядає справи відповідної юрисдикції. Проте в разі наявності проблемних питань, пов'язаних із застосуванням норм права різних галузей, рішення приймається змішаною палатою, яка складається з представників трьох палат, що належать до різних галузей права. В тому ж випадку, коли правове питання має принциповий характер або коли після скасування рішення суд першої інстанції неодноразово приймав рішення, аналогічні першому, розгляд справи відбувається на Пленумі Касаційного суду, який діє у складі Першого президента суду, президентів та старійшин палат, а також двох суддів від кожної палати.

Касаційний суд Франції не переглядає справи нижчестоящих судів по суті, а здійснює юридичну перевірку правильності винесених ними рішень з питань застосування норм матеріального та процесуального права. На думку окремих правознавців, касаційний суд розглядає не судові справи, а "судить рішення", винесені нижчестоящими судами.

У Франції касаційна скарга може бути подана лише на рішення, яке є остаточним, тобто більше не підлягає апеляційному оскарженню. Підставою для касаційного оскарження є порушення закону, яке допустив суд, що виніс оскаржуване рішення. Порушення закону як підстава для касаційного оскарження може полягати у наступному: по-перше, у порушенні закону у вузькому його значенні; по-друге, в порушенні судом наданої йому влади, тобто здійснення судовим органом таких дій, які виходять за межі наданої йому влади; по-третє, порушення судом своєї компетенції, по-четверте, в порушенні судом процесуальних форм, що тягне за собою передбачені законом наслідки у вигляді визнання таких дій суду недійсними; по-п'яте, у винесенні різними судовими установами рішень в одній і тій самій справі, які суперечать одне одному.

В тому разі, якщо Касаційний суд Франції ухвалює рішення про скасування оскаржуваного вироку чи рішення, він, зазвичай, надсилає справу на новий розгляд до іншого суду такого ж рівня із зазначенням рекомендацій, які суд повинен врахувати при новому розгляду справи (так звана "модель чистої касації"). Разом з тим Касаційний суд не позбавлений права не передавати справу на новий розгляд та припинити провадження у справі в тому разі, коли скасування постанови, яка оскаржується, не викличе необхідності заново переглядати справу по суті. Позиція Касаційного суду в тій чи іншій справі фактично є орієнтиром при розгляді судами аналогічних справ чи в трактуванні тих чи інших правових інститутів.

Касаційний суд Бельгії також наближений до французької моделі касаційного провадження. Його головним завданням є розгляд скарг на рішення судів останньої інстанції, поданих у зв'язку з порушенням закону або суттєвих правил провадження у справі. Касаційний суд Бельгії, таким чином, виконує регулятивну роль та забезпечує однакове тлумачення права. До складу касаційного суду входять три палати: перша - у цивільних та комерційних справах, друга - у кримінальних справах, третя розглядає справи, які належать до компетенції трудових судів [42, 18].

Аналогічні за своєю суттю функції виконує і Вищий касаційний суд Італії, який знаходиться на чолі судової системи цієї країни. Цей суд складається з трьох палат у цивільних справах та однієї палати у трудових справах, причому кожна з них діє у складі п'яти членів, наділених правом вирішального голосу. Згідно із законом про судоустрій 1941 р. Виший касаційний суд Італії забезпечує точне дотримання та однакове тлумачення закону, єдність національного права. Вищий касаційний суд Італії як остання інстанція розглядає скарги з питань права на постанови судів у цивільних та кримінальних справах, а також спори про компетенцію судів. Розглядаючи скарги, які мають своїм предметом компетенцію або питання права, які раніше не дістали однакового вирішення в палатах суду, чи принципово важливі питання, - суд діє як об'єднана палата.

Верховний суд Нідерландів є вищою судовою інстанцією цієї країни та здійснює касаційні повноваження з метою забезпечення однакового тлумачення та застосування законів на всій території держави. Верховний суд складається з цивільної, промислової, податкової та кримінальної палати, а також палати, яка розглядає дисциплінарні справи щодо суддів. Юрисдикція Верховного суду обмежена лише питаннями права та грунтується на фактах, встановлених судами нижчих рівнів. Разом з тим, на відміну від касаційної практики деяких країн, Верховний суд Нідерландів, визнавши обгрунтованість касаційної скарги, може прийняти за результатами її розгляду власне рішення. У всіх інших випадках Верховний суд, скасувавши рішення, зобов'язаний повернути справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Унікальність судової системи Німеччини, на думку вітчизняних процесуалістів [35, 24], полягає в тому, що вона побудована за територіально-галузевим принципом і являє собою автономні, з внутрішніми ієрархічними рівнями судові піраміди. Очолює систему загальних судів Верховний федеральний суд Німеччини, який є останньою інстанцією в судах цієї юрисдикції та здійснює функції касації (ревізії). Метою діяльності Верховного федерального суду, на думку деяких правознавців, є забезпечення єдності судової практики, хоча його рішення формально не наділені силою прецеденту. Ця установа складається з сенатів, які побудовані за принципом правової складності питань, віднесених до розгляду суду цієї інстанції і відносно яких треба ухвалити рекомендації по правозастосуванню на загально-федеральному рівні.

Виконання сенатами Верховного федерального суду функцій перегляду в порядку прямої касації допускається лише щодо рішень, ухвалених у першій інстанції сенатами Федерального патентного суду в деяких справах. У всіх інших випадках звернення до Верховного федерального суду без проходження апеляційної інстанції (так звана "стрибкова касація") процесуальним законодавством Німеччини не допускається.

За німецькою теорією інстанційного оскарження судових рішень, оскарження питань застосування норм матеріального та процесуального права здійснюється шляхом подання скарги до судів ревізійної інстанції, якими є вищі федеральні суди відповідної юрисдикції. Фактичний бік справи на стадії ревізії вже не досліджується, оскільки ці функції покладені на суди першої та апеляційної інстанції, а перевіряється лише їх діяльність, пов'язана з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Підставами для розгляду справи в касаційному (ревізійному) порядку згідно з ЦПК Німеччини можуть бути тільки порушення норм федерального права, яке може проявитися у наступному: рішення виніс неправомірний склад суду; порушено правила підсудності та підвідомчості; порушено правила представництва сторін; рішення винесено в результаті усного розгляду при порушенні правил про публічність (або закритість) засідання [35, 25].

У складі Федерального верховного суду діють декілька колегіальних утворень, які збираються з метою розгляду принципових або колізійних питань правового характеру, що виникають у практиці суду ревізійної інстанції. Одним з таких утворень є Великий сенат з цивільних справ Верховного федерального суду, який збирається лише в разі необхідності за наявності звернення до нього простих сенатів. Ще одним колегіальним утворенням, яке має метою вирішення колізійних питань правозастосування в судах загальної юрисдикції є Об'єднаний Великий сенат, який утворюється у Верховному федеральному суді лише у виняткових випадках, а його засідання є найвищою формою судочинства Верховного федерального суду. Рішення, яке приймає Об'єднаний Великий сенат, вважається схваленим від імені всього Верховного федерального суду та має обов'язковий для виконання характер, а також виступає в ролі роз'яснення для нижчестоящих судів з метою їх орієнтування у правозастосовчій практиці в аналогічних справах. Об'єднаний Великий сенат здійснює касаційні (ревізійні) повноваження, але діє тільки за наявності зазначених обставин замість сенату чи Великого сенату галузевого напряму.

В судовій системі Німеччини діє ще один колегіальний орган, існування якого прямо передбачено ст.95 Основного Закону - Єдиний сенат верховних судових установ, основним завданням якого є забезпечення єдності судової практики з боку вищих федеральних судових установ. Цей орган наділений компетенцією приймати рішення, якщо якась верховна федеральна судова установа або один з її сенатів у правовому питанні бажає відхилитись від раніше прийнятого рішення іншої федеральної верховної установи або Єдиного сенату.

Зміст класичної моделі касації, створеної у Франції ще за часів Наполеона, полягає в тому, що рішення, винесені з порушенням закону, скасовуються, однак оскільки справа не підлягає розгляду в касаційній інстанції по суті, скасування рішення тягне за собою повернення справи на розгляд суду нижчестоящої інстанції для винесення нового рішення. Касація властива тільки інстанційно організованій системі судочинства, в якій касаційний розгляд здійснює спеціальний судовий орган, виключною функцією якого є перегляд справ. Касація є останньою судовою інстанцією в таких країнах, як Франція, Бельгія, Італія та Нідерланди, касаційні постанови у зазначених країнах не підлягають подальшому перегляду [35, 26].

Головна увага суду касаційної інстанції приділяється виключно перевірці конкретного судового рішення відповідним правовим нормам, причому докази більше не досліджуються, а суд виходить з тих обставин справи, які були встановлені судовими інстанціями нижчого рівня. У своєму класичному вигляді касація має метою проведення загальнодержавної політики, спрямованої на однакове тлумачення та застосування правових норм при здійсненні правосуддя судами нижчого рівня, а не на вирішення конкретного судового спору. Домінуючим у діяльності касаційної інстанції класичної моделі був саме публічно-правовий фактор - забезпечення однакової судової практики. Що ж до власне приватноправового спору, який був предметом касаційного розгляду, то його доля визнавалась другорядною та мало впливала на зміст діяльності касаційного суду. Причиною такого становища було те, що Касаційний суд Франції на початку своєї діяльності не був наділений повноваженнями вирішувати спір по суті, а міг лише залишити без змін рішення нижчестоящого суду, яке в такому випадку набувало законної сили, або скасувати це рішення та направити справу на новий розгляд.

Німеччина запозичила у французької судової системи основу касаційного провадження та перетворила його у провадження, яке дещо відрізняється від касаційного та має назву ревізійного. Головною особливістю ревізійного провадження є те, що суд може відхилити касаційну скаргу або визнати її обгрунтованою, і в такому випадку він вправі як доручити нижчестоящому судові заново розглянути справу, так і винести в ній власний вирок або рішення. Дослідниками німецького процесуального права виділяються випадки, в яких ухвалення судом ревізійної інстанції нового рішення могло мати місце: по-перше, у випадках, коли при скасуванні рішення внаслідок неправильного застосування закону до фактичних обставин справи вони були повністю встановлені судами нижчого рівня та відповідні суди мали можливість ухвалити рішення по суті, та, по-друге, у випадку, якщо рішення було скасовано внаслідок непідсудності справи судові, який виніс рішення. При здійсненні ревізійного розгляду суд керується процесуальними принципами, які діють для судів тієї юрисдикції, до якої він належить. При ревізійному перегляді суд не залишає без уваги приватноправові інтереси учасників спору та може безпосередньо впливати на долю останнього, маючи для цього відповідні повноваження.

1.4 Місце касаційного провадження у системі інших проваджень по перевірці судових рішень у кримінальних справах

Касаційне провадження, на відміну від апеляційного, існувало ще за радянських часів, тому в основних програмних документах кожного етапу судово-правової реформи цій формі перегляду судових рішень приділялося мінімум уваги. Так, у прийнятій Верховною Радою України у квітні 1992 року Концепції судово-правової реформи в Україні, яка окреслила загальні орієнтири розбудови судової влади та становлення її незалежності і стала офіційною точкою відліку першого етапу реформи, було зазначено, що перевірку законності та обґрунтованості судових рішень повинні забезпечувати такі стадії, як апеляційне та касаційне провадження, а також провадження у зв'язку з нововиявленими обставинами. Намагаючись пристосувати вказану систему перегляду судових рішень до вже існуючої системи судоустрою, автори Концепції визначили судами касаційної інстанції обласні суди та Верховний Суд України, які водночас були судами і апеляційної інстанції. Однак поєднання в одному суді декількох форм перегляду судових рішень не витримувало жодної критики, адже про ефективність та справедливість правосуддя в такому випадку годі було й говорити.

Поштовх другому етапу судово-правової реформи дала історична подія - прийняття 28 червня 1996 року Конституції України. Будучи базовим нормативно-правовим актом, Конституція намітила основні напрями розвитку судової системи та по суті стала новим програмним документом судово-правової реформи. Після цього почався інтенсивний пошук оптимальної та ефективної системи судоустрою. Що стосується касаційного провадження, то на порядок денний вийшло два основних питання: які суди виконуватимуть функцію касаційної інстанції та якими повноваженнями вони будуть наділені? Відповідь на перше питання мала б міститися у новому законі про судовий устрій, однак його ухвалення виявилося надскладним завданням для парламенту. Відповідь на друге питання щодо обсягу повноважень касаційних судів безпосередньо залежала від майбутнього варіанту апеляційного провадження, яке згідно п.8 ч.3 ст.129 Конституції України повинно було функціонувати поряд із касаційним.

Загалом, в процесі розробки остаточного варіанту касації, який би відповідав сучасним правовим умовам в Україні, каменів спотикання було більш ніж досить. Але в результаті з червня 2001 року внаслідок проведення так званої "малої судової реформи" разом із апеляцією запрацював і новий механізм касаційного провадження. Закономірно, що в процесі реального застосування норм КПК, що регламентували порядок здійснення касаційного провадження, почали з'являтися проблеми. Найбільшою з них стало надходження критичної кількості касаційних скарг до Верховного Суду України, який в зв'язку з "малою судовою реформою" став єдиним судом касаційної інстанції, але виявися неспроможним одноосібно виконувати цю функцію [43, 57].