Норми та інститути кримінально-процесуального законодавства спрямовані на подальше вдосконалення процесуальної діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, розширення прав громадян, здійснення завдань кримінального судочинства.

Важливим принципом діяльності органів, що ведуть боротьбу зі злочинністю, є суворе додержання законності, всіх процесуальних норм, якими регламентовано порядок порушення, розслідування і розгляду кримінальних справ, а також процесуальні взаємовідносини, що виникають між учасниками кримінально-процесуальної діяльності.

Стадія досудового слідства - одна з центральних у системі кримінального процесу, завданням якої є охорона прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб, які беруть у ньому участь, а також швидке і повне розкриття злочинів, викриття винних та забезпечення правильного застосування закону з тим, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнутий до кримінальної відповідальності і жоден невинний не був покараний (ст.2 КПК) [28]. На цій стадії органи дізнання, слідчий і прокурор зобов'язані вжити заходів для збирання, закріплення та перевірки всіх доказав у справі, що дають підставу для винесення законного рішення.

Точне і повне додержання вимог закону при провадженні по кримінальних справах нерозривно пов'язано з правильним розумінням його учасниками кримінально-процесуальних норм.

Досудове слідство має своїм завданням швидке і повне розкриття злочину, викриття винних і правильне застосування закону для того, щоб кожен, хто вчинив злочин був підданий справедливому покаранню.

Це досягається шляхом встановлення події злочину, збирання і перевірки доказів про причетність визначених осіб до його здійснення, залучення цих осіб у якості обвинувачуваних і забезпечення їхньої участі в судовому розгляді.

Однак у процесі розслідування зустрічаються такі обставини, коли слідчий не може забезпечити участі обвинувачуваного в кримінальному процесі. У цьому випадку він вправі зупинити досудове слідство.

У юридичній літературі найбільш розповсюдженим є думка про те, що зупинення досудового слідства - це тимчасова перерва, викликана колом причин або обставинами, передбаченими кримінально-процесуальним законом.

У такому визначенні сутність зупинення зводиться до того, що діяльність слідчого зі збирання і дослідження доказів зупиняється, кримінальна справа знаходиться без руху [26, с.393].

Однак широко розповсюджений у літературі погляд на зупинення справи як на пасивний інститут кримінального процесу привів до того, що слідчі після зупинення провадження найчастіше займають вичікувальну позицію, бездіють.

Тому питання про включення у визначення поняття зупинення слідства такої ознаки, як активна діяльність слідчого, органу дізнання і прокурора, здійснювана після зупинення і спрямована на встановлення місцезнаходження обвинувачуваного і розкриття злочину, має, безумовно, важливе практичне значення.

Аналіз даного поняття був би неповним без врахування його співвідношення з однойменним правовим інститутом. Справа в тому, що, деякі автори зупинення слідства розуміють цей термін як тимчасове зупинення слідчих дій.

Тимчасова відмова від слідчих і інших процесуальних дій у кримінальній справі може викликатися як суб'єктивними причинами (наприклад, тяганина, допущена слідчим), так і об'єктивними (від'їзд важливих свідків або потерпілих, необхідність провадження тривалої судової експертизи і т.д.).

У названих випадках зупинення справи неможливе, оскільки закон не включає ці обставини в число підстав для зупинення. Тим часом у слідчій практиці мають місце факти помилкового зупинення справи через хворобу потерпілого, від'їзду свідка у відрядження і т.п. [23, с.576]

Вивчаючи інститут зупинення досудового слідства з метою його вдосконалення, неможливо ігнорувати історію його розвитку, а також світовий досвід досягнень в кримінально-процесуальному праві. Наша історія кримінального судочинства має гарні традиції, але, на жаль, вони були втрачені за часів радянської доби, однак суть їх від цього не змінилась.

Судова реформа в Росії 1864р. була дуже прогресивною на той час. Вона перевершувала кримінальне судочинство таких розвинутих країн, як Франція, Німеччина. У Франції діяв наполеонівський кримінально-процесуальний кодекс, який встановлював змішану форму процесу. Цей кодекс діяв з 1808 по 1958 рр., тобто півтора століття. Тільки в 1959р., коли новий кодекс вступив в дію, у Франції запанував змагальний процес. Кримінально-процесуальний кодекс Німеччини, прийнятий 1877р., за час свого існування зазнав дуже багатьох змін та доповнень. При його створенні за основу було взято КПК Франції. Таким чином, "височайше" затверджений Устав кримінального судочинства від 20 листопада 1864р. мав велику перевагу над кримінальним судочинством інших держав, оскільки встановлював змагальну форму кримінального процесу, що є показником правової, цивілізованої держави.

За кримінальним судочинством 1864р. функцію дізнання виконувала поліція, а попереднє слідство проводилось судовим слідчим, який порушував справу в суді на підставі зібраних поліцією матеріалів, що викривали особу у вчиненні злочину. Ця особа до суду вважалась підозрюваною і тільки в суді, коли слідчий порушував проти цієї особи кримінальну справу, вона вважалась обвинуваченою. Зупинення розгляду справи мало місце тільки в суді. Так, у ст.307 гл.5 "Про виклик обвинуваченого до слідчого і допит" сказано, що коли через хворобу або з інших поважних причин викликаний або той, хто підлягає приводу, не може з'явитися до слідчого, то судовий слідчий, виходячи з врахування, наскільки важливою є справа, чи довго триватимуть перешкоди до явки, як сам слідчий завантажений справами, або йде для допиту обвинуваченого в місце його перебування, або чекає припинення перешкод для явки. В ст.846 гл. XI - про справи, по яких обвинувачені ухилились від суду, говориться, що в разі не виявлення місця перебування обвинуваченого або втечі його, суд за поданням судового слідчого, пропозиції прокурора або власною постановою, враховуючи те, в якому стані справи зник обвинувачений, робить розпорядження, які стосуються розшуку його, публікацією в Сенатських об'явах та у Відомостях обох столиць і місцевих губерніях.

Аналізуючи дані норми, можна зробити висновок, що в Росії з 1864р., коли відбулась судова реформа, судовий слідчий став незалежним [34, с.91-92].

У Франції КПК виключив слідчого суддю зі складу судової поліції тільки в 1958р. За КПК Франції (ст.14, гл.1) судова поліція встановлює тільки факти порушення кримінального закону, збирання доказів та розшук осіб, які вчинили злочин, до того часу, поки не розпочато слідство. Після того як слідство почалось, судова поліція лише виконує доручення слідчих органів і діє відповідно до її вимог. Слідчий суддя, якщо для цього є підстави, порушує кримінальну справу і проводить по ній слідство. Згідно зі ст.81 КПК Франції, слідчий суддя проводить відповідно до вимог закону всі слідчі дії, які він вважає необхідними для встановлення істини. КПК Франції також передбачає неможливість обвинуваченого з'явитись до суду за станом здоров'я, якщо існують серйозні підстави для невідкладного розгляду справи. В цьому разі суд за спеціальним та мотивованим рішенням розпоряджається про те, щоб обвинувачений був допитаний по можливості в присутності свого захисника за місцем свого проживання або в арештному будинку, де він тримається. Допит проводить спеціально на те уповноважений магістрат, якого супроводжує секретар. У цих випадках ведеться протокол допиту. Судовий розгляд відновлюється після нового виклику обвинуваченого. В будь-якому випадку судовий розгляд проводиться з додержанням змагальної процедури.

Вивчаючи КПК Франції та Німеччини, видно, що в цих країнах не передбачено, як у нас, жорстких строків досудового слідства та дізнання, тому вони обходяться на цих стадіях без інституту зупинення провадження розслідування. В КПК Франції поняття зупинення відсутнє взагалі. КПК Німеччини відоме поняття зупинення провадження в справі, але тільки в стадії судового розгляду. Параграф 205 передбачає тимчасове зупинення провадження в справі. У ньому сказано: "Якщо судовий розгляд тривалий час не може бути проведено внаслідок відсутності обвинуваченого або в силу інших обставин, пов'язаних з особою обвинуваченого, то суд своїм визначенням вправі тимчасово зупинити провадження в справі.

Провівши порівняльний аналіз кримінально-процесуального права Росії другої половини XIX ст. та Франції, Німеччини другої половини XX століття, бачимо, що Росія майже на сто років випередила країни континентальної Європи в розвитку кримінального судочинства. Велика заслуга в цьому належить видатному вченому - юристу того часу А.Ф. Коні.

Продовжуючи аналізувати кримінальне судочинство розвинутих правових держав, ми доходимо висновку, що майбутнє тільки за змагальною формою процесу, якою користуються сьогодні такі країни, як Франція, Німеччина, Великобританія, США, Бельгія, Голландія, Італія та багато інших. Змішана форма кримінального процесу буде поступово відмирати, і на сьогодні вона залишається переважно в країнах СНД та постсоціалістичних державах [34, с.92].

Останнім часом в Україні сталися значні події в державотворенні. По-перше, молода держава прийняла Конституцію, яка проголосила, що Україна суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава. По-друге, Україна увійшла в Раду Європи. Ці дві важливі події вимагають від молодої держави поступово увійти в правове поле європейських країн, щоб відповідати тим нормам, які проголошено в Конституції.

Вже неодноразово в науковій літературі (та й рядом юристів-практиків) пропонувалося виділити весь слідчий апарат трьох відомств - СБУ, прокуратури, органів внутрішніх справ - у єдиний слідчий комітет, щоб зробити слідчих незалежними. Ідея слушна і заслуговує на уваги, але поки що не має належної підтримки. Досить важко відмовитись від того, що так міцно увійшло в наше життя, в нашу свідомість. Треба зазначити, що ця модель була б перехідною формою до того часу, коли слідчого буде виключено з досудового слідства і він увійде до складу суду як судовий слідчий. Це певною мірою відповідало б одній з ознак правової держави, але для цього необхідно створити належні умови.

Як відомо, Конституція України як один з принципів правосуддя визначила змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Таким чином, ми повертаємось до того, від чого колись відмовились, - до змагальної форми процесу, за якою майбутнє будь-якої правової держави.

Інститут зупинення досудового слідства має чинність з моменту введення в дію (31 квітня 1961р.) Кримінально-процесуального кодексу України. До цього часу, в УРСР діяв КПК 1927р., який главою 19 (ст. ст.215-227) охоплював дії слідчого та прокурора по закінченню, зупиненню досудового слідства та віддання обвинуваченого до суду.

Таким чином, зупинення досудового слідства - це регламентована законом перерва у провадженні дій, протягом якої орган дізнання, слідчий і прокурор у межах своєї компетенції вживають активних заходів по усуненню обставин, що викликали зупинення [29, с.59].

У кримінально-процесуальній літературі є різні погляди на поняття і підстави інституту зупинення і закінчення досудового слідства. На думку більшості авторів, зупинення досудового слідства являє собою зумовлену об'єктивними обставинами перерву в провадженні по справі. Однак у літературі є й інший погляд. Приміром, В.М. Биков і В.Д. Ломовський, аналізуючи особливості правового регулювання в різних країнах, дійшли висновку, що зупинення провадження по кримінальній справі - це встановлена кримінально-процесуальним законом особлива, виняткова процесуальна форма, що застосовується до порівняно невеликої кількості кримінальних справ і тільки у випадках, якщо в справі відсутній основний учасник кримінального судочинства - обвинувачений (підсудний) або не встановлено особу, що притягується як обвинувачений. На їх думку, зупинення провадження по справі полягає "у винесенні особою, що здійснює дізнання, слідчим, прокурором або судом у випадках, вказаних у законі, постанови про зупинення провадження по справі, а також у наступному вжитті заходів з розкриття злочину, розшуку обвинуваченого, відновлення кримінальної справи або її зупинення в порядку, передбаченому кримінально-процесуальним законодавством" [10, с.50].

Найбільш прийнятим є визначення терміну зупинення, як його наводить І.А. Малютін. Він пише, що зупинення досудового розслідування - це передбачена кримінально-процесуальним законом вимушена тимчасова перерва у процесуальній діяльності по кримінальній справі за наявністю доказів, що характеризують відповідну підставу та умови, які передбачені кримінально-процесуальним законодавством. Ця перерва триває до тих пір, поки не буде вичерпна підстава або не виникне необхідність у проведенні слідчих дій [35, с.42].

Однак, на мою думку, поняття зупинення провадження у справі тільки як перерви досудового розслідування є неповним, оскільки за чинним кримінально-процесуальним законодавством, коли невідоме місцезнаходження обвинуваченого, слідчий вживає необхідних заходів та оголошує розшук (ст. 207, 139 КПК України) як під час досудового слідства, так і одночасно і з його зупиненням. Таким чином, мова іде не просто про перерву в роботі по розслідуванню справи, а про вимушену тимчасову перерву, коли слідчий не проводить ніяких слідчих чи процесуальних дій, а виконує заходи розшукового характеру.

Наприклад, слідчий, не відновлюючи провадження кримінальної справи, вправі провести огляд поштово-телеграфної кореспонденції обвинуваченого, якщо на неї було накладено арешт до винесення постанови про зупинення досудового слідства, затримати обвинуваченого, який розшукувався за постановою органу досудового слідства і був встановлений у результаті розшуку, а також деякі розшукові дії.

Отже, недопустимість проведення слідчих дій у зупиненні кримінальної справи, а також припинення перебігу строків слідства після зупинення справи не виключає права слідчого робити запити, витребувати довідки, давати окремі доручення органу дізнання, брати участь у розшукових та адміністративно-правових діях уповноважених на те осіб.

Адже згідно зі ст. ст.138, 139, 207 КПК України, після зупинення розслідування кримінальної справи в стадії досудового слідства він зобов'язаний вжити заходів до розшуку обвинуваченого [35, с.42].

Виходячи з Кримінально-процесуального кодексу України, вбачається, що інститут зупинення судового слідства не зникне повністю, а буде трансформуватися з деякими новітніми змінами: пропозиції стосовно створення єдиного слідчого комітету, відшкодування оперативно-розшукових витрат за рахунок обвинуваченого, відшкодування шкоди, заподіяної злочином на момент зупинення кримінальної справи (І.А. Малютін) [32, с.75]; про зупинення кримінальної справи повідомляється потерпілий, особа або установа, за заявами яких була порушена справа; копію постанови про зупинення кримінальної справи слідчий направляє прокурору протягом доби з моменту винесення [4].

Винесення постанови про зупинення, а пізніше - про відновлення справи, - це кінцевий етап прийняття процесуального рішення, що характеризує відповідно початок або закінчення певного періоду в діяльності органів розшуку.

Оскільки зупинення досудового слідства, як і будь-яке інше процесуальне рішення, має породжувати, змінювати чи припиняти правовідносини, цей етап повинен мати інший зміст, ніж попередня чи наступна діяльність. В іншому разі в існуванні даного правового інституту немає сенсу.

Постанова про зупинення провадження по справі виноситься не для того, щоб підвести певні підсумки досудового слідства, цю функцію виконує обвинувальний висновок.

Тут фактичні дані про обставини злочину та осіб, що його вчинили, наводяться для того, щоб обґрунтувати, мотивувати прийняте рішення.

Все вищевикладене дозволяє стверджувати, що ніяких правових наслідків, крім перерви в провадженні досудового слідства, а, отже, і перебігу процесуальних строків, зупинення провадження по справі не породжує.

Однак Л.М. Репкін вважає зупинення кримінальної справи пасивним інститутом, а це, в свою чергу, породжує бездіяльність практичних працівників [52, с.71].

Прибічники цієї позиції не стверджували, що при зупиненні кримінальної справи припиниться вся діяльність з розкриття злочину і розшуку обвинуваченого.

Йдеться тільки про перерву в провадженні розслідування, під яким, як справедливо зазначають М.В. Жогін і Ф.М. Фаткуллін, розуміють "процесуальну діяльність органів слідства та дізнання" [19, с.149].

Зупинення досудового слідства - це тимчасова перерва в провадженні розслідування по справі, перерва в процесуальній діяльності, яка не виключає за необхідності проведення розшукових і оперативно-розшукових заходів з метою розкриття злочину і розшуку обвинуваченого.

Рішення про необхідність зупинення досудового слідства приймається:

1) якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме (п.1 ч.1 ст. 206);

2) якщо психічне або інше важке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадження в справі (п.2 ч.1 ст. 206);

3) якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин (п.3 ч.1 ст. 206).

У КПК України зупинення досудового слідства визначене в ст. ст. 207-209 КПК, згідно з якими передбачені такі підстави зупинення досудового слідства:

1) коли місцезнаходження обвинуваченого невідомє (ст. 207 КПК);

2) коли психічне або інше тяжке захворювання обвинуваченого перешкоджає закінченню провадженню по справі (ст. 208 КПК);

3) коли не встановлено особу, яка вчинила злочин (ст. 209 КПК).

Досудове слідство не може бути зупинене в інших випадках, не передбачених КПК України. Якщо закінченню провадження у справі перешкоджають суттєві обставини, усунення яких неможливе слідчим шляхом, то цей строк може бути продовжено відповідно до ст.120 КПК України „районним, міським прокурором, військовим прокурором армії, флотилії, з'єднання, гарнізону та прирівняним до них прокурором у разі неможливості закінчити розслідування - до трьох місяців.

В особливо складних справах строк досудового слідства, встановлений частиною 1 цієї статті, може бути продовжено прокурором Автономної Республіки Крим, прокурором області, прокурором міста Києва, військовим прокурором округу, флоту і прирівняним до них прокурором або їх заступниками на підставі мотивованої постанови слідчого - до шести місяців.

Далі продовжувати строк досудового слідства можуть лише у виняткових випадках Генеральний прокурор України або його заступники.

При поверненні судом справи для провадження додаткового слідства, а також відновленні закритої справи строк додаткового слідства встановлюється прокурором, який здійснює нагляд за слідством, в межах одного місяця з моменту прийняття справи до провадження. Дальше продовження зазначеного строку провадиться на загальних підставах" [2, ст.120].

У випадках, зазначених у ст. 206 КПК України (п.1,2), досудове слідство може бути зупинене тільки після того, як слідчий винесе постанову про притягнення певної особи як обвинуваченого і виконає всі слідчі дії, проведення яких можливе у відсутності обвинуваченого, а також вживе заходів до збереження документів та інших можливих доказів у справі.

Можемо звернути увагу на такий момент, що у проекті КПК України законодавець запропонував ввести статтю 294 „Зупинення досудового слідства у випадках, коли закінченню провадження у справі перешкоджають суттєві обставини”. У відповідності з цією нормою, досудове слідство може бути. зупинене лише після проведення всіх необхідних і можливих слідчих дій, направлених на закінчення провадження у справі, крім тих, проведення яких неможливе без усунення обставин, які перешкоджають закінченню досудового слідства.

Якщо у справі щодо обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, слідчий одночасно з винесенням постанови про зупинення слідства зобов'язаний змінити запобіжний захід на такий, що не пов'язаний з утриманням під вартою, або скасувати його. Після усунення обставин, які були підставами для зупинення провадження у справі, досудове слідство відновлюється і продовжується на загальних підставах. З вищевказаних підстав досудове слідство зупиняється за згодою прокурора”.

Якщо у справі притягнуто двох або декількох обвинувачених, а підстави для зупинення справи відносяться не до всіх обвинувачених, слідчий вправі виділити і зупинити досудове слідство відносно окремих обвинувачених або зупинити провадження в усій справі. Досудове слідство зупиняється мотивованою постановою слідчого, копія якої направляється прокурору [4].

Беручи до уваги ці положення закону, не можна погодитися з П.С. Елькінд, яка запропонувала дозволити зупинення провадження через тяжке захворювання потерпілого, якщо подальше розслідування кримінальної справи без нього неможливе. Відсутність потерпілого, його хвороба або навіть смерть хоч і ускладнюють, проте не виключають встановлення істини по справі [64, с.83].

У науковій літературі внесена пропозиція доповнити чинний перелік підстав зупинення розслідування, віднісши до таких тимчасову тяжку хворобу потерпілого, яка не дозволяє провадити з ним слідчі та здійснювати інші процесуальні дії.

Ця думка досить слушна. Адже в сучасному кримінальному процесі має бути реалізований принцип змагальності сторін, однією з них є потерпілий. Якщо він не може брати участь у змагальному процесі, то чи не постраждає істина, чи не будуть знехтувані його права, чи надійно будуть захищені його інтереси? Це досить важливі питання і запропонований варіант їх вирішення цілком логічний і обґрунтований.

Умови зупинення досудового слідства можна розділити на загальні, які характерні для всіх підстав, та окремі, що відносяться лише до однієї або двох з перерахованих у законі підстав.

Загальні умови вимагають виконання тих слідчих дій, провадження яких можливе під час відсутності обвинувачуваного, а також доведеності в справі події злочину.

Загальні умови вимагають виконання тих слідчих дій, провадження яких можливе під час відсутності обвинувачуваного, а також доведеності в справі події злочину.

Зупинення кримінальної справи без виконання слідчих дій, можливих під час відсутності обвинуваченого, пов'язане з тим, що після поновлення досудового слідства ці прогалини не завжди заповнені. Окремі свідки можуть виїхати за невідомою адресою, документи виявитися знищеними у зв'язку з витіканням терміну збереження, загубленими і т.п. Крім того, чим більше часу проходить, тим менш точними, менш конкретними стають показання потерпілих, свідків і т.д.

У слідчій практиці зустрічаються випадки, коли слідчий порушує вимоги закону про провадження усіх дій, що можливі під час відсутності обвинуваченого. Кримінальна справа може бути припинена лише в тому випадку, якщо доведено подію злочину. Доведення обставин, що свідчать про подію злочину, має визначальне значення. Якщо подія злочину не встановлена, то провадження в справі продовжуватися не може, і тому немає необхідності зупиняти кримінальну справу. Однак мають місце факти зупинення кримінальної справи при недоведеності події злочину.

Загальні умови підлягають безумовному виконанню у кожній кримінальній справі поза залежністю від підстави зупинення.

До окремих умов зупинення досудового розслідування відносяться:

допустимість зупинення справи за першою і другою підставою тільки після притягнення особи в якості обвинувачуваного;

обов'язковість прийняття всіх мір до виявлення обвинувачуваного у випадку зупинення справи за першою підставою;

обов'язковість прийняття всіх мір до встановлення особи, що вчинила злочин, у випадку зупинення справи за третьою підставою;

заборона припиняти справи за першою і третьою підставами до витікання встановленого терміну розслідування;

обов'язковість засвідчення хвороби обвинувачуваного лікарем, що працює в медичній установі, у випадку зупинення справи за другою підставою [22, с.67].

Існування інституту зупинення обумовлено не тим, що органи розслідування стикаються з ситуаціями, що виключають можливість пізнання об'єктивної істини, а з наявністю обставин, що тимчасово виключають можливість застосування до особи, яка вчинила злочин, кримінально-правових норм, можливість її покарання.

Наприклад, досудове слідство зупиняється у випадках, якщо місцезнаходження обвинуваченого невідоме або він має психічне чи інше тяжке захворювання (п.1, 2 ст. 206 КПК). На думку деяких авторів, з числа підстав зупинення досудового слідства слід виключити п.3 ст. 206 КПК - не встановлено особу, яка вчинила злочин [23 317].

Доки злочин не розкрито, особу, що його вчинила, не встановлено і не притягнено до кримінальної відповідальності, а, отже, завдання досудового слідства не вирішено, не можна зупиняти, хоч і тимчасово, процесуальну діяльність по справі.

Оперативно-розшукові та розшукові заходи органу дізнання повинні доповнювати процесуальну діяльність слідчого, а не замінювати її. Тільки таке розв'язання питання дозволить виключити ситуації, коли слідчі не відчувають себе відповідальними за розкриття злочинів, зупинивши кримінальну справу, відсторонюються від роботи зі встановлення обвинувачених.

Реалізація запропонованого вимагає зміни певного порядку продовження строків розслідування, проте покладання на слідчого обов'язків проводити розслідування до розкриття злочину і направлення справи в суд або її зупинення позитивно позначиться на їх взаємодії з органами дізнання, сприятиме активізації боротьби зі злочинністю [41, с. 200].

Однак з такими пропозиціями навряд чи можна погодитись, оскільки, якщо орган дізнання та слідчий не встановили особу, яка вчинила злочин, але провели по кримінальній справі всі можливі слідчі й процесуальні дії, то по такій справі провадження досудового слідства повинно зупинитись і в подальшому мають проводитись оперативно-розшукові дії для встановлення особи, яка вчинила злочин.

Перелік обставин, що є підставою для зупинення розслідування, вказаний у ст. 206 КПК, вичерпний і розширеному тлумаченню не підлягає. Тому незаконним буде зупинення провадження досудового слідства чи дізнання через те, що обвинувачений перебуває в тривалому відрядженні або поміщений до медичного закладу для проведення судово-медичної та судово-психіатричної експертизи; потрібен тривалий час на доставляння обвинуваченого етапом до місця провадження досудового слідства; у невідомому напрямку виїхав свідок - очевидець злочину або потерпілий, без яких неможливе подальше розслідування тощо [36, с.41-42]. Якщо ці підстави є причиною затримки розслідування і неможливо його закінчити у встановлений законом строк, то необхідно порушувати клопотання про продовження строку досудового слідства (за ст.120 КПК).

Кожна з вищевказаних обставин є самостійною підставою для зупинення кримінальної справи, хоча кожна з них сама по собі для цього недостатня. Тільки в сукупності з колом зазначених у законі і розглянутих умов ці обставини утворять підстави для зупинення справи.

Необхідно відмити тій факт, що правила, викладені в цій статті, не поширюються на справи, в яких не встановлено особу, що вчинила злочин. Перебіг строку слідства в таких справах починається з дня встановлення особи, яка вчинила злочин.

2. Підстави та умови зупинення досудового слідства

2.1 Зупинення досудового розслідування з підстав невідомості місцезнаходження обвинуваченого