Цивільно-правовий захист честі і гідності громадян. Право на компенсацію моральної шкоди

29-30 квітня 2002 р.).

Дисертація обговорювалась на засіданнях кафедри історії та теорії держави і права юридичного факультету Львівського національного університету імені Івана Франка.

Основні положення дисертації відображено у дванадцяти публікаціях дисертанта (з них вісім - у фахових виданнях).

Структура дисертації. Структура роботи обумовлена завданнями та предметом дослідження. Дисертація складається із вступу, чотирьох розділів (розподілених на дев'ять підрозділів), висновків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 188 сторінок, обсяг списку використаних джерел (303 найменування) складає 22 сторінки; додатків немає.

ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовується актуальність теми, визначаються предмет та об'єкт, мета і завдання дослідження, характеризуються методологічна, теоретична, джерельна бази, формулюються основні положення, що виносяться на захист, розкривається наукова новизна та науково-практичне значення роботи, охарактеризовано апробацію результатів дослідження.

Розділ перший “Загальнотеоретична характеристика права людини на компенсацію моральної шкоди (загальносоціальні та юридичні аспекти)” складається з трьох підрозділів. У першому з них розглядаються поняття і зміст моральної шкоди. Автором здійснено огляд та аналіз відповідної наукової літератури, на основі якого було виділено три підходи до розуміння поняття моральної шкоди які домінують у літературі: соціальний (Б.Т. Безлепкін, В.В. Глянцев, С.Е. Донцов, М.М. Малеїна, В. Плаксін, М.Я. Шимінова), індивідуально-психічний (А.М. Бєлякова, А.М. Ерделевський, М.С. Малеїн та ін.) та індивідуально-соціальний підхід (В.А. Дубрівний, Н.С. Шімон, В.П. Паліюк, В.М. Савицький, І.І. Потеружа, Я.С. Кісельов).

У дисертації моральна шкода розглядається як така, що складається із двох елементів: соціально-морального та індивідуально-психічного. Моральна шкода - це протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани. На соціальному рівні вона проявляється як порушення гідності людини, а на особистісному виявляється як негативні психічні процеси і стани.

Таке розуміння поняття моральної шкоди можна віднести, з деякою умовністю, до третього підходу. Водночас обґрунтовується необхідність дещо розширити зміст складових цього феномена. Так, у розвиток положення низки міжнародних правових актів про те, що гідність людини є джерелом усіх належних їй прав і свобод видається підставним вважати, що соціальна складова моральної шкоди виникає завжди при порушенні людської гідності.

У зв'язку з цим, проведено аналіз монографічної та іншої наукової літератури (праці С.М. Братуся, О.О. Красавчикова, М.С. Малеїна, М.Й. Коржанського, В.Б. Здравомислова, М.А. Придворова, Г.Д. Бандзеладзе, К.Б. Ярошенка та ін.), а також відповідної нормативної бази з метою розкриття змісту поняття гідності. При цьому виявлено два засадничих підходи до розуміння останньої: гідність як один із основних принципів права і гідність як право людини.

У першому аспекті гідність людини інтерпретується автором як людська, чи антропна, гідність. Нею наділена кожна без винятку людина, безвідносно до її індивідуальних чи соціальних особливостей. Антропна гідність - це самоцінність людини як біосоціальної істоти - унікального родового суб'єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі. Гідність же як право автор розглядає як гідність конкретної людини, що пов'язується, в першу чергу, з її самооцінкою (внутрішньою, суб'єктивною оцінкою). Гідність людини - це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об'єктивно існуючій значущості даної людини для інших суб'єктів.

Відповідно, гідності може бути завдано шкоди як безпосередньо, так і опосередковано. У першому випадку ушкодження гідності може мати місце, коли право на гідність конкретної людини порушується безпосередньо. Опосередковано ж ушкодження антропної гідності може мати місце внаслідок порушення тих прав людини, що є похідними від такої гідності. В обох випадках, при чому ще й за наявності ознак індивідуально-психічної складової моральної шкоди, може виникати право на її компенсацію.

У другому підрозділі досліджується питання про відмежування моральної шкоди від інших її видів. Автор відштовхувалась від розуміння поняття шкоди, поданого у юридичній літературі (Р.З. Лівшиц, В.В. Лазарєв, М.С. Малеїн, К.І. Голубєв, С.В. Наріжний, А.В. Шичанін). На основі проведеного аналізу, автор розглядає шкоду, з одного боку, як порушення суб'єктивного права. З іншого боку, шкода - це також наслідок порушення відповідних положень об'єктивного права, яке супроводжується деструктивним впливом на суспільні відносини.

У дисертації розглядається неправова шкода та шкода, заподіяну у сфері права. У першому випадку порушуються неправові правила поведінки, які фактично склались і діють у суспільстві (неправові соціальні норми), котрими людина не повинна нехтувати, навіть якщо закон її до цього не зобов'язує. Що ж до шкоди, заподіяної у сфері правових відносин, автор вважає, що вона може бути наслідком як правомірних (правомірна шкода), так і неправомірних дій (неправомірна шкода).

Заподіяна людині правомірна шкода може бути матеріальною або ж психічною. Термін “психічна” має підкреслити відсутність у даного виду шкоди соціальної складової. Неправомірна шкода, заподіяна людині, може бути матеріальною або ж моральною. Матеріальна шкода, своєю чергою, може бути майновою чи немайновою (фізичною).

Підкреслено, що поняття “фізична шкода” не співпадає за своїм змістом із поняттям “фізичні страждання”. Фізичні страждання - це одна із форм прояву індивідуально-психічної сторони моральної шкоди; у той час як шкода фізична - це будь-які негативні зміни в організмі людини, котрі перешкоджають нормальному, з біологічної, фізіологічної, психічної точок зору, проходженню усіх психофізичних процесів людини. Фізична шкода є матеріальною, з природнонаукової точки зору, і, разом із тим, немайновою. Негативні зміни настають в організмі, тобто в матеріальній сфері, потерпілого під впливом певних зовнішніх факторів. Так, зміни, у свою чергу, можуть потім призвести до негативних явищ у психічному стані, а також у майні особи.

У третьому підрозділі дисертації розглянуто поняття і зміст права людини на компенсацію моральної шкоди. Тут за основу автором взято індивідуально-психічний аспект моральної шкоди. При цьому, оскільки у юридичній літературі згаданий феномен висвітлений недостатньо чітко, а то й поверхнево, автором були вивчено також література з психології (зокрема праці В.І. Войтка, Б.І. Додонова, В.П. Василюка, С.Д. Максименка, В.О. Соловієнка, С.Л. Рубінштейна, П.А. М'ясоїда, Г. Сельє та ін.), в якій досліджується психічний стан людини.

Автором проведено аналіз пізнавальних, емоційних та вольових процесів у разі заподіяння людині моральної шкоди. Встановлено, що у випадку ушкодження гідності людини - заподіяння їй моральної шкоди кожен із психічних процесів зазнає негативних змін тієї чи іншої інтенсивності.

Позитивні емоції можуть, так чи інакше, “згладити”, нейтралізувати негативні психічні реакції і стани, зумовлені заподіяним порушенням. Найбільш дієвим засобом у даному випадку бачиться компенсація моральної шкоди, яка (компенсація) здатна бути джерелом, чинником таких емоцій. Компенсація моральної шкоди - це вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушення її загально соціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.

Уже сам факт захисту законом гідності людини шляхом встановлення обов'язку порушника компенсувати моральну шкоду має позитивний вплив на психічний стан потерпілого, і навпаки - якщо право залишає людину без захисту, то це додатково травмує її психіку. Тому право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов'язку.

Розділ другий “До історії юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди (законодавчі та доктринальні аспекти)” складається з двох підрозділів, які присвячуються аналізу інтерпретації права людини на компенсацію моральної шкоди відповідно у законодавстві, що діяло на Україні упродовж Х - початку ХХ ст. та у радянський період.

На підставі аналізу відповідних історичних джерел та наукових праць розглядається історія юридичного закріплення права людини на компенсацію моральної шкоди, починаючи з римського права. Виявлено, що на початках розвитку держави у царині компенсації шкоди діяв принцип таліону, проте з часом законодавець намагається поступово замінити його грошовою компенсацією за “безчестя”. Виплата за “безчестя” була передбачена вже Руською Правдою у випадку заподіяння особистої образи (“обіди”). Образа тлумачилась як “дія, що заподіювала певні матеріальні і моральні збитки”.

Подальший розвиток держави призвів наприкінці ХІХ на початку ХХ ст. до відмови від виплати за “безчестя”. Така ситуація пояснюється багатьма соціально-політичними факторами: по-перше, виплата за “безчестя” виконувала функції заміни кримінального покарання; по-друге, така виплата мала відбуватись тільки у визначених випадках, коло яких було дуже вузьким; по-третє, сума виплати була чітко встановлена і диференціювалася залежно від соціального стану потерпілого, а із зникненням чітких меж між станами, така диференціація поступово втратила свій зміст. Вже із запровадженням у Росії Судових Статутів, таблиці й такси втратили значення для суду, діяльність якого почала базуватись на засадах вільної оцінки та судового угляду. Однак реформа цивільного права у Російській імперії не була доведена до логічного завершення, внаслідок зміни політичного режиму після революцій 1917 р.

У радянській державі право на компенсацію моральної шкоди відкидалось як таке, що суперечило пануючій тоді ідеології, хоча певні теоретичні напрацювання з цього приводу все ж мали місце. Зокрема у працях Б.С. Утевського, І. Брауде, М.М. Агаркова, а пізніше й М.С. Малеїна, А.М. Бєлякової, М.Я. Шимінової, С.М. Братуся, Ю.Х. Калмикова можна виділити наступні основні тези в аргументації доцільності компенсації моральної шкоди: така компенсація є справедливою, оскільки немайнові права є найбільшим надбанням кожної людини; розширення сфери охоронюваних цивільним правом інтересів громадян і визнання як складової предмета цивільно-правового регулювання і особистих немайнових, не пов'язаних із майновими, відносин, викликало необхідність допустити майнову відповідальність і за заподіяння моральної шкоди; чинне тоді законодавство у деяких випадках пов'язувало майнові наслідки з моральними факторами; компенсацію моральної шкоди було передбачено законодавством інших соціалістичних країн; судова практика в СРСР у деяких випадках (незаконне засудження, каліцтво) йшла шляхом задоволення права на компенсацію моральної шкоди. Ці напрацювання радянського періоду поступово готували наукове підґрунтя для суттєвих законодавчих зрушень у напрямку забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди.

Розділ третій “Право людини на компенсацію моральної шкоди в сучасний період” складається із двох підрозділів. У першому підрозділі розглядається юридичне забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди. Автор розкриває вказану проблему крізь призму розуміння права людини на компенсацію моральної шкоди як такого, що виникає у разі протиправного порушення її гідності. Зазначається, що в Україні це право зафіксовано, зокрема, у конституційному, цивільному, трудовому, кримінально-процесуальному праві. Так, Конституцією України право на відшкодування моральної шкоди передбачено у ст. 32, 41, 50, 54, 56, 62, 152. Проведено порівняння із конституційними положеннями інших держав, а також із деякими міжнародними актами, які містять подібні норми. Право на захист гідності та компенсацію моральної шкоди передбачають також Закони України “Про Президента України”, “Про статус народного депутата України”, “Про статус суддів” та ін.

Проте у жодному із цих актів немає визначення загального поняття моральної шкоди. Таке визначення, що може бути застосоване у разі порушення будь-яких прав громадян, міститься лише у Постанові Пленуму Верховного Суду України “Про судову практику в справах про компенсацію моральної (немайнової) шкоди” від 31 березня 1995 р. із змінами та доповненнями від 25 травня 2001 року. Вказана постанова заповнила існуючу у чинному законодавстві прогалину, дала визначення поняття моральної шкоди, деякою мірою розкрила її зміст, уточнила критерії для визначення її розміру, більш детально роз'яснила порядок розгляду цієї категорії справ. Проте і цей акт, як відзначалося в літературі, має певні вади.

У зв'язку з цим, слід згадати ст. 55 Конституції України, котра передбачає, зокрема, право захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань будь-якими незабороненими засобами (загальнодозволенний принцип). А цінність права людини на компенсацію моральної шкоди якраз і полягає у тому, що воно є ефективним засобом захисту прав і свобод людини від таких порушень і посягань. Оскільки Конституція України є актом найвищої юридичної сили, а її норми мають пряму дію, автор відстоює необхідність застосування загальнодозволенного принципу до використання людиною її права на компенсацію моральної шкоди. Тобто це право розглядається автором як таке, що виникає внаслідок порушення будь-яких прав людини.

У другому підрозділі досліджується практика Європейського суду з прав людини щодо права на компенсацію моральної шкоди. Присуджуючи компенсацію моральної шкоди, Європейський суд з прав людини керується правилами ст. 41, 50 Конвенції, які передбачають, відповідно, право на справедливу сатисфакцію та право на справедливе відшкодування. З метою виявлення випадків виникнення права на компенсацію моральної шкоди, автором було проведено аналіз відповідних рішень Європейського суду. Такий аналіз дав можливість дійти висновку, що це право на виникає у випадках порушення будь-яких прав, передбачених Конвенцією та протоколами до неї (тобто тут має місце застосування загальнодозволенного принципу).

Розділ четвертий “Деякі актуальні проблеми юридичного забезпечення права людини на компенсацію моральної шкоди” містить два підрозділи. У першому з них розглядається питання про коло суб'єктів права на компенсацію моральної шкоди. Доводиться, що кожній людині притаманна гідність, а відтак, кожна людина повинна мати право на її захист, у тому числі право на компенсацію моральної шкоди. Однак при використанні даного права виникають певні обмеження, пов'язані, перш за все, з тим, наскільки людина сама здатна усвідомити ушкодження її гідності.

Оскільки індивідуальна поведінка людини складається з таких основних стадій: мотивації, планування і прийняття рішення та його виконання, автор вважає, що у кожному конкретному випадку суд зобов'язаний виявити мотиви звернення потерпілого з вимогою компенсації моральної шкоди. Юридичного значення може набувати лише таке звернення, що йому передував усвідомлений вольовий вибір, який передбачає розуміння соціального значення вчинку і прогнозування його результатів. Велику допомогу у вирішенні цього питання може надати проведення судово-психологічної експертизи.

Розглядаючи питання компенсації моральної шкоди, викликаної порушенням прав інших осіб, автор підтримує думку про те, що носієм такого права може бути лише та людина, якій правопорушенням була заподіяна безпосередня шкода. Якщо ж шкода не була заподіяна їй безпосередньо, особа не набуває вказаного права. Виняток становлять випадки, коли права на компенсацію моральної шкоди набувають близькі родичі потерпілого, у зв'язку із порушенням їхніх прав. Прикладом можуть слугувати рішення Європейського суду з прав людини у справах “Огур проти Туреччини” (1999 р.), “Чакічі проти Туреччини” (1999 р.), якими задоволено вимоги заявників про компенсацію їм моральної шкоди як родичам особи, що загинула внаслідок злочину.

Другий підрозділ присвячений дослідженню критеріїв визначення розміру компенсації моральної шкоди. Зважаючи на сутність і зміст моральної шкоди, “еквівалентний” підхід до визначення її розміру не може бути застосованим, а конкретна сума компенсації не може бути закріплена законодавчо. Тому великого значення у даному випадку набуває застосування судового угляду і вироблення орієнтовних критеріїв, що ними може керуватись суд при визначенні розміру компенсації.

Автором проаналізовано різноманітні критерії для визначення розміру компенсації моральної шкоди, запропоновані, зокрема С.М. Антосиком, А.М. Ерделевським, А.М. Карпухіною, О.М. Кокуном, В.П. Паліюком, С.І. Шимон. Виділено основні підходи до визначення розміру згаданої компенсації.

Оптимальним видається виокремлення найбільш загальних, “всеохоплюючих” і в той же час достатньо конкретних критеріїв визначення розміру згаданої компенсації. Відтак, систему таких критеріїв запропоновано автором.

Крім того, наголошується, що моральна шкода може компенсуватись не лише у грошовій, а й у іншій матеріальній чи нематеріальній формах. Серед останніх виділено такі форми компенсації: компенсація у речовій формі; публічне (зокрема друковане) спростування відомостей, що ганьблять честь і гідність; визнання права авторства; припинення дій, що порушують право; реабілітація; висновок про порушення права.

Автор висловлює сумнів у доцільності законодавчого встановлення меж компенсації моральної шкоди. Встановлення таких меж суттєво ускладнить використання даного права: по-перше, ціла низка нормативних актів встановлює різні межі розміру компенсації моральної шкоди; по-друге, потерпілий може оцінити шкоду вище або нижче розміру, встановленого законодавцем; по-третє, у правозастосувальній практиці подекуди виникають перепони щодо реалізації захисту права людини на повну компенсацію моральної шкоди.

ВИСНОВКИ

Наукові проблеми, вирішенню яких присвячене дане дослідження, полягають у тому, що загальнотеоретичні положення про моральну шкоду та про право на її компенсацію як феномени загальноправові (загальноюридичні), перебувають лише на стадії формування; має місце деяка розпорошеність норм юридичного інституту компенсації моральної шкоди за галузями права, що призводить до звуження його змісту та ускладнення використання; потребує також несуперечливого теоретичного розв'язання визначення змісту загальних понять моральної шкоди, компенсації моральної шкоди, права людини на її компенсацію.

У дисертації зазначені наукові проблеми вирішені на основі узагальнення та систематизації попередніх і сучасних галузевих досліджень моральної шкоди та права на її компенсацію, а також практики використання цього права, шляхом застосування порівняно нових філософсько-правових парадигм, насамперед антропології права, а також уявлень сучасної соціальної філософії про оцінку та цінність. Отримані результати дозволяють розглядати моральну шкоду та право на її компенсацію як комплексний загальноправовий (загальноюридичний) феномен, що входить до складу предмета загальної теорії права та держави.

Виконане дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки.

1. Моральна шкода - це складне соціальне явище, котре характеризується єдністю соціального й особистісного (індивідуально-психічного). На соціальному рівні моральна шкода розглядається як ушкодження гідності людини, приниження рівня її оцінки іншими суб'єктами, а також (чи) її самооцінки, а на особистісному рівні - як негативні психічні реакції і стани людини, викликані згаданим ушкодженням.

2. Гідність людини є багаторівневим явищем. Родовим поняттям гідності людини є антропна гідність, тобто така гідність, якою наділена кожна без винятку людина безвідносно до її індивідуальних особливостей. Таке поняття втілено у тих положеннях міжнародно-правових та конституційних актів, згідно з якими гідність людини є властивістю усіх членів людської сім'ї й усі люди є рівними у своїй гідності (про що йдеться, зокрема, у преамбулах до кожного із трьох актів, які складають Міжнародну Хартію прав людини). Отож, антропна гідність - це самоцінність людини як біосоціальної істоти - унікального родового суб'єкта, який уособлює найвищий рівень розвитку буття на Землі.

3. Коли йдеться про гідність конкретної людини, то мається на увазі, в першу чергу, її самооцінка (внутрішня оцінка). Самооцінка - це судження людини про міру наявності у неї тих чи інших якостей, властивостей у порівнянні з певним еталоном, зразком. Можна сказати, що це внутрішня оцінка (суб'єктивне відображення) об'єктивно існуючої (схваленої домінуючою частиною суспільства) цінності людини. Самооцінка є формою вияву, центральним компонентом самосвідомості, тобто усвідомлення людиною себе самої як особистості: своєї діяльності як члена суспільства, стосунків з іншими людьми, рис свого характеру, своїх дій, вчинків, їх мотивів, цілей, її розумових, фізичних, моральних якостей. Тому особиста гідність людини - це внутрішня оцінка людиною власної самоцінності, яка ґрунтується на об'єктивно існуючій значущості даної людини для інших суб'єктів.

4. Власне оціночний момент у вигляді моральної чи правової оцінки є дієвим засобом впливу на самосвідомість людини, на основі котрого формується своєрідний еталон вимог, що висуваються до дій людей у конкретній ситуації з конкретного приводу. Враховуючи ці вимоги, людина самостійно набуває особистої (власної) гідності і може її втратити як у власних очах, так і в оцінці інших людей. У свою чергу, честь людини - це суспільна оцінка цінності особи з огляду на соціальні та духовні якості останньої як члена суспільства. Така соціальна оцінка особи залежить від самого громадянина, оскільки формується на підставі його поведінки, вчинків, ставлення до інтересів суспільства, інших людей. Внаслідок цього, різні люди мають різну соціальну оцінку, яка може змінюватися залежно від їхніх учинків. У той же час людина здатна самостійно оцінювати власну честь (суспільну оцінку), і таке самооцінювання вже буде розглядатися як складова гідності людини.

5. Гідність може бути ушкоджена безпосередньо і опосередковано. Безпосереднє ушкодження гідності може мати місце, коли ушкоджується гідність у розумінні гідності особистої, тобто безпосередньо порушується право на гідність конкретної людини. Опосередковано ушкодження гідності може мати місце унаслідок порушення прав людини та, відповідно, антропної гідності, яка є джерелом останніх.

6. Поняття моральної шкоди визначається як протиправне приниження (або замах на приниження) гідності людини, яке викликає в її психіці негативні процеси і стани.

7. Компенсація моральної шкоди - це вчинення стосовно людини, котрій завдано таку шкоду порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, певних дій, які спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів і процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення.

8. Право на компенсацію моральної шкоди - це можливість людини, котрій заподіяно таку шкоду внаслідок порушення її загальносоціальних (природних) прав чи свобод, вимагати від порушника виконання його обов'язку вчинити певні дії, спрямовані на усунення або ж послаблення у неї негативних психічних станів та процесів, викликаних приниженням її гідності внаслідок цього порушення; а також її можливість звернутись, у разі потреби, до компетентних національних чи міжнародних органів за примусовим забезпеченням виконання зазначеного обов'язку.

Обґрунтовано необхідність обмеження виникнення права людини на компенсацію моральної шкоди залежно від характеру заподіяної шкоди. Зазначене право виникає лише у випадках, коли моральна шкода є неправомірною і виникає у сфері правових відносин.

9. На сучасному етапі розвитку Української держави право на компенсацію моральної шкоди хоча й передбачене законодавством, але “розпорошене” за різними галузями права. Тому видається необхідним виокремити новий загальноправовий інститут компенсації моральної шкоди. Це дасть можливість застосування загальнодозволенного принципу до використання згаданого права. Останнє ж виникає внаслідок порушення будь-яких прав людини.

10. При визначенні розміру компенсації моральної шкоди доцільно використовувати систему таких критеріїв:

- межі заявлених вимог;

- характер, обсяг та тривалість заподіяних позивачеві негативних психічних процесів і станів (на основі застосування експертизи);

- стан здоров'я потерпілого, тяжкість завданої йому травми, тілесних ушкоджень (також із можливістю застосування експертизи);

- істотність вимушених змін у життєвих і виробничих стосунках потерпілого, ступінь зниження його особистого престижу, ділової репутації (останнє залежить від характеру діяльності потерпілого, посади, часу й зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану);

- обставини, які передували правопорушенню, а також мали місце до і після нього;

- характеристики сторін конфлікту, мотиви їхньої поведінки, характер правопорушення і ступінь його шкідливості (небезпеки);

- ступінь вини правопорушника і потерпілого, а також майновий стан сторін.

Видається, що застосування запропонованого у дисертації підходу дасть носіям права на компенсацію моральної шкоди можливість ширшого його застосування, сприятиме винесенню законних і обґрунтованих судових рішень, а також може вплинути на законодавче спрощення процедури його використання.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. У сучасний період розвитку українського суспільства виникла необхідність у формуванні правового механізму, який би забезпечував ефективне регулювання існуючих у ньому відносин відповідно до вимог соціального прогресу, основою якого є гармонійний розвиток особи із системою її суб'єктивних прав та інтересів.

Відповідно до ст. 3 Конституції України вперше в історії розвитку нашої держави гідність і честь людини, як і її життя, здоров'я, недоторканність і безпека, визнано найвищими соціальними цінностями. У новому Цивільному кодексі України права на ці цінності особи визначаються як такі, що забезпечують соціальне буття фізичної особи. Крім того, на розвиток положень ст. 28 Конституції України про повагу до гідності кожного в статті 297 ЦК України також закріплюється право на повагу до гідності та честі. Усе це разом, а також ряд інших положень з позначеної проблематики викликають необхідність розроблення механізму забезпечення й реалізації цих прав, а отже, нового наукового осмислення.

Аналіз досліджень проблеми гідності та честі свідчить про те, що й самі ці цінності та права на них переважно розглядалися в аспекті охоронної (неґативної) функції права. На сьогодні такий стан уже не в змозі повною мірою відбити їх правовий статус як особистих немайнових прав, котрі забезпечують соціальне буття фізичної особи, а також сприяти досягненню конституційних вимог про повагу до особи. Така правова характеристика передбачає, по-перше, здійснення та реальне забезпечення гідності та честі фізичної особи в умовах насамперед нормальної життєдіяльності їх носіїв, а не тільки при порушенні цих цінностей. По-друге, для надання суспільним відносинам стабільності, порядку, а отже, для виконання їх основного призначення необхідні нові прийоми та засоби правового впливу. Ці фактори зумовлюють актуальність і значущість розгляданої проблематики та необхідність її комплексного дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана згідно з планами наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України (п. 7 Пріоритетних напрямків наукових досліджень вищих навчальних закладів МВС України на період 2001-2005 рр.), планами наукових досліджень кафедри державно-правових дисциплін Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України та є частиною загальної науково-дослідної роботи академії відповідно до Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки, затвердженої Указом Президента України від 25 грудня 2000 р. № 1376/2000. Код нормативного акта: 17467/2000.

Мета і завдання дослідження. Метою дослідження є всебічний аналіз існуючого стану наукового розроблення питань визначення й інтерпретації в цивільному праві понять гідності та честі фізичної особи, формулювання теоретичних положень і практичних висновків з урахуванням сучасних уявлень та чинного законодавства України, визначення й конкретизація в цьому аспекті дієвих правових засобів їх здійснення й реалізації, а також розроблення і внесення пропозицій щодо вдосконалення вітчизняного цивільного законодавства у сфері реґулювання особистих немайнових відносин.

Відповідно до цього в дисертації головна увага приділяється вирішенню таких основних завдань, як:

- історико-правове дослідження ідеї про гідність і честь у праві та виявлення факторів, що мають істотне значення як для характеристики цих цінностей, так і для властивих їм закономірностей існування та розвитку;

- визначення понять гідності та честі як об'єктів цивільних правовідносин;

- з'ясування суті гідності та честі фізичної особи та обґрунтування їх соціально-правового значення;

- виявлення необхідного правового засобу здійснення й реалізації гідності та честі фізичної особи;

- з'ясування правової природи права на повагу до гідності та честі фізичної особи;

- розроблення поняття суб'єктивного права особи на повагу до гідності та честі, а також виявлення сутності, змісту й проблем, пов'язаних з його здійсненням;

- розроблення й обґрунтування теоретичних та практичних пропозицій і рекомендацій щодо вдосконалення механізму цивільно-правового реґулювання особистих немайнових відносин.

Об'єктом дисертаційного дослідження є відносини, пов'язані з проблемою гідності та честі фізичної особи з позицій їх цивільно-правового реґулювання, а також загальної тенденції та закономірності їх розвитку.

Предметом дисертаційного дослідження є історичні пам'ятки джерел світової та вітчизняної інтелектуально-правової спадщини стосовно гідності та честі людини, система нормативно-правових актів, що становить сучасний правовий інститут особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне існування фізичної особи, складовою частиною якої є право на гідність і честь, судова практика та літературні джерела, у яких викладено теоретичні обґрунтування щодо юридичної природи та механізму забезпечення і реалізації суб'єктивного права фізичної особи на повагу до гідності та честі.

Методи дослідження. Методологічну основу дослідження насамперед складає діалектичний метод пізнання правових явищ.

Його категорії: “конкретне й абстрактне”, “явище і сутність”, “зміст і форма”, “структура й елементи”, “ціле і частина” тощо використовувалися як для визначення понять гідності і честі фізичної особи, так і для визначення поняття суб'єктивного права на повагу до гідності та честі.

Системно-структурний підхід, по суті орієнтує та спрямовує весь дослідницький процес. Так, наприклад, цей метод дозволив розробити визначення гідності і честі з урахуванням як об'єктивного, так і суб'єктивного змісту.

На основі історико-логічного методу провадиться ретроперспективний аналіз ідеї гідності та честі в праві.

Формально-юридичний метод використовується при дослідженні чинних правових норм, присвячених регулюванню відносин, пов'язаних з проблемою гідності та часті фізичної особи, також при аналізі наукових пропозицій щодо вдосконалення правової регламентації цих відносин.

Порівняльно правовий метод застосовується при дослідженні законодавства зарубіжних країн, міжнародного законодавства, а також при аналізі проекту ЦК України й нового ЦК України.

У ході роботи також використовуються й інші сучасні методи наукового пізнання (метод моделювання, соціологічний, статистично-правовий тощо.)

Науково-теоретичну основу дослідження складають праці таких видатних цивілістів, насамперед "золотого віку": Є.В. Васьковського, В.М. Гордона, Ю.С. Гамбурова, К.І. Малишева, Й.О. Покровського, Г.Ф. Шершеневича, С.А. Бєляцького, а також їх попередників Д.І. Меєра і О.П. Куніцина.

Новий ЦК України та дослідження, що з'явилися в сучасний період, дозволили об'єктивно оцінити значущість багатьох положень, розроблених у працях таких учених у галузі теорії права, цивільного права, як: М.М. Агарков, С.С. Алєксєєв, М.І. Бару, А.В. Бєлявський, Д.В. Боброва, С.М. Братусь, Д.М. Генкін, В.П. Грибанов, О.В. Дзера, А.С. Довгерт, А.А. Єрошенко, О.С. Іоффе, О.О. Красавчиков, Л.О. Красавчикова, Н.С. Кузнєцова, М.М. Малеїна, М.С. Малеїн, А.В. Малько, І.Б. Новицький, О.А. Підопригора, М.А. Придворов, О.А. Пушкін, Л.К. Рафієва, З.В. Ромовська, В.О. Рясенцев, В.І. Сенчищев, О.П. Сергєєв, К.А. Флейшиц, С.А. Чернишова, Я.М. Шевченко, Л.С. Явич та ін.

Значний внесок у розроблення понять гідності та честі зробили і представники філософської думки: В.А. Блюмкін, В.А. Малахов, С.А. Серебренікова-Миготіна, І.Р. Стрем'якова, А.Ф. Шишкін, та ін.

Зроблені в роботі висновки базуються на результатах досліджень, проведених зарубіжними вченими, такими як М. Оссовська (Maria Ossowska), Ч.Л. Бербер (Barber C.L.), Б. Мандевіль (Mandeville V.) та ін.

Заслуговують на особливу увагу дослідження сучасних вітчизняних цивілістів з проблем гідності, честі та ділової репутації, до яких слід віднести: С.І. Шимон, В.П. Паліюка, О.В. Кохановську, Р.О. Стефанчука, С.І. Чорнооченко, Л.В. Красицьку, а також російських учених А.Л. Анісімова, О.М. Ерделевського та інші.

Нормативну основу дослідження складають міжнародні нормативно-правові акти (Загальна декларація прав людини, Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод, Міжнародний пакт про економічні, соціальні та культурні права, Міжнародний пакт про цивільні та політичні права тощо).

Крім того, з метою порівняльного аналізу та додаткової арґументації на підтримку окремих результатів дослідження дисертанткою використовується національне законодавство різних держав, зокрема Цивільні кодекси України, Російської Федерації, Німецьке Цивільне Уложення, Конституції України, Російської Федерації, Республіки Казахстан, Республіки Узбекистан, Республіки Таджикистан та інших держав, відповідні постанови Пленуму Верховного Суду України.

Наукова новизна дослідження полягає насамперед у тому, що дисертація є першим комплексним дослідженням монографічного рівня з проблем гідності та честі фізичної особи та їх доктринального тлумачення.

З метою визначення особливості цих юридичних явищ у роботі обґрунтовуються нові в концептуальному плані та важливі в практичному відношенні положення й висновки, які стосуються цих цінностей особи в сучасних соціальних умовах життя суспільства.

Дисертантка вперше розглядає вищезазначені правові категорії в аспекті "позитивної" функції права та з урахуванням нового - аксіологічного підходу - до їх інтерпретації.

Наукову новизну проведеного дослідження відбивають такі основні положення:

- дослідження гідності та честі в історичній ретроспективі дало змогу визначити, що процес розвитку загальної ідеї про ці цінності особи має еволюційно-діалектичний характер і що вирішальною історичною причиною, яка зумовлює їх зміст та якісні характеристики, є соціальний, а не класовий зв'язок між людьми;

- уперше проведено дослідження терміна "соціальний" стосовно гідності та честі фізичної особи й установлено, що використання його як визначення щодо аналізованих цінностей потребує системного підходу, для якого властиве як "загальне", так і "особливе", а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь є постійне згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами. Ці результати було використано в дисертації в ході розроблення визначення понять гідності й честі та їх наукової інтерпретації;

- установлено, що за всю історію цивілізації гідність і честь навперемінно відігравали роль лідера в системі соціального ранжирування. В умовах побудови правової демократичної держави домінуюче значення має гідність. Для вираження такої ролі гідності дисертантка вперше обґрунтовує висновок, що, будучи вихідним положенням у формуванні цивільного права, гідність у його системі самостійно виступає як окремий правовий принцип;

- узявши за основу принципово нове в розумінні сутності гідності та честі, для об'єктивного відображення їх правового статусу як об'єктів цивільних правовідносин проведено їх нову наукову інтерпретацію та розроблено визначення їх понять, які, по-перше, відбивають не тільки їх особистісну значущість для людини, але й природне, культурне та загальне значення. По-друге, вони націлюють на особистісну ціннісно-нормативну орієнтацію в праві, по-третє, дозволяють виявити їх самостійне значення;

- уперше окремо досліджено питання про співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація";

- обґрунтовано положення, що необхідним правовим засобом здійснення гідності та честі як найвищих соціальних цінностей є суб'єктивне право фізичної особи на їх повагу, що відповідає сучасній тенденції позитивного реґулювання пов'язаних з ними відносин;

- уперше розроблено визначення поняття суб'єктивного права на повагу до гідності та честі, а також розкрито його сутність, що має значення для його змісту та здійснення;

- із метою виявлення реального змісту юридичної природи суб'єктивного права на повагу до гідності та честі порушено багато проблем, пов'язаних із його здійсненням (аналізується теоретична конструкція права абсолютного характеру; досліджується проблема меж його здійснення; визначається характер взаємозв'язку права й моралі при його здійсненні; порушується проблема "колізії інтересів" при здійсненні різних суб'єктивних прав, що входять до системи особистих немайнових прав, які забезпечують соціальне буття фізичної особи тощо);

- установлено, що суб'єктивне право на повагу до гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правочинностей;

- суб'єктивне право на повагу до гідності та честі здійснюється тільки правоможною особою незалежно від інших осіб, різними способами і може виявлятися як у поодинокій дії, так і в діях, що багаторазово повторюються;

- сфера здійснення суб'єктивного права на повагу до гідності та честі збігається з його змістом і не може бути обмеженою;

- на основі теоретичних висновків розроблено ряд пропозицій щодо вдосконалення цивільного законодавства та внесення змін і доповнень до деяких положень ЦК України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що зроблені в роботі висновки та внесені пропозиції можуть бути використані при розробленні механізму забезпечення та реалізації прав на гідність і честь людини в процесі вдосконалення законодавства України, і в першу чергу в процесі розроблення нових законів, що будуть прийняті в розвиток Цивільного кодексу України.

Крім того, вони мають значення для судової діяльності при розгляді цивільних справ даної категорії.

Згідно з довідкою заступника голови Конституційного Суду України науково-теоретична інформація, викладена в дисертації, а також аналіз положень чинного законодавства, яким передбачається правовий режим честі й гідності фізичних осіб, неодноразово використовувалися в роботі працівників Управління правової експертизи, діяльності Конституційного Суду України.

Зауваження та пропозиції щодо вдосконалення реґулювання цивільних правовідносин з проблем гідності та честі фізичної особи, які розроблені в ході дисертаційного дослідження, було використано при доопрацюванні Цивільного кодексу України Комітетом Верховної Ради України з питань правової політики.

Результати дисертаційного дослідження можуть бути застосовані у навчальному процесі з курсу "Цивільне право", під час підготування підручників, навчальних і навчально-методичних посібників, а також у ході підготування студентами й курсантами наукових праць із відповідної тематики. Деякі зі сформульованих у дисертації положень мають дискусійний характер і можуть служити базою для подальших наукових досліджень.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною завершеною науковою роботою, першим в Україні спеціальним комплексним дослідженням проблем гідності та честі фізичної особи як об'єктів цивільних правовідносин, виконаним на монографічному рівні.

Апробація результатів дослідження. Результати дослідження та висновки знайшли своє відбиття в наукових статтях і тезах виступів на таких науково-практичних конференціях:

міжвузівській науково-практичній конференції "Творча спадщина П.І. Новгородцева" (до 130-річчя від дня народження) та актуальні проблеми побудови правової держави в Україні" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 1996 р.); республіканській науково-практичній конференції "Загальна декларація прав людини як міжнародний стандарт правового становища особи в Україні" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 1999 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики" (Київ, Інститут законодавства Верховної Ради України, 1999 р.); міжнародній науковій конференції пам'яті П.І. Новгородцева
(другі Новгородцевські читання) "Ідея правової держави: історія і сучасність" (Луганськ, Луганський інститут внутрішніх справ МВС України, 2001 р.); міжнародній науково-практичній конференції "Нове кримінальне і кримінально-процесуальне законодавство та завдання юридичної підготовки кадрів ОВС України" (Луганськ, Луганська академія внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України, 2002 р.).

Результати дослідження використовувались автором у процесі викладання лекційного курсу "Цивільне та сімейне право", а також під час практичних занять із курсантами й студентами Луганської академії внутрішніх справ МВС імені 10-річчя незалежності України.

Публікації. Основні положення і висновки дослідження знайшли своє відображення в п'яти статтях у провідних спеціалізованих виданнях України відповідно до вимог, що ставляться ВАК України, і в п'яти тезах наукових виступів.

Структура дисертації. Відповідно до наукових цілей, завдань і логіки дослідження дисертація складається із вступу, двох розділів і п'яти підрозділів, висновків, списку використаної літератури. Повний обсяг дисертації - 194 сторінки, із яких основний текст - 169 сторінок. Кількість використаних джерел - 268.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються об'єкт і предмет, мета й основні завдання дослідження, його логіка та методологія, формулюється теоретичне та практичне значення основних положень дисертації, її наукова новизна, ступінь апробації одержаних результатів, список публікацій за темою дисертації.

Розділ перший "Поняття гідності та честі фізичної особи", який складається із трьох підрозділів, присвячений загальнотеоретичним питанням визначення понять "гідність" і "честь" як об'єктів цивільних прав. У ньому аналізується процес становлення й розвитку ідеї гідності та честі в праві, розкриваються поняття гідності та честі, провадиться їх наукова інтерпретація та обґрунтовується соціально-правове значення, визначається співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація".

У підрозділі 1.1 "Ідея гідності та честі в праві: ретроспективний аналіз" розглядаються уявлення про гідність і честь фізичної особи стосовно до різних періодів історії як філософської, так і теоретико-правової думки.

Визначено, що генезис ідеї про ці цінності особистості відбувався в давній період розвитку людської цивілізації та відповідав первіснообщинному ладу. Тому дисертантка не поділяє висловленої в літературі точки зору, що уявлення про честь та гідність не могли скластися ні в первісному, ні в рабовласницькому і феодальному суспільствах. Однак у роботі уточнюється, що древнім не була відома ідея про ці духовні цінності тільки на ранньому етапі первіснообщинного ладу, оскільки на його першій стадії, пов'язаній із присвоюючим господарством, ще тривав процес становлення самої людини як біосоціальної істоти й лише в ХL-ХХV тисячолітті до н.е. склався неантроп, тобто людина сучасного типу. З цього моменту почався процес розкладу її синкретичної колективної свідомості й становлення самосвідомості, пов'язаної з власною самооцінкою, а отже, з уявленнями про гідність людини. Ідея про честь людини стала наслідком родової та станової диференціації людських спільнот, яка особливо проявилася в епоху розкладу родоплемінного ладу військової демократії.

Дослідження світової та вітчизняної інтелектуально-правової спадщини стосовно процесу дальшого розвитку ідеї про гідність і честь свідчить про те, що гідність і честь не є якимись даними, константними категоріями, а їх змістові притаманний безперервний розвиток, що безпосередньо відображає зміни в соціальному житті суспільства.

Аналіз уявлень стосовно честі в так званий "рицарський період", коли ця ідея мала домінуюче значення, показує, що вже тоді вона набула правового характеру. Із юридичних джерел видно, що честь була не тільки "аристократичною пихою", а поступово ставала об'єктом захисту з допомогою писаного права ("jus scriptum") замість права неписаного ("jus non scriptum"), за яким вона захищалася через санкції приватної помсти. Свідченням цього становища є така історична пам'ятка права, як Закони ХII таблиць (451-452 рр. до н.е.), де містилися норми, що закріплювали так звані "приватні делікти". Найважливішим серед них дослідники називають injuria, поняттям якого охоплювалися правопорушення, пов'язані з особистою образою (О.А. Підопригора, І.Б. Новицький). Зважаючи на це, дисертантка зазначає, що визначуване деякими авторами (І. Екштейном, А.Л. Анісімовим) значення честі часів Стародавньої Греції та Стародавнього Риму у вигляді "імпульсу всяких вищих прагнень" і "спонукання до подвигів" тощо не повною мірою віддзеркалює її роль у суспільному житті того давнього періоду.

У дисертації особливо простежується генезис розвитку ідеї гідності й честі в праві України. Дослідження багатьох пам'яток вітчизняної правової культури (Руська Правда (Коротка редакція), Статут князя Ярослава про церковні суди (Просторова редакція), Статутна Двинська грамота й інші) показало, що вже за часів Київської Русі честь мала статус об'єкта захисту. Їх аналіз свідчить, що, незважаючи на те, що в цей історичний період честь підлягала кримінально-правовій охороні, вона як самостійна правова категорія не виокремлювалася, а сама лексема "честь" у законодавстві не вживалася. Судебник Івана III 1497 року, що став основою Судебника 1550 року, Литовські Статути (1529, 1566, 1588 рр.), а також Соборне Уложення 1649 року містили поняття "безчестя". На думку дисертантки, до одних із перших нормативних актів вітчизняного законодавства, відповідно до якого поняття "честь" було введено в юридичну діяльність, слід віднести Конституцію Пилипа Орлика 1710 року, Воїнський Артикул 1715 року.

У ХIХ столітті правовий статус честі як об'єкт охорони мав уже достатньо широкий соціальний зміст, оскільки Уложення про покарання кримінальні та виправні 1885 року (розділ "Про злочини проти життя, здоров'я, волі та честі приватних осіб") прирівнювало її значення до таких благ, як життя, здоров'я і воля людини, без указівки на її станову та класову належність. Однак слід зазначити, що, незважаючи на це, саму категорію "честь" було введено в юридичну діяльність тільки на рівні згадки про неї, оскільки ні у відповідному законодавстві, ні в теорії права її поняття не закріплювалося.

І якщо ідея честі мала домінуюче значення в рицарський період і за часів феодального середньовіччя, то ідею людської гідності особливо широко було розроблено й осмислено в XVI-XVIII ст.ст. у багатьох роботах представників лібералізму й просвітництва. Великий внесок в українську теоретико-правову думку цього історичного періоду щодо уявлень про гідність людини зробили філософ, історик і політолог Станіслав Оріховський-Роксолан, професор Києво-Могилянської академії Інокентій Гізель, викладач Харківського університету Іоанн Баптист Шад.

У першій половині XIX століття бурхливо розвинулася "позитивістська юриспруденція", неґативно настроєна до всього "природженого" і "невід'ємного", і ідея гідності та честі не отримує свого розвитку. Лише наприкінці ХIХ століття ідея гідності стала переважною.

Від кінця ХIХ - початку ХХ століття спостерігається досить розвинений правовий інститут захисту честі й гідності. Великий внесок в удосконалення та подальший розвиток ідеї гідності та честі фізичної особи в праві зробили в цей важливий історичний період і вчені-цивілісти (Й.О. Покровський, Д.І. Меєр та ін.). Незважаючи на неоднозначність правової думки кінця ХIХ - початку ХХ століття щодо правового статусу гідності й честі, можна впевнено відмітити, що в зазначений період вона була пов'язана з початком понятійно-теоретичних досліджень (з допомогою логічних дефініцій і загальних понять) цих цінностей фізичної особи та з виокремленням їх як самостійних об'єктів цивільних прав.

Важливим етапом у формуванні правового статусу гідності й честі як об'єктів цивільних прав є розвиток вітчизняної правової думки після жовтневого перевороту 1917 року. Аналіз погляду цивілістів стосовно порушеної проблеми свідчить про те, що, незважаючи на їх проґресивний характер, багато з них мали яскраво виражений класовий підхід. Генезис ідеї про гідність і честь свідчить, що вирішальною історичною причиною, яка зумовлює зміст гідності та честі, є тип соціального, а не класового зв'язку між людьми. З урахуванням цього процес розвитку ідеї про ці цінності є не тільки постійним і безперервним, а має й еволюційно-діалектичний характер. Незважаючи на часом значні несприятливі історичні умови розвитку людського суспільства, її епопея, почавшись з "аристократичної пихи", досягла правового статусу "найвищої соціальної цінності". Це означає, що честь і гідність є неодмінними атрибутами будь-якої людини, дозволяючи їй користуватися своєю особистою свободою та виражаючи її найбільшу цінність, що є підтвердженням їх спонукальної сили. І тільки тому, що поняття про гідність і честь людини в Стародавній Греції та Римі, а також у феодальних суспільствах не мали соціального характеру і не поширювалися на рабів і кріпаків, вони не вплинули й не могли вплинути на основний напрямок розвиток ідеї про ці цінності особи. Ось тому, на думку дисертантки, так неприйнятний для характеристики честі та гідності людини історично обмежений ортодоксальний підхід.