Цивільно-правовий захист честі і гідності громадян. Право на компенсацію моральної шкоди

У роботі досліджено визначення "соціальний" і встановлено, що воно за змістом не збігається з етимологічним значенням слова "суспільний" і потребує системного підходу, для якого притаманне як "загальне", так і "особливе". Тобто уявлення про гідність і честь мають відповідати як інтересам суспільства, так і особистим інтересам індивіда, які хоч і відрізняються від суспільних, але не суперечать останнім. Крім того, треба зазначити, що такий підхід передбачає їх оптимальне поєднання, об'єктивним критерієм якого є збереження цілісності інтересів суспільства і здатності людини до самовираження й саморозвитку, а основною тенденцією розвитку ідеї про гідність і честь людини є поступове згладжування суперечностей між особистими та суспільними інтересами.

Завдяки методові історичної ретроспективи встановлено, що гідність і честь перебувають у певному співіснуванні та тісному взаємозв'язку. Однак їх генезис показав, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони навперемінно брали на себе роль лідера в системі соціального ранжирування. Так, ідея про честь мала домінуюче значення в "рицарський період" і в період середньовіччя, а гідність як основа гуманізму відігравала провідну роль в епоху Відродження (Ренесансу) і його кульмінації - Просвітництва. Особливо значущою гідність стає в сучасний період розвитку суспільства.

Домінуюче значення ідеї про гідність у порівнянні з ідеєю про честь в умовах побудови правової, демократичної держави наперед визначає й особливий правовий статус цієї цінності людини, який знаходить своє специфічне закріплення й реалізацію через різні структурні елементи системи права. Будучи вихідним положенням у формуванні права, гідність самостійно виступає як окремий правовий принцип. З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї дисертантка пропонує доповнити статтю 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності та її недоторканність".

У підрозділі 1.2 "Гідність і честь людини як найвищі соціальні цінності" вирішуються питання визначення в праві понять гідності та честі фізичної особи та провадиться їх наукова інтерпретація.

У дисертації зазначається, що в юридичній літературі не вироблено єдиного поняття гідності й честі, немає їх леґального правового закріплення. Аналіз різноманітних підходів до вирішення цього питання дозволив виявити основну причину такого становища, що полягає в першу чергу у відсутності комплексно-системної концепції в його юридичному осмисленні. Оскільки гідність і честь не тільки правові, а й філософські, етичні категорії, то суто юридичний аспект дослідження істотно збіднює їх усебічне пізнання і передбачає взаємодію всіх галузей наукового знання. Дисертантка не підтримує позиції цивілістів, котрі розглядають ці категорії окремо як філософський феномен у вигляді моральної оцінки й окремо як правовий феномен у вигляді об'єкта права, а також розкривають їх сутність окремо в аспекті конституційного права як найвищої соціальної цінності й окремо в аспекті цивільного права як особистого немайнового блага, і висвітлює їх поняття з урахуванням нового - аксіологічного - підходу до їх інтерпретації.

У роботі обґрунтовується думка про те, що єдиного, всеосяжного визначення поняття гідності та честі розробити практично неможливо з огляду на їх специфіку, а тому безліч правових моделей гідності та честі, наявних у цивілістиці, мають право на існування, але потребують певного вихідного положення, яке б виступало як об'єднувальне начало всіх дефініцій. Використовуючи не тільки філософське, етичне, етимологічне, але й правове значення поняття "цінність", дисертантка робить висновок про те, що його використання найбільш прийнятне для розв'язання цієї проблеми. Завдяки ст. 3 Конституції України воно отримало леґальне закріплення, а тому є не тільки складовою аксіології, а й важливою правовою категорією, що найбільш повно відбиває сутність досліджуваних явищ. Водночас зазначається, що в даний час поняття "цінність" витіснило поняття "благо", яке традиційно застосовувалося в цивілістиці для позначення цивільних прав. Такий висновок обґрунтовується останніми досягненнями як філософської, так і правової думки. З урахуванням викладеного звертається увага на позицію цивілістів, які пропонують поняття "благо" розкривати через поняття "цінність", як на таку, що суперечить вищезазначеній тенденції.

Аналіз найбільш загальних визначень (характеристик) гідності й честі, широко представлених у праві, а отже, відповідних до загальнопоширених наукових поглядів на позначену проблему, свідчить про те, що більшість із них досі містять як вихідні положення поняття "самооцінка" й "оцінка". Вирішуючи її, автор дисертації досліджує питання про співвідношення понять "оцінка" та "цінність". З урахуванням цього в дисертації критично оцінюється погляд учених на гідність як на самооцінку, а на честь як на оцінку та підкреслюється, що ними не вичерпується ємність досліджуваних понять і не відбивається їх сутність.

У роботі здійснено філософсько-правове осмислення поняття "найвища соціальна цінність" та обґрунтовано висновок про те, що його використання у визначенні гідності та честі служить не тільки своєрідним ґарантом бережного й поважливого ставлення до їх носія та доказом нового аксіологічного підходу до їх інтерпретації, а й виразом їх особливого правового статусу. Порушується в дослідженні й питання про співвідношення понять "особиста гідність" і "людська гідність". Виходячи з аналізу як філософських, так і правових поглядів на цю проблему, зазначається, що гідність як правова категорія неподільна на два самостійні поняття: "людська гідність" і "особиста гідність" і що вони утворюють єдине ціле, складову досліджуваного явища. Ця обставина дозволила критично оцінити думку авторів про те, що людська гідність є родовим поняттям відносно особистої гідності.

Досліджується питання про зміст гідності та честі, куди традиційно включаються об'єктивна (зовнішня) й суб'єктивна (внутрішня) сторони. Аналіз сучасної юридичної літератури показав, що використання суб'єктивного й об'єктивного аспектів у змісті гідності та честі має не тільки теоретичне, а й практичне значення, а тому дисертантка, не поділяючи точку зору авторів про те, що виокремлення суб'єктивного аспекту не має значення, розкриває обидві сторони гідності й честі та використовує їх для визначення відповідних понять. Крім того, обґрунтовується висновок, що обидві сторони досліджуваних цінностей мають соціальний аспект, а тому застосування цивілістами словосполучень "об'єктивна (соціальна)" і "суб'єктивна (індивідуальна)", на думку дисертантки, не відповідає змістові визначення "соціальне" й приводить до необґрунтованого протиставлення цього поняття і поняття "індивідуальне".

Виходячи з вищевикладеного в дисертації робиться висновок про те, що гідність - найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від її належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи та становища у суспільстві, а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, про усвідомлення і почуття цієї значущості.

Честь - це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість особи для суспільства, визначувану в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв'язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи - соціальної, професіональної, національної та ін.; а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість особи як представника соціальної, професіональної, національної та іншої конкретної групи людей, визначувану на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.

У підрозділі 1.3 "Співвідношення категорій "гідність", "честь" і "ділова репутація" позначається диференційований підхід до досліджуваних цінностей особи.

Відзначаючи спірність питання про співвідношення гідності й честі між собою та проаналізувавши наявні наукові роздуми з цього приводу, автор дисертації виокремлює два основні напрямки: ототожнення гідності та честі (повне або часткове) і визначення самостійного значення кожної категорії з виявленням їх тісного взаємозв'язку між собою. Солідаризуючись з позицією цивілістів, які вказують на самостійний характер гідності та честі, дисертантка перш за все обґрунтовує її результатами попереднього дослідження про об'єктивний процес існування й розвитку цих цінностей протягом усього періоду людської цивілізації. Водночас у роботі відмічається, що в основі їх тісного взаємозв'язку лежить не один, а кілька спільних критеріїв, що, на думку дисертантки, і є основною причиною нечіткості тієї грані, яка утруднює їх розмежування як самостійних категорій. У дисертації аналізується проблема інтерпретації гідності й честі як самостійних, але чітко виражених відносно одне одного понять. Дослідивши ті аспекти диференціації, які використовуються в юридичній літературі, і взявши до уваги їх нечіткість, дисертантка вважає, що до вирішення позначеної проблеми більш прийнятним є філософський підхід, в основі якого лежить сутність гідності й честі. Оскільки ці ідеї відповідають теорії гуманізму, то робиться висновок, що саме спрямованість гідності й честі є тим критерієм, який дозволяє чітко розмежовувати їх між собою: у честі це диференціація людей у суспільстві залежно від належності до тієї чи іншої конкретної соціальної групи, а в гідності - цінність індивіда як представника людства незалежно від його заслуг і становища в суспільстві.

У дисертації розглядаються і питання співвідношення категорій "гідність" і "честь" з категорією "ділова репутація". Проаналізувавши генезис останньої, її поняття, сутність і зміст, автор обґрунтовує висновок про те, що правова природа гідності й честі істотно відрізняється від правової природи ділової репутації.

У другому розділі дисертації "Гідність і честь як суб'єктивне право фізичної особи, яке забезпечує її соціальне буття" чітко простежується головний задум дослідження: саме в суб'єктивному праві на повагу до гідності й честі фізичної особи знаходить своє втілення реалізація правового статусу гідності й честі як найвищих соціальних цінностей. З урахуванням цього він і присвячений з'ясуванню правової природи права на повагу гідності й честі фізичної особи: розкриттю його поняття, сутності, змісту й аналізу проблем, пов'язаних із його здійсненням.

Розділ складається з двох підрозділів.

У підрозділі 2.1 "Поняття, природа та сутність суб'єктивного права фізичної особи на повагу гідності та честі" досліджується поняття "особисте немайнове право" стосовно до різних періодів розвитку цивілістичної думки, починаючи з робіт дореволюційних юристів і закінчуючи сучасними уявленнями. Крім того, аналізується підхід законодавця, закріплений у главі 22 другої книги нового ЦК України, де право на гідність і честь віднесено до особистих немайнових прав, що забезпечують соціальне буття фізичної особи.

Аналіз позицій цивілістів щодо сутності права на гідність і честь, які в основному зводяться або до "права кожної особи на недоторканість її гідності й честі та можливості вимагати від усіх суб'єктів утримання від їх порушення", або до права "вимагати спростування розповсюджених відомостей, які не відповідають дійсності та порочать її честь, гідність і ділову репутацію", дозволив зробити висновок про те, що юридична природа права з такою сутністю не може повною мірою забезпечити соціальне буття фізичної особи. Гідність і честь - духовні цінності людини, що свідчать про її значущість як члена певного соціуму незалежно від того, будуть вони порушені чи ні. Тому її соціальне буття забезпечується не лише з допомогою суб'єктивного права особи на захист цих найвищих соціальних цінностей. Проаналізувавши не тільки Конституцію України, а й конституції країн СНД і Балтії, а також позиції дореволюційних цивілістів Д.І. Меєра, Й.О. Покровського, погляди сучасних цивілістів, автор робить висновок, що до такого права слід віднести право кожного на повагу до його гідності та честі, закріплене в ст. 28 Конституції України та в ст. 297 нового ЦК України. Його обґрунтування супроводжується розглядом низки наукових проблем. Так, у дисертації аналізується дискусійне питання про юридичну природу конституційних (основних, загальних) прав громадян, за якими деякі автори не визнають якості суб'єктивних прав (Ю.К. Толстой, Л.О. Халфіна). Дисертантка, погоджуючись з Л.С. Явичем, який піддає критиці точку зору цих авторів та вважає її теоретично необґрунтованою і практично неконструктивною, підкріплює свою думку посиланням на цілий ряд правових документів, серед яких особлива увага приділяється позиції авторів ЦК України. Аналізуючи ст.ст. 270, 297, автор робить висновок, що в них знаходить своє часткове відображення ідея так званого позитивного реґулювання, яке забезпечує організованість суспільних відносин закріпленням суб'єктивних прав і свобод у їх природному стані, тобто в аспекті реґулятивної функції права, а не тільки пов'язаних з охороною особи від образливого поводження та інших принизливих дій (охоронна функція права).

Торкаючись цього питання, дисертантка розглядає три основні концептуальні підходи: радикальний, неґативний і позитивний. Проаналізувавши погляди представників цих напрямків наукової думки, і насамперед стосовно до сучасного стану даної проблеми, вона поділяє твердження С.І. Шимон, що точка зору представників саме позитивної концепції здобула перемогу в результаті тривалих дискусій.

Для виявлення юридичної природи права на повагу гідності та честі в дисертації здійснюється філософсько-правове осмислення проблеми "право на повагу". Після дослідження конструкції абсолютного суб'єктивного права, яка послужила підставою для сумніву деяких авторів щодо того, чи охоплює поняття "право на повагу" сутність відносин, які виникають з приводу честі, гідності та ділової репутації, у роботі робиться висновок, що цією моделлю не визначається юридична природа досліджуваного суб'єктивного права. Усуваються сумніви тих самих авторів і стосовно того, що честь і гідність є поняттями оцінними й такими, що змінюються залежно від конкретної поведінки особи. З огляду на останні досягнення етичної, філософської думки і після звірення їх із чинним міжнародним і національним законодавством робиться висновок, що такий підхід насамперед суперечить презумпційно-ґарантованому мінімуму поваги до будь-якої людини. Усе це разом узяте послужило підставою для того, щоб розцінити право на повагу гідності й честі за юридичною природою як суб'єктивне право фізичної особи.

Виводячи поняття суб'єктивного права особи на повагу гідності та честі й беручи за основу загальновизнані в цивілістичній літературі моделі суб'єктивного права, а також положення нового ЦК України та результати попереднього дослідження відносно до "права на повагу", дисертантка пропонує таке поняття.

Право на повагу гідності та честі - це юридично визнана та забезпечена можливість фізичної особи користуватися своєю гідністю та честю з власної волі, незалежно від інших осіб, узгоджуючи свою поведінку з уявленнями, що існують у суспільстві щодо цих цінностей, з метою отримання належної оцінки її якостей як особистості та позитивного ставлення з боку оточуючих і вимагати від будь-кого визнання цих цінностей.

Здійснення цього права передбачає реалізацію його змісту для задоволення інтересу як правоможної особи, так і особи зобов'язаної, бо не виключає ні свободу користуватися своїм правом на гідність і честь, ні обов'язок поважати ці цінності. Оскільки така правова конструкція передбачає вид і міру можливої (або дозволеної) поведінки суб'єкта права для задоволення його інтересів, то зведення сутності суб'єктивного права тільки до права кожної особи на недоторканність її гідності й честі та до можливості вимагати від усіх суб'єктів утримання від їх порушення або до права вимагати спростування розповсюджених відомостей, які не відповідають дійсності та порочать гідність і честь особи, не повною мірою відбиває юридичне значення такого суб'єктивного права і значно збіднює його зміст. Оскільки право на повагу гідності та честі є основою соціального буття фізичної особи, то його забезпечувальний характер полягає у визнанні та здійсненні цих цінностей особи, що проявляється в отриманні належної оцінки й самооцінки її якостей як особистості, а також у позитивному ставленні з боку оточуючих. Саме в суб'єктивному праві на повагу гідності та честі й знаходить своє втілення їх правовий статус як найвищих соціальних цінностей.

У результаті дослідження правової природи суб'єктивного права кожного на повагу до його гідності та честі було зроблено висновок про коригування редакції статті проекту ЦК України, присвяченої цьому праву. По-перше, тому, що воно згадувалося тільки в її назві, по-друге, тому, що воно практично зводилося до неґативного характеру й суперечило змістові поняття "права на повагу", оскільки текст статті містив тільки правила про недоторканість цих цінностей і про право на їх судовий захист. Проведене порівняння реґулювання досліджуваного суб'єктивного права, яке пропонувалося при кожному новому читанні проекту ЦК України, свідчить, що хоча в новому ЦК України було виправлено недоліки проекту першого та другого читання і текст ст. 297 доповнено частиною 1, яка закріплювала це право, все ж таки для усунення суперечностей у її назві й змісті та правильного визначення змісту права кожного на повагу до його гідності та честі редакція вищевказаної статті, на думку дисертантки, потребує змін.

З метою виявлення реального значення й необхідної визначеності досліджуваного суб'єктивного права підрозділ 2.2 "Здійснення суб'єктивного права фізичної особи на повагу гідності та честі" присвячено питанням, пов'язаним із його реалізацією. У ньому розкривається зміст суб'єктивного права, умови й межі його здійснення, приділяється увага проблемі "колізії інтересів", а також значенню моралі та її співвідношенню з правом.

Проведений порівняльно-правовий аналіз як загальнотеоретичних, так і цивілістичних аспектів цієї проблеми показав, що під здійсненням суб'єктивного права прийнято розуміти реалізацію його змісту для задоволення інтересів управоможеної особи.

У ході розгляду доводів цивілістів стосовно змісту суб'єктивного права особистого немайнового характеру, і зокрема права на гідність і честь, у дисертації зазначається, що тривалий час у доктрині існував підхід, в основі якого лежав неґативний аспект змісту досліджуваного права. Проте останнім часом деякі науковці, ставлячи питання про необхідність формування позитивних правоможностей, які входять до структури аналізованого суб'єктивного права, виокремлюють правоможності щодо володіння, користування та зміни гідності, честі та ділової репутації (М.М. Малеїна). З урахуванням цього в науці цивільного права наведена позиція цілком обґрунтовано розцінюється як радикальна (Р.О. Стефанчук). Дисертантка приєднується до тих учених, котрі зазначають, що реалізація суб'єктивного особистого немайнового права перш за все передбачає можливість вчинення певних дій самою управоможеною особою, що й визначає позитивний характер його змісту (М.М. Малеїна, С.І. Шимон, О.В. Кохановська, Р.О. Стефанчук, З.В. Ромовська та ін.).

У дисертації звертається увага на те, що формулювання можливостей особи, які входять до змісту права на гідність і честь, зазвичай перекликається з класичною тріадою повноважень власника. Тому автор дослідження, поділяючи точку зору А.С. Довгерта і М.М. Агаркова про те, що особисті права почасти зазнали на собі сили тяжіння права власності, обґрунтовує висновок про те, що такий підхід збіднює юридичну природу досліджуваного суб'єктивного права і має узагальнений, суто умовний характер.

Використовуючи положення стосовно правової природи "права на повагу", обґрунтовані в підрозділі 2.1, дисертантка робить висновок про те, що суб'єктивне право фізичної особи на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правоможностей, оскільки воно покликане виражати й забезпечувати гідність особи та її статус у всіх сферах життя суспільства, здійснюється це право на повагу гідності та честі його носієм різними способами незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою.

У дисертації розглядається одне з найбільш дискусійних у науці питань про допустимість або недопустимість обмежень суб'єктивних прав. Деякі автори вважають, що необмежених прав людини в природі не існує (В.А. Толстик, Т.В. Худайкіна, Б.С. Ебзеєв, І.М. Панкевич та ін.). На думку інших, наприклад М.А. Нагорної, недопустимим є обмеження прав абсолютного характеру, до числа яких вона відносить і право на гідність, на захист своєї честі. Найбільш прийнятною, на погляд дисертантки, є позиція цивіліста М.М. Малеїної про те, що межі здійснення особистих немайнових прав збігаються з межами цього права. Тому в дисертації робиться висновок про те, що сфера здійснення суб'єктивного права на повагу до гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи й не може бути обмеженою, оскільки, по-перше, цим правом опосередковуються цінності, які зведено на правовому рівні в ранґ "найвищих соціальних", а тому їх обмеження не виправдуються природою відносин, що виникають у зв'язку з цим. По-друге, це право має позитивний зміст, і його здійснення не може порушувати права й свободи інших осіб, що, на думку багатьох авторів, є першопричиною для обґрунтування їх обмежень. По-третє, сфера свободи фізичної особи при здійсненні цього суб'єктивного права дозволяє їй діяти згідно з її гідністю й честю настільки, наскільки її свобода не обмежує свободу інших осіб. По-четверте, такий висновок не суперечить і вимогам ч. 2 ст. 64 Конституції України, у якій не окреслюються межі змісту й обсягу права на повагу гідності людини та прямо зазначається, що воно не може бути обмежене.

У дисертації проведено аналіз норм, що закріплюють правила про здійснення особистих немайнових прав і їх межі стосовно до текстів нового ЦК України (ст.ст. 272-274). Солідаризація з думкою С.І. Шимон про правове коригування правил, що містяться в ст.ст. 264, 266 проекту ЦК України, обґрунтована результатами дослідження понять "межі здійснення прав", "правова свобода", стала підґрунтям для підтримки позиції законодавця, котрий виключив з редакції ч. 2 ст. 264 проекту правило про те, що при здійсненні особистих немайнових прав фізична особа може діяти лише в межах наданої їй свободи поведінки. Дисертантка вважає, що нова редакція ст. 273 ЦК України, по-перше, відповідає принципові безперешкодного здійснення будь-якого суб'єктивного права особистого характеру, у тому числі й права на повагу гідності й честі, а по-друге, усуває невдалість формулювання, що полягає в недопустимості поєднання понять "межі (границі)" і "правова свобода", а також знімає ряд інших проблем, пов'язаних із його застосуванням.

Дисертантка пропонує нову редакцію частини 1 статті 272 ЦК України, оскільки правило, яке міститься в ній, стосовно самостійного здійснення фізичною особою особистих немайнових прав свідчить про те, що воно не повною мірою віддзеркалює сферу його реалізації.

У дисертації розглядається досить актуальна проблема співвідношення моралі та права. У цьому аспекті провадиться аналіз правил, що містяться в ч. 6 ст. 13 і в ч. 3 ст. 15 ЦК України, і пропонується виключити з редакції вищезазначених норм указівку на ч. 4 ст. 13 ЦК України. Крім того, дисертантка пропонує доповнити зміст ч. 4 ст. 13 ЦК України, крім "моральних принципів", зазначенням і " норм моралі".

У підрозділі 2.2 розглядається і проблема "колізії інтересів", що полягає в спробі порівняння суб'єктивних цивільних прав і соціальних цінностей за їх ранжиром. Проаналізувавши позиції Є.І. Козлова, О.Є. Кутафіна, І.Л. Петрухіна, М.М. Малеїної та інших, дисертантка визначає, що при зіткненні інтересів сторін, які здійснюють свої суб'єктивні права незалежно від їх юридичної природи, істотну роль відіграє принцип справедливості, добросовісності та розумності.

Висновки

Найбільш узагальнені результати дисертаційного дослідження дозволяють зробити висновок про те, що його основне наукове завдання, яке полягало в комплексному аналізі правової природи гідності й честі як об'єктів цивільних прав з урахуванням останніх досягнень наукової думки та сучасного стану законодавства України, виконано.

У цивілістичній літературі гідність і честь фізичної особи тривалий час розглядалися в аспекті охоронної (неґативної) функції права, пов'язаної з реґулюванням особистих немайнових відносин не в процесі їх нормального здійснення, а в порушеному стані. Крім того, їх зміст розглядався з позицій різко позначеного, ортодоксального підходу. Суб'єктивні права людини, пов'язані з реалізацією гідності й честі, визнавалися правами, що забезпечують "неґативну свободу", а тому їх сутність зводилася до їх недоторканності та до утримання від їх порушення з боку інших осіб.

На сьогодні такі ідеї теорії вже не в змозі повною мірою відбити статус гідності й честі як найвищих соціальних цінностей. Для вирішення цієї проблеми в дисертації позначено новий - ціннісний - підхід до її характеристики як об'єктів цивільних прав. Його суть полягає в тому, що дослідження гідності й честі проводиться з урахуванням перспективи так званого "позитивного" реґулювання пов'язаних з ними відносин. На це націлює насамперед їх статус як найвищих соціальних цінностей, що потребує і відповідного забезпечувального засобу, яким, на думку дисертантки, є суб'єктивне право фізичної особи, котре опосередковує їх. Гідність і честь - духовні цінності людини, які свідчать про її значущість як члена певного соціуму незалежно від того, будуть вони порушені, чи ні. Тому її соціальне буття забезпечується не тільки за допомогою суб'єктивного права особи на захист цих найвищих соціальних цінностей. Як вважає дисертантка, такий забезпечувальний характер і має суб'єктивне право фізичної особи на повагу гідності й честі, що перш за все відповідає потребам її нормального функціонування.

У результаті дисертаційного дослідження сформульовано найважливіші висновки, які, на погляд дисертантки, відповідають не тільки ідеї позитивного реґулювання особистих немайнових відносин, а й правовому статусу гідності й честі як найвищих соціальних цінностей. Основними з них є такі.

1. Процес розвитку ідеї про гідність і честь у праві є не тільки постійним і безперервним, а й має яскраво виражений еволюційно-діалектичний характер.

2. Вирішальною історичною причиною, яка зумовлює якісні характеристики та зміст гідності й честі, є соціальний, а не класовий зв'язок між людьми.

3. Історично гідність і честь перебувають у певному співіснуванні та тісному взаємозв'язку. Однак їх генезис показав, що, будучи цінностями, які справляють величезний вплив на долі людей, вони навперемінно брали на себе роль лідера в системі соціального ранжирування. Для вираження такої ролі гідності стосовно до сучасного періоду розвитку суспільства дисертанткою вперше обґрунтовується висновок, що, будучи вихідним положенням у формуванні цивільного права, гідність у його системі самостійно виступає як окремий правовий принцип. З метою цивільно-правового закріплення цієї важливої правової ідеї пропонується доповнити статтю 3 нового ЦК України таким принципом: "Повага гідності людини як найвищої соціальної цінності та її недоторканність".

4. Беручи за основу те принципово нове в розумінні сутності честі й гідності, що відображає блок міжнародно-правових документів, Конституція України і новий Цивільний кодекс України, дисертантка пропонує такі визначення:

гідність - найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість людини для суспільства з точки зору її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей, тобто значущість індивіда як людини, як представника людства незалежно від належності до тієї чи іншої соціальної спільноти, групи та становища в суспільстві, а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість для особи її моральних, духовних, фізичних (природних) якостей незалежно від соціальної належності до тієї чи іншої спільноти людей і становища в суспільстві, про усвідомлення і почуття цієї значущості;

честь - це найвища соціальна цінність, яка свідчить, з одного, об'єктивного, боку, про значущість особи для суспільства, визначувану в процесі суспільної життєдіяльності людей у зв'язку з її належністю до тієї чи іншої конкретної групи: соціальної, професійної, національної та ін.; а з іншого, суб'єктивного, боку - про особистісну значущість особи як представника соціальної, професійної, національної та іншої конкретної групи людей, визначувану на основі власного внутрішнього духовного світу, суспільної та індивідуальної свідомості й самосвідомості.

5. Гідність, честь та ділова репутація - три самостійні правові категорії, які значно відрізняються одна від одної, тому їх ототожнення (повне або часткове) суперечить юридичній природі кожної з них.

6. Право на повагу гідності та честі - це юридично визнана та забезпечена можливість фізичної особи користуватися своєю гідністю та честю з власної волі, незалежно від інших осіб, узгоджуючи свою поведінку з уявленнями, що існують у суспільстві щодо цих цінностей, з метою отримання належної оцінки її якостей як особистості та позитивного ставлення з боку оточуючих і вимагати від будь-кого визнання цих цінностей.

7. Суб'єктивне право фізичної особи на повагу гідності та честі має позитивний характер і, як правило, складається з кількох правоможностей, оскільки воно покликане виражати й забезпечувати гідність особи та її статус у всіх сферах життя суспільства; здійснюється це право на повагу гідності та честі його носієм різними способами незалежно від інших осіб і може проявлятися як в одиничній дії, так і в діях, що багаторазово повторюються, але тільки особисто правоможною особою; сфера здійснення суб'єктивного права на повагу гідності та честі збігається зі сферою свободи фізичної особи і не може бути обмежена.

8. З метою вдосконалення цивільного законодавства стосовно порушеної проблематики вносяться пропозиції щодо змін і доповнень норм ЦК України.

захист гідність честь компенсація шкода

За темою дисертації опубліковано такі основні роботи

1. Церковная А.А. Защита прав граждан в правовом государстве Матеріали міжвузівської науково-практичної конференції "Творча спадщина П.І. Новгородцева (до 130-річчя від дня народження) та актуальні проблеми побудови правової держави в Україні": Збірник наукових праць. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 1996. - С. 159-162. - 0,2 ум. друк. арк.

2. Церковная А.А. Право на честь и достоинство как личные неимущественные права, обеспечивающие социальное бытие физического лица //Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. - 1998. № 2. - С. 19-32. - 0,81 ум. друк. арк.

3. Церковная А.А. Защита личных неимущественных прав физических лиц Республиканская научно-практическая конференция "Всеобщая декларация прав человека как международный стандарт правового положения личности в Украине": Аналитические материалы, предложения научных и практических работников. - Луганск: РИО ЛИВД, 1999. - С. 174 -181. - 0,43 ум. друк. арк.

4. Церковна А.О. Деякі аспекти реґулювання особистих немайнових відносин у контексті систематизації цивільного законодавства Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - К.: Інститут законодавства Верховної Ради України. - 1999. - С. 577-582. - 0,31 ум. друк. арк.

5. Церковная А.А. Некоторые вопросы исторического развития идеи чести и достоинства человека //Актуальні проблеми права: теорія і практика: Збірник наукових праць Східноукраїнського національного університету Гол. ред. д-р юрид. наук, проф. Л.І. Лазор. - Луганськ: Вид-во Східноукраїнського нац. ун-ту. - 2000. - № 1(2). - С. 230-242. - 0,75 ум. друк. арк.

6. Церковная А.А. О философском и правовом измерении категорий чести и достоинства Ідея правової держави: історія і сучасність: Міжнародна наукова конференція пам'яті П.І. Новгородцева (другі Новгородцевські читання). - Вісник Луганського інституту внутрішніх справ МВС України. Спеціальний випуск. - Луганськ: РВВ ЛІВС, 2001. - С. 240-245. - 0,38 ум. друк. арк.

7. Церковна А.О. Повага гідності й честі - суб'єктивне право фізичної особи, що забезпечує її соціальне існування //Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Збірник наукових статей Донецького інституту внутрішніх справ МВС України. - 2001. - № 2. - С. 44-51. - 0,43 ум. друк. арк.

8. Церковная А.А. О понятии и сущности субъективного права физического лица на уважение его достоинства и чести //Вісник ЛІВС МВС України имені 10-річчя незалежності України. - 2002. - № 1. - С. 23-33. - 0,62 ум. друк. арк.

9. Церковная А.А. О генезисе правового статуса достоинства и чести физического лица //Вісник ЛАВС МВС імені 10-річчя незалежності України. 2002. - № 2. - С. 13-25. - 0,75 ум. друк. арк.

10. Церковная А.А. К вопросу о соотношении достоинства и чести физического лица //Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Харків. - 2002. - Вип. 17. - С. 110-116. - 0,37 ум. друк. арк.

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Становлення України як правової, демократичної, соціально орієнтованої держави, створення громадянського суспільства неможливе без реформування всіх галузей права. Однак успішна реалізація зазначених перетворень можлива лише за умови адекватних зусиль людини і соціуму.

У сучасних умовах державотворення в Україні захист прав людини все більше стає однією з домінант суспільного прогресу, основою якого є загальнолюдський аспект, загальнолюдські цінності. Дійсний прогрес, стратегічна мета якого є кардинальне оновлення та розвиток українського суспільства, його економічних, політичних, ідеологічних, правових і моральних підвалин, неможливий без належного забезпечення прав і свобод людини, в тому числі права на честь і гідність.

Слід зазначити, що жодна демократична, правова держава не може не бачити при прийнятті тих чи інших рішень проблеми захисту прав людини. Крім того, захист прав людини і громадянина тісно пов'язаний з необхідністю всебічного утвердження віри в гідність людини. Їх забезпечення - необхідний атрибут кожної держави. У структурі соціальних зв'язків право людини знаходяться в центрі системи існуючих у суспільстві правовідносин. Право на волю, честь та гідність є найважливішою соціально-правовою цінністю і необхідністю для їх захисту.

Держава вимагає від кожного члена суспільства неухильно додержуватися Конституції України та законів України, “...не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей” (ст.68), а також проголошує своїм головним обов'язком “утвердження і забезпечення прав і свобод людини...” ( ч. 2 ст. 3). Крім того, “при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод” (ч. 3 ст. 22). Проте, існуюче законодавство та рівень контролю за його дотриманням не створюють всієї повноти умов для захисту таких невід'ємних людських прав як честь та гідність. Цією обставиною, на нашу думку, і зумовлюється необхідність розробки детальніших кримінально-правових, цивільних і адміністративних норм, що покращать захист цих прав.

Відповідне “середовище існування” для людини може створити лише дійсно правова держава і демократична політична система, оскільки правова держава і права особи нероздільні одне від одного. Правова держава - гарантія реальності прав людини в плані їх захисту від порушень, а права людини - гуманістичний, людський вимір правової державності.

Поряд із позитивними змінами, що відбуваються під час розбудови держави і суспільства, за умов розпаду ідеологічних догматів, виникають певні негативні явища, викликані падінням духовності, розладом системи державних і громадських інституцій, які спрямовані на підтримку та захист честі і гідності особи. Цьому сприяє відверта пропаганда жорстокості, насильства, розпусти. Збільшується кількість фактів торгівлі жінками та дітьми, а також захоплення заручників.

Різні заходи організаційного, культурного та правового характеру мають призупинити та нейтралізувати зазначені суспільно небезпечні явища.

В системі правових заходів важлива роль надається кримінальному законодавству, і, зокрема, забезпеченню кримінально-правового захисту честі та гідності особи.

У чинному Кримінальному кодексі України відповідальність за посягання на честь та гідність особи визначена у 3 розділі, де передбачена окремими статтями, а саме ст. ст. 146, 147, 148, 149, 150, 151 КК України.

Про складність дослідження питання кримінально-правового захисту честі та гідності особи свідчить різноманітність підходів до вивчення цієї проблеми.

Потрібно зазначити, що дослідженням деяких аспектів цієї проблеми займалися такі вчені як Ю.В.Александров, А.Л.Анісімов, Л.В.Багрій-Шахматов, О.М.Бандурка, В.А.Блюмкін, М.Ф.Володимирський-Буданов, П.А.Воробей, В.О.Глушков, І.М.Даньшин, С.Ф.Денисов, О.М.Джужа, О.Г.Дробницький, А.П.Закалюк, А.Ф.Зелінський, А.В.Іщенко, Р.А.Калюжний, М.Й.Коржанський, М.С.Малеін, А.С.Мацко, М.І.Мельник, П.П.Михайленко, Є.І.Моршнєв, А.А.Музика, Й.С.Ной, А.Ю.Олійник, В.І.Осадчий, В.А.Патюлін, М.А.Придворов, П.М.Рабинович, В.В.Сташис, Л.М.Сугачов, В.І.Шакун та інші.

Проте комплексного дослідження проблеми кримінальної відповідальності за посягання на честь та гідність особи до цього часу в Україні не проводилось.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена і тим, що захист честі та гідності особи, повага до людини та утвердження й забезпечення її невід'ємних прав є “... головним обов'язком держави” (ч. 2 ст. 3 Конституції України). Важлива роль у справі стабілізації суспільних відносин надається кримінально-правовим засобам боротьби зі злочинами, що посягають на честь та гідність особи.

До них належать діяння, передбачені:

1. ч. 2 ст. 154 КК України - примушування до вступу в статевий зв'язок;

2. ч. 1 ст. 189 КК України - вимагання;

3. ч. 1 ст. 296 КК України - хуліганство;

4. ст. 297 КК України - наруга над могилою;

5. ст. 301 КК України - ввезення, виготовлення, збут і розповсюдження порнографічних предметів;

6. ч.2 ст. 365 КК України - перевищення влади або службових повноважень;

7. ст. 386 КК України - перешкоджання з'явленню свідка, потерпілого, експерта, примушування їх до відмови від давання показань чи висновку;

8. ч.2 ст. 387 КК України - розголошення даних досудового слідства або дізнання.

Посягання на честь та гідність особи є складовою частиною злочинів:

ст. 152 КК України - зґвалтування;

ст. 153 КК України - насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом;

ст. 303 КК України - проституція або примушування чи втягнення до заняття проституцією.

Водночас кримінально-правові норми, які передбачають відповідальність за посягання на честь та гідність особи, застосовуються не досить ефективно. Становище ускладнюється і тим, що колишній Верховний Суд СРСР, а також Верховний Суд України не дали відповідних роз'яснень щодо практики застосування кримінального закону відносно цих злочинів. Не відпрацьовані критерії відшкодування збитків за моральну шкоду.

Таким чином, дослідження злочинів, передбачених статтями 146 - 151 та ст. ст. 116, 123, 154, 189, 296, 297, 301, 365, 386, 387, 152, 153, 303 КК України, зумовлюється потребами теорії і практики застосування кримінального закону, які вимагають ґрунтовної наукової розробки проблем, пов'язаних з ефективним забезпеченням захисту прав людини, її честі та гідності кримінально-правовими засобами.

Це вимагає вивчення досягнень української науки кримінального права, узагальнення історико-правового досвіду; аналізу та використання іноземного законодавства і відповідних міжнародно-правових актів.

Однією з обставин, яка зумовлює необхідність дослідження злочинних посягань на честь та гідність особи, є потреба сприяти усуненню помилок, які зустрічаються в практиці їх розслідування і судового розгляду. Так, слідчим та суддям не завжди вдається чітко встановити і дати відповідну кримінально-правову оцінку об'єктивним і суб'єктивним ознакам складів злочинів, передбачених ст.ст. 146 - 151 та ст. ст. 116, 123, 154, 189, 296, 297, 301, 365, 386, 387, 152, 153, 303 КК України, відмежувати їх від суміжних злочинів. Крім того, відсутнє кримінально-правове визначення понять честі та гідності особи, не вивчений багатий досвід роботи правоохоронних органів іноземних держав у цих справах, що призводить до помилкової кваліфікації цих посягань та призначенню покарання. Посягання на волю, честь та гідність людини порушує міжнародні правові акти, Конституцію України, де записано: “Людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визначаються в Україні найвищою соціальною цінністю” (ч.1 ст. 3), додають загострення соціальної напруги у суспільстві, підривають авторитет закону. Правильне розуміння і застосування законів може бути досягнутим лише при чіткому розумінні правових і моральних витоків, які закладені в законі. Невиправдано виключена кримінальна відповідальність у чинному Кримінальному кодексі України за безпосереднє посягання на честь та гідність особи, Президента України, священнослужителя, правоохоронця, судді, захисника.

Зазначені обставини зумовлюють наукову актуальність і практичну потребу дослідження цієї проблеми, необхідність розв'язання якої визначено завданнями кримінально-правової охорони суспільства, складовою частиною якого є людина. Висновки та пропозиції дисертації спрямовані на удосконалення кримінально-правових норм, їх застосування.

Все це зумовило вибір теми дисертаційного дослідження, яка є актуальною і має науково-практичне значення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження ґрунтується на основних положеннях “Комплексної програми профілактики злочинності на 2001-2005 роки”, затвердженої Указом Президента України 25 грудня 2000 р. № 1376/2000; Указі Президента України від 18 лютого 2002 р. № 143/2002 „Про заходи щодо дальшого зміцнення правопорядку, охорони прав і свобод громадян”; дисертаційне дослідження є складовою частиною наукових досліджень Міністерства внутрішніх справ України “Пріоритетні напрямки фундаментальних і прикладних досліджень навчальних закладів і науково-дослідних установ МВС України на період 2000-2005 рр.”; на вимогах Європейського Співтовариства щодо України. Тема дисертаційного дослідження передбачена планом наукових досліджень Національної академії внутрішніх справ України та кафедри теорії кримінального права і затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ України 30 грудня 2003 р.

Мета й завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є: а) розробка рекомендацій із вдосконалення кримінально-правової охорони честі й гідності особи, форм і методів їх впровадження в практику та з'ясування шляхів підвищення її ефективності, б) аналіз, теоретична розробка та обґрунтування конститутивних ознак злочинів, які посягають на волю, честь та гідність, і в) кримінальної відповідальності за ці злочини та формування на цій основі пропозицій щодо удосконалення кримінального законодавства та практики його застосування.

Загальній меті підпорядковані такі завдання:

1. З урахуванням новітніх наукових досліджень визначити поняття честі та гідності особи;

2. Висвітлити в історичному аспекті розвиток кримінального законодавства про відповідальність за злочини проти честі та гідності особи.

3. Провести аналіз стану захисту честі та гідності особи за чинним Кримінальним кодексом України;

4. Вивчити практику застосування кримінального закону щодо відповідальності за злочини проти честі та гідності особи;

5. Сформулювати та обґрунтувати пропозиції щодо удосконалення кримінально-правових норм по їх застосуванню, а також пропозиції посилення кримінально-правової охорони честі та гідності особи.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що виникають у сфері прав людини, її духовного і культурного життя та правовідносини, які регулюють захист честі та гідності особи.

Предметом дослідження є система кримінально-правових норм, спрямованих на захист прав людини, її честі та гідності.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є теорія наукового пізнання соціально-правових явищ. Висвітлення історичного аспекту кримінально-правової охорони честі та гідності особи зумовило використання історико-правового методу та методу наукового узагальнення. Розробка пропозицій до законодавства проводилась на підставі вивчення кримінального, кримінально-процесуального, адміністративного, цивільного законодавства України та інших держав, документів Організації Об'єднаних Націй, Постанов Пленумів Верховного Суду України, архівних кримінальних справ, монографічної літератури вітчизняних та іноземних авторів, публікацій в періодичній пресі, наукових статей, що зумовило необхідність використання методу логіко-правового та порівняльного аналізу, правових аналогій. Під час дисертаційного дослідження при вивченні праць як вітчизняних, так і закордонних вчених-юристів з філософії права, загальної теорії права, адміністративного права, кримінології, наукових праць з окремих питань кримінально-процесуального і цивільного права, а також філософії, соціології, етики, естетики, педагогіки, психології, психіатрії були використані системно- структурний метод, метод синтезу, метод порівняльного аналізу та ін.

Поряд з вищезазначеними методами вивчення окремих аспектів вітчизняного та іноземного кримінального, адміністративного та цивільного законодавства, у роботі знайшов застосування статистичний метод дослідження, за допомогою якого проводились обробка та аналіз статистичних даних щодо посягання на честь та гідність особи.

Емпіричну базу дослідження становить практика судів м. Києва та окремих областей України у справах про злочини проти честі та гідності особи, передбачені (ст.ст.95, 99, 103, 117 , 118, 119, 123, 123¹,123², 124, 124¹, 125, 126, 144, 166, 180, 206,211,212 Кримінального кодексу України 1960р.) та ст. ст. 116, 120, 123, 152, 153, 154, 146, 147, 151, 148, 149, 189, 365, 386, 387, 296, 301, 297 КК України, прийнятого у 2001 р. За 1995-2003 роки вивчено та проаналізовано
304 кримінальні справи, дані конкретно-соціологічного дослідження, які отримано за спеціально розробленими анкетами (опитано 420 осіб). Використано статистичні дані Державного комітету статистики України, Міністерства юстиції України, Міністерства внутрішніх справ України.

Отримані під час дослідження дані використано для обґрунтування окремих питань і формулювання пропозицій, спрямованих на підвищення ефективності кримінально-правової охорони честі та гідності особи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає як в самому підході до дослідження проблеми, так і в комплексному вивченні питань кримінально-правового захисту честі та гідності особи. Дисертація є першим в Україні комплексним монографічним дослідженням цієї проблеми. Автором обґрунтовано низку важливих теоретичних положень, які відзначаються науковою новизною. Найбільш значущими із них можна назвати такі:

1. Обґрунтовано положення про те, що честь і гідність належать до числа найвищих соціальних і моральних цінностей, яким надається одна з найважливіших ролей у духовному житті суспільства і особи.

2. Визначено історично сформовані моделі кримінально-правової охорони честі та гідності особи. Вперше обґрунтовано висновок, згідно якого в історії цивілізації честь і гідність у переважній більшості країн світу захищалась кримінальним законом, хоча кримінально-правова охорона здійснювалась на різних етапах історичного розвитку світового співтовариства по різному.

3. Обґрунтовано висновок, згідно з яким новостворена в Україні правова система охорони честі та гідності особи має відповідати головним принципам громадянського суспільства, базуватися на Конституції України, а також відповідати вимогам Європейського Співтовариства.

4. Обґрунтовано зміст, а також показана відмінність понять честі та гідності особи. Зокрема поняття честь та гідність мають самостійний характер, тобто гідність - це невід'ємна цінність самої людини з моменту її народження, усвідомлення своїх кращих якостей і свого суспільно-правового стану, а честь - це оцінка суспільством духовних, моральних, соціальних якостей громадянина.

5. Визначено поняття честі та гідності як об'єктів посягань на них.

6. Відображена ціннісна комплексна характеристика норм та інститутів чинного кримінального законодавства України, що забезпечують захист честі та гідності особи.

7. На підставі ознак, що характеризують особу, яка посягає на честь та гідність людини зроблено висновок, що це особа без твердих моральних принципів та порядності, проявляє неповагу до людей, нерозбірлива у виборі засобів для досягнення бажаної мети.

8. Аргументується розподіл кримінальної, адміністративної і цивільної відповідальності за посягання на честь та гідність особи (можливість захисту честі та гідності). Зокрема при припиненні кримінальної справи за реабілітуючими особу мотивами: відсутність діяння, у вчиненні якого особа звинувачується; недоказовість діяння, у вчиненні якого особа звинувачується; недоказовість участі особи у вчиненні злочину; відсутність у діянні особи складу злочину. У таких випадках застосовуються норми Цивільного кодексу України.

9. Запропоновано заходи щодо удосконалення норм чинного кримінального законодавства України, які спрямовані на захист честі та гідності особи від злочинних посягань. Так, зокрема пропонується доповнити чинний Кримінальний кодекс України такими статтями: