Цивільно-правовий захист честі і гідності громадян. Право на компенсацію моральної шкоди

9. Вперше в Україні на рівні монографічного дослідження обґрунтовується можливість визначення основних функцій захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, до яких віднесено: припинення порушення права на честь, гідність, ділову репутацію фізичної особи; відновлююча; компенсаційна; покарання; виховна; попереджувальна; інформаційна; підвищення загальної культури і моралі у суспільстві і відносинах між людьми. Останні дві функції слід визнати настільки важливими, що їх вже недостатньо розуміти у складі попередньо названих функцій, вони мають пріоритетне значення і з огляду на судову практику у цій сфері.

10. Обґрунтовується необхідність визначення загальних підходів, які у сукупності можуть слугувати критерієм для визначення кола правомочних суб'єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації та кола зобов'язаних суб'єктів названих правовідносин. Так, до кола правомочних суб'єктів названих правовідносин можуть входити будь-які особи (суб'єкти права), незалежно від їх особливостей; до кола зобов'язаних суб'єктів, з одного боку, належать всі і кожен, коли йдеться про повагу до честі, гідності, недоторканність ділової репутації, а з іншого боку - в разі порушення цих прав - порушники, які, згідно з цивільним законодавством, можуть відповідати за вчинені правопорушення. Специфіка між фізичними і юридичними особами у цьому питанні залишається незмінною, зокрема, за юридичними особами ми визнаємо право на недоторканність ділової репутації, як це й визначено на сьогодні у ЦК України.

11. Обґрунтовується, що право на повагу до гідності, честі, недоторканість ділової репутації має фізична особа у межах загальної правоздатності з моменту народження. Повага до життя зачатої дитини, як можливого майбутнього суб'єкта права, має включати і повагу до її честі і гідності. Правом на її захист слід наділити можливих майбутніх батьків та можливих майбутніх її представників. Ці пропозиції особливо важливі з огляду на сучасні досягнення у сфері біології, трансплантології, клонування, евтаназії тощо.

12. Дістало подальший розвиток положення про те, що, з одного боку, для захисту честі, гідності, ділової репутації необхідно використовувати загальні способи захисту цивільних прав, визначені главою 3 ЦК України. З іншого боку, для захисту честі, гідності та ділової репутації слід також використовувати спеціальні способи захисту, які на сьогодні значно розширені за змістом і кількістю новим ЦК України. Зокрема, до спеціальних способів захисту честі, гідності, ділової репутації справедливо відносяться: спростування недостовірної інформації; право на відповідь; заборона (припинення) поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права; компенсація моральної (немайнової) шкоди; вилучення тиражу газети, книги, тощо з метою його знищення у разі поширення інформації, якою порушуються названі права. Отже, для захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб використовуються практично всі передбачені цивільним законодавством засоби захисту цивільних прав, які в тій чи іншій мірі можуть сприяти захисту названих благ фізичних осіб. Можна засвідчити, що ефективність їх підтверджується на сьогодні судовою практикою, а враховуючи, що перелік способів захисту цивільних прав залишається відкритим, спостерігається тенденція до появи нових, більш ефективних саме для захисту честі, гідності, ділової репутації, способів захисту.

13. Обґрунтовуються положення про те, що позови про захист честі, гідності, ділової репутації за участю ЗМІ мають значну специфіку, яка полягає у специфіці складу учасників цих відносин; у різних формах представлення засобів масової інформації, зокрема, в сучасній електронній формі; у значно більшому резонансі справ, які пов'язані із публікаціями у ЗМІ; у підвищенні ролі ЗМІ в сучасний період розвитку демократії в Україні і наближені України до європейських стандартів у сфері захисту прав як фізичних і юридичних осіб, так і журналістів; у підвищенні відповідальності органів ЗМІ і журналістів, влади, кожного громадянина України у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації. Все зазначене впливає на динаміку розвитку законодавства у сфері прав людини і на провідну роль судової практики в питаннях його подальшого вдосконалення.

14. Обґрунтовується положення проте, що широке застосування норм Європейської Конвенції з прав людини 1950 р. і прецедентних рішень Європейського Суду значно підвищує роль судів у функціонуванні міжнародного права в державі та забезпечує ефективну реалізацію прав і свобод суб'єктів цивільних відносин. Однак практика застосування Конвенції та рішень Європейського суду, потребує відповідних детальних роз'яснень у вигляді Постанови Пленуму Верховного суду України, оскільки дискусія щодо того, чи можна визнавати усі винесені по одному і тому ж питанню судові рішення рівноцінними, як такі, що винесені від імені держави, або чи має рішення Верховного суду пріоритет, повинно бути визначено на законодавчому рівні, або, принаймні, на рівні Пленуму Верховного Суду України на користь їх рівноцінності. Слід також позитивно вирішити питання про застосування судами норм міжнародного законодавства при розгляді справ про захист честі, гідності та ділової репутації.

15. Обґрунтовується необхідність встановлення юридичної відповідальності за розголошення не тільки неправдивих відомостей про особу, але й таких, які відповідають дійсності, але принижують її честь і гідність. Це обумовлено Конституцією України (ч.1 ст.3), в якій закріплюються права, що захищають особу від суспільства, а ч. 2 ст. 32 Конституції України забороняє збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди. При цьому позивачу у такій справі слід довести, що такі відомості дійсно принижують його гідність і честь.

16. Обґрунтовується висновок про те, що, визнавши Європейську Конвенцію з прав людини 1950 року частиною національного законодавства України, яка, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, що включає судову практику Європейського суду, Україна тим самим визнала існування в державі прецедентного права. Це, в свою чергу, потребує докорінного оновлення, або прийняття нових роз'яснень Пленуму Верховного Суду по значному колу питань, включаючи і проблеми, що є предметом даного дисертаційного дослідження. Зокрема, роз'яснень потребують усталені в Європейській судовій практиці поняття „публічної особи” та особливості її участі у справах про захист честі, гідності, ділової репутації; поняття „кваліфікованого наклепу” тощо.

17. Вноситься пропозиція закріпити на законодавчому рівні заборону розповсюджувати конфіденційну інформацію про особу без її згоди, якщо це може завдати шкоди її інтересам, принижує її честь і гідність. Порушення цієї заборони має тягнути за собою адекватну відповідальність.

18. Вноситься пропозиція внести зміни до п.9, ч.2, ст.16 ЦК України і слова „відшкодування моральної (немайнової) шкоди” замінити словами „компенсація немайнової шкоди”, оскільки, по-перше, йдеться саме про немайнову шкоду, яка до моралі не має безпосереднього відношення, а ,по-друге, немайнову шкоду можна тільки компенсувати, але не відшкодувати. Тому і в усіх інших випадках доречно застосовувати саме терміни „немайнова шкода” і „компенсація немайнової шкоди”, що потребує законодавчого закріплення.

19.Доводиться необхідність на рівні роз'яснень Пленуму Верховного Суду України закріпити основні підходи та критерії визначення як нижньої, так і верхньої межі розміру компенсації немайнової шкоди по справах за позовами про захист честі, гідності та ділової репутації та компенсації немайнової шкоди, оскільки практика суду свідчить про значні розходження у підходах до цього питання, що в ряді випадків стає причиною порушення багатьох інших прав і свобод фізичних осіб, підриває авторитет органів ЗМІ, держави, влади, а інколи і суду. Таким чином, потребують роз'яснення та визначеної правової позиції питання доказування факту заподіяння немайнової шкоди, розмірів її компенсації, наявності умислу журналіста чи засобу масової інформації при визначенні розміру компенсації тощо для однозначного розуміння, принаймні на період становлення демократичних основ Європейського співтовариства в Україні.

Практичне значення одержаних результатів полягає: у науково - дослідній сфері - матеріали дисертації, зокрема сформульовані в роботі висновки, пропозиції та рекомендації, частина з яких носить дискусійний і постановочний характер, можуть бути використані у подальших загальнотеоретичних дослідженнях проблем захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб; у правотворчій сфері - сформульовані у дисертації положення щодо захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, а також конкретні рекомендації щодо змін чинного законодавства можуть стати основою законопроектів з цих питань, при розробці і удосконаленні законодавства України; у сфері практичної діяльності використання одержаних результатів надасть можливість вдосконалити роботу органів та посадових осіб, на яких покладається захист честі, гідності, ділової репутації фізичної особи, дозволить забезпечити потреби судової практики, практичної діяльності фізичних осіб; підготувати нові рекомендації Пленуму Верховного Суду України; у навчальному процесі результати дослідження можуть бути використані при підготовці відповідних розділів підручників, посібників з цивільного права, при підготовці навчальних курсів “Цивільне право”, “Особисті немайнові права”, “Захист цивільних прав”, а також спецкурсів з проблем захисту особистих немайнових прав.

Особистий внесок здобувача. Дисертація здобувача полягає в одноосібно виконаному науковому дослідженні, в якому викладено авторський підхід щодо вирішення ряду проблем захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб у цивільному праві після прийняття нового ЦК України на основі матеріалів судової практики. Сформульовані теоретичні положення, висновки, пропозиції базуються на власних дослідженнях автора і досвіді роботи суддею, аналізі та критичному осмисленні понад 300 наукових та нормативно-правових джерел, узагальненні практики захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб.

Апробація та впровадження результатів дисертації. Основні положення, висновки та пропозиції щодо вдосконалення законодавства України та практики його застосування з проблем захисту честі, гідності, ділової репутації, що містяться у дисертації, обговорювалися на засіданнях кафедри цивільного права Київського Національного Університету імені Тараса Шевченка та були апробовані на трьох науково-практичних конференціях та семінарах: на конференції „Судова практика у справах за позовами до ЗМІ”, яка проводилась Інформаційним прес - центром „IREX ПроМедіа” спільно з Верховним Судом України 13 - 14 травня 1999р. (м.Київ); на семінарі „ПроМедіа Україна” „Шляхи впровадження європейських стандартів захисту свободи слова і інформації при здійсненні правосуддя в Україні” 25 - 26 квітня 2002р. (м.Київ); на семінарі „ПроМедіа Україна” „Правове регулювання свободи слова в Україні” 6 травня 1999р. (м.Київ), а також на семінарах і конференціях працівників суду.

Результати дослідження постійно використовуються автором у власній судовій практиці, зокрема при розгляді в якості головуючого цивільних справ по захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, відшкодуванню немайнової шкоди. За результатами наукового дослідження опубліковано три наукові статті у виданнях, визначених ВАК України фаховими.

Структура та обсяг дисертації обумовлені метою та характером завдань дослідження. Відповідно до них дисертація складається із вступу, переліку умовних скорочень, двох розділів, що включають сім підрозділів, висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 271 сторінка, список використаних джерел - 283 найменувань на 18 сторінках.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, визначається мета та завдання, формулюється наукова новизна, висвітлюється практичне значення і апробація результатів дослідження, вказуються публікації за темою дослідження.

Розділ І “Загальнотеоретичні положення про честь, гідність, ділову репутацію та їх захист” складається з чотирьох підрозділів.

Підрозділ 1.1. “Поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права” присвячений загальному аналізу поняття захисту особистих немайнових прав у сучасній доктрині цивільного права, а також визначенню особливостей захисту честі, гідності, ділової репутації у названій сфері.

Однією із найважливіших домінант суспільного розвитку стає в сучасних умовах захист прав людини, оскільки справжній прогрес неможливий без належного їх забезпечення, у тому числі прав на повагу до гідності та честі, на недоторканність ділової репутації, як особистих немайнових прав фізичної особи.

Історію людства можна розглядати як історію формування еволюції уявлень про права людини, серед яких чільне місце займають уявлення про честь, гідність, ділову репутацію, які формуються під впливом соціально - економічної організації суспільства і відповідають ступеню розвитку його цивілізації і гуманізації. Удосконалення правового механізму захисту честі, гідності, ділової репутації характеризується тривалим і складним історичним шляхом. З огляду на це, в роботі знайшло свій подальший розвиток вчення українських цивілістів про основні етапи, які пройшло законодавство України на шляху до його сучасного стану у названій сфері. Можна виділити, зокрема, два етапи розвитку національного законодавства у сфері регулювання та захисту особистих немайнових прав, зокрема, честі, гідності, ділової репутації, у період після набуття Україною незалежності. На першому етапі відбулась поступова розробка провідними українськими науковцями та практиками проекту нового Цивільного кодексу незалежної України, гармонійною складовою якого стала Книга ІІ, присвячена особистим немайновим правам фізичної особи. На другому етапі пропозиції, які висловлювалися попередньо, знайшли своє найбільш досконале втілення у новому Цивільному кодексі України 2003 року. Це стало істотним внеском у процес поліпшення чинного цивільного законодавства, приведення його у відповідність з міжнародними стандартами. Одночасно правознавцям відкрилися як переваги, так і нові проблеми не лише у законодавстві України, але і у практиці судів. Значний вплив мали на ці процеси розвиток інформаційного суспільства, розширення прав ЗМІ та самих фізичних осіб; глобалізація економіки і усіх сфер життя, гармонізація національного законодавства із законодавством країн Європи. Отже, на сьогоднішній день незалежна Україна пройшла принаймні два етапи розвитку законодавства у сфері особистих немайнових прав загалом і захисту честі, гідності, ділової репутації зокрема.

В роботі знайшло обгрунтування положення про те, що визнавши Європейську Конвенцію з прав людини 1950 року частиною національного законодавства України, яка, на відміну від інших міжнародних договорів, є комплексним та складним правовим механізмом захисту прав людини, що включає судову практику Європейського суду, Україна тим самим визнала існування в державі прецедентного права. Це, в свою чергу, потребує докорінного оновлення, або прийняття нових роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України.

З урахуванням нових тенденцій, які започаткував ЦК у розумінні захисту честі, гідності, ділової репутації, автором визначається принаймні вісім основних функцій захисту честі, гідності, ділової репутації фізичних осіб, які відображають сучасний стан даної проблеми: функція припинення порушення права на честь, гідність, ділову репутацію фізичної особи; відновлююча функція; компенсаційна; функція покарання; виховна; попереджувальна; інформаційна; підвищення загальної культури і моралі у суспільстві і відносинах між людьми. Останні дві функції слід назвати настільки важливими, що їх вже недостатньо розуміти у складі попередньо названих функцій, вони мають приоритетне значення і з огляду на судову практику у цій сфері.

Власний досвід розгляду судових справ автора дозволяє стверджувати, що матеріальні та процесуальні елементи права на захист складають єдиний комплексний інститут правового захисту честі, гідності, ділової репутації. Саме такий підхід дозволяє підійти до вирішення багатьох складних питань захисту честі та гідності фізичної особи через призму судової практики. Наводяться також аргументи на користь позиції, згідно якої повага до честі, гідності, ділової репутації виступає сьогодні гармонійною складовою особистих немайнових відносин і регулювання відносин у цій сфері повинно здійснюватися на підставі загальних положень про особисті немайнові права у рамках цивільного права.

Аргументовано доводиться, що поняття захисту особистих немайнових прав у доктрині цивільного права віддзеркалює значний історичний шлях розвитку суспільства і нині відрізняється від попередніх по -перше, своїм регулятивним спрямуванням, оскільки право не лише охороняє, але і регулює особисті немайнові відносини (зокрема, це знаходить свій вираз у повазі до честі, гідності і недоторканості ділової репутації в їх непорушеному стані), по-друге, захисту підлягають не лише традиційно честь, гідність, ділова репутація, але і будь-які інші права, ряд яких тісно пов'язані із захистом честі, гідності, ділової репутації; по-третє, захисту підлягають не лише особисті немайнові права фізичних осіб, але і ряд особистих немайнових прав юридичних осіб, які не мають тісного зв'язку з людиною, як живою істотою, зокрема, йдеться про ділову репутацію, про ім'я, про ряд таємниць і про інформацію тощо.

Доктринальне тлумачення поняття права на захист цивільних прав, з урахуванням особливостей особистих немайнових прав фізичної особи, зокрема, таких як честь, гідність, ділова репутація, можна пояснити сьогодні, не позбавляючи його традиційних підходів, як суб'єктивне цивільне право, яке виникає в особи у випадках протиправних посягань інших осіб і порушення її цивільних прав та інтересів; невизнання цих прав; оспорювання цивільного права та в результаті інших можливих порушень, що може призвести чи призвело до негативних наслідків. При цьому право на захист честі, гідності, ділової репутації може здійснюватися потерпілою особою будь -яким способом, який не заборонений законом.

У підрозділі 1.2. „Підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації фізичної особи” досліджуються категорії „честь”, „гідність”, „ділова репутація”, дається їх характеристика як об'єктів особистих немайнових правовідносин, пропонується їх авторське визначення і аналізуються підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації.

Стверджується, що сучасне розуміння честі, гідності, ділової репутації є уособленням історично обумовлених підходів законодавства різних епох, в тому числі законодавства радянських часів та зарубіжних країн, які розвинуті і удосконалені з огляду на нові соціальні і моральні умови розвитку особистих немайнових прав у незалежній Україні. Доказом цього слугує також судова практика. Отже, пояснення названих термінів є прикладом сприйняття і удосконалення позитивного досвіду не лише розвинутих країн Європи, але і вітчизняного законодавства радянських часів. Звертається увага на те, що за умов сучасного розвитку цивільного права захист честі, гідності, ділової репутації стає одним із найбільш поширених серед звернень в судові органи, що пояснюється зростанням самосвідомості особистості у демократичному суспільстві.

Доводиться, що подальший ефективний розвиток ряду категорій можливий на сучасному етапі через поняття „інформації”. Зокрема, через поняття інформації визначається нами поняття честі, гідності та ділової репутації фізичної особи. Так, честь можна розуміти як особисте немайнове благо, яке є, по-суті, позитивною соціальною інформацією про особу, яка ґрунтується на уявленнях про добро і зло, усталених у суспільстві, і усвідомлюється самою особою. Честь, крім того, слід розглядати і як сукупність найвищих морально-етичних принципів особистості, і як благо, яке дає право на повагу, пошану і визнання людини у суспільстві. Терміну „честь” слід повернути і його первісне значення, яке походить від безкорисливого, шанобливого, поважного ставлення до людини, віддання їй належного, як унікальній, неповторній, оригінальній особистості. Гідність розуміється в роботі, як особисте немайнове благо, яке є інформацією про цінність кожної особи, визнану у суспільстві. Ділова репутація -це, в свою чергу, інформація, яка набула рис суспільного знання про досягнення тої чи іншої особи. Ділова репутація ґрунтується на висновках щодо морального обличчя, ділових якостей і законослухняності фізичної особи і пов'язується у сучасному баченні найчастіше з добрим ім'ям фізичної або юридичної особи. За своїм обсягом, термін „ділова репутація” дещо звужений, оскільки ґрунтується переважно на відносинах, що пов'язані з реалізацією фізичною чи юридичною особою своїх ділових якостей. Надані визначення дозволяють підкреслити не лише загальновизнані ознаки честі, гідності, ділової репутації, але і їх зв'язок з інформацією та інформаційними відносинами, що особливо важливо для сучасного розуміння захисту цих особистих немайнових прав. Набули також подальшого розвитку дослідження поняття інформації як одного із найважливіших та найсучасніших об'єктів цивільних прав, яке використовується для обґрунтування підстав виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації. Зокрема, порушення права на достовірну інформацію часто передує появі судових спорів з приводу захисту честі, гідності, ділової репутації, а самі поняття „честі”, „гідності”, „ділової репутації” можуть бути поясне ні через поняття інформації. Стверджується, що значна доля змісту понять „честь”, „гідність”, „ділова репутація” лежить у площині не права, а моралі, тому удосконалення правового регулювання та захисту честі, гідності, ділової репутації знаходиться у прямій залежності від морального стану суспільства, моральних якостей, які розглядаються ним в якості основоположних і незмінних.

Наводяться аргументи на користь думки, що равовідносини щодо захисту честі, гідності та ділової репутації, як і будь-які інші, є формою реалізації цивільно-правових норм. Серед елементів названих правовідносин, окрім суб'єкта, об'єкта та змісту правовідносин визначаються підстави їх виникнення, зміни та припинення. Що стосується об'єкту та змісту даного правовідношення, то його складають самі особисті немайнові блага: честь, гідність, ділова репутація, і відповідно - право на захист честі, гідності та ділової репутації. Для з'ясування суб'єктного складу названих правовідносин, слід піддати аналізу сукупність осіб, що беруть участь у правовідносинах. Підставами виникнення, зміни та припинення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації є юридичні факти, які прийнято розглядати через їх елементи, які носять назву умов цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації. Стверджується також, що положення про підстави виникнення правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації потребують подальшого удосконалення. Зокрема, ці правовідносини розглядаються як такі, що виникають і без порушення названих прав - тоді йдеться про право на повагу до гідності, честі, ділової репутації, що вказує на все більш зростаючу регулятивну роль права на сучасному етапі. Це, в свою чергу, впливає і на питання про класифікацію юридичних фактів, з якими пов'язується виникнення названих правовідносин, яку можна проводити за різними підставами: як за наслідками, які вони викликають, так і за гносеологічною природою фактів (за вольовим моментом). В якості самостійного виду слід виділяти для названих правовідносин і так звані стани, які можуть бути результатом як події, так і дії, розуміючи під ними юридичний факт, який розтягнутий в часі. Для виникнення правовідносин із захисту честі, гідності, ділової репутації підставою виступають неправомірні факти, зокрема, правопорушення (делікти), злочини тощо. Таким чином, підставами виникнення правовідносин щодо захисту гідності, честі, ділової репутації фізичної особи є наступні юридичні факти: 1) інформація (відомості), яка поширена; 2) інформація (відомості), яка порочить гідність, честь, ділову репутацію особи чи завдає шкоди її інтересам; 3) інформація (відомості) недостовірна, або така, яка не відповідає дійсності чи викладена неправдиво.

Під “інформацією, що порочить честь, гідність та ділову репутацію”, автор пропонує розуміти інформацію, поширення якої призводить до порушення права фізичної особи на повагу до її честі, гідності, ділової репутації, а юридичної особи - до порушення її права на повагу її ділової репутації; а під “інформацією, що не відповідає дійсності або викладена неправдиво” - інформацію, яка відтворює події і явища, які взагалі не мали місця, або не мали місце у тому розумінні, яке їм надано особою, що їх поширила. Таке ж пояснення можна застосувати і до поняття „недостовірна інформація”, закріпленого у ст.277 ЦК України. Поняття „поширення інформації”, яке міститься у ст.14 Закону України „Про інформацію” є нормативно-закріпленим і більш широким, хоча і не таким адаптованим до проблем судової практики, як попереднє. Поняття “поширення інформації” слід розуміти, як дії з передання відомостей (даних) між суб'єктами інформаційних відносин, в тому числі шляхом передачі їх медіа простором або по інших каналах передачі даних з метою доведення їх до відома третіх осіб і за умови її сприйняття ними. Таку дефініцію доцільно було б закріпити у ЦК України, або, принаймні, у Постанові Пленуму ВСУ.

У підрозділі 1.3. „Управомочені суб'єкти правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи ” визначаються загальні підходи, які у сукупності можуть слугувати критерієм для визначення кола управомочених суб'єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності, ділової репутації та дається характеристика конкретним видам управомочених суб'єктів.

Так, до кола управомочних суб'єктів названих правовідносин можуть входити будь-які особи (суб'єкти права), незалежно від їх особливостей; в свою чергу, до кола зобов'язаних суб'єктів, з одного боку, належать всі і кожен, коли йдеться про повагу до честі, гідності, ділової репутації, а з іншого боку, в разі порушення цих прав - порушники, які згідно з цивільним законодавством можуть відповідати за вчинені правопорушення. Специфіка між фізичними і юридичними особами у цьому питанні залишається незмінною, зокрема, за юридичними особами в роботі визнається лише право на повагу до ділової репутації серед досліджуваних прав, як це й визначено на сьогодні у ЦК України.

Підкреслюється необхідність враховувати, що право на повагу до честі, гідності, ділової репутації має фізична особа у межах загальної правоздатності з моменту народження. Повага на життя зачатої дитини, як можливого майбутнього суб'єкта права, має включати і повагу до її честі і гідності. Правом на її захист слід наділити можливих майбутніх батьків та можливих майбутніх її представників. Ці пропозиції особливо важливі з огляду на сучасні досягнення у сфері біології, трансплантології, клонування, евтаназії тощо. Звертається увага на те, що суттєвим для оцінки факту приниження є аналіз якісно-емоційного оформлення способів поширення інформації, хоча це і не має суттєвого впливу на обрання цивільно-правового способу захисту честі, гідності та ділової репутації.

Недостовірна інформація може бути поширена і у формі портрету, карикатури, графіків, „поміщення поряд” портретів відповідних осіб тощо. Для суду манера і форма поширення інформації відіграє переважно оціночну роль, але в ряді випадків стає вирішальною для прийняття позитивного для позивача рішення.

Обґрунтовується необхідність і вчасність роз'яснити у постанові Пленуму Верховного Суду положення про те, що у спорах про захист честі, гідності, ділової репутації, позивачі повинні довести ті факти, на які вони посилаються, зокрема, надати суду докази правдивості і достовірності інформації, на яку вони посилаються у позові, оскільки практика Європейського суду йде саме цим шляхом і фактично суди її вже використовують, враховуючи норму ст. 10 ЦПК України.

Прийняття нового ЦК України дозволило зробити певні уточнення щодо управомочених осіб, які можуть подати позов на захист гідності, честі, ділової репутації. У відповідності до ст.297 ЦК України, правом на повагу до його гідності і честі наділено кожного. До суду з позовом про захист її гідності і честі, таким чином, може звернутися кожна фізична особа, тобто людина, як учасник цивільних відносин. Аналіз ст. ст.299, 80 та 94 ЦК України дає підстави зробити висновок про те, що право на недоторканність своєї ділової репутації має як фізична особа, так і юридична. Так само, як фізична, так і юридична особа можуть звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації, оскільки ст.299 ЦК України забезпечує це право фізичній особі, а ст.94 ЦК України наділяє юридичну особу правом на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. При цьому особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України. Слід надати юридичній особі також право звернутися з позовом про захист честі, гідності та ділової репутації в інтересах фізичної особи, якщо це будь-яким чином зачіпає інтереси юридичної особи, а особливо, якщо це передбачено її статутними документами. Нинішній ЦК закріпив загальну правоздатність юридичної особи, отже вона може мати ті самі права, що і фізична особа, окрім тих, що належать фізичній особі як людині. Слід вирішити позитивно у цивільному праві проблему захисту честі, гідності, ділової репутації в інтересах інших осіб утвореннями, які не є юридичними особами, зокрема, союзами, спілками, комітетами тощо. Не маючи такої можливості особисто, вони могли б делегувати свої повноваження по захисту названих прав в інтересах, наприклад, відомих осіб, відповідним міністерствам - Міністерству юстиції зокрема.

Аналіз законодавства та практика попередніх, особливо радянських часів, свідчить про те, що всі громадяни, незалежно від свого соціального становища вважалися такими, що користуються однаковим обсягом прав по захисту честі та гідності. Однак світова практика ґрунтується на інших підходах до цього питання, які сприйняті і сучасною судовою практикою України. Нині обов'язковими для виконання на всій території України є всі рішення Європейського Суду і українські суди повинні враховувати відмінності статусу посадової особи, публічного політика при визначенні розміру відшкодування моральної шкоди, те, що позивач є відомим громадським діячем, політиком, тобто відноситься до кола осіб, межі допустимої критики яких значно ширші та офіційна поведінка яких піддається всебічному та критичному обговоренню широкого загалу. Посадова публічна особа, даючи особисту згоду на зайняття відповідальних посад, свідомо стає об'єктом постійної суспільної уваги, їй, на відміну від пересіченого громадянина, простіше виступити у ЗМІ зі спростуванням недостовірної інформації і захистити свою честь, гідність, ділову репутацію. До кола осіб, ступінь відповідальності яких набагато вища, ніж звичайних осіб, слід віднести і державних чиновників, зокрема, суддів. У відповідності із рекомендаціями Європейського суду з прав людини, який прийшов до висновку, що оціночні висловлювання слід відрізняти від фактів, вважається, що коли засіб масової інформації допускає оціночне висловлювання по відношенню до політичного діяча, то обґрунтовувати цю оцінку та доказувати її справедливість не потрібно. Таким чином, оцінка не потребує доказування. Такі ж роз'яснення слід передбачити у постанові Пленуму Верховного суду із зазначених питань.

Правове регулювання у сфері захисту ділової репутації створює динамічну напругу між двома різними цінностями, важливими для суспільства - інтереси особи у захисті її честі, гідності, ділової репутації з одного боку, з інтересами вільного висловлювання думок та обнародування інформації з другого, тому це регулювання є дуже складним та динамічним. Кожна справа про захист честі, гідності, ділової репутації, яку розглядає суд, передбачає необхідність врівноваження цих двох інтересів, двох важливих соціальних цінностей.

Підрозділ 1.4. „Зобов'язані суб'єкти правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації” присвячений дослідженню зобов'язаних суб'єктів правовідносин щодо захисту честі, гідності та ділової репутації.

Стверджується що суб'єктом, який зобов'язаний відповідати за поширення неправдивої інформації, яка порочить честь, гідність, ділову репутацію, за загальним підходом, є особи, що здійснили таке неправомірне поширення. Одержало подальший науковий розвиток положення про те, що особа, яка порушила особисті немайнові права на честь, гідність та ділову репутацію, повинна нести відповідальність лише за наявності вини.

Звертається увага на те, що з положенням, закріпленим у ч.3, ст.302 ЦК України: ”Вважається, що інформація, яка подається посадовою, службовою особою при виконанні нею своїх службових обов'язків, а також інформація, яка міститься в офіційних джерелах (звіти, стенограми, повідомлення засобів масової інформації, засновниками яких є відповідні державні органи або органи місцевого самоврядування), є достовірною”, не можна погодитись, оскільки презумпція, закріплена у даній нормі, не тільки невірна за змістом, але і така, що здатна нанести шкоду на практиці, оскільки може привести до хибного висновку про те, що будь-яка інформація, яка подається зазначеними особами і яка міститься у зазначених джерелах апріорі є достовірною і не допускає, якщо вірити логіці законодавця, жодних різночитань, має прийматися на віру і не оспорюватись. Отже, ч.3 ст.302 ЦК України підлягає виключенню. Доводиться необхідність закріпити в законодавстві (у ч.4 ст.277 ЦК України) презумпцію, згідно з якою, в разі, якщо посадова особа не уточнює у своєму виступі (у письмовій чи усній формі), що вона висловлюється від свого власного імені, як приватна особа, то вважається, що вона виступає як посадова особа від імені юридичної особи, яку вона представляє.

Пропонується доповнити ч.4, ст.277 ЦК України таким додатковим положенням: “Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, або померла, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту неправдивості цієї інформації та її спростування в порядку окремого провадження”.

Доводиться, що позови про захист честі, гідності, ділової репутації за участю ЗМІ мають значну специфіку, яка полягає у специфіці складу учасників цих відносин; у різних формах представлення засобів масової інформації, зокрема, в сучасній електронній формі; у значно більшому резонансі справ, які пов'язані із публікаціями у ЗМІ; у підвищенні ролі ЗМІ в сучасний період розвитку демократії в Україні і наближені України до європейських стандартів у сфері захисту прав як фізичних і юридичних осіб, так і журналістів; у підвищенні відповідальності органів ЗМІ і журналістів, влади, кожного громадянина України у сфері захисту честі, гідності, ділової репутації. Все зазначене впливає на динаміку розвитку законодавства у сфері прав людини і на провідну роль судової практики в питаннях його подальшого вдосконалення.

Розділ 2 „Реалізація механізму правового захисту честі, гідності, ділової репутації фізичної особи ” складається з трьох підрозділів.

У підрозділі 2.1. „Цивільно-правові способи захисту честі, гідності та ділової репутації” доводиться, що особисті немайнові права, які передбачені у новому ЦК України, не залишаються декларацією завдяки ефективним способам їх захисту. При цьому правовий захист цих прав знаходить свій вираз у здійсненні активних дій, що спрямовуються на захист порушених особистих немайнових прав у порядку, визначеному законом.

Доводиться, що позасудовий розгляд питання в будь-яких цивільних справах, а особливо - у справах про захист честі, гідності, ділової репутації, доцільний, оскільки сторони можуть дійти згоди без звернення до суду, а це дає змоги економити час, грошові кошти, знімає навантаження на суди і свідчить про підвищення ролі моральних та соціальних норм у суспільстві. Аргументується також необхідність встановлення річного терміну можливого звернення до суду у всіх справах про захист честі, гідності, ділової репутації. Це було б доцільним з точки зору практики, з огляду на збереження доказів та їх знищення і загального розуміння того, що подібні спори виникають, скоріше, відразу після порушення права на честь, гідність, ділову репутацію, і в усякому разі, в межах річного терміну особа може прийняти рішення - чи була порушена її честь, гідність або ділова репутація.

Позитивним визнається законодавче закріплення обов'язковості відкритої публікації усіх рішень, які приймаються українськими судами, на їх офіційних Інтернет-сайтах, але вказується на необхідність також зобов'язати суди не пізніше наступного дня після прийняття рішення, публікувати їх на зазначених сайтах і встановити відповідальність за невиконання зазначених вимог закону. Це підвищить як відповідальність самого суду, так і відкритість, прозорість і демократичність в ознайомленні з ними спільноти і кожного громадянина.

Зазначається, що традиційно захист честі, гідності, ділової репутації відбувається у двох формах: юрисдикційній та неюрисдикційній. Загальний та спеціальний порядок захисту утворюють юрисдикційну форму захисту. Таким чином, за загальним правилом, спори розглядаються судами; спеціальною формою називають адміністративний порядок захисту порушених прав, а саме звернення до інших органів державної влади або до вищестоящого органу.

Підкреслюється, що не всі способи, перераховані у ст.16 ЦК України можуть використовуватись у сфері особистих немайнових прав, що пояснюється особливим характером цих прав.

У підрозділі 2.2. „Загальні способи захисту цивільних прав та їх застосування щодо захисту честі, гідності та ділової репутації” дисертанткою досліджуються загальні цивільно - правові способи захисту честі, гідності, ділової репутації; значна увага в розрізі даного питання приділяється компенсації моральної шкоди.

Доводиться, що перелік способів захисту, який передбачений чинним законодавством, зокрема ст.16 ЦК України, не є логічною, науково обґрунтованою системою способів захисту, а, скоріше, набором різних за своїм правовим значенням заходів., однак закріплення у законі такого широкого переліку способів захисту є позитивом, враховуючи те, що він полегшує їх вибір.

Досліджуючи такий спосіб захисту як припинення дії, яка порушує право, автор приходить до висновку, що його можна застосовувати тоді, коли необхідно припинити порушення особистого немайнового права на майбутнє або усунути загрозу його порушення. Застосування даного способу захисту до таких прав, як право на повагу до честі, гідності, ділової репутації, дозволить не допустити шкідливих наслідків, або принаймні зменшити їх. Даний спосіб захисту справедливо розглядають як загальний для усіх особистих немайнових прав. З цим можна погодитись, враховуючи його оперативність і традиційну доцільність використання у випадках тривалих правопорушень, що перешкоджають реалізації права, при цьому не позбавляючи його.

Стверджується, що спосіб захисту, який полягає у відновленні становища, яке існувало до порушення права (п.4, ч.2, ст.16 ЦК України), у сфері, яка цікавить, має обмежене застосування, оскільки відновити стан, що існував до порушення честі, гідності, ділової репутації не завжди уявляється можливим - подібну шкоду неможливо відновити правовими засобами. Відновлювальна функція цивільного права знаходить свій вираз у двох формах: у формі відшкодування витрат у майновій сфері, які викликані посяганнями у немайновій сфері, і у формі компенсації моральної шкоди, причому йдеться саме про компенсацію втрат, а не про відшкодування витрат. Духовні інтереси не можуть бути компенсовані економічними засобами. Грошова компенсація, в свою чергу, не може забезпечити повну еквівалентність.

Зазначається, що серед перерахованих у ст.16 ЦК України способів захисту, повністю непридатними для захисту особистих немайнових прав, включаючи захист честі, гідності, ділової репутації, виявляються такі способи захисту, як неустойка і присудження виконання обов'язку в натурі. Як спосіб захисту застосовується припинення чи зміна правовідносин, однак розглядуваний спосіб захисту рідко використовується у роботі судів для захисту особистих немайнових прав. Застосування такого загального способу, як відшкодування майнової шкоди, враховуючи і правовідносини щодо захисту честі, гідності, ділової репутації, ґрунтується на загальних підставах деліктної відповідальності, що передбачені у гл. 82 ЦК України (ст.1166). Доводиться, що стосовно шкоди, як елементу правопорушення, яким порушується честь, гідність та ділова репутація, то специфіки у складі збитків, що підлягають відшкодуванню, немає - шкода відшкодовується у повному обсязі, як реальні збитки, так і не отримані доходи. Однак даний спосіб у практиці судів міста Києва практично не зустрічається. У сфері договірних правовідносин відшкодування збитків - достатньо поширений спосіб захисту, а серед способів захисту особистих немайнових прав він не займає такого значного місця.

Компенсацію моральної шкоди названо в роботі основним способом захисту особистих немайнових прав фізичної особи. Практично будь-яке порушення прав у цій сфері тягне за собою також фізичні і моральні страждання. У законодавстві і в науці вживаються і нині, як рівнозначні, терміни “моральна шкода” та “немайнова шкода”. Доводиться, що у всіх випадках слід зазначати „немайнова шкода”, оскільки саме цей термін здатний поглинути усі інші значення даного поняття. Можливо, у складі „немайнової шкоди” можна буде говорити про шкоду психічну, можливо - про моральну. Але в усіх випадках йдеться саме про немайнову шкоду, як певну противагу шкоді майновій.

В роботі звертається увага на те, що відшкодування моральної (немайнової) шкоди передбачено нині у ст.23 гл.3 ЦК України, без надання визначення, а лише з уточненням щодо того, в чому конкретно ця шкода полягає. Доводиться необхідність внести зміни до п.9, ч.2, ст.16 ЦК України: слова „відшкодування моральної (немайнової) шкоди” замінити словами „компенсація немайнової шкоди”, оскільки, по-перше, йдеться саме про немайнову шкоду, яка до моралі не має беззаперечного відношення, а ,по-друге, немайнову шкоду можна тільки компенсувати, але не відшкодувати. Тому і в усіх інших випадках доречно застосовувати саме терміни „немайнова шкода” і „компенсація немайнової шкоди”, що потребує законодавчого закріплення.

Проблемою, на яку звертається увага в роботі, і яка завжди існувала у сфері відшкодування моральної шкоди, є відсутність чіткої методики нарахування розміру компенсації моральної шкоди як способу захисту честі, гідності та ділової репутації. Сьогодні вирішення цієї проблеми набуває особливої актуальності, потребує вже не лише наукових розробок, дискусій і пропозицій, а чіткого законодавчого вирішення. Проміжним варіантом могли б стати єдині критерії, вироблені Пленумом Верховного Суду України, завдання якого - узагальнити позитивний досвід судів України, зарубіжний досвід і запропонувати чіткі методики і критерії для визначення розміру компенсації немайнової шкоди. Не виключається і можливість проведення спеціальних узагальнень судової практики в період після прийняття нового ЦК по цьому питанню, що може сприяти удосконаленню практики судів, а пізніше і законодавства. Доводиться, що з точки зору доктринальних підходів цивільного права, пропозиції законодавчо встановити максимальну межу застосування компенсації моральної шкоди не можна визнати правильною, оскільки неможливо встановити максимального грошового виразу страждань, з урахуванням того, наскільки непередбачуваними бувають життєві ситуації, крім того, це буде порушувати принцип диспозитивності та основні засади цивільного права. Однак власна практична діяльність і діяльність колег - суддів дає підстави для серйозного обговорення проблеми і вирішення її хоча б на рівні рекомендацій. В роботі пропонується, принаймні на рівні постанови Пленуму Верховного Суду України, закріпити критерії визначення як нижньої, так і верхньої межі розміру компенсації немайнової шкоди по справах за позовами про захист честі, гідності та ділової репутації та компенсації немайнової шкоди, оскільки практика суду свідчить про значні розходження у підходах до цього питання, що в ряді випадків стає причиною порушення багатьох інших прав і свобод фізичних осіб, підриває авторитет органів ЗМІ, держави, влади, а інколи і суду.

У підрозділі 2.3. „Спеціальні способи захисту честі, гідності та ділової репутації фізичних осіб” увага зосереджена на спеціальних цивільно - правових способах захисту честі, гідності, ділової репутації; доводиться їх ефективність і необхідність подальшого розширення їх переліку.

Автором послідовно доводиться положення про те, що закріплення у новому ЦК широкого кола способів захисту цивільних прав та інтересів не вирішує всі проблеми ефективного захисту усіх особистих немайнових прав, а частина з них з тої чи іншої причини ще не діють у повному обсязі. Хоча способи захисту честі, гідності, ділової репутації висвітлені у ЦК більш детально, ніж захист інших особистих немайнових прав, не слід забувати, що положення ст.16 ЦК розроблялись традиційно для захисту майнових прав, а не всіх цивільних правовідносин і не можуть бути абсолютно пристосовані для захисту інших специфічних прав.

Зазначається, що до основних спеціальних способів захисту честі, гідності, ділової репутації можна на сьогодні віднести: право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації; право на власне тлумачення справи тощо. Пропонується також відносити сюди, з урахуванням специфіки порівняно із загальними способами захисту усіх цивільних прав, поновлення порушеного особистого немайнового права (ст.276 ЦК України), заборону поширення інформації, якою порушуються особисті немайнові права (ст.278 ЦК України), хоча традиційно вони належать до загальних способів захисту. Між тим, специфіка тут настільки виражена, що ці способи можна вважати в певному сенсі спеціальними.

Стверджується, що в судовій практиці суди найчастіше не приймають в основній частині судових позовів текст спростування, запропонований позивачами і зобов'язують редакцію опублікувати текст резолютивної частини рішення суду, оскільки в тексті, підготовленому позивачами, як правило, маються висловлювання, які самі по собі створюють умови для виникнення нового позову. Йдеться про образу опонентів а також вимоги вибачення, які законом прямо не передбачені. За таких обставин, заради уникнення нового конфлікту, суд повинен запропонувати свій текст спростування - резолютивну частину рішення суду, в якій виважено, чітко і грамотно сформульовані усі необхідні положення. Про будь-які зміни тексту в такому випадку, окрім чітко визначених ЦПК України, не може бути і мови. Доводиться, що друк спростування не тягне за собою автоматичного відшкодування моральної шкоди. Спростування і відшкодування моральної шкоди є самостійними позовними вимогами, і вони не можуть заміняти один одного. Роз`яснення такого змісту слід передбачити в роз'ясненнях Постанови Пленуму Верховного Суду України.

Зазначається, що позицією багатьох представників ЗМІ було і залишається те, що спростування, на їх думку, - це покарання, а тому зобов'язання надрукувати спростування повинно бути напряму пов'язано із встановленням вини. Між тим, автор послідовно доводить, що суд керується зовсім іншими правилами: вина і відповідальність встановлюються лише при визначенні особи, обов'язок якої - компенсувати моральну шкоду і при з'ясуванні розміру такої шкоди. Спростування - це не відповідальність, а такий самий обов'язок ЗМІ, як і друк будь-якої іншої інформації. У зв'язку з цим, ЗМІ публікують спростування за умови повної відсутності вини і звільнення від відповідальності за розповсюдження неправдивих відомостей. Саме це є одним із способів і гарантій захисту прав особи, щодо якої поширені спірні відомості.

Доводиться також, що примусове вибачення не можна розглядати, як спеціальний спосіб захисту честі, гідності та ділової репутації. Не передбачене воно і іншими нормативними актами і лише сприяє додатковому підтвердженню добросовісної помилки поширювача та відповідно сприяє певному моральному задоволенню потерпілого. Крім того, примусове вибачення глибоко суперечить праву особи на власну думку, погляди. Це вже є порушенням особистих немайнових прав самої особи - порушника, що також неприпустимо.

Звертається увага на відмінність такого способу захисту честі, гідності і ділової репутації, як визнання поширених відомостей такими, що не відповідають дійсності від спростування. В першому випадку йдеться лише про констатацію факту, що дані відомості не відповідають дійсності чи викладені неправдиво, а не про їх спростування безпосередньо поширювачем. Таким чином, при неможливості встановлення і притягнення в процесі відповідного відповідача - поширювача свідчень - справи повинні розглядатися судом у порядку окремого провадження. Зокрема, мова йде про встановлення факту невідповідності поширених принижуючих свідчень дійсності. Ці факти мають юридичне значення, тому що від них залежить зміна (відновлення) особистого немайнового права.Припинення подальшого поширення відомостей, що принижують честь, гідність та ділову репутацію розглядається як ще один спеціальний спосіб захисту. В даному випадку відомості вже поширені, але можливо запобігти їх більш широкому чи повторному поширенню. На сьогодні необхідність запровадження даного способу захисту підтвердила судова практика. Законом охоплюються два випадки припинення: коли право порушується і коли воно вже порушене. Важливими застереженнями щодо можливості застосування такого способу захисту, зазначено те, що це може тягнути за собою певні зловживання даним правом, навіть протизаконне його застосування. Суд може перевищити свої повноваження в разі заборони публікування відповідної інформації, що призведе на практиці до втрати іншої, пов'язаної із спірною, важливої інформації, введення цензури і навіть виявитись абсолютно протизаконною дією. Принципово важливою є фіксація в роботі відмінності між поняттями "спростування" та "відповідь", оскільки вони мають різні юридичні наслідки. Спростування, по суті, є добровільним визнанням факту поширення відомостей, що порочать честь, гідність та ділову репутацію особи та не відповідають дійсності. І в цьому разі особа отримує право вимагати відшкодування збитків та компенсації моральної шкоди. Тоді як відповідь таких правових наслідків не несе.В роботі доводиться, що право на власне тлумачення обставин справи можна розглядати як наслідок реалізації конституційного права на свободу слова, думки, на вільне виявлення своїх поглядів та переконань, закріпленого у ст. 34 Конституції України. Це право тісно пов'язане з правом на відповідь і передбачає лише виключно тлумачення обставин справи, а не коментар, спростування, відмову від певних фактів тощо.