Діяльність слідчого, особи, що вчиняє дізнання, прокурора, по припиненій справі тісно пов'язана з його поновленням. Припинене досудове слідство відновляється мотивованою постановою слідчого після того, як відпали підстави для зупинення або виникла необхідність провадження додаткових слідчих дій.

Постанова слідчого про поновлення досудового слідства повинна містити короткі вказівки на сутність справи, фактичні обставини, які спричинили зупинення досудового слідства, і на підстави до його поновлення.

Ці положення містяться як в ст.210 чинного КПК України. Як показує вивчення практики по справах, зупинених у зв'язку з невідомістю місцезнаходження обвинувачуваного, досудове слідство відновляється в наступні моменти:

1) коли обвинувачуваного затримано,

2) коли в справі вчинені перші слідчі дії,

3) коли обвинувачуваний після затримання доставлений до місця провадження досудового слідства [54, с.42].

З моменту затримання обвинувачуваного досудове слідство звичайно відновляється в тих випадках, коли обвинувачуваний затримується на місці провадження досудового слідства або хоча й в іншому місці, однак швидко, протягом одного-трьох днів, спеціальним конвоєм доставляється до слідчого, а також у випадках, коли слідчий знаходиться в тому ж місті або районі, де виявлений обвинувачуваний, і бере безпосередню участь у його затримці. У цьому випадку момент затримки обвинувачуваного, як правило, збігається з моментом, коли слідчому стало відомо про те, що підстави зупинення відпали. Ця практика, на мій погляд, цілком відповідає законові і тому не викликає яких-небудь заперечень [29, с.180-181].

У значній кількості кримінальних справ досудове слідство відновляється з моменту провадження перших слідчих дій у справі. В окремих випадках ці слідчі дії, а отже і поновлення досудового слідства, провадяться до затримання обвинувачуваного або в процесі виконання перших слідчих дій, наприклад допиту або обшуку.

Однак досудове слідство більшості кримінальних справ відновляється або з моменту доставляння обвинувачуваного до місця провадження досудового слідства, тобто коли слідчий одержує повідомлення зі слідчого ізолятора про те, що обвинувачуваний доставлений і утримується під вартою, або ще пізніше, коли слідчий, прибувши в слідчий ізолятор або викликавши до себе обвинувачуваного, робить перший його допит.

У цьому випадку, на мій погляд, допускається відступ від вимог закону про час поновлення досудового слідства, оскільки воно відновляється далеко не відразу після того, як відпали обставини, що слугували підставами до зупинення досудового слідства.

Вирішуючи питання таким чином, слідчі виходять із практичної неможливості здійснити слідчі дії за участю обвинувачуваного доти, поки обвинувачуваний не буде доставлений до місця провадження досудового слідства. Крім того, вони прагнуть зберегти термін слідства у відновленій справі для розслідування, що неможливо без участі обвинувачуваного, котрий нерідко тривалий час етапується до місця провадження досудового слідства.

Якщо відновляти досудове слідство з моменту затримки обвинувачуваного органами дізнання, то поновлення відбувалося б неминуче минулим числом, оскільки слідчий завжди довідується про затримання обвинувачуваного пізніше, ніж воно фактично було здійснено.

Тому, на мій погляд, припустиме поновлення досудового слідства з того моменту, коли слідчий одержує реальну можливість для провадження слідчих дій за участю обвинувачуваного, оскільки кримінальна справа, власне, і припиняється через те, що неможливо було забезпечити участь обвинувачуваного в розслідуванні злочину. Звідси варто визнати правильною практику поновлення досудового слідства з часу доставляння арештованого обвинувачуваного до місця провадження досудового слідства, тому що лише в цьому випадку дійсно відпадають підстави зупинення і слідчий одержує фактичну можливість робити слідчі дії за участю обвинувачуваного.

При настанні однієї з зазначених обставин: затримання обвинувачуваного, провадження слідчих дій до його затримання і доставляння обвинувачуваного до місця провадження досудового слідства в слідчого виникає необхідність поновити провадження досудового слідства по зупиненій справі.

Досудове слідство по кримінальних справах, припинених у зв'язку з хворобою обвинувачуваних, звичайно відновляється з моменту видужання обвинувачуваного або такого поліпшення стану його здоров'я, що дозволяє йому брати участь у провадженні досудового слідства.

У цій категорії кримінальних справ також виникають труднощі, пов'язані з визначенням моменту поновлення досудового слідства. На практиці мають місце факти, коли обвинувачуваний виписується з лікарні у зв'язку з поліпшенням стану здоров'я, маючи, однак, на руках листок тимчасової непрацездатності. Деякі слідчі в таких випадках сам факт виписки обвинувачуваного з лікарні розглядають як підставу для поновлення досудового слідства. Інші ж вважають, що справу не можна відновляти доти, поки обвинувачуваний цілком не відновить свою працездатність [59, с.102].

На мій погляд, у таких ситуаціях слідчий повинен зробити запит від лікуючого лікаря на довідку про можливості для обвинувачуваного за станом здоров'я брати участь у провадженні слідчих дій. Якщо стан здоров'я обвинувачуваного дозволяє йому брати участь у провадженні слідчих дій, то кримінальна справа повинна бути відновлена незалежно від того, чи є в нього листок тимчасової непрацездатності. У спірних випадках слідчий може призначити для рішення цього питання судово-медичну експертизу, попередньо відновивши кримінальну справу, якщо кримінально-процесуальний закон не дозволяє робити додаткові слідчі дії у зупиненій кримінальній справі.

При поновленні досудового слідства по кримінальних справах, раніш зупинених у зв'язку з невстановленням особи, що вчинила злочин, момент поновлення кримінальної справи визначається слідчим і пов'язаний з надходженням до нього інформації про осіб, що вчинили злочин. Ця інформація може носити офіційний характер, наприклад заява визначеного громадянина про осіб, що вчинили злочин, протокол явки з повинною, протокол допиту обвинувачуваного по іншій справі, у якому містяться відомості про причетність тієї або іншої особи до нерозкритого злочину, і т.д.

За змістом інформація також може бути різною. В одних випадках у ній прямо вказується конкретна особа, що вчинила злочин, причому в категоричній формі, в інших тільки особа, можливо причетна до вчинення нерозкритого злочину [58, с.175].

На мій погляд, обов'язок слідчого відновити кримінальну справу і перевірити своїми засобами причетність особи до вчинення злочину виникає тільки в тих випадках, коли інформація про злочинця носить офіційний характер (заява визначеної особи, явка з повинною і т.д.) і в ній вказується, що нерозкритий злочин вчинила конкретна, відома особа.

У всіх інших випадках слідчий може не відновляти кримінальну справу негайно, а доручити органам дізнання перевірити інформацію, що надійшла, про причетність тієї або іншої особи до вчинення нерозкритого злочину. Поновлення досудового слідства в зазначених випадках є тільки правом слідчого і повинне вирішуватися ним з врахуванням тактичних заходів. Момент поновлення кримінальної справи тут залежить від тієї конкретної слідчої ситуації, що складається у зв'язку з перевіркою причетності визначеної особи до вчинення злочину.

Коли виникає необхідність у затриманні і допиті підозрюваного, вірніше все-таки відновити провадження по кримінальній справі. Здається, що не можна допустити, щоб затримання підозрюваного, його допит і інші слідчі дії, спрямовані на перевірку його причетності до здійснення злочину, здійснювалися в справі, по якій не відновлено провадження. Крім того, необхідність поновлення досудового слідства в таких випадках диктується і деякими іншими обставинами.

При поновленні кримінальної справи у зв'язку з необхідністю провадження додаткових слідчих дій слідчий не обмежений якими-небудь умовами. Він може в будь-який момент відновити провадження у кримінальній справі [29, с.110-111].

Розслідування, що провадиться у відновленій кримінальній справі, характеризується особливостями. При розслідуванні зупинених кримінальних справ після їх поновлення насамперед необхідно враховувати і фактор часу. Як правило, поновлення припинених кримінальних справ провадиться після тривалого часу подій злочину, що не може не відбитися на тактиці розслідування й особливо на тактиці окремих слідчих дій, наприклад допиту.

Тактика розслідування кримінальних справ, відновлених провадженням, залежить також від підстави їх зупинення.

Розслідування у відновленій кримінальній справі, яка раніше зупинялася в зв'язку з невідомістю місцеперебування обвинувачуваного або його хворобою, характеризується тим, що його обсяг визначається показаннями обвинувачуваного і необхідністю їхньої перевірки. Збирання і дослідження доказів у цій категорії відновлених кримінальних справ провадиться не в повному обсязі, оскільки багато обставин у справі вже були з'ясовані до її зупинення. Усе це позначається на колі проведених у відновленій кримінальній справі слідчих дій, до яких, як правило, відносяться допит обвинувачуваного, повторний у разі потреби допит потерпілих і свідків, допит нових свідків і очні ставки. Крім того, здійснюється додаткове вивчення особистості обвинувачуваного [58, с.320].

Тактика допиту обвинувачуваного у відновленій справі визначається, крім цього, ще двома моментами-підставами зупинення кримінальної справи і тим, чи був обвинувачуваний допитаний раніше, тобто до зупинення провадження в справі.

Якщо обвинувачуваний, котрий переховувався від слідства або місцезнаходження якого не було відомо з інших причин, раніше не допитувався, то він повинен бути допитаний безпосередньо після його затримання і якнайшвидше. У цьому випадку нерідко вдається ефективно використовувати при допиті фактор раптовості. Обвинувачуваний безпосередньо після затримки знаходиться в досить своєрідному психічному стані: він явно розстроєний тим, що йому не вдалося сховатися від слідства, розгублений, напружений, психологічна опірність його під час першого допиту часто ослаблена, тому слідчий уже на першому допиті може одержати від нього правдиві і докладні показання.

Під час першого допиту обвинувачуваного слідчий зобов'язаний пред'явити йому обвинувачення, якщо воно не було пред'явлено раніше, з'ясувати, чи визнає обвинувачуваний себе винним, і одержати пояснення з пред'явленого обвинувачення.

Хоча предмет першого допиту обвинувачуваного визначається змістом пред'явленого обвинувачення, недоцільно обмежуватися з'ясуванням лише тих факторів, що включені у формулу обвинувачення. Крім питань щодо вчиненого злочину, обвинувачуваному варто задати питання, спрямовані на з'ясування обставин, пов'язаних зі спробою ухилитися від слідства і суду: чому обвинувачуваний вирішив сховатися від слідства, які обставини ним були для цього використані, де і за допомогою кого він ховався, на які засоби жив у цей час, хто надавав йому допомогу, як вдалося легалізувати своє положення, де дістав документи і т.д. Знання цих обставин допоможе більш детально вивчити особистість обвинувачуваного і виявити можливих співучасників злочину.

У випадках, коли обвинувачуваний, що переховувався, був допитаний до зупинення справи або в момент його затримки органами дізнання, тактика допиту обвинувачуваного обирається з врахуванням даних їм первісних показань. Ці показання, обвинувачуваного слідчий має можливість перевірити до зупинення кримінальної справи, тому при підготовці до допиту затриманого обвинувачуваного слідчий може іноді передбачати позицію, яку займе обвинувачуваний на допиті, і оцінити його первісні показання.

Таким чином, у цих випадках мова, власне кажучи, йде про тактику повторного допиту обвинувачуваного. У цілому ж слідчий виявляється більш підготовлений до повторного допиту, тому що він має не тільки первісні показання обвинувачуваного, але і додаткову інформацію, отриману в ході перевірки цих показань. Зазначена обставина дозволяє провести повторний допит обвинувачуваного після його затримки більш результативно й одержати нові фактичні дані в справі. Не слід починати цей допит з оголошення показань, даних обвинувачуваним на першому допиті. Їх краще використовувати тільки після того, якщо обвинувачуваний знову дасть показання, і якщо в оголошенні цих показань виникне необхідність, наприклад у випадку виявлення яких-небудь протиріч у показаннях обвинувачуваного. В іншому допит обвинувачуваного провадиться по загальних тактичних правилах [35, с.137].

Деякі тактичні особливості має допит обвинувачуваного у відновленому провадженні в кримінальній справі, раніше зупиненому, у зв'язку з важкою хворобою обвинувачуваного.

Зустрічаючись з обвинувачуваним після того, як останній переніс яке-небудь захворювання, що послужило підставою зупинення досудового слідства, слідчий, на мій погляд, на початку допиту повинен обов'язково спитати в обвинувачуваного про стан його здоров'я і відобразити цю обставину в протоколі. Необхідність з'ясування цієї обставини диктується не тільки чисто людським відношенням слідчого до обвинувачуваного, але має і визначене процесуальне і тактичне значення. Обвинувачуваний, наприклад при спробі в майбутньому відмовитися від даних ним раніше показань, не зможе послатися на свій хворобливий стан під час допиту.

З'ясування стану здоров'я обвинувачуваного є засобом перевірки своєчасності поновлення досудового слідства і наявності для цього достатніх підстав. З тактичної сторони бесіда слідчого з обвинувачуваним про перенесене ним захворювання, прояв співчуття й участі до нього сприяє встановленню кращого контакту з допитуваним, що сприятливо впливає на наступний хід допиту [66, с.82-83].

Іншою слідчою дією, що часто вчинюється у справах, відновлених провадженням, є допит свідків і потерпілих. Він також має деякі особливості. До моменту допиту потерпілих і свідків, включаючи виявлених нових свідків і потерпілих, звичайно проходить чимало часу з тих пір, коли вони сприймали цікавлячі слідство факти й обставини. Тому на допиті необхідно використовувати такі тактичні прийоми, що дозволили б допитуваному згадати і докладно освітити події злочину і всі інші обставини кримінальної справи, відомі свідкові або потерпілому.

Для подібних випадків криміналістикою розроблені наступні тактичні прийоми: постановка перед допитуваним питань, що викликали б у нього асоціативні зв'язки; пропозиція свідкові докладно і послідовно розповісти про свої справи і вчинки за визначений проміжок часу; пред'явлення свідкові або потерпілому документів, речових доказів, фотографій, а також допит на місці події. Практика показує, що свідок у відновленій кримінальній справі звичайно пригадує цікавлячі слідство факти і дає про них показання. У ряді випадків виникає необхідність у допиті нових свідків, наприклад у зв'язку з перевіркою показань обвинувачуваного [35, с. 196].

Для розслідування справ, відновлених провадженням, характерна велика кількість повторних допитів потерпілих і свідків.

На мій погляд, це викликано наступними причинами:

1) неповнотою первісного допиту потерпілого або свідка;

2) необхідністю перевірки й уточнення окремих обставин у справі, особливо після допиту обвинувачуваного.

З моменту первісного розслідування до поновлення справи проходить часто від декількох місяців до ряду років. Природно, що за цей період потерпілі і свідки можуть змінити своє місце проживання, прізвище, можуть занедужати, виїхати в закордонне відрядження, вмерти. Тому при поновленні зупиненої кримінальної справи слідчий повинен вирішити: чи користуватися йому первісними показаннями потерпілих і свідків, зневажаючи тією обставиною, що при розгляді справи в суді вони, можливо, не зможуть давати показання, або попередньо встановити місце проживання і викликати на повторний допит кожного зі свідків, потерпілих, показання яких представляються слідчому найбільш важливими.

На мою думку, правильно роблять ті слідчі, що цікавляться долею допитаного свідка або потерпілого. Якщо буде встановлено, що той або інший свідок за якимись причинами не зможе давати показання в суді, то слідчий зможе заповнити прогалину, що утворилася, шляхом збирання і дослідження додаткових доказів.

Досить часто зустрічаються очні ставки. Часте проведення очних ставок у відновлених справах не випадкове, оскільки саме після поновлення кримінальної справи, коли основні докази в справі були зібрані до зупинення провадження, проводиться всебічна перевірка й оцінка зібраних даних, усуваються наявні в справі протиріччя в показаннях допитаних осіб.

Як правило, очна ставка проводиться між обвинувачуваним, з одного боку, і потерпілими і свідками - з іншої. Тактика проведення очної ставки у таких справах не має яких-небудь особливостей; вона повинна проводитися з урахуванням тактичних правил, розроблених криміналістикою.

Судові експертизи після поновлення кримінальної справи проводяться порівняно рідко. Це пояснюється, на мій погляд, тим, що до зупинення кримінальної справи експертизи слідів і інших речових доказів звичайно вже були проведені. Після поновлення досудового слідства призначаються в основному експертизи, проведення яких пов'язане безпосередньо з особистістю обвинувачуваного, наприклад судово-психіатрична, судово-медична, а також криміналістичні, в основному почеркознавча і дактилоскопічна. В усіх випадках призначення і проведення експертиз обвинувачувані самі є об'єктами експертних досліджень (судово-психіатрична і судово-медична експертизи) або в них беруть які-небудь об'єкти для порівняльного дослідження, наприклад кров, сперма, зразки почерку, відбитки пальців. Таким чином, без появи в кримінальній справі обвинувачуваного зазначені експертизи могли б бути призначені і проведені, чим і пояснюється те, що вони проводяться тільки після поновлення досудового слідства.

Інші слідчі дії при розслідуванні відновлених провадженням кримінальних справ з числа зупинених проводяться значно рідше. Це огляд, головним чином, речових доказів, пред'явлення для впізнання, обшук і виїмка, відтворення показань на місці. Усі зазначені слідчі дії також повинні проводитися з обліком наявних у криміналістиці рекомендацій з їхнього здійснення [23, с.304-305].

Після поновлення зупиненої кримінальної справи слідчі проводять велику роботу по вивченню особистості обвинувачуваного. Це пов'язано з двома обставинами. З одного боку, слідчі до зупинення кримінальної справи не завжди використовують усі можливості для дослідження особистості обвинуваченого, збирають дані про його судимості, характеристики з колишніх місць роботи, не допитують осіб, що добре знають обвинувачуваного за місцем проживання і роботи, і т.д. З іншого - ряд нових фактів у біографії обвинувачуваного стає відомим слідчому тільки після поновлення кримінальної справи і допиту обвинувачуваного [23, с.304-305].

Розглянуті нами основні особливості розслідування у відновлених кримінальних справах, раніше зупинених у зв'язку з невідомістю місцеперебування обвинувачуваних, дозволяють зробити висновок про те, що обсяг проведеного розслідування і його методика багато в чому визначаються змістом показань затриманого обвинувачуваного і необхідністю їхньої перевірки. Вивчення слідчої практики показує, що слідчі в основному успішно вирішують в цих випадках задачі й у ході розслідування у відновлених справах збирають докази, достатні для закінчення розслідування і відправлення справи в суд або зупинення справи на законних підставах. Це пов'язане у свою чергу з тим, що основні, вирішальні докази винності обвинувачуваного були зібрані до зупинення провадження по справі, що істотно полегшує розслідування кримінальної справи після її поновлення.

Однак більш складні задачі стоять перед слідчим при розслідуванні відновлених кримінальних справ, що зупинялися в зв'язку з невстановленням осіб, що скоїли злочини. У таких справах слідчий, перевіряючи причетність тієї або іншої особи до здійснення злочину, нерідко має у своєму розпорядженні мінімальні дані, підтверджуючі цю обставину, часто суперечливі, такі, що стосуються далекого минулого. Тому перевірка причетності особи до вчинення злочину у таких справах виявляється досить складною.

Отримана слідчим інформація про причетність тієї або іншої особи до вчинення злочину за змістом й обсягом наявних у ній даних в одних випадках безпосередньо і з усією визначеністю може вказувати на конкретну особу, що скоїла злочин, а в інших - тільки на ймовірного злочинця або на цілий ряд осіб, що володіють якими-небудь ознаками, що дають підставу вважати їх причетними до здійснення нерозкритих злочинів.

Усе це також впливає на тактику перевірки причетності даної особи до здійснення злочину. Так, якщо слідчий, отримавши офіційні дані про особу, що скоїла нерозкритий злочин, має у своєму розпорядженні докази її винності, він може відразу без усякої попередньої перевірки відновити кримінальну справу і почати додаткове розслідування безпосередньо з допиту заявника й особи, на яке вказується в заяві, що скоїла злочин. Якщо ж слідчий має у своєму розпорядженні тільки дані органів дізнання, то при реалізації цих даних він повинен попередньо проконсультуватися в оперативного працівника органа дізнання про найбільш доцільне їх використання [35, с. 198].

Незалежно від конкретних особливостей розслідуваних злочинів, на мій погляд, можна сформулювати ряд загальних тактичних правил перевірки особи, підозрюваної у вчиненні злочину. Весь процес перевірки цієї особи у відновленій справі можна розділити на два етапи:

1) попередня, часто здійснювана за допомогою органів дізнання перевірка даних про злочин і осіб, що скоїли злочин, а також вивчення особистості особи, що можливо скоїла злочин, проведені у період до його затримання і допиту;

2) наступне затримання підозрюваного, його допит і перевірка отриманих від нього показань [14, с.126-127]

Для забезпечення ефективної перевірки підозрюваного слідчий і органи дізнання повинні дотримувати ряду тактичних умов.

Першою тактичною умовою ефективності перевірки причетності визначеної особи до здійснення злочину є здійснення перевірки у взаємодії з органом дізнання, забезпечення гнучкого сполучення оперативно-розшукових мір і слідчих дій. Одержавши яку-небудь інформацію про особу як про можливого злочинця, слідчий і оперативний працівник органу дізнання повинні ознайомити один одного з цією інформацією і розробити план перевірки даних, що надійшли до них. Слідчий і орган дізнання повинні прагнути до спільної реалізації наявної інформації про осіб, що вчинили злочин.

Необхідність поєднання слідчих і оперативно-розшукових заходів при перевірці причетності тієї або іншої особи до здійснення злочину диктує обов'язковість планування цієї перевірки. Тому проведення перевірки причетності даної особи до злочину за планами слідчих і оперативно-розшукових заходів складає друга тактична умова її ефективності.

Третьою тактичною умовою ефективності перевірки підозрюваного є глибоке вивчення його особистості, зв'язків, минулого і способу життя. У ряді випадків до моменту допиту підозрюваного вивчення його особистості доцільно доручити органам дізнання. Якщо з моменту вбивства пройшло багато часу і немає можливості знайти прямі сліди, що вказують на участь підозрюваного в убивстві, буває доцільно організувати спочатку спостереження за ним, виявити його зв'язки. Ця рекомендація відноситься до розслідування не тільки справ про вбивства, але і усіх відновлених справ, у яких слідчий зіштовхується з необхідністю попереднього вивчення особистості підозрюваного в скоєнні злочину [61, с.12].

Велике значення має вивчення особистості підозрюваного й у плані підготовки до його допиту. Вже одне те, що під час допиту допитуваний відчує, що слідчий багато чого про нього знає, позитивно позначається на його поведінці і сприяє одержанню правдивих показань від цієї особи.

Уважно вивчаючи зв'язки підозрюваного, слідчий може надалі встановити серед них співучасників злочину. Це ж може допомогти у відшуканню доказів винності підозрюваного: серед осіб, що оточують підозрюваного, можуть бути особи, яким він що-небудь розповідав про вчинений злочин; у знайомих підозрюваного можна знайти знаряддя злочину, викрадене майно й інші речові докази.

При вивченні особистості особи, причетної до здійснення злочину, слідчий повинен з'ясувати, де вона знаходилася під час здійснення злочину. Ці дані потім можуть виявитися корисними при допиті підозрюваного. Важливі дані про особу і зв'язки підозрюваного можна одержати при вивченні і перевірці його листування. З цією метою слідчий може накласти арешт на кореспонденцію цієї особи, систематично вивчати її і при необхідності проводити її виїмку.

Четвертою тактичною умовою ефективності перевірки причетності визначеної особи до здійснення злочину є збереження в таємниці від нього й інших зацікавлених осіб попередньої роботи з вивчення особистості і зв'язків цієї особи, що проводять слідчий і органи дізнання. Важливо так організувати і провести цю роботу, щоб підозрюваний нічого не довідався про цьому і не вжив заходів до знищення доказів злочину.

П'ятою тактичною умовою ефективності перевірки причетності визначеної особи до здійснення злочину є спрямованість її не тільки на одержання від нього визнання в здійсненні злочину, але і на збирання доказів, що підтверджують визнання особи винною або спростовують його.

Якщо слідчий зосередить всю увагу тільки на одержанні показань підозрюваної особи, у яких та визнає себе винною у здійсненні злочину, і не буде направляти зусилля на збирання інших доказів її винності, то це в кінцевому рахунку може привести до невдачі розслідування.

Особа, що дала правдиві показання про вчинений нею злочин, згодом може переконатися, що проти неї немає яких-небудь вагомих доказів, і відмовитися від даних нею показань, заявивши про свою непричетність до здійснення злочину.

Шостою тактичною умовою ефективності перевірки причетності визначеної особи до здійснення злочину є проведення гарно підготовленого, тактично грамотного допиту цієї особи і наступна швидка і кваліфікована перевірка його показань [61, с.14].

Допит особи, відносно якої є окремі докази її причетності до здійснення злочину, у відновленій справі досить складний. Час, що минув з моменту здійснення злочину, заспокоює підозрюваного, робить його психологічно менш вразливим. Він нерідко приходить до думки, що у слідчого відносно нього немає ніяких доказів, маються лише припущення про його винність, і одержати від нього правдиві показання - задача не з легких.

У процесі перевірки причетності до злочину тієї або іншої особи її допит займає центральне місце. Ним закінчується перший етап перевірки і починається другий - збирання інших доказів винності цієї особи.

Ефективність її допиту багато в чому залежить від того, наскільки успішно проведена на першому етапі перевірка її причетності до злочину, які зібрані зведення про особу, про обставини злочину, які в слідчого маються докази винності особи у вчиненні даного злочину.

Варто визнати не цілком вірну практику, коли оперативні працівники органів дізнання, встановивши і затримавши підозрюваного, допитують його до того, як доставлять до слідчого. Часто цей допит проводиться без плану і належної підготовки у формі так називаної попередньої бесіди. Крім шкоди такі допити нічого не приносять. Підозрюваний зайвий раз одержує можливість довідатися, які докази зібрано у справі, і виявляється краще підготовленим до зустрічі зі слідчим.

Тактика допиту підозрюваного у відновленій справі, яка раніше була зупинена в зв'язку з невстановленням особи, що підлягає притягненню в якості обвинувачуваного, залежить від тієї слідчої ситуації, що складається під час допиту [65, с.52].

Як показує вивчення слідчої практики, типовими слідчими ситуаціями у відновленому провадженню кримінальної справи є наступні:

1) особа, що підлягає допиту, раніше у вчиненні злочину не підозрювалася органами слідства й у справі до її зупинення не допитувалася;

2) особа, що підлягає допиту, ще до зупинення кримінальної справи органами досудового слідства підозрювалася в здійсненні злочину і була в зв'язку з цим допитана в якості підозрюваного (на практиці ці особи в окремих випадках допитуються як свідки);

3) підозрюваний, арештований за вчинення іншого, часто однорідного злочину, розслідування якого продовжується;

4) підозрюваний засуджений за здійснення іншого злочину і відбуває покарання за вироком суду у виправно-трудовій установі;

5) злочин був вчинений групою осіб, однак підозрюваний не був вчасно встановлений і притягнутий до кримінальної відповідальності, а кримінальна справа відносно нього було виділена в окреме провадження, зупинена, у той час як інші співучасники злочину засуджені і відбувають покарання за вироком суду у виправно-трудовій установі [61, с. 19].

При допиті особи, що раніше не попадала в коло зору слідчих органів і не допитувалася в справі про нерозкритий злочин, для одержання правдивих показань варто використовувати тактичні прийоми, засновані на факторі раптовості.

Уже сам виклик такої особи на допит з врахуванням того, що з моменту вчинення злочину пройшов значний час, є для неї нерідко несподіваним і може породити уявлення про те, що слідчий добре обізнаний про злочин і має у своєму розпорядженні вагомі докази й інші докази її винності.

Це уявлення може бути посилене, якщо, при наявності підстав, попередньо провадиться затримання підозрюваного й обшук за місцем його проживання. Підсилити це враження можна також шляхом термінового виклику підозрюваного з місця роботи або проживання, пославши за ним спеціальну автомашину або нарочного.

Якщо вдалося таємно від цієї особи провести попередню його перевірку і допит є для нього повною несподіванкою, то часто навіть незначний обсяг доказів, якщо ними вміло користуються на допиті і використовують тактичні прийоми, рекомендовані криміналістикою, дозволяє досягти позитивного результату.

Раптовість допиту повинна поєднуватися зі створенням у допитуваного перебільшеного представлення про поінформованість слідчого. Цьому може сприяти не тільки пред'явлення доказів. На допиті особи, можливо причетної до злочину, поновленому у кримінальній справі в результаті попередньої підготовки і вивчення особистості особи слідчий має можливість показати свою поінформованість про біографію, спосіб життя, зв'язки допитуваного. Демонстрація цієї поінформованості слідчого часом сприймається допитуваним як підтвердження того, що слідчому усі відомо про вчинений злочин.

У випадках, коли особа, можливо причетна до злочину, допитувалася до зупинення кримінальної справи, часто виникає можливість при проведенні нового допиту цієї особи використовувати ту обставину, що вона не пам'ятає деталі своїх колишніх показань. Протиріччя, що виникають між первісними і повторними показаннями цієї особи, слідчий може використовувати для його викриття. Якщо ж особа буде триматися колишньої версії, то важливою умовою успіху його допиту є пред'явлення нових доказів його провини, і особливо таких, що спростовують його колишню версію.

Ефективним прийомом є пред'явлення на допиті підозрюваному доказів раніше вчиненого ним злочину, що можуть бути виявлені при розслідуванні нової кримінальної справи. Так, проводячи обшук у квартирі підозрюваного в справі про крадіжку, слідчий у ряді випадків може знайти речі і предмети, що свідчать про те, що підозрюваний раніше вчиняв інші крадіжки, які залишилися нерозкритими.

У цілому робота з доведення вчинених арештованими злочинцями інших, не розкритих раніше злочинів полегшується тим, що ув'язнені під варту, як правило, не можуть перешкоджати збиранню доказів. Крім того, сам факт арешту підозрюваного робить на нього визначений психологічний вплив: він починає бачити, усе менше різниці в тому, чи буде він засуджений за один або за кілька злочинів. У зв'язку з цим нерідко підозрюваний втрачає почуття впевненості, його опір спробам слідчого одержати від нього правдиві показання різко знижується, і зрештою підозрюваний дає правдиві показання [61, с.13].

Після допиту особи, яка можливо вчинила нерозкритий злочин, перед слідчим стоїть задача швидко і повно перевірити отримані показання. У випадку одержання правдивих показань цієї особи про вчинення злочину звичайно проводяться такі слідчі дії, як перевірка показань на місці, пред'явлення для впізнання, обшук і виїмка, допит нових свідків, очні ставки [60, с.48-49].

Сьомою тактичною умовою ефективності перевірки особи, можливо причетної до здійснення нерозкритого злочину, є дотримання вимоги про те, щоб питання про її причетність до злочину вирішувалося слідчим тільки на підставі зібраних доказів або фактичних даних, отриманих шляхом провадження слідчих дії, а не даних органів дізнання, отриманих у результаті проведення оперативно-розшукових заходів. На практиці мають місце випадки, коли кримінальна справа ведеться відносно визначеної особи, якій пред'явлене обвинувачення в здійсненні злочину. Згодом ці кримінальні справи зупиняють за недоведеністю участі обвинувачуваного в злочині, якщо вичерпані всі можливості для збирання додаткових доказів винності цієї особи. В цих випадках, якщо вичерпані всі можливості для збирання додаткових доказів слідчим шляхом, з метою розкриття цих злочинів за умови, слідчі повинні давати вказівки органам дізнання про прийняття необхідних оперативно-розшукових заходів для виявлення осіб, що вчинили злочин.