У разі, коли судова колегія дійшла висновку, що є підстави, які можуть призвести до скасування або зміни судового рішення, вона своєю ухвалою призначає справу до судового розгляду, визначає день і час розгляду, який не повинен перевищувати двох місяців з моменту винесення ухвали.

Про призначення справи до розгляду (день і час) обов'язково повідомляються учасники судового розгляду, і вони мають право брати участь у судовому засіданні.

Не пізніше як за три дні до розгляду справи в приміщенні касаційного суду вивішується оголошення про час і місце розгляду справи. Неповідомлення учасників судового розгляду істотно порушує ці права і тому розглядається в судовій практиці Верховного Суду України як істотне порушення, котре зобов'язує перенести розгляд справи і вжити заходів з метою повідомлення учасників судового розгляду про час розгляду справи.

Розгляд справи касаційна колегія проводить у складі трьох суддів за участю прокурора. Розгляд справи відбувається у відкритому засіданні (за винятком випадків, зазначених у ст.20 КПК України) з додержанням засад судочинства [40, 998].

У судовому засіданні беруть участь учасники судового розгляду. В разі необхідності суд може запросити їх для давання пояснень. Якщо суд розглядає справу, яка по першій інстанції розглянута апеляційним судом, у такому засіданні можлива також участь засудженого, який утримується під вартою, оскільки у разі його клопотання про виклик для пояснень виклик є обов'язковим для суду касаційної інстанції (ч.1 ст.391 КПК України).

Касаційний суд перевіряє законність та обґрунтованість судового рішення за наявними в справі і додатково поданими матеріалами в тій частині, в якій воно було оскаржене. Суд касаційної інстанції вправі вийти за межі касаційних вимог, якщо цим не погіршується становище засудженого чи виправданого.

Якщо задоволення скарги чи подання дає підстави для прийняття рішення на користь інших засуджених, від яких не надійшли скарги або щодо яких не внесено подання, касаційний суд зобов'язаний прийняти таке рішення.

Отже, касаційна інстанція може прийняти від осіб, що беруть участь у справі, документи на ствердження їхніх доводів, документи, яких не було у справі (акти ревізій, платіжні ордери, інші бухгалтерські документи, висновки аудиторських перевірок, висновки спеціалістів, характеристики, документи про сімейний стан, інвалідність та ін.). Особа, яка їх подала, повинна вказати, яким шляхом одержані подані матеріали та яке значення вони мають для вирішення справи. Проте нові матеріали не можуть отримуватися шляхом проведення слідчих дій.

Касаційна інстанція має право витребувати нові матеріали й за власною ініціативою.

У судовому засіданні касаційної інстанції, особи, які беруть участь, мають право заявляти відводи і клопотання, і вони будуть розглянуті судом.

Розгляд справи по суті у судовому засіданні розпочинається доповіддю судді зі складу судової колегії, що розглядає справу, в якій викладається суть судового рішення, доводи касаційної скарги і касаційного подання [40, 999].

Після цього головуючий ознайомлює учасників судового розгляду з новими матеріалами (якщо вони подані). Судова колегія вислуховує пояснення учасників судового розгляду з приводу поданих касаційних скарг, касаційного подання у такому порядку: якщо справа розглядається за поданням прокурора, то він першим обґрунтовує подання, а потім дають пояснення особи, які подали касаційні скарги або заперечують проти подання; якщо справа розглядається за касаційними скаргами, то першими дають пояснення особи, що звернулися зі скаргами. Прокурор у такому випадку висловлює свою думку щодо законності і обґрунтованості вироку.

Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, і думку прокурора, судова колегія в нарадчій кімнаті постановляє ухвалу за результатами розгляду справи.

Помилка, яку допустив суд першої інстанції під час вирішення справи і яка не виправлена апеляційною та касаційною інстанціями або ж ними допущена, має бути виправлена під час перегляду судових рішень у порядку виключного провадження (ст.400-4 КПК).

Однією з характерних рис вітчизняного касаційного провадження є можливість оскарження у касаційному порядку як судових рішень, що не набрали законної сили, так і судових рішень, що набрали законної сили. Відповідно до ч.1 ст.383 Кримінально-процесуального кодексу України (далі - КПК України), об'єктом касаційного перегляду є:

1) вироки, ухвали і постанови апеляційного суду, постановлені ним як судом першої інстанції;

2) вироки і постанови апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку. Звідси неважко помітити, що до судових рішень, які не набрали законної сили, законодавець не відніс ухвали апеляційного суду, постановлені ним в апеляційному порядку, їх віднесено до судових рішень, що набрали законної сили.

Натомість після внесення змін законом від 12 січня 2006 р. редакція ч.2 ст.383 КПК України зазнала перетворень. По-перше, вона приведена у відповідність із законодавством України про судоустрій. По-друге, цього разу законодавець вже "не забув" включити до переліку судових рішень, що можуть бути оскаржені у касаційному порядку, ухвали місцевих судів. Водночас у ній одержали закріплення і певні новели, що відображають позицію Верховного Суду України щодо регламентації об'єкта касаційної перевірки. Мова йде про заборону оскаржувати і переглядати у касаційному порядку постанови (ухвали) суду першої інстанції, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, а також ухвали апеляційного суду щодо них та ухвали стосовно скасування судових рішень і повернення справи на новий судовий розгляд чи на додаткове розслідування.

Утім, така позиція Верховного Суду України не є безспірною. Ще до внесення зазначених змін до гл.31 КПК України Пленум Верховного Суду України у низці своїх постанов окреслив конкретні рішення судів першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили, які не можуть бути об'єктом касаційної перевірки.

Першою серед них є постанова "Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства" від 25 квітня 2003 р. № 4, де в ч.4 п.18 вказується, що оскарження в касаційному порядку ухвал апеляційного суду щодо постанов місцевих судів, ухвалених відповідно до ст.1652 КПК, законом не передбачено [40, 1002].

У постанові "Про деякі питання, які виникають під час розгляду судами України скарг на постанови органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи" від 11 лютого 2005 р. № 1 Пленум Верховного Суду України продовжив коригування об'єкта касаційного оскарження. Відповідно до ч.4 п.5 згаданого розпорядження, постанови місцевих судів, винесені за результатами розгляду скарг, і ухвали апеляційних судів щодо цих постанов у касаційному порядку, визначеному ч.2 ст. ст.383, 386 КПК України, не оскаржуються, оскільки не перешкоджають подальшому провадженню у кримінальних справах. За певних умов вони можуть бути переглянуті у порядку виключного провадження. Саме тут вперше одержала закріплення аргументація неможливості касаційного оскарження окремих судових рішень - вони "не перешкоджають подальшому провадженню у кримінальних справах" [32, 122].

Останньою була постанова "Про практику застосування судами України законодавства, що регулює повернення кримінальних справ на додаткове розслідування" від 11 лютого 2005 р. № 2, в якій Верховний Суд України зафіксував свою позицію з цього питання. Так, у ч.2 п.14 цієї постанови визначене ще одне коло рішень суду першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили, які не підлягають касаційному оскарженню, - постанови місцевих судів про повернення справи на додаткове розслідування й ухвали апеляційних судів щодо них, а також ухвали апеляційних судів, якими скасовані вироки місцевих судів з поверненням справи на нове розслідування чи новий судовий розгляд. Крім того, у ч.1 п. З даної постанови Пленум Верховного Суду України роз'яснив, з чого слід виходити при визначенні того, чи перешкоджають допущені порушення закону подальшому провадженню у кримінальних справах. До критеріїв правильного вирішення цього питання віднесено істотність порушення закону, цінність порушених прав та законних інтересів учасників процесу, можливість їх поновлення [40, 1004].

З наведених положень постанов Пленуму Верховного Суду України вбачається, що, давши такі роз'яснення, Верховний Суд України фактично по-своєму інтерпретував зміст ч.2 ст.383 КПК України. Його діяльність стосовно звуження об'єкта касаційного оскарження, на нашу думку, є негативним явищем. Мало того, що Пленум Верховного Суду України при цьому вийшов за межі своїх повноважень, так ще й відмовив заінтересованим особам у доступі до правосуддя.

З частини 2 статті 383 КПК України та проаналізованих положень постанов Пленуму Верховного Суду України випливає, що у касаційному порядку можуть бути оскаржені будь-які вироки, постанови та ухвали судів першої інстанції, а також ухвали апеляційних судів, винесені за результатами їх перевірки, крім постанов (ухвал) про направлення справи на додаткове розслідування; постанов про відмову у задоволенні скарги на рішення органів дізнання, слідчого, прокурора про порушення кримінальної справи, ухвал апеляційної інстанції щодо них; ухвал про скасування судових рішень і повернення справи на нове чи додаткове розслідування, новий судовий розгляд, а також ухвал апеляційного суду щодо постанов судів першої інстанції, пов'язаних з обранням запобіжного заходу. Разом з тим, якщо слідувати логіці закону і постанов Пленуму Верховного Суду України, не перешкоджають подальшому провадженню у справі і такі судові рішення, як: постанова судді про законність затримання, про продовження строків тримання під вартою, про направлення обвинуваченого на стаціонарну експертизу і т.п.

Немає особливої потреби доводити, що будь-які рішення судів першої та апеляційної інстанцій у кримінальних справах суттєво торкаються прав та законних інтересів учасників процесу, а також інших осіб. За таких обставин можливість їх касаційного оскарження є дієвою гарантією як прав особи, так і інтересів правосуддя. Наведені положення постанов Пленуму Верховного Суду України свідчать про те, що Верховний Суд України самоусунувся від оперативного судового контролю за діяльністю судів нижчих інстанцій. Сама лише відсутність у КПК України прямих вказівок щодо можливості касаційного оскарження судових рішень, які безпосередньо стосуються прав та законних інтересів сторін, не може бути підставою для відмови у поданні чи прийнятті касаційних скарг і подань. У зв'язку з цим В. Лобач справедливо відзначив, що "КПК України не містить норми, згідно з якою касаційне оскарження певних рішень допускається лише у випадках, передбачених цим Кодексом, як це зазначено у п. З ч.2 ст.347 КПК щодо можливості внесення апеляцій на інші постанови місцевих судів." [22, 147]

Таким чином кримінально-процесуальний закон не виключає можливості касаційного оскарження відповідних судових рішень учасниками процесу.

Запровадження перегляду касаційним судом усіх без винятку рішень судів першої та апеляційної інстанцій може створити значні перешкоди для нормального руху справи, поставити нижчі судові інстанції в залежність від міркувань касаційного суду.

У той же час не можна не визнати, що касаційна перевірка окремих постанов (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій іноді є більш своєчасною та ефективнішою в аспекті відновлення порушених прав учасників процесу, ніж їх перегляд у касаційному порядку разом з підсумковим рішенням у справі.

На жаль, у правозастосовчій практиці все ще є випадки, коли, наприклад, судовий розгляд справи відкладається без зазначення дати наступного судового засідання, коли призначена за клопотанням державного обвинувача судова експертиза не проводиться три і більше місяців, оскільки у державному бюджеті не передбачено відповідних коштів, а підсудний увесь цей час перебуває під вартою.

Звідси доцільно допустити касаційне оскарження і таких рішень, що не вирішують справу по суті, однак створюють невиправдану тяганину у її розгляді.

Крім того, не варто виключати ситуацій, за яких, для прикладу, необгрунтована зміна підсудності на попередньому розгляді справи може призвести до порушення права підсудного на захист, спричинити затримку судового розгляду, порушити його розумні строки.

Тому важливо передбачити можливість касаційної перевірки постанов (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій і тоді, коли відновити в повному обсязі порушені права після скасування підсумкового судового рішення досить складно чи неможливо, а також коли допущені судом порушення кримінально-процесуального закону спричиняють незаконність не лише вчинених (прийнятих), а ще й не вчинених (неприйнятих) процесуальних дій (рішень) [22, 149].

Не перешкоджаючи провадженню у кримінальній справі, судові рішення можуть суттєво порушувати права та законні інтереси учасників процесу. Хоча у кримінальному судочинстві й наявні конфлікт інтересів та конкуренція цінностей, але між інтересами прав особи та інтересами правосуддя суперечностей бути не може. Гарантії прав учасників процесу на касаційне оскарження є умовами, без яких правосуддя та кримінальний процес не можуть забезпечити виконання поставлених перед ними завдань. Тому закріплений у ч.2 ст.383 КПК України критерій визначення судових рішень, що набрали законної сили, як таких, що можуть бути об'єктом касаційної перевірки, необгрунтований.

Утім, у ч.2 п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про незалежність судової влади" від 13 червня 2007 р. № 8 зазначено, що не допускається оскарження тих ухвал або інших процесуальних актів суду, якими не завершується провадження у справі. Тобто все-таки допускається оскарження не лише тих судових рішень, які остаточно вирішують справу та підводять підсумок тієї чи іншої стадії кримінального судочинства, а й як тих, що пов'язані з висновками, яких дійшов суд при розгляді справи, або іншим чином поєднані з підсумковим судовим рішенням, так і тих, що виносяться у формі судового контролю за досудовим провадженням.

Критеріями визначення можливості оскарження та перевірки у касаційному порядку постанов (ухвал) судів першої та апеляційної інстанцій, що набрали законної сили, на наш погляд, доцільно визнати:

1) спроможність відновлення у повному обсязі порушених прав учасників процесу на наступних стадіях кримінального судочинства;

2) перспективу швидшого, ніж перевірка підсумкового рішення у справі, відновлення порушених прав особи;

3) шанс запобігти допущенню нових недоліків судової діяльності та попередити винесення завідомо неправосудного підсумкового рішення.

Так, у 2004 р. до Верховного Суду України надійшло 18 300 касаційних скарг, подань, у яких оскаржено судові рішення, зазначені в ч.2 ст.383 КПК України, у 2005 р. на розгляді Верховного Суду України у порядку касаційного та виключного провадження перебувало 29000 касаційних скарг, подань, клопотань, а у 2006 р. - понад 30000 таких матеріалів [22, 151].

З метою зосередження своєї діяльності на касаційній перевірці лише підсумкових судових рішень, що набрали законної сили, Верховний Суд України, на нашу думку, і вдався до такого кроку. Сьогоднішня ситуація з усе ще значними порушеннями прав людини у кримінальному судочинстві, недосконалістю процедури судового розгляду та апеляційного провадження дозволяє стверджувати, що такий крок Верховного Суду України є надто поспішним. На жаль, законодавець вирішив інакше - став на позицію Верховного Суду України та вніс відповідні зміни до КПК України.

Якщо розглядати ст.383 КПК України, зокрема ч.2, у взаємозв'язку з п.8 ст.129 Конституції України (забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, установлених законом), то можна дійти висновку щодо її невідповідності конституційній нормі. Справа у тому, що ст.383 КПК України визначає перелік судових рішень, які підлягають касаційному оскарженню, а не перелік судових рішень, які такому оскарженню не підлягають, як цього вимагає п.8 ст.129 Конституції України. Більше того, вказане положення закону суперечить і ст.64 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи людини та громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Тому, на наш погляд, заборона касаційного оскарження повинна безпосередньо передбачатись у КПК України стосовно кожного окремо взятого судового рішення. Тобто, виходячи з конституційних норм, у кримінально-процесуальному законі слід передбачити не правило, яке дозволяє відповісти на питання про те, яке судове рішення підлягає касаційному оскарженню, а яке - ні, а винятки з нього (про що якраз і йде мова у п.8 ст.129 Конституції України) [32, 123].

З об'єктом касаційного перегляду тісно пов'язані також питання про строки, порядок касаційного оскарження, наслідки надходження касаційних скарг та подань, рух справи у касаційній інстанції. Беручи це до уваги, чинне кримінально-процесуальне законодавство України передбачає два види касаційного провадження, нормативне закріплення яких, однак, здійснене в одній главі КПК України - 31. У результаті цього утворились прогалини у регламентації важливих питань та виникли суперечності між окремими нормами вказаної глави. З метою виправлення такої ситуації В.Т. Маляренко запропонував у новому КПК "в одній главі виписати норми, що регулюють касаційний перегляд справ, рішення в яких не набрали законної сили, а в іншій главі - ті норми, що регулюють особливий порядок касаційного перегляду справ, рішення в яких набрали законної сили" [25, 49].

Загалом такий підхід, за умови детального врегулювання питань, що виникають у практиці касаційного провадження, дозволить виправити вказаний недолік. Але розглянемо дану проблему в концептуальному плані. Класичному касаційному провадженню не притаманний перегляд судових рішень, що набрали законної сили. Звичайно, кожна держава по-своєму будує систему перегляду судових рішень, визначає зміст, характер і спрямованість її елементів, враховуючи при цьому кілька десятків факторів. Тому касаційне провадження у його чистому вигляді у законодавстві сучасних держав не існує. Безперечно, нині передбачення можливості перегляду судових рішень, що набрали законної сили, викликане як законодавчою, так і життєвою необхідністю. Без цього не обходиться кримінально-процесуальне законодавство жодної цивілізованої держави. Але чим викликана можливість подвійного перегляду у вітчизняному кримінальному судочинстві судових рішень, що набрали законної сили, з питань правильного застосування закону (мається на увазі касаційне провадження та перегляд судових рішень у порядку виняткового провадження з питань неправильного застосування кримінального закону та суттєвого порушення вимог кримінально-процесуального закону), збагнути важко. Видається, що основним призначенням касаційного суду є виявлення, виправлення та попередження недоліків діяльності суду апеляційної інстанції, а також суду першої інстанції за участю присяжних засідателів. Така формула виправдала себе в Україні до 1917 р., а в континентальному праві виправдовує й досі.

Процесуальними особливостями відрізняється порядок касаційного оскарження та призначення до касаційного розгляду справ, судові рішення у яких набрали законної сили.

Згідно з ч.1 ст.389 КПК України, подання касаційних скарг чи внесення касаційних подань на судові рішення, що набрали законної сили, не зупиняє їх виконання (у законі помилково сказано - не зупиняє набрання ними законної сили).

Касаційні скарги і подання на такі судові рішення відповідно до ч.1 ст.387 КПК України подаються безпосередньо до касаційного суду. Протягом 15 діб після надходження суддя касаційного суду зобов'язаний їх перевірити на предмет відповідності вимогам закону щодо суб'єктів права на касаційне оскарження, об'єкта касаційного перегляду, строків та підстав на оскарження, а також змісту та форми касаційної скарги і подання. Із відповідністю (невідповідністю) касаційних скарг і подань вказаним вимогам закон пов'язує вирішення суддею касаційного суду питання про витребування (невитребування) справи.

Новелою ч.2 ст.388 КПК України (в редакції закону від 12 січня 2006 р.) є встановлення додаткової підстави для відмови суддею касаційного суду у витребуванні справи - коли з касаційної скарги чи подання і доданих до них судових рішень та інших документів вбачається, що підстав для їх задоволення немає. Таке положення означає, що діяльність судді касаційного суду спрямована не лише на перевірку відповідності касаційної скарги чи подання формальним вимогам закону, а й на перевірку наявності касаційних підстав. Однак, як це зробити не витребувавши кримінальної справи, закон не роз'яснює. Адже перевірка правосудності судового рішення лише за наявності його копії та нових (додаткових) матеріалів без відповідних матеріалів кримінальної справи, в тому числі протоколу судового засідання, не видається всебічною, повною та об'єктивною. Тому аналізоване положення, яким доповнено ч.2 ст.388 КПК України, на наш погляд, доцільно виключити [30, 45].

Тим більше, що наявність фактичних підстав для касаційного розгляду справи відповідно до ч.2 ст.394 КПК України вирішується колегією суддів касаційного суду.

Про прийняте ним рішення суддя касаційного суду виносить мотивовану постанову, копія якої надсилається заявнику. Така постанова оскарженню не підлягає. Закон не встановлює строк, у який повинна бути надіслана така постанова. На наш погляд, цю дію суддя повинен виконати у добовий строк з моменту винесення постанови.

За змістом закону (ч.2 ст.388 КПК України) відмова у витребуванні справи не перешкоджає її витребуванню при повторному надходженні касаційної скарги чи подання за умови усунення, зазначених у постанові судді, недоліків та якщо вони надійшли в межах шестимісячного строку або не пізніше місяця з дня одержання копії постанови про відмову у витребуванні справи. Однак, як дізнатись судді касаційного суду дату одержання копії його постанови заявником, законодавець не пояснює.

Закон дозволяє судді касаційного суду одночасно з витребуванням справи, за наявності для цього підстав, зупинити виконання судового рішення до розгляду скарги чи подання в суді (ч.3 ст.388 КПК України).

Передбачаючи можливість зупинення виконання судових рішень, КПК України тим не менше не регламентував цілий комплекс пов'язаних з цим питань, без вирішення яких відповідні положення перетворюються у звичайну декларацію. До цих питань належать: форма зупинення виконання судового рішення; підстави для зупинення його виконання; види судових рішень, виконання яких може бути зупинене; в якій частині дозволяється зупиняти виконання судового рішення та щодо якої кількості засуджених; наслідки зупинення виконання судового рішення для засудженого; оформлення зупинення виконання судового рішення; порядок зупинення виконання судового рішення, враховуючи форму його зупинення; строки, на які виконання судового рішення може бути зупинене та можливість їх продовження; можливість скасування зупинення виконання посадовою особою, яка його застосувала.

Окремі з наведених питань вирішені у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про застосування судами України законодавства, що регламентує перегляд у порядку нагляду судових рішень в кримінальних справах" від 22 грудня 1989 р. № 11. Однак, по-перше, лише деякі положення даної постанови відповідають чинному кримінально-процесуальному законодавству, а, по-друге, як відомо, роз'яснення Пленуму Верховного Суду України не є законодавчим актом.

Відповідно до вимог закону, із витребуванням кримінальної справи пов'язується лише можливість порушення провадження щодо перегляду судових рішень, що набрали законної сили, у касаційному порядку. Законодавець не надав судді касаційного суду повноваження приймати рішення про призначення справи до касаційного розгляду. Його діяльність в основному має попередньо-перевірочний характер. Для подальшого руху справи необхідно організувати судове засідання за участю інших суддів касаційного суду у кількості не менше трьох для вирішення питання про призначення справи до касаційного розгляду чи про відмову в цьому.

Відповідно до ч.2 ст.394 КПК України, витребувана суддею касаційного суду справа разом з касаційною скаргою чи поданням повинна бути розглянута касаційним судом у складі трьох суддів протягом 30 діб після її надходження. У судовому засіданні необхідно встановити наявність достатніх підстав для касаційного розгляду справи. Тому воно є законодавчо встановленою гарантією від безпідставного та необгрунтованого перегляду судового рішення, що набрало законної сили. Судове засідання спрямоване й на те, щоб створити необхідні умови для майбутньої касаційної перевірки оспореного судового рішення, а тому має ще й організаційно-розпорядчий характер. Рішення, прийняте в судовому засіданні, оформляється у вигляді ухвали, копію якої необхідно надіслати заявнику [26, 42].

Однак слід звернути увагу на неточність законодавчої регламентації цього рішення. У частині 2 статті 394 КПК України передбачено дві можливості: призначити справу до касаційного розгляду або відмовити у задоволенні касаційної скарги чи подання. Саме друге рішення і викликає зауваження.

За змістом ч.2 ст.394 КПК України засідання касаційної інстанції є не більше ніж контрольним та організаційно-розпорядчим за своїм характером через що на ньому не може прийматись рішення аналогічне тому, яке приймає касаційний суд за результатами касаційного розгляду справи (п.1 ч.1 ст.396 КПК України).

Кримінально-процесуальне законодавство України не передбачає право учасників процесу повторно звертатись до касаційного суду з новою скаргою чи поданням, якщо за результатами судового засідання суддями касаційного суду було винесено ухвалу про відмову у призначенні справи до касаційного розгляду. Проте із закону випливає, що відповідь по суті викладених у скарзі чи поданні вимог та по суті оскарженого судового рішення дається лише за результатами касаційного розгляду справи. Тому рішення про відмову у призначенні справи до касаційного розгляду є не більше ніж відмовою у доступі до правосуддя, судовому захисті прав та законних інтересів учасників процесу і в жодному випадку не означає заборону подання повторних касаційних скарг чи подань [31, 90].

Проаналізований порядок касаційного оскарження та призначення до касаційного розгляду справ, судові рішення в яких набрали законної сили, є надто складним і умисно заформалізованим. Він не відповідає всім визначеним Європейським судом з прав людини критеріям доступності юридичного засобу захисту. Зокрема, такий порядок створює невиправдані юридичні обмеження у доступності засобу захисту, що проявляється у наявності додаткових умов, необхідних для прийняття касаційної скарги чи подання та призначення справи до касаційного розгляду. Першою з додаткових умов є попередній розгляд касаційної скарги чи подання суддею касаційного суду (в тому числі на предмет наявності касаційних підстав для перевірки судового рішення), від прийняття яким рішення про витребування справи чи про відмову в ньому залежить її наступний рух. Другою додатковою умовою є процедура вирішення питання про призначення або про відмову у призначенні справи до касаційного розгляду, в основі якої лежать дискреційні повноваження суддів касаційної інстанції.

3.3 Результати розгляду справи касаційною інстанцією та ухвала касаційного суду

Розгляд справи відкритий (за винятком випадків, зазначених у ст.20 КПК України), здійснюється з додержанням принципів кримінального судочинства.

Відкриває судове засідання в призначений час головуючий, який оголошує, яка справа підлягає розгляду, з'ясовує з'явлення учасників та питання про можливість розгляду справи за відсутності тих, хто не з'явився, оголошує склад суду, називає прокурора, перекладача, з'ясовує наявність заяв про відвід і вживає заходів до їх вирішення. Якщо заявлені клопотання, суд виносить з їх приводу ухвалу.

Касаційна інстанція може прийняти від прокурора або від учасників процесу до свого розгляду матеріали, яких раніше не було в справі, коли ці матеріали можуть мати значення для вирішення питання про зміну або скасування вироку.

Розгляд справи в касаційній інстанції починається доповіддю одного з членів суду, який викладає суть справи та основні положення і доводи скарги або касаційного подання прокурора.

Якщо справа переглядається у зв'язку з поданням прокурора, то йому надається слово для обгрунтування свого подання, а при перегляді справи за скаргою суд надає слово особі, що звернулась з касаційною скаргою. Зацікавлені особи ознайомлюються з усіма новими документами, матеріалами, аргументами сторін. Потім у справі дають пояснення всі зацікавлені учасники процесу, які з'явилися до суду. Зауваження, подані тими, хто не з'явився, зачитуються [31, 92].

При розгляді справ у касаційному порядку суди зобов'язані усувати порушення закону, допущені судом першої інстанції, не допускаючи випадків залишення без зміни помилкових вироків (ухвал), що підлягають скасуванню або зміні.

За наявності до того підстав суд має скасувати або змінити вирок і щодо осіб, які не подали скарг, але рішення, що приймається, не може погіршити їх становища.

Касаційна інстанція не вправі застосувати до засудженого закон, що передбачає більш тяжке покарання, навіть за умови зниження покарання, призначеного вироком.

Касаційна інстанція при розгляді справ, в яких одна й та сама особа за одним законом була засуджена, а за другим виправдана, за наявності скарги тільки на вирок суду в частині засудження, приймає рішення щодо законності й обґрунтованості обвинувального вироку. При скасуванні вироку в частині засудження такої особи касаційна інстанція не вправі скасувати вирок і в частині його виправдання.

По закінченні розгляду справи прокурор висловлює свою думку щодо долі вироку у справі.

Вислухавши показання учасників процесу та думку прокурора, суд виходить до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

За результатами розгляду справи суд касаційної інстанції [30, 46]:

1) залишає вирок, постанову чи ухвалу без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення;

2) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і направляє справу на нове розслідування або новий судовий, або апеляційний розгляд;

3) скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу;

4) змінює вирок, постанову чи ухвалу.

У разі відкликання касаційних скарг чи подання касаційний суд виносить ухвалу про закриття касаційного провадження, якщо іншими учасниками судового розгляду рішення не було оскаржене в касаційному порядку.

Підставами для скасування або зміни судового рішення є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого (ст.398 КПК України).

Касаційна інстанція залишає судове рішення без зміни, а касаційні скарги чи подання - без задоволення, якщо, перевіривши кожний довід скарги (подання), касаційна інстанція дійшла висновку:

вирок (постанова чи ухвала у частині, що оскаржена) є законним і обґрунтованим;

касаційні підстави є, але вони тягнуть погіршення становища засудженого (виправданого), а прокурор або потерпілий, його представник з цих мотивів судове рішення не оскаржили.

Скасування вироку, постанови, ухвали і направлення справи на нове розслідування або новий судовий чи апеляційний розгляд приймається касаційною інстанцією за наявності будь-якої підстави для скасування судового рішення, передбаченої ст.398 КПК України. Справа направляється на новий судовий розгляд у іншому складі суддів. При цьому справа може бути направлена для нового розгляду як зі стадії попереднього розгляду її суддею одноособово, так і з розгляду в судовому засіданні (залежно, в якій стадії судом були допущені порушення закону).

У рамках встановлених законом повноважень суд касаційної інстанції має право [31, 93]:

а) скасувати вирок і закрити справу в частиш обвинувачення, що дістало окрему кваліфікацію;

б) виключити частину (епізод) обвинувачення;

в) виключити з обвинувачення обставини, що обтяжують відповідальність засудженого;

г) виключити вивід про кваліфікацію дій підсудного за окремою статтею, яка зайво ставиться у провину внаслідок помилкової оцінки вчиненого як ідеальної сукупності злочинів;

д) при перекваліфікації дій підсудного на статтю, провадження за якою підлягає закриттю через закінчення строків давності, амністію, зміну обстановки, суд, давши оцінку вчиненому, звільняє підсудного від покарання, якщо проти такого остаточного рішення не заперечують підсудні.

З метою гарантування постановления при новому судовому розгляді справи правосудного вироку суд касаційної інстанції має право дати вказівки щодо проведення певних дій, і вони є обов'язковими для виконання. Проте суд не має права давати вказівки, що наперед вирішують питання, які суд, котрий розглядатиме справу, вирішує на підставі вільної оцінки ним доказів за внутрішнім переконанням з дотриманням Конституції України і закону, а саме:

про доведеність або недоведеність обвинувачення;

про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу;

про перевагу тих чи інших доказів;

про покарання, яке необхідно призначати;

про кваліфікацію злочину, у вчиненні якого суд першої інстанції визнає особу винною.

Особлива вимога передбачена для скасування виправдувального вироку, який може бути скасований лише за поданням прокурора або скаргою потерпілого чи його представника, які подані з мотивів його незаконності, або за скаргою виправданої особи з мотивів виправдання. Крім цього, касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого [30, 47].

Обвинувальний вирок, постановлений апеляційним чи місцевим судом, ухвалу апеляційного суду щодо вироку місцевого суду може бути скасовано у зв'язку з необхідністю застосувати закон про більш тяжкий злочин або призначення більш суворого покарання лише в разі, коли саме з цих підстав вніс подання прокурор або подав скаргу потерпілий чи його представник.

Касаційна інстанція скасовує вирок, постанову чи ухвалу і закриває справу у випадку, коли нею встановлені обставини, передбачені статтями 6, 7, 7¹, 7², 8, 9,10, 213 КПК України.

Касаційна інстанція має право скасувати обвинувальний вирок (постанову) і закрити справу за недоведеністю участі особи у вчиненні злочину, якщо встановить непідтвердження висновку суду і відсутність можливості встановлення достатніх доказів.

Необхідно також мати на увазі, що закриття справи внаслідок акту амністії або помилування може мати місце за умови, що засуджений проти закриття справи не заперечує. Справа у зв'язку зі смертю засудженого не може бути закрита, якщо провадження у справі було необхідно для реабілітації померлого.

Суд касаційної інстанції має право змінити вирок, постанову, ухвалу. Зміни можуть проявитися у пом'якшенні покарання (виду і розміру) як основного, так додаткового, в перекваліфікації злочину на закон, що передбачає менш тяжке покарання, у виключенні частини обвинувачення, зміні у частині цивільного позову, судових витрат, вирішення питання про речові докази та ін. Зокрема, касаційна інстанція може пом'якшити покарання, не змінюючи кваліфікацію злочину, якщо суд, який розглянув справу по першій інстанції, призначив покарання, яке:

є більш суворим, ніж передбачено санкцією відповідної статті Особливої частини Кримінального кодексу України;

хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею Кримінального кодексу, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим внаслідок суворості [31, 94].

Зміна вироку у частині застосування касаційною інстанцією закону про менш тяжкий злочин (перекваліфікація злочину) може бути наслідком виключення деяких пунктів або епізодів обвинувачення, або навіть без цього, коли встановлені у вироку фактичні обставини неправильно кваліфіковані у вироку. Проте при цьому касаційна інстанція не може внести до вироку зміни, уточнюючі частину статті Особливої частини КК України у випадку, коли у вироку суд не вказав частину статті, за якою визнав винним засудженого. У такому разі порушення кримінального закону вирок має бути скасовано.

Касаційна інстанція не вправі змінити вирок у частині обвинувачення в гірший для засудженого бік навіть, якщо вона пом'якшить покарання. Обвинувачення вважається більш тяжким, якщо:

1) застосовано іншу статтю або частину чи пункт статті Особливої частини Кримінального кодексу України, санкція якої передбачає більш тяжке покарання;

2) включені додаткові дії обвинуваченого, які не вказані у вироку. На підставі тих, що є у справі, і додатково поданих матеріалів, суд касаційної інстанції має право встановлювати тільки факти і обставини, що виключають, зменшують або пом'якшують відповідальність.

Рішення про законність і обґрунтованість вироку суду касаційна інстанція приймає на підставі оцінки нею доказів. Оцінка доказів відбувається у процесуальній формі, яка відрізняється за способами від оцінки доказів у суді першої і апеляційної інстанції, оскільки у касаційному розгляді не провадиться судове слідство. Суд касаційної інстанції не має можливості сприйняти докази на підставі безпосередності [30, 48].

Проте це не означає, що суд касаційної інстанції позбавлений можливості оцінити докази. У його розпорядженні є всі матеріали справи, скарги, подання сторін, в яких вміщено доводи щодо незаконності та необґрунтованості вироку, заперечення на ці доводи. У касаційної інстанції можуть бути і додаткові матеріали, які надійшли до неї. Касаційна інстанція може заслухати усні пояснення осіб, що беруть участь у справі. Суд касаційної інстанції перевіряє, чи було дотримано вимоги закону при збиранні, перевірці і оцінці доказів, чи є достовірними, належними і допустимими докази, якими суд першої інстанції обґрунтував вирок, чи не були залишені без уваги докази, які могли б вплинути на висновки суду, чи немає між доказами суперечностей, які можуть вплинути на законність і обґрунтованість вироку.

Підставами для скасування або зміни вироку апеляційного суду, постановленого ним як судом першої інстанції, є:

1) однобічність або неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

2) невідповідність висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи;

3) істотні порушення кримінально-процесуального закону;

4) неправильне застосування кримінального закону;

5) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Підставами для скасування або зміни вироку, ухвали, постанови місцевого суду є:

1) істотне порушення кримінально-процесуального закону;

2) неправильне застосування кримінального закону;

3) невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Ухвала суду касаційної інстанції повинна відповідати вимогам законності та обґрунтованості. Зміст ухвали має відповідати таким же вимогам, як і зміст ухвали апеляційного суду, а тому в ухвалі зазначається:

1) місце і час постановления ухвали;

2) назва і склад суду, що постановив ухвалу;

3) особи, які брали участь у розгляді справи в засіданні апеляційної інстанції;

4) час (день, місяць, рік) постановления ухвали і назва суду, який постановив вирок (постанову), ухвалу;

5) зміст вироку (постанови), ухвали суду;

6) наслідки розгляду справи в апеляційній інстанції;

7) особа, яка подала касаційну скаргу чи касаційне подання;

8) суть касаційної скарги, подання прокурора;

9) короткий виклад пояснень осіб, які брали участь у засіданні касаційної інстанції;

10) докладні мотиви прийнятого рішення касаційної інстанції;

11) результати розгляду справи [31, 94].

При залишенні касаційної скарги (подання) без задоволення в ухвалі вказуються підстави, через які вона визнана необгрунтованою. При скасуванні або зміні вироку (постанови) в ухвалі зазначається, які норми закону порушені судом та в чому саме полягають ці порушення.

Повертаючи справу на додаткове розслідування або на новий судовий розгляд, суд касаційної інстанції вказує в ухвалі обставини, які належить з'ясувати, під час нового розслідування або судового розгляду. Може вказати, які слідчі дії для з'ясування цих обставин необхідно виконати. Ці вказівки є обов'язковими для виконання. Невиконання їх можливе, коли обставини, про які вказала касаційна інстанція, не можна дослідити у зв'язку з непередбаченими обставинами. Органи розслідування і суд під час провадження у справі мають право не обмежуватися вказівками, які зазначила касаційна інстанція, а й виконувати інші процесуальні дії.

Ухвала суду касаційної інстанції складається і підписується суддями, що брали участь у розгляді справи, в нарадчій кімнаті і оголошується у залі судового засідання. Якщо складання ухвали вимагає значного часу, суд має право обмежитися складанням у нарадчій кімнаті і оголошенням лише резолютивної частини. Повний текст ухвали має бути складений не пізніше п'яти діб з дня оголошення резолютивної частини. Про час оголошення повного тексту має бути зазначено в ухвалі.

За наявності підстав, передбачених ст.23² КПК України, суд касаційної інстанції одночасно з постановленням касаційної ухвали може винести окрему ухвалу, в якій звернути увагу відповідних органів, організацій, посадових осіб на встановлені в справі факти порушення закону, причини і умови, котрі сприяли вчиненню злочину, на необхідність прийняття відповідних заходів до їх усунення.

Ухвала касаційного суду виконується судом, який постановив вирок у справі.

Для виконання ухвали касаційного суду справа надсилається до суду першої інстанції не пізніше п'яти діб після її розгляду, а якщо справу по першій інстанції розглянув місцевий суд, то справа надсилається після складання і оголошення мотивованої ухвали.

Якщо на підставі касаційної ухвали засуджений підлягає звільненню з-під варти, суд звільняє його в залі судового засідання. У разі прийняття такого рішення у відсутності засудженого копія ухвали надсилається протягом доби адміністрації місця ув'язнення для виконання. Адміністрація місця ув'язнення зобов'язана протягом доби з дня одержання копії ухвали повідомити касаційний суд та суд першої інстанції про звільнення ув'язненого з-під варти.

Після скасування вироку (постанови), ухвали суду з направленням справи на новий судовий розгляд справа розглядається в іншому складі суддів за загальними правилами щодо розгляду справи в суді. Особливістю розгляду справи є те, що суд може посилити покарання або застосувати закон про більш тяжкий злочин тільки за умов, коли [30, 48]:

вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за поданням прокурора чи скаргою потерпілого або його представника;

при новому розслідуванні було встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин або збільшився обсяг обвинувачення.

Вирок місцевого, апеляційного суду, постановлений ним як судом першої інстанції, вирок міжобласного суду може бути скасований або змінений і в зв'язку з однобічністю, неповнотою дізнання, попереднього чи судового слідства або невідповідності висновків суду, викладених у вироку, фактичним обставинам справи.

Касаційний суд не вправі скасувати виправдувальний вирок або ухвалу, постанову про закриття справи лише з мотивів істотного порушення прав обвинуваченого.

3.4 Проблеми правової регламентації рішень, постановлених судом касаційної інстанції

Після скасування вироку, постанови чи ухвали справа підлягає розгляду в загальному порядку судочинства.

Посилення покарання або застосування закону про більш тяжкий злочин при новому розгляді справи судом першої інстанції або апеляційним судом допускається тільки за умови, що вирок було скасовано за м'якістю покарання або у зв'язку з необхідністю застосування закону про більш тяжкий злочин за поданням прокурора або за скаргою потерпілого чи його представника, а також коли при новому розслідуванні справи буде встановлено, що обвинувачений вчинив більш тяжкий злочин, або коли збільшився обсяг обвинувачення.

Касаційний суд, встановивши обставини, передбачені статтями 6, 7, 71, 72, 8, 9, 10 КПК України, скасовує обвинувальний вирок чи постанову і закриває справу.

Рішення, прийняте касаційною інстанцією, є остаточним, набуває законної сили з моменту його проголошення і негайно звертається до виконання.

Ухвала касаційного суду складається й оголошується з додержанням вимог, передбачених статтями 377, 379 КПК України.

Надзвичайно складною проблемою касаційного перегляду кримінальних справ, рішення в яких не набрали законної сили, є право засудженого, який утримується під вартою, бути безпосередньо вислуханим судом касаційної інстанції. Відповідно до ст.391 КПК за наявності клопотання виклик такого засудженого в судове засідання є обов'язковим для суду касаційної інстанції. З точки зору нинішнього розуміння прав людини така норма закону є обґрунтованою. Але її реалізація вимагає великих зусиль і коштів. Як свідчить практика Верховного Суду Російської Федерації, при розгляді в судах касаційних скарг за участю засуджених виникає цілий ряд проблем, пов'язаних з організацією їх конвоювання із слідчих ізоляторів, охороною в процесі їх етапування та в суді, оплатою витрат на доставку в суд. Виникають серйозні інциденти при транспортуванні конвойними службами засуджених. Невиправдано затягуються строки розгляду касаційних справ за участю засуджених, що призводить до порушень вимог закону і конституційних прав громадян. Як виявилося, бажаючих вирватися із задушливої камери слідчого ізолятору і за державний кошт з'їздити в столицю і повернутися назад дуже багато. Причому кількість таких бажаючих стрімко зростає [14, 74].

Норма закону про обов'язковість для суду касаційної інстанції зазначеного клопотання засудженого недосконала. Вона сформульована без урахування реалій життя і дозволяє засудженому подати таке клопотання будь-коли, навіть за годину до розгляду справи, передавши його адміністрації слідчого ізолятора. Вже розгляд перших справ, у яких засуджено багато осіб, свідчить про те, що засуджені з метою якомога тривалішого затримання в слідчих ізоляторах (режим перебування в слідчому ізоляторі засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили, значно м'якіший від режиму відбування покарання в місцях позбавлення волі, особливо довічно позбавлених волі) подають такі клопотання не всі зразу, а поступово. Змоделюємо наслідки такої поступовості. Наприклад, у справі засуджено до позбавлення волі п'ять осіб. Всі вони утримуються під вартою. До касаційного розгляду справа призначена на 26 липня.25 липня у Верховний Суд надходить клопотання одного із засуджених про доставку його в судове засідання. Розгляд справи відкладається на 16 серпня. Виноситься ухвала про доставку засудженого. Але 15 серпня надходить клопотання про доставку в суд від другого засудженого. Знову розгляд справи відкладається й виноситься ухвала про доставку в судове засідання на 6 вересня вже двох засуджених. І так далі. Коли всі п'ятеро подали клопотання про виклик у суд касаційної інстанції, поступово засуджені починають "хворіти", у зв'язку з чим відкладається розгляд справи за новою обставиною. Потім починаються проблеми із захисниками. Як свідчить судовий досвід, за наявності таких порядків, а також з урахуванням строків, які передбачені законом для підготовки до касаційного перегляду справ, з часу постановления вироку і до часу винесення касаційної ухвали проходять уже не місяці, а право засудженого на захист для потерпілих перетворюється для суддів на кару Божу. Щоб хоч якось прискорити перегляд судових рішень, передбачених ч.1 ст.383 КПК, Верховний Суд України став практикувати касаційний розгляд справ у приміщеннях апеляційних судів. Але це не є панацеєю. Справа в тому, що на розгляд судової палати з кримінальних справ щотижня надходить щонайменше 30 кримінальних справ, розглянутих по першій інстанції апеляційними судами 20 регіонів. Крім того, в провадженні судової палати перебувають справи, передбачені п.2 ч.1 та ч.2 ст.383 КПК, а також справи виключного провадження. Таким чином, виїзд в апеляційні суди для розгляду справ - це захід тимчасовий. Проблему необхідно вирішувати іншим чином. По-перше, у ст.391 КПК необхідно закріпити норму про те, що клопотання засудженого, який утримується під вартою, про виклик його в суд касаційної інстанції подається лише в межах строку на касаційне оскарження. Відновлення цього строку можливе лише в разі відновлення строку на касаційне оскарження. Це зніме проблему відкладення розгляду справ. По-друге, проблему необхідно вирішувати за допомогою технічних засобів, які дозволяють забезпечувати проведення судового процесу в режимі відеоконференцзв'язку для дистанційної участі засуджених у касаційних судових засіданнях з використанням комп'ютерів та засобів телекомунікації, що відповідає міжнародній практиці в цій області. Як відомо, Верховний Суд Російської Федерації будує і використовує таку систему відеоконференцзв'язку, яка виявилась надзвичайно ефективною, з початку 2000 р. За даними комп'ютерної мережі від 17 липня 2005 p., за II півріччя 2004 р. Верховний Суд РФ із використанням відеоконференцзв'язку розглянув 695 справ щодо 1019 засуджених і за перші три місяці 2005 р. - 520 справ щодо 710 засуджених. Це третя частина касаційних справ, які надійшли на розгляд Верховного Суду РФ. На нашу думку, Україна має сприйняти цей досвід і вжити всіх заходів до запровадження системи відеоконференцзв'язку в кримінальному судочинстві. Вона зніме й ще одну проблему - навчання суддів. Не треба буде їздити суддям Верховного Суду із області в область для того, щоб розтлумачити новий закон. Відеоконференцзв'язок надасть змогу одночасно одержувати необхідну інформацію із Верховного Суду всіма суддями України [14, 74].

Якщо в касаційній інстанції рух справи з касаційними скаргами і поданнями на судові рішення, що не набрали законної сили, більш-менш простий і давно усталений, то рух справи з такими скаргами та поданнями на судові рішення, що набрали законної сили, є новим, складним і недостатньо врегульованим. Одержавши скаргу чи подання, суддя касаційного суду повинен перевірити, чи стосуються вони рішень, передбачених ч.2 ст.383 КПК; якщо стосуються, то чи набрали вони законної сили; якщо набрали законної сили, то чи не спливло на момент подачі скарги або подання більше шести місяців; чи скаргу (подання) подали ті особи, що передбачені в ст.384 КПК; чи відповідає зміст скарги (подання) вимогам, передбаченим у ст.350 КПК; чи порушуються у скарзі (поданні) питання, передбачені ч.1 ст.398 КПК.